Методи управління фінансовими ресурсами

У виборі моделі обслуговування ЄКР, на той час на обласному рівні, Держказначейство врахувало :

? наявність і надійність телекомунікаційного зв'язку, що є проблемою взагалі в Україні;

? наявну організаційну структуру та матеріально-технічну базу Держказначейства;

? технічні можливості НБУ - розподіл навантаження по регіональних розрахункових палатах.

Узагальнюючи викладені вище міркування, можна сказати, що створена Державним казначейством система 28 кореспондентських рахунків на той час влаштовувала можливості Держказначейства щодо управління бюджетними коштами, які перебували на них.

Якби після виходу постанови № 1721 відразу запроваджувалась надцентралізована модель обслуговування з відкриттям казначейству одного коррахунку в ЦРП НБУ, то проблем навколо діяльності казначейства було б набагато більше, причому внутрішніх, які вплинули б на всю бюджетну систему і тільки посилили недовіру до діяльності казначейства.

Діючий принцип консолідації банківських рахунків Уряду на єдиному казначейському рахунку Держказначейства в НБУ на обласному рівні було визнано повністю прийнятним. Розглядалися дві можливі альтернативи: або районні відділення передаватимуть платіжні вимоги до обласних відділень Держказначейства, які, своєю чергою, видаватимуть розпорядження НБУ на здійснення платежів, або цей процес буде здійснюватися безпосередньо з районних відділень Держказначейства до НБУ. Було досягнуто домовленості, що всі банківські рахунки будуть консолідовані на єдиному рахунку Держказначейства в НБУ (який включатиме рахунок у центральному відділенні НБУ та рахунки в обласних відділеннях НБУ). Після чого усі бюджетні рахунки, відкриті районним відділенням Держказначейства в комерційних банках, починаючи з 1 липня 2000 року, було переведено на обласний рівень і консолідовано на рахунках:

? загального фонду;

? спеціального фонду;

? позабюджетних фондів (фонди соціального страхування на випадок безробіття та від нещасних випадків);

? інших рахунках клієнтів.

За цією схемою надходження до державного бюджету впродовж дня концентруються на обласному рівні, а наприкінці дня щоденно перераховуються на центральний рівень. Звітність про надходження до державного бюджету отримується шляхом консолідації інформації, що надійшла від обласних управлінь казначейства. Докладної інформації про виконання державного бюджету та стан рахунків клієнтів під час роботи за цією моделлю Держказначейство не має, тобто залишається невирішеною проблема звітності щодо касових видатків розпорядників бюджетних коштів, яку Державне казначейство не в змозі отримувати у щоденному режимі. Ці проблеми можуть бути вирішені шляхом консолідації ресурсів на центральному рівні, тобто переходом на роботу в СЕП НБУ за централізованою моделлю. Робота за централізованою моделлю передбачає відкриття фізично єдиного кореспондентського рахунку на центральному рівні, а саме - відкриття кореспондентського рахунку Державного казначейства (центральний рівень) у Національному банку України та відкриття відповідно рахунків обласних управлінь у Розрахунковій палаті Казначейства. При цьому ресурси будуть сконцентровані на центральному рівні, а робота з опрацювання надходжень та обслуговування клієнтів Державного казначейства залишиться у територіальних органах Казначейства.

Враховуючи нагальну потребу Державного казначейства в отриманні достовірної щоденної звітності та необхідності ефективно управляти ресурсами бюджету, Держказначейство та Національний банк України 2002 року ухвалили рішення про перехід на централізовану модель обслуговування ЄКР.

Державне казначейство погодилося з пропозицією НБУ поєднати можливості системи електронних платежів і системи термінових переказів коштів як єдиного взаємопов'язаного інструменту обслуговування ЄКР з використанням модифікованої казначейської моделі «4К» (8). Зазначене було обумовлене тим, що кількість розрахунково-платіжних документів, які проходитимуть через Центральну розрахункову палату (ЦРП) НБУ в Києві, за пікових навантажень перевищуватиме обмеження щодо допустимої максимальної кількості розрахунково-платіжних документів, розрахованих на опрацювання впродовж одного операційного дня - 2,5 млн. документів. Із запровадженням казначейського обслуговування місцевих бюджетів така ситуація може виникати майже щоденно та негативно впливатиме на стабільність і надійність функціонування системи міжбанківських платежів України в цілому.

Сутність нової моделі, яку умовно назвемо «4К» (тобто казначейська), або 8, базується на таких засадах:

1) Система електронних розрахунків складатиметься з двох підсистем:

? системи електронних платежів, що працює у файловому режимі обміну інформацією (існуюча СЕП);

? системи термінових переказів (СТП), що працює в онлайновому режимі.

2) Технологічні, програмно-технічні та організаційні рішення передбачають тісний взаємозв`язок зазначених підсистем. Бухгалтерська модель розрахунків через СТП побудована на основі бухгалтерської моделі СЕП. Розрахунки банків, проведені через обидві системи, відображаються на їхніх кореспондентських рахунках в НБУ.

Чому ж виникла потреба у розробці нової моделі? Адже існуючі моделі постійно розвиваються, удосконалюються і загалом задовольняють потреби банків у міжбанківських розрахунках.

Щоб відповісти на ці питання, слід згадати основні принципи, на яких побудована СЕП.

Інформація між АРМ СЕП передається електронною поштою у вигляді файлів. Абонент, який відправив файл, пересвідчиться, що файл успішно дійшов до одержувача, і виконає відповідні дії лише тоді, коли отримає від одержувача інший файл - квитанцію. Зокрема за платежами у відповідь, що надходять до банку-учасника, виконується зарахування на коррахунок лише тоді, коли банк-одержувач надішле квитанцію про їх успішне приймання. У той самий час банки можуть виконувати платежі в СЕП лише в межах поточного залишку на кореспондентському рахунку. Виходить, кошти, що надійшли до СЕП на адресу певного банку і вже списані з коррахунка відправника, залишаються недоступними одержувачу до надання ним квитанції. Тому існує певний проміжок часу між моментами списання коштів з коррахунку банку-відправника та зарахування на коррахунок банку-одержувача. Цей проміжок часу і визначає швидкість перерахування коштів за допомогою СЕП. На величину цього проміжку впливає час надходження платежу до СЕП, загальна завантаженість СЕП і каналів зв`язку в цей момент, обслуговування банків-кореспондентів в одному АРМ-2 СЕП чи в різних і - найсуттєвіше - оперативність дій банку-одержувача.

Тому принципово прискорити проходження платежів можна лише за допомогою систем, побудованих на нових принципах, - так званих онлайнових систем.

Система термінових переказів НБУ дає змогу миттєво переказувати кошти між кореспондентськими рахунками банків-учасників. СТП організована на принципово нових засадах - сучасних технологіях online - та надає банкам значно ширший сервіс у галузі міжбанківських розрахунків, порівняно з існуючою СЕП. Систему розробили фахівці Департаменту інформатизації НБУ, експлуатується в Центральній розрахунковій палаті НБУ.

Для розмежування понять online і off-line вважатимемо, що:

а) online (буквально «на лінії») - це режим, за якого реакція на ініціалізовану трансакцію, з погляду користувача, відбувається практично миттєво (за частки секунди), а результат її виконання оформлений технологічно як невід'ємна частина самої трансакції, причому між ініціалізацією трансакції і отриманням результату не можуть бути виконані дії, що не стосуються цієї трансакції;

б) off-line («поза лінією») - це режим, за якого реакція на ініціалізовану трансакцію, з погляду користувача, відбувається за певний проміжок часу (хвилини, години), а отримання результату її виконання оформлено у вигляді окремої технологічної дії.

Застосування технологій online для виконання платежів надає такі можливості:

? зарахування коштів на коррахунок банку-одержувача здійснюється в момент надсилання банком-відправником трансакції до системи;

? банки можуть виконувати важливі платежі практично миттєво, одразу будучи впевненими, що кошти потрапили на коррахунок одержувача;

? природною стає реалізація в режимі online механізмів, що поєднують кілька інформаційно-обчислювальних систем, у яких вимагається синхронне виконання (чи відмова від виконання) певних дій (для ринку цінних паперів, для валютного ринку, врегулювання розрахунковим банком чистої позиції між учасниками карткової системи тощо);

? необхідною умовою участі країни в системі міждержавних розрахунків є наявність у цій країні загальнодержавної системи міжбанківських розрахунків.

З урахуванням перелічених переваг таких технологій було прийнято стратегічне рішення: подальший розвиток електронних міжбанківських розрахунків в Україні здійснювати за онлайновими технологіями, орієнтуючись на новітні програмно-технічні засоби.

Однак треба зазначити кілька базових обмежень:

а) СЕП у її теперішньому вигляді повинна залишитися ще на досить тривалий період. Впровадження нової системи не повинно погіршити обслуговування банків у СЕП;

б) банк-учасник міжбанківських розрахунків має один кореспондентський рахунок в НБУ і використовує його для розрахунків і через СЕП, і через будь-яку нову систему міжбанківських розрахунків. Банк не зобов`язаний спеціально перейматися проблемою, яку частку наявних на коррахунку коштів зарезервувати для розрахунків через одну систему (СЕП), а яку - через іншу;

в) технічні засоби та системне програмне забезпечення, що використовуватиметься у банку для входження в нову систему, повинно бути доступним для банку (за вартістю, вимогами до організації експлуатації тощо).

Умова використання спільного кореспондентського рахунку двома системами - СЕП і системою термінових переказів - призвела до необхідності побудови тісного технологічного взаємозв`язку між ними, а отже, певного доопрацювання СЕП.

Принциповим є те, що рішення щодо проведення/відхилення і проведень, і трансакцій покладається на систему моніторингу технічних коррахунків (СМТК). Забезпечення постійного зв`язку з нею є необхідною умовою для одночасної роботи СЕП і СТП. Проте навіть за втрати зв`язку з СМТК забезпечується подальше продовження роботи платіжної системи.

Банк-учасник може виконувати такі дії в СТП:

? проводити початкові трансакції через СТП;

? отримувати трансакції у відповідь, що надійшли на його адресу;

? запитувати інформацію про здійснені трансакції та проведення, про стан технічного коррахунку та субрахунків, встановлених лімітів і блокувань;

? встановлювати обмеження на роботу підпорядкованих йому установ;

? отримувати нормативно-довідкову інформацію про учасників системи та про загальний стан системи.

Для банків-учасників СТП також передбачено кілька варіантів взаємодії з СТП. Вони відрізняються обсягом дій, дозволених конкретному банку, і призначені для того, щоб банк міг поступово опановувати технологією роботи з СТП і доопрацьовувати свою систему автоматизації:

? виконання будь-яких трансакцій;

? виконання окремих видів трансакцій: тільки інформаційних (тобто передача електронних платіжних документів, які не супроводжуються переказом коштів), тільки початкових чи тільки трансакцій у відповідь;

? керування роботою своїх філій у СТП;

? використання СТП тільки для отримання інформаційних послуг.

Скасовано механізм квитанцій як окремих технологічних дій. За виконання початкової трансакції банк-платник одразу отримує відповідь, чи прийнято цю трансакцію, і якщо так - це є гарантією того, що кошти за цим платіжним документом вже переказано на коррахунок банку-одержувача.

Миттєве отримання відповіді, чи прийнято трансакцію до системи, та зарахування на коррахунок банку-одержувача дає змогу спростити бухгалтерську модель розрахунків через СТП порівняно з СЕП: за відображення трансакцій СТП у банках не задіяні транзитні рахунки для платіжних документів, відправлених до системи, але стан їх опрацювання невідомий; в ОПЕРв не задіяні транзитні рахунки для сум, не підтверджених одержувачем.

Скасовано систему об`єднання кількох платіжних документів в один пакет (файл) обміну інформацією. Проплата через СТП здійснюється з однієї трансакції. Це дає змогу уникнути ситуації, коли через один неправильно оформлений платіжний документ не приймається до платіжної системи і низка інших, що опинилися з ним в одному файлі. Це спрощує опрацювання «забракованих» платіжних документів всередині САБ.

Скасовано поняття «непідтверджені платежі», яке призводило до повторного пересилання непідтверджених платежів адресатові наступного банківського дня. Наприкінці банківського дня банк-учасник СТП отримує виписку за платежами з СТП. На відміну від СЕП, виписка містить не лише основні реквізити платежу, а й повну копію електронного платіжного документа СТП. Платежі у відповідь, не отримані банком впродовж банківського дня, мають бути відокремлені з цієї виписки та проведені в САБ цим самим банківським днем.

У СТП впроваджено гнучкий механізм обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку. Як відомо, у СЕП одному консолідованому коррахунку відповідає один банк з групою своїх філій; причому структурна схема підпорядкування філій і технологія взаємодії головного банку з філіями повністю визначається номером моделі обслуговування цього рахунку. Існують моделі з двома рівнями підпорядкування, з використанням внутрішньобанківської платіжної системи тощо.

Треба наголосити, що для різних філій головний банк може обрати різні способи роботи з СТП. Це дає можливість побудови «змішаних» моделей з урахуванням специфіки роботи та ступеня готовності не тільки банку в цілому, а й кожної конкретної його філії.

Головний банк може сам не працювати в СТП, але надати можливість роботи в СТП будь-якій множині своїх філій.

На відміну від СЕП, для головного банку також ведеться окремий субрахунок. Отже, можуть бути встановлені обмеження (ліміти, блокування) окремо й для головного банку.

Оперативне управління ресурсами

Найважливішим чинником стійкості будь-якої держави є міцна фінансова система, яка здатна швидко реагувати на зміни в економічному і соціальному середовищі, дає змогу оперативно ухвалювати рішення з питань реалізації і поточних, і довгострокових державних програм та сприяє подальшому розвитку національної економіки. Досягти цього можна лише за допомоги вмілого і виваженого управління економічними процесами.

В умовах швидкоплинних економічних змін i сталого дефіциту бюджету виникає необхідність ефективно управляти наявними фінансовими ресурсами, здійснювати поточні видатки державного бюджету в межах його доходів, нагромаджувати грошові ресурси для реалізації державних програм і погашення зобов`язань, мати змогу оперативно реагувати на зміни економічної ситуації, протистояти розпорошенню коштів на чисельних рахунках установ, міністерств, відомств, комерційних банків і, як наслідок, удосконалювати діючу систему виконання Державного бюджету України.

Тому основним завданням Держказначейства є оперативне управління грошовими потоками бюджету з метою підвищення ефективності використання наявних фінансових ресурсів.

Від того, яким чином буде організовано роботу Державного казначейства, насамперед такі його функції, як управління ресурсами, залежатимуть і виконання бюджету, і макроекономічні процеси в державі.

Роль Держказначейства в бюджетному процесі взагалі й у виконанні бюджету зокрема на сьогодні набагато вища, порівняно з тими роками, коли діяльність Держказначейства тільки розпочиналась. Органи Державного казначейства України в цілому реалізували функцію казначейського обслуговування державного бюджету. Проте на сьогодні серед проблем, які потребують вирішення, є проблема, пов'язана з наявністю залишків на рахунках розпорядників коштів бюджету.

Проблема браку грошових коштів, яка виникає перед державою сьогодні, є результатом їх перерозподілу, замість загальноприйнятого у світі управління ресурсами, що забезпечує здійснення видатків у межах асигнувань, передбачених реальним бюджетом. Крім того, доки видатки не здійснюватимуть бюджетні установи на підставі прийнятих ними в межах бюджетних асигнувань зобов'язань, доти навіть найефективніші з програм будуть реалізовані не повною мірою. Всі ресурси держави повинні працювати максимально ефективно саме на державу, з дотриманням принципу наявності мінімально необхідної суми залишків коштів саме на рахунках Державного казначейства.

Відкриття єдиного казначейського рахунку в Національному банку України - це не просто акція, яка позбавила комерційні банки можливості користуватися вільними бюджетними ресурсами. Це виважений крок, який дає можливість використати переваги статусу учасника СЕП і поліпшити процес управління державними коштами. За наявності своєчасної і достовірної інформації про надходження до бюджету, здійснені видатки та наявні зобов'язання можна оперативно ухвалювати рішення щодо розміщення тимчасово вільних залишків або здійснення запозичень.

Одним із механізмів управління ресурсами, що застосовується багатьма казначействами різних країн, є злиття залишків коштів наприкінці дня на єдиному рахунку. Мета цієї дії полягає в залученні коштів для інвестування їх у відповідні інструменти на фінансовому ринку або у визначенні обсягів коштів, які необхідно залучити.

Однак на сьогодні зазначений механізм управління коштами державного бюджету поки що не працює. Питання управління бюджетними коштами слід вирішувати, ефективно поєднуючи інтереси фіскальної та монетарної політики держави.

Здійснення на фінансових ринках операцій з розміщення тимчасово вільних бюджетних коштів на депозитних рахунках у Національному банку України та установах комерційних банків забезпечить додаткове джерело доходів, що дасть можливість зменшити навантаження на видаткову частину державного бюджету.

Враховуючи важливе значення бюджетного перерозподілу в державі, система управління в галузі бюджетування постійно модернізується, використовуючи вітчизняні надбання та напрацювання іноземних держав. На тлі загального зростання рівня державних видатків у нашій країні загострилася проблема недостатності бюджетних коштів, яка, своєю чергою, стала каталізатором якісних змін щодо пошуку та вибору оптимальних схем управління грошовими потоками. Останніми роками спостерігається тенденція до зниження загального обсягу фінансових ресурсів, які протікають через бюджетну систему. Так, у більшості розвинених країн світу завдяки бюджету перерозподіляється від 30 до 50 відсотків усього обсягу валового внутрішнього продукту країни. Економічне оновлення об'єктивно потребує зміцнення державного бюджету як основного важеля впливу на ефективний розвиток країни, що прагне побудувати соціально-орієнтовану державну модель, яка, своєю чергою, має здійснити ефективний перерозподіл бюджетних коштів між центральним і місцевими рівнями.

Звичайно, акумуляція у бюджеті чималих грошових ресурсів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки в цілому на всій території держави. Бюджетні кошти у сукупності з іншими джерелами фінансових ресурсів є підґрунтям для здійснення соціальних перетворень. Окрім того, бюджет має нівелювати соціальні наслідки розшарування громадян за їхнім матеріальним станом, спричинене переходом до ринкових умов господарювання. За цих умов особливого значення набуває здійснення контролю за кругообігом бюджетних коштів для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами. Нова фінансова структура, стрижнем якої стало Державне казначейство України, на яке покладено завдання касового виконання державного бюджету, спонукала запровадити сучасні підходи до управління бюджетними коштами задля концентрації ресурсів у руках Уряду.

Однак досягти збалансованості бюджету ще не означає повністю збалансувати всі грошові ресурси чи найбільш ефективно їх використовувати у фінансовому обігу. Мета фінансового управління - оптимізація розподілу і використання доходів, а в кінцевому підсумку - підвищення ефективності діяльності кожної бюджетної установи.

За дотепер діючою схемою, здійснення видатків, процес проведення платежів розтягується на два-три тижні. І це за умови, що розпорядник коштів не нагромаджує їх на своїх реєстраційних рахунках, а одразу здійснює необхідні видатки. На рахунках органів Державного казначейства України є досить великі постійні залишки коштів.

Вкажемо основні причини утворення значних залишків бюджетних коштів, а саме:

? грошові кошти залишаються на рахунках, доки здійснюється їх розподіл між головними розпорядниками, між розпорядниками коштів нижчого рівня, одержувачами коштів;

? грошові кошти залишаються на реєстраційних рахунках розпорядників бюджетних коштів в очікуванні розподілу, надходження платіжних доручень і підтвердних документів;

? кошти спеціального фонду розпорядників коштів нагромаджуються на спеціальних реєстраційних рахунках для здійснення платежів наступних періодів.

Державне казначейство може безпосередньо оперувати лише залишками коштів на рахунках, відкритих на рівні центрального апарату. Залишки коштів на рахунках обласних управлінь практично недоступні для управління коштами і можуть бути задіяні лише після того, як будуть перераховані на рахунки, відкриті на рівні центрального апарату.

В умовах незначних дохідних джерел і нерівномірності надходження коштів до державного бюджету такий стан справ негативно позначається на виділенні асигнувань на здійснення видатків на соціальні виплати і є неприпустимим.

Це не відповідає нагальним потребам держави і призводить до того, що за умови постійної нестачі грошових коштів для здійснення видатків державного бюджету значні кошти, наявні в залишках на рахунках, практично вилучено з грошового обігу і не використовуються тривалий час. Одним з основних завдань Державного казначейства є забезпечення урядової політики управління бюджетними коштами, яка повинна бути спрямована на створення такої оптимальної системи оперативного управління державними фінансами, яка забезпечить своєчасні розрахунки за зобов'язаннями держави і сприятиме вирішенню проблеми незбалансованості в часі надходжень і видатків державного бюджету.

Враховуючи об'єктивні обставини на етапі становлення Державного казначейства, поступовість охоплення казначейським виконанням бюджетних видатків, розвивалася і функція управління коштами.

Так, на центральному рівні операції з управління коштами почали проводитися ще 1998 року, коли на поточні видатки спрямовувалися цільові кошти, які тривалий час не використовувалися, з наступним їх відновленням. Тоді ж було започатковано складання ресурсного балансу та його щоденне корегування. Відсутність на рівні управлінь Державного казначейства фізично єдиного казначейського рахунку не давала можливості збільшувати кількість операцій, пов'язаних з управлінням коштами. Цикл проходження коштів через систему багатьох рахунків не давав можливості оперативно ними маневрувати, інформація була розпорошена по численних банках, і оперативна база була практично відсутня.

Передумови для докладнішого аналізу схем проходження ресурсів було створено запровадженням обслуговування доходів державного бюджету управліннями Держказначейства. Це дало можливість започаткувати найпростіші операції з управління коштами. Управління коштами загального фонду державного бюджету розпочалося з так званих «безгрошових реєстрів». У подальшому було реалізовано набагато ширший інструментарій управління коштами. Зокрема з'явилася можливість уникнення зустрічних грошових потоків шляхом спрямування доходів, належних до перерахування на центральний рівень, на погашення зобов'язань Державного казначейства України перед територіальними управліннями.

Запровадження фізично єдиного рахунку на рівні обласних управлінь Державного казначейства створило передумови для запровадження процедур з управління наявними грошовими коштами.

З 20 липня 2001 року Державним казначейством започатковано управління наявними грошовими коштами, в основі якого лежать кілька принципів:

а) доступність для центрального апарату Державного казначейства ресурсів, які обліковуються на 28 кореспондентських рахунках обласних управлінь Державного казначейства;

б) можливість вільного перерозподілу ресурсів між усіма 28 кореспондентськими рахунками управлінь Державного казначейства в межах ЄКР державного бюджету;

в) можливість уникнення зустрічних грошових потоків між доходами державного бюджету, які акумулюються на відповідній території, та видатками розпорядниками бюджетних коштів, що здійснюються на цій же території;

г) можливість тимчасового залучення для здійснення видатків загального фонду державного бюджету всіх наявних (і бюджетних, і небюджетних) ресурсів, які обліковуються на кореспондентських рахунках управлінь Державного казначейства (наприклад, кошти суб'єктів господарювання, фондів, які обслуговуються Держказначейством);

д) виділення асигнувань розпорядниками бюджетних коштів обласного рівня розпорядникам бюджетних коштів районного рівня на підставі інформації про прийняті зобов'язання.

На центральному рівні Державного казначейства здійснюється на регулярній основі складання місячних касових прогнозів із щоденним їх оновленням залежно від стану виконання дохідної частини державного бюджету та динаміки ресурсів на ЄКР. З урахуванням цього здійснюється управління наявними ресурсами в системі Державного казначейства. Можна стверджувати, що, незалежно від моделі доступу до системи електронних платежів Національного банку України та організації ЄКР, Держказначейство запровадило механізми управління коштами в межах системи Держказначейства.

Урядова політика управління бюджетними коштами повинна бути спрямована на створення такої оптимальної системи оперативного управління державними фінансами, яка б забезпечувала своєчасні розрахунки за зобов'язаннями держави і сприяла вирішенню проблеми незбалансованості ресурсної і видаткової частин державного бюджету в часі та оперативному вирішенню питання щодо покриття касових розривів, які виникають упродовж бюджетного року.

Для ефективнішого управління грошовими потоками сьогодні проводиться робота з удосконалення казначейської системи виконання бюджету, яка спрямована на ліквідацію зайвих ланок у проходженні бюджетних коштів шляхом надання управлінням Державного казначейства права здійснення видатків на соціальні виплати за рахунок поточних надходжень у адміністративно-територіальних одиницях області.

Зазначені заходи сприятимуть уникненню невиправданих грошових потоків, дадуть змогу значно підвищити відповідальність розпорядників коштів за їх витрачання та створять умови для оптимізації й ефективного використання та обігу бюджетних коштів.

Під час здійснення видатків державного бюджету виникла необхідність розмежувати процеси управління бюджетними асигнуваннями та грошовими потоками, що певною мірою реалізована Державним казначейством.

У щоденному режимі Управління фінансових ресурсів Державного казначейства України проводить моніторинг ресурсів, наявних на рахунках територіальних управлінь, та готує розрахунок на здійснення видатків шляхом проведення внутрішніх казначейських операцій.

Єдиний казначейський рахунок

Єдиний казначейський рахунок (ЄКР) - необхідний елемент управління операціями Держказначейства. Тобто йдеться про необхідність створення ЄКР як інструменту, що надав би можливість вирішити проблеми касового управління коштами, які перебувають у розпорядженні Держказначейства, а саме:

? реалізувати оптимальний шлях платежів до бюджетів і розпорядників бюджетних коштів;

? скоротити або зовсім не допускати залишків коштів на рахунках їхніх розпорядників;

? централізувати або децентралізувати здійснення бюджетних платежів через систему органів Держказначейства.

Сфера функціонування ЄКР передбачає можливість його запровадження на кожному рівні (районному, обласному, центральному) або тільки на центральному. Держказначейство може виступати щодо банківської системи як клієнт або як її учасник, використовуючи систему електронних платежів банку.

Треба зазначити, що в багатьох країнах із розвинутою системою зв'язку банківського сектора з системою казначейства використовують можливості різних банків, що аж ніяк не впливає на спроможність казначейства управляти бюджетними коштами. Головне, щоб казначейство мало можливість здійснювати контроль за станом цих рахунків у режимі реального часу й оптимально переміщувати кошти туди, де вони потрібні.

За час існування та розвитку Державного казначейства України поняття єдиного казначейського рахунку змінювалося.

«Положення про єдиний казначейський рахунок», затверджене наказом Головного управління Державного казначейства України від 21 березня 1997 року за № 28 та зареєстроване у Міністерстві юстиції України 21 березня 1997 року за № 102/1906, передбачало відкриття рахунків органам Державного казначейства в різних установах банків і наводило таке визначення:

Єдиний казначейський рахунок - це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих в установах банків за відповідними балансовими рахунками, на які зараховуються податки, збори, інші обов'язкові платежі державного бюджету та надходження з інших джерел, встановлених законодавством України, і з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо на користь суб'єктів господарської діяльності, які виконали роботи та/або надали послуги розпорядникам бюджетних коштів.

У зв'язку з входженням Державного казначейства України в систему електронних платежів НБУ та прийняттям рішення про перехід на централізовану модель, наказом Державного казначейства України від 26 червня 2002 року за № 122, який був зареєстрований у Міністерстві юстиції України 18 липня 2002 року за № 595/6882, затверджено «Положення про єдиний казначейський рахунок», згідно з яким:

Єдиний казначейський рахунок - це рахунок, який об'єднує кошти субрахунків, що відкриті у Державному казначействі України (центральний рівень) управлінням Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Тобто єдиний казначейський рахунок об'єднує систему рахунків, що діють в єдиному режимі та через які органи Державного казначейства проводять операції за доходами та видатками бюджетів усіх рівнів відповідно до Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Запровадження єдиного казначейського рахунку, на який зараховуються згідно з новою бюджетною класифікацією усі державні доходи і з якого здійснюються всі наступні видатки бюджетів, дає змогу зосередити державні кошти в руках одного господаря. Уряд має можливість отримувати вичерпну інформацію про стан державних фінансів у режимі реального часу і здійснювати контроль за дотриманням встановленого розміру дефіциту бюджетів, тобто володіє фінансовими важелями регулювання економічної ситуації.

Таким чином, запровадження єдиного казначейського рахунку дає змогу зосередити державні кошти в руках однієї юридичної особи і забезпечити: казначейський платіжний бюджет

? досконалу базу даних за бюджетними показниками;

? щоденне перерахування за призначенням коштів, що надходять до державного та місцевих бюджетів;

? розподіл загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів між державним і місцевими бюджетами;

? перерахування місцевим бюджетам належних їм коштів відповідно до нормативів і результатів взаєморозрахунків;

? дотримання принципу цільового спрямування бюджетних коштів через здійснення попереднього контролю;

? надання інформації органам законодавчої влади про здійснені на єдиному казначейському рахунку операції;

? оптимальні можливості для прийняття представниками законодавчої та виконавчої влади оперативних рішень щодо використання залишків коштів на єдиному казначейському рахунку;

? повну незалежність держави від банківської системи у справі контролю та обліку доходів і платежів.

Тобто запровадження ЄКР дає можливість повною мірою реалізувати принцип єдності бюджетної системи, задекларований у Бюджетному кодексі України.

Найближчою перспективою для Державного казначейства має стати впровадження єдиного казначейського рахунку на центральному рівні. Як зазначалося в попередньому розділі, відкриття кореспондентського рахунку на центральному рівні - це не просто технічне злиття 28 рахунків в об'єднаний казначейський єдиний рахунок із субрахунками для кожної області та з доступом до СЕП НБУ через розрахункові палати Нацбанку на обласному і центральному рівнях, а якісно новий крок у розвитку Державного казначейства України.

За наявності справді фізично єдиного казначейського рахунку контроль за рухом бюджетних коштів органи Державного казначейства можуть здійснювати безперервно в режимі реального часу щодня. Основні вимоги до щоденного управління коштами передбачають не просто визначення залишків бюджетних коштів на ЄКР, а й зіставлення виявлених тенденцій з прогнозами динаміки грошових ресурсів і відстеження причин суттєвих відхилень для проведення своєчасного корегування у планах позичання грошових коштів.

Очевидно, за умови запровадження централізованої моделі розрахунків зміниться визначення єдиного казначейського рахунку. Дуже важливим і необхідним компонентом для розробки подальшої теоретичної бази з питань казначейської системи виконання бюджету повинно стати теоретичне підґрунтя щодо його створення і функціонування. Враховуючи особливості функціонування ЄКР у системі електронних платежів НБУ, пропонується таке визначення єдиного казначейського рахунку:

Єдиний казначейський рахунок - це кореспондентський рахунок Державного казначейства України, відкритий у Національному банку України, на якому акумулюються кошти платників податків, розпорядників бюджетних коштів та інших клієнтів, а інформація про конкретно здійснені операції з ними, їхня економічна суть відображається на рахунках, відкритих для їхніх власників на відповідному рівні органів Державного казначейства.

Таке визначення віддзеркалює суть централізованої моделі роботи єдиного казначейського рахунку.

Доцільно зазначити, що функціонування системи органів Державного казначейства України за умови створення ЄКР на центральному рівні повинно враховувати наведені нижче принципові моменти:

? операції з грошовими коштами всієї системи органів Державного казначейства здійснюватимуться тільки на центральному рівні через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України;

? інформація про здійснення платежу доводитиметься до відповідного обласного управління Державного казначейства через платіжну систему Національного банку України, від якого, своєю чергою, через внутрішню платіжну систему - до відділення Державного казначейства, де територіально перебуває відповідний клієнт;

? отримання на центральному рівні в режимі реального часу фінансової звітності, у тому числі балансу виконання бюджету.

Централізована модель розрахунків передбачає необхідність розробки нових взаємостосунків між рівнями органів Державного казначейства, що повинно бути наслідком змін законодавчо-нормативних актів із загальних питань створення та існування Державного казначейства.

Із запровадженням цієї схеми проходження платежів змінюються напрями потоків інформації. За чинним Положенням, центральний офіс відповідає за своєчасне та адресне доведення коштів та інформації до підпорядкованих органів Державного казначейства на підставі рішень головних розпорядників бюджетних коштів. За перспективною схемою, головним завданням центрального офісу буде оперативне управління потоками бюджетних коштів шляхом:

? встановлення дозволу на їх використання;

? встановлення правил на здійснення платежів у разі невиконання дохідної частини бюджету.

Інформація про рух бюджетних коштів та їх використання «народжуватиметься» на нижчих рівнях (районному, обласному), про що Державне казначейство матиме відомості через внутрішню платіжну систему. На підставі отриманої інформації, аналізу виконання бюджету та прогнозу надходжень Державне казначейство ухвалюватиме рішення про встановлення лімітів на обласному рівні та переадресування частини коштів на підкріплення іншим областям.

До позитивних моментів цього впровадження слід віднести можливість:

? доступу для центрального апарату Державного казначейства ресурсів, які зараз обліковуються на 28 кореспондентських рахунках обласних управлінь Держказначейства;

? перерозподілу ресурсів, з урахуванням фактичної потреби в них на відповідній території в межах єдиного казначейського рахунку;

? уникнення зустрічних грошових потоків між доходами державного бюджету, які акумулюються на відповідній території, та витратами розпорядників бюджетних коштів;

? спрямування на видатки загального фонду держбюджету усіх наявних (і бюджетних, і небюджетних) ресурсів, які обліковуються в системі обліку Державного казначейства (у тому числі коштів суб'єктів господарювання, фондів, які обслуговуються Держказначейством);

? оперативного здійснення видатків розпорядниками бюджетних коштів на підставі обліку їх зобов'язань в органах казначейства.

У результаті застосування новітніх технологій у впровадженні єдиного казначейського рахунку створено передумови для переходу від екстенсивного розвитку Державного казначейства до інтенсивного. Цей чинник дасть можливість у майбутньому значно скоротити витрати на утримання органів Державного казначейства України.

Размещено на Allbest.ru