Розвиток Республіки Індонезія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Назва "Індонезія" є складовим і походить від топоніма "Індія" (лат. Indus) В поєднанні з похідним від грецького слова "несос" (греч. н?упт - острів), Буквально "Острівна Індія". Перші випадки його вживання відносяться до кінця XVIII століття . Однак документоване введення цього поняття в науковий обіг відбулося тільки в 1850, коли британський етнограф Джордж Віндзор Ерл (Англ.) рос. (англ. George Windsor Earl) Запропонував використовувати для узагальнюючого назви жителів Малайського архіпелагу етнонім "індунезійци" (англ. indunesians) Замість употреблявшегося в той період етноніму "малаюнезійци" (англ. malayunesians). Пізніше учень Ерла, Джеймс Річардсон Логан (Англ.) рос. (англ. James Richardson Logan) У своїх роботах вперше вжив топонім "Індонезія" (англ. Indonesia) Як синонім використовувався тоді топоніма "Індійський архіпелаг" (англ. Indian Archipelago ), А німецький етнограф і філософ Адольф Бастіан (ньому. Adolf Bastian) Опублікував монографію під заголовком "Індонезія або острова Малайського архіпелагу" (ньому. Indonesien oder die Inseln des Malayischen Archipels ).

При цьому, незважаючи на досить швидке поширення топоніму "Індонезія" в міжнародній академічному середовищі, в Нідерландах (колоніальної метрополії цієї території) він довгий час практично не використовувався: серед голландців колонія, як і раніше фігурувала як " Нідерландська Ост-Індія "( нід. Nederlandsch Oost Indi ), Або просто "Індія" (нід. Indi ), В суспільно-політичній лексиці в її відношенні вживалося також поняття "Схід" (нід. de Oost ).

Будівля в Джакарті, в якому в жовтні 1928 року проходив конгрес молодіжних організацій. Нині музей Клятви молоді Початок активного поширення слова "Індонезія" в Нідерландах і Нідерландської Ост-Індії пов'язане з піднесенням національно-визвольного руху серед населення колонії на початку XX століття. Так, в 1913 один з перших активістів руху, яванська журналіст і публіцист Суварді Сурьянінграт (Англ.) рос. заснував в Нідерландах приватне агентство новин під назвою "Індонезійський прес-бюро" (нід. Indonesisch Pers Bureau ).

Проте впровадження слова "Індонезія" в дійсно широкий суспільний лексикон в Нідерландської Ост-Індії пов'язане з проведенням в Джакарті 27 - 28 жовтня 1928 конгресу молодіжних організацій національно-визвольного спрямування. В ході заходу було вперше публічно виконано гімн "Велика Індонезія" (індон. Indonesia Raya ), А його учасники принесли так звану "Клятву молоді" (індон. Sumpah Pemuda ), Присягнувши на вірність єдиній батьківщині - Індонезії, єдиної нації - індонезійської, єдиної мови - індонезійському.

Перше: Ми, сини і дочки Індонезії, визнаємо одну Батьківщину - індонезійську землю.

Друге: Ми, сини і дочки Індонезії, визнаємо приналежність до однієї нації - індонезійської нації.

Третє: Ми, сини і дочки Індонезії, прихильні об'єднуючого мови - індонезійському мови.

Клятва молоді, 28 жовтня 1928

На території Індонезії знаходяться одні з найбільш ранніх ареалів розселення древніх людей. Виявлені на Яві копалини останки одного з підвидів людини прямоходячої - пітекантропа, також відомого як яванська обезьяночеловек, відносяться до періоду нижнього палеоліту (приблизна датування відповідних знахідок - від 2 мільйонів до 500 тисяч років назад). Питання про класифікацію іншого відомого гомініда - флореської людини, останки якого були виявлені на індонезійському острові Флорес і датуються періодом від 95 до 17 тисяч років тому, залишається відкритим: значна частина дослідників відносить його, як і пітекантропа, до людини прямоходячої, проте деякі вважають підвидом людини розумної .

Близько 45 000 років тому розпочалося заселення території Індонезії людиною розумною. Починаючи з цього часу мало місце кілька міграційних хвиль, в ході яких на острови з континентальної частини Південно-Східної Азії переміщалися представники різних етнічних груп, найбільш ранні з яких належали до негроїдної раси. Проникнення сюди монголоїдні народностей, які принесли з собою високу неолітичну культуру, почалося в другому тисячолітті до нашої ери. Першу велику хвилю монголоїдів сформували так звані протомалайци (Англ.) рос. , Другу, що відноситься до середини першого тисячоліття до нашої ери - дейтеромалайци (Англ.) рос. . Останні, колишні носіями високорозвиненою культури бронзи і широко розповсюдили на заселеній території землеробство, стали предками більшої частини сучасних індонезійців. Перехід до бронзи на основній території країни завершився до початку нашої ери, тоді ж у прибережних районах почався перехід до культурі заліза .

I. Республіка Індонезія

§1. Географічне положення Республіки Індонезія

Індонезія -- унітарна держава, офіційна назва- Республіка Індонезія- країна в Океанії та Південно- східній Азії.Розташована на островах Малайського архіпелагу та західної частини острова Нова Гвінея .Омиваеться водами Тихого та Індійського океанів. Є найбільшою острівною державою у світі.Значна частина островів відноситься до Зондських, які в свою чергу поділяються на Великі та Малі Зондські Острови.Має сухопутний кордон з Малазією,Папуа-Новою Гвінеєю та Східним Тимором.Індонезія складається 13 700 островів загальною площею близько двох мільйонів квадратних кілометрів.При цьому приблизно половина цих островів такі малі,що їх ніхто не заселяє. Нусантара -- «острівна країна» -- так звучала її назва за давніх часів. Так і є -- це дійсно найбільша острівна країна світу, що простяглася вздовж екватора приблизно на 5150 км, утворивши своєрідний міст між Азією та Австралією.

§2. Природа

Природні умови Індонезії визначаються трьома основними чинниками: широтним положенням (країна розкинулася обабіч екватора), сейсмічною активністю (острови розташовані в районі зіткнення Євразійської та Індо-Австралійської літосферних плит), а також тим, що ця острівна держава оточена водами Світового океану-Раніше ця територія була єдиним масивом суходолу, що з'єднувався з материком. Поступово розташована тут ділянка земної кори опускалася, залишивши на поверхні океану найбільш піднесені райони, які зараз і являють собою острови. Інша частина суходолу перетворилася на мілководні моря й протоки. Рельєф Індонезії надзвичайно різноманітний. Він являє собою й заболочені приморські низовини, і засніжені гірські вершини, розташовані поблизу екватора (найвища точка -- гора Джая на острові Мова Гвінея -- 5029 м).

Приблизно половину держави займають гірські пасма. Також, тут налічується понад 400 вулканів, більше ніж сотня :і яких -- діючі. Пояс вулканів простягнувся вздовж межі літосферних плит через Суматру, Яву, Балі, Флорес, Сулавесі. Найбільша кількість їх на найгустонаселенішому острові -- Ява, що налічує понад сто вулканів, близько тридцяти з яких -- діючі. У центрі й на північному сході острова Калімантан розташовані гірські хребти заввишки до 1101 м і плато, а на півдні й заході -- горбкуваті рівнини й низовини. На сході острова Ява, у священному для яванців місці, розташований один із найактивніших вулканів країни -- Бромо (2392 м), що розмістився всередині кальдери -- западини, що утворилася в результаті грандіозної вулканічної катастрофи, яка відбулася сотні тисяч років тому. Однак найвідоміший вулкан країни - Кракатау, що розташований на однойменному острові в Зондській протоці.

Клімат країни екваторіальний і субекваторіальний. Його особливостями є постійно високі температури, велика кількість опадів і висока відносна вологість. Температура повітря на узбережжі протягом усього року становить +26...+27 °С. У країні не відбувається зміна пір року. У горах температура поступово знижується: на висоті 1500 м вона близька до +18 °С, 3000 м -- приблизно +9 °С, а більше ніж 4500 м - нижче за 0 °С, тут лежить сніг. Опадів випадає від 1000-2000 м'м на рівнинах, до 4000 мм і більше в горах. Дві третини території Індонезії займають ліси й інша рослинність. Тільки на Калімантані відомо більше ніж 10 тис. видів рослин. На площі в один гектар тут можна зустріти до 250 видів дерев, причому деякі з них у єдиному екземплярі, У тутешніх лісах багато дерев із цінною деревиною, серед них ебенове, залізне, кам'яне. Також зустрічаються непентеси -- рослини, що поїдають комах, а на Суматрі можна зустріти рослину з-найбільшою квіткою у світі -- рафлезію Арнольда.

В останні десятиліття, у гонитві за цінною деревиною, ліси Індонезії інтенсивно вирубуються. Для збереження флори й фауни уряд заборонив хижацькі вирубування деяких видів дерев і полювання на деяких тварин, зокрема орангутангів, носорогів, слонів.

Індонезія має одну з найпротяжніших берегових ліній у світі (більше ніж 54 тис. км), однак тут усе-таки відчувається брак зручних місць для гаваней, тому іноді судна піднімаються до портів угору течією річок, яких в Індонезії дуже багато. Усі вдай повноводні, хоча й невеликі за протяжністю. Найдовша річка Індонезії -- Капуас, що стікає з гір Центрального Калімантана та впадає в Південно-Китайське море. Надра країни дуже багаті на корисні копалини, особливо важливу роль відіграє нафта (розвідані запаси 1,2 млрд тонн) і природний газ (2,5 трлн м3); Основні

родовища розташовані на Суматрі, де нафтові шари йдуть під дно Малаккської протоки, Яві, Калимантані й у західних районах Іріан-Джая. У країні є великі запаси олова, бокситів, вугілля, міді, уранової руди. Відкрито родовища залізної руди, марганцю, нікелю; кобальту, хромітів, золота, срібла, алмазів.

§3. Історичний розвиток

Історичний розвиток на окремих островах архіпелагу мав свої особливості. Якщо на одних уже в ранній період з'явилися державні утворення, то населення інших протягом багатьох століть залишалося на низькому рівні суспільного розвитку.

Найбільш інтенсивно йшов процес формування держав у деяких районах прибережної Яви й на Суматрі. До IV ст. належать перші достовірні відомості про князівство Тарума, що склалося в західній частині Яви. Від VII ст. беруть початок відомості про зростаючу могутність королівства Шрівіджайя. Його правителі змогли поширити свій вплив на весь острів Суматра й півострів Малакка, узявши під контроль Малаккську протоку.

У XIV--XV ст. склалася індонезійська імперія Маджапахіт із центром на острові Ява. На якийсь час її правителям удалося об'єднати країну. Цей період ознаменувався ще однією важливою подією, що змінила хід суспільного розвитку Індонезії - населення країни стало цікавитися ідеями ісламу. На початку XV ст. нова релігія була прийнята правителем Малакки, де сформувався центр мусульманства, а на порозі наступного століття іслам уже сповідували більшість населення архіпелагу.

Із початку XVI ст. доля народів архіпелагу все більше стала залежати від європейців. Першими почали освоювати цей район португальці, що взяли гору над іспанцями й отримали^контроль над областями, багатими па прянощі. У 1511 р. вони досягай Малакки, а в 1512 р. надійно влаштувалися на «Пряних островах». На початку XVII ст. португальців витіснила Нідерландська Ост-Індська компанія, що мала монопольне право па торгівлю й розміщення тут факторій. У 1621 р. центром голландських колоніальних володінь стало місто Батавія, теперішня Джакарта.

До початку XX ст. голландці оволоділи всією територією Індонезії. її народ неодноразово воював із колонізаторами, найвідомішими є численні повстання на Яві й Суматрі. Саме тут на початку XX ст. зароджується організований національно-визвольний рух. 17 серпня 1945 р. була проголошена незалежність країни, але Нідерланди визнали її тільки через роки.

§4. Столиця Республіки Індонезія

Сьогодні Індонезія - президентська республіка. Населення Індонезія посідає четверте місце у світі за кількістю населення, причому зростає воно доволі швидко: якщо в 1950 р. тут прожило 79,5 млн осіб, то зараз утричі більше. Природний приріст і на сьогодні є досить високим - 14,5 особи на 1000 жителів. Майже третина індонезійців -- діти до 15 років, хоча поступово їхня частка в населенні країни зменшується, відповідно збільшуючи частку старшої вікової групи. Середній вік індонезійця --

25,8 року, тривалість життя -- 67,3 року. Острови населені досить густо, середній показник -- 129 осіб/км . численні мадурці (7 %), малазійці (7 %), а з некорінних -- китайці.

Джакарта- столиця Індонезії, на острові Ява.Джакарта заснована на початку XVII cт. На місці зруйнованого голландськими колонізаторами індонезійського міста Джаякерта.В колоніальний час Джакарта мала назву Батавія. У Джакарті проживають 10 мільйонів осіб.Острів Ява найбільш заселений .На двох великих островах - Яві та Суматрі - тісняться 65 відсотків населення країни. На іншій території населення, як правило, зосереджене на узбережжях і в долинах річок. Індонезію населяють більше ніж 300 народностей, найбільша з яких яванці (45 %). Вони заселяють більшу частину Яви, південні узбережжя Суматри й Калімантана. На

південному заході Яви проживають сунданці (14 %). З інших народів найбільш численні мадурці (7 %), малазійці (7 %), а з некорінних -- китайці.

Народи Індонезії розмовляють тисячам мовами та діалектами. Роль чинника, що інтегрує нації, відіграє індонезійська мова («Бахаса Індонезія»), що є державною.

У країні переважає сільське населення, городяни складають тільки 45 % жителів. Однак міське населення швидко зростає -- майже на 4 % на рік. У другому за розміром місті країни - Бандунзі - проживають 2,78 млн жителів, а в місті Сурабая -- 2,7 млн осіб. Найбільші банки й комерційні фірми зосереджені в торговельному й фінансовому центрі столиці -- районі Кота. Місто Сурабая розташоване на острові Ява. Це морський порт у гирлі річки Калі-Мас і великий центр текстильної промисловості. Також тут працюють підприємства машинобудування, нафтохімічної та харчової промисловості, широко представлені численні художні промисли, зокрема знаменитий батик. Батик - це техніка розпису, за якої візерунок наносять на матерію тонким шаром розплавленого воску, після чого її опускають у фарбу, що замальовує невкриті воском частини.

У Джакарті знаходяться майже усі центральні заклади,Державний університете та багато інших вищіх навчальних закладів.Столиця є одним з найбільших промислових центрів Індонезії.

§5. Відомості про Республіку Індонезія. Адміністративний поділ - країна ділиться на 31 провінцію і 2 особливі адміністративні округи - Джакарта і Джок'якарта. Грошова одиниця - індонезійська рупія = 100 сенам.

Умовне позначення - Rp. Неформально, місцеве населення називає рупію "perak", це слово перекладається з індонезійської мови як "срібло". Перша індонезійська рупія з'явилася в 1945 році, спочатку індонезійська рупія перебувала у повсюдному зверненні, поряд з голландських гульденів і тієї рупією, емітентом якої виступало Японське окупаційний уряд. До кінця 1949 року, індонезійська рупія витіснила інші валюти. Згодом відбулася інфляція, уряд Індонезії провело реформи по деномінації національних грошей. 1965 ознаменувався випуском нової рупії.

Індонезійські банкноти в більшості своїй виготовляються з банкнотного паперу, проте існують кілька видів купюр, які мають полімерну основу. Вперше полімерні грошові білети були випущені в 1993 році гідністю в 50 000 рупій з нагоди 25-річчя з початку економічного розвитку держави. На лицьовій стороні цих банкнот зображений Сухарто, на задньому плані - аеропорт "Соекарно-Хатта" в Джакарті з злітає літак, що символізує розвиток Індонезії.

Другий випуск полімерних купюр, тепер уже номіналом в 100 000 рупій, припав на 1999 рік.

Це було пов'язано з рішенням Банку Індонезії випустити купюри, які мають більш високу ступінь захисту від підробок і які будуть менше зношуватися. Однак випуск подібних банкнот викликав деякі труднощі при роботі з лічильними машинами, тому в 2004 році знову стали випускати паперові гроші.Одна індонезійська рупія прирівнюється до 100 сенам, однак монети поступово виходять з обігу.

Паперові гроші випускаються вартістю в 100, 500, 1000, 5000, 10 000, 20 000, 50 000 рупій. Серед них можна виділити купюру в 1000 рупій розміром 141 х 65 мм. В середині на особовому обороті поміщений портрет капітана Паттімури.

Релігія - близько 80 % населення- мусульмани,Протестанти і католіки -10%, будизм і конфуціанство - 3%,анімізм - 7 %. В Індонезії іслам знайшов особливу форму: відбулося переплетення мусульманських звичаїв з індуїстськими й буддистськими традиціями, а також із культом предків

Зайнятість населення. Починаючи з 1980 економічно активне населення зросло на 45 млн. чоловік. Контингент населення щорічно поповнюється приблизно на 2,5-3 млн. за рахунок притоку молоді. Тільки частина їх працевлаштовується у великих містах на підприємствах та будівництвах. Більшість індонезійців, які не зуміли знайти собі місце в рамках формального сектора, шукають роботу в неформальних структурах, характерних для центрів урбанізації. Сьогодні, за оцінками на 2004, економічно активне населення Індонезії становить 105,7 млн. чоловік, з них 41,2% - жінки. Великі державні інвестиції в розвиток народної освіти в 1970-х відгукнулися зростанням рівня письменності дорослого населення з 47% у 1961 до 89% у 1997. Однак у процесі індустріалізації 1980-1990-х виявилася нестача кваліфікованих робочих кадрів. Повністю зайнятих у виробництві - близько 60 млн. чоловік. За офіційними даними, рівень безробіття знизився з 10,6% у 2002 до 8,7% у 2004, при цьому в середині 1990-х безробіття було особливо високим серед людей з вищою освітою. Число осіб за межею бідності - 27% (1999). У 2010 р. число осіб за межею бідності- 13,3% , рівень безробіття -7,1% (2010 р.).

Незважаючи на відплив робочої сили з сільського господарства в інші галузі, велика частина населення (38,3%) зайнята в аграрному господарстві; в сфері послуг працює 48,9%, у промисловості - 12,8%. Населення - 242, 500 млн осіб(2011).

ІІ. Державні символи

§1. Прапор Індонезії

Прапор Індонезії являє собою прямокутне полотнище з пропорціями 3:2, розділене на дві горизонтальні смуги рівного розміру - червону нагорі і білу внизу. Законодавчо затверджені різні розміри прапора для різних державних установ, транспортних засобів, політичних і громадських заходів, при цьому пропорція 3:2 залишається незмінною.

Верхню половину прапора займає червоний колір, який означає мужність та людське тіло. Нижню половину займає білий колір, що означає душу людини. Разом вони символізують людину вцілому. Був прийнятий в день незалежності Індонезії 17 серпня 1945 року. Історія свідчить, що прапор Індонезії значною мірою пов'язаний з прапором Голландії. За розповідями, коли Індонезія звільнялась від панування Голландії, то один з борців за незалежність цієї країни розірвав Прапор Нідерландів.Від нього залишились тільки червона та біла частини, що і стали новим прапор держави.

§2. Державний герб

Червоно-білий прапор вперше став використовуватися активістами національно-визвольного руху. Історія створення прапора і значення його квітів документально не зафіксовано. Згідно з найбільш поширеною версією, він успадкував кольору прапора середньовічної держави Маджапахіт, червоний символізує хоробрість, білий - чистоту намірів. Існує також версія походження індонезійського прапора від нідерландського, від якого були взяті два з трьох кольорів .

Державним гербом Індонезії, відповідно до Закону про державний прапор, державну мову, державний герб і державний гімн, є золота міфологічна птах Гаруди з геральдичним щитом на грудях. Оперення Гаруди символізує 17 серпня 1945 - дату проголошення Республіки Індонезії: 19 пір'я в нижній частині тіла і 45 на шиї - 1945 рік, 8 пір'їн у хвості - місяць серпень, 17 пір'я в кожному з крил - 17-е число. В пазурах Гаруда тримає срібну стрічку з національним девізом, написаним чорними великими літерами на старояванском мовою - "Єдність у різноманітті" (яв. Bhinneka Tunggal Ika, буквально "різноманітність єдине це") .

Щит на грудях Гаруди четирехчастний, з малим щитком в серце, в чорному полі якого золота п'ятикутна зірка, що символізує віру в єдиного Бога. П'ять елементів герба символізують п'ять принципів державної ідеології Панча Сила. У першій частині в червленому поле голова бантенга, що символізує народність, керовану представницькими органами; в другій в сріблі - дерево баньян, що символізує національну єдність; в третій, також у сріблі, - рисовий втечу і гілочка бавовни, що символізують загальну соціальну справедливість, в четвертій в червленому - ланцюг з круглих і прямокутних ланок, що символізує справедливий та цивілізований гуманізм; всі фігури натурального кольору. Верхню і нижню частини щита поділяє чорний вузький пояс, що символізує екватор, що проходить через територію Індонезії. Герб був розроблений султаном Понтіанак Хамідом II під час його роботи на посаді міністра без портфеля уряду Сполучених Штатів Індонезії і прийнятий в якості національного герба Республіки Індонезії 11 лютого 1950.

§3. Гімн Республіки Індонезія

Національний гімн - національний гімн Індонезії називається Indonesia Raya ("Велика Індонезія"). Пісня була представлена композитором Ваге Рудольфом Супратманом 28 жовтня 1928 року на національному з'їзді молоді в Батавії (зараз Джакарта). Пісня ознаменувала зародження національного руху, що охопив весь архіпелаг, який підтримував ідею однієї цільної Індонезії як наступника Датської Ост-Індії і протистояв поділу її на кілька країн.

ІІІ. Культура та традиції

§1. Національні та Державні свята

Свята і вихідні Індонезії: 1 січня, Страсна п `ятниця, 10, 25, 31 травня, 9 та 17 серпня, 20 і 25 грудня, релігійні (мусульманські) та місцеві свята. Фестивалі та святаУ зв'язку з величезною різноманітністю етнічних груп і змішанням релігій, Індонезія природно має і величезну кількість культурних подій, що проходять протягом всього року. Багато місцевих свят мають не менший колорит, ніж великі державні події, тому навіть за відсутності будь-яких офіційних фестивалів завжди можна познайомитися з безліччю цікавих народних традицій. На Балі проходять барвисті індуїстського святкування Нового Року (березень-квітень), головне свято острова - фестиваль "галунган" (дата непостійна, проходить протягом 10 днів), весняне свято в храмі Пура Бесакіх, Ньепі або "Свято Мовчання" супроводжується безліччю самостійних церемоній - день очищення храмових божеств Меласті, церемонія вигнання злих духів Пенгрупук, Нгембак Ньепі ("Прощена неділя") та ін, також цікаві церемоніальний свято Пура Меру, знаменитий "Свято повного місяця" у храмі в Чакранегара (червень), Фестиваль дощу "Перанг Кетупат "(жовтень-грудень), святкування Пуджавалі і безліч інших. День незалежності (17 серпня) з великою помпою святкується в кожному місті і на селі, особливо яскраво він проходить в Джакарті, що супроводжується численними карнавалами і культурними заходами. Джакартского Ярмарок проводиться в червні і триває приблизно три тижні. Також варто відвідати барвисті і яскраві події - вуличну ярмарку "Джалан ДЖАКСА" (серпень) та Міжнародний Культурний Перформанс (травень). На Сумбе в лютому і березні проходять театралізовані вистави, які повертають до ери міжусобної воєн. На острові Ларантука проводиться драматичний "Пасхальний Парад" (квітень-травень), в Рутенге і на Флорес - двобої на батога (серпень), на Сулавесі особливо цікаві "траурні банкети" Торайян (серпень-жовтень). На Яві особливо колоритні представлення традиційного "балету Рамаяни", що проходять зазвичай у відкритому театрі храмового комплексу Прамбанан два рази на місяць з травня по вересень. На острові Мадура проходять широко відомі перегони биків (серпень-вересень), що закінчуються барвистим фінальним забігом в Памекасане (вересень). Неодмінно варто відвідати чотириденний буддійський фестиваль Весак в Боробудур, який святкується в честь просвітління Будди. Тисячі паломників беруть участь у ході від храму Мендут до Боробудура, а по закінченні ходів проходять танцювальні вистави та виставки прикладних мистецтв.

§2. Культура

Культура окремих островів країни різноманітна. Так, більшість пам'яток архітектури, на які так багата Ява, беруть початок від раннього середньовіччя. Приблизно у VIII ст. на острові утворилося королівство Матарам. Його правителі залишили після себе безліч буддистських храмів та інших святинь. Найвідрмішим є буддистське святилище Боробудур, побудоване приблизно у 800 р. Ця величезна споруда, що являє собою десятиярусную кам'яну піраміду заввишки 31,5 м, була задумана як грандіозний символ Всесвіту. її прикрашають 504 статуї Буддита 1460 барельєфів загальною довжиною близько 5 км, що зображують життєвий шлях Будди.

В Іріан-Джая основну частину населення складають папуаси, більшість яких дотепер зберігають багатовікові традиції та обряди. Плем'я папуасів очолює вождь, іншим представником влади є чаклун. На нього накладаються обов'язки збереження давніх переказів, контроль над дотриманням общинно-родових звичаїв, правильним виконанням племінних ритуалів, а також обов'язок охоронця мумії давнього вождя.

У країні традиційно розвинені ткацтво, ковальське ремесло й карбування, місцеві жителі -- вправні різьбярі по дереву й кістці. Традиційний одяг чоловіків і жінок, насамперед яванців, -- саронг -- смуга тканини, що обертається навколо стегон або грудей і доходить до щиколоток. Головні убори -- шапочка із чорного оксамиту й батикова хустка. Основна їжа -- варений і потім обсмажений в олії рис або варений рис з шматочками овочів та приправою, популярні також рибні страви.

§3. Література

На початку ХХ ст. виникла і стала розвиватися сучасна індонезійська література, тісно пов'язана з національно-визвольним рухом. Видавництво "Балей пустака" ("Будинок літератури"), засноване колоніальним урядом у 1908 році, досі продовжує свою діяльність. У 1933 році три молоді письменники з Суматри - Сутан Такдір Алішахбан, Армайн Пане й Амір Хамзах, які прагнули в літературній формі виразити духовний світ своєї країни, почали випускати малотиражний літературно-художній і суспільно-політичний журнал "Пуджанга бару" ("Новий письменник"). У творах, які побачили світ завдяки видавництву "Балей пустака" й журналу "Пуджанга бару", нерідко зображалися проблеми молодих індонезійців, шлях яких до свободи і прогресу перепиняли сімейні традиції й родові пережитки.

Після падіння колоніального режиму в літературі Індонезії стався крутий поворот, пов'язаний з виникненням нової літературної течії - покоління 1945-го. Під впливом спогадів про роки японської окупації з'явилася дошкульна проза Ідруса (1921-1971), пристрасна поезія Хайріла Анвара (1922-1949) і прекрасні спогади Прамудьї Ананти Тура - "Світ людський" (1980), "Син всіх народів" (1980), "Сліди кроків" (1985) і "Скляний будинок" (1988), об'єднані в тетралогію "Квартет Буру". Багато років ці твори, у т. ч. написані Анантом Туром у період його ув'язнення на о-ві Буру, а потім під домашнім арештом у Джакарті, були заборонені в Індонезії. Не менш прохолодно офіційні власті Індонезії зустріли твір Ромо Мангуна "Ткач-птах" (1991), що удостоївся Премії письменників Південно-Східної Азії.

Серед безлічі талановитих поетів, які прийшли в літературу в роки після здобуття країною незалежності, можна виокремити імена Аїпа Росіді, Субагіо Састровардоджо, Сапарді Джоко Дамоно, Рендри (Віллібродуса Сурендри Брото). Рендра проявив себе не тільки в поезії, а й також у драмі, про що свідчать його сатирична п'єса "Барзанджі" (Святкування народження Мухаммеда) і переклад на індонезійську мову п'єси "В очікуванні Годо" Семюела Беккета.

§4. Образотворче мистецтво

Індонезія зберігає певні традиції в сучасному образотворчому мистецтві. Роботи перших майстрів (С. Суджойоно, А. Джая, К. Аффанді, Х. Нгантунг, Б. Ресобово) були пронизані національними мотивами. У 1937 було створене Об'єднання художників Індонезії (Персатуан Ахлі Гамбар Індонесія, Персагі). На Яві в 1950-і було відкрито Академію образотворчого мистецтва в Джок'якарті (нині Інститут мистецтв Індонезії) і кафедра образотворчого мистецтва в Бандунгському технологічному університеті. Такі живописці з Бандунга, як Попо Іскандар, Мохтар Апін і Сріхаді Сударсоно, творили в основному в абстрактній манері, в той час як на полотнах випускників академії Джок'якарти - Аффанді, Хендра і Суджойоно в реалістичній манері зображено повсякденне життя народу, а також сцени боротьби за звільнення країни від голландської колоніальної залежності. Пізніше стиль соціального реалізму, виражений у зображенні повсякденного життя з усіма його проблемами, було продовжено в творчості таких художників, як Джоко Пекік, Харді, Джім Супангкет, Деді Ері Супріа, Харіс Пурнама, Боніонг Мунні Арді та іншими представниками Руху нового мистецтва (Геракан Сені Рупа Бару). У 1960-і відкрилися Джакартський інститут художньої освіти і кафедри образотворчого мистецтва в деяких педагогічних інститутах. На о.Балі в місті Убуд працює відома Академія живопису та різьблення. Індонезійські художники-мусульмани, такі як А.Ф. Піроус, створили чимало полотен на сюжети Корану.

Наприкінці 1960-х деякі місцеві художники використали традиційну техніку виготовлення батіка (нанесення на тканину узору розплавленим воском перед подальшим її фарбуванням) для створення нового жанру - батікового живопису. Представники багатьох національних меншин Індонезії займаються виготовленням тонких мереживних тканин зі складним малюнком. Індонезійці - майстерні різальники по дереву і кістці. Значну частину виробів виробляють з урахуванням зростаючого попиту з боку іноземних туристів і колекціонерів.

§5. Музичне мистецтво

Починаючи з виникнення музичної культури на побутовому рівні, найбільш всіляких форм вона набувала у народів Яви, що активно сприймали зовнішній, перш за все індійський культурний вплив, від яких у свою чергу поширювалася на інші частини архіпелагу. Основними звукорядами традиційної індонезійської музики є п'ятиступений слендро (яв. selendero) і семиступінний співалог (яв. pelog). В цілому характерні розвинена гетерофонія і поліфонія, превалювання інструментальною мелодійною складовою над вокальною. Найяскравіше національна музична традиція виражена в жанрі гамелана, що існує з раннього середньовіччя, -- народного інструментального оркестру, головну роль в якому грають самобутні ударні музичні інструменти: ксилофон гамбанг, металлофон гендер, лежачі гонги бонанг, барабани генданг. З XVI століття розвивається пісенно-музичний жанр керончонг (яв. keroncong) -- по назві схожого з гітарою музичного інструменту (англ.) русськ., використовуваного при акомпанементі -- в чомусь співпадаючий з європейськими формами. У цей же період поширення набув жанр дангдута, що поєднує в собі елементи малайською, арабською і хиндустанськой музики. В період нідерландської колонізації при збереженні на широкому народному рівні власних музичних традицій на елітарному рівні індонезійцями було освоєно європейське музичне мистецтво. Європейські музичні норми у поєднанні з деякими елементами традицій характерних в цілому для розвитку музичної культури в період незалежного розвитку -- це властиво, як творам класичною, так і популярної музики (у тому числі поп- і долі-музики, що отримала широку популярність в кінці XX століття). Найбільшими композиторами XX століття є Суджасмін, Ахмад Пасарібу, Сусбіні. Національна консерваторія відкрита в 1960 році, національний симфонічний оркестр створений в 1968 році

ІV. Внутрішня та зовнішня політика

§1. Внутрішня політика

З 1969 року влада орієнтувалася на прийняття збалансованих бюджетів. Ця практика збереглася до 1998/1999 фінансового року, але рівновага держбюджету підтримувалася тільки завдяки зазделегідь врахованій іноземній допомозі і позикам на зовнішньому і внутрішньому ринках капіталу. У період фінансово-економічної кризи 1997-1998 років витрати по держбюджету знизилися майже наполовину. Основними статтями витрат є забезпечення оборони і безпеки, розвиток перспективних галузей обробної промисловості.

Політика збалансованого бюджету дає змогу уряду неухильно збільшувати золотовалютні резерви. Якщо в 1980 році вони становили 10 млрд. дол., то в 2004 перевищили 36,2 млрд. доларів. Республіка Індонезія визнала незалежність України 28 грудня 1991 р. Дипломатичні відносини між нашими державами були встановлені 11 червня 1992 р. Першим Надзвичайним та Повноважним Послом Республіки Індонезія в Україні (за сумісництвом) з червня 1992 року до серпня 1993 р. був Дж.Джані. У квітні 1994 р. розпочала свою роботу передова група дипломатів посольства Індонезії в Києві. У 1996 р. в Джакарті розпочало роботу Посольство України в Індонезії.

Першим послом України в Республіці Індонезія було призначено І.А. Литвина, який вручив Вірчі грамоти індонезійському президенту 13 травня 1997 р. Українсько-індонезійські відносини завжди були традиційно дружніми, характеризувалися доброю волею сторін та високим ступенем взаєморозуміння. Індонезія - аграрно-індустріальна країна. Основні галузі промисловості: нафто- і газодобувна, текстильна, гірнича, цементна, хімічна, деревообробна, харчова та туризм. Основна роль в І. з урахуванням її острівного положення відіграє морський транспорт. Найбільші порти: Танджунгпріок (аванпорт Джакарти), Сурабая, Палембанг, Балікпапан. За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП - $ 198 млрд. Темп зростання ВВП - (-13,2%). ВВП на душу населення - $ 972. Прямі закордонні інвестиції - $ 189 млн. Імпорт (мінеральні добрива, рис, цукор, фармацевтичні препарати, залізняк, засоби автоматизації, пластмаси, продукція хім. промисловості) - $ 71 млрд (г.ч. Японія - 15,7%, Сінгапур - 11,6%, Південна Корея - 8,3%, США - 8%, Німеччина - 6,3%). Експорт (нафта, зріджений природний газ, олово, нікелеві руди, вугілля, лісоматеріали, каучук, кава) - $ 69 млрд (г.ч. Японія - 18,0%, США - 15,6%, Сінгапур - 10,6%, Південна Корея - 6,6%, Китай - 4,1%). Після 1969 індонезійський уряд приступив до планового розвитку економіки на основі 25-літньої програми, яка включала п'ять п'ятирічних планів. Політична і економічна криза 1997-1998 привела до зриву сьомого п'ятирічного плану. Після 30 років стійкого економічного зростання індонезійська економіка у 1998 мала сильний спад. Але більшість експертів-економістів вважають, що в довгостроковій перспективі Індонезію чекає сприятливе майбутнє, основане на використанні багатих природних ресурсів.

Частка агро-виробництва у валовому внутрішньому продукті (ВВП) поступово скоротилася приблизно з 33% на початку 1970-х років до 22% в середині 1980-х років і до 16% в 1997. Навпаки, частка промисловості зросла приблизно з 7% в 1970 до 16% в 1985 і до 25% в 1997. Особливо знизилася роль нафтогазової галузі, в якій у 1970-х роках створювалося в середньому 30% ВВП і лише 14% в 1990 і 6% в 1997. За останні 30 років отримали розвиток підприємства оптової і роздрібної торгівлі, транспорт, зв'язок, фінансові служби, різні професійні послуги, розширилася мережа готелів і ресторанів.

Сфера послуг в середині 1990-х років забезпечувала від 35 до 41% ВВП. На межі ХХ-XXI ст. І. постачає на світовий ринок ряд важливих сировинних товарів, зокрема: нафту і природний газ (2/3 експортних прибутків), олово, нікелеві руди. Основа енергобалансу І. - нафта (бл. 80%), а також природний газ (18,1%). На кам. вугілля припадає всього 0,9%, гідроенергію - 1,4% ВВП.

індонезія природний герб торгівля

§2. Зовнішня політика. Зовнішня торгівля

Економічне зростання. Після 1969 індонезійський уряд приступив до планового розвитку економіки на основі задуманої на 25-річний термін програми, яка включала п'ять п'ятирічних планів. Політична і економічна криза 1997-1998 привів до зриву сьомого п'ятирічного плану. До стрибка світових цін на нафту (1967-1973) середньорічне зростання ВВП Індонезії визначалося значною цифрою 7,9%, причому найшвидше розвивалися фінансові структури і будівництво. З 1973 по 1981 зростання ВВП сповільнився до 7,5% в рік, лідирували той же фінансовий сектор і галузі оброблювальної промисловості. Зниження показника до 4,3% в період з 1981 по 1988 з'явилося наслідком скорочення вступів від експорту нафти і газу. З 1989 по 1996 зусиль центральних властей, направлених на розвиток експортних галузей, зумовили збільшення ВВП більш ніж на 7% в рік. Але самим вражаючим виявилося підвищення вартості послуг і числа зайнятих в третинній сфері. Середньорічний дохід на душу населення в 1997 досяг рівня 1000 дол., але рецесія, поширення безробіття і різке падіння курсу індонезійської рупії привели до зниження цього показника в 1998 до 400 дол.

Протягом більш як 100 років увага до експортних галузей була наріжним каменем економічної політики Індонезії. Голландці наприкінці ХІХ ст. стимулювали ті галузі, які забезпечували європейську фабричну промисловість сировиною, насамперед оловом, тютюном, цукром, каучуком і нафтою. Президент Сухарто з другої половини 1960-х зробив наголос на поставки нафти за кордон. Максимум поставок припадає на 1981 (22 млрд.дол.). У 1980-1986 світові ціни впали з 40 до 10 дол.за барель. У результаті експортні надходження від реалізації нафти знизилися до 8 млрд. дол. наприкінці 1980-х, після чого наступила відносна стабілізація. Деяке збільшення цін на нафту в 1990-1997 сприяв збільшенню її середньорічного експорту до 10,7 млрд.дол.

Прагнення держави розширити виробництво і збільшити експорт не лише нафти і природного газу, а й інших товарів дало безсумнівний результат. У десятиріччя, що передувало настанню кризи, експорт збільшився з 11,5 млрд. дол. у 1988 до 41,8 млрд. дол. у 1997. Через несприятливі внутрішні і зовнішні умови в 2001 імпорт знизився на 8,14% і експорт - на 9,8%. Однак у 2002 загальний обсяг експорту перевищив 52,3 млрд. дол. Країна стала одним з найбільших у світі постачальників фанери, наприкінці 1980-х посіла чільне місце як експортер тканин і швейних виробів (на які припадає близько третини експорту продукції обробних галузей), взуття, меблів, цементу, чорних металів і скляного посуду. З сільськогосподарської продукції Індонезія експортує пальмову олію, каучук, чай, каву, хину, тютюн, гвоздику і перець. Серед країн, до яких надходять експортні поставки, станом на 2003 виділялися Японія (22,3%), США (11,1%), Сингапур (8,9%%), Республіка Корея (7,1%), Китай і Сянган (6,2%), Тайвань (4,2%, в 2002).

Колись великий імпортер мінеральних добрив, рису, цукру, деяких фармацевтичних препаратів, Індонезія в 1980-і та 1990-і в великих кількостях імпортувала залізну руду і сталь, засоби автоматизації, електронне і транспортне обладнання, пластмаси, продукцію хімічної промисловості. У 1985, 1986 і 1987 уряд оголосило про значне ослаблення контролю над імпортом. Обсяг імпорту в 2002 досяг 32,1 млрд. дол. - що на 6,2 млрд. дол. більше, ніж у 1991. Головні торговельні партнери в 2003 - Японія (13%), Сингапур (12,8%), Китай (9,1%), США (8,3%), Таїланд (5,2%), Австралія (5,1%), Південна Корея (4,7%), Саудівська Аравія (4,6%). Іноземні капіталовкладення. Серйозну спробу зменшити втручання держави в інвестиційну сферу було зроблено після падіння світових цін на нафту на початку 1980-х років. На зміну об'ємному, заплутаному переліку областей економіки, відкритих для іноземних капіталовкладень, у 1989 було складено невеликий "заборонний" список, в якому вказувалися закриті для зарубіжних інвесторів сфери діяльності. Наприкінці 1998 уряд переглянув цей список у бік ще більшого скорочення. У ряді секторів економіки з 1994 було розширено практику, що допускала створення фірм із 100-відсотковою участю іноземного капіталу, особливо за умови, що основна частина вироблюваної продукції йде на експорт. З 1967 до середини 1998 уряд Індонезії схвалив у цілому приблизно 6200 інвестиційних пропозицій, які надійшли через кордон і не стосуються нафтової промисловості, на суму 217 млрд. дол. Приблизно 35-40% цих домовленостей було реалізовано. У 1995 готовність до капіталовкладень, не пов'язаних з нафтовидобутком і нафтопереробкою, з боку іноземних підприємців виразилася в рекордній цифрі 39,9 млрд. дол. Як головне зовнішнє джерело інвестицій виступала Японія, а за нею шли Сінгапур, Південна Корея, Сянган (Гонконг) і США.

Нарівні з нафтогазовим і гірничовидобувним сектором, найбільш привабливими для іноземних інвесторів вважаються целюлозно-паперова, харчова і електротехнічна промисловість, а також банківське сфера, транспорт і інфраструктура, сфера туризму і телекомунікацій. Однак внутрішньополітична й економічна нестабільність, високий рівень корупції, суперечність інвестиційної політики створюють надто несприятливий інвестиційний клімат. Обсяг іноземних інвестицій у 2001 становив 9 млрд. дол., знизившись порівняно з 15,4 млрд. дол. у 2000.

Зовнішня заборгованість.

З середини 1960-х років важливу роль в економіці Індонезії грають іноземні позики. На момент економічної кризи зовнішній борг Індонезії становив 110 млрд. дол. Через погіршення економічної кон'юнктури в 2002 Індонезії довелося переглянути прийнятий раніше курс на поступове зменшення обсягу запозичень щодо лінії КГІ. Так, у 2000 розміри субсидій від КГІ становили 4,73 млрд. дол., у 2001 - 3,14 млрд. дол., а в 2004 - 2,8 млрд. дол. Загальний розмір економічної допомоги Індонезії з боку фінансових інститутів у 1997-2004 перевищив 43 млрд. дол., у т.ч. 4,8 млрд. доларів позик МВФ, наданих Індонезії до 2004 в рамках програми щодо забезпечення фінансової стабільності.

Незважаючи на реструктуризацію частини боргу, зовнішня заборгованість Індонезії залишається досить високою. Так, зовнішній борг держави перед кредиторами зріс з 54,2 млрд. дол. у 1998 до 76 млрд. дол. у 2001. Зовнішній борг приватного сектора в той же період оцінювався в 60-65 млрд. дол. Загальна зовнішня заборгованість Індонезії збільшилася з 131 млрд. дол. у 2002 до 135,7 млрд. дол. у 2004. Норма обслуговування боргу - 23,56% (2001).

Банківська система складається з різних державних і приватних комерційних банків, а також більш дрібних ощадних банків. Держава грає провідну роль у банківській системі країни. Центральний банк країни - "Банк Індонесіа", що володіє правом грошової емісії, а також регулює діяльність кредитно-банківської системи.

Послаблення державного контролю за банківською діяльністю наприкінці 1980-х років привело до її розширення та істотної трансформації. Однак фінансово-економічна криза, що вибухнула в 1997-1998, значно погіршила становище в банківському секторі. Падіння курсу національної валюти привело до скорочення рівня капіталів банків та їхніх боргів; багато банків було ліквідовано або перейшли під контроль держави, що гарантувала зобов'язання неплатоспроможних структур. Для пожвавлення банківського сектора уряд утворив Агентство з реструктуризації банківської системи, яке здійснило програму щодо її рекапіталізації.

Через наслідки кризи кількість комерційних банків у країні скоротилася з 237 в 1997 до 136 в 2004. У серпні 1999 шляхом злиття чотирьох державних банків, потерпілих від кризи, урядом було створено "Банк Мандірі", який на сьогодні вважається найбільшим банком країни (на його частку доводиться 25% всіх банківських активів). Він має 642 відділення в Індонезії і 6 філій за кордоном. Окрім центрального і п'яти державних банків, у країні діють 26 регіональних банків розвитку, 74 приватних національних банки, 20 банків зі змішаним капіталом і 11 відділень іноземних банків.

§3. Українсько-індонезійські двосторонні контакти

З 24-28 лютого 1996 р. Міністр закордонних справ України Г.Й.Удовенко на чолі офіційної урядової делегації здійснив візит до Індонезії. 10-13 квітня 1996 р. Президент України Л.Д.Кучма здійснив державний візит до Індонезії. У ході візиту відбулася низка зустрічей та переговорів Президента України Л.Д. Кучми з Президентом Індонезії Сухарто, Віце-президентом Індонезії Трі Сутрісно та іншими представниками індонезійського уряду. Підписано основоположний двосторонній документ -Спільну Декларацію про принципи відносин і співробітництво між Україною і Республікою Індонезія, інші двосторонні документи.

7-10 липня 1996 р. відбувся візит в Україну Міністра оборони і безпеки Індонезії Е. Суджарата. Під час візиту відбулися зустрічі Міністра оборони Індонезії з Президентом України, Прем`єр-міністром, Міністром оборони та Міністром закордонних справ України. У листопаді 1998 р. в Джакарті відбувся перший раунд політичних консультацій між МЗС України та МЗС Індонезії. Серед питань, що обговорювалися: статус власності колишнього СРСР на території Індонезії, надання підтримки Індонезією кандидатури України на виборах до непостійних членів РБ ООН на 2000-2001 рр. 9-12 березня 2003 р. в Україні перебував з візитом Генеральний директор з питань Америки та Європи МЗС Індонезії А.Еффенді, головною метою якого було обговорення шляхів активізації двостороннього політичного, торговельно-економічного, гуманітарного та військово-технічного співробітництва між двома країнами. За результатами переговорів було підписано Протокол про консультації та співробітництво між зовнішньополітичними відомствами України та Республіки Індонезія. У лютому 2004 р. відбувся робочий візит української представницької делегації до Індонезії.

У березні 2004 р. офіційний візит в Україну Командувача ВПС Індонезії головного маршала авіації Ч.Хакіма.

25-27 травня 2005 р. в Україні з делегацією перебував Голова Конституційного суду Індонезії проф. Джімлі Асшіддікі, який зустрівся в Києві з Головою Конституційного Суду України М.Ф.Селівоном.

28-29 травня 2005 р. в Україні, на запрошення Голови Київської міськадміністрації О.О.Омельченка, з візитом перебував Губернатор Джакарти генерал-лейтенант Сутійосо. В ході переговорів було досягнено домовленостей щодо налагодження співробітництва між Києвом та Джакартою, а також підписано відповідний меморандум про наміри сторін.

1-5 липня 2005 р. відбувся робочий візит в Україну представницької делегації ВМС Індонезії на чолі з Командувачем ВМС Індонезії адміралом Сламетом Субіянто, в ході якого відбулася його зустріч та переговори з Командувачем ВМС України. 27-28 вересня 2005 р. у Києві було проведено перше спільне засідання Міжурядової українсько-індонезійської комісії з питань економічного та технічного співробітництва, в ході якого відбулося обговорення шляхів активізації двостороннього торговельно-економічного, гуманітарного та військово-технічного співробітництва між двома країнами. За підсумками роботи засідання сторонами було підписано відповідний Протокол.

24-25 березня 2006 р. відбувся візит в Україну представницької делегації Міністерства закордонних справ Індонезії на чолі з Генеральним секретарем МЗС Індонезії І.Котаном (рівень посади - Перший заступник міністра закордонних справ Індонезії) та проведення українсько-індонезійських консультації між МЗС України та МЗС Індонезії.

8-13 квітня 2006 р. в Україні з візитом перебувала комплексна представницька делегація Міністерства закордонних справ Індонезії та Національного агенства Індонезії з питань аеронавтики та космосу (LAPAN) на чолі з Генеральним директором з питань країн Америки та Європи МЗС Індонезії Едді Харіядхі Двіхардоно (рівень посади - Заступник міністра закордонних справ Індонезії) та Головним Секретарем LAPAN) Вішну П.Марсісом, в ході якого в Києві відбувся перший раунд консультацій між керівництвом Національного Космічного Агенства України (НКАУ) та Національного агенства Індонезії з питань аеронавтики та космосу (LAPAN) з питань двостороннього співробітництва у космічній галузі, а також зустріч та переговори в МЗС України.

30 травня 2006 р. з огляду на масштабні катастрофічні наслідки стихійного лиха в центральних районах індонезійського о. Ява - Президент України В.А.Ющенко підписав Указ № 462/2006 ”Про надання гуманітарної допомоги Республіці Індонезія”, на виконання якого - 1 липня 2006 р. на джакартську авіабазу Халім прибув літак Державної транспортної компанії України Іл-76 з гуманітарною допомогою України, яка призначалася для населення постраждалого від руйнівного землетрусу на Центральній Яві - 28 травня 2006 р.

22-28 червня 2006 р. в Джакарті перебувала делегація представників мусульманських релігійних об'єднань України, на чолі з Головою Духовного управління мусульман України, Головним Муфтієм України шейхом Ахмедом Тамімом, яка брала участь у роботі 2-ї Міжнародної конференції ісламських діячів cвіту.

У 2006 р. успішно розвивалося співробітництво між Україною та Індонезією в рамках ООН та інших міжнародних організацій. Так, в ході 61-ї сесії ГА ООН у жовтні 2006 р. Україна підтримала кандидатуру Індонезії на виборах до складу Непостійних членів РБ ООН на період 2007-2008 рр.

19-24 червня 2007 р. в Індонезії, на запрошення Губернатора Джакарти генерал-лейтенанта Сутійосо перебувала делегація Київської міськадміністрації на чолі з заступником Голови КМА С.Я.Рудиком. В ході переговорів було досягнено ряд домовленостей щодо налагодження співробітництва між Києвом та Джакартою у галузі розвитку транспортної інфраструктури індонезійської столиці, зокрема: у наданні допомоги у проектуванні та будівництві джакартського метрополітену, а також 21 червня 2007 р. у Джакарті було підписано Угоду про співробітництво між містами-побратимами Києвом та Джакартою.

5-9 листопада 2008 р. в Індонезії перебувала делегація Національного космічного агентства України на чолі з Генеральним директором агентства Ю.С.Алексєєвим. Протягом візиту української делегації була підписана Рамкова угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Індонезія про співробітництво у сфері дослідження та використання космічного простору у мирних цілях. Відбулися переговори з керівництвом Національного інституту аеронавтики на дослідження космосу Індонезії (LAPAN) та з Державним міністром з питань досліджень та технологій Індонезії у ході яких обговорювалися питання інтенсифікації співробітництва між двома країнами у рамках двосторонніх проектів та міжнародних програм.

2-3 червня 2009 р. в Індонезії, м. Джакарта, було проведено Друге спільне засідання Міжурядової українсько-індонезійської комісії з питань економічного та технічного співробітництва (МУІК) та пройшли політичні консультації на рівні заступників Міністрів закордонних справ двох країн. У ході роботи сторони обговорили варіанти активізації двостороннього економічного, технічного, гуманітарного співробітництва. За результатами роботи комісії сторони підписали відповідний Протокол. Також була підписана Угодо про співробітнитцтво між ТПП України та ТПП Республіки Індонезія.

28 січня 2010 р. в рамках проведення Міжнародної конференції з питань врегулювання ситуації в Афганістані (м. Лондон) відбулася зустріч Міністра закордонних справ України П. Порошенка з Міністром закордонних справ Індонезії М.Наталегавою, в ході якої сторони обговорили низку питань торгівельно-економічного співробітництва та співпрацю в інвестиційній галузі, взаємну підтримку кандидатур обох держав під час висування до органів ООН, РБ ООН та міжнародних організацій. Зазначена зустріч стала наступним кроком для активізації двостороннього політичного діалогу на вищому рівні та активізації двосторонньої співпраці шляхом організації та проведення візитів вищого та найвищого рівнів.