Роль фінансів в умовах ринкової економіки

Звичайно, за роки свого існування, фінансова система України зазнала значних перетворень. Наразі в Україні діють чимало фінансових установ і інститутів, поступово розвивається валютний ринок та ринок цінних паперів, що, безперечно, є наслідком певного позитивного економічного зрушення в економіці держави. Крім того, постійно зростає роль банківських структур в ході підприємницької діяльності, зростає значення страхових послуг, як реальної можливості застрахувати себе і свою діяльність від небажаних ризиків.

Незважаючи на усі ці приємні зміни, стан розвитку фінансової системи України продовжує бажати кращого, оскільки, на жаль, вона не відповідає усім вимогам економіки країни. Це проявляється в тому, що існуюча фінансова система не завжди дозволяє ефективно та повною мірою акумулювати фінансові ресурси, а в кінцевому результаті - перерозподілити їх між різними її сферами. В результаті цього, гальмуються процеси припливу інвестицій, що так необхідні для економіч-ного зростання, знижується конкурентоспроможність реального сектору економіки.

Серед основних проблем, з якими стикається держава є і розвиток тіньової економіки, що приховує справжній фінансовий стан багатьох підприємств, сюди слід віднести незахищеність прав інвесторів на ринку фінансових послуг, повільні темпи ринкових перетворень реального сектору.

Крім того, для України характерна невизначеність моделі розвитку фінансової системи, недостатній рівень капіталізації інститутів фінансової системи, низька якість і конкурентоспроможність фінансових послуг, відсутність консолідованого нагляду за фінансовими установами .

З метою стабілізації фінансової системи, незаперечним фактом є провадження ефективної фінансової політики всередині держави. Хронічна незбалансованість системи державних фінансів в наш час зумовлені не лише систематичними помилками в процесі провадження бюджетної політики, її суто фіскальною спрямованістю, але й проблемами в провадженні податкової політики. Основною перешкодою в сфері провадження бюджетної політики є такий рівень видатків, що абсолютно не відповідає дохідній частині бюджету, а отже результатом цього є хронічний дефіцит фінансових ресурсів. З метою підвищення доходності державного бюджету постійно зростає податкове навантаження, що не завжди має обґрунтований і раціональний характер та не завжди відповідає принципу соціальної справедливості. Країна характеризується нераціональною структурою витрат і неефективним витрачанням бюджетних коштів. Для сфери фінансів реального сектору характерний низький рівень забезпеченості суб'єктів господа-рювання власними оборотними коштами, що масово поширює значну кредито-рську заборгованість.

Збалансованість фінансової системи держави - це оптимальне поєднання регульованих важелів впливу держави на забезпечення виконання програмних фінансових надходжень до державного бюджету й дотримання видаткової частини у межах, які не перевищують припустимих .

Здійснюючи фінансову політику, не слід забувати, що розвинута та збалансована фінансова система країни завжди створює сприятливі умови для розвитку підприємств усіх секторів економіки, адже вона забезпечує приплив інвестицій та різноманітних капіталовкладень в дані сфери, а отже підвищує їх здатність ефективно функціонувати на ринку в сьогоднішніх умовах.

Таким чином, для подолання проблем фінансової політики, та фінансової системи загалом, варто сприяти збільшенню обсягу фінансових ресурсів країни, проводити контроль за ефективністю використання наявних фінансових ресурсів та їх цільовою направленістю. Немалу роль слід приділити моменту удосконалення існуючої законодавчої бази, яка, на жаль, є фрагментарною і неповною. В плані податкової політики значну увагу слід приділити порядку вдосконалення системи податків, поліпшенню законодавчої бази з питань пільг та привілеїв, та, безумовно, з питань уникнення подвійного оподаткування. В плані державних фінансів варто зрівняти державні зобов'язання з реальною можливістю їх фінансування. Для того, щоб фінансова система України розвивалась збалансованою, варто спершу визначити модель, за якою вона розвиватиметься, удосконалити систему ризик-менеджменту, шляхом постійного вивчення можливих ризиків, запровадити нагляд за діяльністю фінансових інституцій, забезпечити захист прав інвесторів.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ ТА НАПРЯМКИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Розвиток суспільно-економічних відносин в Україні підтверджує необхідність нагального вирішення проблеми фінансової стабілізації - основи стабільності в державі та виходу з економічної кризи. Стабілізація у суспільстві і поступове економічне зростання вимагають проведення активної фінансової політики та забезпечення функціонування стабільної фінансової системи.

Фінанси - це об'єктивна економічна категорія, а необхідність їх функціонування має відповідно об'єктивний характер. Держава використовує фінанси як інстру-мент управління суспільно-економічними процесами. Об'єктивність, необхідність та ефективність є основними принципами організації фінансових відносин, які потрібно враховувати при формуванні власної національної фінансової політики.

При вирішенні зазначених проблем, насамперед щодо отримання доходів бюджету і забезпечення фінансування загальнодержавних видатків, необхідно боротися не з наслідками, а з причинами виникнення та розростання негативних явищ у суспільстві. Для цього треба здійснити реформування фінансових відно-син у країні та сформувати нову національну фінансову систему, що зумовлено передусім новим змістом, роллю та значенням фінансів в умовах формування ринкових відносин, розширенням їх функціональних можливостей у часі та просторі. Фінанси як об'єктивна економічна категорія в умовах ринку мають виконувати регулюючу та стимулюючу функції, а не лише фіскальну, як досі практикується.

Сьогодні фінансове регулювання та симулювання ефективності виробництва перебуває на стадії реформування, вимагає досконалого аналізу, вивчення, розробки та прийняття необхідних законодавчих і нормативних актів з метою створення єдиної ефективної фінансової системи регулювання суспільно ?еконо-мічними процесами в державі.

В Україні здійснюються заходи щодо подальшого становлення нової фінансової системи. Слід насамперед відзначити, що проведена робота сприяла перелому негативної тенденції у фінансовій сфері, за короткий період вдалося досягти певної фінансової стабілізації в проведенні ринкових реформ. Відбулося зниження темпів інфляції, зміцнення національної грошової одиниці, гальмування темпів спаду промислового виробництва, загалом - оздоровлення державного бюджету.

Вплив інфляції на бюджетну систему Україні є багатофакторним, тому програма боротьби з нею повинна включати комплекс дій, спрямованих на оздоровлення фінансової ситуації в країні. Без зниження рівня інфляції не можуть бути успішно використані витрати бюджету, спрямовані на соціальні потреби (становлять 2/3 бюджету). Як показує світовий досвід, бюджетний дефіцит не повинен переви-щувати 3% валового національного продукту, інакше не буде нормально функціо-нувати фінансово-кредитна система, отже, не можна перейти до ринкових відносин.

Однак досягти істотних зрушень у вирішенні головного завдання - оживити виробництво, стабілізувати економіку - не вдалося. Нерозв'язаних проблем залишилося багато. Недостатніми були зусилля органів фінансової системи всіх рівнів, спрямовані на пом'якшення впливу неминучих негативних факторів при проведенні реформ на соціально-економічну ситуацію, на якість виконання бюджетів. Однозначно слід констатувати: цього поки що не сталось, і не остан-ньою з причин є відсутність необхідної волі, ініціативи й активності. У вирішенні поставлених завдань нерідко перешкоджають нерозуміння сучасних проблем, консерватизм, застарілі підходи і методи роботи, що є характерним для багатьох керівників структурних підрозділів як місцевих, так і центральних органів фінансової системи.

Дуже мало територіальних органів Державного казначейства проводять роботу щодо уточнення списків платників загальнодержавних податків і зборів, що подаються установам банків податковими адміністраціями та фінансовими органами. Тим часом відомі факти, коли в списках платників податків, а це є порушенням чинного законодавства, підприємства колективної, приватної та державної форм власності включалися до комунальної власності і платежі сплачувалися до місцевих бюджетів.

Міністерство фінансів України неодноразово отримує доручення уряду щодо можливості врахування боргів перед бюджетом (орендна плата, Чорнобильський фонд, податок на додану вартість та інші платежі) за рахунок зменшення частки майна орендаря, яка була придбана за період оренди, та відповідного збільшення державної частки майна на цю суму.

Заборгованість до бюджету не повинна покриватися за рахунок збільшення державної частки акцій. Слід врахувати, що строки акціонування підприємств і приватизації державної частки акцій, яка здійснюється шляхом їх продажу згідно з планом розміщення акцій, як правило, не визначені, а продаж акцій на аукціоні за кошти має дуже малу частку (приблизно 5% усіх акцій). Підприємства, які рентабельні або мають рівень рентабельності понад 25% від обсягу виробництва, повинні обов'язково перед зміною форми власності повністю розрахуватися з бюджетом. Орендні підприємства з великим спадом виробництва, безперспектив-ні, збиткові повинні передаватися на розгляд агентства з банкрутства із поодаль-шим розглядом за встановленим порядком.

Гостро нині стоїть питання соціального захисту населення, виплати заробітної плати. Однак вплив на поліпшення ситуації через застосування заходів у процесі фінансування та цільового використання коштів у сфері житлово-комунального господарства, надання послуг юридичним і фізичним особам недостатній.

Проведені перевірки використання коштів на надання населенню житлових субсидій свідчать, що в нарахуванні останніх і цільовому використанні коштів на цю мету є суттєві хиби. При використанні коштів були численні порушення фінансової дисципліни, факти несвоєчасного повернення або неповернення наданих депозитних і кредитних ресурсів, а також процентів за їх користування.

Одним із факторів, який вплине на фінансову стабілізацію, має стати затверджен-ня урядом України Порядку складання єдиного кошторису бюджетної установи, що передбачає поєднання в оптимальній формі власних і бюджетних коштів у межах встановлених законодавством нормативів і фінансових можливостей держави та буде основним керівним документом для здійснення фінансово-господарської діяльності установи. З метою максимального залучення власних коштів для фінансування першочергових потреб установ уряд встановив перелік платних послуг, що можуть надаватися установами. Виконання цих заходів можливе при проведенні належної організаторської роботи.

Фінансова політика, як і державна економічна політика загалом, залежить від сформованого правового поля, яке повинно забезпечити легітимність фінансових відносин та органів влади й управління, що забезпечують їх реалізацію. Невипадково фінансова політика виступає результатом дії як об'єктивного, так і суб'єктивного факторів впливу на її формування, реалізацію та розвиток у системі ринкових відносин.

В Україні досі не прийнято законодавчого акта, яким окреслено було би дії, взаємозв'язок, узгодженість і розвиток бюджетної, податкової й валютної політики як підсистем єдиної фінансової політики. Формування бюджетної, податкової та валютної політики відбувається як окремо взятих підсистем. Відповідно до цього розробляються окремі законодавчі акти та механізми їх реалізації, які нерідко суперечать один одному, що не сприяє загальному фінансово-економічному піднесенню. Реалізацією окремих підсистем фінансової політики займаються практично відособлені підрозділи та структури органів управління діючої фінансової системи. Управління фінансовими ресурсами дуже складне, зокрема на рівні районів, міст та областей, і потребує радикальних змін у структурі фінансової системи та державній фінансовій політиці.

Фінансова політика повинна мати імперативний, обов'язковий характер, що зумовлюється змістом фінансів та їх місцем у системі суспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики треба виконувати своєчасно, якісно та в повному обсязі. В іншому разі досягти фінансової стабілізації та прогресу в економічному розвитку неможливо.

Основні напрями вирішення проблем фінансової стабілізації

Основними напрямками фінансової політики, мають бути:

- жорстка економія бюджетних витрат шляхом посилення постатейного контролю за витрачанням коштів бюджетів усіх рівнів;

- впровадження укрупнених фінансових норм витрат на фінансування освіти, охорони здоров'я, культури, підготовки кадрів та інших витрат;

- фінансування з бюджету тільки під державні програми та державне замовлення:

- розробка та обґрунтування принципів державної політики доходів для бюджетів різних рівнів;

- розширення кола учасників ринку державних цінних паперів з метою збільшення неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету;

- розв'язання питання погашення заборгованості із заробітної плати в бюджетній сфері й інших соціальних виплатах;

- завершення процесу доведення рівня оплати житлово-комунальних та інших послуг населенню до їх фактичної вартості;

- забезпечення повного та своєчасного погашення зовнішнього і внутрішнього державного боргу та його обслуговування.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язана насамперед з формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загально-державних фондів. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно впливають на формування доходів і фінансування видатків бюджету. Бюджет, його доходна частина прямо пов'язані з державною програмою соціально-економічного розцінку України на поточний фінансовий рік. Водночас виконання цієї програми залежить від її фінансового забезпечення. Вони нероздільні та взаємозалежні, а тому вимагають комплексного підходу при розробці ефектив-ного механізму в процесі виконання.

Державне регулювання суспільно-економічними процесами має зводитись до того, щоб прискорити обіговість фінансових ресурсів, зокрема шляхом усунення невиправданої практики руху їх зустрічних потоків. Це стосується взаємовідносин між бюджетами різних рівнів і, що дуже важливо, між бюджетами та юридичними особами. Особливого значення набирають відносини підприємств із бюджетом в частині сплати податків і повернення та відшкодування зайво внесених сум податків і зборів до бюджету.

Із прийняттям нової редакції Закону "Про бюджетну систему України" набирає нового змісту, принципів і напрямків розвитку бюджетна політика як підсистема єдиної фінансової політики. Цим законом передбачені фінансово-правові норми, відповідно до яких визначено бюджетний устрій і бюджетну систему держави, повноваження, роль і завдання органів влади й управління у бюджетному процесі. Окреслено також межі функціонування всіх ланок бюджетної системи в частині закріплення доходів і розмежування видатків. Одночасно деякі питання залишаються неврегульованими законодавством. Головне з них - визначення оптимальних меж функціонування бюджетів усіх рівнів і забезпечення їх якісного та ритмічного виконання при збереженні провідної ролі Державного бюджету України.

Відповідно до діючих в Україні законодавчих актів в основу функціонування бюджетної системи закладено два важливих принципи. Перший - це поділ компетенцій між рівнями бюджету, що дає можливість органам державної влади будь-якого рівня маневрувати власними та залученими в дохідну частину бюджету джерелами для проведення соціально-економічних заходів. Другий - це забезпечення єдиної правової бази, єдиної форми бюджетної документації при наданні (отриманні) необхідної статистичної та бюджетної інформації.

Бюджетні доходи є поняттям більш вузьким, ніж доходи держави, що включають, окрім засобів бюджетів усіх рівнів влади, ресурси позабюджетних фондів і всього державного сектора.

Доходи державного бюджету формуються за рахунок податків, акцизних зборів, доходів від зовнішньоекономічної діяльності відповідно до нормативів, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків і стягнень.

Головним матеріальним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Коли національного доходу не вистачає на покриття фінансових нестатків, держава залучає національне багатство. Одержавлення національного доходу, зокрема перерозподіл його та утворення бюджетних доходів, здійснюється державою різними методами, основними з яких є податки, позики й емісія грошей. Співвідношення між ними різні в країнах і в часі та визначаються економічною ситуацією в державі, ступенем гостроти соціальних й інших протиріч, станом фінансів і фінансової політики влади.

Податки - головний метод перерозподілу національного доходу. Вони забезпе-чують переважну частку доходів бюджету; в доходах різних держав становлять близько 9/10. Частка податків у доходах місцевих бюджетів значно менше, оскільки останні формуються за рахунок закріплених і регулюючих доходів.

Другим за своїм фінансовим значенням доходом бюджету є державні позики. Вони використовуються державою, коли є бюджетний дефіцит, що передбача-ються при складанні бюджету на майбутній рік. Із посиленням фінансової напру-женості в країні та збільшенням дефіциту держава все частіше звертається до позик.

Податок на додану вартість і акцизний збір за сумою очікуваних доходів станов-лять найважливіше джерело бюджетних засобів, а відсотки їхнього виконання - одні з найнижчих.

Дефіцит державного бюджету властивий нині багатьом країнам. У США, наприклад, державний бюджет був збалансований без дефіциту за останнє століття тільки один раз (у 1969 р.) у Франції за останні 50 років державний бюджет був дефіцитним 32 рази. Навіть у Німеччині з її економічною і валютною стабільністю перевищення доходів над витратами спостерігаються постійно. В Україні дефіцит державного бюджету за останні роки досяг такого рівня, що наша держава за цим показником є лідером серед країн СНД. Нині фінансування бюджетного дефіциту поглинає 85-95% кредитної емісії і досягає майже 10% валового національного продукту.

Необхідно зазначити, що бюджетний дефіцит і державний борг тісно пов'язані, адже державна позика є важливим джерелом покриття бюджетного дефіциту. Крім цього, з'ясувати, наскільки небезпечним є той або інший обсяг дефіциту, неможливо без аналізу величини державного боргу. Водночас для оцінки цієї величини необхідно визначити фактори росту бюджетного дефіциту.

ВИСНОВОК

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій.Без них неможливе функціонування держави і діяльність юридичних та фізичних осіб, оскільки саме вони забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи досить складні відносини, що виникають при цьому. Головним їхнім призначенням є забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб'єкта підприємництва, кожної державної структури, а отже і суспільства загалом, достатніми для здійснення їх діяльності грошовими коштами.

Фінанси - сукупність грошових відносин, пов'язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом та перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутріш-нього продукту, а за певних умов і національного багатства.

Специфічними ознаками фінансів є: вони мають тільки грошову форму вираження і пов'язані з реальним рухом грошей, що характерно для двох стадій відтворювального процесу; розподілу та обміну; розподільний характер фінансових відносин утворення різних форм грошових доходів і надходжень; формування фінансових ресурсів, формою руху яких є фонди грошових коштів, що мають строго цільове призначення.

Таким чином, фінанси - це не гроші, грошоів доходи і фонди грошових коштів самі по собі, а специфічні економічні (грошові) відносини, що складаються при утворенні, розподілі і використанні грошових доходів і сформованих на їх основі цільових фондів грошових коштів (фінансових ресурсів) в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а в окремих випадках і національного багатства.

Головне призначення державних фінансів - сприяти через різноманітні фінансові інститути успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини.

Економічна роль фінансів у ринковій економіці надзвичайно велика. Функціону-вання фінансів забезпечується через фінансову систему. Показники фінансової системи є головним індикатором її стану. Будівництво незалежної держави неможливе без створення власної фінансово-грошової системи.

Фінансова сфера держави поступово виходить з кризового стану. Його подолан-ня можливе тільки при умові цілого комплексу ринкових реформ, покликаних забезпечити входження України до складу розвинених держав світу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник.? К.: Вид-во НІОС,2000р.;

Крилова Анна Фінансовий сектор України: сьогодні й завтра // Вісник НБУ. - грудень 2007. - с.36-39.;

Карпінський Б.А., Герасименко О.В. Основи збалансованості фінансової системи держави // Фінанси України. - 2003. - №1. - с.78.;

Фінанси підприємств: Підручник / За ред. А.М. Поддєрьогіна. - К.:КНЕУ, 1998.;

Василик О.Д. Фінансова стабілізація як фактор економічного зростання//Фінанси України. - 2004. - № 12. - C. 5-11.;

Кудряшов В.П. Курс фінансів: Навч. посіб. - К.: Знання, 2008.;

Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1997.;

Леоненко П. М., Юхименко П. І, Ільєнко А. А. та ін. Теорія фінансів: Навчальний посібник / За загальною ред. О. Д. Василика. - К.: ЦНЛ, 2005р.;

Романенко О. Р. Фінанси: Підручник.? 3-тє вид., стереотип. ? К.: ЦНЛ,2006р.;

Геєць В. Питання теорії і практики макроекономічної стабілізації в аспекті переходу від економічної кризи до зростання //Вісник Національного банку України. - 2004. - № 9. - C. 10-17.;

Геєць В. Макроекономічна стабілізація і криза пропозиції у перехідній економіці //Банківська справа. - 2004. - № 6. - C. 7-14.

Размещено на Allbest.ru