Особливості оподаткування малого бізнесу в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розділ 1. Теоретичні аспекти оподаткування малого бізнесу в Україні

1.1 Характеристика суб'єктів малого підприємництва згідно законодавства України

Малий бізнес - це самостійна, систематична господарська діяльність малих підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Малі підприємства є невід'ємною частиною соціально-економічної країни. По - перше, вони сприяють підтримці стабільності ринкових відносин, оскільки значна частина населення втягується в цю систему відносин (на думку зарубіжних учених, стабільність системи забезпечується за умови, що 20-30% громадян країни мають власну справу). По - друге, вони забезпечують необхідну мобільність виробництва в умовах ринку, поглиблення спеціалізації й широкий розвиток кооперації виробництва, без яких немислима його висока ефективність. Зрештою, це веде до динамічності господарського розвитку й зростання національної економіки. По - третє, роль малих підприємств у діяльності великих і середніх підприємств постійно зростає. Велике значення має здатність малих підприємств розширювати сферу доповнення праці, створювати нові можливості не тільки для працевлаштування, й насамперед для підприємницької діяльності населення й використання вільних виробничих можливостей [3, ст.79 - 80].

Необхідність розвитку малого бізнесу та його стимулювання в Україні супроводжується низкою нормативних актів про державну підтримку малого підприємництва.

Основні нормативно-правові акти у сфері малого та середнього підприємництва наведені в додатку.

Специфічними ознаками малого бізнесу є насамперед його кількісні класифікаційні параметри, які розрізняються в залежності від національних особливостей країн. Чинне законодавство України встановлює подвійне кількісне обмеження для юридичних осіб вітчизняного малого підприємництва[6, ст. 39]:

чисельність працюючих;

обсяг річного доходу

Ще донедавна малими в Україні вважались підприємства середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищувала 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період становив не більше 70 млн. грн. Однак, з прийняттям Закону Україні "Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні" від 22.03.2012 року № 4618-VI та внесення відповідних змін до Господарського кодексу України (ГКУ) суб'єктами малого підприємництва наразі є:

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь - якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України [2].

З числа суб'єктів малого підприємництва ГКУ виділяє під категорію суб'єктів мікро підприємництва, до яких відносить фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, в яких (обидва наведені нижче критерії повинні виконуватися і тими, й іншими): середня кількість працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб; річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 млн. євро, визначену за середньорічним курсом НБУ. Однак, зауважимо, що необхідність запровадження під категорії суб'єктів мікро підприємництва наразі є не зовсім зрозумілою, оскільки існуючі нормативно-правові акти не надають для них жодних переваг порівняно з іншими категоріями суб'єктів підприємництва, на яких він поширюється.

Аналізуючи дані умови, акцентуємо увагу на тому, по-перше під час розрахунку береться не середньооблікова чисельність працівників, а середня, по - друге, річний доход визначається не в гривнях, а в еквіваленті євро. Також зауважимо, що виключення з ГКУ поняття «мале підприємство» може викликати проблеми з періодичністю подання суб'єктами малого підприємництва фінансової звітності до податкових органів. Адже відповідно до п. 46.2 Податкового Кодексу України (ПКУ) для цілей подання фінансової звітності до податкових органів раз на рік і надалі використовується «малі підприємства, віднесені до таких відповідно до Господарського кодексу України». Тому невідомо, чи ототожнюються поняття «мале підприємство» та «суб'єкт малого підприємництва». Що стосується поняття «платник єдиного податку» то таким платником є суб'єкт малого підприємництва, який бажає перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності й отримав Свідоцтво про право сплати єдиного податку. Отже поняття «суб'єкт малого підприємництва» ширше від поняття «платник єдиного податку», і включає як ті підприємства, що скористалися правом переходу на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, так і ті, які таке право мають, але реалізувати його не вважають за потрібне.

Важливим наслідком реформування адміністративно-командної системи економіки було виникнення і розвиток малого бізнесу як самостійної форми господарювання. Важливе значення для роботи малих підприємств відіграє прийняття ПКУ від 05.07.12, де значна увага приділяється спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.

Таким чином, всі суб'єкт малого бізнесу діляться на 3 групи:

які скористалися правом переходу на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності;

які таке право мають, але не порахували потрібним (вигідним) його реалізувати;

які не мають права переходу на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності[6.ст. 16-19].

Малий бізнес є органічним елементом економіки. В структурі сучасної ринкової економіки малий бізнес є вихідним, найбільш чисельним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. За інформацією з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 01.01.2013 року було зареєстровано 6704488 суб'єктів господарської діяльності, з них: 1405069 юридичних осіб та 5299419 фізичних осіб - підприємців. Загальна кількість зареєстрованих суб'єктів господарювання, у порівнянні з відповідним періодом минулого року, збільшилася на 204518 суб'єктів, що на 3,15 % більше ніж за відповідний період минулого року. Кількість діючих суб'єктів господарської діяльності, станом на 01.01.2013 року, становить 4046270 одиниць, що на 0,02 % більше ніж за відповідний період минулого року.

Одже, згідно законодавства України, малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний фінансовий рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суму еквівалентну 10 мільйонам євро.

1.2 Оподаткування суб'єктів малого бізнесу за спрощеною системою оподаткування

Податковий кодекс України визначає спрощену систему оподаткування, обліку та звітності як особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів на сплату єдиного податку з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Юридичні та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності мають право за власним бажанням перейти на спрощену систему оподаткування, якщо відповідають вимогам, передбаченим законодавством.

Єдиний податок звільняє їх платників від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:

податку на прибуток підприємств;

податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані згідно з цією главою;

податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, зі сплатою податку на додану вартість;

земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності;

збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Крім цього, відповідно до абзацу третього пункту 44.2 статті 44 ПКУ особи, що обрали спрощену систему оподаткування, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів і витрат з метою обрахунку об'єкта оподаткування за методикою, затвердженою Міністерством фінансів України.

Отже, при виборі спрощеної системи оподаткування платники податку сплачуватимуть єдиний податок за обраною ставкою замість основних податків (податок на прибуток підприємств, на доходи фізичних осіб, на додану вартість тощо) та зможуть вести спрощений бухгалтерський облік.

Спочатку Податковий кодекс розділив платників єдиного податку на чотири групи. Однак, вже у липні 2012 р. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв'язку з проведенням адміністративної реформи в Україні» від 05.07.2012 р. № 5083-VI до Розділу ХІV Податкового кодексу внесено зміни, відповідно до яких кількість груп платників єдиного податку розширено з чотирьох до шести. При цьому для кожної групи платників єдиного податку передбачено свої характерні особливості.

Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на групи платників єдиного податку які навдені в (табл.1.1).

Таблиця 1.1 - Групи платників єдиного податку [7].

Група	Кількість найманих працівників	Доход за календ. рік, що передував переходу на єдиний податок	Види діяльності	Ставка ЄП (% від мінімальної зарплати станом на 01.01. або % від доходу)
I (ФОП)	без найманих працівників	не більше 150 тис. грн.	роздрібний продаж товарів на ринку, надання побутових послуг населенню	1-10% від мінімальної зарплати (10 - 100 грн.)
II (ФОП)	одночасно не більше 10 осіб	не більше 1 млн. грн.	надання послуг платникам ЄП та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, ресторанне господарство	2-20% від мінімальної зарплати (20-200 грн.)
III (ФОП)	одночасно не більше 20 осіб	не більше 3 млн. грн.	всі види діяльності з урахуванням обмежень (п.291.5)	а) 3% від доходу у разі сплати ПДВ; б) 5% від доходу, якщо ПДВ включено до складу ЄП
IV (ЮрО)	серед.обл. кількість не більше 50 осіб	не більше 5 млн. грн.	всі види діяльності з урахуванням обмежень (п.291.5)	а) 3% від доходу у разі сплати ПДВ; б) 5% від доходу, якщо ПДВ включено до складу ЄП
V (ФОП)	одночасно не більше 20 осіб	не більше 20 млн грн.	всі види діяльності з урахуванням обмежень (п.291.5)	а) 5% від доходу у разі сплати ПДВ; б) 7% від доходу, якщо ПДВ включено до складу ЄП
VI (ЮрО)	одночасно не більше 50 осіб	не більше 20 млн грн.	всі види діяльності з урахуванням обмежень (п.291.5)	а) 5% від доходу у разі сплати ПДВ; б) 7% від доходу, якщо ПДВ включено до складу ЄП

Відповідно до Податкового кодексу середньообліковою є кількість працівників у юридичних осіб, визначена за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади у сфері статистики, з урахуванням усіх найманих працівників та осіб, які працюють за цивільно-правовими договорами та за сумісництвом більш ніж один календарний місяць, а також найманих працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів в еквіваленті повної зайнятості, крім найманих працівників, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами та у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку.

На спрощену систему оподаткування не можуть перейти суб'єкти господарювання, які займаються певними видами діяльності:

діяльність з організації, проведення азартних ігор;

обмін іноземної валюти;

виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в місткостях до 20 л та діяльності фізичних осіб, пов'язаної з роздрібним продажем пива та столових вин) ;

видобуток, виробництво, реалізація дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння (крім виробництва та продажу ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння);

видобуток, реалізація корисних копалин (крім реалізації корисних копалин місцевого значення);

діяльність у сфері фінансового посередництва (крім діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами);

діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату;

діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва; предметами колекціонування або антикваріату;

діяльність з управління підприємствами;

діяльність з надання послуг пошти (крім кур'єрської діяльності) та зв'язку;

діяльність з організації та проведення гастрольних заходів;

Додаткові заборони для фізичних осіб:

технічні випробування та дослідження;

діяльність у сфері аудиту;

діяльність з надання в оренду земельних ділянок площею понад 0,2 га;

діяльність з надання в оренду житлових приміщень загальною площею понад 100 кв. м;

діяльність з надання в оренду нежитлових приміщень (споруд, будівель) або їх частин, загальна площа яких перевищує 300 кв. м;

Платниками єдиного податку не можуть бути:

страхові (перестрахові) брокери, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи; реєстратори цінних паперів;

суб'єкти господарювання, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належать юридичним особам, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25 %;

представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичної особи, яка не є платником єдиного податку;

фізичні та юридичні особи - нерезиденти;

суб'єкти господарювання, які на день подання заяви про реєстрацію платником єдиного податку мають податковий борг (крім безнадійного податкового боргу, що виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин))[12.ст. 327 - 330].

Успіх і привабливість спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва в Україні насамперед полягає в кардинальному спрощенні обсягу і правил обов'язкового обліку і звітності та, відповідно, впливає на процедури контролю і нагляду (тобто це приклад кардинального зменшення адміністративних бар'єрів). Тому слід розглядати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності не стільки як фіскальний інструмент, а як інструмент зменшення адміністративних бар'єрів.. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва становить один з елементів, що може підвищити конкурентоспроможність України у глобалізованому світі.

1.3 Особливості оподаткування малого бізнесу за загальною системою оподаткування

Традиційна загальна система оподаткування для фізичних осіб існує з моменту виникнення приватного підприємництва. Загальна система оподаткування, полягає у сплаті податку на прибуток підприємств або податку на доходи фізичних осіб для юридичних та фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності відповідно.

Загальна система оподаткування для фізичних осіб - підприємців має найбільш складну систему ведення бізнесу з точки зору обліку та звітності. Проте вона дозволяє займатися будь-яким видом діяльності та немає інших обмежень, що притаманні спрощеній системі оподаткування. Також посилюється контроль з боку податкових органів за підприємцями на загальній системі, адже розмір податку з доходів фізичних осіб напряму залежить від результатів господарської діяльності.

На загальну систему оподаткування (або авансові платежі) підприємець змушений перейти у разі, коли він не може бути платником фіксованого або єдиного податків, або також може обрати її самостійно.

Оподаткування доходів від підприємницької діяльності має свої особливості залежно від організаційно-правової форми її здійснення та сфери діяльності. Об'єктом оподаткування доходів приватних підприємців за загальною системою оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Визначена категорія платників сплачує податок у вигляді авансових внесків, які розраховуються підприємцем самостійно. Річна сума таких внесків повинна бути не менш як 100% річної суми податку з оподатковуваного доходу за минулий рік.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються:

доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.

доходи від продажу об'єктів майнових і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власності, та прирівняні до них права.

частина доходів від операцій з майном.

дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду.

оподатковуваний дохід, не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів минулих податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований органом державної податкової служби.

дохід у вигляді дивідендів, виграшів, призів, процентів, а також виграшів та призів у державну грошову лотерею.

інвестиційний прибуток від операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах.

дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна.

сума надміру витрачених коштів, отриманих на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки.

кошти або майно (нематеріальні активи), отримані як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно із законом.

дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди.

сума страхових виплат, страхових відшкодувань або пенсійних виплат, що сплачуються платнику за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного забезпечення, за договорами пенсійного вкладу.

сума пенсійних внесків у межах недержавного пенсійного забезпечення, страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), пенсійних вкладів, сплачена будь-якою особою - резидентом за платника податку чи на його користь.

дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання; вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку.

дохід, отриманий платником податку за зданий (проданий) брухт чорних або дорогоцінних металів, крім доходу, отриманого за брухт дорогоцінних металів, проданий Нацбанку України[12.ст. 317 - 318].

Основна ставка податку на прибуток підприємств з 01 січня 2014 року становить 18%.

Чистий дохід фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, яка перебуває на загальній системі оподаткування, оподатковується за ставками податку на доходи фізичних осіб (далі -ПДФО), визначеними у Податковому кодексу України, а саме[10]:

15% від чистого оподатковуваного доходу за місяць (бази оподаткування), що не перевищує 10 - кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року;

17% від чистого оподатковуваного доходу за місяць (бази оподаткування), що перевищує 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.

Остаточний розрахунок податку за звітний рік здійснюється фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності самостійно на підставі даних, зазначених у річній податковій декларації, з урахуванням сплачених ним протягом року сум авансових платежів та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (торгових патентів) на підставі документального підтвердження факту їх сплати.

Щодо юридичних осіб, які перебувають на загальній системі оподаткування, то об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів (робіт, послуг) та суму інших витрат звітного податкового періоду (податкова база).

Звітними періодами для платників податку на прибуток є:

квартал (перший квартал);

півріччя (перший та другий квартали);

три квартали (перший - третій квартали);

рік (перший - четвертий квартали).

Обчислення суми податку здійснюється платником самостійно шляхом множення об'єкта оподаткування (податкової бази) на ставку податку. Податок на прибуток підприємств, отриманий від діяльності, яка підлягає патентуванню, підлягає сплаті до бюджету в сумі, визначеної за загальним правилом, і зменшена на вартість придбаних торгових патентів за їх наявності.

Крім податку з доходів підприємці сплачують єдиний соціальний внесок (ЄСВ) у розмірі 34,7% від чистого доходу. Нарахування ЄСВ здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, яка рівна 17 прожитковим мінімумам для працездатних осіб (в 2013 р. 19499 грн.).

Незаперечна перевага загальної системи оподаткування полягає в тому, що розмір сплачуваних доходів в основному залежить від розміру одержуваних доходів і понесених витрат. Іншими словами, якщо підприємець за звітний період не отримав доходу від своєї діяльності, то відповідні податки він не платить.

На загальній системі на відміну від єдиного податку, немає обмежень щодо обсягів реалізації, виду здійснюваної діяльності, кількості найманих працівників.

Основним недоліком даного способу оподаткування доходів приватного підприємця є його складність. Підприємці зобов'язані вести облік і документально підтверджувати свої доходи і витрати. При цьому до витрат включаються ті витрати, які документально підтверджені і відносяться до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ ПКУ. Складність швидше за все є наслідком того, що вказаний розділ кодексу не враховує особливостей ведення господарської діяльності приватними підприємцями.

Таким чином, можна зазначити, що загальна система оподаткування має більш складну форму оподаткування для бізнесу з точки зору ведення обліку й складання звітності. Проте, вона дозволяє займатися будь - яким незабороненим законом видом діяльності та не має інших обмежень, притаманних спрощеній системі оподаткування.



Розділ 2. Аналіз системи оподаткування підприємств малого бізнесу

2.1 Механізм нарахування та сплати податку на прибуток

Податок на прибуток підприємств - один із найважливіших податків, який є основою податкової системи. Податок на прибуток - це той податок, який використовується в структурній економіці, а також може застосовуватися для підтримки стабілізаційної політики.

Починаючи з 2013 р. змінами, внесеними Законом № 5083 до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу, запроваджено авансову сплату податку на прибуток і спрощено порядок звітування -- подається лише річна декларація з податку на прибуток [10].

Критерії, за якими визначено коло платників авансових внесків з податку на прибуток, наведено в п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу. Авансовий внесок з податку на прибуток починаючи з 01.01.2013 р. щомісяця сплачують суб'єкти господарювання, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період перевищують 10 млн. грн.

Розрахунок авансових внесків, які слід сплачувати у наступні 12 місяців, платникам податку необхідно було подати у складі річної декларації з податку

на прибуток. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов'язань. Дванадцятимісячний період для сплати авансових внесків визначається починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому встановлено граничний строк подання річної декларації з податку на прибуток за попередній звітний (податковий) рік, до місяця подання такої декларації за поточний звітний (податковий) рік.

Розмір авансового внеску становить не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку на прибуток за попередній звітний податковий рік (2012 р.). Нагадаємо, що за січень -- лютий 2012 р. авансовий внесок платникам податку необхідно було сплатити у розмірі 1/9 нарахованої суми податку, задекларованої за підсумками дев'яти місяців 2012 р [9].

Для платників авансових внесків, які за підсумками І кварталу звітного (податкового) року не отримали прибутку або отримали збиток, Податковим кодексом передбачено, що такі платники мають право подати податкову декларацію та фінансову звітність за І квартал і у ІІ -- ІV кварталах звітного (податкового) року не здійснювати сплату авансових внесків, а податкові зобов'язання визначати на підставі податкової декларації за підсумками першого півріччя, трьох кварталів і за рік, яка подається до територіального органу Міндоходів України в порядку, передбаченому Податковим кодексом (абзац сьомий п. 57.1 ст. 57 цього Кодексу).

Платники податку, які за підсумками минулого звітного (податкового) року не отримали прибутку або понесли збитки, податкові зобов'язання не нараховували і не мали базового показника для визначення авансових внесків у наступному році, але за підсумками І кварталу отримали прибуток, повинні подати декларацію з податку на прибуток за перше півріччя, три квартали звітного (податкового) року та за звітний (податковий) рік для нарахування та сплати податкових зобов'язань.

Не сплачують авансових внесків також платники, які з 2013 р. переходять

зі спрощеної на загальну систему оподаткування. Такі платники сплачують податок на прибуток на підставі податкової декларації, яку подають до територіальних органів Міндоходів України за підсумками звітного року.

Крім того, не сплачують авансових внесків платники, які за визначеними критеріями підпали під категорію платників авансових внесків, але з 01.01.2013 р. перейшли із загальної системи оподаткування на спрощену.

Платники, які мають право перейти із загальної системи оподаткування

на сплату фіксованого сільськогосподарського податку та до 20 лютого поточного (2013) року подали податкову декларацію з цього податку на цей рік, у 2013 р. також не сплачують авансових внесків.

До категорії платників, які не сплачують авансових внесків, належать:

платники податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за останній річний звітний податковий період, не перевищують 10 млн. грн. (для звичайних платників береться значення рядка 01 декларації з податку на прибуток за 2012 р.);

новостворені підприємства вперше подають річну звітність з податку на прибуток за період починаючи з дати реєстрації і до закінчення календарного року, авансових внесків при цьому не сплачують, а вже залежно від показників поданої першої декларації визначається, чи повинен платник сплачувати в наступному (2014) звітному році авансові внески;

виробники сільськогосподарської продукції сплачують податок на прибуток на підставі річної декларації з податку на прибуток (для них річний податковий період починається з 1 липня поточного звітного року і закінчується 30 червня наступного звітного року);

неприбуткові установи (організації) не сплачують авансових внесків, а подають звіт про використання коштів неприбутковими установами та організаціями до територіальних органів Міндоходів України за підсумками звітного (податкового) року.

Водночас у разі якщо доходи неприбуткових організацій, отримані протягом звітного (податкового) року із джерел, визначених п. 157.5 ст. 157 Податкового кодексу, на кінець І кварталу року, що настає за звітним (2012 р.), перевищують 25% загальних доходів, отриманих протягом такого звітного (податкового) року, така неприбуткова організація зобов'язана сплатити податок із нерозподіленої суми прибутку за ставкою, встановленою п. 151.1 ст. 151 цього Кодексу, до суми такого перевищення.

Сплата до бюджету зазначеного податку здійснюється за результатами І кварталу року, що настає за звітним, у строки, встановлені для інших платників податку (абзац перший п. 157.11 ст. 157 Податкового кодексу), тобто протягом 10 днів, що настають за граничним строком подання звіту про використання коштів неприбутковими установами та організаціями.

У цьому разі неприбуткові організації зобов'язані подати звіт за І квартал 2013 р. та в установлений строк сплатити податок із нерозподіленої суми прибутку за ставкою 19%.

Нагадаємо, що з 01.01.2013 р. запроваджено новий порядок подання звітності та сплати податкових зобов'язань з податку на прибуток. Новація полягає в тому, що платники податку на прибуток подають декларації з цього податку разом із фінансовою звітністю за наслідками податкового року, тобто один раз за рік (п. 46.2 ст. 46 Податкового кодексу). При цьому платники податку, які звітують за підсумками року, подають декларацію протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року (пп. 49.18.3 п. 49.18 ст. 49 цього Кодексу).

У разі якщо платники, у яких дохід перевищує 10 млн. грн., за результатами 2012 р. не отримали прибутку, але за підсумками I кварталу стали прибутковими, то такі платники зобов'язані подавати декларації та фінансову звітність за півріччя, три квартали та рік і сплачувати податок за даними таких декларацій.

Платники, які за результатами минулого року отримали прибуток, а за підсумками I кварталу 2013 р. стали збитковими, мають право подати декларацію за І квартал і у ІІ -- ІV кварталах припинити сплачувати авансові внески.

Податок на прибуток такі платники сплачують на підставі даних квартальних декларацій. Декларація з податку на прибуток у зазначених випадках подається у строки, визначені для квартального звітного (податкового) періоду, тобто протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем такого звітного (податкового) кварталу (пп. 49.18.2 п. 49.18, п. 49.19 ст. 49, п. 152.9 ст. 152 Податкового кодексу).

Податкові зобов'язання, зазначені у поданій декларації з податку на прибуток, платники сплачують самостійно протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Податковим кодексом.

У разі якщо останній день сплати податкового зобов'язання припадає на вихідний або святковий день, то таке зобов'язання необхідно сплатити в день, що передує вихідному або святковому дню.

Авансові внески з податку на прибуток вважаються узгодженим податковим зобов'язанням і сплачуються щомісяця не пізніше 30 числа звітного місяця. Строк сплати авансових внесків, як і податкових зобов'язань з податку на прибуток, не переноситься, якщо останній день сплати припадає на вихідний або святковий день [13.ст. 16 - 21].

Підпунктом 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу встановлено, що податкове зобов'язання -- це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, у порядку та в строки, визначені податковим законодавством.

За несплату або несвоєчасну сплату авансових внесків передбачено відповідальність, встановлену ст. 126 Податкового кодексу, тобто такі самі санкції, як і за несплату узгодженого зобов'язання з податку на прибуток. Так, відповідно до п. 126.1 цієї статті у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, -- у розмірі 10% погашеної суми податкового боргу;

при затримці понад 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, -- у розмірі 20% погашеної суми податкового боргу.

При цьому, якщо після закінчення встановлених строків погашення узгодженого грошового зобов'язання оплату не здійснено, то на суму податкового боргу нараховується пеня за кожен день прострочення із розрахунку 120% річних облікової ставки Нацбанку України (пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 Податкового кодексу).

2.2 Порядок нарахування та сплати єдиного податку суб'єктами малого підприємництва

Єдиний податок (ЄП) -- податок, що сплачують суб'єкти господарської діяльності на спрощеній системі оподаткування, основний підприємницький податок. Первісно планувався та був єдиним відрахуванням, передбаченим у рамках спрощеної системи оподаткування, та поєднував у собі відрахування до місцевого податкового бюджету, Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування. Зараз єдиний податок сплачується тільки до місцевого бюджету, а решта відрахувань включені до єдиного соціального внеску. Єдиний податок сплачується на рахунки податкової інспекції, в якій суб'єкт господарської діяльності зареєстрований.

З 1 січня 2012 року єдиний податок перестав бути фіксованим відрахуванням, визначається у відсотковому співвідношенні та залежить від групи платника ЄП. З цього часу була відмінена 50% доплата ЄП за кожного найманого робітника.

Для підприємців 1 та 2 груп єдиний податок визначається як процент від мінімальної заробітної плати, встановленої на січень поточного календарного року. Конкретна ставка єдиного податку встановлюється місцевими органами управління та залежить від видів діяльності, яку здійснює підприємець. Для 1 групи ставка єдиного податку лежить у межах від 1% до 10%, для 2 групи -- у межах від 2% до 20%.

Підприємці 1 та 2 груп сплачують єдиний податок авансом до 20-го числа поточного місяця. Закон передбачає можливість сплатити єдиний податок авансом за весь звітний період.

Нарахування авансових внесків для платників груп 1 і 2 здійснюється органами ДПС на підставі:

заяви про розмір обраної ставки єдиного податку;

заяви про період щорічної відпустки;

заяви про строки тимчасової непрацездатності.

Підприємці - платники єдиного податку 3 - 6 груп сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання декларації за квартал. Сплата єдиного податку має здійснюватися за місцем податкової адреси.

Крім того, 10 - денний строк передбачено і для сплати єдиного податку, нарахованого за перевищення встановленого граничного обсягу. Причому він поширюється на платників усіх груп.

Для підприємців 3 та 5 груп та підприємств 4 та 6 груп єдиний податок визначається як процент від прибутку за звітний період. При цьому визначено такі розміри ставок:

3 група - 5% не платники ПДВ, 3% платники ПДВ;

4 група - 5% не платники ПДВ, 3% платники ПДВ;

5 група - 7% не платники ПДВ, 5% платники ПДВ;

6 група - 7% не платники ПДВ,5% платники ПДВ[8].

У разі здійснення платниками єдиного податку 1 і 2 груп кількох видів господарської діяльності застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений для таких видів господарської діяльності.

Якщо платниками єдиного податку 1 і 2 груп здійснюється господарська діяльність на територіях більш як однієї сільської, селищної або міської ради, то застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений для відповідної групи таких платників єдиного податку (відповідно 10 або 20% мінімальної зарплати на 1 січня звітного року).

Крім основних ставок передбачені також спеціальні ставки єдиного податку які застосовуються у разі порушення платником єдиного податку встановлених правил роботи на єдиному податку.

Для фізичних осіб - платників єдиного податку груп 1,2,3,5 підвищена ставка встановлена в розмірі 15%. Ця ставка застосовується до:

доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунків, ніж дозволений платникам єдиного податку;

доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування;

доходу, отриманого від провадження діяльності, не зазначеної у свідоцтві платника єдиного податку, віднесеного до першої або другої групи;

суми перевищення обсягу доходу, визначеного для відповідних груп єдиного податку.

Для юридичних осіб - платників єдиного податку груп 4 і 6 підвищена ставка встановлюється у подвійному розмірі ставки єдиного податку, тобто для єдино податників групи 4 вона може бути в розмірі 6% (10%), а для групи 6 - 14% (20%). Ця ставка застосовується до:

доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування;

суми перевищення обсягу доходу, визначеного граничним для платника єдиного податку - юридичної особи;

доходу, отриманого у будь-якій іншій формі, ніж грошовій (готівковій чи безготівковій) [5.ст.73 -74].

Всі групи платників єдиного податку повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (надані послуги, виконані роботи) виключно у грошовій формі (готівковій або безготівковій). Будь-які не грошові розрахунки (бартер, взаємозалік заборгованості тощо) для них заборонені.

Ставка єдиного податку, визначена для 3 і 4 груп у розмірі 3%, а для 5 і 6 груп у розмірі 5%, може бути обрана:

суб'єктом господарювання, який зареєстрований платником ПДВ, у разі переходу ним на спрощену систему оподаткування шляхом подання відповідної заяви не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу;

платником єдиного податку, який обрав ставку єдиного податку в розмірі 5% або 7%, у разі добровільної зміни ставки єдиного податку шляхом подання відповідної заяви не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку календарного кварталу, в якому буде застосовуватися нова ставка та реєстрації такого платника єдиного податку платником ПДВ;

суб'єктом господарювання, який не зареєстрований платником ПДВ, у разі його переходу на спрощену систему оподаткування шляхом реєстрації платником цього податку і подання відповідної заяви не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу, в якому здійснено реєстрацію платником податку на додану вартість;

у разі анулювання реєстрації платника ПДВ, платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату єдиного податку за ставкою у розмірі 5% або 7% або відмовитися від застосування спрощеної системи оподаткування шляхом подання відповідної заяви не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу, в якому здійснено анулювання реєстрації платником ПДВ.

Платники єдиного податку звільняються від сплати та подання податкової звітності щодо таких податків і зборів:

податку на прибуток (крім авансового внеску при виплаті дивідендів);

податку на доходи фізичних осіб - у частині доходів, отриманих у результаті господарської діяльності фізичної особи. Платник єдиного податку виконує функції податкового агента в разі нарахування доходів, що обкладаються ПДФО, на користь фізичної особи, яка перебуває з ним у трудових або цивільно-правових відносинах;

ПДВ за операціями постачання товарів, робіт та послуг, крім:

платників єдиного податку за ставкою 3% груп 3 і 4 та 5% груп 5 і 6

сплати імпортного ПДВ (без обов'язкової реєстрації платником ПДВ).

земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, які не використовуються ними для здійснення господарської діяльності;

збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (торговий патент);

збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства. Інші податки і збори (у тому числі екологічний податок, збір за спеціальне використання водних ресурсів, збір за спеціальне використання лісових ресурсів, плата за користування надрами, туристичний збір, збір за першу реєстрацію транспортного засобу), сплачуються на загальних підставах [12.ст. 333 - 334].

Платник єдиного податку виконує функції податкового агента у разі нарахування (виплати, надання) оподатковуваних податком на доходи фізичних осіб доходів на користь фізичної особи, яка перебуває з ним у трудових або цивільно-правових відносинах.

Всі платники єдиного податку відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI є також платниками єдиного соціального внеску. При цьому фізичні особи-підприємці повинні сплачувати ЄСВ як за себе, так і за кожного найманого працівника у розмірі не менше мінімального страхового внеску, тобто незалежно від результатів господарської діяльності.

Розмір мінімального страхового внеску для фізичних осіб - платників єдиного податку складає 34,7% мінімальної заробітної плати, чинної на момент нарахування доходів.

Водночас звільнено від сплати ЄСВ безпосередньо підприємців - фізичних осіб платників - єдиного податку, якщо вони:

є пенсіонерами або інвалідами;

отримують пенсію чи соціальну допомогу.

Зазначені особи можуть бути платниками ЄСВ за власним бажанням.

Підприємці на єдиному податку сплачують єдиний соціальний внесок за кожний квартал до 20 числа наступного місяця, тобто до 20 січня за 4 квартал 2012 р. та поквартально за 2013 р.: до 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня та 20 січня 2014 р. відповідно.

Несплата у строк фізичними особами - платниками єдиного податку груп 1 і 2 авансових внесків єдиного податку тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 % ставки податку.

Платники єдиного податку несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій. За неподання податкової декларації або несвоєчасне її подання на платників єдиного податку може бути накладено штраф в розмірі 170 грн. за кожне таке неподання або за несвоєчасне подання. При повторному вчиненні таких порушень протягом року штраф накладається в розмірі 1020 грн. за кожне неподання або несвоєчасне подання податкової декларації.

малий бізнес оподаткування прибуток

2.3 Зарубіжний досвід оподаткування підприємств малого бізнесу

Сформована міжнародна практика оподаткування передбачає стосовно суб'єктів малого підприємництва такі основні підходи:

введення на тлі стандартної національної податкової системи сукупності податкових пільг для малого бізнесу по окремих великих податках (переважно по податку на прибуток, рідше по ПДВ);

введення особливих режимів оподатковування малого бізнесу.

Виділяють два типи особливих режимів оподатковування: спрощене й поставлене оподатковування, які адаптовані до умов конкретної країни і можуть утворювати різні модифікації й змішані форми.

У чистому вигляді перший тип оподатковування передбачає збереження для малих підприємств всіх видів податків при одночасному спрощенні порядку їх розрахунків (включаючи спрощені методи визначення податкової бази й методи здійснення обліку) і стягнення (періодичність, звільнення від авансових платежів).

Другий тип, навпроти, припускає оцінку потенційного доходу платника податків на підставі непрямих ознак і встановлення фіксованих платежів у бюджет, що замінюють один або кілька традиційних податків.

У податковій практиці розвинених країн набагато частіше застосовується спрощене оподатковування. Поставлене оподатковування в чистому вигляді використовується рідше, хоча в багатьох країнах оцінка податкової бази, за аналогією з іншими платниками податків, застосовується в тих випадках, коли податкова адміністрація має сумніви стосовно правильності обчислення податкових зобов'язань [1.ст. 325 - 326].

У Росії існує три види спеціального податкового режиму для малих підприємств. Це єдиний податок на дохід, спрощена система зі ставкою податку на вибір та єдиний сільськогосподарський податковий кодекс.

Єдиний податок сплачується незалежно від доходу за зайняття визначеними видами діяльності. Спрощена система, з практичного досвіду, може бути зі ставкою 6% від обороту чи 15% від прибутку. Єдиний сільськогосподарський податок застосовують виробники, які випускають не менше ніж 70% сільськогосподарської продукції.

До спеціальних податків належать ПДВ, податок на прибуток, податок на майно та єдиний соціальний податок.

У ліберальних Сполучених Штатах Америки з 1953 року діє закон про малий бізнес, яким створено спеціальні умови ведення малого бізнесу в усіх напрямах. У сфері оподаткування передбачено спеціальні ставки податку на прибуток, а сума доходу до 25 тис. доларів на рік не оподатковується. При цьому пільгову ставку мають виробничі види діяльності відносно інших. Діє в США і «бонус першого року», за якого податок сплачується тільки з половини доходу. Для малого бізнесу передбачено також:

застосування суб'єктами малого бізнесу прискореної амортизації основних засобів за рахунок одночасного списання частини їх вартості в період здійснення інвестицій;

звільнення компаній від сплати податку на приріст вартості капіталу за умови цільового використання коштів, що вивільняються, на інвестиції у підприємства малого бізнесу.

Стимулюючі податкові пільги доповнено низкою підтримуючих заходів, серед яких:

збільшення з 2 до 5 років максимального терміну для перенесення на минулі періоди збитків, отриманих малими підприємствами за підсумками 2008 року;

надання певним категоріям громадян (скоригований валовий дохід яких за попередній рік був меншим за 500 тис. дол. або за 250 тис. дол. для осіб, що перебувають у шлюбі, але подають окремі податкові декларації, а також тих, які можуть підтвердити, що понад 50% їхнього валового доходу, відображеного в податковій декларації, становили доходи від малого бізнесу) права, починаючи з 2009 року, зменшувати податкові платежі до 90% податкових зобов'язань, відображених у податкових деклараціях за попередній податковий рік.

В Австралії для малого бізнесу створено можливості обирати між такими пільгами: використання касового методу при розрахунку GTS (аналог ПДВ); спрощені правила для торгових запасів, спрощені правила амортизації, податкова компенсація; розстрочка сплати прогнозованого податку; зниження вдвічі податку на приріст капітальної вартості основних засобів.

У Мексиці для фізичних осіб-підприємців встановлено податок з обороту в розмірі 5% від одержаного доходу. У Нідерландах для торгівлі передбачено спрощений порядок справляння ПДВ, а фізичні особи-підприємці сплачують єдиний податок, до складу якого входять прибутковий податок і соціальне страхування. У Німеччині підприємства з річними продажами менше за 350 тис. євро або прибутком менше ніж 30 тис. євро звільнені від правил бухгалтерського обліку. Підприємства з річним оборотом менше за 17,5 тис. євро не є платниками ПДВ.

Під час фінансово-економічної кризи, пакети антикризових податкових заходів у Німеччині передбачали такі стимулюючі податкові заходи, як розширення умов застосування прискореної амортизації для малого і середнього бізнесу шляхом збільшення обсягу чистих активів, що підпадають під це правило (з 235 тис. до 335 тис. євро), та рівня прибутку компаній, які мають право на прискорену амортизацію, - зі 100 тис. до 200 тис. євро. Крім того, було продовжено дію податкової знижки для само зайнятих осіб на суму витрат на технічне обслуговування і модернізацію обладнання, а також передбачалося подвоєння спеціального податкового бонусу для таких платників (до 1200 євро). Суттєвою підтримкою для бізнесу були також заходи з від термінування податкових платежів і зменшення терміну повернення переплачених податків. Водночас малі підприємства (чисельністю до 10 осіб) з 2009 року звільнялися від нарахувань на фонд оплати праці додатково залучених найманих працівників (податкові канікули).

У Франції малі підприємства з річним оборотом до 7630 тис. євро сплачують фіксований податок: при обороті до 300 тис. євро - податку немає, при обороті до 750 тис. євро податок дорівнює близько 1300 євро, при обороті до 1500 тис. євро - податок 2000 євро, за максимального обороту податок дорівнює 3750 Євро. В Румунії до малих підприємств належать ті, що мають до 10 найманих працівників і прибуток яких не перевищує 100 тис. євро на рік. Ці підприємства мають право обрати добровільно податок з обороту в розмірі 3%.

У Польщі на початку 90-х існував спеціальний режим оподаткування у двох формах - фіксованій та з обороту. Після проведення реформ, завдяки яким малий бізнес у Польщі почав виробляти 51,5% ВВП, для малого бізнесу до 10 тис. євро залишено фіксований податок (ставка залежить від видів діяльності), а також передбачено знижену ставку податку на додану вартість. Фіксований податок для малого бізнесу існує в Чехії та Хорватії.

В Білорусії існує фіксований податок для магазинів площею до 25 метрів квадратних, підприємств громадського харчування, торгівлі на ринках і виставках, для інших малих підприємств удвічі знижено ставку податку на прибуток. В Угорщині малі підприємства мають можливість самостійно обирати фіксований податок замість податку на персональний дохід і податок на додану вартість.

Найкращим прикладом на пострадянському просторі створення стимулів для легального виробництва через оподаткування є Грузія. З 2003-го до 2008 року кількість податків скорочено у 8 разів (з 26 до 6); встановлено лінійну ставку прибуткового податку 12%, яка сплачується разом із соціальними платежами і при цьому загальна ставка становить 20%; ставку податку на прибуток знижено до 15%. Представників мікробізнесу звільнено від застосування розрахунково-касових апаратів. Це умови, які забезпечують детінізацію доходів. Забезпечення само зайнятості передбачено скасуванням оподаткування для підприємців, які мають доходи до 15 тис. доларів США на рік [4.ст. 56 - 58].

Проведений аналіз закордонного досвіду оподатковування малого бізнесу дозволяє зробити висновок, що законодавством більшості розвинених країн малий бізнес визначений як особливий суб'єкт державного регулювання. Для цілей оподатковування незмінними залишаються натуральні і якісні показники; фінансові показники (прибуток, обсяг реалізації), які змінюються стосовно різних податків. Специфіка малого бізнесу визначила специфіку його оподатковування. У зв'язку із цим, у процесі реформування податкових систем західних країн одержали розвиток дві групи пільг:

пільги, спрямовані на підтримку конкурентоспроможності малих підприємств, підвищення їх інвестиційної й інноваційної активності;

пільги, що дозволяють спростити податкове адміністрування цієї групи платників податків.

Основною тенденцією розвитку оподатковування малого бізнесу в економічно розвинених країнах можна вважати прагнення до його максимальної раціоналізації, спрощення, відходу від складних і трудомістких для розробки й впровадження податкових схем.