Геоморфологія як наука

Гляціальні рельєфоутворюючі процеси обумовлені діяльністю льоду.

Необхідні умови утворення льодовиків:

· Достатньо низькі середньорічні температури

· велика кількість атмосферних опадів

· Певні особливості рельєфу

Такі умови створюються у сфері снігу або хіеносфері. Нижньою межею хіеносфери є снігова лінія - рівень, вище якого річне прирощення снігової маси більше від витрат на танення і випаровування. На рівні снігової лінії прибутково-видатковий баланс снігу дорівнює нулю. Снігова маса поступово ущільнюється, розкристалізовується, та переходить у фірн (зернистий лід). У разі щільності 0,83 грам на сантиметр кубічний фірн перетворюється на глетчерний лід. В ньому між окремими зернами вже немає проміжків, заповнених повітрям. Кубометр свіжого снігу важить 85 кг, фірну - 600 кг, глетчерного льоду - 900 кг.

Умовою постійного існування льодовика є перевищення маси льоду, яка щороку утворюється (акумуляція) над масою льоду, яка витрачається під час танення, випаровування, відколювання айсбергів - абляція. За цих обставин у розвитку льодовика можливі 3 фази:

1. Наступання - коли акумуляція перевищує абляцію

2. Стаціонарне положення - коли акумуляція дорівнює абляції

3. Відступальна - коли акумуляція менша за абляцію.

У льодовиків виділяють зону живлення - територію, де сніг перетворюється на фірн, а потім на глетчерний лід; а також зону стоку - територію, по якій рухається льодовик. За співвідношенням цих зон розрізнюють 3 морфологічні типи льодовиків:

1. Гірські

2. Покривні

3. Проміжні

Гірські - 0,5% площі. Серед низ розрізнюють льодовики долин, схилів та вершин.

Льодовики долинні, або льодовики Альпійського типу - розташовуються депресіях гірських областей, закритих з трьох боків (цирків), та спускаються вниз ущелинами річок у вигляді язиків. У них чітко виражені зони живлення та стоку. Серед льодовиків-схилів виділяють карові та висячі.

Карові льодовики - розташовуються в чашоподібних заглибленнях по схилах гір(карах), і майже позбавлені зони стоку. Вони часто складені фірном.

Висячі льодовики - приурочені до западин на крутих схилах, їх ложе обривається уступом, з якого періодично зривається вниз лавина, обвали. Льодовики вершин покривають вершини гір і бувають зіркоподібними, коли схили сильно розчленовані, та льодовик спускає по них окремі язики, які мають конічну форму при гладеньких схилах. Поривні (материкові льодовики) - розташовані в полярних та приполярних районах та характеризуються відсутністю чіткого поділу на зони живлення та стоку. В таких льодовиках спостерігається радіальний характер руху льодовикових мас.

Льодовики проміжного (скандинавського) типу характерні для плосковершинних гір скандинавського півострова. Це невеликі за розмірами льодові покриви, які мають ознаки і гірських льодовиків, тобто утворюють язики по долинах річок в гірських ущелинах. Льодовики виконують значну роботу щодо руйнування гірських порід, транспортування уламкового матеріалу та його акумуляції. Й Руйнівний вплив льодовиків на породи підлідного ложа називають екзарацією (льодовикове виорювання). В дно льодовика вмерзають уламки гірських, які під час руху льодовика діють на підстиляючі породи, як напильник. Брили, які переносяться льодовиками, набувають округлої форми, їх називають льодовиковими або ератичними. Долини річок, якими рухається льодовик. Набувають коритоподібними формами з плоским дном та крутими схилами. Такі долини називають трогами, у Скандинавії - трогові долини, які затоплені морем - фіорд.

Під час свого руху льодовики переносять уламковий матеріал - від піску до великих брил. Весь цей матеріал, який транспортується льодовиками і відкладається внаслідок їх танення - морена. Серед рухомих морен виділяють поверхневі, внутрішні і донні. Поверхневі морени поділяються на бічні та серединні. Бічна морена утворюється на поверхні льодовика через нагромадження по його краях уламків. Під час злиття двох льодовикових язиків бічні морени об'єднуються у серединні. Внутрішні морени - той уламковий матеріал, який вмерзає в дно льодовика на шляху його переміщення. Після танення льодовика, який довгий час перебував й стаціонарному стані, біля його переднього краю нагромаджується (кінцева морена). Основна морена є нагромадження усього уламкового матеріалу, що переносять льодовики, який рівномірно відкладається на поверхні льодовикового ложа. З основною мореною деколи пов'язують утворення таких специфічних форм льодовикового рельєфу, як друмліни - продовгувато-овальні горби, завдовжки від кількох сотень метрів до 10-15 км.; завширшки 100-200м, завширшки - 5-30 м. Осі друмлінів орієнтовані за напрямком руху льодовиків. Морени суттєво відрізняються від інших типів континентальних осадків та складені сумішшю уламків гірських порід різної розмірності. Характерними ознаками морен є відсутність відсортованості уламкового матеріалу за розмірами, відсутність верствуватості та неоднорідність складу.

Особливий тип осадків - флювіогляціальний (воднольодовикові), які формуються через перемивання донної та кінцевої морен талими водами, що витікають з-під льодовика. Відрізняються від морен відсортованістю та верствуватістю. Вони утворюють такі форми рельєфу , як ози, ками, зандри.

Ози - довгі, вузькі гряди або вали, подібні до дорожніх насипів, витягнуті за напрямком руху льодовика, та складені верствуватим піщаним та гравійно-галечним матеріалом. Висота - 15-50м при ширині біля основи 50-150 м.

Ками - округлі горби, часто із плоскими вершинами, заввишки 10-12 метрів, складені пісками супісками, глинами з домішками грубоуламкової морени. Ками поширені в тих самих районах, що і ози.

Зандри або зандрові поля - слабкохвилясті горбкуваті рівнини, утворені конусами виносу талих вод з-під льодовика. Їх матеріал змінюється від грубоуламкового до піщаного в міру віддалення від переднього краю льодовика. Зандрові поля четвертинного зледеніння - піщані рівнини Полісся.

Морфоскульптура областей гірського зледеніння характеризується наявністю вироблених акумулятивних та проміжних форм рельєфу. Виробленими формами є кари (амфітеатри, де відбувається первинне та подальше нагромадження снігу - фірну - глетчерного льоду).

Останці-карлінги - наслідки руйнування схилів на рівні снігової лінії процесами морозного вивітрювання.

Троги, баранячі лоби ( обточені внаслідок екзарації виходи скельних порід).

Кучеряві скелі - виходи щільних порід, які густо вкриті льодовиковими подряпинами.

Ригелі - різкі перегини повздовжнього профілю трогів.

До акумулятивних форм рельєфу належать моренні пасма (смуги нагромадження різного за розмірами уламкового матеріалу, які розміщені зазвичай уздовж фронту льодовикового язика.

Ками (пагорби зі спадистими схилами, утворені на місці колишніх озерних знижень на поверхні льодовика)

Зандри, масиви стрічкових глин (розміщені зазвичай на місці колишніх озер перед краєм льодовика). Проміжними формами рельєфу вважають такі, що утворені внаслідок поєднання вироблених та акумулятивних форм.

19. Рельєфоутворення в кріолітології

Мерзлотні (кріогенні форми рельєфу) розвинені в областях розповсюдження багаторічної мерзлоти, але зустрічаються і в областях сезонного промерзання ґрунтів.

До кріогенних процесів відносяться

1. пучення та утворення наледінь

2. Кріогенне вивітрювання, морозне сортування, соліфлюкція та ін.

3. Морозобійне розтріскування

4. Термокарст

На плоских ділянках вершинної поверхні гір через кріогенне вивітрювання утворюються плащеподібні накопичення глибового та щебенистого матеріалу - кам'яні розсипи або кам'яні моря. На горизонтальних та субгоризонтальних поверхнях утворюється структурний мікрорельєф: кам'яні багатокутники, сітки, кільця.

На схилах гір, які складені скельними породами широко розвинені нагорні тераси, а також куруми (кам'яні полоси). В областях відносної стабілізації широко розвинені термокарстові процеси, які призводять до утворення від мілких термокарстових западин до великих термокарстових озер та глибоких різноманітних за площею котловин - аласів. На схилах річкових долин та аласів. На схилах річкових долин та аласів розвинені термоерозійні ритвини та яри соліфлюкції. В областях переважаючої акумуляції часто зустрічаються багаторічні бугри пучення - гідролаколіти.

Специфічні форми рельєфу утворюються при деградації багатовікової мерзлоти - термокарстові форми. З відтаюванням багатовікової мерзлоти повязані термоабразійні та термоерозійні процеси.

Термоабразія - термічна дія морського хвилювання на береги, складені мерзлими ґрунтами. У цьому разі біля лінії берегу виробляється ніша виточування та термоабразійний кліф.

Термоерозійні форми - улоговини, яри, долини, які зобов'язані своїм походженням не тільки механічній та хімічній, але і термічній дії поверхневих водних потоків на дно та береги, складені мерзлими ґрунтами.

Размещено на Allbest.ru