Географічний аналіз якості життя населення регіонів України

Здорове населення - важливий показник якості життя. Тому взято до розгляду показник кількості лікарів усіх спеціальностей та кількості лікарняних ліжок на 10 000 населення. Показник дозволив виділити регіони з кращим забезпеченням медичного персоналу та можливих місць для лікування.

Одними з ключових показників є показники доходів населення, тому аналізом також було охоплено відомості середньої заробітної плати та середнього розміру пенсій.

Регіон може бути економічно гарно розвиненим,. Що позитивно відображається на якості життя населення. Однак такі показники, як наприклад, забруднення навколишнього середовища - спричинене тим же економічним розвитком регіону значною мірою зменшує рівень якості життя. Тому до аналізу було включено показники злочинності та показники забруднення атмосферного повітря. Оскільки на сайті головних управлінь статистики регіонів подані загальні відомості щодо кількості злочинів, які головним чином, нічого конкретно не дають, автором було розраховано кількість скоєних злочинів на 10 000 населення

Дані для аналізу взяті з офіційних сайтів головних управлінь статистики в регіонах [20] за 2016 р.

Розраховувалася якість життя населення регіонів за авторською формулою:

І_яжн= + +++++)/7, де

І_яжн - рейтингова оцінка регіону;

- індекс показника «працевлаштування»;

- індекс показника «охоплення дітей дошкільними навчальними закладами»;

- індекс показника «охорона здоров`я» (розраховувався як середнє арифметичне показників кількості лікарів усіх спеціальностей та кількісті лікарняних ліжок на 10 000 населення);

- індекс показника «середня заробітна плата»;

- індекс показника «середній розмір пенсії»;

- індекс показника «правопорушень»;

- індекс показника «забруднення навколишнього середовища».

З представлених до аналізу показників перші 5 є «стимуляторами» розвитку рівня якості життя, 2 останні - «дестимуляторами». Тому розраховувалися індекси окремих показників за різними формулами. Для показників-стимуляторів було використано формулу:

І =/, де

І - індекс конкретного показника регіону;

- значення конкретного показника регіону;

- максимальне значення конкретного показника у розрізі всіх регіонів.

Значення індексу може бути від 0 до 1, чим ближче значення до 1 - тим краще.

Дану формулу не можна використовувати для визначення показників-дестимуляторів, оскільки чим ближче значення коефіцієнту - тим гірше. Тому для визначення було розраховано обернений коефіцієнт, який також дозволив встановити тенденцію - чим значення ближче до 1 - тим кращі результати.

І =1 - (/, де

І - індекс конкретного показника регіону;

- значення конкретного показника регіону;

- максимальне значення конкретного показника у розрізі всіх регіонів.

На завершальному етапі встановлення рівня якості життя населення та групування регіонів за даним показником результати І_яжн регіонів було розподілено за градацією (Таб. 2.11):

0,801-1 - найвища якість життя населення;

0,601-0,800 - висока якість життя населення;

0,401-0,600 - середня якість життя населення;

0,201-0,400 - низька якість життя населення;

0,001-0,200 - найнижча якість життя населення.

У результаті було встановлено, що майже усі регіони мають високу якість життя (найкращий показник має Харківська область 0,757). Рівненська область віднесена до регіону з середнім рівнем якості життя (0,575). Найвищий рівень якості життя виявився у Луганській області (0,824). Не зважаючи на те, що частина території області - зона проведення антитерористичної операції, територія, яку контролює наша держава має досить гарні результати з проаналізованих показників.

Для кращої наочності результати дослідження були за картографовані (Дод 1-8).

Однак результати дослідження не можуть у повній мірі показати рівень якості життя населення, оскільки проаналізовані не всі соціально-економічні показники явища та відсутнє соціологічне опитування - думка самих жителів регіону, яке є вирішальним при виявленні якості життя населення.

РОЗДІЛ 3. РІВЕНЬ І ЯКІСТЬ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ТА ПРОБЛЕМИ ЇХ ОЦІНКИ

3.1 Підходи до оцінки рівня життя в Україні

Питання вивчення і аналізу рівня життя населення особливо актуально постають в останні десятиліття як в Україні, так і закордоном. Особливо актуальними ці дослідження є на пострадянському просторі, адже починаючи з 90-х років минулого століття відбувається зміна наукових парадигм, зокрема й напрямку дослідження рівня життя населення.

Нові умови господарювання вимагали пристосування статистичної бази до реалій життя. Наприкінці 2002 р. Статистичний комітет Співтовариства Незалежних Держав опублікував систему індикаторів для оцінки рівня життя населення в країнах СНД, у яку включалися макроекономічні показники, демографічні показники, показники економічної активності, матеріальної забезпеченості, особистого споживання, житлових умов, соціальної напруги [26, с. 11].

Фундаментальні дослідження якості життя започатковані вченими Інституту соціального розвитку ООН. Щороку ця організація випускає Звіт про людський розвиток у країнах світу (Human Development Reports). В Україні опубліковані праці із дослідження людського розвитку в розрізі адміністративних областей (О. Власюк, С. Пирожков, Д. Ляшенко), Звіт про людський розвиток в Україні.

Вивченню рівня життя населення України присвячено працю І. І. Проніної, теоретичні аспекти цієї проблеми розглядає В. Артеменко [27, с. 166-167]. Власне якості життя стосуються праці Н. Лебідь та Л. Ноздріної [28].

На сучасному етапі розвитку наукових знань про якість життя важливо з'ясувати компонентні складові цієї категорії, тобто ті характеристики (показники), які можна представити як своєрідні індикатори якості життя населення. Поряд з цим вони повинні орієнтуватися на проведення інтегральної оцінки якості життя на рівні обласного регіону, оскільки саме регіональні дослідження є особливо актуальними в контексті збалансованого розвитку територіальної системи.

Сучасні дослідження якості життя започатковані у 1970 р. створенням вченими Інституту соціального розвитку ООН індексу розвитку. Цей показник критикували за вибір у якості критерію розвитку структурні зміни, а не добробут населення. Пізніше з'явилися роботи, які використовували як критерій розвитку ступінь задоволення основних потреб більшості населення або якість життя. Зокрема, створений індекс фізичної якості життя, що розраховувався на базі трьох показників: очікуваної тривалості життя після одного року, рівня дитячої смертності і рівня грамотності. У 1987 р. було розроблено індекс нестатків, для розрахунку якого використовувалися показники, які характеризують добробут людей в залежності від їхнього матеріального становища, дитячої смертності, стану здоров'я і суспільного устрою. Для виміру бідності населення 1997 р. створено відповідний показник - індекс бідності населення. Він відображає недоліки чотирьох основних аспектів життя людини: тривалість життя, стан здоров'я, рівень знань, економічне забезпечення та участь у суспільному житті.

Нами пропонується розгляд декількох методик визначення показників рівня та якості життя населення.

Найбільш вагома спроба інтегральної оцінки соціально-економічного розвитку країн була реалізована ПР ООН. Згідно з розробленою методикою, кількісним показником, що виражає якість життя населення є індекс людського розвитку (ІЛР). Він об'єднує економічні і соціальні показники, тобто враховує 30 рівень життя населення (показник ВВП на одного жителя), рівень освіти (показники рівня писемності дорослого населення і середньої тривалості навчання) і стан здоров`я населення (показник очікуваної тривалості життя при народженні) [29, с. 60-61].

В Україні дослідження людського розвитку в розрізі адміністративних областей здійснено в рамках ПР ООН. У звіті про людський розвиток використовувались наступні критерії, кожен з яких визначався кількома статистичними показниками:

а) демографічний розвиток (показники середньої очікуваної тривалості життя при народженні та при досягненні 45 років (окремо жінок та чоловіків), коефіцієнт смертності немовлят, сумарний коефіцієнт народжуваності, загальний коефіцієнт сальдо міграції);

б) розвиток ринку праці (рівень економічної активності населення, питома вага працівників, що працювали в режимі вимушеної неповної зайнятості, рівень безробіття, питома вага безробітних, що не мають роботи більш як 12 місяців);

в) освіта (середня тривалість навчання);

г) добробут (витрати домогосподарств, питома вага витрат на харчування в загальній сукупності витрат, середній розмір заборгованості по зарплаті, середня заробітна плата, питома вага доходів від особистого підсобного господарства в сукупних доходах);

д) умови життя населення (рівень урбанізації, викиди шкідливих речовин, забезпеченість житлом, питома вага населених пунктів без всіх видів благоустрою рівень злочинності) фінансування соціальної сфери регіону (фінансування загально системи освіти).

В Україні для аналізу регіональних відмінностей людського розвитку прийнята методика, за якої показники, що використовуються для розрахунку регіональних ІЛР, представлені таким переліком з відповідними ваговими коефіцієнтами (табл.3.1).

Як бачимо, порівняно з методикою ПР ООН дана схема орієнтована на безпосереднє вимірювання добробуту населення і опосередковану оцінку загальної соціально-економічної ситуації через показники ринку праці та фінансування соціальної сфери.

Показники для співставності та подальшого узагальнення підлягають нормуванню за двома варіантами:

а) показники - стимулятори (позитивні характеристики) співставляються з найбільшим їх значенням

Ij = Xj / Xmax, (3.1)

б) показники - дестимулятори (негативні характеристики) співвідносять з найменшим значенням

Ij = Xj / Xmin, (3.2)

Де Іj -- нормовані (стандартизовані) показники, а Xj -- їх вихідні (ненормовані) значення.

Показники-стимулятори, які відповідають оцінці Їчим більше, тим краще, представлені в таблиці 3.1 за такими номерами: І.1; І.4; І.6; II.1; III.1; IV.1; IV.4; V.1; V.3; VI.1-VI.3; VI.5; VI.6. Показники-дестимулятори позначені номерами І.5; І.7; II.2-ІІ.4; IV.2; IV.3; V.2; V.4; V.5; VI.4.

Таблиця 3.1

Показники для розрахунків регіональних ІЛР [29, с. 26]



Нормування дає індивідуальні індекси за кожним показником, які є вже цілком співставними і придатними до подальшого агрегування та узагальнення.

Для кожного блоку (групи показників І - VI) розраховуються так звані субіндекси як середньозважені від індивідуальних індексів.

Наприклад, субіндекс добробуту (блок IV) обчислюють як

Ід = 0,30 x I1 + 0,20 x І2 + 0,15 x І3 + 0,15 x І4 + 0,20 x І5, (1.3)

де Ід - блоковий субіндекс; Іі - індивідуальні індекси відповідних показників; 0,30; 0,20 і т. д. - ваги показників (табл. 1.1).

Інтегральний ІЛР обчислюють як середньозважене з блокових індексів

ІЛР = I1 x wl +I2 x w2 + I3 x w3 + I4 x w4 +I5 x w5 +I6 x w6 (1.4)

де In - субіндекси по N блокам;

wi - вагові коефіцієнти відповідних блоків, які мають такі значення (табл. 3.1): демографічний розвиток - 0,20; ринок праці - 0,15; освіта - 0,15; добробут - 0,15; умови життя населення - 0,15; фінансування соціальної сфери - 0,20.

У Національному інституті стратегічних досліджень кандидат економічних наук О. С. Власюк [29, с. 40-52] розробив власну методику розрахунку ІЛР як показника рівня та якості життя населення в розрізі обласних регіонів. За цією методикою стан гуманітарного розвитку має складну ієрархічну компонентну структуру. Основою людського розвитку є фактична реалізація в суспільстві стратегій, що забезпечують розвиток, безпеку та свободу людини. У свою чергу можливість реалізації кожної із вказаних стратегій обумовлена відповідно забезпеченістю людськими ресурсами інтелектуальним потенціалом суспільства та соціально-правовою захищеністю населення:

а) забезпеченість людськими ресурсами залежить від перебігу процесів відтворення населення, а також мобільності, зайнятості та стану здоров`я населення;

б) інтелектуальний потенціал суспільства визначається його духовністю, розвитком науки, освіченістю населення та розвитком інформаційних комунікацій;

в) соціально-правова захищеність населення характеризується його життєвим рівнем, розвитком соціальної інфраструктури, дієвістю правоохоронної системи та розвиненістю інститутів соціального захисту. Для зазначених характеристик пропонується визначений перелік показників, за якими оцінюється фактичний стан людського розвитку регіонів.

Д. Ляшенко складові людського розвитку поділяє на структурні блоки: економічний, екологічний, медичний, демографічний, соціальний та духовний. У кожному із структурних блоків автор виділяє окремі компоненти, які найбільш повно представляють цей блок як складову людського розвитку .

а) в економічному блоці складовими людського розвитку визначені інвестиційна і податкова політика, зношеність основних виробничих фондів ресурсо- і енергоємність виробництва;

б) екологічними складовими людського розвитку є екологічні характеристики середовища та екологічна політика;

в) медичний блок описується медико-екологічними характеристиками населення;

г) складовими демографічного блоку є демографічні характеристики: трудові ресурси і розселення;

д) особливо структурований соціальний блок складових людського розвитку. Автор виділяє групи елементів у складі самого блоку - це соціально- структурні складові (елементи задоволення соціально-побутових потреб, елементи з лікувально-оздоровчою функцією, елементи з культурно-виховною і освітньою функцією), соціально-споживчі (рівень задоволеності потреб матеріальними і духовними благами), соціально-політичні (характеристики політичної активності населення характеристики економічної активності населення), етнокультурні (особливості етнокультурного середовища) і соціально-стресові (медичні аспекти соціальних стресів, соціально-виробничі аспекти стресів);

е) до духовного блоку складових людського розвитку входять освітній рівень населення, релігійна активність, характеристики сімейного добробуту криміногенна ситуація, моральні проблеми в соціумі.

У економічній науці набувають поширення дослідження рівнів соціального розвитку регіонів і країни, порівняльний аналіз якості життя населення. У зв'язку із зміною ідеологічних парадигм в останні роки зміст цієї категорії значно розширився (іноді її прирівнюють до категорії якості життя населення, проте зміст рівня життя є дещо вужчим). Інтенсивнішими стали й регіональні дослідження рівня життя. Якість життя - інтегральна характеристика умов життєдіяльності населення. Вона не має стандартного набору характеристик і показників, але, як правило, враховує тривалість життя, освіту і зайнятість населення, рівень доходів і умови життя людей. У різних програмах досліджень якість життя населення може мати дещо різний зміст в залежності від цільових настанов дослідження та наявної бази даних. Разом з тим будь-які дослідження будуть неповними, якщо вони не включатимуть оцінку рівня життя населення.

Систему показників рівня життя на рівні обласного регіону розробив В. Артеменко [27, с. 166-177], який пропонує виділяти наступні групи статистичних показників :

а) показники грошових доходів і витрат населення;

б) показники забезпеченості населення житлом та іншою власністю;

в) показники забезпеченості населення потужностями соціальної сфери.

І. І. Проніна здійснила порівняльну оцінку рівня життя населення України в розрізі обласних регіонів. У компонентній структурі автор виділяє наступні складові (із зазначенням репрезентативних показників):

а) матеріальний добробут (середні сукупні витрати питома вага грошових витрат в сукупних витратах, питома вага незареєстрованих грошових доходів в грошових витратах, питома вага мінімального споживчого кошика в середніх сукупних витратах, частка витрат на харчування в сукупних витратах, рівень бідності);

б) зайнятість (рівень зайнятості, рівень безробіття, коефіцієнт реєстрації безробіття, рівень виробничого травматизму, рівень професійної захворюваності);

в) здоров`я (середня очікувана тривалість життя при народженні, коефіцієнт мертвонароджених і померлих в перинатальний період, рівень смертності серед чоловіків працездатного віку, коефіцієнт умовного здоров'я, питома вага населення, що вважає свій стан здоров'я незадовільним, індекс збалансованості харчування);

г) освіта (охоплення дітей дошкільними закладами, охоплення дітей базовою середньою освітою, питома вага населення з вищою освітою, частка дітей, що продовжували навчання після 9-го класу);

д) умови проживання (питома вага видатків на соціально-культурні заходи рівень урбанізації, питома вага сімей, що не мають окремого житла, питома вага сільських сімей, що мають житло з мінімумом зручностей, питома вага міських сімей, що мешкають у комфортному житлі);

е) соціальна безпека (питома вага тяжких злочинів в загальній кількості, коефіцієнт смертності від суїцидів, рівень застійного безробіття, глибина бідності, питома вага осіб, що займалися бродяжництвом (жебрацтвом) в населенні працездатного віку).

Особливе місце серед наукових праць, присвячених рівню та якості життя населення, слід відвести працям Л. В. Ноздріної [28]. Ці дослідження проведені на рівні обласного регіону. Позитивним аспектом роботи є використання екологічних показників. Методика визначення рівня і якості життя населення визначається деякими особливостями. Складові якості життя представлені через чинники: економічний, соціальний, навколишнього середовища (мал. 3.1).

Мал. 3.1 Чинники впливу на якість і рівень життя населення за Ноздріною Л. В. [28]

Під час обчислення інтегрального показника рівня життя на рівні обласного регіону ми проаналізували головні чинники, що мають найбільший вплив на якість життя. Найважливішим чинником є умови життєдіяльності населення, доходи і політичні свободи. Важливим є також чинник рівня культури і релігійних свобод та чинник розвитку і екології. При цьому для першого чинника суттєвими, за результатами дослідження, є показники, які характеризують демографічну ситуацію, забезпеченість житлом здоров'я, злочинність, освіту, доходи та легалізовані об'єднання громадян. Найбільше навантаження на другий чинник мають показники, пов?язані з культурою та релігією.

Друга методична проблема: майже всі показники різноіменовані і мають різну розмірність. Відтак, їх необхідно нормувати чи стандартизувати і зробити одновимірними і співставними. У даній програмі всі показники нормувались методом їх співставлення з середніми показниками для країни в цілому. Таким чином, всі показники рівня життя населення для України в цілому у нормованому вигляді дорівнюють 1,00, а їх значення для районів області являють собою коефіцієнти, що показують відношення відповідних показників до середніх по країні.

Є. П. Кушнарьовим [30] для відбору окремих показників людського розвитку в методиці використовуються метод факторного аналізу.

Для нормування показників тут запропоновані такі формули:

А) для показників-стимуляторів:

(3.5)

де Zij - значення і-го показника в j-му регіоні;

Zjmax - максимальне значення і-го показника в j-му регіоні;

Zjmin - мінімальне значення і-го показника в j-му регіоні.

б) для показників-дестимуляторів:

(3.6)

Розрахунки інтегральних показників здійснюються за формулою:

(3.7)

де yik - нормований і-тий показник людського розвитку в j-му регіоні;

Wik - вага, з якою і-тий показник враховується при розрахунку інтегрального показника.

Отже, при всій неузгодженості підходів визначення рівня та якості життя та існування різноманітних методик, слід відзначити такі загальні тенденції:

- розгляд якості життя як складної категорії, що має системну ієрархічну структуру;

- створення універсальних критеріїв (індексів) якості життя з наступним проведенням порівняльної характеристики регіонів;

- обов'язкова присутність у кожному дослідженні соціальних та економічних компонентів;

- бажання охопити всі сфери життя суспільства у його взаємозв'язку із природою; - концентрація зусиль на дослідженні регіональних відмінностей в рівні та якості життя всередині країни;

- вибір для оцінки конкретних показників, які присутні у офіційних статистичних довідниках.

Звичайно, розмаїття підходів вимагає детальнішої оцінки поставленої проблеми, однак наведений аналіз дає загальні уявлення про існуючі методичні основи вивчення даної категорії. Майбутні пошуки слід спрямувати на створення оптимальної методики дослідження якості життя на рівні обласного регіону. Це потрібно робити із повним обґрунтуванням складових якості життя, побудовою ієрархічної структури цих компонентів із врахуванням нових методичних підходів.

3.2 Диференціація економічного розвитку регіонів України як показник рівня життя населення

Життєвий рівень населення концентрує в собі досягнення певного ступеня економічного, соціально - політичного, демографічного та інтелектуального розвитку країни в цілому. На статистику покладаються задачі оцінювання рівня добробуту населення, кількісної характеристики існуючого забезпечення соціально-економічних прав та гарантій, визначення позиції населення країни в міжнародному соціально - економічному просторі, підготовки національних програм покращення рівня життя населення тощо.

Життєвий рівень населення - це ступінь матеріального, соціального та духовного благополуччя населення, яке диктується сучасними вимогами щодо розвитку людства. Якщо розглядати цю категорію лише з матеріального боку, то життєвий рівень населення характеризує існуючий рівень споживання та задоволення раціональних потреб у матеріальних благах та послугах [31, с.60].

Але навіть за такого спрощеного розуміння важко обрати один універсальний оціночний показник життєвого рівня. Одним із найважливіших макроекономічних показників, який характеризує рівень розвитку регіону є валовий регіональний продукт (ВРП), який визначається як сума валової доданої вартості усіх видів економічної діяльності, включаючи чисті податки на продукти. Протягом періоду з 2010 по 2013 рр. спостерігалась позитивна динаміка даного показника. Так, в цілому за аналізований період ВРП в Україні збільшився майже на 35%, тобто в середньому щорічно він зростав на 7,7%. Безумовно, співставлення регіонів за обсягами доходів, виробництва та валового регіонального продукту не дозволяє в повній мірі оцінити рівень розвитку окремих областей, так як ці економічні параметри залежать від розмірів території та чисельності населення. Але таке співставлення показує відмінності в економічному потенціалі окремих областей країни.

Так, в 2013 році шість регіонів-лідерів давали майже 60% всього валового внутрішнього продукту України, а шість регіонів - аутсайдерів - лише 7,8 %, що показано в табл.3.2. Очевидно, що ще на початку 90-х років минулого століття з'явилися контрасти між центрами та периферією, відбулася концентрація ресурсів розвитку у невеликій кількості найбільш крупних міст. Поляризація українських регіонів свідчила про стиснення простору, на якому є сприятливі умови для підприємницької діяльності.

В найбільш вигідному становищі опинилося місто Київ. На наш погляд, існує дві обставини, які частково пояснюють вищі показники валового регіонального продукту на душу населення у столиці. Перша полягає в тому, що чимала частина тих хто працює в столиці, проживає за її межами. Друга причина пов'язана з тим, в столиці розташовано чимало офісів великих корпорацій, банків, які ведуть свою діяльність у кількох адміністративно - територіальних одиницях і мають консолідовану (спільну) звітність. У цих випадках виникає необхідність умовного перерозподілу їх прибутку й інших елементів, з яких формується ВРП, між кількома регіонами. Існують різні підходи до такого перерозподілу. В Україні він здійснюється пропорційно до виробничих витрат. Але, схоже, далеко не завжди інформація, яка надається такими корпораціями та банками відповідає дійсності.

Таблиця 3.2

Питома вага регіону у валовому внутрішньому продукті України у 2013р.(%)

Індикатори життєвого рівня населення:

1. Економічні:

- Макроекономічні показники

- Показники матеріальної забезпеченості

- Показники витрат і споживання матеріальних благ

2. Соціальні:

- Показники зайнятості

- Показники освітнього рівня

- Показники стану здоров'я

- Показники соціально-політичної напруги

3. Демографічні:

- Середня очікувана тривалість життя

- Коефіцієнт смертності немовлят

- Коефіцієнт смертності дітей до 5 років

- Коефіцієнт материнської смертності

Аналіз валового регіонального продукту на душу населення за областями в Україні спостерігається крайнє нерівномірний його розподіл. Така ситуація негативно відображається на грошових доходах населення та на його соціальному становищі. Як видно, найбільше значення ВРП на душу населення у 2013 році спостерігалося у місті Києві (97429 грн.), Київській (40483 грн.) та Дніпропетровській (44650 грн.) областях, а частка населення із середньодушовими доходами нижче прожиткового мінімуму на даних територіях становила відповідно - 2,9%, 4% та 8% відповідно. В Чернівецькій та Тернопільській областях, навпаки - ВРП на душу населення був найнижчим, а питома вага населення з середньодушовими доходами нижче прожиткового мінімуму - найвища (10,1 та 17,2%). Але особливо тривожною є поява і закріплення регіонів, у яких величина валового регіонального продукту на душу населення в два рази нижче за середньо державний рівень.

Істотним фактором регіональної диференціації рівня життя населення вважається стан ринку праці, тобто безробіття, що призводить до бідності населення. Останнім часом в більшості регіонів України спостерігається зниження рівня безробіття (див табл. 3.3). В результаті чого показники безробіття, які раніше мали чітку територіальну диференціацію вирівнялись, та в меншій мірі можуть служити індикаторами соціальної напруженості. Це підтверджується проведеним аналізом рядів розподілу за допомогою спеціальних кількісних критеріїв.

Таблиця 3.3

Динаміка показників варіації територіальних значень рівня зареєстрованого безробіття в Україні*

* рівень зареєстрованого безробіття за методологією МОП (всього у віці 15-70 років)

* авторські розрахунки за даними Державної служби статистики України

Протягом досліджуваного періоду значення коефіцієнтів варіації, які дають найбільш повну характеристику однорідності регіонів майже не змінилися, що підтверджує попередній висновок. В останні роки сукупність областей України за рівнем безробіття є однорідною (V>33), тобто рівень безробіття в окремих регіонах відхиляється від середньо державного рівня в середньому на 1,3 відсоткових пункти або на 18%.

Одними з найважливіших чинників життєвого рівня населення є, на наш погляд, демографічні фактори, які характеризуються середньою тривалістю життя населення, народжуваністю, смертністю. Показники кількісного складу, динаміки та структури населення дають змогу судити про можливості соціально-економічного розвитку країни, його тенденціях, вказують органам державної влади заходи, які необхідно вжити для покращення рівня життя громадян. Саме населення країни є джерелом ресурсів для праці, носієм конкретних економічних відносин.

Як відомо, сучасна демографічна ситуація протягом останніх десятиліть свідчить про наявність в Україні поряд із соціально-економічними проблемами глибокої демографічної кризи, негативні наслідки якої для подальшого розвитку країни важко передбачити. Однією з головних ознак сучасної демографічної кризи є надзвичайно висока смертність, яка, не зважаючи на підвищення останнім часом рівня народжуваності в країні, залишається основним чинником природного скорочення населення. За рівнем смертності Україна поступається не лише розвиненим країнам, а й багатьом країнам, що розвиваються. Приборканням головних причин високої смертності, можна покращити демографічну ситуацію в країні, уповільнити високі темпи депопуляції. Однак у зв'язку з тим, що закономірності дожиття, смертності та середньої тривалості життя суттєво відрізняються у залежності від умов проживання та праці, зайнятості, географічного положення, традицій та інших факторів, то особливого значення набуває регіональний аспект дослідження.

Значення загального коефіцієнта смертності варіює від 11,8 проміле в Закарпатській області до 18,6 проміле у Чернігівській області. Найвищий рівень смертності спостерігається в північних і центральних та східних областях. Області з самим низьким рівнем смертності знаходяться на заході країни. Ще більші коливання між областями спостерігаються за окремими причинами смерті. Одні й ті ж самі причини смерті мають різне демографічне значення щодо впливу на середню тривалість життя в залежності від сукупності соціально-економічних, демографічних та інших факторів, які діють на конкретній території.

Смертність немовлят - одна з найважливіших медично-демографічних характеристик стану здоров'я населення як країни в цілому, так і окремих областей. Зниження її значно сприяє підвищенню тривалості життя та зростанню чисельності населення. В середньому по країні у 2013 році коефіцієнт смертності немовлят становив 8 проміле, тобто на 1000 новонароджених дітей припадало 8 померлих, що на 12% менше порівняно з 2010 роком, тобто спостерігається тенденція до зниження. [1, с 1-9]

3.3 Регіональна диференціація доходів населення України

Доходи населення є найважливішим показником соціально-економічного становища людей, а особливості їх розподілу характеризують соціальну орієнтацію економічної системи, тому підвищення рівня життя населення України та подолання його регіональної диференціації є пріоритетним напрямом суспільного розвитку.

Статистика України визначає наявний дохід як максимальний обсяг грошових доходів, які можуть бути використані домашніми господарствами на придбання споживчих товарів та оплату послуг. Вони включають заробітну плату, прибуток, змішаний дохід, сальдо доходів від власності, соціальні допомоги, інші одержані поточні трансферти за виключенням сплачених, зокрема поточних податків на доходи та майно. Одним із впливових факторів, що обумовлюють рівень матеріальної забезпеченості населення є регіон проживання. В залежності від экономичных особливостей, рівня розвитку галузей виробництва, природних умов, тощо, наявний дохід населення є різним.

Останніми роками через ускладнення суспільно-політичної ситуації в Україні поглибились негативні тенденції в усіх сферах соціально-економічного життя населення, що виявилося у процесах формування і розподілу доходів населення України та її регіонів. Зростаюча інфляція, підвищення цін на споживчі товари та послуги, падіння реальної заробітної плати і доходів призвели до зниження купівельної спроможності населення, зростання масового безробіття, погіршення демографічної ситуації, і, як наслідок, до поглиблення соціально-економічної кризи. Тому в подальшому аналізі дані щодо оцінки рівня і динаміки наявних доходів населення наведено у доларовому еквіваленті, що дозволяє більш вірогідно бачити їх реальну картину (табл. 3.4).

Згідно даних таблиці 3.4 за період 2011- 2013 рр. включно доходи населення у доларовому еквіваленті України і її регіонах динамічно зростали. Проте, починаючі з 2014 року спостерігається різке їх падіння. Це обумовлено системною суспільно - політичною кризою, спадом економіки, початком воєнних дій, соціально-економічною кризою в країні та окупованих територій Донецької та Луганської обл.). В цілому по країні рівень наявного доходу населення у 2014 році (без даних АР Крим та окупованих територій Донецької та Луганської обл.) знизився порівняно з попереднім періодом на 36, 3%, а у порівнянні з 2011 роком - на 21,9%.

У 2015 році наявні доходи населення України (у перерахунку на долари США) продовжили різку тенденцію до падіння як в цілому по країні, так і в розрізі регіонів. Так, наявний дохід всього населення країни за підсумками 2015 року знизився у порівнянні з 2014 роком на 37% (без урахування даних АР Крим та окупованих територій Донецької та Луганської обл.). У розрізі регіонів найбільше зниження досліджуваного показника відбулося в Луганській обл. та Донецькій обл. (без урахування окупованих територій) - на 59% та 57,2% відповідно у порівнянні з попереднім періодом. Порівняно з аналогічним періодом 2011 року наявний дохід населення України у 2015 році упав на 50,9%, тобто більше, ніж на половину. Така тенденція спостерігається також і в регіональному розрізі. Найбільше зниження наявних доходів у 2015 році у порівнянні з 2011 роком відбулося в Луганській обл. та Донецькій обл. (без урахування окупованих територій) - на 74,6% та 70,4% відповідно.

Наявний дохід населення Одеської області у 2014 році у доларовому еквіваленті знизився порівняно з 2013 роком на 36,3% та опустився нижче рівня 2011 року на 14,8%.

У 2015 році у порівнянні з попереднім періодом наявні доходи населення Одеської області у доларовому еквіваленті продовжили тенденцію до зниження і упали на 29,2%. Порівняно з 2011 роком даний показник знизився на 39,7%.

Отже, аналіз наявних доходів населення за період 2011-2015 рр. як в цілому по країні, так і у розрізі регіонів, свідчить про тенденції поглиблення економічної кризи у сфері доходів населення за останні 2 роки.

У таблиці 3.5 наведено наявний дохід населення по Україні та за регіонами в розрахунку на одну особу (у доларах США)[34, с.-5-11]

Таблиця 3.4

Наявні доходи населення України за регіонами протягом 2011-2015 рр., дол. США

Джерело: Авторські розрахунки за даними Державної статистики України. [22]

Таблиця 3.5

Наявні доходи населення у розрахунку на одну особу у динаміці за регіонами у 2011-2015 рр. (у доларах США)

Джерело: Авторські розрахунки за даними Державної статистики України. [22]

Аналіз даних таблиці 3.5 свідчить про збереження тенденцій показника наявного доходу населення в розрахунку на одну особу аналогічно показнику наявного доходу населення за регіонами. Так, за період з 2011 по 2013 рр. спостерігається зростання наявних доходів населення в розрахунку на одну особу, як в цілому по країні, так і в розрізі всіх регіонів в гривневому та доларовому еквівалентах.

Починаючи з 2014 року досліджуваний показник, розрахований у доларах США, різко скоротився у цілому по країні та в усіх регіонах. У 2015 році доходи населення у розрахунку на одну особу продовжили тенденцію до падіння та знизилися в цілому по Україні порівняно з 2014 роком на 36,8%. За регіонами найбільше падіння відбулося в Луганській - 58,8% та Донецькій області - 56,8% (без урахування окупованих територій). В Одеські області даний показник за досліджуваний період знизився на 29,1%.

Досліджуючи рівень наявного доходу населення у розрахунку на одну особу за регіонами у % до середнього по Україні, необхідно звернути увагу на значну регіональну диференціацію доходів населення. Тобто сучасна ситуація у сфері доходів населення характеризується не тільки зниженням їх рівня, а й необґрунтованою розбалансованістю у розподілі на підприємствах, за галузями, на міжгалузевому і міжрегіональному рівнях.

Непомірно високий рівень диференціації доходів посилює соціальну напругу в суспільстві та сприяє тіньовим розподільчим процесам[22]. Нерівність за доходами для суспільства з ринковими відносинами є природним, закономірним та необхідним явищем, оскільки нерівний майновий статус його членів вважається одним з потужних стимулів соціально-економічного прогресу за умови створення для кожного громадянина відносно однакових можливостей щодо реалізації свого потенціалу [32, с. 23].

Так, у 2015 році співвідношення між максимальними (м. Київ) і мінімальними (Луганська обл.) доходами на душу населення сягнуло п'ятикратного розміру (508,6%), тоді як за міжнародними стандартами розмах варіації за цим показником не повинен перевищувати 20%. Якщо не брати до уваги регіони, де на даний час ведуться бойові дії (Донецька та Луганська обл.), співвідношення між наявним доходом у розрахунку на одну особу в м. Києві та Закарпатській області за 2015 рік склало 3,6 рази або 355,5%.

В 2015 році наявний доход у розрахунку на одну особу був вищий за середній рівень по Україні лише у 28% адміністративно-територіальних одиниць України (без урахування АР Крим та тимчасово окупованих територій Донецької і Луганської обл.) - це м. Київ (245,3%) та шість областей: Дніпропетровська (123,4%), Запорізька (113,8%), Київська (106,4%), Полтавська (102,1%), Одеська (101,6%), Харківська (100,5%).

Найнижчий рівень наявного доходу у розрахунку на одну особу у порівнянні із середнім по країні за вказаний період серед регіонів України зафіксовано у Луганській (48,2%), Донецькій (67%), Закарпатській (69%), Тернопільській (74,8%) та Чернівецькій (75,6%) областях.

За 2015 р. у 72% адміністративно-територіальних одиниць України рівень наявного доходу у розрахунку на одну особу був нижчим за середній по Україні (без урахування АР Крим та тимчасово окупованих територій Донецької і Луганської обл.

Як показують дані, зберігається тенденція, характерна для наявних доходів у цілому по Україні. Тобто за період 2010 по 2013 рр. спостерігається стійке зростання середньомісячний наявних доходів населення у розрахунку на одну особу в нашому регіоні. У 2014 році у порівнянні з 2013 р. маємо різке падіння досліджуваного показника на 96.8 дол. США в місяць. Як згадувалося вище, причиною послужив спад економіки, інфляційні процеси та девальвація національної валюти.

Таким чином, за останні 2 роки (2014-2015 рр.) можна констатувати різке падіння рівня життя та доходів населення, як в цілому по Україні, так і в розрізі регіонів. Це призводить до зростання бідності, зубожіння соціально незахищених верств населення, посилення соціальної напруги в суспільстві.

Про зниження доходів населення свідчать також дані соціологічних досліджень. За дослідженням американського інституту суспільної думки Геллапа (Gallup), українці вважають, що рівень їхнього життя в 2015 році опустився нижче попередніх показників. Проведене серед тисячі українців соцопитування свідчить про найгірші дані за всю історію спостережень в країні [33].

За шкалою від 0 до 10 (де 10 є найкращим показником) в середньому українці оцінили свій рівень життя в 4.0. Оптимізм українців щодо свого майбутнього також знизився, як і в 2014 році. У 2015 році показник серед українців, які очікують позитивних змін у своєму житті протягом п'яти наступних років, впав до нового мінімуму.

Все менше українців відносять себе до числа "процвітаючих" людей. Так, у 2015 році до таких себе віднесли лише 9% українців, тоді як в 2011 році число таких респондентів складало 21%. У той же час, згідно з дослідженням, у 2015 році в Україні зріс відсоток населення, яке заявляє про "страждання" та досягнув максимуму - 36% . Це найвищий показник серед інших країн пострадянських держав за підсумками 2015 року (опитування не проводилося в Криму, у Донецькій і Луганській областях).

За даними Держстату України за І квартал 2017 року номінальні доходи населення склали 501,1 млрд грн, що на 22,9 % більше порівняно з відповідним періодом попереднього року. Наявний дохід, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 16,6%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактору - на 2,4%.

Наявний дохід у розрахунку на одну особу за І квартал 2017 року становив 8366,3 грн, що на 17,6 % більше, ніж у І кварталі 2016 року.

Доходи та витрати населення за І квартал 2017 року характеризуються даними Таблиці 3.6:

Таблиця 3.6

Доходи та витрати населення за І квартал 2017

За даними Держстату України середньомісячна заробітна плата штатних працівників за січень-червень 2017 року становила 6638 грн, що на 37,2 % більше, ніж у відповідному періоді 2016 року. Найнижчим рівень середньомісячної заробітної плати за видами економічної діяльності за цей період був у працівників, зайнятих поштовою та кур'єрською діяльністю - 3514 грн (52,9 % до середнього рівня по економіці), а найвищим - у працівників авіаційного транспорту - 27 992 грн (421,7 %).

У промисловості середньомісячна заробітна плата за січень-червень 2017 року у порівнянні з відповідним періодом 2016 року зросла на 28,3 % і склала 7090 гривень. [22]

Серед областей найнижчим її рівень за цей час був у Тернопільській області - 5183 грн (78,1 % до середнього рівня по економіці), найвищим - у Донецькій області - 7248 грн (109,2 %). У м. Києві - 10429 грн (157,1 %).

За січень-червень 2017 року індекс реальної заробітної плати по відношенню до відповідного періоду попереднього року становив 119,7 відсотка.

У червні 2017 року заробітна плата штатних працівників за видами економічної діяльності становила 7360 грн, що на 7,6 % більше порівняно з травнем 2017 року та на 37,9 % більше, ніж у відповідному місяці 2016 року (у промисловості заробітна плата працівників становила 7637 грн, або 131,3% в порівнянні з червнем 2016 року).

Коефіцієнт співвідношення між найвищим та найнижчим рівнями заробітної плати по видах економічної діяльності у червні 2017 року становив 8,5 рази (у працівників авіаційного транспорту - 30 836 грн або 419,0 % до середнього рівня по економіці; у працівників, зайнятих поштовою та кур'єрською діяльністю - 3646 грн, або 49,5 % до середнього рівня по економіці).

На міжрегіональному рівні найнижча заробітна плата у червні 2017 року була у працівників Кіровоградської області (5938 грн), а найвища - у працівників Донецької області (8144 грн). У м. Києві - 11 091 гривень.

Індекс реальної заробітної плати у червні 2017 року по відношенню до травня становив 105,8 %, а в порівнянні з червнем 2019 року - 118,9 % (Мал. 3.2)

За даними Пенсійного фонду України (Звіт про розподіл пенсіонерів за розмірами призначених місячних пенсій на 01.07.2017 року, форма № 5-ПФ квартальна) середній розмір пенсії разом з цільовою грошовою допомогою станом на 1 липня 2017 року становив 1 886,78 грн, що на 3,2 % більше від розміру середньої пенсії станом на 1 січня 2017 року.

Мал..3.2

Ціни на споживчому ринку за даними Держстату України у липні 2017 року порівняно з попереднім місяцем зросли на 0,2 %, а порівняно з груднем 2016 року -на 8,2 відсотка.

З початку року зросли ціни на продукти харчування та безалкогольні напої (на 12,2 %), алкогольні напої, тютюнові вироби (на 13,1 %), житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива (на 8,1 %), предмети домашнього вжитку, побутову техніку та поточне утримання житла (на 1,3%), охорону здоров'я (на 4,1 %), транспорт (на 7,3 %), зв'язок (на 6,2 %), відпочинок і культуру (на 3,1 %), освіту (на 2,3 %), ресторани та готелі (на 8,8 %), різні товари та послуги (на 0,1 %). Знизились ціни на одяг і взуття (на 4,3 %), Інформація щодо індексів споживчих цін наведена у таблиці 3.7.[22]

Таблиця 3.7

Індекси споживчих цін 2017р.

Всебічно кількісно оцінити рівень життя населення регіонів країни, а потім діагностувати причини його зміни можливо тільки за допомогою системи окремих показників.

Якісна оцінка рівня життя населення дозволяє визначити - високий чи низький рівень життя людини досягнуто у регіонах країни. Для її визначення використовується комплекс економіко-математичних моделей, які будуються на основі кластерного та дискримінантного аналізів.

В контексті формування державної соціальної політики особливого значення набуває адекватна оцінка потреб населення та можливостей суспільства їх забезпечити. Відповідно нагальною необхідністю стає запровадження у практику статистичного аналізу та управління, розробки цільових програм системи індикаторів рівня життя населення і соціальних нормативів та стандартів. Це дозволить не тільки налагодити моніторинг рівня життя населення, а й активно впливати на його зростання як у кількісному, так і в структурно-якісному плані.

Відсутність адекватної системи показників не дозволяє визначити реальний якісний стан рівня життя різних соціальних верств населення та здійснити їх структурне ранжування. Ефективна державна політика, спрямована на забезпечення досягнення відповідного життєвого рівня населення, може бути реалізована лише за умови всебічного врахування системної дії комплексу соціально-економічних чинників, та застосування повної та репрезентативної системи показників оцінки рівня життя.

Економічний розвиток будь-якої країни світу, в тому числі і нашої держави, характеризується досягнутим рівнем і якістю життя населення, адже у концепції Програми розвитку ООН [35] визначено, що будь-яка держава світу в процесі свого економічного розвитку в першу чергу має створювати сприятливі умови для того, щоб життя людей було довгим, здоровим і наповненим творчістю.

В умовах фінансової та політичної кризи, що склалась в Україні, гостро стоїть проблема підтримання, стабілізації та забезпечення зростання рівня життя населення, створення умов для ефективного функціонування трудового потенціалу країни.

Проте, кризові умови розвитку економіки вимагають пошуку та вдосконалення ефективних шляхів, методів і механізмів стабілізації та подальшого зростання рівня життя населення.

Американська неурядова організація Social Progress Imperative за підтримки компанії «Deloitte» розробила Індекс соціального розвитку і на основі його даних оприлюднила щорічний звіт соціального розвитку країн за 2016 рік [36]. Дані рейтингу показують, що першу сходинку займає Фінляндія, а до десятки країн з найкращим рівнем життя увійшли Канада, Австрія, Швейцарія і Швеція, Нідерланди, Великобританія та Ісландія. Україна зі 133 країн посіла 63 сходинку, випередивши усі країни СНД.

До основних показників, які характеризують рівень життя населення країни, відносяться: рівень заробітної плати, пенсії, прожиткового мінімуму, індекс споживчих цін та ін.

Так, за даними Держстатистики України [22], мінімальна заробітна плата з 1 січня 2017 р. становить 3200 грн., що у майже в 2 рази більше ніж у 2016 р. Проте, її збільшення супроводить систематичне зростання рівня цін на товари та послуги, підвищення податкового навантаження, мають місце диспропорції заробітної плати зайнятого населення.

Розмір прожиткового мінімуму з 1 січня 2017 р. становить 1600 грн., що на 4 % вище ніж у 2016 р. Індекс споживчих цін на товари та послуги на початок 2017 р. склав 112,6 до відповідного періоду попереднього року, тобто ціна на продукти та послуги зросла на 12,6 % порівняно з минулим роком. Це свідчить про те, що українці можуть купити меншу кількість товарів та послуг у 2017 р., чим на таку ж суму вони могли придбати у 2016 р.

Вважаємо, основними шляхами підвищення рівня життя населення мають стати (систематизовано у Додотоку З):

розробка чіткого та прозорого механізму фінансування державних програм економічного та соціального розвитку: освіти; охорони здоров'я; державної підтримки малозабезпечених сімей і багатодітних сімей; регулювання міграційних процесів; забезпечення молоді житлом та ін.;

координація виконання перерахованих державних програм;

розробка та впровадження державних мінімальних соціальних програм, які повинні бути спрямовані на фінансове забезпечення основних конституційних прав громадян;

проінформованість населення щодо наявності тих чи інших програм економічного та соціального розвитку та можливості участі в них;

зниження рівня безробіття населення та скорочення тіньового сектору економіки шляхом удосконалення податкового законодавства;

розвиток ринку праці та забезпечення умов гідної праці;

зміцнення фінансової бази та збереження єдиного соціального простору у розрізі областей, районів та інших адміністративно-територіальних одиниць країни;

розвиток програм державно-приватного партнерства, що у подальшій перспективі дасть змогу підвищити рівень життя населення та задовольнити суспільні та економічні потреби людини.

Активізація та впровадження комплексу перерахованих заходів потребують значного фінансування, відповідно їх реалізація та позитивний ефект можливий лише у довгостроковій перспективі, проте підвищення рівня та якості життя населення є головним пріоритетом при реалізації соціально- економічної політики держави.[38]

РОЗДІЛ 4. ВПРОВАДЖЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ МАГІСТЕРСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ У НАВЧАЛЬНО ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ВИЩОЇ ШКОЛИ

4.1 Аналіз навчальної програми вищої школи з дисципліни Економічна і соціальна географія України

Мета - сформувати знання про економіко-географічне положення своєї держави, природно-ресурсний потенціал розвитку її господарства і життєдіяльності населення, сучасні проблеми і перспективи народонаселення, розвиток та розміщення провідних галузей та міжгалузевих комплексів, а також великих її регіонів.

Завдання: формування практичних навичок дослідження та аналізу стану соціально-економічного розвитку галузей та окремих територій України, визначення перспектив їх розвитку.

У результаті вивчення даного курсу студенти повинні знати:

основні риси і особливості суспільно-географічного положення України, її геополітичні та геоекономічні вектори;

особливості розміщення та потенціал природних ресурсів України;

зміст, сучасний стан та регіональні особливості демографічних, розселенських, міграційних, етнічних та працересурсних процесів в Україні;

особливості господарського освоєння території України;

основні риси господарства України: сучасний стан, особливості його галузевої і територіальної структури, рівні регіональної економічної та соціальної безпеки;

закономірності розміщення, географію та сучасний стан розвитку різних галузей виробничої та соціальної сфер;

основні напрямки та риси різних видів зовнішніх зв'язків України;

- історичні особливості господарського розвитку, природноресурсний, демографічний, працересурсний та виробничо-економічний потенціал, рівень економічного і соціального розвитку, сучасний стан та закономірності розміщення різних галузей виробництва, транспорту та сфери послуг, рівень участі в територіальному поділі праці, інвестиційні можливості, проблеми та перспективи суспільно-географічних районів України;

вміти: