Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНО - ПРАВОВІ АСПЕКТИ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ КАСОВОГО ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ ЗА ВИДАТКАМИ

1.1 Характеристика казначейської системи касового виконання Державного бюджету України

1.2 Порядок виконання бюджету. Основи правового регулювання державних видатків

1.3 Класифікація видатків загального фонду Держбюджету України

1.4 Касове виконання Державного бюджету за видатками

1.5 Зарубіжний досвід казначейської системи виконання Державного бюджету

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ КАСОВОГО ВИКОНАННЯ ВИДАТКІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ЗА МАТЕРІАЛАМИ КОВЕЛЬСЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО КАЗНАЧЕЙСТВА

2.1 Організаційно - економічна характеристика Ковельського відділення Державного казначейства у Волинській області

2.2 Аналіз складу, структури та динаміки доходів і видатків Держбюджету України

2.3 Основні показники виконання видатків Державного бюджету України за 2000 - 2002 роки

РОЗДІЛ 3 СТРАТЕГІЯ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСІВ ПО ВИКОНАННЮ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ ТА ОСНОВНІ ШЛЯХИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

3.1 Проблеми казначейського виконання Державного бюджету України та шляхи їх вирішення

3.2 Шляхи розвязання бездефіцитності Державного бюджету України

3.3 Структурно-функціональні схеми державного регулювання у сфері видатків бюджету

РОЗДІЛ 4 АВТОМАТИЗАЦІЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ РОЗРАХУНКІВ

РОЗДІЛ 5 ОХОРОНА ПРАЦІ ТА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Держава виконує свої функції за допомогою формування і використання бюджетних коштів. Від уряду насамперед залежить створення такої системи виконання державного бюджету, яка б давала змогу контролювати відповідність державних доходів і видатків прийнятому закону про бюджет на поточний бюджетний період та забезпечувати рівномірний розподіл надходжень і витрат.

Згідно зі ст. 48 Бюджетного кодексу в Україні застосовується казначейська форма обслуговування державного бюджету, яка передбачає здійснення державним Казначейством України [2]:

операцій з коштами державного бюджету;

розрахунково - касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;

бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

До створення у 1995 році державного казначейства в Україні застосовувалася банківська система касового виконання державного бюджету. Починаючи з 1995 року проводиться поетапне переведення касового виконання державного бюджету з банківської на казначейську систему. Казначейське виконання держбюджету забезпечило позитивний ефект, тому що така форма організації роботи забезпечує ощадливе та цільове використання коштів державного бюджету. Власне переведення на казначейське обслуговування виконання бюджету дало можливість: здійснювати державний контроль та оперативно розпоряджатися фінансовими ресурсами держави; ефективно їх перерозподіляти і маневрувати державними коштами; створювати можливість накопичення ресурсів для реалізації державних програм.

Процес діяльності органів Державного казначейства щодо касового виконання Державного бюджету охоплює три сфери (казначейську, банківську, податкову), відбувається на трьох ієрархічних рівнях (районному, обласному і державному), включає як обов'язкові регулярні (щоденні, щомісячні), так і вимушені нерегулярні операції.

Казначейське виконання державного та місцевих бюджетів слід розглядати як необхідний елемент структурної перебудови наявних у суспільстві відносин між суб'єктами фінансової діяльності. Адже за допомогою казначейського механізму виконання доходів і видатків державного та місцевих бюджетів досягається максимально ефективне використання державних фінансів в інтересах усіх членів суспільства.

Функціонування казначейської системи дозволяє найбільш раціонально проводити оптимізацію бюджетних потоків, забезпечити безперервне фінансування всіх учасників бюджетних відносин, зробити процес виконання бюджету ефективнішим. Участь казначейства у вищезгаданих процесах зорієнтована на те, аби на основі максимально точно прогнозованої ресурсної бази фінансувати пріоритетні напрями соціально - економічного розвитку. Лише за умови чіткої та скоординованої діяльності, спрямованої на забезпечення своєчасного надходження та цільового використання державних ресурсів, органи Державного казначейства зможуть розв'язувати нагальні завдання бюджетної політики держави, які б відповідали логіці здійснюваних в Україні реформ.

Актуальність питань казначейської системи виконання Державного бюджету в Україні на теперішній час обумовила вибір теми даної випускної роботи. Метою випускної роботи є дослідження теоретичних та практичних основ казначейської системи касового виконання Державного бюджету за видатками.

За об'єкт дослідження обрано Ковельське відділення Державного казначейства України у Волинській області.

Під час написання роботи використовувались наступні методи дослідження: аналітичний, порівняльний та статистичний аналізи; була використана література з державних фінансів, періодичні видання, законодавчо-нормативна база, матеріали вказаного казначейства.

казначейський бездефіцитність видаток бюджет

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНО - ПРАВОВІ АСПЕКТИ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ КАСОВОГО ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ ЗА ВИДАТКАМИ

1.1 Характеристика казначейської системи касового виконання Державного бюджету України

Казначейство - це фінансовий орган на який покладаються функції з касового виконання державного бюджету України. Раніше в системі державної виконавчої влади нічого схожого не було. Казначейства існували в осії Росії до 1918 року. Нині вони покликані до життя самою ситуацією. Адже існуюча схема виконання державного бюджету не забезпечувала систематичного контролю як за проходженням державних ресурсів через комерційні банки, так і за використанням цих коштів розпорядниками кредитів на місцях. Державні фінансові ресурси розпоширені по численних поточних рахунках міністерств та відомств, їхніх установах.

Щоб навести порядок, забезпечити ефективне управління коштами державного бюджету, підвищити оперативність у фінансуванні видатків 27 квітня 1995 року Президент України видав Указ № 335/95 “Про Державне казначейство України” [7], згідно з яким при Міністерстві фінансів створено державне Казначейство. А постановою від 31 липня 1995 року за № 590 Кабінет Міністрів затвердив “Положення про Головне управління Державного казначейства та його територіальні органи - управління в областях та відділення у містах і районах” [8]. В Україні казначейство не можна вважати цілком сформованим. Для створення умов і здійснення ефективного управління коштами Державного бюджету, підвищення оперативності фінансування видатків КМУ та НБУ затвердили постанову № 401 “Про касове виконання держбюджету України” від 03.04.1996 року [18]. Перед цією постановою була ще постанова № 306 КМУ і НБУ “Про заходи щодо забезпечення касового обслуговування коштів Держбюджету України” від 12.03.1996 року [18]. Вона визначала необхідність організації касового виконання Держбюджету України через органи державного казначейства.

Державне казначейство України, його органи є юридичними особами, мають розрахункові та інші рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням [20].

Слід відзначити, що в основу діяльності Державного казначейства покладено принцип “єдиної каси” держбюджету з переходом від практики виконання бюджету (фінансування видатків) за відомчим принципом до територіального принципу. І здійснюється це саме за допомогою територіальних органів казначейства. При цьому, розрахунки розпорядників кредитів здійснюють відповідні органи казначейства, а операції з готівкою - установи банків.

Щодо структури та підпорядкованості, органи Державного казначейства є системою органів державної виконавчої влади, яка діє при Міністерстві фінансів. Організаційна структура Державного казначейства України (ДКУ) відтворює структуру адміністративно - територіального устрою України (див. рис. 1.1). Відповідно до цього казначейська система України має трирівневу структуру і складається з Державного казначейства України, яке знаходиться у столиці держави і представляє його центральний рівень; Управління державного казначейства обласного значення (ОУДК) розміщені таким чином: 1 адміністративне управління - в Автономній республіці Крим; 2 адміністративні управління - у містах Києві та Севастополі; 24 адміністративні управління функціонують в областях. Районні (міські, районні у містах) відділення Державного казначейства (РВДК) зосереджені у найважливіших місцевих адміністративних центрах.



Рис. 1.1. Загальна структура державного казначейства України

Відповідно до п. 6 постанови КМУ і НБУ від 14.01.1997 р. № 13 “Про впровадження казначейської системи виконання державного бюджету” затверджено сектор управлінь і відділень територіальних органів казначейства [18]. Повністю перейти на казначейську систему вдалося у 2000 році.

На органи Державного казначейства покладені такі функції:

1. Розробка довготермінових та оперативних прогнозів щодо надходження коштів до державного бюджету.

2. Здійснення контролю за дотриманням чинного законодавства України з питань виконання державного бюджету, надходження коштів до державних цільових фондів.

3. Здійснення контролю над касовим виконанням державного бюджету за доходами.

4. Організація роботи з ведення обліку доходів державного бюджету на основі складання реєстрів.

5. Організація проведення аналітичної роботи з основних напрямків роботи.

6. Регулювання фінансових взаємовідносин між державними і місцевими бюджетами та платниками податків.

7. Підготовка пропозицій із збільшення доходної частини державного бюджету.

8. Підготовка інформації та звітів.

9. Розробка методичних рекомендацій та організація методологічного забезпечення відповідних структурних підрозділів.

10. Надання практичної допомоги відповідним структурним підрозділам.

Головне управління Державного казначейства в областях відповідно до завдань, покладених на Державне казначейство, організовує та здійснює виконання державного бюджету; здійснює керівництво територіальними органами Держказначейства; управління доходами та видатками державного бюджету, провадить операції з наявними бюджетними коштами, у тому числі в іноземній валюті, в межах розпису доходів і видатків державного бюджету; за дорученнями КМУ і Міністерства фінансів здійснює операції з іншими коштами, що перебувають у розпорядженні уряду; організовує та здійснює прогнозування та касове планування коштів держбюджету, визначає на основі чинного законодавства обсяги їхнього поточного використання у межах затверджених на відповідний період видатків; доводить до головних розпорядників коштів і територіальних органів казначейства обсяги асигнувань, що виділяються з державного бюджету; організовує та здійснює взаємні розрахунки між державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя; організовує та здійснює збирання, зведення та аналіз фінансової звітності про стан виконання державного та зведеного бюджетів, подає зазначену звітність до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів; здійснює разом з Національним банком та Міністерством фінансів управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом і проводить їх обслуговування відповідно до чинного законодавства; регулює фінансові взаємовідносини між державним бюджетом та державними фондами, організовує та здійснює контроль за надходженням, рухом і використанням коштів цих фондів; подає Міністерству фінансів, у разі потреби, пропозиції щодо скорочення видатків державного бюджету та інше.

У разі, коли зазначені територіальні органи Державного казначейства та Головне Управління Державного казначейства безпосередньо здійснюють операції щодо виконання державного бюджету, останні виконують ті ж функції, що й відділення Державного казначейства у районах, містах, районах у містах.

Положенням про Держказначейство [8] передбачено права органів Держказначейства, до яких належить:

- відкриття в установах банків рахунків по доходах і видатках державного бюджету, отримання в них на договірних засадах внутрішньорічного кредиту у межах, встановлених законодавчим актом про державний бюджет на відповідний рік для покриття тимчасових касових розривів державного бюджету; проведення операцій щодо розміщення державних цінних паперів, їх погашення і виплати доходу по них.

- проведення у міністерствах, підприємствах, установах, організаціях, банках незалежно від форм власності перевірки використання бюджетних коштів, отримання від банків інформації про стан поточних бюджетних рахунків вищесказаних установ і т.д. та про стан грошових коштів державних позабюджетних фондів.

Запровадження казначейської системи виконання держбюджету супроводжується докорінним перерозподілом функцій між фінансовою та банківською системами, органами державної влади, установами та організаціями, які утримуються з державного бюджету. Банківська система здійснює лише функцію акумуляції (а ні обліку та розподілу) коштів держбюджету, зберігання і перерахування їх за дорученням Державного казначейства, а також приймання, зберігання і видачі готівки. За головними розпорядниками коштів зберігається право на визначення конкретних напрямків використання коштів.

Одночасно функціонує єдиний казначейський рахунок, на який зараховуються відповідно до бюджетної класифікації усі державні доходи і з якого розподілятимуться наступні видатки державного бюджету, тобто державні кошти сконцентровані в руках одного господаря [10].

Уряд, маючи вичерпну інформацію про стан державних фінансів у режимі реального часу, здійснює контроль за дотриманням встановленого дефіциту державного бюджету, тобто володіє фінансовими важелями впливу на економічну ситуацію.

Поточні бюджетні рахунки розпорядників бюджетних коштів в установах банків закриті. Для обліку цих операцій за видатками розпорядників коштів призначені реєстраційні рахунки в органах Держказначейства, відкриті в рамках єдиного казначейського рахунку. У зв'язку з цим майже вирішена проблема достовірності звітності, оскільки більшість даних для їх складання надходить до органів Держказначейства щоденно.

З метою забезпеченості своєчасності і повноти фінансування, здійснення контролю за використанням бюджетних коштів фінансові органи і відділення Державного казначейства на місцях тісно співпрацюють між собою, а також організовують свою діяльність у взаємодії з органами виконавчої влади, податковою службою, органами контрольно-ревізійної служби України.

Практичну дієвість бюджетної системи України в плані організації касового виконання державного бюджету функції органів казначейства вбачають:

- у посиленні контролю за надходженням, цільовим і економним використанням державних коштів;

- у дотриманні чинного законодавства України з питань виконання державного бюджету, а також надходження та використання державних позабюджетних фондів;

- у підвищенні оперативності в управлінні наявними коштами та дотриманні фінансової дисципліни.

Особливістю нової системи впровадження казначейства є те, що за допомогою цього органу провадитиметься ефективне і обов'язково цільове витрачання коштів державного бюджету. Тільки створивши міцне казначейство, можна в найкоротший термін вирішити низку питань, пов'язаних з виконанням бюджету.

1.2 Порядок виконання бюджету. Основи правового регулювання державних видатків

Під виконанням бюджетів слід розуміти забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів у цілому і за кожним джерелом, а також своєчасного, повного і безперервного фінансування передбачених бюджетами заходів [21]. Виконання бюджету має за мету забезпечити поступлення доходів і фінансування видатків в межах затверджених бюджетів.

Забезпечує виконання Державного бюджету України Кабінет Міністрів України. Загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координацію діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету здійснює Міністерство фінансів України.

Контроль за виконанням Державного бюджету України здійснює Верховна Рада України.

Державний бюджет України виконується за розписом. Відповідно до Бюджетного кодексу, бюджетний розпис - це документ, в якому встановлюється розподіл доходів та фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів по певних періодах року відповідно до бюджетної класифікації [2]. Він затверджується Міністерством фінансів України відповідно до бюджетних призначень, установлених у законі про Державний бюджет України, у місячний термін після набрання чинності законом про Державний бюджет України.

На основі складених розписів доходів і фінансування Управління державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну розраховує граничні обсяги асигнувань загального фонду державного бюджету за відповідними структурними підрозділами Мінфіну і подає їм разом з роз'ясненнями.

Керуючись роз'ясненнями, відповідні структурні підрозділи Мінфіну визначають головним розпорядникам помісячні обсяги асигнувань загального фонду в розрізі бюджетних програм або в цілому головному розпоряднику за тими бюджетними програмами, які належать до відповідного структурного підрозділу. Разом з лімітними довідками про бюджетні асигнування обсяги асигнувань подаються до Управління державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну, яке зводить отримані дані, складає узагальнену лімітну довідку за кожним головним розпорядником з визначенням помісячних обсягів асигнувань головному розпоряднику в цілому та доводить усі лімітні довідки кожному головному розпоряднику.

Головні розпорядники за участю розпорядників нижчого рівня згідно з отриманими лімітними довідками уточнюють проекти кошторисів, складають проекти планів асигнувань та подають відповідним структурним підрозділам Мінфіну зведені проекти цих документів для перевірки їх відповідності показникам лімітних довідок. Структурні підрозділи Мінфіну відстежують підготовку головними розпорядниками матеріалів до розпису, забезпечують своєчасне подання цих матеріалів Мінфіну, аналізують зазначені матеріали, вносять при необхідності до них корективи і подають Управлінню державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну свої пропозиції щодо включення їх до розпису.

Управління державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну зводить отримані від структурних підрозділів Мінфіну матеріали, вносить при необхідності корективи і подає розпис на затвердження Міністру фінансів України.

Оригінал затвердженого розпису передається до Державного казначейства України, копія передається Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з подальшим інформуванням про внесені до нього зміни.

Державне казначейство протягом трьох робочих днів після затвердження розпису доводить головним розпорядникам витяг розпису, що є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів.

Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням. Лише за наявності відповідного бюджетного призначення можна здійснювати будь-які бюджетні зобов'язання та платежі.

Бюджетне призначення - повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування [21].

Бюджетні асигнування встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення. Так, Законом України “Про Державний бюджет України на 2002 рік” передбачалось спрямувати бюджетні призначення, передбачені на 2002 рік Державному комітету інформаційної політики і радіомовлення України, виключно на підтримку дитячих періодичних видань та газети “Кримська світлиця” [6].

Виконати бюджет за доходами означає мобілізувати надходження податків, зборів (обов'язкових платежів) і розподілити їх за рівнями бюджетної системи відповідно до чинного законодавства.

Прогнозування та аналіз доходів бюджету здійснює Міністерство фінансів України. Воно має виключне право надання відстрочок по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах податкового кредиту за поданням органів стягнення на термін до трьох місяців в межах поточного бюджетного періоду.

Для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету формується резервний фонд бюджету. Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України [21].

Бухгалтерський облік усіх надходжень, що належать Державному бюджету України, веде Державне казначейство України. За поданням органів стягнення воно також здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.

Органи стягнення забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів), та інших доходів відповідно до законодавства.

Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний рахунок казначейський рахунок Державного бюджету України і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення. Ці надходження визначаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

Виконати бюджет за видатками означає профінансувати видатки, передбачені в бюджеті, відповідно до бюджетного розпису [21].

Стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються:

- встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;

- затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;

- взяття бюджетних зобов'язань;

- отримання товарів, робіт, послуг;

- здійснення платежів;

- використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.

Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Державне казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису Державного бюджету України. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. За Бюджетним кодексом [2] :

Бюджетні асигнування - повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або в майбутньому.

Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України.

Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:

- наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

- відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;

- наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

Бухгалтерський облік усіх операцій щодо виконання Державного бюджету України здійснюють органи Державного казначейства України. Цей облік повинен відображати всі активи та зобов'язання держави.

Реально процес виконання бюджету набагато складніший і більш деталізований.

На рівні бюджетної одиниці або розпорядника коштів бюджету (кінцевого споживача бюджетних коштів) досить чітко прослідковуються такі етапи:

- доведення обсягів бюджетних призначень;

- доведення гарантованих лімітів фінансування (виходячи зі ступеня реальної забезпеченості витрат джерелами фінансування), в межах яких бюджетна одиниця (розпорядник коштів) отримує право брати на себе фінансові зобов'язання виплати грошового утримання персоналу або з укладання угод та договорів з постачальниками та підрядниками;

- обсяги здійснених авансових платежів за укладеними договорами;

- сума рахунків, що пред'являються до сплати та обсяги інших необхідних виплат;

- сума коштів, що має бути виплачена після перевірки обґрунтованості пред'явлених рахунків - фактур, підтвердження оприбуткування товарно - матеріальних цінностей та обсягів виконаних робіт, нарахування заробітної плати та інших видів грошового утримання;

- сума фактичного перерахування бюджетних коштів з рахунку (списання за бюджетом, адекватне касовим витратам).

Але, оскільки планові показники, що лежать в основі сформованого бюджету, як правило, відрізняються від фактичного їх значення. Казначейство має займатися секвестрацією. (Секвестр - пропорційне зниження державних витрат за всіма статтями бюджету протягом часу, що залишається до закінчення поточного бюджетного року) [21].

У статті 54 Бюджетного кодексу [2] йдеться про секвестрування державного бюджету й передбачається, що такі ж повноваження надаються місцевим органам. У разі якщо за результатами місячного звіту про виконання загального фонду державного бюджету виявиться, що отриманих надходжень недостатньо для здійснення бюджетних асигнувань відповідно до бюджетних призначень з урахуванням граничного рівня дефіциту (профіциту), затвердженого законом про Державний бюджет України, Міністерство фінансів України встановлює тимчасове обмеження асигнувань загального фонду Державного бюджету України. Якщо квартальні звіти зафіксують нестачу надходжень на рівні понад 15 % бюджетного розпису на відповідний період Міністерство фінансів уповноважене підготувати зміни до державного бюджету стосовно секвестрації. Кабінет Міністрів України, розглянувши ці пропозиції подає до Верховної Ради України розроблений на їх основі проект закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України не пізніше двох тижнів з дня подання пропозицій Міністром фінансів України.

Верховна Рада України приймає рішення щодо зазначеного проекту закону стосовно скорочення видатків Державного бюджету України у двотижневий термін з дня відповідного подання Кабінету Міністрів України. До прийняття Верховною Радою України відповідного рішення видатки провадяться з урахуванням тимчасових обмежень бюджетних асигнувань, встановлених Міністерством фінансів України.

1.3 Класифікація видатків загального фонду Держбюджету України

Видатки Державного бюджету - це витрати держави на загальнодержавному рівні, які необхідні для виконання державою її функцій. Ці витрати виражають економічні відносини, на основі яких здійснюється використання централізованих коштів за напрямами, визначеними законом [13].

Напрями використання бюджетних видатків обумовлюються цілою низкою факторів, основними з яких є:

необхідність утримання державних установ;

рівень розвитку регіонів держави;

зв'язки видатків із загального державного бюджету з видатками з місцевих бюджетів;

форми надання бюджетних коштів;

інші фактори, які можуть мати вагоме значення залежно від конкретної економічної і політичної ситуації в державі.

Новий підхід запроваджено щодо класифікації видатків, який дозволяє визначити не лише сам факт використання міністерствами та відомствами бюджетних коштів, а й пов'язати ці видатки з виконанням програмних завдань держави та мірою відповідальності у цьому кожного відомства.

Запровадження нової функціональної класифікації видатків бюджету викликане необхідністю приведення її у відповідність до міжнародних стандартів статистики державних фінансів з метою забезпечення міжнародної порівнянності показників бюджету.

Нова класифікація видатків бюджету розроблена на основі класифікації функцій управління (КФУ), опублікованої статистичним відділом Організації об'єднаних націй. Класифікація має три рівні категорії (від 1 до 10), групи та класи. Категорії - це загальні цілі державного управління, а групи і класи описують засоби досягнення цих загальних цілей [21].

Державний бюджет на 2002 рік сформовано із застосуванням програмної класифікації видатків державного бюджету, кожен код якої відповідає коду нової функціональної класифікації видатків [6].

Наступним кроком стане запровадження програмної класифікації видатків місцевих бюджетів. Згідно наказу Міністерства фінансів України місцеві органи влади при складанні і виконанні місцевих бюджетів у 2002 році використовували тимчасову класифікацію видатків місцевих бюджетів (розроблену на основі функціональної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Мінфіну від 03.12.1997 р. № 265 із змінами та доповненнями) [6, 21].

Видатки бюджету класифікуються за чотирма ознаками:

Функціональна класифікація видатків бюджету (за функціями, з виконанням яких пов'язані видатки) (КФКВ).

Економічна класифікація видатків бюджету (за економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки) (КЕКВ).

Відомча класифікація видатків (за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів) (КВКВ).

Програмна класифікація видатків бюджету (КПКВ).

Функціональна класифікація здійснюється відповідно до основних функцій держави, які викладені у вигляді розділів видатків, з низкою підрозділів. Можна виділити три рівні функціональної класифікації:

- перший рівень - розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування. Наприклад, 0100 - загальнодержавні функції, 0200 - оборона, 0300 - громадський порядок, безпека та судова влада, 0400 - економічна діяльність, 0500 - охорона навколишнього природного середовища тощо;

- другий рівень - підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування в межах відповідних розділів. Наприклад, розділ “Економічна діяльність” - 0400, підрозділ “паливно-енергетичний комплекс” - 0430; Функціонування виконавчої влади - 010200; розділ “охорона здоров'я” - 0700, підрозділ “лікарні та санаторно-курортні заклади” - 0730;

- третій рівень - цільові видатки за конкретними напрямами діяльності головних розпорядників бюджетних коштів у межах відповідних підрозділів. Наприклад, розділ “Духовний та фізичний розвиток” - 0800; підрозділ “Культура та мистецтво” - 0820; конкретні напрямки діяльності головних розпорядників коштів: художні колективи, концертні та циркові організації - 0822; творчі спілки - 0824, заповідники - 0827 тощо [21].

Економічна класифікація видатків бюджету визначає конкретне спрямування коштів, тобто предметно-цільове їх призначення, і поділяється на:

поточні видатки (код 1000) - усі платежі бюджету, що передбачаються на поточні цілі;

капітальні видатки (код 2000) - платежі з метою придбання основного капіталу, створення державних запасів і резервів, землі і нематеріальних активів, а також капітальні трансферти;

нерозподілені видатки (код 3000) - це видатки з резервних фондів Кабінету Міністрів України та фондів непередбачених видатків Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та місцевих адміністрацій, виконкомів місцевих рад;

кредитування з вирахуванням погашення (код 4000) - платежі бюджетів усіх рівнів з метою проведення економічної політики, в результаті яких у них виникають фінансові вимоги до інших суб'єктів господарської діяльності. При застосуванні категорії кредитування обов'язковою умовою є виникнення зобов'язання щодо повернення коштів.

Кожний напрямок видатків має цільове призначення. Наприклад, поточні видатки (1000) за цільовим призначенням спрямовувати: на оплату праці працівників бюджетних установ - 1100; нарахування на заробітну плату - 1120; видатки на відрядження - 1140; оплату комунальних послуг та енергоносіїв - 1160. Капітальні видатки (2000): придбання основного капіталу - 2100; створення державних запасів і резервів - капітальний ремонт - 2200. Надання внутрішніх кредитів з вирахуванням погашення (код 4100) передбачає кредитування (мінус погашення) органів державного управління інших рівнів, державних підприємств, фінансових установ і включає надання внутрішніх кредитів (код 4110) та повернення внутрішніх кредитів (код 4120). Надання зовнішніх кредитів з вирахуванням погашення (код 4200) включає кредитування та платежі в рахунок його погашення, які надаються зарубіжним країнам, міжнародним організаціям, підприємствам, приватним особам: при цьому надання зовнішніх кредитів має код 4210; повернення зовнішніх кредитів - код 4220 [21].

Відомча класифікація видатків бюджету дає можливість здійснювати повний економічний аналіз і контроль за витрачанням бюджетних коштів. Вона засвідчує, якому міністерству, відомству спрямовуються кошти, тобто містить перелік головних розпорядників бюджетних коштів.

На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр формування і використання фінансових ресурсів розпорядниками бюджетних коштів.

Наприклад, код Міністерства освіти і науки України - 220, Міністерства фінансів України - 350, Антимонопольного комітету України - 601, Рахункової палати України - 651, Волинської обласної державної адміністрації - 773 тощо.

Відомча класифікація видатків бюджетів затверджується:

для Державного бюджету України - Міністерством фінансів України;

визначається відповідно до закону про Державний бюджет України (частина друга статті 22 Бюджетного кодексу України [2]);

для бюджетів самоврядування - міністром фінансів Автономної Республіки Крим, керівником місцевого фінансового органу і визначається відповідно до рішення про місцевий бюджет (частина третя статті 22 Бюджетного кодексу України [2]).

Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом і щорічно визначається у законі про Державний бюджет України відповідно до вимог частини третьої статті 38 Бюджетного Кодексу України [2].

Формування програмної класифікації видатків державного бюджету при складанні проекту закону про державний бюджет здійснюється за структурою кодування.

Обов'язковою умовою є прив'язка коду конкретної бюджетної програми до відповідного коду нової функціональної класифікації видатків бюджету, що забезпечить можливість автоматичного групування показників бюджетних програм за функціональною класифікацією.

У більшості випадків за базу визначення бюджетної програми беруться бюджетні призначення окремого головного розпорядника за функціональною класифікацією, аналізується його організаційна структура з метою визначення відповідальних виконавців та детально визначається мета бюджетної програми, яку необхідно досягнути, і завдання, які необхідно виконати для досягнення цієї мети за рахунок відповідного бюджетного призначення.

З метою поліпшення прозорості та контрольованості використання бюджетних коштів бюджетну програму, обсяг видатків на яку складає більше 1 - 1,5 відсотка загального обсягу видатків державного бюджету, доцільно розподілити на декілька менших бюджетних програм.

Програмна класифікація видатків державного бюджету щорічно уточнюється і перезатверджується шляхом встановлення бюджетних призначень у Закону про Державний бюджет України. Незмінною залишається лише структура коду програмної класифікації видатків.

1.4 Касове виконання Державного бюджету за видатками

Механізм касового виконання Державного бюджету за видатками у 2001 році регламентувався наказом Державного казначейства України №3 від 22 січня 2001 року [15]. Згідно з цим положенням розпорядникам І та ІІ ступеня відкриваються зведені особові рахунки для зарахування коштів без зазначення кодів функціональної класифікації видатків, що підлягають подальшому перерахуванню на особові та реєстраційні рахунки.

Особові рахунки - це рахунки, які відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам бюджетних коштів (крім розпорядників ІІІ ступеня) для зарахування коштів, що підлягають подальшому розподілу та перерахуванню конкретному розпорядникові (одержувачу) бюджетних коштів.

Реєстраційні рахунки - рахунки, які відкриваються в органах Держказначейства розпорядникам та одержувачам коштів Державного бюджету, для обліку операцій за коштами загального фонду бюджету.

Спеціальні реєстраційні рахунки - рахунки, які відкриваються розпорядникам коштів Державного бюджету всіх ступенів та одержувачам коштів Державного бюджету для обліку доходів і видатків, передбачених їх кошторисами в частині спеціального фонду.

Головні розпорядники бюджетних коштів:

міністри і керівники центральних органів виконавчої влади - по Державному бюджету;

керівники відділів обласних, міських, районних держадміністрацій - по місцевим бюджетам;

голови сільських і селищних рад - по сільським і селищним бюджетам [13].

Головним розпорядникам надано право розподіляти бюджетні кошти між розпорядниками нижчого рівня, а також витрачати їх на централізовані та інші заходи, на утримання апарату управління.

Розпорядники коштів ІІ ступеня - бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів для переказу розпорядникам ІІІ ступеня та безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Розпорядники коштів ІІІ ступеня - бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на одержання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету (надалі головні розпорядники коштів) до початку бюджетного року визначають мережу розпорядників коштів нижчого рівня на відповідній території (обласний рівень). Розпорядники коштів ІІІ ступеня та одержувачі повинні включатися до мережі головних розпорядників коштів, якщо вони отримуватимуть кошти безпосередньо від нього.

Не пізніше ніж за 15 днів до початку бюджетного року головні розпорядники коштів подають Державному казначейству України на паперових та електронних носіях підготовлену мережу за визначеною формою.

Розпорядники коштів ІІ ступеня подають управлінням на паперових та електронних носіях дані про мережу розпорядників коштів ІІІ ступеня та одержувачів у територіальному розрізі. Управління звіряють отримані дані з інформацією, що надійшла від Державного казначейства, узагальнюють отримані дані, групують за територіями (місто, район) та доводять на електронних носіях до відповідних відділень Державного казначейства.

На нижчому рівні органи Державного казначейства перевіряють відповідність даних, отриманих від вищого органу казначейства, переліку розпорядників бюджетних коштів та отримувачів, що безпосередньо обслуговуються у відповідному органі Державного казначейства.

Згідно з отриманими реєстрами та наявними коштами управління зараховує кошти на особові рахунки розпорядників ІІ ступеня для подальшого їх розподілу (для зарахування на реєстраційні рахунки самого розпорядника коштів та / або зарахування на реєстраційні рахунки розпорядника коштів ІІІ ступеня, або безпосередньо на реєстраційні рахунки одержувачів) [17].

Орган Державного казначейства надає клієнтам виписки з рахунків за результатами попереднього операційного дня або за запитом клієнта.

Розпорядники коштів ІІ ступеня протягом одного робочого дня після отримання виписок з особових рахунків, що підтверджують зарахування коштів, готують розподіл коштів та / або платіжне доручення на перерахування коштів. Відповідальність за несвоєчасний розподіл та надання платіжних доручень несуть відповідні розпорядники бюджетних коштів та одержувачі.

Органи Державного казначейства перевіряють відповідність указаних в отриманому розподілі коштів та / або в платіжному дорученні сум бюджетним призначенням та планам асигнувань, залишкам невикористаних розпорядниками коштів, наявності зареєстрованих зобов'язань та даним про розташування мережі [16].

Для оформлення документів на отримання зарплати, стипендії, допомоги, видатків на службові відрядження та інших коштів, які не можуть бути проведені безготівковою оплатою, розпорядники бюджетних коштів подають до органів Державного казначейства України заявку на видачу готівки.

Заявки на видачу готівки виписуються розпорядниками бюджетних коштів на осіб, з якими в них укладені договори про повну матеріальну відповідальність і які мають право отримувати і видавати кошти. У заявках на видачу готівки вказуються суми прибуткового податку з громадян, суми нарахувань до Фонду соціального страхування України, інші податки й обов'язкові платежі, які утримані та нараховані на фонд заробітної плати. При отриманні заробітної плати та прирівняних до неї платежів разом із заявкою на видачу готівки подаються платіжні доручення на перерахування сум прибуткового податку з громадян, сум нарахувань до Фонду соціального страхування України та сум страхових внесків до Пенсійного фонду України, інших податків і обов'язкових платежів, пов'язаних з виплатою заробітної плати та інших соціальних виплат.

У заявках на видачу готівки розпорядники бюджетних коштів відмічають наявність чи відсутність заборгованості зі сплати податків.

Після отримання готівки на продукти харчування, господарські товари та медикаменти до органів Державного казначейства України подаються документи, які підтверджують здійснені видатки та взяття на облік (при потребі) матеріальних цінностей (акт придбання матеріальних цінностей, прибуткова накладна, роздавальна відомість з підписами осіб, що отримали матеріальні цінності тощо). Підтвердні документи подаються протягом 3 - х робочих днів після придбання. При неподанні розпорядниками бюджетних коштів в установлені терміни документів органи Державного казначейства України припиняють видачу чеків на отримання готівки для придбання продуктів харчування, господарських товарів та медикаментів.

Грошові чекові книжки на отримання готівки в установах банків органами Державного казначейства України можуть передаватися розпорядникам бюджетних коштів за умови попередньої їх реєстрації в журналі реєстрації виданих чекових книжок із зазначенням номерів чеків та підпису особи, яка отримала чекову книжку [19].

З метою своєчасного отримання готівки в установах банків органи Державного казначейства України готують касові заявки для отримання готівки. Для цього за 55 днів до початку кварталу, що планується, розпорядники бюджетних коштів подають до органів Державного казначейства України, у яких їм відкриті реєстраційні (спеціальні реєстраційні) рахунки, касові заявки на отримання готівки, де вони звіряються з кошторисами доходів і видатків установ та узагальнюються. Зведена касова заявка передається до установ уповноважених банків не пізніше як за 45 днів до початку кварталу або в строки, установлені за угодою між органами казначейства та установами банків.

Органи Державного казначейства України визначають ліміти залишку готівки в касі для установ та організацій, яки ними обслуговуються.

При перерахуванні коштів на вкладні рахунки до органів Державного казначейства України подаються заявки на видачу готівки, платіжні доручення та реєстри.

1.5 Зарубіжний досвід казначейської системи виконання Державного бюджету

Держава може виконувати свої функції та завдання, передбачені Конституцією, якщо вона має у своєму розпорядженні достатньо бюджетних коштів. Практичну дієвість бюджетної системи у розрізі фінансового функціонування забезпечує касове виконання державного бюджету за доходами і видатками.

Світовий досвід переконує, що найефективнішим є формування і використання бюджетних коштів шляхом створення нової фінансової структури з відлагодженим механізмом виконання державного та місцевих бюджетів у вигляді казначейства. Головним призначенням національних казначейств є сприяння оптимальному управлінню державними фінансами шляхом забезпечення своєчасного та повного формування дохідної частини національних бюджетів усіх рівнів, цільового використання бюджетних коштів при одночасному зменшенні видатків на державне фінансування. При цьому, роль казначейства у виконанні бюджету може бути як пасивною (коли казначейство тільки виділяє ресурси бюджетним установам для виконання їх програм), так і активною (коли казначейство має право встановлювати обмеження на зобов'язання або оплату урядових видатків) [19].

Загалом структура і роль казначейства, принципи його організації в окремих країнах визначаються історичними і культурними особливостями, а також економічною ситуацією і розподілом повноважень між різними органами державної влади. У різних країнах на казначейство покладені особливі характерні функції. Сучасна світова практика свідчить, що існують казначейства з широкими функціями, які несуть відповідальність за розробку і проведення державної економічної та фінансової політики. До цієї групи відносяться казначейства Австрії, Великобританії, Кенії, Нової Зеландії, США тощо. У багатьох інших країнах функції казначейства дещо обмежені. Наприклад, відповідно до чинного законодавства Аргентини про фінансове управління і аудит суспільного сектора, в систему казначейства входять агенства, нормативи і процедури, що пов'язані зі збором надходжень, потоком платежів і зберіганням готівкових активів. Це означає, що казначейство не здійснює управління державним боргом [17].

У цілому з точки зору виконуваних функцій, які розкривають сутність казначейства, його можна розглядати у двох аспектах. Це:

по-перше, - касир держави; він приймає і оплачує витрати;

по-друге, - державний бухгалтер, головним завданням якого є :

а) попередження касових розривів між поступленнями і видатками бюджетних коштів;

б) розподіл ліквідних засобів між державними установами з тим, щоб вони могли у будь-який момент покрити витрати;

в) регулювання податкових пільг і виплат, врахованих (закладених) у бюджеті;

г) фінансування політики економічної та соціальної підтримки виробників і населення;

д) забезпечення повернення зовнішнього державного боргу;

е) погашення внутрішніх позик [15].

Керують касовим виконанням бюджету у різних країнах безпосередньо міністерство фінансів або спеціально створені державні органи, як, казначейство (Великобританія, Росія), адміністративно - бюджетне управління та мережа федеральних агенств (США), відділ бюджету при міністерстві фінансів (Швеція), бюджетне управління у складі міністерства у справах фінансів, промисловості і економіки (Франція).

У сфері муніципального управління касове виконання здійснюється двома шляхами:

“система єдиного казначейства” - коли держава керує муніципальними коштами. Як приклад можна навести Францію;

“система автономного управління” - коли цю функцію покладено на муніципалітет, як це організовано у Німеччині й Австрії.

Переваги “системи автономного управління” очевидні. Зокрема, за такої системи управління грошовими потоками держава мобілізує всі кошти та згідно розпису перераховує їх незалежно від надходжень. За цих умов значно підвищується ефективність управління грошовою масою, здійснюється чіткий розподіл функцій. При цьому спрощується процедура контролю за рухом грошових потоків, зменшуються фінансові ризики, усуваються касові розриви між надходженнями та видатками грошових коштів. Слід зазначити, що у режимі автономії фінансового управління кожен муніципалітет розглядається як незалежна одиниця. У випадку негативного балансу залучаються кошти банку, що тягне за собою сплату процентів.

Ознайомившись з викладеними в цьому розділі положеннями можна зробити наступні висновки.

Казначейство - це фінансовий орган, на який покладаються функції з касового виконання державного бюджету України. Завданнями казначейства є наведення порядку, забезпечення ефективного управління коштами державного бюджету, підвищення оперативності у фінансуванні видатків.

Наступним кроком після складання і затвердження Державного бюджету є виконання бюджету та контроль за його перебігом.

Під виконанням бюджетів слід розуміти забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів у цілому і за кожним джерелом, а також своєчасного, повного і безперервного фінансування передбачених бюджетами заходів. Виконання бюджету має за мету забезпечення поступлення доходів і фінансування видатків в межах затверджених бюджетів.

На сьогодні розроблена нова класифікація видатків бюджету складена на основі класифікації функцій управління, опублікована статистичним відділом ООН. Класифікація має три рівні категорії (від 1 до 10), групи та класи.

Видатки бюджету класифікуються за чотирма ознаками: функціональна, економічна, відомча та програмна класифікація видатків бюджету.

Механізм касового виконання Держбюджету за видатками з 2001 року регламентується наказом Державного казначейства України № 3 від 22 січня 2001 р. Згідно з цим положенням розпорядникам І та ІІ ступеня відкриваються зведені особові рахунки для зарахування коштів без зазначення кодів функціональної класифікації видатків, що підлягають подальшому перерахуванню на особові та реєстраційні рахунки.

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ КАСОВОГО ВИКОНАННЯ ВИДАТКІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ЗА МАТЕРІАЛАМИ КОВЕЛЬСЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО КАЗНАЧЕЙСТВА