Загальна характеристика природних умов і природних ресурсів України. Регіональний ландшафтний парк "Кременчуцькі плавні"
Характеристика Кременчуцького ландшафтного парку. Природні умови і ресурси України: рельєф, тектонічні структури, кліматичні умови, внутрішні води, грунти. Рослинність і тваринний світ, несприятливі фізико-географічні процеси. Зональне ділення України.
| Рубрика | География и экономическая география |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.04.2011 |
| Размер файла | 759,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ВСТУП
В умовах невпинної антропогенної трансформації природних ландшафтів одним з основних шляхів збереження фітобіотичної різноманітності є створення об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ).
Моніторинг рідкісних видів є одним з основних завдань об'єктів ПЗФ, що передбачено відповідними розділами програми «Літопису природи».
Основною формою узагальнення результатів наукових досліджень заповідників та національних природних парків є їх "Літопис природи", який ведеться відповідно до затверджених методичних посібників. У "Літопис природи" подаються основні дані про календар природи, фізико-географічні умови, рослинний і тваринний світ, режими їх охорони, антропогенний вплив на природно-заповідну територію (далі - ПЗТ). Окремим розділом також подається характеристика досліджень за іншими темами. "Літопис природи" передбачає й додатки.
"Літопис природи" є головною науковою темою, яка ведеться постійно, а результати досліджень щорічно оформляються у вигляді окремих томів. "Літопис природи" підлягає реєстрації в УкрІНТЕІ.
Кожний том "Літопису природи" затверджується директором природно-заповідної установи (далі - ПЗУ). Оригінал зберігається в ПЗУ, а копії до 1 травня поточного року надсилаються до органу, в підпорядковані якого перебуває ПЗУ, а також до Міністерства екології та природних ресурсів України (в особі органу управління територіями і об'єктами природно-заповідного фонду, далі - ОУ ПЗФ).
Вся інформація про стан природних комплексів заповідників фіксується в “Літописі природи”, завданням якого є цілеспрямований комплексний збір і фіксація даних про всесторонню характеристику змін в заповідних природних системах. “Літопис природи” вимагає обов'язковий обсяг інформації, передбачений програмою наукових досліджень.
За програмою “Літопису природи” проводяться наукові дослідження і природних національних парків. При цьому особлива увага приділяється вивченню рекреаційного впливу на ландшафти парку з метою визначення їх стійкості і оптимізації навантажень.
К.П. Філонов і Ю.Д.Нухімовська (1985) запропонували наступну рубрикацію “Літопису природи”:
1. Територія заповідника;
2. Пробні і враховані площі, ключові ділянки, постійні (тимчасові) маршрути;
3. Рельєф;
4. Ґрунти;
5. Погода з характеристикою за сезонами;
6. Води;
7. Флора і рослинність з виділеннями певних підрозділів:
7.1. Флора і її зміни (в т.ч. і нові види, і нові місця зростання раніше відомих видів, рідкісні, зникаючі, ендемічні, реліктові види).
7.2. Рослинність і її зміни (в т.ч. сезонна динаміка рослинних угруповань, включаючи фенологію угруповань і динаміку наростання наземної маси трав'янистих угруповань; флуктуації рослинних угруповань - флуктуації складу і структури рослинних угруповань, продуктивність наземної частини трав'янистих угруповань, чисельність і фітомаса фітопланктону і фітобентосу, продуктивність ягідників, грибів, суксесієтні процеси, побічні явища в житті рослин і фотоценозів).
8. Фауна і тваринне населення з виділеннями підрозділів:
8.1. Видовий склад фауни (в т. ч. нові і рідкісні види тварин).
8.2. Чисельність видів фауни (за класами тварин).
8.3. Екологічні огляди окремих груп тварин.
9. Календар природи з виділенням фенологічної періодизації року.
10. Стан заповідного режиму. Вплив антропогенних чинників на природу заповідника і охоронні зони з виділенням підрозділів:
10.1. Часткове використання природних ресурсів (для внутрішніх потреб заповідника в межах спеціально виділеної ділянки);
10.2. Заповідно-режимні заходи.
10.3. Прямі і опосередковані зовнішні впливи.
11. Наукові дослідження з виділенням підрозділів;
11.1. Ведення картотек і фототек;
11.2. Дослідження, що проводяться заповідником;
11.3. Дослідження, що проводяться іншими організаціями.
12. Охоронна (буферна) зона (характер господарської діяльності в ній, використання нею функцій по збереженню заповідної території).
Значний вклад в організацію наукових досліджень в біосферних заповідниках внесли І.П. Герасимов, Ю.А. Ізраель, В.Е. Соколов, К.М. Ситник, С.М. Стойко і ряд інших вчених.
Згідно концептуальних положень про систему фонового моніторингу основним об'єктом її реалізації є біосферні заповідники. Програма фонового екологічного моніторингу включає підрозділи:
- моніторинг забруднення природного середовища та інших факторів антропогенного впливу;
- моніторинг реакції біоти на антропогенний вплив, в першу чергу фонові рівні забруднення;
- спостереження за змінами функціонально-структурних характеристик сталих природних екосистем і їх антропогенних модифікацій.
В перший розділ фонового екологічного моніторингу “абіотичний моніторинг” включені зміни гідрометереологічних показників. В програму вимірювань підібраний перелік речовин для їх визначення у відповідних середовищах:
- двоокис сірки, озон, окис вуглецю, окисли азоту, вуглеводи, двоокис вуглецю, фреони - в атмосфері;
- бенз(а) пірен, хлороорганічні сполуки, важкі метали - в атмосферних осадах, поверхневих і підземних водах, ґрунтах, біоті;
- Біогенні елементи (азот, фосфор) - в осадах, поверхневих і підземних водах, грунтах, біоті;
- аніони і катіони, радіонукліди - в осадах, а також ртуть, кадмій, сурма, свинець, миш'як та інші;
В програму абіотичного моніторингу включені гідрометереологічні спостереження, які дають інформацію про концентрацію забруднюючих речовин, особливості біогеохімічних циклів і кругообігу хімічних речовин.
В програму польових спостережень біотичного розділу екологічного моніторингу включені спостереження за видами, чисельність яких понижується. Вибирають один тестовий вид для кожного з класів живих організмів (найпростіших, бактерій, водоростей, мохів, лишайників, вищих рослин) з метою оцінки стану біологічного виду.
Моніторинг зворотної реакції біоти на вплив забруднених речовин полягає у визначенні коефіцієнту розмноження виду при різних рівнях забруднення середовища і фіксованих інших екологічних умовах. Одним з найважливіших об'єктів екологічного моніторингу повинні бути тварини ґрунту. Відомо, що дощові черв'яки є концентраторами кадмію; жуки-жужелиці - свинцю; мокриці - міді і т.п.
В ряді праць моніторинг передбачають проводити на базі вивчення функціональних характеристик еталонних природних комплексів заповідника в порівнянні з антропогенними модифікаціями на прилеглих територіях (ОлещенкоВ.І.,1977, ГерасимовІ.П., 1978).
Наукові дослідження в ботанічних садах і дендрологічних парках передбачають:
- розробку теоретичних основ і загальних питань інтродукції і акліматизації рослин;
- вивчення закономірностей мінливості і фізіології пристосування інтродукованих рослин, їх стійкості в умовах зміни середовища;
- підвищення стійкості і продуктивності інтродукованих рослин;
- розробку біологічних основ репродукції інтродукованих рослин і прийомів введення їх в культуру;
- розробку наукових основ декоративного садівництва і озеленення;
- розробку наукових основ їх захисту від шкідників і хвороб.
В ботанічних садах в культурі використовуються рідкісні і зникаючі, Червонокнижні види. Досліджуються корисні кормові, харчові, технічні, лікарські рослини, дається ресурсознавча оцінка, рекомендації по використанню.
Наукові дослідження в зоопарках спрямовані на вивчення біології, екології видів тварин, розробку найсприятливіших умов їх збереження, дослідження поведінки тварин, способів їх охорони і відтворення.
Наукові дослідження в інших заповідних об'єктах не отримали систематичного розвитку. Переважно це - інвентаризація флори і фауни, вивчення їх динаміки, Червонокнижних видів тварин і рослин, тощо.
Програма Літопису природи для заповідників та національних природних парків (Андрієнко, Попович, Парчук та ін.), затверджена спільним наказом НАН України та Мінекоресурсів України від 25.11.2002 р. за №465/430 (далі - Лп2002) та Методичного посібника „Летопись природы в заповедниках СССР” (Филонов, Нухимовская) 1985 року (далі - Лп1985), аналізу томів Літопису за 1995-2003 рр. та досвіду ведення Літопису природи в заповідниках та національних природних парках.
З метою уніфікації форми та томів Літопису природи Регіональних Ландшафтних Парків (РЛП) та інших установ ПЗФ за основу взятий зміст Лп2002.
Розділ 1. Збір загальних відомостей про регіональний ландшафтний парк. В розділі розміщують інформацію згідно Лп2002, розділ 1. Немає потреби переписувати з року в рік всі дані. Зведені томи Літопису природи, з повною інформацією та аналізом потрібно складати один раз на п'ять років, в наступних томах Літопису необхідно наводити відомості про зміни розмірів та границь РЛП, а також про зміни типів угідь, зведення нових будівель, кордонів тощо.
Розділ 2. Наукові полігони. В розділі Літопису подають паспорти пробних площ оформлені згідно Лп2002, розділ 2. Не варто закладати багато пробних площ. При оптимальному поєднанні пробних площ (профілів, трансект) різного призначення (для ботанічних, зоологічних, фенологічних, мікрокліматичних та інших, за можливості їх суміщення,) та представлені ними типових та унікальних екосистем РЛП, результативність досліджень підвищиться завдяки системності та комплексності проведених робіт.
Розділ 3. Абіотичне середовище. Розділ Літопису має містити кілька підрозділів, що описують клімат регіону, гідрологію, рельєф, ґрунти.
3.1. Клімат. Основні метеорологічні показники. Подається характеристика клімату регіону. За відсутності власної метеостанції (метеопостів) користуються показниками найближчої метеостанції з обов'язковою вказівкою її місцезнаходження та номеру. Проте, віддаленість від об'єктів спостережень робить ці показники недостатньо точними. В Лп2002 перераховані метеодані отримання яких є обов'язковим. Щоб не займати десятки сторінок таблицями з даними можна подавали лише їх графічний аналіз (діаграми, графіки тощо).
3.2. Гідрологія. Розділ має містити не лише опис існуючих вод (озер, річок тощо) території РЛП, а й результати постійних гідрологічних спостережень, якщо є можливість їх проведення, оскільки вода є основою рівноваги більшості екосистем.
3.3. Рельєф, Грунти. Часто містить результати досліджень, що були проведені при створенні об'єкту та інформацію з літературних джерел. Варто повністю подати інформацію до першого або зведеного тому, а надалі посилатись на нього.
Розділ 4. Рослинний світ.
4.1. Флора.
4.1.1. Склад флори. Обов'язково має містити таблицю 6 з Лп2002. Повний список видів доцільно подавати раз на п'ять років, щороку подаючи списки нововиявлених видів або таксономічних груп, по яких проводились дослідження.
4.1.2. Рідкісні види. Дослідженням рідкісних видів флори варто приділити особливу увагу, вивчаючи їх як на наукових полігонах так і поза ними. Методологію, за можливості, використовувати з Лп2002. Проте, якщо немає можливості вести популяційні та морфологічні дослідження, за основу можна взяти схему досліджень Лп1985 - обов'язково складати крапкові карти, вести облік, оцінювати стан популяцій, результати подавати в таблиці. Таблиця має містити таку інформацію: назву виду українською та латиною, до яких списків таксон зенесений, реліктовість та ендемічність, місцезнаходження популяції, стан популяції. Бажано слідкувати за станом популяції з року в рік.
4.2. Рослинність. Слід акцентувати увагу на таких напрямах досліджень та моніторингу, як спостереження за станом рідкісних рослинних угрупувань і вивчення впливу рекреаційного навантаження на рослинний покрив. При цьому можна використовувати постійні пробні площі. Геоботанічні описи на пробних площах для більш повного виявлення видового складу слід проводити кілька разів на рік. Результатом цієї роботи мають стати конкретні заходи щодо охорони, збереження та відтворення рослинних угрупувань та окремих видів.
5. Тваринний світ. Обов'язкове використання таблиць 9, 10 з Лп2002. Необхідно визначити рідкісні види тварин, інформацію по яких подавати відповідно до методики з Лп2002 (ст.74) та таблиці 32.
Бажане ведення моніторингу фонових та рідкісних видів (р.5.3 Лп2002). Для початку потрібно визначити, за якими видами можливо проводити спостереження з року в рік по найбільшій кількості параметрів (10 фонових, 10 рідкісних). Як правило, це мисливські види птахів та ссавців, водоплавні птахи, яскраві або великі комахи, дані по яких можуть збирати єгері, лісники, інспектори тощо.
6. Календар природи. Розділ зручно вести згідно Лп1985, де чітко викладена методологія ведення Календаря та фенологічна періодизація року.
Таблиця 9.1 з Лп1985 може стати основою, робочим календарем, спостережень. Її необхідно доповнити видами (флори та фауни, рідкісними та фоновими) за якими визначено проводити спостереження (в розділах 4 та 5). Таку доопрацьовану таблицю доречно включити в Робочі журнали співробітників та волонтерів і заповнювати протягом року.
Також в цьому розділі потрібно подавати характеристику сезонів року (зими, весни, літа, осені) та інформацію про аномальні явища (Лп2002, Лп1985).
7. Використання природних ресурсів та їх стан. Антропогенний вплив на територію РЛП.
В цьому розділі необхідно присвятити увагу природним ресурсам, що використовуються на території РЛП, насамперед, приділити увагу рекреаційному використанню території, вказати, що зроблено для його організації, відзначити вплив рекреаційного навантаження на природні комплекси парку.
8. Наукові дослідження. Еколого-освітня та міжнародна діяльність РЛП.
В розділі подають список тем наукових досліджень, що проводились протягом звітного періоду працівниками РЛП, іншими науковцями, студентами, сторонніми організаціями та короткі результати цих досліджень, якщо вони не ввійшли до Літопису. Подається список публікацій як співробітників парку, так і інших науковців, які тут працювали, а також інформація про еколого-освітню роботу, міжнародну діяльність.
Подання та аналіз даних має супроводжуватись графічно: картосхемами, діаграмами, графіками, рисунками, фотографіями тощо. Том Літопису природи повинен давати максимально повну уяву про діяльність РЛП протягом звітного року.
За відсутності достатньої кількості наукових працівників можливо залучати до збору даних інших співробітників парку, студентів, екскурсоводів тощо. Вони мають проводити збір даних під керівництвом наукового співробітника. Робота з організації збору даних, передбачає визначення облікових форм, форми Календаря природи, видів флори та фауни за якими будуть вести спостереження, створення Робочого журналу, навчання співробітників та волонтерів визначати (впізнавати) види флори та фауни, фенофази, вірно та вчасно заповнювати журнал. Ведення Літопису природи особливо важливе в тих РЛП, які в перспективі мають стати національними природними парками.
ландшафтний парк природний україна зональний
Частина 1. Регіональний ландшафтний парк «Кременчуцькі плавні»
1. Геоморфологічна характеристика
Територія парку складалась під впливом горотворних процесів і вулканізму, трансгресій (наступів) древніх морів і накопичення потужних товщ морських відкладів, регресій (відступів) древніх морів і активізації ерозійних процесів, наступу і танення льодовиків антропогенового періоду.
Територія парку належить до Центральної частини Дніпрово-Донецької западини, яка простягається з північного заходу від Прип'яті на північний схід, де з'єднується з Донецьким басейном. Заповнена вона осадовими породами різних геологічних періодів, з яких найбільш потужні відклади палеогенового, антропогенового (четвертинного) періодів.
У районі Українського кристалічного масиву потужність осадових порід зменшується, і на денну поверхню подекуди виходять кристалічні породи. Найдавніші геологічні утворення на території регіону - це гірські породи архейської ери (понад 2600 млн.р.: амфіболіти, епідіабази, гнейси, кварцити, мармури, сланці, гранодіорити та ін.) - на о-ві Шеламай.
Утворення протерозойської ери (1700-1100 млн. р.) представлені теж кристалічними породами: гранітами, сланцями, гнейсами, магматитами, залізистими кварцитами. Вони виходять на денну поверхню в районі м. Кременчука. Протерозойські кристалічні породи, що виходять на поверхню, використовуються як будівельний матеріал у вигляді бутового каменю та щебеню для звичайного і гідротехнічного бетону, а також для будівництва доріг. З протерозойськими утвореннями пов'язані залізорудні родовища в Кременчуцькому районі.
На початку пермського періоду (285-230 млн. р.) на території регіону закінчилась трансгресія моря. Воно перетворилось в лагуну. В умовах лагуни пермського часу накопичувалися пісковики, глини, які чергувались з прошарками доломітів, гіпсу. Юрський період (195-138 млн. р. тому) території регіону представлений морськими піщано-глинястими відкладами.
В кінці мезозойської та на початку кайнозойської ери (67 млн.р. тому) тектонічні рухи обумовили підняття північної окраїни Українського кристалічного щита та зони ступеневих скидів південної окраїни Дніпрово-Донецької западини. Це викликало глибоке ерозійне руйнування докайнозойського рельєфу.
Для антропогенового періоду характерні потужні відклади лесу, лесовидних суглинків, глин, річкового піску. Серед корисних копалин знаходимо цегельні глини, пісок.
Район досліджень належить до лівобережної терасової рівнини, яка за геоморфологічними ознаками і загальній орографії поділяється на дві частини. Одна з них післяльодовикова долина Дніпра, рівнинна поверхня якої почленована уступами першою, другою і четвертою Дніпровськими терасами, і друга - це більш висока і широка степова рівнина, яка складається з стародавніх терас Дніпровської долини.
2. Гідрологічна характеристика
Дніпродзержинське водосховище, де знаходиться парк, збудоване в 1965 р. при спорудженні Дніпродзержинської ГЕС. Розташоване в межах Полтавської, Кіровоградської та Дніпропетровської областей. Площа - 567 км2, довжина - 114 км, ширина - 16 км, пересічна глибина - 16 м. Повний об'єм водосховища - 2,45 км3. Мінералізація води - 180-360 мг/л. Водообмін у водосховищі відбувається 18-20 разів за рік. Стік проходить транзитом, тому коливання рівня не перевищує 0,5-1,0 м. Максимально вода прогрівається в липні до +24,30 С [26]. За морфологічними особливостями Дніпродзержинське водосховище можна поділити на три ділянки. Верхня частина (9 % всієї площі) - від греблі Кременчуцької ГЕС до створу Кам'яні Потоки. Центральну частину (64 % всієї площі) - складає ділянка від створу Кам'яні Потоки до створу Бородавка, а нижню частину (27 % всієї площі) - від створу Бородаївка до греблі Дніпродзержинської ГЕС [29].
Основною водною артерією регіону є Дніпро з його притоками - річками Псел, Сула, Ворскла. Кременчуцька ГЕС розташована на 16 км вище за течією від м. Кременчука. З нею пов'язане Дніпродзержинське водосховище з річним регулюванням стоку, робота якого значно впливає на режим річки в регіоні. На 125 км нижче Кременчука споруджена Дніпродзержинська ГЕС, яка створює підпір води у Дніпрі [78]. Таким чином, більша частина регіону досліджень розташована в верхів'ї водосховища, яке відноситься до типу річкових з прорізаною береговою лінією. Дніпродзержинське водосховище простягається з південного сходу на північний захід. Берега за геоморфологічною будовою різні: правий берег високий (10-25 м), крутий, місцями урвистий, густо розчленований ярами та балками; лівий берег низький (2-5 м), пологий. Береги складаються з лесовидних порід, що залягають на відкладеннях древнього алювію та породах кристалічного масиву, які місцями виходять на поверхню.
Основними притоками є річки Крива Руда, Псел і Омельничок довжиною 63 км та р.Сухий Омельничок довжиною 46 км, р.Лозоватка, р.Куп'євата, довжиною 18 км. Річка Крива Руда пересікає територію м. Кременчука з північного заходу на південний схід та приурочена до заболочених знижень тилової частини першої надзаплавної тераси. Біля залізниці до річки Крива Руда впадає ліва притока - р.Сухий Кагамлик.
Річка Сухий Кагамлик бере початок на четвертій надзаплавній терасі і витікає з ярів та балок біля с.Семенівка, в 75 км на північ від м. Кременчука. Окремі ділянки русла р.Сухий Кагамлик штучно розширені в межах міста з метою створення водойм. Рівень води в них регулюється земельними греблями. В центральній частині міста русло знаходиться в підземних колекторах. Річка Крива Руда являє собою сукупність розрізнених старорічь і має чітке русло тільки в межах міста. Вона розгалужена на декілька рукавів і в сухий час року місцями пересихає та перетворюється в ланцюг витягнутих озер та боліт.
Значною водною артерією регіону є р.Псел, довжина якої складає 717 км, а площа водозбору 22800 км2. Глибина річки коливається від 2 до 5 м (максимальна 7-8 м), швидкість течії в межах регіону складає 0,2-0,4 м/с. Загальне падіння р.Псел - 162,3 м, середній ухил водної поверхні 0,0023. Річка Псел є останньою з річок регіону, яка залишилась незарегульованою. За особливостями гідрологічного режиму і на підставі морфологічних особливостей Дніпродзержинське водосховище поділяється на 3 частини: передгребневу, середню, верхню (хвостову). Остання характеризується невеликими плесами шириною до 5 км, чисельними островами, староріччями, мілководдями. В зоні вклинювання підпору водойма звужується до розмірів річкового русла; глибини тут не перевищують 8-12 м. Днищем водосховища є широка заплава і частково борова тераса. Ґрунти, що складають днище, являють собою глинисті, глауконітові, дрібнозернисті піски та глини Харківської світи.
Через регульований вплив Кременчуцького водосховища розподіл стоку та рівней біля міста (з обліком підпору) різко відрізняється від природного. Меженний стік підвищений і вирівнюється за рахунок спуску вод Кременчуцького водосховища, а у весняні паводки знижується внаслідок затримки вод при заповненні водосховища. Дніпродзержинське водосховище є ланкою каскаду, через яку стік йде транзитом. Невелика бокова приточність формується Пслом та Ворсклою. Через невелику ємність водосховище здійснює лише тижневе та добове регулювання притоку води. В окремі роки в період весняних паводків з метою зменшення викидів води через водозлив можливе падіння рівня води у водосховищі не більше ніж на 1м. Добові коливання рівня тут змінюються від десятків см до 1м і більше. Крім коливання річного циклу, яке визначається тепер не тільки зміною водності річки, але і штучним регулюванням стоку, виникають стічно-нагінні коливання рівню. Величина перекосу при вітрах зі швидкістю 20 м/с складає від 1,35 до 1,50 м.
Коливання рівня водосховища за багаторічний період обумовлені різним станом між компонентами прибуткової та видаткової частин водного балансу, в окремі роки - в залежності від гідрометеорологічних умов. Рівневий режим водосховища біля м. Кременчука залежить від величини скидів води Кременчуцької ГЕС. Криві змін рівнів та видатків мають пилковоподібний характер. Горизонт водосховища на протязі року зазнає значну амплітуду, яка іноді досягає 2,5м. При цьому позначки змінюються від 63,0 до 66,5 м; у період максимальних скидів (9900 м3/с) рівень біля міста досягав у 1970 році позначки 67,3м. Рівневий режим р.Псел характеризується виразною весняною повені та тривалою стійкою меженню. Пік весняної повені спостерігається наприкінці березня - початку квітня. Період повені триває 50-70 днів.
Максимальний видаток повені у 10-25 разів вище середньорічного видатку. Висота найбільшого рівня води весняної повені не перевищує 3,0-3,5 м, рідше - 5 м. Максимальний рівень (70,02 м) зафіксований 18 та 19 квітня 1931 року, мінімальний (60,8 м) - 10 та 12 вересня 1933 року. Літні повені звичайно невеликі, осінні - значні та відбуваються майже щорічно. Характерною особливістю водного режиму нижньої частини Псла є зворотні течії внаслідок підпору Дніпродзержинського водосховища. Водний режим інших річок характеризується нерівномірністю розподілу стоку на протязі року. Основна маса води стікає навесні за короткий час (2-3 тижні), в інші сезони року спостерігається незначний стік лише у р.Сухий Кагамлик. По інших водостоках літній стік проходить внаслідок злив. Підвищені позначки в р. Крива Руда зберігаються тривалий час через відсутність ухилів. Дніпро і його притоки на протязі свого розвитку часто змінювали своє русло, що певне було пов'язане з швидкими схилами на ділянці середньої течії Дніпра.
3. Клімат
У кліматичному відношенні територія регіонального ландшафтного парку “Кременчуцькі плавні” згідно кліматичного районування України [86] розміщена біля межі двох кліматичних областей - атлантико-континентальної і континентальної. В атлантико-континентальній кліматичній області переважають процеси переносу атлантичних повітряних мас, які ближче до степової зони трансформуються в континентальні. Цим і пояснюється перехідний характер клімату даного регіону, характерного для півдня Лісостепу та півночі Степу. Район розташований на Придніпровській низовині в області атлантично-континентального клімату, який характеризується жарким літом, холодною зимою, у більшості випадків малосніжною.
У зимній період район знаходиться під впливом теплих повітряних мас Атлантики. Часті вторгнення арктичних мас повітря, з яким пов'язані найбільш низькі мінімальні температури. Визначною особливістю зими є часті відлиги, пов'язані з переміщуванням циклонів з північного заходу, південного заходу і півдня. Для умов формування водного режиму велике значення мають строки весняного переходу середньодобової температури повітря через 0° і 5°С. За початок весни приймається стійкий перехід середньодобової температури повітря через 0° С. Середня дата 18.03. Останній перехід середньодобової температури через -5° - наприкінці жовтня. Середня дата - 27.10.
Вологість повітря є важливим елементом режиму зволоження. Абсолютна вологість змінюється у відповідності із змінами температури повітря. Найменшого значення вона досягає у січні. Найбільш інтенсивне наростання її відбувається з квітня. Відносна вологість повітря у 13 годин найнижчим значенням на протязі доби. Найбільші значення відносної вологості відмічаються у листопаді - березні. З максимумом у листопаді січні. Атмосферні опади є важливим елементом формування стоку і підвищення природного рівневого режиму підземних вод. В районі річні суми опадів складають 500-600мм, при багаторічних змінах від 251 мм (1921 р.) до 802 мм (1960 р.). На зимовий період приходиться 200-250 мм, на літній 300-400 мм.
На території України щорічно можна чекати зливи з одноразовим випадінням опадів до 100 мм. Середній максимум тривалості бездощових періодів для району Кременчука складає 35 днів. Висота снігового покрову коливається від року до року у значних межах. Його поява спостерігається з третьої декади листопада. Утворення стійкого снігового покрову відноситься до 25 грудня. Число днів із сніговим покровом складає в середньому - 40 см. Вітер обумовлений, з одного боку, рельєфом і характером підстилаючої поверхні, а з іншої - розподілом атмосферної циркуляції над нею. В теплий період року панують північно-західні вітри. У холодний час - переважають східні і північно-західні. Максимальні швидкості вітру частіше усього спостерігаються у лютому - березні. Слабкіші вітри - влітку, восени з ростом баричного градієнту зростає швидкість вітру Найбільшу повторюваність мають вітри швидкістю 15 м/с і більше в середньому за рік спостерігаються 5 днів.
4. Флора
На території РЛП „Кременчуцькі плавні”, зональні типи рослинності - широколистяні ліси та лучні степи - займають незначні площі. Ліси поширені здебільшого на терасах річкових долин. Степова рослинність фрагментарно збереглась на схилах балок та річкових долин, псамофітні (піщані) степи розташовані на борових терасах Дніпра та Ворскли. Найбільші площі серед природної рослинності парку займають луки та болота, а також водна та прибережно-водна рослинність. Це обумовлено розташуванням території досліджень в заплаві Дніпра.
Провідним фактором у формуванні рослинного покриву парку виступає рівень ґрунтових вод. Цей покрив досить різноманітний - тут поєднуються водна рослинність, прибережно-водна та болотна рослинність, лучна рослинність, залишки заплавних лісів з переважанням дуба звичайного, тополево-вербових лісів, а також піщані сухі луки на верхівках грив. З метою вивчення закономірностей розподілу рослинності парку закладений еколого-ценотичний профіль на території заказника загальнодержавного значення “Білецьківські плавні”.
Найбільшу площу нині займає прибережно-водна високотравна рослинність, яка формує природний комплекс акваторії Дніпродзержинського водосховища (40 % території парку), півостровів і різних за площею островів навколо проток, заток, а також піщані сухі луки. Більша частина лук середнього зволоження та лісів була затоплена при створенні Дніпродзержинського водосховища та змінилася прибережно-водною рослинністю. Водна рослинність приурочена до заплавних спокійних водойм (берегів, чисельних заток і рукавів), оскільки в протоках на її розвиток негативно впливає коливання рівня води у Дніпродзержинському водосховищі.
Найбільше поширення мають підводні угруповання занурених видів, прикріплених до дна - куширу темно-зеленого, водопериці колосистої, рдесника блискучого, рдесника кучерявого. Із ценозів видів з вільноплаваючим листям поширені угруповання жабурника звичайного. Трапляються також угруповання лататтєвих - частіше глечиків жовтих, зрідка латаття білого. Значне поширення мають угруповання рідкісних реліктових водних видів, занесених до Червоної книги України - водяного горіху дніпровського та сальвінії плаваючої, які спорадично трапляються в водоймах. Ці угруповання занесені до Зеленої книги України.
Прибережно-водна рослинність парку є більш різноманітною та флористично багатшою, ніж водна. Ці угруповання трапляються на всій території, утворюючи смуги вздовж заток та проток. Переважають угруповання рогозів вузьколистого та широколистого, очерету. Трапляються також угруповання лепешняку великого, осоки гострої. Зрідка відмічені ценози рогозу Лаксмана та комишу лісового. В угрупованнях прибережно-водної рослинності зустрічаються малопоширені в регіоні бореальні види, такі як цикута отруйна, плавушник болотний, кизляк китицецвітий. Луки - справжні й болотисті - поширені на вирівняних та плескатих знижених елементах рельєфу островів та прилеглої материкової території.
Частіше зустрічаються болотисті луки з переважанням осоки гострої та лепешняку болотного. Рідше відмічені справжні луки з переважанням тонконогу лучного, мітлиці повзучої, пирію повзучого. В декількох місцях наявні малопоширені угруповання осоки розсунутої, характерні для слабозасолених ділянок Лісостепу. Луки відзначаються флористичним різноманіттям і багатством, зокрема, тут добре виявлені види родини бобових, родів Осока та Тонконіг.
В декількох місцях відмічене на них зростання лучно-болотної орхідеї, занесеної до Червоної книги України - зозулинця болотного і низки інших рідкісних для регіону видів. В комплексі з луками трапляються ділянки заплавних лісів - як на невеликих острівцях, так і у вигляді смуг на берегах водотоків. Здебільшого це ліси з тополі чорної, тополі білої, верби білої. В травостої заплавних лісів участь суто лісових видів невелика, домінують типові види заплавних лісів - ожина, хвилівник звичайний. Переважають у заплавних лісах лучні види та види узлісь. В центральній частині парку (урочище Грабське) є ділянки заплавних лісів з переважанням дуба звичайного. Поростевий дуб з домішкою в'яза гладкого утворює тут ценози асоціації дубового лісу конвалієвого, флористично багаті та різноманітні.
На пів-ві Кантареве Річище на місці цих лісів сформувався комплекс рідколісь, чагарників та лук. В парку наявні також вільхові заболочені ліси у притерасні, насамперед добре виявлені біля с. Ст. Білецьківка та Чечелеве. Тут переважають заболочені вільшняки з домінуванням осоки гостровидної та осоки побережної з мозаїчною будовою, наявністю пристовбурних підвищень та заболочених знижень. В цих екотопах зростає низка рідкісних для Полтавщини бореальних видів, таких як теліптерис болотний, цикута отруйна тощо.
Сухі піщані луки займають в парку значні площі, особливо в його центральній частині, на великих островах та півостровах. На цих ділянках переважають піщані луки із домінуванням келерії сизої, куничника наземного, подекуди костриці Беккера, полину дніпровського. Великі популяції утворюють на цих луках такі псамофітні види як жито дике, осока колхідська, (які місцями співдомінують), конюшина польова, гвоздика Борбаша, щавель горобиний та ін.
Тут чимало рідкісних та малопоширених видів. Значні куртини і плями утворює очиток шестирядний - центральноєвропейський вид на східній межі ареалу, часто трапляється очиток пурпуровий - малопоширений вид, що зростає переважно в долині Дніпра. Виявлене зростання козельців українських, виду, занесеного до Європейського Червоного списку, малопоширених в регіоні видів - жовтозілля татарського, козельців шорстконосикових.
Виходи гранітів, характерні для значної частини Придніпров'я, наявні на території досліджень лише на о-ві Шеламай, де раніше існував кар'єр, який нині має вигляд заповненої водою чаші із скелястими гранітними берегами. На них був виявлений Очиток Борисової - ендемічний реліктовий вид, занесений до Світового Червоного списку, характерний для гранітних відслонень, відомий в Україні з Кіровоградської та Дніпропетровської областей.
5. Фауна
Науково-дослідна робота на територiї РЛП «Кременчуцькі плавні» проводиться з метою розробки наукових основ охорони, вiдновлення та раціонального використання природних ресурсiв, ведення постійного моніторингу за станом природи.
6. Господарська діяльність в межах парку
Матерiально-технiчне забезнечення РЛП «Кременчуцькі плавні» здiйснюється його адмiнiстрацiєю згiдно з Проектом створення РЛП «Кременчуцькі плавні».
Частина 2.Загальна характеристика природних умов і природних ресурсів України
1. Рельєф
Поверхня України різноманітна: 70 % її площі -- низовини, 25 % -- височини і тільки 5 % -- гірські природні комплекси. Піднесеність рівнинної частини території України над рівнем моря становить у середньому 175 м, а її найвища точка -- гора Берда на Хотинській височині (515 м). На Азово-Чорноморському узбережжі абсолютні висоти коливаються в межах 10--15 м, на височинах -- переважно 300--400 м. Гірські хребти досягають заввишки 1700--2000 м; найвищою точкою України є гора Говерла (2061 м) в Українських Карпатах (рис. 27).
Значна частина території України розташована в південно-західній частині Східноєвропейської рівнини і представлена низовинами (із плоскою поверхнею, заввишки до 200 м) і височинами (з горбистою поверхнею, розчленованою балками і ярами, заввишки 200--500 м).
Характерні форми рельєфу рівнинної частини України: водно-льодовикові рівнини, що займають значні площі на Українському Поліссі; річкові тераси, що простяглися уздовж великих і середніх річок широкими смугами (загальна ширина терас Дніпра сягає 100 км). На Придніпровській височині, у Донбасі, на схилах Середньоруської височини переважають денудаційні хвилясто-горбистіформи поверхні. Характерна риса деяких річок України -- пороги і стрімкі скелясті ущелини (Південний Буг на півночі Миколаївської області, Дністер із притоками та ін.).
Рис. 27. Великі форми рельєфу України
Гори займають лише 5 % площі України. Вони є складовою частиною великого Альпійсько-Гімалайського гірського поясу. На Карпати припадає близько 4 % площі, на Кримські гори -- близько 1 %.
Гірський рельєф досить плавний, без скелястих піків і льодовиків, із досить широкими долинами річок, і тільки подекуди зустрічаються стрімкі ущелини.
2. Тектонічні структури України
В основі більшої частини території України лежить Східноєвропейська платформа. На півдні до неї приєднується молода платформа -- Скіфська плита. Крайній південь і південний захід представлені невеликими ділянками альпійської складчастості.
Східноєвропейська платформа -- одна з найдавніших на Землі -- має докембрійський вік; її формування закінчилося близько 2 млрд років тому. Протягом наступного часу її фундамент то занурювався, то підіймався, зазнаючи розломів, уздовж яких окреміділянки зміщувалися одна відносно іншої. Таким чином, тут виділився Український щит -- ділянка, де осадовий чохол є мінімальним. На більшій частині щита давні кристалічні породи виходять на поверхню. Щит простягнувся від Рівненської іЖитомирської областей до узбережжя Азовського моря. Його довжина -- 1100 км, ширина -- від 100 до 250 км. На захід від щита розташована Волино-Подільська плита з потужністю осадового чохла 2000--2500 м; ще далі -- Галицько-Волинська западина, де фундамент перекритий чохлом осадових порід потужністю 3000--7000 м.
На лівобережжі Дніпра простяглася Дніпровсько-Донецька западина з глибоко зануреним фундаментом і осадовим чохлом потужністю 4000--6000 м і більше.
Приморська частина України і північний Крим лежать на молодій Скіфській плиті. Фундамент плити рівний, перекритий осадовим чохлом потужністю від 500--1000 м на півдні до 3000--6000 м на півночі.
Особливе місце в тектонічній структурі України посідають області альпійської складчастості, перед якими сформувалися передгірні прогини з потужним осадовим чохлом. Формування складчастих областей і досі триває: тут спостерігаються землетруси.
3. Геологічна будова України
Геологічна будова -- це склад і будова земної кори, результат дії складних процесів, що відбувалися протягом тривалогоісторичного періоду.
Територія України розташована в межах кількох платформених і складчастих тектонічних структур і має складну геологічну будову.
Основною платформеною структурою є давня (докембрійська) Східноєвропейська платформа, яка має двоповерхову будову. Нижній поверх -- це фундамент, складений кристалічними породами (гранітами, гнейсами, кристалічними сланцями тощо). На земну поверхню кристалічний фундамент виходить у вигляді Українського щита. Осадовий чохол (верхній поверх платформи) має тут невелику потужність, а в деяких місцях цілком відсутній. Ще один виступ фундаменту -- Воронезький кристалічний масив (на північному сході України) -- вкритий досить потужним чохлом осадових порід (від 800 м і більше) і на земну поверхню не виходить. На іншій території України фундамент платформи покритий ще потужнішим осадовим чохлом. Так, в осьовій частині Дніпровсько-Донецької западини потужність осадової товщі сягає 18--20 км.
На південь від Східноєвропейської платформи розташована Скіфська плита -- платформена структура, фундамент якої сформувався в мезозої, а на захід -- Західноєвропейська платформа (палеозойська). Від цих молодих платформ (плит) Східноєвропейську платформу відокремлюють системи прогинів і западин.
До складчастих структур на території України належать:
* Українські Карпати -- область молодого (альпійського) горотворення, що розпочалося в неогені й триває дотепер;
* Кримські гори -- виникли в мезозойську еру, після чого зруйнувалися; в альпійський час відбулося їх омолодження, унаслідок чого вони набули складчасто-брилового характеру;
* Донецька складчаста споруда -- виникла в епоху герцинської складчастості (палеозой).
Породи, відкладені у четвертинному періоді, поширені майже скрізь. Безпосередньо під ними найчастіше залягають гірськіпороди неогену (Причорноморська і частково Придніпровська низовини, Подільська височина) і палеогену (північна частина Придніпровської низовини), більша частина Карпат.
На північному заході України під гірськими породами четвертинного періоду залягають породи крейдового віку. Вони відслонюються також у долині Сіверського Дінця і його лівих приток та на крайньому північному сході України, а також у Карпатах.
Породи юрського віку поширені у Кримських горах, кам'яновугільного -- у Донецькому кряжі.
Найдавніші (докембрійські) породи виходять на поверхню чи перекриті тонким шаром четвертинних порід у межах Придніпровської та Приазовської височин.
Мінерально-сировинні ресурси України
Паливні корисні копалини
До групи паливних (горючих) корисних копалин належать: вугілля, нафта, природний газ, горючі сланці, торф (рис. 28).
Рис. 28. Паливні та рудні ресурси України
Серед паливних корисних копалин найбільшу цінність мають родовища нафти і газу, що зосереджені в Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області та Карпатській і Причорноморській нафтогазоносних провінціях (Сумська, Харківська, Полтавська, Львівська, Івано-Франківська області, Автономна Республіка Крим, шельф Чорного моря), а також кам'яного і бурого вугілля у Донецькому, Львівсько-Волинському кам'яновугільних і Дніпровському буровугільному басейнах. Також залягають горючі сланці, родовища яких є в Карпатах, на Поділлі, у Кіровоградській області (найбільше родовище -- Бовтиське). Родовища торфу зосереджені на Поліській низовині.
Рудні корисні копалини
Рудні корисні копалини -- гірські породи і мінерали, з яких за існуючих технологічних можливостей доцільно добувати метали. Як правило, рудні корисні копалини належать до магматичних і метаморфічних гірських порід. Саме тому їх пошуки геологи ведуть у районах виходу на поверхню фундаменту Українського щита, Донецького кряжа, Вулканічного хребта Карпат. Україна має величезні запаси залізних і манганових руд та можливості для їх експорту. На руди кольорових металів Україна бідна. Є значнізапаси титанових і ртутних руд; не до кінця розвідані запаси мідних руд і золота.
Нерудні корисні копалини
За запасами нерудних корисних копалин Україна посідає одне з перших місць у світі. Так, запаси самородної сірки в Прикарпатті-- найбільші у світі. Родовища кам'яної солі розробляються у Донбасі (Артемівське, Слов'янське) і в Закарпатті (Солотвинське). Хлоридно-сульфатні родовища калійних солей є в Передкарпатті (Калуш-Голинське). Родовища нерудної сировини для металургійної промисловості розвідані у різних районах:
* магнезит (Запорізька і Дніпропетровська області);
* флюсові вапняки (Донецька область і АР Крим);
* вогнетривкі глини (Донецька область);
* кварцити (Житомирська область).
Також в Україні добувають тальк, слюду, барит, графіт, польові шпати, скляні піски; розвідано родовища дорогоцінного каміння (берилу, аметисту, топазу); є перспективи видобутку напівдорогоцінного каміння (опалу, бурштину, гранату).
Україна відома своїми лікувальними мінеральними водами (Миргород, Свалява, Трускавець, Феодосія), лікувальними грязями (Саки, Євпаторія).
4. Кліматичні умови та ресурси
Клімат -- це багаторічний режим погоди, властивий даній території.
Клімат України є помірно континентальним, з певними особливостями у Кримських і Карпатських горах, а також на Південному березі Криму, якому властиві риси субтропічного середземноморського типу клімату. Континентальність клімату на території країни зростає із заходу на схід.
На клімат будь-якої території впливають три основні чинники (схема 9).
Схема 9
Сонячна радіація -- головний фактор кліматотворення. Її кількість залежить від широти місцевості. Остання зумовлює кут падіння сонячних променів і тривалість дня (тобто сумарну сонячну радіацію, певною мірою, -- середні температури повітря). Величина сумарної сонячної радіації в межах України коливається від 4200 до 5300 МДж/м2. Більшу її частину територія одержує з травня до вересня.
Завдяки циркуляції атмосфери відбувається перерозподіл тепла і вологи. Циркуляція атмосфери зумовлює перенос повітряних мас, їх трансформацію і взаємодію, що виражаються у вигляді атмосферних фронтів. В Україну надходять морські повітряні маси з Атлантики й Арктики і континентальне повітря, що формується над Азією. Характер атмосферної циркуляції над Україною визначається чергуванням циклонів і антициклонів. Циклони надходять протягом року із заходу, південного заходу та півдня й спричиняють відлиги взимку і дощі з прохолодною погодою влітку. Вторгнення континентальних повітряних мас з Азії (антициклони) зумовлюють похолодання та ясну морозну погоду взимку і дуже спекотну посушливу погоду улітку.
Характер підстилаючої поверхні впливає на розподіл сонячної радіації та рух повітряних мас:
* рівнинність більшої частини України зумовлює поступове зростання показників сонячної радіації і середньої температури з півночі на південь, не перешкоджає просуванню повітряних мас у різних напрямках;
* Карпатські й Кримські гори є бар'єрами для проходження певних повітряних мас (тому клімат Закарпаття і Південного берега Криму відрізняються);
* у горах з висотою зростає кількість опадів і зменшується температура повітря;
* на мікроклімат впливають також річкова мережа, ґрунтово-рослинний покрив, забудова населених пунктів тощо.
Основні показники клімату -- температурний режим повітря і кількість опадів.
Середня температура найхолоднішого місяця в Україні (січня) на північному сході -7 °С, на Південному березі Криму -- +2...+4 °С; найтеплішого місяця (липня) -- від +18 °С на заході до +22...+23 °С на півдні.
Території України притаманний континентальний тип річного руху атмосферних опадів з максимумом влітку і мінімумом узимку; спостерігається поступове зменшення кількості опадів із заходу і північного заходу на південний схід і південь (від 550--650 мм до 300--350 мм). Максимальна кількість опадів спостерігається в Українських Карпатах (1500--2000 мм).
Тільки на Південному березі Криму спостерігається субтропічний середземноморський тип річного руху опадів: максимум -- узимку, мінімум -- улітку.
5. Внутрішні води
Гідрографічні особливості території України
Гідрографічну мережу території України складають річки, озера та лимани, канали, водосховища, ставки, болота.
Найголовнішим елементом гідрографічної мережі є річки. Середня густота річкової мережі в Україні становить 0,34 км/км2. Річки належать до басейнів Чорного, Азовського і Балтійського морів, однак на південні моря припадає 98 % площі водозбору. В Українінараховується понад 20 тисяч озер, а їх загальна площа становить 4000 км2. Водосховища і ?ставки займають площу 11 730 км2, найбільше їх в лісостеповій і степовій зонах. Близько 1,7 % території України займають болота.
Головні річкові системи України
За швидкістю течії і режимом стоку ріки поділяються на гірські (швидкоплинні, з порогами і водоспадами, неширокі) і рівнинні (з повільною, спокійною течією). Річки розрізняються за джерелами живлення. У середньому на території України частка снігового живлення річок становить 60 %, підземного -- 30 %, дощового -- 10 %. За режимом річкового стоку виділяють чотири типи річок: східноєвропейський, причорноморський, карпатський, кримський.
Головними річковими системами України є системи Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Дунаю, Сіверського Дінця, Тиси (рис. 29).
Рис. 29. Найбільші річки України
Дніпро -- найдовша річка країни (981 км у межах України). Разом із притоками на його басейн припадає 60 % водних ресурсів країни. Річка має широку долину, повновода; на ній створено каскад водосховищ. Впадає Дніпро у Дніпровський лиман Чорного моря.
Південний Буг бере початок на Подільській височині. Його довжина 806 км. Береги у верхній течії заболочені, у середній течії над річкою нависають гранітні скелі, у нижній -- долина розширюється; впадає в Бузький лиман.
Дністер бере початок у Карпатах, довжина в межах України 705 км. У верхній течії -- це гірська річка, що створила каньйоноподібну долину, у нижній течії -- це вже рівнинна річка, що утворює широке гирло, впадаючи в Дністровський лиман.
Дунай -- прикордонна річка України. Це найбільша річка Європи, але її довжина на території України -- лише 174 км. Русло широке, з низькими заболоченими берегами. На заплаві та в дельті -- велика кількість озер.
Сіверський Донець -- найбільша річка Східної України, притока Дону. На території України розташована її середня течія. Особливо повноводний Сіверський Донець під час весняної повені (70 % стоку).
Тиса -- річка Українських Карпат. Її витоки -- Чорна і Біла Тиса -- зливаються біля Рахова й утворюють власне Тису. Річка гірська, зі швидкою течією, повноводна, порожиста. У межах України має довжину 201 км. Впадає в Дунай.
Озера України
Озера -- природні водойми з уповільненим стоком або безстічні. Озера утворюються в різних за походженням улоговинах (зниженнях рельєфу).
На території України найбільш численними є заплавні озера. Вони утворилися внаслідок блукання і зміщення річищ. Заплавніозера мають різну форму (найчастіше серповидну або витягнуту) і розміри, вони неглибокі, багаті на рибу та водоплавних птахів, є гарними місцями для відпочинку. Це озера Прип'яті, Десни та інших річок Полісся.
Дельтові озера утворилися в дельтах річок унаслідок блукання річищ серед піщаних наносів. Серед них -- найбільше в Україніпрісне озеро Ялпуг, а також Кугурлуй, Кагул. Вода цих озер використовується для водопостачання, зрошення рибальства.
На Причорноморській низовині внаслідок опускання й затоплення морем гирл річок утворилися лиманні озера. Найбільший прісноводний лиман України -- Дністровський; також тут розташовані Куяльницький, Хаджибейський, Тилигульський, Сасикський. Лимани й озера півдня України -- це резерв води для господарських потреб, об'єкти рибного промислу, бази для розвитку курортного господарства.
Залишкові озера -- це колишні морські затоки, що стали озерами після підняття й осушення узбережжя. Прикладами є озера Саки, Донузлав, Перекопські. Вони мілководні, улітку добре прогріваються, вода в них сильно мінералізована.
У водорозчинних породах (вапняк, крейда, солі) виникають карстові озера. Вони живляться атмосферними й артезіанськими водами, завжди повноводні. Це Шацькі озера (Світязь -- найбільше з континентальних озер України), Пісочне, Пулемецьке, Піщанські та ін. Вони багаті на риб, водоплавних птахів. Створено Шацький національний парк.
У кратерах згаслих вулканів утворилися вулканічні озера. В Україні такі озера зустрічаються лише в Закарпатті: Синє, Вороченське та ін.
Є на території України й озера льодовикового походження, вони розташовані в Карпатах, у льодовикових карах. Це озера Маричейка, Бребенскул та ін.
Між хребтами Українських Карпат, у Межигірському районі Закарпатської області, розташоване загатно-завальне озеро Синевир -- одне з наймальовничіших в Україні.
Подобные документы
Загальна характеристика природних ресурсів Хмельниччини. Рельєф, геологічна будова, кліматичні особливості. Санаторії та курорти області. Рекреаційні ресурси мінеральних вод. Розвідані й оцінені Державною комісією України балансові експлуатаційні запаси.
курсовая работа [128,2 K], добавлен 02.01.2014Історія утворення Галицького району, його географічне положення, геологічна будова і рельєф території, кліматичні і метеорологічні умови, водні ресурси, рослинний і тваринний світ, ґрунти. Ландшафтні особливості лівобережжя та правобережжя Дністра.
реферат [27,9 K], добавлен 07.09.2015Поняття природних ресурсів, їх структура та класифікація: відновлювані (родючі ґрунти, рослинність і тваринний світ), невідновлювані (більша частина корисних копалин), невичерпні (водні, кліматичні), мінеральні. Розподіл земельних ресурсів на Землі.
презентация [8,0 M], добавлен 20.03.2014Розташування Трипільських поселень у широкій смузі сучасного молдавського та українського лісостепу. Рельєф, ґрунти та кліматичні умови. Зміна рослинного покриву господарською діяльністю людини. Природні умови та рослинність доби Трипільської культури.
реферат [23,2 K], добавлен 29.06.2009Австралійський Союз — держава у складі Співдружності на чолі з Великобританією. Природні умови і ресурси країни. Клімат, рослинність, лісові ресурси та тваринний світ Австралії. Динаміка чисельності населення, господарство та промисловість країни.
реферат [15,3 K], добавлен 28.03.2009Вивчення природних умов, фізико-географічного положення, мінеральних, водних, земельних ресурсів Швеції. Рослинність, тваринний світ, природоохоронні території. Чисельність та склад населення. Характеристика промисловості та сільського господарства.
курсовая работа [3,0 M], добавлен 06.12.2011Природні та біосферні заповідники України, їх флора і фауна. Створення національних природних парків для охорони й вивчення природних комплексів. Регіональні ландшафтні парки, пам’ятки природи та ботанічні сади. Пам'ятники садово-паркового мистецтва.
научная работа [113,9 K], добавлен 27.02.2009Рослинний світ. Характеристика рослинного світу України. Історія розвитку рослинного світу нашої держави. Геоботанічне районування. Господарське значення рослинності України. Тваринний світ. Зоогеографічне районування суходолу України. Тваринний світ.
реферат [38,5 K], добавлен 12.09.2008Поняття природних умов і ресурсів та їх класифікація. Вивчення природно-ресурсного потенціалу території та концепція ресурсних циклів. Видобуток та споживання мінеральних, земельних, водних, біологічних, рекреаційних, кліматичних та космічних ресурсів.
реферат [59,1 K], добавлен 25.10.2010Федеративний склад, територія; державній лад, національна символіка Росії. Господарська оцінка природних умов та ресурсів: клімат, рельєф, рослинний і тваринний світ, мінеральні ресурси. Демографічна характеристика; економічна політика, зовнішні зв'язки.
презентация [7,7 M], добавлен 04.10.2011
