Зарубіжний досвід використання накопичувального пенсійного страхування у національних системах пенсійного забезпечення громадян

Пенсійні системи Данії, Ісландії та Нідерландів віднесені до категорії «А», яка характеризується «... першокласною і надійною системою пенсійного страхування, забезпечує гідні виплати, є фінансово стійкою та має високий рівень цілісності». На думку експертів у пенсійній сфері, ці держави впродовж тривалого періоду мають сильні національні економіки і посідають передові позиції у багатьох інших глобальних рейтингах та індексах: економічної свободи, легкості ведення бізнесу, людського розвитку, сприйняття корупції, щастя. Звернемо увагу, що Данія, Ісландія, Нідерланди посідають лідируючі позиції за показниками вартості приватних пенсійних активів у відсотках до ВВП, охопленням громадян накопичувальними пенсійними планами і чистим коефіцієнтом заміщення пенсії. На жаль, Україна не ввійшла до загального позитивного рейтингу, адже їй все ж так і не вдалось створити справедливу фінансово стійку пенсійну систему [9; 17].

Багато інших розвинених країн потрапили до рейтингу Глобального пенсійного індексу у категорії «В», «С» та «Д» через протиріччя між адекватністю та стійкістю пенсійних систем. Ця проблема є головним викликом для суспільства на перспективу. Як показують дослідження, функціонування багатьох національних пенсійних систем із врахуванням аналізу за зазначеними критеріями, виплата щедрих пенсій у короткострокові перспективі, ще не означає збереження їхнього рівня у майбутньому. Про це переконливо свідчить критерій, який характеризує рівень фінансової стійкості національних пенсійних систем. Збільшення частки людей похилого віку у загальній структурі населення і його помітне старіння може стати важким тягарем для платників податків та пенсійних внесків, істотно ускладнюючи можливості збереження адекватних пенсій у майбутньому [11; 17].

Різні рівні показників адекватності пенсійних виплат та фінансовій стійкості пенсійних систем в цілому знижують рейтинг держави у Глобальному пенсійному індексі. Якщо за адекватність пенсійних виплат Іспанія, Італія і Франція одержали високий рейтинг, маючи одні із найвищих чистих коефіцієнтів заміщення пенсією попередніх заробітків серед держав ОЕСР, то за довготермінову стійкість - найменшу та відповідно найнижчий показник, а це свідчить про те, що за проведеними дослідженнями ці країни можуть мати істотні проблеми у фінансуванні пенсійних обіцянок у майбутньому. Такі значні різниці за цими основними критеріями призвели до того, що ці держави оцінили за загальним рейтингом у категорії «С», тому, на думку вчених, для створення сучасної пенсійної системи світового класу надзвичайно важливим є вирішення питання забезпечення належного балансу між адекватністю і фінансовою стійкістю пенсійної моделі [11].

Хоча кожна система відображає унікальну історію, можливо побачити деякі спільні теми для вдосконалення, оскільки багато систем зіткнуться з подібними проблемами у наступні десятиліття. Держави продовжують здійснювати низку реформ, щоби покращити довгострокові результати систем пенсійного доходу: заохочення вищих рівнів приватних заощаджень як у пенсійній системі, так і за її межами, щоби зменшити майбутню залежність від державної пенсії та відкоригувати очікування багатьох працівників; запровадження заходів відносно зменшення гендерного розриву у пенсійному забезпеченні та тих, які існують для груп меншин у багатьох системах пенсійного доходу; збільшення охоплення найманих працівників, включаючи нестандартних, і самозайнятих у системі приватного пенсійного забезпечення, визначаючи, що багато осіб будуть заощаджувати на майбутнє без елементів автоматичної реєстрації чи примусу; зменшення витоку із системи пенсійних заощаджень до виходу на пенсію, таким чином гарантуючи, що заощаджені кошти часто разом із відповідною податковою підтримкою використовуватимуться для забезпечення пенсійного доходу; підвищення державного пенсійного віку та/або віку виходу на пенсію для відображення зростання очікуваної тривалості життя, як зараз, так і у майбутньому, тим самим зменшуючи витрати на пенсійні виплати, які фінансує держава; поліпшення управління приват-ними пенсійними програмами та впровадження більшої прозорості для підвищення довіри її учасників; постійне сприяння більшій частці робочих кадрів у старшому віці, що має істотно збільшити заощадження, які доступні для виходу на пенсію, і обмежить триваюче збільшення тривалості пенсійного віку [17; 28].

Незважаючи на те, що цей трирівневий підхід дає реальну можливість зрозуміти, якими є ролі для кожного із видів пенсій, Індекс продовжує включати різні непенсійні чинники - такі, як власність на житло, борги домогосподарств та непенсійні заощадження, які можуть мати істотний вплив на фінансову безпеку під час виходу людей на пенсію, тобто фінансове благополуччя особи на пенсії залежить не лише від її державної пенсії, а і пов'язаних із занятістю пенсій [11].

«Найкраща» система для конкретної країни у певний час має враховувати її економічний, історичний, культурний, політичний та соціальний аспекти. Крім цього, філософія регулювання різниться з часом і між державами. Жодна пенсійна система не є ідеальною для кожної країни одночасно. Проте, деякі характеристики усіх пенсійних систем можливо перевірити чи порівняти, щоб краще зрозуміти, як кожна система вирішує питання забезпечення пенсійного доходу [11; 17].

Провівши дослідження різних методичних аспектів визначення ефективності національних пенсійних систем та впливу на неї різних чинників, вважаємо, що до вже охарактеризованих показників доцільно було б включити ще додаткові. Враховуючи, що накопичувальні пенсійні програми мають довгостроковий характер, ефективність використання їхніх пенсійних активів значною мірою залежить від продуманісті вибору відповідного типу інвестиційного портфеля. Наявність різноманітних інвестиційних продуктів і можливості їх використання у накопичувальних пенсійних програмах мають свідчити про досягнутий рівень розвитку національних фондових ринків. У зв'язку із цим стан та тенденції його розвитку у кожній із держав і пропозиції щодо надання різноманітних інвестиційних продуктів та нормативно-правове забезпечення теж мають враховуватись у разі визначення ефективності функціонування національних пенсійних систем.

Ще одним важливим чинником, який має вплив на стан національних пенсійних систем, є тенденції у демографічній сфері у кожній країні. В сучасних умовах, коли відбувається старіння населення, збільшується фінансове навантаження на працездатне населення істотно зростають темпи скорочення населення, врахування показників, які характеризують демографічну ситуацію у державах вважається обов'язковим за дослідження ефективності пенсійної системи [9; 17].

Досліджуючи пенсійну сферу різних країн, на нашу думку, потрібно звернути увагу, на те, на якому рівні розвитку знаходяться другий і третій рівні пенсійної системи, що використовують накопичувальні пенсійні програми - вони заппровадили їх недавно або вже мають достатній практичний досвід, як функціонують фінансові інститути та розвинена правова база їх діяльності, які результати за інвестиційними доходами із використання їх пенсійних активів [9; 11;17].

Врахування усіх цих чинників і оцінка тенденцій розвитку національних економік в цілому буде сприяти подальшому удосконаленню вже існуючих методичних підходів до визначення ефективності національних пенсійних систем, а застосування комплексного підходу до вирішення цього питання дасть можливість об'єктивніше визначати та оцінювати діяльність різних пенсійних систем і характеризувати вплив накопичувальних пенсійних програм на їх розвиток [11].

Корисним для запровадження другого пенсійного рівня в Україні буде вивчення основних моделей функціонування загальнообов'язкового накопчувального пенсійного страхування, які можливо умовно поділити на чотири типи [9; 17].

Перша модель - повністю централізована, для якої є характерною провідна роль держави у функціонуванні другого, яка повною мірою несе відповідальність за формування інфраструктури і надання відповідних послуг. При цьому важливо зазначити, що видатки на фінансування другого рівня найнижчі серед усіх типів моделей. Таку модель функціонування другого рівня обрав Казахстан [9; 11].

Протилежною до зазначеної є друга модель, яка передбачає повну децентралізацію другого рівня, у якій держава майже не несе відповідальності за існуючу інфраструктуру та надання послуг. Для неї є характерними найвищі адміністративні видатки на функціонування другого рівня, які фінансують в основному самі учасники системи. Така модель застосовується в Угорщині та Чилі [11; 17].

Два інші типи моделей є по суті комбінованими і дають можливість ефективно використовувати основні елементи солідарної системи [4] та оптимізувати адміністративні витрати. Для комбінованої моделі «А» є характерним передовсім те, що держава відіграє провідну роль у роботі другого рівня, розподіляє внески за недержавними пенсійними фондами, здійснюючи відповідне адміністрування «опції» за замовчуванням. Основною особливістю цієї моделі є те, що у відповідності із нею державні органи не ведуть персоніфікованого обліку тих учасників другого рівня, які обрали недержавні пенсійні фонди. Натомість, для комбінованої моделі «В» є характерним те, що держава здійснює централізоване адміністрування персоніфікованого обліку для усіх учасників другого рівня і це сприяє зменшенню адміністративних видатків. Тож, особливість цього типу моделі полягає саме у тому, що управління пенсійним активами в них здійснює не держава, а спеціалізовані фінансові інститути - компанії із управління активами [9; 17].

На думку багатьох експертів у пенсійній сфері, яка поділяється і нами, важ-дива роль у одержанні високого значення коефіцієнта заміщення відводиться використанню другого та третього рівнів у національних пенсійних системах [11].

Для запровадження другого рівня пенсійної системи в Україні потрібно насамперед вивчити світовий досвід податкового регулювання пенсійних заощаджень у накопичувальних пенсійних програмах. Варто зазначити, що воно досить різниться у багатьох країнах, використовуючих два типи фінансових стимулів - податкові та неподаткові, щоб заохотити людей заощаджувати на пенсію. У Євросоюзі та державах-членах ОЕСР використовуються 6 режимів оподаткування пенсійних заощаджень (Табл. 1. 2):

традиційна форма, коли заощадження оподатковуються так само, як інші доходи і заробітки, при цьому внески сплачуються із доходів після їх оподаткування, отриманий інвестиційний дохід оподатковуються, а зняті кошти звільняються від оподаткування. Зазвичай це називається режимом оподаткування «оподаткування - оподаткування - звільнення» чи «TTE» (Табл. 1. 2). Податкові пільги для пенсійних заощаджень виникають у разі відхилення від цього контрольного показника. Це непрямі субсидії, котрі надаються згідно із Податковим кодексом України. Неподаткові стимули, навпаки, є відповідними внесками та фіксованими номінальними субсидіями, отже прямими державними платежами на пенсійні рахунки осіб, які мають на це право [17].

Таблиця 1.2

Огляд оподаткування пенсійних заощаджень у країнах ОЕСР, 2022 рік