Фінанси підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА БІЗНЕСУ

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА БІЗНЕСУ

Кафедра Фінанси і кредит

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Фінанси підприємств

1. Сутність фінансів підприємств

1.1 Фінанси підприємств та сфери фінансових відносин

Фінанси сільськогосподарських підприємств як частина фінансової системи охоплюють процеси створення, розподілу і використання ВВП у вартісній формі. Фінанси підприємств є ланкою фінансової системи, вони мають важливе значення для формування державних фінансів, сплачуючи податки і створюючи робочі місця.

Фінанси підприємства - економічні відносини, які пов'язані з кругообігом засобів, створенням, розподілом і використанням фондів грошових коштів. При цьому сфера фінансових відносин складається:

з відносин між підприємством і його засновниками (власниками) з приводу формування статутного фонду;

між підприємством і державою у межах законодавства про оподаткування, соціальне страхування, формування загальних державних цільових грошових фондів;

відносини між підприємством і банками з приводу одержання і повернення кредитів, а також сплати відсотків за користування ними;

відносини між підприємством і його постачальниками і покупцями з приводу виконання господарських договорів і зобов'язань;

відносини між підприємством і його підрозділами з приводу розподілу прибутку, а також формування фондів нагромадження і споживання;

відносини між підприємством і його працівниками з приводу створення фонду оплати праці, матеріального заохочення та інше;

відносин між підприємством і страховими компаніями та фінансовим ринком.

1.2 Функції фінансів

У процесі відтворення фінанси підприємства проявляють та виражають свою сутність через певні функції:

оперативна - формування фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності;

розподільча - розподіл і використання фінансових ресурсів для забезпечення діяльності виконання зобов'язань перед фінансовою банківською системою та для економічного розвитку підприємства;

контрольна - контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів підприємства шляхом оцінки ефективності його діяльності.

1.3 Фінансові ресурси підприємства

Фінансові ресурси - централізовані і децентралізовані грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, сукупності суспільного продукту та національного доходу і призначені для використання у відповідності з завданням соціально-економічного розвитку суспільства і колективів окремих підприємств.

Децентралізовані фонди грошових коштів, які використовуються в процесі фінансової діяльності представляють собою фінансові ресурси виробничих об'єднань підприємства і галузей народного господарювання, а також населення.

Фінансові ресурси підприємства - грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, сукупності суспільного продукту та національного доходу, а також використання у статутних цілях підприємства.

Загальна сума фінансових ресурсів у кожному підприємстві складається з статті з таких елементів:

статутний фонд;

додатковий капітал;

резервний фонд;

централізовані кошти для фінансування капітальних вкладень;

спеціальні фонди і цільове фінансування;

амортизаційний фонд;

відстрочена податкова заборгованість;

резерви наступних виплат і платежів;

нерозподілений прибуток у господарському обліку;

довготермінові і короткотермінові кредити комерційних банків;

позикові кошти від реалізації власних цінних паперів (крім первинної емісії акцій);

кредиторська заборгованість всіх видів;

інші кошти, які відображаються в пасиві бухгалтерського балансу підприємства.

Здобуті уявлення про те, яка сума фінансових ресурсів (власних і позичених) є у розпорядженні підприємства у даний момент можна підрахувавши їх за сальдовим балансом. Актив балансу дає відповідь на запитання як підприємство розмістило наявні фінансові ресурси і куди вони спрямовуються на дату складання бухгалтерського звіту.

1.4 Фінансовий механізм

Фінансовий механізм підприємства - це сисуправління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності. Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кредит, бюджет, податки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.

Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації роботи фінансових служб, яка дає змогу залучити додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх за найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.

Дуже важливим у процесі управління фінансами підприємств є визначення такої потреби в оборотних коштах, яка б забезпечувала б мінімально необхідні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової продукції для виконання виробничої програми. За браком власних оборотних коштів для поточного інвестування необхідно визначити потребу в позичкових коштах.

Управління фінансами включає також сферу фінансового забезпечення капітальних вкладень на технічне переобладнання, реконструкцію та розширення підприємств.

Безпосереднім завдання управління фінансами підприємств є забезпечення формування та правильного розподілу виручки від реалізації продукції для відновлення оборотних коштів, формування амортизаційного фонду, валового та чистого доходу.

Управління фінансами підприємств включає також сферу формування, розподілу та використання прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних інтересів учасників процесу відтворення.

5. Фінансова діяльність - це сисвикористання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує діяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємств спрямовано на виконання таких основних завдань:

- фінансове забезпечення операційної, інвестиційної діяльності;

- пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

- своєчасність виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

- мобілізація фінансових ресурсів у обсязі, необхідному для фінансування виробничого і соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

- контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

- фінансове прогнозування та планування;

- оперативна, поточна фінансово-економічна робота;

- аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності.

2. Грошові розрахунки підприємств. Розрахункові і касові операції

2.1 Сутність грошових розрахунків підприємств

У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різного роду зобов'язань у грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки та платежі. Платежі також здійснюються при розподілі і перерозподілі грошових коштів. Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот.

Грошовий оборот - це виявлення сутності грошей у русі. Він охоплює процеси розподілу й обміну. На обсяг і структуру грошового обороту на підприємстві справляють вплив стадії виробництва та споживання.

Грошовий оборот на кожному підприємстві пов'язаний з такими напрямками:

забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);

реалізація продукції ( робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;

сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів;

забезпечення спільної діяльності підприємств;

отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам.

Від правильної організації грошових розрахунків у цілому залежить оперативність їх здійснення і фінансовий стан підприємства.

2.2 Безготівкові і готівкові розрахунки

Грошові розрахунки можуть набирати як готівкової, так і безготівкової форми.

Безготівковим грошовим розрахункам надають більшу перевагу. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійснення. В широкому застосуванні безготівкових розрахунків сприяють банківські установи, в тому числі в них зацікавлена держава, саме з точки зору вивчення, регулювання і контролю грошового обороту.

Сферу безготівкові і готівкові розрахунків розмежовано.

Готівкова форма розрахунків застосовується для обслуговування населення, а саме - для виплати заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. В свою чергу населення витрачає ці кошти на купівлю товарів, продуктів харчування, оплачує послуги і здійснює платежі.

Безготівкові форми розрахунків - це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, тобто коли кошти списуються з рахунку платника і переказуються до рахунку утримувача коштів.

Розвиток ринкових відносин призвів до певних змін у системі колишніх розрахунків. Так, наприклад, постановою НБУ від 11 жовтня 1998 року №473 всі готівкові розрахунки між підприємствами можуть здійснюватися як за рахунок коштів, отриманих у касі банку, так і за рахунок виручки від реалізації продукції та інших касових надходжень.

Відповідно до територіального розміщення підприємств і банківських установ, що їх обслуговують, безготівкові розрахунки поділяють на:

Ш місцеві

Ш міжміські

Ш міжнародні.

Безготівкові розрахунки поділяють:

Ш розрахунки за товарними операціями - розрахунки пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг.

Ш розрахунки за нетоварними операціями - пов'язані з фінансовими операціями, тобто з кредитною, бюджетною системами і сплатою фінансових санкцій.

Безготівкові операції здійснюються завдяки слідуючим безготівковим розрахункам:

Ш платіжними дорученнями;

Ш платіжними вимогами-дорученнями;

Ш чеками;

Ш акредитивами;

Ш векселями;

Ш інкасовими дорученнями.

2.3 Проведення касових операцій

Касові операції підприємства пов'язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ і поширюється на всі підприємства незалежно від форм власності.

Усі підприємства, які мають поточні рахунки в банку, зобов'язані саме там зберігати свої кошти. Отримувати готівку з власного рахунку підприємства можуть на заробітну плату, матеріальне заохочення, на відрядження та на загальногосподарські витрати.

Отримання готівки з поточного рахунку здійснюється з використанням грошового чеку. Виписуючи грошовий чек, підприємство тим саме дає розпорядження банку видати вповноваженій особі зазначену в чекові суму готівки. При оформленні чека не допускаються ні які виправлення.

Розрахунки готівкою підприємствами всіх видів діяльності та форм власності проводяться з оформленням таких документів:

Ш податкова накладна;

Ш прибутковий і видатковий касовий ордер;

Ш касовий або товарний чек;

Ш квитанції;

Ш договір купівлі-продажу;

Ш акти про закупівлю товарів або виконання робіт.

Форми податкової накладної, ведення книг обліку придбання та продажу товарів (робіт, послуг), порядок їх заповнення, а також систему обліку цих операцій визначає Державна податкова адміністрація.

Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з готівкою, встановлюються ліміти залишку готівки в касі. Цей ліміт встановлюється банківською установою з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, відстані його від установи банку, від розмірів касових оборотів, установлених строків і порядку передавання готівки в банк.

Підприємство має право тримати в своїх касах готівку тільки в межах лімітів, які можуть бути переглянуті на потязі року.

Усі надходження і видача готівки в національній валюті підприємства реєструють у касовій книзі.

Записи до касової книги проводяться касиром після одержання або видачі грошей за кожним прибутковим касовим ордером і видатковим документом. Щоденно наприкінці робочого дня касир виводить залишок грошей у касі на наступне число і передає до бухгалтерії як звіт. Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера підприємства.

На кожному підприємстві у встановлені керівником строки ( не рідше одного разу на квартал) проводиться ревізія каси. Залишок готівки в касі звіряється з даними обліку за касовою книгою.

Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державної податкової адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служби, фінансовими органами та установами банків.

Відповідальність за дотримання касової дисципліни покладається на керівників підприємств, головних бухгалтерів, керівників фінансових служб і касирів.

2.4 Види банківських рахунків і порядок їх відкриття

Суб'єкти підприємницької діяльності для зберігання коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків.

Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунків у національній валюті та рахунки в іноземній валюті.

Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку повідомляє про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка та Національний банк протягом трьох робочих днів із дня відкриття рахунку.

Операції за рахунками здійснюються тільки після отримання повідомлення від податкового органу про взяття цих рахунків на облік.

За наявності двох поточних рахунків у національній валюті власник рахунків протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття кожного наступного рахунка визначає один із них як основний і повідомляє його номер податковому органу за місцем реєстрації та банкам, в яких відкрито додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземних валютах.

У свою чергу, банки, що в них відкрито додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземних валютах, також протягом трьох робочих днів повідомляють про це банк, в якому відкрито основний рахунок.

Підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки в національній валюті:

Ш поточні рахунки, що відкриваються для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій;

Ш бюджетні , що відкриваються підприємствами, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджетів для цільового їх використання;

Ш кредитні, що відкриваються в будь-якій установі банку, котра має право видавати кредити;

Ш депозитні, що відкриваються між власником рахунка та установою банка на визначений строк.

Для відкриття поточних рахунків підприємства подають установам банків такі документи:

Ш заяву на відкриття рахунку;

Ш копію свідоцтва про державну реєстрацію;

Ш копію статуту, засвідчену нотаріально чи органами реєстрації;

Ш копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

Ш копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:

Ш поточні рахунки відкриваються підприємству для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій іноземній валюті у разі здійснення поточних операцій;

Ш розподільчі рахунки призначені для попереднього зарахування коштів у іноземній валюті;

Ш кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи способом переказу кредитних коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди;

Ш депозитні (вкладні).

3. Форми безготівкових розрахунків

3.1 Принципи організації безготівкових розрахунків

Ефективне функціонування економіки в цілому і на підприємстві значною мірою залежить від організації розрахунків.

Принципи організації:

Ш підприємства обов'язково повинні зберігати грошові кошти на рахунках в установах банку;

Ш підприємствам надано право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів;

Ш підприємство самостійно вибирає форму розрахунку і закріплення їх у своїх договорах та угодах;

Ш кошти з розрахунку підприємства списуються за розпорядженням його власника;

Ш поточні рахунки підприємства відкриваються тільки при умові повідомлення про це податкових органів;

Ш момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконаних робіт, наданих послуг;

Ш платежі здійснюють в межах залишку коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту;

Ш розрахунки між суб'єктами підприємницької діяльності можуть здійснюватися готівкою. При цьому постачальник - отримувач коштів повинен суму отриманої готівки провести через касову книгу і повернути її в повному обсязі на свій рахунок у банк.

3.2 Розрахунок платіжними дорученнями

Платіжне доручення - письмове доручення власника рахунку перерахувати відповідну суму із свого рахунка на рахунок отримувача коштів.

Платіжне доручення застосовується в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари, роботи і послуги. Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів; запобігають виникненню кредиторської заборгованості покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями (платежі в бюджет, до цільових державних фондів, платежі кредиторських установ і т.д.).

3.3 Розрахунок платіжними вимогами-дорученнями

Платіжне вимога-доручення - комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина - вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, робіт, послуг. Нижня частина - доручення покупця ( платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунку на рахунок постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві ( платник коштів). Покупець, якщо він згоден оплатити товар, заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахункові платіжні вимоги-доручення можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитись від акцепту платіжної вимоги-доручення, якщо товари не було замовлено або відвантажено на непогоджену адресу, крім того, коли товари поставлено з порушенням строку , коли товари недоброякісні, некомплектні або коли непогоджено ціну товару. Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення можлива тоді, коли поряд із замовленими товарами відвантажено і додаткові товари, коли документально встановлена наявність недоброякісного або не укомплектованої частини товару, у разі завищення цін або арифметичних помилок у товарних транспортних документаціях.

Розрахунок платіжними вимогами-дорученнями застосовують переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконанні роботи і наданні послуги.

Основою відмови від акцепту може бути порушення умов контракту. Про відмову від акцепту платник зобов'язаний у встановлений термін повідомити банк і постачальника, зазначивши.

3.4 Розрахунок чеками

Чек - письмове розпорядження своєму банку сплатити зі свого рахунку пред'явнику чека відповідну грошову суму.

У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки.

Розрахунковий чек - документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банку переказати кошти на рахунок пред'явника чека. Розрахунковий чек заповнює платник, чек передається платником підприємству безпосередньо під час здійснення господарської операції. отримувач платежу подає у свій банк чек для оплати.

Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовують грошові чеки (для виплати зарплат, премій, винагород, дивідендів, кошти на відрядження, на господарські витрати).

Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримуватися відповідних правил і банк зобов'язаний упевнитися в достовірності чека (форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідного підпису).

Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами, так як характеризується відносною швидкістю розрахунків, що сприяє зменшенню кредиторської заборгованості.

3.5 Вексельна форма розрахунку

Вексельна форма розрахунку - розрахунок між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, який оформляється векселем.

Вексель - письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати у визначеній в векселі суми від особи, яка видала вексель у відповідний строк і у відповідному місці.

3.6 Розрахунок акредитивами

Акредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально за депонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

Існує кілька видів акредитивів.

Ш Покритий - це такий акредитив, який передбачає попереднє депонування коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з розрахункового рахунку платника і переказує ці кошти у банк постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий рахунок „Акредитив”.

Ш Непокритий - це акредитив, коли платежі постачальнику гарантує банк. У такому разі платник звертається до свого банку з клопотанням виставити для нього гарантований акредитив.

Ш Відзивний - це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником.

Ш Безвідзивний - це акредитив, який не можна змінити або анулювати без згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.

4. Надходження

4.1 Склад і характеристика грошових надходжень підприємства

Найважливішою стороною діяльності підприємства є забезпечення грошових надходжень,які потрібні для відшкодування витрат виробництва та обігу, своєчасного виконання фінансових зобов'язань перед державою,банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку підприємства.

За джерелами грошові надходження поділяються на:

внутрішні

зовнішні

До внутрішніх джерел відносяться надходження коштів, що мобілізуються на фінансовому ринку.

Внутрішні грошові надходження поділяються на групи:

1.виручка від реалізації продукції, робіт та послуг;

2.виручка від іншої реалізації;

3.доходи від фінансово-інвестиційної діяльності;

4. доходи від позареалізаційних операцій;

5.асигнування із бюджету.

Грошові надходження підприємства відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і фонди грошових коштів, вони створюють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, а також удосконалення і розширення власного підприємства.

4.2 Виручка від реалізації продукції, робіт та послуг

1. Виручка від реалізації робіт, послуг, продукції залежить від основної діяльності підприємства (зерно, соняшник і т.д.). Реалізація продукції це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства. Вона свідчить про завершення процесу виробництва і доведення продукції до споживача. Розмір виручки

Розмір виручки залежить від:

кількості

якості

асортименту продукції.

реалізації цін і платіжної дисципліни.

На окремі види продукції держава може встановлювати фіксовані чи регульовані ціни.

Фіксовані ціни встановлюються адміністративно (державою) переважно на послуги першої необхідності і на товари, які монопольно виготовляються державою (газ, елекроенергія).

Регульовані ціни встановлюють обмеження рівня рентабельності товарів першої необхідності (хлібобулочні вироби до 15%, дитяче харчування).

Вільні ціни при їх встановленні враховують собівартість продукції і рентабельність. Потім нараховують акцизний збір, якщо це підакцизні товари і нараховується ПДВ.

Виручка від реалізації продукції - це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізацію продукції. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємства. Виручка від реалізації також є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво, реалізацію продукції і утворення доходів підприємства.

4.3 Виручка від іншої реалізації

До виручки від іншої реалізації відносяться: грошові надходження підприємств, які вони одержують від реалізації підсобних господарств, непотрібної та надлишкової сировини, напівфабрикатів та ін. матеріалів, основних засобів, що вибули з виробництва, нематеріальних активів та ін. майна.

Грошові надходження від реалізації зайвих та непотрібних основних засобів і матеріальних запасів визначаються за цінами їх реалізації.

Основні засоби, що були в експлуатації, реалізовуються не нижче від ціни їх балансової вартості за мінусом амортизаційних відрахувань. В кінцевому підсумку такі основні засоби і матеріали реалізовуються за договірними цінами.

4.4 Грошові надходження від фінансово-інвестиційної діяльності

Пошук фінансових джерел розвитку підприємства у напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операції з цінними паперами та ін. питаннями фінансової діяльності мають важливе значення для фінансової служби підприємства в ринкових умовах.

Підприємства отримують доходи від таких видів фінансової діяльності:

придбання акцій, облігацій, ін. цінних паперів та їх реалізація

цільові грошові вклади

валютні операції

пайові внески та часикова участь у діяльності ін. підприємств

надання позик (вексельні операції, товарні кредити)

лізингові та орендні операції.

Важливим напрямком фінансової діяльності в умовах ринкової економіки є раціональне використання фінансових ресурсів, пошук ефективного інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток. Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.

Лізинг - форма довгострокової оренди, яка передбачає права користування майном суб'єктам підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою термін.

Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу основних засобів.

У лізинговій угоді беруть участь три сторони :

підприємство постачальник

лізингова фірма

орендатор, який отримує нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу.

Є два види лізингу:

фінансовий - передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлено орендатором і передачу його в оренду.

При фінансовому лізингу, строк оренди його відповідного строку амортизації. Фінансовий лізинг має також назву лізингу з повною виплатою або з повною окупністю. Це означає, що лізингодавець протягом чинності договору повертає собі всю вартість майна і отримує прибуток від лізингових операцій. Після закінчення строку дії договору, орендатор може викупити об'єкт лізингу за залишковою вартістю або повернути його лізингодавцю, або укласти новий контракт на оренду.

оперативний лізинг - укладається на час менший за амортизаційний період майна.

Після закінчення договору, об'єкт лізингу повертається лізингодавцю або знову здається в аренду.

Важливим аспектом лізингового договору є лізингова плата, яка залежить від виду основних засобів, строку лізингу та ін. умов договору. Як правило лізингова плата є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну дії договору.

В умовах ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної діяльності є постійним джерелом грошових доходів і балансового прибутку підприємства.

4.5 Доходи від позареалізаційних операцій. Асигнування із бюджету

У процесі фінансово-господарської діяльності можуть застосовуватися економічні санкції до підприємства.

неустойка - визначена законом або договором грошова сума, яку одна сторона повинна сплатити ін. стороні в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань.

Різновидами неустойки є :

пеня

* штраф.

Пеня - встановлений законом або договором штраф за порушення строків виконання зобов'язань, а саме - сплати платежів і внесків. Нарахування на кожний день прострочення платежу або за невиконання ін. зобов'язань і визначаються у відсотках.

Штраф - грошові стягнення, що його накладає суд або адміністративний орган у випадках й межах встановлених законом.

До доходів від позареалізаційних операцій відносять прибуток минулих років.

Види асигнування із бюджету:

дотації - особливий вид асигнування з державних і місцевих бюджетів для збалансування доходів і витрат по окремим видам продукції для ліквідації збитків або стимулювання виробництва вцілому.

Дотації можуть бути у вигляді списання збитків.

субсидії - допомога у грошовій формі, що надається державою або місцевим бюджетами, а також спеціальними фондами юридичним і фізичним особам.

субвенція - вид грошової допомоги місцевим органам влади, яка спрямована на фінансування певного заходу (програм, проектів і т. д.).

4.6 Розподіл виручки від реалізації продукції, робіт та послуг

грошовий банківський фінансовий санація

Реалізація продукції і надходження виручки є завершальною стадією кругообігу коштів підприємства, яка має велике значення для нормальної діяльності.

За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції:

сплачуються податки, збори та ін. обов'язкові платежі до бюджету ( ПДВ, акцизний збір, ввізне мито, податки і збори, які включаються в собівартість продукції: відрахування на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг, відрахування в державний інноваційний фонд.).

відшкодовується вартість спожитих в процесі виробництва засобів виробництва:

* відшкодовується вартість матеріальних витрат, що безпосередньо пов'язані виробництвом продукції і обумовлені технологією та організацією виробництва.

* платежі на обов'язкове страхування майна

* витрати на виплату відсотків за фінансовими кредитами одержаними для планування власних коштів, а також придбання виробничих фондів і нематеріальних активів

* формується валовий доход підприємства Його можна одержати, якщо із реалізованої продукції відняти податкові платежі та вартість спожитих засобів із валового доходу:

виплачується основна і додаткова заробітна плата постійним, тимчасовим і сезонним працівникам підприємства

перераховуються відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення, до державного фонду сприяння зайнятості населення

інші витрати (допомога по непрацездатності внаслідок виробничих травм за рішенням суду, виплати працівникам звільненим у зв'язку з реорганізацією або скороченням штатів підприємства.

Таким чином, виручка від реалізації робіт, продукції та послуг є одним із важливих джерел фінансових ресурсів підприємства. Виручка створює економічні умови для нового виробничого циклу. Розмір і строки надходження виручки прямо впливають на фінансове положення і платоспроможність підприємства.

5. Формування та розподіл прибутку

5.1 Сутність прибутку

Прибуток - є виробничою фінансовою та економічною категорією товарного виробництва, оскільки характеризує виробничі, розподільні і економічні відносини, які складаються в процесі виробництва.

Економічною основою, джерелом утворення прибутку виступає додатковий продукт, що утворюється в процесі виробництва.

Прибуток - реалізована вартість додаткового продукту або реалізований чистий доход.

Кількісно прибуток є різницею між виручкою від реалізації та непрямими податками і повною собівартістю продукції.

Прибуток є підсумковим показником, кінцевим результатом виробничо-фінансової діяльності підприємства і залежить від :

сфери діяльності

галузі

встановленого в державі порядка формування витрат на виробництво продукції

обчислення і калькуляції собівартості продукції

рівня цін

розвитку ринкових відносин

форми власності.

Прибуток є об'єктивною категорією, а на його формування впливають процеси,що відбуваються в державі у сфері виробництва, розподілу і перерозподілу ВВП і НД.

Прибуток є узагальнюючим показником діяльності підприємства і характеризує її економічну ефективність.

5.2 Види прибутку та методи їх формування

Схема формування чистого прибутку.

Прибуток підприємства формується з двух частин :

прибуток від звичайної діяльності

прибуток (збиток) від надзвичайних подій.

Прибуток від звичайної діяльності поділяються на :

від операційної діяльності : основна діяльність та інша діяльність.

Основна діяльність - реалізація основної продукції, товарів, робіт, послуг.

Інша операційна діяльність : реалізація оборотних активів, реалізація іноземної валюти, доходи від операцій оренди, втрати (доходи) від операцій курсових різниць, одержання пені, доходи від списання кредиторської заборгованості, відшкодування раніше списаних активів, одержані гранди і субсидії, інші доходи і витрати.

фінансові операції :

доходи (втрати) від інвестицій в асоційовані дочірні підприємства

доходи (втрати) від спільної діяльності

дивіденди одержані

відсотки за облігаціями та іншими цінними паперами

інші доходи від фінансових операцій.

Від іншої звичайної діяльності :

реалізація фінансових інвестицій

реалізація основних засобів

реалізація нематеріальних активів

ліквідація необоротних активів

дохід (витрати) від операцій курсових різниць

уцінка необоротних активів

інші доходи (втрати) від звичайної діяльності.

Прибуток (збиток) від надзвичайних подій складається з :

витрати від стихійного лиха

витрати від технічних катастроф і аварій

відшкодування збитків від надзвичайних подій

інші надзвичайні доходи та витрати.

5.3 Сутність і методи обчислення рентабельності та норми прибутку

Означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих її видів; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.

Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність - відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Класифікація показників рентабельності.

Рентабельність окремих видів продукції:

прибуток від реалізації / собівартість

прибуток від реалізації / собівартість за мінусом матеріальних витрат

прибуток від реалізації / вартість за цінами виробника.

Рентабельність підприємств, організацій, установ:

загальний прибуток / авансована вартість

прибуток від основної операційної діяльності / поточні витрати (собівартість)

прибуток від основної операційної діяльності / обсяг реалізованої продукції за цінами виробника.

Рентабельність галузей економіки :

прибуток галузі / авансована вартість

прибуток галузі / поточні витрати

прибуток галузі / обсяг реалізації.

5.4 Розподіл і використання прибутку

Прибуток є основним джерелом розширеного відтворення, розвитку соціальної сфери та нагромадження підприємства.

Розподіл прибутку здійснюється в два етапи :

На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємства. Пропозиції розподілу між ними визначається податковою політикою держави. На цьому етапі підприємство сплачує прямі податки до бюджету : податок на землю і податок на прибуток підприємства.

Крім того за згодою підприємства можуть створювати за рахунок прибутку централізовані грошові фонди і резерви на рівні міністерств і відомств, які використовують на конкретні заходи програми в яких зацікавлені підприємства.

2.розподіл і використання прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства. На цьому етапі можуть створюватись по бажанню підприємства цільові фонди :

резервні фонди (до 5 %)

фонди розвитку і вдосконалення виробництва

фонди коштів, що спрямовані на соціальні потреби

фонди заохочення

дивідендний фонд.

Підприємство самостійно вирішує, яку частину чистого прибутку направити до резервного фонду, до фонду вдосконалення і розвитку виробництва та інших фондів, виходячи із конкретних задач розширення і розвитку виробництва, підвищення його ефективності та вирішення соціальних питань розвитку підприємства.

Фонд коштів, що спрямовані на розвиток і вдосконалення виробництва, використовуються на будівництво виробничих споруд і приміщень, на придбання техніки і обладнання, на формування основного стада, на приріст нормативу оборотних коштів на інші операційні витрати.

Фонд коштів, що спрямовані на соціальні потреби використовуються на покриття збитків від експлуатації житлово-комунального господарства, на утримання об'єктів культури, спорту, охорони здоров'я, дитячих дошкільних закладів і т. ін.

Розмір відрахувань до резервного фонду підприємства встановлюють з урахуванням негативного впливу погодних умов у сільському господарстві, зниження рівня економіки в окремі роки та необхідності ведення діяльності на відповідному рівні.

Принципове значення в розпорядженні чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення між фондами нагромадження і фондами споживання.

6. Оборотні кошти та їх організація на підприємстві

6.1 Сутність і основи організації оборотних коштів

Оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі, і їхня вартість цілком переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (наприклад паливо).

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «гроші, що перебувають в обігу». Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів:

оборотні кошти -- це грошові ресурси, що їх вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції;

оборотні кошти -- це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну.

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансуються в оборотні виробничі фонди і фонди обігу:



Рис. 1 Склад і розміщення оборотних коштів

Оборотний капітал (оборотні кошти) -- це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.

Склад оборотних коштів -- це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Структура оборотних коштів -- це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів.

Стан і використання оборотного капіталу окремого підприємства залежать від стану економіки держави в цілому. Своєю чергою, стан економіки держави залежить від стану кожного окремого підприємства й ефективності використання ним оборотного капіталу.

Організація оборотних коштів справляє неабиякий вплив на результативність і ефективність роботи підприємства, його фінансову стійкість.

Оборотні кошти підприємств класифікують за трьома ознаками:

1. Залежно від участі їх у кругообігу коштів (поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу);

2. За методами планування, принципами організації та регулювання (на нормовані та ненормовані);

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.

Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

3. За джерелами формування (власні та прирівняні до них, залучені, інші).

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Сисорганізації оборотних коштів передбачає:

по-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпоряджання та керування оборотними коштами, тобто оперативної самостійності у використанні оборотних коштів;

по-друге, визначення планової потреби в оборотних коштах за окремими елементами й підрозділами та їхнього розміщення, тобто розрахунок оптимальної кількості оборотних коштів, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розроблення норм тривалої дії та щорічних нормативів);

по-третє, коригування розрахункових і чинних нормативів з огляду на ті вимоги господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків;

-- по-четверте, оптимізацію структури джерел формування оборотних коштів, що означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства;

-- по-п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів, тобто постійний аналіз ефективності кругообігу коштів, що використовуються, для прискорення їхнього обороту.

6.2 Визначення потреби в оборотних коштах

Визначення потреби в оборотних коштах є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:

* умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;

* організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;

¦ умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх місцезнаходження, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

Якщо склад, структура і наявність оборотних коштів відповідатимуть запланованому обсягу виробництва й реалізації, то підприємство отримуватиме прибуток з мінімальними витратами.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводить до нагромаджування надмірних запасів сировини, матеріалів, послаблення режиму економії, створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Значення нормування оборотних коштів полягає в такому.

По-перше, правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва.

По-друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно використовувати оборотні кошти на кожному підприємстві.

По-третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продукції, прибутку та рівня рентабельності.

По-четверте, обґрунтовані нормативи оборотних коштів сприяють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємницької діяльності.

Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розроблення норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період -- рік (як звичайно), півріччя, квартал. Це досягається проведенням таких робіт:

1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних

коштів. Норма оборотних коштів -- це відносний показник, який обчислюється у днях, відсотках чи гривнях. Норми у днях щодо виробничих запасів розраховуються за окремими видами матеріальних цінностей.

2. Норма одноденного витрачання коштів визначається з кошторису витрат на виробництво. Визначаючи одноденні витрати для обчислення обсягів незавершеного виробництва, виходять із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції для розрахунку беруть її виробничу собівартість.

3. Норматив оборотних коштів за кожною статтею в грошовому виразі встановлюється множенням одноденних витрат у грошовому виразі на відповідну норму запасу в днях.

4. Сукупний норматив, або загальна потреба в оборотних коштах, на підприємстві обчислюється підсумовуванням нормативів за окремими статтями.

Кінцевий етап нормування -- визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.

Найбільш трудомістким і складним є розроблення норм запасу. Норми запасу в днях застосовуються протягом кількох років, якщо суттєво не змінюються умови виробництва, постачання та збуту, розрахунків.

Підприємствам надано право самостійно розраховувати нормативи оборотних коштів. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 19 квітня 1993 року № 279 «Про нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств і організацій та джерела їх покриття» Міністерством економіки разом з Міністерством фінансів ухвалено «Типовий порядок визначення норм запасів товарно-матеріальних цінностей».

Для всебічного й комплексного аналізу фінансово-економічного стану підприємств, упорядкування та оптимального використання виробничих запасів наказом Мінпромполітики України від 16.12.97 р. № 332 передбачене використання ухвалених тим самим наказом Методичних матеріалів «Про порядок визначення нормативу власних обігових коштів» для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.

На практиці використовується два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку передбачає розроблення обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Цей метод дає змогу зробити розрахунки індивідуальних і сукупного нормативів. До індивідуальних належать нормативи оборотних коштів: у виробничих запасах (сировина, основні й допоміжні матеріали, куповані напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети); у незавершеному виробництві і напівфабрикатах власного виробництва; у витратах майбутніх періодів; у готовій продукції.

Виробничі запаси створюються на підприємстві для забезпечення безперервного процесу виробництва й реалізації продукції. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина, матеріали й куповані напівфабрикати.

Норматив оборотних коштів щодо цих запасів рекомендується визначати за формулою:

Н = ОвN,

де Н -- норматив оборотних коштів для сировини, матеріалів і купованих напівфабрикатів, тис. грн;

Ов -- одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів, тис. грн;

N-- норма оборотних коштів, днів.

Установлення потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період і не передбачають раптових змін асортименту продукції, технології виробництва, умов постачання та збуту. Через це обчислений методом прямого розрахунку норматив потребує щорічного коригування з урахуванням змін виробничої програми і швидкості обороту оборотних коштів. Для корекції використовується економічний метод розрахунку.

Особливість визначення потреби в оборотних коштах економічним методом полягає в тім, що норматив на поточний рік ділять на дві частини. До першої частини відносять нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, куповані напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив). До другої частини включають ті статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво: запасні частини для ремонтів устаткування, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (невиробничий норматив).

Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничий норматив збільшується відповідно до темпів зростання виробничої програми в плановому періоді.

Невиробничий норматив оборотних коштів збільшується на 50 % від зростання виробничої програми.

Отримана загальна сума нормативу зменшується на суму коштів, що вивільняються в результаті планового (прогнозованого) прискорення оборотності оборотних коштів.

На відміну від методу прямого розрахунку, який є досить трудомістким, економічний метод не потребує виконання складних розрахунків.

Метод прямого розрахунку застосовується на нових підприємствах, а також тоді, коли треба проаналізувати стан оборотних коштів для виявлення або непотрібних, надлишкових, неліквідних виробничих запасів, або резервів скорочення тривалості виробничого циклу, або причин нагромадження готової продукції на складах. Економічний метод розрахунку нормативу оборотних коштів застосовується на діючих підприємствах. Економічний метод доцільно також використовувати на рівні галузевих міністерств, відомств, виробничих об'єднань у процесі перспективного планування чи прогнозування.

6.3 Джерела формування оборотних коштів

З'ясування джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою фінансової роботи на підприємстві.

Недостатність таких джерел призводить до недостатнього фінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Натомість надлишок оборотних коштів на підприємстві спричинює створення наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволікання оборотних коштів з господарського обороту, зниження відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених (залучених) коштів.

Власні джерела формування оборотних коштів. Власний оборотний капітал багато важить в організації кругообігу грошових коштів, забезпечує майнову й оперативну самостійність, фінансову стійкість підприємства.

Підприємства, що вводяться в дію, залежно від їхніх організаційно-правових форм створюють власні оборотні кошти за рахунок пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходжень від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються в статутний фонд новоствореного підприємства.