Фінанси підприємств

На діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є чистий прибуток підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також сталі зобов'язання.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позичкових коштів та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі зобов'язання. Це кошти цільового призначення, які в результаті певної системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обороті підприємств, однак йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі зобов'язання -- це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі зобов'язання, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновку, що сталі зобов'язання взагалі зникли. Річ у тім, що нова методика визначення власних оборотних коштів підприємства не розмежовує сталих і короткотермінових зобов'язань. Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного керування ними підприємства мають змогу планувати сталі зобов'язання, тобто це джерело, по суті, є планованою кредиторською заборгованістю. Залежно від виду сталих зобов'язань можуть застосовуватись різні методики їхнього розрахунку.

На покриття приросту нормативу оборотних коштів слід планувати не всю суму сталих зобов'язань, а тільки приріст її в плановому році, оскільки базову суму вже враховано в попередні роки.

Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів. Розмір оборотних коштів підприємства не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щороку уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Крім того, на підприємствах може траплятись несвоєчасне надходження коштів за відвантажену продукцію, нагромадження на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасне і неповне виконання договірних зобов'язань постачальниками, що викликає потребу в додаткових коштах.

Задовольнити цю потребу власними засобами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти тільки за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, бо це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності.

Як водиться, підприємство залучає фінансові ресурси у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів полягає у фінансуванні витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, з виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно пов'язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Інші джерела формування оборотних коштів. До залучених належать кошти інших кредиторів, що вони надаються підприємствам у позичку під певний відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель -- це найпростіша й найпоширеніша форма кредитних грошей. Його виписує боржник і передає кредиторові. Сам факт видачі векселя означає перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і за неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає потреба відкладання платежів. Якщо постачальник погоджується на це, то від споживача замість грошей за поставлену продукцію він одержує вексель чи інше боргове зобов'язання.

Використання комерційного кредиту набуло певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними формами власності та надання значної самостійності підприємствам. У цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обіг оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів. її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обороті підприємства коштів інших суб'єктів господарювання.

Інакше кажучи, кредиторська заборгованість -- це короткострокові зобов'язання підприємств, які виникають: за розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими по-ставками-розрахунками взаємних вимог; за векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгованість постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгованість, що утворюється внаслідок порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, використовуючи в обороті неоплачені товарно-матеріальні цінності, одержує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник змушений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, до пошуків додаткових джерел формування його поточних фінансових ресурсів.

У разі кредиторської заборгованості постачальникам залучення коштів відбувається у товарній формі, на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають в грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості залежать від конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.

Від джерел формування оборотних коштів значною мірою залежить швидкість їхнього обороту й ефективність їх використання. Раціональне формування джерел оборотних коштів (власних і залучених) справляє чималий позитивний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами.

6.4 Визначення наявності й ефективності використання оборотних коштів

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 (П(С)БО 2) «Баланс» власні оборотні кошти підприємства становлять різницю між підсумковою сумою розділу І пасиву балансу Ф1 «Власний капітал» з додаванням суми «Довгострокові кредити банків» та підсумком розділу І активу балансу.

Отже, із суми рядка 380 розділу І пасиву балансу «Власний капітал» та суми рядка 440 «Довгострокові кредити банків» вираховується сума показників розділу І активу «Необоротні активи» (рядок 080).

Порівняння наявності власних оборотних коштів з поточною потребою в них дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів. Поточна потреба в оборотних коштах дорівнює різниці суми всіх поточних активів (підсумок розділу 11 активу балансу, рядок 260) мінус короткострокові зобов'язання (підсумок розділу IV пасиву балансу, рядок 620).

Неможливість покрити поточну потребу в оборотних коштах власними засобами означає нестачу або й цілковитий брак власних оборотних коштів.

Це може статися з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно (як, наприклад, несвоєчасне фінансування приросту потреби у власних оборотних коштах), через стихійне лихо та з інших причин, зокрема: незадовільної роботи маркетингової служби; невиконання планів прибутку; слабкої відповідальності підприємств за формування і збереження власних оборотних коштів та їх нецільове використання; наявності значної дебіторської заборгованості покупців.

Причиною цілковитого браку власних оборотних коштів може бути значне підвищення цін у результаті інфляційних процесів.

Надлишок власних оборотних коштів створюється в разі перевищення власних оборотних коштів понад їхню потребу. Він може виникати внаслідок перевиконання плану прибутку, неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріальних цінностей від інших організацій; неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом.

Цей надлишок може бути виправданим у разі перевиконання плану випуску продукції, причому тільки тоді, коли темпи зростання нормативних запасів не випереджають темпів зростання обсягу виробництва.

7. Фінансове забезпечення відтворення основних засобів підприємства

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94р., в редакції від 22.05.97 зі змінами і доповненнями 24.12.02р. №349 - ІV

Стаття 8 - “Амортизація”

Положення (стандарти) бух. обліку 7.

7.1 Сутність основних засобів та їх відтворення

Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є одним з основних питань в сучасних умовах тому, що від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства та конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Основні засоби - це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства понад одного календарного року с початку введення їх в експлуатації.

Відтворення основних виробничих засобів - це процес безперервного їх поновлення. Розрізняють:

просте відтворення - здійснюється в тому самому обсязі, коли відбувається заміна окремих зношених частин основних фондів або зміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді коли постійно відновлюється попередня виробнича потужність.

Розширене відтворення - передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних фондів, які забезпечують вищий рівень продуктивності устаткування.

Процес відтворення основних виробничих засобів має характерні ознаки:

1.Основні виробничі засоби поступово переносять свою вартість на вартість виробленої продукції;

2.У процесі відтворення основних виробничих засобів одночасно відбувається рух вартості основних засобів;

3.Нарахування амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадженням в грошовій формі, частково перенесеної вартості основних виробничих засобів на готову продукцію;

4. Основні виробничі засоби поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду.

У процесі господарської діяльності кругообіг основних виробничих засобів проходить три стадії:

1.Відбувається продуктивне використання основних виробничих засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій стадії в процесі експлуатації зношуються основні засоби і нараховується сума зносу.

2.Відбувається перетворення частини основних виробничих засобів, які перебували в продуктивній формі на грошові кошти через нарахування амортизації;

3.В процесі виробництва відбувається поновлення споживчої вартості частини основних виробничих засобів.

Засоби виробництва - знаряддя і предмети праці.

Залежно від цільового призначення основні фонди поділяють:

основні виробничі фонди (с/г призначення, виробництво не с/г призначення, торгівля, будівництво, громадське харчування);

основні невиробничі фонди (офіси, контори).

Згідно з Положенням (стандартом) бух. обліку 7 до основних засобів відносять матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соц.-культ. функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше року.

Під терміном “Основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності. Що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Згідно змін від 24.12.2002р. в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” з 01.01.2004р. всі основні фонди поділяються на чотири групи. Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

1 група. - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини, вартість капітального поліпшення землі;

2 група. - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

3 група. - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

4 група. - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

У процесі виробництва основні фонди зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного запасу основних фондів визначається рівнем нарахування амортизації.

7.2 Знос і амортизація основних фондів

3. Особливо важливе значення в механізмі відтворення основних засобів має амортизація, оскільки вона, з одного боку, є елементом виробничих витрат, що включається в собівартість продукції, а з іншого - є джерелом коштів для реновації (відновлення основного засобу на якісно новій основі). Це важливий важіль управління процесом відтворення.

Амортизація - це процес поступового перенесення вартості виробничих фондів і нематеріальних активів з врахуванням витрат на їх придбання, з виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, встановлених законодавством, на продукцію, що виготовляється за їх допомогою. Таким чином, амортизація є економічним зносом, який виражений в грошовій формі.

Згідно змін від 24.12.2002р. в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” податкова адміністрація дає таке визначення амортизації: “Під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання. виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.

Амортизації підлягають витрати на :

придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладання і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати, які були зайняті на виготовлення таких основних фондів;

проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;

капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати на :

Придбання і відгодівлю продуктивної худоби

Вирощування багаторічних насаджень

Придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам.

Не підлягають амортизації і проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування :

Витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою та жилих будинків, придбання і збереження бібліотечних і активних фондів.

Витрати бюджетів на утримання автомобільних доріг загального користування.

Витрати на придбання і збереження національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів та архівних фондів.

7.3 Методи нарахування амортизації

Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується згідно П(С)БО №7 із застосуванням таких методів:

Прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів

Зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату відділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.

Прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється виходячи зі строку корисного використання об'єкта, і подвоюється.

Кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується. та кумулятивного коефіцієнту. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання.

Виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації розраховується діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) із використанням об'єкта основних засобів.

Підприємство повинно застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством. В даному випадку норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал)

На рік Було

Гр. 1 - 2% 8% 1) 1,25 - 5%

Гр. 2 - 10% 40% 2) 6,25 - 25%

Гр. 3 - 6% 24% 3) 3,75 - 15%

Гр. - 15% 60%

(Дію підвищення норм амортизації зупинено на 2004р. для основних фондів гр. 1-3, крім дії цих норм до амортизації витрат, здійснених після 1 січня 2004р.)

Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних засобів і норм таких відрахувань, а також від методів їх нарахування. Нарахування амортизації проводиться щомісячно.

Відповідно до чинного законодавства суб'єктом підприємницької діяльності пропонується як базу для нарахування амортизації застосовувати залишкову вартість основних виробничих засобів, скориговану на суму капітального ремонту понад суми віднесені на витрати виробництва з поправкою на індекс інфляції.

Платник податку може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищує норми амортизації встановлені законодавством.

Зазначене рішення:

приймається платником податку до початку звітного податкового року та не може бути змінене протягом такого року;

доводиться до відома податкового органу разом із поданням декларації за перший квартал такого звітного податкового року.

Відповідно до податкового законодавства, підприємства всіх форм власності мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації (Кі), який визначається за формулою:

Коефіцієнт індексації (Кі) = (Індекс інфляції року - 10) / 100

Якщо значення (Кі) не перевищує одиниці (10%), індексація не проводиться.

7.4 Показники стану та ефективності використання основних засобів

До основних показників, що характеризують забезпеченість та ефективність використання основних фондів, належать:

Фондоозброєність - це відношення балансової вартості основних виробничих фондів до середньооблікової чисельності працівників.

Фондозабезпеченість - відношення балансової вартості основних виробничих фондів до вартості виробленої продукції.

Фондовіддача - це відношення вартості виробленої продукції до балансової вартості виробничих фондів.

Коефіцієнт зносу виробничих фондів - це відношення суми зносу основних виробничих фондів до балансової вартості основних виробничих фондів.

Коефіцієнт придатності основних виробничих фондів - відношення залишкової вартості основних фондів до балансової вартості виробничих фондів (або - коефіцієнт зносу).

Коефіцієнт оновлення основних виробничих фондів - відношення вартості введення основних фондів за звітний період до вартості основних фондів на кінець року.

Коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів - це відношення вартості виведених основних фондів за звітний період до вартості основних фондів на початок року.

Рентабельність основних виробничих фондів - це відношення чистого прибутку до балансової вартості основних фондів на кінець звітного періоду, виражене у відсотках.

7.5 Сутність і склад капітальних вкладень

Капітальні вкладення - це витрати на створення нових реконструкцій і технічне переозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте так і розширене відтворення основних засобів. Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто розрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення.

Бюджет капітальних витрат включає такі дані :

Первісну вартість усіх основних засобів на початок планового періоду.

Наявність не використаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду.

Сума амортизаційних відрахувань, яка буде нарахована протягом планового періоду.

Орієнтований підрахунок вартості устаткування, який підлягає заміні або продажу протягом планового періоду.

Визначається орієнтована сума амортизаційних відрахувань на придбання основних засобів протягом планового періоду.

Визначається вартість основних засобів та сума амортизаційних відрахувань, яка буде на підприємстві на кінець планового періоду.

Вихідними передумовами розробки бюджету капітальних вкладень є :

Календарний план реалізації інвестиційного проекту

Бюджетні заявки на виконання окремих видів робіт і придбання матеріалів, механізмів, устаткування, розроблених виконавцями окремих функціональних блоків проекту

Загальна стратегія фінансування інвестиційного проекту

Попередній графік потоку інвестиційних витрат, складений на етапі розробки бізнес-плану проекту

Фінансовий стан інвесторів проекту.

Бюджет капітальних вкладень включає слідкуючі розділи :

Капітальні вкладення

Фінансування або надходження витрат.

7.6 Джерела і порядок фінансування капітальних вкладень

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема :від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; тощо.

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз:

По-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;

По-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'язаного із подорожчанням капітальних витрат.

Джерела фінансування капітальних вкладень:

1) Власні фінансові ресурси:

- кошти засновників підприємства;

- прибуток підприємства;

- амортизаційні відрахування;

- кошти від продажу власного майна;

- кошти від здавання власного майна підприємства в оренду, заставу;

- використання внутрішніх ресурсів у будівництві.

2) Централізовані фінансові ресурси:

- кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

- кошти державних бюджетних фондів;

- кошти благодійних фондів.

3) Залучені та позичені фінансові ресурси:

- довгострокові кредит комерційних банків;

- кошти від емісії та реалізації цінних паперів;

- іноземні інвестиції.

Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути :

Власні фінансові ресурси;

Позичені фінансові ресурси;

Кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;

Кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

Кошти іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді засобів, резервів у процесі господарської діяльності.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних засобів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих засобів. Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва.

Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період.

Сума мобілізації (іммобілізації ) внутрішніх ресурсів (М) визначається за формулою :

М = (О - П ) - (К1 - К2)

де О - очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду;

П - планова потреба в оборотних коштах на кінець планового періоду;

К1 - наявність кредиторської заборгованості на початок планового періоду;

К2 - перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.

Якщо результат буде зі знаком «+», - це свідчить про мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак «-», - це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення оборотних коштів.

Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу проведення капітальних робіт.

За підрядного способу будівництво об'єктів здійснюється відповідними підрядними організаціями.

Підрядна організація добирає потрібне устаткування, замовляє його, монтує, виконує будівельні роботи і здає об'єкт. Замовник надає проектну документацію, купує і доставляє на будову устаткування, конструкції та деталі.

Відповідальність за об'єкт будівництва покладається на генерального підрядчика, який виконує основні будівельні роботи.

Підприємство-замовник і підрядчик укладають договір на будівництво із зазначенням: форми розрахунків; договірної вартості будівництва; об'єктів будівництва із вказівкою на наявність проекту й кошторису для кожного об'єкта; джерел фінансування будівництва та інших необхідних даних.

Фінансування будівництва й розрахунки згідно з договором можуть мати форму авансованих платежів за виконані елементи робіт або здійснюватися після завершення робіт на об'єкті будівництва.

Господарський спосіб будівництва застосовується за будівництва невеликих об'єктів, реконструкції та розширення діючих підприємств. Господарський спосіб відрізняється від підрядного тим, що підприємство самостійно, власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об'єднує функції і замовника, і підрядчика. Після завершення будівництва підприємство визначає інвентарну вартість кожного введеного в експлуатацію елемента в складі об'єкта будівництва.

8. Організація банківського кредитування підприємств

8.1 Необхідність та функції кредиту

Кредит-це позика у грошовій або натуральній формі, яка надається на умовах повернення і сплатою відсотків за користування однією фізичною чи юридичною особою іншим.

Об'єктивна необхідність кредиту в умовах ринкової економіки зумовлюється закономірністю кругообігу основного та оборотного капіталу у процесі розширеного відтворення.

Сутність кредиту проявляється через його функції :

Перерозподіл грошових коштів з метою найбільш ефективного їх використання

Заміщення наявних грошей в платіжному обороті

Здійснення контролю за цільовим використанням коштів

8.2 Принципи кредитування

Кредитування здійснюється на основі таких принципів :

Принцип строковості, це означає, що позика має бути повернена позичальнику, кредитору у попередньо встановлені строки

Принцип цільового призначення - вкладання позикових коштів у конкретно-господарський процес

Принцип забезпеченості - має мету захисту інтересів банку і недопущення збитків при неповерненні боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника

Принцип платності - кредит надається за плату(під процент)

8.3 Основні види кредиту

Банківський кредит - це грошова позика, що надається банками та іншими кредитними установами, функціонуючим підприємствам і підприємцям. За призначенням і характером використання банківських кредитів виділяють:

Позики торгово-промисловим підприємствам

Позики під нерухомість

Сільськогосподарські позики

Кредит під цінні папери

Кредит під вексельні зобов'язання

Міжбанківський кредит

Позики органів влади

Комерційний кредит - це кредит, який надається споживачу, постачальникам продукції у вигляді товарів або грошей. При наданні товарів, кредит оформлюється векселем як заставне боргове зобов'язання покупця. В ньому вказується сума позичених коштів і плата за кредит. Строки платежу і інші умови узгоджені сторонами.

Податковий кредит - це кредит, що надається фінансовим органами на основі кредитної угоди укладеної підприємством з податковою адміністрацією для сплати податків на прибуток.

Споживчий кредит - це кредит, що надається населенню у вигляді відстрочення платежу за товари довгострокового користування.

Державний кредит - це сукупність кредитних відносин між позичальником в особі держави та підприємцями і населенням як його кредиторами. Основними формами державного кредиту э державні ощадні сертифікати, казначейські зобов'язання, облігації, займи та грошово-речові лотереї. Через ці форми держава мобілізує грошові кошти юридичних і фізичних осіб на умовах повернення і платності і використовує їх на покриття державних витрат.

Основна маса кредитів надається під забезпечення, що є одним із основних принципів кредитування.

Форми забезпечення зобов'язань по кредиту можуть бути:

Заставка майна позичальникам.

Гарантія або поручительство.

Переуступка на користь банку контрактів, вимог і рахунка позичальника третій особі.

Договір страхування за непогашення заборгованості по позиці.

Шляхові і товарні документи, цінні папери та інші грошові вимоги позичальника до третьої особи

Кредити бувають трьох видів:

Короткострокові (надаються до одного року).

Середньострокові (надаються від одного до трьох років).

Довгострокові (надаються більш трьох років).

8.4 Об'єкти короткострокового кредитування. Планування кредитую

Короткостроковий кредит - це кредит, що надається на строк до одного року установами банків підприємства для покриття витрат на формування оборотних засобів.

За рахунок короткострокового кредиту покриваються витрати і створюється запаси цінностей у розмірах недостачі власних коштів.

Основна форма видачі короткострокового кредиту є пряме банківське кредитування. Тобто видача банками позики безпосереднього підприємствам порядку оплати розрахунково-платіжних документів за придбані товарно-матеріальні цінності, отримані послуги і на оплату праці працівникам основного виду діяльності.

Агропромислові підприємства за даними планів виробничого і соціального розвитку визначають власну потребу у короткострокових кредитах.

Плановий розмір кредиту характеризує гранично допустимий рівень позичкової заборгованості підприємства, банку на відповідну дату.

Планування потреби в позичкових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби у кредиті. Сума кредиту визначається для кожного об'єкту як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за чинними цінами і власними оборотними коштами.

Для визначення планового розміру кредиту агропромислового підприємства здійснюють розрахунок потреби у короткострокових кредитах банку. Він складається на плановий рік з розбивкою даних на квартальні дати з наростаючим підсумком.

Планова потреба у кредиті під сукупний об'єкт кредитування визначається співставленням загальної суми вкладень у товарно-матеріальні цінності; готову продукцію;виробничі витрати у розрахунках на відповідну дату з наявними у господарстві джерелами їх покриття; власними оборотними коштами; кредиторською заборгованістю грошовими авансами від заготівельних організацій.

Інформаційна база:

Дані річного звіту за минулий рік.

Дані бухгалторських балансів на квартальні дати.

Дані фінансового плану,договір на матеріально-технічне постачання,технологічні карти,договори на внутрішньо-господарську аренду і інше.

8.5 Кредитний договір

Кредитний договір визначає взаємні зобов'язання і економічну відповідальність за дотримання принципів кредитування двох сторін. Строк дії кредитного договору зумовлюється особливостями обігу оборотних засобів агропромислових підприємств. Він може заключатися на рік чи менше. У кредитному договорі вказується мета кредитування,умови,порядок надання і погашення позики, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредит, права, обов'язки і відповідальність сторін і інші умови.

Розділи кредитного договору:

Загальні положення.

Права і обов'язки позичальника.

Права і обов'язки банку.

Відповідальність сторін.

Порядок вирішення спорів.

Термін дії договору.

Юридичні адреси сторін.

Підприємство може вимагати від банку відшкодування збитків,що виникли внаслідок порушення зобов'язань щодо надання кредиту або надання його не в певному обсязі. За неповне використання кредиту підприємство платить кредитору неустойку в розмірі плати банку за залучені кредиторські ресурси і неотриманої, марні у звітному періоді. Після укладання кредиторської угоди банк відкриває підприємству позичковий рахунок, на який зараховується відповідна сума кредиту. Кредити надаються підприємствам у безготівковій формі шляхом оплати платіжних документів з позичкового рахунку шляхом перерахування на поточний рахунок підприємств, якщо інші непередбачені кредитним договором в готівковій формі для розрахунку з сільськогосподарської продукції.

8.6 Видача та погашення кредиту

Виникнення кредитних відносин між підприємствами і банками можливе за умов:

Учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку.

Підприємство має бути або власником майна або мати право на користування та розпорядження ним.

Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку.

Кредитор має бути так само зацікавлений у видачі кредиту як і підприємство в його отриманні.

Процедура отримання кредиту підприємством передбачає:

Попередні переговори.

Подання в банк заяви і інших документів на отримання кредиту.

Оцінка банком комерційної угоди (інвестиційного проекту підприємства).

Підписання кредитного договору між підприємством і банком.

Надання кредиту.

Контроль банку за виконання підприємством умов кредитування.

На вимогу банку підприємство видає йому такі документи:

Заява про надання кредиту.

Нотаріальне засвідчення,статут підприємства.

Юридичне засвідчення, установчий договір.

Реєстраційне посвідчення (свідоцтво) або патент.

Договір оренди чи інші документи,щодо право власності на землю чи тимчасове користування земельною ділянкою.

Контракти між продавцем і покупцем,замовником і підрядником на виконання будівельно-монтажних робіт.

Довідка з банку про розмір сплаченого статутного фонду, а також витяги з поточного і валютного рахунку підприємства.

Фінансова звітність (форма 1,2,3 ).

Висновок аудиторської форми щодо фінансового стану підприємства.

Техніко-економічне обґрунтування угоди чи проекту.

Ліцензія на проект, який кредитується.

Підтвердження міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України про наявність квоти.

Підтвердження наявності складських переміщень.

Підтвердження наявності виробничих площ і потужностей.

Договір застави,поручительство,гарантія,договір страхування (один з цих документів ).

Клопотання місцевих і державних органів влади при наданні підприємству кредиту.

Розрахунок наявних грошових надходжень.

Після отримання документів банк:

Вивчає формально і неформально інформацію про підприємство.

Оцінює його ділову репутацію і імідж.

Аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику.

Визначає перспективи розвитку підприємства.

Перевіряє наявність джерел і гарантії погашення кредиту.

Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела діяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності галузевої специфіки,форми власності і інше. Під час аналізу кредитоспроможність враховується наявність чи відсутність у минулому кредиторських відносин підприємства з банком,розмір і строки надання позики. Банк здійснює оцінку фінансового стану підприємства перед наданням позики, а в подальшому щоквартально.

В Україні критерієм оцінки фінансового стану визначається кожним станом самостійно. Часто враховуються такі показники:

Обсяг реалізації.

Прибуток, збиток.

Рентабельність.

Ліквідність.

Грошові потоки.

Склад і динаміка кредиторської,дебіторської заборгованості.

Порядок погашення кредиту - це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

За способом погашення,кредити бувають:

З погашенням у відповідний термін

З довгостроковим погашенням.

Джерела погашення кредиту:

Виручка від реалізації продукції, яку отримує підприємство в процесі реалізації проекту кредитування.

Виручка від реалізації продукції власного виробництва непов'язаного з проектом кредитування.

Всі інші кошти від здійснення господарської діяльності.

Умови погашення кредиту:

Цільового спрямування.

Обсягів і терміну позиків.

Порядку і строків надходження коштів на рахунки підприємства.

Сезонності і циклічності виробництва.

Рівня платоспроможності і надійності матеріального забезпечення підприємства.

Відсоток за користування кредитом нараховується щомісячно в розмірі передбаченого договором, а їх сплата здійснюється за фактичну кількість днів користування позикою

9. Фінансове планування на підприємствах

9.1 Зміст і завдання фінансового планування

Фінансове планування необхідне для забезпечення фінансовими ресурсами розширеного кругообігу Виробничих фондів, досягнення високої результативності господарсько-фінансової діяльності, забезпечення платоспроможності і фінансової стійкості підприємства.

В сучасних ринкових умовах підприємство розробляє власні плани з метою досягнення високої ефективності господарювання. Саме через таке фінансове планування звертається значна увага на раціональне і ефективне використання виробничих потужностей підприємства, раціональне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів підприємства.

Фінансове планування орієнтується на реальне одержання власних і залучених джерел і визначення напрямів їх цільового використання у плановому році. Для цього у процесі планування передбачається канали надходження грошових коштів, придбання основних і оборотних коштів, а також найму виробничого каналу.

Фінансове планування проводиться за такими принципами організації:

Ш порівняння фінансових витрат з доходністю і термінами їх окупності;

Ш досягнення максимально можливого рівня рентабельності і норми прибутку;

Ш збалансування ризиків, для чого витрати з високою фінансовою віддачею необхідно поєднувати з інвестуванням коштів у витрати менш рентабельні, але більш надійні;

Ш фінансування довгострокових витрат найбільш економними методами;

Ш методи залучення довгострокових фінансових ресурсів, напрямки інвестування коштів необхідно ув'язати з платоспроможністю і ліквідністю, щоб не допустити банкрутства підприємства.

Фінансове планування - це процес визначення детального обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямках їх перетворення у продуктивний капітал підприємства на плановий період.

Мета фінансового планування - це забезпечення виробничого процесу необхідними джерелами фінансування. Фінансове планування заключається у складанні фінансових планів.

Основними завданнями фінансового планування є:

Ш забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

Ш визначення обсягів грошових засобів, що підприємство може мати в своєму розпорядженні, а також визначення джерел їх надходження;

Ш встановлення раціональних фінансових відносин з суб'єктами господарювання, державними централізованими фондами, банками, страховими компаніями та іншими кредиторами;

Ш визначення шляхів ефективного вкладання капіталу, оцінка раціональності його використання;

Ш виявлення та мобілізація резервів, підвищення прибутку підприємства за рахунок раціонального використання матеріальних, земельних, трудових та грошових ресурсів;

Ш обґрунтування раціональних пропорцій розподілу прибутку підприємства;

Ш обґрунтування та забезпечення реальної збалансованості планових витрат і доходів підприємства на принципі самофінансування і самоокупності.

9.2 Методи фінансового планування

У вітчизняній економіці найбільш поширеним методом є балансовий метод. Його зміст полягає у тому, що окрім балансування підсумкових показників доходів і витрат зазначаються конкретні джерела покриття для кожної статті

витрат , при цьому використовуються різні методи:

Ш Нормативний метод полягає в тому, що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарюючого суб'єкта у фінансових ресурсах та визначення джерел цих ресурсів. Нормативами є:

ь ставки податків;

ь ставки тарифів, зборів, внесків;

ь норми амортизаційних відрахувань;

ь норми оборотних коштів.

Ш Розрахунково-аналітичний метод полягає в тому, що планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу та індексів їх змін в плановому періоді.

Ш Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб обрати найоптимальніші. Критеріями у цьому випадку можуть бути:

ь максимум прибутку на вкладений капітал;

ь максимум збереження фінансових ресурсів;

ь мінімум поточних витрат;

ь мінімальні вкладення капіталу при максимально ефективному результаті і т.д.

Ш Економіко-математичне моделювання. Цей метод дає можливість кількісно виразити взаємозв'язок між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають.

Економіко-математична модель - це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірність зміни даного економічного явища і здійснюються за допомогою математичних прийомів (рівняння, таблиці, графіки).

9.3 Зміст фінансового плану і порядок його складання

Фінансовий план - це найважливіший елемент бізнес-плану , який складається для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, а також для управління поточною і стратегічною діяльністю підприємства.

Фінансовий план складається з таких розділів:

Ш прогноз обсягів реалізації;

Ш баланс грошових надходжень та витрат;

Ш складається таблиця доходів та витрат;

Ш прогнозований баланс активів та пасивів підприємства;

Ш розрахунок точки беззбитковості.

Складання фінансового плану як правило відбувається у три етапи:

1.) Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточного року.

2.) Розгляд та вивчення виробничих показників, укладених договорів, кон'єктури товарного ринку на підставі яких розраховуються планові фінансові показники.

3.) Розробка проекту поточного фінансового плану.

Фінансовий план складається на рік з розбивкою по кварталах, тому баланс доходів і витрат відображає кінцеві результати планових розрахунків, зміст фінансових процесів, характеризує майбутні надходження фінансових ресурсів і напрями їх використання. У процесі фінансового планування здійснюється конкретна ув'язка кожного виду витрат та відрахувань з джерелом фінансування.

9.4 Зміст і значення оперативного фінансового плану

Баланс надходження кошті складається у вигляді таблиці. До надходжень включають:

Ш виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) від основної діяльності;

Ш виручка від реалізації основних фондів, нематеріальних активів;

Ш штарфи, пені та інші надходження від економічних санкцій;

Ш надходження від реалізації цінних паперів і валюти;

Ш дивіденди, проценти, прибутки від цінних паперів та депозитів;

Ш погашення простроченої дебіторської заборгованості;

Ш кредити отримані;

Ш аванси від покупців і замовників;

Ш надходження оренди та лізингової плати;

Ш безповоротна фінансова допомога;

Ш цільові надходження;

Ш кошти, що надходять для формування статутного фонду;

Ш інші надходження;

Ш всього надходжень

До видатків включають:

Ш негайні потреби;

Ш заробітну плату і нарахування процентів по заробітній платі в бюджет;

Ш платежі до бюджету;

Ш внески до фондів;

Ш оплата за товарно-матеріальні цінності;

Ш погашення кредиторської заборгованості;

Ш погашення термінових позичок банку;

Ш погашення прострочених позичок банку;

Ш авансовані платежі;

Ш платежі на векселі одержувачів;

Ш орендна плата;

Ш виплата дивідендів;

Ш інші видатки;

Ш всього видатків.

Платіжний календар відображає весь грошовий оборот підприємства. У ньому фіксується всі види грошових надходжень та платежів, не залежно від напрямків їх утворення і виникнення. Він дає можливість фінансовим службам забезпечити оперативне фінансування, виконання розрахункових та платіжних зобов'язань і дає можливість фіксувати платоспроможність і ліквідність підприємства.

Список рекомендованої літератури

1. Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. № 996-XIV // Бухгалтерия 2001: Национальные стандарты. Регистры бухгалтерского учета. - 2001. - № 5.

2. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000р. // Дебет-Кредит. - 2000. - №39.

3. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. -№27.

4. Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997р. // Відомості Верховної Ради України.- 1997. - №37.

5. Закон України «Про збір на обов'язкове соціальне страхування» від 26.06.1997р. // Галицькі контракти. - 1998. -№18.

6. Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17.12.1998р. // Урядовий кур'єр. - 1999. - 6 січня. - №2-3

7. Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. // Бухгалтер. - 2000. - №19 (103).

8. Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995р. // Бухгалтер. - 2000. -№17(101).

9. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. №889-ІV. - Запоріжжя: Полиграф, 2003.

10. Указ Президента України «Про місцеві податки і збори» від 25.05.1999р. //Бухгалтерський облік і аудит. - 1999. - №6.

11. Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26.12.1992р. // Галицькі контракти. - 1997. - №44.

12. Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості. Затверджено постановою КМУ 26.04.96 р. № 473.

13. Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції будівельно-монтажних робіт. Затверджено постановою КМУ 9.02.96 № 186.

14. Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій. Затверджена Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств //Галицькі контракти - 1997. - № 40

15. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. - М.: Финансы и статистика, 1999.

16. Бандурка О.М., Коробов Н.П. та ін. Фінансова діяльність підприємств: Підручник - К.: Либідь, 1998.

17. Белолипецкий В.Г. Финансы фирмы. - М., 1998.

18. Беренс А, Хавранек Я. Руководство по оценке эффективности инвестиций: Пер. с англ.-М.: АОЗТ «Интерэксперт», ИНФРА-М, 1995.

19. Бирман Г., Шмидт С. Экономический анализ инвестиционных проектов: Пер. с англ. -- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.

20. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. - К.: Ника-Центр, Эльга, 2000.

21. Брігхем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту.- К., 1999.

22. Бородина О.И. Финансы предприятий. - М.: ЮНИТИ, 1999.

23. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч.посібник. - К.: Вища шк., 1997.

24. Василик О.Д. Теорія фінансів. Підручник. - К.: НІОС, 2000.

25. Ващенко Т. В. Математика финансового менеджмента. - М, Перспектива, 1996г.

26. Ворст Й. Ревентлоу П. Экономика фирмы. - М.: Высшая школа, 1994.

27. Грекова З.Н., Кочуров Л.Н. Финансовая стратегия предприятия. // Бухгалтерский учет. - 1995. - №7.

28. Дем'яненко М.Я. Джерела сплати податків. // Економіка АПК. - 1999. - №7.

29. Ефимова О.В. Финансовый анализ. 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Изд-во «Бухгалтерский учет», 1998.

30. Ковалева А.М. Финансы в управлении предприятием. - М.: Финансы и статистика, 2000.

31. Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства. - К.: Либідь, 1999.

32. Кондратьєв О.В. Фактори забезпечення фінансової стійкості підприємства. // Фінанси України. - 1997. - №9.

33. Карлоф Б. Деловая стратегия. Пер. с англ. - М. : Экономика, 1991.

34. Ковалев В.В. Практикум по финансовому менеджменту: Конспект лекций с задачами. - М.: Финансы и статистика,

35. Кудряшов В.П. Фінанси: Навч. посібник. -- Херсон, Олді-плюс, 2002

36. Лагутін В.Д. Кредитування. / Теорія і практика: навчальний посібник. - К.: Знання, 2000р.

37. Лихота І.П. Фінансова стратегія управління підприємством. // Фінанси України. - 2001. - №2.

38. Мелкумов Я.С. Финансовые вычисления. Теория и практика: Учебно-справочное пособие. - М.: ИНФРА-М, 2002.

39. Мелкумов Я.С. Организация и финансирование инвестиций: Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 2002.

40. Мороз А.М. Банківські операції. - К, КНЕУ, 2000р.

41. Мороз З., Савченко О. Все про єдиний податок. // Бухгалтерія в сільському господарстві. - 2001. - №6.

42. Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навч. посібник.-- К., КНЕУ, 2001.

43. Павлова Л.Н. Финансы предприятия. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.

44. Пастухова В.В. Стратегічне планування на підприємстві. // Економіка України. - 1999. - №5.

45. Петровська І.О., Клиновий Д.В. Фінанси (з елементами статистики фінансів): Навч. посібник-- К.: ЦУЛ, 2002.

46. Пастухова В. Стратегічний підхід в управлінні підприємством. // Економіка України. - 1999. - №5.

47. Плиса В.Й. Стратегія управління фінансовою стійкістю підприємства. // Фінанси України. - 1999. - №5-6.