Зарубіжний досвід використання накопичувального пенсійного страхування у національних системах пенсійного забезпечення громадян

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ НАКОПИЧУВАЛЬНОГО ПЕНСІЙНОГО СТРАХУВАННЯ У НАЦІОНАЛЬНИХ СИСТЕМАХ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯН

Зварич Олена Ігорівна доктор економічних наук,

доцент, професор кафедри обліку та оподаткування

Волошин Володимир аспірант

Анотація

У цій статті висвітлюється важливість врахування зарубіжного досвіду у запровадженні системи накопичувального пенсійного страхування в Україні. При цьому із використанням системного та синергетичного підходів, методів аналізу і синтезу, індукції та дедукції, історичного, порівняльного і контент-аналізу, з'ясовано, що в сучасних пенсійних системах більшості держав світу використовуються перерозподільний та накопичувальний типи пенсійного забезпечення громадян, застосовуючи його багаторівневі моделі. Одночасно з цим в більшості європейських країн обрали пенсійну модель, для якої є характерним функціонування трьох рівнів, які поєднують перерозподільний і накопичувальний типи пенсійного забезпечення. Водночас із цим практичний досвід функціонування національних пенсійних систем показав, що суспільство все ще не придумало такої пенсійної моделі, яка б повністю змогла розв'язати усі проблеми пенсійного забезпечення населення. І першим істотним кроком у цьому напрямку стала накопичувальна система пенсійного страхування - щомісячні обов'язкові заощадження із заробітної плати на особисте пенсійне забезпечення, а головною проблемою у її запровадженні є відсутність надійних механізмів інвестування - у світовій практиці основним інструментом у цьому є фондові біржі, які в Ук-раїні для широкого загалу фактично не працюють. Одночасно без інвестування накопичувальна пенсійна система втрачає свій сенс, позаяк до моменту виходу на пенсію зроблені внески знецінить інфляція. Водночас змішана пенсійна система має і свої переваги - її метою є зміцнення економіки держави завдяки довгостроковому інвестиційному ресурсу, яким є накопичувальний пенсійний фонд, а щонайголовніше - обов`язкові пенсійні накопичення повинні значно підвищити наявні розміри пенсій. Одночасно із цим відповідно до чинного вітчизняного пенсійного законодавства в Україні хоч і формується трирівнева пенсійна модель, практично використовується тільки її солідарна система, у зв`язку із чим українські пенсіонери одержують пенсії лише із першого рівня, тоді як в інших країнах пенсійні доходи зазвичай формуються з усіх передбачених чинним законодавством рівнів. Тож, системні дослідження цих питань є актуальними та мають винятково важливе не тільки теоретичне, а і практичне значення.

Ключові слова: держава, пенсія, пенсіонер, пенсійна система, перерозподільна і накопичувальна моделі пенсійного забезпечення, страхові пенсійні внески.

Annotation

Zvarych Olena Ihorivna Doctor of Economic Sciences,Associate Professor, Professor of the Department of Accounting and Taxation

Voloshyn Volodymyr post graduate student, Department of Economic Cybernetics, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University

FOREIGN EXPERIENCE OF USING ACCUMULATIVE PENSION INSURANCE IN NATIONAL CITIZEN PENSION SYSTEMS

This article highlights the importance of taking into account foreign experience in the introduction of the accumulated pension insurance system in Ukraine. At the same time, using systemic and synergistic approaches, methods of analysis and synthesis, induction and deduction, historical, comparative and content analysis, it was found that in the modern pension systems of most countries of the world, redistributive and accumulative types of pension provision of citizens are used, applying his multilevel models. Simultaneously, in most European countries, a pension model was chosen, which is characterized by the functioning of three levels, which combine redistributive and accumulative types of pension provision. Meanwhile, the practical experience of the functioning of national pension systems has shown that society has not yet come up with such a pension model that would be able to fully solve all the problems of pension provision for the population. And the first significant step in this direction was the accumulative pension system - monthly mandatory savings from wages for personal pension provision, and the main problem in its implementation is the lack of reliable investment mechanisms - in global practice, the main tool for this is stock exchanges, which in Ukraine, they actually do not work for the general public. At the same time, without investment, the accumulative pension system loses its meaning, since the contributions made by the time of retirement will be devalued by inflation. However, the mixed pension system has its advantages - its goal is to strengthen the state's economy thanks to the long-term investment resource, which is the accumulative pension fund, and most importantly - mandatory pension savings should significantly increase the available pensions. Simultaneously with it in accordance with the current national pension legislation in Ukraine, although a three-level pension model is being formed, in practice only its solidarity system is used, in connection with which Ukrainian pensioners receive pensions only from the first level, while in other countries pension income is usually formed from all levels provided for by the current legislation. Therefore, systematic studies of these issues are relevant and have extremely important not only theoretical, but also practical significance.

Keywords: state, pension, pensioner, pension system, redistributive and accumulative models of pension provision, insurance pension contributions.

Постановка завдання

Проведені дослідження показують, що в сучасних пенсійних системах більшості держав світу використовуються перерозподільний та накопичувальний типи пенсійного забезпечення громадян, застосовуючи його багаторівневі моделі. Водночас практичний досвід функціонування національних пенсійних систем показав, що суспільство все ще не придумало саме такої пенсійної системи, яка б повністю змогла розв`язати усі проблеми у сфері пенсійного забезпечення: гарантування мінімального рівня життя людям пенсійного віку, створення надійного механізму стимулювання працездатного населення до самостійного здійснення пенсійних заощаджень, справедливість розміру пенсій, який би прямо пропорційно залежав від суми здійснених страхових пенсійних внесків, тому серед науковців, експертів та інших фахівців у сфері пенсійного забезпечечення вже тривалий час основними темами дискусій є пошук найбільш ефективних страхових методів і механізмів, створення багаторівневих взаємодоповнювальних та взаємопов'язаних пенсійних систем, активне залучення приватного сектору і, відповідно, самих застрахованих до фінансування належних пенсійних витрат, залучення до процесу колективного та особистого пенсійного страхування тих осіб, які все ще зайняті на тіньовому ринку праці, та створення комплексних інститутів відповідного соціального захисту престарілих верств населення.

У своєму впливовому виданні «Запобігання кризі старості» [20 - 21] Світовий банк рекомендує багаторівневу систему забезпечення гарантованого доходу в старості, що включає такі рівні: рівень 1 - обов`язкова державна пенсія, яки фінансується за рахунок податків; рівень 2 - обов'язкові приватні повністю фінансовані виплати; рівень 3 - добровільні приватні повною мірою фінансові особисті заощадження [17; 20]. Згодом у Концептуальній основі пенсійного забезпечення Світового банку трирівневу систему було розширено до такого п`ятирівневого підходу: нульовий рівень - базова пенсія без внесків із державних фінансів для чіткого вирішення мети подолання бідності; перший рівень - обов`язкова державна пенсійна програма із пов'язаними із заробітком внесками із метою заміни частини доходу перед виходом на пенсію; другий рівень - як правило, обов'язкові встановлені внески з індивідуальними рахунками у професійних чи персональних пенсійних програмах із фінансовими активами; третій рівень - добровільні та повністю фінансовані професійні або персональні пенсійні програми із фінансовими активами, які можуть забезпечити певну гнучкість порівняно із обов'язковими схемами; четвертий рівень - добровільна система поза пенсійною системою із доступом до низки фінансових і нефінансових активів та неформальної підтримки - такої, як сім'я, охорона здоров'я і житло [21]. Одночасно Світовий банк зазначає, що багаторівневий дизайн забезпечує більшу гнучкість, аніж однорівневий, у досягненні основних цілей пенсійних систем, зокрема, за-хист від ризику бідності у старості та згладжування відповідного споживання із трудового життя до виходу на пенсію [20 - 21]. Таким чином, початковий перший рівень було по суті розділено на два окремих рівні - нульовий стосовно подолання бідності та обов'язковий перший рівень, до якого додано новий четвертий рівень, у який включені доступ до непенсійних активів і неформальна підтримка.

Міжнародна організація праці теж підтримує концепцію багаторівневої пенсійної системи, відзначаючи можливість поєднання набору різних інструментів відповідного соціального захисту, кожен із яких виконує одну чи кілька різних функцій із метою гарантування усього спектру цілей національної пенсійної сис-теми. Його чотири рівні подібні до рівнів 0 - 3 структури Світового банку [9; 29].

На відміну від таких інституцій, як Світовий банк і Міжнародна організація праці, Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) підтримує трирівневу систему: рівень 1 - адресна або ж універсальна пенсія; рівень 2 - обов'язкова система заощаджень, яка надається державним чи приватним секто-рами; рівень 3 - здійснення добровільних заощаджень у приватному секторі [34].

Водночас із цим Центр передового досвіду з досліджень старіння населенлення припускає, що перший рівень - це насамперед система безпеки, розроблена саме для тих, хто не може забезпечити себе самостійно. Із іншої сторони, другий рівень є відповідним згладжуванням споживання від трудових до пенсійних років. Третій рівень є добровільним і дає можливість деяким домогосподарствам заощаджувати більше, аніж вимагається за обов'язковою системою [9; 11; 17; 41].

Відтак, вивчення зазначених підходів у контексті їхньої адаптації в Україні у зв`язку з реформуванням її пенсійної системи є винятково актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій і мета цієї статті

На наше переконання, наводити окремі праці із питань накопичувального пенсійного забезпечення із їх широкого загалу, які вже віддавна увійшли у вітчизняний науковий простір, який активно поповнюється особливо останнім часом, нагальної потреби немає. Така проблематика знайшла належне відображення у законодавстві України [1 - 10], публікаціях вітчизняних [11 - 17] та зарубіжних [18 - 19] вчених і електронних джерелах [20 - 41]. Одночасно варто звернути увагу на публікації таких вчених, як В. Бабенко -Левада, С. Бурденюк, Д. Гладких, І. Дешко, І. Зварич, Ю. Каспарович, О. Коваль, О. Коломієць, А. Морозова, Юровська, В. Хома, Дж. Богл, П. Еккефельд, Кароне Г, Лайн В., Г. Луігі, Паміес. Але, в більшості із них йдеться саме про вже набутий досвід функціонування систем накопичувального пенсійного забезпечення у зарубіжних країнах безвідносно до проблем їхнього запровадження в Україні та основних особливостей такого процесу, що стало головною метою і ключовим завданням цієї наукової розвідки.

Виклад основного матеріалу

Більшість європейських держав обрали пенсійні моделі, для яких є характерним функціонування трьох рівнів, які поєднують перерозподільчий і накопичувальний типи пенсійного забезпечення. Перший є перерозподільчим, формуючи державні солідарні пенсії. Другий та третій використовують накопичувальні пенсійні програми за участі як державних, так і недержавних фінансових інститутів [17].

У відповідності із чинним вітчизняним пенсійним законодавством [1 - 10] в Україні хоч і формується трирівнева пенсійна модель, практично використовується лише винятково солідарна система [4], у зв'язку із чим українські пенсіонери одержують пенсію тільки із першого рівня, тоді як в інших країнах пенсійні доходи зазвичай формуються з усіх передбачених законодавством рівнів. При цьому пенсійні надходження з другого та третього рівнів займають доволі високу питому вагу у загальній пенсійних доходах громадян пенсійного віку, а це свідчить про порівняно активне використовуються поряд із перерозподільчими пенсійними програмами і накопичувальних, а використання фінансових ресурсів усіх трьох рівнів пенсійної системи у більшості європейських держав дає можливість підтримувати на високому рівні пенсійне забезпечення їх пенсіонерів, що відповідає міжнародним стандартам Міжнародної організації праці [9; 11; 17; 29].

Архітектура пенсійних систем у країнах ОЕСР заснована на таких правилах, якими визначається право та рівень виплат, водночас із цим класифікуючих обов`язкові або ж добровільні пенсії за місцем проживання чи пов'язані із заробітком (як державні, так і приватні) відповідно до чинного національного законодавства. Існують чотири види програм обов'язкового першого рівня (Рис. 1. 1).

Базові пенсії можуть мати дві різні форми: виплату за місцем проживання або таку, яка є доступною лише тим, хто робив внески впродовж своєї трудової кар`єри. Одночасно рівень допомоги може змінюватись у залежності від кількості років проживання чи розмірів сплати внесків, проте не залежить від рівня трудової кар`єри протягом роботи (Рис. 1. 1). Вісім держав ОЕСР запровадили базові пенсії за місцем проживання майбутніх пенсіонерів, а Норвегія та Швейцарія замінили їх на відповідні цільові схеми, до яких включена перевірка матеріального стану, ще у дев`яти їх нараховують винятково на підставі тільки внесків [11; 26].

Мінімальна пенсія може стосуватись мінімуму конкретної схеми із внесків або усіх схем разом (Рис. 1. 1) та існують у 16 країнах ОЕСР, при цьому Італія і Чилі її поступово припиняють. У більшості держав вартість виплат враховує лише пенсії без перевірки усіх інших доходів. Мінімальні пенсії визначаються мінімумом загальних довірчих прав, рівень яких може підвищуватись тоді, коли тривалість періоду сплати внесків переважає певні пороги, чи грунтуватись на мінімальних пенсійних кредитах, які обчислюють щорічні права малооплачуваних на засадах вищого заробітку (тільки в Ірландії та Новій Зеландії в ОЕСР немає обов`язкових пенсій другого рівня). В більшості інших країн є чотири таких схеми.

Для майбутніх пенсіонерів відповідні державні схеми розрахунків виплат відповідають загальному формату визначеної виплати (DB) у 20 державах ОЕСР, водночас пенсія залежить від кількості років сплати внесків, ставок нарахування та індивідуальних пенсійних доходів, у інших восьми такі схеми DB застосовуються до пенсіонерів, але закриті для нових працівників.

Рис. 1. 1 Архітектура національних пенсійних систем у країнах ОЕСР Джерело: побудовано Володимиром Волошиним за даними [38]

Схеми приватних пенсійних баз даних є обов'язковими або квазіобов'язковими у двох державах - Нідерландах і Швейцарії, а у п'яти існують бальні схеми (Points): французькі професійні плани, якими керують соціальні партнери під наглядом громадськості, та державні схеми Естонії, Литви, Німеччини і Словаччини, за яких працівники отримують пенсійні бали на основі свого заробітку. Під час виходу на пенсію сума пенсійних балів множиться на розмір пенсійних балів, щоби перетворити їх у звичайну пенсійну виплату. А у таких п'яти країнах ОЕСР, як Італія, Латвія, Норвегія, Польща та Швеція в основу пенсійної системи покладено схеми умов-но визначених внесків (NDC). Окрім цього, меншим додатковим компонентом пенсійної системи в Греції є і «NDC» - розрахункові державні схеми із відповідними індивідуальними рахунками, у яких застосовується умовна ставка прибутку до здійснених внесків, імітуючи накопичувальні плани із визначеними внесками (FDC). Рахунки є «умовними», оскільки існують лише у книгах керуючої установи. У випадку виходу на пенсію накопичений умовний капітал перетворюється на щомісячну пенсію за відповідною формулою, яка ґрунтується на очікуваній тривалості життя. Накопичувальні плани із визначеними внесками «FDC» є обов'язковими для майбутніх пенсіонерів у 12 державах ОЕСР. У таких схемах усі внески надходять на індивідуальний пенсійний рахунок. Їх і доходів від інвестицій накопичення зазвичай перетворюються на щомісячні виплати у разі виходу на пенсію. У Данії та Швеції до не менш обов'язкових державних планів існують ще і квазіобов'язкові професійні пенсійні схеми «FDC» [11 - 17].

Одночасно із цим система добровільного пенсійного забезпечення - як особистого, так і того, який пов`язаний із роботодавцем, становить його третій рівень. У деяких країнах ОЕСР він представлений такими видами схем, як визначена виплата «DB» і накопичувальний визначений внесок «FDC» [17] (Рис. 1. 1).

Як бачимо, серед найважливіших особливостей проведення реформ пенсій-них систем у європейських державах є використання накопичувальних пенсійних програм, які базуються на принципах пенсійного страхування та займають собою другий і третій рівні. Враховуючи те, що розподільчі пенсійні програми вже не у змозі повною мірою фінансувати пенсійне забезпечення громадян пенсійного віку, їхні уряди здійснюють активний пошук додаткових джерел фінансування пенсінерів. При цьому накопичувальні пенсійні програми сприяють можливості створення резервів для майбутніх доходів громадян. Для них є характерним те, що надходження грошових коштів направляється не на поточні пенсійні виплати, а на фінансування різноманітних інвестиційних прибуткових проектів, які зазвичай приносять відповідні інвестиційні доходи. Саме вони сприяють захисту пенсійних заощаджень від перманентних інфляційних процесів та перекривають витрати, спрямовані на належне обслуговування пенсійних активів у відповідних фінансових інститутах. Враховуючи те, що Кабінет Міністрів України працює над запровадженням обов'язкового накопичувального пенсійного страхування, вивчення переваг накопичувального типу пенсійних програм у європейських країнах, у тому числі довгострокового характеру інвестування, достатньо широкого вибору різних інвестиційних ресурсів і можливості впливу на розвиток національних фондових ринків, є для винятково важливим і для України [9; 11; 17; 35].

Вимоги, які ставлять до обов'язкової накопичувальної пенсійної системи ті міжнародні фінансові організації, котрі мають належні повноваження у пенсійній сфері, вказують на те, що вона повинна бути: дешевою (централізоване адміністрування пенсійних рахунків та низькі операційні витрати); надійною (адекватне фінансове реагування, спрямоване на захист її учасників від шахрайства шляхом інвестування пенсійних коштів у надійні та диверсифіковані активи управляючих ними приватних компаній); простою (розумне обмеження інвестиційного вибору, пасивне інвестування у індексні фонди і фонди життєвого циклу) [9; 30, с. 8].

Розвиток пенсійного страхування у європейських державах сприяв широкому розповсюдженню недержавного накопичувального пенсійного страхуванні, яке дає можливість громадянам отримувати більші пенсії, розмір яких залежить від сплачених страхових пенсійних внесків у приватні пенсійні фонди. Пенсійні активи під час активної трудової діяльності учасників цих фінансових інститутів інвестуються у національну економіку та приносять їм значні дивіденди, які вони одержують за досягнення пенсійного віку. Розвиток третього рівня пенсійних систем більшості європейських країн сприяв зменшенню фінансового навантаження на державні фінансові інститути у сфері пенсійного забезпечення [11 - 17].

Пенсійний ландшафт наглядно демонструє різні типи накопичувальних програм у більшості держав ОЕСР (Рис. 1. 2), якими фінансуються виплати пенсіонерам різними способами через відповідні спеціальні механізми, що скеровуються різними організаціями. Спосіб отримання особами доступу до цих програм і тип пропонованих переваг теж значно відрізняються у різних юрисдикціях [17].

Рис. 1. 2 Ландшафт накопичувальних пенсійних програм в ОЕСР Джерело: побудовано Володимиром Волошиним за даними [23]

Призначені для забезпечення виплат пенсій особам після їх виходу на пенсію пенсійні програми фінансуються різними способами - як за рахунок активів, які накопичуються у фондованих програмах, так і із накопичених резервів у книгах роботодавців чи за рахунок внесків теперішніх працівників або ж із коштів державного бюджету (Рис. 1. 2). У таких фондованих програмах їх учасники накопичують активи чи права для свого виходу на пенсію за рахунок своїх або роботодавців внесків впродовж трудового життя (Рис. 1. 2), юридично відокремлені від спонсорів програм, учасники яких мають щодо них бенефіціарне чи юридичне права або іншу договірну основу. Положення ж у книгах роботодавців, навпаки, юридично відокремлені від них (Рис. 1. 2). Водночас накопичувальні пенсійні права працюючих потенційно можуть опинитись під загрозою, якщо роботодавець збанкрутує. У деяких країнах, де існує такий метод фінансування, створено різні схеми гарантій платоспроможності (для прикладу, у Німеччині), в інших державах заохочують чи вимагають від роботодавців купувати кредитне страхування або ж встановлюють еквівалентні гарантії (приміром, Швеція) із метою захисту пенсійних прав працюючих у разі банкрутства роботодавця [9; 11; 17; 23].

В окремих державних пенсійних програмах внески теперішніх працівників використовуються для виплати пенсій нинішнім пенсіонерам (тобто, розподільні програми), тоді як у деяких інших державний бюджет може використовуватись для фінансування пенсійних доходів (наприклад, відповідні програми соціальної допомоги), якими зазвичай керує державна установа, можуть створювати резерви, які використовують для покриття витрат та планових виплат допомог з часом. Окремі пенсійні програми мають як накопичувальні, так і розподільні компоненти - пенсійні програми, що пов`язані із заробітком, які регулюються законом про пенсії працюючим (TyEL) та про пенсії моряків (MEL), приміром, у Фінляндії, де основна частина пенсії за рік виплачується за рахунок внесків, що отримані у ньому, а решта фінансується із накопичених працівниками коштів [11 - 17; 23].

Пенсійні програми можуть фінансуватись шляхом створення відповідних пенсійних фогдів і за спеціальними договорами пенсійного страхування чи придбання інших дозволених пенсійних накопичувальних продуктів у результаті своєї пенсійної діяльності (Рис. 1. 2). Такі пенсійні фонди є сукупністю відокремлених активів, якими утворюється відповідна юридична особа. Коли договір пенсійного страхування використовується для пенсійних заощаджень, особами або ж їх роботодавцями сплачуються внески страховим компаніям, які управляють активами, що надходять від цих премій, чи разом із тими, які надходять від їх іншої страхової діяльності. Хоча сплачена за такими преміями сума зазвичай відома, значно важче оцінити розмір саме тих активів, що страхові компанії отримують у результаті своєї пенсійної діяльності. Фізичні особи або їх роботодавці можуть відкривати чи купувати і деякі інші накопичувальні пенсійні продукти, які пропонують та адмініструють банки або ж інвестиційні компанії (як для прикладу, індивідуальні пенсійні рахунки (TRA) у Сполучених Штатах Америки) [9; 17; 23].

Пенсійні фонди мають різні форми в усьому світі - у деяких країнах вони можуть мати статус юридичних осіб і правоздатність (наприклад, Pensionskassen в Австрії або Німеччині, договірні пенсійні фонди в Італії, пенсійні фонди в Нідерландах і Швейцарії), де наділяються власними керівними радами. У деяких інших державах вони є відокремленим фондом активів без статусу юридичної особи та дієздатності. У цьому разі пенсійні фонди управляються і адмініструються окремими організаціями, якими можуть бути компанії із управління пенсійними фондами (приміром, у Мексиці, Словаччині, Чехії та Чилі), банки чи страхові компанії. У деяких інших країнах (для прикладу, у Великій Британії або Ірландії) юридичною формою пенсійного фонду є траст, у якому відповідні довірчі особи законно володіють і розпоряджаються його активами в інтересах усіх учасників програми. Незалежно від правової форми пенсійних фондів деякі із видів діяльності - такі, що пов'язані із інвестуванням активів чи збором внесків, можуть передаватись третім сторонам (наприклад, менеджерам активів) [11; 17; 23].

Роботодавці (із державного або приватного секторів) можуть створювати фінансові програми від імені своїх працівників (Рис. 1. 2). У таких випадках програми вважаються професійними у таксономії ОЕСР, тому що доступ до них пов'язаний із майбутнім працевлаштуванням. Коли люди самостійно обирають та встановлюють пенсійні програми зі спеціальними (персональними) постачальниками, але доступ до певних програм буває обмежений особам, які займаються професійною діяльністю, і одночасно відкритий для різних працівників як державного, так і приватного секторів (приміром, у Мексиці), однак вони все ще вважаються особистими, поскільки люди самостійно обирають їх найістотніші аспекти - такі, як інвестиційна стратегія чи фонд або його адміністратор [17; 23].

Якщо роботодавець несе відповідальність за гарантування виплати чи обіцянку повернення учасникам програми їх внесків, ОЕСР розглядає такі професійні програми як програми із визначеною виплатою «DB» (Рис. 1. 2). Обіцяною виплатою може бути пенсія, яка розрахована за цілою низкою параметрів (наприклад, заробітна плата, стаж роботи тощо) або норма прибутку від інвестицій. У першому випадку програми розглядаються як традиційні «DB» та як гібридні «DB» у другому. Якщо ж інша сторона (для прикладу, страхова компанія) пропонує гарантію, програми вважаються захищеними «DC» (Рис. 1. 2). В іншому ж разі, коли немає фіксованої гарантії, вони залишаються незахищеними [11; 17].

Якщо розглядати основні етапи розвитку національних пенсійних систем різних держав із використанням накопичувальних пенсійних програм у системах другого і третього рівнів, бачимо, що перший етап припадає на початок 1990-х років ХХ століття. Впродовж саме цього десятиріччя вони стрімко розвивались та збільшували свою питому вагу у структурі національних пенсійних систем більшості країн світу. При цьому першими розпочали використовувати обов`язкові накопичувальні пенсійні програми розвинені держави Західної Європи, яким у зв'язку із демографічною кризою було потрібно знаходити різні додаткові шляхи фінансування пенсійних виплат для своїх громадян пенсійного віку, щоб підтримувати відповідний рівень пенсійних доходів у достатньо високому обсязі [9].

У кінці 1990-х - на початку 2000-х років ХХ ст. розпочали реформувати свої пенсійні системи і країни Східної Європи, які стали членами Європейського Союзу (ЄС). Демографічна криза, що мала в них місце, необхідність приведення їх соціальної та пенсійної сфер до стандартів ЄС вимагали побудови багаторівневих національних пенсійних систем. Цей період тривав до фінансової кризи 2008 року, після якої, коли вона позначилась на розвитку національних економік майже усіх держав, позаяк на фінансових і фондових ринках різко впали інвестиційні доходи за багатьма видами цінних паперів, а використання багатьох фінансових інструментів стало збитковим, розпочався наступний період стосовно використання накопичувальних пенсійних програм. Водночас у деяких країнах ситуація змінилась в сторону їх згортання чи часткового заморожування. Державні пенсійні системи розпочали проходити переоцінку, проте пенсійні активи за другим рівнем у результаті прояву різних фінансових ризиків не досягли прогнозованої вартості, а це вплинуло на розміри пенсійних виплат громадян [9; 17; 39].

У багатьох державах запроваджені добровільні та обов'язкові накопичувальні пенсійні системи із визначеними внесками, для яких є суттєва залежність від інвестиційного доходу. Це означає, що їх учасники стають вразливими до невизначеності на інвестиційних ринках. Майбутній розмір пенсійних виплат залежатиме від фактурного ризику (отже, ризику зменшення розміру виплат внаслідок ризиків інфляції та збільшення тривалості життя) та інвестиційного ризику (тобто, такого, за якого дохідність активів виявиться недостатньою для здійснення очікуваних виплат). Рушійними чинниками, які визначають результати діяльності приватних пенсійних систем (як добровільних, так і обов'язкових), є ставки внесків та регулярність платежів, дохідність інвестицій і операційні витрати фінансових посередників. Отже, у багатьох країнах як держава, так і роботодавці переклали пов`язані із пенсіями ризики на самих громадян [9; 11 - 17; 30, с. 9].

Міжнародний досвід показує, що на реальну дохідність у накопичувальних пенсійних системах в різних країнах впливають такі основні чинники: ефективність ринків капіталу, на яких здійснюється інвестування пенсійних активів; режим оподаткування пенсійних внесків, інвестиційного доходу та пенсійних виплат; рівень інфляції; розмір платежів і комісій, які стягуються компаніями із управління пенсійними активами та іншими посередниками; розподіл пенсійних ак-тивів за різними інвестиційними продуктами; чинні ставки пенсійних внесків [9].

Впродовж періоду глобальної фінансової кризи (2008 - 2009 роки) для зниження навантаження на національні бюджети і жорсткої фінансової економії європейські уряди були змушені дещо обмежити державні пенсійні витрати, що відбувалось за такими трьома напрямками: одноразове або послідовне скорочення пенсій; підвищення чи запровадження додаткових податків та відрахувань з них; тимчасове припинення або деяке зниження розміру індексацій пенсій [17].

Як показує міжнародний досвід, більшість спричинених фінансовою кризою короткострокових реформаторських заходів була скасована у посткризовий період, не зменшивши потреби країн ЄС у тривалих пенсійних трансформаціях.

Наступний етап розвитку національних пенсійних систем держав ЄС розпочався у 2010 році після закінчення глобальної фінансової кризи і його можливо назвати посткризовим. Європейські інститути запропонували стратегію подальшого здійснення пенсійних реформ у державах ЄС. Перелік відповідних інструментів державної політики та взаємопідсилюючі ініціативи для їх підтримки у цих країнах відображаються у відповідних документах і публікаціях його фінансових інститутів. При цьому результати розробки нової програми розвитку національних пенсійних систем держав ЄС на той період знайшли своє належне відображення в опублікованій у 2012 році так званій Білій книзі «Порядок денний для адекватного, захищеного та стійкого пенсійного забезпечення» [11 - 17; 23].

Згідно із рішенням Європейської комісії ключовими завданнями пенсійних реформ стали: адекватні відповіді на виклики перед пенсійними системами; гарантування їх фінансової стійкості, яка б забезпечувала усім літнім людям адекватні пенсійні виплати, гідний рівень життя і економічну незалежність [17].

Серед рекомендованих стратегій щодо проведення пенсійних реформ в ЄС на цей період варто звернути увагу на ту, у якій європейські фінансові інститути пропонують сприяти розвитку систем додаткових пенсійних накопичень для підвищення розміру пенсійних виплат, а це означає, що розвиток накопичувальних пенсійних програм у другому десятиріччі ХХІ ст. знову стає пріоритетним напрямком розвитку національних пенсійних систем у країнах Євросоюзу [9; 11; 13; 15- 17].

Як показують дослідження міжнародних фінансових інститутів, у період після глобальної фінансової кризи в більшості європейських держав мали місце відповідні інституційні досягнення стосовно реформування та подальшого розвитку національних пенсійних систем, більшість із яких стосуються реформування у солідарній пенсійній системі та пов'язані із: зрівнянням пенсійного віку жінок і чоловіків; обмеженням можливостей дострокового виходу на пенсію; підвищенням пенсійного віку за зростання очікуваної тривалості життя [11; 18].

Усі зазначені зміни у пенсійній сфері були законодавчо закріплені в більшості країн Європейського Союзу та вже мають практичне застосування [9; 17].

У 2016 - 2017 роках державними органами ЄС були ухвалені законодавчі документи, якими характеризується черговий етап розвитку накопичувального пенсійного страхування і його роль у реформуванні пенсійних систем, які визнавчають пріоритетні напрями розвитку пенсійних систем держав ЄС на найближчу перспективу із врахуванням викликів, котрі мало у той час суспільство. Фахівці Європейської комісії вважають, що до таких заходів належать: запобігання пов'язаним зі зростанням очікуваної тривалості ризикам через механізми автоматичного регулювання; надання інших додаткових складових пенсійних виплат, приміром, за рахунок додаткових компонентів пенсійних систем (це стосується накопичувальних пенсійних програм); підвищення пенсійних виплат у зв'язку із подовженням пенсійного стажу реалізація узгоджених у часі реформаторських заходів та уникнення ризику скасування пенсійної реформи [11; 17; 19].

У квітні 2017року Єврокомісією ухвалено ще один правовий акт, який визначає принципи і права щодо доходів та пенсійного забезпечення літніх людей, за яким має здійснюватися реформування пенсійного забезпечення в ЄС, який отримав назву «Європейська опора соціальних прав» [25], спрямований на забезпечення гарантій на достойний рівень життя для усіх людей похилого віку, і для набуття ними належних пенсійних прав для найманих працівників чи самозайнятих осіб.

У відповідь на кризу COVID-19 у країнах ОЕСР і G20 протягом останніх років проведено зміни у пенсійному забезпеченні та пенсійні реформи із введення заходів захисту доходів працівників і пенсіонерів та впроваджено обмеження із запобігання втраті робочих місць із обмеженим впливом на нарахування пенсійних прав. Окрім цього, пенсійні реформи були зосереджені на коригуванні пенсійного віку, розширенні можливостей дострокового виходу на пенсію, збільшенні пенсій першого рівня і коригуванні виплат та внесків у схемах, які пов'язані із заробітком, зокрема, із метою заохочення поєднання роботи і пенсії [11 - 17; 38].

У зв'язку із такими рішеннями європейських фінансових інститутів і ухваленими відповідними нормативно-правовими документами із подальшого реформування національних пенсійних систем, можливо стверджувати, що значна увага приділяється саме їх другому та третьому рівням, а це означає, що накопичувальні пенсійні програми (як обов'язкові, так і добровільні) мають практичне застосування та відіграють винятково важливу роль у подальшому збільшенні пенсійних доходів громадян. Про це свідчить досить стрімке зростання загального обсягу пенсійних активів у накопичувальних і приватних пенсійних планах на кінець кожного року із кінця 2001 до кінця 2021 років на основі річних даних, які виражаються у поточних цінах, для держав ОЕСР [17], як показано на Рис. 1. 3.

Накопичувальні та приватні пенсійні програми зосередили значні активи для фінансування майбутніх пенсійних виплат в усьому світі - на кінець 202 року вони становили у країнах ОЕСР 58,9 трлн доларів США (Рис. 1. 3). Таке збільшення є на понад 7.0 % більшим у порівнянні із кінцем

2020 року, коли пенсійні активи у цих державах складали 54,3 трлн. доларів США [11 - 17] (Рис. 1. 3). Загалом же активи таких програм продовжували свою довгострокову тенденцію до зростання і надалі: пенсійні активи у кінці

2021 року були майже вдвічі більшими, ніж наприкінці 2011 року (30,0 трлн доларів США), та майже у чотири рази, ніж на кінець 2001 року, коли становили 15,3 трлн доларів США), незважаючи на декілька потрясінь на фінансових ринках за останні два десятиліття (Рис. 1. 3).

На тенденцію стосовно обсягів пенсійних активів впливають численні чинники - зміна кількості осіб, задіяних у пенсійних програмах, їх внески і виплати із них пенсіонерам та фінансові показники пенсійних активів тощо. Їх суми у накопичувальних і приватних пенсійних програмах у різних країнах відрізняються. В абсолютному вираженні вони були найбільшими в Австралії, Західній Європі (Велика Британія, Нідерланди, Швейцарія), Північній Америці (Канада та Сполучені Штати Америки) і Японії, перевищуючи у цих семи державах 1.0 трлн доларів США. У відносному плані є відмінності й між країнами. Порівняння обсягів пенсійних активів із вираженим у ВВП розміром економіки, дає кращу картину важливості накопичувальних та приватних пенсійних систем. У зоні ОЕСР 9 із 38 держав пенсійні активи на кінець 2021 року перевищували ВВП, у деяких (Ісландія) накопичені кошти можуть здаватись відносно невеликими (54.0 млрд доларів США) порівняно з іншими державами, але є високими щодо розміру їх економік (219. 0 % ВВП) - за останні два десятиліття вони зростали швидше, аніж ВВП, що підкреслює зростаючу важливість пенсійних заощаджень у світі [9; 11].

Рис. 1. 3 Еволюція обсягу активів у накопичувальних та приватних пенсійних програмах у в ОЕСР за останні десятиліття (трлн доларів США)

Джерело: побудовано Володимиром Волошиним за даними [40]

пенсійний накопичувальний система забезпечення

Важливим індикатором, яким характеризуються розвинуті пенсійні системи, є показник охоплення населення накопичувальними пенсійними програмами.

При цьому рівень покриття ними населення визначається його участю у накопичувальних або приватних пенсійних програмах, що можуть бути добровільними, обов'язковими чи заохочуватись шляхом автоматичної реєстрації. Закон може зобов`язати роботодавців створити пенсійну програму для своїх працівників, які потім мають приєднатись до неї (наприклад, Норвегія, Фінляндія, Швейцарія). У Данії, Нідерландах і Швеції законодавство не вимагає від роботодавців створювати такі програми для своїх працівників, однак участь в них у цих країнах є майже обов'язковою, поскільки рішення приймається на галузевому рівні через колективні договори. Деякі європейські та латиноамериканські держави створення пенсійних програм для своїх працівників від роботодавців теж не вимагають, але домагаються від працівників приєднання до приватного пенсійного фонду за їх власним вибором (приміром, Колумбія, Мексика, Чилі) або до державної пенсійної програми (для прикладу, Данія). У низці інших країн (наприклад, в Австрії, Франції чи Чехії) роботодавці не зобов'язані складати професійні програми, а працівники - відкривати індивідуальні пенсійні рахунки. Між цим деякі держави використовують м'який примус, щоб заохотити працівників брати участь у програмі шляхом автоматичної реєстрації (Велика Британія, Естонія, Литва, Нова Зеландія, Польща або Туреччина). У цих державах роботодавці зазвичай відповідають за зарахування своїх працівників до пенсійної програми за відповідних умов, проте і самі працівники мають можливість відмовитися від програми [23]. Одночасно із цим окремі особи можуть брати участь у декількох різних типах програм водночас. Їм, можливо, доведеться брати участь в обов'язковій програмі, до якої вони мають доступ у зв`язку зі своєю роботою, однак разом із цим можуть добровільно робити внески у пенсійну програму, яку відкриють самостійно. У деяких державах вони можуть бути учасниками декількох добровільних програм, роблячи пенсійні внески у професійну програму свого поточного роботодавця, зберігаючи права у програмах своїх колишніх роботодавців. Частка населення працездатного віку, яке має накопичувальну чи недержавну пенсійні програми, як правило, відносно висока, коли участь в них є обов'язковою. Високий рівень неформального сектору у цих країнах теж може бути причиною порівняно нижчого рівня охоплення обов'язковими програмами, до яких залучаються офіційні працівники. Участь в обов'язкових або ж квазіобов'язкових програмах є відносно обмеженою у тих державах, де цей обов'язок поширюється лише на певних працівників (приміром, які народились у 1974 році чи пізніше у Вірменії). Рівень покриття пенсійних програм неоднаковий і у країнах, що автоматично зараховують до них працівників, але надають їм можливість відмовитись [9; 11 - 17; 23].

Участь у добровільних пенсійних програмах відрізняється і в різних державах - ними охоплено більше половини працівників в Ірландії або Німеччини та більше половини населення працездатного віку в Бельгії, Польщі, Чехії, Японії - жодна із них (за винятком Польщі до 2014 року) не має обов'язкових програм, за якими усе населення працездатного віку має робити внески. Таким чином, заощадження на пенсію можливі тут тільки шляхом добровільної в них участі. Низький рівень поширеності добровільних програм в Албанії чи у Пакистані може бути наслідком недостатньої обізнаності про них або відсутності інтересу значної частини населення (особливо молоді) до отримання приватних пенсій [11; 23].

Уряди держав намагались збільшити охоплення накопичувальних пенсійних програм різними способами - деякі із них запровадили системи автоматичної реєстрації, даючи людям можливість відмовитись від таких програм, якщо вони хочуть їх із визначеними часовими рамками і умовами. Щоби заохотити людей відкривати пенсійні програми та робити внески в них, деякі країни використовують і фінансові стимули. В більшості із них продовжується зростання членської бази. Схеми збереження робочих місць та інші заходи, спрямовані на пом'якшення впливу COVID-19 на ринки праці та фінанси людей, могли зіграти свою роль і підтримати її зростання впродовж пандемії. Збільшення кількості членів було особливо помітним у державах, які нещодавно запровадили обов'язкові чи автоматичні програми (Великобританія, Грузія, Польща, Хорватія та деякі інші) [17].

Ефективність функціонування національних пенсійних систем характеризує такий показник, як чистий коефіцієнт заміщення пенсії (Рис. 1. 4), який визначається як індивідуальне чисте пенсійне забезпечення, поділене на чистий заробіток перед виходом на пенсію, враховуючи податки на доходи фізичних осіб і внески на соціальне страхування, сплачувані працівниками та пенсіонерами [38], у той час як валовий коефіцієнт заміщення дає доволі чітке уявлення про саму структуру пенсійної системи. Чисте заміщення має більше значення для людей, поскільки відображає отримані ними доходи на пенсії порівняно із працюючими [11]. Для тих, хто отримує низькі доходи, вплив пенсійних внесків і податків на чистий коефіцієнт заміщення є дещо більш приглушеним, ніж для працівників із вищими доходами - працівники, котрі мають порівняно низькі доходами, зазвичай сплачують менше внесків і податків у порівнянні із працівниками із середніми доходами. Одночасно у багатьох випадках їх пенсійні доходи нижчі від стандартних пільг за податками на доходи фізичних осіб (кредити, надбавки тощо), таким чином, вони часто не можуть повною мірою скористатись пільгами, які додаються до пенсій або пенсіонерам саме за таким податком [4; 9; 11 - 17].

Рис 1.4 Чистий коефіцієнт заміщення пенсії у країнах ОЕСР та деяких інших

(Джерело: побудовано Володимиром Волошиним за даними [40]

Використання перерозподільчих та накопичувальних пенсійних програм дає можливість більшості розвинутих держав отримувати високі коефіцієнти заміщення у сфері пенсійного забезпечення. У 2021 році найвищим такий показник був у таких країнах, як Греція, Іспанія, Італія та Люксембург [17] (Рис 1. 4).

Накопичувальні пенсійні програми стикаються з проблемами, яких віддавна не було в економіці, відчуваючи наслідки глобальних конфліктів, збоїв у поставках і зміни тенденцій за глобалізації та пандемії. Ці події призвели до вищих рівнів інфляції, зростання відсоткових ставок і більшої невизначеності в економічних умовах, тоді як тривалість життя продовжує зростати, а населення старіє.

Протягом останніх років для більшості країн світу актуальним залишається врегулювання проблеми підготовки національних пенсійних систем до постаріння населення. Так, через падіння народжуваності, яке призвело до скорочення кількості дітей у майже половині держав, збільшення тривалості життя та зниження смертності, старіння населення стає одним з найбільших викликів для урядів в усьому світі. На Рис. 1. 5 показано прогноз коефіцієнта утримання похилого віку (співвідношення осіб, які мають 65 років та старші до населення віком 15 - 64 роки) на 2025 - 2100 роки для 27 країн Євросоюзу (із 2020 року) [11; 17; 27].

Рис. 1. 5 Прогноз коефіцієнта утримання похилого віку (населення віком 65 років і старше до населення віком 15 - 64 років) (%)

Джерело: Джерело: побудовано Володимиром Волошиним за даними [26]

Забезпечення фінансової безпеки на пенсії має вирішальне значення для суспільства і окремих осіб, позаяк більшість держав борються із економічними, соціальними та фінансовими наслідками старіння населення. Як зазначалось на Всесвітньому економічному форумі, «... вперше в історії людства кількість мешканців у віці 65 років та старше перевищує кількість дітей до п'яти років [17; 22].

Рис. 1. 6 Динаміка вікової структури постійного населення України (%) Джерело: побудовано Володимиром Волошиним за даними [36]

Демографічна криза характерна і для України, де пенсіонерів більше від онуків [37]. За останні роки частка осіб у віці до 60 років та старше зросла понад удвічі - із 10.0 % за переписом 1959 року до 25.0 % у 2022 за даними Держстату.

Як відзначають вітчизняні вчені, демографія впливає на усі аспекти життя, тож політики намагаються збалансувати подвійну мету: як краще гарантувати фінансову безпеку людям похилого віку, щоб виплата гідних пенсій не була обтяжливою для працівників і не дестабілізувала пенсійну систему та бюджет [11 - 17].

На сучасному етапі реформування пенсійних систем більшості країн основну увагу за оцінки їх стану звертають на критерії адекватності, стійкості та цілісності, які лежать в основі сучасної методології визначення найбільш ефективних пенсійних систем світу. Важливе місце у ній відводиться використанню накопичувальних пенсійних програм і визначенню їх впливу на зростання пенсійних доходів громадян. Варто зазначити, що сучасний стан та оцінку пенсійних систем держав здійснюють за так званим Глобальним пенсійним індексом [28]. У 2022 році був опублікований чотирнадцятий щорічний такий індекс, авторами якого стали консалтингова компанія із людських ресурсів Mercer, CFA Institute, Monash Center for Financial Studies, The Finnish Centre for Pensions and The Icelandic Pensi-on Funds Association. Глобальний пенсійний індекс Mercer CFA використовує три підіндекси - адекватність, стійкість і цілісність - для вимірювання кожної системи пенсійного доходу за понад 50 показниками. На Рис. 1. 7 показано деякі із індикаторіа, які розглядаються у кожному підіндексі. Загальне значення індексу для системи є середньозваженим значенням трьох субіндексів та оцінюється як сума балів від 0 до 100. Використані вагові коефіцієнти становлять 40.0 % для субіндексу адекватності, 35.0 % - стійкості та 25.0 % - цілісності (Рис. 1. 7). Як відмічають багато із експертів, такий індекс дає глибшу і багатшу інтерпретацію глобальних пенсійних систем із різною структурою окремих складових, що співіснують у різних політичних та соціально - економічних умовах [28]. Різними ваговими коефіцієнтами відображається основна важливість підіндексу адекватності, який представляє переваги, які надаються, разом із деякими важливими характеристиками конструкції системи. На оцінку адекватності впливають власність на майно, динаміка приватних пенсійних активів, охоплення населення приватними пенсійними заощадженнями, розміри пенсійних виплат, роль державної і приватних пенсій у пенсійних доходах та податкова підтримка [17] (Рис. 1. 7).

Індекс стійкості зосереджується на майбутньому із використанням різних показників впливу на ймовірність того, що поточна система зможе принести користь у майбутньому, включаючи ті показники, які впливають на довгострокову стійкість системи пенсійного забезпечення. До них належать такі чинники: демографія - тривалість життя на пенсії; економічна важливість та охоплення приватними пенсійними системами, економічна активність населення старших віко-вих груп 55 - 64 років, розміри пенсійних внесків; поточний рівень державного боргу і реальне економічне зростання (Рис. 1. 7). Субіндекс цілісності включає багато законодавчих вимог, що здійснюють досить істотний вплив на загальне спілкування з їх учасниками і операційні витрати на пенсійні послуги (Рис. 1. 7).

Рис. 1. 7 Індикатори для розрахунку Глобального пенсійного індексу Джерело: узагальнено Володимиром Волошиним на основі [28]

Приватні пенсії є критично важливими та повинні бути обов'язковим компонентом багаторівневої надійної пенсійної системи. Водночас проведене щодо 44 систем пенсійних доходів, які представляють 65.0 % усього населення світу, регулювання і дослідження показало велику різницю між ними зі значеннями їх індексу захисту та спілкування їх учасників і операційні витрати на пенсійні управління та функціонування системи, впливаючи на рівень довіри громадян кожної з країн до своєї системи, що враховують її складові: адміністрування і послуги (Рис. 1. 7). При цьому приватні пенсії є критично важливими і мають бути обов'язковими компонентами надійних багаторівневих пенсійних систем [9; 11].

Одночасно дослідження цих систем пенсійних доходів виявило і велику різноманітність між пенсійними системами зі значення їх індексів у діапазоні від 41.7 для Таїланду до 84.7 в Ісландії, яким було визначено їхнє загальне значення для кожної пенсійної системи разом із величиною індексу для кожного із трьох субіндексів за 2021 - 2022 років. Таким підходом було підкреслено той факт, що деякі системи є слабшими в одній із сфер (наприклад, стійкості), але набагато сильніші у двох інших. Водночас саме така слабкістю висвітлює сфери майбутніх реформ.