Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми геоморфологічних формацій українського щита

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИІНСТИТУТ ГЕОГРАФІЇ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук

історико-динамічні басейнові геоморфосистеми геоморфологічних формацій українського щита

Комлєв Олександр Олександрович

Київ - 2005

Анотація

Комлєв О.О. Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми геоморфологічних формацій Українського щита. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук за спеціальністю 11.00.04 - геоморфологія та палеогеографія. - Інститут географії НАН України. Київ, 2005.

Теоретично, методологічно, методично обгрунтовано морфохронодинамічний підхід вивчення геоморфогенезу. На його основі досліджені просторово-часові закономірності формування історико-динамічних басейнових геоморфосистем геоморфологічних формацій цокольних рівнин Українського щита. Розроблені моделі їх просторово-часової організації на основі єдиного структурно-функціонального аналізу експонованих і похованих елементів рельєфу.

Встановлені етапність і циклічність розвитку історико-динамічних басейнових геоморфосистем корелюються з тектонічними на рівні макроциклів і мезоциклів, спричинені їх саморозвитком на рівні мікроциклів. На планетарні чинники накладались регіональні і локальні тектонічні. Уточнена регіональна модель інтегральної мегасистеми “земна поверхня-літосфера-астеносфера Гутенберга”.

Створені карти статики і динаміки історико-динамічних басейнових геоморфосистем, розроблені їх кількісні показники, складені класифікації.

Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми взаємодіють з різними природними і техногенними об'єктами і системами, впливають на їх розвиток, що визначає їх практичне використання. Просторово-часові закономірності формування історико-динамічних басейнових геоморфосистем відображуються і в інших геолого-географічних об'єктах.

Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми впливали на утворення покладів деяких осадочних корисних копалин, виникнення несприятливих екологічних ситуацій, техногенне забруднення території тощо.

Ключові слова: морфохронодинамічний підхід, історико-динамічна басейнова геоморфосистема, просторово-часові закономірності.

Аннотация

Комлев А.А. Историко-динамические бассейновые геоморфосистемы геоморфологических формаций Украинского щита. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора географических наук по специальности 11.00.04 - геоморфология и палеогеография. - Институт географии НАН Украины. Киев, 2005.

Разработаны теоретические, методологические и методические основы морфохронодинамического подхода изучения геоморфогенеза. Впервые этот подход был применен при исследованиях историко-динамических бассейновых геоморфосистем “сквозной” геоморфологической формации цокольных (денудационных) равнин Украинского щита, которые представлены объемными, сквозными, повсеместно развитыми, вытянутыми в плане, симметричными, анизотропными, стратифицированными на морфолитогоризонты, историко-морфологическими образованиями с выраженным центростремительным расположением в них экспонированных и погребенных форм разного возраста. На широкой фактической палеогеоморфологической основе созданы предметные модели (карты, схемы, разрезы, графики) историко-динамических бассейновых геоморфосистем, которые позволили исследовать их статику, динамику, влияние на них внешних факторов развития, произвести их сопоставительный анализ. Статику этих систем раскрывают состав (морфолитогоризонты древних геоморфологических формаций), строение (вертикальное - пространственные взаимоотношения морфолитогоризонтов и пластики ограничивающих их поверхностей; горизонтальное - состав, сложность, позиционность, метрику морфолитокомплексов), структура (объемно-площадных и линейно-точечных элементов). Количественные и качественные характеристики, анализ позиционности, метрики, плановой, объемной, внутренней и внешней формы, соседства, границ, выраженности на земной поверхности погребенных форм и морфолитогоризонтов позволили выявить пространственно-временные закономерности их строения и формирования. Исследовались функциональная (современная и историческая), историческая и эволюционная динамика историко-динамических бассейновых геоморфосистем Украинского щита. Этапность и цикличность их развития в течение на уровне макро- и мезоциклов связаны с тектоническими циклами, а микроциклов - с процессами саморазвития и гипергенной изостазии. Выявлены прогрессивный характер их эволюции и ее закономерности. Рассмотрено влияние на их развитие планетарных (сила Кориолиса), региональных и локальных (тектонических) факторов.

В диссертации углублены теоретические представления о “рельефе” как историко-динамической морфосистеме Земли, в частности, рассмотрены ее общие условия и конкретные причины ее возникновения, еволюция, планетарное значение в термодинамической эволюции Земли. Теоретически обосновано и выделено ее материализованное пространство-время - геоморфолитосфера. Геоморфолитосфера рассматривается как: процесс и результат; прошлое, настоящее и будущее историко-динамической морфосистемы Земли, ее место в интегральной мегасистеме земная поверхность-литосфера-астеносфера Гутенберга. Отмечается усложнение структуры геоморфолитосферы в процессе эволюции и увеличение накопленной в ней потенциальной энергии. Системными элементами ее являются разновозрастные морфологические элементы (формы рельефа) современных и древних (погребенных) геоморфологических формаций, образующие структурные звенья и выполняющие дисипативные (инициальную, транзитную, терминальную) функции систем. Геоморфогенез геоморфолитосферы (морфолитогенез) дифференцирован на поверхностные перемещения рыхлых отложений (морфолитопоток, нисходящий литопоток), вызывающие перманентные изменения давлений на глубокие горизонты и провоцирующие восходящие литопотоки.

Показано значение историко-динамических бассейновых геоморфосистем в пространственно-временной организации морфолитодинамического потока геоморфолитосферы подсистемы “поднятие-впадина” автоколебательной мегасистемы “земна поверхность-литосфера-астеносфера Гутенберга” на примере Украинского щита и смежных с ним впадин (Припятской, Днепровско-Донецкой, Причерноморской) и Днестровского перикратонного прогиба в геоморфологический этап (мезозой-кайнозой) развития.

Историко-динамические бассейновые геоморфосистемы влияют на структуру и динамику природных (геологических, географических) и техногенных систем и объектов, поэтому должны учитываться при составлении прогнозов месторождений некоторых осадочных полезных ископаемых, техногенного загрязнения территорий и т.д.

Ключевые слова: морфохронодинамический подход, историко-динамическая бассейновая геоморфосистема, пространственно-временные закономерности.

Summary

Komlev A.A. Historical-dynamical basin geomorphosystems of the geomorphology formations of the Ukrainian shield. - Manuscript.

Theses for the scientific degree of doctor of geographical sciences on speciality 11.00.04 - geomorphology and paleogeography. - Institute of Geography of Academy of Sciences of Ukraine. Kiev, 2005.

Theory, methodology and methods of the morphochronodynamical method of approach of geomorphogenesis are foundation. At first it are used for researches of the historical-dynamical basin geomorphosystems of the Ukrainian shield.

At first spatial-temporal model of the geomorphology formation of the socle plains of the Ukrainian shield on the morphochronodynamical base is made. One permits to does the whole structure-functional analysis of exhibit and burial elements of relief and enlarges of the geomorphology formation's spatial-temporally limits.

Conformities of the spatial-temporally organization historical-dynamical basin geomorphosystems of the Ukrainian shield are shown functional, history and evolution dynamic of their moves of substance and energy. Ones make more exact regional model of the integrative system “earth's surface - lithosphere - astenosphere”.

Cartographic and others object models of historical-dynamical basin geomorphosystems of the geomorphology formation of the Ukrainian shield are work out. Ones permit to study spatial-temporally conformities of their forming and to work out their qualitative and others indices and classifications.

Stages and circles of evolution of historical-dynamical basin geomorphosystems of the Ukrainian shield have correlation with tectonic (macrocircle, mesocircle) and ones are called of their own development. Regional and local cases (for example, tectonic) apply on planet cases (Cariolis's accelerations).

Spatial-temporal conformities of forming of historically-dynamical basin geomorphosystems have an effect on others geography-geology objects.

Significance of the historically-dynamical basin geomorphosystems for prognosis of technogenic pollution and deposits of sedimentary minerals are shown.

Key words: morphochronodynamical method of approach, historically-dynamical basin geomorphosystem, geomorpholithosphere, spatial-temporal conformities.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність. Матеріалізований простір-час “історико-динамічної морфосистеми (рельєфу) Землі” (геоморфолітосфера) представлений регіонально розвинутими речовинно-морфологічними комплексами сучасних і древніх геоморфологічних формацій, між якими існують різні відношення, зокрема, зумовлені успадкованістю їх умов розвитку і морфологічної структури. За повної успадкованості яких виникають так звані “наскрізні” геоморфологічні формації (М. Флоренсов, 1971), які найбільш характерні “геоморфологічній системі материкових рівнин суходолу” (В. Ніколаєв, 1985). Палеогеоморфології належить основна роль у вивченні будови і динаміки цих формацій, встановленні нижньої просторово-часової межі, обґрунтуванні їх як “історико-динамічних геоморфосистем", що інтегрують геоморфологічні і палеогеоморфологічні системи, виявленні в них нижчих рангом історико-динамічних геоморфосистем. До яких відносяться і встановлені в наскрізній геоморфологічній формації цокольних рівнин Українського щита об'ємні, наскрізні, всюдні, видовжені, симетричні, анізотропні, стратифіковані на морфолітогоризонти, історико-морфологічні утворення з вираженими доцентровими групуваннями їх різновікових експонованих і похованих форм, названі нами історико-динамічними басейновими геоморфосистемами. В мезозої-кайнозої вони входили в різні за віком геоморфологічні формації, що розвивались за умов коливальних тектонічних рухів, змін клімату, субаеральних і субаквальних обстановок, повністю і частково співпадали з сучасними і древніми річковими басейнами, заповнювались неглибокими морями, поєднувались з континентальними і морськими басейнами оточуючих щит западин. Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми зосереджували, організовували, спрямовували потоки речовини і енергії, впливали на утворення тут різних осадочних корисних копалин, а нині визначають процеси міграції і накопичення у навколишньому середовищі забруднюючих речовин техногенного походження. Різні геолого-геоморфологічні, палеогеографічні, палеогеоморфологічні аспекти їх формування висвітлені в публікаціях, присвяченим річковим “системам”, “басейнам” та “долинно-басейновим” або “долинно-річковим” системам багатьох територій. Водночас, як цілісні, системні утворення в історико-динамічній морфосистемі Землі, вони майже не досліджені. Актуальним завданням є розробка наукової концепції, що включає теоретичні, методологічні, методичні підходи вивчення історико-динамічних басейнових геоморфосистем, визначає їх наукове і практичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Виконане дисертаційне дослідження пов'язане з науково-дослідною тематикою кафедри землезнавства та геоморфології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, палеогеоморфологічними і екологічними роботами, які проводяться в рамках виконання держбюджетних і госпдоговірних тем. Теоретичні і прикладні розробки увійшли до звітів по програмам ДФФД України “Дослідження впливу мезозой-кайнозойської формації платформних структур України на процеси природного і техногенного морфо- і літогенезу”, “Структурно-морфологічний аналіз сучасних і древніх долинно-річкових комплексів з метою відродження природно-ресурсного потенціалу України” (№ держ. реєстр. - 01950000183), науковим керівником яких був автор.

Мета та задачі досліджень. Головною метою роботи було дослідити просторові і часові закономірності будови і розвитку історико-динамічних басейнових геоморфосистем геоморфологічної формації Українського щита. Об'єкт дисертаційного дослідження ^_ геоморфологічна формація Українського щита, предмет ^_ історико-динамічні басейнові геоморфосистеми. Основними в дослідженнях є методи комплексного палеогеоморфологічного аналізу.

Для досягнення поставленої мети потрібно було вирішити такі завдання: 1 ^_ розробити теоретичні, методологічні і методичні підходи щодо вивчення історико-динамічних басейнових геоморфосистем; 2 ^_ проаналізувати палеогеоморфологічні умови їх формування; 3 ^_ створити формалізовані картографічні та інші дослідницькі моделі історико-динамічних басейнових геоморфосистем геоморфологічної формації Українського щита; 4 ^_ дослідити їх склад, будову, динаміку, зв'язки з зовнішнім середовищем; 5 ^_ показати місце історико-динамічних басейнових геоморфосистем у просторово-часовій організації рельєфу Землі; 6 ^_ використати отримані результати у розвитку теорії геоморфології; 7 ^_ визначити їх роль у вирішенні практичних завдань.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обгрунтуванні теоретичних і методологічних засад морфохронодинамічного підходу до вивчення історико-динамічних морфосистем геоморфолітосфери Землі, створенні наукової концепції дослідження історико-динамічних басейнових геоморфосистем та її реалізації стосовно Українського щита.

Вперше на морфохронодинамічній основі створено моделі просторово-часової організації наскрізної геоморфологічної формації цокольних рівнин Українського щита і доведено існування системної (структурно-функціональної) єдності між експонованими та похованими елементами рельєфу різних за віком нижчого рангу геоморфологічних формацій.

Удосконалено методичний апарат щодо кількісної параметризації історико-динамічних басейнових геоморфосистем та їх картографування, що дозволило виявити просторо-часові закономірності їх формування.

Вперше розроблено класифікації історико-динамічних басейнових геоморфосистем щитів, що відображують особливості їх будови та розвитку (на прикладі геоморфологічної формації Українського щита).

Обгрунтовано, що просторово-часова організація історико-динамічних басейнових геоморфосистем Українського щита відображує функціональну, історичну, еволюційну динаміку речовинно-енергетичних переміщень в підсистемі “підняття-западина” інтегральної автоколивальної мегасистеми “земна поверхня-літосфера-астеносфера Гутенберга”.

Встановлено, що етапність і циклічність розвитку історико-динамічних басейнових геоморфосистем Українського щита корелюється з циклами тектонічними (макроциклами, мезоциклами), обумовленими процесами їх саморозвитку (мікроцикли), а також інтерференцією планетарних (зокрема, викликаних Коріолісовим прискоренням), регіональних і локальних чинників.

Встановлено, що просторово-часові закономірності історико-динамічних басейнових геоморфосистем проявляються і в інших природних об'єктах.

Встановлено, що історико-динамічні басейнові геоморфосистеми впливали на утворення покладів деяких осадочних корисних копалин, виникнення несприятливих екологічних ситуацій, техногенне забруднення території тощо.

Наукове і практичне значення отриманих результатів. Наукове значення їх полягає в розвитку вчення про геосистеми, розробці нового підходу до вивчення геоморфогенезу, геоморфологічних формацій, рельєфу Землі. Практичне значення виявилося в удосконаленні пошукових робіт покладів деяких осадочних корисних копалин, а також поширення забруднення навколишнього середовища техногенними хімічними сполуками, виникнення несприятливих екологічних ситуацій. Висновки і рекомендації використані при проведенні: прогнозно-пошукових робіт титану, алмазів, фосфоритів, бурштину Українського щита, структурно-геоморфологічних та палеогеоморфологічних робіт 30 км зони ЧАЕС, екологічної експертизи верхньої Прип'яті. Освітній аспект виражається у використанні отриманих результатів і висновків при викладанні вузівських курсів “Рельєф Землі”, “Рельєф України”, “Басейнові геоморфосистеми”, “Основи палеогеоморфології”, “Методи польових досліджень”, підготовці методичних і навчальних посібників, проведенні практик на географічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана на основі багаторічних досліджень автора при проведенні науково-дослідних робіт по держбюджетній та госпдоговірній тематикам кафедри землезнавства та геоморфології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дисертант був безпосереднім учасником наукових досліджень, відповідальним виконавцем НДР, що відображено у 13 науково-виробничих звітах. Ідея дисертаційної роботи, постановка завдань та проблем і визначення шляхів їх вирішення належать автору. Теоретичні, методичні, прикладні висновки та наукові положення, що винесені на захист, є авторськими.

Апробація результатів роботи. Результати дослідження пройшли апробацію на міжнародних, всеукраїнських, тематичних конференціях: “Географічні аспекти раціонального природокористування в Україні” (Київ,1988), “II читання пам'яті М. Флоренсова” (Іркутськ,1989), XX пленумі ГК СРСР ( Владивосток, 1989), VII нараді з проблем вивчення крайових утворень материкових зледенінь (Мінськ, 1990), міжрегіональній науковій конференції “Проблеми екологічної оптимізації землекористування та водогосподарського будівництва в басейні р. Дніпро” (Київ,1992), нараді з проблем ерозійних, руслових та дельтових процесів (Вороніж,1993; Вологда, 1996); конференціях - “Проблеми палеогеоморфології і еволюції рельєфа” (Київ,1993), “Фундаментальні географічні дослідження” (Київ, 1994), “Проблеми географії України” (Львів,1994); VII (Київ, 1995), VIII (Луцьк, 2000) і ІХ (Чернівці, 2004) з'їздах ГТ України; конференціях - “Інженерна географія. Інженерно-географічні аспекти” (Псков, 1995), “До 90-річчя Заморія П.К. (Київ, 1995), ІІІ і ІУ Щукінських читаннях (Москва, 1995, 2000), міжнародній конференції “Українська геоморфологія: стан і проблеми” (Львів, 1997); XXIII (Волгоград,1996), XXIV (Краснодар, 1998) і ХХУІІІ (Новосибірськ, 2004) пленумах ГК РАН; конференціях - “До 50-річчя кафедри геоморфології та палеогеографії КНУ ім. Тараса Шевченка “Геоморфологія в Україні: новітні напрямки і завдання” (Київ, 1999), “До 50-річчя кафедри геоморфології Львівського національного університету ім. І. Франка “Геоморфологічні дослідження в Україні: минуле, сучасне, майбутне” (Львів, 2000), “І Всеукраїнській “Гідрологія, гідрохімія і гідрогеологія” (Київ, 2001), ІІ міжнародній конференції “Географічна освіта і наука в Україні” (Київ, 2003), ІІ міжнародній конференції “Екологічна географія: історія, теорія, методи, практика ” (Тернопіль, 2004).

Публікації. По темі дисертаційного дослідження опубліковані 52 наукові праці (26 у фахових виданнях) загальним обсягом 21,5 друкованих аркушів.

Структура і обсяг роботи. Робота складається з вступу, 6 розділів, висновків, списку літератури, який містить 522 найменувань. Загальний обсяг дисертації 509 сторінок, ілюстрована 115 рисунками і 43 таблицями.

2. Основний зміст роботи

В першому розділі дисертації “Тенденції і проблеми сучасної геоморфології і палеогеоморфології” висвітлено становлення наукових засад палеогеоморфології, її нинішній стан, значення у вивченні геоморфологічних формацій, історико-динамічної морфосистеми Землі, розвитку теорії, методології, геоморфології. Палеогеоморфологія, передусім, палеогеоморфологічне картографування, на певному етапі відіграє основну роль в розвитку геоморфолого-формаційних досліджень, зокрема у вивченні будови, історії, еволюції, встановленні різних типів системних відношень, характеру успадкованості сучасними геоморфологічними формаціями древніх тощо. Палеогеоморфологія встановлює реальні просторові і часові межі формацій, зокрема, “наскрізних", виявляє в них і “наскрізні” історико-динамічні геоморфосистеми, що інтегрують геоморфосистеми геоморфологічних формацій окремих циклів розвитку рельєфу. Важливу інформацію в цьому контексті надають території з високим рівнем вивченості древніх рельєфів, до яких відноситься і Український щит. Палеогеоморфологічними дослідженнями в межах його геоморфологічної формації виявлені майже всюдні, досить консервативні впродовж мезозою-кайнозою, історико-динамічні басейнові геоморфосистеми. Вони повністю або частково співпадали з древніми річковими басейнами, прямо відкривались в морські басейни оточуючих щит западин, а нині співвідносяться з басейнами другого порядку річкових систем Дніпра, Дністра, Південного Бугу, третього - Прип'яті і Західного Бугу. Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми типові для схожих геоморфологічних формацій інших територій, зазвичай, пов'язуються з річковими “системами” або “басейнами”, “долинно-басейновими” або “долинно-річковими” системами. Найбільш досліджені їх будова, історія, закономірності розвитку (циклічність, етапність, перебудови), вплив зовнішніх чинників (тектоніки, кліматичних ритмів, зледенінь, трансгресій), менш досліджені вони як цілісні, системні утворення.

Виділення та вивчення історико-динамічних геоморфосистем відповідає сучасним тенденціям геоморфології і розширює зміст провідної нині морфодинамічної парадигми. На відміну від концепцій геоморфологічних обстановок, режимів, сучасних формацій, що охоплюють земну поверхню і маси порід, розташовані вище сучасних базисів ерозії, історико-динамічні системи показують рельєф як геосистему, що характеризується ритмічно-циклічним розвитком, має власні простір і час, які уособлюють об'ємне, сферичне, уречовинене, стратифіковане геоморфологічне тіло, що розташовується нижче існуючих базисів ерозії. Відзначається, що запропоновані його визначення - геоморфосфера, геоморфологічна сфера, кріптоморфосфера, клімоморфосфера, геоморфологічне тіло тощо, виділяються за історико-генетичними або динамічними принципами, що окремо недостатньо охоплюють рельєф, а синтез їх в існуючих концепціях геоморфології неможливий в принципі. На наш погляд, вирішити цю проблему в геоморфології можуть загальнонаукові концепції часу і положення теорій термодинамічної еволюції і самоорганізації Землі щодо причин виникнення, змісту і функцій дисипативних систем, якими є всі планетарні системи, в тому числі історико-динамічна морфосистема Землі. Вони створюють теоретичну основу єдиного, системного, структурно-функціонального поєднання морфологічних елементів сучасних і древніх геоморфологічних формацій і розвивають єдину загальну теорію геоморфології - циклічності морфогенезу. Спираючись на ці положення, фундаментальні закони геоморфогенезу, фактичні дані, нами виділена геоморфолітосфера або матеріалізований простір-час історико-динамічної системи рельєфу Землі (О. Комлєв, 1997, 2002).

Аналіз геоморфолітосфери і її складників - геоморфологічних формацій на основі наукових концепцій часу (субстанціональної, реляційної, динамічної, статичної) виявляє в її статичному часі (просторі) геоморфосистеми, різні за просторовою і часовою розмірністю, складністю, позиційністю, завершеністю, морфологічною упорядкованістю, обстановками, тенденціями розвитку, співвідношенням функцій. В запропонованій нами класифікації історико-динамічної морфосистеми Землі вищий рівень утворює геоморфолітосфера, наступний - материків, океанських западин і перехідних зон, далі - їх частин. На рівні материків - це історико-динамічні геоморфосистеми гір, перехідних зон і платформних рівнин. В межах останніх, В. Ніколаєв (1982) виділив: підсистеми даної історико-динамічної геоморфосистеми, що включають поєднані геоморфологічні формації (зокрема, підняття-западина); геоморфологічні формації (підняття, западина); підформації.

Основними критеріями при виділенні геоморфологічних формацій є морфологічна цілісність, підформацій - успадкованість умов розвитку, геоморфосистем - тип морфологічної упорядкованості, що є різний для місць висхідних (відцентровий тип) і низхідних (відцентровий тип) літопотоків. Відцентровий тип переважає і в морфолітодинамічному потоці, що їх поєднує. Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми є складниками геоморфологічної формації, а також певною мірою підформацій, виконуючи функції їх поєднання. За М.Флоренсовим (1971), геоморфологічна формація включає морфоструктурні, морфогенетичні, морфоскульптурні системи і комплекси земної поверхні, а наскрізні також і поховані минулих циклів розвитку. Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми всі їх також інтегрують. Відображені в них динамічні аспекти речовинно-енергетичних переміщень в геоморфолітосфері, вивчаються в рамках морфохронодинамічної концепції, що спирається у своєму розвитку на поняття і терміни, похідні від морфолітогенезу - “поєднаного формування рельєфу і пухких відкладів”. Всю сукупність процесів, що формують рельєф Землі з часу виникнення цієї системи, визначає поняття геоморфолітогенезу.

Морфохронодинамічна концепція спирається на основні парадигми геоморфології, а також загальні теорії, зокрема, термодинамічної еволюції і синергетики Землі, що пояснюють еволюційні і історико-динамічні аспекти формування історико-динамічної морфосистеми Землі і басейнових геоморфосистем, розглянуті в другому розділі “Історико-динамічна морфосистема Землі і історико-динамічні басейнові геоморфосистеми”.

Теорія нерівновісної термодинаміки пояснює виникнення всіх геосистем процесами самоорганізації (синергетики, еволюції) термодинамічної системи Землі, що ведуть до спонтанного утворення нових і все більш складних систем з простіших. У цій відкритій термодинамічній системі основним процесом є виділення і розсіювання (дисипація) енергії у навколишнє середовище, поєднаним - спонтанна концентрація енергії і утворення нових систем. Характер розсіювання-концентрації енергії зумовлює екстенсивну та інтенсивну прогресивну еволюцію систем: ріст нерівновісності, корисної дії і питомої вільної енергії поєднаних процесів; залежність еволюції від використання поєднаними процесами зовнішніх потоків енергії і речовини; вирівнювання основного і поєднаного процесів з вичерпанням внутрішніх запасів енергії і речовини; прискорена еволюція в епохи різкого поповнення енергією; ускладнення структури.

Появі системи рельєфу Землі передували: виділення протоземлі з протопланетної хмари, еволюція її речовини за умов гравітаційного стиснення - виділення і дисипація теплової енергії в навколишнє середовище - основний космічний процес і зародження поєднаних процесів. Результатом їх були щільнісна диференціація речовини: утворення кори, мантії, ядра, астеносфер Землі, тектоносфери і виникнення ендогенних процесів; утворення атмосфери, гідросфери, біосфери, ноосфери, зростання накопиченої Землею сонячної енергії і виникнення екзогенних процесів. Співрозмірними вони стали в археї, коли рельєф Землі стає відображенням інтегрального кругообігу речовинно - енергетичних систем. Одним з них є кругообіг в мегасистемі земна поверхня - літосфера - астеносфера Гутенберга, яка діє на рівні “материк-океан” і її частин (“підняття-западина”).

Геолого-геоморфологічні аспекти будови і формування останньої вивчали Л. Кінг, В. Белоусов, В. Хаїн, Г. Худяков, Є. Мілановський, Г. Анан'єв, О. Асеєв, В. Деменицька, О. Криволуцький, М. Маккавеєв, В. Поздняков, Б. Федоров, В. Філософов, Л. Зорін, Б. Єжов, С. Тащі ін. За їх даними, становленню її сприяли загальне розростання астеносфери, активізація ізостазії, здатність мас літосфери знаходитись в автоколивальному режимі. Ними встановлена дія ізостазії для структур розміром у сотні і більше кілометрів, а у менших - відхилення від рівноваги. Причиною ізостазії вважається частково розплавлений субстрат астеносфери Гутенберга. Виявлено прямий зв'язок між потужностями і глибинами астеносфери Гутенберга, ендогенними режимами, величиною теплового потоку і крупними, тектонічно обумовленими, формами рельєфу. За Л. Кінгом (1967), відтворення позитивних форм рельєфу гірських районів викликає кіматогенія - зростання в басейнах седиментації тиску під вагою відкладів, утворених при деструкції гір, та викликані цим пластичні переміщення в астеносфері і вертикальні ізостатичні рухи земної кори. За Г. Худяковим (1978), кіматогенія діє в складчастих поясах внутрішних частин континентів і на платформах, що підтверджується тривалим поєднаним розвитком височин-щитів (антекліз, горстів) і суміжних низовин-западин (грабенів) континентів (Рельеф Земли, 1967). За М. Маккавеєвим (1982), в автоколивальній пульсаційній системі рельєф континентів - астеносфера відбувається послідовний кругообіг рельєфоутворюючої речовини тривалістю 20-30 млн. р., викликаних взаємодії екзогенних процесів дією сил гравітації поверхні континентів і сонячної енергії, що переміщують пухкий матеріал в океанські западини, і ендогенні, живлені тепловою енергією Землі, з протилежним (під континенти) рухом астеносферної речовини. За О. Асеєвим (1984), функціонування геоморфосистем забезпечують постійні відновлення ізостатичної рівноваги в корі і верхній мантії, еволюцію - її порушення, викликані нерівномірністю астеносферної конвекції. Енергетичне поповнення викликають періодичні стиснення - розтягнення літосфери, а різні внутрішні і зовнішні причини викликають в астеносфері і земній корі хвильовий рух речовини-енергії і впливають на геодинамічні процеси (О. Поздняков, І. Черваньов, 1992). Мозаїчна структура і різна потужність астеносферних шарів в певних зонах обмежує дію цих механізмів ізостатично нестійкими ділянками. Причиною ендогенної активізації є і гіпергенна ізостазія - підняття височин внаслідок їх розвантаження і виніс продуктів руйнації в западини (Худяков, 1978; Ю. Селіверстов, 1982).

На наш погляд, розглянуті моделі уточнюють звичну схему взаємодії ендогенних і екзогенних чинників морфогенезу положенням про їх зворотні зв'язки і дозволяють на цій основі створити теоретичну модель функціонування і еволюції системи рельєфу Землі і формування геоморфолітосфери. Врахування того, що всі прогресивно еволюціонуючі системи переводять отримані ззовні речовину, енергію, інформацію, ентропію в інші системи, залишаючи їх частку на власну структурну розбудову, дозволяє зрозуміти системну цілісність і функціональну роль конкретних елементів рельєфу Землі в цьому дисипативному процесі. Процеси саморозвитку у взаємодії з чинниками зовнішнього середовища визначають спрямований ритмічно - циклічний розвиток рельєфу Землі. Кожний цикл розвитку залишає конкретний “рельєф”, який зберігається деякий час. Збережені експоновані і поховані рельєфи всіх цих циклів є сучасними структурно-функціональними елементами геоморфолітосфери, яка обмежена експонованою поверхнею літосфери і підошвою гранітно-метаморфічного шару. В геоморфолітосфері відбуваються процеси геоморфолітогенезу, поверхневі і підземні складники якого, взаємодіють через висхідний і низхідний літодинамічні потоки. Морфолітодинамічні потоки інтерферують ендогенну і екзогенну енергію, здійснюють неперервний рух пухких відкладів на поверхні, перерозподіляють навантаження на глибші морфолітогоризонти і астеносферу Гутенберга і ініціюють висхідні літопотоки. Геоморфолітосфера почала формуватися з часу утворення рівноцінних в геоморфогенезі ендогенних і екзогенних процесів і диференційованого екзогенного морфолітогенезу. Найдавніші осадочні породи, утворені при деструкції “базальтового” шару, пройшли стадії літогенезу, метаморфізацію, метаморфізм, гранітизацію і нині складають основну масу гранітно-метаморфічного шару кори. Геоморфолітосфера виявляє відносність її статики і динаміки: складові статики (склад, будова, структура) - це, водночас, миттєвість еволюційної динаміки.

Склад геоморфолітосфери - усі її ”тіла”, зокрема, магматичні, біосферні, антропогенні компоненти. Будова і структура дозволяють розділити усі елементи системи (будови) за їх функцією (структура). У вертикальній будові геоморфолітосфери виділяються морфолітогоризонти, горизонтальній - морфолітокомплекси. Геоморфолітосфері властиві поліструктурність і поліфункціональність: її елементи “рівноправні”, а будова і структура тотожні. Припускається, що геоморфолітосфера тривалий час має сталу потужність і постійно ускладнюється структурно, поповнюється зв'язаною гравітаційною енергією. Структурно-функціональний аналіз полягає в оцінці її надсистемної планетарної (збереження надсистеми) і системної (надходження, транзит, накопичення речовини і енергії) ролі. За функціональною спеціалізацією елементи системи поділяються на ініціальні, що активізують переміщення енергії і речовини, транзитні, що пропускають енергію і речовину, і термінальні, що акумулюють енергію і речовину. Ініціальними є підняття, утворені диспергованим висхідним літопотоком з відцентровим угрупованнями форм, транзитними - орієнтовані незамкнені ділянки з доцентровим угрупованням форм, термінальними - поховані поверхні, місця акумуляції (прогини платформ і геосинкліналей, океанські жолоби).

Досить поширеними історико-динамічними геоморфосистемами, що формувалися впродовж геоморфологічного етапу Землі, є басейнові, представлені видовженими, переважно симетричними, тілами різних розмірів, форми, конфігурації, будови, обмежені зверху поверхнею літосфери, знизу - структурно квазіцілісною похованою поверхнею. Вони утворюють структурний “каркас” морфолітодинамічного потоку, що єднає місця висхідних і низхідних літодинамічних потоків денудаційного і денудаційно-абразійного рівнів континентів, які представлені експонованими і похованими елементами, розвивались в змінних рівнинних континентальних і морських умовах.

Для історико-динамічних басейнових геоморфосистем характерні позиційність, поліструктурність, цілісність, складність, відкритість, динамічність, стійкість, стохастичність. Позиційність - це їх однозначно визначене місце в геоморфолітосфері. Поліструктурність - це можливі структурно-функціональні “компоновки” виділених елементів. Цілісність - реакція на спрощення структури змінами функцій системи. Складність - загальна кількість елементів структури і їх зв'язків, що здатні долати зовнішні впливи не змінюючи суттєво стану системи. Відкритість проявляється у змінах меж під дією зовнішнього середовища. Динамічність - перебування системи в різних станах з власними “наборами” процесів. Історико-динамічні геосистеми є еволюційними (зміна певних станів системи протягом її історії, що веде до її ускладнення або спрощення) і функціональними (сукупність процесів трансформації, переміщення речовини та енергії в системи в даний момент) утвореннями. Стійкість систем проявляється у здатності їх протистояти зовнішнім впливам, зберігаючи цілісність, що значною мірою визначається їх структурою.

Стійкість історико-динамічних басейнових геоморфосистем проявляється у відтворенні в наступні цикли розвитку меж і певної функціональної динаміки. Значні розміри, складність будови, неоднорідність елементів і різноманітність зв'язків геоморфосистем з зовнішнім середовищем свідчить про їх стохастичність. Виявлені системні властивості історико-динамічних систем дозволяють застосувати в їх дослідженнях категорії організації систем склад, будова і структура для об'ємно-площинних і лінійно-точкових елементів. Перші - це морфолітокомплекси (наскрізні тіла), виділені на стратиграфічній, морфологічній, літологічній основі; другі - це видовжені, звивисті експоновані і поховані вершинні і базисні ділянки, виділені на морфологічній основі. Морфолітокомплекси показують складність (кількість морфолітогоризонтів) і склад морфолітосистем. Будову морфолітосистем характеризують кількісні (в їх числі, метричні) і якісні (пластика і характер конформності їх поверхонь) показники.

Захищеність (водонепроникність з поверхні) і наскрізність (водопроникність) морфолітокомплексів - це показник їх структурної спеціалізації. Згідно з нею, в історико-динамічних басейнових геоморфосистемах виділяються підсистеми висхідного і низхідного літодинамічного потоків і поєднуючий їх морфолітодинамічний потік. З висхідними літопотоками рельєф Землі поповнюється речовиною-енергією. Тут спостерігається відцентрове розташування елементів, в інших підсистемах - доцентрове. У підсистемі морфолітодинамічного потоку переважають транзит і накопичення речовини, низхідного літопотоку (платформні западини і геосинклінальні прогини, глибоководні жолоби) - виведення з системи. Особлива роль у виконанні означених функцій історико-динамічних басейнових геоморфосистем належить долинній формації.

Таким чином, “рельєф” - це результат термодинамічної еволюції Землі, відкрита, прогресивно еволюціонуюча дисипативна система, що “транзитом” переводить енергію, речовину, інформацію в інші системи, частково їх витрачає на розбудову власної структури. Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми з'єднують місця висхідних (височини) і низхідних (западини) літопотоків в єдиний морфолітодинамічний потік.

В третьому розділі ”Методи вивчення історико-динамічних басейнових геоморфосистем Українського щита” розглядаються загальні і спеціальні методи їх вивчення, визначені теоретичною концепцією і умовами території. Відзначається, що використання принципів теорії систем визначає шляхи їх дослідження - аналіз-синтез.

Основні напрямки досліджень - статика, динаміка, історія, еволюція, взаємодія з зовнішним середовищем історико-динамічних басейнових геоморфосистем. Першочерговим дослідницьким завданням є вивчення статики рельєфу, що виражається у просторових (позиційних) відмінностях кількісних і якісних показників, виражених у його метриці. Статичні моделі є вихідними при вивченні функціональної і еволюційної динаміки систем, самі є точною характеристикою цієї динаміки в даний історичний її момент існування. Послідовні чергування стадій повільного розвитку (функціонування) і менш тривалих - біфуркації, визначають динаміку системи. Впродовж перших стадій однакові стани повторюються без необернених змін, в системі накопичуються зміни, згодом відбуваються необернені перебудови її структури. Сукупність необернених станів системи - це її еволюційна динаміка. Історико-динамічним басейновим геоморфосистемам властиві функціональна і еволюційна динаміка.

Геологічними і геолого-геоморфологічними методами досліджуються верхня обмежувальна поверхня (орогідрографія, розчленованість, пластика, поверхні вирівнювання), морфогенетичні категорії четвертинного рельєфу (денудаційний, флювіальний, льодовиковий, воднольодовиковий, карстово-суфозійний, еоловий, біогенний), морфолітогоризонти (пластика), морфопетрокомплекси.

Палеогеоморфологічними методами досліджуються морфолітогоризонти (гіпсометрія, потужність, пластика обмежувальних поверхонь), нижня обмежувальна поверхня (гіпсометрія, вік), палеорельєфи циклів розвитку, долинна формація.

Геологічними, геохімічними і гідрогеологічними методами досліджуються нижня обмежувальна поверхня (літолого-петрографічні комплекси порід, що її складають) і морфолітогоризонти (їх речовинна складова різних рівнів організації і фільтраційні властивості, характер контактів, перерви, неузгодженості).

Тектонічними і неотектонічними методами досліджуються структури тектоносфери (складчаті, розломно-блокові, кільцеві, вихореві).

Геофізичними методами досліджуються літосфера, астеносфера (глибина, потужність, стан), мантійні діапіри.

Ландшафтними і палеоландшафтними методами досліджуються верхня обмежувальна поверхня (планове розміщення орографічних, гідрологічних, грунтових, рослинних елементів, похованих грунтів).

Дистанційними методами досліджуються верхня обмежувальна поверхня (орогідрографія, сучасні процеси) і морфолітогоризонти (поховані форми).

Математичними методами здійснюється статистичний аналіз кількісних показників, кореляційний аналіз, аналіз подібності обмежувальних морфолітогоризонти поверхонь, визначаються потенціали їх висот.

Співставлення різних карт історико-динамічних басейнових геоморфосистем з геологічними, тектонічними, неотектонічними, геофізичними.

Цими методами вивчаються будова, структура, еволюційна і функціональна динаміка, історія розвитку, поповнення енергією ззовні екзогенних морфолітосистем і історико-динамічної геоморфосистеми.

Картографування історико-динамічних басейнових геоморфосистем - один із заключних етапів їх досліджень. Карти статики (складу, будови, структури) розкривають різні аспекти організації, позиційність, розміри, форму, сусідство тощо. Одиницями картографування є морфолітогоризонти (складові вертикальної будови), морфолітокомплекси (складові горизонтальної будови), лінійні і точкові елементи. Карта складу показують поширення, потужність і компоненти морфолітогоризонтів, також склад, складність морфолітокомплексів, ізогіпси денної поверхні. До карт будови відносяться карта пластики обмежувальних морфолітогоризонти поверхонь, карта сумарної пластики або конформності їх відносно експонованої поверхні і карта будови лінійних і точкових елементів показує їх вік, простягання, розміри, морфологічні аномалії, положення до місцевих базисів ерозії. Карти структури показують просторовий розподіл і найбільш стійкі зв'язки елементів геоморфосистем і складаються окремо для об'ємно-площинних і лінійно-точкових елементів, а також карта транзитності і захищеності морфолітокомплексів. На основі структурних карт складається карта сучасної функціональної динаміки, що відображає сучасні процеси розсіювання-концентрації в системах речовини-енергії. Карта еволюційної і історичної динаміки показує еволюційно-динамічні зони, місця висхідних і низхідних літопотоків, шляхи транзиту і термінальні ділянки накопичення речовини-енергії. Карта-схема історичної функціональної динаміки узагальнює дані щодо дисипативних функцій історико-динамічних басейнових геоморфосистем. За картами вивчались просторово-часові закономірності їх будови і формування, розроблялись показники і коефіцієнти.

В четвертому розділі “Склад і будова історико-динамічних басейнових геоморфосистем Українського щита” обґрунтовується поєднаність розвитку Українського щита і суміжних западин, представлені результати досліджень складу і будови історико-динамічних басейнових геоморфосистем. Відзначається внесок багатьох дослідників у вивчення різних аспектів рельєфу цієї території, особливо П. Тутковського, В. Бондарчука, П. Заморія, Б. Лічкова, М. Веклича, О. Маринича, І. Соколовського, І. Рослого, П. Гожика, І. Гофштейна, М. Волкова, Ю. Кошика, В. Палієнко, П. Цися. У цих роботах є прямі і побічні підтвердження тривалого поєднаного розвитку Українського щита і суміжних западин, які доповнюються даними вивчення глибинної будови і сучасної геодинаміки літосфери, астеносфери, мантійного діапіризму, геологічними, палеогеоморфологічними, палеогеографічними, геофізичними матеріалами по Українському щиту, Прип'ятській, Дніпровсько-Донецькій, Причорноморській западинах, Дністрянському перикратонному прогину. Комплексний аналіз їх свідчить про структурне обособлення в пізньому протерозої основних тектонічних елементів північно-західної частини Східно-Європейської платформи - Українського щита і Волино-Подільської, Молдавської (Дністрянський перикратонний прогин), Причорноморської і Придніпровської (Дніпровсько-Донецька западина) плит і початок їх поєднаного розвитку (Тектоника Украины, 1988). Далі, щит був переважно областю денудації, пенепленізації, короутворення і виносу уламкового матеріалу в западини. Значна денудація щита, постійні відновлення його висоти і нарощування потужностей відкладів в западинах дозволяє припустити тут гіпергенну ізостазію. Коливальні рухи платформи періодично приводили до морських трансгресій на щит (ордовік, ранній силур, середній девон, ранній карбон, пізня крейда, пізній палеоген) та піднятть в западинах (кембрій, ранній девон, перм, середній палеоген).

На початку геоморфологічного мегациклу (аален, юра) геоморфогенезу, викликаного активізацією альпійського тектонічного циклу, відбулось руйнування пенеплену Українського щита і утворення відносно контрастного рельєфу (О. Гойжевський, 1975). Почалось формування орогідрографії та історико-динамічних басейнових геоморфосистем. Всього тут їх виділено 80 відкритих, а також 16 замкнутих ділянок (рис.1). Верхів'я більшості з них розташовані на Українському щиті, пониззя - у суміжних западинах. Вони відносяться до підсистем Українського щита (в дужках кількість систем), пов'язані з: Прип'ятською (12), Дніпровсько-Донецькою (31), Причорноморською (12) западинами, Дністрянським перикратонним прогином (11 - північного заходу і 14 - південного сходу).

Досліджено їх розміри, планова конфігурація, орогідрографія і топографія експонованої поверхні, положення, рельєф, склад і вік порід нижньої обмежувальної поверхні, потужність і форма (симетрія, анізотропність), сусідство, межі, вертикальна (поширення, потужність, літологія морфолітогоризонтів, пластика обмежувальних їх поверхонь) і горизонтальна (склад, складність, площі морфолітокомплексів) будова, конформність експонованій похованих поверхонь, долинна формація. Визначено кількісні і якісні показники, що показують їх позиційність, метрику, склад, будову і структуру.

За показниками позиційності визначаються положення геоморфосистем і їх частин відносно місцевих базисів ерозії і рівня моря.

За метричними показниками історико-динамічні басейнові геоморфосистеми поділяються на декілька типів: за площею (тис. км²) - найкрупніші (>10) 3%, крупні (5-10) 7%, середні (2.5-5) 16%, дрібні (1-2.5) 33%, дуже дрібні (0.5-1) 23%, найдрібніші (< 0.5) 18%; за довжиною (км) - < 100 (61%); 100-200 (29%); 200-300 (8 ); > 300 (2%); за шириною - від 1-2 до 90 км, яка варіює у більшості систем і визначається коефіцієнтом варіації ширини - Квш (відношення максимальної ширини до мінімальної). Квш в системах - від 1 до 20. “Піки” його значень: основний - 5 (24%), другорядні - 2.5 (10%), 2 і 3 (8%). За потужністю системи в підсистемах Прип'ятській і Дніпровсько-Донецькій >300, Причорноморській >100; Дністрянській >180 (південний схід) і >350 (північний захід) м. Вона змінюється поступово, різко, сходами вздовж і поперек систем, як правило, зростає у напрямку вустя і до центру, інколи - верхів'їв, середній і периферичних частинах. В розподілі потужностей в системах спостерігаються симетрія (поперечна) і анізотропність (поперечна і повздовжня). 71% їх по різному симетричні (до центральної осі, частково, подвійно), 29% - асиметричні і несиметричні. Найбільший відсоток несиметричних систем є в підсистемі Причорноморської западини - 50, в інших - 16-29. Анізотропність (відносно осей поперечної і повздовжньої одночасно і в окремості, частково) властива 80% систем території, підсистемам: Прип'ятській - 100%, Дніпровсько-Донецькій - 94%, Дністрянській перикратонній - 86% (південний схід) і 75% (північний захід), Причорноморської - 66%. За об'ємною формою тіла їх клиноподібні, пластинчасті, ящико- і трапецієподібні, складні. За зовнішньою формою (співвідношення типів кривизни обмежувальних поверхонь) вони подвійно-увігнуті, увігнуто-випуклі, увігнуто-прямі, випукло-увігнуті, подвійно-випуклі, подвійно-прямі, прямо-увігнуті і прямо-випуклі. За сусідством тіл систем, що вивчались методом профілювання, вони прості і складні. Звичайно вони в системах чергуються, але переважають складні, особливо, у вищих гіпсометрично горизонтах. Вони часто далеко проникають одне в одне. Межі систем прямі (наскрізні), обернені (пониження на поверхні) і напівобернені. За перепадами висот (метри) експонованої поверхні в системах підсистем - Прип'ятській - 10, 60-80 і 200, Дніпровсько-Донецькій -100-120, 130-150 і 160-180, Причорноморській -100, 150, 170-200 і 260-280, Дністрянській - 200-230, 250-270 і 300 (південний схід) і 25-40, 60-70, 170-180 і 200-220 (північний захід), нижньої обмежувальної поверхні - Прип'ятській - 110->320; Дніпровсько-Донецькій - 80->450, Причорноморській - 100->250; Дністрянській - 90->285 (південний схід) і 90->320 (північний захід) м. Амплітуди висот всіх обмежувальних морфолітогоризонти поверхонь (накопичена на них гравітаційна енергія) в підсистемах: Прип'ятській - 200-1180, Дніпровсько-Донецькій - 330-1145, Причорноморській - 140-430, Дністрянській - 520-1270 (північний захід) і 370-850 (південний схід) м. Середні розподіли її на 1км² системи і 1км² площ всіх обмежувальних поверхонь в підсистемах: Прип'ятській - 0.1-1.5 і 0.002-0.35; Дніпровсько-Донецькій - 0.19-3.3 і 0.04-1.1; Причорноморській - 0.02-0.3 і 0.01-0.1; Дністрянській - 0.13-1.04 і 0.035-0.35 (північний захід) і 0.12-0.76 і 0.04-0.22 (південний схід) м / 1км².

В плані форму історико-динамічних басейнових геоморфосистем характеризують коефіцієнти видовженості (Кв, відношення усереднених ширини і довжини), пропорційності (Кп, відношення фактичних довжин ліній тальвегу і межиріччя) і звивистості (Кзв, відношення спрямленої довжини межиріччя до фактичної). Кв змінюється від 0.05 до 1.0, в підсистемах: Прип'ятській - 0.1-0.6; Дніпровсько-Донецькій - 0.1-0.7; Причорноморській - 0.05-0.5; Дністрянській - 0.1-0.4 (південний схід) і 0.1-0.3 (північний захід). Він закономірно змінюється в напрямку гирла, крім місць звуження і розширення. За формою на площині вони прямолінійні (більшість), ламані, дугоподібні, роздвоєні у верхів'ї, клиноподібні, з відрогами, складні. Кп змінюється в інтервалі 0.61-1.18 (найчастіше - 0.78-0.95). В підсистемах: Прип'ятській - 0.86-0.92, Дніпровсько-Донецькій - 0.74 - 0.93; Причорноморській - 0.78-0.98, Дністрянській - 0.8-0.98 (північний захід), 0.82-1.03 (південний схід). Кзв змінюється від 0.71 до 1.0 (найчастіше 0.77-0.91), в підсистемах (в тому ж порядку) 0.77-0.9; 0.82-0.91; 0.85-0.91; 0.85-0.92; 0.83-0.9. Коефіцієнт конформності (Кк) показує відношення площі найбільшого басейну експонованої поверхні до загальної площі системи. Він може дорівнювати 1 і <1 і бути з “+” (ті ж нахили обмежувальних поверхонь) і з “-“ (нахили різні). Кк в підсистемах: Прип'ятській - +0.4- +1.0; Дніпровсько-Донецькій - + 0.5 - +1.0 і - 0.35- - 1.0; Причорноморській - + 0.5-+ 1.0; Дністрянській - +0.3- + 1.0 (південний схід) і - 0.3- - 1.0 (північний захід).