Економічний зміст та принципи організації безготівкових розрахунків на підприємствах (за матеріалами ПрАТ "Ліктрави")

Размещено на http://www.allbest.ru

ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ТА ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

(ЗА МАТЕРІАЛАМИ ПРАТ «ЛІКТРАВИ»)



ПЛАН:

Вступ

Розділ І. Теоретичні аспекти організації безготівкових розрахунків на підприємстві

1.1 Поняття, зміст та способи організації безготівкових розрахунків

1.2 Принципи організації безготівкових розрахунків на підприємстві

1.3 Форми безготівкових розрахунків та особливості їх застосування на підприємстві

Розділ ІІ. Фінансово-економічна характеристика та організація безготівкових розрахунків на ПрАТ «Ліктрави»

2.1 Загальна характеристика фінансово-економічної діяльності підприємства

2.2 Оцінка фінансового стану ПрАТ «Ліктрави»

2.3 Особливості організації безготівкових розрахунків на підприємстві

Розділ ІІІ. Шляхи поліпшення організації безготівкових розрахунків на підприємстві

3.1 Зарубіжний досвід організації безготівкових розрахунків

3.2 Впровадження системи «Клієнт-банк»

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



ВСТУП

Актуальність теми. У ринкових умовах особливої актуальності набувають питання чіткої організації грошових розрахунків, оскільки грошова стадія кругообігу капіталу грає величезну роль в діяльності економічних суб'єктів. Перебудова платіжної системи жадала зміни принципів організаційних безготівкових розрахунків, використання нових форм і способів здійснення платежів. Актуальність обраної теми є очевидною, адже кожне підприємство рано чи пізно стикається із проблемами, які пов'язані з безготівковими перерахуваннями, без поточного та інших рахунках в банках жодне підприємство не здатне успішно проводити свою діяльність. Будь-яке підприємство щодня здійснює величезну кількість операцій зі своїми контрагентами, бюджетом, працівниками, власниками. Безумовно, домінуючу роль в розрахункових операціях складають розрахунки за придбану сировину і матеріали і за продану продукцію. У першому випадку на підприємстві має місце відтік грошових коштів, в другому - їх приток. В даний час здійснення розрахунків готівковими грошовими коштами обмежене. Цивільний кодекс встановлює, що вибір готівкової або безготівкової форми розрахунків безпосередньо пов'язаний з характером вироблюваної операції, а також з правовим статусом учасників. Розрахунки юридичних осіб, а також розрахунки за участю громадян, пов'язаних із здійсненням останніми підприємницької діяльності, за загальним правилом, здійснюються в безготівковому порядку.

Метою курсової роботи є теретико-методичне обґрунтування економічного змісту та принципів організації безготівкових розрахунків на підприємствах та шляхи їх вдосконалення.

Основними завданнями є:

- розкрити зміст безготівкових розрахунків та представити їх види;

- дати характеристику фінансовому стану та організації безготівкових розрахунків досліджуваного підприємства;

- розглянути зарубіжний досвід та шляхи покращення організації безготівкових розрахунків на підприємстві.

Об'єктом курсової роботи виступає процес організації безготівкових розрахунків на підприємстві, а предметом є сукупність теоретичних і практичних відносин у процесі організації та використання безготівкових розрахунків. безготівковий розрахунок підприємство

В процесі виконання курсової роботи використовувались такі теоретичні методи як: дедукція, аналіз, класифікація, порівняння та різні символічні моделі. З емпіричних методів можна виділити метод аналізу документів і продуктів діяльності досліджуваного підприємства.

Інформаційною базою дослідження є річні фінансові звіти підприємства за 2013,2014 та 2015 роки, нормативно-правові документи, спеціалізована література та інтернет джерела.

Курсова робота складається з вступу, в якому визначається мета,завдання, предмет та об'єкт дослідження; з теоретичної частини; з практичної частини, де досліджується обране підприємство; з третьої частини, в якій розповідається про шляхи вдосконалення організації безготівкових розрахунків; з зроблених висновків, додатків та списку використаних джерел, які були застосовані для виконання курсової роботи.



РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Поняття, зміст та способи організації безготівкових розрахунків

Розрахункові відносини в Україні зумовлені наявністю товарного виробництва, товарного обороту грошей. Грошові засоби, що надходять у підприємство, підлягають обов'язковому зберіганню на рахунках в банках, за виключенням залишку готівки в касі і сум виручки, які можуть витрачатися на місці в порядку, встановленому банком.

Безготівкові грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів, відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, створюючи економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення і розширення власного виробництва.

Розрахунки підприємств і організацій між собою, а також з органами фінансово-кредитної системи здійснюються, переважно, без участі грошей у формі готівки, тобто у безготівковому порядку.[10]

Безготівоквий грошовий обіг - це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержуванням товарів та їх оплатою. Переваги безготівкового обігу перед готівковим очевидні - прискорюється обіг грошових коштів господарських суб'ектів, значно скорочуються суспільні витрати обігу, збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо. [9]

Безготівкові розрахунки - це перерахування грошових коштів з рахунку підприємства-платника на рахунок підприємства-отримувача [4,с.122]; розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Важливим нормативно-правовим документом в регулюванні безготівкових розрахунків є Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976 (зі змінами і доповненнями). Інструкція встановлює загальні правила, форми і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Згідно з Інструкцією, безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.[12]

Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це, по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

За економічним змістом безготівкові розрахунки бувають товарного і нетоварного характеру. До товарних відносяться розрахунки між підприємствами за реалізовані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи і надані послуги, а до нетоварних - розрахунки з бюджетом по платежах і податках, погашення банківських позик, відсотків, розрахунки з дебіторами, крім розрахунків за товарними операціями.[13]

В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

* внутрішньодержавні (внутрішньоміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);

* міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав).

Безготівкові розрахунки класифікуються також як:

* гарантовані, тобто, такі що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонування грошових засобів;

* негарантовані, тобто, такі за яких платіж не гарантується;

Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть буди:

* прямі - здійснюються безпосередньо між постачальниками;

* транзитні - здійснюються за наявності проміжних структур (ланок).[14]

Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійснені народногосподарського обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю їх проходження.

Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати таким вимогам:

1) забезпечувати своєчасність платежу за реалізовані товари і послуги;

2) створювати умови для взаємного контролю платників і одержувачів коштів за дотриманням розрахункової та договірної дисципліни, а також для банківського контролю;

3) не допускати позапланового перерозподілу коштів у процесі розрахунків;

4) сприяти зближенню моментів отримання та оплати товарно- матеріальних цінностей.[10]

Велике значення має встановлення ринкових розрахунково-платіжних видносин між господарськимим суб'єктами.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм вланості, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банки шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка кліента списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягуванння та безакцептне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускається.

Господарські суб'єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні договорів.

Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків.

Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискорені обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам - власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро-, так із макроекономічної точок зору.[9]

У відповідності до порядку ведення касових операцій в народному господарстві України всі державні, кооперативні, акціонерні, орендні, установи, колективні, спільні та інші підприємства, об'єднання, організації та установи, незалежно від форми власності та виду діяльності, мають поточні рахунки в банку і зобов'язані зберігати свої грошові кошти в банківських установах.

Поточний рахунок - це рахунок підприємства, відкритий в уповноваженій установі банку для зберігання грошових коштів та проведення операцій по розрахункових рахунках підприємства.

Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності, а також їх відокремленим підрозділам для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими розрахунками відповідно до чинного законодавства України.

Фінансовим посередником у безготівкових розрахунках виступає банк, який надає послуги своїм клієнтам-підприємствам.

Обслуговуючим банком - називають банк, у якому відкрито рахунки підприємств, організацій, установ усіх форм власності, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, банків та установ, та який здійснює для них на договірних засадах будь-яку з операцій чи послуг, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно вище вказаного закону, рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення усіх видів банківських операцій відкриваються у будь-яких банках України за вибором клієнта і згодою цих банків. Чинним законодавством України не встановлено обмежень щодо кількості поточних рахунків, які можуть відкривати юридичні особи в банківських установах. Підприємство має право відкрити поточні та депозитні рахунки як в національній, так і в іноземній валюті.

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України, та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.

При здійсненні безготівкових розрахунків можуть застосовуватися акредитивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми за розрахунковими чеками, банківськими платіжними картками, причому клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (платіжне доручення, платіжна вимога, чек, акредитив) і вказують їх під час укладання договорів.

Безготівкові розрахунки передбачають рух коштів по рахунках в банках юридичних чи фізичних осіб. Тому доцільно розглянути питання щодо видів рахунків.

Банки можуть відкривати поточні, депозитні, бюджетні, позикові рахунки, субрахунки для філій, представництв тощо. Найбільш поширене сьогодні використання поточних та депозитних рахунків. Види банківських розрахунків наведено на Рис.1.1.

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 1.1. Види рахунків в банку

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують такі основні способи платежу:

1) перерахування грошових коштів (безпосередньо не пов'язане з банківським кредитом) з поточного рахунку платника;

2) надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей із кредитного рахунку платника на банківський рахунок одержувача;

3) розрахунок шляхом заліку взаємної заборгованості платників, за якими взаємні зобов'язання боржників і кредиторів один перед одним погашаються в рівновеликих сумах і лише за різницею здійснюється платіж на загальних підставах. Кожна з сторін сплачує або одержує лише різницю платіжної суми, яка не покривається зарахуваннями;

4) гарантована оплата постачальнику з попереднім депонуванням коштів на окремих банківських рахунках в установах банку за місцем знаходження платника і з наступним їх списанням з цього рахунку після зарахування грошей на рахунок одержувача в установі банку, де йому відкритий поточний рахунок.

Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашені грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб.

Критерії вибору способу платежу пов'язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообігу коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції.

У сучасній кризовій економіці України на перший план виходить такий спосіб платежу, як попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг.

Спосіб попередньої оплати підкреслює аномальність економічних відносин, що існують у вітчизняній економіці, не дає можливість на ділі оптимізувати економічні інтереси суб'єктів системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців. Нормативними актами передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику).

Використання способу платежу на основі попередньої оплати - це наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, монополізму постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот в належному стані. В умовах платіжної кризи зростає значення способу розрахунків на основі здійснення - заліку взаємної заборгованості. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства.

Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов'язань між господарськими суб'єктами. Залік взаємної заборгованості у міжнародних розрахунках називають клірингом. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованності обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження відповідної суми податків до бюджету.[12]

1.2 Принципи організації безготівкових розрахунків на підприємстві

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має правильне визначення її принципів - основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.[15]

Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроекономічному рівні мають розглядатися у взаємозв'язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків впливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб'єктів сфери безготівкового обігу платника, одержувача грошових коштів банку.[16]

Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення).

Принципи безготівкових розрахунків - це вихідні положення які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюється також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.

Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків:

1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків. При кризовому стані економіки недотримання цього принципу призводить до відтоку грошей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до посилення тіньового характеру економіки.

2. Грошові розрахунки і платежі підприємств (організацій) усіх форм власності здійснюється через установи банків, як правило, в безготівковому порядку за документами, що передбачені правилами проведення цих розрахунків. Готівкові розрахунки характерні лише для невеликих за сумою міжгосподарських платежів і обмежених витрат на внутрігосподарські потреби. В кризовій економіці здійснення розрахунків між господарськими суб'єктами готівкою (а часто й валютною іноземних держав), минаючи установи банків і поза їх нім контролем, посилює нелегальний режим функціонування багатьох підприємств і організацій, призводять до розширення дефіциту реальних “живих” грошових коштів.

3. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну відпуску товарів - необхідна умова забезпечення економічності безготівкових платежів. Проведення оплати товарів і послуг після їх відвантаження (відпускання, надання) без затримки платежу свідчить про високу платоспроможність підприємств і ефективну платіжну та договірну дисципліну в народногосподарському обороті країни.

4 . Платежі за товари і послуги з рахунка підприємства здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що повідомляє постачальника у порядку і в терміни, непередбачені договором. Цей принцип організації безготівкових розрахунків відображає основоположну роль споживача (покупця) в системі ринкових відносин.

5. Безготівкові розрахунки проводяться за рахунок і в межах коштів, шо є на рахунку платника, або його права на одержання кредиту (банківського чи комерційного). Якщо на рахунку покупця немає достатніх грошових коштів, платежі не можуть бути здійснені в принципі “Не постачати, не маючи гарантій оплати” - правило ринкових відносин. Банком відкривається і обслуговується картотека неоплачених вчасно розрахункових документів. Платежі проводяться в міру надходження грошових коштів на рахунок платника.

6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум з рахунка платника. Банк зобов'язаний проконтролювати ці рахунки, щоб попередити зловживання, що мають місце під час оплати безтоварних документів. Якщо буде встановлено факт подання в банк безтоварних розрахункових документів, то банк зобов'язаний стягнути штраф з підприємства (організації), яке виписало такий документ.

7. Постачальники і покупці (споживачі) мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу. Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Необхідним є використання найраціональних форм і способів безготівкових розрахунків у даних фінансово-господарських умовах.

8. Розрахунки між суб'єктами підприємницької діяльності можуть здійснюватись готівкою. При цьому постачальник -- отримувач коштів повинен суму отриманої готівки провести через касову книгу і повернути її в повному обсязі на свій рахунок у банк. Використання готівки, пов'язане з виплатою заробітної плати, премій, винагород, матеріальної допомоги, дивідендів, провадиться тільки через її отримання з кас банків. Такий порядок дає змогу контролювати своєчасну сплату податків, внесків та інших обов'язкових платежів, розмір яких залежить від фонду оплати праці.[5,с. 31]

Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки (Рис.1.2). [17]



Размещено на http://www.allbest.ru

Рис 1.2. Організація безготівкових розрахунків підпорядковується відповідним принципам і вимогам

Специфіка прояву принципів організації безготівкових розрахунків у вітчизняній економіці виражається лише несприятливими кризовими умовами господарювання.

Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї системи розрахунків (платіжної кризи).[14]

1.3 Форми безготівкових розрахунків та особливості їх застосування на підприємстві

Безготівкові розрахунки в Україні здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов`язані з використанням різних видів розрахункових документів. Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в окремих випадках - банк. Розрахунковий документ - це відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів.

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватися вексельна, акредитивна та інші касові форми розрахунків, а також форми розрахунків за допомогою розрахункових чеків. Усе більшого поширення набувають розрахунки банківськими платіжними картками: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, меморіальний ордер, розрахунковий чек, банківські платіжні картки.

Розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків (але не менше, ніж два). Розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу (час роботи з клієнтами, який встановлюється самостійно з банком та зазначається в його внутрішніх правилах), виконують в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня.[14]

Платіжне доручення - це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів; запобігають виникненню кредиторської заборгованості в покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позичками. Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (Рис. 1.3).



Рис. 1.3. Розрахунки платіжними дорученнями

1 - постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги); 2 - постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги; 3 - покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення; 4 - банк покупця списує з його рахунка кошти; 5 - банк покупця повідомляє покупця - власника рахунка про списання коштів; 6 - банк покупця передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника; 7 - банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника; 8 - банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.[6, с. 87]

Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перераху вання до бюджету сум податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до державних цільових фондів.

Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунка в банку або розрахунки між постачальником і покупцем платіжним дорученням неможливі, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним доручення через підприємства зв'язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються у разі переказу коштів на виплату заробітної плати працівникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні банківські установи.

Так само переказують окремим громадянам пенсії, заробітну плату, авторський гонорар, витрати, пов'язані з відрядженням, тощо. У таких випадках підприємство-платник виписує платіжне доручення, де визначено призначення вказаної суми, на підприємство зв'язку і передає його в банк. До доручення додаються бланки заповнених грошових переказів на отримувачів і загальний список отримувачів грошей.

Розрахунки платіжними дорученнями мають ряд позитивних сторін у порівнянні з іншими формами розрахунків, а саме:

- відносно простий і швидкий документооборот;

- прискорення руху коштів;

- можливість використання даної форми розрахунків за нетоварних платежів.

Розрахунок платіжною вимогою-дорученням.

Платіжні вимоги-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина - вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина - доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитися від акцепту платіжної вимоги-доручення, коли товари (послуги) не було замовлено; коли товари відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено з порушенням строку; коли вони недоброякісні, некомплектні; коли не погоджено ціну товару. Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення можлива тоді, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або неукомплектованої частини товарів; у разі завищення цін, арифметичних помилок у товарно-транспортних документах тощо.

Розрахунок за допомогою платіжної вимоги-доручення здійснюється за схемою (Рис. 1.4).

Рис. 1.4. Розрахунок платіжною вимогою-дорученням

1 - постачальник відвантажує продукцію покупцеві; 2 - разом з документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату; 3 - покупець передає платіжну вимогу-доручення в банк, який його обслуговує, для переказу коштів; 4 - банк покупця (платника коштів) списує з рахунка покупця кошти; 5 - банк покупця сповіщає випискою покупця - власника рахунка про списання коштів з його розрахункового рахунка; 6 - банк покупця направляє в банк постачальника платіжну вимогу-доручення; 7 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника (отримувача коштів); 8 - банк постачальника сповіщає постачальника (власника рахунка) про надходження коштів на рахунок (випискою з розрахункового рахунка). [6, с. 90]

Розглянута форма розрахунків об'єднує розрахунки платіжними дорученнями і платіжними вимогами-дорученнями.

Позитивні її якості полягають у такому: вона більше відповідає фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців; зміцнює договірні відносини в господарстві; прискорює оформлення розрахункових документів; платіж здійснюється за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових і товарно-транспортних документів постачальника.

Розрахунок чеком.

Чек - письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунка пред'явнику чека відповідну грошову суму.

У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.

Розрахунковий чек - це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству - отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні застосовуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані послуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з підприємствами зв'язку.

Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право чекодавця - звертатися до банку з вимогою щодо оплати чека; обов'язок банку - виконати цю вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом. Відповідно до чекової угоди клієнту дозволяється використовувати його власні, а також залучені кошти для оплати своїх чеків. Банк сплачує готівкою або безготівковим переказом коштів з рахунка чекодавця на рахунок пред'явника чека

Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодавством, а визначається потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками мають умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його зобов'язань перед кредитором. Зобов'язання погашається тільки після повної оплати чека банком-платником.

Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання відповідних правил: банк зобов'язаний упевнитися в достовірності чека (форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису чекодавця зразку підпису, який є в банківській установі). Чек може бути оплачений тільки тій особі, яку вказано в ньому (іменний чек); або пред'явнику, коли чек видано на пред'явника. Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов'язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні кошти для покриття своїх чеків (кошти на рахунку чекодавця чи кредит). За видачу чека без покриття чекодавець несе відповідальність. Банк-платник, підпис якого на чеку відсутній, як правило, не несе відповідальності перед власником чека за його оплату, крім випадків, коли чек банком акцептовано.

Розрахунок чеком здійснюється за схемою, наведеною на рис. 1.5.

Рис. 1.5. Розрахунок чеком

1 - постачальник передає товар покупцеві; 2 - покупець передає чек постачальнику; 3 - постачальник передає чек у свій банк; 4 - банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця; 5 - банк платника списує кошти з рахунка покупця товару; 6 - банк платника повідомляє платника про списання коштів; 7 - банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти; 8 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 9 - банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок. .[6, с. 92]

Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів; неможливість розрахунків чеками на велику суму; складність оформлення чека.

Розрахунки акредитивами.

Акредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця.

Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов використання задепонованих коштів (власних або залучених). Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей готівкою. Чинність акредитива, як правило, не перевищує 15 днів з моменту відкриття. Платнику надано право змінювати умови акредитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Коли документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.

Існує кілька видів акредитивів.

Покритий - це такий акредитив, який передбачає попереднє депонування коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з розрахункового рахунка платника і переказує ці кошти в банк постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий рахунок "Акредитив".

Депонування коштів в установі банку постачальника можна здійснити також і за рахунок кредиту, отриманого платником у банку-емітенті. Проте для кожного конкретного акредитива можна використати тільки одне джерело платежу, тобто виставляти акредитив частково за рахунок власник коштів, а частково за рахунок кредиту не дозволяється.

Непокритий - це акредитив, коли платежі постачальнику гарантує банк.

Відзивний - це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником.

Безвідривний - це акредитив, який не можна змінити або анулювати без згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.

Використання акредитивної форми розрахунків обумовлюється в угоді між постачальником і покупцем, в якій указують конкретні умови розрахунків за акредитивом, строк його дії, вид акредитива, спосіб його виконання, банк постачальника і покупця.

Невикористана сума акредитива повертається банку платника для зарахування на рахунок, з якого депонувалися кошти.

Схему здійснення рахунків з використанням акредитивної форми наведено на рис. 1.6.

Рис. 1.6. Розрахунок з використанням акредитива

1 - покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив; 2 - банк покупця відкриває акредитив; 3 - банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива; 4 - банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму; 5 - банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива; 6 - відвантаження товару; 7 - покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива; 8 - банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива; 9 - банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 10 - банк постачальника повідомляє про це свого клієнта. [6, с. 94]

Для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.

Покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств-покупців.

Вексельна форма розрахунків.

Вексельна форма розрахунків - це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

Вексель - це письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

За своєю суттю вексель є абстрактним борговим зобов'язанням. Його абстрактність полягає в тому, що він не обумовлений попереднім виконанням будь-яких договірних зобов'язань.

Приклад: підприємство А (покупець) уклало угоду з підприємством Б на поставку товару. Розрахунок за угодою здійснюється векселем, який підприємство А виписує на користь підприємства Б (продавця). Підприємство Б чомусь не виконало своїх зобов'язань за угодою. У цьому разі підприємство А не звільняється від обов'язків сплатити за векселем і не може скористатися фактом невиконання продавцем своїх зобов'язань за угодою для несплати за векселем. Підприємство Б також не втрачає права вимоги за векселем. У цьому полягає основна властивість векселя - вексельна сила - право безумовної вимоги платежу від усіх зобов'язаних за векселем осіб.

З наведеного прикладу випливає, що вексель - це грошове зобов'язання, тобто грошовий документ зі строго визначеним відповідним набором реквізитів. Це означає, що векселем є тільки той документ, який уміщує всі необхідні реквізити векселя, визначені Положенням про переказний і простий векселі.Векселі різняться за емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб'єктом, що здійснює оплату, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред'явлення та іншими ознаками. Класифікацію векселів за різними ознаками зображено на рис. 1.7.

Векселі казначейські - один із видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету.

Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів.

Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному використовується для мобілізації грошових ресурсів.



Рис 1.7. Класифікацію векселів за різними ознаками

Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій. Він визначає умови погашення вексе-ледавцем-боржником своїх обов'язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.[6, c.98]

Простий (соло-вексель) виписується і підписується покупцем (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, указаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником

Переказний вексель (тратта) - це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трасанта), боржника (трасата) і отримувача платежу (ремітента). Такий вексель виписує та підписує кредитор (трасант).

Ремітент - власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу - комісійну винагороду за надану банком послугу щодо переказу вказаної у векселі суми у встановлений термін з рахунка векселедавця на рахунок власника векселя.

Забезпечений вексель - це вексель, гарантований заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцю доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби, обладнання.

Векселі на пред'явника - це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим.

Доміцильований вексель - це такий, у якому застережено, що даний вексель підлягає сплаті третьою особою - доміцилянтом за місцем проживання платника (або в іншому місці). Конкретне місце платежу вказується на векселі векселедавцем і пред'являється до оплати доміцилянту, який не є відповідальною особою за векселем,тобто не несе жодної відповідальності, якщо платіж не буде здійснено.

Доміцилювання переказного векселя може інколи підвищити його внутрішню вартість, тому що усуває труднощі, що могли б виникнути в разі здійснення платежу в іншому місці.

Вексель може існувати в паперовій або безпаперовій формі - як записи на електронних рахунках.[17]

Отже, з всього вищезазначеного можна зробити висновок, що безготівкові розрахунки - це досить зручний, різноманітний та ефективний інструмент для використання його суб'єктами господарювання в своїй економічній діяльності. Він дозволяє кожному підприємству розраховуватися зручним для нього шляхом залежно від потреб та стану цього підприємства та спростити процеси обігу та використання грошей.



РОЗДІЛ ІІ. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ НА ПРАТ «ЛІКТРАВИ»

2.1 Загальна характеристика фінансово-економічної діяльності підприємства

Приватне акцiонерне товариство "Лiктрави" є правонаступником майнових прав та обов'язкiв головного орендного пiдприємства "Лiктрави", органiзацiї орендарiв цього пiдприємства та Закритого акцiонерного товариства «Лiктрави», що було засноване вiдповiдно до рiшення загальних зборiв органiзацiї орендарiв згiдно iз Законом України "Про оренду майна державних пiдприємств та органiзацiй" та "Про господарськi товариства". Підприємство знаходиться за адресою м.Житомир Шосе Київське, буд.21. Середня кількість працівників - 231 особа. Статутний капітал суб'єкта складає 1008372 грн. Основним акціонером виступає ТОВ «МБ Бетайлінгунгс ГМБХ» (Німеччина), яке має в своєму активі 99,35% акцій. Підприємство має рахунки в банках як в національній, так і в іноземній валюті.

Метою дiяльностi Товариства є одержання прибутку на основi здiйснення виробничої, торговельно-комерцiйної, посередницької та iнших видiв дiяльностi в порядку та на умовах, що передбаченi чинним законодавством та Статутом. Вищим органом Товариства є Загальнi збори. Загальнi Збори можуть вирiшувати будь-якi питання дiяльностi Товариства, в тому числi й тi, що вiднесенi до компетенцiї iнших органiв управлiння. Наглядова Рада є органом, що здiйснює захист прав акцiонерiв, i в межах компетенцiї, визначеної Статутом та чинним законодавством України, контролює та регулює дiяльнiсть виконавчого органу Товариства. З 28 грудня 2011 року, Наглядова Рада складається з 3 (трьох) членiв, якi обираються не бiльше як на 3 (три) роки iз правом їх переобрання на новий строк. Виконавчим органом Товариства, яке здiйснює керiвництво його поточною дiяльнiстю та дiє на колегiальних засадах є Правлiння. Правлiння пiдзвiтне Загальним зборам та Наглядовiй радi, органiзовує виконання їх рiшень. Правлiння вирiшує всi питання дiяльностi Товариства, окрiм тих, що згiдно з чинним законодавством, Статутом або рiшенням Загальних зборiв Товариства вiднесенi виключно до їхньої компетенцiї або компетенцiї Наглядової ради. Кiлькiсний склад Правлiння з 28 грудня 2011 року становить 2 (два) члени. До складу Правлiння входять: Голова правлiння та Член правлiння. Для проведення перевiрки фiнансово-господарської дiяльностi Товариства Загальнi збори можуть обирати Ревiзора. Органiзацiйна структура Пiдприємства представлена рiвнозначними вiддiлами та пiдроздiлами, зокрема: Апарат управлiння, Вiддiл заготiвель, Вiддiл забезпечення якостi, Вiддiл Контролю якостi, Виробнича дiльниця, Енерго-механiчний вiддiл, Вiддiл збуту i маркетингу, Планово-економiчний вiддiл, Вiддiл планування виробництва, Вiддiл реєстрацiї i стандартизацiї, Транспортний вiддiл (див.рис.2.1). Дочiрних пiдприємств ПрАТ "Лiктрави" немає.

Організаційна структура підприємства Прат «Ліктрави» Рис.2.1

Товариство створене з метою здiйснення пiдприємницької дiяльностi для отримання прибутку в iнтересах акцiонерiв товариства. Основними видами дiяльностi Товариства є виробництво фармацевтичних препаратів і матеріалів, виробництво основних фармацевтичних продуктів та оптова торгівля фармацевтичними товарами.

Нижче, на рисунках 2.2 і 2.3 наведено інформацію про виробництво і реалізацію продукції підприємством за 2015 р. та їх собівартість.[21]

Інформація про обсяги виробництва та реалізацію основних видів продукції. Рис 2.2

Інформація про собівартість реалізованої продукції Рис.2.3

ПрАТ "Лiктрави" вiдоме своєю продукцiєю. Основними клiєнтами є пiдприємства, що розмiщенi в по всiй територiї України. Основнi ринки збуту - Україна та країни СНД. Перспективнiсть виконання робiт та надання послуг Товариства залежить вiд рiвня попиту на продукцiю, що виробляється пiдприємством. Дiяльнiсть Товариства залежить вiд сезонного фактору. Основнi ризики в дiяльностi емiтента пов'язанi з несвоєчасними платежами клiєнтiв, зростанням цiн на сировину i матерiали. Заходи емiтента щодо зменшення ризикiв полягають у вивченнi кон'юнктури ринку, перевiрцi платоспроможностi клiєнтiв. Товариство придiляє багато уваги пошуку нових замовлень, вивченню ринку лiкарських препаратiв та конкурентних пiдприємств. Канали збуту робiт Емiтента - шляхом укладання договорiв з iснуючими клiєнтами та шляхом залучення нових клiєнтiв. Джерелами сировини є сiльськогосподарськi пiдприємства, якi вирощують лiкарську сировину. Сировина закуповується у постачальникiв, як в Українi, так i за її межами.

Основнi засоби на Приватному акцiонерному товариствi "Лiктрави" представленi будiвлями, спорудами, машинами, станками, устаткуванням, автомобiльно-транспортним парком та iн., сукупна балансова вартiсть яких на кiнець 2015 року складає 68381 гривень. Товариство має в своїй власностi земельнi дiлянки загальною площею близько 6,5га., на яких, власне, й розташованi виробничi, адмiнiстративнi та загальногосподарськi будiвлi. Також ПрАТ «Лiктрави» має орендовану на довгостроковий перiод часу земельну дiлянку загальною площею близько 3 гектарiв. Всi цi об'єкти знаходяться в межах м. Житомира.

На дiяльнiсть товариства впливає: полiтична нестабiльнiсть, погiршення загальної економiчної ситуацiї в країнi, застосування податкової полiтики щодо пiдвищення податкiв, неефективне, суперечне законодавство.

Фiнансування дiяльностi Товариства здiйснюється за рахунок отриманих коштiв вiд проданої продукцiї, крiм того, Товариством залучаються кредитнi кошти. Робочий капiтал достатнiй i в цiлому вiдповiдає поточним потребам пiдприємства, можливi шляхи покращення лiквiдностi полягають в проведеннi заходiв по збiльшенню об'ємiв реалiзацiї, вiдмови вiд зайвих витрат. Для забезпечення безперервного функцiонування пiдприємства як суб'єкта господарювання необхiдним є придiлення вiдповiдної уваги ефективнiй виробничiй дiяльностi, пошуку резервiв зниження витрат виробництва.[20]

2.2 Оцінка фінансового стану Прат «Ліктрави»

Оцінемо фінансовий стан підприємства згідно розрахунку основних показників його діяльності, які проведемо на основі фінансових звітів поданих в Додатку А.

Таблиця 2.1

Оцінка фінансового стану підприємства ПрАТ «Ліктрави»

Показник	2013 р.	2014 р.	2015 р.	2015 р. у % до 2013 р.
Загальна вартість активів, тис.грн	139094	147775	180176	130
Вартість необоротних активів, тис.грн	62389	69006	84813	136
Вартість оборотних активів, тис.грн	76705	78769	93553	122
Дебіторська заборгованість, тис.грн	37601	35101	42626	113
Кредиторська заборгованість, тис.грн	13197	14626	28362	214
Власний капітал, тис.грн	116403	119898	133537	115
Залучений капітал, тис.грн	4527	9724	14833	327
Коефіцієнт співвідношення необоротних і оборотних активів	0,81	0,87	0.90	111
Коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів	1,23	1,14	1,10	89

З розрахунків таблиці 2.1 видно, що вартість активів підприємства за 2 роки збільшилися на 30%. Кредиторська заборгованість та залучений капітал за такий самий період зросли на 14% та 27% відповідно, що свідчить про невелике погіршення фінансового стану підприємства, адже воно не може повність забезпечити свою діяльність за допомогою власних коштів. Також збільшення коефіцієнту співвідношення необоротних і оборотних активів свідчить про зменшення ліквідності суб'єкта господарювання. Якщо тенденція продовжиться, то в перспективі це може негативно відбитися на фінансовому стані підприємста.

Таблиця 2.2

Оцінка ліквідності підприємства ПрАТ «Ліктрави»

Показник	2013 р.	2014 р.	2015 р.	2015 р. у % до 2013 р.
Коефіцієнт покриття загальний (платоспроможності)	4,22	4,34	2,94	69
Коефіцієнт швидкої ліквідності	2,37	2,38	1,50	63
Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності	0,29	0,51	0,15	51
Частка оборотних коштів у загальній сумі активів	0,55	0,53	0,52	94
Частка виробничих запасів у оборотних активах	0,43	0,45	0,49	114

Як видно з даних таблиці 2.2 всі показники ліквідності мають тенденцію до зменшення, що означає зменшення високоліквідних активів підприємства та збільшення його короткострокової заборгованості. Особливо слід відмитити показник абсолютної ліквідності, який в 2015 році зменшився майже вдвічі порівняно з 2013, що підкреслює загальне зниження ліквідності досліджуваного підприємства.