Аналіз ефективності використання та управління капіталом на підприємствах різних організаційно-правових форм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи управління капіталом підприємства

1.1. Сутність капіталу підприємства як економічної категорії

1.2. Види та структура капіталу підприємства

1.3. Методика оцінки ефективності управління капіталом на підприємстві

2. Аналіз системи управління капіталом на підприємствах різних організаційно-правових форм

2.1. Аналіз фінансово-господарської діяльності

2.2. Аналіз складу та структури капіталу на підприємствах різних організаційно-правових форм

2.3. Оцінка ефективності системи управління капіталом на підприємствах

3. Розробка напрямів удосконалення системи управління капіталом підприємств

3.1. Удосконалення системи управління капіталом підприємства

3.2. Оцінка економічної ефективності заходів удосконалення системи управління капіталом підприємства

4. Охорона праці і безпека в надзвичайних ситуаціях на підприємстві

4.1. Організація охорони праці на підприємстві

4.2. Безпека у надзвичайних ситуація

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження. Актуальність даної теми визначається тим, що невпинний перехід України до ринкової економіки, розширення та поглиблення ринкового середовища у всіх сферах діяльності викликає необхідність удосконалення системи управління капіталом підприємства. За сучасних умов підприємство, що відокремлено від інших здійснює господарську діяльність, повинно володіти капіталом. Структура і динаміка капіталу підприємства є найсуттєвішим показником, що визначає його фінансовий стан. Великий спектр організаційно-правових форм підприємств, де спостерігаються відмінності у відносинах власності, регулюванні майнових питань, зумовлює особливості системи управління капіталом. Тому на сучасному етапі діяльності підприємств і в майбутньому виняткове значення мають вдосконалення системи управління капіталом на вітчизняних підприємствах.

Важливість капіталу в розвитку як економіки, так і самого підприємства доведена у науковій літературі. За останні роки з'явилося багато публікацій, у яких йшлося про капітал підприємства, а також про його ключову роль в забезпеченні фінансово-господарських процесів. Крім того, це питання розглядається у працях класиків та неокласиків світової економічної думки: Т. Мальтус, Дж. Міль, К. Маркс, Е. Бем-Баверк, А. Маршалл, Дж. Кларк, І. Фішер, Дж. Хікс, а також провідних вітчизняних та зарубіжних вчених сучасності: Г. Богачева, Ю. Воробйов, Д. Ван Хорн і Д. Ваховач, Г. Дукаль, Л. Козаченко, В. Ковальов, П. Лайко, Є. Мних та В. Панасюк, І. Яремко та ін.

Однак аналіз зазначених робіт показав, що питання ефективного управління капіталом підприємства як відкритою складною системою все ще потребує дослідження. Необхідність розробки обґрунтованих теоретичних рекомендацій щодо формування, аналізу та управління капіталом підприємства і обумовило вибір теми магістерської роботи, мету, завдання та основні напрями дослідження.

Мета дослідження - теоретико-методичне забезпечення розвитку підприємства на основі формування ефективної системи управління капіталом та удосконалення його структури відповідно до стратегічних цілей діяльності підприємства.

Досягнення сформульованої мети передбачає розв'язання таких задач:

- з'ясувати сутність капіталу підприємства як економічної категорії;

- визначити види та структуру капіталу підприємства;

- розглянути методику оцінки ефективності управління капіталом на підприємстві;

- здійснити аналіз фінансового стану досліджуваних підприємств;

- провести аналіз складу та структури капіталу на підприємствах різних організаційно-правових форм;

- оцінити ефективність системи управління капіталом на досліджуваних підприємствах;

- розробити напрями удосконалення системи управління капіталом підприємств;

- охарактеризувати систему охорони праці і безпеки в надзвичайних ситуаціях на підприємствах.

Об'єкт дослідження - процес управління капіталом на вітчизняних підприємствах різних організаційно-правових форм.

Предмет дослідження - процес удосконалення системи управління капіталом підприємства з метою підвищення ефективності кругообігу капіталу та узгодженості взаємодії складових, що утворюють його структуру.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі і нормативні акти України з питань функціонування суб'єктів господарювання, офіційні матеріали Державного комітету статистики України, праці зарубіжних та вітчизняних учених, річні звіти підприємств.

Методологія та методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові методи пізнання та системний підхід до вивчення економічних явищ. У процесі роботи для вивчення теорії та діючої практики управління капіталом на підприємстві використовувалися такі методи дослідження: спостереження, теоретичного узагальнення, порівняння - для встановлення економічної сутності капіталу; історичний, системний підходи - при дослідженні передумов виникнення поняття «капітал»; абстрактно-логічного аналізу - для обґрунтування методики аналізу капіталу підприємства; групування, графічний метод - для наочного відображення структури капіталу; методика розрахунку фінансових коефіцієнтів - для аналізу ефективності використання капіталу на підприємстві. Застосування методу моделювання дозволило розробити удосконалену систему управління капіталом підприємства.

Структура і обсяг магістерської роботи. Магістерська робота складається зі вступу, чотирьох розділів, десяти підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 107 сторінок комп'ютерного тексту. Список використаних джерел включає 90 найменувань.

1. Теоретичні основи управління капіталом підприємства

1.1 Сутність капіталу підприємства як економічної категорії

Ефективнекфункціонування підприємства, як провідної ланки мікроекономіки, залежить від багатьох чинників, як зовнішніх, так і внутрішніх. Головним серед останніх можна назвати капітал підприємства, що виступає фактором виробництва, джерелом доходу, інвестиційним ресурсом і є важливою ланкою відтворювального процесу. Капітал є фундаментальним, складним, багатоаспектним, і в силу цього не достатньо дослідженим економічним явищем.

Хоча історія наукового дослідження категорії «капітал» досить тривала, проте універсального підходу до її визначення не існує, що пояснюється складністю та динамічністю капіталу: змінювались соціально-економічні умови функціонування господарств різних епох, так само змінювались та розвивались капітал і, відповідно, наукові підходи щодо розуміння капіталу. Отже, важливим елементом та науковим підґрунтям з'ясування економічної сутності капіталу підприємства є аналіз еволюції поглядів на категорію «капітал», який дозволить з'ясувати сутність та зміст поняття «капітал підприємства» у теперішніх економічних умовах.

Так, Ю.М. Воробйов здійснює детальний опис історичної еволюції категорії «капітал» та виокремлює лише два підходи до визначення капіталу підприємства: фінансовий та економічний [11, c. 90-104]. Проте фінанси і як явище, і як система відносин є частиною економіки. Тому з'ясовуючи економічну сутність капіталу, можна лише сказати, що фінансовий капітал є підвидом капіталу взагалі, оскільки за природною ознакою капітал поділяють на фінансовий, фізичний та інтелектуальний або за класифікацією Ю.М. Воробйов - на фінансовий, матеріальний та нематеріальний [11, c. 126].

О.В. Гурнак зазначає, що «категорія капіталу виникла та розвивається разом із капіталістичною системою господарювання» і починає розгляд еволюції поглядів на капітал з вчення меркантилістів, яких називає «першовідкривачами» [17, с. 9]. Проте, на думку більшості вчених, першими дослідниками капіталу є Аристотель (IV ст. до н.е.), Авіцена (Х-ХІ ст.), Фома Аквінський (ХІІІ ст.) та інші давньогрецькі, давньоримські та середньовічні діячі.

Богачова Г.Н., Денисов Б.А. обмежуються розглядом декількох концепцій капіталу, не розглядаючи теорію всеосяжного капіталу І.Фішера, теорії людського та інтелектуального капіталу [7, с. 13].

Відповідно до Гончаренко А.М капітал - сукупність виробничих відносин капіталістичного способу виробництва, за яких засоби праці, певні матеріальні блага, гроші, об'єкти інтелектуальної власності та різні види цінних паперів тощо є знаряддям експлуатації, привласнення частини чужої неоплаченої праці [12, с.102].

Виходячи із результатів досліджень вчених і трактувань поняття капіталу у економічній літературі, побудуємо схему змістовних складових та елементів структури капіталу підприємства (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Елементна структура капіталу підприємства [40, с. 160]

Однак, виходячи із обмеженості теми магістерської роботи у нашому дослідженні ми детально зупинимось на аналізі сутності фінансового капіталу підприємства, його структури та складових.

Фінансовий капітал підприємства як економічна категорія існує об'єктивно, його природа визначається не суспільно-економічною формацією або типом економічної системи держави, а реальним процесом формування підприємницьких структур і механізмом здійснення фінансування їхньої діяльності. Тому фінансовий капітал підприємств формується і використовується суб'єктами господарювання в будь-якій економічній системі відповідно до стратегічних і тактичних цільових настанов останньої.

Поняття «фінансовий капітал» на відміну від поняття «капітал» з'явилося в науковому обороті відносно недавно, на початку XX ст. після виходу в1910 р. однойменної книги німецького соціаліста Р. Гільфердінга. Досліджуючи сутність капіталу в нових історичних умовах економічного розвитку провідних країн світу можна зробити висновок, що промисловість стає дедалі залежнішою від банківського грошового капіталу. Відбувається проникнення банківського капіталу в промисловість, у результаті чого відбувається злиття капіталів. Об'єднання банківського капіталу з промисловим визначається поняттям «фінансовий капітал» - це капітал, що перебуває у розпорядженні банків і застосовується промисловцями [66, с.100].

Що стосується теорії фінансів, то в радянський період капітал у будь-якій його формі не був об'єктом дослідження і тільки з початком ринкової економіки почалося формування наукового розуміння економічної природи капіталу підприємства. При цьому більшість сучасних економістів-фінансистів розглядають поняття «фінансовий капітал» як синонім фінансових ресурсів.

Так, І.Т. Балабанов зазначає: «Капітал - це частина фінансових ресурсів. Капітал - це гроші, пущені в обіг, і доходи, які вони приносять від цього обігу» [64, с.108].

З.В. Григорова зазначає, що капітал - це кошти, вкладені в суб'єкт господарювання для початку або продовження господарської діяльності з метою одержання прибутку (доходу) [16, с.18].

К.Я. Ходжава дає таке визначення капіталу: «Фінансові ресурси, що використовуються на розвиток виробничого процесу (купівля сировини, товарів та інших предметів праці, робочої сили, інших елементів виробництва), капітал у його грошовій формі» [75, с.161].

Л.М. Малярець і Н.М. Пономаренко вважають, що фінансовий капітал - це фінансові кошти підприємства, відбиті в пасиві його бухгалтерського балансу. При цьому фінансовий капітал підрозділяється на власний, тобто сформований за рахунок власних джерел фінансових ресурсів, і позиковий, формування якого здійснюється за рахунок позикових фінансових джерел [44, с.132].

О.В. Лебідь визначає капітал як частину фінансових ресурсів, задіяних фірмою в оборот, і доходи, які вони приносять від цього обороту. У цьому розумінні капітал виступає як перетворена форма фінансових ресурсів [38, с.260].

І.О. Бланк, розглядаючи капітал з позиції фінансового менеджменту визначає його таким чином: «Капітал підприємства характеризує загальну

вартість коштів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів» [6, с.52].

Отже, з точки зору підприємства або власника капітал характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які інвестуються у формування активів підприємства.

Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити такі його властивості як [28, с.162]:

1) капітал підприємства є основним чинником виробництва. У системі факторів виробництва (капітал, земля, праця) капіталу належить пріоритетна роль, тому що він поєднує усі фактори в єдиний виробничий комплекс;

2) капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять доход. У даному випадку він може виступати ізольовано від виробничого фактора у формі інвестованого капіталу;

3) капітал є головним джерелом формування добробуту його власників. Частина капіталу в поточному періоді виходить з його складу на користь власника, а частина капіталу, що накопичується, забезпечує задоволення потреб власників у майбутньому.

4) капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості. У цій якості виступає насамперед власний капітал підприємства, що визначає обсяг його чистих активів. Поряд з цим, обсяг використовуваного власного капіталу на підприємстві характеризує одночасно і потенціал залучення їм позикових фінансових засобів, що забезпечують одержання додаткового прибутку. У сукупності з іншими факторами - формує базу оцінки ринкової вартості підприємства.

5) динаміка капіталу підприємства є найважливішим показником рівня ефективності його господарської діяльності. У зв'язку з цим потрібно відмітити, що здатність капіталу до самозростання високими темпами характеризує високий рівень формування й ефективний розподіл прибутку підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. У той же час, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства.

Зазначені властивості капіталу підприємства можна назвати загальними, але капітал окремого підприємства може мати низку специфічних, характерних тільки йому властивостей. Як було зазначено вище, властивості капіталу підприємства визначають його функціонування, отже, щоб здійснити управлінський вплив на функціонування капіталу підприємства, слід вплинути на його властивості.

У залежності від виду економічної діяльності й форми власності керівні органи висувають певній набір вимог щодо мінімального розміру капіталу, як наприклад, для акціонерних товариств незалежно від виду діяльності або для банківських та страхових установ, щодо величини співвідношення власного та залученого капіталу, величини грошових коштів, заробітної плати тощо.

Таким чином, капітал є головною базою розвитку економіки, яка в процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави та власників підприємств. Він є об'єктивною основою створення та подальшого ефективного функціонування підприємств завдяки здатності генерувати грошові потоки та створювати нову вартість.

1.2 Види та структура капіталу підприємства

Розглянемо окремі види капіталу підприємства відповідно до класифікацій, наведеній у економічній літературі [29; 59; 78; 80; 82].

1. За приналежністю підприємству виділяють власний і позиковий види його капіталу. Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на правах власності й використовуються ним для формування певної частини активів. Ця частина активів, що сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, являє собою чисті активи підприємства. Позиковий капітал характеризує залучені для фінансування розвитку підприємства на зворотній основі грошові кошти або інші майнові цінності. Усі форми позикового капіталу, що використовується підприємством, становлять собою його фінансові зобов'язання, що належать до погашення у передбачені строки.

2. За метою використання у складі підприємства можуть бути виділені наступні види капіталу: виробничий, позиковий і спекулятивний. Виробничий капітал характеризує засоби підприємства, що інвестовані в його операційні активи для здійснення виробничо-збутової його діяльності. Позиковий капітал являє собою ту частину, що використовується підприємством у процесі інвестування у грошові інструменти (короткострокові й довгострокові депозитні вкладення в комерційних банках), а також у боргові фондові інструменти (облігації, депозитні сертифікати, векселі і т.п.) Спекулятивний капітал характеризує ту його частину, що використовується у процесі здійснення спекулятивних (що базуються на різниці в цінах) фінансових операцій (придбання деривативів у спекулятивних цілях і т.п.).

3. За формами інвестування розрізняють капітал у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, що використовується для формування статутного фонду підприємства. Інвестування капіталу в цих формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні обсягу їх статутних фондів.

4. За об'єктом інвестування виділяють основний і оборотний види капіталу підприємства. Основний капітал характеризує ту його частину, що використовується підприємством, який інвестований у всі види його необоротних активів (а не тільки в основні засоби, як це часто трактується в літературі). Оборотний капітал характеризує ту його частину, яка інвестована у всі види його оборотних активів.

5. За формою надходження у процесі кругообігу, тобто залежить від стадій загального циклу цього кругообігу розрізняють капітал підприємства у грошовій, виробничій і товарній формах.

6. За формами власності виділяють приватний і державний капітал, що інвестований в підприємство в процесі формування його статутного фонду. Такий розподіл капіталу використовується у процесі класифікації підприємств за формами власності.

7. За організаційно-правовими формами діяльності виявляють наступні види капіталу: акціонерний (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств), пайовий (капітал партнерських підприємств - товариств з обмеженою відповідальністю, командитних товариств і т.п.), індивідуальний (капітал індивідуальних підприємств -сімейних і т.п.).

8. За характером використання у господарському процесі виділяють працюючий і непрацюючий види капіталу. Працюючий капітал характеризує ту його частину, яка бере безпосередню участь у формуванні доходів і забезпеченні операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Непрацюючий капітал характеризує ту його частину, яка інвестована в активи, що не беруть безпосередньої участі у виконанні різних видів господарської діяльності підприємства й формуванні його доходів.

9. За характером використання власниками виділяють споживаний і накопичувальний (реінвестований) види капіталу. Споживаний капітал після його розподілу на цілі споживання втрачає функції капіталу. Він являє собою дезінвестиції підприємства, що здійснюються з метою споживання (вилучення частини капіталу з необоротних і оборотних активів з метою виплати дивідендів, процентів, задоволення соціальних потреб персоналу і т.п.). Накопичувальний капітал характеризує різні форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат і т.п.

10. За джерелами залучення розрізняють національний (вітчизняний) і іноземний капітал, інвестований у підприємство. Такий розподіл капіталу підприємств використовується в процесі відповідної їх класифікації.

11. За відповідністю правовим нормам функціонування розрізняють легальний і «тіньовий» капітал, що використовується у процесі господарської діяльності підприємства. Широко використовуваний на сучасному етапі економічного розвитку країни «тіньовий» капітал є своєрідною реакцією підприємців на встановлені державою жорсткі «правила гри» в економіці, в першу чергу на невиправдано високий рівень оподатковування підприємницької діяльності. Зростання обсягу використання «тіньового» капіталу в господарській діяльності підприємств служить для держави своєрідним індикатором низької ефективності прийнятих рішень в галузі податкового регулювання використання капіталу в підприємницький діяльності з позицій дотримання паритету інтересів як держави, так і власників капіталу.

З метою аналізу структури капіталу, джерела капіталу представимо у вигляді таблиці (табл. 1.1) [84, с.38].

Таблиця 1.1 Структура капіталу підприємства

Капітал підприємства
Власний капітал	Позичковий капітал
- статутний капітал - (сформований з емісії акцій)	- довгострокові та короткострокові - кредити банків
- додатковий капітал	- позичкові кошти
- інший додатковий капітал	- емісія облігацій і інші боргових зобов'язань
- резервний капітал	- прострочена кредиторська заборгованість
- нерозподілений прибуток

Для більшості підприємств основною частиною і базою усього фінансового капіталу є власний капітал, але діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення позикових коштів. Використання позикових коштів дає можливість приросту рентабельності власного капіталу, але негативно впливає на фінансову стійкість підприємства.

Для повноти аналізу, розглянемо сутність власного капіталу підприємства, що проявляється через його функції.

1. Функція заснування та введення в дію підприємства. Власний капітал у частині статутного є фінансовою основою для запуску в дію нового суб'єкта господарювання.

2. Функція відповідальності та гарантії. Як уже було зазначено, статутний капітал є свого роду кредитним забезпеченням для кредиторів підприємства. Власному капіталу в пасиві балансу відповідають чисті активи в активній стороні балансу. Чим більший власний капітал підприємства, зокрема статутний капітал, тим більших збитків може зазнати підприємство без загрози інтересам кредиторів, отже, тим вищою є його кредитоспроможність.

3. Захисна функція. У той час, як попередня функція характеризує значення власного капіталу та статутного капіталу для кредиторів, захисна функція показує, яке значення має власний капітал для власників. Чим більший власний капітал, тим краще захищеним є підприємство від впливу загрозливих для його існування факторів, оскільки саме за рахунок власного капіталу можуть покриватися збитки підприємства. Якщо в результаті збиткової діяльності відбувається перманентне зменшення власного та статутного капіталу, то підприємство може опинитися на межі банкрутства.

4. Функція фінансування та забезпечення ліквідності. Внесками у власний капітал, разом зі спорудами, обладнанням, цінними паперами та іншими матеріальними цінностями, можуть бути грошові кошти. Вони можуть використовуватися для фінансування операційної та інвестиційної діяльності підприємства, а також для погашення заборгованості по позичках. Це, у свою чергу, підвищує ліквідність підприємства, з одного боку, та потенціал довгострокового фінансування, з іншого.

5. База для нарахування дивідендів і розподілу майна. Одержаний протягом року прибуток або розподіляється та виплачується власникам корпоративних прав у вигляді дивідендів, або спрямовується на збільшення статутного чи резервного капіталу, інших цільових фондів. Нарахування дивідендів, як правило, здійснюється за встановленою ставкою відповідно до частки акціонера (пайовика) в статутному капіталі. Аналогічним чином відбувається розподіл майна підприємства у разі його ліквідації чи реорганізації.

6. Функція управління та контролю. Згідно із законодавством власники підприємства можуть брати участь в його управлінні. Найвищим органом АТ чи ТОВ є збори учасників товариства, які призначають керівні органи та ревізійну комісію. Фактичний контроль над підприємством здійснює власник контрольного пакета його корпоративних прав. Володіння контрольним пакетом дає можливість проводити власну стратегічну політику розвитку підприємства, формувати дивідендну політику, контролювати кадрові питання. Таким чином, статутний капітал забезпечує право на управління виробничими факторами та майном підприємства. [37, с.71]

Розглянемо всі складові власного капіталу підприємства більш докладніше [59; 78; 80; 82].

Статутний капітал. Статутний капітал є одним з найважливіших показників, що дозволяють одержати уявлення про розміри й фінансовий стан економічних суб'єктів. Це один з найбільш стійких елементів власного капіталу організації, оскільки зміна його величини допускається в строго визначеному порядку, установленому законодавчо.

Статутний капітал організації - джерело формування засобів організації, які потрібні їй для виконання статутних зобов'язань. Це стартовий капітал для виробничої діяльності з метою одержання надалі прибутку. Статутний капітал являє собою засоби, вкладені власниками підприємства. Власниками підприємства можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи, а також окремі приватні особи.

Формування статутного капіталу пов'язано з цілями створення організації і її організаційно-правовою формою. Порядок формування статутного капіталу організацій різних організаційно-правових форм досить жорстко в даний час регулюють закони України.

Відповідно до законодавства України статутний капітал залежить від

організаційно-правової форми підприємства, може виступати у вигляді: статутного капіталу, статутного фонду, складового капіталу, пайового фонду.

Статутний капітал - сукупність у грошовому вираженні внесків засновників (учасників) у майно організації при її створенні для забезпечення діяльності в розмірах, визначених установчими документами.

Пайовий фонд - сукупність пайових внесків членів виробничого кооперативу для спільного ведення підприємницької діяльності, а також придбаного і створеного в процесі діяльності.

Однією з найпоширеніших форм підприємницької діяльності сьогодні є акціонерне товариство. Можна виділити три функції, які виконує статутний капітал акціонерного товариства: 1) є майновою основою діяльності товариства, тобто первісним (стартовим) капіталом; 2) дозволяє визначити частку (відсоток) участі засновника (акціонера, учасника) у товаристві, оскільки їй відповідає кількість голосів учасника на загальних зборах і розмір його доходу (дивіденду); 3) гарантує виконання зобов'язань товариства перед третіми особами, тому законодавством установлений його мінімальний розмір. Відповідно до законодавства України акціонерним товариством визнається комерційна організація, статутний капітал якої поділений на певне число акцій, що засвідчують обов'язкові права учасників (акціонерів) стосовно товариства. [29, с.20].

Позичковий капітал -- це капітал-власність. Особливість позичкового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо інвестується у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особою підприємцем-позичальником, якому капітал передається на тимчасове користування. В результаті відбувається роздвоєння позичкового капіталу на капітал-власність і капітал-функцію: власність на капітал залишається у кредитора навіть після того, як вона з його рук перейшла боржникові. Реальним підтвердженням цієї власності є зобов'язання позичальника повернути отриману позику в строк з виплатою відсотків; капітал-функція означає, що підприємець повинен одержати прибуток на авансовані гроші не менший, ніж розмір плати за позичковий капітал

Додатковий і резервний капітал. У процесі господарської діяльності в підприємства може з'явитися нове майно чи зрости облікова вартість уже наявного, тобто збільшуються розміри активів. Для обліку джерел такого майна чи приросту його вартості в бухгалтерському обліку введене поняття додаткового капіталу. Як об'єкт обліку він виник відповідно до змін правил оцінки статей бухгалтерської звітності організацій для відображення інфляційних процесів.

Доходи організації, що відносяться на додатковий капітал, збільшують власний капітал організації, але не впливають на фінансовий результат діяльності організації у звітному періоді. Наприклад, організація може безоплатно одержати у власність дороге виробниче приміщення, у результаті її майно і капітал будуть мати істотний приріст, однак фінансовим результатом діяльності організації у звітному періоді може стати збиток.

Наявність доходів, що включаються не у фінансовий результат діяльності, приймають в розрахунок у податковому обліку: при обчисленні оподатковуваного прибутку, доходи, що відносяться на додатковий капітал, приєднуються до прибутку, який підлягає оподаткуванню.

Утворення засобів відбувається шляхом:

1) приросту вартості необоротних активів (основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових фінансових вкладень і інших капітальних вкладень) підприємства в результаті переоцінки;

2) безоплатно отриманого майна і коштів від юридичних і фізичних осіб;

3) додаткової емісії акцій чи підвищення номінальної вартості акцій, за

рахунок суми різниці між продажною і номінальною вартістю акцій, вирученої при реалізації їх за ціною, що перевищує номінальну вартість;

4) приросту вартості необоротних активів, створених за рахунок прибутку чи фондів підприємства;

5) відображення позитивних курсових різниць по внесках іноземних

інвесторів у статутні капітали українських підприємств.

Додатковий капітал може утворюватися не тільки з перерахованих вище причин. Що включати до складу додаткового капіталу і як його використовувати, вирішують власники підприємства, які розробляють відповідні положення. Ці положення повинні бути затверджені протоколом

загальних зборів засновників, після чого закріплюються наказом про облікову політику.

Резервний капітал створюється відповідно до законодавства й установчих документів організації на покриття можливих у майбутньому непередбачених збитків, утрат. Резервний капітал - це так назване запасне фінансове джерело, що створюється як гарантія безперебійної роботи підприємства і дотримання інтересів третіх осіб. Наявність такого фінансового джерела додає останнім впевненість у погашенні підприємством своїх зобов'язань. Чим більше резервний капітал, тим більша сума збитків може бути компенсована і тим більшу можливість маневру одержує керівництво підприємства при подоланні збитків.

Утворення резервного капіталу може мати обов'язковий і добровільний характер. У першому випадку він створюється відповідно до законодавства

України, а в другому - згідно з порядком, встановленим в установчих документах підприємства, чи з його обліковою політикою. У даний час створення резервного капіталу є обов'язковим тільки для господарських товариств і підприємств з іноземними інвестиціями.

Інформація про величину резервного капіталу в балансі підприємства має велике значення для зовнішніх користувачів бухгалтерської звітності, що розглядають резервний капітал як запас фінансової міцності підприємства.

Недостатня величина обов'язкового резервного капіталу свідчить або про недостатність прибутку, або про використання резервного капіталу на покриття збитків.

Засоби резервного фонду призначені для покриття балансового збитку за звітний рік, для погашення облігацій і викупу акцій акціонерного товариства при відсутності інших засобів. Резервний фонд створюється підприємствами також на випадок припинення їхньої діяльності для покриття кредиторської заборгованості. Ні на яку іншу мету використовувати «резервні» гроші не можна.

Нерозподілений прибуток і фонди спеціального призначення. Фінансовим результатом підприємства, яке здійснює підприємницьку діяльність, є прибуток чи збиток. Прибуток виступає джерелом, який може бути використаний, після обов'язкових платежів у бюджет, на цілі, обумовлені статутними документами чи відповідними рішеннями керівництва організації і засновників (акціонерів). При одержанні збитку виникає необхідність вишукування джерел його покриття.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати в бюджет податку на прибуток, у бухгалтерському обліку прийнято називати «нерозподіленим прибутком». Нерозподілений прибуток являє собою суму чистого прибутку, що не був розподілений у вигляді дивідендів між акціонерами організації.

Нерозподілений прибуток звітного року використовується на виплату дивідендів засновникам і на відрахування в резервний фонд (при його наявності). Відповідно до своєї облікової політики організація може прийняти рішення про використання прибутку, що залишився в її розпорядженні, на фінансування своїх планових заходів.

Ці заходи можуть мати виробничий характер у випадку направлення коштів на розвиток і розширення виробництва, модернізацію використовуваного устаткування, і невиробничий характер у випадку використання коштів на заходи соціального характеру і матеріальну підтримку працівників організації та на інші цілі, не пов'язані з виробництвом продукції або довгостроковими фінансовими вкладеннями організації.

Значна частина власного капіталу підприємства акумулюється у фондах спеціального призначення. Ці засоби резервуються і направляються на утворення джерел фінансування витрат, на створення нового майна виробничого призначення і соціальної інфраструктури, а також на потреби соціального розвитку (крім капітальних вкладень).

Реалізація політики організації, спрямованої на акумулювання свого чистого прибутку для фінансування цільових заходів, проводиться шляхом утворення фондів спеціального призначення. Кількість фондів, їхню назву і використання організація визначає самостійно.

Фонди спеціального призначення утворюють за нормами, установленимиьвласниками, а також за рахунок безоплатних внесків засновників та інших підприємств. Вони, як правило, підрозділяються на фонд нагромадження, фонд соціальної сфери і фонд споживання.

Засоби фондів нагромадження направляються на виробничий розвиток організації та інші аналогічні цілі.

Якщо підприємство використовує засоби для капітальних вкладень, то сам фонд нагромадження не зменшується, тому що відбувається перетворення фінансових засобів у майно організації. Якщо ж підприємство використовує засоби фонду на покриття збитків звітного року, на розподіл прибутку між засновниками, а також на списання витрат, включаються не в первісну вартість об'єктів основних засобів, що вводяться в експлуатацію, то величина фонду нагромадження зменшується.

Засоби фонду споживання, на відміну від фонду нагромадження, направляються на соціальний розвиток і матеріальне заохочення персоналу, а також інші заходи, що не приводять до утворення нового майна організації.

Засоби спеціальних фондів використовують відповідно до кошторису, що обговорюється і затверджується власниками організації (акціонерами). Про виконання кошторису вони інформуються у встановлений термін.

Фонд споживання призначений для забезпечення соціального захисту персоналу: дотацій на харчування, придбання проїзних квитків, путівок у санаторії, дитячі установи, на житлове будівництво, а також на матеріальне заохочення працівників (одноразові премії, подарунки, матеріальна допомога) і ін.

До інших резервів відносяться резерви, що створюються на підприємстві в зв'язку з майбутніми великими витратами, які включаються в собівартість і витрати обігу. Рішення про створення резервних фондів повинне бути зафіксоване в обліковій політиці організації.

1.3 Методика оцінки ефективності управління капіталом на підприємстві

В системі дослідження ефективності управління капіталом найбільше розповсюдження отримали такі групи аналітичних фінансових коефіцієнтів [6; 8; 11; 28; 39]:

? коефіцієнти оцінки рентабельності капіталу;

? коефіцієнти оцінки капіталовіддачі;

? коефіцієнти оцінки оборотності капіталу;

? показники фінансової стійкості;

? показники типів фінансової стійкості підприємства;

? показники ліквідності та платоспроможності підприємства;

? коефіцієнт фінансового левереджу;

? показники середньозваженої вартості капіталу.

1. Коефіцієнти оцінки рентабельності капіталу характеризують його здатність створювати необхідний прибуток у процесі господарської діяльності підприємства і визначають загальну ефективність його використання. Для проведення такої оцінки застосовують наступні показники:

а) Коефіцієнт рентабельності всього капіталу, що використовується, або коефіцієнт економічної рентабельності. Він характеризує рівень чистого прибутку, який генерується сукупним обсягом капіталу (що використовується) підприємства. Розрахунок цього показника здійснюють за формулою:

(1.1)

де ЧПо- загальна сума чистого прибутку підприємства, отримана від усіх видів господарської діяльності в даному періоді;

К - середня сума всього капіталу, що використовується на підприємстві в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

б) коефіцієнт рентабельності власного капіталу або коефіцієнт фінансової рентабельності. Він характеризує рівень прибутковості власного капіталу, вкладеного в підприємство. Для розрахунку цього показника використовується наступна формула:

(1.2)

де ЧПо - загальна сума чистого прибутку підприємства, отримана від усіх видів господарської діяльності в даному періоді;

ВК - середня сума власного капіталу підприємства в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

в) коефіцієнт рентабельності всього основного капіталу. Він характеризує ефективність використання всього основного капіталу підприємства, вкладеного в його необоротні активи. Для розрахунку цього показника використовують формулу:

(1.3)

де ЧПо - загальна сума чистого прибутку підприємства, отримана від усіх видів господарської діяльності в даному періоді;

ОсК - середня сума всього основного капіталу, що використовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

г) коефіцієнт рентабельності оборотного капіталу. Він характеризує рівень прибутковості оборотного капіталу, що використовується підприємством. Розрахунок цього показника здійснюють за формулою:

(1.4)

де ЧПрп - сума чистого прибутку підприємства від реалізації продукції (операційної діяльності) в даному періоді; ОбК - середня сума оборотного капіталу, що використовується в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

д) коефіцієнт рентабельності позикового капіталу. Він характеризує рівень прибутковості позикового капіталу, що використовується в конкретних видах діяльності або господарських операцій. При розрахунку цього показника використовують формулу:

(1.5)

де ЧПд - сума чистого прибутку, що отриманий за рахунок використання позикового капіталу в окремих видах діяльності або господарських операцій;

ПК - середня сума позикового капіталу, що залучена підприємством для здійснення окремих видів діяльності або окремих видів господарських операцій;

2. Коефіцієнти оцінки капіталовіддачі характеризують продуктивність (продукт капіталу) окремих видів і всієї сукупності капіталу, що задіяний в операційній діяльності підприємства, тобто в певній мірі слугує вимірником ефективності операційної діяльності підприємства. Для проведення такої оцінки використовують наступні показники:

а) коефіцієнт загальної капіталовіддачі. Він характеризує обсяг виробленої продукції, що приходиться на одиницю капіталу, який використовують в операційному процесі. Розрахунок цього показника здійснюють за формулою:

(1.6)

де ОР - загальний обсяг виробництва продукції в даному періоді;

ООсК - середня сума операційного основного капіталу підприємства, що використовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

ОбК - середня сума оборотного капіталу підприємства, що використовується в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

б) коефіцієнт капіталовіддачі власного капіталу. Він характеризує обсяг виробленої продукції, яка припадає на одиницю власного капіталу, що задіяний в операційній діяльності підприємства. Для розрахунку цього показника використовують формулу:

(1.7)

де ОР - загальний обсяг виробництва продукції в даному періоді;

СК од - середня сума власного капіталу підприємства, який задіяний в його операційній діяльності в розглядуваному періоді (розрахована як середня хронологічна);

в) коефіцієнт капіталовіддачі основного капіталу. Він характеризує обсяг виробленої продукції, яка припадає на одиницю основного капіталу, що використовується у виробничій діяльності підприємства. При розрахунку цього показника використовують формулу:

(1.8)

де ОР - загальний обсяг реалізації (виробництва) продукції в даному періоді;

ООсК - середня сума операційного основного капіталу підприємства, що використовується в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

г) коефіцієнт капіталовіддачі оборотного капіталу. Він характеризує обсяг виробленої продукції, що припадає на одиницю оборотного капіталу підприємства. Розрахунок цього показника здійснюють за наступною формулою:

(1.9)

де ОР - загальний обсяг реалізації (виробництва) продукції в даному періоді;

ОбК - середня сума оборотного капіталу підприємства, що використовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

3. Коефіцієнти оцінки оборотності капіталу характеризують, наскільки швидко капітал в цілому й окремі його елементи, що використовуються підприємством, обертаються в процесі його господарської діяльності. Для оцінки оборотності капіталу підприємства застосовують наступні показники:

а) період обороту всього капіталу підприємства, що використовується, в днях. Цей показник характеризує число днів, протягом яких здійснюється один оборот власних і позикових коштів, а також капіталу в цілому. Чим менший період обороту капіталу, тим вище, при інших рівних умовах, ефективність його використання на підприємстві, оскільки кожен оборот капіталу генерує певну додаткову суму прибутку. Цей показник розраховують за формулою:

(1.10)

де К - середня сума всього капіталу, що використовується підприємством, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

ОРо - одноденний обсяг реалізації продукції в даному періоді;

б) коефіцієнт оборотності, або швидкість обороту показує кількість повних оборотів (разів), які здійснюються оборотним капіталом за період часу, що аналізується. Із зростанням показника прискорюється оберненість оборотних засобів, а отже ефективність використання оборотних засобів покращується:

(1.11)

де Вр - виручка від реалізації продукції, робіт, послуг;

ОК - середня сума оборотного капіталу підприємства, що використовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

в) тривалість одного обороту. Скорочення часу обороту призводить до вивільнення засобів з обороту, а його збільшення -- до додаткової потреби в оборотних засобах:

(1.12)

де Вр - виручка від реалізації продукції, робіт, послуг;

ОК - середня сума оборотного капіталу підприємства, що використовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

ЗП - звітній період в днях.

г) період обороту капіталу, що використовується в операційній діяльності підприємства:

(1.13)

де ОРо - одноденний обсяг реалізації продукції в даному періоді;

ООсК -середня сума операційного основного капіталу підприємства, що використовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

ОбК - середня сума оборотного капіталу підприємства, що використовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

д) період обороту власного капіталу в днях:

(1.14)

де ОРо - одноденний обсяг реалізації продукції в даному періоді;

СК - середня сума власного капіталу підприємства в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

е) коефіцієнт закріплення оборотних засобів показує розмір оборотних засобів на 1 грн. реалізованої продукції:

(1.15)

де Вр - виручка від реалізації продукції, робіт, послуг;

ОК - середня сума оборотного капіталу підприємства, що використовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна).

Прискорення оборотності капіталу сприяє скороченню потреби в оборотному капіталі (абсолютне вивільнення), приросту обсягів продукції (відносне вивільнення), а отже збільшенню прибутку. У результаті покращується фінансовий стан підприємства, закріплюється платоспроможність.

Уповільнення оборотності потребує залучення додаткових коштів для продовження господарської діяльності підприємства хоча б на рівні минулого періоду.

4. Для оцінки ефективності використання капіталу підприємства розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства, які дозволяють виявити рівень фінансового ризику, пов'язаного зі структурою джерел формування капіталу підприємства, а отже і ступінь фінансової стабільності у процесі майбутнього розвитку . Для проведення такої оцінки розраховують і вивчають в динаміці наступні коефіцієнти:

а) коефіцієнт автономії дозволяє визначити, в якій мірі активи, що використовуються підприємством, сформовані за рахунок власного капіталу,

тобто частку чистих активів підприємства в їх загальній сумі. Розрахунок цього показника здійснюють за формулами:

(1.16)

(1.17)

де ВК - сума власного капіталу підприємства на певну дату;

ЧА - вартість чистих активів підприємства на певну дату;

К - загальна сума капіталу підприємства на певну дату;

А - загальна вартість активів підприємства на певну дату.

Нормальне мінімальне значення коефіцієнта автономії оцінюється на

рівні 0,5 і означає, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті його власними коштами. Зростання коефіцієнта автономії свідчить про зростання фінансової незалежності підприємства, зниження ризику фінансових труднощів у майбутніх періодах;

б) коефіцієнт фінансового лівереджу. Він характеризує обсяг залучених позикових коштів на одиницю власного капіталу, тобто ступінь залежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування.

(1.18)

де КФ - коефіцієнт фінансування;

ПК - позиковий капітал;

ВК - власний капітал;

в) коефіцієнт співвідношення власного й позикового капіталу, що дорівнює відношенню власних коштів до суми зобов'язань підприємства:

(1.19)

де Ксп - співвідношення власного і позикового капіталу;

ВК - власний капітал;

ПК - зобов'язання.

Нормальним значенням цього показника вважається значення, що перевищує одиницю.

Нерідко в аналітичній практиці використовують показник, обернений до показника фінансової стійкості -- коефіцієнт заборгованості (Кз), який показує частку позикового капіталу в загальній сумі капіталу, що використовується.

Його розраховують за формулою:

(1.20)

Відповідно позитивно оцінюється значення показника нижче одиниці;

г) коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами, який розраховується як відношення суми власного оборотного капіталу підприємства та поточних активів (сума запасів і витрат, дебіторської заборгованості, грошових коштів підприємства і короткострокових цінних паперів):

(1.21)

де Квоз - коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами;

ВОК - власний оборотний капітал;

ПА - поточні активи.

Нормальним вважається значення показника, що перевищує 0,1;

д) коефіцієнт покриття інвестицій або коефіцієнт фінансової стабільності, який характеризує частку власного капіталу і довгострокових зобов'язань у загальній сумі активів підприємства:

(1.22)

де Кпі - коефіцієнт покриття інвестицій;

ВК - власний капітал;

ДЗ - довгострокові зобов'язання;

А - загальна сума активів.

В аналітичній практиці прийнято вважати нормальним значення коефіцієнта, що наближається до 0,9.

е) коефіцієнт інвестування або забезпеченості власним капіталом, який

показує ступінь покриття джерелами власних і прирівняних до них коштів суми основних засобів та інших необоротних активів:

(1.23)

де Кі - коефіцієнт інвестування;

ВК - власний капітал;

ОЗ - основні засоби.

Якщо коефіцієнт інвестування більше одиниці, то це є свідченням про

достатність власного капіталу;

є) коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів, який характеризує структуру капіталу, що використовується для довгострокових

інвестицій, тобто показує, яка частина основних засобів та інших необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами і належить до них, а не до власників підприємства. Коефіцієнт розраховують як співвідношення довгострокових зобов'язань до суми власного капіталу підприємства та його довгострокових зобов'язань:

(1.24)

де Кдз - коефіцієнт довгострокового залучення;

ВК - власний капітал;

ДЗ - довгострокові зобов'язання.

Зростання цього показника в певному розумінні -- негативна тенденція, яка означає, що підприємство все сильніше залежить від зовнішніх інвесторів;

з) коефіцієнт короткострокової заборгованості, який відображає структуру залученого капіталу і визначається через відношення короткострокових зобов'язань до їх загальної суми:

(1.25)

де Ккз - коефіцієнт короткострокової заборгованості;

КЗ - короткострокові зобов'язання;

ДЗ - довгострокові зобов'язання;

и) коефіцієнт кредиторської заборгованості, який показує частку кредиторської заборгованості в загальній сумі зобов'язань підприємства:

(1.26)

де Ккрз - коефіцієнт кредиторської заборгованості;

КрЗ - кредиторська заборгованість;

КЗ - короткострокові зобов'язання;

ДЗ - довгострокові зобов'язання.

Зростання цього показника характеризується негативно. Перелік наведених показників, що використовуються для оцінки фінансової стійкості підприємств, досить місткий, тому, доцільність вибору тих чи інших показників для цілей аналізу перш за все повинна визначатися специфікою фінансово-господарської діяльності підприємства.

Аналіз фінансової стійкості підприємства дозволяє оцінити ступінь стабільності його фінансового розвитку й рівень фінансових ризиків, що створюють загрозу його банкрутства.

5. Залежно від співвідношення показників матеріально-виробничих запасів, власного оборотного капіталу та інших джерел формування запасів

можна з певною відносністю виділити такі типи фінансової стійкості.

а) абсолютна фінансова стійкість, що являє собою граничний тип фінансової стійкості. Вона задається умовою

(1.27)

де МЗ - матеріально-виробничі запаси;

ВОК - власний оборотний капітал.

Це співвідношення показує, що всі запаси повністю покриваються власним оборотним капіталом, тобто підприємство не залежить від зовнішніх

джерел фінансування;

б) Нормальна фінансова стійкість, яка гарантує платоспроможність підприємства. Вона описується виразом:

(1.28)

КК - короткострокові кредити банків і позики;

КрЗ - кредиторська заборгованість.

Наведене співвідношення відповідає положенню, коли підприємство, що успішно функціонує, використовує для покриття запасів «нормальні джерела капіталу» -- власні й залучені;

в) Нестійке фінансове становище, пов'язане з порушенням платоспроможності, при якому, однак, зберігається здатність поновлення рівноваги за рахунок джерел, що послаблюють фінансове напруження:

(1.29)

ФН - фінансове напруження.

Фінансова нестійкість вважається допустимою, якщо величина залучених для формування запасів і витрат короткострокових кредитів і позикових коштів не перевищує сумарної вартості виробничих запасів, готової продукції і товарів (найбільш ліквідної частини запасів і витрат);

г) Кризовий фінансовий стан, при якому підприємство знаходиться на межі банкрутства, оскільки в цій ситуації грошові кошти, короткострокові цінні папери й кредиторська заборгованість підприємства не покривають навіть його кредиторської заборгованості й прострочених позик:

(1.30)

Кризовий фінансовий стан характеризується також наявністю регулярних неплатежів, за якими кризовий стан може бути класифікований наступним чином: перший ступінь - наявність прострочених позик банку; другий ступінь - наявність, крім того, простроченої заборгованості постачальникам за товари; третій ступінь - наявність, крім того, недоїмок до бюджетів, що практично межує з банкрутством.