Природно-ресурсний потенціал України

Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і по-господарськи слід ставитися до їх екс-плуатації, особливо якщо йдеться про невідновлювані енер-гетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість розвіда-них копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів.

В зв'язку з цим раціональне використання і відтворен-ня природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації вироб-ництва на основі прискорення науково-технічного прогресу.

Така постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління, пов'язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Сто-совно природокористування це означає послідовний розви-ток наукових засад охорони навколишнього середовища і раціонального використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність, пропорційність, оптимальність.

Планомірність стосовно використання природних ресур-сів -- економічна функція держави по управлінню і регулюванню екологічних та економічних відносин і пропор-цій. Така функція передбачає як розробку і виконання пла-нової системи взаємопов'язаних показників, так і дійовий контроль за їх реалізацією. Перспективне і поточне плану-вання раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища в кінцевому підсумку вихо-дить з накреслених темпів зростання сукупного суспільного про-дукту, національного доходу і підйому життє-вого рівня трудящих.

Пропорційність означає погодженість у використанні природ-них ресурсів як за територією, так і за галузями народного госпо-дарства, виключення порушень природних взаємозв'язків у навколишньому природному середовищі.

Оптимальність у використанні природних ресурсів -- це досяг-нення найкращого варіанта взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем.

Управління охороною навколишнього природного середовища, як говориться в Законі про охорону навколишнього середовища, полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослід-ження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програ-мування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Метою управління в галузі раціонального природокорис-тування є реалізація законодавства, контроль за додержанням ви-мог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення погодженості дій державних і громадських органів у галузі навколишнього природного середовища.

Визначальними у виробничих відносинах, що складаються між людьми і природою, є їх суспільний характер. Тому функції по управлінню і плануванню раціонального природокористування є однозначно прерогативою держави. Різні міністерства, комісії, ві-домства, комітети тощо в міру своєї компетенції здійснюють і підтримують єдину державну політику в області охорони навколишнього природного середовища.

Одне з центральних місць у регулюванні відносин з приводу охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів відводиться науково обгрунтованому поєднан-ню територіального і галузевого управління природоохоронною роботою. Підприємства, що залучають у господарський оборот природні ресурси, нале-жать, з одного боку, до тієї чи іншої галузі народного гос-подарства, а з другого -- є ланками територіально-вироб-ничих комплексів. Тому виникає необхідність правильного поєднання інтересів багатьох міністерств, відомств і місце-вих територіальних органів, які повинні доповнювати одне одного, утворюючи єдину систему управління. Наприклад, при відведенні земель під промислове, транспортне чи жит-лове будівництво слід виходити не лише з локальних інте-ресів відомчого характеру, а й враховувати, що відчуження земель, особливо орних, призводить до скорочення площі сільськогосподарських угідь, знижує родючість грунту, зменшує валову продукцію сільського господарства та ін.

У системі управління природоохоронною діяльністю підприємства можна виділити планування, експлуатацію очисних споруд (включаючи технологічний процес) і конт-роль за викидами в навколишнє середовище. Проектування і планування дають змогу розробити комплекс необхідних заходів по охороні навколишнього середовища, їх виконан-ня, серед яких нові удосконалені технологічні процеси, роботи, очисні споруди, що знижують або виключають шкідливий вплив на навколишнє середовище.

Управлінські функції в області природоохоронної діяль-ності підприємства повинні сприяти вдосконаленню техно-логії виробництва, ремонтно-експлуатаційних робіт, без-аварійної роботи устаткування, виконання планово-попе-реджувального і поточного ремонту.

Контроль включає в себе аналіз технології, лаборатор-ний аналіз, контрольні пости, визначення концентрації шкідливих виділень, інформування керівництва про стан навколишнього середовища на підприємстві, дотримання законодавства в цій області.

Принципи раціонального природокористування - це основні правила, якими необхідно керуватися при перетворенні приро-ди. Розглянемо деякі з них.

Правило інтегрального ресурсу - конкуруючі в сфері вико-ристання природних систем галузі господарства неминуче зав-дають збитків одне одному тим сильніше, чим більше вони зміню-ють сумісно експлуатований екологічний компонент або всю екосистему в цілому.

Правило міри перетворення природних систем - у процесі експлуатації природних систем не можна переходити деякі межі, які дозволяють цим системам зберігати властивість самопідтримання (самоорганізації і саморегуляції).

Правило «м'якого» управління природою - «м'яке» управ-ління природними процесами, як правило, здатне викликати ба-жані природні ланцюгові реакції і тому з соціально-економічно-го погляду є більш бажаним, ніж «жорстке» ,техногенне.

Правило ланцюгових реакцій .«жорсткого» управління при-родою - «жорстке», як правило технічне, управління природними процесами може викликати небажані ланцюгові природні реакції (наприклад, порушення динамічної рівноваги), значна частина яких є екологічно, соціальне й економічно неприйнятною.

Закон обмеженості природних ресурсів - усі природні ре-сурси (і умови) Землі є скінченними.

Закон падіння природно-ресурсного потенціалу - у межах однієї суспільно-економічної формації (способу виробництва) і одного типу технологій природні ресурси стають все менш доступними і потребують збільшення витрат праці й енергії на їх добування та транспортування.

Закон зниження енергетичної ефективності природокорис-тування - з плином історичного часу при отриманні з природ-них систем корисної продукції на її одиницю в середньому ви-трачається все більше енергії.

Закон відповідності рівня розвитку виробничих сил при-родно-ресурсному потенціалу - розвиток виробничих сил відбу-вається відносно поступово до моменту різкого виснаження при-родно-ресурсного потенціалу, який характеризується як еколо-гічна криза. Криза розв'язується шляхом революційної зміни виробничих сил.

Закон убуваючої родючості - унаслідок постійного вилучення врожаю і порушення природних процесів ґрунтоутворення, а також за тривалої монокультури в результаті накопичення ток-сичних речовин, що виділяються рослинами, на культивованих землях відбувається зниження природної родючості грунтів.

Розділ ЙЙЙ

Ресурсозбереження - як основний фактор раціонального використання природних ресурсів

Ресурсозбереження -- це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію при-родних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій са-мій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміж-них матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання міне-рально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсо-зберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земе-льного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпра-цьованих кар'єрів тощо; ефективне регулювання лісокористуван-ня, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промис-лових об'єктів.

Комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресур-сів дає змогу збільшити кількість промислової сировини. Масштаби видобутку її переробки сировини та палива досягають таких розмірів, що навіть порівняно незначний вміст у них тих чи тих компонентів має вели-ке економічне значення. Наприклад, у кольоровій металургії поряд з міддю з мідної руди вилучають цінні компоненти і на їх основі виробляють до-датково понад 20 видів продукції. Вартість міді при цьому набагато нижча, ніж компонентів, які вилучають з руди при її виплавленні.

При комплексному використанні сировини в кольоровій металур-гії одержують майже 40 елементів у вигляді металів високої чистоти та організують промислове виробництво багатьох необхідних видів проду-кції. Впровадження найдосконаліших технологій дало змогу в алюмінієвій промисловості розгорнути виробництво цементу й содових продуктів.

Дуже актуальним є комплексне використання відходів електроене-ргетики, де використовується низькосортне вугілля. Так, електростанція потужністю 2-2,5 млн кВт, яка споживає вугілля зольністю 20%, щороку видає майже 100 млн м³ золи, для складування якої потрібна площа 150 га. Економічно доцільним і технічно можливим є додавання золи і шла-ків до розчинів при виготовленні асфальтобетону, а також для виробництва цегли, цементу, корисних наповнювачів.

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбе-реження у зв'язку з тим, що Україна належить до енергодефіцит-них країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%. Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження на період до 2010 року передбачається: запровадити заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетич-ного аудиту найбільш енергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємств; провести реконструкцію та тех-нічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств; впровадити економічний механізм заінтересованості в економії паливно-енер-гетичних ресурсів, нових енергозберігаючих маловитратних тех-нологій; запровадити на енергоємних підприємствах автоматизо-вану систему обліку та управління витрат енергоносіїв; залучити до паливно-енергетичного балансу країни відновлювані та нетра-диційні джерела енергії. В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбере-ження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної ба-зи, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресур-сів та маловідходному виробничому циклі.

Не менш важливим напрямом економії природних ресурсів є впро-вадженяя ресурсозберігаючих техніки і технологій. Зниження матеріало- й енергомісткості виробництва рівнозначне зростанню виробництва про-мислової продукіції за тієї самої кількості використаних сировини й палива.

Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторин-ний ресурсний потенціал. В Україні, наприклад, за кризових умов господарю-вання щорічно утворюється близько 600--700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких пе-реважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість . У перспективі передбачається форму-вання ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділя-тиметься розширенню напрямів використання макулатури, полі-мерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потуж-ності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.

Вторинні ресурси поділяються па вторинні матеріальні та енерге-тичні. Під вторинними матеріальними ресурсами розуміють відходи виробництв і споживання ( в тому числі побутові), які використовують у господарстві за сучасного стану розвитку науки й техніки. Вторинне ви-користання господарське цінних речовин або ресурсів, які через недосконалість технології йдуть у відходи, називається утилізацією. Тому до цієї категорії відносять лише ту частину відходів, яка може бути зібра-на. Тільки після її формування, первинної переробки та оцінки за придатністю до використання вторинні ресурси перетворюються на вто-ринну сировину.

Вичерпання ряду високорентабельних родовищ металевих руд і проблема охорони навколишнього середовища зумовили найважливішу проблему - використання вторинних ресурсів, завдяки чому зменшують-ся не тільки витрати енергії на їх вилучення й переробку, а й промислові викиди в атмосферу та гідросферу. Відомо, що кожна тонна металу, ви-плавлена з лому, обходиться у 20 разів дешевше, ніж із залізної руди. При цьому викиди в атмосферу зменшуються на 86%, у гідросферу - на 76%, а кількість відходів - на 97%і. При виплавленні алюмінію з лому електро-енергії витрачається у 23 рази, а палива - в 7,4 раза менше. Повна утилізація й переробка відходів чорної металургії можуть дати економію, рівнозначну вартості залізної руди, що видобувається в Україні.

Впровадження нових технологій і використання вторинної сиро-вини в паперовій промисловості дасть змогу не тільки збільшити випуск та асортимент продукції, а й зберегти сотні тисяч гектарів лісів. Слід за-значити, що вихід паперу з 1 м³ деревини в Україні у 5-7 разів нижчий, ніж у високорозвинених країнах ринкової економіки.

До вторинних енергетичних ресурсів належать газоподібні, рідкі або тверді суміші - відходи технологічних процесів, температура яких вища за температуру навколишнього середовища (тепла вода від систем охо-лодження устаткування, пара, вентиляційне повітря). Їх можна використовувати для теплоподачі в будинки, обігрівання теплиць тощо.

За даними Міністерства природних ресурсів і екології, у нашій країні щороку утворюється майже 2 млрд т різних відходів, 2/3 з яких -розкривні, шахтні та інші гірські породи. Тільки переробка сільськогос-подарської сировини дає щороку 450 млн т відходів. Зростання населення і масштабів виробництва спричинило виникнення регіональних екологі-чних проблем. Головними причинами екологічної напруги стали:

широкомасштабна розробка надр і видобуток мінеральної сирови-ни (Кривий Ріг, Донбас, Львівсько-Волинський басейн, Прикарпаття);

спорудження каскаду водосховищ на Дніпрі, що призвело до заму-лення його природної екосистеми;

катастрофа на Чорнобильській АЕС, необмежене нарощування в минулі десятиріччя потужностей атомної енергетики;

необгрунтоване осушення заболочених і перезволожених терито-рій на Поліссі;

надмірна концентрація виробництва у містах, особливо великих;

відставання темпів лісовідновлення від вирубки лісів на Поліссі і в Карпатах;

масове проведення зрошувальних меліорацій у Причорномор'ї, що призвело до процесів засолення, зменшення родючості грунтів і висна-ження

Висновки

При написанні даної роботи автор прийшов до таких висновків:

Нині актуальною є реалізація концепції ресурсозбереження в розвитку господарства країни. Ресурсозбереження полягає в забезпеченні зростання корисних результатів виробництва при стабільності матеріальних витрат. Розв'язання регіональних екологічних проблем і забезпечення ефективного природокористування та ресурсозбереження вимагають приведення обсягів видобутку і використання природних ресурсів України до оптимальних. Треба здійснювати трансформацію структури виробництва засобів і предметів праці. Не найскладнішим нині є формування активної інвестиційної діяльності у сфері розробки та освоєння ресурсозберігаючих, мало- та безвідходних технологій використання сировини.

Використання в економічній системі природних ресурсів ви-магає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: тех-нологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виража-ється в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів -- необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша -- характеризує економічні ре-зультати використання природних ресурсів, друга -- економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного се-редовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосо-вують передусім методичні підходи, засновані на категоріях рен-ти та ефективності.

Список використаних літературних джерел:

Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього серидовища. - К.: Суми,Університецька книга, 2002. - 365 с.

Голиков А. П., Олійник Я. Б., СтепаненкоА. В. Вступ до економіч-ної і соціальної географії: Підручник. -- К.: Либідь, 1997. -- 320 с.

Горленко Й. А., Руденко Л. Г., Малюк С. Н. Проблеми комплекс-ного развития территории. -- К. : Наукова думка, 1994. -- 296 с.

Качан Є.П., Пушкар М.С. Розміщення продуктивних сил України: Підручник, Київ, видавничий Дім “Юридична книга”, 2001. - 547 с.

Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна геог-рафія України з основами теорії. -- К.: Знання, 1998. -- С. 178--215.

Поповкін В. Н. Регіонально-цілісний підхід в економіці. -- К.: Наукова думка, 1993. -- 210с.

Розміщення продуктивних сил : Підручник / В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін. -- К.: Знання, КОО, 1998. -- С. 139--179.

Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Ка-чана. -- К.: Вища школа, 1998. -- С. 4--10.

РуденкоВ.П. Природно-ресурсний потенціал України. -- К.: Либідь, 1994.-- 150с.

Трегобчук В. Ресурсне -- екологічна складова національної без-пеки // Економіка України. -- ] 999. -- № 2. -- С. 4--15.

Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогунцов, Б. М. Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. -- К.: РВПС України НАН України, 1998. -- Т. 1. -- 163 с.

Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогунцов, Б. М. Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. -- К.: РВПС України НАН України, 1998. -- Т. 2. -- 117 с.

Шаблій О.І., Білецький М. І., Заставецький Б.І. Соціально-економічна географія України: Навч. посіб., Львів, видавництво”Світ” 2000. - 679 с.

Додатки

Рис.2. Забезпеченість сільськогосподарськими угіддями

Рис. 3. Викопні ресурси

Рис. 4. Водні ресурси

Таблиця 1

Утворення диференціальної ренти

Таблиця 2

Компонентна структура ПРП економічних районів України

(за В. Руденком)

Таблиця 3

Запаси корисних копалин в Україні

Таблиця 4

Забезпеченість потреб України

власними викопними ресурсами