Ринок страхових послуг України: сутність, тенденції та шляхи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Ринкові трансформації в Україні визначили нову роль страхування у соціально-економічному житті суспільства, обумовили зародження та розвиток національного ринку страхових послуг. Зміни у страховому секторі економіки країни були настільки стрімкими, що вони не завжди встигали отримувати достатнє наукове осмислення та вивчення. В результаті у вітчизняному страхуванні накопичилися проблеми теоретичного, методологічного та прикладного характеру, без розв'язання яких неможливо забезпечити формування в Україні високоорганізованого та ефективного ринку страхових послуг.

Обґрунтування нових наукових підходів до розкриття сутності ринку страхових послуг на основі використання наукового інструментарію економічної теорії, філософії, фінансової науки, притаманних їм форм і методів пізнання дало можливість довести, що вихідними домінантами, котрі обумовлюють сутнісні характеристики й скриті механізми саморозвитку ринку страхових послуг, визначають його фінансову природу, сутність, тенденції та перспективи, є страхування і страхова послуга. Отже, теоретико-методологічні підходи до вивчення ринку страхових послуг мають базуватися, по-перше, на розкритті економічної природи та глибинної внутрішньої сутності страхування як фінансової категорії; по-друге, науковій інтерпретації страхової послуги як форми прояву категорії страхування в ринкових умовах. Такі підходи уможливлюють комплексне, системне вивчення ринку страхових послуг та механізму його функціонування, забезпечуючи не лише теоретико-методологічні розробки, а й опрацювання конкретних методичних і практичних рекомендацій щодо підвищення його транспарентності та ефективності.

Віддаючи належне доробку учених у цій сфері, слід зауважити, що подальшого поглиблення потребує погляд на страхування як на фінансову категорію зі специфічним суспільним призначенням, особливими функціями та роллю, котрі визначають й обумовлюють характер глибинних внутрішніх процесів саморозвитку ринку страхових послуг. Недостатньо уваги приділяється трактуванню економічного змісту страхової послуги, яка виступає об'єктом купівлі-продажу на ринку, формує його структуру, визначає тенденції розвитку та соціально-економічне значення, обумовлює вимоги до фінансової стійкості страхових компаній. Не обґрунтовано погляд на ринок страхових послуг як окреме економічне явище, відмінне від страхового ринку, що призводить на практиці до відчутних вад у організації ринку страхових послуг та здійсненні його державного регулювання, залишаючи поза увагою такі важливі його елементи, як попит, пропозиція, ціна, конкуренція. Потребує свого подальшого дослідження місце та роль страхового ринку і ринку страхових послуг як складових фінансового сектору економіки країни. Залишаються не до кінця визначеними зміст страхової діяльності як різновиду фінансового посередництва і статус страхових компаній як фінансових посередників. Вимагають перегляду підходи до класифікації страхових послуг з огляду на необхідність забезпечення прозорості та інформаційної відкритості ринку. Більш ґрунтовного вивчення потребують процеси ринкової концентрації, питання захисту економічної конкуренції на ринку страхових послуг України, вимоги до забезпечення платоспроможності страхових компаній, макроекономічні чинники розвитку вітчизняного ринку страхових послуг в умовах глобальної фінансової кризи.

Важливість дослідження теоретико-методологічних засад формування та функціонування ринку страхових послуг, відсутність комплексного, системного підходу до висвітлення його сутності, наукова та практична значущість зазначених питань обумовили вибір теми дисертаційної роботи, визначили мету, завдання, логіку та зміст дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних засад формування, функціонування і розвитку ринку страхових послуг, розкриття його сутності, опрацювання практичних рекомендацій щодо підвищення транспарентності та ефективності ринку страхових послуг України.

Відповідно до поставленої мети визначено сукупність основних завдань, спрямованих на її досягнення, а саме:

- обґрунтувати нові теоретико-методологічні підходи до розкриття сутності ринку страхових послуг;

- уточнити сутність страхування як фінансової категорії, його суспільне призначення, функції та роль, що є необхідною умовою для розуміння сутнісних характеристик ринку страхових послуг та механізму його функціонування;

- виявити економічний зміст страхової послуги, яка, виступаючи формою прояву категорії страхування, є об'єктом купівлі-продажу на ринку, формує його структуру, визначає тенденції розвитку та соціально-економічне значення, обумовлює вимоги до фінансової стійкості страхових компаній;

- розкрити сутність ринку страхових послуг; систематизувати соціально-економічні передумови та чинники формування національного ринку страхових послуг у його сучасному вигляді;

- обґрунтувати відмінності між поняттями «ринок страхових послуг» і «страховий ринок»; визначити місце ринку страхових послуг у фінансовому секторі економіки країни;

- дослідити зміст та специфіку діяльності страхових компаній як фінансових посередників;

- оцінити сучасний стан ринку страхових послуг України, тенденції його розвитку, причини та наслідки макроекономічних диспропорцій;

- проаналізувати дію основних елементів ринкового саморегулювання на вітчизняному ринку страхових послуг (попиту, пропозиції, ціни, конкуренції), виявити причини їхньої недостатньої ефективності;

- запропонувати напрями поліпшення інформаційно-аналітичного забезпечення вітчизняного ринку страхових послуг для підвищення рівня його прозорості;

- обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення державного регулювання ринку страхових послуг, спрямовані на підвищення його транспарентності та ефективності;

- виявити головні внутрішні та зовнішні чинники, котрі визначають перспективи розвитку вітчизняного ринку страхових послуг в сучасних умовах.

1. Теоретико-методологічні засади дослідження ринку страхових послуг

На основі використання наукового інструментарію економічної теорії, філософії та фінансової науки, притаманних їм форм і методів пізнання уточнено суспільне призначення, функції та роль страхування з огляду на те, що саме ця фінансова категорія визначає глибинну економічну природу та сутнісні характеристики ринку страхових послуг.

Застосування діалектичного методу пізнання дало змогу поєднати в дослідженні гносеологічний та онтологічний підходи, зважаючи на те, що розвиток страхування одночасно віддзеркалює і окремі періоди розвитку суспільно-економічного життя людства, і окремі періоди розвитку наукової думки. Дослідження процесу становлення теорії страхування, у т.ч. напрацювань учених А. Манеса і К.Г.Воблого (кінець ХІХ - початок ХХ ст.), дало змогу уточнити період виокремлення її в самостійний напрям фінансової науки, котрий має своїм предметом специфічну сферу перерозподільних відносини між суб'єктами формування та використання грошових фондів, призначених для страхового захисту майнових інтересів членів суспільства. Висловлена вперше акад. К.Г.Воблим на початку минулого століття думка стосовно страхових відносин як таких, що виникають на розподільній стадії відтворювального процесу, відповідає більшості сучасних наукових уявлень щодо фінансової природи страхування, яке пов'язане з рухом частини вартості валового внутрішнього продукту в її грошовій формі.

Доведено, що страхування виступає специфічною фінансовою категорією. З цією метою уточнено суспільне призначення і функції страхування, розкрито його роль, внутрішні ознаки та риси, котрі дозволяють виокремити страхові відносини із усієї сукупності фінансових відносин, виявити їхню глибинну внутрішню природу та специфіку. Виходячи з того, що функції страхування є об'єктивним вираженням його сутності в дії незалежно від волі й свідомості людей, виокремлено три таких функції: захисна, розподільна, капіталоутворювальна. Специфічне суспільне призначення страхування (включаючи соціальне та комерційне страхування, які мають єдину економічну природу) та його соціально-економічна роль знаходять свій прояв не в існуванні кожної функції окремо, а лише в їхній єдності. Об'єктивний характер страхових відносин обумовлюється потребою людей у страховому захисті від ризиків (реалізується захисна функція). Страхування є унікальним методом утворення грошових фондів для забезпечення такого захисту на основі перерозподілу ресурсів між учасниками створення зазначених фондів у просторі та у часі (реалізується розподільна функція). Ці грошові фонди, оскільки вони потребують відповідного управління, виступають у ринковій економіці як капітал (реалізується капіталоутворювальна функція). Таким чином, об'єктивно проявляються як єдине ціле усі три функції страхування у відповідності із дією законів діалектики. Кожна з функцій є носієм відносно різних сторін страхових відносин, які протистоять одне одному, а разом являють собою єдність і боротьбу протилежностей, що й обумовлює розвиток страхування.

Розкриття суспільного призначення страхування, його внутрішніх якостей та рис, функцій та ролі дало змогу сформулювати таке визначення цієї специфічної фінансової категорії: «Страхування - це сфера фінансових відносин, що виникають між учасниками формування, розподілу та використання цільових грошових фондів, призначених для забезпечення страхового захисту майнових інтересів членів суспільства».

Дослідження категорії страхування дало можливість розкрити соціально-економічні передумови формування в Україні ринку страхових послуг: трансформацію відносин власності та скасування державної страхової монополії. На цій основі виникають принципово нові майнові інтереси, а звідси - і нові страхові інтереси. Страхові інтереси трансформуються у відповідний попит на страхові послуги, попит породжує пропозицію, починають діяти об'єктивні закони ринку, розширюється коло учасників страхових відносин. Зростає кількість страхувальників, кількість страховиків. З'являється потреба в нових суб'єктах ринку: страхових брокерах, перестрахових компаніях, об'єднаннях страховиків, організаціях медичного та технічного асистансу тощо. Розширюється перелік страхових послуг, пропонуються нові їх види, виникає конкуренція, яка впливає на рівень цін. Формується національний ринок страхових послуг.

Доведено, що на ранніх стадіях ринкових перетворень в умовах перехідної вітчизняної економіки на перший план виступили капіталоутворювальна і розподільна функції страхування. Захисна за об'єктивних причин не дістала свого економічного підґрунтя і не опосередковувала страхові процеси належним чином. Це призвело до формування недосконалого, непрозорого, деформованого вітчизняного ринку страхових послуг, значну частку якого ще й дотепер складають так звані «псевдострахові операції». У зв'язку з цим в умовах світової фінансової кризи є, на жаль, усі підстави очікувати, що страховий ринок України зазнає відчутних потрясінь і може втратити значну кількість страхових компаній. Проте кількісні трансформації призведуть до появи нової якості ринку, в межах якої відбудеться гармонізація функцій страхування, котра, в свою чергу, забезпечить більш гармонійний, збалансований розвиток страхових відносин на новому рівні, в умовах оновленого ринкового простору.

2. Страхова послуга як детермінанта розвитку ринку

Показано сутність та економічну природу страхової послуги в ринковому середовищі, де вона виступає об'єктом купівлі-продажу, формує продуктову структуру та якісні характеристики ринку, в значній мірі обумовлює характер і тенденції його розвитку.

Критичний аналіз поглядів науковців на зміст поняття «страхова послуга» дозволив автору сформулювати власне визначення, в якому акцент зроблений на трактуванні страхової послуги як фінансового зобов'язання: «Страхова послуга - це специфічна фінансова послуга у вигляді продажу юридично оформлених зобов'язань зі страхового захисту, яку надають на ринку страховики страхувальникам». В цьому дістає вираз її економічний зміст, що означає: страхові компанії, котрі надають такі послуги, мають бути фінансово спроможними щодо виконання зазначених юридично оформлених зобов'язань.

Обґрунтовано, що сутність страхової послуги як фінансового зобов'язання розкривається в процесі побудови взаємин між страховиком, кожним конкретним страхувальником та усією сукупністю страхувальників. Цей процес включає два рівні за значимістю етапи, котрі відбивають фінансовий характер страхових відносин і ідею солідарної розкладки збитків як основи даних відносин, а страхова послуга набуває при цьому своєї матеріальної відчутності. Перший етап - укладання договору і сплата страхових премій (матеріалізація індивідуально наданого фінансового зобов'язання щодо страхового захисту для усієї сукупності страхувальників). Другий етап - проведення страхової виплати (індивідуальна материалізація зобов'язання щодо страхового захисту) у разі настанні страхового випадку, передбаченого договором.

Показано, що реалізація «матеріальної відчутності» - здатності забезпечити страховий захист майнових інтересів страхувальника - становить споживну вартість страхової послуги, яка віддзеркалює суспільне призначення страхування (втілене у його функціях) і включає три складові: надбання страхувальником впевненості і спокою щодо застрахованих об'єктів; компенсацію збитків або шкоди, заподіяних застрахованим інтересам страхувальника відповідно до умов договору (страхову виплату); можливість отримувати інвестиційний дохід на залишок страхових премій (за довгостроковими договорами страхування). Усвідомлення страхувальниками споживної вартості страхової послуги є найважливішим чинником розвитку ринку, перетворюючи страхову послугу на детермінанту такого розвитку.

Наголошено, що погляд на страхову послугу як на фінансове зобов'язання є основоположним для визначення її мінової вартості, яка втілюється у ціні - страховій премії. Сформульовано та систематизовано сутнісні характеристики обґрунтованої страхової премії. Головна з них полягає в тому, що страхова премія має забезпечувати еквівалентність страхових відносин між страховиком і усією сукупністю страхувальників даного страховика (за кожним конкретним видом страхування), а отже, бути необхідною та достатньою, щоб дати можливість страховику сформувати належне фінансове підґрунтя для виконання своїх страхових зобов`язань. У зв'язку з цим підкреслено, що рівень цін на страхові послуги має перебувати під перманентним контролем не тільки з боку страховика, але й державного наглядового органу - з метою запобігання випадкам використання страховиками в конкурентній боротьбі завідомо низьких, демпінгових страхових премій, котрі підривають їхні фінансові основи і ведуть до неплатоспроможності, нездатності виконати свої страхові зобов'язання.

Страхові послуги, характеризуючись розмаїттям, потребують систематизації, логічної впорядкованості. Для досягнення необхідної впорядкованості використовується класифікація. Обґрунтовано виняткове значення класифікації для предметного дослідження страхових послуг та ринку страхових послуг; створення можливості для побудови адекватних відносини між суб'єктами ринку з приводу купівлі-продажу страхових послуг; здійснення перестрахових операцій, в тому числі із зарубіжними перестраховиками; ліцензування страхової діяльності; визначення спеціалізації страховиків; формування відповідної статистики ринку страхових послуг, надання йому прозорості та зрозумілості; здійснення державного регулювання страхової діяльності. Сформульовано визначення класифікації страхових послуг як системи їх поділу за історичними, економічними або юридичними ознаками на ієрархічно підпорядковані ланки - сфери діяльності, галузі, підгалузі, класи і види - залежно від цілей використання результатів класифікації. Визначене та запроваджене в науковий обіг поняття «класифікаційні ознаки страхування» та запропоновано розгляд цих ознак за трьома групами: історичні, економічні, юридичні.

Опрацьовано узагальнюючу схему класифікації страхових послуг, виходячи із законодавчо унормованих класифікаційних ознак: сфери діяльності страховиків (страхування життя та загальне страхування); об'єктів (предметів) страхування (майнове, особисте, відповідальності); форм проведення (добровільне та обов'язкове); ліцензованих видів страхування, - яку покладено в основу сучасного інформаційного забезпечення вітчизняного ринку страхових послуг.

3. Сутність ринку страхових послуг та механізм його функціонування

Розкрито сутність ринку страхових послуг, показано особливості прояву на ньому ринкових механізмів, розглянуто ринок страхових послуг як об'єкт державного регуляторного впливу.

Погляди фахівців на зміст ринку страхових послуг є дискусійними. Поняття «ринок страхових послуг» і «страховий ринок» трактуються багатьма фахівцями як синоніми. Проте розмежування цих понять є дуже важливим не тільки з огляду на упорядкування понятійного апарату теорії страхування, але й для вивчення сутності цих нових для вітчизняної економіки явищ, визначення місця ринку страхових послуг у фінансовому секторі економіки країни, розуміння процесів, які на ньому відбуваються, підвищення ефективності його державного регулювання.

Обґрунтовано, що в основі розкриття сутності ринку страхових послуг та його відмінності від страхового ринку має лежати, передусім, осмислення специфіки страхової послуги, котра, виступаючи фінансовим зобов'язанням, визначає характер та особливості страхової діяльності як виду фінансового посередництва, а страхових компаній - як фінансових посередників. З цієї точки зору в макроекономічному аспекті страховий ринок являє собою замкнений цикл залучення та обертання страхових капіталів. Ринок же страхових послуг є лише початковою ланкою цього замкненого циклу, в межах якої відбувається надання страхових послуг в обмін на отримання від страхувальників страхових премій - джерела утворення залученого страхового капіталу. Страхова організація як фінансовий посередник забезпечує перерозподіл грошових коштів і спрямовує їх з ринку страхових послуг на фінансовий ринок. Така двоїстість страхової діяльності обумовлює й двоїстість страхового ринку: він нібито «розподілений» між ринком фінансових послуг, невід'ємною складовою якого виступає ринок послуг страхових, і фінансовим ринком, включаючи усі його складові (фондовий ринок, кредитний ринок, валютний ринок, ринок золота), за допомогою інструментів якого страховики здійснюють управління своїми капіталами.

Отже, поняття «ринок страхових послуг» і «страховий ринок» не є тотожними. Ринок страхових послуг охоплює лише ту сукупність фінансових відносин на страховому ринку, які опосередковують купівлю-продаж послуг зі страхового захисту. Він виступає особливою формою організації фінансових відносин, що виникають у процесі його функціонування між суб'єктами ринку з приводу купівлі-продажу послуг зі страхового захисту і тим механізмом, який поєднує інтереси носіїв попиту (страхувальників) і пропозиції (страховиків). З цих позицій ринок страхових послуг слід розглядати як основу страхового ринку, оскільки саме тут відбувається акумуляція коштів страхувальників з подальшим перетворенням їх на інвестиційний капітал унаслідок діяльності страхових компаній на фінансовому ринку.

Комплексний аналіз механізму функціонування вітчизняного ринку страхових послуг показав, що ринок віддзеркалює всі суперечності та проблеми країни з трансформаційною економікою, а основоположні елементи будь-якого ринку - попит, пропозиція, ціна, конкуренція - мають на ньому специфічні, деформовані прояви. Головною причиною такого становища є те, що, всупереч теорії страхування, вітчизняний ринок страхових послуг розвивався до останніх років не під впливом об'єктивної потреби членів суспільства у страховому захисті, а здебільшого - під впливом інших потреб, котрі отримали в спеціальній літературі термін «псевдострахування» (яке означає, що страховий договір використовується сторонами страхової угоди не стільки для страхового захисту, скільки для податкової оптимізації або тіньових фінансових схем). Використання можливостей псевдострахування проявилося, до прикладу, різким сплеском обсягів вітчизняного ринку страхових послуг протягом років, котрі передували президентським виборам 2004 р. (темп зростання валових страхових премій за період 2001-2004 рр. становив 646%) - і миттєвим спадом у наступному після виборів році. У подальші роки обсяги валових страхових премій хоч і збільшувалися, проте рівень 2004 р. було перевершено лише у 2008 р., коли вони досягли 24,0 млрд. грн.

Кількість діючих страхових компаній в Україні за період з 2001 по 2008 р. зросла майже в півтора рази: з 328 до 469. Така кількість страховиків не відповідає ані розмірам території України, ані кількості населення, ані обсягам страхових послуг, які пропонуються на ринку. У 2008 р., за даними Держфінпослуг, 23,5 млрд грн, або 97,8% збору страхових премій, забезпечили 216 страхових компаній. Решта ж (253) отримали незначні надходження: 0,5 млрд грн, або 2,2%.

Стабільно велика кількість фінансово слабких страховиків, яка зростає навіть за умов, не сприятливих для страхової діяльності, свідчить про високий ступінь привабливості страхового бізнесу для власників та акціонерів страхових компаній. І це зрозуміло, оскільки переважна більшість з них є кептивними компаніями, орієнтованими на обслуговування страхових і псевдострахових інтересів своїх власників і афілійованих структур. Саме тому вітчизняний ринок страхових послуг протягом усього періоду свого розвитку був орієнтований переважно на потреби страхувальників-юридичних осіб, натомість частка страхувальників-громадян у загальних обсягах страхових премій хоч і зросла у 2008 р. до 32,0%, проте залишається поки що набагато меншою, ніж це потрібно для формування ринку в його класичному розумінні.

Особливу роль у формуванні класичного ринку страхових послуг має відігравати держава. Річ не тільки в тім, що цей ринок як інтегрована складова ринкової економіки характеризується тими ж cамими вадами ринкового саморегулювання (за Парето), які притаманні економіці в цілому. Потреба в ефективному державному регулюванні ринку пов'язана ще й з високим ступенем відповідальності кожного конкретного страховика за соціально-економічні наслідки своєї діяльності. Проте поняття «державне регулювання ринку страхових послуг» в Україні на сьогодні є поки що законодавчо не визначеним, як і сам об'єкт державного регуляторного впливу. Ця унеможливлює побудову ефективного державного регулювання та нагляду, незважаючи на неодноразово затверджувані Кабінетом Міністрів України програми та концепції розвитку ринку на конкретні періоди. До того ж ототожнення понять «ринок страхових послуг» і «страховий ринок» призводить до зосередження уваги державного регуляторного органу, здебільшого, на контролі за виконанням страховиками вимог щодо управління страховими капіталами, платоспроможністю і залишає поза увагою процеси, пов'язані з купівлею-продажем страхових послуг, ціновою політикою страховиків, захистом економічної конкуренції на цьому ринку, регулюванням його продуктової структури.

4. Сучасний стан ринку страхових послуг України. Структурні диспропорції

Здійснено системний аналіз сучасного стану ринку страхових послуг України; виявлено причини та наслідки його інформаційної закритості та структурних диспропорцій; досліджено ринкове конкурентне середовище.

У процесі дослідження було виявлено, що ґрунтовний аналіз ринку ускладнюється з трьох основних причин. По-перше, практично єдиним джерелом офіційної інформації щодо ринку страхових послуг слугує досить обмежена макроекономічна статистика, котра оприлюднюється на сайті Держфінпослуг у квартальних та річних звітах. По-друге, Держфінпослуг структурує ринок, виходячи із законодавчо унормованої класифікації страхових послуг за: 1) сферами діяльності страховиків (загальне страхування та страхування життя); 2) формами проведення страхування (обов'язкове та добровільне); 3) галузями страхування (майнове, особисте, страхування відповідальності). З цього переліку лише перша позиція є такою, що уможливлює порівняння вітчизняного ринку з іншими ринками, оскільки за іншими позиціями статистика ринків у світі не ведеться через її неінформативність.

По-третє, офіційно оприлюднювана на сайті Держфінпослуг інформація щодо «продуктової» структури ринку є методологічно недосконалою. Головним недоліком цього офіційного структурування вітчизняного ринку, яке потім знаходить своє відображення в численних публікаціях та аналітичних оглядах, тиражуючи інформаційні проблеми, є те, що воно здійснюється з методологічними порушеннями. В ньому об'єднані в єдине ціле і в сумі дають 100% зовсім різні ланки класифікації страхових послуг, утворені із застосуванням зовсім різних класифікаційних ознак: форма страхування; об'єкт (предмет) страхування; сфери страхової діяльності. У підсумку ця офіційна інформація щодо структури ринку є не тільки надто загальною, але ще й непридатною для аналізу. Крім того, за такою укрупненою офіційною статистикою неможливо простежити розвиток окремих сегментів ринку.

Отже, предметно проаналізувати структуру вітчизняного ринку за такою статистикою неможливо. Крім того, вона є непридатною для співставлення зі структурою ринків інших країн світу.

Ринок загального страхування країн Євросоюзу розподіляється на 7 секторів зовсім за іншим принципом, аніж вітчизняний ринок страхових послуг. Структура ринку Євросоюзу є прозорою і зрозумілою: 30% припадає на автотранспортне страхування; 30% - на страхування населення від нещасних випадків та на випадок втрати здоров'я; 19,2% - на страхування власності (в основному - майна від вогню); решту складають страхування загальної відповідальності (8,0%), морське і авіаційне страхування (4,0%), страхування судових витрат (1,7%) та інші види (6,6%). При цьому жодний показник цієї структури, на жаль, не має свого аналогу у офіційно оприлюднюваній інформації Держфінпослуг щодо структури вітчизняного ринку страхових послуг.

Загальновизнаним підходом щодо класифікації страхових послуг і формування на цій основі статистики світового ринку страхування є використання таких класифікаційних ознак, як сфера діяльності страховиків (життя і загальне) і рід небезпек (тобто «ризики», за термінологією страхових Директив ЄС). Відповідним чином слід класифікувати страхові послуги й в Україні, виокремлюючи в межах послуг зі страхування життя та послуг із загального страхування конкретні класи страхування (7 - в секторі страхування життя; 18 - в секторі загального страхування), подібно до того, як це робиться на ринках Євросоюзу. Запропоновано здійснювати ліцензування страхової діяльності виключно за переліком зазначених класів страхування, відмовившись від ліцензування кожного конкретного виду обов'язкового та добровільного страхування, як це практикується в Україні. При цьому з метою запобігання псевдостраховим операціям, досягнення транспарентності ринку наголошено на необхідності запровадити стандартні правила страхування, дотримання яких має стати однією з основних вимог дозволу на здійснення страховиками певного класу страхування.

Для забезпечення якісного статистичного аналізу і співставності вітчизняного ринку страхових послуг пропонується керуватися вимогами Директиви Комісії Європейського Співтовариства 92/49/СЕЕ, згідно з якою західноєвропейські ринки загального страхування структуруються за секторами, представленими на рис.3: страхування від нещасних випадків та на випадок хвороби; автотранспортне страхування (за винятком відповідальності перевізника); страхування майна від вогню та стихійних лих; авіаційне, морське та транспортне страхування; страхування загальної відповідальності; страхування кредитів та поручительств; інші види. Це дасть змогу формувати якісну макроекономічну статистику вітчизняного ринку страхових послуг, порівнянну з аналогічними показниками структури ринків західноєвропейський країн.

Аналіз структури вітчизняного ринку, здійснений автором на зазначених засадах, дав можливість отримати його «продуктовий» зріз, який є інформативним, таким, що дає змогу бачити реальну картину ринку всім його учасникам та державному регулівному органу, робить її співставною з ринками інших країн.

Порівняльний аналіз інформації, поданої в табл.2, дає змогу зробити висновок про те, що вітчизняний ринок страхових послуг є «ринком загального страхування». Обсяги ринку послуг зі страхування життя в Україні хоча і збільшувалися останніми роками, проте не перевищують 5%, в той час як обсяги ринку загального страхування становлять більше 95%. Натомість співвідношення цих показників на світовому ринку становить 60% до 40% на користь послуг зі страхування життя.

Порівняння структури послуг загального страхування показує, що вітчизняний ринок є незбалансованим. Майже 43% ринку припадає на автотранспортне страхування, яке характеризується підвищеним рівнем збитковості. Натомість в країнах Євросоюзу автотранспортне страхування становить приблизно третину ринку страхових послуг і балансується малозбитковим страхуванням від нещасних випадків та втрати здоров'я, а також страхуванням власності. На вітчизняному ринку таке балансування відсутнє: страхування від нещасних випадків та втрати здоров'я становить в Україні лише 10% ринку; страхування власності та страхування фінансових ризиків (позиція, яка в структурі європейського ринку взагалі не виокремлюється) стосуються майнових інтересів юридичних осіб і носять, здебільшого, псевдостраховий характер. Решта страхових послуг є поки що нерозвиненими.

Зростання на вітчизняному ринку страхових послуг частки автострахування розглядалося фахівцями як явище позитивне. Насправді ж ситуація, що склалася, є для ринку вкрай небезпечною. За умов фінансової кризи вона несе в собі потенційну загрозу різкого падіння обсягів ринку вже найближчим часом, оскільки вирішальним чинником такого зростання виявилося автокредитування і співпраця страховиків з банками щодо страхування заставних авто. Своєрідний ефект антисинергії від такої співпраці ринок вже переживає дуже болісно і подолає не скоро. Проблема посилюється переважаючою (такою, що доходить до 80-85%) питомою вагою автострахування в портфелях провідних компаній-лідерів ринку. Проте ані сам факт такого стрімкого зростання питомої ваги автострахування, ані його чинники, ані його потенційний вплив на загальний стан ринку оцінки з боку Держфінпослуг не отримали, оскільки ця проблема є невловимою для даних офіційної статистики (див. рис.2), а отже, регулятором не відчувається.

Інформаційна непрозорість ринку унеможливлює здійснення державного контролю за процесами ринкової конкуренції на ньому. Показники концентрації (табл.1) та індекс Герфіндаля-Гіршмана, обчислені загалом по ринку, без урахування його продуктової сегментації та спеціалізації страхових компаній, можуть давати лише вельми приблизну картину щодо дотримання страховими компаніями вимог антимонопольного законодавства. Будучи надто загальними, формально вони свідчать про конкурентний характер відносин між страховиками, оскільки частка перших 3-х, 10-ти, 20-ти та 50-ти компаній є, в цілому, прийнятною, щоб не вважати цей ринок монополізованим. Проте ці показники не узгоджуються з нормами антимонопольного законодавства і, крім того, слабко кореспондуються з реальною ситуацією на ринку, тим більше що унормованої методики оцінювання конкурентного середовища на ринку страхових послуг з обґрунтуванням бази розрахунку та кількості страхових компаній, котрі слід брати до уваги при обчисленні відповідних показників, в Україні не існує. Ця методика вимагає свого опрацювання. Наголошено, що вона має передбачати оцінку конкурентного середовища не на ринку в цілому, а за окремими його сегментами, в основі яких - запропонована статистична сегментація ринку подібно до практики країн Євросоюзу.

Виявлено, що Держфінпослуг поки що не має механізму протидії недобросовісній конкуренції на ринку страхових послуг, використанню страховиками демпінгових страхових тарифів, що в умовах кризи призводить до неплатоспроможності страхових компаній та масових невиплат страхового відшкодування страхувальникам. Необхідні відповідні зміни в законодавстві для надання Держфінпослуг справжніх повноважень щодо контролю за рівнем страхових тарифів з метою запобігання утворенню на ринку фінансових пірамід.

5. Макроекономічні чинники розвитку ринку страхових послуг України

Обґрунтовано, що вирішальними інтегральними чинниками, які найбільш відчутно впливають і надалі впливатимуть на стан вітчизняного ринку страхових послуг та його розвиток, є такі: глобалізація (зовнішній чинник); активізація участі населення України у страхових процесах (внутрішній чинник); державний регуляторний вплив, котрий сполучає взаємодію двох перших чинників та спрямовує розвиток ринку у необхідному напрямку.

Суттєвим проявом глобалізації є активізація ринкових процесів концентрації та капіталізації, злиттів та поглинань. Наслідком угод злиття та поглинання за участю іноземних інвесторів стало те, що на вітчизняному ринку загального страхування присутні всі відомі міжнародні страхові корпорації, в т.ч. ING GROUP (Нідерланди), котра очолила за підсумками 2008 р. список десятки найбільш доходних фінансових корпорацій світу; АХА (Франція) та Allianz (Німеччина), які посіли у цьому списку, відповідно, четверте та сьоме місце, та ін. Чинник привабливості цього бізнесу є вирішальним у стратегічній поведінці транснаціональних страховиків, які виходять на національні ринки страхових послуг: вони поводять себе агресивно, постійно розширюючи сферу свого впливу. Якщо у 2001 р. в Україні функціонувало 20 страхових компаній з іноземними інвестиціями, то у 2009 р. - 80, що становить п'яту частину загальної кількості страховиків. Іноземний капітал представлений на ринку 30 країнами, при цьому понад 60% загального обсягу іноземних інвестицій припадає на розвинені країни: Велику Британію, Німеччину, Австрію, США. Умови доступу іноземного капіталу на ринок страхових послуг України є достатньо ліберальними. Проте запровадження таких ліберальних умов без належного економічного обґрунтування, без аналізу переваг і недоліків вступу України до СОТ може призвести до того, що на вітчизняному ринку страхових послуг не залишиться українських страховиків.

Процеси капіталізації сприяють взаємопроникненню та взаємодії двох провідних сегментів ринку фінансових послуг: банківського та страхового. Така інтеграція (bankassurance) має вже досить тривалу історію у світі та підтвердила свою життєздатність. Проте в дисертації доведено, що попри значні переваги, таке взаємопроникнення завжди несе по-перше, загрозу «ефекту доміно»; по-друге - загрозу економічній конкуренції. Це вже знайшло своє неодноразове підтвердження на вітчизняному ринку страхових послуг, особливо в умовах світової фінансової кризи. Банкострахування, яке дуже активно використовувалося у страховій практиці багатьох вітчизняних компаній, перетворилося останніми роками для таких компаній майже в єдине джерело надходження страхових премій. Втрата такого джерела у зв'язку із фінансовою кризою поставила значну кількість компаній на межу банкрутства. Проте дійсних важелів впливу, здатних ефективно протидіяти зазначеним негативним явищам, держава не має.

Обґрунтовано, що найважливішим внутрішнім чинником, котрий забезпечує формування та розвиток в Україні ринку класичних страхових послуг, є активне залучення до страхових процесів широких верств населення країни. Слабке залучення населення протягом усього періоду існування вітчизняного ринку було основною макроекономічною проблемою, яка стримувала його розвиток. Лише останніми роками намітилася позитивна тенденція до збільшення частки фізичних осіб у загальному зборі страхових премій, проте аналіз показав, що ця тенденція пов'язана із залученням населення до тих страхових послуг, які є обов'язковими або де-юре (відповідно до страхового законодавства), або де-факто (відповідно до інших законодавчих актів, котрі стосуються, до прикладу, страхування заставного майна; страхування життя позичальника при іпотечному кредитуванні; страхування медичних витрат від'їжджаючих за кордон тощо). Отже, участь населення у якості споживачів страхових послуг поки що залишається великою проблемою, оскільки попит на масові види страхування сформувався у людей, здебільшого, під тиском інших обставин, аніж як усвідомлена потреба у страховому захисті.

Критична оцінка законодавчо визначеного переліку компетенцій, прав та повноважень Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг дає підстави стверджувати, що, попри свою назву, цей орган виконує, здебільшого, функції прямого адміністративного нагляду за діяльністю страховиків, а не функції регулювання ринку. Ефективне регулювання ринку має спиратися на якісну та достовірну інформацію. Проведений аналіз показав, що стан вітчизняного ринку страхових послуг в умовах світової фінансової кризи є загрозливим, особливо на тлі тих темпів зростання (рис.1), які ринок демонстрував протягом останніх кількох років. Зародження негативних процесів на ринку, їх розвиток, тенденції можна було б виявити набагато раніше того моменту, коли вони набули свого найбільшого загострення, якби в Держфінпослуг накопичувалася, оброблялася, аналізувалася і оприлюднювалася відповідна інформація.

Той факт, що страхова послуга має сприйматися суб'єктами ринку як юридично оформлене фінансове зобов'язання з надання страхового захисту, означає, що пріоритетним завданням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг продовжує залишатися контроль за платоспроможністю страхових компаній, що потребує опрацювання та запровадження відповідних методик. Певну допомогу у зв'язку з цим Держфінпослуг отримує від міжнародних фінансових інституцій. Однак їхні рекомендації не повинні розглядатися як нав'язані ззовні і необґрунтовані. Крім того, слід уникати безсистемного використання технічної допомоги від окремих країн світу, коли в різних сферах державного регулювання ринку допомогу надають різні країни, котрі мають своє власне законодавство, а їхні ринки страхових послуг дуже відрізняються від українського. Має бути опрацьована та закріплена в законодавчих актах власна концепція державного регуляторного впливу на вітчизняний ринок страхових послуг, яка б сприяла його ефективному розвитку.

Висновки

страховий ринковий фінансовий

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і подано нове вирішення важливої наукової задачі: формування транспарентного та ефективного ринку страхових послуг з метою підвищення ролі страхування у вирішенні соціально-економічних проблем України. На основі поглиблення відомих та обґрунтування нових теоретико-методологічних підходів розкрито сутність ринку страхових послуг, механізм його функціонування, місце у фінансовому секторі економіки країни, тенденції та шляхи розвитку.

Головні науково-теоретичні та практичні результати дисертації полягають у такому:

1. Обґрунтовано, що розкриття сутності ринку страхових послуг має базуватися на вихідних домінантах, котрі обумовлюють процеси його формування, функціонування та розвитку. Такими домінантами є страхування як фінансова категорія і страхова послуга як форма прояву категорії страхування в ринкових умовах. При цьому страхування визначає глибинну економічну природу ринку страхових послуг, а страхова послуга - характер організації фінансових відносин між суб'єктами ринку. Наголошено, що недостатня опрацьованість теоретико-методологічних основ страхування і страхової послуги є однією з головних причин суперечливості наукових уявлень щодо страхування та його ролі в сучасних умовах, певного відокремлення, «автономізації» страхового напряму фінансової науки, відсутності цілісної концепції ринкових трансформацій у страховій галузі, неефективного втручання держави у страхові процеси, недосконалості вітчизняного ринку страхових послуг.

2. Найважливішою, родовою ознакою страхових відносин дисертант вважає ризик. Ризик обумовлює їх виникнення, надає їм специфічних рис. Разом з тим в роботі наголошено, що потреба в захисті від ймовірних ризиків набуває реального змісту лише за умови загрози майновим інтересам фізичних та юридичних осіб, пов'язаним із власністю. Зміщення акцентів у теоретичному обґрунтуванні страхування («виключно ризик»), яке, на жаль, притаманне сучасній теорії страхування, та ігнорування того факту, що ступінь зрілості страхових відносин у суспільстві обумовлюється, передусім, відносинами власності, має небажані практичні наслідки, пов'язані з неадекватними очікуваннями суспільства стосовно розвитку страхування в нашій країні. В зв'язку з цим у роботі зроблено принципово важливий висновок: розуміння суті тих суперечливих процесів, що відбуваються у страховій галузі економіки протягом останніх десятиліть і за яких ринок страхових послуг країни демонстрував випереджаючі темпи зростання в умовах стагнації реального сектору економіки, низького рівня життя переважної більшості українців та нестабільності національної грошової одиниці, можливе тільки за умов погляду на страхування як на фінансову категорію - носія певних грошових відносин, які, в свою чергу, обумовлюються відносинами власності.

3. Доведено, що страхування є специфічною фінансовою категорією. З цією метою на основі використання методологічного інструментарію економічної теорії, філософії та фінансової науки уточнено її суспільне призначення, внутрішні якості і риси, функції та роль. Це дало змогу визначити категорію страхування як сферу фінансових відносин, що виникають між учасниками формування, розподілу та використання цільових грошових фондів, призначених для забезпечення страхового захисту майнових інтересів членів суспільства. У цьому проявляється двоїстість, яка притаманна страхуванню (як і іншим фінансовим категоріям): з одного боку, воно має речове втілення (виступає як форма захисту від ризиків і обумовлюється ризиками), з іншого - внутрішній зміст: сукупність специфічних фінансових відносин, котрі пов'язані з економічними інтересами суб'єктів страхування щодо надання та набуття страхового захисту. Обґрунтовано нові підходи до визначення функцій страхування (захисна, розподільна, капіталоутворювальна), котрі разом відображають внутрішню сутність категорії страхування та обумовлюють форми її прояву. Виявлено та обґрунтовано єдині історичні витоки та єдину економічну природу комерційного та соціального страхування. На цих підставах зроблено принципово важливий висновок про те, що страхування слід розуміти як фінансову категорію, котра виражає всю сукупність страхових відносин у суспільстві, включаючи державне соціальне страхування та страхування комерційне. Розуміння теоретичних засад конгруентності соціального та комерційного страхування має виняткове значення для побудови ефективних систем соціального захисту населення.

4. Аргументовано, що ринковою формою прояву категорії страхування виступає страхова послуга - об'єкт купівлі-продажу на ринку, який сполучає економічні інтереси покупців (страхувальників) і продавців (страховиків). Доведено, що сутність страхової послуги можна розкрити лише з погляду на неї як на фінансове зобов'язання. З цих позицій сформульоване визначення страхової послуги як специфічної фінансової послуги у вигляді продажу юридично оформлених зобов'язань зі страхового захисту, яку надають на ринку страховики страхувальникам. Показано, що, виступаючи об'єктом купівлі-продажу на ринку, страхова послуга є його детермінантою, формує структуру ринку, визначає тенденції його розвитку і соціально-економічне значення, обумовлює вимоги до фінансової стійкості страхових компаній. При цьому основою формування необхідного та достатнього фінансового підґрунтя для виконання страховиками своїх страхових зобов'язань є ціна страхової послуги - страхова премія. Враховуючи це, дисертант пропонує запровадження такого ж державного контролю за недопущенням встановлення страховиками свідомо занижених цін на страхові послуги, який здійснюється на ринках розвинених країн світу. Цей контроль є особливо необхідним за умов сучасної фінансової кризи як метод протидії проявам недобросовісної конкуренції у вигляді демпінгу на вітчизняному ринку страхових послуг, що призводить до неплатоспроможності страхових компаній, масових невиплат страхового відшкодування страхувальникам, а отже - руйнує ринок. Обґрунтовано, що, виступаючи платою за ризик, страхова премія сполучає споживну та мінову вартість страхової послуги і є своєрідним мультиплікатором, який враховує як вартість можливого збитку, так і вірогідність настання події, котра призводить до збитку. Якщо страхова премія є заниженою, вхідний грошовий потік страховика від страхової діяльності заздалегідь несе в собі загрозу порушення його платоспроможності. У зв'язку з цим доведено роль страхової премії як основоположного чинника, «цеглинки», за допомогою якої будується вся споруда фінансової стійкості і окремої страхової компанії, і ринку страхових послуг у цілому.

5. Визначено, що в основі упорядкування страхових послуг, які характеризуються розмаїттям, має лежати чітка та обґрунтована класифікація. Доведено, що законодавчо унормована вітчизняна класифікація страхування за формами проведення (з виділенням обов'язкового та добровільного страхування) та за об'єктами (предметами) страхування з виділенням трьох галузей (майнове, особисте страхування та страхування відповідальності) не відповідає сучасному рівню розвитку ринку страхових послуг України і ступеню його інтеграції у світовий ринок. Автор пропонує перейти на європейську систему класифікації страхових послуг, виокремлюючи в межах послуг із страхування життя та послуг із загального страхування конкретні класи страхування (7 - у секторі страхування життя; 18 - у секторі загального страхування), подібно до практики країн Євросоюзу. Ліцензування здійснювати виключно за переліком цих класів, не беручи до уваги форму проведення страхування. Відповідним чином формувати спеціалізовану звітність страховиків. Такий підхід, окрім іншого, дозволить забезпечити якісно нову макроекономічну статистику вітчизняного ринку страхових послуг. Для досягнення інформаційної прозорості та співставності ринку дисертант вважає за необхідне не тільки запровадити ліцензування страхової діяльності за тими ж класами страхування, котрі підлягають ліцензуванню в країнах Євросоюзу, але й застосовувати при цьому стандартизовані правила страхування, опрацьовані та затверджені органом державного нагляду.

6. Дисертант обґрунтовує необхідність чіткого розмежування понять «ринок страхових послуг» і «страховий ринок». Це є важливим як з погляду економічної теорії, так і фінансової практики. Такий підхід створює можливості більш предметного вивчення цих явищ, з'ясування їхньої сутності, визначення місця ринку страхових послуг на макрорівні у фінансовому секторі економіки країни та підвищення ефективності його державного регулювання. Дослідження специфіки фінансових відносин, що виникають з приводу надання страхових послуг, дало можливість дійти принципово важливого висновку, що з фінансової точки зору в макроекономічному аспекті страховий ринок являє собою замкнений цикл залучення і обертання страхових капіталів. Ринок страхових послуг виступає початковою ланкою цього замкненого циклу і охоплює лише ті фінансові відносини на страховому ринку, які опосередковують купівлю-продаж послуг зі страхового захисту. Будучи інтегрованою складовою страхового ринку, ринок страхових послуг одночасно є інтегрованою складовою ринку фінансових послуг і не входить до фінансового ринку, де розміщуються та інвестуються страхові капітали. З огляду на це запропоновано розглядати ринок страхових послуг як особливу форму організації фінансових відносин, що виникають у процесі його функціонування між суб'єктами ринку з приводу купівлі-продажу послуг зі страхового захисту. Аргументовано також, що саме ринок страхових послуг слід вважати механізмом, який поєднує інтереси носіїв попиту (споживачів страхових послуг) і пропозиції (страхові компанії). З цих позицій ринок страхових послуг розглядається як основа страхового ринку, оскільки саме тут відбувається акумуляція коштів страхувальників з подальшим перетворенням їх на інвестиційний капітал унаслідок діяльності страхових компаній на фінансовому ринку. Таким чином, у процесі страхової діяльності одночасно реалізуються усі три функції страхування: захисна, перерозподільна, капіталоутворювальна. Страхові компанії при цьому фактично виступають в ролі фінансових посередників, якими вони й визнаються в усьому світі. На думку здобувача, цей статус страховиків так само має бути визнаний і закріплений у вітчизняному законодавстві.

7. З точки зору дисертанта, в основі розвитку вітчизняного ринку страхових послуг має лежати концепція страхового захисту. Лише за цих умов ринок розвивається під впливом дії об'єктивних елементів ринкового саморегулювання: попиту, пропозиції, ціни, конкуренції. Проте кожен з цих сутнісних елементів має поки що специфічні, деформовані прояви на вітчизняному ринку страхових послуг. Дисертантом з'ясовано: головною причиною такого становища є те, що, всупереч теорії страхування, ринок розвивався до останніх років під впливом інших потреб, аніж потреба у страховому захисті. Ці потреби отримали в спеціальній літературі термін «псевдострахування», яке означає, що страхова угода використовується її сторонами не стільки для страхового захисту, скільки для податкової оптимізації та тіньових фінансових схем, у тому числі щодо виведення капіталу за кордон. Проблема запобігання псевдостраховим операціям є нагальною не тільки для нашої країни. Проте в інших країнах вона значною мірою вирішується завдяки створенню державою такого інформаційного простору, який перешкоджає приховуванню або викривленню ринкової інформації з боку страхових компаній. Дисертант вважає, що через інформаційну закритість, відсутність офіційної достовірної та різноманітної інформації вітчизняний ринок страхових послуг є непрозорим і слабо контрольованим, що унеможливлює проведення серйозних аналітичних досліджень та своєчасне виявлення проблемних місць. Для інформаційного забезпечення ринку страхових послуг пропонується запозичити підхід, визначений Директивою Комісії Європейського Співтовариства 92/49/СЕЕ, відповідно до якої країни-члени ЄС зобов'язані формувати статистику ринків страхових послуг за сьома сегментами ринку: страхування від нещасних випадків та на випадок хвороби; автотранспортне страхування (за винятком відповідальності перевізника); страхування майна від вогню та стихійних лих; авіаційне, морське та транспортне страхування; страхування загальної цивільної відповідальності; страхування кредитів та поручительств; інші види. Це значно підвищить ступінь інформаційної прозорості та транспарентності вітчизняного ринку страхових послуг.