Роль фінансів в умовах ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

РОЛЬ ФІНАНСІВ В УМОВАХ РИНКОВОЇ

ЕКОНОМІКИ



ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Фінансова система України

1.1 Поняття, сутність фінансів та їх функції

1.2 Фінансовий механізм

Розділ 2. Фінанси в умовах ринкової економіки

2.1 Необхідність фінансів

2.2 Проблеми фінансової системи України

Розділ 3. Проблеми фінансової стабілізації та напрямки їх вирішення

Висновки



ВСТУП

система фінансовий економіка ринковий

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Без них неможливе функціонування держави і діяльність юридичних та фізичних осіб, оскільки саме вони забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи досить складні відносини, що виникають при цьому. Головним їхнім призначенням є забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб'єкта підприємництва, кожної державної структури, а отже і суспільства загалом, достатніми для здійснення їх діяльності грошовими коштами.

Фінанси є фундаментальною підвалиною цивілізації. Як і держава, ринок, гроші, власність, релігія вони - ефективне знаряддя здійснення державної політики, спрямованої на забезпечення життєдіяльності суспільства, і насамперед процесів розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верства-ми населення, окремими господарськими структурами й територіями; усунення вад ринкових механізмів щодо розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами; заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці; антициклічне регулювання економіки; підтримання рівня зайнятості; стабі -лізацію економічного стану в державі. За умов побудови ринкової моделі еконо -міки дуже важливе значення має глибоке усвідомлення економічної природи й суті фінансів, їхньої об'єктивної необхідності,зв'язку з іншими економічними категоріями і ролі в економічній системі держави.

В умовах ринкової економіки роль фінансів істотно зросла, від фінансового стану підприємства залежить його становище на ринку, конкурентоспроможність, виживаність і перспективи.

Показники фінансової системи є надійним індикатором стану національної економіки в цілому,тому що якраз в цій сфері прямо чи опосередковано відображаються усі найважливіші аспекти господарської діяльності,структура виробництва,ефективність діяльності окремих галузей,державне регулювання економіки тощо. 

В умовах товарно-грошових відносин прямий, у натурально-речовій формі, розподіл створеного суспільного продукту неможливий, задоволення потреб відтворення як на загальнодержавному рівні, так і на рівні окремих юридичних осіб, окремих громадян відбувається за допомогою грошей, шляхом створення цільових грошових фондів у відповідних ланках народногосподарського організ- му. Саме цим визначається суть фінансів та їхнє місце в системі виробничих відносин ринкової економіки.

Окремі складові фінансової системи, тобто підсистеми, мають конкретне функціональне призначення в обслуговуванні відтворювальних процесів в еконо -міці. Проте кінцева мета їхнього впливу єдина - створення умов економічного зростання і забезпечення на його основі підвищення суспільного добробуту.



РОЗДІЛ 1.ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

1.1 Поняття, сутність фінансів та їх функції

Ключовими вартісними економічними категоріями ринкової економіки є "гроші", "ціна", "прибуток" і "фінанси". Спільними для них є щонайменше дві важливих обставини: по-перше, їхнє існування пов'язане з дією товарно-грошових відносин і, отже, з необхідністю здійснювати в грошовій формі розподіл і перерозподіл матеріальних і духовних благ, створюваних і накопичуваних у суспільстві; по-друге, кожна з них міцно пов'язана з усіма іншими й водночас кожна виражає специфічні, притаманні лише їй сторони економічних (виробни-чих) відносин.

Фінанси-це сукупність грошових відносин,які виникають у суб 'єктів господа- рської діяльності і держави з приводу розподілу та перерозподілу вартості ВВП з метою формування фінансових ресурсів та їх використання для задоволення суспільних потреб та інтересів.

Фінанси - це система певних економічних відносин, за допомогою яких у грошовій формі шляхом формування й використання спеціальних (централізо- ваних і децентралізованих) цільових фондів у суспільстві здійснюються процеси розподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту і національ- ного доходу з метою досягнення завдань соціально-економічного розвитку, що стоять перед суспільством. Дуже важливим для розуміння фінансів як економіч- ної категорії є чітке розрізнення між поняттями "гроші" та "фінанси". На жаль, на практиці це робиться далеко не завжди. Якщо гроші - це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, товар, у якому виражається вартість усіх інших товарів, то фінанси - це певні економічні відносини, що здійснюються за допомогою грошей.

Фінанси виражають грошові відносини які виникають між:

а)підприємствами в процесі придбання та реалізації товарів;

б)Між державою підприємством при сплаті останнім податків;

в)Підприємствами і фізичними особами,при одержанні заробітної плати та при сплаті ними податків;

г)окремими ланками бюджетної системи(Пр.:між центральним бюджетом та місцевим бюджетом);

д)між підприємствами та банками в процесі розрахунків з постачальниками,отримання та повернення кредитів,тощо.

За матеріальним змістом фінанси - це фонди грошових коштів цільового призначення,які є матеріальними носіями фінансових відносин і у сукупності представляють фінансові ресурси країни.

Економічна роль фінансів у ринковій економіці надзвичайно велика. Функціонування фінансів забезпечується через фінансову систему. Показники фінансової системи є головним індикатором її стану. Система створення та вико-ристання фондів грошових ресурсів разом з розгалуженою мережею фінансових установ являє собою фінансову систему. На практиці ця система включає різноманітні фінансові інститути, які суспільство використовує з метою забезпе-чення кругообігу фінансових ресурсів різної цілеспрямованості, і поділяється на: державні фінанси; фінанси підприємств і організацій; фінанси населення. Фінансова діяльність будь-якого суб'єкта проявляється у формуванні доходів і здійсненні витрат. Під доходами розуміють отримання в результаті певної діяльності надходження грошових коштів. За стадіями формування розрізняють первинні доходи,що отриманні в процесі первинного розподілу доданої вартості(заробітна плата,прибуток,тощо). Та вторинні,які формуються в наслідок перерозподілу первинних доходів(податки,внески до пенсійного фонду,тощо). За методами формування виділяють продуктивні доходи-від певної продуктивної діяльності та доходи від продажу,та використання майна. Під витратами розуміють використання грошових коштів,що є в розпорядженні того чи іншого суб'єкта на даний момент з метою задоволення певних потреб. Витрати можуть здійснюватись за рахунок отриманих доходів чи наявних фінансових ресурсів.

Отже, головною ознакою що визначає сутність і форму функціонування фінансів є рух грошових потоків у якому відображаються фінансові відносини і фінансова діяльність.

Фінанси виконують дві основні функції:

- розподільчу;

- контролюючу.

Розподільча функція полягає в тому,що фінанси є інструментом вартісного розподілу. Їх призначення полягає у розподілі та перерозподілі вартості ВВП в грошовому виразі між різними суб'єктами господарювання та напрямами цільового використання. Розподіл вартості ВВП здійснюється в декілька етапів:

1) Первинний розподіл-це розподіл доданої вартості і формування первинних доходів суб'єктів зайнятих в створенні ВВП. Первинним доходом на цьому етапі у громадян,що працюють у сфері матеріального виробництва є заробітна плата.

2) Перерозподіл - полягає у створенні й використанні централізованих фондів (державного та місцевих бюджетів пенсійного фонду тощо). Він здійснюється у два етапи:

-у вигляді податків вилучається частина доходів одних суб'єктів і формуються централізовані фонди.

- використання централізованих фондів і формування окремих суб'єктів. На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи (заробітна плата громадян що працюють у бюджетній сфері, які також підлягають розподілу оскільки ці особи сплачують податки) так і вторинні доходи у вигляді різних виплат із централізованих фондів фізичними особами (пенсії,стипендії тощо) та виділення юридичним особам (субсидії,дотації тощо).

Об'єктами розподілу виступають:

1) валовий внутрішній продукт, тобто вартість кінцевих продуктів (благ), вироблених на території певної країни резидентами даної країни за певний період часу (переважно за рік);

2) національне багатство, тобто сукупність створених та нагромаджених благ, якими володіє суспільство, а також природні ресурси, залучені в економічний оборот. Національне багатство залучається у розподільчі процеси лише у виняткових випадках (війни, катастрофи, стихійні лиха тощо);

3) національний дохід, тобто знов створена вартість (валовий внутрішній продукт за мінусом вартості засобів виробництва та предметів праці, спожитих в процесі виробництва), коли відбувається утворення так званих основних або первинних доходів. Їх сума дорівнює національному доходу.

Перерозподіл національного доходу пов'язаний з міжгалузевим та територіальним перерозподілом коштів в інтересах найбільш ефективного та раціонального використання доходів та накопичень підприємств та організацій; наявністю поряд з виробничою невиробничої сфери, де національний дохід не створюється (освіта, охорона здоров'я, соціальне страхування та соціальне забезпечення, управління); перерозподілом доходів між різноманітними соціальними прошарками населення. В перерозподілу утворюється вторинний або похідний дохід. До його складу входять доходи, що отримуються в галузях невиробничої сфери, податки (прибутковий податок з громадян тощо). Таким чином, саме через розподільчу функцію реалізується специфічне суспільне призначення фінансів - забезпечення кожного суб'єкта господарювання необхідними йому фінансовими ресурсами. Суб'єктами пр фінансовому розподілі виступають: держава, підприємства,організації, населення.

Контрольна функція фінансів обумовлена об'єктивно притаманною їм здатністю кількісно відображати рух фінансових потоків і забезпечувати контроль за дотриманням пропорцій в розподілі валового внутрішнього продукту, правиль-ністю формування, розподілу та використання фінансових ресурсів держави і суб'єктів господарювання.

Сутність контрольної функції полягає в тому, що фінанси- це інструмент контролю за діяльністю суб'єктів обмінно-розподільних відносин.Рух грошових потоків відображає обмін,розподіл і перерозподіл вартості і тому об'єктивно вимагає контролю.

Контрольна функція спрямована на виконання таких завдань:

1)Пошук резервів збільшення доходів,підвищення рентабельності та платоспроможності.

2)Своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання бюджетом,банками та ін..

3)Мобілізація фінансових ресурсів в обсязі необхідному для фінансування виробничого і соціального розвитку.

4)Збільшення власного капіталу.

5)Ефективний цільовий розподіл та використання фінансових ресурсів.

Об'єктом фінансового контролю є фінансова діяльність підприємницьких структур, бюджетних установ та організацій,що здійснюють фінансову діяльність. Предметом контролю є фінансові операції пов'язані зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів.

Фінансовий контроль ґрунтується на таких принципах:

1)Достовірності фактичної інформації.

2)Завчасного здійснення контролю з метою запобігання відхилень фактичного фінансового процесу від встановлених норм.

3)Безперервності, регулярності і систематичності.

4)Відповідальності яка передбачає відповідальність контролюючих органів за ефективне функціонування системи фінансового контролю.

Видами фінансового контролю є :

1)Загальнодержавний фінансовий контроль,який проводиться органами державної влади та управління(податкові органи, казначейство та ін.).

2) Внутрішньгосподарський фінансовий контроль, який проводиться фінансовими службами підприємства.

3) Не залежний фінансовий контроль, що здійснюється аудиторськими фірмами.

Важлива ознака фінансового контролю - його метод. Визначають такі головні методи фінансового контролю, як ревізія, тематична перевірка, обстеження, безперервне відстеження фінансової діяльності тощо. Оскільки спектр функцій фінансів значно ширший, до зазначених вище можна додати ще низку функцій, які виконують фінанси, а саме:

- мобілізація фінансових ресурсів;

- функція регулювання;

- індикативна функція;

- стабілізація умов для соціально-економічних відносин.

Подібною до розподільної функції є функція мобілізації фінансових ресурсів, яка полягає в тому, що за допомогою фінансового механізму суб'єкти діяльності залучають кошти з метою створення статутного капіталу, резервних фондів підприємств, місцевих бюджетів, бюджету держави, позабюджетних доходів, а також доходів населення.

В умовах переходу на ринкові відносини фінансовий контроль спрямовується на забезпечення динамічного розвитку суспільного та приватного виробництва, прискорення НТП, всебічне поліпшення якості виробництва у всіх ланках народного господарства. Він охоплює виробничу і невиробничу сфери. Спрямо-ваний на підвищення економічного стимулювання, раціональне та дбайливе витрачання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів та природних багатств, скорочення невиробничих витрат та збитків, запобігання безгосподарності та марнотратства.

Одне з найважливіших завдань фінансового контролю - перевірка точного дотримання законодавства з фінансових питань, своєчасності та повноти виконання фінансових зобов'язань перед бюджетною системою, податковою службою, банками, а також взаємних зобов'язань підприємств та організацій з розрахунків та платежів.

Контрольна функція фінансів має прояв через багатогранну діяльність фінансових органів. Працівники фінансової системи та податкової служби здійснюють контроль в процесі фінансового планування, при виконанні дохідної та витратної частин бюджетної системи.

У ринковій економіці спектр виробничих відносин, що відображається у фінансах, виходить за межі розподілу лише як фази суспільного відтворення. Він охоплює передусім розподіл відповідної частини національного багатства, що являє собою державну власність, між відносно відокремленими державними підприємствами, установами, організаціями. Між відповідними юридичними особами (господарські товариства різних організаційно-правових форм функціонування - акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо), а також фізичними особами (громадянами) розподілена та частина національного багатства, що є приватною (груповою та особистою) власністю. Ці розподільні відносини виражаються у створенні й використанні статутних капіталів підприємств різних форм власності, інших грошових фондів, що перебувають у їхньому розпорядженні, особистих фондів громадян, що включають і заощадження.

Фінансові відносини охоплюють усі фази процесу відтворення, тобто виробниц-тво, розподіл, обмін, споживання. Природно, що друга фаза суспільного відтворення найбільш насичена відносинами розподілу. В процесі розподілу сукупного суспільного продукту він має бути розподілений на засоби виробниц-тва (основні та оборотні) і предмети споживання. Від того, наскільки правильно будуть вибрані пропорції цього розподілу, залежать темпи економічного зростан-ня, ефективність суспільного виробництва. Національний дохід розподіляється на фонд споживання і фонд нагромадження, і від цього розподілу залежать темпи зростання економіки й народного добробуту, становище окремих класів і соціальних груп у суспільстві.

На інших стадіях суспільного відтворення також є розподільні і, отже, фінансові відносини. Це положення дуже важливе для правильного з'ясування ролі фінансів в економіці виробничої сфери; воно протягом десятиріч панування командно-адміністративної системи в нашій країні нехтувалося і практично не визнавалося.

Вже на стадії виробництва кошти, які є у власності підприємства або, якщо мова йде про державне підприємство, належать йому на правах повного господарчого відання, мають бути розподілені для створення фонду основних засобів, фонду оборотних засобів, які на практиці звуться відповідно основними та оборотними коштами. Зробити це підприємство мусить таким чином, щоб були створені найсприятливіші умови для ефективного господарювання. Наприклад, якщо товариство з обмеженою відповідальністю, створивши мале підприємство, вкладає (авансує) всі кошти свого статутного капіталу в будівництво виробничого корпусу і на закупівлю необхідного обладнання, не створивши необхідних запасів сировини, матеріалів, то воно за таких умов просто не зможе розпочати випуск продукції. Фонд основних засобів має бути розподілений, у свою чергу, на кошти, які вкладаються на спорудження будівель, споруд, під'їзних шляхів та ін., що зветься пасивною частиною основних засобів, і такі, які йдуть на придбання і монтаж машин та устаткування або вкладаються у так звану активну частину основних засобів. У процесі авансування у виробництво оборотних коштів вони мусять бути розподілені таким чином, щоб за їх рахунок можна було створити необхідні запаси предметів праці (оборотні засоби) і щоб певна частина цих коштів була в розпорядженні підприємства для обслуговування його діяльності у сфері обігу, тобто в запасах готової продукції і в розрахунках (засоби обігу). Не викликає жодного сумніву, що оптимальність розподілу основних і оборотних коштів між відповідними елементами основних і оборотних засобів має неабиякий вплив на ефективність виробництва. Здійснення такого розподілу - це важливий елемент фінансової діяльності підприємств.На стадії обміну здійснення актів купівлі-продажу саме собою не може належати до фінансових відносин, бо, як було сказано вище, останні не охоплюють еквівалентні обмінні операції. Наприклад, якщо підприємство А купує У підприємства Б сировину й передає продавцеві гроші згідно з її вартістю, то в результаті фонди оборотних коштів у продавця і покупця залишаються сталими, не збільшуються і не зменшуються у жодного з них. Та коли при актах купівлі-продажу відшкодування грошей покупцями не збігається за часом з моментом переходу товару в їхню власність (а така ситуація найтиповіша для сучасних товарно-грошових відносин), то у одного з контрагентів з'являється фонд грошових коштів у вигляді кредиторської заборгованості. Якщо покупець авансує продавця через попередню оплату товару, то цей фонд створюється у продавця, а якщо покупець має заборгованість за отриманий товар, то цей грошовий фонд з'являється у нього. У цих випадках відбувається перерозподіл грошових коштів між суб'єктами ринкових відносин і між ними виникають певні фінансові відносини, які регулюються чинним законодавством.

На стадії споживання перерозподільні відносини й відповідні їм фонди грошових коштів можуть виникати у зв'язку з відкладанням попиту, розривом між платоспроможним попитом і пропозицією товарів і послуг, а також з інших причин.

Фінансова система України, як і будь-якої іншої держави з ринковими умовами функціонування економіки, поєднує в собі централізовані (державні) фінанси й децентралізовані фінанси - фінанси підприємств і галузей народного господарства, фінанси населення. У складі децентралізованих фінансів (а це, насамперед, фінанси підприємств промисловості, будівництва, транспорту, торгівлі, сфери побутових та інших послуг різних форм власності) найбільшу питому вагу мають фінанси промисловості. І це не випадково. Ця галузь матеріального виробництва в Україні дає щорічно найбільшу частину валового суспільного продукту. В ній зайнято близько 50 відсотків трудових ресурсів країни і 60 відсотків основних виробничих засобів. Причому 80- 85 відсотків дохідної частини державного бюджету - основної ланки централізованих фінансів України - щорічно формується (прямо чи опосередковано) за рахунок продукції, що створюється саме на промислових підприємствах різних організаційних форм і різних форм власності.

Форми і методи організації фінансів промисловості покладені в основу організації фінансів інших галузей народного господарства з урахуванням особливостей їх технології та економіки.

Використання фінансів дає змогу підприємствам виробничої сфери забезпечувати вирішення виробничих і соціально-економічних проблем свого функціонування. При цьому сфера фінансових відносин підприємств включає в себе відносини:

? між підприємством і його засновниками (власниками) з приводу формування статутного капіталу (наприклад одержання коштів з державного бюджету, емісія акцій, надходження пайових внесків тощо);

? між підприємством і державою у межах законодавства про оподаткування, соціальне страхування, формування загальнодержавних цільових грошових фондів (бюджетних та позабюджетних);

? між підприємством і банками з приводу одержання й повернення кредитів, а також сплати процентів за користування ними;

? між підприємством та його постачальниками й покупцями з приводу виконання господарських договорів і зобов'язань;

? усередині підприємства - з приводу розподілу прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати податків та обов'язкових платежів;

? між підприємством у цілому та його підрозділами з приводу розподілу коштів на формування фондів основних і оборотних засобів;

? між підприємством і його працівниками з приводу створення фонду оплати праці, матеріального заохочення та ін.

Організація всіх вищезгаданих відносин базується на формуванні і русі фінансових ресурсів підприємств, їх ефективному використанні.

1.2Фінансовий механізм

Фінанси як об'єктивна економічна категорія існують незалежно від волі людей і є інструментом впливу на виробничо-торговельний процес суб'єктів господа-рювання. Цей вплив здійснюється через фінансовий механізм.

Фінансовий механізм є складовою частиною господарського механізму в державі, проте це специфічна складова, яка значною мірою визначає характер не лише господарського механізму зокрема, а й економічної системи в цілому. Специфічність його полягає в тому, що за допомогою фінансів визначається кінцевий результат усієї господарської діяльності в державі.

Формування й використання фондів фінансових ресурсів для задоволення загальнодержавних потреб, а також потреб підприємницьких структур і населення здійснюється на основі відповідних нормативних актів, які слугували б основою для розробки методичних положень. Методичні положення визначають техніку мобілізації й використання цих ресурсів, обов'язки суб'єктів, що беруть участь у цих процесах тощо.

Призначення фінансового механізму зводиться до двох основних функцій - фінансового забезпечення й фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі. Слід зауважити, що вказані функції є повною теоретичною абстракцією. За наявного досвіду фінансове забезпечення одночасно виконує функцію регулювання так само, як регулювання може здійснювати функцію фінансового забезпечення.

Кількісна та якісна характеристики фінансового механізму визначаються тим, яка величина фінансових ресурсів зосереджується й витрачається на відповідних рівнях господарського управління та якою є технологія їх зосередження й витрачання. Тут дуже важливо правильно вибрати саму техніку цих процесів, тобто суб'єкт і об'єкт зосередження і витрачання фінансових ресурсів, показники, ставки, норми, строки, санкції, пільги, тобто увесь інструментарій здійснення руху фондів грошових засобів.

Так, фінансове забезпечення здійснюється шляхом використання методів бюджетного фінансування, самофінансування, кредитування тощо. Кожний із цих методів має свою особливість практичного застосування. При бюджетному фінансуванні враховуються умови визначення обсягів фінансування, періодич-ність передачі коштів, норми певних видів витрат тощо. При кредитуванні визначаються умови надання кредитів, гарантії і терміни їх повернення, окупність і ефективність кредитів. При самофінансуванні проводяться розрахунки доціль-ності й ефективності витрачання власних коштів, форми їх мобілізації тощо.

Проте фінансове забезпечення має й інші аспекти свого здійснення. Для того щоб профінансувати відповідні заходи або програми, необхідно відпрацювати й законодавчо встановити форми мобілізації ресурсів за допомогою податків, збо-рів, інших платежів. Це дуже важлива складова фінансового механізму в цілому. Вона є самостійною ланкою господарського механізму і називається податковим механізмом. Проте, на нашу думку, і зосередження коштів, і їхнє використання - це єдиний фінансовий механізм.

Фінансове регулювання - це метод здійснення державою функцій управління економічними й соціальними процесами при використанні фінансів. Використо-вуючи фінанси, держава шляхом встановлення форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх використання стимулює або локалізує ті чи інші явища й процеси в державі. Так, надаючи капітал на розвиток економіки, держава стимулює розвиток таких виробництв, які в умовах ринку не можуть забезпечити свій розвиток за рахунок власних ресурсів. Аналогічно при розробці методів мобілізації ресурсів шляхом диференціації ставок і пільг досягається прискорення або стримування розвитку окремих виробництв, робіт і послуг.

Фінансовий механізм у цілому - це принципова схема практичного використа-ння фінансів в економіці держави, їх впливу на відповідні процеси. Водночас він має свої відмінності щодо практичного застосування на рівні держави, підприєм-ницької структури, фінансового інституту чи групи громадян.

Фінансовий механізм - це сукупність форм і методів, за допомогою яких забезпечується здійснення розподілу, перерозподілу, контролю фінансів; створення, мобілізація і використання децентралізованих і централізованих грошових доходів, фондів і резервів.

Фінансовий механізм - найважливіша частина господарського механізму. Він являє собою систему фінансових важелів, що забезпечують організацію, планування і стимулювання використання фінансових ресурсів. До структури фінансового механізму входять п'ять взаємозалежних елементів:

- фінансові методи;

- фінансові важелі;

- правове забезпечення;

- нормативне забезпечення;

- інформаційне забезпечення.

Фінансові методи - це способи впливу фінансових відносин на господарський процес. Цей вплив здійснюється через управління рухом фінансових ресурсів, порівняння витрат і результатів, матеріальне стимулювання і відповідальність за ефективне використання грошових фондів. Фінансові методи становлять основу фінансового механізму, до них відносять: планування і прогнозування, інвестування, кредитування і самокредитування, оподаткування, матеріальне стимулювання і відповідальність, страхування, заставні, трансфертні, трастові операції, оренду, лізинг, факторинг та ін. Дія фінансових методів виявляється в утворенні й використанні різних грошових фондів.

Фінансовий важіль є прийомом дії фінансового методу. У фінансовому механізмі важливу роль відіграють такі фінансові важелі: прибуток, дохід, амортизаційні відрахування, фінансові санкції, ціни, орендна плата, дивіденди, відсоткові ставки за позиками, депозитами і облігаціями, інвестиції, валютні курси та ін.

Ефективність і дія фінансового механізму залежать від правового і нормативного забезпечення. До правового забезпечення входять законодавчі акти, постанови, накази та інші правові документ органів управління. Нормативне забезпечення функціонування фінансового механізму становлять інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки і роз'яснення.

Інформаційне забезпечення складається з різного роду фінансово-економічної інформації. До такої інформації передусім відносять дані про фінансовий стан суб'єктів господарювання, фінансові процеси на внутрішньому і міжнародному ринках. Наявність надійної ділової інформації дає можливість швидко приймати фінансові та комерційні рішення, які забезпечують максимізацію прибутку.

Таким чином, фінансовий механізм є найдинамічнішою частиною фінансової політики. Він швидко реагує на всі особливості поточного стану в економічній і соціальній сферах країни. Виходячи з того, що держава через фінансовий механізм здійснює свою діяльність у галузі фінансів, можна виділити директив-ний фінансовий механізм і регулюючий.

- Директивний фінансовий механізм розробляється для фінансових відносин, у яких держава бере участь безпосередньо. До нього, як правило, входять подат-ки, державний кредит, витрати бюджету, бюджетне фінансування, організація бюджетного устрою і бюджетного процесу, фінансове планування. У цьому разі держава детально розробляє обов'язкову для всіх учасників систему організації фінансових відносин. У багатьох випадках директивний фінансовий механізм може поширюватися на фінансові відносини, у яких держава не бере участі. До таких відносин належать ті, які мають велике значення для реалізації усієї фінансової політики (наприклад, ринок корпоративних цінних паперів), або одна зі сторін цих відносин - агент держави (наприклад, фінанси державних підприємств).

- Регулюючий фінансовий механізм розробляється для конкретного сегмента фінансових відносин, який прямо не зачіпає інтересів держави. Такого роду фінансовий механізм характерний організації фінансових відносин на приватних підприємствах.

У цьому разі держава встановлює загальний порядок використання фінансових ресурсів, що залишаються на підприємстві після сплати податків і обов'язкових платежів, а підприємство самостійно розробляє форми, види грошових фондів і напрями їхнього використання.

Фінансовий механізм за ринкових умов потребує чіткої взаємодії всіх його складових. У процесі фінансового планування й прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів,які створюватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, що будуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення. Фінансове планування повинно базуватися на достовірній інформації ,передусім на правильно визначених макроекономічних показниках. Водночас фактичного виконання прогнозних показників потребують наявні фінансові норми, стимули, санкції, що мають хороше юридичне й наукове підґрунтя. Важливого значення при функціонуванні фінансового механізму набуває система фінансових норм і нормативів. Наявні фінансові норми за методом їх формування умовно можна розподілити на чотири групи. До першої належать норми, що централізовано затверджуються органами законодавчої та виконавчої влади ? ставки заробітної плати, розмір стипендії, ставки податків, деяких видів зборів і відрахувань. До другої групи належать норми, що уповні ґрунтуються на матеріальних потребах. Це норми витрат на харчування в дошкіль-них та інших закладах освіти. Третю групу складають норми, що визначаються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, це зокрема, норми значної частини витрат бюджетних установ тощо.

Четверту групу складають фінансові нормативи, що використовуються на загальнодержавному рівні й характеризують пропорції економічного та соціаль-ного розвитку. Важливою складовою фінансового механізму є також стимули, спрямовані на забезпечення своєчасного й повного надходження коштів до бюдже-ту, найекономнішого й найефективнішого їх використання, що припускає застосування як матеріального заохочення, так і економічних санкцій. Система стимулювання у складі нині діючого фінансового механізму включає в основному, різні санкції за неповне й несвоєчасне надходження коштів до бюджету, не економне й не ефективне використання бюджетних асигнувань. Досвід розвитку економіки в умовах ринку в багатьох зарубіжних країнах підтверджує, що стабіль-ність економічного зростання й підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових.

За допомогою фінансового механізму здійснюється широкомасштабний розпо-діл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього продукту відповідно до основних положень фінансової політики. На стадії фінансового планування й прогнозування визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки й соціальної сфери. Показники прогнозних розрахунків є основою для приведення в дію відповідних стимулів та інструментів у формі різноманітних пільг, санкцій або обмежень, які забезпе-чують розвиток держави в заданому напрямку. Це можуть бути пільги з оподатку-вання, пільгове кредитування або надання дотацій на покриття збитків тощо. Можуть застосовуватися також фінансові інструменти, що обмежують ту чи іншу форму діяльності. Це штрафи, відміна пільг, додаткове оподаткування тощо. Фінансовий механізм характеризують узагальнюючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створюється в державі, обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні - це величина витрат бюджету держави на одного жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим тощо. Фінансові показники дають змогу визначити дієвість фінансового механізму.

Важливими елементами фінансового механізму є фінансові нормативи, ліміти й резерви. Нормативи характеризують повний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів. Ліміти є певними обмеженнями на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина. Резерви мають нейтралізувати вплив непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.

Фінансовий механізм спрацьовує ефективно, якщо функціонують усі його складові. Застосовуючи їх, держава може спрямовувати економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно до потреб громадян. Цього досягають завдяки створенню фондів фінансових ресурсів.

Практичне використання фінансового механізму безпосередньо пов'язане з цілеспрямованою діяльністю держави щодо управління фінансами.Управління містить у собі ряд функціональних елементів: прогнозування, планування, оперативне управління, регулювання і контроль. Усі ці елементи забезпечують проведення фінансової політики в поточній діяльності державних органів, юридичних осіб і громадян.

Об'єктами управління є:

- грошовий обіг як рух суспільних фондів у грошовій формі в процесі відтворення;

- кругообіг капіталу, що охоплює його авансування, використання у виробництві, реалізацію виготовленого товару і повернення капіталу до вихідної форми;

- фінансові ресурси і їхні джерела у вигляді грошових фондів, що використовуються для забезпечення безперебійного функціонування і розвитку виробництва, соціально-культурної сфери;

- фінансові відносини, які виникають між підприємствами і державними устано-вами, а також відносини між торговими, комерційними й іншими структурами.

Суб'єктом управління фінансами є перший керівник підприємства, планово-фінансова служба, фінансові менеджери. Управління фінансами на рівні держави здійснюється системами законодавчої і виконавчої влади. В Україні це Верховна Рада, Президент і Кабінет Міністрів України. Безпосередньо оперативне управління фінан-сами покладене на Міністерство фінансів і підзвітні йому регіональні та місцеві органи. Найвищий орган законодавчої влади - Верховна Рада затверджує держав-ний бюджет і регулює найважливіші відносини у фінансовій діяльності. Це здійснюється через прийняття законів із фінансових питань.

Кабінет Міністрів України формує і здійснює фінансову та грошово-кредитну політику, розробляє і подає Президенту України проект державного бюджету, організовує його виконання, приймає рішення про випуск державних внутрішніх позик, здійснює грошову емісію.

Міністерство фінансів бере участь у розробленні балансу фінансових ресурсів, організовує роботу зі складання проекту державного бюджету, контролює випуск і обіг цінних паперів, бере участь у роботі органів управління фондових бірж. У системі Міністерства фінансів функціонують державна контрольно-ревізійна служба і Державна податкова адміністрація України, їх очолюють голови, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Основне завдання контрольно-ревізійної служби - здійснення державного контролю за використанням коштів і матеріальних цінностей, їхнім збереженням, станом та достовірністю бухгалтерського обліку і звітності. Державна податкова адміністрація головним завданням вважає забезпечення відповідності законодавства про податки, повний облік усіх платників податків, здійснення контролю і забезпечення правильності розрахунку й сплати податків, контроль за законністю здійснення валютних операцій.

Державне казначейство здійснює оперативне управління видатками державного бюджету. Казначейство також збирає, обробляє й аналізує інформацію про стан державних фінансів, надає найвищим законодавчим і виконавчим органам державної влади звітність про фінансові операції уряду і стан бюджетної системи.

Єдину грошово-кредитну політику і регулювання грошового обігу здійснює Національний банк України.На підприємствах фінансами управляють без посеред-ньо фінансові служби.Головне завдання працівників фінансових служб підприєм-ства полягає у якнайповнішій практичній реалізації функцій фінансів.

Таким чином,до управління фінансами входить проведення загальної фінансової політики держави, здійснення функцій планування та координації фінансових ресурсів, розробка фінансового законодавства, розробка бюджету,збір податків, випуск позик,управління державним боргом. Упершу чергу комплексне управління фінансами здійснюється шляхом застосування механізму планування.



РОЗДІЛ 2. ФІНАНСИ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

2.1 Необхідність фінансів

Економічна роль фінансів у ринковій економіці надзвичайно велика. Функціонування фінансів забезпечується через фінансову систему. Показники фінансової системи є головним індикатором її стану. Отже, фінанси - це "кровоносна система" будь-якої економіки.

Система створення та використання фондів грошових ресурсів разом з розгалуженою мережею фінансових установ являє собою фінансову систему. На практиці ця система включає різноманітні фінансові інститути, які суспільство використовує з метою забезпечення кругообігу фінансових ресурсів різної цілеспрямованості, і поділяється на: державні фінанси; фінанси підприємств і організацій; фінанси населення.

Державні фінанси - це система фондів грошових ресурсів, зосереджених у руках держави й призначених для забезпечення виконання властивих їй функцій та сукупність форм і методів, за допомогою яких ці функції реалізуються. Держава через систему фінансів (державний бюджет, державне страхування) перерозпо-діляє частину національного доходу з метою регулювання економічних процесів розвитку виробництва, розв'язання соціальних проблем, проблем окремих регіо-нів, розвитку зовнішньоекономічних відносин.

Фінанси підприємств і організацій - це грошові ресурси, що забезпечують процес формування і використання доходів первинної виробничої структури, регулюють розподільчі відносини на рівні мікроекономіки. Вони передусім набувають форми основних та оборотних виробничих фондів (капіталу) й прибутку. Фінанси підприємств об'єднують фінанси всіх суб'єктів господарської діяльності та індивідуальних власників, фінанси кооперативних підприємств, державних підприємств, акціонерних компаній. Вони забезпечують кругооборот і оборот фондів (капіталу) й відображають взаємовідносини з державним бюджетом, податковими органами, банками й страховими компаніями та іншими установами фінансово-кредитної системи.

Фінанси населення - це грошові фонди, що формуються у жителів країни з доходів, отриманих від трудової, господарської та іншої діяльності, або із спадщини. Вони виражають сукупність грошових відносин, що виникають навколо акумуляції й використання заощаджень, страхових та пенсійних фондів для потреб нагромадження.

Названі вище підсистеми фінансів перебувають у тісному взаємозв'язку. Саме з грошових надходжень від підприємств і населення формуються державні фінанси через податковий, страховий, митний механізм. У свою чергу, державні фінансові ресурси значною мірою повертаються населенню та підприємствам у вигляді різних виплат (заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій та інвести-цій). Фінанси підприємств і населення також пов'язані між собою: заробітна плата та дивіденди, які громадяни отримують є основними джерелами формування фінансів населення. Звичайно, стан фінансової системи прямо залежить від гармо-нійного взаємозв'язку та розвитку всіх її складових частин.

Отже, фінансова система є одним з головних важелів здійснення державою фінансової політики. Держава мобілізує фінансові ресурси, розподіляє і вико-ристовує для виконання своїх функцій на основі прийнятих законодавчих актів. Напрями фінансової політики залежать від економічного стану країни та завдань, що вирішуються.

В умовах ринкової економіки роль фінансів істотно зросла, від фінансового стану підприємства залежить його становище на ринку, конкурентоспроможність, виживаність і перспективи.

Роль фінансів в економіці різноманітна, але, тим не менше, її можна звести до трьох основних напрямках:

1. Фінансове забезпечення потреб розширеного виробництва.

2. Фінансове регулювання економічних і соціальних процесів.

3. Фінансове стимулювання ефективного використання всіх видів економічних ресурсів.

Фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення означає покриття витрат за рахунок фінансових ресурсів (власних, позикових, залучених).

Фінансове регулювання економічних і соціальних процесів - другий напрямок впливу фінансів на розвиток економіки. Регулювання економіки здійснюється через перерозподіл фінансових ресурсів: досить виділити фінансові ресурси та темпи розвитку галузі або регіону прискорюються або навпаки, припинення фінансування може задушити будь-яке виробництво.

Фінансове стимулювання ефективного використання всіх економічних ресурсів здійснюється різними методами:

- Через ефективне вкладення фінансових ресурсів;

- Створення заохочувальних фондів (фонди споживання, фонди соціальної сфери та ін);

- Використання бюджетних стимулів (подання пільг при сплаті податків завжди носить стимулюючий характер, прикладом може служити звільнення від сплати багатьох видів податків сільських та фермерських господарств з метою забезпечення їх росту і розвитку);

- Використання фінансових санкцій (штрафи, пені за несвоєчасну сплату податків, приховування доходів і майна від оподаткування, неподання податкових декларацій тощо).

Найважливіша роль належить фінансам на рівні господарських структур. Тут створення й використання фондів фінансових ресурсів спрямовані на підвищення ефективності господарської діяльності,тобто одержання високої норми прибутку на вкладений капітал. Досягнення визначеної мети імовірне при залученні фондів фінансових ресурсів на впровадження нових технологій,кращому використанні основних фондів через застосування методів прискорення амортизації, забезпе-чення великих резервів для підтримки зростання ефективності виробництва , підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності. Звісно, підвищення якості продукції потребує додаткових затрат фінансових ресурсів, але вони дають значний виробничий ефект і швидко скуповуються.

Вплив фінансів на ефективність на рівні господарської структури має свої обмеження, зумовлені обмеженістю ресурсів у кожній одиниці господарювання.

Звісно, кожна певна виробнича структура повинна мати можливість створювати за результатами своєї діяльності фонди фінансових ресурсів, достатні за своїм обсягом для стимулювання соціального розвитку, високих результатів виробни-цтва, його розширення та удосконалення. Проте тут фінанси виконують дещо локальну роль у господарських процесах.

Активне й дієве використання фінансів для підвищення ефективності економіки можливе лише тоді, коли фонди фінансових ресурсів на рівні підприємницьких структур доповнюються відповідними фондами на рівні держави. Йдеться про створення фондів фінансових ресурсів у складі державного бюджету або поза бюджетом.

В складі державного чи місцевих бюджетів ? це витрати на розвиток економіки в формі капітальних вкладень, дотацій, витрат на виконання окремих загальнодержавних комплексних програм. За умов перехідної економіки ? це насамперед фонди, призначені для структурної перебудови економіки проведення прикладних науково-дослідних робіт,створення нових видів машин та механізмів, розробки нових технологій.

На практиці задіяні різноманітні методи та форми використання фінансів для підвищення ефективності виробництва. В Україні, поряд з асигнуванням з бюдже-ту на капітальні вкладення, виплату дотацій, субсидій, існують фонди конверсії та інноваційний фонд.

Одне з основних завдань фінансової політики ? пошук кращої можливості використання фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях для підвищення ефектив-ності виробництва шляхом фінансового забезпечення потреб розвитку економіки, стабілізації фінансового становища в державі.

Роль фінансів найвідчутніше проявляється при розв'язанні соціальних проблем. Створюються фонди фінансових ресурсів для здійснення соціальних заходів як на рівні кожного громадянина для покриття витрат на соціальні цілі, так і на рівні господарських структур для задоволення соціальних, позабюджетних і благодій-них потреб, започаткування благодійних та позабюджетних фондів, а також фондів фінансових ресурсів на соціальні цілі в складі бюджетів.

Проте вирішальна роль у задоволенні соціальних потреб належить фондам, які створюються державою, за нинішніх умов у більшості країн світу державою все більше виділяється коштів на вирішення соціальних питань, які одержали назву суспільних послуг та благ. Ці блага та послуги є нетоварними, не речовими, але вони істотно впливають на рівень добробуту та якість життя. С успільні блага та послуги включають асигнування на національну безпеку й правопорядок, захист довкілля,науку, охорону здоров'я,оборону,тощо. Ринок неспроможний забезпе-чити задоволення цих потреб. Крім цього, ринкові механізми виявилися нездат-ними ефективно й своєчасно реагувати на вказані потреби суспільства, що впливало на загальну ефективність економічної системи.

Можна дійти висновку, що в сучасних умовах використовуючи фінанси, держава виконує соціальну функцію суспільного добробуту. Фонди фінансових ресурсів, що створюються державою й використовуються для задоволення соціальних потреб, відіграють вирішальну роль для досягнення зазначеної мети. Фонди фінансових ресурсів, що створюються й використовуються підприємницькими структурами та населенням, теж у відповідній формі регулюються державою через визначення переліку платних послуг, норм плати тощо.

В умовах ринкової економіки фінанси є важливою з'єднувальною ланкою між макроекономічними показниками й конкретними напрямками використання фондів фінансових ресурсів на розвиток економіки та підвищення суспільного добробуту.

Проте методи та форми створення та використання фондів фінансових ресурсів потребують постійного удосконалення за такими напрямами:

-створення фондів фінансових ресурсів для підтримки малого бізнесу шляхом розробки й виконання цільових програм;

-забезпечення переходу до середньострокового та перспективного фінансового планування фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях управління економікою;

-оздоровлення фінансового становища в державі та зміцнення грошового обігу завдяки ліквідації взаємозаліків за платежами до бюджету та усунення бартеризації господарських зв'язків;

-удосконалення методів створення й використання фондів фінансових ресурсів на основі науково обґрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості;

-удосконалення податкової системи, забезпечення оптимального рівня податкових надходжень для формування фондів фінансових ресурсів на загальнодержавному й регіональних рівнях, створення сприятливих умов для підприємницької діяльності;

-посилення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств і організацій, підвищення відповідальності керівників державних підприємств за ефективне використання державного майна, дотримання фінансової дисципліни.

2.2 Проблеми фінансової системи України

Загальновідомо, що стан розвитку фінансової системи будь-якої держави є передумовою не лише її соціально-економічного розвитку в цілому, але і економічного розвитку її регіонів зокрема. У період становлення України як країни з розвинутою ринковою економікою, проблема збалансування існуючої фінансової системи є першочерговою, оскільки від її вирішення залежить темпи розширення сектору малих і середніх підприємств, а отже в кінцевому результаті - і темпи економічного розвитку країни. Оскільки сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні є складною і неоднозначною, проблема пошуку шляхів її стабілізації залишається напрочуд актуальною.

Перш ніж зосередити свою увагу на проблемі розбалансованості фінансової системи України, варто визначити, що таке фінансова система загалом.

У найбільш загальному вигляді визначення фінансової системи наступне - це сукупність різноманітних фондів фінансових ресурсів, які створюються і використовуються в місцях їх акумулювання з певними намірами економічного і соціального розвитку. Таким чином, фінансова система, як і будь-яка система, являє собою перш за все комплекс взаємопов'язаних елементів, що мають однорідні характеристики.

Фактично уся фінансова система представляє собою сукупність усіх сфер і ланок, де є неминучим потік фінансових ресурсів. Тобто це і фінанси суб'єктів господарювання, і державні фінанси, міжнародні фінансові відносини, страхування, фінансовий ринок тощо. Від ступеня розвитку і збалансованості кожної з цієї галузі зокрема, залежить рівень розвитку і збалансованості усієї фінансової системи України загалом.

Сьогодні ніхто не заперечуватиме, що країни з розвиненішими фінансовими системами мають вищі темпи економічного зростання, оскільки між рівнем їх розвитку та інтенсивністю економічного розвитку країн є тісний зв'язок. Фінан-сові системи допомагають мобілізувати заощадження, розподіляють інвестиційні ресурси, забезпечують страхування, розподіл та диверсифікацію ризиків, сприя-ють посиленню корпоративного контролю в країні. Через фінансові системи збирають і обробляють інформацію про інвесторів, інвестиційні проекти. Це дає змогу ефективно розподіляти кошти, здійснювати нагляд і корпоративний контроль за розподіленими коштами .