Сутність та аналіз екологічного оподаткування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади екологічного оподаткування в Україні

1.1 Сутність та становлення екологічного оподаткування

1.2 Основні елементи екологічного податку

Розділ 2. Оцінка сучасного стану екологічного оподаткування в Україні

2.1 Аналіз екологічного оподаткування в Україні

2.2 Сучасні аспекти розподілу екологічного податку в контексті забезпечення екологізації національної економіки

Розділ 3. Напрями удосконалення системи екологічного оподаткування

3.1 Світовий досвід екологічного оподаткування

3.2 Проблеми та шляхи вдосконалення екологічного оподаткування

в Україні

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Підвищена світова увага до проблем забезпечення екологічної стабільності та збереження євроінтеграційного курсу служать ефективним стимулом для змін у природоохоронній політиці України. Спільні дії містять цільові орієнтири щодо охорони довкілля, які знайшли відображення у положеннях Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року». Серед них - наближення екологічного законодавства України до законодавчих норм Європейського Союзу (ЄС), створення до 2015 року наукового еколого-економічного обґрунтування системи екологічних податків для стимулювання суб'єктів господарювання до раціонального природокористування.

Для України означені проблеми набувають особливої актуальності також у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу та розпочатою реформою податкової системи, яка, з-поміж іншого, передбачає і структурні зміни щодо більш широкого застосування екологічних податків. Розгляд особливостей їх функціонування у ЄС може сприяти активізації цього процесу. Адже у нормативно-правових актах, які регулювали природоохоронні й податкові відносини суб'єктів господарювання в Україні, поняття і окремі види «зелених» податків та їх здатність впливати на процеси охорони навколишнього природного середовища не знаходили належного відображення. Відповідно і вивчення цих проблем певний час перебувало поза межами дослідницької уваги.

Прийняття Лісабонського договору та активний розвиток податкового законодавства ЄС зумовили певне відставання сучасних механізмів правового регулювання справляння екологічних податків в Україні у контексті євроінтеграції. У руслі цих процесів порівняльно-правовий аналіз екологічних податків ЄС та України виходить за рамки суто наукового інтересу, сприяючи реалізації стратегічних завдань адаптації вітчизняного законодавства до acquis communautaire та вирішенню наукового завдання еколого-правового обґрунтування екологічного оподаткування.

Питаннями екологічного оподаткування займалися такі вчені як Антоненко С.В., Бережна І.В., Веклич О.О., Камбур О.Л., Костицький В.В., Кушнірчук Ю.М., Лутковська С.Ю., Маслюковська О.П., Мищенко В.С., Мельник Л.Г., Мороз В.П., Олійник О.І., Покатаєва О.В., Ревенко Е.В., Серебрянський Д.М., Синякевич І.М., Тищенко А.Н., Хвесик Ю.М. та інші. Проте, наукові праці присвячені питанням фіскального означення екологічного податку, удосконаленню його адміністрування, при цьому аспектам розподілу надходжень від нього приділяється недостатньо уваги.

Метою курсової роботи є теоретичне обґрунтування заходів щодо удосконалення екологічного оподаткування в Україні у контексті стратегічних завдань адаптації вітчизняного законодавства до acquis communautaire.

Для досягнення поставленої мети були поставлені такі завдання:

- розкрити теоретичну сутність та становлення екологічного ооподаткування в Україні;

розглянути основні елементи екологічного податку;

оцінити сучасний стан екологічного оподаткування в Україні;

проаналізувати практичні аспекти розподілу екологічного податку в контексті забезпечення екологізації національної економіки;

дослідити світовий досвід екологічного оподаткування;

виявити проблеми та запропонувати шляхи вдосконалення екологічного оподаткування в Україні.

Об'єктом дослідження є система суспільних відносин, які виникають у сфері правового регулювання впровадження і справляння екологічних податків як засобу реалізації природоохоронної політики України.

Предметом дослідження є особливості впровадження і справляння екологічних податків у законодавстві України.

При написанні курсової роботи використані загальнонаукові та спеціальні методи: діалектичний - для врахування об'єктивних процесів наукової розробки і запровадження екологічних податків, системний (системно-структурний, системно-функціональний) - для розгляду правових інструментів оподаткування, а також принципів, видів та функцій екологічних податків у їх комплексності та взаємозв'язку; синтезу, аналізу, абстрагування - в ході формування понятійно-категоріального апарату і для характеристики сутності екологічних податків, досвіду їх справляння у ЄС та Україні; порівняльно-правовий - для з'ясування відповідності положень Податкового кодексу України нормам права і принципам ЄС щодо екологічного оподаткування, а також розбіжностей у практиці справляння екологічних податків у державах-членах ЄС та Україні.

Інформаційно-методичною базою дослідження слугували Закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні документи міністерств і відомств, установчі договори ЄС (у редакції Лісабонського договору), акти інституцій ЄС.

екологічний оподаткування законодавство communautaire



Розділ 1. Теоретичні засади екологічного оподаткування в Україні

1.1 Сутність та становлення екологічного оподаткування

Екологічне оподаткування потрібно розглядати як управлінський процес, що пов'язаний з життєдіяльністю та життєзабезпеченням людини, процесами гармонізації взаємовідносин людини з природою, що вважається справою більш складною, ніж управління бізнесом або виробничими системами. З одного боку, екологічному оподаткуванню властива загальносистемна технологія підготовки, прийняття та реалізації рішень щодо визначених екологічних цілей, яка має свою нормативно-правову базу. З іншого боку, об'єктами екологічного оподаткування є як виробничі й суспільні системи, так і природні об'єкти, екосистеми. Загально системна методологія управління доповнюється екологічними аспектами, які розглядаються як елементи діяльності, продукції чи послуг, що взаємодіють з навколишнім середовищем та мають на нього вплив.

Екологічні податки ефективно і широко використовуються як непрямі інструменти впливу на поведінку суб'єкта-забруднювача в напрямі зниження ними антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище, підвищення енергоефективності та раціонального використання природних ресурсів. Реалізація регулятивної функції екологічних податків дозволяє не тільки суспільству сприяти компенсації екологічного збитку, а саме підприємству-забруднику брати безпосередню участь у розвитку екологозбалансованих виробництв і видів діяльності. Отже, ураховуючи значимість даного податку та зміни, що відбулися в чинному законодавстві України щодо вирішення зазначеної проблеми, питання екологічного оподаткування є чи не найбільш актуальним для потреб сьогодення.

Одним із перших екологічних податків, запроваджених в Україні, став збір за забруднення навколишнього природного середовища, запроваджений у 1991 р. Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». Основою для його введення стали концепція та методика розрахунку економічного збитку від забруднення навколишнього природного середовища, розроблена в СССР фахівцями сумської школи економістів-екологів. Зокрема, введення збору за забруднення навколишнього природного середовища в Україні було зумовлено принципом екологічної політики «забруднювач платить» [24].

Досліджуючи українську практику функціонування збору за забруднення навколишнього природного середовища, зазначимо, що ним не повною мірою виконувалися регулятивна та фіскальна функції. Середнє значення частки збору за період 2002-2009 рр. у ВВП становило 0,11%, доходах бюджету - 0,39%, податкових надходженнях - 0,53%, що свідчить про його низьке фіскальне значення [22].

Аналіз впливу надходжень від збору за забруднення навколишнього природного середовища на кожну окремо складову бази оподаткування довів існування прямого зв'язку між указаними показниками (лаг впливу відрізнявся за складовими бази оподаткування і становив для викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел 4 роки, викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від пересувних джерел - 8 років, скидів забруднених зворотних вод у поверхневі водні об'єкти - 3 роки, утворення відходів І-ІІІ класів небезпеки - 7 років). Це вказує на те, що збір не впливав на базу оподаткування в напрямі зменшення, недостатньо виконувалася регулятивна функція збору, нормативи були низькими та не стимулювали підприємства до інвестицій природоохоронного призначення. Суб'єкту господарювання економічно більш вигідно було сплати штраф за понадлімітне забруднення, ніж перейти на ресурсозберігаючі технології. Таким чином, практика функціонування збору за забруднення навколишнього природного середовища довела його малу ефективність та потребу у нагальному реформуванні екологічного оподаткування [2].

Лише з прийняттям Податкового кодексу України збір за забруднення навколишнього природного середовища трансформувався в екологічний податок (розділ VIII ПК України) та набув інноваційних ознак. Екологічний податок це загальнодержавний обов'язковий платіж, що сплачується з фактичних обсягів викидів в атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин та розміщення відходів, у томі числі радіоактивних.

За останній період (2010-2015 роки) у сфері екології в державній політиці відбулися зміни, зокрема прийнято Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», де серед пріоритетів підвищення конкурентоспроможності господарського комплексу країни виділено запровадження сучасних методів управління техногенними і природними ризиками, та Розпорядження КМУ «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки», де заходи екологічної політики розподілено за 7 цілями, серед яких основними є поліпшення екологічної ситуації, підвищення рівня екологічної безпеки, інтеграція екологічної політики, удосконалення системи інтегрованого екологічного управління, а також регіональної екологічної політики та ін.

Позитивним у Податковому кодексі України є розширення бази оподаткування, зокрема запроваджено оподаткування екологічним податком викиди двоокису вуглецю, спрощено порядок розрахунку екологічного податку шляхом уніфікації системи підвищувальних коефіцієнтів та врахування їх у базових ставках податку, здійснено перехід до стягнення податку з пересувних джерел забруднення через податкових агентів (оптових та роздрібних продавців палива). Крім того, запроваджено поетапне зростання ставок податку. Позитивним є підвищення ставок податку за розміщення окремих видів надзвичайно небезпечних відходів, загалом зазнали змін ставки податків: за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення; за скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти; за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах; за утворення радіоактивних відходів; за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливим умовами ліцензії термін.

Необхідно також указати на те, що термін «екологічний податок» відповідає загальному визначенню, що використовується Європейським Співтовариством, OECD і Міжнародним енергетичним агентством (IEA), зокрема, екологічні податки - це такі податки, у яких базою оподаткування виступають фізичні одиниці чинника негативного впливу на навколишнє природне середовище.

За основними цілями використання отриманих доходів екологічні податки поділяють на такі види: збори на покриття затрат; стимулювальні податки; податки, які підвищують доходи. Аналіз зарубіжного досвіду свідчить [20], що запровадження жорстких податкових механізмів, поряд із заходами щодо підвищення вимог екологічних стандартів, відіграє пріоритетну роль у покращанні стану природних об'єктів.

В Україні запроваджено екологічні податки трьох видів [2]: плату за забруднення навколишнього середовища, податки на відходи та специфічні для нашої країни податки (пов'язані з радіоактивними відходами). Крім того, в Україні діють податки, що регулюють використання природних ресурсів, електроенергії та експлуатацію транспортних засобів. Водночас система екологічного оподаткування в Україні потребує подальшої гармонізації з метою підвищення рівня екологічної безпеки та створення засад сталого розвитку.

Необхідно зазначити, що Європейська комісія неодноразово піднімала питання щодо гармонізації екологічних податків країн-членів ЄС, оскільки існують значні розбіжності у структурі і методах застосування національних екологічних податків, що суттєво впливає на умови економічної конкуренції. Ефективність економічних механізмів регулювання природоохоронної діяльності значною мірою залежить від функціонування цілісної системи, що охоплює контроль за справлянням екологічних платежів та зборів, реформування системи спеціальних фондів охорони навколишнього середовища, удосконалення методологічних підходів при визначенні шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Важливим напрямом фінансового забезпечення природоохоронних заходів є створення системи екологічних податків акцизного типу на товари і послуги з високих рівнем екологічного ризику та спрямування коштів на відповідні технологічно-організаційні заходи щодо їх усунення. Так, в Німеччині введено збір на продукти, виробництво або споживання яких забруднює довкілля у вигляді надбавки до ціни. Відповідно, у Польщі - плату за продукцію, що не відповідає екологічним стандартам, а у Латвії - плату за продукцію, яка шкодить довкіллю [20]. В Україні відсутні екологічні податки зазначеного виду. Водночас упровадження податків акцизного типу на товари і послуги з високих рівнем екологічного ризику є одним із можливих шляхів не тільки підвищення свідомості населення, але й акумулювання коштів для вирішення нагальних проблем, пов'язаних з утилізацією та переробленням побутових відходів, очищенням стічних побутових вод тощо.

На сьогодні в Україні склалася критична ситуація зі станом водних ресурсів і якістю питної води, що зумовлено скидами, утвореними в результаті як господарської діяльності промислових підприємств, так і санітарно-побутових потреб населення. До найбільш небезпечних полютантів, що надходять у водні об'єкти, належать засоби побутової хімії, зокрема на основі фосфатів. Згідно зі статистичними даними [15] у структурі роздрібного товарообороту підприємств в Україні (за 2012 року) частка засобів для миття, чищення та догляду становить 3 841 672,8 тис. грн. За даними AC Nielsen Ukraine, місткість ринку засобів побутової хімії становить приблизно 900 тис. т на рік. На частку засобів для прання на ринку побутової хімії припадає більша частина - 57,5%, потім - підбілювачі і засоби, які доповнюють дію прального порошку (ЗДДПП) - 14%, універсальні засоби для чищення - 12,1%, а також засоби для миття посуду - 11,9%. Аналіз основних показників використання та охорони водних ресурсів в Україні свідчить, що потужність очисних споруд за період 2007-2014 рр. залишається на попередньому рівні і становить 7400-7700 млн куб. м. Введення акцизних податків на ряд товарів побутової хімії та спрямування їх на впровадження новітніх технологій очищення стічних вод дозволило б зменшити екологічні наслідки техногенної діяльності людини [26].

Ураховуючи останні тенденції в податковій політиці європейських країн, які демонструють важливість перенесення податкового навантаження на екологічні платежі, у Податковому кодексі збільшено ставки екологічного податку удвічі, а також запроваджено оподаткування екологічним податком викиди двоокису вуглецю (парникового газу), для якого ставка податку становить 0,2 гривні за 1 тонну (п. 243.4 ст. 243 Кодексу), джерелом утворення якого є спалювання всіх видів палива. При цьому спрощено порядок розрахунку екологічного податку шляхом уніфікації системи підвищувальних коефіцієнтів та врахування їх у базових ставках податку.

Варто підкреслити, що дієвою складовою державної стратегії при формуванні екологічної політики є оптимальне співвідношення регулятивної та стимулювальної, а також контрольної функції податкової системи, де екологічний податок відіграє основну роль, та запровадження інноваційно-інвестиційних преференцій шляхом удосконалення податкової амортизації в оновлення основних засобів, призначених для охорони навколишнього природного середовища та раціонального природокористування, тощо.

1.2 Основні елементи екологічного податку

Зростання ролі економічного інструментарію природоохоронної політики в процесі прийняття управлінських і державних рішень, а також збільшення кількості, різновидів і масштабів використання цих інструментів зумовило необхідність впровадження у вітчизняну систему оподаткування екологічного податку.

Екологічним податком в Україні замінено збір за забруднення навколишнього природного середовища. Порядок його нарахування і сплати регламентується Розділом VIII Податкового кодексу України.

Перелік платників екологічного податку наведено на рис.1.1, який представлений нижче.

Рис.1.1. Платники екологічного податку [2]

Платниками податку можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Причому законодавець за організаційно-правовою формою виділяє таких юридичних осіб: а) суб'єкти господарювання; б) юридичні особи, що не здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність; в) бюджетні установи; г) громадські та інші підприємства, установи та організації; д) постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

Характерно, що ці суб'єкти мають здійснювати свою діяльність на території України, у межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони і негативно впливати на стан довкілля одним із визначених способів. Серед останніх виділяються: 1) викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; 2) скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; 3) розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини; 4) утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені); 5) тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Не є платниками податку, що справляється за утворення або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк, державні спеціалізовані підприємства з поводження з радіоактивними відходами, основною діяльністю яких є зберігання, переробка та захоронення тих радіоактивних відходів, що знаходяться у власності держави, а також дезактивація радіаційно-забруднених об'єктів.

Не є платниками податку за розміщення відходів суб'єкти господарювання, які розміщують на власних територіях (об'єктах) виключно відходи як вторинну сировину.

Об'єкт та база оподаткування зображено на рис.1.2.



Рис. 1.2. Об'єкт та база оподаткування екологічним податком [2]

Величина ставки екологічного податку залежить від шкідливості та небезпечності (ступеня впливу) для здоров'я населення конкретних забруднюючих речовин.

Необхідно відмітити, що екологічний податок є складовою частиною фінансового механізму охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Він застосовується з метою економічного стимулювання здійснення атмосфероохоронних, водоохоронних заходів, а також заходів зі зниження відходності виробничих процесів, переробки і безпечного захоронення відходів, формування джерел їх фінансування і кредитування, відшкодування збитків, завданих забрудненням атмосферного повітря стаціонарними об'єктами і рухомими джерелами забруднення, забрудненням поверхневих вод, морських вод і підземних горизонтів, а також відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва у навколишнє природне середовище.

В даному випадку економісна сутність податку плягає утому що:

* забруднювач зобов'язаний сплачувати (компенсувати) економічні збитки від негативного екологічного впливу на здоров'я людей, об'єкти житлово-комунального господарства (житловий фонд, міський транспорт, зелені насадження тощо), сільськогосподарські угіддя, водні, лісові, рибні, рекреаційні ресурси, основні фонди промисловості та інше;

* платежі за забруднення стали основою створення місцевих, обласних, Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища, які є одним із джерел фінансування природоохоронних заходів і робіт.

У системі регулювання суспільних відносин у галузі охорони довкілля екологічний податок несе велике різноманітне значення:

Стимулююче - стимулюючий бік екологічного податку проявляється через вплив на економічні інтереси екологічно-небезпечних підприємств шляхом підвищення або зменшення економічного тиску на них залежно від обсягів викидів (скидів) у довкілля (чим більший обсяг викиду тим вища плата). Для цього використовуються два види плати:

за лімітові викиди (скиди) в межах встановлених лімітів (тимчасового походження) викидів (скидів) забруднюючих речовин та згідно з дозволами на розміщення відходів у навколишньому середовищі. Щодо цих лімітованих викидів (скидів) встановлюються фіксовані нормативи плати;

за перевищення лімітів викидів (скидів), розміщення забруднюючих речовин. Тут плата визначається в кратному розмірі відносно фіксованих платежів.

Розміри екологічних платежів встановлюються на підставі лімітів та фактичних обсягів викидів і скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів, а також базових нормативів плати за них і відповідних регулювальних коефіцієнтів.

Координаційне. Екологічний податок в межах установлених лімітів коригується за регіонами України з застосуванням коефіцієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості, та коефіцієнтів індексації базових нормативів плати.

За понадлімітні викиди і скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів установлюється підвищений розмір плати на підставі базового нормативу плати, коефіцієнта індексації, коефіцієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості, і коефіцієнтів кратності плати за понадлімітні викиди і скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів. У разі відсутності на підприємстві затверджених у встановленому порядку лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів нормативи плати за викиди і скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів установлюються як за понадлімітні.

3) Контролююче. Відповідні платежі стягуються з підприємств незалежно від форм власності і відомчої належності. Внесення екологічного податку не звільняє підприємства від дотримання заходів щодо охорони навколишнього середовища, а також сплати штрафних санкцій за екологічні правопорушення і від повного відшкодування шкоди.

4) Компенсаційне. Основним призначенням зборів за викиди, скиди і розміщення відходів є те, що вони повинні компенсувати економічні збитки від негативного впливу забрудненого атмосферного повітря, забруднених вод і відходів на здоров'я людей, об'єкти житлово-комунального господарства (міський транспорт, зелені насадження), сільськогосподарські угіддя, водні, лісові, рибні і рекреаційні ресурси, основні фонди промислового транспорту [16, c.14].

Характер забруднення навколишнього середовища дуже різноманітний і не завжди піддається кількісному обліку. Втрати від забруднення можна класифікувати за двома видами: економічний і соціальний. Економічні втрати спричиняються через погіршення виробництва певних об'єктів і втрат продукції; соціальні -- як наслідок негативного впливу на здоров'я та життєдіяльність людини (хвороби, втрати працездатності, висока смертність).

Підсумовуючи зазначене вище, необхідно наголосити на тому, що об'єктивна потреба у інтеграції екологічної політики з стратегію соціально-економічного реформування на національному, регіональному та місцевому рівнях вимагає напрацювання теоретично і практично виваженої системи екологічного оподаткування, яка була б здатна забезпечити адекватне еколого-економічним реаліям акумулювання фінансових ресурсів для підтримання природоохоронної діяльності вітчизняних суб'єктів господарювання і розвитку екологозбалансованого інноваційного суспільного виробництва.



Розділ 2. Оцінка сучасного стану екологічного оподаткування в Україні

2.1 Аналіз екологічного оподаткування в Україні

Екологічні проблеми прийнято відносити до так званих проявів «провалів ринку», які зумовлюють необхідність у державному регулюванні економіки. Особливо актуалізується означена проблематика в умовах інтенсифікації антропогенної діяльності, що призводить до техногенних катаклізмів та глобального потепління. Декларацією тисячоліття ООН сформульовано 8 цілей у галузі розвитку, однією з яких визначено забезпечення екологічної стійкості. На її виконання окреслено перелік завдань, серед яких використання принципів стійкого розвитку у стратегії країн для уповільнення виснаження природних ресурсів. Серед показників для моніторингу прогресу зазначено викиди двоокису вуглецю в цілому, на душу населення та на 1долар ВВП.

Екологічні податки все частіше використовуються у країнах ОЕСР. Дослідження доводять їх екологічну доцільність, зокрема вплив податків на енергоносії щодо посилення енергоефективності та ощадливості. Поряд із регулятивними завданнями екологічне оподаткування покликане рівною мірою виконувати фіскальні цілі. Облік усіх екологічно пов'язаних податкових баз (енергетика, транспортні засоби, викиди в повітря і воду, відходи, небезпечні хімічні речовини та інше) підвищує доходи бюджету в середньому у країнах ОЕСР приблизно на 1,7% ВВП [21]. У період з 1995 р. в ЄС-27 вони акумулюють 2,5-2,9%ВВП або 7,0-8,0% податкових надходжень. Найвищий рівень понад 3,0% ВВП мають (у порядку зниження) Данія, Нідерланди, Словенія, Мальта та Фінляндія, найнижчий - менше 2,0% - Румунія, Словаччина, Франція, Литва, Іспанія [21]. Існують значні відмінності ефективних податкових ставок у різних країнах. Величина податкового навантаження на економіку Республіки Білорусь у 2010 р. Становила 27,3% ВВП, у 2011 р. - 24,7% ВВП та у 2012 р. - 26,2% ВВП, у тому числі екологічний податок - 0,1% ВВП. Як засвідчує табл. 2.1, в Україні він забезпечує акумуляцію на аналогічному рівні 0,1-0,2% ВВП.

Таблиця 2.1 Динаміка формування доходів Зведеного бюджету України від екологічного оподаткування у 2003-2014 рр.

	Валовий внутрішній продукт (номінальний), млн. грн.	Доходи Зведеного бюджету України, млн. грн.	Цільові фонди, млн. грн.	Збір за забруднення навколишнього природного середовища, млн. грн.	Збір за забруднення НПС, % ВВП	Збір за забруднення НПС, % доходів
2003	204190	54934,6	4444,2	176,3	0,09	0,32
2004	225810	61954,3	472,0	189,1	0,08	0,31
2005	267344	75285,8	736,7	269,4	0,10	0,36
2006	345113	91529,4	844,0	319,3	0,09	0,35
2007	441452	134183,2	1353,6	414,9	0,09	0,31
2008	544153	171811,5	2148,3	695,0	0,13	0,40
2009	720731	219936,5	3641,2	1088,1	0,15	0,49
2010	948056	297893,0	3347,0	1182,0	0,12	0,40
2011	913345	272967,0	2159,5	1211,8	0,13	0,44
2012	1082569	314506,3	2772,7	1932,4	0,18	0,61
2013	1302079	398553,6		430,4	0,03	0,11
2014	1408889	445525,3		42,7	0,00	0,01
			Податкові надходження, млн. грн.	Екологічний податок, млн. грн.
2013	1302079	398553,6	334691,9	2275,9	0,17	0,57
2014	1408889	445525,3	360567,2	2816,0	0,20	0,63

Запровадження з 1 січня 2011 року на загальнодержавному рівні екологічного податку на заміну збору за забруднення навколишнього природного середовища стало одним із нововведень Податкового кодексу, якому присвячено розділ VIII. Екологічний податок віднесено до податкових надходжень. Обидва джерела доходів бюджету зараховувалися за спеціальним фондом та характеризувалися перевиконанням планових показників надходжень. Відповідно, структуру формування доходів Зведеного бюджету України від забруднення навколишнього природного середовища (НПС) у 2009-2014 рр. наведено в табл.2.2.

Таблиця 2.2 Структура формування доходів Зведеного бюджету України від забруднення навколишнього природного середовища (НПС) у 2009-2014 рр.

Роки	Збір за забруднення НПС	У тому числі
		Надходження коштів від енергопідприємств до Державного фонду охорони НПС	Інші збори за забруднення НПС до Фонду охорони НПС	Надходження від сплати за забруднення НПС фізичними особами	Збір за забруднення НПС, що справляється за творення радіоактивних відходів (РВ) (включаючи вже накопичені) та тимчасове зберігання РВ їх виробниками
	Надходження, млн. грн.	Виконання плану, %	Надходження, млн. грн.	Виконання плану, %	Структура, %	Надходження, млн. грн.	Виконання плану, %	Структура, %	Надходження, млн. грн.	Виконання плану, %	Структура, %	Надходження, млн. грн.	Структура, %
2009	1088,1	122,1	387,5	408,4	35,6	683,0	328,5	62,8	17,5	397,0	1,6
2010	1182,0	119,3	358,2	304,1	30,3	802,3	307,2	67,9	21,5	361,6	1,8
2011	1211,8	118,1	382,2	168,3	31,5	746,2	142,2	61,6	22,0	166,4	1,8	61,5	5,1
2012	1932,4	156,4	446,1	144,5	23,1	903,5	169,5	46,8	24,6	156,9	1,3	558,2	28,9
2013	433,4	115,2	139,9	150,3	32,5	283,6	186,2	65,9	6,9	218,5	1,6
2014	42,7	265,0	6,5	302,1	15,2	35,7	258,2	83,7	0,5	377,4	1,1

Динаміка виконання планових показників та структура надходжень екологічного податку протягом 2013-2014 рр. наведена в табл.2.3.



Таблиця 2.3 Динаміка виконання планових показників та структура надходжень екологічного податку протягом 2013-2014 рр.

	2013	2014	Структура
	План	Факт	%	План	Факт	%	2013	2014
Екологічний податок, усього	1723,0	2275,9	132,1	2508,1	2816,0	112,3	100,0	100,0
Надходження від викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення	504,2	850,0	168,6	730,5	1276,3	174,7	37,3	45,3
Надходження віл скидів забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти	31,2	46,8	150,0	38,1	72,1	189,5	2,1	2,6
Екологічний податок, який справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені та/або тимчасове зберігання р/в їх виробниками понад устан. Особливими умовами ліцензійний строк)		575,2			598,2		25,3	21,2
Надходження від здійснення торгівлі на митній території України паливом власного виробництва та/або виробленим з давальницької сировини податковими агентами	125,7	545,0	274,6	125,2	96,9	77,4	15,2	3,4
Надходження від ввезення палива на митну терит. України податковими агентами	6,3	39,9	629,8	68,9	174,1	252,7	1,8	6,2

Обговорюється необхідність у розширенні кола об'єктів екологічного оподаткування та поступового підвищення ставок. Із прийняттям ПКУ, згідно з п. 243.4, ставка податку за викиди двоокису вуглецю (СО2) становила 0,2 грн за 1 тонну, згодом була піднята до 0,22 грн/тонну та на сьогодні становить 0,24 грн/тонну. Порівнюючи з європейським досвідом, ставки оподаткування визнаються заниженими та потребують підвищення [18].

Податок на викиди двоокису вуглецю Європейською комісією було запропоновано у 2010 р. - стягувати з фірм від 4 до 30 євро за тонну СО2, але не погоджено державами-членами. Окремі країни його мають: Нідерланди та Фінляндія (введено у 1990 р., діюча ставка по 20€ за тонну викидів), Швеція (1991, 930 шведських крон або150$), Данія (1991, 100 датських крон, що еквівалентно 13€ або 18$), Норвегія (1991, у середньому 130 крон - від 210 крон до 410 крон або від 28€ до понад 55€), Словенія (1997, 13€), Німеччина (1999 р., 25€), Великобританія (2001 р., 16Ј), Швейцарія (2008, 36? або 36,97$ та з 2014 р. 60? або 61,62$) та Ірландія (2010, 15€ у 2010 р., 20€в 2012 р. та 30€ в 2014 р.). Серед інших країн - Китай та Канада (у межах 3,5-15$ на місцевому рівні залежно від провінції), Нова Зеландія(2005, 10,67$), Індія (2010, 50 рупій або 1,07$), Японія (2010, 289Ґ),Австралія (2012, 23$ у 2012 р., 24,15$ у 2013 р. та 25,40$ у 2014 р.).

Застосування ринкового механізму регулювання охорони навколишнього природного середовища в межах Кіотського протоколу також довело свою ефективність. Зберігається високий потенціал для поширення використання податкових інструментів екологічної політики за умови стратегічного планування, адекватної оцінки потенційного впливу на міжнародну конкурентоспроможність та належно врегульованого розподілу доходів.



2.2 Сучасні аспекти розподілу екологічного податку в контексті забезпечення екологізації національної економіки

В умовах сьогодення, коли криза платежів та відтік капіталу набувають в Україні значних масштабів, раціональний розподіл існуючих джерел фінансування аспектів екологізації національної економіки залишається складним питанням. Відсутність дієвих методик оцінювання шкоди довкіллю ускладнює обґрунтування фінансових потреб екологізації, саме тому розподіл податкових та інших джерел здійснюються вручну. Такий підхід зумовлює значну нестачу коштів саме на тих територіях, де рівень техногенного навантаження найвищий. В таких умовах актуальним питанням залишається розподіл одного із цільових джерел фінансування екологізації економіки - екологічного податку.

Система розподілу екологічного податку між бюджетами України формується по вертикалі та горизонталі. По вертикалі - частки екологічних платежів закріплюються за державним та місцевими бюджетами, по горизонталі - екологічні платежі розподіляються між загальним фондом та спеціальним, який дає змогу формувати цільові кошти та бюджет розвитку.

Розподілення екологічного податку проводилося відповідно п. 51 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 року N 2456-VI [3] і здійснювалося з 2011 року тільки через спеціальний фонд наступним чином:

до державного бюджету: у 2011 - 2012 рр. 30 %; у 2013 році 53 %, з них 33 % із спрямуванням на фінансове забезпечення виключно цільових проектів екологічної модернізації підприємств у межах сум сплаченого ними екологічного податку у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; з 2014 р. 65 %, з них 50 % із спрямуванням на фінансове забезпечення виключно цільових проектів екологічної модернізації підприємств у межах сум сплаченого ними екологічного податку у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

до місцевих бюджетів: у 2011 - 2012 рр. 70 %, у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів 50 %, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20%, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 %; у 2013 році 47 %, у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів 33,5 %, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим 13,5 %, бюджетів міст Києва та Севастополя 47 %; з 2014 р. 35 %, згідно з пунктом 10 частини другої статті 69 Бюджетного Кодексу.

Такий розподіл екологічного податку на початку 2011 року характеризувався цільовим призначенням надходжень та закріпленням значної частки отриманих коштів за місцевими бюджетами. Проте, з 2013 року в системі розподілу екологічного податку за бюджетами держави, як і заплановано, здійснили суттєві зміни у напряму збільшення частки надходжень до державного бюджету до рівня 53% і тим самим, зменшення частки до місцевих бюджетів до рівня 47%. Зазначена тенденція продовжувалася і у 2014 році. Розподілення екологічного податку проводилося наступним чином: до спеціального фонду державного бюджету у розмірі 65%, до спецiального фонду мiсцевих бюджетiв 35% надходжень екологічного податку. Тобто, суттєво скорочується частка закріпленого екологічного податку до місцевих бюджетів і тим самим, значно погіршує стан фінансування аспектів екологізації окремих територій.

Також, протягом 2014 року з метою збільшення дохідної частини бюджету внесеними змінами частину екологічного податку було віднесено до загального фонду державного бюджету, при цьому такі ж надходження до спеціального фонду державного бюджету були зменшені. Так, Законом України від 27.03.2014 № 1165-VIIІ«Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік» до державного бюджету віднесено 31,6% надходжень екологічного податку (крім податку, визначеного п. 4 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України та п. 10 ст. 11), до спеціального фонду державного бюджету 33,4%.

Згідно нових змін, внесених Законом України від 31.07.2014 № 1622-VII, розподіл екологічного податку проведено наступним чином: до загального фонду віднесено екологічний податок, що справляється за утворення радіоактивних відходів, у сумі 37 749,8 тис. грн., та 53,5% екологічного податку (крім податку, визначеного п. 4 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України), та ст.10, до спеціального фонду - 11,5%.

Оскільки розподіл екологічного податку між загальним та спеціальним фондом державного бюджету змінено, розглянемо аспекти спрямовування використання екологічних коштів, отримання яких передбачено державним бюджетом у 2014 році. Так, з 65% екологічного податку (зарахування до спеціального фонду державного бюджету) 50% коштів передбачалося спрямувати на виконання проектів екологічної модернізації підприємств у межах сум сплаченого ними екологічного податку, крім податку, визначеного п.4 ч.3 ст.29 Бюджетного кодексу України, на виконання природоохоронних заходів, включаючи захист від шкідливої дії вод сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь, реалізацію Загальнодержавної цільової програми «Питна вода України», очищення побутово-стічних вод міста Калуш ст.14.

Внесеними змінами з 33,4% (зарахування до спеціального фонду державного бюджету) лише 60,6% коштів передбачено на здійснення природоохоронних заходів, крім податку, визначеного п.4 ч.3 ст.29 Бюджетного кодексу України, включаючи захист від шкідливої дії вод сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь [4]. Згідно нових змін відрахування 11,5% заплановано використати на природоохоронні заходи у повному обсязі [5]. Тобто, протягом 2014 року внесеними змінами зменшувалися як нормативні відрахування екологічного податку на природоохоронні заходи, так і видатки на них, та, як наслідок, не були здійснені окремі природоохоронні програми та цільових заходів, а саме: на очищення побутово-стічних вод міста Калуш, та реалізацію Загальнодержавної цільової програми "Питна вода України".

Крім того, зменшені видатки спеціального фонду державного бюджету на компенсацію витрат, пов'язаних з утилізацією транспортних засобів через скасування екологічного податку за утилізацію знятих з експлуатації транспортних засобів [6]. Таким чином, у 2014 році внаслідок внесених змін до Закону про державний бюджет, проведено скорочення видатків на здійснення природоохоронних заходів та, як наслідок, зменшена кількість цих заходів. Зміни, внесені до Закону про Державний бюджет на 2014 рік згідно зазначених законів, наведено у порівняльній таблиці А.1 додатку А.

Фактично, до спеціального фонду надходили цільові кошти, які витрачати можна тільки за цільовим призначенням. Проте, у державному фонді отримані кошти змінювали призначення та напрями їх використання. Отже, екологічні платежі поступово втрачають своє цільове призначення в процесі їх перерозподілу за джерелами витрат, які, в свою чергу, також скорочуються у напряму природоохоронних заходів.

Ґрунтовні зміни щодо перерозподілу екологічного податку були внесені Законом України від 28.12.2014 № 79-VIII ««Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» [7], дія яких позначилися на розподілі надходжень екологічного податку у 2015 році, в тому числі збільшено відсоток зарахування екологічного податку до місцевих бюджетів, що призвело до розширення їх дохідної бази. Екологічний податок (за виключенням екологічного податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів), у розмірі 20% перераховується до бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки Крим. Крім того, розширена наявна дохідна база місцевих бюджетів шляхом збільшення відсотка зарахування екологічного податку до місцевих бюджетів з 35% до 80%, при цьому 80% податку зараховуються до бюджетів міст Києва та Севастополя, 55% належать до доходів загального фонду бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів та 25% екологічного податку зараховуються до сільських, селищних, міських бюджетів (п.43 ст. 26, п. 33 ст. 28, п.43 ч.1 ст.64, п.20-4 ст. 69). Крім того, згідно Законом України від 28.12.2014 № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» [8] внесено зміни до Податкового кодексу України, згідно з якими оподаткування викидів забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення екологічним податком припинено із відповідним збільшенням ставок акцизного податку на всі види моторного палива.

Таким чином, на кінець 2014 року розподіл екологічного податку з урахуванням змін, внесених вищезазначеними законами, виглядає наступним чином, рис. 2.1.

Рис. 2.1. Структура розподілу обсягів надходжень екологічного податку на кінець 2014 року за рівнями та видами бюджетів України з урахуванням змін

Джерело: узагальнено автором за даними законодавчих актів

Згідно з Бюджетним кодексом України [3], з урахуванням змін, внесених Законом України від 28.12.2014 № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» структуру доходів бюджетів усіх рівнів щодо розподілу екологічного податку на 2015 рік узагальнено у табл. 2.4.

Таблиця 2.4 Структура доходів бюджетів усіх рівнів за рахунок розподілу екологічного податку на 2015 рік [11]

Найменування показника	Державний бюджет	Бюджети міст АР Крим, обласного значення, міст Києва та Севастополя, районні бюджети, бюджети об'єднаних територіальних громад	Обласні бюджети. Структура доходів до бюджету АР Крим	Бюджети сіл, селищ, міст районного значення
Найменування платежу до бюджету (норма Бюджетного кодексу)	ЗФ	СФ	ЗФ	СФ	ЗФ	СФ	ЗФ	СФ
Екологічний податок, що справляється за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк (п.16-1 ч.2 ст.29)	100%	-	-	-	-	-	-	-
Екологічний податок (крім зазначеного у р. 22 цієї таблиці, що справляється
на території міст Києва і Севастополя (п.16-1 ч.2 ст.29; п.43 ч.1 ст.64)	20%	-	80% (до бюджетів міст Києва і Севастополя	-	-	-	-	-
на території міст республіканського, АР Крим та обласного значення (п.16-1 ч.2 ст.29, п.43 ч.1 ст.64; п.33 ч.1 ст.66)	20%	-	25% (до міських бюджетів)	-	55%	-	-	-
на територіях сіл, селищ, міст районного значення (п.16-1ч.2 ст.29;п.33 ч.1 ст.66; п.20-4 ч.1 ст.69	20%	-	-	-	55%		25%	-

Розглянемо напрями витрачання екологічного податку на 2015 рік. 20 відсотків надходжень екологічного податку, які залишаться в державному бюджеті у 2015 році, планувалося спрямувати на фінансування Програми утилізації твердого ракетного палива на 2015 рік (290,4 млн. грн.), захист від шкідливої дії вод сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь (123,4 млн. грн.), субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на проекти ліквідації підприємств вугільної та торфодобувної промисловості і утримання водовідливних комплексів у безпечному режимі на умовах співфінансування (50 відсотків)" у сумі 353,4 млн. грн. та інші природоохоронні заходи [9]. Змінами, внесеними ст.15, видатки за бюджетною програмою "Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на проекти ліквідації підприємств вугільної та торфодобувної промисловості і утримання водовідливних комплексів у безпечному режимі на умовах співфінансування (50 відсотків)" виключено, а видатки в обсязі 353,4 млн. грн. направлено на реструктуризацію вугільної та торфодобувної промисловості. Поряд з цим, видатки на захист від шкідливої дії вод сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь, в тому числі в басейні р. Тиса у Закарпатській області, затверджені на початок 2015 року у сумі 28,4074 млн.грн., внесеними змінами збільшено, та затверджено у сумі 78,4074 млн.грн. [10].

Розглянемо напрями спрямування видатків з місцевого бюджету за рахунок екологічного податку у 2015 році згідно Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» (щодо бюджетної децентралізації) [12], таблиця 2.5.

Таблиця 2.5 Напрями фінансування у 2015 році видатків з місцевого бюджету за рахунок екологічного податку [9]

Найменування видатків	Сума, млн.грн.
Ведення лісового господарства в лісах державної форми власності, зокрема щодо садіння і висівання лісу, догляду за лісовими культурами, вирощуванням, заготівлею або закупівлею насіння та садивного матеріалу; охорони і збереження лісових насаджень, формування і оздоровлення лісів та інші	325,0
Функціонування 623 державних ветеринарних лікарень та 1210 державних ветеринарних лабораторій, якими забезпечується епізоотичне благополуччя відповідних територій шляхом проведення лікувальних, лабораторно-діагностичних, профілактичних робіт, забезпечення контролю за якістю продуктів харчування тощо	540,0
Фінансування у Донецькій, Луганській, Кіровоградській, Волинській, Львівській області проектів ліквідації вугледобувних, вуглепереробних і торфодобувних підприємств та витрат на утримання водовідливних комплексів у безпечному режимі, загальна потреба 706,8 млн. грн. у рівному співвідношенні: за рахунок коштів місцевих бюджетів, джерелом формування яких є екологічний податок 353,4 млн. грн., та субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у сумі 353,4 млн. грн.).	353,4
Фінансування на місцевому рівні (Донецька, Дніпропетровська та Львівська області):
реалізація проектів реструктуризації та ліквідації об'єктів підприємств гірничої хімії і здійснення невідкладних природоохоронних заходів в зоні їх діяльності, а також реструктуризації підприємств з підземного видобутку залізної руди;	9,6
консервації ртутного виробництва	22,38
Крім того, фінансування будівництва та реконструкції водопровідних та каналізаційних очисних споруд; заходів з доочищення питної води; модернізації систем теплопостачання тощо

Таким чином, збільшення ресурсу місцевих бюджетів за рахунок екологічного податку у 2015 році передбачає фінансування розширеного переліку видатків, пов'язаних з природоохоронною діяльністю, а саме: ведення лісового господарства, ветеринарних лікарень, ліквідації, реструктуризація та консервація підприємств та виробництва, що є «забруднювачами» довкілля.

У підсумку зазначимо, що до головних змін в процесі структурного перерозподілу коштів з екологічного податку, що відбулися протягом 2014 року, віднесено поступове закріплення частини надходжень за державним бюджетом. Внаслідок поетапного зменшення запланованих до спеціального фонду державного бюджету надходжень екологічних коштів, передбачено і скорочення видатків на здійснення природоохоронних заходів за рахунок спеціальних коштів та, як наслідок, скорочення переліку самих природоохоронних заходів. У 2015 році формування доходів місцевих бюджетів проведено з урахуванням змін, а саме: змінено розподілення коштів екологічного податку (крім податку, що справляється за утворення радіоактивних відходів) з урахуванням перерахування до загального фонду державного бюджету 20%, а до місцевих бюджетів 80%, з яких до обласних бюджетів - 55% , сільських, селищних, міських бюджетів -25%, до бюджету міста Києва і Севастополя - 80% надходжень цього податку. Структура розподілу екологічного податку прив'язана до території формування його обсягів, що спонукає місцеві бюджети наповнювати власну дохідну частину. Позитивним вважаємо збільшення надходжень до місцевих бюджетів та розподіл часток обсягів екологічного податку між рівнями бюджетів за вертикаллю, що дає змогу дотримуватися принципу «забруднювач платить», оскільки саме регіональні бюджети та бюджети міст формують основну частку техногенного навантаження на довкілля країни. До недоліків віднесемо те, що екологічний податок зараховується тільки у загальний фонд, в результаті чого отримані кошти втрачають своє екологічне призначення та мають змогу витрачатися і на інші статті витрат.



Розділ 3. Напрями удосконалення системи екологічного оподаткування

3.1 Світовий досвід екологічного оподаткування

Актуальність проблеми екологічного оподаткування та низька ефективність цього інструменту в регулюванні рівня екологічної безпеки України змушують звертатись до досвіду розвинених країн, насамперед Європейського Союзу, де застосування таких податків є успішним. Високий рівень захисту навколишнього середовища - одне з пріоритетних завдань в адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу.

Сьогодні екологічні податки практикуються більшістю країн ЄС. Згідно з визначенням Європейського екологічного агентства, екологічні податки можуть бути в широкому плані визначені як «усі податки, база стягнення яких справляє специфічний негативний вплив на навколишнє середовище» [17, c.348].

Нова державна екологічна політика України, яка визначається Законом України «Про основні засади (Стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року», спрямована на поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки. Реалізація цієї політики передбачає застосування економічних методів, серед яких важлива роль належить екологічному оподаткуванню.

Основним завданням економіки природокористування на сучасному етапі є розробка дієвого економічного механізму, фінансово-економічних заходів, податків, які б зробили невигідним для об'єднань, підприємств і організацій неекономне витрачання природних ресурсів та пошкодження навколишнього природного середовища.

Головним фінансово-економічним важелем має стати обов'язковий достатньо великий екологічний податок за використання і пошкодження основних видів природних ресурсів води, повітря, ґрунту, надр, рослинного й тваринного світу [28, с. 116-117].

Цілком закономірно, що введення екологічного податку за використання та пошкодження природних ресурсів призведе до певного підвищення вартості продукції. Однак, воно буде компенсуватись підвищенням якості навколишнього природного середовища та ліквідацією шкідливого для здоров'я людини хімічного забруднення продуктів харчування й інших небезпечних змін стану довкілля.

Головною особливістю податкового механізму природокористування є те, що кошти, які збираються таким чином, надходять, як правило, на бюджетні рахунки відповідного рівня (державного чи місцевого) і використовуються на фінансування екологічних проблем, що мають загальне для даного рівня значення.

До країн, які досягли найбільших успіхів у розвитку екологічної системи оподаткування, належать Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія, Нідерланди та США [21].

Нові екологічні податки останнім часом запроваджують дедалі більше країн. Наприклад, іспанський уряд запровадив податок на купівлю автомобілів, у яких кількість вуглецю, що виділяється, сягає 120 -- 160 г за 1 км.