Геоморфологія як наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Об'єкт, предмет, завдання і методи геоморфології. Зв'язки з іншими природознавчими науками. Її місце у системі геолого-географічних наук

геоморфологія рельєф земний

Геоморфологія - це наука про рельєф земної поверхні, сформований взаємодією ендо та екзогенних чинників та характеризується такими ознаками, як морфологія (види форм рельєфу), генезис, вік, динаміка та закономірне взаємне розміщення його форм у просторі та часі.

Об'єкт вивчення геоморфології - рельєф Землі, тобто сукупність нерівностей земної поверхні, утворена взаємодією ендо та екзогенних чинників а також зростаючим впливом діяльності людини (антропогенним чинником). геоморфологія рельєф земний

Предметом вивчення геоморфології є зовнішній вигляд рельєфу (морфологія), його походження (генезис), вік (час утворення) та динаміка (показники швидкості давнього чи сучасного перетворення).

Основні завдання геоморфології:

1. Аналіз морфології рельєфу

2. Визначення його генезису та віку

3. Відтворення етапів розвитку

4. Встановлення інтенсивності змін під впливом ендо та екзогенних чинників

5. Оцінювання придатності певних форм рельєфу та рельєфу загалом, як ресурсу для господарського використання.

6. Обґрунтування заходів щодо регулювання несприятливих процесів та їх оптимізації.

Методи геоморфології

Загальним теоретичним методом геоморфології є діалектичний, який дає змогу розуміти основний постулат: "Рельєф Землі - результат взаємодії ендогенних (внутрішніх) та екзогенних (зовнішніх) чинників, або рушійних сил рельєфоутворення.

У сучасній геоморфології використовують також спеціальні методи дослідження: морфологічний, морфометричний, історико-генетичний, палеогеоморфологічний, морфодинамічний, морфотектонічний, морфоструктурний, геоморфологічна зйомка, картографування та інші.

Морфологічний метод - полягає у вивченні зовнішнього вигляду форм та типів рельєфу, формулюванні визначення, що містить інформацію про відносний вік нерівностей земної поверхні , напрями та інтенсивність тектонічних рухів певної території , будову та склад гірських порід верхньої частини літосфери.

Морфометричний метод - визначення кількісних показників рельєфу, що дає змогу оцінити глибину та щільність ерозійного розчленування земної поверхні, ухил її схилів, ступінь охоплення певних ділянок поверхні геоморфологічними явищами.

Генетичні методи - за їх допомогою можна отримати відповідь на питання про основний чинник утворення форм рельєфу: екзо чи ендогенний, діяльність тектонічних рухів чи магми, вітру чи льоду, текучої чи стоячої води тощо.

Палеогеоморфологічний метод - полягає у з'ясуванні характерних ознак похованого и відкопаного рельєфу та рельєфоутворювальних процесів минулого. Це дає змогу встановити зв'язки між давнім та сучасним рельєфом, визначити межі морських трансгресій та регресій, поверхонь вирівнювання, інших форм рельєфу та явищ природи в минулому.

Морфоструктурний метод - метод для дослідження особливостей будови земної кори та її давньої або сучасної динаміки. Метод ґрунтується на відображенні у рельєфі особливостей геологічної структури, осадових та кристалічних порід, впливу магматизму на утворення форм земної поверхні.

Морфодинамічний метод - полягає у з'ясуванні динаміки екзо та ендогенних процесів, напряму та темпів неотектонічних явищ, прогнозуванні темпів денудації та акумуляції, а також змін рельєфу під впливом діяльності людини.

Всі ці методи використовують для комплексного дослідження рельєфу. Їх сукупність називають геоморфологічним або історико-генетичним методом.

Геоморфологія посідає важливе місце в системі геолого-географічних наук,тому що має справу з одного боку з формою поверхні. Яка виникла в певних умовах географічного середовища, з іншого боку - з геологічними тілами, Які складають ці форми.

Геоморфологія пов'язана з картографією, ландшафтографією, четвертинною геологію, структурною геологією, петрографією, літологією та іншими.

Розділи геоморфології

1. Загальна геоморфологія - вивчає загальні закономірності розвитку рельєфу.

2. Регіональна геоморфологія - вивчає окремі регіони.

3. Планетарна геоморфологія - вивчає материки і океани.

4. Структурна геоморфологія - вивчає форми рельєфу, які утворені тектонічними рухами.

5. Історична геоморфологія вивчає історію формування рельєфу.

6. Кліматична геоморфологія.

7. Експериментальна геоморфологія.

8. Палеогеоморфологія - займається вивченням рельєфу минулих геологічних епох.

9. Морська геоморфологія

2. Загальні відомості про рельєф

Поняття про форми та елементи рельєфу

Форми рельєфу - окремі нерівності земної поверхні, які мають певний об'єм.

Рельєф земної поверхні складається з окремих форм рельєфу, які в свою чергу складаються з елементів рельєфу: грані або поверхні, ребра (перетин двох граней), та гранні кути (перетин трьох та більше граней).

За величиною нахилу поверхні бувають: субгоризонтальними (до 2 градусів) та схили ( 2 градуси та більше). Вони можуть бути рівними, увігнутими або опуклими.

Форми рельєфу можуть бути замкненими (моренні холми), або відкритими (яри).

Простими або складними,

Позитивними або негативними.

Розрізнюють акумуляційні (моренні, бархани, дюни), та денудаційні (річкова долина, яри).

Форми рельєфу розрізнюють за розмірами та виділяють:

1. Планетарні форми рельєфу - займають площу, становить мільйони квадратних кілометрів, простягаються на тисячі, іноді десятки тисяч кілометрів. Глибина розчленування рельєфу в іх межах сягає 10 км та більше. Позитивні планетарні форми рельєфу - материкові виступи, негативні - океанічні западини. До планетарних форм рельєфу належать також серединно-океанічні хребти та геосинклінальні пояси.

2. Мегаформи рельєфу - займають площу, що становить десятки тисяч або сотні тисяч квадратних кілометрів, протяжність - сотні, тисячі кілометрів. Різниця висот у їхніх межах коливається від кількох сотень до 8 тисяч метрів. До них належать гірські системи (Карпати, Кавказ, Алтай, Альпи), рівнини (Східноєвропейська, Західносибірська), западини морів (Чорноморська, Каспійська), вони складовими планетарних форм.

3. Макро форми рельєфу - є складовими мегаформ, та їх площі становлять десятки або сотні тисяч квадратних кілометрів, протяжність сягає десятків або сотень кілометрів, глибина розчленування може бути до 3 тисяч метрів, але найчастіше це кілька сотень метрів. До них відносяться деякі гірські хребти, вулканічні нагір'я, плато, кряжі, височини, гряди, низовини на рівнинах, котловини у горах

4. Мезо форми рельєфу - мають розміри що становлять кілька сотень метрів - десятки кілометрів, а глибина розчленування варіює від кількох до сотень метрів. До них відносяться незначні за розмірами гірські хребти - останці (гори, що не розвиваються за рахунок внутрішніх сил), що збереглися від остаточного руйнування , грязьові вулкани, друмліни, барханні гряди, терикони, річкові долини, великі балки, яри, кар'єри.

5. Мікро форми рельєфу - компоненти поверхні мезоформ, що мають розміри від кількох метрів до кількох десятків метрів. Відносні перевищення у їхніх межах не більше кількох метрів. Це дрібні конуси виносу, піщані кучугури, бархани, дюни, кургани, солефлюкційні вали та язики, карстові та суфозійні лійки, невеликі яри, балки, промоїни та інші.

6. Форми нанорельєфу - моделюють та ускладнюють поверхню великих форм рельєфу. Їх площа не перевищує кількох квадратних метрів,а відносні перевищення становлять 1-2 метри. До них відносяться дрібні карстові кари, мерзлотні кам'яні вали, дрібні водориєни.

Перші три категорії є результатом превалюючого впливу ендогенних чинників (тектоніки, вулканізму). Три інші є наслідком домінуючого впливу екзогенних чинників.

Ці обставини зумовили появу термінів "морфоструктура" та" морфоскульптура".

Поняття "морфоструктура" охоплює великі нерівності земної поверхні, що утворені взаємодією екзо- та ендогенних чинників, проте, з превалюванням впливу ендогенних. У широкому розумінні термін означає певні закономірності внутрішньої будови земної кори, особливості ендогенної динаміки (тектонічних рухів, магматизму, пасивної тектоніки), що відображені у зовнішньому вигляді земної поверхні.

Термін "морфоскульптура" означає значно менші за розмірами форми рельєфу, які створені внаслідок взаємодії екзо та ендогенних чинників, але з превалюванням впливу екзогенних.

За іншим визначенням - це характеристика закономірностей розміщення на поверхні землі форм рельєфу, переважно екзогенного походження.

3. Морфологія та морфометрія рельєфу

Планетарні мега та макро форми рельєфу відрізняються не тільки розмірами, але і гіпсометрією.

На гіпсографічній кривій виділяються 2 основні гіпсометричні рівні земної поверхні: материковий (+2000м - -200м) - 30% земної поверхні, та океанічний (-3000м - -6000м) - 50% земної поверхні, 20% земної поверхні - середньовисотні та високі гори, та глибоководні жолоби…

За ступенем підняття поверхні суходолу над поверхнею океану розрізнюють низовинний (0-200м) та височинний рельєф. Останній залежно від характеру розчленування поділяють на високі рівнини, височини, плато, плоскогір'я, нагіря та гірський рельєф.

Височини та високі рівнини - це ділянки земної поверхні з абсолютними позначками 200-500м. Їх поверхні можуть бути горизонтальними, нахиленими, увігнутими та опуклими. За морфологією вони можуть бути плоскими, холмистими та хвилястими… Розрізнюють акумулятивні та денудаційні.

Плато - підвищені рівнини, які складені горизонтально залягаючими або слабо деформованими породами з близькою до рівної поверхнею, яка відокремлюються уступами, від сусідніх, більш низьких просторів.

Плоскогір'я( до 1000 м та більше) - великі пласковершнинні височини, які складені приблизно горизонтально залягаючими породами. Від плато відрізняються більшими абсолютними висотами.

Нагір'я - це ділянки земної поверхні, які мають складне поєднання гірських хребтів та масивів, плато, котловин, які лежать на загальному високо піднятому масивному цоколі.

Гори - це великі території зі складчастою структурою земної кори, які при підняті на різні висоти (до 8000 та більше), та характеризуються різкими коливаннями висот на короткі відстані.

Гірський рельєф поділяють на низькогірний (до 1000м над рівнем океану), середньогірний (1000-3000м), та високогірний (понад 3000м).

Положення поверхні дна морів та океанів щодо рівня океану, називають батиметрією.

За цією ознакою відокремлюють неритову (0-200 м завглибшки), батіальну - 200-3000м), абісальну (3000-6000м), та гіпабісальну (понад 6000м).

Зазвичай морфографічна то морфометрична характеристика характеристики рельєфу земної поверхні завершуються складанням морфометричних карт.

1. Карта щільності ерозійного розчленування рельєфу - визначення довжини ерозійної мережі L, що припадає на одиницю площі S.

2. Карта глибини вертикального розчленування рельєфу - у графічній формі відображає різницю між найвищою та найнижчою точками поверхні в межах певних контурів, що дає змогу уявити розподіл площ з різними відносними перевищеннями.

3. Карта спільного показника розчленування рельєфу - складання такої карти здійснюється способом підрахунку за умовними квадратами суми довжин горизонталей топографічної карти. Через центри квадратів, що мають однакому суму довжин горизонталей, проводять відповідні їзолінії.

4. Карта крутизни земної поверхні - показниками крутизни земної поверхні можуть бути кут нахилу АЛЬФА, та умовна величина - ухил - і=tgАлфа

4. Генезис рельєфу

Найдрібніші форми рельєфу - екзогенні процеси, найбільші - ендогенні процеси.

Ендогенний рельєф утворюють тектонічні рухи (порушення первинного залягання гірських порід та утворення складок, антикліноріїв, синкліноріїв, розривних порушень та інше). Процеси магматизму (інтрузивний, ефузивний). Ефузивний магматизму проявляється у вигляді форм рельєфу, сформованих вулканічної діяльністю - центральні вулканічні утворення.

Також розповсюджені нерівності земної поверхні, які утворені лінійним - сибірські базальтові трапи.

Таким чином розрізнюють такі типи ендогенного рельєфу:

· Тектонічний

· Магматичний (вулканічний).

· Пасивної тектоніки, обумовлений складом та особливостями гірських порід.

Розрізнюють наступні генетичні типи екзогенного рельєфу.

1. Елювіальний - утворений дією процесів вивітрювання

2. Флювіальний - провідну роль відіграє діяльність текучої води

3. Гляціальний - утворений внаслідок впливу зледенінь

4. Кріогенний - утворений мерзлотними процесами

5. Арідний - мало вологи, високий ступінь випаровування - поширений у тропічних пустелях, де діє температурне вивітрювання та еолові процеси.

6. Рельєф схилів - працюють процеси на поверхні схилів.

7. Карстово-суфозійні - утворений процесами хімічного вилуговування гірських порід або процесами механічного виносу дрібнозернистих гірських порід підземними водами.

8. Рельєф морських, озерних узбереж та шельфу, сформований береговими процесами

9. Біогенний - результат процесів природного заростання озер, водоймищ або формування рифів на морському мілководді.

10. Антропогенний - наслідок активної господарської діяльності людини на земній поверхні.

11. Про генезис рельєфу можуть свідчити його зовнішній вигляд, розміри та внутрішня (геологічна) будова форм, проте найбільш об'єктивні висновки щодо походження рельєфу можна зробити лише на підставі застосування комплексу заходів.

5. Вік рельєфу

Геологічний рік визначається за допомогою стратиграфічного, палеонтологічного, петрографічного методів.

В геоморфології геологічні методи можуть бути застосовані тільки для акумулятивних форм рельєфу і не можуть бути використані для визначення виробленого рельєфу.

В геоморфології використовують поняття відносний та абсолютний вік рельєфу.

Поняття відносний вік рельєфу в геоморфології має декілька аспектів:

1. Розвиток рельєфу - стадійний процес, тому що під відносним віком рельєфу розуміють визначення стадій його розвитку (стадія юності, зрілості, дряхлості).

2. Це поняття застосовується при вивченні взаємовідносин одних форм з іншими, тобто будь-яка форма є більш давньою по відношенню до тих, що ускладнюють її поверхню.

3. Визначення відносного геологічного віку рельєфу означає визначення того відрізку часу, коли рельєф здобув риси аналогічні його сучасному вигляду.

Для визначення віку вироблених форм рельєфу існують наступні способи:

1. Визначення віку по корелятним відкладам. ( По осадкам конуса-виносу визначається вік яру).

2. Метод вікових рубежів: визначення віку відкладів, які фіксують нижній та верхній рубежі утворення вироблених форм рельєфу.

Долина сформувалася на межі N та Q1: вона врізана в неогенові відклади, тобто молодша за них.

Та сповнена відкладами.

Визначення часу фіксації денудаційного рельєфу.

У ряді випадків денудаційні поверхні перекриті корою вивітрювання. Визначення віку кори вивітрювання дає вік денудаційної поверхні.

Метод фаціальних переходів застосовується для акумулятивних форм, які не вміщують палеонтологічних залишків.

Простежуючи дану пачку відкладів, до фаціальної зміни її відкладами за палеонтологічними залишками, встановлюємо їх одновіковість та одновіковість утворених ними форм рельєфу.

Поняття абсолютний вік рельєфу вживається в геоморфології досить рідко, оскільки формування нерівностей земної поверхні чи типів рельєфу триває деякий час.

Абсолютними методами визначення віку рельєфу користуються лише тоді, коли гірськими породами зафіксовано певні форми земної поверхні, що є свідченням закінчення періоду утворення цієї форми рельєфу. Абсолютний вік визначається завдяки розвитку радіоізотопних методів досліджень. Необхідно знати період напіврозпаду того чи іншого радіоізотопу, далі визначають співвідношення його кількості у відкладах з похідним. Застосовується уран-свинцевий (період U238 - 4.5 млрд), калій-аргоновий - калій40 - 1.3 млрд. років, вуглецевий - 5568 років, та інші.

1. Фактори рельєфоутворення

Рельєф розвивається під дією цілого ряду факторів рельєфоутворення - розчинних сил, та причин виникнення рельєфу.

Головне місце серед них займають ендогенні та екзогенні рельєфоутворюючі процеси, які безпосередньо створюють форми рельєфу.

Крім того велике значення мають речовинний склад гірських порід, які складають земну кору. Земна кора складена гірськими породами різного генезису, та різноманітного хімічного та мінералогічного складу, ця різниця знаходить відображення у властивостях порід, і як наслідок цього - в їх стійкості по відношенню до дії екзогенних сил.

Розрізнюють породи більш стійкі та менш стійкі, більш податливі та менш податливі (текучі води, вітер).

Інтенсивність руйнування визначається як фізико-хімічними властивостями порід (колір), полімінеральність, теплопровідність та інші. Так і конкретними фізико-географічними умовами.

Велике морфологічне значення має:

· Ступінь проникності гірських порід для дощових та талих вод. Слабкопроникні породи створюють умови для виникнення та розвитку ерозійних форм для похилості їх схилів, залягання водотривких пластів сприяє розвитку зсувів. Проникність обумовлена або будовою гірських порід або їх тріщинуватістю.

· Розчинність - якщо породи легкорозчинні, то розвивається карт

· Просадовість

2. Геологічні структури, які утворені тектонічними рухами попередніх геологічних епох. Гірські породи знаходяться у земній корі у різних співвідношеннях між собою, визначаючи таким чином геологічну структуру літосфери. Під дією екзогенних процесів відбувається препарування геологічних структур.

Форми рельєфу, які зумовлені структурами - структурні форми рельєфу. Різні структури обумовлюють різні типи структурно-денудаційного рельєфу. Широко розповсюджена горизонтальна структура (верхні структурні поверхи платформ), якій в рельєфі відповідають пластові рівнини, структурні плато та плоскогір'я. У випадку чергування по вертикалі стійких та податливих порід, які залягають горизонтально, виникає східчастий рельєф. За цих умов утворюються структурні тераси.

При моноклінальному заляганні стійких та податливих порід (під одним кутом), які чергуються, утворюється Куестовий рельєф.

Куест - грядо подібна височина с асиметричними схилами: пологим, який співпадає з кутом падіння стійкого пласта (структурний схил), та крутим, який зрізає голови пластів - аструктурний схил.

Складний рельєф виникає на місці складчастих структур. В одних випадках спостерігається відповідність між типом геологічної структури та формою рельєфу. Тобто антикліналям відповідають височини або хребти, а синкліналям - зниження у рельєфі. Такий рельєф називається прямим.

Існує також зворотній, або інверсійний рельєф, який характеризується зворотнім співвідношенням між топографічною поверхнею а геологічною структурою. Тобто на місці позитивних геологічних структур утворюються негативні форми рельєфу.

3. Клімат - обумовлює характер та інтенсивність процесів вивітрювання. Визначає характер денудації, тому що від нього залежить набір та ступінь інтенсивності діючих екзогенних сил. Екзогенний рельєф в певній мірі підпорядковується кліматичній зональності на відміну від ендогенного, який називається азональним.

4. Клімат класифікується в залежності від його рельєфоутворюючої ролі:

· Нівальний клімат - сніговий. Основний фактор рельєфоутворення - сніг та лід у вигляді льодовиків, що рухаються - Антарктида, Гренландія, острови Північного Льодовитого океану.

· Клімат субарктичного поясу та різкоконтинентальних областей помірного поясу. Кліматичні умови сприяють фізичному (морозному) вивітрюванню та виникненню мерзлих порід, наявність яких обумовлює ряд специфічних процесів, що утворюють своєрідні форми мезо- та мікрорельєфу.

· Гумідний - (кількість опадів більша, ніж може випаруватися та проникнути у грунт). В таких умовах утворюються ерозійні форми рельєфу, долини річок, балки, яри та інші, які домінують. Інтенсивно протікають процеси фізичного вивітрювання та карстові процеси. - Помірні широти північної та південної півкуль, екваторіальний пояс.

· Мала кількість опадів, велика сухість повітря та високе випаровування. Інтенсивно проходить фізичне, переважно температурне вивітрювання. Головний рельєфоутворюючий чинник - вітер. Ерозійна діяльність послаблена.

Вигляд екзогенного рельєфу визначається не тільки особливостями сучасного клімату, але і клімату попередніх геологічних епох.

7. Ендогенні процеси та рельєф

Рельєфоутворююча роль тектонічних рухів земної кори.

За переважним напрямком можна виділити 2 типи тектонічних рухів - вертикальні та горизонтальні, які можуть відбуватися як самостійно як самостійно, так і у зв'язку між собою. Згідно з концепцію тектоніки літосферних плит висхідні потоки розігрітої речовини верхньої мантії приводять до утворення великих позитивних форм рельєфу (східно-тихоокеанське підняття), далі в осьових частинах утворюються рифти - негативні грабеноподібні форми рельєфу, обумовлені розривними порушеннями.

Надходження нових порцій мантійної речовини по тріщинам на дні рифтів викликає спредінг - розсування літосферних плит.

Горизонтальне переміщення літосферних плит на зустріч одна одній призводить до їх зіткнення, до підсування одних плит під інші - субдукція. Або насування однієї плити на іншу - обдукція. Таким чином утворюються глибоководні жолоби та острівні дуги, що поряд з ними (японські острови, японський жолоб.), грандіозні гірські споруди (Гімалаї, Анди).

Складчасті порушення та їх відбиття у рельєфі

Елементарними видами складок є антикліналі та синкліналі, які знаходять пряме відображення у рельєфі або на їх місці формується інверсійний рельєф. Невеликі та відносно прості за будовою складки відображаються у рельєфі невисокими компактними хребтами. Більш великі та складні - антиклінорії та синклінорії представлені великими гірськими хребтами та розділяючими їх зниженнями. Ще більш великі підняття, які складаються з декількох антикліноріїв та синклінорїїв - мегаантиклінорії, які утворюють мега форми рельєфу, які утворюють гірські країни.

Складкоутворення найбільш повно проявляється в рухомих зонах земної кори - геосинклінальних областях та звичайно супроводжується розривними порушеннями, інтрузивним та ефузивним магматизмом.

Розривні порушення та їх відбиття у рельєфі

Диз'юнктивні - різні тектонічні порушення щільності гірських порід, які часто супроводжуються переміщенням розірваних частин геологічних тіл відносно одна одної. Це тріщини, глибинні розломи (до верхньої мантії) та понад глибинні розломи (доходять корінням у мантію). Розривні порушення знаходять відображення у рельєфі. При системі скидів, насувів, може утворюватися східчастий рельєф, якщо блоки зміщені в одному напрямку. Або складний гірський рельєф, якщо блоки зміщені один відносно одного в різних напрямках (глибові гори). Розрізнюють столові глибові та складчасті глибові гори. Перші виникають на ділянках, не зім'ятих у складки, другі виникають на місці розвитку давніх складчастих структур (Алтай, Тянь-Шань). Великі складчасті порушення часто поєднуються з розривними. Відокремлення антикліналей та синкліналей супроводжується утворенням обмежуючих розломів та утворенням горст-антикліналей та грабен-синкліналей.

8. Рельєфоутворююча роль неотектоніки

Q4 - H - голоцен

Головна роль у формуванні основних рис сучасного рельєфу ендогенного генезису належить новітнім тектонічним рухам, тобто тим, які мають місце в неоген-четвертинний час. Областям зі слабко вираженими вертикальними позитивним тектонічними рухами в рельєфі відповідають рівнини, плато та плоскогір'я з тонким чохлом четвертинних відкладів (Східноєвропейська платформа).

Областям інтенсивних тектонічних заглиблень відповідають низинні рівнини з потужною товщею неоген-четвертинного віку.: Прикаспійська низовина.

Областям інтенсивних тектонічних рухів відповідають гори: Кавказ, Памір, Тянь-Шань. Таким чином рельєфоутворююча роль новітніх тектонічних рухів проявилася в деформації поверхонь, в утворенні позитивних та від'ємних форм рельєфу різного порядку.

Відображення в сучасному рельєфі геологічних структур залежить від типу та характеру неотектонічних рухів, літології складаючих їх порід та конкретних фізико-географічних умов.

Про проявлення неотектонічних рухів свідчить:

1. Наявність морських та річкових терас, утворення яких не пов'язане з дією зміни клімату або інших причин

2. Деформації морських та річкових терас та давніх поверхонь денудаційного вирівнювання.

3. Затоплені морські берегові форми та деякі підводні карстові джерела, положення яких не можна пояснити коливаннями рівня світового океану та іншими причинами.

4. Антецендентні долини, які утворилися в результаті пропилювання річкою виникаючого на її шляху тектонічного підвищення, утвореного розривними порушеннями.

Існують ще і непрямі ознаки:

1. Ділянки, які піддаються тектонічному підняттю, характеризуються зростанням щільності та глибини ерозійного розчленування у порівнянні зі стабільними або територіями, що знижуються.

Крім новітніх тектонічних рухів розрізнюють сучасні рухи, які проявилися в історичний час та проявляються і зараз. Про їх існування свідчать історико-археологічні дані, а також дані повторних нівелювань.

9. Магматизм та рельєфоутворення

Магматизм, як інтрузивний, так і ефузивний, відіграє важливу та різноманітну роль у рельєфоутворенні. Форми рельєфу, пов'язані з інтрузивним магматизмом, можуть бути результатом безпосереднього впливу магматичних тіл та наслідком препарування магматичних порід більш стійких, ніж осадові.

Батоліти відносяться до осьових частин антикліноріїв, вони утворюють великі позитивні форми рельєфу, поверхні яких ускладнені більш мілкими формами та які зобов'язані своїм виникненням дії тих чи інших екзогенних агентів в конкретних фізико-географічних умовах.

Лаколіти - зустрічаються поодинці або групами і часто виражаються у рельєфі позитивними формами у вигляді куполів (Аюдаг), від лаколітів нерідко відходять жилоподібні відгалуження - апофізи. Вони пересікають вміщюючі породи у різних напрямках, на земній поверхні утворюють вузькі вертикальні або круто падаючі тіла, які нагадують стіни, що руйнуються.

Пластові інтрузії відображаються у рельєфі у вигляді сходів, аналогічних структурним сходам, що утворилися в результаті вибіркової денудації в осадових породах.

Чітке відображення у рельєфі знаходять утворення, пов'язані з діяльністю ефузивного магматизму або вулканізму. В залежності від характеру вивідних отворів розрізнюють виверження площинні, лінійні та центральні. Площинні виверження призвели до утворення великих лавових плато.

На сьогодні основним видом вулканічної діяльності є центральний тип вивержень, при якому магма поступає з надр до поверхні до певних точок, які звичайно розташовуються на перетині двох або декількох розломів, над центром виверження піднімається акумулятивна форма, дві стадії -

· Експлозивна, або вибухова

· Еруптивна, або стадія викиду та накопичення вулканічних продуктів.

В залежності від стадії а також характеру накопичення продуктів виверження виділяють декілька морфо-генетичних типів вулканів:

· Маари

· Екструзивні куполи

· Щитові вулкани

· Стратовулкани

Маар - від'ємна форма рельєфу, зазвичай воронкоподібна або циліндрична, яка утворилася через вулканічний вибух - реліктові утворення. Розміри впоперек - 200 - 3500м при глибині 60 - 400 м.

Екструзивні куполи - вулкани, що утворилися при поступанні на поверхню кислої лави, яка через швидке остигання та високу в'язкість не здатна розтікатися та давати лавові потоки. Вона нагромаджується над жерлом вулкану та приймає форму куполу з характерною концентричною структурою.

Стратовулкани - в їх будові приймають участь як і шари лав, так і шари пірокластичного матеріалу. Вони мають майже правильну конічну форму: Фудзіяма, Ключевська Сопка, Попокатепетль.

Щитові вулкани - утворюються при вираженні центрального типу в тих випадках, коли відбувається виверження рідкої та рухомої базальтової лави, яка здатна розтікатися на великі відстані від центру виверження. Накладаючись один на одного, потоки лав формують вулкан

З відносно похилими схилами 60 - 80, рідко більше - Ісландія, Гавайї.

10. Рельєфоутворююча роль землетрусів

Роль землетрусів виражається в утворенні тріщин, в зміщенні блоків земної кори по тріщинах у вертикальному та горизонтальному напрямках. Утворюються структури типу грабенів, виражених у рельєфі у вигляді від'ємних форм, можуть утворюватися специфічні позитивні форми рельєфу, а також деформації типу "складчастих порушень".

Важливу роль відіграють процеси, які викликаються землетрусами, та є їх супутниками: обвали, осипи, осуви, а в сильно зволожених породах - зсуви та опливини.

Часто при землетрусах на крутих схилах гір приходить у рух весь накопичений на них рихлий матеріал, який формує у підніжжя потужні осипані шлейфи.

Рихлий матеріал, який накопичився у підніжжя схилів гір,в долинах річок та тимчасових водотоків - джерело для виникнення селів.

Під дією моретрясінь переміщуються величезні маси рихлих, насичених водою, донних відкладів. Вони утворюють цунамі, які місцями суттєво впливають на морфологію морських узбереж.

Високою сейсмічною активністю характеризується середземноморський пояс складчастих споруд від Гібралтару до Малайського архіпелагу, периферична частина Тихого океану(Вогняне кільце),а також серединно-океанічні хребти, та область Східноафриканських систем розломів. Землетруси приурочені приблизно до тих же областей, в яких зосереджена більша частина діючих та згаслих вулканів.

11. Екзогенні процеси та рельєф

Вивітрювання та рельєфоутворення

Сукупність процесів руйнування та хімічного змінення гірських порід в умовах земної поверхні або поблизу неї під дією атмосфери, води та організмів - вивітрювання.

Воно є початковим етапом кожного екзогенного процесу.

Фізичне вивітрювання - дезінтеграція гірських порід, яка не супроводжується хімічними змінами її складу. Існує температурне та механічне.

Температурне вивітрювання - без участі зовнішньої механічної дії та викликається змінами температури. Його інтенсивність залежить від складу гірських порід, будови, кольору, тріщинуватості та інших факторів.

Механічне вивітрювання - під дією таких факторів, як замерзання води у тріщинах та порах гірських порід, та кристалізація солей при випаровуванні води.

Через фізичне вивітрювання компактні породи розпадаються на гострокутні уламки - утворюється матеріал, з якого формуються осадові уламкові породи - глиби, щебінь, жорства, пісок.

Хімічне вивітрювання - результат взаємодії гірських порід зовнішньої частини літосфери з хімічно активними елементами атмосфери, гідросфери та біосфери.

Зміни гірських порід відбуваються в результаті розчинення, гідратації, окислення та гідролізу. Утворюються розчинні та тонкодисперсні продукти вивітрювання.

Сукупність остаточних(незміщених) продуктів вивітрювання - кора вивітрювання.

1. Уламкова - хімічно не змінені уламки гірських порід. (елювій)

2. Гідрослюдиста - слабко хімічно змінені корінні гірські породи. Вміщують глинисті мінерали - гідрослюди.

3. Монтморілонітова - глибокі хімічні зміни первинних мінералів.

4. Каолінітова

5. Червоноземна

6. Латеритна

Останні 2 - результат повної зміни вихідних порід.

Вивітрювання не утворює яких-небудь специфічних форм рельєфу, але готує матеріал, який є доступним для переміщення іншими екзогенними агентами.

12. Схили. Схилові процеси. Рельєф схилів

Поняття "схил" та класифікація схилів.

Схил - поверхня, на якій в переміщенні речовини визначну роль відіграє складова сили тяжіння,яка орієнтована вниз по схилу. Процеси, які відбуваються на схилах, ведуть до видалення, переміщення,а при сприятливих умовах - до накопичення продуктів вивітрювання - до утворення як випрацюваних(вироблених), так і акумулятивних форм рельєфу.

За крутизною схили поділяють на:

· Дуже круті (більше 35 гардусів).

· Круті (15-35 градусів)

· Середньої крутизни (8-15 градусів).

· Похилі (4-8 градусів)

· Дуже похилі (2-4 градуси).

За довжиною:

· Довгі(більше 500м).

· Середньої довжини (50-500м).

· Короткі (менше 50м).

Довжиною визначається кількість вологи, яка потрапляє на схил.

За формою схили бувають: прямі, опуклі, увігнуті, східчасті. Форма свідчить про процеси, які відбуваються на схилах.

Схили можуть поділятися на схили ендогенного та екзогенного походження.

За особливостями схилових процесів виділяють наступні типи схилів:

1. Власне гравітаційні (більше 35 градусів) - уламки під дією сили тяжіння скочуються до підніжжя схилів: обвальні, осипані, лавинні схили.

2. Схили блокових рухів утворюються при зміщенні вниз блоків гірських порід. Цьому сприяють підземні води та гравітація. (20-40 градусів): зсувні, опливло-ссувні, схили відсідання.

3. Схили масового зміщення чохла рихлого матеріалу. Залежать від консистенції грунту, яка обумовлена кількістю грунту у воді (20-40 градусів): соліфлюкційні, дефлюкційні, схили повільної соліфлюкції.

4. Схили делювіального (площинного) змиву - залежить в першу чергу від стану схилів. Спостерігаються на різних за крутизною схилах.

Схилові процеси та рельєф схилів

Обвальні схили

Обвал - процес відриву від основної маси гірських порід великих глиб та наступного їх переміщення вниз по схилу. Морфологічним результатом обвалів є утворення стінок відриву та ніш у верхніх частинах схилів та накопичення продуктів руйнування біля їх підніжжя. Утворенню обвалу передує виникнення тріщин, по яким відбувається відрив.

Осипні схили. Утворення осипу пов'язане з фізичним вивітрюванням на схилах, які складені мергелями або глинистими сланцями. В осипу розрізнюють осипний схил, осипний лоток та конус осипу. У підніжжя формуються колювіальні відклади, які відрізняються поганою відсортованістю матеріалу.

Зсувні схили. При зсуванні відбувається переміщення монолітних блоків порід. Зсув відбувається у випадку, коли водопроникні породи підстеляються горизонтом водотривких порід (частіше за все - глин), які служать поверхнею ковзання. Виникають зсуви на крутих схилах, ухил яких дорівнює або більше 15 градусів.

Соліфлюкційні схили - на територіях з сезонним промерзанням поверхневого грунту та в областях з багатовіковою мерзлотою розповсюдженим типом схилових процесів є соліфлюкція, яка відбувається в діючому шарі - шарі сезонного промерзання та відтаювання. Наявність на деякій глибині водоопору обумовлює сильне зволоження шару, що протаює або його нижньої частини за рахунок льоду, який міститься в ньому, та фільтрації вологи зверху. Через те грунт стає рідким і здатен текти тонким шаром. Соліфлюкційна течія грунту відбувається на схилах різної крутизни.

Дефлюкція - пластичний рух у вигляді повільного видавлювання слабкозволожених грунтових мас під грунтово-рослинним покривом. Спостерігається переважно в областях гумідного клімату.

Делювіальні схили - змив матеріалу за рахунок тимчасових водних потоків.

Делювіальні схили -, на яких переміщення матеріалу вниз по схилу відбувається через стік у вигляді тонких струминок, що переплітаються, які густою сіткою перекривають всю поверхню. У підніжжя схилів формується особливий тип континентальних відкладів

13. Розвиток схилів. Поняття про пенеплени, педименти, педиплени, поверхні вирівнювання

Схилові процеси ведуть до випорожнення схилів, згладжування рельєфу, до плавних переходів від одних форм рельєфу до інших. Відбувається випорожнення ендогенних або екзогенних схилів агентами схилової денудації просторів, та формуванню на місці розчленованої ділянки невисокої хвилястої рівнини (відбувається вирівнювання зверху.

Розвиток схилів та утворення денудаційних вирівняних поверхонь може відбуватися і шляхом відступання схилів паралельно самим собі. Це називається педипленізація, а сформована денудаційна рівнина - педиплен.

На малюнках стрілками вказано напрямок, в якому відбувається "з'їдання" межиріч.

1-6 - послідовні стадії розвитку пенеплена та педиплена.

Найпростіша форма педипленізації - утворення педимента - полого-похиленої площини, яка формується в корінних породах у підніжжя відступаючого схилу. На кожний даний момент залишається все менша частина схилу, яка може відступати паралельно сама собі. На кожний даний момент відступання схилу його підніжжя захищене шлейфом відкладу. Поступово видаляється і матеріал шлейфу. Поверхня корінних порід у підніжжя поступово оголюється - так виникає похила вирівняна поверхня, яка прилягає до підніжжя схилу - педимент.

Кожна по окремості поверхня вирівнювання може бути не тільки піднятою, але і деформованою через складчасті або розривні тектонічні порушення.

Флювіальні процеси та створені ними форми рельєфу. Вода.

Ерозійна діяльність водних потоків. Базис ерозії.

Сукупність геоморфологічних процесів, які здійснюються текучими водами - Флювіальні.

Водотоки виконуються руйнівну роботу - ерозію. Перенос матеріалу, його акумуляцію а також створюють вироблені та акумулятивні форми рельєфу. Ерозійна робота водотоку здійснюється за рахунок живої сили потоку, абразії (руйнування берегу за рахунок хвиль) та хімічного впливу на породи, які складають дно та береги річки. В ерозійній роботі водотоків розрізнюють глибинну (донну) ерозію, направлену на заглиблення річкової долини. Та бокову, яка веде до її розширення. Заглиблення русла водотоку обмежується рівнем водного басейну, куди впадає водотік, який називається базисом ерозії.

14. Загальним базисом ерозії є рівень світового океану. Основні закономірності

Вододіл занурює свою долину до тих пір, доки не сформує профіль,в кожній точці якого жива сила потоку стане врівноваженою опором підстилаючих порід розмиву, а транспортуюча здатність потоку стане вирівняною по всій його довжині. Такий профіль називається виробленим поздовжнім профілем, або профілем рівноваги. Невироблений профіль характеризується наявністю водопадів.

Для водотоків характерною є регресивна ерозія,в результаті якої водотоки мають тенденцію просування своїми вершинами углиб межиріч.

У розвитку флювіальних процесів виділяється 3 стадії:

1. Характеризується невиробленим поздовжнім профілем, глибинною ерозією та заглибленням долини - стадія молодості долини.

2. При виробленому поздовжньому профілю пануюча роль переходить до бокової ерозії, одночасно з якою починається акумуляція. Формування заплави - стадія зрілості долини.

3. При досяганні граничного вирівнювання профілю ерозійний процес. Виникає дуже широка заплава,в межах якої плутає звивисте русло річки. - Стадія старості долини.

15. Морфологія та типи ерозійних форм рельєфу

Найбільш загальною характерною формою рельєфу, яка виникає в результаті ерозійного процесу, є ерозійна долина.

До більш мілких ерозійних форм відносять ерозійні борозни (до 0.5 м). Ритвини (до 1 - 2 м), та яри.

Ці форми характерні для тимчасових водних потоків. Більш Великі ерозійні форми - річкові долини, які пов'язані з діяльністю річкових потоків. Вони представляють собою складні від'ємні форми рельєфу і виглядають, як різко подовжені заглиблення у земній поверхні.

Річкові долини, яри, промоїни, разом з розділяючими їх просторами, об'єднуються у річкові басейни ( вся територія поверхневого водозбору даної річки). Басейн оконтується вододільною лінією.

В рельєфі басейну виділяють 2 головні частини - схили вододілів та схили річкових долин.

Морфологія річкових долин.

В морфології річкових долин - 3 основних елементи рельєфу:

1. Русло

2. Днище

3. Схил

Русло - відносно вузьке лінійне заглиблення, по якому їде стік води в період межені. Межень - низький рівень води між паводками.

Днище формується в процесі бокової ерозії та меандрування з супутній їм аккумуляцією алювією.

Більша частина днища буває занята заплавою (акумулятивна форма рельєфу, яка утворилася через накопичення алювію при паводках.

Схили долин мають різноманітну крутизну та морфологію. В формуванні рельєфу схилів відіграє роль розвиток самого ерозійного процесу, геологічна будова, клімат, схилові процеси, тектонічні рухи, історія розвитку долини. Морфологія поперечних профілів молодих долин залежить від стійкості гірських порід, від кліматичних умов.

Форми поперечного перетину долини можна звести до декількох типів, які утворюють в своєму розвитку два окремих ряди:

1. Долини, в формуванні яких роль схилових процесів незначна. Цей ряд виникає в долинах, перерізаючих стійкій гірські породи. Спочатку виникають тіснини (вузькі щілиновидні урізи), які потім перетворюються на каньйони (вузькі ущелини з дуже крутими стінками з глибиною до 1 - 2 км. В умовах менш міцних порід в горах частіше за все утворюються більш широкі ущелини. Через бокову ерозію виникають ящикоподібні долини з прямовисними стінками та плоским дном.

2. Характерний для долин, в формуванні схилів яких важливу роль відіграють схилові процеси. Їх утворенню сприяє недостатня стійкість порід та вологий клімат. Поперечний перетин долини спочатку має V побідну форму, потім вони стають трапецієподібними, ат в старості - коритоподібними (U-подібними).

Асиметрія долин

Схили річкових долин несиметричні, русло зміщене до більш крутого схилу. Причини асиметрії поперечного профілю долини різні. Перша обумовлена обертанням Землі. Згідно з правилом Коріоліса річки північної півкулі відхиляються в правий бік від свого напрямку та підмивають свої праві береги.

Другий більш загальний фактор - тектонічні рухи. На схилах активного підняття річки змішуються в бік опущеної ділянки. Більш частими причинами асиметрії можуть бути кліматичні (більш крутими бувають північні, звернуті до сонця схили долин). Структурні - виникають в долинах, врізаних в похило-моноклінально-залягаючі шари, гідрогеологічні та гіпсометричні (проявляються в нерівномірному зволоженні схилів долин - більш зволожений схил буде скоріше ставати пологим).

16. Системи річкових долин та їх класифікація

В кожній річковій системі розрізнюють головну річку та її притоки.

За формами розташування долин у плані можна виділити 7 типів річкових систем:

1. Деревоподібний тип - звичайний для рівнинних областей.

2. Перистий - характерний для молодих складчастих та складчасто-глибових гір.

3. Ортогональний - на похилених плато,а градчастий - на більш давніх гірських країнах через перетворення первинної перистої системи річок.

4. Радіальний тип - спостерігається округлих островах або підвищеннях (відцентрований підтип). Рідше - доцентрований, коли річки добігають до замкненої ізометричної котловини

5. Паралельний - на молодих, слабко похилених рівнинах.

6. Кільцевидний - на куполоподібних складках або на склепіннях складок.

Заплава - припіднята нам меженним рівнем води у річці частина дна долини, яка вкрита рослинністю та затоплюється тільки під час повені. Відмінності у рельєфі будові заплав рівнинних річок покладені в основу їх класифікації. За характером рельєфу розрізнюють сегментні, паралельно-гривасті та обваловані типи заплав.

Сегментні заплави характерні для меандруючих річок. Паралельно-гривасті заплави виникають у великих річок з широкими долинами. Вони обумовлені тенденцією річки зміщуватися весь час в бук одного зі схилів (вплив сили Коріоліса або тектонічних рухів). Обваловані заплави характерні для річок, які перетинають передгірські похилені рівнини. За будовою розрізнюють заплави акумулятивні та цокольні. До акумулятивних заплав відносяться заплави з нормальною або підвищеною потужністю алювію. Цокольними називають заплави з малопотужним алювієм, який залягає на породах неалювіального походження або на давньому алювії таким чином, що меженне русло річки врізане в ці породи.

Річкові тераси - східчасті форми рельєфу, що простягаються вздовж одного або обох схилів долини на десятки та сотні кілометрів, в будові яких беруть участь алювіальні відклади - річкові тераси.

Причини утворення терас:

1. Якщо в басейні річки клімат змінюється в бік зволоження та річка стає більш повноводною - зростає її ерозійна здатність. Річка починає заглиблювати свою долину, розробляти новий профіль рівноваги, який відповідає новому режиму. Попередня заплава виходить з-під впливу річки та перетворюється в надзаплавну терасу.

2. Зміна базису ерозії

3. Утворення терас може бути пов'язане з тектонічними рухами.

Рахунок терас ведеться з низу від молодих до більш давніх. Найбільш низьку терасу, яка підвищується над заплавою - називають першою надзаплавною терасою. Вище знаходиться друга, третя та інші. У кожній терасі розрізнюють площадку, уступ, бровку та тиловий шов. Тераси можуть бути ерозійними, акумулятивними та цокольними. У ерозійних терас алювій має незначну потужність, представлений переважно русловою фацією. У акумулятивних терас добре розвинуті всі фації алювію. Вони на всю висоту уступу складені алювієм та його основа розташована нижче рівня води у річці. При наявності терас співвідношення їх між собою в долинному профілі впоперек може бути різним. Розрізнюють тераси накладені, вкладені та врізані. Накладені тераси складаються з налягаючих одна на одну різновікових алювіальних товщ таким чином, що верхня молода тераса - денна, а більш низькі тераси - похованими.

Вкладені тераси є всі денними, утворюються або через чергування ерозійної та акумулятивної діяльності річок або скороченням нормальної потужності алювію.

Врізані тераси - денні. Їх алювій повністю або частково прислонений до порід цоколя більш високих терас та утворюється внаслідок переважання ерозійної діяльності річок.

17. Карст та карстові форми рельєфу

Під терміном "карст" розуміють сукупність специфічних форм рельєфу та особливостей наземної та підземної гідрографії, яка властива деяким областям, складеним розчиненими гірськими породами: галіт, гіпс, вапняк, доломіт. Сутність карстових процесів заклечається в розчиненні породи атмосферними, талими, підземними,а в деяких випадках і простими водами.

Головна умова розчинності вапняку - достатня кількість розчиненої вуглекислоти у воді - тоді вода стає хімічно агресивною.

1. Рельєф - на полого нахилених поверхнях карстові утворення виникають швидше і більш різноманітні ніж на крутих схилах.

2. Чистота та потужність вапняку - чим чистіші та потужніші вапняки, тим інтенсивніше вони підлягають карстоутворенню.

3. Структура порода - грубоуламкові або черепашкові вапняки карстуються значно менше, ніж однорідні дрібнозернисті вапняки.

4. Клімат - температурний режим,кількість та характер опадів, що випадають; наявність багатовікової мерзлоти, яка перешкоджає проникненню води в породи, що карстуються.

5. Тріщинуватість порід, що карстуються.

В залежності від того, чи виходять породи, що карстуються, на земну поверхню, або вони перекриті зверху іншими відкладами, які не підлягають карсту, розрізнюють голий або покритий карст.

Карст, що розвивається під розчинною дією поверхневих вод - утворює поверхневі форми (поверхневий карст).

Якщо за рахунок розчинення підземними водами, то утворюються підземні карстові форми (підземний карст).

Поверхневі карстові форми. Найбільш прості форми поверхневого касту - кари та карові поля.

На поверхні вапняків, які не мають рихлого покрову, під дією дощових та талих снігових вод, утворюються системи вузьких жолобів, борозен, які розділені неширокими гребінцями. Такі форми називаються карами. Глибина борозен - від декількох десятків сантиметрів, до півтора-трьох метрів. Ширина жолобів від декількох сантиметрів до 1-1.5 метри. Кари можуть займати значні площі та утворювати важко прохідні карові поля. Карстові воронки виникають в тріщинуватих вапняках. Дощова та снігова вода, яка стікає на глибину, недостатньо насичена, тому розчинює стінки тріщин, утворюючи западини, які мають форму воронки з поглинаючим отвором на дні, який називається понором. При розширенні та злитті карстових воронок виникають великі карстові форми, котловини та полья, які представляють собою великі замкнені депресії, площею до 300-400 квадратних кілометрів з плоским дном та крутими схилами.

Підземні карстові форми.

По мірі розвитку поверхневого карсту поглинаючі тріщини розширюються, перетворюються на карстовий колодязь - вертикальне заглиблення, яке досягає десятків метрів в глибину. З найбільш глибокими тріщинами пов'язані карстові шахти - глибокі вузькі, трубоподібні отвори, які виходять на глибину до сотні метрів.

Карстові колодязі та шахти - перехідні форми від поверхневого до глибинного карсту. Типові форми останнього - печери, які утворюються під дією підземних вод, в результаті розширення тріщин в породах, що карстуються, та вздовж площин нашарування. На стелі та днищах печер розвинені натічні вапнисті утворення - сталактити на сталагміти, які при злитті можуть утворювати потужні колони (сталагнати).

Суфозія та термокарст

Поруч зі справжнім карстом зустрічаються процеси та форми рельєфу, які зовнішньо дуже схожі на карст. Це - глинистий карст та термокарст. Глинистий карст спостерігається в аридних та семіаридних країнах,в районах, складених сильно карбонатними глинами, суглинками, а також лесами. Винос розчиненого матеріалу по тріщинах поєднується з механічним виносом глинистих і алевритових частинок - суфозією, яке призводить до утворення просадових западин - блюдець. В сильно карбонатних суглинках та глинах виникають глибокі підземні ходи та провали, які нагадують справжній карст. Ці утворення - глинистий карст. При термокарсті також утворюються різноманітні провальні та просадові форми, але вони повязані з таненням похованого льоду або протаненням мерзлих порід в областях розповсюдження багатовікової мерзлоти.

Зонально-кліматичні типи карсту

Карстовий процес - денудаційний процес, який проходить по-різному в різних кліматичних зонах. Країни з помірним кліматом - області переважно покритого карсту, карстові утворення повязані з підземним вилуговуванням,а поверхневі - обумовлені провалами та просіданням рихлого матеріалу над підземними карстовими порожнинами.

Для тропічного карсту - є характерним розвиток позитивних форм рельєфу у вигляді башт, або конусів, які піднімаються над деяким середнім рівнем - базальною поверхнею.

За морфологією позитивних елементів рельєфу, тропічний карст підрозділяється на куполоподібний, баштовий, конічний та котловинний.

Куполоподібний карст характеризується скупченням куполоподібних підвищень, розділених вузькими, увігнутими сідловинами. Відносна висота горбів - 20-150 м при поперечнику основи - до 80.

Баштовий карст - часто спостерігається по периферії області розповсюдження куполоподібного карсту. Для нього характерні крутостінні ізольовані одне від одного підвищення (башти та стовпи). Відносна висота яких може досягати 300 м та більше.

Конічний карст - відрізняється від баштового морфологією підвищень, які мають вигляд більш або менш правильних конусів - тобто схили їх вже значно виположені. Котловинний карст - відрізняється розвитком увігнутих карстових котловин, відокремлених один від одного гостроверхими вапняковими гребінцями. Для тропічного карсту розвиток звичайних для карстових областей форм рельєфу (воронки, колодязі, кілки), є не менш характерним, ніж позитивні форми.

18. Гляціальні процеси та гляціальні форми рельєфу