Склад систем характеризують морфолітогоризонти, а в них матеріальні утворення інших систем. Так, в нижньокрейдовому горизонті зустрічаються ефузивні породи, у неогенових горизонтах - всюди пірокластичний матеріал, четвертинному - сліди твердої гідросфери (кріотурбації, дислокації, відторженці), у всіх горизонтах - рештки біосфери (вапняки, вугілля, торф, поховані ґрунти, бурштин), техносфери.

Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми розрізняються за складом, взаєморозташуванням і просторовими відмінностями морфолітогоризонтів, що характеризують їх будову. У вертикальній будові території представлені 12 морфолітогоризонтів (2 юрські, 2 крейдові, 4 палеогенові, 3 неогенові і четвертинний), однак в конкретних розрізах їх не більше 10. У їх просторовому взаєморозташуванні зустрічаються перестилання, притулення і вкладення. В підсистемах: Прип'ятській і Дніпровсько-Донецькій - всюди перестилання, менше вкладення, притулення у половині випадків; Причорноморській - перестилання, менше вкладення; Дністрянській перикратонній - всі типи (південний схід), перестилання (північний захід). Горизонтальну будову систем визначають поширені в них морфолітокомплекси, різні за складністю (кількістю морфолітогоризонтів) в підсистемах: Прип'ятській - 1-8; Дніпровсько-Донецькій - 1-9; Причорноморській і Дністрянських - 1-6. Складність в системах витримана всюди або зростає в напрямку гирла, верхів'я, середній частині, до і від центральної осі в одному або в обох напрямках. Вона має відмінності в окремих підсистемах, але всюди зростає в напрямку гирла. Будову систем визначає і пластика поверхонь морфолітогоризонтів, поєднання увігнутих, випуклих і прямих ділянок.

Сумарна конформність пластики похованих поверхонь експонованій, виражена її інтегральним показником, характеризує внутрішню форму історико-динамічних геоморфосистем - пряму (пластика всіх або більшості поверхонь однакова), обернену (пластика всіх або більшості похованих поверхонь протилежна експонованій) і напівобернену (пластика похованих і експонованої поверхонь в рівній мірі співпадають). Їх співвідношення в підсистемах (%): Прип'ятській - пряма - 5-30, обернена - 60-80, напівобернена - 5-35; Дніпровсько-Донецькій - пряма - 10-65, обернена - 20-75, напівобернена - 2-70; Причорноморській - пряма - 30-70, обернена - 20-40, напівобернена - 10-40; Дністрянській - пряма - 25-40, обернена і напівобернена - 20-45 (південний схід) і пряма - 10-45, обернена - 50-75, напівобернена - 10-25 (північний захід). Переважаюча пластика обмежувальних поверхонь відносно позитивних, негативних форм і схилів експонованої поверхні в підсистемах: у Прип'ятській і Дніпровсько-Донецькій - пряма і обернена негативних і позитивних форм, менше пряма схилів; у Причорноморській - пряма і обернена негативних і менше позитивних форм; у Дністрянській - пряма негативних, напівобернена і обернена позитивних форм і пряма схилів (південний схід) і пряма і обернена негативних, обернена і менше пряма позитивних і обернена схилів (північний захід). Просторові угрупування їх типів утворюють сукцесійні ряди, кількість комбінацій їх в підсистемах: Прип'ятській - 36, Дніпровсько-Донецькій - 76, Причорноморській - 47, Дністрянській - 46 (південний схід) і 32 (північний захід).

Морфолітогоризонти мають різні “геоморфологічні потенціали” вираженості в рельєфі експонованої поверхні. Для їх визначення співставлялись обмежувальні їх поверхні і експонована за пластикою, окремо, для випуклих, прямих, увігнутих ділянок. Встановлено, що найбільшу вираженість (пряму) мають випуклі і прямі, найменшу - увігнуті ділянки поверхонь всіх морфолітогоризонтів. Увігнуті ділянки є найбільш інверсійними, а найменш інверсійними - випуклі. Тенденція росту відсотку прямої вираженості випуклих ділянок у більш молодих морфолітогоризонтів спостерігається в Прип'ятській, Дніпровсько-Донецькій і південно-східній Дністрянській підсистемах, стабільно високою вона є у всіх морфолітогоризонтів Причорноморської і північно-західної Дністрянської підсистем. В усіх підсистемах зменшується відсоток прямої вираженості прямих ділянок в напрямку більш молодих морфолітогоризонтів. Пряма вираженість увігнутих ділянок зростає в молодих морфолітогоризонтах Дніпровсько-Донецької, Причорноморської, є низькою (8-16 \%) в Прип'ятській, зменшується в Дністрянських підсистемах. Відсоток оберненої вираженості увігнутих ділянок зростає в Прип'ятській, а в інших - зменшується.

У структурі історико-динамічних басейнових геоморфосистем виділяються об'ємно-площинні (морфолітокомплекси) і лінійні елементи. За здатністю пропускати речовинно-енергетичні потоки морфолітокомплекси наскрізні (складені проникними породами з вертикальним рухом води в них), закриті (складені тривкими породами і рух води в них відсутній) і транзитні (складені проникними і тривкими відкладами і переважно горизонтальним рухом води в них). Площа їх у підсистемах (%): Прип'ятській - наскрізні - 0-70, закриті - 0-70, транзитні - 5-100; Дніпровсько-Донецькій - наскрізні - 0-60, закриті - 0-45, транзитні - 5-95; Причорноморській - наскрізні - 10-45, закриті - 5-70, транзитні - 5-70; Дністрянській - наскрізні - 5-25, закриті - 10-60 (південний схід); наскрізні -- 5, закриті - 5-15, транзитні - 85-100. Це доповнюється даними розвитку історико- динамічних зон долинної формації: 1) активних; 2) менш активних; 3) уповільнених переміщень. В підсистемах вони становлять (%): Прип'ятській - 1) 5-15, 2) 5-25, 3) 30-60; Дніпровсько-Донецькій - 1) 25-50, 2) 20-50, 3) 25-50; Причорноморській - 1) 20-35, 2) 25-45, 3) 40-65; Дністрянській - 1) 25-35, 2) 20-35, 3) 45-55 (південний схід) і 1) 10-20, 2) 15-30, 3) 50-75 (північний захід). З лінійних елементів історико-динамічних басейнових геоморфосистем найбільш функціонально активними є форми долинної формації, яку характеризують різні коефіцієнти долинності - загальний (відношення довжини всіх долин до площі басейну) і більше 20 часткових (відношення довжин долин окремих циклів до площі басейну). Загальний коефіцієнт долинності в підсистемах: Прип'ятській - 0.01-0.4; Дніпровсько-Донецькій - 0.21-0.6; Причорноморській - 0.18-0.44; Дністрянській - 0.18-0.45 (південний схід) і 0.017-0.2 (північний захід).

Статика відображує теперішню динаміку - миттєвість функціональної, історичної і еволюційної, історико-динамічних басейнових геоморфосистем. Динамічний аналіз показників статики здійснюється методами симетрійного аналізу, аналогій (екстраполяцій), кореляційного аналізу. Так, відносна позиційність виявляє “робочі” інтервали висот і маси речовини, що переробляються екзогенними морфосистемами. Показники метрики показують: площа - абсолютну, а ширина (Квш) - ефективну “літозбірність” (здатність до транзиту і акумуляції речовини) басейнів. Напрямки, інтенсивність, характер руху речовини-енергії відображують симетрія, анізотропність, об'ємна форма тіла системи. Більші відхилення від симетрії (часткова симетрія, асиметрія) вказують і на більший динамічний потенціал системи, виражена анізотропність - на напрямки, а клино- і ящикоподібна форма - на більшу інтенсивність літопотоків в ній.

Про протилежне свідчать розвинуті симетрія, не виражена анізотропність, плоска і складна форми. Планову форму систем виражають коефіцієнти відовженості, пропорційності, звивистості. Розширення їх в бік гирла і прямолінійність підсилюють транзит, звуження, звивистість і відроги - накопичення речовини і енергії. Прогнозувати сучасні (і минулі) вертикальні і латеральні переміщення речовини і енергії в системах дозволяє конкретний аналіз карт внутрішньої (сумарна пластика всіх обмежувальних поверхонь) і зовнішньої (пластика зовнішніх обмежувальних поверхонь) форми. Складні сусідства, взаємопроникнення тіл показують зміни напрямків руху потоків, ізольовані ділянки, місця накопичення потенційної енергії. Про суму останньої та її розподіл в системах свідчать перепад висот обмежувальних морфолітогоризонти поверхонь (сумарний і розподілений в системі). Динаміку систем характеризує також коефіцієнт конформності (Кк). У вертикальній будові, перестилання морфолітогоризонтів і прямі за пластикою обмежувальні їх поверхні свідчать про уповільнений, а вкладення і притулення, увігнуті і випуклі поверхні - прискорений рух, а також накопичення речовини й енергії.

Симетрійний аналіз просторового розподілу морфолітокомплексів за складністю і складом вказує на тенденції розвитку, а їх метрика, позиційність і проникність морфолітокомплексів речовинно-енергетичними потоками (наскрізні, транзитні, закриті) - сучасну функціональну динаміку історико-динамічних басейнових геоморфосистем. Лінійно-точкові структурні елементи систем прямо показують їх сучасну і історичну функціональну динаміку, інтенсивність і напрямки руху речовини й енергії. Необхідно зазначити, що комплексний динамічний аналіз показників статики свідчить: на стійких термінальних ділянках спостерігається тенденція накопичення потенційної енергії і ускладнення будови, ініціальних - зменшення вільної (не запасеної). Між ними розташовані найбільш градієнтні ділянки, з найбільшим потенціалом розвитку. За сумою ознак найбільший динамічний потенціал у підсистем Українського щита і Причорноморської, східної частини Прип'ятської, середньої і південної Дніпровсько-Донецької западин, південного сходу Дністрянського прогину. Вочевидь, динамічний аналіз статики історико-динамічних басейнових геоморфосистем відображує певні, тривалі в часі, тенденції, детально розглянуті далі.

В п'ятому розділі ”Динаміка історико-динамічних басейнових геоморфосистем Українського щита” викладені результати вивчення функціональної, історичної, еволюційної динаміки історико-динамічних басейнових геоморфосистем в геоморфологічний мегацикл, що включає 2 макроцикли (мезозойський, кайнозойський), 5 мезоциклів (юрський, крейдовий, палеогеновий, неогеновий, четвертинний), 9 мікроциклів (середньоюрський, середньо-пізньоюрський, ранньокрейдовий, пізньокрейдовий, палеоцен-еоценовий, еоцен-олігоценовий, міоценовий, міоцен-пліоценовий, четвертинний).

В середньоюрський цикл (J₂ - байос, бат), історико-динамічні басейнові геоморфосистеми розвивалися в умовах денудаційних, акумулятивних і мілководноморських рівнин. Дніпровська-Донецька і Прип'ятська підсистеми були менші за площею і містили крупні термінали, Дністрянські і Причорноморська підсистеми, навпаки, були більшими і в них переважав транзит. Басейнові геоморфосистеми в підсистемах: Прип'ятській - 5 зберігались, 3 розпадались на 2, 2 на 3, по 1 на 7 і 8 басейни; Дніпровсько-Донецькій - 12 зберігались, 6 розпадались на 2, 4 на 3 басейни; Дністрянській (північно-західної) - 3 були асимільовані, по 1 розпадались на 2 і 6, по 2 на 3 і 4 басейни.

В середньо-пізньоюрський цикл (J_2-3 - келовей, оксфорд) зросли площі акумулятивних (морських і континентальних) рівнин. Крупні термінали були в Прип'ятській, Дніпровсько-Донецькій і Дністрянській підсистемах, зберігались їх межі. Басейнові геоморфосистеми в підсистемах: Прип'ятській - 2 були асимільовані, 2 зберігались, 5 розпадались на 2, по 1 на 3, 5 і 7 басейни; Дніпровсько-Донецькій - 1 була асимільована, 15 зберігались, 4 розпадались на 2, по 1 на 3 і 5 басейнів; Дністрянській (північно-західній) - 2 були асимільовані, 1 зберігалась, по 2 розпадались на 2 і 4, 1 на 6 басейнів.

В ранньокрейдовий цикл (К₁ - апт, альб) море проникало на захід Прип'ятської підсистеми. 75% площі Дністрянських підсистем займала морська абразійно-акумулятивна рівнина. В Дніпровсько-Донецькій підсистемі збільшились денудаційно-акумулятивна і приморська акумулятивна рівнин. Більше 1/2 Причорноморської підсистеми займала денудаційно-акумулятивна, трохи менше акумулятивно-денудаційна рівнини. Значно розширились Дністрянські підсистеми, менше - Дніпровсько-Донецька, зменшились - Прип'ятська і Причорноморська. Басейнові геоморфосистеми в підсистемах: Прип'ятській - 3 були асимільовані, 2 зберігались, 3 розпадались на 2, по 1 на 3 і 4, 2 на 9 басейнів; Дніпровсько-Донецькій - 1 була асимільована, 8 зберігались, 9 розпадались на 2, 1 на 3 і 3 на 5 басейнів; Причорноморській - 4 зберігались і 1 розпадалась на 6 басейнів; Дністрянській (південно-східній) - 5 зберігались, по 4 розпадались на 2 і 3 і 1 на 6 басейнів; Дністрянській (північно-західній) - 2 були асимільовані, 2 зберігались, по 1 розпадались на 2 і 4, 3 на 3 і 2 на 9 басейнів.

В пізньокрейдовий) цикл (К₂ - сеноман, турон) море покривало 50-100% Причорноморської, 85-100 % Дністрянських і Прип'ятської і > 50 % площ Дніпровсько-Донецької підсистем. Басейнові геоморфосистеми в підсистемах: Прип'ятській - 5 були асимільовані, 2 зберігались, по 1 розпадались на 2, 3, 4, 5 і 6 басейнів; Дніпровсько-Донецькій - 8 зберігались, 6 розпадались на 2, по 3 на 3 і 4 і по 1 на 5 і 14 басейнів; Причорноморській - 4 зберігались, 1 розпадався на 14; Дністрянській (південно-східній) - 2 зберігались, 7 розпадались на 2, по 2 на 3 і 4 і 1 на 5 басейнів; Дністрянській (північно-західній) - 1 зберігалась, 3 розпадались на 2, по 2 на 3 і 5, по 1 на 6, 7 і 8 басейнів.

В кінці крейди відбувається регресія моря, а в палеоцен-еоценовий цикл (Р_1-2) - нова трансгресія. 50-80 % площі підсистем займала денудаційно-акумулятивна, 15-25 % - денудаційна рівнини. Розширилися Прип'ятська, Причорноморська, зменшилися Дніпровсько-Донецька (північ) і північний захід Дністрянської підсистем. Крім неї, всюди існували крупні термінали. Басейнові геоморфосистеми в підсистемах: Прип'ятській - 2 були асимільовані, 1 зберігалась, 3 розпадались на 2, по 2 на 3 і 5, по 1 на 4 і 9 басейнів; Дніпровсько-Донецькій - 2 були асимільовані, 8 зберігались, 12 розпадались на 2, 8 на 3 і 1 на 4 басейнів; Причорноморській - 5 зберігались, 4 розпадались на 2, 2 на 3, 1 на 6; Дністрянській (південно-східній) - 1 зберігалась, 6 розпадались на 2, 3 на 3, 2 на 5 басейнів; Дністрянській (північно-західній) - 1 зберігалась, по 1 розпадались на 2 і 8, по 4 на 3 і 4 басейни.

Після незначного підняття на початку еоцен-олігоценового циклу (Р_2-3) поступово розширюється морська трансгресія у більшості систем. Прип'ятська підсистема розширилася в північно-західну Дністрянську, яка зменшилася, і відбулись перебудови її меж і південно-східної Дністрянської, а також Дніпровсько-Донецької і Причорноморської. Всюди існували крупні термінали. Басейнові геоморфосистеми в підсистемах: Прип'ятській - 4 були асимільовані, 2 зберігались, по 1 розпадались на 2, 6, 7 і 9 басейнів; Дніпровсько-Донецькій - 9 були асимільовані, 9 зберігались, по 7 розпадались на 2 і 3, 2 на 4 басейни; Причорноморській - 5 зберігались, по 3 розпадались на 2 і 3, 1 на 9 басейнів; Дністрянській (південно-східній) - 2 були асимільовані, 2 зберігались, 3 розпадались на 2, по 2 на 3, 4 і 5, 1 на 6 басейнів; Дністрянській (північно-західній) - по 3 розпадались на 2 і 4, 2 на 3, по 1 на 6, 7 і 8 басейнів.

На початку міоценового циклу (N₁) територія спочатку піднялася, а потім поступово опустилася. Трансгресія охоплює Дністрянські (25-95 %), частково Причорноморську підсистеми. В північно-західній Дністрянської підсистеми формується широтний вододіл поверхневого стоку. В Причорноморській підсистемі морські умови існували на півдні. В Прип'ятській і Дніпровсько-Донецькій підсистемах переважали денудаційно-акумулятивні рівнини. Дніпровсько-Донецька і Дністрянські підсистеми розширилася, зменшились Прип'ятська і Причорноморська. Крупні площинні термінали існували в усіх підсистемах, крім Прип'ятської і Дністрянської (північний захід). Басейнові геоморфосистеми в підсистемах: Прип'ятській - 4 були асимільовані, 3 розпадались на 2 і по 1 на 4, 6, 7 і 12 басейнів; Дніпровсько-Донецькій - 10 були асимільовані, 7 зберігались, 8 розпадались на 2, по 1 на 3 і 6 і 4 на 4 басейни; Причорноморській - 3 зберігались, 6 розпадались на 2, по 1 на 3, 4 і 12 басейнів; Дністрянській (південно-східній) - 3 були асимільовані, 7 зберігались по 1 розпадались на 2, 3, 4 і 5 басейнів; Дністрянській (північно-західній) - по 2 розпадались на 2 і 6, 4 на 3 і 3 на басейни.

В міоцен-пліоценовий цикл (N_1-2) зменшуються площі прибережно-морських і збільшуються площі змішаних акумулятивних рівнин в Дністрянських і Причорноморській підсистемах. Помітно розширюються Прип'ятська і Дніпровсько-Донецька, незначно Причорноморська, зменшуються Дністрянські підсистеми. Крупні термінали існували всюди, крім Прип'ятської і Дністрянської (північний захід) підсистем. Басейнові геоморфосистеми в підсистемах: Прип'ятській - 2 були асимільовані, 4 розпадались на 2, по 3 на 3, 4 і 8, 1 на 12 басейнів; Дніпровсько-Донецькій - 13 були асимільовані, 4 зберігались, 7 розпадались на 2, 2 на 3, 3 на 4, по 1 на 5 і 6 басейнів; Причорноморській - 2 зберігались, 6 розпадались на 2, по 1 на 3, 4 і 12 басейнів; Дністрянській (південно-східній) - 7 зберігались, 5 розпадались на 2, по 1 на 3 і 4 басейнів; Дністрянській (північно-західній) - по 3 розпадались на 2 і 4, 2 на 5, по 1 на 6, 8 і 12 басейнів.

Четвертинний цикл (Q) відзначається для всієї території активними диференційованими тектонічними рухами, появою великих ділянок денудації і акумуляції, підсиленням процесів транзиту. В Прип'ятській підсистемі виникли нинішні напрямки стоку, спостерігаються біфуркації річок, озерні і болотні трансгресії, зледеніння (захід і схід). В ній 6 систем зберігаються, 4 системи розпадаються на 2, а по 1 системі на 4 і 6 басейнів. Те ж відбувається в Дніпровсько-Донецькій підсистемі: 18 систем зберігаються, 4 системи розпадалися на 2 і по 5 систем на 3 і 4 басейни. Південні напрямки стоку існують в Причорноморській підсистемі: 2 її системи були асимільовані, 9 систем зберігались і 1 система - 2 басейни. В Дністрянській підсистемі (південний схід) на початку циклу відбувається інверсія тектонічного режиму, збільшуються площі денудації, але врізання річок встигають за підняттями і, тому, зберігається стік на південь, у долину Дністра. 4 системи зберігаються і 4 розпадаються на 2 і по 2 системи на 3 і 4 басейни. В Дністрянській (північний захід) підсистемі виникли нинішні напрямки стоку, збільшились денудація і транзит. Тут зберігається 1 система, 4 системи розпадались на 3 і 6 систем на 4 басейни. Нині, найбільш розширена Прип'ятська підсистема, приєднала значну частину північно-західної Дністрянської і верхів'я Лугінської басейнової системи Дніпровсько-Донецької підсистеми. Вона, натомість, проникає в Прип'ятську, східніше Овруцького підняття. В її середню і південну частини проникає Причорноморська підсистема, яка зберігає межі з південно-східною Дністрянською підсистемою і заходить в північно-західну Дністрянську (до 30 км).

В історико-динамічних басейнових геоморфосистемах впродовж циклів розвитку порушувались межі, цілісність, змінювались обстановки, умови, типи екзогенного морфолітогенезу, співвідношення процесів денудації, транзиту і акумуляції. Вони, особливо суміжні, розвиваються поєднано - просторові і функціональні перебудови в одних супроводжувались аналогічними і протилежними, в інших. На графіках циклічності розвитку історико-динамічних басейнових геоморфосистем це підтверджується їх асиміляціями, розпадами, відновленнями, що свідчить про направленість і циклічність розвитку. Послідовність, тривалість ритмів різна в конкретних випадках. За особливостями еволюційної динаміки можна виділити 2 категорії систем: відносно сталі і несталі. Перші існують у виділених межах 2 і більше мікроциклів. У Прип'ятській підсистемі їх 2 (з 12), Дніпровсько-Донецькій - 11 (з 31), Причорноморській - 6 (з 12), Дністрянській - 5 з 14 (південний схід) і 1 з 12 (північний захід). Несталі системи мають ритми: правильні (чітка симетрія кривої циклічності), наближені до правильних (виражена симетрія) і неправильні (спотворена симетрія). В підсистемах: Прип'ятській 2 системи правильні, 1 - наближена, 6 - неправильні; Дніпровсько-Донецькій - 2 правильні, 8 - наближені, 6 - неправильні; Причорноморській - 4 - правильні і 2 - наближені; Дністрянській (південний схід) - 1 правильна, 3 - наближені, 2 - неправильні і Дністрянській (північний захід) - 3 - правильні, 4 - наближені і 4 - неправильні. Виділяються також квазіцілісні системи (Хмельницько-Степаньська, Новоград-Волинсько-Дубровицька).

Проведені дослідження дозволили виявити просторово-часові закономірності формування історико-динамічних басейнових геоморфосистем. Своєрідний “остов” їх утворює зона успадкованих негативних форм, розташована в їх середині і яка займає 10 - 40 % площі систем. В плані зона має видовжену (пряма, дугова, звивиста) і ізометричну конфігурацію. Довжина і ширина її: перші км - десятки км. Ізометричні ділянки зустрічаються окремо і поєднано з видовженими. Діаметр їх менше 10 км. Зона внутрішніх басейнових перебудов (20-70% площі систем) має площинне поширення і більше зустрічається у внутрішній їх частині. В системах, що щільно перетинаються смугами зони міжбасейнових перебудов, утворюються своєрідні інтразональні ячеї, в центрі яких знаходиться зона успадкованих негативних форм. Вона, звичайно, межує з зоною міжбасейнових перебудов, в якій містяться ділянки успадкованих негативних форм. Зона міжбасейнових перебудов займає 15-65% площі систем, представлена прямолінійними, дуговими, коловими, часто звивистими смугами шириною кілька км-десятки км, що збігаються з межами, перетинають їх, ділять системи. Виділені зони відображують різні стилі еволюції, зумовлені комплексом умов (тектонічних, кліматичних, субаеральних чи субаквальних умов обстановок), що проявлялися в межах наскрізної геоморфологічної формації цокольних рівнин Українського щита, і дозволяють диференціювати її на підформації: стійких піднятть, переважаючих опускань, чергування піднятть і опускань.

Більшість систем мають деякий відсоток новоутворених меж, які мають, передусім, тектонічну природу. З усіх досліджених історико-динамічних басейнових геоморфосистем 14% їх не мають новоутворених меж, в 47% системах їх менше, а 39% більше половини довжини їх меж. Розподіли денудаційних, транзитних і акумулятивних форм рельєфу відображають і розподіли дисипативних функцій систем - ініціальної, транзитної, термінальної, специфічні в кожній системі. Загальні дані про ініціальність систем дають повсюдні розміщення у них, площа і контрастність денудаційних форм. Найбільш крупні і контрастні денудаційні форми постійно виникали на межах підсистем. В системах вони в середньому займають 10-25% їх площі. Термінальні функції виконують ділянки підвищеної потужності морфолітогоризонтів, видовжені і площинні, довжиною кілька-десятки км, шириною - до 15 км. Вони субпаралельні, перехресні, кількаповерхові. Різновікові термінали залягають з розмивами і без них, запасають потенційну енергію систем. Термінальність може вивчатися кількісно за картами статики. В геоморфосистемах термінали часто займають більше половини площі. Транзитність (здатність “пропускати” речовину і енергію) системи вивчається від її верхів'їв, меж (місць більшості ініціальних форм) і до вустя - кінцевих або довготривалих терміналів області акумуляції (для Українського щита - суміжні западини). Абсолютною мірою транзитності є вся переміщена маса відкладів. На конкретних ділянках транзитність виражає склад морфолітокомплексів, а для всієї системи загальний коефіцієнт долинності.

Функціональну динаміку історико-динамічних басейнових геоморфосистем в даний момент часу визначають гіпергенний і 2 поховані горизонти морфолітодинамічного потоку: верхній (з двобічним гідродинамічним зв'язком з експонованими формами) і нижній (з однобічним зв'язком). Два перші розвинуті всюди. Потужність їх метри - десятки метрів, вони охоплюють, передусім, кайнозойські морфолітогоризонти. Нижній похований горизонт займає 30-70% площ систем (в Прип'ятській, північно-західній Дністрянській підсистемах до 100%) і охоплює всі морфолітогоризонти (потужність його сотні метрів). Функціональну динаміку визначають стійкі групування морфолітокомплексів (метаморфолітокомплекси), де рух речовини та енергії відбувався в напрямку від них (антициклональні) і в середині них (циклональні).

Впродовж геоморфологічного мегациклу історико-динамічні басейнові геоморфосистеми визначали усталені напрямки і місця переміщення речовини і енергії з Українського щита в суміжні западини (крім північно-західної Дністрянської підсистеми). За співвідношенням основних дисипативних функцій, вони розділені на 7 груп (загальний % і кількість їх в підсистемах), в яких мали місце: а) інтенсивний, направлений транзит, підпорядкованість терміналів, без значних перебудов (13%: 5 - Прип'ятська, 3 - Причорноморська, 2- Дніпровсько-Донецька, 1 - Дністрянська південно-східна); б) нерівномірний за інтенсивністю направлений транзит, добре розвинуті термінали, без значних перебудов (12%: по 4 - Прип'ятська і Дніпровсько-Донецька, по 1 - Причорноморська і Дністрянська південно-східна); в) уповільнений направлений транзит, добре розвинуті термінали, без значних перебудов (9%: 4 - Дністрянська південно-східна, 2 - Дніпровсько-Донецька, 1 - Причорноморська); г) інтенсивний невитриманий за напрямками транзит, неоднаковий розвиток терміналів, зі значними перебудовами (16%: 5 - Причорноморська, 4 - Дніпровсько-Донецька, 3 - Прип'ятська, 2 - Дністрянська північно-західна); д) уповільнений не витриманий за напрямками транзит, добре розвинуті термінали, значні перебудови (6%: по 2 - Дніпровсько-Донецька, Причорноморська і Дністрянська північно-західна); є) інтенсивний направлений транзит, неоднаковий розвиток терміналів впродовж більшості циклів розвитку (крім нинішнього), значні перебудови (39%: 18 - Дніпровсько-Донецька, 8 - південно-східна і 2 північно-західна Дністрянські); ж) нерівномірний за інтенсивністю не витриманий за напрямками транзит, неоднаковий розвиток терміналів, на проявляються в кайнозойські цикли розвитку (5%: всі - Дністрянська північно-західна). В більшості систем є ізольовані впродовж одного (двох і більше) циклів розвитку ділянки і прогресивно збільшується еволюційно-динамічна зона успадкованих негативних форм і терміналів.

Впродовж геоморфологічного мегациклу підсистеми розвивались в різних режимах: Прип'ятська асинхронно з Дністрянськими (крім південно-східної в Q), Дніпровсько-Донецькою з K₁ (крім N_1-2), Причорноморською в J; Дніпровсько-Донецька асинхронно з Причорноморською (крім N_1-2), Дністрянськими (крім J, N_1-2 і Q циклів з південно-східною); Причорноморська асинхронно з Дністрянськими (крім J і Q циклів південно-східної); Дністрянські синхронно, крім Q циклу. Основні перебудови в історико-динамічних басейнових геоморфосистемах були на межі P-N, K-P, Q цикл і корелюються з циклами тектоносфери.

Мікроцикли J₂, K₁, P_1-2, N₁ мезоциклів мають на їх початку більш контрастний рельєф і менші за розмірами трансгресії у кінці, другі (J_2-3, K₂, P_2-3, N_1-2) - навпаки. На наш погляд, це могла викликати гіпергенна ізостазія і короткочасні компенсаційні підняття, які “розбивали” мезоцикли на додатковий (додаткові) мікроцикли. Впродовж мікроциклів положення денудаційних, транзитних, акумулятивних ділянок і співвідношення функцій в історико-динамічних басейнових геоморфосистемах змінювались мало, а в западинах зберігались ті ж термінали. Кардинальні перебудови і формування нових терміналів відбувалось на початку мезоциклів. Означені тенденції часто зберігались впродовж кількох мезоциклів або відновлювались через деякий час.

Характер циклічності, взаємні синхронність і асинхронність розвитку, прогресуюче “просунення” терміналів в осьові частини щита, ускладнення будови морфолітокомплексів, переважання в їх складі морфолітогоризонтів кайнозойських циклів, на наш погляд, вказують на прогресивне зменшення власне площі щита і розростання площ платформних западин - Прип'ятської (з P_1-2) і Дніпровсько-Донецької (з K₁). З кінця мезозою поступово зменшується вплив Карпатської геосинклінальної області (крім N₁ і Q циклів). Причорноморська підсистема з P збільшується (крім N₁). Це приводило до асиметрії і перекосів поверхні щита, активізації систем стиснення-розтягнення і виникнення, зокрема, замкнутих сегментів зон розтягнення на щиті і його схилах. Дія планетарних сил Коріоліса у крупних меридіональних і субмеридіональних форм долинної формації історико-динамічних басейнових геоморфосистем Прип'ятської і Дністрянської (південний схід) і Причорноморської підсистем достовірно встановлена для палеогенових і неогенових мікроциклів. Однак впродовж двох і більше мікроциклів стійкого зміщення цих форм на захід не виявлено. В більшій мірі, міграції мезозойських і кайнозойських долин Українського щита співвідносяться з розломно-блоковими структурами його фундаменту (Гойжевський, 1975; В. Тимофеєв, 1982; Комлєв, 1988).

Шостий розділ ”Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми: прогнози техногенного забруднення навколишнього середовища і осадочних корисних копалин” присвячений результатам вивчення впливу історико-динамічних басейнових геоморфосистем на міграцію сучасних техногенних забруднень (ТЗ) і формування покладів корисних мінеральних компонентів у минулому. Актуальність їх викликана всюдністю цих систем, а для дослідженої території значним техногенним навантаженням на неї, наявністю і перспективністю території на осадочні корисні копалини (титан, алмази, фосфорити, бурштин, буре вугілля тощо).

В усіх історико-динамічних басейнових геоморфосистемах дослідженої території містяться різноманітні ареальні, лінійні і площинні природно-технічні геосистеми - джерела різноманітних ТЗ, які нині виявлені і в їх морфолітогоризонтах. Встановлення в історико-динамічних басейнових геоморфосистемах морфолітогенетичних тунелів, бар'єрів, пасток (див. табл. 1) дозволяє більш точно вивчати розповсюдження ТЗ. Звичайно, рух ТЗ - площинний і лінійний, вертикальний і горизонтальний, здійснюється тунелями, що складені проникними породами. Бар'єри - це фронтально розвинуті непроникні породи, що змінюють напрямок і швидкість руху потоків. Пастки утворюються в пониженнях обмежувальних морфолітогоризонти поверхонь, складених водотривкими породами на площі сотні м² - десятки км². Вони мають видовжену, ізометричну, ускладнену форму, зустрічаються в верхній, середній, нижній частинах морфолітокомплексів, поодинці і комплексами. Тунелі, бар'єри і пастки виявляються при вивченні проникності (наскрізні, закриті, транзитні) і захищеності з поверхні (болота, ліси, сучасні і поховані грунти, моренні суглинки) морфолітокомплексів, долинної формації. В усіх підсистемах переважають транзитні (> 50% площ систем) і захищені (50-90% площ систем) морфолітокомплекси, в Причорноморській - 45% їх закриті і 30% транзитні, у північно-західній Дністрянській - 40% захищені на < 50% їх площі. Виявлено, що у Прип'ятській підсистемі з 12 систем 4 мають високий, 6 середній і 2 низький розвиток тунелів, по 2 - високий і низький розвиток бар'єрів, щільність пасток на 100 км² 0.38-1.0 (Хмельницько-Степаньська - 7.5) і вірогідність прояву їх середня (у 2/3 систем). Тут існує середня і висока ймовірність накопичення і виносу ТЗ на північ. В Дніпровсько-Донецькій підсистемі розвиток тунелів і бар'єрів високий і середній, щільність пасток 0.6-1.5, а вірогідність їх прояву середня і низька, а у 25% - висока. Тут сприятливі умови для виносу ТЗ в долину Дніпра і їх накопичення в пастках. У Причорноморській і південно-східній Дністрянській підсистемах переважають високий розвиток тунелів і бар'єрів і середня вірогідність прояву пасток (щільність їх 0.17-1.46). Значному виносу ТЗ на південь тут сприяє розвинута гідросітка. В Дністрянській підсистемі (північний захід) переважають низький розвиток і вірогідність прояву тунелів, бар'єрів, а щільність пасток - 0.33-1.45. ТЗ переміщуються річками, а накопичуються в четвертинному і на поверхні верхньокрейдового горизонтів.

Результати вивчення історико-динамічних басейнових геоморфосистем використані при проведенні екологічних експертиз АЕС. Виявлення в 1987 р. в келовейсько-сеноманських водоносних горизонтах верхнього Дніпра радіонуклідів техногенного походження, на наш погляд, пояснюється сучасною динамікою Денисовицької, Лугінської, Коростеньської геоморфосистем. Вірогідно, це відбувається так: повітряний перенос (“західний слід”) ЧАЕС - випадіння з атмосферними опадами в районі Овруцького підняття на поверхню - фільтрація в підземні водоносні горизонти, які живлять розташовані біля поверхні поховані долини, з нахилами палеорусл в бік Дніпра. Цьому сприяють гідродинамічні умови, переважання транзитних морфолітокомплексів, високий розвиток тунелів, бар'єрів, висока щільність і вірогідність проявлення пасток. Детальне вивчення майданчиків Рівненської АЕС виявило в усіх підстелюючих її різновікових морфолітогоризонтах численних тунелів, а на поверхні і у підошві крейдових - пасток. В районі Хмельницької АЕС виявлені 2 рівня тунелів (верхній - в Q, нижній K₂ морфолітогоризонтах), на межі їх з водотривкими породами P і N морфолітогоризонтів виявлено бар'єри, а пастки - в них і K₂.

Спорудження в басейні верхньої Прип'яті в 60-х р. 20 ст. водогону “Дніпро-Бугзький канал” зменшило транзит пухких відкладів у руслі. Це привело до перерозподілу навантажень на поховані горизонти, активізації висхідних літопотоків на перекатах. У межень єдиний потік фактично зник, вода йшла похованими руслами і долинами тилових швів заплав, де відбувалося заболочування. Це викликало ланцюг змін: гідрологічні умови - ерозійно-акумулятивні процеси - морфогенез - гідромеліоративні умови - біосфера.

Виявлені зв'язки між будовою історико-динамічних басейнових геоморфосистем і розміщенням і складом різних осадочних корисних копалин, на наш погляд, дає підстави розглядати їх як один з прогнозно-пошукових критеріїв і використовувати в якості основи для укладання прогнозних карт. Виявлені особливості будови і динаміки історико-динамічних басейнових геоморфосистем дозволяють якісніше вести прогнозно-пошукові і розвідувальні роботи: виявляти перспективні поховані форми рельєфу, седиментаційні, літолого-фаціальні, геохіміко-мінералогічні зони, місця підвищених концентрацій корисного компоненту, зони активного гіпергенезу, високого механічного зносу, регенерації корисних компонентів родовищ (розсипів), вести поетапний аналіз умов формування і переформування родовищ осадочних корисних копалин, класифікувати їх за якісним складом корисних компонентів. Складність, склад, потужність, характер сусідства морфолітокомплексів, конформність поверхонь, ініціальні, транзитні, термінальні форми, за певних умов, є прямими пошуковими критеріями. Виявлення еволюційно-динамічних зон історико-динамічних систем і долинної формації повинно враховуватися при розробці стратегії проведення пошукових робіт. Так, успадковані, регенеровані і поховані ініціальні форми сприятливі для утворення і зберігання елювіальних родовищ, транзитні і термінальні - інших генетичних типів. Найбільш змінені ільменітові і титан-цирконієві розсипи розміщуються у зонах міжбасейнових перебудов, де виникали сприятливі для утворення розсипів ближнього зносу і фосфоритів. У зоні успадкованих негативних форм накопичувалися дрібні гранулометричні класи розсипів титану, також алмази, бурштин, буре вугілля, виникали відновні умови і регенерація ільменіту в глибоко похованих розсипах.

Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми прямо впливають на розміщення і динаміку водоносних горизонтів, зон їх живлення і розвантаження, формування басейнів підземних вод (в тому числі і артезіанських), парагідродинамічні зв'язки сусідніх річкових басейнів. Вони повинні враховуватись у водопостачанні, інших гідрогеологічних, гідромеліоративних роботах, обгрунтуванні проектів цивільного, промислового, міського та інших видів будівництва, для цілей природокористування і охорони природи.

Висновки

В дисертації, вперше, на системній основі досліджено історико-динамічні басейнові геоморфосистеми наскрізної геоморфологічної формації цокольних рівнин Українського щита і суміжних западин. Використаний для цього морфохронодинамічний підхід розвиває теорію, методологію, провідну нині концепцію геоморфології, уявлення про історико-динамічну морфосистему Землі, інші геосистеми.

Головні наукові і практичні результати роботи.

Морфохронодинамічний підхід спирається на положення теорій нерівновісної термодинаміки і термодинамічної еволюції Землі щодо прогресивно еволюціонуючих систем і наукові концепції часу, метою його є просторово-часовий аналіз геоморфолітосфери - матеріалізованої історії, теперішнього, майбутнього історико-динамічної морфосистеми Землі. Геоморфолітосфера - геоморфологічне вираження нинішньої і древньої (гранітно-метаморфічний шар) стратисфер кори, конкретизує її просторово-часові рамки, дозволяє при її вивченні у повній мірі використати методологію теорії систем.

Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми виділяються за морфологією рельєфу і палеогеоморфологічними даними, вони відображують еволюцію басейнової організації “рельєфу Землі" - одної з провідних впродовж геоморфологічного мегациклу розвитку. Вони утворюють єдиний структурний “каркас” морфолітодинамічного потоку геоморфологічної формації, що включає різні за поєднаннями структурних елементів і функціями літопотоки: відцентровий (висхідний літопотік) - поповнення систем речовиною і енергією; доцентровий (низхідний літопотік) - їх транзиту, накопичення і виведення з “рельєфу Землі" (платформні западини, геосинклінальні прогини, океанські жолоби).

Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми наскрізної геоморфологічної формації цокольних рівнин Українського щита відображують її просторово-часову організацію впродовж мезозой-кайнозойського (геоморфологічного) мегациклу розвитку. Використаний у їх вивченні морфохронодинамічний підхід дозволив встановити системне (структурно-функціональне) єдинство різновікових експонованих і похованих морфологічних елементів, розширити межі цієї геоморфологічної формації, диференціювати її за умовами розвитку на підформації стійких піднятть, переважаючих опускань, чергування піднятть і опускань.

Морфохронодинамічний підхід розширює застосування методів комплексного палеогеоморфологічного аналізу, особливо картографічного, для вивчення статики, динаміки, історії, еволюції, взаємодії з зовнішним середовищем історико-динамічних систем рельєфу. Карти статики історико-динамічних басейнових геоморфосистем геоморфологічної формації Українського щита поєднаних з континентальними і морськими басейнами Прип'ятської, Дніпровсько-Донецької, Причорноморської западин, Дністрянського перикратонного прогину дозволили дослідити їх метрику, позиційність, конфігурацію, склад, будову, структуру, сусідство, межі, поверхні зовнішніх обмежувань і внутрішніх розмежувань їх тіл, скласти класифікації, встановити закономірності їх просторової організації. Показники планової конфігурації, видовженості, пропорційності, звивистості, зовнішньої і внутрішньої форми, накопичена і розподілена потенційна енергія, рисунки просторових угрупувань на картах конформності типів пластики обмежувальних поверхонь, дозволили виявити тенденції розвитку і теперішній динамічний потенціал - найбільший у систем, які єднають Український щит і Причорноморську, східну частину Прип'ятської, середню і південну Дніпровсько-Донецької западин, південно-східну Дністрянського прогину.

Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми геоморфологічної формації Українського щита розвиваються впродовж 2 макроциклів, 5 мезоциклів, 9 мікроциклів геоморфологічного мегациклу направлено, циклічно, поєднано. Серед них виділяються відносно сталі (жорсткі), межі, структура і функції яких мало змінювались впродовж наступних мікроциклів (в підсистемах їх: Причорноморській їх 50%, Дніпровсько-Донецькій, Дністрянській південно-східній - 35%, Прип'ятській і Дністрянській північно-західній - 10-15%), і несталі (відносно еластичні), яких більшість: вони закономірно або незакономірно розпадались, асимілювались, відновлювались, ускладнювались і спрощувались структурно. Впродовж циклів розвитку в них змінювались обстановки, умови, типи морфолітогенезу, співвідношення процесів денудації, транзиту, акумуляції. Поєднаність проявлялась в синхронності (асинхронності) розвитку.

Загальними рисами еволюції історико-динамічних басейнових геоморфосистем геоморфологічної формації Українського щита є прогресивно збільшення в них еволюційно-динамічної зони успадкованих негативних форм, просування її від центру до периферії і змикання з зонами інших систем, відсотку новоутворених меж, які у 2/5 систем перевищують 50% їх довжини.

Просторово-часовий розподіл денудаційних, транзитних, акумулятивних форм рельєфу в історико-динамічних басейнових геоморфосистемах Українського щита відображує еволюційну динаміку їх дисипативних функцій - ініціальної, транзитної і термінальної. Ініціальна функція проявляється на ізометричних і видовжених ділянках і більше на межах систем на площі 10-25%, термінальна - видовжених і площинних ділянках акумуляції на >50% площі, транзитна - практично всюди, єднає (в систему) всі її частини або розпадається разом з нею.

Історико-динамічні басейнові геоморфосистеми геоморфологічної формації Українського щита зберігали впродовж геоморфологічного мегациклу усталені напрямки руху речовини і енергії. В більшості систем, в центральних їх частинах і в напрямку поєднаних з щитом западин ускладнюються будова, збільшуються потужність, зони успадкованих негативних форм і терміналів. Впродовж геоморфологічного мегациклу площі підсистем Українського щита змінювались (збільшувались або зменшувались) поєднано: Прип'ятської асинхронно з Дністрянськими (крім південно-східної Q циклу), Дніпровсько-Донецькою з K₁ (крім N_1-2), Причорноморською в J; Дніпровсько-Донецької асинхронно з Причорноморською (крім N_1-2), Дністрянськими (крім J, N_1-2 і Q циклів з південно-східною); Причорноморської асинхронно з Дністрянськими (крім J і Q циклів південно-східної); Дністрянських синхронно (крім Q циклу). Найбільш значні перебудови відбувались в історико-динамічних басейнових геоморфосистемах території на межі P-N, K-P і в Q цикл і добре корелюються з аналогічними тектоносфери. Здвоєні мікроцикли мезоциклів, ймовірно, викликала гіпергенна ізостазія.

Характер циклічності, синхронність і асинхронність розвитку історико-динамічних басейнових геоморфосистем, наростаюче проникнення ними в осьові частини щита терміналів, ускладнення будови морфолітокомплексів і переважання в них кайнозойських морфолітогоризонтів вказують на прогресуюче зменшення площі щита і збільшення платформних западин - Прип'ятської (з P_1-2) і Дніпровсько-Донецької (з К₁). З кінця мезозою зменшується вплив Карпатської геосинклінальної області (крім N₁ і Q циклів), а з P збільшуватись (крім N₁) Причорноморської підсистеми. Це викликало: асиметрію і перекоси поверхні щита і зміни її нахилів; активізацію систем стиснення-розтягнення в тектоносфері щита; стійке існування тут стабільних замкнутих сегментів і періодичне виникненню замкнутих ділянок в історико-динамічних басейнових геоморфосистемах.

Сучасну функціональну динаміку історико-динамічних басейнових геоморфосистем визначають співвідношення гіпергенного, верхнього і нижнього похованих горизонтів її морфолітодинамічного потоків (вертикальна структура), внутрішня форма морфолітокомплексів (горизонтальна структура), історико-функціональну динаміку характеризує співвідношення дисипативних функцій: інтенсивні (не інтенсивні); витримані (не витримані) напрямки транзиту; розвинуті (не, по різному розвинуті) термінали; без або із значними перебудовами, за якими вони поділяються на 7 категорій. Планетарні чинники, зокрема сила Коріоліса, викликали зміщення на захід елементів долинної формації в історико-динамічних басейнових геоморфосистемах Українського щита в мікроцикли розвитку, але це контролювалось регіональними і локальними чинниками (тектонічними).

Басейновий тип організації морфолітодинамічного потоку, проявлений в досліджених історико-динамічних геоморфосистемах передавався також літологічним, геохімічним, мінеральним, ландшафтним складникам геологічних і географічних систем.

Всюдність, просторова і структурна сталість історико-динамічних басейнових геоморфосистем відкриває значні можливості для їх практичного використання. Так, вони дозволяють складати більш обгрунтовані прогнози негативних наслідків господарської діяльності для навколишнього середовища, зокрема розповсюдження хімічних техногенних забруднень, виявленими в геоморфолітосфері морфолітотунелями, морфолітобар'єрами і морфолітопастками. Проведені дослідження показують, що в окремих підсистемах існує: Прип'ятській - середня і висока вірогідність їх накопичення та виносу на північ; Дніпровсько - Донецькій - накопичення та виносу в долину Дніпра; Причорноморській і південно-східній Дністрянській - значного виносу на південь; північно-західній Дністрянській підсистемі - переміщення їх річками і накопичення в четвертинному і на поверхні верхньокрейдового морфолітогоризонтів. Побудовані прогнозні карти техногенного забруднення, на наш погляд, необхідно враховувати і в окремих проектах і в загальній стратегії природокористування, природоохоронній діяльності тощо.

Вивчення будови і динаміки історико-динамічних басейнових геоморфосистем показують їх вплив на формування осадочних корисних копалин. Виявлені при цьому додаткові критерії повинні враховуватись при проведенні прогнозно-пошукових і розвідувальних робіт.

геоморфосистема басейновий морфолітогоризонт щит

Список наукових публікацій по темі дисертації

Статті:

1. Комлев А.А., Кошик Ю.А. Древние долинные комплексы - тип природной иерархической системы // Симметрия рельефа. Сб. научн. трудов. - М.: Наука. - 1992. - С.234-239 (автору належить класифікація долин).

2. Комлєв О.О., Кошик Ю.О., Тимофеєв В.М. Вираженість давніх похованих долин у сучасному рельєфі Житомирського Полісся // Вісник КДУ. Географія.-К.: 1989.-Вип.31.- С. 53-56 (автору належить класифікація долин).

3. Бортник С.Ю., Комлєв О.О., Кошик Ю.О., Тимофеєв В.М., Цвелих Є.М. Досвід проведення великомасштабних палеогеоморфологічних досліджень в межах 30-кілометрової зони ЧАЕС // Вісник КДУ. Географія. - 1993.- Вип.40 - С.63-69 (автору належить класифікація пасток).

4. Герасименко Т.І., Комлєв О.О., Кошик Ю.О. До питання про палеогеоморфологічні передумови міграції радіонуклідів // Укр. геогр. журн. -1995.-№1-2. - С. 44-47 (автору належить класифікація пасток).

5. Комлєв О.О. Мезозой-кайнозойський долинний морфолітогенез і “долинні формації” Українського щита: теоретичний, гносеологічний і прикладний аспекти // Вісник КУ. Географія. - 1995. - Вип. 41. - С.75-84.

6. Комлєв О.О. Про основні поняття і проблеми палеогеоморфології // Укр. геогр. журн. - 1997. - №3. - С. 59-63.

7. Погорільчук Н.М., Комлєв О.О., Філоненко Ю.М. Принципи складання, зміст і призначення еколого-палеогеоморфологічних карт // Вісн. КДУ. Географія. - 1997. - Вип.42. - С.41-47 (автору належить ідея створених карт).

8. Комлєв О.О. Планетарний морфолітогенез і геоморфолітосфера // Українська геоморфологія: стан і перспективи. Мат-ли наук. конф. - Львів: Меркатор.- 1997. - С. 41-45.

9. Комлєв О.О. Деякі результати досліджень мезозой-кайнозойської долинної формації рівнинно-платформної частини України // Вісник КНУ. Географія. - 1999. - Вип.44. - С.28-31.

10. Комлєв О.О. Про основні тенденції сучасної геоморфології і відповідність до них нових концепцій // Вісник КНУ. Географія. -1999. - Вип. 45.- С.49-50.

11. Комлєв О.О. До проблеми синтезу традиційних і нових напрямків в геоморфології // Геоморфологія в Україні: новітні напрямки і завдання. Зб. наук. праць. - К.: Знання. -1999. - С.31-41.

12. Комлєв О.О. Скрізні тенденції сучасної науки та їх вплив на розвиток геоморфології // Мат-ли УІІІ з'їзду ГТ України “Україна та глобальні процеси: географічний вимір”. - Київ-Луцьк: Вежа. - 2000. Т.1. - С.43-47.

13. Комлєв О.О. Складання карт басейнових історико-динамічних систем рельєфу - напрямок геоморфологічного картографування // Картографія та вища школа. - К.: 2001.- Вип.5. - С. 36-39.

14. Комлєв О.О., Філоненко Ю.М. Палеогеоморфологічні картографічні моделі басейнової організації мезозой-кайнозойського осадочного чохла Правобережжя Середнього Придніпров'я та прогноз його техногенного забруднення // Вісник КНУ. Географія. - 2001. - Вип.47- С.24-28 (автору належить ідея карт).

15. Комлєв О.О., Погорільчук Н.М. Вивчення похованого рельєфу районів АЕС України // Наукові вісті (інституту менеджменту та економіки, м. Івано-Франківськ). - 2002. - №2. - С.135-142 (автору належать висновки).

16. Комлєв О.О. Басейнові історико-динамічні морфолітосистеми: палеогідродинамічні реконструкції і екологічні експертизи водогосподарських проектів // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. - 2001. - №2. - С.853-860.

17. Комлєв О.О., Погорільчук Н.М. Напрямки регіонального аналізу басейнових історико-динамічних систем морфолітогенезу Волино-Поділля // Вісн. Львів. ун-ту. Географія. - 2001. - Вип.28. - С.73-76 (автору належать висновки).

18. Комлєв О.О. Рельєф Землі, еволюція геосфер і проблеми довкілля // Захист довкілля від антропогенного навантаження. - Харків-Кременчук: 2001. - Вип.4(6). - С.11-20.

19. Комлєв О.О. Особливості гранулометричного і речовинного складу ільменіту титанових розсипів Волині і реконструкції палеорельєфів басейнових морфолітосистем // Вісн. КНУ. Геологія. - 2002. - № 21-22 - С.25-27.

20. Комлєв О.О. Карти статики геоморфолітосфери як основа її структурно-функціонального аналізу // Картографія та вища школа.-2002.- Вип.7. - с.32-35.

21. Комлєв О.О. Про зміст сучасної концепції геоморфології // Укр. геогр. журн. - 2002. - №2. - С.10 -16.

22. Комлєв О.О., Філоненко Ю.М. Формування структури і сучасна динаміка долинно-басейнових палеогеоморфологічних морфолітосистем Правобережжя Середнього Придніпров'я // Вісн. ДГУ. - 2002. - №4. - С. 47-52 (автору належать висновки).

23. Комлєв О.О. Про “об'єкти” геоморфології // Фіз. географія та геоморфологія. - 2001. - № 40. - С.73-81.

24. Комлєв О.О. Про астеносферні шари і автоколивальність рельєфу Землі // Фіз. географія та геоморфологія. - 2001. - № 41. - С. 26-36.

25. Комлєв О.О., Філоненко Ю.М. Еволюція давнього рельєфу Правобережжя Середнього Придніпров'я // Фіз. географія та геоморфологія. - 2002. - № 42.- С.108-111 (автору належить класифікація чинників еволюції давнього рельєфу).