Фінансовий аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru//

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ

Кафедра економіки і фінансів

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни : « Фінансовий аналіз »

Аналіз показників ліквідності

пасив баланс важель фінансовий

У ринковій економіці, коли можлива ліквідація підприємств внаслідок їх банкрутства, одним із найважливіших показників фінансового стану є ліквідність. Фінансовий стан підприємств можна оцінити з погляду його короткострокової та довгострокової перспектив. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто здатність своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за короткостроковими зобов'язаннями. Термін «ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна на гроші. Ліквідність підприємства -- це його спроможність перетворювати свої активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів.

Найліквіднішою є готівка (або сальдо балансового рахунку 311 «Поточні рахунки в національній валюті»). Наступним за рівнем ліквідності активом є короткострокові інвестиції (цінні папери), оскільки в разі необхідності їх швидко можна реалізувати.

Дебіторська заборгованість -- теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому. Найменш ліквідним поточним активом є запаси, бо для перетворення їх на гроші спочатку треба їх продати. Отже, під ліквідністю будь-якого активу слід розуміти можли-вість перетворення його на гроші, а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Чим коротшим є цей період, тим вищою буде ліквідність даного виду активів.

Короткострокові зобов'язання -- це борги, строк погашення яких не перевищує одного року. Коли настає строк платежу, у підприємства має бути достатньо грошей для сплати. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів з активу, згрупованих за рівнем їхньої ліквідності, із зобов'язаннями за пасивом, об'єднаними за строками їх погашення і в порядку зростання цих строків. Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на такі групи:

Найбільш ліквідні активи (А1) -- це суми за всіма статтями коштів та їх еквівалентів, гроші, які можна використати для поточних розрахунків. Сюди належать також короткострокові фінансові вкладення, цінні папери, які можна прирівняти до грошей (це рядки 150, 220, 230, 240 другого розділу активу балансу).

Активи, що швидко реалізуються (А2) -- це активи, для перетворення яких а гроші потрібний певний час. У цю групу включають дебіторську заборгованість (рядки 160 до 220). Ліквідність цих активів є різною і залежить від суб'єктивних та об'єктивних факторів: кваліфікації фінансових працівників, платоспроможності платників, умов видачі кредитів покупцям тощо.

Активи, що реалізуються повільно (АЗ) -- це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки від 100 до 140, а також 250). Запаси не можуть бути продані, поки немає покупця. Інколи певні запаси потребують додаткової обробки для того, щоб їх можна було продати, а на все це потрібен час.

Активи, що важко реалізуються (А4) -- це активи, які передбачено використовувати в господарській діяльності протягом тривалого періоду. У цю групу включають усі статті 1 -го розділу активу балансу («Необоротні активи»).

Перші три групи активів (найбільш ліквідні; активи, що швидко реалізуються; активи, що реалізуються повільно) протягом поточного господарського періоду постійно змінюються і тому належать до поточних активів підприємства.

Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов'язань групуються так:

1.Негайні пасиви (П1) -- це кредиторська заборгованість (рядки 530 до 610 включно), розрахунки за дивідендами, своєчасно не погашені кредити (за даними додатку до балансу).

2.Короткострокові пасиви (П2) -- це короткострокові кредити банків (рядок 500), поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями (рядок 510), векселі видані (рядок 520). Для розрахунку основних показників ліквідності можна користуватися інформацією 4-го розділу балансу («Поточні зобов'язання»).

3.Довгострокові пасиви (ПЗ) -- це довгострокові зобов'язання -- 3-й розділ пасиву балансу.:

4.Постійні пасиви (П4) -- це статті 1-го розділу пасиву балансу («Власний капітал») -- (ряд. 380, а також ряд. 430, 630).

Підприємство буде ліквідним, якщо його поточні активи перевищуватимуть короткострокові зобов'язання. Підприємство може бути ліквідним у більшій чи меншій мірі. Якщо на підприємстві оборотний капітал складається в основному з коштів (грошей) та короткострокової дебіторської заборгованості, то таке підприємство вважають ліквіднішим, ніж те, де оборотний капітал складається в основному із запасів. Для оцінки реального рівня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу. Аналіз ліквідності підприємства передбачає два такі етапи: 1) складання балансу ліквідності; 2) розрахунок та аналіз основних показників ліквідності.

Ліквідність балансу -- це рівень покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов'язань. Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу і пасиву балансу.

Баланс буде абсолютно ліквідним, якщо задовольнятиме такі умови:

найбільш ліквідні активи перевищують негайні пасиви або дорівнюють їм;

активи, що швидко реалізуються, дорівнюють короткостроковим пасивам або більші за них;

активи, що реалізуються повільно, дорівнюють довгостроковим пасивам або

більші за них;

активи, що важко реалізуються, менші ніж постійні пасиви.

Баланс вважається ліквідним, якщо виконуються такі умови:

А1>П1,А2<П2,АЗ>ПЗ,А4<П4.

Якщо на підприємстві виконуються перші три умови, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується й остання умова, оскільки це свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, що забезпечує його фінансову стійкість. Невиконання однієї з перших трьох умов указує на те, що фактична ліквідність балансу відрізняється від абсолютної. Перспективну ліквідність можна визначити, порівнюючи активи, що реалізуються повільно, із довгостроковими пасивами, тобто з майбутніми надходженнями та платежами. Баланси ліквідності за кілька періодів дають уявлення про тенденції зміни фінансового стану підприємства. Якщо на підприємстві рівень ліквідності настільки великий, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити строки розрахунків з банком, постачальниками та іншими кредиторами.

Якщо всі активи і пасиви підприємства згруповані в такий спосіб, то спроможність підприємства повністю розрахуватися за своїми зобов'язаннями за рахунок наявних активів можна визначити шляхом зіставлення між собою дисконтованих за середньо ринковими ставками дохідності зобов'язання й активи підприємства. Дисконтована вартість активів характеризує теперішню вартість активів з урахуванням можливих термінів їх продажу для перетворення на гроші, а дисконтована вартість зобов'язань -- про теперішню їх вартість з урахуванням термінів виконання всіх зобов'язань підприємства.

На основі порівняння майбутніх надходжень і платежів прогнозується платоспроможність підприємства з використанням відносних показників ліквідності, які базуються на емпіричних даних статистики і відрізняються між собою набором ліквідних засобів, що використовуються для покриття короткотермінових зобов'язань.

Баланс ліквідності є одним із джерел інформації для складання фінансового плану, за допомогою якого можна здійснювати прогнозні розрахунки на випадок ліквідації підприємства.

Другим етапом аналізу ліквідності підприємства є розрахунок та аналіз основних показників ліквідності. Вони застосовуються для оцінки можливостей підприємства виконати свої короткострокові зобов'язання. Показники ліквідності дають уявлення не тільки про платоспроможність підприємства на конкретну дату, а й у випадках надзвичайних ситуацій. Ліквідність підприємства, як відомо, можна оперативно визначити за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Коефіцієнти ліквідності можуть бути різними за назвою, але сутність їх в основному однакова як на українських підприємствах, так і в зарубіжних фірмах та компаніях. Основні показники ліквідності включають такі:

1. Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покриття, коефіцієнт поточної ліквідності) дає загальну оцінку платоспроможності підприємства і розраховується за формулою:

Кзаг. лік = [А + А2 + А3]: [П1 +П23]

Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Логіка цього показника полягає в тому, що підприємство погашає короткострокові зобов'язання в основному за рахунок поточних активів. Отже, якщо поточні активи перевищують поточні зобов'язання, підприємство вважається ліквідним. Розмір перевищення задається коефіцієнтом покриття. Значення цього показника залежить і від галузі, і від виду діяльності. У європейській обліково-аналітичній практиці наводиться критичне мінімальне значення цього показника. Визнано, що поточні активи повинні вдвічі перевищувати короткострокові зобов'язання.

Якщо на підприємстві відношення поточних активів і короткострокових зобов'язань нижче від 1 : 1, це є свідченням високого фінансового ризику, оскільки підприємство не в змозі оплатити свої рахунки. Співвідношення 1 : 1 припускає рівність поточних активів і короткострокових зобов'язань. Але, зважаючи на різний рівень ліквідності активів, можна вважати, що не всі активи будуть негайно реалізовані, а тому виникає загроза для фінансової стабільності підприємства.

Якщо значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1 : 1, то можна зробити висновок, що підприємство має значні оборотні кошти, сформовані завдяки власним джерелам. З позиції кредиторів підприємства такий варіант формування оборотних коштів є найбільш прийнятним. Проте, з погляду менеджера, значне накопичення запасів на підприємстві, відвернення грошей у дебіторську заборгованість може пояснюватися незадовільним управлінням активами. Скорочення величини коефіцієнта покриття може статися під впливом двох факторів: збільшення поточних активів і значного зростання короткострокових зобов'язань. Для з'ясування причин зміни цього показника необхідно проаналізувати зміни в складі джерел коштів та їх розміщенні, порівнюючи з початком року.

2.Коефіцієнт швидкої ліквідності -- цей коефіцієнт за смисловим значенням аналогічний коефіцієнтові покриття, тільки він обчислюється для вужчого кола поточних активів, коли з розрахунку виключено найменш ліквідну їх частину -- виробничі запаси. Він обчислюється так:

Кш. лікв =[А1+А2]:[П1+П2].

Матеріальні запаси виключаються не стільки тому, що вони менш ліквідні, а, головне, через те, що кошти, які можна одержати в разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими від витрат на їхню закупівлю. За умов ринкової економіки типовою є ситуація, коли при ліквідації підприємства одержують 40 % і менше від облікової вартості запасів. «Розумним» коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1:1.

Практично багато підприємств мають нижчий коефіцієнт швидкої ліквідності (наприклад, 0,5 : 1), тому для оцінки їх фактичної ліквідності треба проаналізувати тенденції зміни цього показника за певний період. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов'язане в основному зі зростанням невиправданої дебіторської заборгованості, то це свідчить про серйозні фінансові проблеми підприємства. У західній економічній літературі цей коефіцієнт називають коефіцієнтом миттєвої оцінки.

3.Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається за формулою

К абс. лік. =[А1]:[П1+П2,].

Цей коефіцієнт показує, яку частину короткострокових позикових зобов'язань можна погасити негайно. Теоретично достатнім значенням для коефіцієнта абсолютної ліквідності є співвідношення 0,2 : 1. На практиці фактичні середні значення коефіцієнтів ліквідності бувають значно нижчими, але це ще не дає підстави висновувати про неможливість підприємства негайно погасити свої борги, бо малоймовірно, щоб усі кредитори підприємства одночасно пред'явили йому свої боргові вимоги.

Ліквідність підприємств характеризує також показник маневреності власних оборотних коштів (капіталу, що функціонує). Він визначається як відношення грошових коштів до капіталу, що функціонує. Цей показник характеризує ту частину власних оборотних коштів, які перебувають у формі грошових коштів, що мають абсолютну ліквідність. Для підприємства, що нормально функціонує, цей показник змінюється від нуля до одиниці. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлює підприємство самостійно. Воно залежить від різних факторів, наприклад, від того, наскільки високою є щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах.

Ліквідність -- це спроможність будь-якого з активів трансформуватися в гроші (кошти), а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого цю трансформацію можна здійснити. Чим коротший цей період, тим вищою є ліквідність. З цією метою визначається індекс ліквідності, що показує кількість днів, необхідних для перетворення поточних активів на готівку.

Наявність різних показників ліквідності пояснюється різними інтересами споживачів аналітичної інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності є важливим для постачальників сировини і матеріалів, коефіцієнт швидкої ліквідності -- для банків, коефіцієнт поточної ліквідності -- для покупців і власників акцій та облігацій підприємства.

Показники ліквідності дають не лише оцінку платоспроможності підприємства при різних рівнях врахування ліквідних засобів, та й задовольняють інформаційні потреби зовнішніх користувачів.

Проте слід спеціально зазначити, що ліквідність підприємства зовсім не тотожна його платоспроможності. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансовий стан як задовільний, однак, по суті, ця оцінка буде помилковою, якщо в поточних активах значну питому вагу матимуть неліквідні активи й короткострокова дебіторська заборгованість.

1.2 Ефект фінансового важеля та методика розрахунку

У буквальному розумінні «ліверидж» -- це важіль, що дозволяє при невеликому зусиллі суттєво змінити результати виробничо-фінансової діяльності підприємства.

Одним із показників, які застосовуються для оцінки ефективності викорис-тання залученого капіталу, є ефект фінансового важеля (ЕФВ):

де РОА -- економічна рентабельність активів або сукупного капіталу до сплати податків (відношення суми прибутку до середньорічної суми всього капіталу); Кн -- коефіцієнт оподаткування (відношення суми податків до суми прибутку); СП -- ставка позичкового відсотку, передбачена контрактом; ВК -- власний капітал.

Як відомо, збільшення плеча фінансового важеля (відношення залученого та власного капіталу) може спричинити як збільшення, так і зменшення чистого прибутку. Ефект фінансового важеля показує, наскільки відсотків збільшиться рентабельність власного капіталу (РОЕ) за рахунок залучення позичкових коштів в оборот підприємства. Він виникає у тих випадках, коли економічна рентабельність капіталу вища від позичкового відсотку. ЕФВ складається з двох компонентів: різниці між рентабельністю сукупного капіталу після сплати податку і ставкою відсотку за кредити: плече фінансового важеля: ЗК / ВК, де

ЗК - залучений капітал;

ВК - власний капітал.

Позитивний ЕФВ виникає, якщо (РОА -(1-Кн)- СП) > 0. За таких умовах вигідно збільшувати плече фінансового важеля, тобто частку залученого капіталу. Якщо (РОА - (1 - Кн) - СП) < 0, створюється від'ємний ЕФВ, в результаті чого відбувається «проїдання» власного капіталу і це може призвести до банкрут-ства капіталу.

Фінансовий ліверидж - це практика використання боргових паперів для фінансування інвестицій. Він визначається співвідношенням між доходами до відрахування відсотків за кредит і податків (ДВКП) і доходами на акцію (ДНА).

Коли фірми позичають гроші, то вони зобов'язуються виплатити відсотки, а в майбутньому погасити всю суму боргу. Але чим більше боргів у фірми в структурі капіталу, тим більше в неї фіксованих видатків і тим більший ризик не покриття цих платежів. Якщо борги зростають, ростуть і платежі відсотків, але також зростає ризик, що відсотки за борги стануть дуже високими стосовно ДВКП. Особливо це небезпечно у період економічних спадів, оскільки це збільшує можливість несплати боргу за рахунок прибутку фірми.

Фінансовий ліверидж може бути ефективним у період підйомів і принести збитки у період спадів. Не вдаючись до виведення формули рентабельності власних коштів, наведемо її:

РВК= (1 - СПодатку) х ЕР + (1 - СПодатку) х (ЕР - СВ) х ЗК / ВК, де

РВК - рентабельність власних коштів;

СПодатку - ставка податку на прибуток;

ЕР - економічна рентабельність капіталу, як відношення суми балансового прибутку і процентів за кредит, які відносяться на собівартість продукції, до суми активів підприємства;

СВ - ставка відсотків за використання залучених коштів;

ЗК - сума залучених коштів;

ВК - сума власних коштів.

Друга складова в цій формулі являє собою ефект фінансового важеля у випадку використання залучених коштів (ЗК>0). Різницю між економічною рентабельністю і ставкою відсотків по позиці називають диференціалом фінансового важеля:

диференціал важеля = ЕР - СВ;

Співвідношення залучених і власних коштів називають плечем фінансового важеля :

плече важеля =ЗК / ВК;

Таким чином, ефект фінансового важеля може бути представлений у вигляді:

ЕФВ= (1 - СПодатку) х диференціал важеля х плече важеля;

Ефект фінансового важеля буде тим більший, чим більшою буде економічна рентабельність інвестицій в порівнянні із ставкою відсотків по займу і чим більшим буде співвідношення залучених і власних коштів].

При порівнянні підприємств, у яких однакова економічна рентабельність, у наявності різна рентабельність власних коштів, одержувана в результаті іншої структури фінансових джерел.

Іншими словами, можна сказати, що ефект фінансового важеля показує приріст рентабельності власних коштів, що одержуються завдяки використанню кредиту, не дивлячись на вартість останнього. Якщо ввести у розрахунки оподаткування прибутку у розмірі 1/3 (30%), то це лише зменшить ефект на 1/3.

На основі вищесказаного можна зробити висновки:

Підприємство, яке має тільки власні кошти, обмежує їх рентабельність приблизно на 2/3 економічної рентабельності.

РВК = 2/3 ЕР

2) Підприємство, яке використовує кредит, або збільшує, або зменшує рентабельність власних коштів залежно від співвідношення власних і позикових коштів у пасиві і від величини відсоткової ставки.

РВК=2/3 ЕР+ЕФВ;

Ефект фінансового важеля можна записати таким чином:

ЕФВ = 2/3 диференціала плеча важеля х плече важеля.

Вищеназвані формули дають можливість визначити безпечні обсяги позикових коштів, розрахувати допустимі умови кредитування. Відповідно із формулою рентабельності власних коштів прослідковується доцільність придбання акцій підприємства з тими чи іншими значеннями диференціала, плеча фінансового важеля і рівня ефекту фінансового важеля в цілому.

Між диференціалом і плечем фінансового важеля, крім нерозривного зв'язку, є і протиріччя. Воно заключається в наступному. Якщо нові залучення коштів приносять підприємству збільшення рівня ефекту фінансового важеля, то таке запозичення вигідне для нього, але при цьому необхідно ретельно слідкувати за станом диференціалу, оскільки при нарощуванні плеча фінансового важеля банкір намагається компенсувати збільшення свого ризику підвищенням ціни

на кредит. При цьому ризик кредитора виражається величиною диференціалу : чим більший диференціал, тим менший ризик і навпаки. Ось чому збільшувати за всяку ціну плече фінансового важеля недоцільно, а необхідно регулювати його залежно від диференціалу.

Залучаючи позикові кошти, підприємство може швидше і масштабніше виконати свої завдання, але при цьому постає проблема в тому, щоб прийняти розумні ризики в межах диференціала. Поява від'ємного диференціала є сигналом для кредитора, що його клієнт - кандидат у боржники. Проте, тільки в кожному окремому випадку визначають, чи доцільно використати потужний вплив на фінансовий важіль, поступово послаблюючи його, чи необхідно дотримуватись помірності в нарощуванні позикових коштів.

Більшість західних фахівців вважає, що оптимально ЕФВ має дорівнювати 1/3 -1/2 економічної рентабельності. При цьому ефект фінансового важеля здатний компенсувати податкові вилучення і забезпечити віддачу власним капіталам.

1.3 Прогноз витрат

Для прогнозування фінансової діяльності підприємства використовують предикативні моделі фінансового аналізу -- це моделі прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та витрат підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширеніші з них:

розрахунки точки критичного обсягу продажу (аналіз беззбитковості);

побудова прогностичних фінансових звітів;

моделі динамічного аналізу;

моделі ситуаційного аналізу.

Мета аналізу беззбитковості -- визначення обсягу продукції, для якого обсяг виручки від продажів дорівнює - витратам, тобто прогнозування витрат, коли обсяг продажів нижчий цієї точки, фірма зазнає збитків, а в точці, де виручка дорівнює витратам, фірма веде бізнес беззбитково.

Обсяг продажів у точці беззбитковості являє собою вартість беззбиткових продажів, а ціна одиниці продукції цьому разі є беззбитковою ціною продажів. Якщо виробнича програма включає різноманітні продукти, то для будь-якого беззбиткового обсягу продажів існуватимуть різні варіанти цін на вироби, але не буде єдиної беззбиткової ціни.

Аналіз беззбитковості передбачає такі допущення:

* не враховуються зміни виробничих запасів з періоду в період (обсяг виробництва дорівнює обсягові продажів);

* постійні операційні витрати однакові для будь-якого обсягу виробництва;

* змінні витрати змінюються пропорційно обсягу виробництва, а отже, загальний обсяг витрат також змінюється пропорційно обсягу виробництва;

* ціна продукту вважається постійною величиною протягом циклу проекту;

* частка продажу продукту в обсязі виручки не змінюється;

* незмінні витрати вважаються постійними.

Зазначені обставини хоча й знижують можливості застосування даного методу, але простота розрахунків робить його досить популярним на практиці.

Точка беззбитковості (ВЕР) -- це обсяг реалізації, при якому доходи підприємства дорівнюють його витратам. Вона розраховується за формулою:

для одного виду продукції (фізичний обсяг) .

де FС -- постійні витрати; Р -- ціна одиниці продукції; АVС -- середні змінні витрати.

Точка беззбитковості = Постійні витрати

(в натуральних одиницях) Маржинальний доход

Маржинальний доход на одиницю продукції -- це різниця між ціною одиниці продукції та середніми змінними витратами.

Для розрахунку точки беззбитковості в грошових одиницях постійні витрати відносять до коефіцієнту маржинального доходу. Коефіцієнт маржинального доходу - це відношення маржинального доходу від реалізації продукції до її ціни.

Приклад. Фірма виробляє один вид продукції, яку реалізує за ціною 50 грн. за одиницю. Змінні витрати на одиницю 20 грн., загальні постійні витрати - 2400 грн. Потрібно визначити точку беззбитковості у грошовому та натуральному показниках.

Рішення:

1. Маржинальний доход на одиницю 50-20=30 (грн..). Точка беззбитковості у натуральних одиницях:

2400 : 30 = 800 одиниць продукції

Коефіцієнт маржинального доходу З0 : 50 = 0,6.

Точка беззбитковості у грошових одиницях:

2400 : 0,6 = 4000 гривень.

Аналіз беззбитковості зображується за допомогою графіка.

Для визначення впливу на прибуток зниження обсягу реалізації продукції можна використати запас міцності.

Запас міцності - це величина, яку фактичний обсяг реалізації перевищує критичний обсяг реалізації.

Запас міцності = Обсяг реалізації - Точка беззбитковості

Запас міцності відображає граничну величину можливого зниження обсягу продажу без ризику зазнати збитків. Якщо у попередньому прикладі фірма досягне 5000 гривень, то її запас міцності становитиме: 5000-4000=1000 грн., або 1000 : 50=200 одиниць продукції. Це означає, що компанія може знижувати обсяг реалізації в межах 200 одиниць або 1000 гривень без ризику мати збитки.

1.4 Шляхи зниження фінансового ризику

Забезпечення нейтралізації фінансових ризиків підприємства на основі стратегії уникнення ризику передбачає прийняття управлінських фінансових рішень на основі порівняльного аналізу фінансово-математичних моделей альтернативних сценаріїв (наприклад, різних варіантів здійснення окремої господарської операції-- покриття потреби у капіталі на основі обліку векселя, факторингу, банківського кредиту чи комерційного кредиту) з метою визначення безризикового сценарію із наступним прийняттям його як основного. Однак слід зазначити, що існування безризикового сценарію здійснення тієї чи іншої господарської операції в умовах невизначеності ринкового середовища є досить проблематичним, тому говорять про відносну безризиковість. Так, наприклад, безризиковими активами на ринку цінних паперів вважають державні цінні папери.

З огляду на викладене вище для суб'єктів господарювання управління фінансовими ризиками на основі стратегії уникнення ризику пропонуємо здійснювати за такою схемою, що являє собою сукупність послідовно здійснюваних ітерацій:

визначення, обґрунтування та затвердження максимально прийнятного рівня фінансового ризику для суб'єкта господарювання;

зведення кількісних оцінок рівня фінансового ризику п альтернативних сценаріїв, що розглядаються,

зіставлення рівня фінансового ризику за і-м альтернативним сценарієм із максимально прийнятною величиною фінансового ризику К п;

відхилення тих сценаріїв реалізації господарських операцій. рівень фінансового ризику за якими перевищує максимально прийнятну величину;

вибір із сукупності альтернативних сценаріїв, що відповідають критерію максимально прийнятного рівня ризику, варіант із найменшим рівнем фінансового ризику.

Загалом для оцінювання інвестиційної привабливості окремої господарської операції з позицій її ризиковості на основі стратегії уникнення ризиків можна використати таку фінансово-математичну модель:

Оцінений ризик > Rm	господарська операція є непривабливою, оскільки ризик, який вона генерує, перевищує максимально прийнятний рівень ризику для суб'єкта господарювання Rm
Оцінений ризик = Rm,	з позицій ризиковості господарська операція є нейтральною, оскільки фінансовий ризик, який вона генерує, ідентичний максимально прийнятному рівню ризику для суб'єкта господарювання К,„. і, відповідно, остаточне затвердження управлінського фінансового рішення залежить від інших факторів
Оцінений ризик < Rm	господарська операція є привабливою, оскільки фінансовий ризик, який вона генерує, менший за максимально прийнятний рівень ризику для суб'єкта господарювання Rm

Стратегію уникнення ризиків можна ідентифікувати також як пасивну стратегію управління ризиком, адже суб'єкт господарювання абстрагується від здійснення будь-яких заходів, спрямованих на попередження негативних наслідків для його фінансово-господарської діяльності, джерелом яких є сукупність ризиків.

Прийняття суб'єктом господарювання певної величини фінансового ризику на утримання як форми нейтралізації таких ризиків ставить проблему попередження настання ймовірних негативних наслідків для операційної, інвестиційної та фінансової діяльності такого суб'єкта господарювання. Це попередження передбачає реалізацію активної стратегії нейтралізації фінансових ризиків. Так, активна стратегія нейтралізації фінансових ризиків на противагу пасивній стратегії (стратегії уникнення ризиків) реалізується на основі сукупності спеціальних методів, зокрема:

диверсифікація фінансових ризиків;

хеджування фінансових ризиків;

страхування фінансових ризиків.

У свою чергу, у рамках страхування ризиків як форми їх нейтралізації можна виділити самострахування та комерційне страхування (страхування фінансових ризиків із залученням страхових компаній).

Під самострахуванням слід розуміти створення певних резервних фондів коштів з метою фінансового покриття потенційних збитків (а також негативних фінансових результатів, додаткових витрат фінансових, матеріальних та інших ресурсів) суб'єкта господарювання -- децентралізованих фондів страхового відшкодування. Для цього абсолютна величина фінансових ресурсів для покриття фінансових ризиків, прийнятих на утримання безпосередньо суб'єктом господарювання, розподіляється у просторі та часі і за рахунок певних відрахувань створюється спеціалізований фонд (або кілька фондів) коштів. Типовими варіантами таких фондів коштів є резервний капітал як складова власного капіталу підприємства (див. перший розділ пасиву балансу); забезпечення наступних витрат та платежів (див. другий розділ пасиву балансу); резерв сумнівних боргів та інші фонди, передбачені чинним законодавством та/або статутними документами суб'єкта господарювання.

Резервний капітал підприємства являє собою одну із форм створення фонду, цільовим призначенням якого є покриття можливих у майбутньому збитків від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, викликаних дією сукупності об'єктивних та суб'єктивних факторів. Відповідно до чинного законодавства України (див. Стаття 14 Закону України «Про господарські товариства») формування резервного капіталу є обов'язковим для всіх видів господарських товариств, при цьому джерелом його створення визначено чистий прибуток суб'єкта підприємницької діяльності. Особливості формування та використання резервного капіталу визначаються суб'єктом господарювання, його статутними документами з урахуванням відповідних обмежень, зафіксованих у нормативно-правових актах України. Так, розмір резервного капіталу господарського товариства повинен становити не менше 25 % статутного капіталу і має формуватися за рахунок щорічних відрахувань від чистого прибутку підприємства у розмірі не менше 5 % його абсолютної величини. Загалом, як уже зазначалося вище, резервний капітал має виключно цільовий характер і може використовуватися для таких цілей:

покриття збитків від господарської діяльності;

виплата боргів у разі ліквідації підприємства;

виплата дивідендів за корпоративними правами;

інші цілі, визначені статутними документами та нормативно-правовими актами.

Аналогічно за функціонально-організаційним навантаженням до резервного капіталу суб'єкт господарювання може створювати резервні фонди спеціального призначення у грошовій та матеріальній формі. Наприклад, підприємства створюють резерви сумнівної дебіторської заборгованості для попередження негативного впливу у випадку непогашення контрагентом своїх грошових зобов'язань (грошовий резервний фонд) або формування резервного залишку сировини на складі для забезпечення безперервності виробничого процесу (матеріальний або натуральний резервний фонд). Дозволяється (див. національні стандарти бухгалтерського обліку) також формування спеціалізованих резервних фондів для забезпечення виконання фінансових зобов'язань перед третіми особами -- Розділ 2 Балансу «Забезпечення наступних витрат та платежів». Підприємство може створювати, зокрема, такі спеціалізовані резервні фонди:

резервний фонд за гарантійними зобов'язаннями;

резервний фонд виплат персоналу;

резервний фонд додаткового пенсійного забезпечення;

резервний фонд на здійснення реструктуризації;

резервний фонд за обтяжливими та значними контрактами;

інші фонди.

На відміну від самострахування, коли джерелом формування фінансових ресурсів для покриття потенційних збитків є виключно внутрішні ресурси суб'єкта господарювання, страхування фінансових ризиків із залученням страхової компанії передбачає передання всього фінансового ризику суб'єкта господарювання або його частини за певну плату (страхову премію) на утримання спеціалізованій фінансовій установі -- страховій компанії. За такого варіанта джерелом покриття збитків суб'єкта господарювання в результаті настання несприятливих умов (страхового випадку) є фінансові ресурси страхової компанії. Загалом на ринку страхових послуг України страхові компанії пропонують різноманітні послуги, спрямовані на страхований захист суб'єктів господарювання, серед яких можна виділити такі:

страхування кредитів (товарних, експортних);

страхування інноваційних ризиків;

страхування депозитних ризиків;

страхування відповідальності;

страхування на випадок недосягнення планового рівня рентабельності і ін.

Застосування в управлінні ризиками принципів нейтралізації через їх страхування з метою обґрунтування емісійної стратегії на ринку корпоративних облігацій може стати основою обґрунтування таких управлінських фінансових рішень, зокрема:

випуск та розміщення корпоративних облігацій у формі забезпечених облігацій, виплата основної суми боргу та процентних платежів, за якими забезпечена застава у формі виокремленої, чітко визначеної частини активів такого емітента облігацій або самого емітента як цілісного майнового комплексу;

випуск та розміщення корпоративних облігацій у формі гарантованих облігацій, виплата основної суми боргу та процентних платежів за такими облігаціями забезпечена солідарною відповідальністю емітента та його гаранта (гарантів), у тому числі страхової компанії.

Отже, підприємство досягає диверсифікації ризику оголошення дефолту, що позитивно сприймається на ринку капіталу і, відповідно, мінімізує граничну вартість капіталу.

Особливим напрямом управління фінансовими ризиками (у частині їх нейтралізації), прийнятих суб'єктом господарювання на утримання, є диверсифікація ризиків -- фінансово-математична модель оптимізації прийняття управлінських фінансових рішень з метою зменшення сукупного фінансового ризику за рахунок його усереднення між складовими, що характеризуються різним рівнем специфічного ризику. Загалом під диверсифікацією необхідно розуміти специфічну фінансово-математичну технологію обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо розподілу сукупного ризику суб'єкта господарювання шляхом розширення сукупності носіїв такого ризику.

Нейтралізація фінансових ризиків на основі диверсифікації тісно пов'язана із портфельним аналізом, при цьому вона може використовуватися як для диверсифікації фінансових ризиків, що пов'язані з конкретними активами (наприклад, цінні папери), так і ризиків, носіями яких є господарські операції (наприклад, джерела позикового фінансування). Отже, можна говорити про такі форми диверсифікації:

диверсифікація активів;

диверсифікація джерел капіталу;

диверсифікація продукції;

диверсифікація боргових зобов'язань;

диверсифікація фінансових вкладень та ін.

У сучасній практиці корпоративних фінансів використовуються два основні критерії диверсифікації -- фінансово-математична форма узгодження рівня фінансового ризику суб'єкта господарювання та абсолютної величини цільового показника. У випадку використання в процесі диверсифікації фінансових ризиків прибутковості (рентабельності) як цільового показника можна обґрунтувати такі критерії (обмеження оптимізації):

*по-перше, максимізація рентабельності (цільового показника диверсифікації) за фіксованого максимального рівня фінансового ризику:

* по-друге, мінімізація рівня фінансового ризику за фіксованого мінімального рівня рентабельності (цільового показника).

У свою чергу, застосування в управлінні ризиками принципів стратегії нейтралізації ризиків на основі диверсифікації може стати основою обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо формування розгалуженої мережі дилерів та реселлерів (з метою зменшення залежності від одного каналу збуту); розширення асортименту продукції, робіт та послуг (з метою зменшення залежності від ринкової кон'юнктури щодо одного продукту); розширення переліку форм грошових розрахунків, що використовуються для оплати рахунків покупцями (з метою зменшення залежності від ризиків, пов'язаних із грошовими розрахунками).

Одним із напрямів нейтралізації фінансових ризиків є активна стратегія нейтралізації із використанням похідних цінних паперів або введенням певних застережних умов до господарських договорів, що забезпечують прив'язку зміни результуючого показника до певного індикатора -- хеджування ризиків. У сучасній практиці корпоративних фінансів похідні фінансові інструменти використовуються для страхування ризиків, що пов'язані із потенційною зміною цін на певні активи, зокрема зміною валютних курсів, вартості сировини та матеріалів.

Механізм хеджування фінансових ризиків зміни цін на базові активи полягає в обґрунтуванні управлінських фінансових рішень щодо стратегії здійснення зустрічних торговельних операцій з купівлі-продажу базових активів на основі сукупності похідних фінансових інструментів. До таких інструментів відносять:

форвардні контракти;

ф'ючерсні контракти;

опцюни;

своп-контракти;

варранти та ін.

Аналізуючи особливості формування стратегій хеджування фінансових ризиків на основі зазначених вище похідних цінних паперів, необхідно наголосити на наявності функціонально-організаційних відмінностей у порядку використання похідних інструментів для цілей нейтралізації ризиків зміни цін на базові активи та отримання спекулятивного прибутку. Ідентифікація та структурування господарських операцій суб'єкта господарювання із похідними цінними паперами як складових елементів стратегії хеджування передбачає дотримання певних критеріїв, у тому числі:

по-перше, ідентифікація носія фінансового ризику -- базового активу, щодо якого існує достатньо високий рівень імовірності зміни масштабу цін, що, відповідно, формує загрозу негативного впливу на фінансово-господарську діяльність суб'єкта господарювання і, відповідно, вимагає її нейтралізації;

по-друге, обґрунтування типу інструменту хеджування ідентифікованого фінансового ризику та однозначне визначення ринкової позиції стосовно такого інструменту;

по-третє, оцінка адекватності абсолютної величини хеджу та її достатності для попередження (або покриття) потенційних збитків підприємства в результаті зміни масштабу цін на базові активи.

Невідповідність особливостей використання похідного фінансового інстру-менту визначеним критеріям дає змогу ідентифікувати його як спекулятивний.

Варіантом хеджування ризиків при обґрунтуванні емісійної стратегії суб'єкта господарювання на ринку корпоративних облігацій може вважатися введення застережень щодо визначення відносної величини регулярного купону, що виплачується підприємством власнику такої облігації. Отже, підприємство може випустити та розмістити такі види корпоративних облігацій:

*корпоративні облігації із фіксованим купоном. Дана форма фіксації величини купона за облігаціями дає змогу уникнути різкого зростання вартості залучення капіталу на ринку однак підприємство повністю несе ризики, пов'язані з різким падінням процентної ставки і, відповідно, необхідністю «переплачувати»;

* корпоративні облігації із плаваючим купоном. За такого варіанта фіксації величини купона за корпоративними облігаціями (прив'язка до фінансового індикатора) підприємство має можливість у певний спосіб перерозподілити ризики із власником такої облігації шляхом періодичного перегляду величини регулярного купонного платежу. Серед можливих варіантів визначення абсолютної величини купона можна визначити такі:

* корпоративні облігації із плаваючим купоном, із установленим максимумом величини купона дають змогу суб'єкту господарювання суттєво зменшити (залежно від величини встановленого максимуму) втрати, пов'язані із ризиком зростання вартості обслуговування залученого капіталу (рис. 9.11);

* корпоративні облігації із плаваючим купоном, із установленим мінімумом величини купона. Дана форма фіксації величини купонного платежу емітента використовується з метою підвищення інвестиційної привабливості облігацій, оскільки гарантує певний мінімальний рівень доходу власників таких облігацій (рис. 9.12);

* корпоративні облігації із плаваючим купоном, із установленим кори-дором зміни (мінімумом та максимумом) величини купона.

Використання різних методів визначення величини купона дає змогу під-приємству управляти ризиком зміни процентних ставок на ринку капіталу, оскільки плаваючий купон прив'язується до певного індикатора (на західних ринках капіталу найчастіше використовується ставка LIBOR).

ІІ.Практична частина

Комплекс завдань №1

1. Скласти характеристику підприємства, проаналізувати основні техніко-економічні показники його діяльності. Зробити висновки.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Шпола-Цукор» здійснює свою діяльність згідно з чинним законодавством України та своїм Статутом.

Товариство є юридичною особою за законодавством України, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок та інші рахунки в банках, круглу печатку, штампи, бланки з найменуванням Товариства, а також інші реквізити юридичної особи.

Основні реквізити товариства: код 31970137, р/р 260025658 в ЧОД АППБ «Аваль» м. Шпола, МФО 354411, індивідуальний податковий номер 312860623285, свідоцтво №32491379.

Місцезнаходження товариства: 20600, Черкаська область, м. Шпола., вул. Слобідська, 108.

Цілями створення товариства є задоволення потреб суб'єктів господарювання та населення у продукції, товарах, роботах та послугах і реалізації на основі одержаного прибутку інтересів Учасників товариства.

Основні види діяльності товариства згідно довідки про включення до єдиного державного реєстру підприємств та організацій України:

-виробництво цукру;

-неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами;

-оптова торгівля зерном та кормами для тварин;

-діяльність автомобільного вантажного транспорту;

-надання послуг у рослинництві;

-інші види оптової торгівлі.

Для забезпечення діяльності товариства за рахунок внесків засновників створений Статутний фонд в розмірі 5266324,00 гривень. Засновниками є:

-ТОВ «Цукор - Інвест », свідоцтво про державну реєстрацію №11818, видане Оболонською районною у м. Києві державною адміністрацією 09 лютого 2004 року, ідентифікаційний код 32824818, юридична адреса: 04074, м. Київ, вул.. Вижгородська, 14;

-ТОВ «Оберіг», свідоцтво про державну реєстрацію №100100717, видане Жашківською районною державною адміністрацією в Черкаській області 18 грудня 2000 року, ідентифікаційний код 31294658, юридична адреса: 19200, Черкаська обл., м. Жашків, вул.. Радгоспна, 7.

Учасники визначили такий порядок внесення вкладів та розподіл часток у Статутному фонді (капіталі) Товариства:

ТОВ «Цукор-Інвест», як вклад внесло грошові кошти, в тому числі нерухоме, майнові та інші права на суму 5265797,37 грн., що становить 99,99% Статутного фонду Товариства;

ТОВ «Оберіг» - як вклад внесло грошові кошти, майно, в тому числі нерухоме, майнові та інші права на суму 526,63 грн., що становить 0,01% Статутного фонду Товариства.

Майно товариства становлять основні фонди та обігові кошти, земля, а також інші цінності, вартість яких відображена в самостійному балансі товариства.

Майно товариства належить засновникам відповідно до їх часток в Статутному фонді.

Вищим керівним органом товариства є збори засновників, або їх представників. Засновники володіють кількістю голосів пропорційно розміру їх частини в Статутному фонді.

Контроль за діяльністю посадових осіб товариства здійснюється Ревізійною комісією товариства.

Проаналізуємо показники прибутку за 2005-2006 рр.

Узагальнююча характеристика показників прибутку підприємства наведена в таблиці 1.1.

Дані аналітичної таблиці свідчать про те, що у 2005 та 2006 роках товариство отримало чистий збиток, який склав відповідно 1196,8 та 4006,4 тис. грн. Це сталося здебільшого за рахунок великого збільшення собівартості продукції, інших операційних витрат, витрат на збут, інших витрат.

Сума чистого збитку у 2006 році у порівнянні з 2005 роком збільшилась на 2809,6 тис. грн. або на 234,8%,

У 2006 році у показниках у порівнянні з 2005 роком з'явились як позитивні, так і негативні зміни. Так, зменшились адміністративні витрати на 188,6 тис. грн. (на 18,7%), збільшились інші операційні доходи та інші фінансові доходи відповідно на 589,7 тис. грн. (на 28,8%) та 1,1 тис. грн. (на 137,5%).

Таблиця 1.1

Аналіз показників прибутку ТОВ «Шпола-Цукор» за 2005-2006рр.

№ п/п	Показник	Сума, тис. грн.	Зміна у 2006у порівнянні з 2005
		2005	2006
				сума, тис.грн.	%
1.	2	3	4	5	6
	Чистий дохід (виторг) від реалізації продукції	27048,2	24829,3	-2218,9	-8,2
	Собівартість реалізованої продукції	14043,1	14662,2	619,1	4,4
	Валовий прибуток від реалізації продукції (ряд.1-ряд.2)	13005,1	10167,1	-2838,0	-21,8
	Адміністративні витрати	1009,5	820,9	-188,6	-18,7
	Витрати на збут	53,0	76,1	23,1	43,6
	Собівартість реалізованої продукції з урахуванням адміністративних витрат і витрат на збут (ряд.2+ряд.4+ ряд.5)	15105,6	15559,2	453,6	3,0
	Прибуток від реалізації скорегований (ряд.1-ряд.6)	11942,6	9270,1	-2672,5	-22,4
	Інші операційні доходи	2044,2	2633,9	589,7	28,8
	Інші операційні витрати	15143,5	15940,2	796,7	5,3
	Прибуток (збиток) від операційної діяльності (ряд.7+ ряд.8- ряд.9)	-1156,7	-4036,2	-2879,5	248,9
	Інші фінансові доходи	0,8	1,9	1,1	137,5
	Інші доходи		121,0	121,0	100
	Інші витрати	40,9	93,1	52,2	127,6
	Прибуток (збиток) від звичайної діяльності (ряд.10+ ряд.11+ ряд.12-ряд.13- ряд.13)	-1196,8	-4006,4	-2809,6	234,8
	Чистий збиток	-1196,8	-4006,4	-2809,6	234,8
	Амортизація	873,9	783,5	-90,4	-10,3
	Грошовий потік (ряд.16+ ряд.15)	-322,9	-3222,9	-2900,0	898,1

Однак, зменшився чистий дохід від реалізації на 2218,9 тис. грн., збільшилась собівартість реалізованої продукції на 619,1 тис. грн. , збільшились витрати на збут та інші операційні витрати відповідно на 619,1 і 796,7 тис. грн. також збільшились інші витрати на 52,2 тис. грн,

Отже, підприємство збиткове і відповідно - нерентабельне.

2. Проаналізувати валюту балансу.

1.Розрахуємо коефіцієнт зростання валюти балансу за формулою:

Кб = (Бср1 -Бср0 ) / Бср0,

де Бср1,Бср0 - середня величина підсумку балансу за звітний і попередні роки.

Бср1=(10457,4+6848,1)/2=8652,75 (тис. грн.)

Бср0=(10897,2+10457,4)/2=10677,3 (тис. грн.)

Кб=(8652,75-10677,3)/10677,3=-0,19

2. Розрахуємо коефіцієнт зростання виручки від реалізації продукції (Кv) за формулою:

Кv=(V1-V0)/V0,

де V1,V0 - виручка від реалізації продукції відповідно за звітний і попередні роки.

Кv=(24829,3-27048,2)/ 27048,2=-0,08

3. Коефіцієнт зростання прибутку від реалізації продукції за формулою:

Кпр = (ПР1-ПР0)/ПР0,

де ПР1-ПР0 - прибуток від реалізації продукції за звітний і попередні роки.

Кпр =(10167,1-13005,1)/13005,1=-0,22

4. Коефіцієнт зростання операційного прибутку, коефіцієнт зростання чистого прибутку не розраховані в зв'язку з тим, що підприємство як у 2005, так і у 2006 році отримало збиток.

З вище зроблених розрахунків видно, що валюта балансу зменшилась в 0,19 рази, або на 2024,55 (тис. грн.) (8652,75-10677,3), майно зменшилось в 0,19 рази, виручка від реалізації теж зменшилась (в 0,08 рази), прибуток від реалізації продукції зменшився в 0,22 рази.

Оскільки коефіцієнт приросту виручки від реалізації та коефіцієнти приросту прибутку менші за коефіцієнт приросту майна, то це свідчить про погіршення ситуації з коштами на підприємстві проти попереднього звітного періоду.

3. Провести горизонтальний аналіз балансу.

Проведемо горизонтальний аналіз балансу ТОВ «Шпола-Цукор» за 2006 рік (табл. 1).

Таблиця 1.

Горизонтальний аналіз балансу ТОВ «Шпола-Цукор» за 2006 рік

Показник	На початок 2006 року	На кінець 2006 року
	тис. грн.	%	тис. грн.	%
АКТИВ
1. Необоротні активи	-		-
1.1. Нематеріальні активи	40,0	100	20,1	50,25
1.2. Незавершене будівництво	82,9	100	1,3	1,57
1.3. Основні засоби	5365,6	100	4766,0	88,83
1.4. Довгострокові фінансові інвестиції	-	100	-
1.5. Довгострокова дебіторська заборгованість	-	100	-
1.6. Відстрочені податкові активи	-	100	-
1.7. Інші необоротні активи	-	100	-
Усього за розділом I	5488,5	100	4787,4	87,23
2. Оборотні активи
2.1. Запаси	2036,7	100	1472,5	72,30
2.2. Векселі одержані	-	100	-
2.3. Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги	1728,5	100	21,7	1,26
2.4. Дебіторська заборгованість за розрахунками	60,7	100	25,4	41,85
2.5. Інша поточна дебіторська заборгованість	944,7	100	460,8	48,78
2.6. Поточні фінансові інвестиції	-	100	-
2.7. Грошові кошти та їх еквіваленти	12,3	100	2,0	16,26
2.8. Інші оборотні активи	186,0	100	78,4	42,15
Усього за розділом II	4968,9	100	2060,8	41,47
3. Витрати майбутніх періодів	-	100	-
Баланс	10457,4	100	6848,2	65,49
ПАСИВ
1. Власний капітал
1.1. Статутний капітал	5266,3	100	5266,3	100,00
1.2. Пайовий капітал	-	100	-
1.3. Додатковий вкладений капітал	-	100	-
1.4. Інший додатковий капітал	-	100	-
1.5. Резервний капітал	-	100	-
1.6. Непокритий збиток	-1188,1	100	-5167,0	-434,90
Усього за розділом I	4078,2	100	99,3	2,43
2. Забезпечення наступних витрат і платежів	-	100	-
3. Довгострокові зобов'язання
3.1. Довгострокові кредити банків	-	100	-
3.2. Довгострокові фінансові зобов'язання	-	100	-
3.3. Відстрочені податкові зобов'язання	-	100	-
3.4. Інші довгострокові зобов'язання	-	100	-
Усього за розділом IІI	-	100	-
4. Поточні зобов'язання
4.1. Короткострокові кредити банків	-	100	-
4.2. Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями	-	100	-
4.3. Векселі видані	-	100	-
4.4. Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	2387,0	100	5822,6	243,93
4.5. Поточні зобов'язання за розрахунками:	3145,7	100	217,5	6,91
4.6. Інші поточні зобов'язання	846,5	100	708,7	83,72
Усього за розділом IV	6379,2	100	6748,8	105,79
5. Доходи майбутніх періодів	-	100	-
Баланс	10457,4	100	6848,1	65,49

З таблиці 1 видно, що необоротні активи за 2006 рік у порівнянні з 2005 зменшились на 49,75% (50,25-100) при чому за рахунок зменшення основних засобів.

Оборотні активи зменшились на 58,53% (41,47-100). При чому зменшились всі статті: запаси на 7,70% (72,3-100), дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги на 98,74% (1,26-100), дебіторська заборгованість за розрахунками 58,15% (41,85-100),інша поточна дебіторська заборгованість на 51,22% (48,78-100), грошові кошти та їх еквіваленти на 83,74% (16,26-100), інші оборотні активи на 57,85% (42,15-100).

Щодо пасиву, то власний капітал зменшився на 97,57% (2,43-100) при чому за рахунок збільшення непокритого збитку на 343,90 %.

Довгострокові зобов'язання як на початок року, так і на його кінець відсутні.

Поточні зобов'язання зросли на 5,79% (105,79-100). При чому зросла кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги на 143,93% (243,93-100), а зменшились поточні зобов'язання за розрахунками на 93,09% (6,91-100), інші поточні зобов'язання на 16,28% (83,72-100). Потрібно відзначити, що най негативнішою зміною в статтях балансу є зростання такої «хворої» статті як «Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги» та непокритого збитку.

4. Провести вертикальний аналіз балансу

Проведемо вертикальний аналіз балансу ТОВ «Шпола-Цукор» за 2006 рік (табл. 2).

Таблиця 2.

Вертикальний аналіз балансу ТОВ «Шпола-Цукор» за 2006 рік