Державний борг, його формування та обслуговування

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Державний борг, його формування та обслуговування

1.1 Сутність державного боргу та його види

1.2 Управляння державним боргом та проблеми його обслуговування

1.3 Аналіз структури і динаміки державного боргу України за 2011-2014 рр.

Розділ 2. Фінансово-економічна характеристика ТОВ «Ольга»

2.1 Загальна характеристика ТОВ «Ольга»

2.2 Оцінка фінансового стану ТОВ «Ольга»

2.3 Шляхи покращення фінансової діяльності ТОВ «Ольга»

Розділ 3. Аналіз ймовірності настання банкрутства ТОВ «Ольга»

Висновок

Список використаної літератури

Додаток А

Додаток Б



ВСТУП

Протягом останнього часу перед Україною надзвичайно гостро стоїть питання обслуговування боргових зобов'язань. Для України управління державним боргом є комплексною проблемою, оскільки протягом останнього часу він є досить значним. Зважаючи на актуальність формування та управління державним боргом, цілком очевидно, що ці процеси є об'єктом уваги науковців, тому в західній фінансовій науці цим проблемам приділяють велику увагу.

Управління державним боргом, який є засобом покриття дефіциту бюджету держави та інструментом стабілізації фінансового ринку набуває особливо важливого значення у період трансформації національної економіки та розвитку товарно-грошових відносин.

Державний борг - це сукупність усіх боргових зобов'язань держави перед своїми кредиторами. Розмір державного боргу, його динаміка і структура, темпи їх росту є показниками фінансового стану держави та ефективності державної боргової політики. Тому визначення основних пріоритетів державної боргової політики, зокрема щодо пропорцій і порядку здійснення зовнішніх та внутрішніх запозичень, є необхідним і актуальним.

Питаннями державного боргу займались і займаються провідні економісти, вчені та практики всього світу. Серед них: Д.Рікардо, Р.Барро, Дж.Кейнс, Д.Бьюкенен, Р.Девіс, А.Лернер, М.Карлберг, Ф.Модільяні, Ф.Фрідман, Р.Масгрейв, Ш.Планкарт та інші. Проте теоретичні розробки західних вчених не завжди можуть прямо застосовуватись для аналізу ситуації в Україні, бо не враховують умови перехідної трансформаційної економіки. Українські вчені, практики, в свою чергу, повинні враховувати світовий досвід ефективного управління борговими зобов'язаннями, формуючи політику державних запозичень.

Вони працюють над теоретичними обґрунтуваннями доцільності запозичень, ефективного механізму їх обслуговування, моделюванням впливу на макропоказники соціально-економічного розвитку країни, розробкою практичних рекомендацій на основі статистико-економічного аналізу державного боргу. Відомими є праці А.Гальчинського, В.Гейця, Т.Вахненко, І.Луніної, І.Лютого, Г.Кучера, О.Плотнікова, Є.Новицького та інших. державний борг україна

Питання проблеми впливу державного боргу на темпи економічного зростання, розподілу боргового тягаря на економічні пропорції, на рівень споживання населення залишаються в нашій економічній теорії, практиці розробленими недостатньо. Особливого значення набуває необхідність розробки практичних рекомендацій для мінімізації негативних наслідків державних запозичень, для чого необхідно визначити чіткі стратегічні завдання боргової політики України.

Мета дослідження - розкрити механізм управління державним боргом.

Мета дослідження зумовлює вирішення в роботі наступних завдань:

- розкрити теоретичні засади проблеми державного боргу України;

- надати визначення державному боргу і механізму управління ним;

- проаналізувати структуру і динаміку державного боргу України на сучасному етапі;

- надати рекомендації щодо удосконалення механізму управління державним боргом України.

Об'єкт дослідження - державний борг України.

Предмет дослідження - вплив державного боргу України на макроекономічні показники.



РОЗДІЛ 1. ДЕРЖАВНИЙ БОРГ, ЙОГО ФОРМУВАННЯ І ОБСЛУГОВУВАННЯ

1.1 Сутність державного боргу та його види

Борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці зростають доходи, зростають, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу - це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, або поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг - це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власником державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг - заборгованість з держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

- збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

- циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

- скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

- вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

- відношення боргу до ВВП;

- відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні фактори пов'язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров'я країни.

Всі гроші, зібрані з допомогою податків, поступають державі на спеціальні банківські рахунки, які вона має в Центральному банку країни. Ці гроші є підвалинами для державного бюджету.

Державний бюджет - це узаконений зведений план зборів доходів держави і використання одержаних грошових засобів на покриття всіх видів її витрат.

Державні бюджети затверджують вищі законодавчі органи країн, а уряди лише відповідають за використання бюджету.

Фіскальна політика признає використання незбалансованих бюджетів для цілей стабілізації економіки. А це може призвести до зростання державного боргу.

Складають бюджет і його виконують спеціалісти по фінансах.

Фінанси - загальна назва системи методів, які використовуються для управління доходами і витратами органів державної влади і господарських організацій.

Бюджет, як державний економічний механізм, ускладнюється тоді, коли державі гостро не вистачає грошей на розв”язання важливих завдань, тобто, коли державний бюджет складений з дефіцитом.

Дефіцит державного бюджету складається при такій фінансовій ситуації, яка виникає тоді, коли державі необхідно зробити витрати на більшу суму, ніж можлива величина його доходів. Бюджетний дефіцит - перевищення витрат уряду над його доходами, а накопичена сума дефіцитів і бюджетних лишків являє собою державний борг.

Концепція регулювання бюджету включає:

- бюджет, який балансується на щорічній основі;

- бюджет, який циклічно балансується;

- фундаментальне фінансування.

Основна проблема бюджету, який балансується на щорічній основі, полягає в тому, що він має не стільки антициклічний характер, як процеклічний. Досить складно збалансувати бюджет по результатах циклу, якщо піднесення і спади не мають приблизно однокового розмаху.

У минулому зростання державного боргу було зв`язане найчастіше з дефіцитом фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити 80-х років є передусім результатом скорочення податків.

Твердження про те, що великий державний борг може викликати рефінансування уряду, фальшиве, тому що, по-перше, борг потрібно лише рефінансувати, а не погашати, по-друге,уряд має право встановлювати податки і створювати гроші.

Державний борг не є інструментом перекладання економічного тягаря на майбутнє покоління.

Серйозними проблемами, зв”язаними з державним боргом є такі:

виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах;

виплати процентів по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають дію економічних стимулів;

виплати процентів або основної суми боргу іноземцям викликають переведення частини національного продукту за кордон;

запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне інвестиційне фінансування.

Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету - це невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його видатками. Джерелами його покриття є державні позики або емісія паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обгрунтованої політики його покриття.

Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

скорочення бюджетних витрат;

пошук джерел додаткових доходів;

випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;

позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

1.2 Управління державним боргом та проблеми його обслуговування

Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дифіциту. Сунасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного діфіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливішими з них є такі:

загальний дефіцит бюджету, який називаютьт також “фактичним” чи “касовим”, утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;

зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

внутріній дефіцит - це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;

операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;

первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може шляхом накопичення заборгованості - прострочування платежів по боргах або закупленні товари, а також за рахкнок підвищення податків. Ці заходи мають неінфляційний характер.

Боргове фінансування дифіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов'язане з виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу.

Борг є важливим елементом кругообігу “доходи - витрпти”. Коли в економіці зростають доходи, то зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу - це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства і фірми не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, всі заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

Існує позитивний взаємозв'язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.

На обсягу бюджетного дефіциту відбуваються всі зміни у величині державного боргу, в тому числі обумовлені впливом інфляції. Саме тому важливо, щоб державна заборгованість вимірювалась також в реальних, а не лише в номінальних величинах.

Бюджетний дефіцит є різницею між державними витратами і доходами. Частина витрат - це відсоток, який сплачується по державному боргу і дорівнює

, (1.1)



де D_G - обсяг державного боргу, а i - номінальна процентна ставка. Реальні видатки містять лише реальний процент по державному боргу r. Згідно з рівнянням Фішера, реальний відсоток є номінальним за винятком проценту інфляції:

(1.2)

Отже, реальна величина бюджетних видатків менша від номінальної на величину D_G *. Фактичний бюджетний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів (операційний дефіцит) можна підрахувати за допомогою такої формули:

(1.3)

Де OBD - операційний бюджетний дефіцит;

BD - фактичний бюджетних дефіцит;

D_G - розмір державного боргу на початок року;

- темп приросту інфляції за рік, %.

В умовах інфляції оголошуваний у звітах бюджетний дефіцит завищується на величину D_G*. При високих темпах інфляції ця величина може бути досить значною. Як наслідок, можливі ситуації, коли спостерігається зростання номінального державного боргу при одночасному зниженні реальної заборгованості. Це утруднює оцінку бюджетно-податкової політики.

Бюджетний дефіцит ускладнюється явищем квазіфіскальних витрат і квазіфіскального дефіциту. У загальному вигляді можна вирізнити два типи квазіфіскальних витрат держави: зобов'язання держави по видатках та квазісубсидії центрального банку. Зобов'язання держави по видатках - це відкладені у часі бюджетні зобов'язання, тобто перенесені на майбутні витрати бюджету, які не враховуються в поточній бюджетній звітності. Такого роду зобов'язання виникають внаслідок прихованого державного субсидування імпорту або надання державних гарантій з високою вірогідністю платежів по них.

Квазісубсидії центрального банку - це діяльність центрального банку, яка стосується бюджетних операцій уряду і фінансується за рахунок його власних доходів. Воно охоплює окремі операції, пов'язані з державним боргом, фінансівання збитків, що виникли внаслідок стабілізації валютного курсу, централізовані кредити економіці, рефінансування пільгових кредитних програм і преференцій.

Внаслідок квазіфіскальних операцій держави за межами бюджету справжні масштаби державних видатків і, відповідно, величини бюджетного дефіциту та державного боргу занижуються.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

відношення боргу до ВВП;

відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівні реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реальної процентної ставки будуть нижчими за темпи зростання реального ВВП, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Вплив державного боргу на економіку

Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній попит і сукупну пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається структурою державних доходів і витрат. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові - це наслідки бюджетного дифіциту, відомі як проблема “витіснення”. Довгострокові - економічні наслідки державного боргу, відомі як “тягар боргу”.

Управління зовнішнім боргом

Зовнішнє запозичення виникає при перевищенні імпорту товарів та послуг над експортом. Дефіцит рахунку поточних операцій, обумовлений несприятлт\ивим торговельним балансом, фінансується за рахунок чистого приктоку капіталу. Чистий притік капіталу виникає внаслідок міжнародних позик (від іноземних урядів та комерційних банків, від міжнародних валютно-фінансових операцій), продажу довгострокових фінансових активів іноземним інвесторам. Прямих іноземних інвестицій у дану країну і використання валютних резервів держави.

Прямі іноземні інвестиції передбачають ввіз до країни капіталу (в грошовій або товарній формі) і є фінансовим потоком, який не створює боргових зобов'язань. Відповідно, коли держава витрачає частину власних резервів іноземної валюти, це супроводжується скороченням обсягу чистих іноземних активів, але не створює боргових зобов'язань.

Зовнішній борг складається із зобов'язань перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон. Притік зовнішніх приватних та державних фінансових ресурсів, який створює боргові зобов'язання пред нерезидентами, призводить до зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє її економіка. Можливість позичати зовнішні ресурси означає, що економічні агенти (фірми, уряди) країн, де існує дефіцит капіталу і ринкова процентна ставка нижча.

Коли країна залучає зовнішні позики, вона повинна сплачувати проценти по боргу. Зростання боргу супроводжується зростанням процентних платежів, які необхідні для обслуговування боргу. Тому зовнішні позики мають покривати не лише різницю між внктрішніми заощадженнями й інвестициями та державними доходами і вилатками, але й проценти по боргу.

Обсяг залучення зовнішніх позик визначається, по-перше, тим, скілки іноземного капіталу країна може ефективно поглинути, так щоб прибуток від інвестицій превищував вартість залучення капіталу; по-друге, тим, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення проблем із зовнішніми платежами.

Темпи зростання боргу залежать від:

частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наявного боргу (це можна виразити співвідношенням між дефіцитом балансу по товарах та послугах і накопичени боргом);

процентної ставки (підвищення ставки процента потребує збільшення зовнішніх позик).

Ефективне використання запозичених ресурсів для фінансування інвестицій дає змогу прискорити економічне зростання в країні. Нераціональність і збитковісмть використання зовнішніх ресурсів створює такі боргові зобов'язання країни, які в майбутньому суттєво обмежують можливості держави з проведення економічної політики. Тому виникає потреба в управлінні зовнішнім боргом.

Довгострокова мета управління зовнішнім боргом полягає в утриманні зростання зовнішніх зобов'язань країни у межах її спроможності обслуговувати борг. Реалізація цієї мети потребує ефективного виеористання позичених ресурсів. Короткострокова мета управління зовнішнім боргом - регулювання обсягів зовнішніх запозичень таким чином, щоб сукупний попит відповідав станові внутрвшнвх та зовнішніх розрахунків країни. Реальзація цієї мети дозволяє забезпечити відповідність зовнішніх запозичень загальним цілям макроекономічної політики.

Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу. Відповідно, система управління зовнішньою заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:

аналіз кредитоспроможності - можливості країни позичати кошти;

оцінку платоспроможності - здатністю обслуговувати борг;

кнтроль рівня зовнішньої заборгованості;

контроль за складом зовнішнього боргу.

З цією метою використовуються показники заборгованості - індекси заборгованості, які вимірюють різні складові зовнішнього боргу. До стандартних показників заборгованості належать:

відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до ВВП;

відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до експорту та держаних доходів;

коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг).

Ефективність управління зовнішнім боргом значною мірою визначається іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже, й розмір зовнішніх займів безпосередньо залежить від торговельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики. В свою чергу, рівень зовнішньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною мірою визначають характер економічної політики в країні.

1.3 Аналіз структури і динаміки державного боргу України за 2011-2014 рр.

Загальний державний борг України з 1992 року поступово зростав. Це обумовлювалося різними чинниками: дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом, несприятливим інвестиційним кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов'язане з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 року. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 рр. дещо стабілізувало ситуацію. Але основні причини та джерела дефіциту, і насамперед, незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей, залишалися. Це може призвести у перспективі до подальшого зростання державного боргу. Залишаючись достатньо високим, рівень державного боргу України водночас не є критичним. Згідно з міжнародними стандартами (Маастрихтською угодою) критичними вважаються боргові зобов'язання держави, які перевищують 60% від ВВП.

Якщо ж брати до уваги проаналізований в роботі період (2011-2013 роки), то ми бачимо що розмір державного та гарантованого державного боргу значно зріс. Так, розмір державного та гарантованого державного боргу станом на 31 грудня 2011 року становив 357,3 млрд. грн. Станом вже на 31 грудня 2013 року цей показник дорівнював близько 408,2 млрд. грн. Тобто розмір державного та гарантованого державного боргу за цей період зріс на 50,9 млрд. грн. Детальніше структуру та динаміку державного боргу показано в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Показник	2011 рік	2012 рік	2013 рік	Відхилення 2013 року до
				2011 року	2012 року
				+/-	%	+\-	%
Загальна сума боргу	473,12	515,51	584,37	111,25	123,5	66,86	113,3
Прямий державний борг: - внутрішній - зовнішній	357,27 161,47 195,81	399,22 190,3 208,92	480,22 256,96 223,26	122,95 95,49 27,45	134,4 159,1 114,02	81 66,39 14,34	120,3 135,03 106,9
Гарантований борг: - внутрішній - зовнішній	115,85 12,24 103,61	116,29 16,21 100,08	104,15 27,13 77,02	-11,7 14,89 -26,59	89,9 221,7 74,34	-12,14 10,92 -23,06	89,6 167,4 76,96



Як бачимо, загальна сума державного боргу зростала з року в рік. Аналізуючи структуру боргу, видно, що найбільшого зростання досягає внутрішній борг, як прямий так і гарантований.

Важливим є той факт, що з 2011 року по 2013 значно зріс державний борг за ставкою МВФ. Ця ситуація пояснюється тим, що з настанням фінансової кризи уряд почав залучати кредити МВФ для збереження стабільності банківського сектору країни та стабілізації національної валюти. Також частина цих коштів використовувалась і для покриття державного боргу. Динаміку зростання державного боргу за останні 7 років проілюстровано на рис.1.1.

Рис. 1.1. Динаміка державного боргу (2007-2013)

Загальну структуру державного боргу станом на 31 грудня 2013 року за видами ставок зображено на рис.1.2.



Рис.1.2. Структура державного боргу за видами ставок

На рис. 1.3 зображено відношення державного боргу України до валового внутрішнього продукту на 2002-2013 рр.

Рис. 1.3. Відношення державного боргу України до валового внутрішнього продукту

Отже, як ми бачимо державний борг України має значну тенденцію до зростання, і на даний момент немає втішних прогнозів щодо зменшення даної тенденції.



РОЗДІЛ 2. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОВ «ОЛЬГА»

2.1 Загальна характеристика ТОВ «Ольга»

Підприємство створено для здійснення підприємницької діяльності учасників з метою отримання прибутку від посередницької діяльності, направленої на задоволення потреб споживачів в товарах.

Основним видом діяльності ТОВ «Ольга» є реалізація друкованої продукції кількох видавництв, тобто посередницька діяльність.

Основними напрямками діяльності підприємства є:

- виробничо-впроваджувальна діяльність;

- торгово-закупочна діяльність;

- зовнішньоекономічна діяльність.

При здійсненні статутної діяльності підприємство виконує торгово-закупочну діяльність.

Товариством з обмеженою відповідальністю - засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Майно товариства з обмеженою відповідальністю формується за рахунок внесків учасників, одержаних доходів і інших законних джерел, і належить його учасникам на праві пайової власності.

Вищім органом управління ТОВ «Ольга» є збір учасників. В його компетенції знаходяться питання визначення головних напрямів підприємницької діяльності, розгляд і затвердження кошторисів, звітів і балансів, обрання і відгук виконавчого органу і ревізійної комісії, визначення умов оплати праці посадовців, розподіл прибутку і визначення порядку покриття збитків та ін.

Виконавчим органом ТОВ «Ольга» є директор. В його компетенції знаходяться питання розробки і реалізації цілей, політики і стратегії їх досягнення, а також організація і керівництво поточною діяльністю фірми, розпорядження майном, найом і звільнення персоналу.

Підприємство з моменту державної реєстрації є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банківських установах, печатку, штампи, товарний знак та інші реквізити. Воно може створювати на території України і за її межами дочірні підприємства, філії та представництва, відповідно до чинного законодавства країни.

Підприємство самостійно здійснює свою господарську діяльність на принципах повного господарського розрахунку, відповідає за результати своєї господарської діяльності, за винятком не взятих на себе обов'язків перед партнерами по укладеним договорам, перед державним бюджетом та банками, згідно діючого законодавства.

Самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на продукцію, і необхідності забезпечення виробничого і соціального розвитку підприємства, підвищення особистих доходів його робітників.

Підприємство враховує в своїй діяльності зацікавленість споживача в його потребах до якості продукції.

Оперативний звіт виконується в установленому порядку, згідно законодавству України.

Розрахунки з бюджетом та бюджетними організаціями проводяться робітниками бухгалтерії, у відповідності з законодавчими документами.

Основними джерелами інформації для проведення аналізу фінансових результатів діяльності даного підприємства є документи фінансової звітності: форма №1 „Бухгалтерський баланс” (Додаток А), форма №2 „Звіт про фінансові результати” (Додаток Б).

На підприємстві, що розглядається, регулярно проводиться внутрішній аналіз фінансово-господарської діяльності, проте як результати, так і деякі початкові дані цього аналізу не розголошуються, оскільки керівництво ТОВ «Ольга» відносить цю інформацію до комерційний таємниці.

2.2 Оцінка фінансового стану ТОВ «Ольга»

Велика кількість показників, що характеризують фінансові результати діяльності підприємства, створює методичні ускладнення їх системного розгляду. Різниця у призначенні показників ускладнює вибір кожним учасником товарного обміну тих з них, що в найбільшій мірі задовольняють його потреби в інформації про реальний стан даного підприємства. Адміністрацію підприємства, наприклад, цікавить величина отриманого прибутку та його структура, а також фактори, що впливають на її величину. Податкові інстанції зацікавлені в отриманні достовірної інформації про всі складові балансового прибутку: прибутку від реалізації продукції, прибутку від реалізації майна, позареалізаційних результатах діяльності підприємства та ін.

Аналіз кожної складової прибутку підприємства має конкретний характер, тому він дозволяє установникам та акціонерам вибирати напрямки активізації діяльності підприємства. Іншим учасникам ринкових відносин аналіз прибутку дозволяє виробити необхідну стратегію поведінки, спрямовану на мінімізацію втрат та фінансового ризику від інвестування у дане підприємство.

У залежності від мети і завдань аналізу фінансового стану підприємства вибирають оптимальний комплекс показників та напрямків аналізу, Показники фінансового стану підприємства взаємозалежні і взаємообумовлені.

До показників, що характеризують майновий стан підприємства належать:

- частка оборотних виробничих фондів в обігових коштах;

- частка основних засобів в активах;

- коефіцієнт зносу основних засобів;

- частка оборотних виробничих активів;

- коефіцієнт мобільності активів.

Частка оборотних виробничих фондів в обігових коштах визначається як відношення оборотних виробничих активів до оборотних активів загалом. Тобто формула має наступний вигляд:

Чоб.в.ф. = (рядок 100 активу балансу + рядок 120 активу балансу + рядок 270 активу балансу) / (рядок 260 активу балансу + рядок 270 активу балансу)

Ч о.в.ф мин = 13834 + 15371 + 769 / 60715 + 769 = 29974 / 61484 = 0, 49;

Ч о.в.ф пот = 10913 + 18753 + 769 / 65942 + 769 = 30435 / 66711 = 0, 46.

Частка оборотних виробничих фондів в обігових коштах вказує на ту частину оборотних активів, що знаходяться у виробничій сфері. Сюди відносяться виробничі запаси. незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів. Висока частка може свідчити або про неефективну політику управління виробничим процесом, зокрема формуванням виробничих запасів, або про ефективну політику управління іншими необоротними активами (збутом, розрахунками), що дозволяє спрямовувати більшість фінансових ресурсів у виробничу сферу.

Частка оборотних виробничих фондів в обігових коштах повинен мати тенденцію до збільшення, особливо в умовах інфляції, що не відбувається на даному підприємстві.

Частка основних засобів в активах є відношенням залишкової вартості основних засобів до загальної суми активів Тобто формула має наступний вигляд:

Ч.о.з = рядок 030 активу балансу / рядок 280 активу балансу

Ч.о.з мин = 36890 / 122968 = 0,3;

Ч.о.з пот = 44576 / 134189 = 0, 33.

Щодо економічного змісту частки основних засобів в активах, то цей показник свідчить про частку фінансових ресурсів, що інвестовані у основні засоби. Надання інтерпретації результатам аналізу також залежить від сфери у якій діє підприємство - для торгового бізнесу важливо формувати запаси товарів для забезпечення безперебійності роботи, відповідно частка основних засобів у загальній сумі активів є низькою. Динаміка зменшення частки основних засобів протягом певного періоду є позитивною в умовах стабільного або зростаючого обсягу виробництва та свідчить про підлаштування підприємства під зниження місткості ринку, кризові процеси і т.д.. У той же час така динаміка є негативною в умовах зниження обсягу виробництва та свідчить про неконтрольовану втрату виробничого потенціалу. Збільшення частки основних засобів може розцінюватися як підвищення виробничого потенціалу підприємства.

Коефіцієнт зносу основних засобів розраховується як відношення зносу основних засобів до первісної вартості основних засобів. Відповідно формула наступна:

Кз.о.з = рядок 032 активу балансу / рядок 031 активу балансу

Кз.о.з мин = 3074 / 39965 = 0,077;

Кз.о.з пот = 6148 / 50724 = 0,12.

Коефіцієнт зносу основних засобів вказує на рівень фізичного та морального зносу основних засобів. Позитивним є зменшення значення показника, що свідчить про інтенсифікацію процесів оновлення необоротних виробничих активів, що підвищує конкурентоспроможність підприємства.

На даному підприємстві відбувається процес старіння обладнання.

Частка оборотних виробничих активів показує частку мобільних виробничих фондів у валюті балансу, повинна мати тенденцію до збільшення і розраховується за формулою:

Ч о.в.в = Ф. №1, р. 100 + р. 120 + р. 270 / р. 280

Ч о.в.в мин = 13834 + 15371 + 769 / 122968 = 29974 / 122968 = 0,248;

Ч о.в.в пот = 10913 + 18753 + 769 / 134189 = 30435 / 134189 = 0,227.

Коефіцієнт мобільності активів дорівнює відношенню мобільних активів до немобільних активів:

К.м.а = (рядок 260 активу балансу + рядок 270 активу балансу) / рядок 080 активу балансу

К.м.а мин = 60715 + 769 / 61484 = 1;

К.м.а пот = 65942 + 769 / 67479 = 0,989.

Коефіцієнт мобільності активів вказує на співвідношення оборотних та необоротних активів підприємства. Як і у випадку деяких попередніх показників високе значення мобільності активів характерне для підприємств торгівельної, фінансової сфери, в той час як у більшості промислових підприємств частка необоротних активів висока. Повинен бути більшим за рекомендований рівень Кмоб = 0,5.

В умовах обмеженості ресурсів підприємцю постійно доводиться обирати оптимальні співвідношення між набором економічних ресурсів та обсягами виробництва. Передумовою такого вибору повинно бути проведення аналізу ділової активності.

Основні показники, що характеризують ділову активність підприємства:

- оборотність активів (обороти);

- фондовіддача;

- коефіцієнт оборотності обігових коштів (обороти);

- період одного обороту обігових коштів (днів);

- коефіцієнт оборотності запасів (обороти);

- період одного обороту запасів (днів);

- коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (обороти);

- період погашення дебіторської заборгованості (днів):

- коефіцієнт оборотності готової продукції (оборотів);

- період погашення кредиторської заборгованості (днів);

- період операційного циклу (днів);

- період фінансувого циклу (днів);

- коефіцієнт оборотності власного капіталу (оборотність).

Оборотність активів означає співвідношення чистого доходу до середньорічної суми активів підприємства. Тобто формула має наступний вигляд:

Оборотність активів = рядок 035 звіту про фінансові результати / (рядок 280 активу балансу у поточному році + рядок 280 активу балансу у попередньому році) * 0,5

Оборотність активів = 153710 / (134189 + 122968) * 0,5 = 1,195.

Оборотність активів вказує на ефективність використання усіх активів підприємства. Значення показника означає суму чистого доходу, що генерує кожна гривня вкладених у підприємство коштів. Однозначно позитивною тенденцією є збільшення значення коефіцієнту у динаміці.

Фондовіддача означає співвідношення чистої виручки від реалізації до залишкової вартості основних засобів:

Фондовіддача = рядок 035 звіту про фінансові результати / рядок 030 активу балансу

Фо.ф мин = 140906 / 36890 = 3,82;

Фо.ф пот = 153710 / 44576 = 3,448.

Фондовіддача свідчить про ефективність використання основних засобів. Показник вказує на те, скільки послуг або товарів було надано чи виготовлено із залученням кожної гривні основних засобів. Нормативною тенденцією є також висхідна динаміка показника, що не спостерігається на ТОВ «Ольга».

Коефіцієнт оборотності обігових коштів розраховується як відношення чистої виручки від реалізації до залишкової вартості оборотних активів:

Коефіцієнт оборотності обігових коштів = рядок 035 звіту про фінансові результати / (рядок 260 активу балансу + рядок 270 активу балансу)

Ко мин = 140906 / 60715 + 769 = 2,29;

Ко мин = 153710 / 65942 + 769 = 2,304.

Цей показник вказує на те, скільки оборотів здійснили оборотні активи. Високе значення показника свідчить про інтенсивну роботу підприємства. Тут також нормативною тенденцією є висхідна динаміка показника.

Період обороту обігових коштів розраховується діленням 360 днів на коефіцієнт оборотності обігових коштів. Відповідно формула матиме наступний вигляд:

Період обороту обігових коштів (днів) = 360 / Коефіцієнт оборотності обігових коштів

Чо мин = 360 / 2,29 = 157,205;

Чо пот = 360 / 2,304 = 156,25.

Період обороту обігових коштів - вказує на те, скільки триває один оборот обігових коштів. Позитивним є скорочення цього періоду, що й відбувається.

Коефіцієнт оборотності запасів визначається на основі співставлення показника собівартості продукції та вартості запасів:

Коефіцієнт оборотності запасів = рядок 040 звіту про фінансові результати / Ф. №1, р. 100 +р. 120 + р. 130 + р. 140

Ко.з мин = 122968 / 13834 + 15371 + 18445 = 2,58;

Ко.з пот = 130654 / 10913 + 18753 + 5687 = 3,696.

Коефіцієнт оборотності запасів вказує на ефективність поточної політики управління запаси. Висока оборотність свідчить про продуманість тактики формування виробничих запасів, запасів готової продукції і т.д. Високі показники реалізації товарів та послуг при швидкій оборотності вказує на те, що період перебування запасів на складі є низьким, тобто відбувається мінімізація логістичних витрат.

Період одного обороту запасів розраховується діленням 360 днів на коефіцієнт обороту запасів

Період одного обороту запасів (днів) = 360 / Коефіцієнт оборотності запасів

Чз мин = 360 / 2,58 = 139,535;

Чз пот = 360 / 3,696 = 97,403.

Період одного обороту запасів - вказує на те, скільки триває один оборот запасів. Позитивним є скорочення цього періоду.

Оборотність дебіторської заборгованості визначається на основі співставлення чистого доходу від реалізації продукції та суми дебіторської заборгованості. Проблеми з цим елементом активів можуть свідчити про необхідність запровадження системи контролінгу дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості = рядок 035 звіту про фінансові результати / (рядок 050 активу балансу + рядок 150 активу балансу + рядок 160 активу балансу + рядок 170 активу балансу + рядок 180 активу балансу + рядок 190 активу балансу + рядок 200 активу балансу + рядок 210 активу балансу)

Кд.з мин = 140906 / 3074 = 45,838;

Кд.з пот = 153710 / 13065 = 11,765.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості вказує на інтенсивність обертання заборгованості дебіторів перед підприємством. Високе значення показника свідчить про ефективну політику управління відносинами з постачальниками. Так низька сума заборгованості може свідчити, що підприємство надає комерційні кредити лише надійним клієнтам, вибудувало ефективні відносини з державними органами, оптимізувало інші сфери, в яких виникає дебіторська заборгованість. Позитивним є підвищення значення показника.

Період погашення дебіторської заборгованості розраховується діленням 360 днів на період погашення дебіторської заборгованості

Тривалість погашення дебіторської заборгованості (днів) = 360 / Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

Чд.з мин = 360 / 45,838 = 7,864;

Чд.з пот = 360 / 11,765 = 30,599

Тут також нормативним є скорочення тенденції.

Оборотність готової продукції визначається як співвідношення чистого доходу від реалізації продукції та середньорічної суми готової продукції.

Коефіцієнт оборотності готової продукції = рядок 035 звіту про фінансові результати / рядок 130 активу балансу

Кг.п мин = 140906 / 18445 = 7,639;

Кг.п пот = 153710 / 5687 = 27,028.

Коефіцієнт оборотності готової продукції - висока оборотність готової продукції вказує на ефективність збутової політики. Якщо підприємство здатне реалізувати продукцію протягом короткого періоду часу, то це свідчить про ефективну політику взаємодії із покупцями, що призводить до мінімізації витрат на складування виготовлених товарів. Також висока оборотність може бути ознакою значного попиту на продукцію підприємства. Для цілей підвищення оборотності готової продукції можна, наприклад, укладенням та виконання зовнішньоекономічного договору для продажу додаткових товарів підприємства зарубіжним клієнтам.

Період погашення кредиторської заборгованості розраховується за допомогою наступної формули:

Період погашення кредиторської заборгованості = Ф. №1, р. 500 + р. 520 + р 530 + р. 550 + р. 580 / Ф. №2, р. 040

Чк.з мин = 10760 + 14602 + 1998 + 2767 / 122968 = 0,245;

Чк.з пот = 13834 + 12297 + 1998 + 2459 / 130654 = 0,234.

Період погашення кредиторської заборгованості свідчить про ефективність залучення кредиторської заборгованості. Збільшення значення показника є позитивною тенденцією, адже підприємство фінансує власну діяльність за рахунок кредиторів - постачальників сировини та матеріалів, бюджету і т.д. Ризиками значного періоду погашення кредиторської заборгованості є погіршення ділової репутації серед постачальників, застосування штрафних санкцій з боку держави, зниження продуктивності праці серед працівників і т.д.

Операційний цикл є сумою виробничого циклу та періоду погашення дебіторської заборгованості

Період операційного циклу = Період одного обороту запасів + Період погашення дебіторської заборгованості

Чо.ц мин = 139,535 / 7,864 = 17,744;

Чо.ц пот = 97,403 / 27,028 = 3,604.

Період операційного циклу означає період протягом якого сировина та матеріали набувають грошової форми. Позитивною тенденцією є низхідна динаміка.

Період фінансового циклу є різницею операційного циклу та періоду погашення кредиторської заборгованості

Період фінансового циклу = Період операційного циклу - Період погашення кредиторської заборгованості

Чф.ц мин = 17,744 - 0,245 = 17,499;

Чф.ц пот = 3,604 - 0,234 = 3,37.

Період фінансового циклу означає період обороту коштів підприємства. Позитивною тенденцією є скорочення показника, проте якщо значення є нижчим нуля, то це свідчить про недостатній обсяг грошових ресурсів для вчасного розрахунку із кредиторами.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу (обороти) = рядок 035 звіту про фінансові результати / Ф. №1, р. 380 + р. 430 + р. 630

Кв.к мин = 140906 / 69170 + 2306 + 615 = 1,95;

Кв.к пот = 153710 / 86078 + 2306 + 615 = 1.727.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу вказує на ефективність використання капіталу власників та свідчить про його продуктивність. Значення показника означає суму товарів та послуг (без врахування ПДВ), що було виготовлено та вироблено на заучені кошти акціонерів. Позитивною динамікою є зростання значення коефіцієнту.

На короткострокову ліквідність або платоспроможність підприємства впливає його здатність генерувати прибуток. У цьому зв'язку розглядається такий аспект діяльності підприємства як рентабельність. Це і якісний і кількісний показник ефективності діяльності всякого підприємства.

До основних показників рентабельності, які використовуються у ході аналізу фінансового стану підприємства, належать:

- рентабельність активів за прибутком від звичайної діяльності;

- рентабельність капіталу (активів) за чистим прибутком;

- рентабельність власного капіталу;

- рентабельність виробничих фондів;

- рентабельність реалізованої продукції за прибутком від реалізації;

- рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності;

- рентабельність реалізованої продукції за чистим прибутком;

- період окупності капіталу;

- період окупності власного капіталу.

Коефіцієнт рентабельності активів(економічна рентабельність) характеризує - рівень прибутку, що створюється всіма активами підприємства, які перебувають у його використанні згідно з балансом. Даний показник розраховується за формулою:

Rзв = Ф. №2, р. 190 / Ф. №1, р. 280

Rзв мин = 10406 / 122968 = 0,085;

Rзв пот = 12912 / 134189 = 0,096.

Збільшення рівня рентабельності активів свідчить про зростаючий попит на продукцію підприємства.

Рентабельність капіталу (активів) за чистим прибутком відображає скільки припадає чистого прибутку на одиницю інвестованих в активи коштів. Розраховується:

Rа = ЧП / А,

Де ЧП - чистий прибуток,

А - активи підприємства

Або за формулою:

Rа = Ф. №2, р. 220 / Ф. №1, р. 280

Rамин = 10406 / 122968 = 0,085;

Rа пот = 12912 / 134189 = 0,96.

В динаміці має тенденцію до збільшення, що відображає позитивний результат в діяльності підприємства.

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу (фінансова рентабельність) характеризує рівень прибутковості власного капіталу, вкладеного в дане підприємство, тому найбільший інтерес представляє для наявних і потенційних власників й акціонерів й є одним з основних показників інвестиційної привабливості підприємства, тому що його рівень показує верхню межу дивідендних виплат.

Rв.к = Чистий прибуток / Власний капітал ;

Згідно балансу:

Rв.к = Ф. №2, р. 220 / Ф. №1, р. 380

Rв.к мин = 10406 / 69170 = 0,1504;

Rв.к пот = 12912 / 86078 = 0,15.

Рентабельність виробничих фондів підприємства. Цей показник визначається як відношення балансового прибутку до середньої вартості основних фондів і оборотних коштів. Він використовується для оцінки ефективності використання виробничих фондів підприємства і показує розмір прибутку в розрахунку на 100 одиниць основних фондів і оборотних коштів. Динаміку рентабельності виробничих фондів обумовлюють зміни рівнів фондовіддачі та оборотність оборотних коштів, а також рентабельність товарообороту. Цей показник рівня рентабельності узагальнює всі сторони господарської діяльності торгового підприємства, тим самим найбільш повно виражає ефективність його роботи. У цьому показнику враховується вся сукупність засобів торгового підприємства і відображається ефективність їх використання. Можна розраховувати і часткові показники, які характеризують відповідно рентабельність основних фондів і рентабельність оборотних коштів.

Rв.ф = Ф. №2, р. 220 / Ф. №1 р. 030 + р. 100 + р. 120

Rв.ф мин = 10406 / 36890 + 13834 + 15371 = 0,157;

Rв.ф пот = 12912 / 44576 + 10913 + 18753 = 0,174.

Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від реалізації показує скільки припадає прибутку від реалізації на одиницю продукції. Згідно балансу розраховується за формулою:

Rq = Ф. №2, р. 050 - р. 070 - р.080 / Ф. №2, р. 035

Rq мин = 17938 - 4150 - 1845 / 140906 = 0,85;

Rq пот = 23057 - 5380 - 2306 / 153710 = 0,1.

Цей показник зростає, а, отже, прибуток від реалізації продукції збільшується.

Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності відображає скільки припадає прибутку від операційної діяльності на одиницю виручки.

RQ^on = Ф. №2, р. 100 / Ф. №2, р. 035

RQ^on мин = 13788 / 140906 = 0,098;

RQ^on пот = 17677 / 153710 = 0,115.

Цей показник зростає, а, отже, прибуток від операційної діяльності збільшується.

Коефіцієнт рентабельності реалізованої продукції за чистим прибутком розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) . Збільшення цього показника свідчить про зростання ефективності господарської діяльності підприємства, а зменшення навпаки.

Згідно балансу розраховується за формулою:

RQ^Ч = ф.2ряд220/ф.2ряд.035

RQ^Ч мин = 10406 / 140906 = 0,074;

RQ^Ч пот = 12912 / 153710 = 0,084.

Ефективність господарської діяльності підприємства - зростає.

Період окупності капіталу покаже за який період кошти, що інвестовані в активи, будуть компенсовані чистим прибутком.

Тк = Ф №1, р. 280 / Ф. №2, р. 220

Тк мин = 122968 / 10406 = 11,8;

Тк пот = 134189 / 12912 = 10,39.

Період окупності власного капіталу показує кількість років, протягом яких повністю окупляться вкладення в цю організацію. Розраховується як відношення середньої величини власного капіталу компанії до величини чистого прибутку аналізованого періоду.

Тв.к = Ф №1, р. 380 / Ф. №2, р. 220

Тв.к мин = 69170 / 10406 = 6,65;

Тв.к пот = 86078 / 12912 = 6,67.

Умовою й гарантією виживання й розвитку будь-якого підприємства, як бізнес-процесу, є його фінансова стабільність. Якщо підприємство фінансово стійке, то воно в стані «витримати» несподівані зміни ринкової кон'юктури, і не опинитися на краю банкрутства. Більш того, чим вище його стабільність, тим більше переваг перед іншими підприємствами того ж сектора економіки в одержані кредитів і залученні інвестицій. Фінансово стійке підприємство вчасно розраховується за своїми обов'язками з державою, позабюджетними фондами, персоналом, контрагентами.

Фінансова стабільність підприємства- це його надійно-гарантована платоспроможність у звичайних умовах господарювання й випадкових змін на ринку.

До основних факторів, що визначають фінансову стійкість підприємства, належить фінансова структура капіталу (співвідношення позикових і власних коштів, а також довгострокових і короткострокових джерел коштів) і політика фінансування окремих складових активів (насамперед необоротних активів і запасів). Тому з метою оцінки фінансової стійкості необхідно проаналізувати не тільки структуру фінансових ресурсів, але й напрямки їхнього вкладення.

Для оцінки рівня фінансової стійкості використовують наступні показники:

- власні обігові кошти (робочий, функціонуючий капітал);

- коефіцієнт забезпечення оборотних активів власними коштами;

- маневреність робочого капіталу;

- маневреність власних обігових коштів;

- коефіцієнт забезпечення власними обіговими коштами запасів;

- коефіцієнт покриття запасів;

- коефіцієнт фінансової незалежності (автономії);

- коефіцієнт фінансової залежності;