Методи управління фінансовими ресурсами

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

На підставі інформації, наведеної вище, можна зробити висновок про необхідність створення в Україні такої структури та з такими функціями, як Державне казначейство України, яке, по-перше, сконцентрувало в єдиній системі Держказначейства і в його обліку бюджетні ресурси та ресурси державних цільових фондів, які до його створення перебували у безлічі установ Національного та комерційних банків і не повною мірою відображалися у звітності; по-друге, забезпечило прозорість руху коштів бюджетного процесу на стадії його виконання шляхом створення дієвих механізмів; по-третє, впровадило ефективний попередній і поточний контроль за цільовим спрямуванням бюджетних коштів.

Необхідними умовами казначейської системи виконання бюджету є:

а) відкриття рахунків щодо виконання бюджету в єдиній системі органів Державного казначейства України на єдиному казначейському рахунку;

б) проведення процедур попереднього і поточного контролю під час здійснення витрат;

в) здійснення витрат у межах реальних надходжень і в терміни, що дають можливість виконати відповідну бюджетну програму.

Треба відзначити, що казначейська система в Україні створювалася не як результат обґрунтувань і теоретичних досліджень вчених, висновки яких підтвердили б необхідність створення такої системи, визначили її мету та завдання, а у зв'язку з неможливістю забезпечення якості виконання цих функцій банківською та фінансовою системами в економічній ситуації країни, яка склалася в 90-х роках.

У 90-х роках Державне казначейство України з рахунку в Національному банку України перераховувало через систему своїх органів кошти в обсягах, визначених головними розпорядниками або розпорядниками ІІ ступеня. З надходженням коштів до органу Державного казначейства України за місцезнаходженням розпорядника бюджетних коштів зарахування здійснювалося на відповідні рахунки, що відкривалися згідно із встановленим нормативними актами порядком. При цьому рахунки органів Державного казначейства було відкрито в різних установах комерційних банків.

Ця схема була недосконалою і мала низку вад, що спричиняли проблеми, серед яких:

1) Наявність великої кількості рахунків казначейства, розпорошених по установах уповноважених банків, що ускладнювало здійснення казначейських процедур та їх облік під час виконання видаткової частини державного бюджету.

2) Неможливість ідентифікації структури коштів спеціальних фондів для правильного відображення їх у звітності розпорядників коштів, контроль за використанням яких здійснювався казначейськими органами.

3) Відсутність прозорої системи проходження коштів. Державне казначейство щодо існуючої платіжної системи виступало як клієнт системи електронних платежів Національного банку України. Тобто органи Державного казначейства та установи банків працювали в режимі «клієнт банку - банк», а рахунки розпорядникам бюджетних коштів, своєю чергою, відкривалися в Державному казначействі. Такий механізм гальмував надходження інформації про рух коштів на рахунках і відображення в бухгалтерському обліку та звітності.

4) Недосконале управління видатками. Асигнування та кошти доводилися до бюджетних установ без урахування прийнятих зобов'язань. Це призводило до великих залишків бюджетних коштів на реєстраційних рахунках бюджетних установ.

Водночас із подальшим розвитком подій у бюджетній сфері держави, а також за глибшого розгляду проблемних питань, що виникали під час виконання державного бюджету, викристалізувалися вагомі причини і наслідки незадовільного управління державними доходами і витратами, серед яких основними і найактуальнішими були:

а) продовження збільшення залишку коштів державного бюджету у банках за значних потреб у їх запозиченнях;

б) зростання бюджетної заборгованості, що продовжувало посилювати напругу в бюджетній системі;

в) відсутність достатньої інформації, необхідної для визначення доцільності цільових спрямувань бюджетних коштів та їх витрачання;

г) відсутність чітких і повних юридичних регламентацій для використання учасниками бюджетного процесу коштів, а також певної відповідальності за їх витрачання та стимулів для ефективної роботи.

За результатами здійсненого аналізу управління бюджетними коштами в минулі роки (1998-2000) стало очевидно, що:

1) Потребує свого вирішення проблема зменшення розміру залишків бюджетних коштів в установах банків (див. рис. 1).

Рис. 1. Найбільші обсяги залишків бюджетних коштів у розрізі відомств на 31 жовтня 2000 року

За період з січня до листопада 2000 року залишки бюджетних коштів, за їх дефіциту загалом, зросли в Національному банку України в 3,7 разу, в Укрсоцбанку - в 3,6 разу, в банку «Аваль» - у 5,1 разу.

Постійна наявність великих обсягів бюджетних коштів на рахунках банків свідчила, що, незважаючи на впровадження казначейської системи виконання державного бюджету, діюча практика управління бюджетними ресурсами була на користь банківської системи, яка використовувала їх ефективно. Водночас мети, за якою передбачалося, що всі ресурси держави повинні працювати максимально ефективно з дотриманням принципу наявності мінімально необхідної суми залишків коштів на рахунках Державного казначейства України, не було досягнуто.

Виходячи з дослідження причин нагромадження чималих сум бюджетних коштів у залишках в установах банків, було виявлено недостатню оперативність розпорядників коштів і відсутність дієвих важелів для впливу на цей процес органів Державного казначейства. Треба зауважити, що впродовж останніх років існувала тенденція до нагромадження бюджетних коштів на депозитах Уряду і в комерційних банках, і в Національному банку України. Водночас спостерігалося недовиконання видаткової частини зведеного бюджету (порівняно з плановим розписом), зокрема таких статей, як видатки на освіту, охорону здоров'я, соціальний захист і соціальне забезпечення (разом становлять 36-42% загальної суми видатків).

Звітні дані за 1998- 2000 роки дають можливість констатувати, що в останні місяці року здійснювалося значне використання бюджетних коштів за видатками (див. табл. 1).

Таблиця 1. Видатки зведеного бюджету

Період	Освіта	Охорона здоров'я	Соціальний захист
На 1.12.1998	88,5%	77,8%	85,2%
За 1998: усього	108,0%	94,0%	106,7%
На 1.12.1999	86,1%	81,7%	85,9%
За 1999: усього	101,2%	97,0%	96,3%

Ситуація 2000 року була подібна до минулих років. На 1 грудня 2000 року видатки зі зведеного бюджету на ці статті було профінансовано в таких обсягах:

? соціальний захист і соціальне забезпечення - на 71% проти плану;

? охорону здоров'я - на 67,6% проти плану;

? освіту - на 73% проти плану.

2) Наявна тенденція до зростання залишків на рахунках розпорядників бюджетних коштів (рис. 2): з 1 січня 2000 року до 1 грудня 2000 року залишки зросли в 3,6 разу, а коштів місцевих бюджетів - в 4,1 разу.

Такий стан пояснювався тим, що з вини головних розпорядників коштів чималі суми безпідставно затримувалися на рахунках Державного казначейства України через їх несвоєчасний розподіл, відсутність належно оформленої кошторисної документації, угод на поставку матеріальних цінностей, обладнання та недосконалість системи управління видатками державного бюджету.

Рис. 2. Найбільші залишки бюджетних коштів в установах банків

3) Тенденція зростання залишків бюджетних коштів у розрізі відомств графічно зображена на рис. 3.



Рис. 3. Залишки бюджетних коштів державного бюджету та місцевих бюджетів

Проведений аналіз за окремими відомствами дав змогу зробити такі висновки:

1) Велику частку в загальному обсязі залишків становили невикористані залишки коштів спеціального фонду державного бюджету (табл. 2).

Таблиця 2. Залишки коштів Державного бюджету України* (на 1 грудня 2001 року), тис. грн.

№ п/п	Показники	Разом	Загальний фонд	Спеціальний фонд
1.	Всього залишків коштів у національній валюті на рахунках державного бюджету	1 010 246,8	764,1	1 009 482,7
2.	Залишки коштів на рахунках державного бюджету в національній валюті	950 246,8	-59 235,9	1 009 482,7
.2.1.	Залишки грошових коштів бюджетних установ, що утримуються за рахунок державного бюджету (рахунки в органах Державного казначейства України)	323 869,4	-60 000,0	383 869,4
22.2.	Залишки коштів державного бюджету на рахунках, відкритих на ім'я Державного казначейства України	132 642,3	764,1	131 878,2
22.3.	Залишки коштів бюджетних установ, що утримуються за рахунок державного бюджету (рахунки у банківських установах)	493 735,1	0,0	493 735,1
3.	Боргові зобов'язання ДКУ за асигнуваннями, що перебувають на рахунках, відкритих розпорядниками бюджетних коштів в органах Державного казначейства	60 000,0	60 000,0
4	Залишки коштів на рахунках Державного казначейства України в іноземній валюті	318 880,1	318 880,1	0,0
3.1.	в Національному банку України	310 593,5	310 593,5
3.2.	в комерційних банках України	8 286,6	8 286,6
Усього	1 3229 126,9	319 644,2	1 009 482,7

2) Збільшення залишків коштів наприкінці місяця можна пояснити здійсненням видатків на соціальні виплати в повному обсязі відповідно до затвердженого розпису державного бюджету. Терміни виплати заробітної плати великій кількості установ і організацій встановлено до 10 числа місяця, наступного за звітним. Це й призводило до того, що частина коштів державного бюджету використовувалася не відразу, а деякий час перебувала на реєстраційних рахунках в органах Держказначейства України.

Основними причинами, які призводили до нагромадження зазначених залишків, були:

? невчасне подання головними розпорядниками до Державного казначейства України розподілів виділених коштів та інших документів (реєстрів змін до мережі та зведених кошторисів);

? несвоєчасне оформлення Міністерством фінансів України довідок про зміну розпису видатків, зокрема під час здійснення видатків з резервного фонду Кабінету Міністрів України та державних капітальних вкладень.

Останнім часом внаслідок проведених організаційних заходів вдалося суттєво поліпшити ситуацію. Дані таблиці 3 та діаграма на рис. 4 відображають залишки невикористаних асигнувань і динаміку залишків асигнувань за тиждень. Але ситуація, що складається 2003 року, підтверджує, що навіть зведення ресурсів на єдиному казначейському рахунку не вирішило всіх проблемних питань, а тільки підтвердило необхідність перегляду або зміни існуючих механізмів з управління видаткової частини бюджету, перерозподілу обов'язків і відповідальності між Міністерством фінансів, Державним казначейством і розпорядниками бюджетних коштів.

Як позитивний момент треба відзначити, що, починаючи з 2000 року, відбулися деякі зміни у процесі виконання бюджету. Кошти від господарської діяльності бюджетних установ (власні надходження бюджетних установ) було включено до бюджету. Державне казначейство України стало центральною системою бухгалтерського обліку для бюджетних установ. Це створило базу для впровадження уніфікованих правил з реєстрації зобов'язань розпорядників бюджетних коштів і здійснення контролю органами казначейства за цим процесом. Цей процес потребував удосконалення щодо встановлення належного внутрішнього контролю на всіх етапах видатків.

Таблиця 3. Касові видатки загального фонду Державного бюджету України на 17 липня 2003 року, млн. грн.

ВИДАТКИ	Виділено асигнувань	Касові видатки	Залишок асигнувань	Динаміка залишків асигнувань за тиждень	Касові видатки (% до виділених асигнувань)
Соціальні виплати (1110, 1120, 1240)	8 770, 24	7 930, 05	840, 19	-153, 32	90,42
Харчування та медикаменти (1132, 1133)	611, 38	515,71	95, 67	-5, 23	84, 35
Розрахунки за комунальні послуги та енергоносії (1160)	544, 29	493, 94	50, 36	-6, 97	90, 75
Інші видатки, у т.ч.	4 450, 75	3 631,45	819, 31	-19, 81	81,59
-- Мінпаливенерго (вугільні програми)	1 502, 74	1 323, 42	179, 32	-5, 75	88, 07
У С Ь О Г О	14 376, 7	12 571, 1	1 805, 5	-185, 2	87, 44

Рис. 4. Касові видатки загального фонду Державного бюджету України на 17 липня 2003 року

казначейський платіжний бюджет

Платіжна система як інструмент руху коштів, що перебувають у системі обліку єдиного казначейського рахунку

Удосконалення організаційних форм функціонування органів Державного казначейства, впровадження або вдосконалення нових казначейських процедур і методології бухгалтерського обліку та контролю були пов'язані передусім зі зміною статусу Державного казначейства України у зв'язку із входженням до системи електронних платежів Національного банку України.

На цьому факторі треба зупинитися докладніше, оскільки подальший розвиток Держказначейства України може бути прогнозований за умови чіткого розуміння його статусу щодо платіжної системи держави.

З цієї метою вважаємо за необхідне проаналізувати історичний розвиток платіжної системи України.

З 1930 року до недавніх реформ єдина банківська система обслуговувала весь Радянський Союз. Тільки Державний ощадний банк, який працював разом із центральним банком, виконував функції єдиного споживчого банку, надаючи фізичним особам і господарствам ощадні депозитні рахунки.

Внутрішньобанківські розрахунки між установами Держбанку СРСР проводилися за системою міжфілійних оборотів (МФО), яка набрала чинності з 1933 року. До цієї ж системи було включено й установи «Зовнішторгбанку» («Внешторгбанка») СРСР. Щорічно за міжфілійними оборотами в СРСР провадилося до 200 млн. операцій.

За механізмом системи розрахунків через рахунки міжфілійних оборотів здійснювалося перерахування сум на рахунки в різних установах однієї системи банку. У міжфілійних оборотах брали участь усі філії банку, однак у кожній конкретній операції - дві філії, що кореспондують між собою. Одна з них (її умовно називали філією А) видавала доручення, тобто починала операцію і здійснювала початкове («начальное») проведення. Друга (її умовно називали філією Б) виконувала доручення та відповідала першій, виконуючи відповідне («ответное») проведення. Кожна установа могла виступати і в першій, і в другій ролі.

Засобом міжфілійних розрахунків були авізо за МФО, які складались і спрямовувались у розрахунково-касові центри (РКЦ) при Центральному офісі головного банку. Авізо зазвичай пересилалися засобами спецпошти (паперові поштові авізо) або телеграфом (телеграфні авізо).

Платежі здійснювалися незалежно від наявності коштів на кореспондентських субрахунках, але в межах кредитового сальдо на кореспондентському рахунку банку.

Цей механізм розрахунків передбачав централізований порядок їх регулювання та контролю за своєчасним, коректним завершенням (тобто своєчасним отриманням філією Б і відображенням платіжної операції в обліку). Треба зазначити, що операції з обліку та контролю за МФО за ручного опрацювання документів мали велику питому вагу в обсязі обліково-операційної роботи, і лише із застосуванням комп'ютерів і відповідного програмного забезпечення було суттєво скорочено час та зменшено трудомісткість операцій.

Позитивним системи розрахунків через МФО було те, що вона була добре відпрацьована і дисциплінувала бухгалтерський апарат банків, оскільки вимагала винятково чіткої організації та жорсткого контролю за всіма етапами проходження платіжних документів.

Основною вадою цієї моделі була відсутність ресурсного обмеження діяльності установ банку, оскільки платіж здійснювався в будь-якому разі, а не лише в межах кредитового сальдо по філії установи банку. При цьому неможливо було чітко розмежувати ресурси банків.

Крім того, в практиці часто траплялися випадки помилок у складанні документів, Якщо працівник РКЦ не зауважував помилки, то дефектний документ приймався до опрацювання. Це призводило до повторних запитів філії А до РКЦ і потребувало повторних відповідей, що збільшувало час опрацювання. Типовими помилками було також і неповне оформлення авізо.

Внаслідок вад такої моделі в розрахунках «зависали» величезні суми.

Еволюція міжбанківських розрахунків в Україні на поточний час нараховує три етапи, які характеризують реорганізацію банківської системи в цілому.

Першим етапом реорганізації банківської системи (1988-1991), ще за часів перебування України в СРСР, можна вважати розвиток елементів ринкової економіки в господарському механізмі. У державних банках почала з'являтися клієнтура з приватних підприємців. Але механізми розрахунків не змінювалися. Було збережено порядок розрахунків за МФО. Він поширювався на установи всіх державних спеціалізованих банків. Ці установи як суб'єкти господарювання мали всі атрибути юридично самостійних осіб, але входили до єдиної державної банківської мережі. Вони керувалися зведеними кредитними та касовими планами Держбанку СРСР, виконували фінансово-кредитні та розрахунково-касові операції, вели облік за загальними правилами.

Планувалося надалі забезпечити фінансову самостійність банків. Однак це завдання не могло бути виконано, зокрема, також і через механізм міжбанківських розрахунків; позаплановий перерозподіл грошових коштів між банками в процесі МФО створював неявні та неоформлені кредити за рахунок Держбанку. Ці кредити за характером були безстроковими та безоплатними, що саме по собі ненормально.

У результаті Держбанк був позбавлений можливості регулювати грошовий обіг і контролювати діяльність спецбанків, а також застосовувати на фінансовому ринку економічні методи регулювання банківської системи, такі, як зміна норм обов'язкових резервів і відсоткових ставок за активними та пасивними операціями. Це звело нанівець спроби проведення грошово-кредитної політики, і саме монобанк в особі Держбанку, який був основою однорівневої банківської системи, був зацікавлений у переході до дворівневої банківської системи.

Це відбилося на змінах статусу існуючих і процесі створення нових банків. Так, у 1988-1990 роках в Україні можна визначити такі групи банків:

а) банки з державним статусом: Промінвестбанк, «Україна», Укрсоцбанк, Ощадбанк, Ексімбанк;

б) міністерські, або галузеві банки (понад 15 банків), наприклад, Легбанк (обслуговує Мінлегпром), Лісбанк (обслуговує Мінлісгосп) тощо;

в) певні державні та кооперативні установи (понад 20 банків): Укріпбанк, Приватбанк, Народний банк тощо;

г) філії російських банків з російським капіталом: Інкомбанк, Східінвестбанк та інші.

Ключовим моментом другого етапу (з 1991 до 1994 року) реформування банківської системи була реструктуризація мережі банків:

? створення Національного банку України (НБУ);

? формування НБУ власної мережі регіональних управлінь;

? перетворення установ державних спеціалізованих банків на самостійні комерційні банки;

? у комерційних банках відбуваються зміни у складі засновників: із числа засновників виходять міністерства;

? утворення нових комерційних банків.

У 1992-1993 роках в Україні використовувалася модель міжбанківських розрахунків за кореспондентськими рахунками, що були відкриті у регіональних управліннях Національного банку України. Для здійснення міжбанківських розрахунків використовувалися спеціалізовані підрозділи НБУ - розрахунково-касові центри (РКЦ) при регіональних управліннях. Саме там було відкрито кореспондентські рахунки для комерційних банків, розташованих у відповідних регіонах України. Всього було створено 27 РКЦ (відповідно до кількості регіональних управлінь НБУ). Відкриття кореспондентських рахунків банків здійснювалося на підставі заяв банків та оформлювалося угодами між банком і регіональним управлінням НБУ. Для ведення кореспондентських рахунків у РКЦ облуправлінь НБУ використовується програмний комплекс типу «Операційний день банку» (далі - ОДБ РКЦ).

Після безпосереднього перерахування коштів на адресу банку-кореспондента ця модель розрахунків передбачала відображення цих коштів на рахунках, відкритих у РКЦ. Це призводило до того, що великі суми коштів, які перебували у міжбанківському обігу, несвоєчасно відображалися на коррахунках, що знижувало дієвість контролю НБУ за етапом міжбанківських розрахунків.

Механізм розрахунків не передбачав елементів заліку. Міжбанківські розрахунки здійснювалися на повну суму платежів між суб'єктами господарювання.

Контроль за станом міжбанківських розрахунків здійснювався виходячи зі стану комерційного банку в цілому як юридичної особи за консолідованими кореспондентськими рахунками.

1992 року в Україні опрацьовувалося в середньому 1 млн. 600 тис. платіжних документів за день.

Вади паперової технології було усунуто на третьому етапі становлення банківської і платіжної системи України.

1992 року було розроблено концепцію створення системи електронного грошового обігу. Вона передбачає впровадження в економіку України нових технологій обслуговування банків, організацій і фізичних осіб, заснованих на виконанні різноманітних платіжних операцій за безпаперовою комп'ютерною технологією. Така система має назву «Система електронного переказу фінансових послуг», або «Система електронного грошового обігу (СЕГО)». Вона є поступом у розвитку традиційних видів платіжних послуг на ґрунті нової методології.

Комерціалізація державних банків, поява мережі нових комерційних банків, збільшення кількості суб'єктів підприємницької діяльності сприяли зростанню суспільної зацікавленості в створенні насамперед загальнодержавної автоматизованої системи, яка прискорила б міжбанківські розрахунки та підвищила б їхню надійність і безпеку.

Кожний день зволікання у створенні системи призводив до чималих збитків держави та підприємців унаслідок прискорення темпів інфляції та великих фінансових втрат від використання підроблених платіжних документів. Наприклад, лише в третьому кварталі 1993 року (останні місяці перед впровадженням електронної системи міжбанківських розрахунків) за фальшивими авізо з банківської системи України було вилучено понад 500 млрд. карбованців.

Суттєві зміни, які відбулися в політичній, економічній і банківській системах за ті кілька коротких років після розпаду СРСР, призвели до того, що платіжна система не відповідала умовам нового середовища. За умов інфляції та неналагодженості належного механізму на території країн, що утворилися після розпаду СРСР, розрахунки були уповільнені до кількох місяців, що спричинило кризу неплатежів.

Враховуючи недостатній рівень інформатизації України, відсутність у комерційних банків власних систем міжбанківських розрахунків, а також ініціативи щодо створення єдиної мережі електронних взаєморозрахунків, не можна було сподіватися на створення такої системи «знизу», шляхом поступового добровільного об'єднання банків в єдину мережу електронних взаєморозрахунків. Національний банк України змушений був нав'язувати комерційним банкам свою політику та технологію у галузі створення електронної системи міжбанківських розрахунків. Крім того, необхідно було врахувати всю різноманітність фінансових можливостей банків і рівня кваліфікації їх персоналу, а також обмеженість коштів самого Національного банку.

Реорганізація платіжної системи стала першочерговим завданням реформування діяльності центральних банків у країнах, що утворилися після розпаду Радянського Союзу.

Національний банк України, розробляючи систему електронних міжбанківських розрахунків, керувався такими принципами:

? невисока вартість розробки та експлуатації (включаючи витрати на технічне обладнання);

? надійність та уніфікованість програмних й апаратних засобів системи;

? стислі терміни впровадження;

? простота експлуатації програмно-технічних засобів, особливо засобів, призначених для комерційних банків;

? невеликі затрати часу та коштів на навчання персоналу.

Базовими рішеннями у створенні системи були:

? цілковита відмова від паперових носіїв інформації;

? використання персональних комп'ютерів;

? ієрархічно-мережна побудова системи.

У створенні системи використовувалися принципово нові програмні, методичні та організаційні рішення.

Програмне забезпечення та засоби захисту інформації системи електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України, або системи електронних платежів (СЕП), розробили фахівці Національного банку, і вперше їх надано учасникам міжбанківських розрахунків у липні-серпні 1993 року.

5 серпня 1993 року почалася дослідна експлуатація системи.

Після відповідного доопрацювання та вдосконалення програмно-технічного забезпечення системи 1 жовтня 1993 року почалося її запровадження в промислову експлуатацію.

На 1 січня 1994 року практично всі філії комерційних банків були підключені до системи електронних міжбанківських платежів. Це дало змогу відмовитися від використання поштових і телеграфних авізо та значно підвищити швидкість, якість і надійність проведення платежів, безпеку і конфіденційність банківської інформації.

Впровадження системи електронних платежів в Україні сприяло отриманню принципових результатів:

? прискорення виконання розрахунків та обігу коштів;

? зменшення документообігу;

? зменшення вірогідності фальсифікації міжбанківських розрахункових документів, завдяки чому знизилася прихована емісія, пов'язана з наявністю в обігу коштів, отриманих за підробленими документами;

? вивільнення грошової маси;

? поява технологічного інструменту для вирішення інших завдань Національного банку;

? підсилення контролю за станом грошової маси у державі, появи нових можливостей впливу Національного банку на цей стан;

? підвищення можливостей НБУ контролювати здійснення платежів;

? суттєве зниження збитків держави та підприємців, які виникали раніше внаслідок високих темпів інфляції, низької швидкості виконання розрахунків і використання підроблених платіжних документів.

Таке докладне дослідження еволюції банківської системи та механізмів її розрахунків є відправною точкою для сучасного розуміння розвитку Державного казначейства, вирішення аналогічних проблем застосуванням відповідних механізмів управління доходами і витратами.

Сьогодні в Україні діє система електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ), тобто платіжна система, яка забезпечує розрахунки в електронній формі між банками і за дорученням клієнтів, і за зобов'язаннями банків.

Основними законодавчо-нормативними актами України, що стали правовою основою для розробки, впровадження та функціонування СЕП, є:

? Закон України «Про банки і банківську діяльність»;

? Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах»;

? Закон України «Про Національний банк України».

Роль Національного банку України у платіжній системі.

Національний банк України як орган кредитно-грошового регулювання і кредитор останньої інстанції відповідає за підтримання стабільності (надійності, безпеки та ефективності) у фінансовій системі, важливим елементом якої є платіжна система.

НБУ посідає центральне місце в платіжній системі завдяки подвійному завданню: надавати загальнокорисні послуги від імені всіх банківських установ і бути посередником у виконанні міжбанківських розрахунків.

Національний банк відіграє провідну роль у процесі створення, реалізації та впровадження системи електронних платежів. Зокрема НБУ розробляє (самостійно або із залученням інших організацій) і впроваджує:

? стандарти (бухгалтерські, технічні та технологічні);

? інтерфейси взаємодії системи електронних міжбанківських платежів з іншими платіжними системами, включаючи державні;

? нормативні документи, що визначають функціонування системи, права й обов'язки учасників тощо;

? програмне забезпечення системи;

? програмні та апаратні засоби захисту інформації, які є невід'ємною частиною системи.

Національний банк забезпечує функціонування СЕП шляхом надання усім її учасникам відповідних програмно-технічних комплексів СЕП, захисту інформації та електронного зв'язку.

Основними завданнями системи електронних платежів є:

а) задоволення потреб економіки, що формується і розвивається;

б) удосконалення кредитно-монетарної політики, яку проводить НБУ, завдяки отриманню точної та оперативної інформації про переміщення грошових коштів і стан кореспондентських рахунків;

в) виконання міжбанківського етапу всіх видів безготівкових розрахунків;

г) мінімізація часу на виконання міжбанківських розрахунків і на обіг грошових коштів;

д) високий рівень безпеки міжбанківських розрахунків;

е) надання широкого спектру послуг для користувачів;

є) високий рівень внутрішнього бухгалтерського обліку та контролю.

Основними функціями СЕП є :

а) проведення розрахунків між банками України в національній валюті країни та іноземних валютах;

б) ефективне використання тимчасово вільних ресурсів банків;

в) здійснення контрольних функцій Національного банку щодо стану кореспондентських рахунків комерційних банків;

г) надання інформаційних послуг учасниками розрахунків;

д) обмін екстреною інформацією щодо проведення розрахунків;

е) забезпечення надійності розрахунків;

є) багатоступеневий контроль за достовірністю даних на всіх стадіях розрахунків;

ж) багаторівневий захист інформації від несанкціонованого доступу, використання, викривлення та фальсифікації на всіх стадіях опрацювання.

Структурна схема СЕП.

СЕП побудована як деревоподібна мережна структура.

На нижньому рівні СЕП розташовані банки - учасники електронних розрахунків.

Середній рівень СЕП представлений мережею регіональних розрахункових палат (РРП). РРП - це підрозділ регіонального управління Національного банку, який обслуговує у СЕП банки -учасники СЕП відповідного регіону.

На верхньому рівні СЕП міститься Центральна розрахункова палата (ЦРП), яка організовує функціонування СЕП у цілому та керує роботою регіональних розрахункових палат.

Робота Центральної та регіональних розрахункових палат забезпечується співробітниками відповідних підрозділів Національного банку України.

Складові СЕП.

Система електронних платежів складається з:

а) прикладного програмного забезпечення;

б) телекомунікаційного середовища;

в) засобів захисту інформації.

Прикладне програмне забезпечення, своєю чергою, складається з:

? програмно-технічних комплексів автоматизованих робочих місць (АРМ) СЕП, призначених, власне, для виконання розрахунків;

? системи резервування роботи СЕП, призначеної для забезпечення відновлення роботи СЕП у разі збоїв, відмов обладнання або інших надзвичайних ситуацій;

? інформаційно-пошукової системи, призначеної для одержання довідкової інформації про проходження платежів.

Архітектура програмного забезпечення системи.

Програмно-технічні комплекси СЕП відповідають трьом рівням структури СЕП.

Рівень Центральної розрахункової палати обслуговується програмно-технічним комплексом АРМ-1.

Рівень регіональної розрахункової палати обслуговується програмно-технічними комплексами АРМ-2. Це комплекс програмних і технічних засобів, призначений для обслуговування банків регіону та організації взаємодії з іншими розрахунковими палатами.

На рівні банків - учасників СЕП - використовується програмно-технічний комплекс АРМ-3. Це комплекс програмних і технічних засобів, призначений для передачі, приймання та перевірки файлів СЕП між банком - учасником розрахунків - і регіональною розрахунковою палатою.

Електронні платіжні документи, що приймаються у СЕП, готуються в ОДБ банківської установи. ОДБ має забезпечувати коректне формування і захист електронних розрахункових документів і службових повідомлень СЕП відповідно до вимог Національного банку.

Компоненти системи (програмне забезпечення АРМ-3 СЕП, програмні та апаратні засоби захисту, програмні засоби електронної пошти НБУ) надаються учасникам СЕП відповідними РРП. РРП і ЦРП отримують їх від структурних підрозділів Національного банку, до функцій яких входить розробка і впровадження нових версій компонентів системи.

Учасники СЕП.

Учасниками СЕП (прямими учасниками, або користувачами) є:

? операційне управління Національного банку України;

? регіональні управління Національного банку;

? управління Національного банку по м. Києву і Київській області;

? центр міждержавних розрахунків Національного банку;

? комерційні банки України та їхні установи, які мають кореспондентські (субкореспондентські) рахунки в регіональних управліннях Національного фонду, відповідають технічним і технологічним вимогам роботи СЕП;

? органи Державного казначейства України з 2001 року.

У СЕП існує градація стосовно учасників СЕП і клієнтів. Безпосереднє обслуговування клієнтів комерційних банків цією системою не виконується.

Права та обов'язки учасників СЕП щодо ведення кореспондентських рахунків і виконання розрахунків у мережі розрахункових палат регулюються двосторонніми угодами банків-учасників з регіональними управліннями НБУ (передбачена типова форма угоди).

Основні обов'язки регіонального управління НБУ (розрахункової палати) щодо банку - учасника СЕП:

? забезпечувати своєчасне та якісне здійснення міжбанківських розрахунків на регіональному та міжрегіональному рівнях;

? виконувати через мережу розрахункових палат розрахунки, учасником яких є комерційний банк, за умови дотримання банком регламенту функціонування СЕП;

? відображати підсумки розрахунків банку на відповідному кореспондентському рахунку;

? зберігати банківську таємницю та дотримувати вимоги щодо банківської безпеки згідно з «Положенням про систему захисту електронних банківських документів у системі електронних платежів Національного банку України» (Додаток до «Положення про міжбанківські розрахунки»);

? щоденно надавати банку інформацію про результати його міжбанківських розрахунків, виконаних у СЕП за попередній день;

? надавати інформаційні послуги банку щодо поточного стану його кореспондентського рахунку;

? забезпечувати банк програмними засобами зв'язку з РРП, включаючи засоби електронної пошти;

? своєчасно надавати банку інформацію про актуальний стан нормативно-довідкової бази обчислювальної мережі Національного банку України (перелік учасників тощо);

? забезпечувати необхідні консультації з підготовки персоналу банку до роботи в мережі СЕП після підписання угоди та подальші консультації впродовж дії угоди у разі виникнення невідкладних обставин.

Регіональне управління НБУ має право відмовити банку в обслуговуванні або тимчасово припинити надання послуг у разі порушень банком регламенту роботи в мережі РП України, а також у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Основні обов'язки банку - учасника СЕП:

? надавати розрахунковій палаті платіжну та технологічну інформацію у вигляді електронних документів, підготовлених згідно з вимогами до інформаційного інтерфейсу СЕП;

? дотримуватися технологічної дисципліни роботи в обчислювальній мережі НБУ;

? використовувати у роботі в обчислювальній мережі НБУ лише офіційно придбані та зареєстровані програмні засоби;

? своєчасно оплачувати послуги, що надаються розрахунковою палатою;

? виконувати вимоги щодо банківської безпеки, включаючи наявність технічних і програмних засобів інформаційної безпеки, а також дотримання умов зберігання, обліку та використання цих засобів;

? узгоджувати свої плани ліквідації аварійних, екстремальних і непередбачених ситуацій з регіональним управлінням НБУ.

Банк - учасник СЕП - має право, зокрема:

? передавати інформацію іншим абонентам засобами електронної пошти НБУ, якщо це не суперечить вимогам чинного законодавства України та нормативним вказівкам НБУ;

? вільно обирати будь-яку визнану НБУ систему для проведення власних розрахунків, не обмежуючись рамками мережі розрахункових палат.

Суперечки, що виникають між банком і розрахунковою палатою (регіональним управлінням НБУ), вирішуються згідно з умовами укладеної між ними угоди, шляхом переговорів або в Арбітражному суді.

Принципи організації СЕП.

1) СЕП забезпечує розрахунки між банківськими установами в національній валюті України і в найбільш вживаних іноземних валютах.

2) СЕП є закритою системою, тобто:

? грошові кошти циркулюють у закритому фінансовому просторі;

? грошові кошти перебувають під суворим емісійним контролем Національного банку.

3) СЕП базується на повністю безпаперовій технології. Основним режимом роботи є обмін електронними платіжними документами та службовими повідомленнями.

4) Платіжні трансакції у СЕП є безвідкличними, тобто трансакцію, ініційовану відправником платіжного документа і прийняту до виконання в системі, не може відмінити ні її відправник, ні будь-хто інший.

5) Ініціативу проведення трансакції належить банку, який дебетує власний рахунок. Можливість дебетувати рахунок іншого учасника СЕП надано тільки підрозділам Національного банку України для обмеженого списку типів трансакцій.

6) Відсутні пріоритети опрацювання трансакцій за будь-якими ознаками, крім черговості надходження в систему.

7) Обмеження на суми трансакцій не обумовлені. Технологічно сума кредитової трансакції обмежена поточним значенням залишку рахунку банку-ініціатора трансакції.

8) Трансакції відображаються в режимі реального часу на технічних рахунках банківських установ. Унаслідок цього:

? учасники розрахунків володіють необхідною інформацією для прогнозування ліквідності;

? платіжні трансакції приймаються до системи за умови наявності залишку на коррахунку платника.

9) Обмін платіжними документами організовано у пакетному режимі, технологічними циклами приймання-передачі, довжина яких варіюється залежно від поточних потреб.

10) Ведеться транзитний рахунок для відображення трансакцій, які було ініційовано, але не завершено впродовж одного банківського дня. Це дає змогу організовувати асинхронну роботу учасників СЕП з урахуванням специфіки можливостей кожного з них (наприклад, нестійкої роботи каналів зв'язку).

11) Система електронних платежів є власністю Національного банку України.

Взаємовідносини учасників СЕП з Національним банком.

Учасник СЕП встановлює з регіональним управлінням НБУ кореспондентські відносини, тобто укладає угоду про відкриття кореспондентського (або субкореспондентського) рахунку. Цей рахунок призначений:

? для зберігання власних коштів комерційного банку (зі статутного, резервного та інших фондів);

? для проведення міжбанківських розрахунків цього банку з іншими банками - і платежів клієнтів, і операцій самого банку.

Кореспондентським називається рахунок, який відкривається комерційному банку - юридичній особі, субкореспондентським - рахунок, який відкривається установі комерційного банку (філії, відділенню, управлінню тощо), що не є юридичною особою. Здебільшого обслуговування кореспондентських і субкореспондентських рахунків відбувається однаково.

Коррахунки ведуться в електронній формі в регіональному управлінні НБУ. Ведення коррахунків банків покладено на операційні відділи регіональних управлінь НБУ (або на операційні управління, залежно від структури відповідного регіонального управління НБУ). Коррахунки ведуться в електронній формі засобами програмного комплексу «ОДБ ОПЕРУ (ОДБ операційного управління)» або «ОДБ ОПЕРВ (ОДБ операційного відділу)».

Коррахунок повинен відображати кошти, фактично наявні у банку для виконання міжбанківських розрахунків у СЕП. Але ті програмні комплекси, що виконують обмін платіжними доку-ментами в системі електронних міжбанківських розрахунків (АРМ-2 СЕП), та ті, що ведуть коррахунки (ОДБ ОПЕРУ), відокремлені один від одного, обмінюючись між собою інформацією лише кілька разів на добу.

Консолідований коррахунок.

Системи електронних міжбанківських розрахунків можуть використовувати один з двох підходів до обслуговування рахунків учасників:

? усі абоненти (і рахунки в системі) рівноправні і свої дії (трансакції) ніяк не корелюють один з одним;

? у розрахунках безпосередньо беруть участь лише головні банки, а банківські установи, які є їхніми філіями, виконують розрахунки через головні банки.

Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу грошей в межах України встановлює Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» (від 5 квітня 2001 року за № 2346-ІІІ).

Шляхи, умови та порядок проведення міжбанківських розрахунків у національній та іноземній валютах визначається Інструкцією про міжбанківські розрахунки в Україні, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 27 грудня 1999 року за № 621 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 21 січня 2000 року за № 53/4274 (зі змінами).

Існують такі моделі обслуговування консолідованих кореспондентських рахунків банків (філій) у СЕП Національного банку України:

Модель 1. Консолідований кореспондентський рахунок обласної дирекції з відкриттям технічних рахунків філіям.

Обласна дирекція має консолідований кореспондентський рахунок у територіальному управлінні Національного банку. Її філії таких рахунків не мають.

Обласна дирекція та філії мають програмно-технічні комплекси АРМ-НБУ, засоби захисту інформації СЕП, електронні ідентифікатори та коди банків, обмінюються електронними розрахунковими документами з СЕП незалежно один від одного, і ці розрахунки відображаються на технічних рахунках філій у тій РП, де відкрито технічний рахунок обласній дирекції.

Обласна дирекція має змогу впродовж операційного дня встановлювати ліміти технічних рахунків і початкових оборотів філій, а також отримувати від СЕП підсумкову технологічну інформацію про їхню роботу.

Модель 2. Консолідований кореспондентський рахунок обласної дирекції без відкриття технічних рахунків філіям.

Обласна дирекція має консолідований кореспондентський рахунок у територіальному управлінні Національного банку. Її філії таких рахунків не мають.

Обласна дирекція має власну ВПС для обслуговування міжбанківських розрахунків філій.

Філії обласної дирекції мають електронні ідентифікатори та коди банків, але не мають програмно-технічних комплексів для виходу в СЕП. Обмін філій електронними розрахунковими документами із СЕП здійснюється засобами ВПС обласної дирекції з відображенням результатів розрахунків на її технічному рахунку.

Модель 3. Консолідований кореспондентський рахунок банку без відкриття технічних рахунків філіям.

Банк має консолідований кореспондентський рахунок у територіальному управлінні Національного банку. Філії банку можуть бути розташовані в різних адміністративно-територіальних одиницях, але не можуть мати кореспондентських рахунків у територіальних управліннях Національного банку.

Банк має власну ВПС для обслуговування міжбанківських розрахунків філій.

Філії банку мають електронні ідентифікатори та коди банків, але не мають програмно-технічних комплексів для виходу в СЕП. Обмін філій електронними розрахунковими документами з СЕП здійснюється засобами ВПС банку з відображенням результатів розрахунків на його технічному рахунку.

Модель 4. Консолідований кореспондентський рахунок банку з відкриттям технічних рахунків філіям.

Банк має консолідований кореспондентський рахунок у територіальному управлінні Національного банку. Його філії можуть бути розташовані в різних адміністративно-територіальних одиницях, але не можуть мати кореспондентських рахунків у територіальних управліннях Національного банку.

Банк і філії мають програмно-технічні комплекси АРМ-НБУ, засоби захисту інформації СЕП, електронні ідентифікатори та коди банків, обмінюються електронними розрахунковими документами з СЕП незалежно один від одного, і ці розрахунки відображаються на технічних рахунках філій у тій РП, де відкрито технічний рахунок банку.

Банк має змогу впродовж операційного дня встановлювати ліміти технічних рахунків і початкових оборотів філій, а також отримувати від СЕП підсумкову технологічну інформацію про їх роботу.

Модель 5. Консолідований кореспондентський рахунок банку з відкриттям технічних рахунків обласним дирекціям.

Банк має консолідований кореспондентський рахунок у територіальному управлінні Національного банку. Його філії можуть бути розташовані в різних адміністративно-територіальних одиницях, але не можуть мати кореспондентських рахунків у територіальних управліннях Національного банку.

Обласним дирекціям відкриваються технічні рахунки в тій РП, де відкрито технічний рахунок банку, і на кожному з них відображаються розрахунки і обласної дирекції, і її філій.

Обласні дирекції мають власні ВПС для обслуговування міжбанківських розрахунків своїх філій.

Банк та обласні дирекції мають програмно-технічні комплекси АРМ-НБУ, засоби захисту інформації СЕП, електронні ідентифікатори та коди банків, обмінюються електронними розрахунковими документами з СЕП незалежно один від одного.

Філії обласної дирекції мають електронні ідентифікатори та коди банків, але не мають програмно-технічних комплексів для виходу в СЕП і обмінюються електронними розрахунковими документами з СЕП засобами ВПС обласної дирекції.

Банк має змогу впродовж операційного дня встановлювати ліміти технічних рахунків і початкових оборотів для обласних дирекцій, а також отримувати від СЕП підсумкову технологічну інформацію про їхню роботу.

Модель 6. Консолідований кореспондентський рахунок банку з відкриттям технічних рахунків обласним дирекціям та їхнім філіям.

Банк має консолідований кореспондентський рахунок у територіальному управлінні Національного банку. Філії банку можуть бути розташовані в різних адміністративно-територіальних одиницях, але не можуть мати кореспондентських рахунків у територіальних управліннях Національного банку.

Обласним дирекціям і філіям відкриваються технічні рахунки в тій РП, де відкрито технічний рахунок банку.

Банк, обласні дирекції та філії мають програмно-технічні комплекси АРМ-НБУ, засоби захисту інформації СЕП, електронні ідентифікатори та коди банків, обмінюються електронними розра-хунковими документами з СЕП незалежно один від одного.

Розрахунки філії відображаються на технічних рахунках філії, обласної дирекції, банку. Розрахунки обласної дирекції відображаються на її технічному рахунку і на технічному рахунку банку.

Банк має змогу впродовж операційного дня встановлювати ліміти технічних рахунків і початкових оборотів для обласних дирекцій, а обласні дирекції - для своїх філій.

Банк отримує від СЕП підсумкову технологічну інформацію про роботу обласних дирекцій і філій, а обласні дирекції - про роботу своїх філій.

Модель 7. Консолідований кореспондентський рахунок банку з відкриттям технічних рахунків філіям.

Банк має консолідований кореспондентський рахунок у територіальному управлінні Національного банку. Його філії можуть бути розташовані в різних адміністративно-територіальних одиницях, але не можуть мати кореспондентських рахунків у територіальних управліннях Національного банку.

Банк і філії мають програмно-технічні комплекси АРМ-НБУ, засоби захисту інформації СЕП, електронні ідентифікатори та коди банків, обмінюються електронними розрахунковими документами з СЕП незалежно один від одного, і ці розрахунки відображаються на технічних рахунках філій у тій РП, де відкрито технічний рахунок банку.

Банк має змогу впродовж операційного дня встановлювати ліміти технічних рахунків і початкових оборотів філій, виконувати початкові платежі від їх імені та отримувати від СЕП підсумкову технологічну інформацію про їхню роботу.

Характерною рисою моделі 7 є те, що банк має змогу динамічно обмежувати повноваження філій щодо виконання розрахункових та інших операцій.

Інформаційна модель (модель 0).

Обслуговування в СЕП за такою моделлю виконується без злиття кореспондентських рахунків філій банку і полягає в наданні банку додаткової інформації про роботу його філій у СЕП у межах територіального управління Національного банку.

Для отримання додаткової інформації про роботу філій у СЕП з використанням інформаційної моделі банку необхідно подати клопотання до територіального управління Національного банку за місцем обслуговування філій.

Докладний опис платіжної системи необхідний для розуміння функціонування Державного казначейства в статусі учасника СЕП. Безпосереднє використання можливостей роботи платіжної системи може стати необхідною умовою ефективного регулювання та управління коштами державного бюджету. Саме від вибору Державним казначейством технічних і технологічних основ побудови системи значною мірою залежить успіх впровадження казначейського виконання бюджету.

Існувало кілька шляхів удосконалення і організаційної структури Державного казначейства України, і його функціональної діяльності.

Органи Державного казначейства України можна було б і надалі розглядати щодо існуючої платіжної системи традиційно - як системного клієнта Національного банку або іншого комерційного банку, який, своєю чергою, є банком для розпорядників та одержувачів коштів державного бюджету. Існуючі на сьогодні відносини між установами банків та органами Казначейства в більшості країн світу і донедавна в Україні в режимі роботи «клієнт банку - банк» слугують прикладом.

Цю систему взаємостосунків можна було б удосконалювати шляхом відкриття меншої кількості рахунків в установах банків або взагалі одного на ім'я органів Державного казначейства. При цьому можна було б перерозподілити обов'язки та функції між різними структурними рівнями Державного казначейства, досягнувши у такий спосіб відповідної консолідації бюджетних ресурсів.

Бухгалтерський облік і звітність за такої організації платіжної системи залишилися б особистою справою Державного казначейства України й успіхи у впровадженні нових вимог до системи залежали б від наявної технічної бази та її розвитку.

Проте перспективніше розглядати Державне казначейство України як специфічну установу, оскільки поряд з технічними банківськими функціями - здійснення платежів, обслуговування клієнтів тощо - воно залишається відповідальним за виконання державного бюджету згідно з покладеними на нього основними функціями.

У цьому зв'язку важливо визначитися щодо економічного змісту кореспондентського рахунку для казначейства, який за своєю суттю є різновидом депозитного рахунку і за вимогою виконує ті самі функції, що й поточний рахунок підприємства, але з урахуванням казначейської специфіки, яка полягає у такому:

а) усі платежі, що здійснюються через кореспондентський рахунок, пов'язані з виконанням бюджету та управлінням бюджетними ресурсами;

б) через кореспондентський рахунок також здійснюються платежі з утримання органів Державного казначейства та зберігаються їхні залишки як звичайної бюджетної установи, що фінансується з Державного бюджету України;

в) кількість кореспондентських рахунків, відкритих на ім'я органів Державного казначейства, залежить від концепції управління бюджетними коштами і визначення функціональності відповідних рівнів структури Державного казначейства України.

На сьогодні за аналогією з банківською системою можна запровадити різні моделі взаємостосунків у системі органів Державного казначейства через систему електронних платежів Національного банку України.

З метою створення умов для ефективного управління коштами державного бюджету шляхом консолідації рахунків Державного казначейства України в Національному банку було ухвалено Постанову Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 15 вересня 1999 року за № 1721 «Про створення внутрішньої платіжної системи Державного казначейства». Тобто сама банківська система запропонувала казначейству, виходячи з власного досвіду, найбільш оптимальну та реальну модель обслуговування. У грудні 2000 року це було узаконено під час юридичного затвердження умов відкриття коррахунків обласним управлінням казначейства в установах НБУ - 2 модель обслуговування коррахунку в СЕП НБУ. Фактично документ, який визначає поняття ЄКР для України - «Положення про порядок здійснення розрахунків органами Державного казначейства України», - розроблявся спільними зусиллями НБУ та казначейства.