3

7

Курсова робота з РПС

Природно-ресурсний потенціал України, раціональне природокористування, ресурсозбереження

Зміст

Вступ ......................................................................................................3

Розділ Й Оцінка природно-ресурсного потенціалу території...........7

1.1 Економічна оцінка земельних ресурсів....................................9

1.2 Види природних ресурсів...................................................16

Розділ ЙЙ Основні засади раціонального природокористування........ 26

Розділ ЙЙЙ Ресурсозбереження - як основний фактор раціонального використання пиродних ресурсів ...........................................33

Висновки ...................................................................................38

Список використаних літературних джерел...........................39

Додатки .....................................................................................41

ВСТУП

На всіх етапах розвитку виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково-технічного прогресу очевидним є її посилення. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов'язаний із включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів та збільшенням навантаження на навколишнє середовище. Використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил і, навпаки, наявні природні умови й ресурси істотно впливають на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи його.

Обґрунтовують розміщення продуктивних сил за кількісними та якісними параметрами природних умов і природних ресурсів, тобто за природно-ресурсним потенціалом (ПРП) території. Зростання економічного значення природних умов і ресурсів полягає в тому, що вони розглядаються не тільки як предмети праці, а і як засоби виробництва. Тому виправданими є пошуки термінів, які б найповніше виражали економічний зміст природного середовища.

До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять:географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють компонентну , функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компонентна структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна - різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна - можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізаціїї територій та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові , біологічні, рекраційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювальні: грунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювальні: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів їх поділ на ресурси виробничого і невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

Питання природно-ресурсного потенціалу України вивчали відомі вітчизняні вчені - М.М.Паламарчук, О.Т.Діброва, А.Н.Алимов, Ф.Д.Заставний, С.А.Генсірук, О.М.Маринич, П.Г.Шищенко, І.О.Горленко, М.Г.Ігнатенко. Нині особливо актуальними є наукові дослідження необхідності формування дієвого економічного механізму використання природних ресурсів.

Природно-ресурсний потенціал - сукупність усіх природних засобів, запасів, джерел, які є і можуть бути мобілізовані, використані для досягнення певної мети. Ресурси - це запаси, цінність, можливості, засоби, застосовані для кількісної характеристики природних багатств,ці поняття виражають споживчу корисність їх для суспільства. З урахуванням цього поняття “природно-ресурсний потенціал” найбільше вживається в науках, що вивчають території, і є одним із найважливіших чинників розміщення продуктивних сил. Воно включає тільки вивчені елементи природного середовища:

природні ресурси, тобто елементи природного серидовища, які беруть безпосередню участь у матеріальному виробництві і невиробничій діяльності;

природні умови - елементи природного серидовища, які не беруть безпосередньої участі в суспільному виробництві.

Найчіткіше визначення природних умов і ресурсів дав О.О.Мінц. На його думку, природні умови (у вузькому розумінні) - це тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил є істотними для життя та діяльності людського суспільства у виробничій і невиробничій сферах. Природні ресурси - це тіла й сили, які на певному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності. Придатні для використання, але при наявному рівні вивченості території ще не досліджені ресурси називаються потенційними. Принципова відмінність між природними умовами і ресурсами полягає в тому, що перші розглядаються як сукупність властивостей, які полегшують або ускладнюють розвиток виробництва, а другі - беруть участь у процесі виробництва і відповідно виступають предметами праці.

Забезпеченість території України мінерально-сировинними ресурсами є однією з найвищих у світі. Тут зосереджено 7667 родовищ, 94 види корисних копалин, з них 5860 - на державному балансовому обліку. Нині експлуатується 3222 родовища, 62 види корисних копалин.

У Європі Україна посідає друге місце за площею орних земель, запасами залізної руди і перше - за ресурсами марганцевої руди, самородної сірки. Вона також одна із першик країн за запасами кам'яного вугілля, калійної і кам'яної солей. Значними є її запаси каолінів, графіту, флюсової сировини та вогнетривких глин, скляних пісків, бентонітів, цементної сировини.

Імпортну залежність Україна відчуває у постачанні нафти, природного газу, руд кольорових металів, магнетизму, апатитів, фосфоритів, бентонітових глин.

У середині 80-х років обсяги видобутку мінеральної сировини становили більше 1 млрд т на рік, що складало 20 т з розрахунку на душу населення. Нині сумарний видобуток становить близько 300 млн т (до 6 т). На одного жителя України припадає(промислових запасів) 4,6 т нафти, 23 млн т природного газу, 864,6 т кам'яного вугілля, 55 т бурого вугілля, 526 т залізної руди, 455 т марганцевої руди, 55 т калійно-магнієвих солей, 329 т кухонної солі.

За минулі роки в країні досягнуто значних успіхів у вивченні природних ресурсів, нагромаджено велику фактичну інформацію про обсяги, розміщення та властивості окремих їх видів та родовищ, узагальнено досвід господарського використання, досліджено закономірності їх територіальної організації. Однак ще не повністю розв'язані методологічні й методичні проблеми кількісної та якісної оцінки природних ресурсів.

Виступаючи предметами праці, природні ресурси оцінюються з різних позицій, головними серед яких є: умови формування й поширення певного виду ресурсу; сучасні й перспективні можливості використання; розміщення родовищ природних ресурсів відносно районів їх споживання; наявність достатньої робочої сили і транспортної інфраструктури для експлуатаіцї

Розділ Й

Оцінка природно-ресурсного потенціалу

Дуже важливою проблемою освоєння природних ресурсів є їх комплексна оцінка, яка включає: визначення за-пасів і якісного складу; вивчення умов експлуатації та можливості комплексного використання різних видів ресур-сів; врахування освоєності території, на якій вони знахо-дяться. В останні роки дедалі більшого значення набуває потреба збереження навколишнього середовища при експлуатації природних багатств.

Досі не розроблені єдині підходи і критерії до оцінки природних ресурсів, але загальноприйнято, що оцінка повинна бути передусім економічна, тобто здійснюватись у вартісних (грошових) показниках. Це дає змогу оцінити не лише окремі види природних ресурсів, але й обчислити сумарний природно-ресурсний потенціал (ПРП) території, під яким в економічній географії розуміється сукупна про-дуктивність природних ресурсів території як засобів ви-робництва і предметів споживання, що виражається че-рез їх споживчу вартість (рис.1).

Економічна оцінка природних ресурсів - це грошове вираження го-сподарської цінності природних благ, яке визначають за ефективністю їх відтворенля (охорони і відтворення екологічних систем, експлуатації і переробки природної речовини). Її використовують у зв'язку з потребою , врахувати вплив природного чинника на ефективність виробництва, сти-мулювання раціонального використання та охорони природних ресурсів.

Поняття економічної оцінки природних ресурсів широко дискуту-ється нині в економічній науці. Більшість дослідників сходяться на думці, що її показники мають бути порівняльними, тобто давати змогу порів-нювати різні джерела однойменних ресурсів і варіанти їх використання.

О. О. Мінц пропонує враховувати при економічній оцінці природ-них ресурсів вплив територіальних відмінностей у природних властивостях цих ресурсів та інших джерел на продуктивність суспільної праці, а через нерівномірність їх просторового розподілу враховувати різниці в обсягах ресурсів оцінюваних об'єктів. За критерій оцінки він пропонує брати по-рівняльну економічну ефективність використання певного джерела ресурсів або територіального поєднання їх.

Відмінності в ефективності виражаються в диференційованих сумарних затратах живої та уречевле-ної праці. З урахуванням цього показниками економічної оцінки повинні бути собівартість, яка характеризує поточні витрати, і питомі капітало-вкладення, що виражають величину разових витрат.

Залежно від практичних потреб доцільно виробити кілька критеріїв економічної оці-нки: поелементна оцінка окремих джерел природних ресурсів, оцінка природних умов життя або виробництва.

Послідовники С.Г. Струмиліна пов'язують оцінку природних ре-сурсів із витратами на їх освоєння і відтворення. Деякі вчені, і зокрема Л.В.Канторович, В.С.Нємчинов, М.П.Федоренко, вважають показника-ми економічної оцінки природних ресурсів диференційовану ренту, диференційований дохід, валову продукцію, тобто ефект від експлуатації ресурсів.

На думку М.М.Некрасова, найрезультативнішим для економіч-ної оцінки природних ресурсів, окремих їх видів є метод витрат.

Під витратами тут розуміють величину граничних з огляду на господарство витрат з розрахунку на одиницю приросту продукції в певному районі за певний відрізок часу. Критерієм оцінки кожного виду ресурсу є сукупний ефект від окремого джерела ресурсів, який залежить від різниці між кінце-вими і прямими витратами на приріст виробництва продукції з розрахунку на одиницю відповідного природного ресурсу.

Ряд авторів, зокрема Б.А.Боровський, вважають, що неможливо відшукати універсальний показник оцінки природних благ, оскільки це пов'язано з їх різноманітністю і, відповідно, з цільовою функцією їх вико-ристання.

Узагальнюючи існуючі підходи до економічної оцінки природних ресурсів, можна класифікувати їх на шість груп:

1) затратний підхід передбачає оцінку за величиною затрат на видобуток, освоєння, використання, проте ресурс кращої якості і доступ-ніший дістає нижчу оцінку при значно вищій його споживчій вартості, ніж гіршого ресурсу. Це серйозна вада затратного методу, тому здійсне-на за його допомогою економічна оцінка ресурсу не стимулює раціонального природокористування;

2) результативний підхід - за його допомогою здійснюють еконо-мічну оцінку лише ресурсів, які дають дохід, котрий є грошовим вираженням первинної продукції від експлуатації природного ресурсу чи різницею між доходом і поточними витратами. Проте дохід від вико-ристання ресурсу може бути й опосередкованим, більш того, не для кожного виду ресурсу можна визначити вартість первинної продукції. Разом з тим невикористаний ресурс може бути використаним, а за пев-них умов стати дефіцитним;

3) затратно-ресурсний підхід - грунтується на поєднанні затрат на освоєння природних ресурсів і доходу від їх використання. При цьо-му економічна оцінка буде значно вищою, а тому зросте її стимулююча функція;

4) рентний підхід - нині вважається найдоцільнішим, оскільки кра-щий ресурс отримує більшу вартість (більший дохід за однакових затрат). Рентні оцінки враховують обмеженість природного ресурсу, а затрати на його освоєння є усередненими, тому й економічна оцінка об'єктивні-ша;

5) відтворювальний підхід (новий) - економічна оцінка при цьому є сукупністю затрат на відтворення ресурсу на певній території. Проте перспективна дефіцитність певного ресурсу може призвести до надмір-ного завищення оцінки;

6) монопольпо-відомчий підхід - є різновидом затратного. Розміри платежів мають відповідати фінансовим витратам спеціалізованих уста-нов з управління природними ресурсами.

1.1 Економічна оцінка земельних ресурсів.

У нинішніх умовах питан-ням державної ваги є проведення економічної оцінки земельних ресурсів. Сучасні соціально-економічні перетворення в Україні передбачають удо-сконалення земельних відносин, формування ефективного механізму їх регулювання на ринкових засадах. Реформування земельних відносин вимагає впорядкування відносин власності на землю, забезпечення рів-ності її форм, формування ринку землі, рентних відносин у сільському господарстві, запровадження плати за землю та орендної плати, розв'я-зання інших, не менш важливих проблем. Разом з тим зрозуміло, що наріжним каменем реформування земельних відносин є право власності на землю.

Одним з найголовніших елементів нового економічного механізму землекористування є формування ринку землі, коли земля стає предметом купівлі-продажу. Тому особливе значення нині має проблема грошової оцінки земельних ділянок. З її проведенням органічно пов'язаний увесь спектр економічного регулювання земельних відносин - від передачі зем-лі у спадок, власність, заставу до купівлі-продажу, паювання, оподаткування і ціноутворення.

В Україні така оцінка земель сільськогосподарського призначення була проведена за єдиною методикою станом на 01.07.95 р. Загальна вар-тість земель була визначена в 122,7 млрд грн., середня вартість 1 га ріллі складала 3734 грн. (найвища на Черкащині - 4727 грн.).

У різних галузях економіки земля має неоднакове значення. У про-мисловості вона виступає просторовою основою для розміщення виробництва, а в сільському господарстві - як предмет праці і як засіб праці, тобто головним засобом виробництва. Як засіб виробництва зем-ля має специфічні особливості. З одного боку, вона не створена працею людини, не є витвором продуктивних сил, з другого - як би не розвивали-ся продуктивні сили, земля відзначається матеріальною сталістю та обмеженістю: її більше не виникне і її не стане менше, можна лише розширити сферу застосування землі та підвищити ефективність її використання. Крім того, земля відзначається стаціонарним розташуванням. При цьому однакові за якістю ділянки, але розміщені на різних відстанях від спожи-вача продукції потребуватимуть різних затрат живої та уречевленої праці. Різні земельні ділянки мають неоднакову родючість, причому за належ-ного рівня використання земля як засіб виробництва не тільки не зношується, а й підвищує свої продуктивні властивості.

Для проведення земельної реформи органи влади, спеціалізовані установи та громадяни, що цим займаються, мають бути забезпечені до-стовірною інформацією про природний, господарський і правовий режими земель для обгрунтування розмірів плати за землю. Такі відомості міс-тяться в Державному земельному кадастрі. Ведуть його Держкомзем, Комітет земельних ресурсів і земельної реформи, управління земельних ресурсів обласних адміністрацій, відділи земельних ресурсів у районах та виконавчих комітетах місцевих рад народних депутатів. Він включає дані про реєстрацію права власності, права користування землею та догово-рів на оренду землі, про облік її кількості та якості, встановлення порівняльної бальної оцінки земель.

Якісна оцінка земель за природною родючістю - бонітування - дає змогу здійснити відносну оцінку якості земель і визначити найсприятли-віші площі для вирощування окремих видів сільськогосподарських культур. Бонітування проводять за 100-бальною шкалою. Так, у Терно-пільській області 1 га земель оцінено в 60 балів, найвища ця оцінка у Борщівському районі - 76 балів, а найнижча в Бучацькому. Зборівському й Лановецькому районах - 49 балів.

Найважливішою складовою земельного кадастру е економічна оці-нки землі за продуктивністю, окупністю витрат та диференціальним доходом. У класичному вигляді її можна визначити за формулою

0 = R : E_{11 ,}

де О - економічна оцінка землі, R - рентний дохід, Е - норматив-ний коефіцієнт, обернено пропорційний терміну окупності капіталовкладень.

Державний земельний кадастр є джерелом даних для грошової оці-нки земель сільськогосподарського призначення. Нині грошову оцінку землі здійснюють з метою регулювання земельних відносин при укладан-ні цивільно-правових угод, котрі передбачені чинним законодавством України і слугують підставою для оподаткування земель. Її використову-ють для здійснення майнових операцій із земельними ділянками як об'єктами, що мають фіксовані межі, розташування, природні та фізичні властивості. Ринкова ціна земельних ділянок формується відповідно до по-питу і пропозиції.

Грошову оцінку земель визначають за капіталізованим рентним доходом, або середньорічним економічним ефектом від використання пе-вних земельних ділянок. Рента - це регулярний дохід з капіталу, майна або землі, який не пов'язаний з підприємницькою діяльністю. Оскільки земельні ділянки різні за продуктивністю, то за однакових затрат праці й капіталу вихід продукції з одиниці площі на них буде неоднаковим (табл.1).

Як видно з табл. 1, найдорожча пшениця з 3-ї, найгіршої ділянки - 20 у. о. за 1 т. Якби аналогічна ситуація склалася в промисловості, то конкуренція призвела б до усереднення ринкової ціни. В сільському ж господарстві ситуація дещо інша, оскільки обсяги виробництва лише на найкращих і середніх ділянках є недостатніми, тому суспільні ціни на його продукцію формуються на основі виробництва на гірших землях.

Таким чином, в основі ціни землі лежить її здатність утворювати ренту, а самою ціною є капіталізована рента, яку намагаються зберегти під час продажу земельної ділянки. Продаючи землю, власник по суті продає право на отримання з неї рентного доходу. Продаж ділянки за таких обставин відбудеться лише за умови, коли вилучені за ділянку кош-ти, надані в кредит, забезпечать певний процент, не нижчий за ренту. Тому суму ренти порівнюють із процентом, а ціна землі прямо пропорційна утворюваній ренті та обернено пропорційна позичковому проценту.

Відсутність ринку землі в Україні позначається на грошовій оцінці земель. Це виявляється насамперед у неможливості визначити достовірну ринкову ціну землі, тому землю оцінюють за нормативами, котрі розро-бляють на основі економічної оцінки земель. В умовах відсутності на ринку об'єктів-відповідників практично не вдається залучити справді ринкову оцінну базу. Разом з тим нормативна ціна землі в Україні стає вагомим елементом регулювання земельних відноснії і визначається з урахуванням еталонної прибутковості одиниці земель та встановленого Кабіне-том Міністрів відсотка капіталізації чистого прибутку від землі. У цілому в ринкових умовах ціна землі

Z₁ = (R : Р)?100 ,

де R - рента, Р - банківський процент.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.95 р. «Про методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призна-чення та населених пунктів» регламентовано порядок її проведення по всіх видах земель. Основою розрахунків є економічна оцінка земель за виробництвом зернових культур як таких, що вирощуються практично на всіх типах грунтів. Згідно з методикою грошову оцінку земельної діля-нки визначають як добуток від множення річного рентного доходу на термін його капіталізації, який встановлюють на рівні 33 років. Річний рентний дохід обчислюють як суму абсолютного рентного доходу (R_a), що створюється на гірших за якістю землях у сільському господарстві (R_a по Україні встановлено в розмірі 1,6 ц/га) та диференціального рентного доходу (R_д):

R_рд = R_a + R_д .

Диференціальний річний дохід з орних земель за економічною оці-нкою за виробництвом зернових культур (у центнерах зерна)

R_д = ( УЦ - 3-ЗК_к ) : Ц,

де У- урожайність зернових з гектара; Ц- ціна реалізації 1 ц зерна, грн.; З- виробничі затрати на гектар; К - коефіцієнт норми рентабель-ності (0.35).

Для розрахунку використовують середні дані за 5 років і грошову оцінку земельної ділянки визначають за формулою:

O = R_{рд ?} T_{к ,}

де О - грошова оцінка землі, грн., R_рд- річний рентний дохід, грн;

Т- термін капіталізації (33 роки).

Не менш важливою і складною є проблема грошової оцінки земель населених пунктів і земель несільськогосподарського призначення. В її основу покладено рентний дохід від цільового використання земельних ділянок та здійсненого їх облаштування. Проте не існує уніфікованої формули, за якою б можна було визначити грошову оцінку землі, тому кожен конкретний випадок має свої особливості. Відповідно до постано-ви Кабінету Міністрів України «Про методику грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів)», здійснюють грошову оцінку земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та іс-торико-культурного призначення, земель водного фонду, земель запасу,земель лісового фонду, земель, наданих підприємствам торфодобувної промисловості.

Для прикладу розглянемо розрахунок грошової оцінки земель про-мисловості, транспорту та зв'язку:

Ц = Р ? Т_к ? К_ф ? К_м ? П_л

де Ц - грошова оцінка земельної ділянки, грн.; Р- рентний дохід від облаштування земельної ділянки, грн.; Т_к - термін капіталізації рент-ного доходу (33 роки); К_ф - коефіцієнт функціонального використання земельної ділянки (для земель промисловості є 1,2); К_м - коефіцієнт, що враховує положення земельної ділянки; П_л - площа земельної ділянки, га.

Р = (ТП - 3 - 3 - К_нр ) ?В_оп : В_оф

де ТП- обсяг товарної продукції підприємства-власника або кори-стувача земельної ділянки з розрахунку на 1 м²; В_оп - балансова вартість будівель і споруд у межах земельної ділянки та інженерно-транспортної інфраструктури за межами ділянки, котра перебуває на балансі даного підприємства.

Нормативний обсяг валової продукції (ТП) розраховують як добу-ток від множення виробничих витрат (В) на коефіцієнт нормативної рентабельності (1,5).

Виробничі витрати обчислюють як середню величину їх за три останні роки з урахуванням відповідних річних коефіцієнтів інфляції.

Коефіцієнт, який враховує розташування земельної ділянки (К_м ) обчислюють як добуток коефіцієнта, який враховує регіональні, (Кр ) та коефіцієнта, котрий враховує локальні (К_д) чинники розташування земе-льної ділянки:

К_м = К_р ? К_л

Повний розрахунок К_м є дещо громіздким, тому в нашому випадку умовно приймемо його за одиницю.

Оцінку вартості земель населених пунктів визначають за встанов-леними нормативами витрат на освоєння та облаштування території з урахуванням розміщення населеного пункту в державних, регіональних та локальних системах виробництва, розселення, а також природних, історико-культурних чинників, екологічної ситуації.

На основі оцінок окремих компонентів природно-ресурсного поте-нціалу можна встановити сукупну продуктивність усіх природних ресурсів, яка визначає інтегральний природоресурсний потенціал (ПРП). Він дорі-внює сумі економічних оцінок потенціалів окремих природних багатств областей та економічних районів (табл. 2). Проте такий підхід має певні недоліки. Зокрема, арифметичне підсумовування потенціалів не відобра-жує повної картини, не враховує взаємної доповнюваності та ефекту від комплексного використання усіх видів ресурсів. Не враховується також соціальний аспект використання природних ресурсів. Більше того, у пев-них конкретних умовах може зростати або зменшуватися роль тих чи тих видів їх (зокрема, зростаюча роль такої компоненти в нинішніх умовах, як земельні ресурси). Тому проведені розрахунки видаються дещо заста-рілими. Та оскільки нині ще немає розробленої достовірної методики оцінки інтегрального використання природних багатств, існуюча спро-щена оцінка може бути визнана найприйнятнішою.

Як уже зазначалося, інтегральний ПРП України визначається су-купною продуктивністю природних ресурсів, яку обчислюють підсумовуванням економічних оцінок потенціалів окремих видів природ-них багатств областей та економічних районів. Основу ПРП формують земельні та мінеральні ресурси (3/4), велике значення мають також водні та рекреаційні. У структурі потенціалу мінеральних ресурсів 70% припа дає на паливно-енергетичні, 17% - на металеві, 7% - на будівельні матері-али та 4,5% - на сировину нерудну для чорної металургії і гірничо-хімічну.

У територіальному розрізі за обсягом загального ПРП виділяють-ся Донецький (21,1%), Причорноморський (15,5%) та Придніпровський (14,8%) економічні райони. На їх частку припадає більше половини усьо-го ПРП України. Найбіднішими в цьому відношенні є Волинський та Центрально-Український економічні райони, частки яких становлять від-повідно 3,5% та 6,0%. Якщо в Донбасі й Придніпров'ї переважають мінеральні ресурси (відповідно 73,3% та 44,65%і), то на решті території України - земельні.

1.2 Види природних ресурсів

Земельні ресурси. До земельних ресурсів належать землі, які вико-ристовуються або можуть бути використані різними галузями господарства. Земельний кодекс України визначає кілька основних кате-горій землекористування залежно від функціонального використання та цільового призначення земель: землі сільськогосподарського призначен-ня, землі населених пунктів, землі промисловості, транспорту, зв'язку, землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, землі лісового фонду, землі запасу, землі водного фонду.

У структурі земельного фонду (територіальний аспект земельних ресурсів) 71,2% становлять сільськогосподарські угіддя, забезпеченість якими одного мешканця країни досить висока - 0,83 га. Під сільськогос-подарськими угіддями зайнято 69,3% території України, під ріллею - 55% (рис.2). Площа орних земель становить 32,9 млн га, на кожного жителя їх припа-дає 0,65 га. Ліси й лісові площі займають 17,2%, в тому числі вкриті лісом - 14,7%. Чотири відсотки території країни вкрито водою, 1,5% - болота й заболочені території.

На початок 1999 р. орні землі становили 78,5% загальної площі сільгоспугідь. У центральних, південних і подільських областях рівень розораності земель сягає 86-90% і більше, в решті областей - 60-80%. Лише в Закарпатті рівень розораності менший 50%. Такі самі відмінності існують і в землезабезпеченості населення - від 0,15 га ріллі на одну особу в Зака-рпатті до 1,5 - у південних районах.

Під багаторічними насадженнями перебуває порівняно невелика площа земель (близько 2,5%), проте в Криму й Закарпатті - вже 6-7% сіль-госпугідь, в Чернівецькій області - 5%, тоді як на Кіровоградщині - менше 2%. Сіножатями на початок 1999 р. було зайнято 2,22 млн га, найбільше їх у Закарпатті (20,5%) та на Поліссі (до 15%). Пасовищами зайнято 5,3 млн га сільгоспугідь.

Структуру грунтового покриву України формують 650 видів грунтів, які об'єднуються в грунтові типи й поширені зональне. На Поліссі найпоширеніші дерново-підзолисті, дернові, лучно-болотні, торфові гру-нти й торфовища. В лісостеповій зоні переважають різні типи чорноземів, сірі лісові грунти, трапляються лучні, солончакові та солонцеві грунти. У північно-західній частині степової зони поширені чорноземи, а на півдні - каштанові грунти, є тут також середньо-, сильно- і слабосолонцюваті грунти. Гірські масиви Карпат та Криму вкриті бурими лісовими й сіро-бурими лісовими грунтами.

Агрокліматичні ресурси. Використання земельних ресур-сів у сільському, лісовому, водному і рекреаційному госпо-дарстві, умови роботи всіх галузей економіки, праці та відпочинку людей залежать від клімату на тій чи іншій території. В останні десятиліття кліматичні умови все шир-ше оцінюються як природні ресурси - насамперед агрокліматичні, а також ресурси сонячної і вітрової енергій.

Термічний режим повітря і грунту в поєднанні з кількістю атмосферних опадів і запасами вологи у грунті ста-новлять агрокліматичні ресурси території. Незважаючи на відносну однорідність клімату на території України, спів-відношення тепла і вологи в різних її районах сильно ди-ференційоване. Так, сума активних температур за період, коли середньодобова температура понад 10⁰ С, зменшуєть-ся від 3600° на Південному березі Криму до 2400° на пів-ночі. України і до 1600° у верхів'ях Карпат. У цілому це достатньо для вирощування більшості культур помірного поясу, але для повного визрівання середньо- і пізньостиг-лих сортів соняшнику і кукурудзи, абрикосів, персиків, винограду придатні лише південні області України і низо-вини Закарпаття.

Зволоження території зменшується з північного заходу на південний схід: в Карпатах і Західному Поліссі воно над-мірне, на решті території Полісся і в північному Лісосте-пу - достатнє, на півдні та сході Лісостепу і в Степовій зоні - недостатнє, а на узбережжі Чорного моря і в степо-вому Криму - бідне. Тому вирощування вологолюбних культур (льону, картоплі, цукрових буряків та ін.) найбільш до-цільним є на Поліссі і в Лісостеповій зоні, а на півдні Ук-раїни для гарантованого землеробства необхідне зрошення, особливо враховуючи те, що тут через кожні 2-3 роки можуть повторюватися посухи. Останні такі посухи влітку 1992, 1994 і 1995 рр. охоплювали майже всю територію Укра-їни, завдавши значних збитків сільському господарству.

Різко зменшують ефективність використання агрокліма-тичних ресурсів також заморозки, ураганні вітри з грозами при проходженні циклонів, суховії, град. Частота і сила цих негативних кліматичних явищ в останні роки набагато зросли, що, можливо, пов'язано зі значним антропогенним навантаженням на атмосферу. Заморозки особливо небезпечні наприкінці травня і на початку червня, в період ак-тивної вегетації рослин, а також у вересні, коли значна частина урожаю, особливо овочів, ще залишається на по-лях. Вітри ураганної сили і смерчі, так само як і суховії, найбільшої шкоди завдають землеробству в період доспі-вання сільськогосподарських культур. Град, який на біль-шій частині України буває лише 1-2 дні на рік, найбільш небезпечним є у Криму (інколи до 10 і більше днів).

Мінерально-сировинні ресурси (табл.3) належать до невідновних, оскільки процес їх природного відновлення дуже тривалий - десятки й сотні мільйонів років. За характером використання мінеральні ресурси поділяють натри групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. Основною особливістю розміщення мінеральних ресурсів є їх нерівномірне поши-рення в надрах землі. Встановлено, що основними районами нагромадження паливних, хімічних, будівельних та інших видів копалин осадового походження є платформи з товщами осадових порід і їх крайо-ві прогини, а місцями утворення більшості рудних копалин - рухомі геосинкліналі та щити. Райони земної поверхні, в надрах яких стикували-ся різні геологічні структури, називаються геохімічними вузлами, які характеризуються поєднанням різних за походженням видів ресурсів.

Донецький басейн розташований на сході України і має площу 53,2 тис.км'. Родовища кам'яного вугілля тут концентруються у трьох ділян-ках: Старий Донбас - на межі Донецької й Луганської областей, Західний Донбас - Павлоградсько-Петропавлівська група родовищ у Дніпропет-ровській області, Південний Донбас - на півдні Донецької та Луганської областей. Вугленосні пласти розвідані до глибини 1200-1500 м, всього виявлено 120 промислових пластів потужністю 0,5-2,0 м. Основна маса вугілля залягає на глибині 500-750 м, де в 25 пластах зосереджено 75% розвіданих його запасів. Енергетичні марки вугілля (антрацит) заляга-ють на півдні Донбасу, в інших районах поширене високоякісне коксівне вугілля.

Львівсько-Волинськчй кам'яновугільний басейн займає площу 8 тис.км². Вугільні пласти залягають тут горизонтально на глибині 300-659 м. З 60 розвіданих пластів лише 16 мають робочу потужність 0,5-1,0 м. Його вугілля має меншу теплотворчу здатність, вищу зольність і довге полум'я при згорянні, що сприяє використанню його для теплоенергетич-них потреб. З розосереджених родовищ кам'яного вугілля розвідані Роменське (Сумська область), Петрівське (Харківська область) і Бешуйське (Крим).

Буре вугілля видобувають у Придніпровському буровугільному ба-сейні площею понад 100 тис.км². Основна маса його залягає в Кіровоградській і Дніпропетровській областях. Тут найбільші родовища - Верхньодніпровське, Олександрійське, Новоалександрівське. Середня потужність пластів - 4-5м, глибина залягання - від 10 до 200 м, що дає змогу видобувати 2/3 палива відкритим способом. Приблизно 1,5% гео-логічних запасів бурого вугілля у Закарпатському, Передкарпатському та Придністровському буровугільних районах.

Перспектива розвитку буровугільної бази полягає в освоєнні ро-довищ Лівобережжя-Синельниківського,Оріхівського,Санджарівського. Можлива розробка Новодмитрівського (Харківщина). Сула-Удатійського (Полтавщина) родовищ. За оцінками, на Лівобережжі міститься 11%) геологічних запасів бурого вугілля. Відоме також Болградське родовище в Одеській області.

Загальні промислові запаси бурого вугілля становлять 2588200 тнс.т. (А+В+С ) і за категорією С, - ще 10906000 тис. т. Україна - один з найстаріших регіонів промислового видобутку нафти та пов'яза-ного з нею природного газу. Обстежено й розвідано 278 родовищ нафти і 336 природного газу, з них експлуатується відповідно 178 і 208, з надр України видобуто на сьогодні близько 350 млн т. і 1700 млрд м . Обсяги промислових запасів становлять 234,8 мли т. нафти й 1148,2 млрд м кон-денсату природного газу. Нафтогазоносні площі зосереджені в трьох регіонах - Передкарпатському, Дніпровсько-Донецькому та Причорно-морсько-Кримському.

У Передкарпатті відкрито 16 родовищ нафти (найбільші -Долинське, Уличинсько-Орівське) на глибинах 1000-3000 м. Серед основних газових родовищ -Угорське, Рудківське, Більче-Волицьке, нафтогазових - Бабчинське і Битків-Пасічне.

У Дніпровсько-Донецькому районі нафта й газ залягають на гли-бинах 3,0-3,5 км, а на Радченківській площі в Полтавській області підходять на 15-20 м до поверхні. Найбільшими нафтовими родовищами є Леляківське, Прилуцьке, нафтогазовими - Гнідинцівське, Качанівське й Рибальське. У центральній і південній частинах району залягають газо-ві родовища - Шебелинське, Кегичівське, Єфремівське, Манівське.

Найперспективнішим є Причорноморсько-Кримський район. Тут відкрито понад 20 площ і родовищ. Перспективні газові поля лише в Азов-ському морі оцінюються 1,3 трлн м³ природного газу. Експлуатуються газові родовища Джанкою і Тарханкутського півострова, відкрито Північно- й Східно-Казантипське родовища.

Загальні геологічні запаси горючих сланців оцінюються в 4 млрд т. Відомі їх родовища на межі Черкаської і Кіровоградської (Болтинське) і в Хмельницькій областях (Флоріанівське), в Карпатах (менілітові сланці).

В Україні відомо понад 2500 родовищ торфу, а геологічні його запаси становлять 2,46 млрдт, з них промислових 1,84 млрдт. За зага-льними покладами виділяються Волинська (Цирське, Турське), Рівненська (Морочне, Дубняки, Кремінне), Чернігівська (Замглайське, Сиовське), Київська (Ірпінське, Сулійське) та Львівська (Стоянівське, Львівське) області.

Є в Україні родовища уранових руд, які розробляються Смолінським рудоуправлінням (Кіровоградська область) і виявлені в Побужжі (Південне, Калинівське, Лозоватське), на Волині та Жовтих Водах (Дніп-ропетровська область).

Рудні ресурси. Загальні запаси залізних руд за категоріями А+В+С, оцінюються 26,3 млрд т, з них 18,7 млрд т у Криворізькому басейні. Більшість залізних руд зосереджена в 48 родовищах Криворізько-Кременчуцького, Білозерсько-Конкського та Керченського басейнів і Приазовському залізорудному районі.

Криворізько-Кременчуцький залізорудний басейн - єдиний рудонос-ний масив, який вузькою (2-7 км) смугою простягається на більш як 100 км Дніпропетровської області і до півдня Полтавщини. Площа його 300 км², загальні запаси залізної руди - 27,1 млрд т (понад 83% загальних у державі). Розробляється 26 родовищ з 65 розвіданих. Багаті на залізо руди розробляються шахтним способом (17 шахт), бідні - відкритим (10 кар'є-рів і 5 гірничозбагачувальних комбінатів).

У Білозерсько-Конкському басейні поклади залізної руди на 45 км простягуються уздовж лівого берега Дніпра в Запорізькій області, про-мислові запаси її становлять 0,7 млрд т, загальні - 2,5 млрд т.

Керченський залізорудний басейн містить 1,8 млрд т залізних руд, з них промислових - 1 млрдт. Руди містять 30-40% металу і залягають не-глибоко від поверхні. Руйнування міжгалузевих зв'язків призвело до тимчасової консервації басейну в середині 90-х років.

Приазовський залізорудний район об'єднує кілька родовищ, серед яких найбільші - Базавлуцьке та Гуляйпільське. Він розглядається як пер-шочергова резервна база сировини. Локальні осередки родовищ залізних руд є в Харківській (Вовчанське) та Донецькій (Мангуське) областях.

З чорних металів (рис.3) другим за значенням є Марганець. Загальні його запаси 3,5 млрд т, промислові - 2.3 млрд т. Україна забезпечує 32% його світового видобутку. У Нікопольському марганцеворудному басейні виді-ляються Нікопольський. Інгулецько-Дніпровський та Великотокмацький райони. У Великотокмацькому районі сконцентровано 1,4 млрд т руди. Залягає вона горизонтальними пластами на глибині 15-170 м, що сприяє відкритому її видобутку. Вміст у ній чистого металу - 27-28%. Марганце-ві руди є також у Побузькому. Донецькому й Покутському марганцеворудних районах.

До чорних металів належать також хром, руди якого є в Побужжі (прогнозні запаси 2,6 мли т) і зосереджені переважно в Капітанівському родовищі.

Рівень розвитку кольорової металургії в Україні зумовлений низь-ким забезпеченням її території рудами кольорових металів. Запаси руд із вмістом нікелю 3-5% зосереджені в 10 родовищах двох груп - Побузькій (6 родовищ, з яких сьогодні експлуатується Деренюське) та Дніпропет-ровській (Нове, Тернівське, Девладівське). Руди розробляються відкритим способом.

Алюмінієва сировина залягає у вигляді бокситів (Високопільське родовище), алунутів (Берегівське. Беганьське, Лопошнянське) і нефелінів (Приазов'я), але експлуатується тільки Високопільське. Ртутні руди роз-робляються на Микитівському родовищі, тут є також запаси сурми. Родовища титанових руд відомі в Житомирській (Ірінанське) і Дніпро-петровській (Самотканське) областях. Поліметалічні руди виявлено в Берегівському й Веганському родовищах на Закарпатті, у Вінницькій та Луганській областях. Мідні руди є в Донецькій області (біля Артемівська), Рахівському масиві в Карпатах та в Запорізькій області. Перспективними є поклади самородної міді в Рівненській, Волинській і Хмельницькій областях. Молібден виявлено в середньому Придніпров'ї, Побужжі, вольфрам - на Кіровоградщині, олово - у Приазов'ї, ванадій - у Житомирській області.

Знайдено в Україні і золото. Основні його запаси зосереджені в Кіровоградській, Дніпропетровській. Житомирській, Черкаській, Луган-ській, Донецькій областях та в Мужіївському (Закарпатська область) родовищі. Останніми роками запаси золота виявлено на півночі Одеської області. В цілому відкрито 236 родовищ золота.

Нерудні ресурси (табл.4). Вогнетривкі глини в Україні містяться в кількох групах родовищ - Часів-Ярській, Новоселівській, Новорайській (Доне-цька область). Полозькій (Запорізька), Озернянській (Черкаська), Павлоградській і П'ятихатській (Дніпропетровщина).

Близько 4/5 усіх покладів доломітів зосереджені в межах металур-гійних баз (Криворізьке, Оленівське, Новотроїцьке, Ямське), вогнетривів - у межах Кіровоградської, Запорізької і Дніпропетровської областей (Правдинське, Веселівськс). Флюсові вапняки виявлено більш як у 20 ро-довищах, найбільші з них Оленівське, Каракубське. Новотроїцьке. Формувальні піски (Часів Яр, Горохівське, Бантишівське) і глини (Горбківське в Закарпатті, Пижівське в Хмельницькій області) використовуються в ливарній справі та інших галузях.

Самородну сірку видобувають у Роздольському та Новояворівському родовищах. Вміст корисної речовини в ній становить 30%. Руда залягає на глибині до 50 м і розробляється відкритим способом.

Загальні промислові запаси кам'яної солі перевищують 16 млрдт, а основні родовища її розміщені в Донбасі (Артемівськ, Слов'янськ), Зака-рпатті (Солотвино), Прикарпатті (Болехівське, Долинське, Дрогобицьке), на Харківщині (Єфремівське) та у Присивашші (Генічеське, Східносиваське, Сасик-Сиваське). Калійні солі видобувають як шахтним, так і відкритим способами у Калуш-Голинському родовищі й Стебницькій групі родовищ. Глибина залягання рудних тіл - 200-300 м.

Графіт виявлено в Петрівському і Водянському (Запорізька об-ласть). Огарок-римському (Донецька) родовищах, розробляється лише Завалівське в Кіровоградській області. Фосфорити відкриті й розробля-ються в Ізюмському (Харківська область), Кролевецькому (Сумська), Незвнському (Придністров'я), перспективні апатитові утворення виявле-но на Житомирщині та в Приазов'ї.

Україна багата на будівельну сировину. Базальти розробляються в Рівненській (Берестовицьке, Яноводолинське родовища). Донецькій (Волноваськс), Дніпропетровській (Криворізьке) областях, мармур - у Карпатах (Лугівське, Тереблянське), Криму (Мраморинське, Севастополь-ське).

Промислові запаси бутового каменю становить 2 млрд м³, мурувального каменю - 375 млн.м³. Вапняки утворюють кілька ареалів -Придністровський, Кримський, Донбаський, а крейда і мергель - Волино-Подільський, Сумський та Східний (Луганська, Харківська, Донецька області) ареали. Каоліни експлуатуються в Глуховецькому (Вінницька область), Просянівському (Дніпропетровська). Чапаївському (Запорізь-ка), Затишанському, Володимирівському (Донецька) родовищах. Найбільші родовища бентонітів - Черкаське, Камиш-Бурунське. Про-мислові запаси скляних пісків - 120 тис. т, вони містяться більш як у 20 родовищах (найбільші Авдіївське, Новоселівське, Глібівське).

У Волинській і Рівненській областях, Приазов'їта Кривому Розі є запаси напівдорогоцінннх каменів. Трапляються берил, топаз, бурштин, аметист, агат, яшма, гірський кришталь.

Водні ресурси (рис.4).України становлять 209,8 км², причому формуються в її межах лише 25%. Об'єм підземних вод 7 км² а в господарстві викори-стовується 1 млрд.м морської води.

Майже 11 км² води акумулюють 3 тис. озер, у тому числі 2,5 км² прісної; 80 водосховищ і 20 тис. ставків мають запас води 24 км². Найбіль-ші озера й лимани розміщені на Поліссі, в басейні Дунаю, на узбережжях Чорного та Азовського морів, у Криму.

Штучні водойми створено на Дніпрі, Південному Бузі, Сіверському Донці. Вони займають територію понад 7 тис.км² (саме таку площу орних земель і сіножатей було вилучено в Україні із сільськогосподарсь-кого обороту).

Запаси підземних вод в Україні становлять майже 20 км² і зосере-джені переважно на півночі й заході країни. Глибина залягання їх коливається від 100 м на півночі до 600 м на півдні. Серед підземних вод особливо важливу роль відіграють мінеральні, які зосереджені в 84 родо-вищах, з них 35 експлуатуються.

У Карпатах, Закарпатській області й на півострові Крим, у Крим-ських горах на глибині понад 500 м є термальні води, які ще недостатньо вивчені.

Довжина берегової лінії України становить майже 2 тис. км. В су-часних умовах постає потреба в комплексному використанні природних багатств Чорного й Азовського морів.

У Чорному морі останнім часом було відкрито низку родовищ ко-рисних копалин, та оскільки геологічні дослідження тут почали проводити не так давно, то в перспективі можна очікувати відкриття все нових і но-вих покладів цінної сировини. Крім згаданого раніше Голіцинського родовища газу, в шельфовій зоні є кілька перспективних нафтогазонос-них структур - Зміїнівська, Шмідтівська, Штормова. Відкрито значні запаси газогідратів у мулистих осадах (1 м' кристалів газогідратів дає змогу отримати 200 м' газу, а запільні запаси газу становлять 20-30 трлн м'і.

У морі 180 представників іхтіофауни. Промислове значення мають білуга, осетр, севрюга, оселедці, хамса, тюлька, кефаль, скумбрія, ставри-да, камбала.

Азовське море - наймілкіше з усіх морів Землі (максимальна його глибина 15 м), має велике санаторно-курортне значення. Тут налічується 155 видів зоопланктону, 79 видів риб, з них кефаль, анчоуси, осетр. сев-рюга, бички, оселедці, судак, тюлька, камбала. З прісноводних риб найціннішими є тарань, судак, лящ, короп. Добре прогрівання води спри-яє широкому використанню узбережжя для відпочинку й лікування людей.

Лісові ресурси. Площа лісів України становить 8,6 мли га, з них 6,9 млн га займають ліси державного фонду. Лісом покрито в середньому 14% території, у тому числі на заході й півночі 30-40%, у Карпатах - по-над 40, на Поліссі-25,7, у Криму- 10, у Степу -4%. Високопродуктивний деревостан мають 75% лісових площ. Річний приріст деревини - 30 млн м². Запаси деревини хвойних порід становлять 54%, у тому числі сосни - 35% (Полісся). Запаси деревини твердолистяних порід - до 40% (дуб - 22%, бук - 13, граб - 2%). Серед листяних порід переважають береза, осика, вільха, липа, тополя. Неабияка роль лісу в заготівлі ягід, грибів, плодів, лікарських трав.

Розділ ЙЙ

Основні засади раціонального природокористування

Природокористування - це сукупність усіх впливів людства на природу, до яких належать заходи щодо освоєння, перетворення і охорони природи. Необхідно розрізняти природокористування раціональне і нера-ціональне.

Раціональне природокористування спрямоване на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів.

Нераціональним є таке природокористування, коли вплив людини на природу призводить до знесилення її відновлювальних властивостей, зниження якості і вичерпання природних ре-сурсів, забруднення навколишнього середовища. Воно може ви-никнути як наслідок не тільки прямих, але й опосередкованих впливів на природу.

Структурна особливість природокористування.полягає в тому, що воно набирає різних форм залежно від типів природних ре-сурсів - витратних (енергетичних, сировинних, харчових) і ресурсів середовища (умов праці, відпочинку і відновлення здоров'я).

При використанні практично невичерпних ресурсів (енергії Сонця і підземного тепла, припливів і відпливів) раціональність природокористування вимірюється перш за все найменшими експлуатаційними витратами і найбільшим коефіцієнтом ко-рисної дії (ККД) добувних виробництв і установок.

Для ресурсів вичерпних і при цьому невідновних (наприк-лад, нафта, мінерали) важливими є комплексність і економічність добування, скорочення відходів.

Охорона витратних ресурсів, які відновлюються в ході вико-ристання, спрямована на підтримання їх продуктивності і ресурсообороту, а експлуатація повинна забезпечити їх безвідходне добування і перероблення, а також розширене виробництво.

Перетворення витратних ресурсів виражається в їх примно-женні і збагаченні, у підвищенні продуктивності природи. Тут необхідні заходи і всебічне врахування корисних і шкідливих наслідків.

Перетворення ресурсів середовища означає їх покращання, оптимізацію, підвищення естетичних достоїнств. До цієї групи про-цесів природокористування належать рекультивація ландшафту, акліматизація різних видів тварин. Поряд з позитивними при-кладами збагачення фауни відомі також випадки, коли аклімати-зація тварин призводила до багатьох шкідливих наслідків.

Можна виділити два етапи розробки і реалізації проблеми. Перший - програма першочергових заходів, другий - довгостро-кова програма переходу до системи раціонального природокори-стування.

Першочергові заходи: створення системи контролю за які-стю середовища, урахування заходів з охорони природи при роз-робці народногосподарських планів, заходів з формування еко-логічної культури населення.

Довгострокова програма - це програма переходу виробниц-тва до більш високого ступеня розвитку. Сюди належать питан-ня економічної оцінки природних ресурсів, питання створення систем управління ресурсами біосфери, виявлення напрямів і темпів природного і антропогенного розвитку природи в най-ближчому майбутньому і в перспективний період.