Географічний аналіз якості життя населення регіонів України

Размещено на http://www.allbest.ru

ГЕОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ ЯКОСТІ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ «ЯКІСТЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ» ТА ЇЇ СКЛАДОВІ

1.1 Поняття «якості життя населення»

1.2 Показники рівня і «якості життя населення»

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ГЕОГРАФІЧНОГО АНАЛІЗУ ЯКОСТІ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

2.1 Статистичні показники «якості життя»

2.2 Кількісні і якісні показники

2.3 Метод дослідження якості життя населення регіонів України

РОЗДІЛ 3. РІВЕНЬ І ЯКІСТЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ТА ПРОБЛЕМИ ЇХ ОЦІНКИ

3.1 Підходи до оцінки рівня життя в Україні

3.2 Диференціація економічного розвитку регіонів України як показник рівня життя населення

3.3 Регіональна диференціація доходів населення України

РОЗДІЛ 4. ВПРОВАДЖЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ МАГІСТЕРСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ У НАВЧАЛЬНО ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ВИЩОЇ ШКОЛИ

4.1 Аналіз навчальної програми вищої школи з дисципліни Економічна і соціальна географія України

4.2 Лекція на тему: «Поняття показників сталого розвитку.Індекс розвитку людського потенціалу»

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Розвиток України як суверенної держави неможливий без стабільного та ефективного розвитку кожного її регіону та області. В умовах зростання актуальності розробки стратегії збалансованого соціально-економічного розвитку країни загалом та окремих її регіонів, розробки і затвердження нових соціальних та екологічних стандартів, актуальність географічного дослідження якості життя людей в регіонах країни не викликає сумнівів. Маємо зазначити що географічне зокрема суспільно-географічне різноманіття життя населення об'єктивне і не може бути подолано в принципі, тим більше - не може бути підставою для політичних спекуляцій і посилення політичної дезінтеграції України. Натомість існуючі територіальні і соціальні диференціації у рівні життя, доступ до послуг різного рівня можуть і повинні бути мінімізовані чи усунуті. На сьогоднішній день вони засвідчують слабкість державного регулювання соціальної складової регіонального розвитку. Так, незважаючи на ухвалення у 2000 р. Закону України “ Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії ”, його «регіональне продовження» і досі відсутнє: дослідники і політики користуються єдиними і діючими для країни в цілому показниками прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати, хоча навіть це вже не є вірним. З якістю життя населення (ЯЖН) як об'єктом пізнання і метою ефективної державної, у т.ч. регіональної, політики ще складніше. Що вважати якістю життя і у чому її відміни від рівня життя населення? Який еталон ЯЖН ми маємо обрати для будь-яких порівнянь і висновків і чи існує він взагалі? Як оцінити якість життя і використати методи кваліметрії? Зрозуміло одне: ЯЖН регіонів України формувалась роками, є пов'язаною з історією розвитку та освоєння території і зумовлена низкою соціально-економічних, соціокультурних і екологічних і чинників.

Дослідження рівня життя населення є актуальною темою, оскільки стосується безпосередньо основних пріоритетів суспільного розвитку людської цивілізації.

Теорія рівня та якості життя населення регіонів країни досліджувалася вітчизняними і закордонними вченими:, Д. П. Богинею, П. Т. Бубенко, М. І. Долішнім, В. В. Онікієнком, С. І. Дорогунцовим, В. С. Пономаренком, М. О. Кизимом, А. Дауренбековим, В. Ф. Майєром, В. М. Жеребіним, Т. С. Клебановою, О. В. Кузнєцовою, В. О. Мандибурою, Н. М. Рімашевською, Є. Суриковим та ін. якість життя населення дохід

Об'єкт дослідження. Розкриття якості як властивості сутнісних характеристик умов життя і стану населення, що є саме такими, а не іншими, внаслідок існування певних географічних і негеографічних обставин. Йдеться про різноманіття життя як такого, що є підставою для територіально диференційованих рішень, спрямованих на соціально-економічну інтеграцію, безпеку, конкурентоспроможність України в цілому. Відсутність чіткості у тлумаченні близьких соціальних категорій, зокрема категорій «якість життя», «рівень життя», «спосіб життя», «рівень людського розвитку» та інших вже зараз впливає на їх сприйняття та відображення в державних документах. Зокрема, коректним і обґрунтованим слід визнати вживання категорії «рівень життя» у затвердженій Указом Президента України «Концепції державної регіональної політики» (2001 р.), Законі України «Про стимулювання розвитку регіонів» (2005 р.), Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року (2006 р.). Водночас, наприклад, у новій редакції Концепції державної регіональної політики в якості мети державної регіональної політики визначено забезпечення високого рівня якості життя людини незалежно від місця її проживання - тут орієнтація на вимір якості життя певним рівнем свідчить про її ототожнення з рівнем життя, рівнем людського розвитку, іншими поняттями, які за ідеєю повинні зводитися до єдиного показника. На нашу думку, категорія «якість життя» є значно більш широкою, носить суб'єктивно-об'єктивний характер і розкривається через низку показників умов життя і стану населення, яку не завжди доцільно зводити до єдиного індексу завдяки зовсім іншому розумінню якості - як сукупності властивостей, а не ступеню добротності життя людей. Щось притаманно певним територіям, і це «щось» формує якість населення і умов його життя, певні соціально-територіальні спільності. Отже, ЯЖН - це фактично властивості території і відповідні властивості регіонального соціуму, властивості простору, в якому реалізуються можливості і потреби населення, який спочатку описується, потім - порівнюється з іншими і вже потім, залежно від конкретної мети, оцінюється. Ми тільки розпочинаємо шлях до, на наш погляд, більш адекватного визначення, опису та оцінки ЯЖН.

Саме тому на сучасному етапі надзвичайно актуальні наукові дослідження пов`язані з оцінкою характеристик та показників рівня життя населення, аналізом реальних тенденцій закономірностей забезпечення його життєдіяльності, а також спрямовані на пошук та вдосконалення ефективних шляхів, методів і механізмів стабілізації та подальшого зростання рівня і якості життя населення. Однією з найгостріших соціально-економічних проблем, зумовлених трансформаційними процесами в економіці України, є низький рівень життя населення. Адже із переходом до ринкових відносин виникла низка глибоких проблем, що призвели до соціального напруження в суспільстві. Зокрема, соціальні негаразди, поширення бідності, майнового розшарування, зростання безробіття та ін. Все це є причинами і складовими зниження загального рівня життя населення. Його підвищення є головним завданням не тільки нашої країни, а будь-якого прогресивного суспільства взагалі. В умовах зміни суспільних відносин і трансформаційних процесів, а також тенденцій старіння і депопуляції, населення стає найдефіцитнішим ресурсом. Відповідно рівень і якість життя населення набувають все більшої ваги при визначенні соціально-економічного розвитку як країни в цілому, так і конкретного регіону зокрема. Пошук кращих шляхів суспільного розвитку актуалізує дослідницький інтерес до цієї проблематики. Потреба суспільства в здоровому і високоосвіченому новому поколінні, створенні повноцінних умов життя посилює практичну цінність завдань із збереження й поліпшення якісних характеристик життя населення.

Метою роботи є дослідження рівня та якості життя населення в економічно-слаборозвиненому регіоні для визначення основних шляхів його підвищення.

Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:

- визначення змісту і сутності категорій рівень та якість життя населення, їх розмежування;

- вивчення традиційних і сучасних наукових підходів до визначення рівня життя населення;

- визначення різноманітних чинників, що визначають формування рівня життя населення;

- оцінка рівня життя регіонів України;

Об'єктом дослідження виступає багатоаспектне поняття - рівень життя, а також головні чинники його формування.

Предмет дослідження - відмінності у територіальному розрізі регіонів рівня та якості життя населення.

Методи дослідження. Під час дослідження було використано загальнонаукові, економіко-математичні та статистичні методи. Наукова новизна дослідження полягає у наступному:

- у роботі поглиблено теоретико-методологічні засади дослідження рівня та якості життя населення;

- розширено базу показників у другому методологічному підході згідно запропонованої у роботі класифікації чинників, що впливають на рівень та якість життя;

- розкрито та проаналізовано чинники, які впливають на якість та рівень життя населення;

- запропоновано шляхи підвищення якості та рівня життя населення у слаборозвиненому регіоні.

Теоретичні і практичні результати виконаного дослідження можуть бути використані органами державного управління та місцевого самоврядування для розробки програм соціально-економікоекологічного розвитку депресивних регіонів України та для подальших аналогічних досліджень в інших регіонах країни.

Дипломна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків. Містить список використаних джерел із …. найменувань, ….. таблиць, …. рисунків. Загальний обсяг роботи ….. сторінок.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ «ЯКІСТЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ» ТА ЇЇ СКЛАДОВІ

1.1 Поняття «якості життя населення»

Поняття "рівень життя" та "якість життя" є предметом вивчення багатьох дисциплін. У сучасній науковій літературі ці поняття трактуються по-різному залежно від цілей і завдань дослідження.

Рівень життя - це кількість споживаних матеріальних, культурно-побутових і соціальних благ і ступінь задоволення потреб в них на досягнутої стадії розвитку продуктивних сил.

Рівень життя - це забезпеченість населення необхідними матеріальними благами і послугами, досягнутий рівень їх споживання і ступінь задоволення розумних потреб. Грошова ж оцінка благ і послуг являє собою вартість життя.

Якість життя - категорія, за допомогою якої характеризують суттєві обставини життя населення, що визначають ступінь гідності та свободи кожної людини.

Представляється досить обґрунтованим визначення рівня життя у вузькому і широкому розумінні.

У вузькому розумінні - через характеристику рівня споживання населення та ступеня задоволення потреб (зміна доходів, витрат і споживання населенням благ і послуг). Потребу можна визначити як безпосереднє вираження необхідності, яка вимагає свого задоволення, завдяки чому виступає вихідною причиною діяльності. Однією з фундаментальних особливостей розвитку потреб є їх кумулятивний характер росту, а саме: поява нових потреб не призводить до зникнення старих. Звички, смаки, схильності і переваги людини впливають на формування різних потреб. Цей вплив носить суб'єктивний характер. Але на формування потреб впливають не тільки суб'єктивні фактори. В якості об'єктивного «подразника» потреб виступають різні зовнішні важелі, які можуть бути економічними, соціально-психологічними або організаційними. В сукупності вони складають об'єктивні чинники формування потреб.

Класифікація потреб відрізняється величезним розмаїттям. Багато хто економісти робили спроби «розкласти по поличках» все різноманіття потреб людей. Так, економіст А. Маршалл зазначає, що потреби можна підрозділяти на абсолютні і відносні, вищі і нижчі, невідкладні і можуть бути відкладеними, прямі і непрямі, справжні і майбутні та ін. У навчальній економічній літературі часто використовується поділ потреб на первинні (матеріальні) і вторинні (духовні). При вивченні рівня життя у вузькому сенсі в більшості випадків мова йде про матеріальні та найважливіших духовних потребах. До матеріальних, як правило, відносять потреби в харчуванні, одязі, житлі, предметах побуту, транспорті, здоров'я та інших. До духовним у свою чергу відносять потреби в освіті, культурному розвитку. Важливо підкреслити, що практично всі потреби мають матеріальну основу, тобто вимагають матеріальних витрат, а джерелом їх покриття є дохід. Саме тому дохід стосовно до рівня життя слід трактувати як потреба і як джерело задоволення потреб. Слід зауважити той факт, що виділена сукупність потреб може змінюватися у відповідності з рівнем соціально-економічного розвитку суспільства і природними умовами існування людини - одні потреби виключаються з ряду необхідних, інші, навпаки, додаються до їхнього числа. Потреби людини не залишаються незмінними, вони розвиваються по мірі еволюції людської цивілізації і це стосується, насамперед, духовних потреб. Таким чином, у вузькому сенсі слова рівень життя виражається в кількості і якості споживаних людиною благ і послуг або інакше - як відношення рівня доходів населення до вартості життя.

У широкому розумінні рівень життя представляється через характеристику рівня людського розвитку (стан здоров'я і можливості населення для задоволення потреб) і умов життєдіяльності населення (стан середовища проживання і безпеки населення). Іншими словами, рівень життя в даному аспекті розглядається як сукупність реальних соціально-економічних умов життєдіяльності, спрямованих на задоволення матеріальних і духовних потреб населення.

Рівень життя існує і використовується разом з цілим сімейством синонімічних і близьких за значенням термінів: народний добробут, якість життя та інші. Насамперед - це народне добробут, найбільш широке і ємне поняття з цього набору. Народне добробут відображає розвиток потреб людей, стан і способи їх задоволення стосовно до основних сфер життєдіяльності: у сфері праці, споживання, культури, репродуктивного поведінки, суспільно-політичного життя.

Якість життя визначається як суб'єктивна оцінка ступеня задоволення матеріальних і духовних потреб людей. Російські вчені активно звернулися до дослідження проблем якості життя, насамперед у зв'язку з загостренням системної кризи і поглибленням соціально-економічних протиріч в суспільстві, що виражається, головним чином, у зниженні реальних доходів населення, поглиблення майнової диференціації, зростання захворюваності населення і поступовому скороченні тривалості його життя. Якість життя, отже, потрібно розглядати як сукупність певних характеристик, життєво важливих для людини сторін, процесів і явищ, що відображають його сучасне існування, як в аспекті трудової діяльності, так і в аспекті життєдіяльності взагалі.

Якість життя - це соціально-економічна категорію, що представляє узагальнення поняття «рівень життя» і включає не тільки рівень споживання матеріальних благ і послуг, але і задоволення духовних потреб, здоров'я, тривалість життя, умови середовища, що оточує людину, душевний комфорт. Якість життя як категорія економічної науки взаємопов'язана з такими, близькими за своїм походженням і змістом поняттями, як спосіб життя, стиль життя, рівень життя людини.

Спосіб життя - це сплав об'єктивних умов і суб'єктивної сторони діяльності людей, вираження, насамперед, їх соціально-економічної активності. Спосіб життя «ведуть», практикують, він є як би загальною формулою повсякденного буття особистості. Іншими словами спосіб життя - це типові, практиковані норми поведінки людей, спосіб їх повсякденній діяльності у сфері праці і побуту, у виробництві і споживанні як матеріальних, так і духовних цінностей.

Таким чином, якість життя відображає ступінь задоволення цілого комплексу різноманітних матеріальних, духовних, інтелектуальних, культурних, естетичних та інших потреб людей.

Для визначення рівня і якості життя населення необхідно чітко мати поняття про тих елементах, які допомагають оцінити соціально-економічне становище в країні.

Інтегральними індикаторами виміру рівня життя є: реальні доходи на душу населення, реальна заробітна плата, надходження доходів від вторинної зайнятості, від реалізації продукції особистого підсобного господарства, дивіденди (за акціями) та відсотки (за облігаціями), відсотки за вкладами населення, пенсії, допомоги, стипендії. З допомогою цих індикаторів вивчаються і прогнозуються рівень, динаміка і структура доходів з різних джерел.

Реальні доходи населення визначаються діленням загальної суми грошових доходів населення на індекс споживчих цін: здійснюються за формулою (1.1)

де ДД - загальна сума грошових доходів населення;

I - індекс споживчих цін.

Розрізняються реальні доходи населення без обліку послуг і з урахуванням послуг.

Реальні доходи без обліку послуг - частина ВВП, що використовується населенням для задоволення матеріальних і культурних потреб.

Реальні доходи з урахуванням послуг - частина ВВП, що використовується населенням на споживання і накопичення матеріальних благ і послуг.

Для характеристики росту (зниження) реальних доходів обчислюються індекси реальних доходів населення, а також індекси реальних доходів в розрізі соціальних груп. При обчисленні індексів реальних доходів повинна бути забезпечена порівнянність цін; для цього при розрахунках враховується зміна цін за порівнянний період - індекс споживчих цін.

Реальна заробітна плата працівників - складова частина реальних доходів (з урахуванням послуг). Вона визначається шляхом ділення номінальної (нарахованої) заробітної плати на індекс споживчих цін на товари та послуги: здійснюються за формулою (1.2)

де ЗПр - реальна заробітна плата,

ЗПН - номінальна заробітна плата;

I - індекс споживчих цін.

У політиці доходів і заробітної плати далеко не останнє місце займають також індикатори, що характеризують їх диференціацію. Диференціація доходів і заробітної плати дозволяє оцінити відбуваються соціальні зміни, рівень соціальної напруженості і визначити характер політики доходів та заробітної плати.

Індикаторами диференціації доходів і заробітної плати є:

- розподіл населення за рівнем середньодушових доходів - показник питомої ваги або відсотка населення в тих чи інших заданих інтервалах середньодушових грошових доходів;

- розподіл загального обсягу грошових доходів за різними групами населення - показник (у відсотках) частки загального обсягу грошових доходів, якою володіє кожна з 20% -их (10% -их) груп населення;

- децильный коефіцієнт диференціації доходів - співвідношення середньодушових грошових доходів, вище і нижче яких знаходяться десяті частки найбільш і найменш забезпеченого населення;

- коефіцієнт диференціації доходів населення по суб'єктам Федерації - співвідношення найбільшого та найменшого рівня середньо-душових доходів в суб'єктах Федерації;

- коефіцієнт диференціації заробітної плати - співвідношення найбільшого і найменшого рівнів заробітної плати між галузями, регіонами, професіями, всередині галузей і підприємств і т. д.

Одними з найбільш поширених індикаторів диференціації доходів є також коефіцієнт концентрації доходів (індекс Джині) та крива Лоренца, що дозволяють судити про ступінь віддалення від стану рівності в розподілі доходів. Розрахунок індексу Джині пов'язаний із кривою Лоренца.

Графік нерівності доходів (крива Лоренца) зображений на малюнку (1.1)

Мал. 1.1

Пряма лінія (ОА) називається лінією абсолютної рівності розподілу доходів. Вона відбиває ситуацію, коли 20% людей належать 20% доходів, 40% - 40% доходів і т. д. Крива (ІВ) показує частковий розподіл доходів за групами сімей в дійсності.

Посилення нерівності у розподілі доходів виражається в зміні конфігурації кривої Лоренца у бік збільшення її увігнутості відносно лінії абсолютної рівності.

Коефіцієнт концентрації доходів (індекс Джині) являє собою величину відхилення фактичного розподілу доходів населення від лінії їх рівномірного розподілу. Він визначається відношенням площі фігури, утвореної кривою Лоренца та лінією абсолютної рівності (сіра область на малюнку), до площі всього трикутника. Величина коефіцієнта може варіювати від 0 до 1 або від 0 до 100%. Слід зазначити, що, чим вище значення показника, тим більш нерівномірно розподілені доходи в суспільстві.

Переваги використання коефіцієнта Джині:

- Дозволяє порівнювати розподіл ознаки в сукупності з різним числом одиниць (наприклад, регіони з різною чисельністю населення).

- Доповнює дані про ВВП і середньодушове доході. Служить своєрідною поправкою цих показників.

- Може бути використаний для порівняння розподілу ознаки (доходу) між різними сукупностями (наприклад, різними країнами). При цьому немає залежності від масштабу економіки порівнюваних країн.

- Може бути використаний для порівняння розподілу ознаки (доходу) за різними групами населення (наприклад, коефіцієнт Джині для сільського населення і коефіцієнт Джині для міського населення).

- Дозволяє відслідковувати динаміку нерівномірності розподілу ознаки (доходу) в сукупності на різних етапах.

- Анонімність -- одне з головних переваг коефіцієнта Джині. Немає необхідності знати, хто які доходи має персонально.

Недоліки коефіцієнта Джині:

- Коефіцієнт Джині не враховує джерело доходу, тобто для певної локації (країни, регіону тощо) коефіцієнт Джині може бути досить низьким, але при цьому якась частина населення свій дохід забезпечує за рахунок непосильної праці, а інша -- за рахунок власності.

- Метод кривої Лоренца і коефіцієнт Джині в дослідженні нерівномірності розподілу доходів серед населення має справу тільки з грошовими доходами, між тим деяким працівникам заробітну плату видають у вигляді продуктів харчування тощо; також широке поширення набуває практика видачі заробітної плати працівникам у вигляді опціонів на купівлю акцій компанії-роботодавця.

- Відмінності в методах збору статистичних даних для обчислення коефіцієнта Джині призводять до ускладнень (або навіть неможливість) у зіставленні отриманих коефіцієнтів.

Для визначення загального напрямку змін у розподілі доходів використовується коефіцієнт спрямованості процесу стратифікації населення - відношення чисельності населення з доходами нижче прожиткового мінімуму до чисельності населення з доходами вище бюджету високого достатку у розрахунку на 1 тис. осіб. Динаміка коефіцієнта стратифікації характеризує наростання чи зниження поляризації суспільства.

В Україні на частку 20% найменш забезпечених припадає 6% доходів, а на частку 20% найбільш забезпечених - 47%. Це співвідношення близько до середнього по країнах.

До приватним показниками рівня життя належать показники споживання окремих товарів і послуг на душу населення, сім'ю, за соціальними групами, регіонами, - показники забезпеченості товарами тривалого користування, житлом, комунально-побутовими зручностями. Серед них виділяють натуральні і вартісні індикатори.

Натуральні індикатори характеризують рівень споживання, забезпеченості тими чи іншими благами. Для того щоб отримати уявлення про рівень задоволення конкретної потреби, може бути використано кілька показників. Наприклад, для того щоб охарактеризувати рівень задоволення потреб у продуктах харчування, необхідні дані про кількість споживаних людиною продуктів та їх калорійності, їх зіставлення з науково обґрунтованими нормами.

При цьому споживання основних продуктів харчування на душу населення визначається з урахуванням споживання як вироблених у країні, так і імпортованих продуктів незалежно від виду споживання і способу продажу продуктів населенню.

Рівень задоволення потреб у послугах шкільної освіти характеризується з допомогою даних про частці дітей шкільного віку, відвідують школи, чисельності учнів у платних і безкоштовних школах і навчаються за кордоном. Необхідно враховувати також технічний стан та благоустрій навчальних закладів, рівень освіти викладацького складу.

Вартісні індикатори відображають витрати на задоволення конкретних потреб і їх динаміку. Ці індикатори групуються за видами потреб, наприклад витрати на харчування, оплату житла, комунальних послуг, одяг, предмети тривалого користування, відпочинок, задоволення культурних потреб і т. д.

Загальне споживання матеріальних благ і послуг у вартісному вираженні включає всі витрати на придбання товарів та послуг грошову оцінку спожитих благ власного виробництва, наприклад, продукції особистого підсобного господарства. Розрахунок цього показника дозволяє розглядати рівень і структуру споживання у взаємозв'язку з сукупними доходами населення і дає досить повну характеристику задоволення його особистих потреб.

До інтегральним, узагальнюючим, індикаторами якості життя відносяться індекс розвитку людського потенціалу (індекс людського розвитку, індекс інтелектуального потенціалу суспільства, людський капітал на душу населення, коефіцієнт життєздатності населення.

Найважливішим індикатором є індекс розвитку людського потенціалу. Однак він дуже слабо вловлює якісні характеристики життя, має суттєві недоліки і тому потребує коригування. Він являє собою середнє арифметичне трьох індексів - очікуваної середньої тривалості життя, рівня освіти та ВВП на душу населення (у доларах за паритетом купівельної спроможності): здійснюються за формулою (1.3 )

де Іж - індекс очікуваної середньої тривалості життя;

Іо - індекс рівня освіти;

ВВП/Н - валовий внутрішній продукт на душу населення.

Важливим індикатором якості життя є індекс інтелектуального потенціалу суспільства. Інтелектуальний потенціал суспільства відображає рівень освіти населення і стану науки в країні. При розрахунку індексу інтелектуального потенціалу враховуються рівень освіти дорослого населення, питома вага студентів у загальній чисельності населення, частка витрат на освіту у ВВП, питома вага зайнятих у науці та науковому обслуговуванні в загальній чисельності зайнятих, питома вага витрат на науку у ВВП.

Індикатором якості життя є також людський капітал на душу населення. Він відображає рівень витрат держави, підприємств і громадян на освіту, охорону здоров'я та інші галузі соціальної сфери в розрахунку на душу населення. Чим вище рівень економічного розвитку країни, тим вищий рівень людського капіталу і його питома вага в структурі всього капіталу. Людський капітал навіть у бідних країнах перевершує відтворений, що включає матеріально-речові умови виробництва.

До індикаторів якості життя відноситься і коефіцієнт життєздатності населення. Він характеризує можливості збереження генофонду, інтелектуального розвитку населення в умовах проведення соціально-економічної політики, здійснюваної в момент обстеження в країні. Цей коефіцієнт визначається за п'ятибальною шкалою.

Приватні індикатори характеризують окремі сторони якості життя. До них відносяться наступні:

- соціально-демографічні - тривалість життя, динаміка захворюваності, народжуваності, смертності;

- економічної активності населення - рівень безробіття, міграція населення та її причини;

- соціальної напруженості - участь у політичних заходах, страйках, частка тіньової економіки у ВВП, динаміка злочинності;

- розвитку соціальної сфери - частка витрат на освіту, науку, охорону здоров'я і культуру у ВВП, кількість учнів і студентів, у тому числі навчаються безкоштовно і платно, середня кількість учнів на одного викладача;

- екологічні - вміст шкідливих речовин в атмосфері, ґрунті, воді, продуктах харчування, частка витрат на екологію у ВВП, інвестиції в основний капітал, спрямовані на охорону навколишнього середовища і раціональне використання природних ресурсів.

Говорячи про якості життя населення, не можна забувати, що це найважливіша складова розвитку економіки. Від рівня життя населення залежить якість його життя і навпаки. Якість життя можна описати, виходячи з набору певних показників якості й рівня життя населення. Проводячи певну економічну політику, держава змінює ці показники, отже, рівень життя поліпшується або погіршується.

Ці показники можна розділити в широкому сенсі на чотири блоки:

По-перше, фінансово-економічні показники. Наприклад, національне багатство, доходи і витрати населення, рівень інфляції.

По-друге, показники матеріального добробуту населення, які включають в себе зайнятість, працю, житло, комунальне господарство та ін..

По-третє, медико-екологічні показники, що включають здоров'я населення, рівень медицини, стан навколишнього середовища і т. д.

По-четверте, показники духовного стану населення. Це рівень освіти, культури, а також політика і загальна зайнятість населення.

Базуючись на цих показниках, можна розробляти заходи по поліпшенню якості і рівня життя. Не можна не помітити, що ці показники пов'язані, і зміна одного спричинить за собою зміну іншого. Високий рівень життя можна забезпечити, підвищуючи доходи населення, особливо працівникам, зайнятим у соціальній сфері. Кожен з нас знає про проблеми вчителів і лікарів. Гідна зарплата вирішить хоча б частково проблему зайнятості в цій сфері. Підвищення доходів спричинить підвищення витрат, отже, рівень життя підвищиться.

Показники матеріального добробуту, такі, як праця та зайнятість, надають значний вплив на економіку країни, тому держава в першу чергу повинна бути зацікавлена в їх поліпшенні. Це можуть бути заходи щодо зниження безробіття, підвищення рівня зайнятості населення шляхом створення сприятливих умов праці, збереження тривалої працездатності (зниження смертності, підвищення рівня здоров'я населення). Ефективним представляється підвищення професійно-кваліфікаційного рівня основної частини фахівців, особливо висококваліфікованих працівників, у всіх галузях народного господарства.

Реально створення і використання різного роду навчальних програм, де фахівці за фінансової підтримки своїх фірм можуть виконувати власні дослідження. Обов'язкові підтримка професійно-технічного навчання і підвищення кваліфікації, особливо працівників соціально значущих сфер, забезпечення соціального захисту в галузі зайнятості, проведення спеціальних заходів, що сприяють забезпеченню зайнятості.

Якщо враховувати, що основним доходом більшості населення є заробітна плата, то при підвищенні заробітної плати треба враховувати й те, що ціни на товари і послуги не залишаються незмінними, що кожен рік вони дорожчають на певний відсоток, то, отже, щоб підвищити купівельну спроможність населення, треба підвищувати заробітну плату на більш високий відсоток, ніж дорожчають товари і послуги.

Держава повинна звернути пильну увагу на малозабезпечені верстви суспільства, насамперед на працівників бюджетної сфери. Потрібно зосередитися на пріоритетних національних проектах, які визначають соціальне самопочуття суспільства і створюють необхідні стартові умови для розвитку "людського капіталу".

До числа основних напрямків підвищення рівня життя слід віднести необхідність прискорення темпів економічного зростання, так як розвиток виробництва, що забезпечує економічне зростання, визначає сукупність, рівень розвитку людських потреб і ступінь їх задоволення через кількість і якість виробленої продукції, обсяг одержуваних доходів. Не менш істотна значущість зворотного зв'язку: економічне зростання можливе лише за умови досягнення необхідного рівня життя населення.

В умовах ринкової економіки велика значимість підтримки і розвитку вітчизняного виробництва. Вимагають негайного здійснення заходів щодо стимулювання інвестиційної активності, полегшення доступу до кредитів. Велику роль може зіграти ефективна антимонопольна політика, захист вітчизняного виробництва шляхом введення антидемпінгових квот і технічних бар'єрів, підтримка малого та середнього бізнесу.

Особливу важливість представляють заходи по збереженню і розвитку вітчизняного науково-технічного потенціалу. Серед них субсидування витрат на захист інтелектуальної власності та підтримку прав на неї в Росії і за кордоном, звільнення від податків витрат на НДДКР. Дієвим також бачиться збереження інформаційної інфраструктури науково-дослідних робіт, субсидування витрат науково-технічних організацій на користування інформаційними мережами і базами даних.

Гідний рівень життя населення держава зможе забезпечити, вирішивши квартирне питання, адже від якості житла багато в чому залежить здоров'я людей, їх сімейне благополуччя. Особливе значення слід надавати іпотеку. Важливо відзначити, що розміри тарифів на громадський транспорт, ЖКГ та зв'язок повинні бути не вище меж, встановлених федеральним урядом.

Держава повинна виділяти достатньо коштів на підвищення рівня медичного обслуговування. Важливо приділити увагу забезпеченню сфери охорони здоров'я гідними кваліфікованими кадрами, постійному підвищенню кваліфікації та перепідготовці кадрів.

Потребує негайного здійснення пошук шляхів удосконалення системи освіти в Україні, поліпшення якості і підвищення рівня освіти підготовлених фахівців. Необхідно створити соціально-економічні умови для пріоритетного розвитку системи освіти, забезпечити розвиток вищих навчальних закладів і посилити контроль діяльності недержавних вузів, зробити систему освіти більш гнучкою, сприйнятливою до змін.

Всі перетворення в сфері охорони здоров'я, соціальній сфері повинні бути пов'язані з проведенням заходів по підвищенню народжуваності та зменшення рівня смертності. Говорячи про здоров'я населення, не можна забувати про екологію та стан навколишнього середовища.

1.2 Показники рівня і «якості життя» населення

Проведення цілеспрямованої державної політики неможлива без використання узагальнених показників (сукупності показників) ефективності системи державного управління. Такі узагальнені показники, що визначають мета державного управління в довгостроковій перспективі, є рівень і якість життя населення. Зрозуміло, що в короткостроковій перспективі (до наступних парламентських і президентських виборів, під час надзвичайних ситуацій або війни) можуть бути застосовані й інші агреговані показники (очікувані оцінки предотвращенного шкоди).

Але в стратегічному плануванні розвитку країни та демократичної держави та розвитку його безпеки від внутрішніх загроз, об'єктивна сукупність показників можуть бути показники рівня та якості життя. У певному сенсі можна сказати, що навіть сама ідея, що будь-який громадянин такої країни може бути найбільш чітко сформульована як підвищення якості життя громадян.

В даний час робляться спроби створення системи стратегічного державного планування з допомогою цих агрегованих показників. Але для цього спочатку потрібно вирішити, як обчислювати значення цих показників, які основні фактори вони повинні враховувати. У цьому напрямі також ведеться певна робота - навіть створені спеціальні науково-дослідні інститути. Однак, слід зазначити, що в даний час немає чіткого розуміння проблеми. Крім того, результати розрахунку значень окремих показників з допомогою різних відомих методів часто виявляють великий розкид (в 1.5-1.8 рази).

У реформуванні та розвитку Збройних Сил, це питання є вкрай актуальним, особливо у зв'язку з їх на контрактну і впровадження нових незбалансовані системи оплати праці військовослужбовців і цивільного персоналу Міністерства оборони. Це необхідно тому для визначення прийнятних рівнів заробітної плати різних категорій військовослужбовців-контрактників і цивільного персоналу, щоб, з одного боку, щоб гарантувати, що їх інтерес до служби і у роботі, постійне підвищення бойової готовності та надмірно збільшити необхідні рівні загального фінансування Збройних Сил. Також необхідно визначити і раціональне розміщення "договір" військових частин, так, що використання регіонального чинника для досягнення максимального позитивного ефекту від впровадження нового принципу комплектування.

Не менш важливо для підвищення рівня і якості життя працівників оборонної промисловості, від якої залежить можливість переозброєння російської армії і флоту. В даний час вони містять лише близько 20% сучасного озброєння. Тому вона має важливе значення для стимулювання праці зайнятих у виробництві нові робочі озброєння, конструктори, дослідники, в першу чергу, звичайно, за рахунок покращення їх умов життя, які сьогодні невиправдано низька.

Для того, щоб правильно вирішити ці питання, необхідно використати кількісні показники рівня та якості життя. Можна сказати більш точно: в сучасних умовах для успішного здійснення масштабних соціальних реформ, включаючи реформу Збройних Сил, без зосередження уваги на поліпшенні рівня життя населення не можливо в принципі.

Важливо розуміти відмінності в термінах "рівень життя", "якість життя", чітко визначити взаємозв'язок цих показників з такими поняттями, як мінімальна продуктовий кошик, споживчий кошик, прожитковий мінімум.

Рівень життя розуміється рівень добробуту, комфорту, матеріальних благ, і потреби певного соціально-економічного класу в певній географічній області, зазвичай в країні. Рівень життя включає в себе такі чинники, як доходи, якість і доступність зайнятості, класу нерівності, рівень бідності, якість і доступність житла, Години роботи, необхідний для придбання предметів першої необхідності, валовий внутрішній продукт, рівень інфляції, кількість вільного часу кожен рік, недорогий (або безкоштовний) доступ до якісних послуг охорони здоров'я, якість і доступність освіти, тривалість життя, захворюваність, вартість товарів і послуг, інфраструктури, зростання національної економіки, економічна і політична стабільність, політичні і релігійні свободи, якості навколишнього середовища, клімату і безпеки. Рівень життя тісно пов'язаний з якістю життя.[1]

Аналіз та оцінка рівня життя використовують різні показники.

Показників якості життя належать:

1) здоров'я людей.

2) освіта

3) харчування

4) зайнятість і умови праці

5) житлові умови

6) права людини

7) одяг

8) відпочинок і вільний

9) соціальне забезпечення (соціальну рівність, гарантія зайнятості, забезпечення старості, тимчасової непрацездатності, допомога сім'ям з дітьми та відповідні показники посібників, пенсій, дотацій ).

Важливим показником якості життя є індекс інтелектуального потенціалу суспільства. Даний показник відображає рівень освіти населення та стан науки в країні. При розрахунку індексу інтелектуального потенціалу враховується рівень освіти дорослого населення, питома вага студентів у загальній чисельності населення, частка витрат на освіту у ВВП, питома вага зайнятих у науці та науковому обслуговуванні в загальній чисельності зайнятих, питома вага витрат на науку у ВВП.

Індикатором якості життя є також людський капітал на душу населення. Він відображає рівень витрат держави, підприємств і громадян на освіту, охорону здоров'я та інші галузі соціальної сфери в розрахунку на душу населення. Чим вище рівень економічного розвитку країни, тим вищий рівень людського капіталу і його питома вага в структурі всього капіталу. Людський капітал навіть у бідних країнах перевершує відтворений, що включає матеріально-речові умови виробництва.

До індикаторів якості життя відноситься і коєфіцієнт життєздатності населення. Він характеризує можливості збереження генофонду, інтелектуального розвитку населення в умовах проведення соціально-економічної політики, здійснюваної в момент обстеження в країні.[6, с.42]

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ГЕОГРАФІЧНОГО АНАЛІЗУ ЯКОСТІ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

2.1 Статистичні показники «якості життя»

У вітчизняній статистиці вивчення рівня життя здійснюється на основі побудови і аналізу широкої системи взаємопов'язаних і взаємообумовлених показників, що відображають:

- економічні можливості задоволення потреб людей;

- доходи населення;

- споживання населенням товарів і послуг;

- накопичене майно і житлові умови населення;

- соціальну диференціацію населення;

- характеристику малозабезпечених верств населення.

До числа основних узагальнюючих показників рівня життя у вітчизняній статистиці відносяться:

- вартісні показники, що характеризують загальноекономічні можливості задоволення потреб населення країни - валовий внутрішній продукт (ВВП), на рівні регіонів - валовий регіональний продукт (ВРП), їх загальний обсяг, рівень в розрахунку на душу населення і динаміка (Таблиця 2.1);

- фактичне кінцеве споживання домашніх господарств;

- індекс споживчих цін (ІСЦ), що характеризує зміну вартості життя в залежності від одного фактора - динаміки ціни на товари і послуги, що входять до складу споживчого кошика (Таблиця 1.2).

Показником, що характеризує довголіття, є очікувана тривалість життя при народженні.

Для характеристики освіченості населення використовуються два показника: грамотність дорослого населення і показник повноти охоплення населення навчанням. Перший показник визначається як частка грамотних у віці 15 років і старше; другий - як відношення загального числа учнів на всіх ступенях навчання незалежно від віку до загальної чисельності населення у віці 5-24 років. [10, с. 245].

Статистичні показники можуть характеризувати або результати досліджуваного процесу за період часу, або стан досліджуваного явища на певний момент часу, тобто показники можуть бути інтервальними (періодичними) і моментними. [13, с 211].

Таблиця 2.1[21]

Валовий регіональний продукт у 2015-2016 рр.
	Валовий регіональний продукт (млн. грн)	Індекси фізичного обсягу валового регіонального продукту (у цінах попереднього року, відсотків)	Валовий регіональний продукт у розрахунку на одну особу (грн)
	2014	2015	2014	2015	2016	2014	2015
Україна	1586915	1988544	93,4	90,2	102,3	36904	46413
Автономна Республіка Крим	…	…	…	…	…	…	…
Вінницька	43990	59871	104,6	97,1	104,9	27249	37270
Волинська	24195	31688	101,1	95,3	109,0	23218	30387
Дніпропетровська	176540	215206	95,1	90,3	99,5	53749	65897
Донецька	119983	115012	67,1	61,3	101,8	27771	26864
Житомирська	29815	38425	103,6	98,1	104,5	23678	30698
Закарпатська	24120	28952	102,8	93,5	96,1	19170	22989
Запорізька	65968	89061	100,4	94,7	98,1	37251	50609
Івано-Франківська	37643	45854	97,6	92,0	101,2	27232	33170
Київська	79561	104030	99,4	94,0	101,8	46058	60109
Кіровоградська	28758	38447	100,6	91,7	108,7	29223	39356
Луганська	31393	23849	61,0	47,7	125,4	14079	10778
Львівська	72923	94690	100,9	95,2	99,3	28731	37338
Миколаївська	35408	48195	98,4	95,3	104,0	30357	41501
Одеська	74934	99761	98,3	95,8	106,2	31268	41682
Полтавська	69831	95867	96,0	93,8	100,3	48040	66390
Рівненська	28724	35252	102,6	93,4	98,5	24762	30350
Сумська	30397	41567	100,4	96,7	97,1	26943	37170
Тернопільська	21676	26656	108,0	93,7	97,1	20228	24963
Харківська	96596	124843	97,9	90,9	103,7	35328	45816
Херсонська	23250	32215	99,7	98,7	100,3	21725	30246
Хмельницька	32162	41088	102,3	92,2	101,3	24662	31660
Черкаська	38466	50843	98,9	95,0	103,6	30628	40759
Чернівецька	15049	18506	98,3	94,7	100,3	16552	20338
Чернігівська	28156	36966	100,5	93,4	103,0	26530	35196
м.Київ	357377	451700	96,1	93,3	103,3	124163	155904
м.Севастополь	…	…	…	…	…	…	…
Дані, наведені без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції.

Таблиця 2.2 [21]

Індекси споживчих цін за регіонами у 2014-2016 роках
(грудень до грудня попереднього року)
(відсотків)
	2014	2015	2016
Вінницька	123,3	138,8	110,0
Волинська	125,9	143,3	111,8
Дніпропетровська	125,7	142,6	112,7
Донецька	122,03	146,93	111,63
Житомирська	125,2	143,7	112,6
Закарпатська	125,7	144,0	111,7
Запорізька	125,7	142,1	112,3
Івано-Франківська	125,0	143,4	110,9
Київська	124,7	144,3	112,2
Кіровоградська	124,4	141,3	112,3
Луганська	125,23	138,83	110,73
Львівська	126,7	145,2	111,9
Миколаївська	124,9	143,5	112,2
Одеська	127,2	144,6	113,6
Полтавська	123,8	145,0	114,2
Рівненська	127,0	144,9	112,3
Сумська	124,7	145,5	114,2
Тернопільська	125,4	145,1	111,6
Харківська	125,3	144,2	114,1
Херсонська	124,1	145,8	112,8
Хмельницька	123,7	142,5	111,4
Черкаська	124,2	143,8	112,7
Чернівецька	123,5	142,0	111,0
Чернігівська	126,7	145,6	112,8
м. Київ	125,8	138,6	114,0
м. Севастополь	-	-	-
1 Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя.
2 Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції.
3 Дані можуть бути уточнені.

2.2 Кількісні і якісні показники

В умовах євроінтеграції України підвищення якості життя населення виступає критерієм та необхідною умовою не тільки власне людського, а й соціально- економічного та соціально-культурного розвитку. Адже якість життя відображає передумови та ступінь реалізації вимог людського розвитку, ступінь пріоритетності людського розвитку в загальному процесі функціонування держави, а також самовідчуття людини в її соціальному, політичному та економічному оточенні. Загалом у всіх розвинених державах світу, якість життя населення визнано однією з головних характеристик рівня суспільного розвитку країн, адже з кожним роком поступово відходять у минуле ті орієнтири держави, які спрямовані на економічні досягнення та впровадження науково-технічного прогресу без урахування розвитку людського чинника.

При формуванні національних індикаторів якості життя виділяють три блоки: показники першого блоку кількісно описують навколишнє середовище, а також характеризують досягнутий стан, в якому відбувається життя людини; показники другого блоку мають забезпечити характеристику поточного стану життя населення; показники третього блоку відбивають суб'єктивну оцінку стану якості життя самим населенням. Всі ці три блоки (стан, поточне становище та суб'єктивна оцінка) існують в чотирьох середовищах:

1. Природне середовище (екологія, екологічна ситуація, оцінка екологічної ситуації);

2. Соціальне середовище (здоров'я, освіта, безпека, культура, житло, транспорт);

3. Економічне середовище (стан економіки, добробут, ринок праці, зайнятість, безробіття);

4. Суспільно-політичне середовище (громадянська активність, суспільно-політична ситуація, суспільне середовище).

Надалі доцільним буде привести найбільш вагомі показники та показати, яким чином за допомогою них можна оцінити стан якості життя населення в Україні (таблиця 2.3).

Таблиця 2.3

Оцінка якості життя населення України, за основними показниками (2014 -2015 рр.)

Показники	2014	2016
Природне середовище
Індекс екологічної безпеки	0,6256	0,6252
Частка населення, яке вважає екологічну ситуацію у своему місті/ селі відносно або в цілому благополучно, %	45	42
Державні видатки в галузі екології, у % дл ВВП	0,6	0,7
Соціальне середовище
Здоров»я
Бюджетні видатки на охорону здоровя, у % до ВВП	1,13	1,98
Кількість лікарняних закладів, тис.	1,8	1,7
Кількість лікарів усіх спеціалістів, осіб на 10000 населення	186	178
Кількість середнього медичного персоналу, осіб на 10000 населення	88,6	82,5
Очікувана тривалість життя при народжені, років (жінка)	77	77,8
Очікувана тривалість життя при народжені, років (чоловік)	68,1	69
Освіта
Бюджетні видадки на освіту, у % до ВВП	6,67	5,23
Дошкільні навачльні заклади, тис.	15	14,9
Загальноосвтні навчальні заклади, тис.	17,6	17,3
Вищі навчальні заклади (3-4 рівень акредитації),од.	277	288
Частка населення, яке скоріше або повністю задоволено своею освітою, %	41	40
Частка населеня, якому не вистачає можливості дати дітям повноцінну (бажану) освіту, %	22	25
Безпека
Всього виявлено злочинів	529139	531254
Всього засуджено осіб	102170	115324
Культура
Бюджетні видатки на культуру, мистецтво, фізичну культуру, туризм, у % до ВВП	1,13	1,15
Кількість закладів культури, мистецтво за видами (театри, музеї, бібліотеки, стадіони, палаци спорту, гуртки тощо), тис.	34356	33989
Кількість внутрішніх туристів і екскурсантів, на 100 тис. населення	1490	1782
Туристи-громадянини України, які виїджали за кордон, осіб	2085203	2054158
Частка населенн, якому вистачає повноцінного дозвілля, %	24,6	22,8
Частка населення, якому не вистачає можливості повноцінно проводити відпустку, %	42,4	42,7
Житло
Розмір житлової площі, м? на 1 особу	23,9	23,8
Кількість сімей та одинаків, які перебували на квартирному обліку на кінець року, тис.	657	640
Кількість сімей та одинаків, які одержали житло протягом року, тис.	3	2,8
Економічне середовище
Екокоміка
ВВП на одну особу за ПКС у дол..США	3054,6	2001,6
Індекс споживчих цін до грудня попереднього року	143,3	142,3
Співвідношення зовнішнього боргу та ВВП, %	54	66
Тіньова економіка, %	42	47
Частка населення, яке вважає себе бідними, %	27	32
Зайняте населення працездатного віку, у % до населення відповідньої вікової групи	64,5	64,7
Безробітне населення працездатнього віку, % до економічно активного населення відповідньої вікової групи	9,7	9,5
Темпи зростання номінальної заробітної плати, до попереднього року, %	106,0	120,5
Темпи зростання реальньої заробітної плати, до попереднього року, %	93,5	79,8

Отже як видно з таблиці 2.3 рівень життя населення в Україні залишає бажати кращого. Так, наприклад, сфері здоров'я в нашій державі урядом приділяється дуже мало уваги, видатки з бюджету становлять лише 1,13 % у 2014р. та 1,98 % у 2016 р. Лікарняні заклади не мають належного матеріального забезпечення задля повноцінного їх функціонування.

Не все прозоро і з безпекою в нашій державі, особливо сьогодні, коли в країні йде війна. Крім того з кожним роком зростає кількість вчинених злочинів, зокрема у 2014 році їх було зареєстровано 529 тис., а у 2016 році вже 531 тис. При цьому кількість засуджених майже в 5 разів менша від кількості злочинів. Це свідчить про некомпетентну роботу внутрішніх органів безпеки в нашій країні.

Загалом привівши у дію ряд основних кількісних і якісних показників виміру рівня життя населення можна зробити висновок про низький його рівень в нашій державі. Дані показники дають змогу побачити та наглядно оцінити стан тієї чи іншої галузі в нашій державі та розробити ряд управлінських рішень щодо поліпшення ситуації чи вдосконалення стану галузей, аби повною мірою забезпечити гідний рівень життя задля формування фізично, політично, економічно, та культурно здорової нації.[15, с.1]

2.3 Метод дослідження якості життя населення регіонів України

Якість життя населення - це комплексна характеристика, яка включає багато різних соціально-економічних показників. Для встановлення рівня якості життя населення нами було відібрано та проаналізовано 7 головних, на нашу думку, показників:

ь Відсоток працевлаштування зареєстрованих безробітних (таб.2.4);

ь Охоплення дітей дошкільними навчальними закладами по відношенню до загальної кількості дітей в регіоні (таб.2.5)

ь Показники охорони здоров`я (кількість лікарів усіх спеціальностей та кількість лікарняних ліжок на 10 000 населення) (таб.2.6)

ь Середня заробітна плата (таб.2.7);

ь Середній розмір пенсії (таб.2.8);

ь Показники злочинності (кількість злочинів на 10 000 населення) (таб.2.9);

ь Показники забруднення атмосферного повітря (таб.2.10).

Перший показник показує наскільки регіон має здатність боротися з явищем безробіття та вирішувати питання працевлаштування населення.

Серед показників блоку «освіта» були проаналізовані саме дошкільні навчальні заклади - дитячі садочки. Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» [62] загальна середня освіта є обов`язковою основною складовою безперервної освіти, тому показники загальноосвітніх закладів не бралися до уваги. Натомість, досить гострою проблемою є не досить розвинена мережа дошкільних навчальних закладів. Кількість закладів та місць у них у повній мірі не задовольняє освітні потреби населення. Тому цікавим було з'ясувати регіональне охоплення дітей дошкільними навчальними закладами, виділивши цей показник як один з факторів, що впливає на якість життя.