Антикризове управління фінансами підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ ПІДПРИЄМСТВ

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі фінансів підприємств Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м. Київ

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор Осадець Семен Степанович, Київський національний економічний університет,

завідувач кафедри страхування

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Барановський Олександр Іванович, Інститут економічного прогнозування НАН України (м. Київ), завідувач відділу досліджень розвитку та регулювання фінансових ринків;

заслужений діяч науки і техніки України, доктор економічних наук, професор Крупка Михайло Іванович, Львівський національний університет ім. І. Франка, завідувач кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту

доктор економічних наук, професор Суторміна Валентина Миколаївна Київський національний економічний університет, професор кафедри фінансів

Провідна установа: Науково-дослідний фінансовий інститут при

Міністерстві фінансів України, відділ теоретичних проблем фінансово-економічного регулювання, м. Київ

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розіслано “22 ” серпня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат економічних наук, професор А.М. Поддєрьогін

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Фундаментальні засади фінансово-господарської діяльності підприємств на нинішньому етапі розвитку світової економіки зазнають докорінних змін. Домінуючий вплив на трансформацію фінансових відносин на мікрорівні справляють важелі нової „інформаційно-інноваційної економіки” та процеси глобалізації. Оскільки рівень фінансових ризиків, яких зазнають суб'єкти господарювання, сьогодні є значно вищим, ніж раніше, характерною рисою сучасного етапу розвитку економічних відносин є стрімке зростання кількості фінансово неспроможних підприємств. У 2003 р. число збанкрутілих підприємств у таких країнах, як Україна, Німеччина, Швейцарія та в ряді інших досягло рекордної позначки. Досить часто фінансово-неспроможними стають суб'єкти господарювання, що були лідерами у відповідній галузі. Проблема банкрутства є глобальною. В підтвердження цієї тези можна навести відомі в усьому світі випадки фінансової кризи на таких підприємствах, як Alstom чи Suez (Франція), Enron та WorldCom (США), Grundig (Німеччина), Parmalat (Італія), Swissair (Швейцарія), Юкос (Росія).

Актуальність теми дисертації обумовлена відсутністю належного теоретичного, методичного та законодавчого забезпечення антикризового управління, а також необхідністю проведення системних досліджень з питань формування цілісної наукової парадигми антикризового управління фінансами підприємств; визначення функціональних та інституційних особливостей антикризового фінансового менеджменту; діагностики банкрутства; удосконалення політики держави в галузі оздоровлення реального сектору економіки, що сприятиме підвищенню фінансової безпеки як окремих вітчизняних підприємств, так і економіки в цілому.

Необхідною передумовою вирішення проблем антикризового управління фінансами підприємств є розроблення механізмів зменшення нерівномірності в інформаційному забезпеченні суб'єктів економічних відносин. Питання інформаційної асиметрії є предметом дослідження неоінституційного напряму економічної науки. Саме інформаційна асиметрія є однією з причин виникнення конфліктів інтересів, зростання так званих агентських витрат, що може призвести до фінансової кризи на підприємстві. Про актуальність цього напряму дослідження свідчить уже те, що найбільш видатним його представникам - Дж. Акерлоф, У. Вікрей, Р. Коуз, Д. Канеман, К. Ерроу, Дж.Мирліс, М. Спенс, Дж. Стігліц - було присуджено Нобелівську премію в галузі економіки. Складовою наукової парадигми антикризового управління фінансами підприємств можна вважати також творчий доробок окремих представників неокласичної школи економіки, зокрема Е. Альтмана, Р. Брейлі, С. Майєрса, В. Шарпа, Дж. Лінтнера, Дж. Моссіна, Г. Марковіца, Р. Фолкарта та Д. Тобіна, а також класичного напряму фінансової науки: М. Бьомле, А. Сміта, Е. Шмаленбаха.

Окремі складові теоретичного фундаменту антикризового управління фінансами підприємств за нової „інформаційно-інноваційної економіки” містяться в працях провідних вітчизняних економістів: О. Барановського, М. Білик, І. Бланка, А. Гальчинського, В. Гейця, І. Зятковського, М. Крупки, Л. Лігоненко, О. Мендрула, С. Осадця, В. Суторміної, В. Федосова, С. Юрія.

Вивчення опублікованих наукових праць, теоретичних концепцій, відповідного методичного забезпечення та емпіричний аналіз практики антикризового фінансового управління дозволили встановити коло найбільш актуальних проблем, які потребують наукового вирішення. Ґрунтовних досліджень потребують питання, пов'язані з визначенням фінансово-економічного механізму антикризового управління, діагностикою фінансової кризи, плануванням та фінансуванням антикризових заходів, розробленням інструментів зменшення інформаційної асиметрії та управлінням конфліктами інтересів між учасниками економічних відносин.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота підготовлена відповідно до плану науково-дослідних робіт Київського національного економічного університету і є складовою теми “Управління фінансами підприємств та розвиток ринку страхових послуг” (№ державної реєстрації 0101V009213), яка виконувалася на кафедрі фінансів підприємств. Автором особисто написана частина розділу „Прогнозування та розвиток економічних відносин, які виникають в процесі управління фінансами суб'єктів підприємницької діяльності”, де відображено шляхи вдосконалення теоретичного, законодавчого та методичного забезпечення антикризового управління фінансами підприємств.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формування наукової парадигми та обґрунтування концептуальних засад організації антикризового управління фінансами підприємств, розроблення рекомендацій щодо вдосконалення методичного та законодавчого забезпечення системи антикризового менеджменту. Реалізація поставленої мети обумовила такі завдання дослідження:

- дослідити економічну сутність, функціональні та інституційні аспекти антикризового фінансового менеджменту в контексті вимог нової „інформаційно-інноваційної” моделі розвитку економіки;

- сформувати теоретичну парадигму антикризового управління фінансами підприємств, яка містить концептуальні відповіді на запити практики антикризового фінансового менеджменту;

- визначити фінансовий механізм антикризового управління підприємств в Україні та розробити пропозиції щодо його удосконалення;

- з використанням емпірично-статистичних методів аналізу розробити адекватні моделі діагностики фінансової кризи вітчизняних підприємств;

- розкрити сутність, засади побудови антикризового фінансового контролінгу та внутрішнього аудиту як елементів системи ризик-менеджменту;

- розробити методичні рекомендації зі складання плану антикризових заходів;

- дослідити місце та роль санаційного аудиту як інструменту зменшення інформаційної асиметрії та верифікації антикризового плану;

- визначити основні джерела, способи та інструменти фінансового забезпечення антикризового управління підприємством;

- запропонувати напрями вдосконалення державної політики підтримки фінансового оздоровлення підприємств та її гармонізації зі стандартами ЄС.

Об'єктом дослідження є система антикризового управління фінансами підприємств та її базові складові елементи.

Предметом дослідження є фінансові відносини, що виникають у процесі антикризового управління фінансами підприємств.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертаційної роботи є фундаментальні положення класичного, неокласичного та неоінституційного напрямів фінансової науки. Для вирішення поставлених завдань використовувалися такі методи: дедуктивний - для дослідження інституційних аспектів антикризового фінансового управління та вирішення проблематики асиметричного розподілу інформації; емпірично-статистичні методи - в процесі аналізу ефективності різних типів антикризових заходів, практики державної фінансової підтримки підприємств; економетричні методи, зокрема, дискримінантний аналіз - в процесі розроблення моделей прогнозування банкрутства підприємств, обґрунтування індикаторів раннього попередження у системі ризик-менеджменту; експертні методи аналізу - при розробленні концепції антикризового фінансового контролінгу.

При написанні дисертації використані вітчизняні законодавчі акти, міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та фінансової звітності, стандарти внутрішнього та зовнішнього аудиту, статистичні дані Державного комітету статистики України, наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних економістів, а також матеріали фінансової звітності близько півтори тисячі вітчизняних підприємств, зібрані та опрацьовані власноручно автором.

Наукова новизна одержаних результатів. Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження, які мають наукову новизну, полягають у такому:

уперше:

виявлено причинно-наслідкові зв'язки між експансією „нової інформаційно-інноваційної економіки” та тенденцією до збільшення кількості підприємств-банкрутів, яка спостерігається у всьому світі. Визначено, що адекватною відповіддю на виклики „нової економіки” є використання інноваційного ресурсу „антикризовий фінансовий менеджмент” як процесу управління фінансово-економічними ризиками та фінансовою санацією підприємства з метою профілактики й нейтралізації фінансової кризи та забезпечення безперервної діяльності підприємства на основі використання системи специфічних методів та прийомів управління фінансами;

доведено об'єктивну неспроможність традиційних вітчизняних методик аналізу фінансового стану давати адекватну оцінку кредитоспроможності та загрози банкрутства суб'єктів господарювання і розроблено комплекс дискримінантних моделей діагностики фінансової кризи українських підприємств; визначено етапи побудови економетричної моделі прогнозування банкрутства на основі дискримінантного аналізу з урахуванням необхідності формування вибіркової сукупності підприємств за галузевим принципом та селективного відбору незалежних змінних (фінансових показників);

уведено в понятійний апарат антикризового управління такі терміни:

“антикризовий фінансовий контролінг” як концепцію контролінгу, що зорієнтована на функціональну підтримку ризик-менеджменту (на основі запровадження контролінгу ризиків) та оптимізацію фінансових рішень у рамках санації підприємств;

“санаційна спроможність підприємства” як комплексний критерій прийняття рішення щодо фінансового оздоровлення підприємства, що узагальнює сукупність ознак та передумов для подолання фінансової кризи. Під санаційною спроможністю слід розуміти наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають здатність до успішної реалізації антикризових заходів та його фінансового оздоровлення;

“контролінг державної фінансової підтримки”, що визначає систему прийняття відповідних урядових рішень і включає: розроблення та перманентне вдосконалення стратегії Уряду в галузі державного сприяння реальному сектору; процедури аналізу адресатів фінансової підтримки на предмет відповідності критеріям оцінки; підсистему обліку, координації та інформаційного забезпечення управлінських рішень; систему моніторингу потенційних адресатів державної фінансової підтримки; контроль за ефективністю державної санаційної підтримки;

обґрунтовано принципово нову, що базується на науковому підході неоінституціоналізму, систему прийняття рішень у сфері державної фінансової підтримки підприємств, складовою якої є критерії державного сприяння, комплексний контролінг державної фінансової підтримки та незалежна оцінка доцільності державних інтервенцій;

набули подальшого розвитку:

теоретичні засади агентських відносин та асиметричної інформації, завдяки застосуванню „принципу лимону” для пояснення природи конфліктів інтересів, що виникають у процесі антикризового управління, систематизації основних типів цих конфліктів, а також доведення, що в основі конфліктів є прагнення окремих агентів отримати „інформаційну ренту”, пропозиції концептуальних шляхів зменшення інформаційної асиметрії як першопричини фінансової кризи;

науково-методичні рекомендації щодо впровадження бюджетування як інструменту координації, контролю та зменшення інформаційної асиметрії в антикризовому управлінні. Виведено універсальну дефініцію бюджету як плану, в якому на визначений період з високим рівнем деталізації у кількісному виразі встановлені обов'язкові до виконання формалізовані цільові завдання (показники прибутку, затрат, грошового потоку) для окремих центрів відповідальності (структурних підрозділів, цехів, відділів) та підприємства в цілому;

визначення функціональних особливостей і ролі санаційного аудиту у зменшенні інформаційних ризиків антикризового управління та верифікації плану антикризових заходів, вироблено комплекс пропозицій щодо активізації ринку послуг із санаційного аудиту, у тому числі в рамках надання санаційних кредитів, реорганізації підприємств та їх державної фінансової підтримки;

обґрунтування посилення ролі позичкового капіталу у фінансовому оздоровленні підприємства, що передбачає використання збалансованої системи стимулів, закладених у договорах, що регулюють відповідні фінансові відносини, та вдосконалення законодавчих механізмів сприяння участі кредиторів у фінансуванні боржника таких, як мирова угода, план санації, порядок задоволення претензій кредиторів;

удосконалено методичні підходи щодо:

побудови концептуальної моделі контролінгу для вітчизняних підприємств як сукупності методів та процедур з координації планування, обліку, контролю та ризик-менеджменту, а також щодо інформаційного, методичного та консультаційного забезпечення управлінських рішень;

планування антикризових заходів (складання плану заходів з фінансового оздоровлення чи попередження фінансової кризи на підприємстві). Сформована система принципів антикризового планування включає як загальновідомі принципи (періодичності, повноти, точності), так і специфічні, що враховують особливості антикризового управління фінансами (принципи трансформації, транспарентності, інтеграції);

фінансового забезпечення антикризових заходів та мобілізації внутрішніх резервів фінансової стабілізації підприємства: санація балансу, двоступінчаста санація, реструктуризація активів, аутсорсинг окремих непрофільних функцій, управління затратами на основі системи „тарґет-костинг”;

гармонізації вітчизняної державної політики фінансової підтримки підприємств зі стандартами ЄС, що передбачає забезпечення реальної транс-парентності прийняття відповідних рішень, здійснення заходів щодо мінімізації негативного впливу державних інтервенцій на рівень конкуренції, а також використання тесту на зіставність з аналогічними ринковими інвестиціями.

Практичне значення одержаних результатів дослідження. Практичне значення одержаних результатів полягає в розробленні науково обґрунтованих пропозицій із удосконалення методичного та нормативно-правового забезпечення антикризового управління фінансами підприємства, які можуть бути використані у практичній діяльності промислових підприємств, банків, міністерств та відомств, при розробленні проектів законодавчих актів.

Обґрунтовані автором методичні підходи щодо побудови фінансового контролінгу на підприємстві впроваджені на ВАТ “Сіріалія Україна” (довідка №24-33 від 10.09.2004 р.). Розроблені за результатами дисертаційного дослідження моделі інтегральної оцінки фінансового стану підприємства використовуються у процесі моніторингу підприємств, управління якими віднесено до компетенції Фонду державного майна України. За використання запропонованої дисертантом методики були підготовлені інформаційно-аналітичні матеріали до проведення Верховною Радою України „Дня Уряду України” з порядком денним: „Про заходи Уряду України щодо підвищення ефективності управління державною власністю у статутних фондах господарських товариств, що приватизуються та товариств, створених за участю держави” (довідка №106 від 10.03.2005 р.). Результати дисертаційного дослідження знайшли своє впровадження в практичній роботі Міністерства фінансів України, зокрема, при розробленні “Порядку проведення оцінки фінансового стану бенефіціара та визначення виду забезпечення для обслуговування та погашення позики, наданої за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.04.2003 р. №247. Зазначений нормативний акт містить ряд положень, запропонованих автором особисто (довідка №05330-02/39 від 08.02.2005 р.).

Пропозиції стосовно удосконалення нормативно-правового регулювання банкрутства та санації підприємств в Україні надані в Комітет з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України і були враховані при розробленні проекту Закону “Про внесення змін до Закону про банкрутство” (довідка № 06-10/10-185 від 02.03.2005 р.).

Основні теоретичні положення та висновки, які містяться в дисертації, використані для розроблення навчальних програм нормативних дисциплін зі спеціальності „Фінанси”. Дисертант є одноосібним автором навчальної програми з дисципліни „Управління фінансовою санацією підприємств”, а також співавтором навчальних програм з дисциплін “Фінанси підприємств”, „Фінансовий менеджмент”, “Фінансова діяльність суб'єктів господарювання“. Результати наукового дослідження використовуються у навчальному процесі Київського національного економічного університету при викладанні зазначених дисциплін (довідка КНЕУ від 22.03.2005 р.). Наукові результати дисертаційного дослідження використані також при написанні ряду навчальних посібників та підручників з грифом Міністерства освіти і науки України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати, викладені в дисертації, доповідалися і дістали схвальну оцінку на науково-практичних конференціях та семінарах: ”Підвищення ролі банківської системи в економічному зростанні” (КНЕУ, Київ, 18 -19 листопада 2004 р.) - доповідь „Активізація ролі позичкового капіталу у фінансовому оздоровленні підприємств”; „Excellence in Auditing” (Університет м. Цюріх, Швейцарія, 5 лютого 2004 р.) - доповідь „Санаційний аудит як інструмент зменшення інформаційної асиметрії в процесі санації підприємств”; “Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки регіонів у перехідний період” (Хмельницький інститут бізнесу, Хмельницький, 15 травня 2003 р.) - доповідь „Дискримінантна модель оцінки фінансового стану підприємства”; „Банківська система в умовах трансформації фінансового ринку України” (КНТЕУ, Київ, 21-23 травня 2003 р.) - доповідь „До питання про запровадження моніторингу підприємств центральним банком”; „Бюджетно-податкова політика в Україні” (Академія ДПС, Ірпінь, 20-22 грудня 2001 р.) - доповідь „Оподаткування санаційного прибутку підприємств”; „Ризикологія в економіці та підприємництві” (КНЕУ, Київ, 27-28 березня 2001 р.) - доповідь „Система раннього попередження та реагування в управлінні ризиками”; ”Економічні, правові, соціально-психологічні та інші проблеми, пов'язані з фактичним блокуванням діяльності комерційного банку” (Асоціація комерційних банків, Київ, 23 листопада 2000 р.) - доповідь „Податкові аспекти зниження ділової активності суб'єктів господарювання”.

Публікації. Основні наукові результати опубліковано в 39 працях загальним обсягом 94,15 д.а., у тому числі в одній одноосібній монографії, в Енциклопедії банківської справи України, двох одноосібних навчальних посібниках із грифом Міністерства освіти та науки України, двох колективних підручниках, 25 статтях у наукових фахових виданнях України, 2 статтях у міжнародно-визнаних фахових виданнях, матеріалах шести науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 408 сторінок і включає 32 рисунки на 22 сторінках, 47 таблиць на 25 сторінках. Список використаних джерел містить 289 найменувань на 22 сторінках. Дисертація має 12 додатків на 58 сторінках.

Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну і практичну цінність отриманих результатів, наведено інформацію про їх апробацію.

У розділі 1 „Теоретико-методологічні основи антикризового управління фінансами підприємств” досліджено фундаментальні засади організації антикризового фінансового менеджменту на підприємствах з урахуванням вимог „нової економіки”. Стійку тенденцію до збільшення числа підприємств-банкрутів, причини фінансової кризи багатьох підприємств (які нерідко були лідерами у своїй галузі), проблематику антикризового управління, на наш погляд, слід розглядати крізь призму закономірностей „нової економіки”. Нова економічна реальність, яка сформувалася під впливом інформаційно-інноваційних чинників, являє собою якісно новий рівень виробничих відносин. Теоретичні витоки концепції „нової економіки” беруть свій початок з інвестиційно-інноваційних концепцій Й. Шумпетера та М. Туган-Барановського. На відміну від традиційної („старої”) економіки, за „нової економіки” основні акценти ставляться на інформаційно-інноваційних моделях розвитку, які передбачають широке впровадження у фінансово-господарській діяльності новітніх наукових досягнень.

На сьогодні практично всі інститути „старої економіки” відчувають трансформаційний тиск з боку „нової економіки”. Саме феноменом „нової економіки” ми пояснюємо різке зростання кількості підприємств-банкрутів, що спостерігається нині в усьому світі (табл. 1). Поряд із трансформаційним тиском „нової економіки”, причини банкрутства багатьох вітчизняних підприємств можна пояснити також і суб'єктивними чинниками: підприємства державної форми власності зумисне доводяться до фінансової кризи з метою використання тіньових схем приватизації активів, що знаходяться в державній власності.

Таблиця 1 Кількість підприємств-банкрутів у розрізі окремих країн 2002 - 2003 рр.

Країна	2002	2003	Відхи-лення, %	Всього підприємств	Питома вага банкрутств, % (2003)
Австрія	5281	5643	+6,9	332624	1,7
Бельгія	7269	7661	+5,4	720004	1,1
Данія	2469	2506	+1,5	568000	0,4
Німеччина	37579	39320	+4,6	2085868	1,9
Фінляндія	2807	2714	-3,3	248654	1,1
Франція	37295	44644	+19,7	2870888	1,6
Греція	489	480	-1,8	805871	0,1
Велика Британія	16305	14183	-13,0	3800000	0,4
Італія	15500	15900	+2,6	5696036	0,3
Нідерланди	6841	8748	+27,9	940000	0,9
Норвегія	2652	3084	+16,3	598683	0,5
Португалія	2092	2980	+42,4	450000	0,7
Швеція	7930	8237	+3,9	856517	1,0
Швейцарія	4002	4539	+13,4	317700	1,4
Іспанія	1021	880	-13,8	2813159	0,0
Усього в Західній Європі	149911	161868	+8,0	23252307	0,7
Болгарія	494	-	-	668382	0,1
Польща	2280	2195	-3,7	3518372	0,1
Румунія	6691	6145	-8,2	1119000	0,5
Словаччина	7488	7716	+3,0	530676	1,5
Словенія	712	687	-3,5	62634	1,1
Чехія	2861	2544	-11,1	2325977	0,1
Угорщина	6179	7790	+26,1	860022	0,9
Усього у Східній Європі	26705	27077	+1,4	9085063	0,3
Японія	19458	16624	-14,6	6138000	0,3
Канада	9472	8844	-6,6	2308093	0,4
США	38540	35037	-9,1	22182499	0,2
Україна	5063	7272	+43,6	682400	1,1

Джерело: Organization for Economic Cooperation and Development (OECD), 2004 р. та власні розрахунки автора

Практика свідчить, що лише підприємства, які своєчасно адаптувалися до вимог „нової економіки”, з успіхом використовують шанси, яких вона надає, і на цій основі підтримують достатній рівень конкурентоспроможності. Інші господарські структури перебувають у стані перманентної фінансової кризи. Серед підприємств, проти яких порушуються справи про банкрутство, значна частка таких, що мають достатній потенціал розвитку. Своєчасне застосування антикризових заходів дало б змогу таким суб'єктам господарювання уникнути фінансової кризи та банкрутства. Таким чином, адекватною реакцією на підвищені вимоги до управління фінансами підприємств є запровадження антикризового фінансового менеджменту, який можна вважати продуктом нової „інформаційно-інноваційної економіки”. У процесі організації антикризового управління слід враховувати характерні особливості управління фінансами підприємств в умовах „нової економіки”:

- функціонування повноцінної системи ризик-менеджменту, що уможливлює регулярне відстеження та прогнозування зовнішніх і внутрішніх ризиків фінансово-господарської діяльності;

- використання емпірично-статистичних методів прогнозування та аналізу фінансово-господарської інформації;

- наявність дієвої системи фінансового контролінгу та внутрішнього аудиту;

- впровадження інтегрованої системи оперативного бюджетування та стратегічного планування;

- орієнтація управлінського процесу на створення доданої вартості за рахунок інтенсифікації впровадження інновацій;

- відкритість та симетричний розподіл фінансово-економічної інформації.

Брак достатніх інституційних та функціональних передумов для ефективного антикризового менеджменту значною мірою пояснюється відсутністю цілісної наукової парадигми як концептуальної схеми ідентифікації та вирішення науково-практичних проблем з оптимізації фінансових рішень і вдосконалення фінансових відносин у рамках антикризового управління. Як теоретичний фундамент для оптимізації фінансових рішень та вдосконалення зазначених відносин в роботі розглядаються окремі висновки, гіпотези та концепції представників загальновизнаних у світі „фінансових шкіл”: класичної; неокласичної та неоінституційної. Так, для дослідження механізму антикризового фінансового управління слід використовувати екзогенний спосіб дослідження, характерний для класичної і неокласичної теорії та ендогенний, властивий концепціям неоінституційної теорії.

Підприємствам, які перебувають у кризі, рекомендується використовувати принцип синхронності прийняття рішень щодо формування та використання фінансових ресурсів, який відстоюється неоінституційною теорією, а також дотримання правил фінансування та певних співвідношень при формуванні окремих позицій активів та пасивів (класична теорія). Для побудови системи ризик-менеджменту, профілактики фінансової кризи, планування антикризових заходів практичне значення мають висновки та рекомендації неокласичних концепцій щодо механізмів диверсифікації, оцінки ризиків, застосування критерію NPV, визначення ставки дисконтування.

Ключовим елементом теоретичної парадигми антикризового управління фінансами, на наш погляд, є науково обґрунтовані механізми вирішення проблеми інформаційної асиметрії та агентських витрат, які ускладнюють процес прийняття рішення щодо фінансового оздоровлення підприємств. Природу конфліктів інтересів між учасниками фінансових відносин, на наш погляд, можна пояснити прагненням окремих суб'єктів отримати „інформаційну ренту”, недосконалістю законодавчого забезпечення, ефектом так званого „принципу лимона”. Автор поділяє висновок Дж. Акерлофа, що головний тип агентських витрат, зумовлених конфліктом інтересів, пов'язаний з витісненням з ринку чесних учасників тими, які надають недостовірну інформацію. Стосовно нашого дослідження мова йде про санаційноспроможні підприємства та так звані „підприємства-лимони”. Вчення Акерлофа набуло подальшого розвитку у проведеному в дисертації дослідженні причинно-наслідкових зв'язків між асиметричним розподілом інформації, принципал-агент конфліктами, незначною кількістю рішень щодо санації та фактичною відсутністю ринку послуг з антикризового управління підприємствами в Україні.

Практичне значення теоретичних напрацювань полягає у можливості розроблення на їх основі конкретних методик, схем та прийомів управління фінансами. У роботі визначено концептуальні шляхи нейтралізації конфліктів інтересів, які виникають між суб'єктами фінансово-економічних відносин:

- розвиток інституцій, які дозволяють зменшити асиметричний розподіл інформації між принципалом та агентом, зокрема інституцій внутрішнього та санаційного аудиту;

- удосконалення договорів, які регулюють відносини між принципалом та агентом, у тому числі на основі врахування в них преференцій агента, встановлення чітких критеріїв оцінки його діяльності та системи стимулювання;

- запровадження сучасних методик діагностики фінансової кризи та планування антикризових заходів;

- удосконалення законодавчого регулювання санації та банкрутства підприємств;

- впровадження адекватних інструментів зменшення інформаційної асиметрії: системи подання сигналів, фільтрування, самоселекція, стимулювання, моніторинг та контроль.

Для досягнення цільових значень окремих параметрів керованої підсистеми, суб'єкти антикризового менеджменту здійснюють вплив на об'єкт управління через застосування відповідного фінансового механізму.

Суб'єкти антикризового фінансового менеджменту (керуюча підсистема) - це фізичні чи юридичні особи, які за рішенням відповідних органів уповноважені здійснювати комплекс робіт з антикризового управління фінансами підприємства. Об'єктом антикризового фінансового менеджменту (керована підсистема) є сукупність усіх фінансово-економічних ризиків, активи, капітал, фінансові потоки та вартість підприємства, що перебуває у режимі антикризового управління. Вирішення проблеми інформаційної асиметрії між суб'єктами фінансово-економічних відносин, перевірка достовірності антикризових планів та контроль за керуючою підсистемою є завданням внутрішнього та санаційного аудиту. У роботі доведено, що цілі антикризового управління, відповідний фінансовий механізм мають бути сформовані таким чином, щоб забезпечити максимальний компроміс між окремими групами інтересів, що мають відношення до підприємства (власники, кредитори, постачальники, клієнти, держава_, персонал). антикризовий підприємство менеджмент

У розділі 2 „Діагностика фінансової кризи на підприємстві” обґрунтовано новий для вітчизняної практики методологічний підхід до діагностики банкрутства, в основу якого покладено мультиваріантний дискримінантний аналіз (МДА). Критична оцінка домінуючих у вітчизняній теорії й практиці методологічних підходів до діагностики фінансової кризи дозволяє виокремити такі їх недоліки:

неврахування галузевих особливостей об'єкта діагностики;

недостатнє теоретичне та емпіричне обґрунтування критичних точок (чи інтервалів) для окремих фінансових індикаторів та довільність фіксування нормативних значень фінансових показників;

суб'єктивність відбору показників, які підлягають аналізу, та ігнорування критерію мультиколінеарності;

неврахування факту різної вагомості впливу окремих показників на загальні результати аналізу;

ігнорування показників, які розраховуються на базі чистого грошового потоку.

Наслідком такої ситуації є формалізація процесу аналізу та некваліфіковані аналітичні висновки. Результати новітніх емпіричних досліджень дозволяють стверджувати, що уникнути недоліків традиційних методик діагностики банкрутства можна в результаті застосування методології МДА, яка ґрунтується на емпірично-індуктивному способі дослідження та широкому застосуванні елементів економетричного моделювання. МДА як метод оцінювання ймовірності банкрутства підприємства включає дві фази:

фаза аналізу - побудова моделі розрахунку інтегрального показника фінансового стану та формулювання “ключа” інтерпретації;

фаза класифікації - розрахунок інтегрального показника для конкретного підприємства - об'єкта діагностики (оцінки).

Для побудови дискримінантної моделі діагностики фінансової кризи необхідно сформувати первинний каталог незалежних змінних (індикаторів фінансового стану підприємства). У дисертації обґрунтовано такі критерії відбору фінансових індикаторів для проведення дискримінантного аналізу:

рівень кореляційного зв'язку між окремими показниками, які включаються в дискримінантну функцію, має бути мінімальним;

незалежні змінні дискримінантної моделі мають репрезентувати групи показників, що характеризують різні параметри фінансового стану;

значення показників мають істотно коливатися у разі відповідних змін фінансового стану підприємства, тобто різнитися в залежності від групи об'єкта дослідження та бути максимально наближеними при внутрішньогруповому порівнянні (мінімізація критерію лямбда Вілкса);

показники мають об'єктивно відображати фінансовий стан підприємства;

значення незалежних змінних у межах вибіркової сукупності повинні бути розподілені нормально.

З урахуванням зазначених критеріїв автором відібрано 10 фінансових індикаторів, які репрезентують усі групи фінансових показників (табл. 2).

Для побудови моделей діагностики фінансової кризи в дисертації оброблено статистичну інформацію по 1445 вітчизняних підприємствах усіх видів економічної діяльності за 2001-2003 рр., що забезпечило повноту та завершеність дискримінантного аналізу, а також дозволило отримані результати наукового дослідження повноцінно використовувати на практиці.

У процесі аналітичної роботи сформовано дві вибіркові сукупності підприємств: підприємства з незадовільним фінансовим станом (група І) та фінансово-спроможні підприємства (ІІ). Для забезпечення однорідності аналітичних груп у рамках кожної із вибіркових сукупностей виділено вісім підгруп залежно від виду економічної діяльності підприємств.

Обов'язковими передумовами формування вибіркових сукупностей для дискримінантного аналізу є такі:

- показники одного підприємства не повинні одночасно фігурувати в різних групах (сукупностях);

- кількість підприємств, що формують одну групу (чи підгрупу) щонайменше в два рази перевищує кількість змінних, які включені в дискримінантну модель;

- об'єкти дослідження з крайніми значеннями індикаторів фінансового стану (надто високі чи надто низькі) виключаються з аналізу.

Таблиця 2 Набір фінансових показників (незалежних змінних) для дискримінантної моделі

№	Алгоритм розрахунку	Характеристика
X1		Коефіцієнт покриття
X2		Коефіцієнт фінансової незалежності
X3		Коефіцієнт оборотності капіталу
X4		Коефіцієнт рентабельності операційних продаж по Cash-flow 1
X5		Коефіцієнт рентабельності активів по Cash-flow 2
X6		Коефіцієнт оборотності позичкового капіталу
X7		Відношення Cash-flow 1 до позичкового капіталу
X8		Рентабельність продажів
X9		Рентабельність власного капіталу
X10		Коефіцієнт оборотності оборотних активів

У табл. 3 наведено результати дискримінантного аналізу в розрізі окремих груп вибіркових сукупностей підприємств. Побудовані на основі масштабних економетричних розрахунків вісім дискримінантних моделей діагностики фінансової кризи охоплюють усі види економічної діяльності. У роботі доведено, що окремі показники (зокрема Х7), які характеризуються достатньо високою значимістю за традиційного фінансового аналізу, у разі застосування методики МДА виявляються несуттєвими.

Проведене дослідження засвідчує, що чим універсальнішою є модель прогнозування банкрутства, тим нижчою є її якість. Це підтверджує правильність обраного автором підходу щодо формування аналітичних підгруп підприємств. Тестування класифікаційних моделей показало високий відсоток точності відповідних прогнозних оцінок, що підтверджує практичну цінність дослідження.

Таблиця 3 Дискримінантні моделі діагностики банкрутства

№	Групи видів економічної діяльності	Обсяг досліджуваної вибіркової сукупності	Дискримінантна модель	Оцінка якості моделей (помилка), %
		Підприємства з незадовільним фінансовим станом "І"	Фінансово спроможні підприємства "ІІ"	Усього підпри-ємств
1	Сільське господарство	147	239	386	Z = 0,105X1+1,567X2+0,301X3+ 1,375X4+ 1,689X8 +0,168X9 - 0,260	7,8
2	Харчова промисловість	76	115	191	Z = 0,261X1+1,272X2+0,13X3+ ,486X4+ 0,639X9 +0,221X10 - 1,433	7,9
3	Інші галузі обробної промисловості (текстильна, переробка деревини, хімічна, целюлозно-паперова тощо)	48	75	123	Z = 0,139X1+1,535X2+0,486X3+ 1,459X4+ 0,265X9 +0,159X10 - 1,757	11,4
4	Добувна промисловість, металургія, машинобудування, виробництво електроенергії, газу, води	49	77	126	Z = 0,213X1+2,208X2+0,67X3+1,13X4+ 1,48X5 + 0,515X8 +0,467X10 - 2,599	7,9
	Будівництво	52	71	123	Z = 0,333X1+1,458X2+0,395X4+ 1,407X5+ 0,040X6 +0,41X10 - 2,325	11,5
6	Оптова та роздрібна торгівля, готелі та ресторани	89	162	251	Z = 0,268X1+1,773X2+1,478X4+ 0,775X5+ 0,028X6 + 0,097X9+0,177X10 - 2,026	9,6
7	Транспорт	29	55	84	Z = 0,145X1+1,481X2+1,007X4+ 0,048X6+ 0,146X10 - 1,779	6,0
8	Інші види діяльності	70	91	161	Z = 0,306X1+0,331X2+1,309X4+ 0,050X6+ 0,363X9 +0,258X10 - 1,387	14,9
Усього	560	885	1445	Х	Х

*Ідентифікаційний номер дискримінантної моделі

Запропоновані дискримінантні моделі інтегральної оцінки фінансово-господарської діяльності підприємств апробовані в роботі Міністерства фінансів України, в практичній діяльності ФДМУ, окремими банками та суб'єктами господарювання

У розділі 3 „Фінансовий контролінг та внутрішній аудит - імператив антикризового менеджменту” розглянуто роль і місце контролінгу та внутрішнього аудиту в концепції антикризового управління підприємством, а також визначено основні засади їх побудови. В роботі показано, що залежно від функціональних та організаційних особливостей, цілей та завдань контролінгу в сучасній науково-практичній літературі виокремлюють три його основні концепції: перша - орієнтована на систему планування та внутрішнього контролю; друга - на координацію окремих функцій та підсистем менеджменту; третя - на збір, обробку та перевірку інформації для прийняття управлінських рішень.

Запровадження контролінгу на підприємствах в Україні зумовлено необхідністю інформаційного забезпечення та координації системи планування, синхронізації різних видів обліку, аналізу відхилень та контролю, внутрішньої та зовнішньої транспарентності управлінських рішень, інформаційного та методичного забезпечення менеджменту, підтримки на належному рівні ризик-менеджменту.

Для характеристики системи методів та процедур з інформаційної підтримки прийняття антикризових рішень у понятійний апарат антикризового управління автором запропоновано ввести термін „антикризовий фінансовий контролінг”. До пріоритетів антикризового фінансового контролінгу належать: забезпечення функціонування ризик-менеджменту (завдяки введенню контролінгу ризиків) та функціональна підтримка прийняття антикризових фінансових рішень. На наш погляд, антикризовий фінансовий контролінг має концентруватися на вирішенні таких основних завдань:

розроблення ефективної концепції антикризового менеджменту та, у разі необхідності, плану санації;

упровадження (або підвищення ефективності функціонування) системи ризик-менеджменту з тим, щоб прискорити виявлення кризових явищ та забезпечити прийняття адекватних заходів для їх подолання;

експертна та інформаційна підтримка управлінських рішень у процесі реалізації окремих антикризових заходів (модулів);

контроль за реалізацією антикризової концепції, своєчасне виявлення відхилень, додаткових ризиків та шансів з відповідною корекцією планів.

Оскільки цільові орієнтири антикризового контролінгу мають бути підпорядковані цілям та завданням антикризового управління, слід забезпечити тісну інтеграцію концепцій контролінгу та антикризового управління. Концепція антикризового фінансового контролінгу включає комплекс цілей та завдань контролінгу, а також необхідні для їх досягнення механізми. Запропонована автором концепція складається з таких розділів:

- Оцінка вихідної ситуації та необхідність антикризового фінансового контролінгу.

- Філософія антикризового фінансового контролінгу.

- Пріоритети антикризового контролінгу.

- Завдання контролінгу в розрізі окремих фаз управлінського циклу.

- Перелік та коротка характеристика окремих ланок та інструментів системи контролінгу.

- Інформаційне забезпечення прийняття антикризових рішень.

- Контроль ефективності антикризового управління.

У роботі доведено, що важливим ресурсом антикризового управління та невід'ємною складовою ризик-менеджменту є внутрішній аудит. Внутрішній аудит автор розглядає як інструмент зменшення інформаційної асиметрії, що сигналізує про виявлені недоліки у фінансово-господарській діяльності. Завдяки аудиту нейтралізуються агентські ризики та зменшується потенціал конфлікту інтересів на початковій стадії їх виникнення. Діяльність органів внутрішнього аудиту має бути зосереджена на таких напрямах: сприяння ризик-менеджменту, перевірка системи внутрішнього контролю, підтримка корпоративного управління. Концептуальні засади організації внутрішнього аудиту підприємствами різних видів діяльності (промислові підприємства, банки, страхові організації) є ідентичними і ґрунтуються на міжнародних стандартах внутрішнього аудиту.

Особливості аудиту підприємств окремих видів діяльності визначаються нормативно-правовими документами, наявними ресурсами, рівнем ризиків, особливостями внутрішньої системи контролю та специфікою операційної діяльності. Для вітчизняних підприємств виправданою, на наш погляд, є модель внутрішнього аудиту, за якої він є самостійним структурним підрозділом, що створюється за узгодженим рішенням уповноваженого органу власників та керівництва підприємства і підпорядковується безпосередньо ревізійній комісії або наглядовій раді. Для малих та середніх підприємств доцільно запроваджувати схеми аутсорсингу внутрішнього аудиту. Аутсорсинг цієї функції для великих підприємств та для банків є недоцільним.

Інтенсифікація впровадження контролінгу та внутрішнього аудиту_, на наш погляд, відповідає завданням структурно-інноваційної переорієнтації економіки України, які визначені програмними документами Уряду. Враховуючи непересічне значення контролінгу та внутрішнього аудиту для суб'єктів господарювання, його власників та кредиторів, вважаємо за доцільне в законодавчому порядку зобов'язати підприємства-емітенти акцій та боргових цінних паперів до запровадження відповідних інститутів. Прикладом такого підходу до вирішення проблеми управління ризиками можуть служити "Закон про контроль та транспарентність на підприємствах" (ФРН, 1997), Акт Сарбан-Окслей (США, 2002), прийняті в 2004 р. рекомендації НБУ щодо запровадження ризик-менеджменту та внутрішнього аудиту в банках.

У розділі 4 „Планування антикризових заходів та оцінка їх ефективності” обґрунтовано методику планування антикризових заходів, визначено місце бюджетування в системі антикризового управління підприємством, запропоновано сучасні критерії оцінки ефективності антикризових заходів, досліджено роль санаційного аудиту у верифікації антикризового плану та зменшенні інформаційної асиметрії.

Успішне подолання фінансової кризи на підприємстві визначається двома основними чинниками: наявністю реального плану антикризових заходів та його фінансовим забезпеченням. Антикризовий план має включати не лише заходи з фінансового оздоровлення підприємства, а й складову ризик-менеджменту, що спрямована на попередження фінансової кризи. У роботі обґрунтовано систему принципів антикризового планування, яка включає як загальновідомі принципи (періодичності, повноти, точності), так і визначені автором специфічні принципи, що враховують особливі умови антикризового управління (принципи трансформації, транспарентності, інтеграції). Дотримання зазначених принципів сприяє економії фінансових ресурсів, скороченню непродуктивних витрат, підвищенню гнучкості управління та контролю, раціоналізації процесу планування.

В роботі визначені структура та порядок складання плану антикризових заходів. Структура плану різниться залежно від того, чи антикризові заходи здійснюються в досудовому порядку чи за рішенням господарського суду. У першому випадку запропонована автором структура плану включає:

- загальну характеристику підприємства;

- аналіз вихідних даних;

- антикризову стратегію та оперативну (crash-) програму;

- систему планів (план маркетингу та оцінка ринків збуту; план виробництва; організаційний план; система фінансових бюджетів);

- оцінку ефективності антикризового управління.

У разі санації підприємства в судовому порядку, план антикризових заходів може мати два різновиди:

а) план реорганізації - у розумінні переведення боргу на санатора (або іншого правонаступника) та відповідної зміни власника статутного капіталу боржника (може передбачати зміну юридичного статусу боржника);

б) бізнес-план санації - в розумінні системи фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових і соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді.

Визначальною складовою плану антикризових заходів є система бюджетів. Ураховуючи принцип трансформації антикризового планування, в плані антикризових заходів слід передбачити не лише окремий блок фінансових бюджетів як необхідної складової плану, а й комплекс заходів для побудови стабільної системи бюджетування та бюджетного контролю на підприємстві. За домінуючим нині підходом, бюджетування здійснюється „знизу доверху” або ж „зверху донизу”. В обох випадках структурні одиниці нижчого рівня мають переваги в інформаційному забезпеченні і прагнуть використати ці переваги на свою користь. Маніпулювання з прогнозними показниками для формування так званого „бюджетного зазору” є типовим способом отримання інформаційної ренти виконавцями бюджетів. Для уникнення зазначених недоліків рекомендується використовувати новий підхід до розроблення бюджетів - метод „руху назустріч”, який передбачає комбінацію зазначених вище підходів. Особливості розробленого в дисертації порядку бюджетування можна описати так: менеджмент вищої ланки встановлює формалізовані цілі на бюджетний період та доводить їх до нижчого рівня, який, використовуючи метод дедукції, конкретизує бюджетні показники для наступного рівня виконавців. Після цього бюджетні показники уточнюються й конкретизуються на децентралізованому рівні. Відповідні бюджети від окремих центрів відповідальності передаються для збалансування вищому рівню та затверджуються керівництвом.

Необхідним елементом плану антикризових заходів є оцінка ефективності антикризового управління. Критерії оцінки ефективності, на нашу думку, слід підібрати так, щоб вони, по-перше, давали об'єктивну інформацію про вплив антикризових заходів на основні фінансові параметри діяльності підприємства, по-друге, зменшували можливості менеджменту всіх рівнів використовувати переваги в інформаційному забезпеченні на власну користь, по-третє, стимулювати менеджерів до виконання плану антикризових заходів та до прийняття оптимальних управлінських рішень, по-четверте, були зрозумілими та простими у розрахунках.

У роботі доведено, що найбільш адекватна оцінка ефективності антикризових заходів забезпечується завдяки комбінованому використанню двох методичних підходів: методики МДА та концепції економічної доданої вартості (EVA). Цей напрямок використання МДА та EVA досі в економічній теорії і практиці залишався поза увагою. Переваги оцінки ефективності антикризових заходів з використанням EVA над іншими методами, на нашу думку, можна сформулювати наступним чином:

- здатність сигналізувати про кризові явища в тих випадках, коли інші показники не виявляють факту кризи;

- наявність елементу порівняння з іншими підприємствами (через використання показника вартості капіталу);

- комплексність, гнучкість у використанні та незначний обсяг прогнозних розрахунків, а отже, нижча ймовірність помилкової оцінки;

- здатність до оцінки як у короткостроковому, так і в довгостроковому періодах;

- підвищення ефективності бюджетного контролю та контролю за діяльністю менеджменту.

Для характеристики комплексного критерію прийняття рішення щодо фінансового оздоровлення підприємства, який узагальнює сукупність ознак та передумов для подолання фінансової кризи, дисертантом пропонується ввести термін „санаційна спроможність підприємства”. Відповідна дефініція вперше була запропонована автором у 2000 р. З цього часу термін „санаційна спроможність” та пропонована дефініція набули значного поширення у вітчизняній теорії й практиці, цитується авторами багатьох підручників та монографій.

Експертиза достатності (чи недостатності) фінансово-економічних, правових та психологічних критеріїв санаційної спроможності та верифікація плану антикризових заходів робиться в процесі санаційного аудиту. Особам (чи інститутам), які є користувачами аудиторського висновку і відповідальними за прийняття фінансових рішень, необхідна обґрунтована інформація про те, що дані про фінансово-майновий стан боржника є достовірними і повними; план антикризових заходів є реалістичним; вибрана найкраща із існуючих альтернатив розвитку підприємства. Саме у вирішенні цих завдань полягає головне призначення санаційного аудиту. Оскільки досить часто підприємство - об'єкт аудиту не в змозі оплатити аудиторські послуги, відповідна функція оцінювання повинна здійснюватися на замовлення споживачів інформації. Для кредиторів, інвесторів, фінансових посередників, відповідних державних органів, передання функції оцінювання кредитоспроможності чи інвестиційної привабливості підприємства незалежному експерту (аудитору) є типовим аутсорсингом. Залежно від рівня загрози фінансової кризи, предметом санаційного аудиту може бути система звичайних планів (бюджетів) підприємства, бізнес-плани, плани антикризових заходів, а також базова інформація, на основі якої зазначені плани були розроблені.