Бюджет держави як інструмент реалізації соціально-економічних програм

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

кафедра фінансів

КУРСОВА РОБОТА

з курсу «Бюджетна система України»

на тему: «Бюджет держави як інструмент реалізації соціально-економічних програм»

Студента 3 курсу фінансово-економічного факультету

спеціальності 6.030508 Караушу

«Фінанси і кредит» Адріана

денної форми навчання Михайловича

Науковий керівник Простебі Людмила Іванівна

Чернівці 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1.Теоретико-методологічні засади державного бюджету України

1.1 Сутність та складові елементи бюджету держави

1.2 Склад видатків Державного бюджету на реалізацію соціально-економічних програм

Розділ 2. Аналіз видатків Державного бюджету України

2.1 Аналіз видатків загального фонду Державного бюджету України

2.2 Видатки спеціального фонду Державного бюджету України

Розділ 3. Вдосконалення механізму державного регулювання соціально-економічного розвитку держави

3.1 Зарубіжний досвід реалізації соціально-економічної політики

3.2 Шляхи реформування системи соціально-економічної політики

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Витрати держави на соціально-економічний розвиток мають не тільки соціальне, але й економічне значення. Реалізація ефективної соціальної політики - це той чинник, від якого значною мірою залежить цивілізаційний розвиток будь-якої держави. Соціальна політика передбачає забезпечення соціальної безпеки, регулювання соціальних процесів, реалізацію інтересів споживачів, створення умов для сталого людського розвитку, і займає суттєве місце в механізмі забезпечення потреб людини. Соціально-економічні програми сприяють зниженню захворюваності, збільшенню працездатного періоду працюючих, росту продуктивності праці. Все це в свою чергу сприяє зростанню національного багатства держави.

Актуальність теми проявляється в тому, соціальне забезпечення населення є важливою сферою суспільного життя, внутрішньою функцією і частиною соціальної політики держави. Однак, слід зауважити, що за роки незалежності показники стану соціального забезпечення населення в Україні надзвичайно низькі і незадовільні. Безперечно, в першу чергу це пов'язано із складною економічною і політичною ситуацією в державі, гострою екологічною кризою і вкрай недостатнім фінансуванням. Недосконала з економічної та управлінської точки зору модель системи соціальної політики в нових економічних умовах виявилася неефективною.

Метою курсової роботи є оцінка організаційно-правових та практичних аспектів фінансового забезпечення видатків на соціальне забезпечення в Україні. бюджет державний регулювання реформування

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі основні завдання: розкрити сутність соціально-економічної програми, дослідити фінансування на соціальні видатки; дослідити відсоток виконання запланованих видатків на звітний період.

Об'єктом дослідження є здійснення аналізу фінансового забезпечення видатків Державного бюджету України.

Предметом дослідження - економічні відносини, пов'язані з плануванням та виконанням видатків на соціальне забезпечення.

Науково-методологічною та інформаційною базою дослідження є нормативні та інструктивні матеріали, книжкові видання, фінансові та бухгалтерські документи бюджетної установи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання вищезазначеної проблеми, підтверджує, що ситуація, в якій опинилася Україна, вимагає негайних заходів з її реформування. Дослідженню питань фінансового забезпечення та використання ресурсів у галузі соціальної політики присвячені праці таких вчених: Макарова О., Павленко М., Булгаков Ю., Федосов В., Амоша О., Кузьмяк Ж., Стойка А. Оскільки тема є значною, багато фактів та факторів залишаються поза полем зору дослідників.

Під час написання роботи були використані такі загальнонаукові методи: у першому розділі - аналітичний; у другому - статистичний, графічний; у третьому - методи узагальнення та прогнозування.

Результати дослідження мають практичне значення, оскільки отримані результати дають змогу обрати найефективнішу державну соціальну політику.

Структура курсової роботи: вступ, три розділи, висновки і пропозиції, список використаних джерел.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади державного бюджету України

1.1 Сутність та складові елементи бюджету держави

Державний бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, протягом бюджетного періоду.

Як економічна категорія бюджет відображає фінансові відносини щодо формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів держави. За його допомогою створюються умови для реалізації соціальних програм, програм з охорони навколишнього середовища, стимулювання науково-технічного прогресу, вирішення структурних проблем, забезпечення оборонної та інших функцій. Відповідно, і нормальне функціонування господарського механізму неможливе без удосконалення бюджетних відносин, без послідовного проведення науково-обґрунтованої фінансової політики, без наявності ефективної системи управління бюджетним процесом [18, c. 236].

Крім того, що бюджет є економічною (фінансовою) категорією, він виступає в ролі основного фінансового плану держави. У цьому проявляється його правова сутність і значення. Держава регламентує бюджетні відносини в правовій формі. Правова характеристика бюджету пов'язана з розглядом його як фінансового плану, що є розписом основного централізованого фонду грошових коштів держави. Правове регламентування бюджету здійснюється в загальних рисах Основним Законом України -- Конституцією і деталізується у бюджетному законодавстві. Щорічне прийняття закону про державний бюджет і відповідних рішень місцевих органів влади про місцеві бюджети являє собою законодавче затвердження бюджету як основного фінансового плану.

З позиції фінансового плану бюджет держави розглядається як сукупність державного бюджету України, Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів. Державний бюджет України є фінансовим планом центральних органів влади й управління. Він відображає загальнодержавні потреби в грошових коштах, джерела їх формування, розподіл і перерозподіл. Саме державний бюджет насамперед характеризує економічну й соціальну політику держави. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети є фінансовими планами місцевих органів представницької та виконавчої влади і відображають їх фінансову діяльність[17, c. 74].

Правова характеристика бюджету пов'язана з розглядом його як фінансового плану, що являє собою розпис доходів і видатків держави, який затверджується:.

- на рівні держави парламентом у формі закону;

- на місцевому рівні - органами представницької влади у вигляді відповідного рішення.

Саме як фінансовий план трактується категорія бюджет у Бюджетному кодексі, який визначає його як план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, що здійснюються відповідно органами державної влади [2].

Як фінансовий план бюджет відображає економічну, соціальну, міжнародну, військову політику держави. Видатки на економіку визначаються двома факторами:

1) масштабами державного сектора;

2) методами економічної політики - бюджетне фінансування економічної діяльності чи податкове регулювання.

Стан бюджету як фінансового плану характеризується наступними показниками:

1) рівновага доходів і видатків;

2) перевищення доходів над видатками - профіцит бюджету;

3) перевищення видатків над доходами - бюджетний дефіцит.

В Україні бюджет як фінансовий план певною мірою відрізняється від бюджету як економічної категорії, оскільки до складу державного бюджету при затвердженні зараховувалися також фонди цільового призначення. Так, у різні роки до державного бюджету входили фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд, Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу, Фонд соціального захисту інвалідів та Державний дорожній фонд [16, c. 24].

На даний час в Україні бюджет поділяється на дві частини: загальний та спеціальний фонди. До загального фонду відносять кошти, що призначені для реалізації загальних функцій, а до спеціального -- кошти, що мають конкретне призначення, у тому числі власні кошти бюджетних установ та організацій.

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди, їх складові визначається виключно Бюджетним кодексом України та Законом про Державний бюджет України.



Рис1.1 Загальний та спеціальний фонди бюджету

Бюджет як фінансовий план характеризується складом доходів і видатків, які відбивають фінансову діяльність держави. Їх структуризація може мати офіційний і науковий характер. Офіційна бюджетна класифікація, що являє собою систематизоване згрупування доходів, видатків, кредитування, фінансування бюджету, боргу затверджується відповідними уповноваженими органами. В її основу закладено ті ознаки, що мають визначальну роль у бюджетному процесі та відповідають міжнародним стандартам. Наукова класифікація дає можливість оцінити склад та структуру доходів і видатків передусім за економічним змістом.

Бюджетна класифікація є єдиною, стандартизованою (відповідно до міжнародних норм), систематизованою системою для складання, виконання, звітування, контролю бюджетів усіх рівнів.

Бюджетна класифікація чітко визначає чотири складові частини бюджету: доходи, видатки та кредитування, фінансування, борг. Кожна зі складових має власний цифровий класифікатор, який ідентифікує рух фінансових ресурсів у системі публічних фінансів.

Бюджетна класифікація містить наступні розділи:

- доходи бюджету;

- видатки та кредитування бюджету;

- фінансування бюджету;

- державний борг[16 c. 78].

Видатки бюджету - кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування [4].

Склад і напрями використання бюджетних видатків визначаються характером досить різноманітних функцій держави.

До складу видатків, пов'язаних з економічними функціями держави, входять бюджетні інвестиції в галузі економічної інфраструктури, субсидії приватному капіталу і державним корпораціям, видатки на зовнішньоекономічну діяльність тощо. Держава перетворилася на великого підприємця, споживача й інвестора, банкіра, позичальника й експортера капіталу. За допомогою видатків на капіталовкладення, які становлять від 5 до 30 % загального обсягу бюджетних затрат, держава досить активно впливає на норму нагромадження, її рівень та динаміку, чим значною мірою сприяє прискоренню темпів нагромадження капіталу й економічного зростання.

1.2 Склад видатків Державного бюджету на реалізацію соціально-економічних програм

Бюджетна програма - сукупність заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій [2].

Витрати являють собою обсяг коштів, що спрямовуються на надання певних послуг. Тобто витрати виступають інструментом здійснення видатків, засобом проведення обміну фінансових ресурсів на конкретну потребу. Видатки та витрати бюджету повинні відповідати стратегії соціально - економічного розвитку країни в цілому й адміністративно-територіальних одиниць зокрема, а також забезпечувати реалізацію відповідної політики держави. Сучасний стан формування видатків бюджетів різних рівнів свідчить про соціальну спрямованість державної політики. Варто зазначити, що видатки на соціальний розвиток повинні забезпечувати вирішення питань економічного розвитку в майбутньому. Наприклад, реалізація довгострокових програм зайнятості сприяє боротьбі з безробіттям серед молоді і, як результат, покращується соціальне становище останніх. Також доведено, що інвестиції в людський капітал є високоефективними вкладеннями в розвиток соціуму й економіки в цілому [13,с. 523].

Проте нині в Україні видатки соціального напряму спрямовані виключно на фінансування споживацьких потреб, зокрема, на збільшення розмірів соціальних виплат і поетапне збільшення розміру мінімальної заробітної плати. У процесі формування видаткової частини бюджетів на наступний рік основні зусилля держави спрямовуються переважно на вирішення поточних проблем без достатньої оцінки впливу таких рішень на майбутній економічний розвиток[11, с.223].

Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням [3].

Метою розроблення державних цільових програм є сприяння реалізації державної політики на пріоритетних напрямах розвитку держави, окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць; забезпечення концентрації фінансових, матеріально-технічних, інших ресурсів, виробничого та науково-технічного потенціалу, а також координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій для розв'язання найважливіших проблем.

Державна цільова програма виконується шляхом здійснення її заходів і завдань органами державної влади, а також виконавцями, передбаченими цією програмою.

Державний замовник самостійно здійснює заходи і завдання, передбачені державною цільовою програмою, або за необхідності укладає договір (контракт) в порядку, встановленому законодавством.

Виконавцями державної цільової програми можуть бути підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що визначаються державним замовником для виконання заходів і завдань програми на конкурсних засадах[3].

На сьогоднішній день в Україні функціонує приблизно 300 загальнодержавних програм та приблизно 200 програм місцевого та районного значення (Інвестиційна програма капітального будівництва і т.д.).

Застосування технології програмно-цільового бюджетування (ПЦБ) є ефективним, тому що в умовах дефіциту бюджетних коштів ресурси концентруються по пріоритетних проблемних напрямках соціально-економічного розвитку національної економіки. Якщо вести мову про бюджетне фінансування цільових програм (з державного, обласного або міського бюджетів), то при виборі ефективного варіанта фінансування цільової програми слід спиратися на такі критерії: пріоритетність цілей програми; форма фінансування; обґрунтованість обсягу необхідних коштів; результативність (очікуваний економічний, екологічний, соціальний або інший вид ефекту); ефективність фінансування.

Методичне забезпечення процесу програмно-цільового бюджетування передбачає обґрунтування обраних пріоритетів формування реалізації програм. Методичне забезпечення технології ПЦБ повинно забезпечувати:

1) відповідність програми, складеної за програмно-цільовим методом, цілям і завданням соціально-економічного розвитку, а також пріоритетним векторам національної економіки на середньо - і довгострокову перспективу. Виконання даної відповідності сприятиме забезпеченню цільової спрямованості та акумуляції обмежених ресурсів на вирішення ключових проблем, які відповідають встановленим пріоритетам на перспективу. Слід зазначити, що використання програмно-цільового підходу до вирішення конкретної проблеми недоцільно, якщо проблема може бути вирішена в короткостроковий період. Ресурсне забезпечення в такому разі для реалізації програми враховується при складанні бюджету на відповідний рік;

2) в ході реалізації програм, які мають міжгалузевий і міжвідомчий характер, слід враховувати вплив центральних органів виконавчої влади. Програми, які мають регіональний або муніципальний характер, вирішуються по забезпеченню ресурсами в межах коштів регіональних і місцевих бюджетів, а також трансфертів і дотацій з головного бюджету країни;

3) обсяги фінансування цільових програм повинні бути обґрунтованими і виваженими; не перевищувати реальних можливостей державного бюджету та інших джерел;

4) характер цільових програм повинен бути гнучким, щоб ними можна було керувати в процесі моніторингу;

5) цільові програми повинні мати терміновий характер, а результати програми - кількісно виражені і бути закріпленими за конкретними виконавцями за суворо встановленим етапами;

6) програми повинні бути прозорими, не виключаючи можливостей додаткового залучення додаткових джерел для реалізації. В даному випадку ефективність використання традиційних джерел фінансування є каталізатором залучення додаткового фінансування (фінансів бізнес-структур, можливість здійснення державно-приватного партнерства тощо) [19].

Світова практика виділяє такі головні елементи програмно-цільового бюджетування, як:

1. Стратегічне планування діяльності органів державної влади та його складова фінансове стратегічне планування (перший етап циклу бюджетування);

2. Середньострокове бюджетування, що визначає певні часові фіскальні рамки для оптимального розподілу ресурсів у середньостроковій перспективі за програмами (другий етап циклу бюджетування);

3. Система моніторингу й оцінки бюджетних програм і результатів діяльності їх виконавців (основою для останньої є стратегічні плани) [5,с. 7].

Технічними інструментами програмно-цільового бюджетування є:

1) стратегічний план головного розпорядника бюджетних коштів;

2) середньострокові фіскальні рамки (обсяги доходів, видатків і джерел фінансування дефіциту на середньострокову перспективу);

3) бюджетна програма, що є інструментом реалізації бюджетування, який систематизує цілі та очікувані результати від витрачання бюджетних коштів;

Для покращення рівня життя треба збільшувати фінансування соціальної сфери. До соціальної сфери національної економіки входять такі складові: освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, туризм, фізична культура і спорт, соціальний захист і соціальне забезпечення населення. їхня діяльність значною мірою залежить від організації фінансового забезпечення.

Недоліком програмно-цільового бюджетування є досить докладний періодичний аналіз усіх програм, що потребує значних людських ресурсів і часто фінансових витрат. До моменту завершення аналізу та прийняття управлінських piшень може виникати невизначеність щодо майбутнього фінансування програм [10, с. 52].

Розділ 2. Аналіз видатків державного бюджету України

2.1 Аналіз видатків загального фонду Державного бюджету України

Доходи і видатки бюджету -- це об'єктивні категорії, кожна з яких має специфічне суспільне призначення: доходи служать фінансовою базою діяльності держави, видатки -- задовольняють загальнодержавні потреби. Доходи бюджету виражають економічні відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни [13, c.147].

Розглянемо на таблиці 2.1 (дод. А, Б, В) динаміку запланованих видатків державного бюджету України за 2011-2013рр.

Таблиця 2.1. Динаміка запланованих видатків ДБУ за 2010 - 2012 рр. (млн..грн)

Надходження	Сума видатків, грн.	Абсолютне відхилення, грн.	Відносне відхилення, %
	2 011р.	2 012р.	2 013р.
				2012- 2011	2013- 2012	2012/ 2011	2013/ 2012
Усього, у т. ч.:	63617,77	75291,62	88620,91	11673,84	13329,28	18,35	17,7
Загальний фонд	59526,76	71199,68	88362,55	11672,91	17162,87	19,6	24,1
Спеціальний фонд	4091,00	4091,94	258,35	0,94	-3833,58	0,02	-93,7

Як видно з таблиці 2.1, державний бюджет України на 2011 рік був затверджений у сумі 63617,77 млн.грн., відповідно на 2012 рік - затверджений у сумі 75291,62 млн.грн. та на 2013 рік - у сумі 88620,91 млн.грн. В 2012 р. у порівнянні з 2011 р. загальні надходження зросли на 11673,84 млн.грн. або на 18,35%, доходи по загальному фонду зменшились на 11672,91 млн.грн. або на 19,6 %, а по спеціальному - на 0,94 млн.грн. або на 0,02 %. Але вже у 2012 р. порівняно з 2011 р. загальні надходження збільшилися на 13329,28 млн.грн. або на 17,7%, у тому числі по загальному фонду надходження зросли на 17162,87 млн.грн. або на 24,1 %, та по спеціальному зменшились - на 3833,58 грн. або на 93,7 %.

Для детальнішого аналізу поточних видатків загального фонду ДБУ, розглянемо таблицю 2.2

Таблиця 2.2 Структура поточних видатків загального фонду ДБУ за 2010 - 2012 рр. (млн.грн)

Видатки	Сума видатків, грн.	Абсолютне відхилення, грн.	Відносне відхилення, %
	2011 р.	2012 р.	2013 р.
				2012- 2011	2013- 2012	2012/ 2011	2013/ 2012
1	2	3	4	5	6	7	8
Усього, у т. ч.:	266 720,71	324 943,02	352 236,61	58 222,31	27 293,59	21,83	8,40
Видатки на товари і послуги	86 008,46	98 569,20	101 352,13	12 560,75	2 782,93	14,60	2,82
Виплата процентів (доходу) за зобов'язаннями	23 029,17	24 123,87	31 630,00	1 094,70	7 506,13	4,75	31,11
Субсидії і поточні трансферти, у тому числі	157 683,09	202 249,95	218 975,58	44 566,86	16 725,63	28,26	8,27
Субсидії і поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)	13 027,55	19 733,17	18 394,80	6 705,62	-1 338,37	51,47	-6,78
Поточні трансферти органам державного управління інших рівнів	84 654,14	111 429,80	111 877,03	26 775,66	447,23	31,63	0,40
Виплата пенсій і допомоги	56 894,57	62 817,10	84 499,23	5 922,53	21 682,14	10,41	34,52
Стипендії	255,32	280,04	292,02	24,72	11,99	9,68	4,28
Інші поточні трансферти населенню	2 520,17	7 415,41	3 587,04	4 895,24	-3 828,37	194,24	-51,63
Поточні трансферти за кордон	331,34	574,44	325,45	243,10	-248,99	73,37	-43,34

Таким чином, у 2012 р. порівняно з 2011р. видатки на товари і послуги зросли на 12 560,75 млн.грн. або на 14,60%; виплата процентів (доходу) за зобов'язаннями - на 1 094,70 млн.грн. або 4,75 %; видатки на виплату пенсій і допомоги - на 5 922,53 млн.грн. або на 10,41 %; видатки на виплату стипендій зросли на 24,72 млн.грн. або на 9,68 %. При цьому інші поточні трансферти населенню зросли на 4895,24 млн.грн. або на 194,24%.

Відповідно у 2013 р. порівняно з 2012 р. видатки на видатки на товари і послуги збільшилися на 2 782,93 млн.грн. або на 2,82 %; виплата процентів (доходу) за зобов'язаннями - на 7 506,13 млн.грн. або на 31,11 %, видатки на виплату пенсій і допомоги - 21 682,14 млн.грн. або на 34,52 %, видатки на стипендії - 24,72 млн.грн. або на 4,28 %. Однак інші поточні трансферти населенню зменшилися на 3 828,37 млн.грн. або на 51,63 %, але не зважаючи на це, загальний обсяг видатків загального фонду збільшився на 27 293,59 млн.грн. або на 8,40%.

Як бачимо з табл. 2.2. найбільше видатків у 2013 здійснено на субсидії і поточні трансферти, , а найменші - для видатків на виплату процентів за зобов'язаннями. Щодо видатків на субсидії і поточні трансферти, то найбільшу частину займають видатки на поточні трансферти органам державного управління інших рівнів у розмірі 111 877,03 млн.грн., а найменше на виплату стипендій - 292,02 млн.грн.

Для більш детального аналізу виконання видатків державного бюджету розглянемо наступні дані відповідно до звіту видатків загального фонду таблиця 2.3.

Отже, видатки загального фонду державного бюджету у 2011 р. мали наступний вигляд: поточні - 266 720,71 млн.грн., та капітальні - 20 565,96 млн.грн. Відповідно поточні видатки у 2012 р. склали 332 887,94 млн.грн., а капітальні - 18643,58 млн.грн., а у 2013 відповідно - 352 236,61 млн.грн. та 8615,22 млн.грн.

Таблиця 2.3. Виконання планових видатків загального фонду ДБУ у розрізі економічної класифікації за 2010 - 2012 рр.(млн.грн.)

Видатки	2011 рік	2012 рік	2013 рік
	План	Факт	% вик.	План	Факт	% вик.	План	Факт	% вик.
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Поточні видатки	268 944,86	266 720,71	99,17	332 887,94	324 943,02	97,61	358 220,36	352 236,61	98,33
Видатки на товари і послуги	87 156,10	86 008,46	98,68	102 233,21	98 569,20	96,42	87 356,10	101 352,13	116,02
Виплата процентів (доходу) за зобов'язаннями	23 074,41	23 029,17	99,80	24 215,63	24 123,87	99,62	32 328,60	31 630,00	97,84
Субсидії і поточні трансферти	158 714,35	157 683,09	99,35	206 439,09	202 249,95	97,97	238 535,66	219 254,48	91,92
Капітальні видатки	26 780,64	20 565,96	76,79	27 603,27	18 643,58	67,54	13 810,23	8 615,22	62,38
Придбання основного капіталу	7 031,96	5 083,75	72,29	8 602,73	6 297,47	73,20	6 611,30	4 378,55	66,23
Створення державних запасів і резервів	200,00	200,00	100	504,25	33,95	6,73	-	-	-
Придбання землі і нематеріальних активів	123,29	78,84	63,95	95,02	48,20	50,72	152,84	147,95	96,80
Капітальні трансферти	19 425,39	15 203,36	78,27	18 401,27	12 263,97	66,65	7 198,93	4 236,67	58,85
Нерозподілені видатки	240,42			246,02			199,43

При цьому виконання запланованих поточних видатків державного бюджету у 2011 р. становив 99,17%, а капітальних - 76,79%. Відповідно у 2012 р. відсоток виконання плану поточних видатків становив 97,61 %, а капітальних - 67,54 % , а у 2013 р. відповідно - 98,33% та 62,38. Отже, можемо стверджувати, що за 2011-2013 рр. спостерігається недовиконання державного бюджету. З кожним роком зменшується відсоток виконання плану на капітальні видатки. Найменше виконання плану капітальних видатків спостерігається у 2013 році. Це в першу чергу пов'язано з тим що в цьому році спостерігається перевиконання плану по статті видатки на товари і послуги на 16,02%. Також спостерігається постійне недовиконання планових капітальних видатків.

На основі таблиці 2.3, розробимо графіки питомої ваги видатків загального фонду у видатковій частині державного бюджету. Розглянемо детальніше структуру видатків державного бюджету:

Рис. 2.1. Питома вага видатків загального фонду державного бюджету за 2011 рік

Аналізуючи дану діаграму, щодо питомої ваги кожного з видів видатків загального фонду державного бюджету за 2011 рік можна зробити певні узагальнення. Найбільшу частку займають видатки на субсидії і поточні трансферти у розмірі 55% та видатки на товари і послуги - 30 %. Також були здійсненні витрати у розмірі 8 % на виплату процентів за кредити, та інші. Найменшу частку видатків займають видатки - 0,07% та на створення державних запасів та - 0,03% на придбання землі і нематеріальних активів.

Розглянемо питому вагу видатків загального фонду державного бюджету на рис. 2.2

Рис. 2.2. Питома вага видатків загального фонду державного бюджету за 2012 рік

Щодо 2012 року, то ситуація несуттєво відрізняється від 2011 року. Отже, аналогічно до попереднього року субсидії і поточні трансферти, та видатки на товари і послуги займають досить вагоме місце в структурі видатків загального фонду, у відповідності 59% та 29%, а найменшу частину видатків займають видатки на створення державних запасів та придбання землі і інших нематеріальних активів - 0,01%.



Рис. 2.3. Питома вага видатків загального фонду державного бюджету за 2013 рік

В 2013 році сума видатків в абсолютному розмірі значно зросла в порівнянні з попередніми періодами, проте питома вага кожного з них практично не змінилась. На субсидії і поточні трансферти та видатки на товари і послуги здійснювалось 61% та 28% видатків загального фонду. На виплату процентів за зобов'язаннями - 9%, на придбання основного капіталу - 1,21%, а найменше частку видатків склали видатки на капітальні трансферти та видатки на придбання землі і нематеріальних активів у розмірі 1% та 0,04% відповідно.

Таким чином, можемо зробити висновок і зауважити те, що із загального фонду державного бюджету протягом 2011 - 2013 рр. в основному здійснювались видатки на субсидії і поточні трансферти та видатки на товари і послуги. Мало було здійснено капітальних трансфертів. Це означає, що політика держави спрямована на фінансування поточних потреб, і менше виділяє кошти на фінансування капітальних інвестиції.

2.2 Видатки спеціального фонду Державного бюджету України

Загальний фонд складається з фінансування видатків бюджету за рахунок усіх дохідних надходжень, крім призначених для зарахування до спеціального фонду. Цей фонд забезпечує фінансування виконання основних функцій і завдань держави, територіальних громад, які певною мірою є узагальненими.

Спеціальний фонд передбачає предметно-цільове використання бюджетних коштів за бюджетним призначенням (ст. 2 Бюджетного кодексу), яке виступає як повноваження, надане головному розпорядникові бюджетних коштів Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні й часові обмеження і дозволяє надавати бюджетні асигнування. Останні ще більше коригують мету використання коштів, оскільки означають повноваження, надане розпорядникові бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету. До спеціального фонду належать бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти або дарунки (у вартісному виразі), одержані розпорядниками бюджетних коштів з конкретною метою; різниця між доходами й видатками спеціального фонду бюджету [12, c. 152].

Розглянемо структуру запланованих надходжень державного бюджету за 2011-2013 рр., таблиця 2.2(дод. М., Д, Е )

Таблиця 2.4. Структура запланованих надходжень спеціального фонду державного бюджету за 2011 - 2013 роки (млн.грн)

Надходження	Сума надходжень, грн.	Абсолютне відхилення, грн.	Відносне відхилення, %
	2011 р.	2012 р.	2013 р.
				2012- 2011	2013- 2012	2012/ 2011	2013/ 2012
1	2	3	4	5	6	7	8
Усього, у т. ч.:	48 794,23	56 476,89	47 654,39	7 682,66	-8 822,50	15,75	-15,621
Податкові надходження	18 299,89	20 231,04	14 657,73	1 931,15	-5 573,31	10,55	-27,548
Неподаткові надходження	29 391,72	34 683,99	31 188,71	5 292,27	-3 495,28	18,01	-10,077
Доходи від операцій з капіталом	333,53	1 078,52	186,97	744,99	-891,55	223,36	-82,664
Офіційні трансферти	562,69	228,79	1 418,27	-333,90	1 189,47	-59,34	519,889
Цільові фонди	206,40	254,55	202,71	48,15	-51,84	23,33	-20,366

Отже можна стверджувати, спеціальний фонд кошторису ДБУ у 2011 р. був затверджений у розмірі 48 794,23 млн.грн., у 2012 р. - 56 476,89 млн.грн. та у 2013 р. - 47 654,39 млн.грн. У 2011 р. порівняно з 2011 р. загальні надходження по спеціальному фонду зросли на суму 7 682,66 млн.грн. або на 15,75 %. Податкові надходження зросли на 1 931,15 млн.грн, або на 10,55 %; неподаткові надходження зросли на 5 292,27 млн.грн, або на 18,01 %; Доходи від операцій з капіталом зросли на 744,99 млн.грн, або на 223,36 %; доходи цільових фондів відповідно - 48,15 млн.грн, та 23,33%. Однак зменшились офіційні трансферти на 333,97 млн.грн., або на 59,34%.

Відповідно в 2013 р. у порівнянні з 2012 р. загальні надходження зменшились на 8 822,50 млн.грн. або на 15,62 %. податкові надходження зменшились на 5573,31 млн.грн, або на 27,54 %; неподаткові надходження зменшились на 3 495,28 млн.грн, або на 10,07%; доходи від операцій з капіталом відповідно на 744,99 млн.грн та 82,66%; Доходи цільових фондів аналогічно - на 51,84 млн.грн., та 20,36%. Однак збільшилися надходження від трансфертів на 1 189,47 млн.грн, та 519,88 %.

Для більш коректного висновку використання коштів спеціального фонду ДБУ необхідно дослідити видатки спеціального фонду ДБУ протягом 2011 - 2013 рр., які виглядають наступним чином рис. 2.4.

Рис. 2.4. Структура видатків спеціального фонду ДБУ за 2011 - 2013 рр.

Отже, основну частину спеціального фонду ДБУ, як і загального фонду, займають поточні видатки. Для більш поглибленого аналізу розглянемо наступні дані табл. 2.5.

Таблиця 2.5. Динаміка видатків спеціального фонду ДБУ у 2011 - 2013 рр.

Найменування	Абсолютне відхилення, млн.грн.	Відносне відхилення, %
	2012 / 2011	2013 / 2012	2012/2011	2013/2012
Поточні видатки	5 780,01	-7 862,03	16,30	-19,07
Капітальні видатки	142,13	-1 628,65	1,33	-15,00

В 2012 р. у порівнянні з 2011 р. поточні видатки зросли на 5 780,01 млн.грн. або на 16,30%, в той час, як капітальні зросли тільки на 142,13 млн.грн. або на 1,33%. Відповідно у 2013 р. порівняно з 2014 р. поточні видатки зменшились на 7 862,03 млн.грн. або на 19,07% та капітальні - на -1 628,65 млн.грн. або на 15%.

Для більш поглибленого аналізу структури видатків ДБУ розглянемо наступні дані відповідно до звітів про видатки за економічною класифікацією (табл. 2.6.)

Таблиця 2.6. Виконання планованих видатків спеціального фонду ДБУ у розрізі економічної класифікації за 2011 - 2013 рр. (млн..грн.)

Видатки	2011 рік	2012 рік	2013 рік
	План	Факт	%	План	Факт	%	План	Факт	%
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Поточні видатки	41 870,63	35 457,26	84,68	48 868,54	41 237,27	84,38	44 927,04	33 375,24	74,29
Видатки на товари і послуги	30 265,05	25 282,93	83,54	32 851,12	26 851,87	81,74	30 511,67	24 287,39	79,60
Виплата процентів (доходу) за зобов'язаннями	1 581,46	1 562,04	98,77	1 773,51	1 629,48	91,88	2 898,25	2 779,26	95,89
Субсидії і поточні трансферти	10 024,12	8 612,30	85,92	14 243,91	12 755,92	89,55	220 991,12	219 254,48	99,21
Капітальні видатки	16 354,09	10 715,52	65,52	17 434,92	10 857,65	62,28	15 773,82	9 229,00	58,51
Придбання основного кап.	3 894,48	2 081,56	53,45	4 707,64	2 706,88	57,50	4 519,00	2 745,94	60,76
Продовження таблиці 2.6
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Створення державних запасів і резервів	301,94	239,75	79,40	515,51	200,76	38,94	246,88	145,57	58,96
Придбання землі і нематеріальних активів	169,98	140,10	82,42	421,51	240,80	57,13	157,50	103,16	65,49
Капітальні трансферти	11 987,69	8 254,11	68,85	11 790,26	7 709,21	65,39	11 254,82	6 483,06	57,60

Таким чином, кошти спеціального фонду протягом 2011 - 2013 рр. використовувалися як на поточні так і на капітальні видатки. Але відсоток виконання плану капітальних видатків значно менший.

Поточні видатки у 2011р. здійснено в обсязі 35 457,26 млн.грн., у 2012р. - 41 237,27 млн. грн., у 2013р. - 33 375,24 млн.грн. Найбільші видатки здійснювалися на придбання товарів і послуг, а саме на: Оплата праці працівників бюджетних установ, Заробітну плату, грошове утримання військовослужбовців придбання товарів і послуг та предмети, матеріали, обладнання та інвентар, в тому числі м'який інвентар та обмундирування, медикаменти та перев'язувальні матеріали, продукти харчування, оплата послуг (крім комунальних), видатки на відрядження, матеріали, інвентар, будівництво, капітальний ремонт та заходи спеціального призначення, що мають загальнодержавне значення. Поточні видатки у 2011 р. були виконані на 84,68 %, у 2012р. на 84,38%, у 2013 відповідно на 74,29%. Отже, спостерігається тенденція щодо невиконання запланованих видатків по спеціальному фонду, однак видатки на субсидії і поточні трансферти у 2011 - 2013 рр. були здійсненні майже у повному обсязі.

Для більш детального аналізу розглянемо питому вагу видатків спеціального фонду.

Рис. 2.5. Питома вага видатків спеціального фонду ДБУ за 2011 рік

Як видно з рис. 2.5 (дод. А, Б, В.) , питома вага видатків спеціального фонду ОКУ за 2011 рік мала наступний вигляд: найбільшу частку видатків належить видаткам на придбання товарів і послуг у розмірі 55%, які відносяться до поточних витрат. Другим показником є видатки на субсидії і поточні трансферти, який складає 19% загальної питомої ваги, такі видатки також є поточними. В свою чергу найменшу частину видатків займали видатки на створення державних запасів та придбання землі і нематеріальних активів у розмірі 0,52% та 0,30% відповідно.

Аналізуючи рис. 2.5, можемо сказати, що спостерігаються певні зміни у порівнянні з попереднім періодом, при цьому як і в 2011 році найбільшу частку видатків спеціального фонду належить видаткам на придбання товарів і послуг у розмірі 52%, в той час як зменшились видатки на капітальні трансферти до 18%, створення державних запасів, та виплата процентів за зобов'язаннями до 0,39% та 3%, але зросли видатки на субсидії і поточні трансферти до 25%, також видатки на придбання основного капіталу та на придбання землі та нематеріальних активів, які становили 5,20% та 0,46%.

Рис. 2.6. Питома вага видатків спеціального фонду ДБУ за 2012 рік



Рис. 2.7. Питома вага видатків спеціального фонду ДБУ за 2013 рік

Щодо 2013 року, то ситуація несуттєво відрізняється від попередніх років. Зросли видатки на субсидії і поточні трансферти на 34% і дорівнювали 86% спеціального фонду. Зростання питомої ваги видатків на субсидії і поточні зобов'язання потягнуло за собою зменшення питомої ваги всіх інших видатків спеціального фонду. Інші видатки мають наступну структуру: видатки на товари і послуги - 9%; капітальні трансферти - 3%; Придбання основного капіталу - 1,07%; виплата процентів за зобов'язаннями - 1%; створення державних запасів - 0,05% та придбання землі і нематеріальних активів - 0,04%.

Отже, можемо зробити висновок і зауважити те, що як із спеціального фонду ДБУ так і з загального фонду протягом 2011 - 2013 рр. в основному здійснювались видатки на поточні потреби, водночас частка капітальних видатків спеціального фонду є досить значною і становить приблизно 30% загальних видатків.

Щодо виконання планових видатків робимо висновок що на протязі 2011-2013 рр. майже по всіх статтях видатків спостерігається недовиконання плану. Відсоток виконання плану є низьким по статтях капітальних видатків як загального так і спеціального фондів.

Розділ 3. Вдосконалення механізму державного регулювання соціально-економічного розвитку держави

3.1 Зарубіжний досвід реалізації соціально-економічної політики

Після здобуття незалежності в Україні вирішується важлива проблема: визначення шляхів подальшого економічного і соціального розвитку. Доля реформ вирішальною мірою залежить від спроможності держави надати їм соціальної спрямованості.

Для цього необхідно звернутися до аналізу теорії і практичного інструментарію вирішення соціальних проблем у світових системах. Особливе значення має аналіз досвіду розвинених країн, реалії яких відображають результати використання моделей, адекватних сучасному розвиненому суспільству, і дозволяють виявити тенденції його розвитку.

Стратегічною метою в розвинутих країнах проголошується зростання ефективності соціальних видатків. При цьому важливим моментом є перенесення акценту з нарощування державних інвестицій в соціальну сферу на раціоналізацію їх використання. Україні також потрібно наслідувати цей принцип.

У широкому розумінні соціальний захист включає всі відносини між людьми і групами людей у сфері життєдіяльності держави, відтворенні індивідуума і споживанні матеріальних і духовних благ. При цьому поряд з економічними стимулами й інтересами людей існують позаекономічні фактори, пов'язані з різноманітними духовно-моральними, національно-психологічними, культурними й іншими особливостями.

Соціальний захист впливає на економіку насамперед через соціальну організацію суспільства і людський капітал. Рівень соціальної організації визначається на основі якісної оцінки функціонування системи соціальних інститутів (державно-правових, моральних норм, культурно-історичних традицій, релігії, мистецтва, науки тощо), характеру соціальної мобільності, мотивацій та інтересів [14, c. 96].

У розвинених демократичних країнах соціальний діалог широко визнаний як частина принципів, що формують так звану Європейську соціальну модель, що грунтується на високих економічних показниках, забезпечує цивилізоване ефективне регулювання соціальних відносин. В Україні згідно з проектом Закону України „Про соціальний діалог в Україні", передбачено формування по рядку утворення склад та організацію роботи Національної тристоронньої соціально-економічної ради та територіальних соціально-економічних рад у регіонах. Однією з характеристик розвитку демократії в основних сферах соціально-економічного життя держави є систематична участь громадян у розробці пріоритетних для регіону рішень та контроль за їх реалізацією у важливих з погляду інтересів громадян напрямках діяльності[4].

Країни ЄС обрали надзвичайно широкі рамки національного соціального діалогу, що виходять далеко за межі обговорення традиційних питань, таких, як видатки на соціальні цілі, державні соціальні стандарти та рівень оплати праці, розробка проектів законодавчих та нормативних актів з питань соціально-економічного розвитку тощо.

В центрі політичних інтересів держав членів ЄС перебуває питання зайнятості. Високий рівень зайнятості визнаний ключовим елементом віднайдення шляхів розв'язання найбільш нагальних національних проблем, таких як старіння населення, стабільність пенсійного забезпечення, конкурентоспроможність або соціальна єдність. Соціальні партнери завжди володіють інформацією про ринок праці, що дуже важливо для успішного проведення політики зайнятості. Вони є ключовими учасниками ефективного виконання погодженої політики. Усі залучені сторони мають доступ до надійних статистичних даних та іншої необхідної інформації та технічні можливості для виконання покладених на них завдань [24].

Розглянемо основні напрямки соціальної політики деяких країн Європи. Так, в Німеччині установи соціального страхування наділені правовою, фінансовою й організаційною незалежністю від інститутів державного управління.

В Німеччині фінансування системи соціального захисту здійснюється з внесків застрахованих осіб найманої праці та роботодавців, за рахунок державного бюджету, а також за рахунок комбінації обох різновидів фінансування. Гарантом виконання соціальних зобов'язань виступає держава, перерозподіляючи частину коштів на покриття видатків у вигляді державних дотацій.

Пенсійна система в Німеччині побудована за солідарним принципом і залежить від рівня зарплати й виробничого стажу. Працівник і роботодавець відраховують у державний пенсійний фонд однаковий відсоток, що в сумі становить 19,4% від фонду оплати праці. У цілому існують чотири обов'язкових системи державного пенсійного забезпечення:

- пенсійне страхування для працівників і деяких, категорій самозайнятого населення (наприклад діячі мистецтва, ремісники й т.ін.);

- пенсійне забезпечення державних службовців;

- допомога по старості для фермерів і членів їхніх родин;

- пенсійне забезпечення для так званих “осіб вільних професій” (лікарі, аптекарі, ветеринари, архітектори, адвокати, нотаріуси тощо) [6, с. 12].

Французька система соціального захисту - дуже складна організаційна структура та висока частка видатків на соціальні програми, яка перевищує середній рівень по ЄС.

Французька система характеризується розгалуженою системою професійно-галузевих схем соціального страхування; розвиненою системою сімейних виплат, яка стала результатом тривалої еволюції; великою роллю додаткових систем соціального захисту, особливо в галузі пенсійного й медичного страхування [9, c. 25].

Основним джерелом фінансування системи соціального захисту у Франції слугують страхові внески працівників і роботодавців.

Особливості системи соціального захисту Великобританії:

- відсутність спеціальних, організаційно оформлених інститутів, що займаються страхуванням конкретних видів соціальних ризиків - страхування по старості, по хворобі, від безробіття, від нещасних випадків на виробництві тощо.

- велика роль державних установ у забезпеченні соціальними послугами та виплатами, а також їх тісний зв'язок із приватними страховими програмами.

Британська система не передбачає існування цільових страхових внесків, призначених для утримання конкретних страхових програм (пенсійного, медичного страхування, пенсій по інвалідності тощо).

Пенсійна система у Великобританії, як і в багатьох інших розвинутих країнах, трьохрівнева, у ній людина може отримати базову державну пенсію, державну пенсію за вислугу років і недержавну пенсію.

Базову пенсію отримують усі без винятку - жінки після 60, чоловіки після 65 років. Розмір цих виплат не залежить ні від стажу роботи, ані від рівня зарплати в минулому.

Державні пенсії за вислугу років значно перевищують базові. їх розмір залежить від стажу роботи й від розміру заробітної плати.

Найбільш розповсюджені у Великобританії користуються недержавні пенсії, коли службовець протягом всього трудового життя перераховує частину доходів до приватних пенсійних фондів, де всі накопичення інвестуються в економіку й приносять доходи. Тому їх вкладники після досягнення встановленого віку одержують солідні дивіденди.

Що стосується системи національної охорони здоров'я, то вона працює безкоштовно для всіх громадян. Однак оплачені державою рецепти можуть отримати не всі категорії жителів Британських островів. До пільговиків зараховуються ветерани війни, люди віком понад 60 років, майбутні матері тощо [20].

Шведська система соціального захисту характеризується універсальністю, тобто охопленням всіх прошарків населення, та соціальною солідарністю, яка полягає в тому, що всі громадяни рівним чином і незалежно від соціального статусу беруть участь у фінансуванні системи соціального захисту, вносячи спів мірний своїм прибуткам внесок.

Необхідним елементом у такій системі виступає держава, яка бере на себе функції перерозподілу соціальних благ від забезпечених до найбільш уразливих категорій населення [22].

Дороговизна подібної системи (рівень оподаткування в Швеції є одним із найвищих у світі) вповні компенсується високим ступенем соціальної захищеності населення, відсутністю шокуючих контрастів між багатством і бідністю, і, відповідно, високою політичною й соціальною стабільністю.

Щодо пенсійного забезпечення, то Швеція започаткувала пенсійну реформу в 1995 р. Нова пенсійна система стала трьохрівневою:

- перший рівень - обов'язкова солідарна пенсійна система;

- другий рівень - обов'язкова накопичувальна система;

- третій рівень - добровільні професійні й індивідуальні пенсійні заощадження.

На першому рівні внески здійснюються як працівниками, так і роботодавцями, і становлять 16% заробітної плати працівника [8, c.33].

Другий рівень почав працювати в 1999 р. Ставка внеску в накопичувальну систему становить 2,5% заробітної плати працівника. Внески збираються централізовано податковими органами й спрямовуються в спеціальне урядове управління.

Третій рівень - це добровільні внески в недержавні пенсійні фонди, де розмір внесків не обмежується, а учасник вибирає з тих же 500 фондів собі той, у я кому, на його думку, надійніше всього й зручніше накопичити собі додаткову пенсію

Таким, чином, розглянувши системи соціального захисту деяких розвинених країн, можна зробити висновок. що соціальна політика сучасної держави повинна бути зорієнтована не лише на підтримку наявного рівня соціальних гарантій і створення механізмів соціального захисту окремих найбільш уразливих соціальних груп, а й на реалізацію довготривалих програм щодо кардинальної зміни основ системи соціального захисту, підвищення її ефективності.

3.2 Шляхи реформування системи соціально-економічної політики

Однією із найважливіших конституційних характеристик української держави є її характеристика як держави соціальної. Поняття «соціальна держава» або «держава соціального добробуту» вживається в Західній Європі ще з кінця 40-х років минулого століття. Найважливішою особливістю такого типу держави є високий рівень соціальної безпеки й соціальної захищеності її громадян. Досягнення такого рівня можливе завдяки проведенню ефективної соціальної політики [24].

В умовах ринкової економіки України гостро постає проблема соціального захисту населення. Відбувається стрімке розшарування суспільства за матеріальним і соціальним статусами, зростає безробіття, тому перед державою постає питання забезпечення і підтримки соціальних прав малозабезпечених верств населення, створення умов для зростання добробуту громадян.

Відповідно до ст. 46 Конституції України «кожен громадянин має право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної,часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом» [1].

Основною проблемою системи соціального захисту в Україні є недостатність коштів, у першу чергу бюджетних, для реалізації у повному обсязі вимог чинного законодавства. Тому необхідно збільшувати розміри державних соціальних гарантій, враховуючи реальні можливості бюджету.

Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається у розмірі 100 % середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги по безробіттю тощо) жінки, але не менше 25% від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.

Однією з проблем залишається реформування системи соціального захисту населення. Всі механізми державного регулювання соціально-економічних відносин складалися ще в період початку переходу до ринкових відносин. Тому є потреба впровадження нових важелів державного механізму соціального захисту та удосконалення законодавчої бази.

Стан пенсійного забезпечення в Україні незадовільний. Система пенсійного страхування не виконує свого головного завдання, оскільки теперішній розмір пенсій не дає можливості пенсіонерам підтримувати мінімальний рівень життєдіяльності [21].

Також потребує розвитку та вдосконалення система адресної соціальної допомоги та пільг, яка сьогодні є непрозорою, малоефективною, соціально несправедливою, фінансово невиправданою. Є багато сімей, що отримують соціальну допомогу, але насправді гостро її не потребують, - отже, на нужденних припадає менше коштів.

Економічна криза в Україні породила в сучасних умовах такі фактори, які безумовно стали загрозою соціальної безпеки людини. На сьогоднішній день актуальною проблемою лишається виживання людини в умовах посилених економічних, соціальних, політичних і екологічних навантажень. Всім відомо, що в сучасних умовах не завжди навіть фізично здорова та розумово розвинута людина, яка діє активно та з ентузіазмом, може заробити собі і своїй сім'ї такі доходи, які дозволять нормально жити в нинішніх умовах. Важливим критерієм становища людини в суспільстві та економіці, є соціальна безпека. Під соціальною безпекою слід розуміти стан життєдіяльності людини в суспільстві, що характеризується стійкістю щодо впливу тих факторів, які створюють загрозу падіння рівня і якості її життя [8, c.65].

Основні орієнтири національної політики в соціальній сфері:

- поліпшувати перспективи зайнятості населення завдяки збільшенню інвестицій в професійну підготовку, здійснювати програми безперервного навчання протягом всього життя і забезпечувати доступ до навчання кожному;

- сприяти більш інтенсивному впливу на економічне зростання, використовуючи: гнучку організацію праці, що відповідає потребам виробництва і є прийнятною для працівників; політику оплати праці, яка сприяла б вкладенню інвестицій в створення нових робочих місць (рівень зростання заробітної плати не повинен перевищувати рівень зростання продуктивності праці); створення робочих місць, особливо на регіональному та місцевому рівнях;