Соціально-економічний розвиток регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Соціально-економічний розвиток регіону (на прикладі Вінницького регіону)

1.1 Економіко-географічне положення Вінницького регіону, його склад

1.2 Демографічні, природні та економічні передумови регіонального розвитку

2. Особливості економічного розвитку Черкаського регіону

Список використаних джерел



1. Соціально-економічний розвиток регіону (на прикладі Вінницького регіону)”

1.1 Економіко-географічне положення Вінницького регіону, його склад

Територія України неоднорідна за природними умовами і ресурсами, чисельністю і складом населення, історико-географічними умовами освоєння, рівнем і структурою розвитку господарства. Все це є передумовою поділу її на економіко-географічні райони. Такі райони являють собою великі за площею, населенням та господарським потенціалом соціально-економічні комплекси, які формуються у межах кількох суміжних адміністративних областей.

Економіко-географічні райони відзначаються своєрідною спеціалізацією у загальноукраїнському поділі праці (зовнішня функція) та комплексним розвитком господарства. Спеціалізація районів формується під впливом різних чинників: природних (природні умови і ресурси), суспільних (потреби населення і господарства, кількість і якість робочої сили, економічний і фінансовий потенціал, науково-технічна база), особливостей географічного положення та історичного розвитку території. Спеціалізація району означає, що він є ланкою національного комплексу України внаслідок участі населення у виробництві товарів і послуг для інших регіонів.

Комплексний розвиток господарства передбачає максимальне задоволення потреб населення І господарства району за рахунок місцевих ресурсів. На відміну від одиниць адміністративно-територіального поділу, економіко-географічні райони не мають органів управління. Регулювання економічних і соціальних процесів на їх території відбувається на основі реалізації програм соціально-економічного розвитку.

Схеми економіко-географічного райнування України. В умовах входження України в СРСР її територія поділялась на 3 великі економічні райони, які об'єднували господарства значної кількості областей і орієнтувалися на загальнодержавний ("всесоюзний") поділ праці. Зрозуміло, таке економічне районування не прийнятне для сучасної Української держави. На практиці поки що не реалізована жодна зі схем нового районування, хоча вченими розроблено їх декілька.

Найпоширенішими є схеми, за якими пропонується виділяти або 6 районів або 9 районів. Однією з головних ознак формування економічного (соціально-економічного) району є наявність великого міського центру (ядра), до якого тяжіє територія району. Такими центрами в Україні є міста-мільйонники (Київ, Харків, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ) та Львів. Відповідно до цього виділяють такі соціально-економічні райони:

1. Центральний (Київська, Житомирська, Вінницька, Черкаська і Чернігівська області);

2. Північно-Східний (Харківська, Полтавська і Сумська області);

3. Східний (Донецька і Луганська області);

4. Центрально-Східний (Дніпропетровська, Запорізька і Кіровоградська області);

5. Західний (Волинська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська і Чернівецька області);

6. Південний(Одеська, Миколаївська, Херсонська області та АР Крим).

На малюнку показано схему соціально-економічного районування, згідно з якою виділяють 9 районів (за Ф. Заставним):

1. Столичний (Київська, Чернігівська, Житомирська області);

2. Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська області);

3. Донецький (Донецька, Луганська області);

4. Придніпровський (Запорізька, Дніпропетровська області);

5. Центральний (Кіровоградська, Черкаська області);

6. Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська області);

7. Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька області);

8. Північно-Західний (Волинська, Рівненська області);

9. Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська області, Автономна Республіка Крим).

 

Мал. Економічне районування

У таблиці подано основні показники цих економічних районів (площа, людність, внутрішній валовий продукт). Вона дозволяє побачити місце кожного району в Україні за даними показниками.

У наступних параграфах йтиметься про кожний з цих районів, тут наведемо лише їх найбільш загальні характерні риси. Отже, Донецький район є індустріально найпотужнішим районом України з переважним розвитком важкої промисловості; Придніпровський, Північно-Східний і Столичний -- високоіндустріальні й водночас агропромислові райони з потужним науково-технічним потенціалом. Центральний, Подільський і Північно-Західний райони мають здебільшого агропромислову спеціалізацію, а для Карпатського і Причорноморського районів характерним є промислово-аграрний і туристично-рекреаційний напрями розвитку. Причорноморський район, крім цього, має найбільш розвинуте портово-морське господарство в Україні. 

Таблиця. Основні показники економіко-географічного Вінницького району України

Район	Площа території	Населення, на 1.01.2005	ВВП, 2005 р.
	тис. км2	%	тис. осіб	%	млрд. грн	%
Подільський	60,9	10,1	4228	8,9	13,9	5,7

Соціально-економічні райони не мають органів управління, але в їх межах можуть складатися прогнози подальшого розвитку, програми науково-технічного прогресу, так звані цільові програми розвитку. Фактичне територіальне управління соціально-економічним розвитком в Україні здійснюється в межах найбільших одиниць адміністративно-територіального поділу, яких в Україні, як відомо, є 27: 24 області, Автономна Республіка Крим, міста Київ і Севастополь.

Національний склад

За даними всеукраїнського перепису 2001 року [3] [4] [5] Національний склад регіонів Україні за даними перепису 2001 року:

* Українці: 1674135 (94.91%)

* Росіяни: 67 501 (3.83%)

* Поляки: 3794 (0.21%)

* Білоруси: 3 114 (0.18%)

* Євреї: 3066 (0.18%)

* Молдавани: 2 944 (0.16%)

* Вірмени: 1091 (0.06%)

* Цигани: 874 (0.05%)

* Азербайджанці: 717 (0.04%)

* Татари: 504 (0.03%)

* Чехи: 431 (0.02%)

* Грузини: 418 (0.02%)

Адміністративний поділ

У Вінницькій області 27 районів:

1. Барський район

2. Бершадський район

3. Вінницький район

4. Гайсинський район

5. Жмеринський район

6. Іллінецький район

7. Калинівський район

8. Козятинський район

9. Крижопільський район

10. Липовецький район

11. Літинський район

12. Могилів-Подільський район

13. Мурованокуриловецький район

14. Немирівський район

15. Оратівський район

16. Піщанський район

17. Погребищенський район

18. Теплицький район

19. Томашпільський район

20. Тростянецький район

21. Тульчинський район

22. Тиврівський район

23. Хмельницький район

24. Чернівецький район

25. Чечельницький район

26. Шаргородський район

27. Ямпільський район

Міста обласного значення:

1. Вінниця

2. Жмеринка

3. Козятин

4. Ладижин

5. Могилів-Подільський

6. Хмільник

Міста районного значення:

1. Бар

2. Бершадь

3. Гайсин

4. Гнівань

5. Іллінці

6. Калинівка

7. Липовець

8. Немирів

9. Погребище

10. Тульчин

11. Шаргород

12. Ямпіль

Населені пункти з кількістю мешканців понад 8000

станом на 1 січня 2008

Вінниця 365,2

Бершадь13,1

Жмеринка35,8

Гнівань12,6

Могилів-Подільський32,5

Немирів11,6

Хмільник27,9

Ямпіль11,3

Гайсин25,7

Іллінці11,2

Козятин24,8

Погребище10,2

Ладижин22,4

Липовець9,1

Калинівка19,4

Крижопіль9,0

Бар16,4

Стрижавка8,8

Тульчин15,5

Економіка

Промисловість чинить менший вплив на економіку регіону. При цьому всі провідні галузі (за винятком електроенергії) безпосередньо пов'язані з сельскохозяйстенним циклом, починаючи з виробництва машин і добрив і закінчуючи переробкою сільськогосподарської сировини. До числа найбільших підприємств області можна віднести радіоламповий, лікеро-горілчаний заводи, завод Кристал, ЗАТ Хімпром і масложировий комбінат в місті Вінниця, машинобудівний завод ім. Кірова в місті Могилів-Подільський. На Вінниччину приходиться 12,7% чисельності промислово-виробничого потенціалу України, 2% вартості основних виробничих фондів і 2,6% випуску промислової продукції.

Виділяють такі головні галузі промисловості Вінницької області як: харчова промисловість, машинобудування, легка промисловість, виробництво будматеріалів. В даний час спостерігається значне зростання електротехнічної та радіотехнічної промисловості, сільськогосподарського машинобудування, а також приладобудування.

Аграрним виробництвом в області займається більше 700 колективних сільськогосподарських і міжгосподарських підприємств, більш 100 радгоспів, 846 сільських (фермерських) і 333 підсобних і заготівельних господарств, 4 дослідницьких станції, науково-дослідний інститут кормів. На Вінниччині створено непогана база з переробки насіння соняшнику, круп'яних культур. Вінниччина займає 1 місце в країні по валовому виробництву цукру і зерна.

Могутня науково-виробнича сфера характеризується наявністю в області технічного і медичного університетів, педагогічного і сільськогосподарського інститутів, інституту регіональної економіки і управління та філії Київського торгово-економічного університету.

Вінниччина - це край індустрії і високомеханізованого сільського господарства, з помітною науково-виробничою і мінерально-сировинною базою.

У її надрах знайдено більше 1100 родовищ і покладів 30 видів різних корисних копалин, десятки родовищ торфу, а також унікальні поклади граніту і каоліну, гранату і флюориту. В області діє ряд цілющих джерел мінеральної, а також радонової води в м. Хмільнику. Маючи такі неоціненні запаси мінеральних ресурсів, Вінниччина може незабаром зайняти провідні позиції з експорту їх в країни СНД, а також на світовий ринок.

Індустріальний потенціал області демонструють такі підприємства, як Ладижинська ГРЕС, об'єднання «Жовтень», «Інфраком», «Маяк», «Кристал», «Вінницький підшипниковий завод», «Хімпром», десятки підприємств переробної і легкої промисловості. Взагалі ж, у різних областях промисловості у нас працює близько 400 предпріятій.На Вінниччину припадає 12,7% чисельності промислово-виробничого потенціалу України, 2% вартості основних виробничих фондів і 2,6% випуску промислової продукції.

Аграрним виробництвом в області займається більше 700 колективних сільськогосподарських і міжгосподарських підприємств, більш 100 радгоспів, 846 сільських (фермерських) і 333 підсобних і заготівельних господарств, 4 дослідницьких станції, науково-дослідний інститут кормів.

Характерною рисою промислового комплексу Вінницької області є індустріально - аграрна спрямованість. Всі провідні галузі (за винятком електроенергії) безпосередньо пов'язані з сільськогосподарським циклом, починаючи з виробництва машин і добрив і закінчуючи переробкою сільськогосподарської сировини.

Головні галузі промисловості

У галузевій структурі промисловості Вінницької області виділяються харчова промисловість, машинобудування, легка промисловість, виробництво будматеріалів. В даний час спостерігається значне зростання питомої ваги галузей, які визначають науково-технічний прогрес народного господарства. До таких галузей відносяться електротехнічна і радіотехнічна промисловість, сільськогосподарське машинобудування, а також приладобудування. Але досить велику групу промислових підприємств Вінницької області становлять підприємства сільськогосподарського машинобудування і галузей, які виробляють обладнання для харчової промисловості.

 Машинобудування

Досить велику групу промислових підприємств Вінницької області становлять підприємства сільськогосподарського машинобудування і галузей, які виробляють обладнання для харчової промисловості. Найбільші заводи області: Вінницький завод тракторних агрегатів, що виробляє вузли та запасні частини до тракторів і комбайнів, Калинівський машинобудівний завод, який виробляє устаткування для цукрових заводів, а також Могилів-Подільський та Барський машинобудівні заводи. Значна кількість підприємств неметаллоемкого і трудомісткого машинобудування сконцентровано у Вінниці. Тут знаходяться інструментальний, електротехнічний, підшипниковий заводи, завод радіотехнічної апаратури та інші підприємства.

Промисловість будівельних матеріалів

У даній галузі основне місце займає каолінове виробництво (Глуховецький і Турбівський комбінати), а також видобуток граніту (Гніванський, Жежелівський, Губніковскій гранітні кар'єри). Найважливішими центрами будівельної індустрії є такі міста: Вінниця, Гнівань, Глухівці, Ладижин, Немирів, Погребище.У Вінницькому районі з корисних копалин видобуваються граніт, глина, пісок, торф працює 13 промислових підприємств, які об'єднані у дві галузі: в обробній працює - 11 підприємств, в добувній - 2. Найбільші з них: Українсько-австрійське підприємство "Поділля ОБСТ"; ВАТ "Комбінат хлібопродуктів №2"; Приватне підприємство виробнича фірма "Панда"; ЗАТ "Вінниця млин"; ЗАТ "Подільський цукор"; спільне Українсько-угорське підприємство "Анфол". Більшість підприємств є інноваційне активними, це сучасні, спрямовані на впровадження нових технологій виробництва.

Район - аграрний, 95% валового внутрішнього продукту становить виробництву і переробка сільськогосподарської продукції. Сільськогосподарські підприємства спеціалізуються у рослинництві на виробництві зерна і цукрового буряка, а у тваринництві м'яса і молока. У галузевій структурі сільського господарства рослинництво становить 75%, тваринництво 25%. Працює 85 фермерських господарств, площа сільгоспугідь, яку вони використовують, складає 4,3 тис. га.

У районі зареєстровано 703 суб'єкти підприємництва. З початку інвестування економіку району залучено іноземних інвестицій на суму 18,2 млн. дол. США. З іноземними інвестиціями працює 13 підприємств.

На території відкрито 33 приміських автобусних маршрути загального користування, на яких працює більше 100 одиниць автотранспортних засобів.



1.2 Демографічні, природні та економічні передумови регіонального розвитку

Процес відтворення населення перебуває під впливом ряду факторів різного характеру; в свою чергу, демографічний розвиток регіональної соціогеосистеми обумовлений передумовами (рис. 1) формування демографічної складової населення. До передумов демографічного розвитку відносимо фактори формування демографічної ситуації, серед яких на рівні регіону можна виділити:

- історико-географічні аспекти розвитку (розвиток та динаміка чисельності населення регіону в ретроспективі, особливості геополітичного положення регіону, особливості заселення та господарського розвитку, формування системи розселення та структури, відображення історичного розвитку у характері формування демографічної ситуації тощо [1]; вплив історичних подій на демографічні процеси носять подвійний характер: суть відмінностей полягає в швидкості реакції окремих елементів демографічної системи на них і здатності її до самовідновлення);

- суспільно-географічне та демогеографічне положення регіону (визначення позиційно-географічних факторів: суспільно-географічне положення досліджуваної території на всіх ієрархічних рівнях організації [1] та демогеографiчне положення -- це різнобічне відношення (реальне чи потенційне) населення певної території до елементів (природних чи суспільних), що знаходяться поза цією територією [2]);

- природно-екологічне середовище (комплексний та поелементний влив на характер заселення і людності поселень, освоєння регіону, демографічних процесів, відповідність чисельності населення природно-ресурсним можливостям території [1], екологічний стан та його вплив на стан здоров'я населення тощо);

- соціально-економічні особливості (соціально-економічні показники та їх вплив на рівень життя населення порівняно з іншими регіонами країни, внутрішньорегіональна відмінність рівня соціально-економічного розвитку регіону та її вплив на демографічні процеси, зокрема маятникову міграцію, збалансованість статевої структури, зайнятість населення, економічно-демографічні диспропорції, економічна система забезпечення життєдіяльності населення тощо) [1, 5].

Рис. 1. Система передумов та факторів демографічного розвитку

Таким чином, передумови демографічного розвитку регіональної соціогеосистеми дозволяють виявити особливості для конкретної системи, виходячи з її позиційно-географічної прив'язки, зумовлюють сучасну ситуацію і є основою дослідження витоків існуючих тенденцій. Дослідження відтворення населення в рамках регіональної соціогеосистеми як головної складової демографічного розвитку, вимагає дослідження зовнішніх та внутрішніх чинників. У ієрархічній системі виділяються групи чинників, що зумовлюють перебіг окремих демографічних процесів: народжуваності, смертності, міграції, шлюбності, формування структури населення тощо. Слід зазначити, що перелік функціональніх чинників ще не розкриває механізм їх дії. Адже, чинники можуть бути як суб'єктивні, так і об'єктивні. У свою чергу об'єктивні чинники можуть бути переважно демографічними, соціальними, економічними або, через їх неоднозначність, соціально-економічними, соціально-демографічними залежно від того, яка ознака є первинною. Вони можуть діяти прямо або опосередковано, давати очікуваний або зворотний результат [3]. Проте, що стосується факторів, які тією чи іншою мірою впливають на розвиток народонаселення в цілому, то щодо їхньої кількості досі не існує одностайності серед науковців [4].

Зазначимо, що вивчення обумовленості відтворення населення економічними, соціальними, соціально-психологічними і іншими чинниками, передбачає розгляд згаданих чинників (рис. 1) як зовнішніх; демографічний чинник, зокрема статевовікову структуру, можна розглядати як внутрішній по відношенню до демографічної системи, що вивчається [10].

Оскільки, людина має біологічну і соціальну приналежність, то можна визначити чинники, які впливають на його відтворення, проте механізм і ступінь дії різних чинник на відтворення населення неоднакові; чинники можна поділити на відповідні групи, які в подальшому будуть проаналізовані.

Природно-біологічні чинники, які впливають на природний рух населення не прямо, а опосередковано. Вплив їх на показники народжуваності може виявлятися внаслідок біологічних характеристик населення (жінок та чоловіків, їх здатності до продовження роду); природничі фактори обумовлюють біологічні особливості відповідно до умов території проживання; проте їх вплив нівелюється при дослідженні населення регіону [11].

Соціально-економічні чинники, які відіграють визначальну роль у відтворенні: рівень добробуту населення, розвиток охорони здоров'я, суспільні норми, освітній і культурний рівень населення, вид занятості тощо. Один і той же чинник може впливати на відтворення населення прямо, опосередковано і в зворотних напрямах, розглянемо ці особливості більш детально.

Рівень добробуту, зокрема поліпшення матеріальних умов життя людей, доступність медичної допомоги сприяють зменшенню смертності, особливо дитячої, і підвищенню середньої тривалості життя населення. В цілому це неминуче веде до підвищення питомої ваги в структурі населення осіб літнього віку, що в свою чергу викликає збільшення показника смертності [6]. Влив рівня добробуту на показники народжуваності відбувається перш за все через культурний рівень населення, адже із зростанням добробуту у людей розширюється коло інтересів (подорожі, туризм, спорт), зростають витрати на виховання дітей. Таким чином, вплив рівня добробуту на величину народжуваності може бути відносно характеру дії -- зворотним [11].

Високий рівень життя, на перший погляд, повинен сприяти високій народжуваності. Однак у багатьох країнах, де витрати на освіту та виховання дітей зростають надто швидкими темпами, випереджаючи темпи зростання доходів, народжуваність навпаки зменшується. У зв'язку з покращенням матеріальних умов людей, із зростанням рівня їхнього життя розширюється коло позасімейних інтересів, що не сприяє високій народжуваності [6]. Тобто, залежність між народжуваністю і рівнем доходів сім'ї, зокрема рівнем життя, є досить складною. Вона далеко не завжди чітко простежується, може бути прямою або зворотною в різних умовах. У сучасних розвинених країнах не спостерігається великих контрастів в народжуваності і дітності сімей серед груп населення з різною величиною доходів, проте дуже помітні коливання народжуваності залежно від економічної кон'юнктури: у роки криз і депресій «відкладають» на майбутнє шлюби і народження дітей, боячись залишитися без роботи [7]. Внаслідок впливу економічних криз, воєн, голодоморів і політичної нестабільності народжуваність суттєво падає. Здебільшого соціальні потрясіння мають тимчасовий характер, тому після їхнього завершення народжуваність піднімається до попереднього рівня, інколи і перевищує ці показники за рахунок народження „відкладених дітей" у сім'ях, де вже є одна дитина, а появу наступної переносили на потім через невизначеність майбутнього.

Положення жінки в суспільстві, рівень її освіти і участь в суспільній праці, має особливе значення, більш того дія наведеного чинника підвищується в сучасному соціумі гендерної рівності. Зміна місця ролі жінки приводить до зростання шлюбного віку, пізніший вступ до шлюбу скорочує тривалість продуктивного циклу жінок [11]. Фактор зайнятості негативно впливає на зростання народжуваності, адже за умови високої зайнятостісті жінок знижується показник народжуваності. Особливо низькою вона є у тих суспільствах, де недостатньо розвинена соціальна інфраструктура з обслуговування потреб матерів з дітьми. Якщо ж сфера послуг функціонує на високому рівні, розвинена і доступна система дошкільного виховання, то існують усі необхідні об'єктивні умови для нормального відтворення населення. Зниження зайнятості призводить до зниження доходів населення, тому народжуваність також буде зменшуватись.

Рівень медичного обслуговування виступає також важливим чинником. Доступність населення до сфери медичного обслуговування, з одного боку, зумовлює підвищення частки пологів під наглядом лікарів, в результаті чого, і здоров'я новонароджених не перебуває під загрозою впливу зовнішніх непередбачуваних чинників. Високий рівень медичного обслуговування дає змогу зберігати репродуктивне здоров'я населення, створює можливості народжувати дітей жінкам, які нездатні зачати і виносити дитину природним шляхом. 3 іншого боку, доступ до сучасних контрацептивів та обізнаність у можливостях їх використання зумовлює різке скорочення народжуваності, особливо серед молодих пар. До того ж, рівень смертності безпосередньо визначається умовами життя, зв'язок цей простий і очевидний. Смертність в кожній віковій групі населення знаходиться в прямій залежності від матеріального рівня життя, санітарно гігієнічних умов праці й побуту людей, успіхів медицини і загальнодоступності медичної допомоги при високій її якості, розвитку профілактики захворювань [7].

Міграції населення мають значний вплив на процеси відтворення населення. Являючись результатом соціально-економічного розвитку регіонів, міграційні потоку можуть збільшувати або зменшувати загальну чисельність населення, створювати переформування статево-вікової структури. У районах вибуття порушується статевий баланс населення, бо переважно виїжджають молодь і чоловіки працездатного віку, посилюються процеси старіння населення, що негативно впливає на процеси народжуваності. Приплив мігрантів репродуктивного віку призводить до зростання народжуваності.

Зазначимо, що виходячи із передумов демографічного розвитку, а саме існуючої системи розселення, значні відмінності у відтворенні населення спостерігаються між міською і сільською місцевістю, що визначається соціально-економічними умовами і, як наслідок, -- особливостями демографічної поведінки. Вплив урбанізації на величину народжуваності проявляється не відразу, а через деякий проміжок часу, оскільки сільські жителі, що переїхали до міста, певний час зберігають ще традиції багатодітності, характерні для сільського населення, це обумовлено всією сукупністю особливостей праці та побуту в містах, але також і віковим складом їх населення [7]. Проте вплив урбанізації на народжуваність цим не обмежується; міста притягають мігрантів, а це викликає порушення статево-вікової структури як в місті, так і в селі, порушення якого веде за собою загального зниження народжуваності [11].

Соціально-культурні та психологічні чинники, які можна вважати похідними від соціально-економічних. Під впливом тих або інших матеріальних умов життя суспільства складаються певні соціальні, культурні, психологічні стереотипи.

Так, культурний рівень, його зростання сприяє пониженню народжуваності. Відомо, що люди з високими духовними, культурними потребами значну частину свого часу витрачають на їхнє задоволення: відвідування театрів, читання книг, спілкування з друзями, подорожі, заняття фізичною культурою, спортом, іншими улюбленими справами, усе це потребує певних фінансових витрат, а отже, не сприяє створенню багатодітних сімей [5]. Людина з високими культурними потребами значну увагу приділяє освіті, навчанню, намагається раніше зробити кар'єру. У структурі витрат сімей з високим культурним рівнем значна частка припадає на культурно-освітні потреби і батьків, і дітей. Тому такі сім'ї переважно малодітні. Треба враховувати і спрямоване статеве виховання та навчання процесу планування сім'ї, зокрема у країнах, що розвиваються, не планують сім'ї, там поширені ранні шлюби, здебільшого не існує контролю народжуваності, немає високих культурно-освітніх потреб. Отже, в таких сім'ях народжується більша кількість дітей.

Релігійний аспект завжди був вагомим в дослідженнях процесу народжуваності. Усі релігії схвалюють багатодітні сім'ї, заохочують народжуваність. Релігійні особливості і світових, і національних релігій суттєво регулюють демографічну поведінку[5].

Етнічні стереотипи поведінки передбачають неусвідомлене прийняття норм поведінки, характеру міжособистісних стосунків, взаємовідносин між людиною та й соціальним оточенням. Демографічна поведінка також визначається етнічними стереотипами, так деякі етноси впродовж століть зберігають традиції багатодітності або навпаки, малодітності.

Психологічний чинник тісно пов'язаний із культурним рівнем, релігійними та етнічними установками, з особливостями виховання. Доведено, що демографічні установки (прийнятність перебування у шлюбі, кількість дітей, можливість розлучення) формуються у дитячому віці головним чином під впливом сімейних традицій і конкретних прикладів із близького соціального оточення. Небажання виділятися з-поміж людей свого соціального статусу забезпечує збереження традиційного рівня народжуваності.

Соціальні установки на відтворення населення - шлюбність, величину сім'ї, регулювання народжуваності є досить значущими. Ці установки, що увійшли до свідомості людей, не зникають разом із зміною соціально-економічних умов, адже тривалий час продовжують діяти в рамках іншої формації. Одним з чинників, що впливають на народжуваність, слід вважати вік вступу до шлюбу [11]. Уявлення про бажане число дітей змінюється залежно від ряду причин. Зростання культурного рівня населення загалом сприяє зниженню народжуваності, адже коло інтересів людей розширюється, і діти займають в них більш обмежене місце, ніж раніше, але підвищується рівень свідомості відповідальності за їх навчання і виховання; зростають також і необхідні для цього витрати часу й фінансових витрат з боку батьків. Це веде до переважання малодітних сімей. Розглянутий чинник є особливо дієвим в сучасних умовах, коли жінки користуються рівними правами при отриманні освіти, беруть участь у всіх галузях діяльності, а їх інтереси виходять великою мірою за рамки сімейного кола. Активне залучення жінок в суспільне виробництво із зрозумілих причин не сприяє високій народжуваності, оскільки важко поєднувати постійну професійну роботу з багатодітною сім'єю [7].

Демографічні чинники включають статево-вікову структуру та повікову інтенсивність народжувань, що виступає ендогенним фактором відтворення населення. Особливості статево-вікової структури населення виявляються і при описанні населення як суб'єкта відтворення. Тут необхідно виділити контингенти населення фертильного віку. Тобто, вплив демографічних факторів на народжуваність має об'єктивний характер. Можна виділити декілька демографічних параметрів, які визначають рівень і тенденції народжуваності.

Серед них: статевовікова структура, бо диспропорції статевого складу знижують рівень шлюбності, отже народжуваність також падає. Висока частка дітей у структурі населення через деякий час, після входження до категорії репродуктивного населення, зумовлює нову хвилю народжень [5, 8]. Постаріле населення також характеризується низьким рівнем народжуваності. В умовах високої смертності дитячого населення, для забезпечення розширеного відтворення, народжуваність має зростати. Якщо показники дитячої смертності високі впродовж тривалого періоду, то бажання мати певну кількість дітей у сім'ї зумовлює закріплення традиції більшої кількості народжень. Зниження дитячої смертності зумовлює падіння народжуваності.

Повікова інтенсивність народжуваності обумовлює те, що істотна диференціація показників народжуваності даних груп в основній частині регіонів країни пов'язана з відмінностями типів населення (міського і сільського), що в свою чергу найяскравіше проявляються в повіковій інтенсивності народжуваності, яку можна розглядати також як внутрішній чинник, похідний від соціально-економічного [8]. Специфіка виділення статево-вікових груп населення пов'язана і з іншою складовою процесу відтворення - смертністю. Ще більша, ніж в процесах народжуваності і смертності, залежність показників від віку населення спостерігається в міграції [9].

Західноукраїнський район характеризується значною кількістю населення взагалі й трудових ресурсів зокрема. Трудоресурсний потенціал району - цілком достатній, бо значна частина трудових ресурсів буде вивільнятися із сільського господарства зі зростанням продуктивності праці.

Демографічна ситуація в Західноукраїнському районі сприятливіша, ніж у решті реґіонів України. Природний приріст населення в районі невисокий. Області Поділля (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська) мають неґативний показник. Найнижче значення приросту - у Вінницькій (-6,9‰).

Сприятливі демографічні умови району зумовлюють розвиток тут працемісткого виробництва: точне машинобудування, легка промисловість, працемісткі галузі сільського господарства. Рівень урбанізації тут нижче пересічного по Україні.



2. Економіка Черкаської області

економічний географічний вінницький черкаський

Промисловість

В області діє понад 300 промислових підприємств, які виробляють електроенергію, видобувають вугілля, випускають мінеральні добрива, аміак, хімічні волокна, засоби автоматизації та обчислювальної техніки, технологічне обладнання для переробних галузей, машини та обладнання для тваринництва і кормовиробництва, товари народного споживання продовольчої та непродовольчої груп. В харчовій промисловості найбільшого розвитку набули такі галузі, як цукрова, м'ясопереробна, молочна, борошномельно-круп'яна, лікеро-горілчана, консервна.

Основні підприємства області

ВАТ «Азот»

Черкаський завод хімічних реактивів

ВАТ «Темп»

ДВО «Оризон»

ЗАТ «Черкаситара»

ЗАТ «Лігетт-дукат-Україна»

АТ «Рось»

ТОВ "Вторметал"

ВАТ "Черкаський лакофарбовий завод «Аврора»

ВАТ "Черкаський автобус «Богдан»

АТ «Ватфарм»

ТОВ «Черкаський лікеро-горілчаний завод»

ТОВ "Черкаська продовольча компанія"

ВАТ "Ватутінський хлібокомбінат"

Сільське господарство

Виробництво основних сільгосподарських культур у Черкаській області

Сільське господарство спеціалізується на буряково-зерновому господарстві (з овочівництвом і садівництвом), а також на м'ясо-молочному тваринництві.

Земельний фонд Черкащини за своїм родючим потенціалом є одним з найвищих в державі і характеризується високою розораністю -- 61 %. Площа сільськогосподарських угідь -- 1454,8 тис.га або 3,5 % угідь України.

За обсягами валової продукції сільського господарства Черкащина займає 8 місце серед регіонів України і виробляє близько 5 % загальнодержавного обсягу.

В сільськогосподарських підприємствах області працює 19,3 % населення, зайнятого в усіх сферах економіки.

Торгівля і сфера послуг

Організовану торговельну діяльність здійснюють 341 підприємство роздрібної торгівлі, 73 -- ресторанного господарства. Мережа роздрібної торгівлі підприємств-юридичних осіб налічує 1588 магазинів, 589 кіосків, 618 об'єктів ресторанного господарства.

В області нараховується близько 200 підприємств, для яких надання побутових послуг є основним видом діяльності. Крім цього, надають побутові послуги населенню більше 1,9 тис. фізичних осіб, якими надається біля 30 видів різноманітних побутових послуг.

В регіоні функціонує 57 ринків, які нараховують 31,9 тис. торгових місць.

Зовнішня торгівля

Протягом 2005 р. зовнішньоторговельні зв'язки підприємства Черкащини підтримували з партнерами 95 країнами світу. Обсяг експорту товарів становив 404,3 млн.дол. США, імпорту -- 310,2 млн. дол. США. Сальдо зовнішньої торгівлі товарами позитивне.

В географічній структурі експорту частка країн СНД склала 26 %, країн Європи -- 25 %, Азії -- 35 %, Америки -- 7 %, Африки -- 4 %. З 81 країни світу, до яких експортувались товари, найбільшу питому вагу мають: Російська Федерація -- 18 %, Китай -- 16 %, Туреччина -- 9 %, Німеччина -- 7 %, США -- 6 %, Польща -- 4 %.

У товарній структурі експорту найбільшу питому вагу мають такі групи: добрива -- 18 %, органічні хімічні сполуки -- 18 %, нитки з штучних волокон -- 9 %, механічне та електрообладнання -- 6 %, деревина та вироби з неї -- 5 %, одяг текстильний -- 6 %.

З 258 підприємств області, які займались експортом товарів, найбільші обсяги експортних відвантажень були здійснені: ВАТ «Азот», ВАТ «Черкаське хімволокно», ТОВ Черкаська продовольча компанія, ЗАТ «Галлахер Україна», ЗАТ Корсунь-Шевченківська швейна фабрика; ЗАТ «Агроекопродукт», сукупний обсяг відвантажених ними товарів склав 65 % експорту області.

В географічній структурі імпорту частка країн СНД склала 16 %, країн Європи -- 62 %, Азії -- 13 %, Америки -- 8 %.

Основу товарної структури імпорту складають такі групи товарів: продукція хімічної та пов`язаних з нею галузей промисловості -- 17 %, маса з деревини, папір та картон -- 16 %, механічне та електрообладнання -- 16 %, тютюн -- 12 %, хімічні штапельні волокна -- 5 %.

Імпорт здійснювало 301 підприємство області, а найбільші обсяги імпортних товарів надійшли до: ЗАТ «Галлахер Україна», українсько-німецьке ЗАТ «Графія Україна», ВАТ «Азот», ТОВ Черкаська продовольча компанія, ВАТ «Черкаське хімволокно», ВАТ «Черкаський автобус»; обсяг їх імпорту склав 62 % загального обсягу імпорту області.

За обсягами експорту товарів Черкаська область займає 17 місце серед регіонів України і має частку 1,0 %. За обсягами імпорту -- 15 місце та 0,9 %.

Будівництво

На території області існує розвинутий будівельний комплекс. Підрядну діяльність у будівництві здійснює більш ніж 160 підприємств різних форм власності.

Промислові підприємства будівельної індустрії мають достатні потужності щодо забезпечення потреб будівельного комплексу стіновими матеріалами, збірними бетонними та залізобетонними конструкціями і деталями, металоконструкціями, столярними виробами, асфальтобетоном, нерудними та іншими матеріалами.

Загальна площа житлового фонду області складає 33800 тис.кв.км. Середня забезпеченість одного мешканця області житлом складає 24,2 кв.м. загальної площі.

У середньому в регіоні будується 118,6 тис.кв.м. житла за рік (79 тис.кв.м.- індивідуальне будівництво).

Фінансові заклади

За станом на 01.01.2006 в регіоні функціонує 51 балансова філія (1 -- в стадії ліквідації) та 653 безбалансові відділення, які представлені 32 Банками-юридичними особами.

Валютно-обмінні операції здійснюють 15 пунктів обміну валюти та 256 операційних кас уповноважених банків.

Транспорт та зв'язок

Основні автошляхи Черкаської області

На території області проходить 6049,4 кілометрів автомобільних доріг, державного значення 656,1 км, доріг місцевого значення 5393,3 км, ґрунтові дороги становлять 208,9 км, тобто дороги з твердим покриттям в загальній довжині автомобільних доріг становлять 96,5 %.Розвинений автомобільний транспорт.

Здійснюється вантажно-пасажирське судноплавство Дніпром. У Черкасах знаходиться аеропорт.

Залізничний транспорт

Залізничні перевезення в області забезпечують підприємства й організації підпорядковані Шевченківській дирекції залізничних перевезень Одеської залізниці. Дирекція розташована на перетині двох головних напрямків Москва -- Одеса та Донбас -- Карпати, експлуатаційна довжина залізничних колій загального користування складає 649,5 км. На території області нараховується 32 залізничні станції. Основні залізничні вузли -- ім. Т.Шевченка і Христинівка.

Зв'язок

Станом на 01.01.2005 року в області 563 автоматизованих телефонних станції, в тому числі 58 міських та 503 -- сільських. Монтована ємність їх становить 286420. Щільність телефонних апаратів на 100 мешканців -- 21,6 (місто -- 30,7; сільські -- 10,9). Кількість основних телефонних апаратів -- 277293, в тому числі домашніх -- 241223. На території області створено щільне покриття мобільних операторів «Київстар», «МТС» та «Life».

Центральний економічний район характеризується своєрідною компонентно-функціональною структурою, яка сформувалась на основі власних природних ресурсів та вигідного економіко-географічного положення. Вони стали передумовою для розвитку хімічної індустрії, легкої, харчової галузей, машинобудування, чорної та кольорової металургії, будівельної індустрії. . У структурі валового випуску продукції на сільське господарство припадає 32.5%, промисловість -- 23.8%, транспорт і зв'язок -- 9.3%, будівництво -- 5.9%, торгівля -- 3.7%, інші галузі виробництва -- 1.9% та невиробничу сферу -- 22.8%.

Ключова роль в господарстві району відводиться харчовій промисловості, спеціалізацію якої визначає сільськогосподарське виробництво, яке постачає сировину для випуску значного асортименту товарів. В 2001р. на неї припадало 37% виробництва валової продукції району і зайнято до 40% промислового-виробничого персоналу регіону. З її підгалузей чи не найголовнішим є цукрова підгалузь.

Легка промисловість району дала в 2000р. 3,3% ВВП району. Основними підприємствами цієї галузі є Черкаський шовковий комбінат, Черкаська текстильна і Стеблівська прядильно-ткацька фабрика, швейні фабрики в Черкасах (ВАТ “Азас”, фірма “Ковіс”, МП “Україна”), Шполі, Корсунь-Шевченківському, Смілі, Золотоноші, Умані (“Роксолана”), Гайвороні (“МП “Гайтекс”), Кіровограді, Олександрії, Жашкові, Чигирині. Взуттєва промисловість представлена в Черкасах, Кіровограді Умані. Трикотажні вироби виготовляють в Черкасах. До 18% виробленої продукції в районі припадає на машинобудівний комплекс. Основні підгалузі - сільськогосподарське, транспортне машинобудування та верстатобудування, виробництво технологічного устаткування для харчової і комбікормової промисловості.

Галуззю спеціалізації є хімічна промисловість в районі. Хімічна галузь - це чотири підприємства (ВАТ “Азот” та “Хімволокно”, м. Черкаси, завод “Промінь”, м. Світловодськ, завод “Прогрес”, м. Кіровоград), продукція яких широко відома в Україні та за її межами: мінеральні добрива, хімічні волокна, лакофарбові матеріали, хімічні реактиви, розчинники , засоби для догляду за автомобілем , плівки полімерні, лікарські засоби.

Паливна промисловість. Область забезпечує 100% державних обсягів видобутку бурого вугілля. Родовища бурого вугілля відносяться до Дніпровського буро-вугільного басейну. Родовища знаходяться в Олександрії, Балаховці, Петровому, Михайлівці, Байдурівці. Середнє річне видобування бурого вугілля брикетів на Дмитрівській і Байдаківській фабриках - близько 3,5 млн. тонн.

Великими ТЕС є Кіровоградська, Олександрійська, Черкаська, Ватутінська, які працюють переважно на місцевому бурому вугіллі. Проводиться будівництво потужньої Канівської гідроакумулюючої станції. Промисловість будівельних матеріалів має широке представництво в районі. В Кіровоградській області каолін видобувається на родовищах вогнетривких глин, що знаходяться поблизу с. Катеринівки. З облицювальних каменів використовуються граніти, серед яких виділяються три основних різновиди: - сировина рівномірнозерниста та порфіровидні граніти (Гайворонське, Кіровоградське, Аджамське, Суботинське родовища); -- рожеві та рожево-сіріпорфіровидні граніти (Андріївське, Адабашське, Бобринецьке родовища); -- червоні порфіровидні та трахітоїдні граніти (Горіхівське, Капустянське родовища).

Асфальтобетонні підприємства розташовані в Черкасах, Кіровограді. Залізобетонні конструкції випускають в Знам'янці.

Сільське господарство. Виходячи з фізико-географічних умов розташування, район є значним сільськогосподарським районом України. В структурі виробленої продукції 33% припадає на продукцію сільського господарства. На одного жителя району виробляється валової продукції сільського господарства в 1,5 рази більше, ніж в середньому в Україні. У галузевій структурі валової продукції сільського господарства провідне місце належить рослинництву, питома вага якого складає 71 %, тваринництва - 29 %. Площа орних земель в районі складає 2683 тис га. Ступінь розораності в районі є одним з найвищих в Україні і складає 76% в північній, лісостеповій частині району і понад 70% - в південній, степовій.

У тваринництві переважають скотарство та свинарство. Розвинене також птахівництво, незначною мірою - вівчарство. Птахофабрики розміщені у містах Ульянівка, Добровеличківка, Бобринець, Петрове.

В 2002р. в регіоні налічувалось 3607 фермерських господарств, яким належало 353,2 тис. га сільськогосподарських угідь (12,5% від фермерських землеволодінь в Україні). Допоміжними галузями у тваринництві є бджільництво, ставкове рибальство, кролівництво та звірівництво (вирощування норок, чорно-бурих лисиць). Загалом в межах Центрального соціально-економічного району виділяють три типи агропромислових комплексів: - лісостеповий АПК з м'ясо- і молокопромисловим, бурякоцукровий і зерно продуктовий з виробництвом плодоовочевої продукції; - степовий АПК з м'ясо- і молоко промисловим, зерно- і олійнопродуктовим та плодоовочеконсервним підкомплексами; - приміський овоче-молочно-м'ясопродуктовий АПК.

Транспортний комплекс. Центральність розташування території обумовлює розвиток транспортної системи території, хоч вона є менш розвинутою у порівнянні з сусідньою Столичною чи Придніпровською. Так, в територією району не проходить важливих залізничних колій, що мають міждержавне значення. Їх загальна протяжність складає 1,7 тис. км. Автомобільний транспорт відіграє ключову роль, але також на дороги на 12% не мають твердого покриття. Територією району проходять такі автомагістралі Санкт-Петербург - Одеса, Київ - Дніпропетровськ, Київ - Кишинів, Умань - Первомайськ.

Судноплавство на Дніпрі розвинуто слабо. Основні порти - Канів, Черкаси.

Територією району проходять траси газопроводів “Союз”, Кременчук - Кіровоград, Кременчук - Кривий Ріг, нафтопроводу Кременчук - Кривий Ріг.

Функціонально-територіальна структура району

Функціонально-територіальна структура району базується на основі великих населених пунктів. Черкаси (295 тис. осіб) - обласний і районний центр. Спеціалізацію сучасного промислового комплексу міста визначають хімічна, легка, машинобудівна і металообробна галузі. Традиційно розвиненою для Черкас є харчова промисловість.

Місто славиться потужними хімічними підприємствами: ВО “Азот”, завод хімічних реактивів та побутової хімії “Аврора”, черкаське ВО “Хімволокно”. Серед підприємств легкої промисловості провідне місце займає шовковий комбінат.

Фабрично-заводська промисловість почала розвиватись вже з XVIII ст. Значного розмаху набула суконна промисловість. У першій половині ХІХ ст.. Черкаси стали центром цукроваріння. З ХІХ ст. Активно розвивається винокурна, борошномельна, тютюнова промисловість. Розвитку промисловості сприяло будівництво залізниці, яка з'єднала місто з магістраллю Київ - Одеса. Черкаська пристань стала важливим перевалочним пунктом вантажів із річкового транспорту на залізничний і навпаки. Це сприяло розвитку лісопереробної промисловості.

Активно місто розвивається впродовж ХХ ст. В 50-х рр. Вже діяло до 40 підприємств, серед яких вирізнялись рафінадний та консервний заводи, тютюнова, макаронна фабрики, завод натурального канчука та завод хімічного волокна.

Спеціалізацію сучасного промислового комплексу міста визначають хімічна, харчова, легка, машинобудівна галузі.

За обсягом виробництва валової продукції хімічна промисловість займає перше місце. Вона представлена виробництвом мінеральних добрив, штучного волокна, хімічних реактивів, фарб. Великими підприємствами цієї галузі є ВАТ “Азот”, Черкаське виробниче об'єднання “Хімволокно”, завод хімічних реактивів та побутової хімії “Аврора”. Після тривалого спаду на ВАТ “Аврора” розпочалось нарощування виробництва. Було закуплено сучасне обладнання, що забезпечує якість продукції на рівні кращих європейських зразків.

Черкаське ВАТ “Азот” створено на базі Черкаського хімічного комбінату, будівництво якого розпочалось в 1962р. У складі об'єднання три виробничих комплекси з виробництва аміаку, мінеральних добрив, карбаміду, аміачної селітри та аміачної води. Загалом виробляється продукція 44 найменувань.

Черкаське виробниче об'єднання “Хімволокно” спеціалізується на виробництві хімічних волокон: віскоза, текстильна нитка, целюлозна плівка, сульфат натрію тощо. В цілому для підприємств хімічної промисловості притаманний низький рівень наукомістких технологій і виробництв, застаріле устаткування та висока залежність від імпортної сировини. Характерною для галузі в цілому є незахищеність від іноземної конкуренції. Для вирішення проблеми екологізації підприємств хімічної промисловості, розташованих в місті слід вирішувати проблему екологізації виробництва, зниження рівня спрацьованості фондів, впровадження досконалих технологій, оснащення підприємств ефективним очисними спорудами.

Машинобудування та металообробка міста характеризуються прогресивнішою структурою технологічного способу виробництва, і мають сталу тенденцію до зменшення своєї питомої ваги в економіці міста. Серед основних підприємств слід виділити завод спеціалізованого технологічного устаткування “Фотоприлад”, завод телефонної апаратури, НВО “Ротор”. На базі місцевої сировини працює промисловість будівельних матеріалів. Вона представлена такими підприємствами : ВАТ “Черкасзалізобетон”, домобудівний комбінат, завод стінових матеріалів, асфальтобетонний завод, завод керамзитового гравію.

Деревообробна промисловість в Черкасах представлена ВАТ “Черкасмеблі”.

Серед підприємств легкої промисловості вирізняється Черкаський шовковий комбінат; у місті працюють також трикотажна, швейна, валяльно-повстяна фабрики, завод гігроскопічної вати.

Черкаський шовковий комбінат є провідним підприємством текстильної промисловості, яка діє з 1965р. основна продукція комбінату - шовкові тканини, випуск яких проводиться на верстатах вітчизняного виробництва. Важливу роль відіграє також харчова промисловість. Галузь представлена такими підприємствами: Черкаський консервний завод, цукрорафінадним, молочним, м'ясним заводами, пивоварним, хлібним комбінатами, макаронною та тютюновою фабриками.

Найстарішим підприємством галузі є Черкаський консервний комбінат, що діє з 30-х рр. ХХ ст., і спеціалізується на виробництві овочевих, томатних, м'ясних консерв (55 найменувань продукції).

У цілому харчова промисловість міста задовольняє власні потреби, але необхідним залишається підвищення якості продукції шляхом впровадження нових технологій. Структурні зрушення в усіх галузях промисловості міста мають бути спрямовані на посилений розвиток харчової та легкої промисловості, а також машинобудівних галузей, докорінну реконструкцію, технічне переоснащення і створення нових потужностей для переробки сільськогосподарської сировини, переозброєння підприємств хімічної промисловості , розв'язання економічних та екологічних проблем.

В місті з 1960р. діє Черкаський річковий порт, до складу якого входять 11 пристаней, пасажирські, буксирні, рейдо-маневровочні та службові судна. Порт оснащений портальними козловими, плаваючими кранами, авто- й електронавантажувачами. Порт розрахований на відгруз сипучих тарно-штучних вантажів, контейнерів, устаткування, лісу, мінеральних добрив.

За роки незалежності України в місті сформувався новий сектор економіки - середній та малий бізнес, який в певній мірі дозволяє забезпечити додаткові робочі місця та зняти соціальну напруженість. Частка таких підприємств зросла до 22% (2000р.). серед найкрупніших проектів, які вже реалізовано слід назвати Черкаську тютюнову фабрику, яке сьогодні входить в трійку найпотужніших в місті. За схожою схемою було запущено Черкаський завод шампанських вин.

Гострою залишається екологічна проблема. В повітрі міста Черкас в 1999 р. були виявлені максимальні концентрації: по аміаку - 4,3 ГДК, сірковуглецю - 2,1 ГДК, діоксиду азоту - 3,4 ГДК, етилбензолу - 3 ГДК, пилу - 1,4 ГДК, формальдегіду - 2,5 ГДК, оксиду вуглецю - 2 ГДК. Основними джерелами забруднення повітря міста Черкаси є ВАТ "Азот", ВАТ "Хімволокно", ТЕЦ, автотранспорт. Із проб атмосферного повітря, відібраних під факелом промислових підприємств, перевищення ГДК встановлено в 12,7% проб.

Пріоритети розвитку економічного району

В цілому рівень розвитку регіону недостатній. Характерно, що саме цей район “розтягується” між двома більш економічно потужними соціально-економічними районами - Придніпровським та Столичним, що безумовно, негативно позначається на господарському розвитку району.

Основні напрямки політики обласних, районних адміністрацій, виконкомів міських рад визначаються соціально-економічною ситуацією, що склалася у Кіровоградській та Черкаській областях, що входять до складу Центрального соціально-економічного району.

На сьогодні розвиток населених пунктів цих областей характеризується значними розбіжностями в рівнях їх соціально-економічного розвитку. Спостерігається концентрація населення і виробництва у великих містах, уповільнений розвиток більшості середніх та малих міст, селищ і сіл. Це привело до погіршення демографічної ситуації, стану зайнятості, зниження якості життя населення, певною мірою зумовило занепад сільської місцевості, посилило процес депопуляції населення, чисельність якого, починаючи з 1991 року, постійно скорочується.