Інвестиції

34.Критерії оцінки інвестиційних проектів

Основним критерієм оцінки інвестиційних проектів визнається підвищення цінності підприємства, факторами чого виступають зростання доходів, зниження виробничого або фінансового ризику, підвищення рівня ефективності діяльності підприємства в результаті прийняття правильних рішень.

Визначення реальності досягнення саме таких результатів інвестиційних операцій - ключове завдання оцінки інвестиційного проекту. Цінність результатів в рівній мірі залежить як від повноти та достовірності вихідних даних, гак і від коректності методів, використовуваних при їх аналізі. Значну роль у забезпеченні адекватної інтерпретації результатів розрахунків відіграють також досвід і кваліфікація експертів і консультантів.

Іншим ие менш важливим критерієм оцінки інвестиційних проектів є оцінка їх ефективності, яка включає два основних аспекти - фінансовий і економічний. Завдання фінансової оцінки - встановити достатність фінансових ресурсів підприємства для реалізації проекту у встановлений термін, виконання всіх фінансових зобов'язань.

Оцінка економічної ефективності полягає у визначенні потенційної здатності інвестиційного проекту зберегти купівельну цінність вкладених коштів і забезпечити достатній темп їх приросту. Даний аналіз будується на визначенні різних критеріїв ефективності інвестиційних проектів, які є інтегральними показниками.

35.Методи оцінки ефективності інвестиційних проектів

Методи оцінки інвестиційних проектів

Серед існуючих у вітчизняній практиці методів оцінки ефективності інвестиційних проектів можна виділити статичні і динамічні. Статичні методи прості у використанні, але недостатньо точні, і придатні для прийняття рішень з невеликим інвестиційним вкладенням (заміна одиниці обладнання) переважно для малих підприємств, що не володіють тимчасовими і фінансовими можливостями для проведення складних розрахунків. У вітчизняній практиці традиційно для розрахунків ефективності капиталообразующих інвестицій використовуються чотири показника.

1. Порівняльна ефективність при обмеженій кількості варіантів капітальних вкладень:

де C1 і С2 - поточні витрати (собівартість) по першому і другому варіантам; К2 і К1 - капітальні вкладення по другому і першому варіантами.

2. Наведені витрати:

де Сi - поточні витрати (собівартість) по i -му варіанту; К. - капітальні вкладення по i -му варіанту; Е н нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

Вибирається варіант з мінімальною величиною наведених витрат.

3. Термін окупності капітальних вкладень:

де К - капітальні вкладення; С1 і С2 - собівартість продукції до здійснення капітальних вкладень і після.

4. Загальна економічна ефективність капітальних вкладень:

де П - річний прибуток; К - капітальні вкладення.

Розрахунки показників ефективності капітальних вкладень статичними методами мають ряд істотних недоліків:

- Відсутність обліку різночасності вкладення коштів і отримання результатів;

- Орієнтація розрахунку основних показників на один рік, що знижує його достовірність;

- Застосування нормативного коефіцієнта ефективності капітальних вкладень, орієнтованого на середні оцінки їх прибутковості незалежно від конкретних умов інвестування;

- Відсутність урахування інфляції;

- Відсутність обліку ризику і невизначеності в здійсненні вкладень.

Проте розрахунки даних показників при невеликих розмірах інвестицій і відсутності достовірної інформації але всім етапам їх здійснення дозволяють відхилити неефективні вкладення і прийняти в короткі терміни досить правильні рішення.

36.Методи нарахування амортизації

Відповідно до П(С)БО 7 амортизація основних засобів нараховується із застосуванням наступних методів:

- прямолінійного;

- зменшення залишкової вартості;

- прискореного зменшення залишкової вартості;

- кумулятивного;

- виробничого (метод суми одиниць продукції);

- норм і методів нарахування амортизації основних засобів, передбачених податковим законодавством.

Методи нарахування амортизації, запропоновані в П(С)БО 7, можна умовно розбити на два види:

- методи амортизації, використання основних засобів, що базуються на часі, тобто перші чотири у переліку;

- метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об'єктів основних засобів. До нього відноситься виробничий метод нарахування амортизації.

Прямолінійний метод

При використанні прямолінійного метода вартість об'єкта основних засобів, що амортизується, списується однаковими частинами впродовж всього періоду його використання (експлуатації).

Річна сума амортизації визначається діленням вартості, що амортизується, на очікуваний термін використання об'єкта основних засобів:

Місячна сума амортизації визначається діленням річної суми амортизації на 12 місяців.

Метод зменшення залишкової вартості

Суть даного методу полягає у визначенні річної суми амортизації об'єкта основних засобів виходячи із залишкової вартості такого об'єкта на початок звітного року. Річна сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом множення залишкової вартості об'єкта основних засобів на початок звітного року або первинної вартості на дату початку нарахування амортизації на норму річної амортизації.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості

Цей метод є різновидом метода зменшення залишкової вартості. При цьому методі річна сума амортизації визначається виходячи із залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первинної вартості на дату початку нарахування амортизації по введених протягом року об'єктах і подвоєної річної норми амортизації, обчисленої виходячи з терміну корисного використання об'єкта.

Норма амортизації в даному випадку розраховується аналогічно нормі амортизації при використанні прямолінійного метода нарахування амортизації, тобто використовується подвоєна ставка амортизаційних відрахувань, розрахована методом прямолінійного списання. Місячна сума амортизації визначається діленням суми амортизації за повний рік корисного використання на 12 місяців.

Даний метод нарахування амортизації не припускає обов'язкової "наявності" ліквідаційної вартості об'єкта основних засобів. При цьому дотримується правило, за яким сума амортизації останнього року розраховується так, щоб залишкова вартість об'єкта в кінці періоду його експлуатації була не менше його ліквідаційної вартості.

Кумулятивний метод

Річна сума амортизації за цим методом визначається як добуток вартості, що амортизується, і кумулятивного коефіцієнта.

Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця терміну корисного використання об'єкту основних засобів, на суму чисел років його корисного використання.

Виробничий метод

Для окремих видів основних засобів нарахування амортизації здійснюється на підставі сумарного обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) від об'єкта за весь період його експлуатації у відповідних одиницях вимірювання (одиницях виготовленої продукції, відпрацьованому часі, кілометрах пробігу і ін.).

Місячна сума амортизації визначається виходячи з фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки (норми) амортизації.

Виробнича норма амортизації обчислюється співвідношенням вартості об'єкта основних засобів і передбачуваного (очікуваного) підприємством обсягу продукції (робіт, послуг) за весь термін корисного використання такого об'єкта основних засобів. Як вже наголошувалося, вартістю об'єкта основних засобів, що амортизується, є первинна вартість, зменшена на його ліквідаційну вартість.

Місячна сума амортизації визначається множенням норми амортизації на фактичний обсяг діяльності (виробництва) за звітний місяць.

Методи, передбачені податковим законодавством

Крім розглянутих методів нарахування амортизації, підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством. На сьогоднішній день податкова амортизація нараховується відповідно до ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.94 р. (у редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.97 р.), із змінами і доповненнями (далі - Закон про податок на прибуток).

Проте, як відомо, застосування норм і методів амортизації основних засобів, передбачених податковим законодавством, жодним чином не зближує дані бухгалтерського і податкового обліку основних засобів.

Амортизація інших необоротних матеріальних активів

Крім методів амортизації об'єктів основних засобів, П(С)БО 7 передбачені методи і для нарахування амортизації інших необоротних матеріальних активів, облік яких ведеться на однойменному рахунку 11 "Інші необоротні матеріальні активи" загального Плану рахунків.

Амортизація інших необоротних активів нараховується із застосуванням двох методів, розглянутих вище, а саме:

- прямолінійного методу;

- виробничого методу.

Амортизація нематеріальних активів

Згідно п. 25 П(С)БО 8 нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягом терміну їх корисного використання, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкту активом. При визначенні терміну корисного використання об'єкту нематеріальних активів слід враховувати:

- терміни корисного використання подібних активів;

- передбачуваний моральний знос;

- правові або інші обмеження терміну використання об'єкту;

- інші чинники.

37.Оцінка ефективності цінних паперів

Фінансові інвестиції представляють собою довгострокові фінансові вкладення в цінні папери, корпоративні спільні підприємства, що забезпечують гарантовані джерела доходів або поставок продукції. Це активна форма використання тимчасово вільних коштів підприємства шляхом вкладення капіталу в акції, облігації, депозитні сертифікати, до статутних фондів спільних підприємств і т.д.

Поняття "цінний папір" відображає право інвестора на конкретну власність і визначає умови, за яких він може скористатися цим правом. Ця цінний папір може бути передана іншому інвестору, який у цьому випадку разом з даної папером набуває всі права та обов'язки по ній. Всі папери - від заставної квитанції до акції компанії - є цінними паперами. Термін "цінний папір" (security) означає законодавчо визнане свідоцтво права на отримання очікуваних в майбутньому доходів за конкретних умов.

Оцінка ефективності цінних паперів проводиться за допомогою показника, який називається ставкою дохідності (або просто прибутковістю). Прибутковість цінного паперу визначається як відношення суми отриманого доходу до фінансових вкладень в цю цінний папір, виражена у відсотках. Для оцінки фінансових інвестицій компанії в цілому використовується середній рівень прибутковості, який враховує структуру цінних паперів, що мають різний рівень прибутковості.

Головне завдання фінансового аналізу полягає в тому, щоб виявити найбільш ефективні цінні папери за допомогою визначення розміру майбутніх доходів, умов їх отримання і ймовірності реалізації цих умов. У процесі аналізу вивчаються обсяг і структура інвестування у фінансові активи, визначаються темпи його зростання, а також прибутковість фінансових вкладень у певні цінні папери і фінансових інвестицій в цілому.

Оцінка ефективності окремих фінансових інструментів може проводитися за допомогою як абсолютних, так і відносних показників. Абсолютні показники характеризуються двома видами:

1) поточна ринкова ціна фінансового інструменту (цінного паперу);

2) внутрішня вартість цінного паперу виходячи з суб'єктивної оцінки кожного інвестора.

Відносний показник - це дохідність у відсотках.

Різниця між ціною і вартістю паперу полягає в тому, що ціна - це об'єктивний декларований показник, а внутрішня вартість - розрахунковий показник, результат власного суб'єктивного підходу інвестора.

Поточна вартість фінансового інструмента залежить від трьох основних чинників: очікуваних грошових надходжень, тривалості прогнозованого періоду одержання доходів і необхідної норми прибутку. Часовий горизонт прогнозування залежить від виду цінних паперів. Так, для облігацій і привілейованих акцій він звичайно обмежений, для звичайних акцій термін дії не обмежується.

Дуже важливим фактором є норма прибутку. Вона закладається інвестором в алгоритм розрахунку як дисконту і відображає, як правило, прибутковість альтернативних даному інвестору варіантів вкладення капіталу. Це може бути розмір процентної ставки за банківськими депозитами, рівень відсотка за державними облігаціями, і т.д.

Для окремих цінних паперів існують свої особливості моделей розрахунку поточної вартості та прибутковості. Це залежить від різноманіття формування поворотного грошового потоку за окремими видами цінних паперів.



38.Види та форми іноземного інвестування

Іноземними інвестиціями визнаються цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку (п. 2 ст. 1 Закону).

Види іноземних інвестицій:

Будь-які види цінних паперів, корпоративних прав у конвертованій валюті;

Будь-яке рухоме і нерухоме майно та майнові права;

Валюта України;

Іноземна валюта;

Грошові вимоги та вимоги виконання договірних зобов'язань, що гарантовані відповідними банками, у конвертованій валюті;

Права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті відповідно підтверджено;

Право на здійснення господарської діяльності;

Інші цінності.

Форми іноземних інвестицій:

Придбання прав на використання природних ресурсів і на користування землею;

Придбання інших майнових прав;

Інші форми за договорами з вітчизняними підприємцями;

Придбання нерухомого чи рухомого майна, або окремих видів цінних паперів;

Створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, або придбання у власність діючих підприємств повністю;

Пайова участь у спільних підприємствах, або придбання частки діючих підприємств;

Політична стабільність, яка в кінцевому підсумку є найважливішою ознакою для прийняття рішення про доцільність інвестування, оскільки зарубіжні інвестори просто не будуть ризикувати своїми капіталами в нестабільному політичному середовищі;

Сприятливий економічний клімат, підтримування низького й передбачуваного рівня інфляції;

Достатній розвиток інфраструктури виробництва та ринку, наявність або можливість створення зон вільної торгівлі.

39.Показники що характеризують привабливість акцій методика їх розрахунку

Під інвестиційною привабливістю розуміють наявність економічного ефекту (доходу) від вкладення коштів у цінні папери (акції та корпоративні облігації) даного акціонерного товариства (емітента) при мінімальному рівні фінансового ризику.

При цьому виділяють акції первинного та вторинного ринку.

оцінюють інвестиційну привабливість за допомогою показників ринкової активності, які характеризують положення (простих) акцій підприємства на ринку цінних паперів.

При первинному розміщенні для оцінки інвестиційної привабливості акцій використовуються показники, що характеризують поточний фінансовий стан підприємства, у тому числі показники:

фінансової стійкості;

ліквідності та платоспроможності;

оборотності активів і власного капіталу;

рентабельності.

При оцінці акцій, що обертаються на вторинному ринку, використовуються показники ринкової активності, що характеризують вартість і ступінь ліквідності акцій, на які, в свою чергу, впливає розмір дивідендних виплат. Відстеження придбаних акцій необхідно для правильного вибору часу їх продажу у разі втрати або, навпаки, для придбання додаткової кількості акцій того ж емітента в разі поліпшення їх інвестиційних якостей. Будучи акціонером, інвестор отримує доступ до інформації про фінансове становище акціонерного підприємства і може розрахувати і проаналізувати значення коефіцієнтів ринкової активності, що характеризують положення акцій на ринку цінних паперів. Коефіцієнти ринкової активності можна розділити на три групи:

коефіцієнти, що характеризують вартість акцій;

коефіцієнти, що характеризують дивідендні доходи акціонерів;

коефіцієнти, що характеризують ліквідність акцій.

Аналіз надійності цінних паперів, що базується на обчисленні показників, які були розглянуті в даній роботі, рекомендується здійснювати з використанням табличній форми, де зручно оцінювати абсолютні значення показників у сукупності, порівнювати їх з даними альтернативних варіантів і в кінцевому рахунку оцінювати їх інвестиційну привабливість.

40.Фінансові інститути як суб'єкти інвестиційної діяльності

Фінансові інститути -- це посередники, що забезпечують зустріч позичальника та кредитора, емітента й інвестора, тобто безпосередніх учасників фінансових операцій на фінансовому ринку. Вони забезпечують трансформацію тимчасово вільних грошових коштів у позиковий та інвестиційний капітал. Фінансові інститути сприяють зменшенню витрат обігу для продавців і покупців фінансових активів (інструментів, послуг), беруть на себе фінансові ризики, підвищують ефективність фінансових угод. Фінансові посередники є водночас інститутами інфраструктури фінансового ринку.

Інвестиційна діяльність фінансових інститутів, як і діяльність нефінансових фірм, також може описуватися за допомогою теорій Кейнса або Тобіна. Суттєва відміна цієї групи інвесторів полягає в тому, що вони інвестують не у матеріальні, а фінансові активи. Такі фірми можуть максимізувати прибуток шляхом нових кредитів (або купівлі фінансових активів) до певної межі - на графіку до тієї точки, де горизонтальна лінія термінових депозитів (позикового капіталу) буде перетинати лінію прибутку за новими фінансовими активами.

Розрізняють економіки з нульовими чистими інвестиціями, чисті інвестиції з достатніми та від'ємними величинами. Суспільство з нульовими чистими інвестиціями характеризується умовами, при яких економіка не зростає і запаси капіталу залишаються сталими. В економіці з достатніми сталими інвестиціями відбувається класичне розширене відтворення, повністю відтворюються елементи основного та оборотного капіталу, а також капіталізується частина національного доходу. А якщо чисті інвестиції становлять від'ємну величину, тоді в економіці не забезпечується відтворення зношених засобів виробництва новими, відбувається скорочення товарних запасів, суспільство споживає більший за обсягом чистий продукт, ніж виробляє. Сучасна економіка України якраз і відображає стан суспільства з від'ємною величиною чистих інвестицій.

41.Міжнародні інститути які здійснюють інвестиційну діяльність

У широкому розумінні міжнародними є ті інвестиції, реалізація яких передбачає взаємодію учасників, що належать різним державам. У вузькому значенні міжнародна інвестиція -- це інвестиція за кордон або іноземна інвестиція.

Із країни базування здійснюється експорт капіталу, вона є місцем переважного базування інвестиційного суб'єкта (для фізичної особи -- це країна громадянства, для юридичної -- країна реєстрації). Інвестування капіталу, його безпосереднє вкладення здійснюється у приймаючій країні. Країни базування іноді називають країнами-донорами, а приймаючі країни -- реципієнтами інвестицій.

З напрямком руху інвестиційних ресурсів пов'язані поняття "відтік капіталу" (або "втеча капіталу") та "чистий приплив капіталу". Відтік або втеча капіталу -- це переведення значних розмірів капіталу в країни з більш сприятливим інвестиційним кліматом (для уникнення високого оподаткування, негативних наслідків інфляції та ін). Головною мотивацією втечі капіталу є гарантованість його вигідного розміщення в інших країнах. Чистий приплив капіталу -- це різниця між обсягом надходження грошових коштів з-за кордону (через позики і продаж іноземним інвесторам фінансових активів) та обсягом вивозу капіталу у формі позик іноземним позичальникам чи купівлі фінансових активів зарубіжних емітентів.

Розрізняють дві форми вивозу капіталу:

1) вивіз підприємницького капіталу, тобто його розміщення у виробничі підприємства країн-імпортерів (реципієнтів);

2) вивіз позичкового капіталу -- у вигляді займів, кредитів тощо. Підприємницький капітал, в свою чергу, поділяється на прямі та

портфельні інвестиції.

Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для інвестування економіки країни. Найважливіші з них:

- прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, у тому числі спільних підприємств;

- портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним інвесторам цінних паперів;

- кредити, позики та гранти міжнародних фінансових інституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агентств, банків тощо.

Інститути міжнародного інвестування

Міжнародні фінансові інститути поділяються всесвітні та регіональні. До всесвітніх відносяться Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та Банк міжнародних розрахунків. Регіональні створюються за континентальною ознакою: Європейський банк реконструкції та розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку та ін. Міжнародні та регіональні фінансово-інвестиційні організації створюються на базі багатосторонніх угод між державами. їхня мета -- сприяти розвитку міжнародного та регіонального фінансового співробітництва, розвитку зовнішньої торгівлі, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Найбільш впливовими міжнародними валютно-кредитними установами є група Всесвітнього банку (Світовий банк), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) та інші. Умови діяльності цих фінансових інститутів визначаються їх статутами і різняться між собою, що зумовлено специфікою функціонування цих інститутів.

42. Вплив амортизації на інвестиційний процес методи нарахування амортизації

Сьогодні стимулювання інвестиційної діяльності підприємств та оновлення їх технічної сторони виробництва шляхом регулювання податку на прибуток підприємства може здійснюватись кількома способами: зниженням бази оподаткування, наданням податкових пільг, регулюванням ставки на прибуток. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено ряд заходів, що реалізуються з метою звуження бази оподаткування. Прибуток до оподаткування зменшується на суму затрат, пов'язаних з науково-технічним забезпеченням основної діяльності, а також удосконаленням основних фондів, які підлягають амортизації і не перевищують 10% сукупної балансової вартості основного капіталу підприємства.

Потужним інструментом стимулювання інвестиційної активності та зростання зайнятості населення в найбільш пріоритетних галузях економіки виступає ефективна амортизаційна політика. Доцільним на даному етапі розвитку вважаємо використання прискореної амортизації, що фактично дозволить фірмам приховувати в неоподатковуваних амортизаційних фондах значну частку одержуваного ними прибутку, але за подальшого направлення їх на інвестиції. Така амортизаційна політика змінює структуру сукупного попиту та ВВП, вона активізує інвестиційний попит і зменшує споживчий.

Досвід розвинутих країн показує, що саме амортизація є основним елементом формування капіталу в нестабільній економіці, де не працює ринок довгострокових кредитів та обмежені чисті капітальні вкладення. Для використання амортизаційної політики при стимулюванні капіталовкладень необхідно, щоб, по-перше, податкова амортизація значно перевищувала економічну, і, по-друге, стимулювати використання амортизаційних відрахувань тільки на інвестиційні цілі [2]. Вирішення першої проблеми можливе через створення єдиного національного класифікатора груп основних фондів з визначенням нормативних строків їх служби і відповідно до цього встановити методи та норми податкової амортизації, виходячи з національних пріоритетів розвитку.

Проблему цільового використання амортизаційних відрахувань можна розв'язати за допомого:

· Акумуляції амортизаційних відрахувань в амортизаційному фонді та використання його лише на інвестиції в основний капітал. У випадку використання таких коштів на інші цілі необхідно включати їх в оподатковуваний прибуток і нараховувати податок на загальних основах;

· Стимулювання інвестиційного використання амортизаційних відрахувань шляхом впровадження механізму інвестиційного податкового кредиту або податкової знижки [1];

Нині амортизаційні відрахування використовуються вітчизняним бізнесом на власний розсуд, як правило для поповнення оборотних активів, і не є вагомим інвестиційним ресурсом. В такій ситуації держава зобов'язана використовувати певні методи для стимулювання розвитку бізнесу, модернізувати власні виробничі потужності за рахунок внутрішніх джерел.

Для початку вирішення проблеми ефективності використання амортизаційних відрахувань доцільно буде запровадити обмежені в часі і просторі податкові інструменти стимулювання інвестиційної активності бізнесу. До таких інструментів слід віднести інвестиційну податкову знижку. Основними критеріями до надання якої мають бути 100% використання амортизаційних відрахувань на інвестиційні цілі, технологічних характер інвестицій, відсутність наднормативного незавершеного будівництва виробничого призначення.

Відповідно до П(С)БО 7 амортизація основних засобів нараховується із застосуванням наступних методів:

- прямолінійного;

- зменшення залишкової вартості;

- прискореного зменшення залишкової вартості;

- кумулятивного;

- виробничого (метод суми одиниць продукції);

- норм і методів нарахування амортизації основних засобів, передбачених податковим законодавством.

Методи нарахування амортизації, запропоновані в П(С)БО 7, можна умовно розбити на два види:

- методи амортизації, використання основних засобів, що базуються на часі, тобто перші чотири у переліку;

- метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об'єктів основних засобів. До нього відноситься виробничий метод нарахування амортизації.

Размещено на Allbest.ru