Сучасний стан економіки країни потребує негайного покращення, особливо в сфері промислового виробництва. Україна має активно підтримувати та допомагати розвиватись національним товаровиробникам. Для цього необхідно зробити масштабні проекти та вкласти в них величезні кошти. Та насправді почати треба не з таких глобальних проблем, а з дещо менших. Але вирішивши ці незначні проблеми, можна буде побачити, що занепад економіки країни - це, насправді, не є проблемою. Маю на увазі професійність та кваліфікованість всіх працівників.

Дана робота спрямована на те, щоб дослідити галузі промисловості України, зокрема авіабудівну та легку промисловість.

Метою навчальної практики є здобуття навичок роботи з організаційно-виробничою інформацією підприємств та організацій щодо здійснення виробничої та економічної діяльності, формування інтересу до обраної професії, потреби у постійному вдосконаленні знань та творчому їх застосуванні в практичній діяльності.

Завдання навчальної практики полягає у закріпленні теоретичних знань з основних профілюючих дисциплін, набуття вмінь щодо отримання інформації та роботи з документацією організацій різних галузей промисловості.

Під час практики розглянуто авіабудування, як галузь промисловості, та його характеристика. Україна має необхідний науково-технічний потенціал для створення і виробництва конкурентоспроможної авіаційної техніки та входить до сімки світових провідних країн-виробників. Авіабудівна галузь має всі головні інфраструктури для забезпечення повного циклу створення літаючих апаратів - від проектних розробок авіаційних двигунів до серійного виробництва літаків.

В процесі проходження практики також розглянута сфера легкої промисловості, а в особливості - ювелірна, яка інтенсивно розвивається.

Вважаю, що практика є дуже важливою, адже завдяки їй можна йти на роботу після ВНЗ вже маючи уявлення про свою професію та обов'язки, на нас покладені. Тому для певних студентів Українського гуманітарного інституту, а саме для менеджерів зовнішньоекономічної діяльності, була запропонована навчальна практика, яка досить детально познайомила нас з обов'язками та функціями менеджерів на підприємстві.

Практика проходила в центрі комп'ютерних інформаційних технологій в Українському гуманітарному інституті.

Метою навчальної практики є здобуття навичок роботи з організаційно-виробничою інформацією підприємств та організацій щодо здійснення виробничої та економічної діяльності, формування інтересу до обраної професії, потреби у постійному вдосконаленні знань та творчому їх застосуванні в практичній діяльності.

За допомогою навчальної практики я зміг дізнатися про справжні вимоги до працівників та їх обов'язки на виробництві, детально ознайомився зі системою охорони праці та техніки безпеки і побачив, що не на всіх підприємствах виконуються умови.

Навчальна практика принесла багато користі, покращила професійні знання.

РОЗДІЛ 1. Законодавча база функціонування підприємств України 1.1 ЗАКОН УКРАЇНИ «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 19 лютого 1992 року N 2139-XII

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак. Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

На території України запроваджується обов'язковий розподіл виручки в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності між валютними фондами суб'єктів цієї діяльності та Державним валютним фондом України і валютними фондами місцевих Рад народних депутатів України.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право:

- самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам;

- безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів у діючій на території України валюті та в іноземній валюті як у межах, так і за межами України, самостійно приймати рішення у зазначених питаннях;

- вільно обирати банківсько-кредитні установи, які будуть вести їх валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб'єктами господарської діяльності, користуватись їх послугами, з додержанням при цьому вимог чинних законів України.

Розрахункове та кредитне обслуговування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється на території України банком для зовнішньоекономічної діяльності України і уповноваженими комерційними банківськими та кредитними установами, а також іноземними і міжнародними банками, зареєстрованими у встановленому порядку на території України.

Страхування зовнішньоекономічних операцій з боку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється в Україні на договірних засадах і є добровільним, якщо інше не передбачено законами України.

В Україні забороняється:

- експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;

- імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю або становити загрозу життю населення та тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього середовища;

- імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду і т. п, які суперечать відповідним нормам Конституції (Основного Закону) України;

- експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється з дотриманням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності вимог законодавства про захист економічної конкуренції, за винятком випадків, передбачених цією статтею.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності ведуть бухгалтерський та оперативний облік зовнішньоекономічних операцій, а також статистичну звітність, яку надсилають органам Державної статистики України.

Кожний суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності має право на одержання будь-якої інформації, необхідної для здійснення цієї діяльності, що не становить державної або комерційної таємниці. Обсяг інформації, що становить державну таємницю, визначається згідно із законами України.

Україна зобов'язана здійснювати захист прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права.

Україна як держава і всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення цього або пов'язаних з ним законів України та/або своїх зобов'язань, які випливають з договорів (контрактів), тільки на умовах і в порядку, визначених законами України.

Україна як держава не несе відповідальності за дії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності не несуть відповідальність за дії України як держави.

У сфері зовнішньоекономічної діяльності, що визначається цим та пов'язаними з ним законами України, можуть застосовуватися такі види відповідальності:

- майнова відповідальність;

- кримінальна відповідальність.

1.2 ЗАКОН УКРАЇНИ «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року № 888-ХІІ

2.1 Видобувні і обробні галузі

Промисловість є провідною галуззю господарства України. В її складі виділяють видобувні і обробні галузі. Видобувна промисловість займається видобутком різних видів палива і сировини з надр Землі, тому її розвиток і поширення залежать від розміщення і запасів корисних копалин.

До обробної промисловості відносяться галузі, які займаються обробкою чи переробкою сировини і напівфабрикатів. Це -- машинобудування, металургія, деревообробна та інші галузі.

За видом продукції, що випускається, галузі об'єднують у важку, легку і харчову промисловість. Сукупність галузей, які виробляють сировину, паливо, знаряддя праці, складає важку промисловість. До неї належать паливна, електроенергетична, металургійна, хімічна, машинобудівна, лісова і деревообробна, промисловість будматеріалів. До легкої відносять галузі промисловості, які виробляють товари народного споживання -- одяг, взуття, тканини, парфумерію та ін. Харчова промисловість об'єднує галузі, що виробляють продукти харчування. Іноді для того, щоб розрізнити галузі за використанням їхньої продукції, вдаються до поділу галузей промисловості на галузі груп "А" і "Б". До групи "А" відносять галузі, які випускають засоби виробництва, а до групи "Б" -- товари споживання. У такому випадку до першої групи попадають галузі важкої і деякі легкої промисловості, а до другої -- деякі галузі важкої, легкої і харчова промисловість.

2.2 Провідні галузі України

У галузевій структурі промисловості України провідне місце традиційно займає важка промисловість (73,7% у 2000 р.). її значне переважання над виробництвом товарів народного споживання постійно приводило до проблем із забезпечення населення продукцією легкої і харчової промисловості.

За останні роки в усіх галузях промисловості відбулося значне скорочення виробництва продукції, найбільше - у машинобудуванні хімічній, легкій промисловості. За умови здійснення ринкових перетворень Україна зможе поступово збільшити випуск конкурентоспроможненої продукції; для цього вона має як значні природні ресурси так І висококваліфіковані кадри. Вже зараз багато промислових виробів (метал, літаки ракетоносії, тканини, швейні вироби, продовольчі товари користуються великим попитом на світовому ринку.

Концентрація -- це зосередження все більших обсягів виробництва на окремих підприємствах, в окремих центрах. Вона може відбуватися екстенсивним або інтенсивним шляхом. Якщо збільшення виробництва на окремому підприємстві відбувається за рахунок його розширення, то це -- екстенсивна концентрація. А якщо обсяги виробництва збільшуються внаслідок впровадження високопродуктивного технологічного обладнання, то маємо справу з інтенсивною, або якісною, концентрацією. Концентрація дає змогу механізувати або автоматизувати виробництво, перевести його на нові технології, тим самим підвищити продуктивність праці. Але в сучасних умовах ефективними можуть бути малі і середні підприємства -- їх легше переорієнтувати на випуск конкурентоспроможної продукції, і тому доцільною зараз є деконцентрація виробництва, створення міні-підприємств.

Спеціалізація -- випуск на одному підприємстві певного виду продукції, що веде до поліпшення якості продукції, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості виробництва.

Розрізняють три форми спеціалізації виробництва: предметну, по-детальну і постадійну.

Предметна спеціалізація полягає у виробництві певних готових (зазвичай, нескладних) виробів на окремих підприємствах.

Подетальна спеціалізація -- це виготовлення окремих вузлів, деталей, агрегатів на промислових підприємствах. Найбільш поширена в машинобудівних галузях.

Постадійна спеціалізація -- це послідовне виробництво напівфабрикатів, деталей чи вузлів на різних підприємствах, кожне з яких виконує певну стадію обробки або ж спеціалізується на окремій стадії технологічного процесу. Ця спеціалізація поширена у машинобудуванні (наприклад, відливання заготовок --> механічна обробка деталей --> покриття деталей), а особливо -- в кольоровій металургії (видобуток бокситів --> виробництво глинозему --*виплавка алюмінію -> виробництво прокату), нафтохімічній промисловості.

Кооперування -- встановлення виробничих взаємозв'язків між спеціалізованими підприємствами, які спільно працюють над виробництвом складної продукції. Воно набуло значного поширення у машинобудуванні. Наприклад, для виробництва автомобіля чи літака необхідні деталі, що виробляють декілька сотень спеціалізованих підприємств. Вони постачають ці деталі на складальне підприємство, яке випускає готову продукцію.

Комбінування -- це поєднання на одному підприємстві всіх стадій переробки певної сировини, що забезпечує мало- або безвідхідність виробництва. Найбільш поширені комбінати у металургії, текстильній, деревообробній та нафтохімічній промисловості.

Диверсифікація виробництва -- це процес його кількісного та якісного урізноманітнення. Характерна для великих підприємств, які повільно реагують на зміну попиту. Тоді паралельно з випуском основної продукції розгортається виробництво іншої, яка користується попитом. Прикладом такого підприємства є "Південмаш" у Дніпропетровську, на якому паралельно з виробництвом ракетної техніки налагоджено випуск колісних тракторів, тролейбусів, побутової техніки та ін.

Комплексування виробництва полягає у встановленні ефективних виробничих зв'язків між окремими підприємствами різних галузей. Ці підприємства можуть послідовно переробляти сировину, взаємно постачати матеріали і готову продукцію, використовувати спільну виробничу інфраструктуру (складські приміщення, системи водо-, газо-, теплопостачання, транспортні шляхи). В результаті дії цієї форми суспільної організації формуються промислові комплекси.

2.3 Розміщення підприємств різних галузей

Форми суспільної організації промисловості визначають величину підприємств, взаємозв'язки між ними, їх розміщення. Вони змінюються у процесі розвитку економіки. Так, для соціалістичної системи господарювання найбільш поширеними були концентрація, спеціалізація та кооперування виробництва. Однак, надто великі промислові підприємства маломаневрені, не можуть швидко реагувати на зміну попиту, "їх неможливо швидко переорієнтувати на випуск конкурентоздатної продукції. Тому у період перехідної економіки характерними є деконцентрація, диверсифікація і комплексування виробництва.

На розміщення підприємств окремих галузей впливають різні чинники, зокрема:

а) природні (рельєф, водні ресурси);

б) техніко-економічні (енергетичний, сировинний, транспортний, споживчий, економіко-географічне положення);

в) демосоціальні (трудові ресурси, споживчий, соціальна інфраструктура).

Ці фактори тісно пов'язані між собою і своєрідно впливають на розміщення підприємств різних галузей, залежно від технологічних особливостей виробництва.

Основним чинником розміщення промислових підприємств донедавна був економічний, тобто прагнення максимальних обсягів виробництва при мінімумі затрат. Тепер провідними стають чинники соціально-економічні (робочі місця, задоволення попиту на товари народного споживання) та соціально-екологічні (збереження чистого довкілля).

На території України промисловість розміщена нерівномірно. Основними елементами її територіальної структури є промислові пункти, центри, вузли, агломерації і райони.

Промисловий пункт -- це населений пункт, в якому є тільки одне промислове підприємство.

Промисловий центр -- це населений пункт, в якому розміщено декілька промислових підприємств, не поєднаних між собою виробничими зв'язками.

Промисловий вузол -- це один або декілька близько розташованих промислових центрів, в яких розміщені підприємства, що мають між собою тісні виробничі та економічні зв'язки. При наявності значного центру вузол може перетворитися на промислову агломерацію. Поєднанням вузлів та агломерацій, що мають взаємозв'язки, на певній території утворюється промисловий район.

В Україні сформувалися чотири багатогалузеві промислові райони: Донецький, Придніпровський, Прикарпатський і Прибузький. Найбільший з них -- Донецький -- спеціалізується на вугільній, електроенергетичній, металургійній, машинобудівній та хімічній промисловості.

Придніпровський промисловий район відзначається розвитком електроенергетики, хімічної, машинобудівної та металургійної промисловості.

Прикарпатський промисловий район виділяється нафтовою і газовою, лісовою, машинобудівною і хімічною промисловістю.

Прибузький промисловий район спеціалізується на вугільній, хімічній та електроенергетичній промисловості.

Багато промислових вузлів та агломерацій знаходяться у межах промислових районів. Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакіївська, Луганська промислові агломерації входять, наприклад, до Донецького промислового району; Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Запорізька, Криворізька -- до Придніпровського району; Львівська агломерація -- до Прикарпатського, а Нововолинська і Червоноградська -- до Прибузького промислового району.

Поза межами промислових районів є Київська, Харківська, Одеська промислові агломерації, багато промислових вузлів (Вінницький, Полтавський, Миколаївський, Херсонський, Сімферопольський та ін.). Всі ці елементи територіальної організації промисловості поєднані між собою різноманітними зв'язками і формують промисловий комплекс України.

В Україні структурна перебудова (реструктуризація) господарства визнана пріоритетною, бо у спадщину від соціалістичного господарювання залишилася економіка із застарілими енерго- і ресурсомісткими технологіями, високою часткою екологічно небезпечних виробництв з низькою їх ефективністю.

У процесі реформування промисловості виявилося, що її структура не Раціональна: в ній -- значна частка важкої промисловості, передусім галузей, які обслуговують військово-промисловий комплекс, і незначна частка галузей, що виробляють товари народного споживання. Це й зумовлює необхідність розвитку галузей легкої і харчової промисловості, що, в свою чергу, зменшить залежність України від імпорту найнеобхіднішої продукції. Для України характерна також висока частка гірничодобувної промисловості у випуску промислової продукції, а звідси -- й експорт різноманітної мінеральної сировини (будівельних матеріалів, залізних і марганцевих руд, солі, сірки та ін.). Це призводить до великих втрат, бо сировина реалізовується на світовому ринку за низькими цінами. Необхідний розвиток галузей обробної промисловості, підвищення її конкурентоздатності на світовому ринку.

Важливе значення має реструктуризація машинобудівного комплексу, оскільки в ньому створювалися засоби виробництва для всього національного комплексу колишньої держави. Необхідна організація нових виробництв, які завершували б технологічні цикли, переорієнтація підприємств на випуск нових видів машин і устаткування, які користуються найбільшим попитом як в Україні, так і за рубежем. Важливу роль у цьому відіграють конверсія підприємств військово-промислового комплексу та вкладання іноземних інвестицій.

Важливе значення для економіки України має удосконалення структури паливно-енергетичного комплексу, зменшення енергозатратності галузей промисловості.

Розвиток легкої і харчової промисловості в Україні пов'язаний із впровадженням нових форм організації виробництва, створенням мережі малих підприємств, які б випускали продукцію широкого асортименту і могли б швидко переорієнтовуватись на потреби ринку. Маючи достатню кількість трудових ресурсів, потужну сировинну базу, Україна може не тільки вирішити свої внутрішні проблеми щодо забезпечення населення промисловими товарами народного споживання, але й стати важливим експортером цієї продукції на світовий ринок.

РОЗДІЛ 3. Ювелірна промисловість

Ювелірна промисловість, галузь легкої промисловості, що продукує ювелірні вироби засобами обробки коштовного каміння, також виробляє прикраси з золота, срібла та платини.

На території України ювелірне виробництво відоме з давніх часів, про що свідчать археологічні розкопки, що виявили різноманітність цього виробництва в різних осередках, зокрема на Київщині, Південній і Західній Україні.

Виявлено кілька майстерень ювелірів: майстерня 5-6 ст н.е. біля с. Бернашівки Могилів-Подільського району Вінницької області, майстерня у с. Крилос. Івано-Франківської області.

У 10 -- 12 вв. ювелірне виробництво було вже широко розвинене у більших містах України; наприклад, у Вишгороді, під Києвом, знайдено майстерню карбувальника з різними інструментами: маленькими молоточками, зубильцями тощо. Подібні знахідки зустрічаються і в інших місцях: в околицях Галича, Львова, на Чернігівщині тощо. У Київській державі зокрема поширені були високоякісні золоті вироби з перегородчатою емаллю, що її українські купці продавали також за кордоном.

З татарським лихоліттям виробництво ювелірних виробів дещо занепало, згодом почало відроджуватись у зв'язку з розвитком цехів. Важливими осередками ювелірних виробів були більші міста, зокрема Київ і Львів. Наприклад, у Львові перші згадки про золотарів припадають на кінець 14 ст.; львівські золотарі в середині 16 ст. входили до одного цеху з ливарниками та малярами. З початку 17 ст. створився окремий золотарський цех, а в кінці 18 ст. було вже 2 цехи, християнського і юдейського віровизнання. Крім українців, поляків і євреїв, ювелірами були також вірмени та німці. Щоб не допустити до фальшування золотих і срібних виробів, цехи зобов'язували золотарів ставити знаки, так звані «ґмерки», на своїх виробах. Українські ювелірні вироби вивозилися і за кордон; найповажнішим конкурентом у цій ділянці був Краків, де ювелірне виробництво було також широко розвинене.

У 19 ст. постали фабрики для виготовлення ювелірних виробів, але на Україні ще і надалі переважали дрібні форми виробництва. Після приходу більшовицької влади дрібне виробництво та ремісництво поступово було ліквідовано. Першу велику фабрику ювелірного виробництва створено 1925 в Києві, згодом збудовано більші заводи також у Харкові й Одесі. 1944 створено велику фабрику ювелірного виробництва у Львові. З 1966 всі заводи ювелірної промисловості належали до державного об'єднання «Союзювелірпром». За повоєнних років було значно вдосконалено технологію виробництва, механізовано нагрівання печей з захисною атмосферою і широко застосовано електрохимічне полірування. З 24 заводів в СССР на Україні були розташовані чотири: у Києві, Львові, Харкові, Одесі. Переважно виробляли ювелірні вироби з дорогоцінного і напівдорогоцінного каміння, бурштину, золота та срібла, а також сувеніри та тому подібне. На території України родовища коштовного і кольорового каміння виявлено вже за совітської влади; вони зосереджені в межах Українського кристалічного масиву. У Житомирській, Вінницькій та Хмельницькій областях є родовища топазів, гірських кришталів, а також моріон, опали, гранати, іризуючі лабрадори, бурштин та інше. Нові родовища відкрито також у Карпатах, на Закарпатті, в Донбасі і на Приозів'ї. Деяку частину сировини українська ювелірна промисловість діставала з інших частин СССР, використовуючи також виробництво штучного каміння.

3.1 Перспективи розвитку ювелірної промисловості в Україні

Українська ювелірна промисловість - на підйомі. За підрахунками експертів, сумарний дохід ювелірних підприємств за минулий рік досяг 8,5 млрд. гривень. Привабливість українського ювелірного ринку оцінили багато великих компаній з Єгипту, Туреччини, Індії й Китаю, вони беруть участь у виставках на території нашої країни. Цей інтерес підігріває майбутній вступ України у ВТО й зниження мита на імпорт коштовностей.

В Україні працюють близько 1000 підприємств, при цьому 86 компаній контролюють більше 80% ювелірного ринку. Стабільний розвиток вітчизняної ювелірної промисловості забезпечували декілька факторів. Дотепер український ювелірний ринок був надійно захищений від закордонної продукції високими митами. Розвиток галузі прискорило скасування в 2003 році 55-процентного акцизного збору, що істотно гальмував розвиток ювелірних фабрик. Але головне - з ростом добробуту українців оживився попит на ювелірну продукцію.

Український ринок ювелірних виробів стрімко росте. В 2005 році в країні було випущено 56,2 т. прикрас із золота й срібла, що на 16,2 т. більше, ніж в 2004 році. На 2,5 т. збільшився обсяг імпорту ювелірних виробів з основних дорогоцінних металів, при тім що обсяг експорту майже не змінився. Загалом, ринок (виробництво - експорт + імпорт) торік у порівнянні з позаминулим роком виріс на 44%.

За підсумками 2006 року в Україні вироблено 66, 5 тонн ювелірних або 18 970 тис. штук. З них виробу із золота становлять 32, 9 тони, або 49,5%. Срібні вироби трохи випереджають золото 33,6 тони, або 50,5% срібних виробів було вироблено в країні за рік. Таким чином, співвідношення виробництва виробів із золота й срібла вирівнюється, що наближає Україну до основних європейських виробників ювелірних виробів. Усього по Україні в 2006 році налічувалось 987 суб'єктів товарної підприємницької діяльності, які зареєстрували спеціальні знаки-іменники, що визначають їх як виробників ювелірної продукції.

Аналізуючи цифри по кожному кварталі, можна побачити, що найбільший ріст виробництва, відносно аналогічного періоду 2005 року - 42% - відзначався на початку року. У другому кварталі даний показник склав вже 23%, у третьому кварталі - 15%. Таким чином, крива зростання виробництва виробів з дорогоцінних металів пішла вниз під кінець року: 9% по кількості виробів і 20% - по вазі виробів.

Що стосується імпорту, то у відсотковому відношенні в порівнянні з минулим роком змін не відбулися: офіційні поставки в Україну імпортних виробів склали 11,4%. Загальна вага імпортних виробів до кінця року досягла відмітки 7 572 кг, з них виробів із золота завезено 848 кг, виробів зі срібла - 6 724 кг.

До сьогоднішнього дня експорт не був стратегічним напрямком у розвитку ювелірної галузі, а був скоріше питанням іміджу окремої компанії. Лише кілька великих підприємств (Київський ювелірний завод, Одеський ювелірний завод, донецькі підприємства) представляють зразки своєї кращої продукції за кордоном. Найчастіше основним покупцем вітчизняних коштовностей є українська діаспора.

Але поступово експорт росте: два роки тому на експорт доводилося менш одного відсотка від 8-10 тонн загального обсягу продукції. Сьогодні його частка збільшилася до двох відсотків, але вже від 30-40 тонн виробленої продукції. Левова частина експорту доводиться на російський ринок.

У списку лідерів по виробництву ювелірних виробів упевнено лідирує ВАТ «Київський ювелірний завод»: як по виробництву золотих, так і срібних виробів. Далі список виробників ювелірних виробів із золота, які подають на таврування більше 50% від загальної маси виробів, розподіляється в наступній послідовності: ПП «Південь - золото», ГП «Львівський державний ювелірний завод», ПП «Золотой век», ТОВ «Ювелірний завод «Багет», ТОВ ЮВК «Агат» (м. Ровенькі, Луганська обл.). Так виглядає п'ятірка лідерів.

Список лідерів по сріблу виглядає таким чином: ВАТ «Київський ювелірний завод», ТОВ ВКП «Брюс», ЗАТ «Харківський ювелірний завод», ТОВ ЮПК «Агат», ТОВ «Харківська ювелірна фабрика».

По регіонах перше місце по кількості ювелірних виробів, відданих на таврування в 2006 році, традиційно займає Київська область. Однак не набагато відстає від лідера Харківська область, потім йдуть Донецька, Луганська й Запорізька області.

Російські виробники можуть скласти потужну конкуренцію українським. На відміну від імпортерів західних ювелірних брендів вони працюють переважно в тій же ціновій категорії, де сконцентрований ринок вітчизняних ювелірів. І мають потужну конкурентну перевагу - сировинну базу (золото, алмази, інші дорогоцінні й напівкоштовні камені).

Уже зараз зрозуміло, що потенційна погроза з боку росіян для українських виробників ювелірних виробів набагато серйозніше, ніж дешеве контрабандне турецьке золото сумнівної якості, що не дає спокою вітчизняним виробникам в останнє десятиліття, або бурхливий розвиток імпорту елітних прикрас.

На даний момент на ювелірному ринку в Україні освоєні практично всі сегменти - починаючи від виробів для покупця із «середнім» достатком до елітних виробів на замовлення для заможного покупця.

Практично неосвоєним залишається сегмент дитячих ювелірних прикрас. Він на нашому ринку представлений слабко, на відміну від російських виробників ("Ювелірний будинок "Садко"). Вони не тільки розробляють вироби для дітей, але й мають ексклюзивні права на використання образів улюблених персонажів, створених кіностудією "Союзмультфільм".

3.2 ВАТ "Київський ювелірний завод"

Асортимент ювелірних виробів ВАТ Київський ювелірний завод - це більше 5 тисяч найменувань. Серед продукції є гарнітури, сережки, перстні, ланцюжки, кулони, браслети, які гармонічно поєднюють благородство металів і самоцвітів та досконалість виготовлення. Брильянти, кольорові натуральні камені, срібло, золото, платина і другі благородні матеріали - основа для творінь майстрів заводу, виконаних як в традиційному дизайні, так і з використанням оригінальних вставок, нових сучасних форм, фантазійної огранки.

ВАТ "Київський ювелірний завод" - лідер серед виробників ювелірних виробів на Україні. Завод виробляє майже половину всієї вітчизняної ювелірної продукції й завжди підтримує високу якість своїх виробів.

"Вишуканість, смак, традиції" - незмінний девіз підприємства. Вироби заводу задовольняють смаки самих примхливих споживачів. Асортименти ювелірних виробів ВАТ "Київський ювелірний завод" - це понад 5 тисяч найменувань. Щомісяця майстри підприємства обновляють його на 50 відсотків. Серед продукції є елегантні гарнітури, сережки, персні, кольє, ланцюжка, кулони, браслети, які гармонійно з'єднують шляхетність металів і самоцвітів та досконалість виконання. Діаманти, кольорові натуральні камені, срібло, золото, платина та інші шляхетні матеріали - основа для створінь, які майстри заводу виконують як у традиційному дизайні, так і з використанням оригінальних вставок, нових сучасних форм, фантазійного огранювання. Вироби заводу можуть задовольнити смаки не тільки жінок. Чоловіки знайдуть серед асортименту виробів запонки, затискачі для краваток, печатки з діамантами, браслети для годинників, браслети-ланцюжки та інші вишукані речі.

ВАТ «Київський ювелірний завод», заснований у 1936 році, є лідером вітчизняного ювелірництва, підприємством з багатою історією і сталими традиціями. На його частку припадає 60% вітчизняного ринку ювелірних виробів. Не менш відомим і популярним трендом є КЮЗ і далеко за межами Батьківщини: понад третину його фірмової продукції імпортують більш як 30 країн світу. Навіть у колекції королеви Єлизавети ІІ є діамантове кольє від київських ювелірів. КЮЗ - знаний і шанований гість на міжнародних спеціалізованих виставках у Японії, Малайзії, Німеччині, Відні, Італії, США, Великобританії, звідки кияни ніколи не повертаються без відзнак та ногород. Що вже казати про вітчизняні виставки на кшталт «ЮвелірЕкспо Україна», де Київський ювелірний - завсідник і законодавець мод.

Високі стандарти якості, неповторність дизайнерських рішень, власна школа майстерності - ось ті могутні «кити», на яких підприємство стоїть уже близько 70 років.

ВАТ «Київський ювелірний завод» постійно дбає про покращення екологічного стану Києва. На заводі впроваджуються новітні енергозберігаючі та маловідходні технології з виробництва ювелірних виробів. Останнім часом було змінено весь комплекс гальванічного обладнання на сучасне, із зменшеними виділеннями в атмосферу, з меншим енергоспоживанням. Було повністю змінено обладнання для виробництва ланцюжків: придбані новітні верстати, печі із захисною атмосферою, що зменшило викиди в довкілля.

Задля зменшення споживання води на підприємстві впроваджено 4 системи замкнутого водоспоживання для охолодження термомісткого обладнання.

Нещодавно введено в дію автономну котельню, що працює в автоматичному режимі та споживає значно менше газу. Тільки завдяки цьому заходу викиди в атмосферне повітря скоротилися майже на чверть.

Міцніє завод, зростає добробут його працівників. Молоді перспективні фахівці за рахунок заводу здобувають вищу освіту в найкращих університетах країни. Навчаються майбутні майстри й безпосередньо в цехах: щороку близько сотні спеціалістів освоюють ази професії або ж підвищують кваліфікацію під керівництвом досвідчених фахівців. Завод дбає про свій колектив, адже без висококваліфікованих професіоналів ювелірництво не можливо уявити. Їхні по-справжньому золоті руки оживляють метал, вдихаючи в нього українську душу. Тому ці прикраси мають особливу ауру довершеності й гармонії. «Вишуканість, смак, традиції»- під цим девізом працюють київські майстри золотих справ. І для них це не просто слова. Це спосіб бути першими.

3.3 ЛДСКБ «Топаз»

промисловість ювелірний авіаційний праця

Львівське державне спеціальне конструкторське бюро «Топаз» було створено у березні 1973 року як провідне з проектування та виготовлення обладнання в ювелірній галузі.

Підприємство є єдиним в Україні що проектує і виготовляє технологічне обладнання для ювелірного виробництва. Комплекти обладнання для повного технологічного циклу постачаються не лише на українські підприємства, але й в інші країни.

У доробку ЛДСКБ «Топаз» є унікальне високотехнологічне устаткування:

1. Установка для литва по виплавлюваних моделях.

2. Лінія напівавтоматична для зважування, реєстрації маси та вартості ювелірних виробів.

3. Комплект обладнання для шліфування і полірування виробів столового набору.

4. Установка для вирощування смарагдів.

5. Регулятор температури програмний та інші.

На базі ЛДСКБ «Топаз» у жовтні 1992 року був створений технічний комітет ТК-32 «Ювелірна промисловість» з метою координування робіт зі стандартизації в галузі ювелірного виробництва. Маючи значний досвід та кваліфікованих фахівців, за час, що минув, ТК-32 розробив і впровадив у виробництво два державні та один галузевий стандарти:

1. ДСТУ 3527-97 «Вироби золотарські з коштовних металів». Загальні технічні умови.

2. ДСТУ 3375-96 «Вироби золотарські». Терміни та визначення.

3. ГСТУ «Каміння кольорове природне в сировині». Загальні технічні умови.

Виконуючи одночасно функції головної організації зі стандартизації в ювелірній промисловості України, підприємство сформувало базу даних для створення державного класифікатора продукції України ДК 004-2003р.

З метою проведення гармонізації з європейськими стандартами, а в подальшому - впровадження в галузі ювелірного виробництва України європейських стандартів як національних, ТК-32 бере участь у роботі GEN у підкомітеті № 283/1421 «Застосування дорогоцінних металів у ювелірній справі».

Одночасно ТК-32 «Ювелірна промисловість» є асоційованим членом Міжнародного комітету зі стандартизації ISO/TC 174 «Jewellery».

На сьогодні підприємство має розвинену інфраструктуру та кваліфікований персонал і може застосувати свій досвід у різних галузях промисловості.

Одним із основних видів діяльності є утилізація відходів радіотехнічного та електронного виробництва з метою вилучення дорогоцінних металів. Кінцевий продукт цього виробництва - коштовні метали, які підприємство здає в Державну скарбницю Національного банку України.

Виходячи зі специфіки роботи, ЛДСКБ «Топаз» було довірено проектування державних знаків та медалей. На замовлення Міністерства оборони були розроблені та виготовлені знаки «Міністерство оборони», «Генеральний штаб Збройних сил України», «Сухопутні війська», знаки класності офіцерського та солдатського особового складу та інші.

ЛДСКБ «Топаз» плідно співпрацює з Банкнотно-монетним двором Національного банку України. Успішно освоєно технологію виготовлення заготовок для ювілейних та пам'ятних монет, які сьогодні закуповуються за кордоном. У планах на майбутнє - вдосконалення технологій, що стануть базою для подальшого розвитку виробництва та випуску високоякісної продукції.

За результатом роботи за 2002 рік ЛДСКБ «Топаз» визнано переможцем всеукраїнського конкурсу «Кращий роботодавець року» серед підприємств України, неодноразово відзначалося як переможець на міському та обласному рівнях.

Сьогодні підприємство має потребу в інвестиціях з метою організації заготівельного виробництва заготовок монет для Банкнотно-монетного двору Національного банку України.

3.4 "Бурштин України" ДП

ДП «Бурштин України» - це високохудожні ювелірні вироби із бурштину, бурштину і срібла, бурштину і золота; це високоякісні кулони, кабошони, брошки, сережки, підвіски, намисто, кольє, браслети, обручки, медальйони, брелки, заколки, мундштуки; це декоративні прикраси, сувеніри, інкрустація шкатулок; це виготовлення широкого асортименту картин інкрустованих бурштином, ікон, портретів; це безвідходна переробка бурштину; це термообробка, освітлення, пресування, калка бурштину; це різання, шліфування, полірування бурштину.

Основною діяльністю підприємства є:

· Видобуток, переробка бурштину-сирцю та виготовлення ювелірних виробів з бурштину, дорогоцінного каміння та дорогоцінних металів;

· Здійснення оптової та роздрібної торгівлі, в тому числі дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням.

Замовників виробів з бурштину стає дедалі більше, і не тільки в Україні. Так, уже налагоджено зв'язки з такими країнами, як Італія, Іспанія, Кувейт, де є стабільним попит на рівненську продукцію.

Своїм споживачам ДП «Бурштин України» пропонує близько 300 видів виробів з бурштину та понад 270 видів виробів з бурштину та срібла, бурштину та золота. Підприємство вперше в Європі започаткувало випуск картин, ікон, панно, портретів, що виготовляються з бурштинової крихти або інкрустованих цим чудовим самоцвітом.

Сьогодні ДП «Бурштин України» під керівництвом Володимира Мединського виросло із маленької фабрики в потужне ювелірне підприємство, увесь час розвивається, нарощує потужності, освоюючи нові технології, збільшуючи обсяги видобутку та асортимент виробів з бурштину та дорогоцінних металів, започатковуючи нові напрями.

Підприємство «Бурштин України» ставало лауреатом загальнонаціонального конкурсу «Вища проба».

Державне підприємство «Бурштин України» постійно бере участь у виставках, що проводяться у найбільших містах України. Неодноразово удостоєне дипломів загальнонаціональних та міжрегіональних виставок та конкурсів у різних номінаціях.

РОЗДІЛ 4. Характеристика авіабудівної промисловості України та підприємств

4.1 Авіабудування

Україна має необхідний науково-технічний потенціал для створення і виробництва конкурентоспроможної авіаційної техніки та входить до сімки світових провідних країн-виробників. Авіабудівна галузь має всі головні інфраструктури для забезпечення повного циклу створення літаючих апаратів - від проектних розробок авіаційних двигунів до серійного виробництва літаків.

Авіа- та ракетобудування характерне для економічно розвинутих країн. США виготовляє «Шатли», Франція - «Оріони», Росія - штучні супутники, космічні станції, модулі; Україна - ракетоносії «Зеніт» і «Протон». Також Україна приймає участь у комічній програмі «Морський старт». Найбільші виробники літаків у світі - Boeing (США) та Airbus (консорціум Західної Європи). Також різні типи літаків виготовляють Франція, Італія, Канада, Швеція та інші. Росія виробляє військові та цивільні літаки і гелікоптери: МІГ, СУ, АН, ІЛ, ТУ та інші. В Україні виготовляють авіадвигуни (завод «Мотор-Січ» в Запоріжжі). Авіазаводи у Києві та Харкові налагодили випуск ТУ-334, АН-140, АН-74, АН-74 ТК.

4.2 Загальна характеристика та організаційна структура заводу «АВІАНТ»

Київський авіаційний завод «АВІАНТ» заснований в 1920 році. За короткий час завод пройшов шлях від виконання ремонту авіаційної техніки до серійного виробництва літаків.

Завод «АВІАНТ» має у своєму розпорядженні значні виробничі площі, має комплект спеціального й універсального устаткування для виробництва деталей літаків, оснащення й інструментів, є система підготовки серійного виробництва: все це дозволяє освоїти виготовлення літаків різного призначення.

Характерною рисою заводу «АВІАНТ» стала наявність на заводі практично всіх видів виробництв, необхідних для виготовлення й випробування літаків різних класів і призначення по повному циклі.

З 1982 року по теперішній час на заводі триває реалізація програми виробництва багатоцільового транспортного літака АН-32, що особливо добре зарекомендував себе в кліматичних умовах Індії. Літак випускається в транспортному (АН-32Б) і протипожежному (АН-32П) варіантах (уже побудовано 361 таких літаків). У цей час проводиться робота з модернізації літака: збільшення вантажопідйомності, скорочення чисельності екіпажа, збільшення дальності польоту, збільшення ресурсу двигунів.