Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 911.3:331.5(477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук

Особливості розвитку ринку праці столичного суспільно-географічного району

11.00.02 - економічна та соціальна географія

Безпала Ольга Василівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економічної та соціальної географії географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат географічних наук, доцент, Заслужений працівник освіти України Пересєкін Валерій Миколайович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, директор Інституту післядипломної освіти

Офіційні опоненти: доктор географічних наук, професор Фащевський Микола Іванович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, головний науковий співробітник відділу комплексного розвитку продуктивних сил

кандидат географічних наук, професор Загородній Володимир Васильович, Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, професор кафедри економічної та соціальної географії

Захист відбудеться 12 травня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.07 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: ДСП - 680, м. Київ, просп. акад. Глушкова, 2, географічний факультет, ауд. 312.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 8 квітня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор географічних наук, професор С.І. Іщук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Ефективне функціонування та розвиток ринку праці є необхідною умовою для забезпечення сталого розвитку України та її регіонів. У цьому контексті необхідним є вивчення функціонування регіональних та локальних ринків праці, які до сьогоднішнього дня характеризуються диспропорціями у своєму розвитку, відрізняються інтенсивністю та диференціацією процесів, що на них відбуваються. Подолання цих диспропорцій та ефективне функціонування ринку праці вимагає розробки і впровадження наукових засад регіональної політики у сфері зайнятості.

Дослідження регіонального та локального ринку праці з позицій суспільної географії дає змогу розширити уявлення про процеси, що на них відбуваються, за межі економічної сутності. Саме суспільно-географічне дослідження регіонального та локального ринку праці більш глибоко розкриває територіальні тенденції, закономірності та диспропорції у взаємозв'язку виробництва, населення і сфер прикладання праці. Таке дослідження спрямоване на виявлення основних факторів та умов формування, функціонування регіонального та локального ринків праці, тенденцій подальшого його розвитку та передбачає врахування впливу демографічної ситуації, міграційних процесів, особливостей розселення населення, ступінь урбанізованості території та її соціально-економічного розвитку на регіональний та локальний ринки праці. Воно дає змогу вивчити регіональні та локальні ринки праці обґрунтовано, всебічно, системно та комплексно, вирішити практичне завдання формування, функціонування та розвитку регіональних та локальних ринків праці.

Здебільшого на сучасному етапі займаються проблемами функціонування та розвитку національного ринку праці. Такі дослідження проводяться в Міністерстві праці та соціальної політики, Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України, Інституті прогнозування НАН України, Інституті регіональних досліджень, Національному Інституті стратегічних досліджень. Проблемами ринку праці, механізмами його функціонування, управління і регулювання трудових ресурсів, їх рухом і раціональним використанням, удосконаленням їх якості, підвищенням конкурентоспроможності трудового потенціалу в умовах ринкових відносин займаються такі відомі вчені як С.І. Бандур, Д.П. Богиня, І.К. Бондар, О.А. Богуцький, В.С. Васильченко, О.А. Грішнова, М.І. Долішній, Т.А. Заяць, С.М. Злупко, Е.М. Лібанова, В.П. Мікловда, В.В. Онікієнко, В.П. Онищенко, І.Л. Петрова, В.М. Петюх, М.І. Пітюлич, М.В. Шаленко та ін. Серед зарубіжних учених проблемами ринку праці займаються Буланов В.С., Волгін М.О., Гринененко А. М., Гнібіденко І.Ф., Заславський І.Н., Карташов С.О., Кашепов А.В., Нікіфорова А.А., Нурев А.Р. та ін. Дослідженням проблем формування трудового потенціалу, його територіальної організації та функціонування регіонального ринку праці займаються вчені-географи, такі як Н. І. Запухляк, О. М. Левада, М. М. Логвин, Н. І. Мезенцева, значний внесок зробили О.У. Хомра, М.І. Фащевський, М. Є. Чеглазова та інші.

Враховуючи динамізм сучасних змін, трансформаційні процеси соціально-економічного розвитку, соціальну орієнтованість економіки, територіальну диференціацію, виникає необхідність неперервного, поглибленого дослідження ринку праці на регіональному та локальному рівнях. Недостатньо розробленими і висвітленими залишаються питання ефективного функціонування і розвитку ринку праці, його основних елементів, територіальної локалізації на рівні суспільно-географічного району. Це і зумовило вибір теми, мети, завдання та напрямків дослідження, а також логіко-структурну побудову дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою науково-дослідної роботи, що проводиться у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, на кафедрі економічної та соціальної географії, зокрема, науково-дослідної теми «Суспільно-географічні основи дослідження регіональної екологічної безпеки» (№ державної реєстрації 0106U005754).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є аналіз теоретико-методологічних основ дослідження ринку праці, виявлення територіальної диференціації у формуванні і розвитку регіональних та локальних ринків праці Столичного суспільно - географічного району та визначення основних напрямків їх регулювання.

Досягнення поставленої мети передбачало постановку та вирішення таких завдань:

- проаналізувати теоретико-методологічні основи формування, функціонування і розвитку ринку праці; поглибити суспільно-географічну сутність понять «регіональний ринок праці» та «локальний ринок праці»;

- розробити методичні підходи щодо вивчення ринку праці Столичного суспільно-географічного району;

- комплексно оцінити та виявити вплив чинників функціонування і розвитку ринку праці Столичного суспільно-географічного району;

- провести факторне та кореляційно-регресійне моделювання чинників функціонування і розвитку ринку праці Столичного суспільно-географічного району;

- визначити особливості та тенденції сучасного стану ринку праці Столичного суспільно-географічного району;

- прокластеризувати локальні ринки праці за діагностичними показниками на основі методу інтегральної середньої;

- спрогнозувати основні діагностичні показники ринку праці Столичного суспільно-географічного району на короткострокову перспективу;

- визначити основні напрямки регулювання ринку праці Столичного суспільно-географічного району.

Об'єктом дослідження є ринок праці Столичного суспільно-географічного району (у складі Київської, Чернігівської, Житомирської областей) як сегмент національного ринку праці у ринкових умовах розвитку.

Предмет дослідження: теоретико-методологічні та прикладні особливості функціонування і розвитку регіональних та локальних ринків праці Столичного суспільно-географічного району.

Методи дослідження. Методологічну і теоретичну основу дисертаційної роботи склав синтез результатів фундаментальних та прикладних досліджень з питань ринку праці, опубліковані у відкритому друці вітчизняні і зарубіжні наукові монографії, статті, доповіді з проблем ринку праці.

Розвиток і функціонування ринку праці проаналізовано і змодельовано із застосуванням економіко-математичних методів та методів багатовимірного статистичного аналізу: методу кластерного аналізу - для групування локальних ринків праці; факторного аналізу (методу головних компонент) - для компактнішого подання статистичної інформації; багатофакторного кореляційно-регресійного аналізу - для виявлення зв'язку між чинниками, які впливають на стан ринку праці; типізації - для виявлення територіальних відмінностей у функціонуванні ринку праці; картографування - для наочного показу та для просторового аналізу ринку праці.

Інформаційну базу становили дані первинної статистичної звітності Київського, Житомирського, Чернігівського обласних та міських центрів зайнятості, статистичні дані (соціально-демографічні, економічні, виробничі та інші показники), підготовлені державними та регіональними органами статистики: Головних управлінь статистики Київської, Житомирської, Чернігівської областей, Державного комітету статистики України.

Наукова новизна одержаних результатів. У результаті дисертаційного дослідження:

вперше:

- розроблено методичні основи дослідження ринку праці суспільно-географічного району, що передбачають виділення теоретико-методологічного, аналітичного та синтетичного етапів;

- досліджено за допомогою факторного та кореляційно-регресійного аналізу інтегральні фактори (соціально-демографічний, соціально-економічний, сільськогосподарсько-соціальний, працересурсний), виявлено вплив провідних компонент кожного фактора на формування та розвиток ринку праці та розкрито ступінь прояву кожного з факторів на території Столичного суспільно-географічного району;

- виявлено особливості розвитку сучасного стану ринку праці Столичного суспільно-географічного району, що проявляються у підвищенні економічної активності населення, зростанні зайнятості та зменшенні чисельності зареєстрованих безробітних, зменшенні рівня безробіття та навантаження на одне вільне робоче місце;

- проведено кластеризацію локальних ринків праці Столичного суспільно-географічного району на основі показника комплексної інтегральної середньої та виділено п'ять груп районів з низьким, нижчим за середній, середнім, вищим за середній, високим рівнем розвитку ринку праці;

удосконалено:

- зміст сутності поняття «регіональний ринок праці» як суспільно-територіальної системи, що становить сукупність взаємопов'язаних елементів (попиту, пропозиції, ціни робочої сили) та сформувалась в результаті територіальної диференціації, на основі географічного поділу та інтеграції праці;

- набір критеріїв та показників, що характеризують демографічний, соціально-економічний, працересурсний потенціал адміністративно-територіальних одиниць суспільно-географічного району та є визначальними у формуванні ринку праці;

набуло подальшого розвитку:

- методичні підходи комплексного аналізу стану ринку праці суспільно-географічного району, які передбачають дослідження рівня зареєстрованого безробіття, навантаження на одне вільне робоче місце, попиту та пропозиції робочої сили на локальному та регіональному рівнях;

- обґрунтування основних напрямків вдосконалення регулювання ринку праці Столичного суспільно-географічного району, що передбачають використання комплексу заходів (проведення активної інвестиційної політики та впровадження стабільного фінансового забезпечення, вдосконалення нормативно-правової бази та пільгового кредитування, вирішення економічних та демографічних проблем, активізації діяльності служб зайнятості), з метою покращення ситуації у сфері попиту та пропозиції робочої сили.

Практичне значення одержаних результатів. Науково-теоретичні положення та методичні результати дисертації можуть бути використані зацікавленими державними установами (Міністерством праці та соціальної політики України, Державною службою зайнятості України, регіональних центрів зайнятості), з метою вдосконалення процесу управління та регулювання процесів зайнятості, для розробки регіональних програм зайнятості, при викладанні курсів у вищих навчальних закладах.

Основні положення дисертаційної роботи використані при розробці наукових досліджень Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України у темах: 3.1.5.63 «Схема (Прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил регіонів (областей) України до 2015 року (комплексне фундаментальне дослідження)» (№ держреєстрації 0100U0006571); ІІІ-7-06(90) «Економічний простір і динаміка розвитку продуктивних сил України» (№ держреєстрації 0106U005191(39)).

Матеріали наукових розробок використовуються при викладанні курсів «Географія АПК», «Регіональна економіка», «Регіональна політика» на географічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 050/644-30 від 04.11.2008 ).

Особистий внесок здобувача. Виконане дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою, де усі наукові положення, прогнози, висновки щодо основних проблем функціонування і розвитку ринку праці розроблені автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження, викладені у дисертації, доповідалися та обговорювалися на 8 наукових з'їздах та конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції «Регіон-2006: стратегія оптимального розвитку» (Харків, 2006); Міжнародній конференції молодих вчених «Молоді науковці - географічній науці» (Київ, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції «Регіон-2007: стратегія оптимального розвитку» (Харків, 2007); Міжнародній науковій конференції «Географія, геоекологія, геологія: досвід наукових досліджень» (Дніпропетровськ, 2007); Міжнародній конференції молодих вчених «Молоді науковці - географічній науці» (Київ, 2007); Міжнародній науково-практичної конференції молодих вчених «Шевченківська весна» (Київ, 2008); X З'їзді Українського Географічного Товариства «Географія в інформаційному просторі» (Київ, 2008); Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів «Географія, геоекологія, геологія: досвід наукових досліджень» (Дніпропетровськ, 2008).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження викладені у 14 наукових працях, загальним обсягом 3,3 д.а., в тому числі у фахових виданнях - 6 статей, обсягом 2,3 д.а.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків (загальним обсягом 178 сторінок тексту), списку використаних джерел (196 найменувань) та додатків (35). У роботі вміщено 59 рисунків та 21 таблиця.

Основний зміст дисертаційної роботи

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження ринку праці» проаналізовано теоретико-методичні основи формування, функціонування і розвитку ринку праці, здійснено аналіз поглядів на сутність понять «ринок праці», «регіональний ринок праці»; поглиблено суспільно-географічну сутність понять «регіональний ринок праці» та «локальний ринок праці», систематизовано методичні підходи щодо вивчення ринку праці суспільно-географічного району, розроблено методичні основи суспільно-географічного дослідження ринку праці суспільно-географічного району.

З позицій суспільної географії, ринок праці - це суспільно-територіальна система, що сформувалася внаслідок взаємодії між галузями матеріального і нематеріального виробництва як сферою прикладання праці і суспільно-корисною діяльністю населення на певній території зі сформованими системами господарювання, розселення та рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. За територіальною ознакою виділяють національний ринок праці, ринок праці суспільно-географічного району, регіональний та локальний ринки праці.

Ринок праці суспільно-географічного району розглядається як суспільно-територіальна система, що характеризується сукупністю трудових відносин на території із цілісною системою зв'язків, внутрішньою неоднорідною, з певною функціонально-територіальною структурою і внутрішньою організацією; дана система має певні ознаки об'єктивності, специфіки і єдності (цілісності) своїх компонентів та елементів і характеризується наявністю органів управління. Ця система динамічна, відкрита, має прямі, зворотні і опосередковані зв'язки з ринком капіталу, інвестицій, інновацій, фінансовим ринком і є структурним елементом (підсистемою) національного ринку праці.

Ринок праці суспільно-географічного району є поліструктурною системою, що включає наступні типи структур: функціонально-компонентну, функціонально-територіальну та функціонально-управлінську.

Функціонально-компонентну структуру утворює сукупність функціональних складових ринку праці, взаєморозміщених на території. Дослідження функціонально-компонентної структури ринку праці дозволяє дослідити галузеву структуру зайнятості населення, а також проаналізувати основні компоненти ринку праці (попит, пропозицію, ціну на працю).

Функціонально-територіальна структура ринку праці проявляється у складі, співвідношенні і взаємному розміщенні ринків праці і характеризує міжрайонні та внутрішньорайонні відмінності у розміщенні їх основних компонентів. У результаті взаємодії сфери прикладання праці і економічно активної частини населення на певній території, в межах певного регіону (у даному контексті в межах суспільно-географічного району) формуються регіональні та локальні ринки праці.

Регіональний ринок праці - це суспільно-територіальна система, що становить сукупність взаємопов'язаних компонентів (попиту, пропозиції, ціни робочої сили), які формують його структуру - територіальну, галузеву, соціально-демографічну, професійну та сформувалася в результаті територіальної диференціації, на основі географічного поділу та інтеграції праці. Її формування обумовлене сформованими системами господарювання, розселення та рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а межі визначені адміністративно-територіальним поділом та наявністю органів управління. При визначенні центрів формування регіонального ринку праці орієнтуються на населені пункти у межах вже існуючих адміністративно-територіальних одиниць, які володіють максимальним потенціалом ринку праці.

Локальний ринок праці розміщений в межах компактної території та формується на основі мережі поселень, що об'єднані між собою виробничими зв'язками, системою обслуговування, транспортною сіткою, системою інформації, населення яких формує пропозицію праці, а на підприємствах, що тут розміщені, формується попит на ці послуги. Щодо локального ринку праці, то слід відмітити його формуючу роль у становленні регіонального ринку праці. Впорядкована сукупність локальних ринків праці формує регіональний ринок праці. Локальний ринок праці є низовим елементом розвитку національного ринку праці.

Вище зазначені ринки праці характеризуються точною підпорядкованістю, специфічними і загальними для кожного рівня утворень рисами. А їх вивчення в межах адміністративно-територіальних кордонів є доцільним з точки зору практики подальшого управління та регулювання процесів зайнятості. моделювання ринок праця географічний

Функціонально-управлінська структура ринку праці - це ієрархічна система його органів управління з певним набором функцій кожного її рівня, що забезпечують цілеспрямований і узгоджений розвиток усіх складових ринку праці на певній території.

Регіональний та локальний ринки праці - складні категорії, тому аналіз їх стану і визначення можливих напрямків розвитку на майбутнє вимагає науково обґрунтованих наукових підходів: комплексного, класифікаційного, сегментаційного, цільового.

До ознак ринку праці суспільно-географічного району відносять його територіальний вимір (регіональний, локальний рівні), автономність (намагання до внутрішньої впорядкованості та самостійності), динамічність (здатність системи змінювати свою територіальну структуру внаслідок зміни її основних елементів і зв'язків між ними (трудових, міграційних, інформаційних).

Методологія дослідження процесів розвитку і функціонування ринку праці суспільно-географічного району передбачає дотримання принципів: цілісності, комплексності, ієрархічності, системності, принципу посилення мобільності робочої сили, принципу застосування найбільш ефективних методів його дослідження, принципу врахування концепції і практики державного регіонального управління соціально-економічним розвитком, соціально-екологічного.

Методика суспільно-географічного дослідження ринку праці передбачає використання як загальнонаукових (системний підхід, структурний аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція), так і спеціальних методів дослідження (математичної статистики, математичного прогнозування, ранжування, типізації, картографування тощо).

Для детальної характеристики ринку праці суспільно-географічного району використана система показників. Крім показників, що характеризують регіональний та локальний ринки праці аналізувалися демографічні показники, показники соціального та економічного розвитку. Додатково було виділено показник, що характеризує фактор впливу столиці (відстань до м. Києва).

Дослідження формування, розвитку та функціонування ринку праці суспільно-географічного району проводилося у три етапи: теоретико-методологічний, синтетичний, аналітичний.

У другому розділі «Визначальні чинники формування, функціонування і розвитку ринку праці Столичного суспільно-географічного району» виділено основні чинники, що впливають на розвиток ринку праці Столичного суспільно-географічного району: столичності, демографічного, соціально-економічного; визначено їх вплив на розвиток ринку праці та проведено їх факторне та кореляційно-регресійне моделювання.

Вплив міста Києва як потужного наукового, інноваційного, економічного, освітнього, промислово-виробничого центру на розвиток регіональних і локальних ринків праці Столичного суспільно-географічного району є досить вагомим і неоднозначним.

Аналіз загальної економічної ситуації в м. Києві свідчить про подальше закріплення стабілізаційних процесів і темпів економічного зростання в основних сферах і галузях господарського комплексу міста. Продовжується нарощування обсягів виробництва промислової продукції, активізується інноваційна діяльність, розширюється внутрішній ринок товарів та послуг, зростають темпи й обсяги будівництва житла й об'єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Ці умови є сприятливими для розвитку ринку праці міста та його прилеглих територій. Ринок праці м. Києва формується в умовах поступового зростання рівня зайнятості та працевлаштування населення, підвищення попиту на робочу силу та збільшення створення робочих місць, зниження рівня зареєстрованого безробіття (рівень зареєстрованого безробіття в столиці ніколи не перевищував одного відсотка) та підвищення рівня середньомісячної номінальної заробітної плати одного працюючого. Посилюється вплив столиці також і завдяки фокусуванню транспортних комунікацій, ущільнення мереж зв'язку між столицею та прилеглими територіями, що сприяє інтенсивному розвитку економічних та трудових зв'язків.

Зв'язок даних областей із Києвом проявляється у значних міграційних потоках та характеризується досить високими показниками чисельності прибулих та вибулих. В міграційних потоках як по вибуттю, так і по прибуттю ефективніше задіяне населення міських поселень цих областей. Населення Київської області займає перші позиції по прибуттю до Києва (11663 осіб), так і вибуттю (8667 осіб), Житомирська (3927 осіб та 2053 особи), Чернігівської - (3684 особи та 2027 осіб).

Одним з найважливіших чинників є демографічний. Його вивчення необхідне для виявлення тенденцій формування пропозиції на ринку праці. Оскільки пропозицію на ринку праці формує населення, вивчення характеристик його чисельності і складу дає змогу оцінити функціонування і рівень розвитку ринку праці даного району.

Аналізуючи показники чисельності населення областей Столичного суспільно-географічного району, варто відзначити тенденцію поступового їх зниження, щороку населення областей скорочується приблизно на 10-15 тис. осіб. Це негативно відбивається на формуванні пропозиції робочої сили, оскільки щороку втрачається вагома кількість населення працездатного віку, поглиблюються диспропорції у статево-віковій структурі, порушується професійно-освітня та кваліфікаційна структури.

Скорочення чисельності населення в областях Столичного суспільно-географічного району викликане соціально-економічною ситуацією (низькі порівняно з європейським рівень життя та виплати на утримання дитини, низький рівень оплати праці, недостатній рівень задоволення культурно-освітніх, медичних та інших потреб). Значний вплив на смертність та захворюваність населення має екологічна ситуація, яка з року в рік погіршується в результаті забруднення навколишнього середовища викидами техногенного та стаціонарного характеру. Досить потужний вплив мають і культурно-ментальні чинники, які проявляються у дотриманні європейських тенденцій щодо вступу до шлюбу, народження дітей.

Найменшою за чисельністю населення у Столичному суспільно-географічному районі є Чернігівська область. На 1 січня 2008 року чисельність наявного населення становила тут 1135,9 тис. осіб, що на більш ніж півмільйона (601,4 осіб) менше, ніж у Київській області. Хоча варто зауважити, що чисельність наявного населення Київської області впродовж 1992- 2007 року зменшилася на 209,1 тис. осіб від 1946,4 до 1737,3 тис. осіб, у тому числі в міській місцевості на 21 тис. осіб від 1069,8 до 1048,8 тис. осіб.

Для областей Столичного суспільно-географічного району притаманні такі негативні тенденції демографічної ситуації як: переважання показників смертності над показниками народжуваності (у Чернігівській області ці показники залишаються найвищими і таке переважання складає 2,6 рази, у Житомирській та Київській - у 1,7 разів по кожній області). В результаті відбувається природне скорочення населення областей (на 1 січня 2007 року природне скорочення населення Чернігівської області склало 13,1‰, Житомирської 7,6‰, Київської 7,6‰). Для областей характерно збереження високої смертності, показники якої з року в рік збільшуються. Характерними є розбалансованість статево-вікової структури, коливання у кількості населення працездатного віку та зростання частки осіб пенсійного віку (на 1 січня 2007 року на 1000 жителів у Чернігівській області припадало 507 осіб пенсійного віку, у Житомирській - 434, у Київській - 391), посилення розриву в тривалості життя чоловіків та жінок, зменшення середньої кількості членів сім'ї та ін.

Змінюють чисельність робочої сили на регіональних ринках праці міграційні переміщення. Вони впливають на її якість через неоднакову участь у міграційному русі носіїв різних якісних характеристик і, таким чином, служать механізмом досягнення кількісної та якісної відповідності між пропозицією робочої сили та попитом на неї.

Незаперечним на сьогоднішній день є той факт, що рівень соціально-економічного розвитку кожної області та її районів має прямий вплив на розвиток і функціонування ринку праці Столичного суспільно-географічного району. Очевидно, що створення високорозвиненого промислового комплексу території вимагає залучення до виробничої діяльності працівників різної кваліфікації, тим самим створюючи попит на ринку праці. Розвиток сільського господарства неможливий без використання трудового потенціалу населення та ефективного впровадження нових форм господарювання. Зростання валового внутрішнього продукту, пожвавлення виробництва, підвищення рівня інвестування, активізація підприємницької діяльності поряд із посиленням державного регулювання зайнятості населення вплинуло на окремі позитивні зміни на ринку праці: зменшення рівня безробіття; зменшення обсягів вивільнення; збільшення попиту на робочу силу; зростання обсягів працевлаштування незайнятого населення.

Проаналізувавши детально чинники розвитку ринку праці в подальшому дослідження проводилося за допомогою факторного аналізу. Було визначено інформативну значущість показників, що визначають процеси розвитку ринку праці. Факторний аналіз дозволив визначити провідні компоненти кожного фактора і на основі факторної дисперсії показати, які показники відіграють вирішальну роль у формуванні наборів факторів.

Обсяг вибірки становив 43 показники (дані за 2006 рік), що характеризували демографічну, соціальну, економічну, обслуговуючу, працересурсну сферу областей Столичного суспільно-географічного району. Усі показники були елементами статистичної звітності, що забезпечувало базову основу розрахунків та дало змогу провести детальний аналіз, що було підґрунтям для подальших висновків. Підбір показників здійснювався відповідно концептуальній моделі, що передбачала виділення факторів, що впливають на розвиток і функціонування ринку праці. Так, демографічний концептуальний фактор включив 14 показників, соціально-економічний - 20 показників, працересурсний - 8. Додатково було виділено показник, що характеризує фактор впливу столиці.

Інформативною базою для обґрунтування факторів, що впливають на формування ринку праці були показники по трьом сукупностям областей Столичного суспільно-географічного району (Житомирської, Київської та Чернігівської). Таким чином, об'єктами спостережень були 88 територіальних одиниць, що включали міста-обласні центри та міста обласного підпорядкування у Житомирській області (5), у Київській (10), у Чернігівській (3), а також райони Житомирської (23), Київської (25) та Чернігівської (22) областей. При виборі адміністративно-територіальних одиниць керувалися наявністю територіальних органів управління на цій території.

У результаті факторизації матриці інтеркореляції 43 показників визначено 4 незалежні фактори, сумарний внесок яких в узагальнену дисперсію вибірки становив 75%. При інтерпретації результатів факторного аналізу було дано номінативне визначення кожному із вказаних факторів, що дозволило окреслити їх сутнісне наповнення. За переважаючою кількістю показників певного спрямування було виділено наступні фактори: соціально-демографічний, соціально-економічний, сільськогосподарсько-соціальний, працересурсний.

До І фактору, на який припадає 53% всієї інформативної бази увійшли показники переважно демографічного блоку. Це пояснюється тим, що населення, його якісний і кількісний склад та структура мають неабиякий вплив на формування і розвиток ринку праці, зокрема, на формування пропозиції на ринку праці. Крім демографічних показників, І фактор включив показники соціального характеру. Дана ситуація пояснює наявність соціальних пріоритетів для роботодавців та працівників у наданні та виборі робочого місця, формуванні зайнятості.

Неабиякий вплив на формування і розвиток ринку праці мають економічні індикатори, які відображені у ІІ факторі. І хоча на нього припадає досить нижчий відсоток (12%), про його важливість не слід заперечувати. Дещо нижчий вплив економічних індикаторів на стан ринку праці пояснюється переорієнтацією областей Столичного суспільно-географічного району на новітні засоби ведення господарської діяльності через впровадження інноваційних програм, залучення інвестицій, підвищення соціальної захищеності громадян.

При проведенні факторного аналізу виділився сільськогосподарсько-соціальний фактор, на який припадає 6% всієї інформативної бази. Це підтверджує вагомість впливу економічного потенціалу території.

Працересурсний фактор (4%) включив невелику кількість показників, але вони є вагомими при характеристиці ринку праці території.

Показники, які отримали найвище факторне навантаження, достатньо повно репрезентують особливості розвитку ринку праці, дають уявлення про рівень задіяності певних показників різної спрямованості у функціонуванні ринку праці.

Ступінь прояву першого фактору вище середнього (середня 0) перший фактор має у містах-обласних центрах Житомирі, Чернігові, а також у м. Біла Церква; досить високий ступінь прояву першого фактору в наступних районах:

1) у тих, що тяжіють до Києва - Києво-Святошинському (найвищий), Вишгородському, Васильківському та Козелецькому районах;

2) у тих, де розміщені обласні центри - Чернігівському та Житомирському;

3) у тих, де розміщені досить потужні районні центри - Новоград-Волинському, Прилуцькому, Овруцькому районах.

Нижче середнього ступінь впливу першого фактора проявляється у більшості районів областей Столичного суспільно-географічного району. Найнижчий спостерігається у м.Славутичі та найвіддаленіших від обласних центрів та Києва районах - у Поліському, Варвинському, Володарському, Миронівському районах. Така ситуація пояснюється соціально-демографічними характеристиками даних територій, їх історичними особливостями розвитку, відсутністю чи наявністю оптимальних умов подальшого розвитку (Рис.1).

Щодо ступеню прояву другого фактору, то слід зауважити, що він найбільше проявляється в містах обласного підпорядкування (Борисполі, Броварах, Славутичі) та районах Київської області. Серед районів області найбільший прояв другий фактор має у Києво-Святошинському, Обухівському, Бориспільському, Броварському районах. Свого найменшого прояву другий фактор дістав у західних районах Житомирської (Новоград-Волинському, Любарському, Романівському, Ємільчинському, Чуднівському, Баранівському), а також в Овруцькому та Ружинському районах; південно-східних районах Чернігівської області (Прилуцькому, Коропському, Бахмацькому), а також у Чернігівському, Борзнянському, Ніжинському районах.

Очевидно, що найбільший прояв соціально-економічного фактора спостерігається у районах Київської області, які безпосередньо тяжіють до зони впливу Києва. У даному випадку економічний розвиток цих районів стимулюється задоволенням потреб великого міста. Дані райони є місцями зосередження галузей промисловості засобів виробництва та предметів споживання, а тим самим і основними місцями прикладання праці. Щодо Житомирської та Чернігівської областей соціально-економічний фактор найбільше проявляється в містах обласного підпорядкування.

Сільськогосподарсько-соціальний фактор свій вплив має в більшості північно-західних та південно-західних районів Житомирської області та в північно-східних районах Чернігівської області. Серед районів найбільше даний фактор проявляється в Поліському, Олевському, Лугинському, Романівському, Баранівському, Володарсько-Волинському, Щорському, Новгород-Сіверському, Корюківському районах.

Така ситуація пояснюється історичними особливостями розвитку даних областей, де ведення сільськогосподарських робіт було визначальним, оптимальними природними умовами, що сприяють вирощуванню сільськогосподарських культур та ведення тваринництва. Слід зазначити, що досить значні показники прояву сільськогосподарсько-соціального фактору мають міста обласного підпорядкування Житомирської та Чернігівської областей за рахунок саме індикаторів соціального розвитку. Не можна виключати також вплив індикаторів сільськогосподарського спрямування, адже невеликі міста є центрами переробки сільськогосподарської продукції, а в деяких присутні галузі тваринництва, зокрема, птахівництво, кролівництво, продукція яких іде на задоволення потреб місцевого населення.

Останній, працересурсний фактор, який включив два характерні показники кількості безробітних та кількості громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, що перебувають на обліку в службі зайнятості, найбільшого свого прояву дістав у м. Біла Церква та Білоцерківському районі, м. Прилуках та Прилуцькому районі.

У даному випадку дані показники є високими в цих територіальних одиницях, але аналізуючи стан ринку праці Білоцерківського району (разом із м. Біла Церква), відзначимо, що стан ринку праці Прилуцького району є набагато відсталішим та складнішим у порівнянні з першим. Найменший прояв четвертого фактору спостерігаємо - у Іванківському, Макарівському, Народицькому районах, де ситуація із працересурсним потенціалом є складною.

Регресійний аналіз дав змогу підтвердити виділення індикаторів та обґрунтувати концептуальну модель формування ринку праці з урахуванням найбільшого впливу факторів, що визначають процес розвитку та функціонування ринку праці.

У третьому розділі «Внутрішньорегіональні відмінності ринку праці Столичного суспільно-географічного району» проаналізовано сучасний стан ринку праці Столичного суспільно-географічного району; розглянуто територіальні особливості сформованості ринку праці Столичного суспільно-географічного району; виявлені основні проблеми ринку праці та запропоновані основні концептуальні засади його регулювання.

Хоча регіональним та локальним ринкам праці властиві структурні та функціональні диспропорції, які є перешкодою на шляху забезпечення його збалансованого стану, останнім часом ситуація дещо покращилася.

Завдяки незначній позитивній динаміці розвитку економіки та погіршенню демографічної ситуації Чернігівської, Житомирської, Київської областей упродовж 2005-2007 років відбувся ряд позитивних змін на локальних ринках праці. Зокрема, для локальних ринків праці були притаманні позитивні тенденції щодо підвищення економічної активності населення та зростання зайнятості (показники частки зайнятого населення за видами економічної діяльності характеризуються певними особливостями: Київська область відзначається високою часткою зайнятих у промисловості та освіті; Житомирська характеризується значними показниками частки зайнятих у сфері торгівлі та ремонту; значна частка зайнятих Чернігівської області припадає на освіту та науку, промисловість та сільське господарство).

Відбувалося зменшення чисельності зареєстрованих у службі зайнятості безробітних, стабілізовано вивільнення працівників із підприємств, організацій та установ областей, зменшувався рівень безробіття (серед областей Столичного суспільно-географічного району найвищий рівень зареєстрованого безробіття спостерігався у Житомирській області (3,5%), найнижчим він був у Київській області (1,9%). Регіональна диференціація показників офіційно зареєстрованого рівня безробіття показує, що найкраща ситуація характерна для міських територій, позитивного соціально-економічного розвитку, натомість аграрні та аграрно-промислові райони областей Столичного суспільно-географічного району характеризуються значно гіршими показниками рівня зареєстрованого безробіття).

Щодо показника пропозиції, який виражається кількістю громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, що перебувають на обліку в державній службі зайнятості, то відзначимо, що впродовж багатьох років існує значне переважання цього показника над потребою. З 2003 року найвищі показники спостерігаємо у Житомирській області. Значне переважання пропозиції над попитом свідчить про значні показники навантаження на одне вільне робоче місце. Так у Чернігівській області навантаження зареєстрованого незайнятого населення на 1 вільне робоче місце становить 5 осіб, у Київській області в середньому на одне вільне робоче місце претендувало 3 особи, у Житомирській області на початок 2007 року на одну вакансію претендувало 11 осіб ( по Україні - 5).

Для виявлення територіальних відмінностей та визначення основних напрямків формування і розвитку локальних ринків праці в Столичному суспільно-географічному районі на основі показника комплексної інтегральної середньої проведено кластерний аналіз районів (міста-обласні центри та міста обласного підпорядкування включені до складу відповідних районів) Житомирської, Київської (без м. Києва), Чернігівської областей за основними показниками ринку праці на 1 січня 2007 року (середньорічна кількість зайнятих працівників на малих підприємствах, осіб, потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць, осіб, працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян, осіб, навантаження на одне вільне робоче місце, вакансію, осіб, кількість безробітних, осіб, рівень безробіття, %, кількість громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, осіб).

В процесі кластеризації було виділено п'ять кластерів з високим, вищим за середній, середнім, нижчим за середній, низьким рівнем розвитку ринку праці.

Перший кластер включив Житомирський район (Житомирської області), Білоцерківський район (Київської області), Чернігівський район (Чернігівської області).

Високий рівень розвитку локальних ринків праці у даних районах пояснюється наявністю розміщених тут обласних центрів та міста обласного підпорядкування, де склалися найоптимальніші умови для ефективного функціонування. Саме завдяки впровадженню нових форм господарювання (розвиток малого підприємництва), залученню інвестицій до головних галузей економіки, активній роботі обласних центрів занятості, постійно зростає потреба у працівниках, збільшується кількість зайнятих у малих підприємствах, зростає кількість штатних працівників, одними з найнижчих є показники рівня безробіття та навантаження на одне вільне робоче місце.

Другий кластер визначив райони з вищим за середній рівень розвитку ринку праці: Новоград-Волинський, Романівський, Бердичівський, Любарський, Володарсько-Волинський райони (Житомирської області), Києво-Святошинський, Броварський, Васильківський, Бориспільський, Переяслав-Хмельницький райони (Київської області), Прилуцький, Ніжинський райони (Чернігівської області).

Райони Житомирської області, що належать до другого кластера, відзначаються високими показниками зайнятого населення на малих підприємствах, що також характерно для районів Київської та Чернігівської області. Крім того, для останніх характерні досить високі показники попиту на робочу силу, працевлаштування незайнятих громадян, середньооблікової кількості штатних працівників, найнижчі показники навантаження на одне вільне робоче місце. Поряд із тим, у цих районах спостерігаємо посередні показники рівня безробіття (у Прилуцькому найвищий -14,3%) та високі показники кількості безробітних. Проте, в останні роки відбуваються стабілізаційні процеси та активне регулювання ринку праці, що значно поліпшує його стан.

До третього кластера увійшли райони, що мають середній рівень розвитку ринку праці. Варто відзначити, що сюди увійшли переважно райони Житомирської області (9), 6 районів Київської та всього один район Чернігівської (Прилуцький).

Для цієї групи районів характерні наступні тенденції. Райони Київської області відзначаються досить вагомими середніми показниками зайнятих у малих підприємствах, кількості штатних працівників, попиту та працевлаштуванні незайнятих, низькими показниками рівня безробіття та навантаження на одне вільне робоче місце, у деяких районах (Обухівський (1%), Вишгородський (0,8%) ці показники навіть нижчі за показники районів, що увійшли до першого та другого кластеру. Усе це дає підстави віднести їх до кластеру із середнім рівнем розвитку ринку праці. Щодо останніх слід сказати, що в них є досить серйозний потенціал підвищити свої позиції й зайняти серед інших районів вагоме місце.

До четвертого кластера належать райони з нижчим за середній рівнем розвитку ринку праці. Характерними рисами цих районів можна вважати досить низькі показники попиту та пропозиції на ринку праці, працевлаштування та кількості штатних працівників, натомість високими є показники рівня безробіття та навантаження на одне вільне робоче місце. Слід зауважити, що в областях даний кластер включає більшість районів у Київській - 7, у Житомирській - 8, у Чернігівській - 8, що свідчить про нерозвинутість ринку праці, відставання локальних ринків праці периферійних районів, віддалених від районних центрів та Києва. Здебільшого до цього кластеру увійшли райони, що мають переважно сільськогосподарський характер господарювання, характеризуються нерозвинутістю інноваційно активних підприємств, слабкою інвестиційною політикою та регулюванням процесів ринку праці. Щодо районів Житомирської області, то слід відзначити, що вони характеризуються несформованим ринком праці, що проявляється у відсутності логічної спрямованості показників. Але у більшості районів спостерігаємо низькі показники попиту на робочу силу, працевлаштування незанятих працівників, кількості безробітних і, що є дуже вагомим, високі показники безробіття. Тобто, за деякими показниками для районів характерною була б сприятлива ситуація на ринку праці, наприклад, за показниками зайнятих у малих підприємствах, середньооблікової кількості штатних працівників, показниками навантаження на одне вільне робоче місце, які є досить невисокими (Овруцький - 9 осіб, Малинський - 12 осіб).

П'ятий кластер не мав свого прояву в Житомирській області. До нього увійшло 7 районів Київської та 10 районів Чернігівської області. У Київській області п'ятий кластер охопив наступні райони: Макарівський, Сквирський, Іванківський, Яготинський, Згурівський, Рокитнянський, Поліський. Щодо Чернігівської області, то здебільшого це північні, східні та південно-східні райони. Слабкий розвиток ринку праці в цих районах пояснюється загальними низькими тенденціями розвитку демографічної, соціальної та економічної сфер. Більшість цих районів мають невелику кількість населення, високі показники смертності та низькі показники народжуваності (Талалаївський, Срібнянський, Щорський, Семенівський), характеризуються значними показниками демографічного навантаження, де на невелику кількість населення працездатного віку припадає значна частина непрацездатного населення, переважно за рахунок осіб, старших за працездатний вік (Ріпкинський, Коропський, Ічнянський, Бобровицький). Аналіз промислового та сільськогосподарського розвитку даних районів дає змогу сказати про низьку розвиненість промисловості (Щорський, Семенівський, Коропський, Срібнянський, Талалаївський райони) та сільського господарства (Ріпкинський, Щорський, Талалаївський, Срібнянський, Семенівський, Козелецький райони).

Зрозуміло, що така ситуація не сприяє ефективному розвитку ринку праці, не формує його пропозицію та попит, порушує співвідношення між ними. Крім того, у даному кластері виділяються райони з нерівномірним розвитком процесів на ринку праці, що проявляється у розвинутості одних процесів та відставанні інших. Так, наприклад, на локальному ринку праці Носівського району, спостерігаємо низький рівень безробіття (1,7%), один із найнижчих показників навантаження на одне вільне робоче місце (5), але за іншими показниками він займає не найперші позиції. Низький рівень розвитку локальних ринків праці Київської області пояснюється загальними низькими тенденціями у розвитку соціально-культурної, інвестиційної, виробничої та невиробничої сфер, відсутністю місць прикладання праці, значною віддаленістю від більш потужних центрів з одного боку, а з іншого - незабезпеченістю працездатним населенням, що формує пропозицію на ринку праці, через демографічну кризу в цих районах.

Проаналізувавши стан локальних ринків праці кожної області, слід відзначити, що найбільш розвиненим регіональним ринком праці відзначається Київська область, найменш розвиненим - Чернігівська. Наявний розрив у рівнях розвитку ринку праці областей не може не позначитися на ефективності функціонування ринку праці всього Столичного суспільно-географічного району. Оптимальний розвиток ринку праці має базуватися на цілісності та системності процесів, що на ньому відбуваються та бути зорієнтованим на підвищення рівня розвитку районів, областей та країни. Тому важливим у цьому є напрацювання форм та методів управління розвитком ринку праці на регіональному рівні.

Важливим у дослідженні ринку праці Столичного суспільно-географічного району є майбутні показники основних індикаторів ринку праці. Як показали розрахунки прогнозу рівень зареєстрованого безробіття на регіональних ринках праці Житомирської, Київської та Чернігівської областей в найближчі 2-3 роки, якщо не відбудеться нічого надзвичайного і якщо уряд буде проводити більш-менш зважену і розумну політику, буде зменшуватися. Найнижчий рівень зареєстрованого безробіття буде спостерігатися на регіональному ринку праці Київської області (трохи вище 1%). Показники цього показника у Житомирській області будуть найвищими (вище 2,5%).

У середньостроковій перспективі показники навантаження на одне вільне робоче місце, вакансію теж мають тенденцію до планомірного поступового зниження. У подальшому можлива зміна ситуації на регіональному ринку праці в кращий бік і показники попиту на робочу силу будуть значно вищими від її пропозиції. За умови ефективного управління та регулювання процесів на регіональному ринку праці, стимулювання роботодавців у створенні нових робочих місць, кредитування та пільгового оподаткування слабших у своєму розвитку районів областей Столичного суспільно-географічного району, прямого інвестування у створення робочих місць, створення умов економічної зацікавленості підприємців, стимулювання розвитку малого підприємництва та інших заходів показники навантаження будуть знижуватися протягом 2009-2011 років.

Висновки

1. Ринок праці - це суспільно-економічна, інституціональна система, яка характеризується єдністю, взаємозалежністю та взаємообумовленістю своїх компонентів, що функціонують за рахунок нагромадження, використання та відтворення людських ресурсів в умовах досягнутого рівня розвитку продуктивних сил та науково-технічного прогресу, охоплюючи цілісну сукупність сфер, відносин, форм, методів, пов'язаних із трудовою діяльністю людини. Сутність дослідження ринку праці з позицій суспільної географії полягає в його комплексності, системності, а головне в територіальних аспектах формування, функціонування і розвитку ринку праці. Аналізуючи ринок праці, виходячи з позицій суспільної географії, зауважимо, що ринок праці - це суспільно-територіальна система, що сформувалася внаслідок взаємодії між галузями матеріального і нематеріального виробництва як сферою прикладання праці і суспільно-корисною діяльністю населення на певній території зі сформованими системами господарювання, розселення та рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. За територіальною ознакою виділяють національний ринок праці, ринок праці суспільно-географічного району, регіональний та локальний ринки праці.

2. Ринок праці суспільно-географічного району розглядається як суспільно-територіальна система, що характеризується сукупністю трудових відносин на території із цілісною системою зв'язків, внутрішньою неоднорідною, з певною функціонально-територіальною структурою і внутрішньою організацією; дана система має певні ознаки об'єктивності, специфіки і єдності (цілісності) своїх компонентів та елементів і характеризується наявністю органів управління. Ця система динамічна, відкрита, має прямі, зворотні і опосередковані зв'язки з ринком капіталу, інвестицій, інновацій, фінансовим ринком і є структурним елементом (підсистемою) національного ринку праці. Регіональний ринок праці - це суспільно-територіальна система нижчого рангу, що становить сукупність взаємопов'язаних компонентів (попиту, пропозиції, ціни робочої сили), які формують його структуру - територіальну, галузеву, соціально-демографічну, професійну та сформувалася в результаті територіальної диференціації, на основі географічного поділу та інтеграції праці. Її формування обумовлене сформованими системами господарювання, розселення та рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а межі визначені адміністративно-територіальним поділом та наявністю органів управління. Локальний ринок праці, розміщений в межах компактної території та формується на основі мережі поселень, що об'єднані між собою виробничими зв'язками, системою обслуговування, транспортною сіткою, системою інформації, населення яких формує пропозицію праці, а на підприємствах, що тут розміщені, формується попит на ці послуги.