Інвестиції

Фінансові інвестиції оцінюються за розміром принесеного ними доходу. З цього погляду всі цінні папери однорідні, вони становлять право на прибуток незалежно від того, у яку галузь або сферу економіки засвідчують вкладення позичкового капіталу. Капіталізована оцінка доходу, принесеного цінними паперами, і є власне ціною, або курсом, цих паперів. Рух курсу цінних паперів відбиває, з одного боку, стан і найближчі перспективи розвитку економіки в цілому (фаза циклу, рівень інфляції, стан платіжного балансу, дефіцитність держбюджету тощо), а з іншого -- фінансовий стан конкретного підприємства-емітента зазначених цінних паперів. У такий спосіб реалізується суспільний взаємозв'язок ринків капіталів, ринків інвестованих товарів і рух реальних активів (дійсного капіталу) у процесі відтворення.

Звідси випливає, що замкнутий кругообіг фінансових інвестицій у межах одного підприємства неможливий. Рух фінансових інвестицій -- це відкрита система стосовно конкретного товаровиробника, тобто підприємство тут є тільки частиною системи, підсистемою взаємозв'язків вищого, суспільного порядку. Розглядаючи рух фінансових інвестицій у межах окремого підприємства лише як частину їх суспільного кругообігу, можна відобразити ту частину кругообігу, що охоплює кожне підприємство

20.Класифікація суб'єктів інвестиційної діяльності

Суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами і учасниками) можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі урядів. Головним суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в об'єкти інвестування, приймає рішення щодо форм і способів їх використання, несе повну майнову та фінансову відповідальність за результати використання інвестованих коштів.

Інвестори - це суб'єкти інвестиційної діяльності, що приймають рішення щодо вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Згідно з ПК (п. 14.1.83) інвестор для цілей оподаткування - юридична або фізична особа, яка має відповідні матеріально-технологічні та економічні можливості або відповідну кваліфікацію для користування надрами, що підтверджено документами, виданими згідно із законами (процедурами) країни інвестора, та здійснює пошук, розвідку та видобування вуглеводневої сировини відповідно до угоди про розподіл продукції.

Не заперечуючи товарно-грошового характеру інвестиційних відносин, слід зазначити, що інвестор (власник цінностей, вкладених ним у об'єкти підприємницької діяльності) має змогу утворювати прибуток, виступаючи власником специфічного, на який є попит серед потенційних реципієнтів інвестицій. З другого боку, реципієнти інвестицій (особи, які мають потребу у залученні додаткових інвестиційних коштів) пропонують інвестору певний товар у вигляді, наприклад, корпоративних прав або набуття зобов'язального статусу, що включають в себе право на отримання доходів та прибутків.

Таким чином, однією з ускладнюючих обставин інвестиційних відносин є те, що основні суб'єкти інвестиційного ринку умовно виступають учасниками так званих бартерних відносин. Звідси категорії попиту та пропозиції мають двосторонній характер.

У зв'язку з цим з метою уникнення термінологічної плутанини доцільним було б схематизувати розгляд інвестиційних відносин в одному напрямі - "інвестор" - це "власник товару", що пропонується на ринку, а "реципієнт інвестицій"-споживач інвестиційного товару, або в кожному окремому випадку обов'язково позначити той чи інший контекст (спрямованість) аналізу інвестиційних відносин.

Розмежовують індивідуальні та інституційні суб'єкти інвестиційного ринку.

Згідно із законодавством України індивідуальними суб'єктами інвестиційного ринку можуть бути фізичні особи - як резиденти, так і нерезиденти.

Серед інституційних інвесторів виокремлюють такі три групи:

1. Інституційні інвестори, які здійснюють переважно прямі, точніше, спрямовані інвестиції в обмежене коло підприємств - холдинги, фінансові групи та компанії.

2. Інституційні інвестори, які здійснюють повсюдні інвестиції, не дотримуючись якогось певного, заздалегідь обраного набору об'єктів інвестування.

3. Інституційні інвестори, які здійснюють повсюдні інвестиції, але не мають стабільного портфеля цінних паперів, називаються інвестиційними дилерами.

21.Держава як суб'єкт інвестиційної діяльності

Держава виступає суб'єктом інвестиційної діяльності через свої інститути, господарські товариства (компанії") та корпорації, фінансово-кредитні установи, інших функціональних учасників. Держава бере участь в інвестиційному процесі як безпосередньо через державний сектор економіки, так і опосередковано, через свої інституції, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, НБУ, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет України. У цілому державне інвестування охоплює ті галузі й виробництва, продукція яких має загальнонаціональний характер та які найближчим часом не підлягають приватизації: оборонна промисловість, а також окремі об'єкти державної інфраструктури. Головним критерієм державних вкладень в економіку мають стати їх пріоритетність, ефективність та швидка окупність.

Одним із напрямів втручання держави у розбудову інвестиційного ринку є участь у формуванні його інфраструктури, що відповідала б найбільш розвинутим зразкам. Передусім це стосується системи інвестиційних посередників. Слід враховувати те, що традиційно і в розвинених країнах, і у країнах із перехідною економікою левову частку інвестиційного потенціалу складають грошові кошти населення, а головним, кінцевим реципієнтом інвестицій виступають суб'єкти господарювання. До завдань інвестиційної інфраструктури і, власне, інвестиційних посередників слід віднести організацію системного залучення, акумуляції вільних коштів населення, що не витрачаються на споживання, з подальшим їх інвестиційним спрямуванням до безпосередніх реципієнтів та/або вкладенням (інвестуванням) у реальні об'єкти інвестиційної діяльності. Тобто завданням інвестиційних посередників є системне перетворення інвестиційного потенціалу на реальний інвестиційний ресурс, який професійно вкладається в розвиток реальної економіки. Ураховуючи зазначене функціональне навантаження цього важливого елементу інвестиційного ринку, слід визнати, що його інфраструктура складається із самих інвестиційних посередників, що функціонують як фінансові установи у різних організаційно-правових формах, та доволі складної системи державного регулювання, зокрема на ринку фінансових послуг

Слід підкреслити, що поряд із заощадженнями населення, інвестиційні ресурси, які утворюються в державі, формуються також за рахунок власних ресурсів інвестиційних посередників, тимчасово вільних грошових коштів підприємств, коштів іноземних інвесторів як окреме джерело таких ресурсів, а також коштів держави, інших держав і міжурядових організацій.

22.Форми державного регулювання інвестиційної діяльності

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України. Державне регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом прямого (адміністративно-правового) та непрямого втручання в інвестиційну діяльність.

Держава здійснює регулювання інвестиційної діяльності в різних формах, а саме: 1) створення сприятливих економічних умов для розвитку інвестування, шляхом застосування відповідної податкової політики; амортизаційної політики (методів прискореної амортизації); розширення використання коштів населення та інших позабюджетних джерел; розвиток можливостей використання застави при кредитуванні інвесторів; розвиток фінансового лізингу; створення умов суб'єктам інвестиційної діяльності для формування власних грошових фондів розвитку; 2) пряма участь держави в інвестиційній діяльності, здійснюваній у формі капітальних вкладень, шляхом: розробки, затвердження і фінансування інвестиційних проектів, за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; надання на конкурсних засадах державних гарантій по проектах, які здійснюються за кошти державного або місцевих бюджетів; випуск облігаційних позик для фінансування конкретних інвестиційних проектів; 3) непрямі форми державного регулювання інвестиційної діяльності, шляхом: регулювання бюджетної політики; регулювання грошово-кредитної політики; регулювання фондового ринку; 4) інші форми регулювання інвестиційної діяльності, шляхом: експертизи інвестиційних проектів; захисту законних прав та інтересів суб'єктів інвестиційної діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про інвестиційну діяльність" державне регулювання інвестиційної діяльності включає: 1) управління державними інвестиціями; 2) регулювання умов інвестиційної діяльності; 3) контроль за здійсненням інвестування всіма інвесторами та іншими учасниками інвестиційної діяльності.

Державне регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом: 1) системи податків з диференціацією суб'єктів і об'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг; 2) проведення кредитної та амортизаційної політики, у т. ч. шляхом прискорення амортизації основних фондів; 3) надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв; 4) встановлення державних норм, правил і стандартів; 5) застосування антимонопольних заходів; 6) роздержавлення та приватизації державної власності; 7) визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами; 8) політики ціноутворення; 9) експертизи інвестиційних проектів будівництва; 10) ліцензування спеціальних видів робіт у процесі здійснення інвестиційної діяльності в проектуванні, будівництві, вкладенні інвестицій за межі України; 11) аналізу стану містобудування, прогнозування його розвитку; 12) контролю за дотриманням інвестиційного законодавства, державних стандартів, норм і правил, затвердженої містобудівної документації, інвестиційних програм і проектів будівництва, раціональним використанням територіальних і матеріальних ресурсів; 13) інших заходів.

23.Господарські товариства та корпорації у інвестиційному процесі

Виробниче-господарська діяльність в умовах перехідного періоду, створення підприємств, організацій, товариств і їх об'єднань регулюється законодавством про підприємництво, підприємства, інвестиційну діяльність. Ці суб'єкти можуть здійснювати інвестиції в будь-яких формах: фінансових, реальних, інтелектуальних. Відповідно до законодавства України вони можуть бути співзаснов- никами підприємств з іноземними інвестиціями (спільних підприємств).

Далі будуть розглянуті основні типи виробничо- господарських утворень, що формуються в Україні.

Акціонерне товариство

Акціонерне товариство - це типове підприємство капіталістичного типу, в якому акціонер участь тільки в капіталі підприємства, його Інвестиційній діяльності, а додаткова вартість діляється не пропорційно трудовому внеску працівника, а пропорційно вкладеному капіталу У країнах з розвиненою ринковою економіки більшість акціонерних товариств створюється в інвестиційній сфері, де обертається фінансовий капітал (портфельні інвестиції). Це банки, інвестищ компанії і фонди, трастові компанії і холдинги

Товариство з обмеженою відповідальність це товариство зі статутним фондом сумою не

Ще за кількістю встановлених зарплат, розділених на частини, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах ЇХ внесків.

Зміна вартості майна, внесеного як внесок, також додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки в статутному фонді, якщо інше не передбачене засновницькими документами. Частка статутного фонду учасника згодом може бути передана іншим учасникам або третім особам. Ця частка виплачується йому також при виході з товариства або його спадкоємцям. Спадкоємці при згоді товариства можуть бути до нього прийняті.

Товариство з додатковою відповідальністю

Товариство, статутний фонд якого поділений на частки, що належать учасникам, які відповідають за борги товариства у відповідності до своїх внесків до статутного фонду, а при нестачі цих сум - додатково майном, що належить їм в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до їх внеску, називається товариством з додатковою відповідальністю.

Повне товариство - це товариство, всі учасники якого займаються загальною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальні зобов'язаннями товариства всім своїм майном,

Учасники повного товариства не можуть вступити в будь-які інші товариства, крім акціонерну правонаступники користуються перевагою при вступі в товариство або їм виплачується вартість внеска відповідно до балансу, складеного на дату вихода учасника з складу товариства.

Командитне товариство

Командитне товариство -- товариство, включає, нарівні з одним або декількома учасниками, які несуть повну відповідальність всім своїм майном, також одного або декількох учасників (вкладників), відповідальність яких обмежує сумою внеску в майно товариства.

Законодавство України (Закон України від 21 листопада 1995 р. «Про промислово-фінансові групи»; Указ Президента України від 11 травня 1994 р. № 224/94 «Положення про холдингові компанії, які створюються в процесі корпоратизації і приватизації») передбачає в процесі реформування економіки створення різних виробничо-господарських об'єднань (корпорацій) у вигляді холдингових компаній, фінансово-промислових груп, концернів. Корпорації створюються з метою кооперування виробничо-фінансової консолідації і консолідації інвестиційної діяльності.

Формуються корпорації, як правило, шляхом акціонування капіталів.

Холдингова компанія

Холдингова компанія - компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній з метою здійснення контролю і управління ними має два види холдингів.

Перший вид - чистий холдинг, при якому на компанія виконує тільки функції управління контролю за діяльністю дочірніх фірм.

У другому випадку головна компанія, крім цій управління і контролю, займається також підприємницькою діяльністю як самостійно, так і спільно з дочірніми підприємствами.

З'явилися перші холдинги в кінці минулого століття в США. Це були чисті холдинги, але по мірі розвитку і концентрації виробництва, створення транснаціональних корпорацій, поглинання великими компаній дрібних фірм призвели до того, що зараз будь великій компанії властиві функції холдингу.

Холдингові компанії можуть мати як галузей так і міжгалузевий принцип формування, оргаи вуються в певному регіоні, певній державі і має транснаціональний характер. Перші холдингові панії України створювалися на базі міністерств відомств за галузевою ознакою. Але поступово хЛ рентне середовище, розширення ринків збуту змуЯ холдинги піти шляхом диверсифікації, розширЯ видів продукції, що випускається, проникнення в іі галузі виробництва. Сьогодні функції державні холдингів мало чим відрізняються від функці колишніх міністерств, відомств, великих глави Вони захищають інтереси галузі, субсидують збитня підприємства, прагнуть до монополізму на ринку, Порядок створення холдингів такий. Головне підприємство (засновник) направляє в Міністерств економіки. Фонд Держмайна Антимонопольний обгрунтовують доцільність холдингу. При позитивному рішенні Фонд дежмайна приймає особливий план приватизації підприємств, які збираються створити холдинг, у планах приватизації дочірніх підприємств передбачається виділення контрольних пакетів акцій передача їх в статутний фонд холдингової компанії, головне підприємство здійснює емісію акцій як під власне майно, так і з урахуванням переданих йому контрольних пакетів дочірніх підприємств. Підприємства, що об'єдналися в холдинг, і виробничі об'єднання зберігають при цьому оперативну, виробничу і юридичну самостійність. Стратегія холдингу відносно науково-технічної політики, координації виробництва, фінансового забезпечення інвестицій, зовнішньоекономічної діяльності і т. ін. виробляється спільно.

24.Функціональні учасники інвестиційногоо процесу

Функціональними учасниками інвестиційного процесу можуть виступати:

Фірма-девелопер -- юридична особа, яка бере на себе функції з повної реалізації капіталу, що інвестується. Така фірма зазвичай самостійно здійснює пошук найвигіднішого місця вкладення коштів інвестора, розробку проекту, його фінансування, реалізацію та введення в експлуатацію. Як правило, за свої послуги девелопер отримує від 5 до 10 % загальної суми інвестицій. В угоді з девелопером передбачаються умови, згідно з якими інвестор може відмовитися від проекту, а фірма-девелопер стає його власником та відшкодовує інвестору збитки і втрачені прибутки.

Окремі функції з реалізації проекту в цілому чи його окремого етапу може брати на себе прожект-менеджер (керівник проекту). У ряді випадків для інвестора економічно та доцільно відмовитися від будівельно-монтажних робіт та придбати готові будівлі, споруди чи незавершений об'єкт. Ці послуги для інвестора виконує фірма-ріелтер.

Фірма-ріелтер -- це фірма-посередник з торгівлі нерухомістю. Ріелтери працюють за угодами з продавцями нерухомості. Звичайно плата за послуги фірми коливається від 3 до 10 % суми угоди залежно від складності об'єкта та кон'юнктури ринку нерухомості. Законодавством багатьох країн не передбачається обмеження розміру комісійних, тому максимальний процент у ряді випадків може бути значно вищим.

Інжиніринго-консалтингова фірма -- це фірма, яка займається розробкою на договірних засадах різного роду документації -- інформаційної, науково-технічної, проектно-кошторисної та іншої. Такі фірми накопичують банки даних про умови розміщення тих чи інших об'єктів, галузеві, територіальні і міжрегіональні рівні конкуренції, нормативи, технічні умови виробництва будівельно-монтажних робіт, про регіональні рівні цін на інвестиційні товари. Згодом вони публікують цю інформацію у спеціалізованих періодичних довідниках. Такі фірми залежно від своєї спеціалізації можуть мати у своєму розпорядженні широкий портфель типових проектів, які відповідають рівням світових стандартів.

Будівельна фірма виконує весь комплекс робіт за інвестиційним проектом (проектно-дослідницькі, будівельні, монтажні, пуско-налагоджувальні) та здає інвестору готовий об'єкт “під ключ”. На ринку пропонують свої послуги також порівняно невеликі фірми, які спеціалізуються на окремих видах ремонтно-будівельних та монтажних робіт.

Перш ніж вести переговори щодо укладання договірних відносин з будь-яким учасником інвестиційного проекту, інвестор зобов'язаний скористатися послугами аудиторської фірми. Аудиторські фірми виконують в інвестиційному процесі функції перевірки фінансово-господарської діяльності як самого інвестора, так і інших його партнерів. Аудитори дають оцінку активів і пасивів балансів фірми, розраховують показники ліквідності балансу, здійснюють оцінку інвестиційних якостей цінних паперів, оцінку капіталу самого інвестора та його акціонерів.

Аудитори мають ліцензії на право здійснення перевірок фінансово-господарської діяльності (аудита) та займаються виключно аудиторським обслуговуванням на території тієї держави, яка сертифікувала дану юридичну або фізичну особу. В Україні створено Асоціацію аудиторів, діяльність якої, як і функціонування самих аудиторів, регулюється Законом України “Про аудиторську діяльність”. Однак аудиторських фірм та аудиторів сертифіковано ще недостатньо. У процесі розвитку ринкових відносин і підвищення інвестиційної активності зростатиме і ринок аудиторських послуг.

25.Характеристика інвестиційного ринку

інвестиційний ринок -- це економічна категорія, що являє собою збалансованість попиту та пропозиції на інвестиції. Інвестиційний ринок формує суб'єкт -- інвестор, тобто господарюючий суб'єкт, в якого виникає попит на інвестиції та інвестиційні товари.

У країнах з розвинутими ринковими відносинами інвестиційний попит і пропозиція збалансовані через механізм ціноутворення на базі зрівноважених цін на інвестиції та інвестиційні товари. Система зрівноважених цін формується мікроекономічними пропорціями у процесі виробництва та збуту, головною з яких є співвідношення “інвестиції -- приріст інвестиційних товарів (капітального майна)”. При цьому ринок характеризується випереджаючим розвитком інвестиційної пропозиції та відносно стабільним попитом.

Для стимулювання інвестиційного попиту товаровиробників і розвитку конкуренції між ними держава застосовує систему заходів антимонопольного регулювання.

Механізм дії ціни зрівноваженості полягає у такому. Інвестор, вкладаючи кошти, розраховує отримати максимальний прибуток за мінімальних витрат. Він віддає перевагу найприбутковішим активам (інвестиційним товарам) з найвищою нормою прибутку на вкладений капітал. Ця ефективна галузь залучає більшу масу капіталу. Відповідно попит на інвестиційні товари починає перевищувати пропозицію, та їх ціна збільшується. Висока ринкова ціна таких товарів є індикатором їх привабливості для інвесторів з точки зору віддачі інвестицій -- їх дохідності.

Перелив інвестицій у зазначену галузь призведе, врешті-решт, до підвищення пропозиції цього інвестиційного товару та, як наслідок, до зниження його ціни. Інвестиції ж спрямовуватимуться на нові високоприбуткові виробництва, що у майбутньому неминуче призведе до розширення попиту на інвестиційні товари, виробництва їх нових видів і стимулювання діяльності інвесторів у використанні прибутку та нагромадженні капіталу, а також до створення умов для розвитку будівельних фірм, які виступають на ринку основними продавцями інвестиційного товару. У примітивному розумінні, фінансовий ринок капіталу -- це місце зустрічі, де підприємці та фірми, які прагнуть запозичити гроші, зустрічаються з тими, в кого вони є вільними.

Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень і поточних доходів потенційному інвестору, як правило, не вистачає. Крім цього, інвестор зазвичай намагається залучити акціонерний капітал з метою зменшення ризику та розподілу відповідальності. На рис. 1 наведена схема ринкових відносин, суб'єктом яких є інвестор.

Сегментація інвестиційного ринку -- це сукупність ринку споживчих товарів, ринку споживчого кредиту, ринку інвестиційних товарів і ринку фінансових ресурсів.

Ринок реальних активів (інколи вживається термін “матеріальні чи фізичні активи”) пропонує такі інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пуско-налагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи і відкриття, досвід, знання, ноу-хау, інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку як інвестиційний товар реалізується також робоча сила, тобто продається здатність до праці за наймом.

Ринок фінансових ресурсів поділяється на: грошовий ринок (ринок цінних паперів -- боргових свідоцтв з термінами погашення менше одного року); ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій); кредитний ринок (боргових зобов'язань за довгостроковими кредитами). Іноді цей ринок називають ринком позичкового капіталу.

Ринок капіталів, у свою чергу, класифікується як первинний (розміщення нових цінних паперів) та вторинний (торгівля цінними паперами, які були випущені раніше і перебувають в обігу). Фондові біржі є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже перебувають в обігу. Корпорація, акціями якої здійснюється торгівля на фондовій біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і, відповідно, не отримує будь-якого прибутку від їх продажу. Також існують вторинні ринки для інших фінансових активів.

Найважливішою складовою ринку інвестицій є ринок інвестиційних товарів. Виробництво і рух цих товарів на ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. У країнах з розвинутою ринковою економікою мережа таких елементів є надзвичайно широкою. Головне завдання інвестиційної інфраструктури -- обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту. Основним інвестиційним товаром є продукція проектно-дослідницьких, будівельних, монтажних підприємств, фірм і постачальників матеріально-технічних ресурсів, яка в основному забезпечує інвестиційний процес.

На інвестиційному ринку працює велика кількість різних посередників, які створюють його інфраструктуру. Саме взаємодіями цих посередників і характеризується стан інвестиційного ринку.

Інвестиційний ринок -- це система, що включає:

- суб'єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і науково-дослідні організації та ін.);

- об'єктів (матеріальні і нематеріальні, права, ліцензії, патенти, ноу-хау та ін.);

- інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, інженерно-консультаційні фірми, суд, арбітраж та ін.);

- ринковий механізм;

- контроль з боку держави за дією ринкового механізму.

26.Конюктура інвестиційного ринку

Кон'юнктура інвестиційного ринку - це форма виявлення на інвестиційному ринку в цілому, або на окремих його сегментах системи факторів (умов), які визначають співвідношення попиту, пропозиції, цін та конкуренції [3].

Для кон'юнктура інвестиційного ринку характерні 4 стадії:

1) Підйом кон'юнктури, який пов'язано з підвищенням активності ринкових процесів у зв'язку з пожвавленням економіки в цілому. Він характеризується ростом обсягів попиту на об'єкти інвестування. Підвищенням рівня цін, розвитком конкуренції серед інвестиційних посередників.

2) Кон'юнктурний бум, який пов'язано з різким зростанням попиту на усі інвестиційні товари, які пропозиція не дивлячись на ріст, задовольнити не може. Одночасно ростуть ціни на усі об'єкти інвестування, підвищуються доходи інвесторів та інвестиційних посередників.

3) Ослаблення кон'юнктури, яке пов'язане із зниженням інвестиційної активності у зв'язку із спадом в економіці в цілому, відносно повним насиченням попиту на об'єкти інвестування та деяким надлишком їх пропозиції. Для цієї стадії характерні спочатку стабілізація, а потім і початок зниження рівня цін на рільшість об'єктів інвестування. Відповідно понижаються доходи інвесторів та інвестиційних посередників.

4) Кон'юнктурний спад - це найбільш не сприятлива стадія на інвестиційному ринку з позицій інвестиційної активності. Вона характеризується найнижчим рівнем попиту та скороченням обсягів пропозиції об'єктів інвестування. На цій стадії КІР суттєво знижуються ціни на об'єкти інвестування, а доходи інвесторів та інвестиційних посередників падають до самої низької позначки, а в ряді випадків інвестиційна діяльність є збитковою.

У зв'язку з тим, що кон'юнктура інвестиційного ринку постійно змінюється, то її необхідно систематично досліджувати для формування ефективної інвестиційної стратегії та прийняття економічно обґрунтованих інвестиційних рішень. Вивчення кон'юнктури інвестиційною ринку охоплює такі стадії:

* Поточне спостереження за інвестиційною активністю і, в першу чергу, в тих сегментах ринку, в яких планується здійснити, або вже здійснюється інвестиційна діяльність.

* Аналіз поточної кон'юнктури інвестиційного ринку та виявлення сучасних тенденцій її розвитку. Цей аналіз складається з виявлення особливостей конкретних сегментів інвестиційного ринку і тих змін, які відбуваються на ринку у момент спостереження порівняно з попереднім періодом.

* Прогнозування кон'юнктури інвестиційного ринку дня вибору основних напрямків стратегії інвестиційної діяльності та формування інвестиційного портфелю. Основна задача прогнозу - визначити тенденції факторів, які формують інвестиційних клімат та які впливають на стан інвестиційного ринку у перспективі.

27.Інвестаційна привабливість та інвестиційний клімат в Україні

Однією з головних задач, які стоять перед інвестором на ринку інвестицій є вибір об'єктів інвестуванні компаній та фірм тих галузей, які мають найкращі перспективи розвитку та можуть забезпечити найбільш високу ефективність інвестицій. Основою такого вибору є оцінка та прогнозування інвестиційної привабливості регіонів, окремої сфери діяльності (галузі) та підприємств чи фірм.

Інвестиційна привабливість регіонів України оцінюється на базі 5 узагальнюючих показниках, які у свою чергу включають такі аналітичні показники:

1Рівень загальноекономічного розвитку регіону

2Рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону.

3. Демографічна характеристика регіону

4. Рівень розвитку ринкових відносин та комерційної інфраструктури регіону.

5. Рівень кримінальних, екологічних та інших ризиків.

У світовій та вітчизняній практиці для визначення інвестиційної привабливості підприємства використовується методика визначення стану підприємства за даними бухгалтерської фінансової звітності, яка включає в себе розрахунок групи показників, вибір яких залежить від цілей, що ставить перед собою інвестор.

В Україні в основу методики визначення інвестиційної привабливості підприємства використовується Положення "Про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації", затверджене Наказом Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України від 26.01.2001 р. № 49/121 та зареєстрованого у Міністерстві Юстиції України 8.02.2001 р. № 121/ 5312 [2]

Відповідно до цього Положення оцінка підприємства включає в себе: як вертикальний аналіз (визначення питомої ваги окремих статей фінансових звітів) так і горизонтальний аналіз (порівняння величин відповідних показників за декілька періодів, їх зміни та тенденції, а також порівняння з іншими підприємствами галузі).

Основним джерелом інформації для визначення інвестиційної привабливості с бухгалтерська (фінансова) звітність підприємства за два останні календарні роки та останній звітний період, а саме: бухгалтерський баланс Ф.1 (річний або квартальний), звіт про дебіторську або кредиторську заборгованість (Ф.І б), звіт про фінансові результат діяльності підприємства (Ф2), звіт про фінансово-майновий сіан (ФЗ), примітки до річної фінансової звітності (Ф5) та при необхідності, розшифровки дебіторсько-кредиторської заборгованості, структури запасів, готової продукції, основних фондів тощо.

Оцінка фінансового стану підприємства складається з таких етапів:

* оцінка майновою стану підприємства га динаміка його зміни;

* оцінка фінансових результатів діяльності підприємства;

* оцінка ліквідності;

* аналіз ділової активності;

* аналіз платоспроможності (фінансової стійкості);

* аналіз рентабельності.

Інвестиційний клімат - це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та іноземних інвесторів.

Сприятливий інвестиційний клімат повинен забезпечити насамперед захист прав інвестора від інвестиційних ризиків, тобто непередбачених втрат доходу й капіталу.

До чинників, що формують інвестиційний клімат країни відносять:

- рівень розвитку продуктивних сил та стан інвестиційного ринку - це стан та структура виробництва, рівень розвитку робочої сили, стан ринку інвестиційних товарів та послуг.

- політичні та правові чинники - створення відповідного законодавчого та нормативного поля, яке залежить від політичної волі законодавчої та виконавчої гілок влади; заходи з державної підтримки та стимулювання інвестиційної діяльності; досягнення стабільносіі національної грошової одиниці; валютне регулювання; забезпечення привабливості об'єктів інвестування.

- стан фінансово-кредитної системи та діяльність фінансових посередників: інвестиційна діяльність комерційних банків; рівень розвитку та функціонування пара банківської системи; інвестиційна політика НБУ.

- статус іноземного інвестора: режим іноземного інвестування; діяльність міжнародних фінансово-кредитних інституцій; наявність вільних економічних та офшорних зон.

- інвестиційну активність населення: відносини власності в державі; стан ринку нерухомості; стабільність національної валюти тощо [5, с. 33-34].

Сьогодні в Україні формування сприятливого інвестиційного клімату здійснюється з метою створення позитивного інвестиційного іміджу України за кордоном відповідно до Указу Президента України "Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні" від 12 липня 2001 року N 512/2001[1].

28.Характеристика інвестиційних ресурсів

Функціонування ринкової економічної системи в Україні можливе лише за умови зростання ефективності використання інвестиційних ресурсів у формі фінансових, матеріальних, нематеріальних та трудових, які залучаються для здійснення вкладень в об'єкти інвестування (рис. 8.1).

Фінансові ресурси, зокрема, грошові кошти, в інвестиційній діяльності відіграють найбільшу роль. По-перше, вони можуть трансформуватися у будь-яку іншу форму інвестиційних ресурсів шляхом придбання предметів та засобів праці, інновацій, робочої сили та інших елементів виробництва, а, по-друге, тільки грошові кошти дають можливість інвестору вибирати будь-який об'єкт інвестування. Інвестиційні ресурси у вигляді цінних паперів, які вкладаються в об'єкти інвестування, зокрема, у статутний фонд, в Україні майже не використовуються. Інвестиційні ресурси у формі матеріальних, нематеріальних та трудових вкладаються виключно в процес виробництва.
Процес формування усіх інвестиційних ресурсів тісно пов'язаний з початковим накопиченням капіталу, або створенням статутного фонду. Статутний капітал -- це сума внесків (паїв) засновників підприємства для забезпечення його життєдіяльності. Статутний капітал може включати не тільки грошові кошти, але й інші матеріальні та нематеріальні активи, цінні папери, права користування тощо. Початкове накопичення капіталу може здійснюватися як в рамках самого підприємства, так і в масштабах країни в цілому (в процесі розподілу та перерозподілу національного доходу формується фонд споживання та фонд накопичення, останній в свою чергу, використовується для формування інвестиційних ресурсів).

Базою формування інвестиційних ресурсів підприємства може бути і капітал, призначений для збільшення статутного фонду та реінвестицій, зокрема, це: чистий прибуток, амортизаційні відрахування; кошти, одержані від реалізації капітальних активів; надходження від продаж окремих фінансових інструментів та інші джерела.

Основною метою формування інвестиційних ресурсів підприємства -- є задоволення потреб у придбанні необхідних інвестиційних активів та оптимізація їх структури з позицій забезпечення ефективних результатів інвестиційної діяльності.

З урахуванням цієї мети процес формування інвестиційних ресурсів має базуватися на таких принципах:

1. Принцип врахування перспектив розвитку інвестиційної діяльності. У процесі формування обсягів та структури інвестиційних ресурсів варто враховувати усі стадії інвестиційного процесу -- передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну.

2. Принцип забезпечення відповідності обсягу залучених інвестиційних ресурсів обсягу інвестиційних потреб підприємства. Загальна погреба в інвестиційних ресурсах підприємства базується на розрахунках загальних обсягів реального та фінансового інвестування.

3. Принцип забезпечення оптимальної структури інвестиційних ресурсів із позицій ефективної інвестиційної діяльності. Умови формування високих кінцевих результатів інвестиційної діяльності залежать від структури сформованих інвестиційних ресурсів. Оптимальна структура забезпечує фінансову рівновагу розвитку підприємства в процесі здійснення інвестиційної діяльності, з іншої сторони неоптимальна структура -- генерує ризики у фінансовій сфері підприємства тобто приводить до банкрутства підприємства.

4. Принцип забезпечення мінімізації витрат з формування інвестиційних ресурсів із різних джерел. Така мінімізація витрат здійснюється в процесі управління вартістю капіталу, який залучається для інвестиційної діяльності з метою одержання максимальної суми чистого прибутку.

5. Принцип забезпечення високоефективного використання інвестиційних ресурсів у процесі інвестиційної діяльності. Інвестиційні ресурси, які тимчасово не використовуються, можуть втрачати свою вартість із часом. Тому формувати інвестиційні ресурси слід враховуючи темпи інфляції та інші фактори, які впливатимуть на вартість протягом строку реалізації інвестиційної діяльності [5, с. 380-382].

Реалізація цих принципів є основою процесу управління формування інвестиційними ресурсами підприємства

29.Джерела фінансування в інвестиційній діяльності

Джерела фінансування інвестиційної діяльності -- це джерела виникнення цінностей, які вкладаються в об'єкти інвестування. Від підбору джерел фінансування залежить не тільки життєздатність інвестиційної діяльності, а й розподіл кінцевих доходів, ефективність використання авансованого капіталу, фінансова стійкість підприємства, що здійснює інвестування. Склад і структура джерел фінансування інвестицій залежать від діючого механізму господарювання підприємства.

У найбільш загальному випадку розрізняють зовнішні та внутрішні джерела фінансування інвестиційної діяльності.

Згідно Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок:

1. власних фінансових ресурсів інвестора (власних коштів) (прибутку, амортизаційних відрахувань, страхових відшкодувань від стихійних аварій та лих, нагромаджень та заощаджень громадян та юридичних осіб);

2. позикових фінансових ресурсів інвесторів (банківських та державних кредитів та позик, облігаційних позик);

3. залучених коштів (коштів, отриманих від розміщення акцій, пайових та інших внесків громадян та юридичних осіб);

4. бюджетних інвестиційних асигнувань;

5. безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань громадян та юридичних осіб.

Власні джерела інвестицій характеризують загальну вартість коштів підприємства, що забезпечують його інвестиційну діяльність і належать йому на правах власності.

Іншим джерелом фінансування інвестиційної діяльності виступають залучені кошти, тобто фінансові кошти, які не належать інвестору, але приймають участь у господарському обороті підприємства. До залучених коштів відносять надходження від продажу акцій, а також пайові та інші внески громадян і юридичних осіб.

Ще одним джерелом фінансування інвестиційної діяльності виступають позикові кошти, тобто фінансові ресурси, які підприємство обов'язково повинно повернути. До позикових коштів належать банківські та державні кредити і позики, облігаційні позики тощо.

Інвестиційна діяльність також може здійснюватись за рахунок бюджетних інвестиційних асигнувань. Традиційно фінансування капітальних вкладень здійснювалось переважно за рахунок бюджетних коштів. Але збільшення дефіциту державного бюджету не дає надії розраховувати на розв'язання інвестиційних проблем за рахунок централізованих джерел фінансування.

Джерелом фінансування інвестиційної діяльності можуть виступати також благодійні та безоплатні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян.

Співвідношення видів фінансування інвестиційної діяльності (в тому числі співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування) формує структуру капіталу підприємства. Фінансова політика кожного підприємства повинна бути спрямована на оптимізацію цього співвідношення та забезпечення раціональної структури капіталу.

30.Методи фінансування в інвестиційній діяльності

Метод фінансування -- це процес залучення інвестиційних ресурсів з метою фінансування інвестиційної діяльності. Форма фінансування -- це зовнішні прояви сутності методу фінансування. Таким чином, окремо взятий метод фінансування може мати свої форми вираження. При цьому, відокремлювані в рамках конкретного методу форми об'єднує їх економічна сутність, яка дозволяє відносити їх саме до певного методу фінансування інвестицій. Наприклад, залучення кредиту та емісія облігацій є формами запозиченого фінансування (яке нами розглядається як метод фінансування), оскільки їх залучення відповідає умовам поверненості, строковості та платності, і дозволяє об'єднати їх в рамках одного методу фінансування.

До основних методів фінансування інвестицій відносять:

Повне самофінансування передбачає здійснення інвестування виключно за рахунок власних внутрішніх джерел. Але у зв'язку з обмеженістю внутрішніх фінансових ресурсів цей метод має обмежену сферу застосування і використовується для реалізації невеликих інвестиційних проектів, а також при фінансовому інвестуванні.

Акціонування передбачає широкомасштабне залучення зовнішніх фінансових ресурсів шляхом емісії акцій підприємства. Як правило, цей метод фінансування інвестицій використовується для здійснення широкомасштабної модернізації виробничих потужностей, регіональної та товарної диверсифікації. В окремих випадках, коли ринкова ціна кредитних ресурсів є дуже високою, доцільно збільшувати частку акціонерного капіталу шляхом випуску додаткових акцій.

Позикове фінансування використовується при інвестуванні капіталу в інвестиційні об'єкти з високою дохідністю і швидкою окупністю. За рахунок довгострокових банківських кредитів, як правило, покривається частина початкових капіталовкладень. Для підприємства вигідно, коли погашення суми основного боргу відкладається на стадію експлуатації. Короткострокові банківські кредити залучаються для створення товарно-матеріальних запасів, а комерційні кредити постачальників дозволяють прискорювати фінансовий цикл підприємства і зменшувати загальну потребу в інвестиційних ресурсах.

Лізинг (оперативний, фінансовий, компенсаційний) використовується у випадках, коли власних фінансових ресурсів для придбання основних виробничих засобів недостатньо, або коли мова йде про інвестиції в проекти з невеликим життєвим циклом та високим рівнем змінюваності технологій.

Найчастіше на практиці застосовується не один метод фінансування, а комбінація різних способів. Таке фінансування називається змішаним.

Останнім часом у країнах з ринковою економікою великого поширення набув метод проектного фінансування.

Це один зі способів позикового фінансування, за якого реальність отримання грошового потоку забезпечується шляхом виявлення і розподілу всього комплексу пов'язаних з проектом ризиків між його учасниками (підрядчиками, фінансовими організаціями-кредиторами, державними органами, постачальниками сировини, споживачами готової продукції) та ін. Залежно від того, яку частку ризику приймає на себе кредитор, виділяють три форми проектного фінансування: з повним регресом на позичальника, без будь-якого регресу, з обмеженим регресом. Під регресом розуміють вимогу погасити позичені гроші.

31.Інвестиційний проект та його основні ознаки

Інвестиційний проект - це спеціальним способом підготовлена документація, що містить максимально повний опис і обґрунтування всіх особливостей майбутнього інвестування. У такому розумінні проект є документованим інвестиційним планом.

Інвестиційний проект - це комплекс заходів, що здійснюються інвестором з метою реалізації свого плану нарощування капіталу. Дії інвестора мають бути оптимальними для досягнення поставлених цілей при обмежених часових, фінансових та матеріальних ресурсах.

Разом з тим, розгляд проекту як документу призводить до певних спрощень його сутності та ототожнення з бізнес-планом або техніко-економічним обґрунтуванням. Однак, на відміну від поняття «інвестиційний проект» терміном «бізнес-план» позначають спеціальний документ, що містить тільки економічний план реалізації проекту та його обґрунтування. Бізнес-план є складовою інвестиційного проекту.

Слід зазначити, що інвестиційний проект як план дій інвестора в обраному напрямку впливає на ефективність самого процесу інвестування. Можна стверджувати, що за наявності плану інвестор (чи його менеджер по проекту) досягне вищих результатів, ніж за відсутності плану (проекту) інвестування. Проект вносить системність та організованість у процес інвестування.

Виходячи з визначення суті проекту, виділяють такі його головні ознаки:

- наявність чітко сформованої мети проекту;

- структуризація проекту за цілями;

- обов'язкова зміна стану проекту для досягнення його мети;

- обмежений бюджет, тобто обмеженість ресурсів;

- наявність часових рамок, тобто обмеженість проекту в часі;

- неповторність.

Отже, інвестиційний проект - це система організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, які визначають систему взаємопов'язаних у часі й просторі та узгоджених з ресурсами організаційних заходів і дій, спрямованих на розвиток підприємства.

До основних ознак класифікації проектів, які впливають на трудомісткість проведення передінвестиційних досліджень, розробки проекту та оцінки доцільності його реалізації можна віднести: масштаб, складність, обсяг початкового бюджету, тривалість. Саме співвідношення цих ознак між собою дає чітке уявлення про надвеликі, великі, середні та малі проекти.

Тому визначення типу проекту за співвідношенням між основними ознаками має суттєве значення для його розробки та деталізації проведення оцінки ефективності. Насамперед, враховуючи, що розробка бізнес-плану чи ТЕО проекту є надзвичайно важливим елементом ведення бізнесу сьогодні, і вартість послуг за проведення передінвестиційних досліджень може перевищити сам бюджет проекту.

32. Класифікація інвестиційних проектів

Інвестиційний проект - це комплекс заходів, що здійснюються інвестором з метою реалізації свого плану нарощування капіталу. Дії інвестора мають бути оптимальними для досягнення поставлених цілей при обмежених часових, фінансових та матеріальних ресурсах.

За цілями інвестування:

-- інвестиційні проекти, що забезпечують приріст об'єму випуску продукції;

-- інвестиційні проекти, що забезпечують розширення (оновлення) асортименту продукції;

-- інвестиційні проекти, що забезпечують підвищення якості продукції;

-- інвестиційні проекти, що забезпечують зниження собівартості продукції;

-- інвестиційні проекти, що забезпечують рішення соціальних, екологічних та інших завдань.

За рівнем автономності реалізації:

-- інвестиційні проекти, незалежні від реалізації інших проектів підприємства;

-- інвестиційні проекти, залежні від реалізації інших проектів підприємства.

За терміном реалізації:

-- короткострокові інвестиційні проекти з періодом реалізації до одного року;

-- середньострокові інвестиційні проекти з періодом реалізації від одного до трьох років;

-- довгострокові інвестиційні проекти з періодом реалізації понад три роки.

За об'ємом необхідних інвестиційних ресурсів:

-- невеликі інвестиційні проекти (до 100 тис. дол. США);

-- середні інвестиційні проекти (від 100 до 1000 тис. дол. США);

-- крупні інвестиційні проекти (понад 1000 тис. дол. США). За схемою фінансування:

-- інвестиційні проекти, що фінансуються за рахунок внутрішніх джерел;

- Інвестиційні проекти, що фінансуються за рахунок акціонування (первинної або додаткової емісії акцій);

-- інвестиційні проекти, що фінансуються за рахунок кредиту;

-- інвестиційні проекти зі змішаними формами фінансування.

Залежно від видів інвестиційних проектів, наведених у цій класифікації, диференціюються вимоги до їх розробки.

33.Управління інвестиційним портфелем

Під інвестиційним портфелем розуміють цілеспрямовано сформовану сукупність об'єктів реального та фінансового інвестування для здійснення інвестиційної діяльності відповідно до обраної стратегії. Більшість інвесторів обирають для здійснення інвестування більше одного фінансового інструменту.

Інвестиційний портфель підприємства -- це сукупність інвестиційних активів підприємства, зібраних у відповідності з його інвестиційною політикою, які управляються як єдине ціле (з єдиної точки зору). Тобто під інвестиційним портфелемрозуміють сукупність інструментів, відібраних для вкладення коштів відповідно до стратегічних настанов інвестора.

Портфель цінних паперів -- це цілеспрямовані вкладення в цінні папери з метою управління ними як єдиним цілим. У портфель можуть входити цінні папери одного типу (акції) або різні інвестиційні цінності (акції, облігації, ощадні сертифікати тощо). Таким чином портфель цінних паперів -- це сукупність зібраних воєдино різних фінансових цінностей, які служать інструментом для досягнення конкретної мети інвестора.

Головною метою формування інвестиційного портфеля є реалізація політики фінансового інвестування підприємства шляхом підбору найбільш дохідних та безпечних фінансових інструментів.

Процес формування портфеля цінних паперів здійснюється після того, як конкретизовано цілі формування інвестиційної стратегії, визначені пріоритети формування інвестиційного портфеля та оптимізовано пропорції інвестиційних ресурсів у розрізі окремих видів портфелів.

Основними етапами формування портфелю цінних паперів є:

1. вибір оптимального типу портфеля;

2. оцінка прийнятного співвідношення ризику та доходності;

3. визначення початкового складу портфеля;

4. вибір схеми управління портфелем.

Кожний інвестор формує свій портфель цінних паперів виходячи з власних міркувань та уподобань. Разом з тим виділяють основні принципи, що лежать в основі формування будь-якого інвестиційного портфеля.

1) Одним з основних принципів інвестування є доходність, тобто можливість отримання інвестором певних доходів у майбутньому, які складаються з курсової різниці та дивідендів чи процентів по даним цінним паперам.

2) наступною метою інвестора при виборі цінних паперів є безпека вкладень.

Безпека -- це здатність емітента взяти відповідальність перед інвестором за залучені кошти і забезпечити їх захист від можливих потрясінь.

3) наступним принципом інвестування є ріст вкладень. Цінними паперами, що забезпечують великий ріст, вважаються прості акції молодих компаній, які впроваджують нові технології і "ноу-хау".

4) Показником ліквідності для інвестора є можливість швидкого та безболісного перетворення цінних паперів у гроші. Ліквідність -- властивість фінансового засобу перетворюватись у гроші.