Позабюджетні форми підтримки інноваційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Перехід економіки країн на інноваційній шлях розвитку потребує здійснення комплексу заходів, спрямованих на приведення системи державного управління у відповідність до вимог саме такої моделі економічного зростання. Ключове значення для досягнення цієї мети має кардинальна зміна характеру взаємовідносин влади і науки, створення механізмів реальної взаємодії владних структур з науковим співтовариством, посилення реального впливу наукової громадськості на формування і реалізацію державної науково-технологічної та інноваційної політики. При приведенні системи державного управління у відповідність до вимог інноваційної моделі економічного зростання в центрі уваги має бути нестільки створення додаткових органів управління, як реорганізація та уточнення функцій вже існуючих, з метою забезпечення структурної повноти механізму державного управління, системної взаємодії між його елементами, підвищення професійної компетенції управлінських кадрів. Значне місце у цьому процесі повинні відігравати нові підходи до фор мування інноваційної стратегії на основі використання кращих зразків світового досвіду у цій сфері.

Мета курсової роботи -- дати уявлення про інноваційну діяльність Австралії, позабюджетні форми її підтримки.

Основні завдання - зрозуміти сутність інновацій, інноваційної діяльності виявити її види, суб'єкти та об'єкти, і навіть розглянути проблеми та їх вирішення інноваційної діяльності в розвитку компаній Австралії.

Об'єктом цієї роботи австралійські фірми та фонди.

Предмет - позабюджетні форми підтримки інноваційної діяльності.

Методи, які були використанні для написання цієї роботи: логічний, метод спостереження, аналізу, а також бібліографічний та історичний методи.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Суть та значення інноваційної діяльності

Підвищення ефективності матеріального виробництва та забезпечення конкурентоспроможності продукції грунтується на використанні нової високопродуктивної техніки та прогресивної технології, застосуванні сучасних організаційних форм та економічних методів господарювання. Удосконалення виробництва здійснюється на основі інноваційної діяльності на різних стадіях циклу «наука-виробництво».

В результаті здійснення науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт одержують інноваційний продукт (новини), а запровадження його у господарську практику визнається за інновації (нововведення).

Інноваційний продукт (новина) є результатом виконання інноваційного проекту і науково-дослідною або дослідно-конструкторською розробкою нової технології (в тому числі інформаційної) чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії.

Інновації - це новостворені або вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва або соціальної сфери. Процес застосування вперше у виробництві нових наукових здобутків, тобто інновацій, започатковує інноваційну діяльність [3].

Інноваційна діяльність підприємства являє собою комплексний процес створення, використання і розповсюдження нововведень з метою отримання конкурентних переваг та збільшення прибутковості свого виробництва.

В ринковій економіці інноваційна діяльність підприємства є найсуттєвішим чинником, який дає змогу підприємству посідати стійкі ринкові позиції і отримувати перевагу над конкурентами в тій галузі, яка є сферою його комерційних інтересів.

Прийняття і реалізація відповідних рішень щодо матеріалізації наукових здобутків характеризують сутність і становлять зміст інноваційних процесів.

Інноваційні процеси - це сукупність прогресивних, якісно нових змін, що постійно виникають у складних виробничо-господарських системах на основі використання наукових досягнень. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва. Інноваційний процес здійснюється за схемою «наука - інновації - виробництво».

Інноваційний процес характеризується інноваційним циклом, який охоплює період від пошуку нових ідей до їхнього прикладного використання у виробництві і одержання конкретних результатів. В інноваційному процесі виділяють також життєвий цикл інновації. Це період від впровадження інновації у виробництво до припинення її використання. Отже, інноваційний цикл пов'язаний із стадією створення інновацій (новин), а життєвий цикл - із стадією практичного їхнього використання.

За своїм характером і функціональним призначенням виділяють такі новини і нововведення: технічні - нові продукти, технології, конструкційні і допоміжні матеріали, устаткування; організаційні - нові методи і форми організації всіх видів діяльності підприємств та їхніх інституціонально- добровільних об'єднань; економічні - методи господарського управління наукою, виробництвом та іншими сферами діяльності на основі реалізації функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності; соціальні - різні форми активізації людського чинника, включаючи нові форми професійної підготовки персоналу, стимулювання його творчої діяльності, створення комфортних умов життя та праці; юридичні - нові закони й різноманітні нормативно-правові документи (акти), що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій [2].

За масштабністю і силою впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва всі інновації можна об'єднати у дві групи - локальні (окремі) та глобальні (великомасштабні). Локальні інновації ведуть переважно до прогресивних перетворень у діяльності підприємств і справляють відповідний вплив на ефективність Їхнього функціонування. Глобальні інновації є здебільшого принципово новими, які значно підвищують технічний і організаційний рівень виробництва, забезпечують економічний і соціальний розвиток суспільства.

В інноваційній діяльності важливо враховувати життєвий цикл нововведень - проміжок часу, коли нововведення проходить шлях від виникнення ідеї до його комерційного використання, коли спостерігається активний попит населення на дане нововведення, після чого відбувається перехід нововведення до розряду рядових виробів, процесів, продуктів. У цьому випадку для забезпечення надалі конкурентних переваг підприємство обов'язково повинно згорнути не ефективне виробництво, коли воно не має активного попиту споживачів і розпочати впровадження нового нововведення. З впровадженням нового нововведення закінчується життєвий цикл попереднього.

Можна виділити три способи організації інноваційної діяльності:

- інноваційна діяльність на основі внутрішньої організації, коли інновація створюється і освоюється всередині фірми її спеціалізованими підрозділами на базі планування і моніторингу їхньої взаємодії по інноваційному проекту;

- інноваційна діяльність на основі зовнішньої організації при допомозі контрактів, коли замовлення на створення і освоєння інновації розміщується між сторонніми організаціями;

- інноваційна діяльність на основі зовнішньої організації за допомогою діяльності венчурних підприємств. Для реалізації інноваційного проекту фірма засновує дочірню венчурну фірму, яка залучає додаткові сторонні засоби (кошти) [13].

Найчастіше використовується другий спосіб організації інноваційної діяльності - фірма розміщує замовлення на розробку новини, а освоює її власними силами. Відносна рідкість використання першого способу пояснюється недостатнім науковим потенціалом підприємств різних галузей економіки.

Сутність інноваційної стратегії підприємства полягає в тому, що ефективний розвиток підприємства пов'язаний з отриманням переваги над конкурентами і збільшенням прибутку шляхом постійного оновлення номенклатури виробів та розширення напрямів діяльності підприємства. В ринковій економіці перевагу отримують ті підприємства, які активно освоюють нововведення. Це дозволяє їм розширити ринки збуту своєї продукції, завоювати нові сегменти ринку, а в разі освоєння принципово нових нововведень - тимчасово зайняти домінуюче положення на ринку нової продукцію, що безпосередньо забезпечує збільшення маси прибутку [10].

Інноваційна підприємницька діяльність - це особливий процес організації господарювання, оснований на постійному пошуку нових можливостей покращання техніко-технологічних факторів виробництва. Вона пов'язана з готовністю підприємницької структури брати на себе ризик по здійсненню нового проекту, а також виникаючу при цьому фінансову, соціальну і моральну відповідальність [18]. У загальному вигляді інноваційну підприємницьку діяльність можна визначити як суспільний економічний процес, що приводить до створення кращих за своїми властивостями товарів (продукції, послуг) і технологій шляхом практичного використання нововведень.

Необхідність інноваційної підприємницької діяльності обумовлена:

- потребами підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; збільшенням витрат і погіршенням економічних показників діяльності підприємства;

- моральним старінням техніки і технології; підвищенням ефективності виробництва на основі впровадження нової техніки;

- економічною доцільністю посилення інтенсивних факторів розвитку виробництва на основі використання досягнень науково-технічного прогресу у всіх сферах економічної діяльності; важливістю розвитку творчості винахідників і раціоналізаторів та використання їхніх пропозицій.

На практиці виділяють три основних види інноваційної підприємницької діяльності: інноваційна діяльність у сфері техніко- технологічного забезпечення виробництва; інноваційна діяльність у сфері збільшення виробництва, підвищення якості і здешевлення продукції; інноваційна діяльність у сфері соціального розвитку підприємств та сільських територій [19].

Перший вид інноваційної підприємницької діяльності пов'язаний з процесом кількісного і якісного оновлення виробничого потенціалу, який забезпечить підвищення продуктивності праці, економію енергоресурсів, сировини і матеріалів та відповідне збільшення маси прибутку.

Другий вид інноваційної підприємницької діяльності представляє собою процес якісного удосконалення продукції, її здешевлення, розширення асортименту, який направлено на повніше задоволення потреб населення.

Третій вид інноваційної підприємницької діяльності пов'язаний з розширенням і покращанням сфери послуг для населення, сприяє поліпшенню умов для праці та відпочинку персоналу підприємства.



1.2 Об'єкт, суб'єкт та види інноваційної діяльності

До основних видів інноваційної діяльності належать:

1) фундаментальні дослідження;

2) прикладні дослідження;

3) дослідно-конструкторські розробки;

4) дослідно-експериментальні розробки;

5) організаційно-економічна робота;

6) промислове виробництво нових товарів.

Суб'єкти інноваційної діяльності - фізичні або юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

Усе різноманіття господарських систем, які беруть участь в інноваційному процесі, можна подати у вигляді чотирьох найбільш типових груп.

Група І. Державні господарські системи й управлінські органи:

- державні органі (міністерства, комітети, відомства і т. д.);

- регіональні і (частково) муніципальні органи управління;

- великі державні підприємства;

- міждержавні спільні органи управління, підприємства й організації;

- державні науково-дослідні інститути, конструкторські бюро, проектно-конструкторські, проектно-технологічні та інші організації, а також аналогічні об'єкти, що є власністю держави і місцевих органів самоврядування.

Група ІІ. Некомерційні безприбуткові наукові і навчальні бюджетні організації:

- установи Національної академії наук України, їх відділення і філії, центри, лабораторії, інститути фундаментальних досліджень;

- державні наукові центри і регіональні бюджетні наукові центри;

- академічні і галузеві (міжгалузеві) технополіси, експериментальні бази, лабораторії та полігони;

- установи, організації науково-технічної інфраструктури (інформаційні служби, бібліотеки, банки даних та ін.);

- державні і регіональні університети, вищі заклади освіти, навчальні центри, організації підвищення кваліфікації кадрів.

Група ІІІ. Підприємницькі господарські системи, які функціонують, як правило, на принципах самооплатності:

- транснаціональні і міждержавні спільні підприємницькі структури (компанії, акціонерні товариства і т. д.);

- об'єднання, концерни, синдикати;

- промислово-фінансові групи, холдинги;

- корпорації та фірми;

- державно-підприємницькі змішані компанії (акціонерні товариства);

- приватні підприємства;

- комерційні організації, що надають послуги підприємницьким структурам у сфері інноваційної діяльності (консалтинг, лізинг, маркетинг, інжиніринг, реклама, аудиторство, підготовка і перепідготовка кадрів, бізнес- інкубатори, інформаційне забезпечення, банківські послуги, страхування), а також різні комерційні підприємства ринкової інфраструктури.

Група IV. Позабюджетні некомерційні безприбуткові організації:

- державні і регіональні інноваційні, екологічні, інвестиційні та інші фонди;

- громадські організації, творчі суспільства, союзи промисловців, товаровиробників та інші, що фінансуються за рахунок членських внесків і коштів спонсорів;

- некомерційні кооперативи і т. д.;

- благодійні організації, що використовують засоби спонсорів [21].

Об'єкти, які належать до кожної з перерахованих груп, можуть тією чи іншою мірою брати участь в інноваційній діяльності на одному або одночасно на кількох рівнях багаторівневої моделі. Можливі відмінності в обсягах і формах їх участі можуть бути пов'язані з певними факторами: організаційно-правовими формами господарювання, галузевою належністю, масштабами і кінцевими цілями діяльності, рівнем самостійності або рамками підпорядкованості, джерелами ресурсів, формами і методами державного та непрямого регулювання.

На підставі вітчизняного і зарубіжного досвіду можна стверджувати, що для інноваційних господарських систем, представлених у першій і другий групах, найбільш характерним є використання таких методів регулювання, як державні цільові програми і плани, повне і змішане бюджетне фінансування, матеріально-технічне постачання, державний контроль і т. п. Функціонування інноваційних господарських систем третьої групи повинно ґрунтуватись на активнішій ролі таких важелів ринкового саморегулювання, як ціни, акціонерний капітал, кредити, дивіденди та ін. Держава тут може впливати через фінансово-ресурсні підтримки, дотації, податкові та інші пільги. Суб'єкти четвертої групи, використовуючи суспільну основу, некомерційні важелі, безумовно, можуть брати активну участь, приносити відчутну користь у здійсненні інноваційної діяльності на різних рівнях.

Ширшим за поняття "інноваційна діяльність" є поняття "інноваційний процес". Інноваційний процес - процес перетворення наукового знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новації та її практичного застосування.

Іншими словами, інноваційний процес охоплює:

- стадії створення новації від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги, які використовуються у господарській практиці;

- всі етапи життєвого циклу інновації, включаючи її дифузію у нові умови чи місця застосування (табл. 1.1).

Інноваційна ж діяльність полягає в діях людей на певній стадії інноваційного процесу [16].

Таблиця 1.1 Структура інноваційного процесу «Наука-технологія-виробництво»

Характеристики	Етапи інноваційного процесу
	Фундаментальні дослідження	Прикладні дослідження	Дослідно-конструкторські та експериментальні розробки	Комерціалізація новації та її дифузія
Зміст інноваційної діяльності	Генерація ідей, обгрунтування та експериментальна перевірка їх здатності задовольняти суспільні потреби	Визначення кількісних характеристик нового продукту, вибір чи розроблення технології виготовлення	Створення дослідних зразків нової продукції, коригування і доробка технічної документації, розроблення стандартів та технічних умов	Дослідження ринку, розроблення маркетингових програм, організація виробництва і продажу новації, обгрунтування доцільності продажу ліцензії на випуск нового продукту іншими підприємствами
Джерела фінансування	Державний бюджет, у тому числі за програмами інноваційного розвитку	Державний бюджет, кошти замовників, інноваційних фондів тощо	Власні кошти підприємств, кошти замовників (гранти), у виняткових випадках - кошти державного бюджету	Власні кошти підприємницьких структур, емісія цінних паперів, банківські кредити, залучення коштів партнерів
Рівень ризику	Дуже високий	Високий	Середній	Середній
Очікувана віддача	Комерційна вигода відсутня, але у разі позитивних результатів зростає імовірність фінансування подальших робіт	У разі позитивних результатів збільшуються обсяги фінансування науково-дослідних робіт	У разі позитивних результатів збільшуються обсяги фінансування дослідно-конструкторських робіт	Дохід від реалізації нового продукту на ринку чи від продажу ліцензії на новий продукт

На рівні підприємства інноваційний процес характеризується перш за все прагненням його учасників до комерційного успіху.

Тому модель інноваційного процесу на конкретному підприємстві може мати певні відмінності, що залежить від стану наукового потенціалу підприємства, його фінансових, кадрових, інших можливостей.

Але у загальному вигляді структуру та зміст основних етапів інноваційного процесу на підприємстві можна представити, розділивши його певні етапи (табл. 1.2).

Таблиця 1.2 Модель інноваційного процесу в організації

Етапи інноваційного процесу	Зміст інноваційної діяльності
1. Ініціація	Виявлення та аналіз проблеми, вибір цілі інновації, постановка завдання, переконання членів організації в необхідності нововведення
2. Збирання інформації про можливі нововведення	Пошук інформації щодо способів розв'язання схожих проблем, виявлення варіантів інноваційних рішень (власна розробка, франчайзинг, лізинг тощо)
3. Маркетинг інновації	Вивчається попит на новий продукт або операцію, визначається кількість або обсяг їх випуску, якщо вони лімітуються, визначаються споживчі якості і товарні характеристики
4. Оцінювання інноваційних проектів за критеріями здійснимості та економічної доцільності	Конструкторське і технологічне розроблення інноваційних проектів; аналіз інституціональних умов реалізації задуму і супроводжувальних витрат, їх зіставлення з фінансовими можливостями; оцінювання прогнозованих результатів упровадження кожного проекту; вибір інноваційного проекту. Рішення про доцільність упровадження відібраного інноваційного проекту; ухвалення рішення вищим керівництвом
5. Впровадження нововведення	Планування та організація процесу виробництва чи застосування нововведення; пробне впровадження; повне впровадження; використання
6. Комерційна реалізація	Просування інновації: передавання інформації, реклама, організація торговельного процесу і т. п.
7. Дифузія інновації	Поширення освоєної інновації в нових регіонах і новій фінансово-економічній ситуації. Це процес, завдяки якому нововведення передається по комунікаційних каналах між членами соціальної системи у часі

Прийнято виділяти три логічні форми інноваційного процесу:

1) простий внутрішньоорганізаційний;

2) простий міжорганізаційний (товарний);

3) розширений.

Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес передбачає створення і застосування новації всередині однієї і тієї ж організації.

За простого міжорганізаційного інноваційного процесу новизна стає предметом купівлі-продажу.

Розширений інноваційний процес передбачає виникнення нових виробників нововведення, порушуючи монополію новатора.

Отже, інновація - це кінцевий результат інноваційної діяльності, який дістав утілення у вигляді виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, процесу, що використовується у практичній діяльності, або нового підходу до соціальних послуг.



РОЗДІЛ 2. ПОЗАБЮДЖЕТНІ ФОРМИ ПІДТРИМКИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АВСТРАЛІЇ

2.1 Державне регулювання інноваційних процесів та проблеми інноваційної діяльності в Австралії

Для підвищення ефективності суспільного виробництва держава сприяє розвитку економіки на інноваційних засадах, забезпечує функціонування інноваційних підприємств, що розробляють, виробляють і реалізують інноваційну продукцію. Головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно безпечних та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції [1].

Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом: визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого і регіонального рівнів; формування і реалізації державних, галузевих і регіональних інноваційних програм; створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності; захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності; фінансової підтримки виконання інноваційних проектів; встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності; підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури [15].

Відповідно до цього держава забезпечує взаємодію науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності, здійснює ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності та підприємництву у науково-виробничій сфері.

Головні державні засоби впливу на інноваційну діяльність:

1. Прямі:

- адміністративні: державне фінансування НДДКР;

- прграмно-цільові: державне замовлення на розроблення і втілення інновацій; заходи, що спрямовані на кооперування фундаментальної науки з виробництвом.

2. Непрямі:

- податкові пільги: пільгове оподаткування прибутку; метод прискореної амортизації; система податкових знижок за інноваційну діяльність;

- законодавчі норми: захист авторських прав; антимонопольне законодавство;

- створення єдиного інформаційного простору.

У розвинених країнах державне регулювання здійснюється різними методами:

· через державну власність (у Франції, Австрії, Ізраїлі),

· за допомогою банківської системи (у Німеччині),

· реалізації загальнонаціональних науково-технічних і екологічних програм, зі створенням змішаних фондів, за участю державного бюджету, і великих зацікавлених у цих програмах фірм і банків (у Японії, США, Великобританії та ін.) [1].

Форми впливу держави на економічні процеси різні і залежать від безлічі зовнішніх і внутрішніх факторів, стратегії розвитку держави і специфіки державного управління.

До сучасних форм державної підтримки наукової й інноваційної діяльності відносить:

* пряме фінансування;

* надання індивідуальним винахідникам і малим підприємствам безпроцентних банківських позичок;

* створення венчурних інноваційних фондів, що користаються значними податковими пільгами;

* зниження державних патентних тарифів для індивідуальних винахідників;

* відстрочка сплати патентних тарифів по ресурсозберігаючих винаходах;

* реалізація права на прискорену амортизацію устаткування;

* створення мережі технополісів, технопарків і т.п.

З метою диверсифікованості інноваційних вкладень держави можливе створення спеціалізованих державних холдингових й інноваційних компаній.

Держава може ініціювати і безпосередньо фінансувати з бюджетних засобів двосторонні і багатобічні міжнародні інноваційні програми, діяльність міжнародних дослідницьких організацій і технологічних центрів і т.д. Серед непрямих методів регулювання можна назвати як загальноекономічні (наприклад, податкові і кредитні пільги учасникам), специфічні -- митне регулювання, експортні й імпортні квоти, міжнародні патентно-ліцензійні механізми й ін.

Після тривалого спаду в інноваційній діяльності, Австралія продовжує зосереджувати значну увагу на активізації національної інноваційної політики, зокрема розвитку науково-дослідної та інших форм інноваційної діяльності. Однак, за висновками офіційних джерел країни перебування, темпи розвитку інноваційної сфери Австралії протягом останнього десятиліття уповільнилися, а деякі показники свідчать про їх абсолютне пониження.

На даний час в Австралії інноваційна діяльність розглядається набагато ширше, ніж просто фінансування досліджень, сфери науки. Ключова роль відводиться забезпеченню зростання кількості інноваційних підприємств, якості їх бізнес-моделей, постійному оновленню їх робочого штату, покоління продуктів, винаходів і технологій. Важливе місце відводиться розвитку конкуренції та знань в інноваційній сфері. Поряд із цим урядом країни та його національними партнерами здійснюються заходи для підвищення продуктивності та конкурентоспроможності австралійських підприємств, полегшення доступу для них на глобальні ринки, створення високо кваліфікованої і гнучкої робочої сили на основі найкращої практики у сфері зайнятості та підготовки кадрів тощо. Основними інноваційними галузями і секторами економіки Австралії є біотехнології, нанотехнології, інформаційні та комунікаційні техно логії, фармацевтика. Зазначені інноваційні галузі мають власні націо нальні стратегії. Водночас кожна окрема галузь економіки Австралії має окремі інноваційні програми розвитку та ресурсні фонди.

Як експерт інноваційної політики Рой Грін відзначає, що Австралія мала 60 доповідей на рівні Співдружності в області інновацій за останні 15 років. Країна витрачає 9,7 млрд доларів на «дослідження та інновації» і поширюється через 13 портфелів і 150 статей бюджету.

Австралія все ще на довгому шляху, щоб наздогнати своїх регіональних та глобальних партнерів, і це встановило найбільші проблеми в наступних таблицях.

Регіональні сусіди Австралії роблять це набагато краще. Австралія займає сімнадцяте місце в світі, за даними Глобального індексу інновацій. Хоча це не погана продуктивність, вона обігнала в її регіоні Сінгапур, Корею і Китай [22].

Цей індекс вимірює як науково-дослідні заходи так і інноваційну ефективність та показує скільки винахідницької діяльності дана країна отримує для своїх вкладів, заснованих на перетворення наукових досліджень в комерційні результати. За цим показником Австралія займає 72 місце в світі.

Стрижень Австралії до цифрової економіки застопорився. Уряд визнав необхідність Австралії переходу її економіки, але дослідження з університету Тафтса передбачає, що це зайшло в глухий кут. У той час як все досягло високого рівня прогресу в напрямку становлення цифрової економіки в минулому, є ризик відставання.

Дослідження стверджує, що такі країни, як Австралія може тільки надати імпульсу своїй економіці, подвоївши на інновації і продовжити шукати ринки за межами національних кордонів. Це також говорить, що залучення талановитих молодих іммігрантів може допомогти оживити інновації.

Ринок венчурного капіталу в Австралії ще не відновився. У той час як інвестиції венчурного капіталу розгорнулися в таких країнах, як США, Південній Африці та Угорщині, в Австралії істотно знизився в період між 2009 і 2014 роках.

Рис. 3.1 Венчурний інвестиційний капітал 2009-2014 рр [22]

Ринок венчурного капіталу в Австралії до сих пір не оговтався від глобальної фінансової кризи. У 2005-2006 роках 3% фірм, які претендують на венчурні інвестиції були успішними в їх отриманні. У 2013-2014 рр. це було трохи більше 1%.

Австралійські компанії говорять, що відсутність доступу до додаткових засобів є їх найбільшою перешкодою на шляху інновацій.

Стартапам також набагато важче отримати доступ до акціонерного фінансування, ніж боргового.

Австралія вклала небагато зусиль протягом останніх 10 років, щоб знизити бар'єри для підприємництва.

Бар'єри для підприємництва стоять на шляху молодих інноваційних компаній, за даними ОЕСР.

Австралійські підприємства не мають високу продуктивність інноваційної культури

Звіт інноваційної системи Австралії використовує три «сигнали», щоб виміряти силу інноваційної культури:

1) чи є бізнес ідеї для інновацій з боку користувачів або клієнтів;

2) важливість для ділових місць на інновації в якості стратегії ефективності бізнесу;

3) тенденція до мережі і співпраці.

Він знайшов тільки 16% австралійських підприємств, що мають високу продуктивність інноваційної культури на відміну від 44% за даними Global Innovation 1000. Більше третини (36%) з австралійських підприємств була «розрізнену» інноваційну культуру, і 39%, що мали малу або не мали взагалі інноваційної культури.



Рис. 3.2 Моделі інноваційної культури в австралійському бізнесі порівняно з Global Innovation 1000, 2012-2013 рр.

Австралійські компанії не є глобальними за своєю природою. За даними ОЕСР інноваційні компанії мають набагато більше шансів брати участь в міжнародних і громадських ринках закупівель, але менше, ніж один із п'яти австралійських фірм, що працюють на цих ринках.

Державна підтримка інновацій включає в себе фінансову підтримку через податкові пільги або відрахування, гранти, пільгові кредити і гарантії по кредитах. В Австралії цей вид підтримки багато в чому буде великим фірмам.

Державне фінансування наукових досліджень і розробок було в значній мірі орієнтоване на податкові пільги. Однією з причин, це те, що великі фірми дають прибуток непропорційно від інвестицій уряду, сприяють інноваціям через щедрі дослідні та податкові стимули розвитку Австралії.

За даними ОЕСР, в той час як фірми, що інвестують в дослідження та розробки, більш імовірно впроваджувають інновації, але податкові пільги часто не відповідають потребам молодих інноваційних фірм і ризик підсилює транскордонне податкове планування багатонаціональних фірм.

В Австралії погано виконується співпраця між діловими і науково-дослідними секторами. Прем'єр-міністр Тернбулл послідовно вказував на погані рівні взаємодії між первинними дослідниками, як правило, в університетах і бізнесу. Він виділив це як пріоритет для зміни.

2.2 Позабюджетні форми підтримки інноваційної діяльності даної країни

До основних позабюджетних форм підтримки інноваційної діяльності відносяться наступні:

1) державний правовий захист і підтримка інноваторів, особливо малого підприємництва;

2) створення державою податкових, кредитних, митних, амортизаційних, орендних пільг;

3) державне забезпечення інноваційної діяльності інформацією;

4) проведення державної протекціоністської політики в зовнішньоекономічній діяльності інноваторів;

5) надання державою допомоги для інноваторів у проведенні сертифікації, маркетингових досліджень, реклами і збуту нової продукції (послуг), у здійсненні ремонтів складної техніки;

6) здійснення державної підтримки в поглибленні внутрішньої і міжнародної кооперації;

7) створення системи позабюджетних фондів, союзів, асоціацій по підтримці різних аспектів інноваційної діяльності (найважливіша форма позабюджетної підтримки);

8) здійснення державного обліку і контролю використання засобів позабюджетних фондів і ін.

Для моніторингу інноваційних галузей при Уряді Австралії (Міністерстві інновацій, промисловості, науки і досліджень), відповідно до їх кількості, створюються галузеві інноваційні ради (ГІРи), до яких входять представники ділових кіл, профспілок та професійних організацій, наукових, науково-дослідних і державних федеральних і місцевих установ. Одночасно з виконанням консультативної функції ГІРи є одним з ме ханізмів ведення діалогу із зацікавленими учасниками інноваційної сфери з метою її постійного розвитку і вдосконалення [6]. ГІРи надають сприяння посиленню інноваційної культури промислових груп, заохоченню просування інноваційних ідей і технологій в національній промисловості для забезпечення стійкого економічного росту, збільшенню здатності промислових підприємтсв формулювати свої пріоритети інноваційної діяльності, розробляти і здійснювати відповідні стратегії, встановленню зв'язків та розвитку співпраці між учасниками інноваційного простору для подолання розриву між бізнесом і науково-дослідною роботою. Кількість ГІРів та їх членів визначає Міністр інновацій, промисло вості, науки і досліджень Австралії відповідно до потреб промисловості та уряду, економічних, екологічних та соціальних пріоритетів. ГІРи мають право консультувати Міністра з пріоритетних інновацій них питань конкретних галузей промисловості, вносити рекомендації щодо інноваційних ідей, подій, підвищення потенціалу суб'єктів інно ваційної діяльності, областей, в яких уряд може збільшити свою підтримку, заохочення зростання продуктивності взаємовідносин та зв'язків з?іншими органами влади країни. Серед конкретних прикладів існування ГІРів можна навести Інноваційну раду екоіндустрії Австралії, Інноваційну раду галузі майбутніх видів виробництва, Інноваційну раду автомобільної промисловості тощо. У структурі національної інноваційної системи Австралії є низка наукових та науково-дослідних установ, зокрема Австралійський дослід ницький інститут у справах аборигенів та жителів островів протоки Торрес, Англо-австралійська обсерваторія, агентство «AusIndustry», Австралійський інститут морських наук, Австралійська організація ядерної науки і технологій, Австралійська дослідницька рада, Спільний науково-дослідний центр, Федеральна наукова і промислова дослідницька організація, агентство «IP Australia», Вимірювальний національний інститут, Австралійський національний науковий і технологічний центр «Questacon», Служба електронної ідентифікації «Vanguard» та ін. Уряд Австралії фінансує інноваційні програми та ресурсні фонди розвитку галузей економіки країни. Нижче наводяться деякі ключові інноваційні програми і ресурсні фонди. Схема конкурентоспроможності та інвестування автомобілебудування -- спрямована на заохочення нових інвестицій та інноваційної діяль ності в автомобільній промисловості Австралії. Структурна програма автомобільної промисловості (бюджет 116,3 млн. австралійських доларів) -- сприяє зміцненню складових автомобільної промисловості шляхом підтримки структурної перебудови галузевого ланцюга поставок, забезпечення підготовки кадрів тощо. Програма створення бізнесових підприємницьких центрів (бюджет 42 млн. австралійських доларів) -- фінансування створення 36-ти бізнесових підприємницьких центрів для надання ділових консультаційних послуг. Програма підготовки клімату заохочує підприємства до розробки та продажу товарів та послуг на основі енерго та ресурсо зберігаючих технологій, зменшення забруднення навколишнього середовища тощо. Програма спільних дослідницьких центрів -- спрямована на перетво рення наукових інновацій в нові товари, послуги і технології. Особлива увага зосереджується на розвитку співпраці між діловими і дослідницьки ми колами для максимізації переваг від досліджень. Розширений проект законодавчої підтримки схеми інвестицій -- підтримує великі інвестиційні проекти в Австралії. Інвестиційний та інноваційний фонд Джілонга (бюджет 24 млн. австралійських доларів) -- створений австралійськими федеральним та вікторіанським урядами спільно з компанією «Ford Australia» для надання допомоги розвитку промисловості в Джілонгу. Інноваційний фонд зеленого автомобіля (бюджет 1,3 млрд. австралійських доларів), як складова нового урядового плану по створенню автомобіля екологічно чистого майбутнього, для сприяння проектуванню, розробці і виробництву в Австралії автомобілів з низьким рівнем викидів та витрат пального. Спільна інноваційна програма промисловості -- субсидування заохочення розвитку ділового співробітництва по інноваційних проектах, які відповідають стратегічним потребам промисловості, підвищенню продуктивності, зростанню міжнародної конкурентоспроможності австралійських підприємств. Інноваційний інвестиційний фонд -- стимулює інвестиції у невеликі технологічні компанії на початкових стадіях їх розвитку, надає допомогу цим компаніям для впровадження результатів національних досліджень та потенціалу розвитку. План використання зрідженого нафтового газу для транспортних засобів -- заохочення використання зрідженого нафтового газу (ЗНГ) в якості палива для т/з, стимулювання потенційних покупців приватних т/з до придбання нових т/з на основі ЗНГ або переведення існуючих бензинових або дизельних т/з на технології ЗНГ. Фармацевтична партнерська програма (бюджет 150 млн. австралійських доларів) -- п'ятирічна конкурсна програма, спрямована на вдосконалення фармацев тичних науково-дослідних інститутів, розвиток партнерських відносин між компаніями фармацевтичного та науководослідного сектора. Інноваційний та інвестиційний фонд штату Південна Австралія (бюджет 30 млн. австралійських доларів) -- програма субсидій для фінансування інноваційних проектів, створення робочих місць для розвитку штату ПА. Поширюється на всі наявні в штаті галузі промисловості, в тому числі інформаційні технології та сферу послуг. Програма забезпечення доступу до великих проектів -- передбачає фінансування спеціалізованих мереж і консультантів для надання сприяння розробникам проектів, австралійським компаніям у започаткуванні участі у великих проектах, розширенні їх доступу до глобальних ринків збуту. Схема «Tradex» -- передбачає надання допомоги фізичним та юридичним особам у звільненні від митних зборів і ПДВ на імпортовані товари, призначені для експорту або для використання в якості матеріалів для експорту, усуває необхідність повернення цих платежів після завершен ня експорту. Програма комерціалізації новітніх технологій (бюджет 3 млрд. австралійських доларів) -- надає підтримку фізичним та юридичним особам у збільшенні комер ціалізації інноваційних продуктів, процесів і послуг. Національна виставка австралійських технологій -- забезпечує популяризацію товарів і технологій австралійських національних і міжнародних компаній з метою заохочення їх подальшого виробництва за допомогою кваліфікованої робочої сили [4].

За останнє десятиліття Австралія не тільки реєструє патентів більше всіх (на душу населення), але побудувала одну з найефективніших у світі систем комерціалізації інновацій. За офіційними даними, в 2013 р близько 47% всіх бізнесів в Австралії були інноваційними. В Австралії були винайдені (і успішно комерціалізовані) «чорний ящик» для літаків, пеніцилін, ультразвукової медичний сканер, wi-fi та інші продукти, що завоювали визнання у всьому світі. Багато з «австралійських» технологій або продуктів насправді занесені сюди з-за кордону. У минулому році з 17 724 патентів, виданих патентним відомством Австралії (IP Australia), тільки 1311 належать австралійцям. Велика частина патентних заявок виходила від американських, німецьких та японських компаній [12].

Якщо люди приносять інновації з-за кордону і патентують їх в цій країні, це свідчить про те, що в Австралії сформувалася «екосистема» комерціалізації інновацій, що включає державну підтримку інноваційних проектів на ранніх стадіях (seed і start-up), наявність кваліфікованих провайдерів всіх видів послуг і звичайно, сприятливий ринок. Останній (за рахунком, але не за значенням), фактор оцінений венчурними інвесторами з США і країн Західної Європи, які активно заносять свої проекти в Австралію. За даними Світового банку (World Bank Doing Business 2013 report) Австралія посіла друге місце в світі за легкістю процедур запуску нових бізнесів і третє місце по кредитуванню бізнесу. За якістю ділової інфраструктури (Global Innovation Index) - перше місце в світі серед оцінюваних 189 країн.

З точки зору джерел фінансування, венчурний бізнес в Австралії підтримується урядом (федеральним і штатів), приватними фондами та індивідуальними інвесторами. Урядова система безперервно змінюється - одні програми закінчують своє існування, інші відкриваються. За типом фінансування, в Австралії для інноваційного бізнесу існує розгалужена система неповоротних грантів, схема прямих капіталовкладень, і спеціальні податкові кредити. Для забезпечення проектів венчурним капіталом, уряд заснував безліч фондів під загальним управлінням AusIndustry (підрозділу департаменту промисловості), що забезпечують часткове фінансування і гранти в конкретних галузях, таких як автомобілебудування, технології очищення, багато виробництв (одяг, побутові прилади, текстильна промисловість та ін.) [14].

У видачі грантів, що склали в сумі 5 млрд. Доларів, беруть участь як уряд, так і приватні компанії, банки і т.д. Наприклад програма Commercialisation Australia пропонує інноваційним підприємцям гранти до 50 тис. доларів на консультаційні послуги, до 250 тис. доларів на закріплення прав на інтелектуальну власність, до 350 тис. доларів для найму топ-менеджерів, до 2 млн. Доларів для виведення нового продукту на ринок.

Урядові програми прямих капіталовкладень реалізуються через ліцензовані приватні фонди венчурного капіталу на основі оцінки конкурентоспроможності проектів. Державне фінансування відбувається одночасно з приватним, а уряд і приватні інвестори отримують частку в капіталі нових бізнесів. Коли інвестиції повертаються, капітал і прибуток, отриманий на інвестиції, повертається державі і приватним інвесторам в залежності від їх частки в інвестиціях. Наприклад, за програмою Innovation Investment Fund було створено 16 ліцензованих венчурних фондів, які видали понад 640 мільйонів доларів для комммерціалізаціі інноваційних проектів в сферах виробництва, екологічно чистих технологій, розробки програмного забезпечення, охорони здоров'я [17].

З 2011 р. працює програма Clean Energy Finance Corporation, через яку буде інвестовано в проекти альтернативної енергетики 10 млрд. доларів. У лютому 2013 р. стартувала нова урядова програма Venture Australia з капіталом 378 млн. доларів для підтримки нових інноваційних підприємств. За даними статистики за 2013 р. державні інвестиції по галузях склали: - 40% в IT, 23% в біотехнології, 21% в сферу послуг, 11% в обробну промисловість і транспорт, і 5% в енергетику і гірничу промисловість. 91% всіх інвестицій зроблені в компанії з активами менше 5 млн. доларів (за місцевими масштабами - малий бізнес).

Важливим джерелом капіталу є приватні венчурні фонди, що інвестують в інноваційні проекти на паритетних засадах з урядом. Нижче наведено короткий огляд діяльності декількох таких фондів (взяті сильно розрізняються фонди, щоб показати загальну картину):

1. Blackbird Ventures - новий фонд, що базується в Сіднеї, і вже має в своєму портфелі 14 інноваційних підприємців. Поки у них тільки 50 млн. доларів (тобто спільно з урядом вони можуть інвестувати до 100 млн. доларів). Цікавляться проектами, який можуть мати глобальний ефект.

2. Yuuwa Capital - фонд, що базується в Перті, але який фінансує стартапи в будь-якій точці Австралії. З капіталізацією в 40 млн. доларів вони інвестують в проекти від 1 млн доларів США до 5 млн. Їх пріоритети: програмне забезпечення, біотехнології, комунікаційні технології, екологічно чисті технології.

3. Starfish Ventures - фонд, що базується в Мельбурні з капіталізацією в 350 млн. доларів. Вони інвестують в стартапи, зайняті комерціалізацією будь-яких технологічних інновацій від 3 млн. доларів до 5 в першому раунді. Вони вибирають інноваційних підприємців, що мають потенціал стати лідерами на місцевому ринку. Успішно виростили такі відомі компанії, як Aruspex і iSelect.

4. Southern Cross Venture Partners - фонд з досвідченою командою, що має офіси в Австралії і США (Palo Alto). Вони інвестують в проекти на ранніх стадіях від 2 млн. доларів до 5 млн., і виростили понад 20 вже відомих сьогодні компаній. Воліють працювати з інноваційними підприємцями, готовими стати лідерами на австралійському або світовому ринках.

Останніми (за рахунком, але не за значенням - вони вкладають в інноваційні проекти більше, ніж уряд) є мережі приватних інвесторів (ангелів). У минулому році одна з мереж - Australian Association of Angel Investors, інвестувала сумарно понад 1 млрд. Доларів в 5 000 проектів на ранній стадії. Невеликий (не є вичерпним) список мереж приватних інвесторів включає:

· Angel Investment Network.

· Private Equity Australia.

· Wholesale Investor.

· Business Angels.

· Scale Investors.

Мережі ангелів повністю незалежні від системи державного фінансування інновацій, є автономними некомерційними організаціями, зазвичай їх провідні менеджери мають досвід роботи в приватних фондах венчурного капіталу, таких як Blackbird Ventures. 50% всіх інвестицій робляться в проекти на стадіях seed і start-up. Найбільш популярні області інвестування включають чисті технології, Інтернет та IT. Про розміри мереж можна судити по вже згаданій Australian Association of Angel Investors, що об'єднує 35 000 австралійських інвесторів і понад 600 зарубіжних ангелів.

Венчурні капіталісти (неважливо ангели вони чи господарі великих інноваційних фондів) і їх працівники - менеджери і експерти, вміють оцінювати реальні перспективи комерціалізації технології. І справа не тільки в їх інтуїції. Тут працює налагоджена система перевірки здійсненності інноваційних проектів, що включає власне Feasibility Studies (техніко-економічні обгрунтування проектів) і процедури due diligence (технічний і бухгалтерський аудит). В рамках due diligence проводиться повна юридична та фінансова перевірка проекту, що дозволяє розкрити всі технічні, комерційні та фінансові питання, які можуть вплинути на прийняття рішення про фінансування проекту. Секретів від інвестора бути не може, для цього на старті підписується угода про нерозголошення інформації (Confidentiality Agreement) [20].

Перевірка починається з прав на інтелектуальну власність. Її захистом займається урядова (федеральна) організація IP Australia. В Австралії видаються стандартні патенти, які можуть бути використані для захисту нових винаходів в широкому технологічному діапазоні. Можуть патентуватися нові методи ведення бізнесу, а також нові продукти. Стандартні патенти дійсні до 20 років. Є також інноваційні патенти для захисту інновацій і додаткових змін в існуючі технології. Інноваційні патенти дійсні до восьми років. В Австралії також існують специфічні патенти для для захисту нових сортів рослин (Plant Breeders Rights), які дійсні до 25 років для дерев або виноградних лоз, і до 20 років для інших видів рослин.

У 2011 р австралійський парламент прийняв закон, що доповнює чинне законодавство щодо захисту інтелектуальної власності (Patents Act 1990, Trade Marks Act 1995 року, the Copyright Act 1968 the Designs Act 2003 the Plant Breeder's Rights Act 1994). Згідно з новим законом, тепер необов'язково відкривати публіці суттєві деталі технології або продукту.

Процедури подання та розгляду проектів можуть відрізнятися. Вони більш формалізовані у державних структур і набагато простіше в ангелів. У різних штатах також можуть бути різні порядки. У той же час, в Австралії склалися загальні принципи і етапи перевірки проекту та видачі фінансування.

На першому етапі інноваційний підприємець висловлює зацікавленість (Expression of Interest) у взаємодії з цим фондом. Для цього він подає короткий (зазвичай 1-2 сторінки) опис проекту, що включає бюджет, терміни, етапи та довідкову інформацію про технології та заявника. Незважаючи на стислість, опис проекту має охоплювати його ключові елементи. На основі поданої пропозиції один з менеджерів фонду прийме (або не прийме) рішення зустрітися із заявником.

На другому етапі відбувається зустріч із заявником для обговорення фінансування. Зазвичай вона починається з короткої (15 - 20 хвилин) неофіційною презентація про компанії заявника. Потім обговорюються запропоновані заходи. Нарада має бути конструктивною прелюдією до підготовки заявки за повною формою.

На третьому етапі подається повна заявка, що включає опис проекту (Feasibility Studies до цього моменту повинні бути проведені, що дозволить мати необхідну інформацію):

Профіль компанії заявника (якщо компанія ще не сформована, то вимоги до неї).

Резюме проекту. У декількох реченнях необхідно описати проект, заходи, які будуть проводитися і їх значення, ймовірні результати і вигоди від проекту (ця інформація повинна бути не технічною і не містити конфіденційних даних, тому що може бути використана в рекламній кампанії).

Етапи і заходи. В цьому розділі заявник повинен детально описати пропоновані заходи (в тому числі передбачувані витрати), осіб і / або організації, які проведуть заходи, очікувані дати завершення основних етапів. Необхідно додати копії всіх інвойсів.

Опис інтелектуальної власності. Потрібно докласти патенти або інші форми реєстрованої інтелектуальної власності.

Потенціал ринку. Цей розділ повинен бути використаний для опису ринків (існуючих і майбутніх), потенціалу продукції проектаі її конкурентних переваг. Слід визначити такі показники, як незадоволена потреба ринку, розмір ринку (в доларах), оцінка можливостей проникнення на ринок [21].

Резюме плану комерціалізації. Коротка інформація про план комерціалізації технології і наскільки проект сприяє цим планом. Оцінка ризиків і заходів щодо пом'якшення їх впливу на проект.

Менеджмент проекту. У цьому розділі повинні бути описані всі ключові працівники, їх формальна кваліфікація і попередній комерційної досвід. Чи є прогалини в кадрах і як вони будуть заповнені.

Вигоди для штату або Австралії. Вони можуть включати можливості для збільшення зайнятості, отримання доходів, і т.д.

Докладний бюджет проекту (у відповідності зі стандартними міжнародними вимогами до фінансового плану).

Витрати на feasibility studies і due diligence можуть бути істотні, тому вони законно списуються на проект (підлягають компенсації в структурі проектного фінансування). Нормативів на ці процедури немає (критерієм є отримання фінансування). Можна навести кілька цифр з реальних проектів:

- витрати для отримання гранту на створення діагностичного медичного приладу з фонду штату в розмірі 250 тис. доларів США склали 3 тис., тобто 1,2% вартості проекту;

- заявка на перший етап фінансування нової технології очищення води з венчурного фонду в сумі 750 тис. доларів обійшлася в 23 тис., тобто 3,1% вартості проекту;

- підготовка проекту збагачення руди, що включає будівельну частину, на загальну суму 1,95 млн. доларів, коштувала 74 тис. доларів, або 3,8% вартості проекту.

Уряд повністю або частково (це залежить від проекту) звільняє інноваційні бізнеси від податків на період виходу проекту на самоокупність. Крім того, їм пропонують різні схеми компансаціі витрат, дотацій і субсидій. Деякі з них вбудовані в систему оподаткування.

Сьогодні венчурний бізнес тут на стартовій стадії повністю звільняється від податку на прибуток. Для цього створені дві спеціальні правові форми бізнесу: венчурне партнерство з обмеженою відповідальністю (Venture Capital Limited Partnerships - VCLPs) and венчурне обмежене партнерство ранній стадії (Early Stage Venture Capital Limited Partnership - ESVCLPs). Для того, щоб скористатися цим благом, генеральний партнер венчура (той хто інвестує), повинен бути резидентом Австралії або тієї країни, з якої Австралія має угоду про уникнення подвійного оподаткування (Double Tax Agreement - DTA).