Вплив грошової системи на економіку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Процес розбудови Української держави на сучасному етапі характеризується суттєвою зміною політичної й економічної інфраструктури суспільства. Важливим напрямом таких перетворень є формування грошової системи країни. Із здобуттям незалежності в Україні розпочався тривалий процес створення власної грошової системи, яка є невід'ємним атрибутом суверенної держави. Незважаючи на структурну відокремленість грошової системи від фінансової, об'єктивно існуючий взаємозв'язок між ними вимагає необхідності забезпечення стабільності грошової системи як основної передумови стабільного функціонування державних фінансів і збалансованого розвитку національної економіки. Публічна важливість стабільності грошової системи знайшла відображення у закріпленні в Конституції України забезпечення стабільності гривні в якості основної функції Національного банку України як центрального банку держави.

Потреба в економічно обґрунтованих рекомендаціях щодо формування державної політики у сфері управління грошовою системою є об'єктивною. Це підтверджує й досвід функціонування вітчизняної грошової системи протягом 90-х років минулого століття. Саме необґрунтовані дії при проведенні державної грошово-кредитної політики спричинили низку негативних економічних наслідків - гіперінфляцію, високий рівень доларизації економіки, функціонування значної частини грошового обороту поза банківською системою, який обслуговує тіньовий сектор економіки.

Окремі аспекти організації та функціонування грошової системи досліджувались у роботах, розробка теоретичних положень грошового обороту і грошової системи проведена у дослідженнях учених-економістів І.П. Айзенберга, З.В. Атласа, Р. Барра, А.С. Гальчинського, Г.А. Козлова, Я.А. Кронрода, М.А. Портного, М.І. Савлука, В. Сміт, І.А. Трахтенберга, В.М. Федоренка, Ф. Хайєка, Л. Харріса, Н.М. Шабанової, Г.А. Шварца, Ю.Є. Шенгера, В.А. Ющенка та ін.

Мета і завдання дослідження. Метою дипломного дослідження є розробка теоретичної моделі грошової системи України, характеристика її структури, а також аналіз специфіки державного регулювання окремих елементів грошової системи. Відповідно до зазначеної мети були поставлені наступні завдання:

- дослідити суть та призначення грошових систем;

- розглянути основні елементи грошових систем;

- провести класифікацію грошових систем за їх типами;

- розкрити зміст політики державного регулювання грошової сфери;

- здійснити аналіз грошово-кредитної політики регулювання грошової сфери;

- дослідити ефективність регулювання грошової системи в інфляційних процесах;

- деталізувати шляхи вдосконалення грошової системи.

Об'єктом дослідження є грошова система України як організаційно-правова форма грошового обороту.

Предмет дослідження становлять теоретичні й методологічні проблеми регулювання грошової системи України.

Методологічну основу роботи складає сукупність методів і прийомів наукового пізнання соціально-економічних процесів. Основним серед них виступає загальнонауковий діалектичний метод. Використано спеціальні методи наукового пізнання: метод системного аналізу, системно-структурний, порівняльний.

Інформаційну базу дипломної роботи складають закони України, укази Президента України, нормативні акти Верховної Ради й Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, Національного банку України, законодавчі акти іноземних держав, статистичні матеріали.

Структура роботи зумовлена її метою і предметом, і складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. СТРУКТУРА ТА ВИДИ ГРОШОВИХ СИСТЕМ

1.1 Суть та становлення грошової системи України

Безперервний рух товарів і послуг, який відбувається в економіці, опосередковується відповідним рухом грошей. Організація руху грошей в країні повинна опосередковуватися певною системою. Під впливом історичних особливостей формування та розвитку товарно-грошових відносин, національних традицій грошові системи у кожній окремій країні мають певні особливості.

Грошова система - це форма організації обігу грошей у даній країні, що склалася історично та закріплена законом. Вона не є довільним витвором державної влади, а залежить від реально існуючих економічних відносин [9, c.150].

Професор Поляк Г.Б. трактує грошову систему як організацію грошового обороту в країні, яка склалася історично і закріплена національним законодавством [39, с.41].

В роботі Горіної Т.І. зазначено, що грошова система - це механізм функціонування грошей, який склався історично та закріплений законодавчо, за допомогою якого держава здійснює правове регулювання грошового обороту [8, с.15].

В даних визначеннях виділено такі основні аспекти грошових систем: по-перше грошова система опосередковує рух грошей; по-друге грошова система є категорією історичною; по-третє організація грошової системи закріплена державою в законодавчих та нормативно-правових актах; по-четверте, грошова система виконує регулюючу функцію в економіці держави; по-третє наголошено, що грошові системи різних країн можуть функціонувати за різними правилами; по-п'яте, грошова система є категорією економічною, оскільки опосередковує функціонування економічних відносин.

Сучасна грошова система базується на таких принципах функціонування:

- централізоване управління грошовою системою здійснюється економічними методами через апарат центрального банку;

- прогнозного планування грошового обороту;

- стійкості та еластичності грошового обороту;

- кредитного характеру грошової емісії;

- забезпеченості грошової одиниці;

- надання грошей урядові на умовах кредитування;

- комплексне грошово-кредитне регулювання;

- контроль за грошовим обігом здійснюється з боку держави через банківську, фінансову та податкову систему [39, с.42-43].

Закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним устроєм, по суті усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів.

З огляду на те, що організація грошового обороту здійснюється за участі банків, а забезпечення нормального функціонування кредитних грошей є одним з основних завдань банківської системи, грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як складова останньої. Тому в багатьох країнах правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують діяльність центральних банків. Більше того, відповідно до цих законів центральним банкам надаються широкі повноваження з регулювання грошового обороту. Тому є всі підстави вважати центральний банк інституційним центром грошової системи. Йому належить вирішальна роль у забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни. За сферою охоплення економічних відносин грошова система - явище надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обороту. Усі грошові потоки, незалежно від сфери економіки, яку вони обслуговують, та форми, в якій здійснюються, є об'єктами регулятивного впливу грошової системи. Тому є підстави для виділення в складі грошової системи окремих, відносно самостійних підсистем:

- системи безготівкових розрахунків;

- валютної системи;

- системи готівкового обігу [9, с. 151].

Кожна із названих підсистем має свій особливий об'єкт регулятивного впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.

Оскільки грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, саме явище грошової системи постає на поверхні як суто національне. Кожна держава формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

Особливо переконливо національно-державна обумовленість грошових систем проявилася в період становлення незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР. Кожна з них, проголосивши свою політичну незалежність, по суті, одночасно заявила про вихід з єдиного рублевого простору, який регулювався іншою державою - Російською Федерацією, та про створення власних грошей та грошової системи. Однією з перших серед цих країн стала на шлях побудови власної грошової системи Україна.

Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль історичного чинника, традицій, національних особливостей, економічного розвитку країни в її формуванні. Це проявляється не тільки в зовнішньому вигляді грошових знаків та монет, а й у більш складних і відповідальних елементах грошової системи, таких як масштаб цін, купюрність грошових знаків, організація розрахунків тощо. Завдяки цьому грошова система кожної країни має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від грошових систем інших країн, забезпечують їм імунітет проти зовнішнього втручання.

Разом з тим у грошових системах різних країн є багато спільного. Це виявляється насамперед у однотипності методів регулювання грошових потоків та маси грошей в обігу, ідентичності інструментів регулювання грошового ринку тощо. Ця спільність деяких рис грошових систем різних країн зумовлена однотипністю їх економічних систем, побудованих на ринкових засадах. Коли економічний розвиток забезпечив достатні умови для демонетизації золота, країни з ринковою економікою досить одностайно відмовилися від системи золотого монометалізму і запровадили грошові системи, що базуються на кредитних грошах. Нині ці країни так само дружно запроваджують у своїх грошових системах обіг електронних грошей у вигляді платежів на основі сучасних електронних технологій.

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України «Про банки і банківську діяльність», ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу. Відтак оборот грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української держави .

Перші практичні кроки щодо створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти - попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ.

Проте паралельний обіг рубля і купоно-карбованця не приніс Україні очікуваних позитивних наслідків. Навпаки, досить швидко виявилися значні недоліки двовалютної системи грошового обороту. Вона істотно ускладнювала управління внутрішнім готівковим обігом, організацію внутрішніх безготівкових розрахунків та зовнішніх розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Незабаром купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед рублем і став швидко знецінюватися. Виникли помітні перебої у внутрішніх і зовнішніх платежах.

Конкретними чинниками, що ускладнювали стан грошового обороту на початку запровадження купоно-карбованця, був обвальний спад виробництва під впливом лібералізації цін та розрив попередніх господарських зв'язків, скорочення державного замовлення. Вільне використання російського рубля на внутрішньому ринку України сприяло широкому відпливу товарів за межі України, підриву товарної основи внутрішнього грошового обігу.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України указом «Про реформу грошової системи України» [38] від 7 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі «український карбованець», дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.

На другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України «Про банки і банківську діяльність» [2], відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

1.Розбудову власного емісійного механізму, який включає:

- створення Банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монети;

- розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків та монет;

- розроблення правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій тощо.

2.Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, завданням якого є:

- відпрацювання механізму централізованого регулювання банківських резервів;

- запровадження механізму рефінансування комерційних банків;

- розвиток операцій на відкритому ринку.

3.Розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

4. Розбудова національної платіжної системи, що охоплює:

- створення системи електронних платежів на міжбанківському рівні;

- розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні;

- розроблення методичних та організаційних засад створення електронної системи масових платежів.

5.Формування механізму валютного регулювання, який включає:

- розвиток інфраструктури валютного ринку і формування методичних та організаційних засад здійснення операцій на ньому;

- порядок регулювання валютного курсу;

- створення механізму формування та використання золотовалютних резервів;

- формування звітності щодо платіжного балансу країни, здійснення його аналізу та прогнозування.

6.Розроблення та випробування на практиці спеціальних за
ходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Перелічені заходи дали можливість сформувати протягом 1993-1996 рр. правові та організаційні основи національної грошової системи ринкового типу, яка спроможна була забезпечити належне управління грошовим оборотом відповідно до потреб економіки країни. У зв'язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці - гривні. 25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ «Про грошову реформу в Україні» [36], згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця - гривня та її сота частина - копійка. Цим закінчився другий етап розбудови грошової системи України і розпочався третій.

На третьому етапі відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі. Важливою віхою тут стало прийняття Верховною Радою України в травні 1999р. Закону «Про Національний банк України» [30]. Хоча в цьому законі безпосередньо про грошову систему мова не йде, проте ті функції НБУ, які становлять основу грошової системи, знайшли широке відображення. Це, зокрема, розділ IV «Грошово-кредитна політика», розділ V «Управління готівковим грошовим обігом», розділ VIII «Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями». У них чітко виписані права та обов'язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ, що формують грошову систему країни.

Сучасна грошова система характеризується наступними загальними рисами:

- відміною офіційного золотого вмісту грошових одиниць, демонетизацією золота;

- переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які за своєю природою небагато чим відрізняються від паперових грошей;

- збереженням в грошовому обігу декількох країн поряд з кредитними грошима паперових грошей у формі казначейських білетів;

- випуском банкнот в обіг з метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних золотих і валютних резервів;

- розвитком та розширенням в грошовому обороті безготівкових розрахунків при одночасному скороченні готівкових;

- посиленням державного регулювання грошового обороту в зв'язку з постійним порушенням базового принципу грошової системи - відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу.

Розвиток сучасних грошових систем пов'язаний з появою нових тенденцій в світовій та національній економіці, суспільних відносинах, інформаційних технологіях.

1.2 Елементи грошових систем

Грошові системи сформувалися ще в середньовіччя, хоча окремі їх елементи з'явились і в більш ранні періоди.

При нормативно-правовому підході до грошової системи в її складі можна виділити кілька окремих елементів, кожний з яких законодавчо зафіксований. У цьому зв'язку в грошовій системі України можна виділити основні елементи (рис. 1.1) [22, c.152].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Елементи грошових систем

Найменування грошової одиниці, як правило, пов'язується з історією країни. Коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають у своїй історії чи в історії корінної нації відповідної країни. Так, зокрема, учинила й Україна. Нову національну валюту рішенням Верховної Ради України названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі - високорозвинутої держави, яка існувала на території сучасної України в X-XI ст. Тим самим проведена своєрідна лінія зв'язку між сучасною і колишньою українськими державами, що підтверджує закономірний характер відновлення держави Україна.

Масштаб цін являє собою величину грошової одиниці даної країни. В епоху, коли гроші мали натурально-речову форму, зокрема золота та срібла, масштаб цін установлювався державою шляхом визначення вагового вмісту металу в грошовій одиниці. Визначена таким чином величина грошової одиниці була важливим елементом системи ціноутворення. Адже купівельна спроможність таких грошей не могла істотно відхилятися від вартості їх офіційного металевого вмісту. Тому, змінюючи величину останнього, держава могла змінювати загальний рівень цін.

У сучасних умовах, коли в обігу перебувають нерозмінні на золото кредитні гроші, фіксація державою металевого вмісту грошової одиниці втратила сенс і скасована в усіх країнах. А масштаб цін утратив форму вагового вмісту металу в грошовій одиниці.

У більшості випадків масштаб цін у сучасних умовах змінюється стихійно, незалежно від волі держави, під впливом інфляційних процесів в економіці. Тобто місце і роль масштабу цін у процесі ціноутворення істотно змінилися. Уже не держава свідомо змінює масштаб цін з метою впливу на їх рівень, а стихійні процеси в ціноутворенні змінюють масштаб цін, новий рівень якого в подальшому впливає на ціноутворення.

Оскільки інфляційні процеси стали хронічним явищем, виникла загроза постійного зменшення масштабу цін, що негативно впливає на функціонування грошей як міри вартості та дійовість системи цін. Тому в довгостроковому плані підтримування масштабу цін на певному, відносно сталому рівні є важливим завданням кожної держави.

Для зручності користування грошова одиниця поділяється на певну кількість частин, як правило, на 100. Закон визначає міру точного поділу та назву кожної частини. Так, гривня України ділиться на 100 частин, які називаються копійками.

Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Усі інші платіжні засоби такого статусу не мають. Органи державного контролю ретельно стежать за тим, щоб не допустити використання грошових сурогатів чи фальшивих грошових знаків. Забороняється також використання у межах країни іноземних грошових знаків як платіжних засобів, оскільки це ускладнює забезпечення національних грошей.

Якщо ж чинне законодавство дозволяє обіг небанківських платіжних засобів, наприклад векселів, чеків, то воно визначає умови їх обігу, відповідальність емітентів цих засобів та механізм реалізації такої відповідальності. Держава не несе відповідальності за їх забезпечення.

Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає на певний державний орган. Таким органом, як правило, є центральний банк країни. За цих умов грошові знаки мають вид банківських білетів (банкнот). В окремих, виняткових випадках емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів. У такому разі грошові знаки називаються казначейськими білетами. Суттєва відмінність між зазначеними видами грошових знаків полягає у різних механізмах їх емісії - порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.

Емісія казначейських білетів використовується безпосередньо для покриття бюджетних витрат і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних фінансів. Щоб зняти будь-які перепони щодо своєчасного та повного покриття бюджетних витрат, емісійне право надається безпосередньо державному казначейству, яке вільно використовує це право в межах затвердженого бюджетного дефіциту. У цьому полягає перевага механізму казначейської емісії.

Емісія банківських білетів використовується для кредитування центральним банком комерційних банків та урядових структур.

Особливе місце в грошовій готівці займає розмінна монета. За характером емісії вона звичайно належить до того самого виду грошових знаків, що й основна валюта. Вона відіграє допоміжну роль відносно основної валюти - забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці. Якщо величина грошової одиниці дуже мала, то потреба в розмінній монеті знижується чи взагалі відпадає. Крім видів грошових знаків, законодавство держави визначає також їх купюрність.

Важливим інструментом грошово-кредитної політики центрального банку є регламентація режиму банківського процента. Вона забезпечує регулювання ціни грошей на грошовому ринку з метою впливу на їх масу в обороті, а отже - на сталість грошей.

Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку вони виконують у процесі розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Проте важлива роль грошового обороту, переплетіння в ньому інтересів окремих економічних суб'єктів та суспільства в цілому вимагають державного нагляду і контролю за виконанням банками вказаної функції. Кожна держава покладає це завдання на спеціальні органи регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні таким органом є Національний банк України, що передбачено Конституцією [16] та Законом «Про Національний банк України» [30].

Інші органи державного управління економікою - Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи свої заходи економічної та фінансової політики, теж впливають на грошовий оборот. Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ.

Сучасні банківські технології відкрили можливість надати переважній частині грошової маси депозитну форму й обслуговувати грошовий оборот переважно у формі безготівкових розрахунків. Тому в грошових системах все більшого значення набуває державне регулювання безготівкового грошового обороту. Безготівковий оборот грошей здійснюється по банківських рахунках і не виходить за межі банківської системи. Це полегшує регулювання і контроль за законністю платіжних операцій, створює сприятливі умови для захисту загальносуспільних інтересів та інтересів учасників грошового обороту.

Важливе місце в складі грошових систем займає система безготівкового обігу. Організація безготівкових розрахунків в Україні регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність" [29], "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" [32], нормативно-правовими актами НБУ, у тому числі Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті № 135 [13].

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.

До платіжних інструментів, що використовуються при безготівкових розрахунках, чинне законодавство відносить: платіжні доручення; платіжні вимоги-доручення; платіжні вимоги; розрахункові чеки; меморіальні ордери; акредитиви. Для здійснення безготівкових розрахунків клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача. Платіжне доручення оформляється платником за встановленою формою згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів та подається до банку, що обслуговує його, не менше ніж у двох примірниках. Платник має право зазначати у платіжному дорученні дату валютування, яка не може бути пізніше десяти календарних днів після складання платіжного доручення (день складання не враховується).

Платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, який складається з двох частин: верхньої - вимоги одержувача безпосередньо до платника про сплату певної суми коштів, нижньої - доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.

Розрахунковий чек - розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів. Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги).

Акредитив -договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами мають бути передбачені в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива і не повинні суперечити чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку.

Меморіальний ордер - розрахунковий документ, який у випадках, передбачених законодавством, складається банком для оформлення внутрішньобанківських операцій, операцій щодо списання коштів з рахунку платника, здійснення договірного списання коштів з рахунку свого клієнта на підставі його письмового доручення або розпорядження стягувача про списання коштів з рахунку платника.

Як платіжні інструменти можуть також розглядатися банківські платіжні картки та векселі.

Порядок використання та обігу векселів регулюється законами України "Про обіг векселів в Україні", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", нормативно-правовими актами НБУ.

Стабільність національної грошової одиниці Національний банк забезпечує, маючи певні, встановлені законодавством, повноваження, зокрема у сфері регулювання готівкового обігу.

Для забезпечення організації готівкового обігу Національний банк здійснює:

1) виготовлення та зберігання банкнот і монет;

2) створення резервних фондів банкнот і монет;

3) встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків;

4) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;

5) встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки;

6) визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств та організацій;

7) визначення вимог стосовно технічного стану та організації охорони приміщень банківських установ.

Національний банк України наділений виключним правом здійснення емісії, тобто випуску в обіг грошових знаків в усіх формах.

Теорія банківської справи визначає такі принципи організації емісійних операцій:

- централізм у проведенні емісійних операцій, який полягає в тому, що установи банків самостійно розпоряджаються готівкою, що надходить до їх кас, а емісію грошей проводять лише в межах, встановлених вищестоящими установами центрального банку;

- безумовне виконання завдань з вилучення грошей із обігу;

- своєчасне та безперебійне задоволення обґрунтованих потреб у наявних грошах підприємств, організацій та установ;

- складення всіма установами банків, що здійснюють касові операції, розрахунку можливих щоденних надходжень та видач готівки з метою попереднього визначення величини можливої емісії;

- самостійне вилучення грошей з обігу у разі, коли фактична сума грошей, що є в оборотній касі установ банків, перевищує встановлену граничну суму.

Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні до іноземних валют Національний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти регулювання грошової маси в обігу.

Регламентація відносин у сфері готівкового обігу здійснюється в законах України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", у Правилах організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між територіальними управліннями Національного банку України та комерційними банками в національній валюті, затвердженими постановою Правління НБУ від 5 лютого 2001 р. № 44.

Правове регулювання відносин у сфері готівкового обігу здійснюється також на підставі Інструкції НБУ про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України від 19 лютого 2001 р. Основними завданнями установ банків в організації готівки є: повне і своєчасне забезпечення потреб економіки в готівці; забезпечення своєчасної видачі готівки підприємствам і підприємцям на оплату праці, пенсій, допомоги та на інші цілі; створення умов для залучення готівки до кас банків; сприяння скороченню використання готівки в розрахунках за товари і послуги шляхом впровадження прогресивних форм безготівкових розрахунків.

Готівковий обіг - це обіг законних платіжних засобів (банкнот та розмінної монети), які обслуговують потреби економіки країни. У свою чергу готівкові розрахунки являють собою платежі готівкою підприємств, підприємців і фізичних осіб між собою за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів робіт, послуг) та іншого майна.

Порядок здійснення розрахунків та ведення касових операцій регламентується Положенням НБУ про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 19 лютого 2001 р. [23]

В сфері валютної системи важливе місце займає функціонування валютного ринку. Чинне законодавство визначає валюту України як грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

До валютних цінностей можна віднести іноземну валюту, платіжні документи та фондові цінності в іноземній валюті, дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння, за винятком ювелірних та побутових виробів.

Учасниками валютних операцій виступають центральний банк держави; валютні біржі; банківські установи; підприємства та кредитно-фінансові установи, що здійснюють зовнішньоекономічні операції; підприємства, міжнародні корпорації та фінансові установи, що здійснюють іноземні вкладення активів; фізичні особи; валютні брокерські фірми. Всі вони виступають агентами валютного ринку. Валютний ринок як економічна категорія відображає певну сукупність відносин, пов'язаних зі здійсненням операцій з купівлі-продажу валютних цінностей та руху іноземних капіталів.

Здійснюючи державне регулювання відносин у сфері обігу валюти, органи державної влади втілюють валютну політику. Валютна політика - це сукупність заходів, що здійснюються у сфері міжнародних економічних відносин відповідно до поточних та стратегічних цілей економічної політики країни. Вона спрямована на розв'язання головних завдань; забезпечення стабільності економічного зростання, стримування зростання безробіття та інфляції, підтримка рівноваги платіжного балансу.

Основою валютної політики країни є вибір режиму валютних курсів, який відповідає економічному стану держав та її зовнішньоекономічним відносинам.

Валютний курс є своєрідною формою ціни, яка сплачується в національній грошовій одиниці за одиницю іноземної валюти, і визначається співвідношенням між національною грошовою одиницею та відповідно іноземною валютою виходячи насамперед з їх купівельної спроможності. При встановленні валютного курсу значну роль відіграє конвертованість валюти, за якою здійснюється операція, оскільки вона впливає на купівельну спроможність валюти.

1.3 Типи грошових систем

У результаті еволюції товарного господарства та властивих йому економічних відносин грошові системи набували різних форм, які можна класифікувати за кількома критеріями (рис. 1.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 Класифікація грошових систем

Залежно від форми, в якій функціонують гроші, виділяють такі види грошових систем:

- система металевого обігу, коли грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу та виконує всі функції грошей, а банкноти залишаються розмінними на метал;

- система паперово-кредитного обігу, за якої в обігу перебувають лише нерозмінні на грошовий метал знаки грошей - казначейські білети або банкноти.

Металеві грошові системи історично виступали у формах біметалізму та монометалізму. В епоху первісного накопичення капіталу (XVI - XVIII ст.) грошові системи, як правило, базувалися на біметалізмі, що виник ще за часів феодалізму.

Біметалізм - це грошова система, в якій роль загального еквівалента законодавчо закріплялася за двома металами - золотом і сріблом. Історично першим різновидом біметалізму була система паралельної валюти, за якою співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно, тобто при здійсненні платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла. Це створювало деякі труднощі, що були пов'язані з існуванням на ринках двох загальних еквівалентів, а значить - двох мір вартості, двох систем цін. Ситуація ускладнювалася постійною зміною співвідношення між золотом та сріблом за вартістю. Щоб спростити ситуацію, держава встановлювала у законодавчому порядку обов'язкове вартісне співвідношення між двома металами, що оберталися на рівних засадах за їх відкритого карбування.

Але встановлене фіксоване вартісне співвідношення часто не збігалося з реальним ринковим. Це було пов'язано із нерівномірністю зростання продуктивності праці при видобутку золота та срібла та призводило до того, що вартість одного грошового металу завищувалася, а іншого - занижувалася. Той метал, який був за законом недооціненим, витіснявся з обігу металом, вартість якого за законом була завищена. У цьому проявлялася дія закону Коперника-Грешема: «Гірші гроші витісняють з обігу кращі».

Різновидом біметалізму була так звана система «кульгаючої» валюти, за якою один з видів монет карбується у закритому порядку. Прикладом є французька грошова система, коли у 1873 р. було заборонено вільне карбування срібла, але за 5-франковими срібними монетами залишилася необмежена сила законного платіжного засобу. Це була спроба врятувати біметалізм.

Однак біметалізм не відповідав потребам розвинутого ринкового господарства, бо використання як міри вартості двох металів суперечило суті цієї функції грошей. Загальною мірою вартості може бути лише один метал, до чого фактично на практиці й дійшли. Із розвитком капіталізму місце повноцінних грошей в обігу все частіше займали кредитні гроші та безготівкові розрахунки.

Монометалізм - грошова система, за якої роль загального еквівалента виконує один метал: золото (золотий монометалізм) або срібло (срібний монометалізм), при цьому в обігу функціонують монети та знаки вартості, розмінні на грошовий метал.

У міру розвитку капіталістичного господарства біметалізм поступається монометалізму, а срібний монометалізм - золотому.

Золотий монометалізм існував у кількох формах: золотомонетного стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного стандарту.

Класичною формою вважається золотомонетний стандарт, за якого:

- золото виконувало всі функції грошей;

- в обігу перебували золоті монети та банкноти, розмінні на них. Уведення в обіг золотих монет не викликало ажіотажного попиту на них. Навпаки, їх часто намагалися позбутися як незручних в обігу;

- відкрите карбування монет із фіксованим золотим вмістом;

- вільний рух золота та іноземної валюти між країнами, внаслідок чого відхилення валютних курсів від валютних паритетів
відбувалося лише в межах «золотих точок».

Залежно від установленого законодавством порядку забезпечення банкнот золотом розрізняється кілька систем банкнотної емісії.

Англійська система банкнотної емісії полягала в такому:

1. Законодавство фіксувало максимальний контингент незабезпеченої - фідуціарної - емісії. Згідно з актом 1844 р. цей
контингент установлювався для Банку Англії в розмірі 14 млн. ф.
стерлінгів.

2. Для решти банкнотної емісії, яка законом не лімітувалася,
юв'язковим було 100-процентне металеве покриття.

Французька система банкнотної емісії, яка була введена у 1870 р., передбачала :

Законодавчо встановлювався загальний максимум банкнотної емісії.

Ніяких обов'язкових норм металевого покриття не встановлювалося.

Німецька система банкнотної емісії за законом 1875 р. зводилася до такого:

1. У законодавчому порядку фіксувався максимальний обсяг не забезпеченої золотом емісії.

Законодавство дозволяло випуск не забезпечених золотом банкнот понад установлений максимум, але така додаткова емісія обкладалася 5-процентним податком. Не менш як 1/3 загальної суми банкнот мала забезпечувати-золотим запасом.

Американська система банкнотної емісії, що була введена згідно з Федеральним резервним актом 1913 р., характеризувалася тим, що:

Установлювалася мінімальна норма металевого покриття всієї банкнотної емісії у розмірі 40%, решта підлягала забезпеченню комерційними векселями.

Не встановлювалося будь-якого максимального контингенту ані для фідуціарної емісії, ані для банкнотної емісії в цілому.

Російська система забезпечення банкнотної емісії за законом 1897 р. полягала в такому:

Золоте забезпечення повинно було становити не менш ніж 50% загальної суми емісії кредитних білетів Державного банку за умови їх випуску на суму не більше за 600 млн. крб.

Емісія понад установлену суму потребувала 100-процент-ного золотого забезпечення.

Золотомонетний стандарт являв собою найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему. Саморегулювання виходило з адекватності вартості, яку виражали вказані гроші в обігу, вартості металу, який містився в монетах і міг бути одержаний в обмін на банкноти. Завдяки вільному обігу, відкритому карбуванню золотих монет та необмеженому обміну банкнот на золото маса грошей в обігу стихійно пристосовувалася до потреб обігу в них через механізм скарбу. У періоди спаду виробництва та товарообороту зменшувалася потреба в грошах, вони вилучалися з обігу, перетворюючись на скарб. При розширенні товарообороту гроші надходили зі скарбу до сфери обігу. Саме у такий спосіб відбувалося регулювання маси грошей в обігу.

Стабільність національних грошей, стабільність валютних курсів сприяли розвиткові капіталізму, вільного ринку, кредитних відносин, міжнародної торгівлі, руху капіталів та ін.

Функціонування золотомонетного стандарту вимагало наявності золотих запасів у центральних емісійних банках, які слугували резервним фондом внутрішнього обігу, забезпечували розмін банкнот на золото, були резервом світових грошей. Витрати держави на забезпечення обігу золотою монетою були значними. Для їх зменшення широко емітувалися банкноти, використовувалися безготівкові розрахунки. У процесі історичного розвитку співвідношення між золотими монетами в обігу та їхніми представниками - банкнотами - поступово змінювалося. Але грошова система залишалася стабільною, бо зберігалися основні принципи золотомонетного стандарту.

Розрізняють паперові грошові системи та системи кредитних грошей, не розмінних на золото.

За паперової системи грошового обігу емісія грошових знаків, які мають форму казначейських білетів, здійснюється державним казначейством для покриття бюджетного дефіциту. У такому випадку емісія грошей не пов'язана з потребами товарного обігу, а визначається виключно необхідністю покриття дефіциту державного бюджету, що призводить до переповнення ними каналів грошового обігу та до їх знецінення. До таких систем, як свідчить історія, країни, як правило, вдавалися за часів якихось екстраординарних подій, таких як війни, кризові явища.

У ході грошових реформ (1924-1929 рр.) повернення до золотого стандарту відбулося у двох нових формах - золотозливкового та золотодевізного стандартів.

Золотозливковий стандарт - це грошова система, за якої в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, обмін банкнот здійснюється лише на золоті зливки з певними обмеженнями. Більшість країн (Німеччина, Австрія та ін.), що не мали достатніх золотих запасів, перейшли до золотодевізного стандарту. Згідно з цим стандартом також відсутній обіг золотих монет та їх вільне карбування, а обмін банкнот здійснюється на іноземну валюту (девізи), яка обмінюється на золото. Золотозливковий та золотодевізний стандарти були грошовими системами без золотого обігу, тобто золото функцій обігу та платежу не виконувало. Саме тому ці стандарти називають «урізаними» формами золотого стандарту.

З 30-х років XX ст. в усіх країнах утвердилася система кредитних грошей, не розмінних на золото. Сучасні гроші, по суті, - це кредитні гроші, які нерозривно пов'язані з господарським оборотом і реально відбивають його рух. Тобто сучасні гроші у своїй основній масі є не лише свідченням вартості, титулом платоспроможності, а й реальним відбитком руху товарно-матеріальних цінностей, руху капіталу.

Характерними рисами сучасних грошових систем є такі:

утрата зв'язку із золотом унаслідок витіснення його з внутрішнього та зовнішнього обороту;

випуск грошей в обіг не тільки для кредитування господарства, а й для кредитування держави; широкий розвиток безготівкового обігу та зменшення готівкового;

хронічна інфляція;

державне регулювання грошового обігу;

відміна офіційного золотого вмісту банкнот, їх забезпечення та розміну на золото;

розвиток інтеграційних процесів у сфері грошово-кредитних відносин.

Кредитний механізм емісії грошей базується на загальних принципах кредитування (поверненість, забезпеченість та ін.), що створює передумови для забезпечення сталості грошей шляхом формування спеціального механізму регулювання пропозиції грошей відповідно до потреб обороту в засобах обігу. Нині в усьому світі емісія грошей монополізована державою, яка бере на себе зобов'язання забезпечувати сталість грошових знаків, що від її імені емітує центральний емісійний банк тієї чи іншої країни.

Грошові системи залежно від ступеня втручання держави в економічні відносини можуть бути ринковими та неринковими. Неринковим грошовим системам притаманне переважання адміністративних неринкових методів регулювання грошового обігу, що проявляється насамперед у штучному розмежуванні його на готівкову та безготівкову сфери. Такі грошові системи відповідали потребам адміністративно-командних економічних систем, що мали місце у колишніх соціалістичних країнах.

Для ринкових грошових систем характерним є переважання економічних методів та інструментів регулювання грошового обігу. Такі системи властиві країнам з економічними системами ринкового типу.

За характером регулювання національної валютної системи грошові системи можуть бути відкритими та закритими.

Для відкритих грошових систем характерним є мінімальне втручання держави у регулювання валютних відносин всередині країни, що виражається у дерегулюванні валютного ринку, повній конвертованості валюти, ринковому механізмі формування валютного курсу. Таке можливе лише за умов достатнього розвитку та відкритості економіки країни.

Закриті грошові системи характеризуються наявністю значної кількості валютних обмежень, що проявляється в адміністративному регулюванні валютного ринку, неконвертованості валюти, штучному формуванні валютного курсу та ін. Такі грошові системи характерні для країн із закритою економікою. Закриті грошові системи були притаманними СРСР та країнам так званого «соціалістичного табору».

Однією з тенденцій розвитку світових відносин є інтеграційні процеси, які охоплюють не лише економічні зв'язки, а й національні грошові системи держав. Вплив світових інтеграційних процесів на трансформацію національних грошових систем найяскравіше проявився в Західній Європі, особливо в Європейському Співтоваристві, де з 1 січня 1999 р. у безготівковий обіг було введено нову грошову одиницю - євро, яка стала єдиною валютою країн Європейського монетарного союзу (ЄМС). Створенням цього Союзу завершилося формування в країнах ЄС єдиного внутрішнього ринку товарів, послуг, капіталу. З 1 січня 2002 р. євро випущено в готівковий оборот.

Грошова система України нині має кредитний ринковий характер, який формувався поступово в процесі ринкової трансформації її економіки, розвитку грошового ринку та його інфраструктури.

Висновки до розділу 1

1. Грошова система - це форма організації обігу грошей у даній країні, що склалася історично та закріплена законом. Вона не є довільним витвором державної влади, а залежить від реально існуючих економічних відносин.

Закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади.

В складі грошової системи виділяють окремі підсистеми:

- систему безготівкових розрахунків;

- валютну систему;

- систему готівкового обігу.

2. Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів. Основними з них є:

1) найменування грошової одиниці;

2) масштаб цін;

3) валютний курс;

4) види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу;

5) регламентація безготівкового обороту;

6) державний апарат, який здійснює регулювання грошового обороту.

Найменування грошової одиниці України - гривня. Масштаб цін - історично обумовлений елемент грошової системи, що визначає ваговий вміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконував роль грошей. Валютний курс - це співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн. Види готівкових грошових знаків, що мають статус законного платіжного засобу на території України - банківські білети, казначейські білети та розмінна монета. Основним компонентом грошової маси в сучасних умовах є не готівкові знаки, а залишки на рахунках в банках та небанківських кредитних установах. Орган, який здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання в країні є Національний банк України.

3.Сучасна грошова система характеризується наступними загальними рисами: відміною офіційного золотого вмісту грошових одиниць, демонетизацією золота; переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які за своєю природою небагато чим відрізняються від паперових грошей; збереженням в грошовому обігу декількох країн поряд з кредитними грошима паперових грошей у формі казначейських білетів; випуском банкнот в обіг з метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних золотих і валютних резервів; розвитком та розширенням в грошовому обороті безготівкових розрахунків при одночасному скороченні готівкових; посиленням державного регулювання грошового обороту в зв'язку з постійним порушенням базового принципу грошової системи - відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу.

4. За характером економічної системи виділяють системи ринкового та неринкового типу. Відповідно до механізму регулювання валютних відносин виділяють грошові системи відкритого та закритого типу. Відповідно до загальних законів функціонування грошей виділяють саморегулюючі та регульовані грошові системи. Історично системи металевого обігу реалізувались у формі біметалізму та монометалізму. Відповідно до змісту механізму регулювання грошового обороту виділяють системи паперово-грошового та кредитного обігу. Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи.