Грошово-кредитна система та проблеми її становлення і розвитку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Полтавська державна аграрна академія

Кафедра економічної теорії та економічних досліджень

Міждисциплінарна курсова робота

З дисципліни загальноекономічної підготовки

На тему: Грошово-кредитна система та проблеми її становлення і розвитку в Україні

Студента Явтушенка Віталія

Курсу 1 факультету Економіки та менеджменту

Групи 1 напряму підготовки Економіка підприємства

Науковий керівник к.е.н. доцент Солтис В.В.

Полтава - 2012



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ СТРУКТУРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ

1.1 Сутність та основні напрями грошово-кредитної системи держави як суб'єкта ринкових відносин

1.2 Основні методи та інструменти грошово-кредитної політики, світовий досвід та проблеми використання його можливостей в Україні

РОЗДІЛ 2. ГРОШОВО-КРЕДИТНІ АСПЕКТИ В МАКРОЕКОНОМІЦІ

2.1 Поняття позичкового процента та вплив його ставки на короткострокові інвестиційні проекти підприємства

2.2 Ризик в інвестуванні та оцінка надійності вкладень

РОЗДІЛ 3. МОНЕТАРНА ПОЛІТИКА В МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСАХ

3.1 Грошова реформа як елемент монетарної політики

3.2 «Брудні гроші» як загроза економічній безпеці держави

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Розвиток грошово-кредитної системи країни визначається ефективністю монетарного регулювання, що базується на використанні дієвого інструментарію грошово-кредитної політики. На кожному етапі економічного розвитку країни центральний банк визначає цілі своєї діяльності, що передбачають пріоритетність використання окремих інструментів. В Україні на законодавчому рівні формуються основні засади грошово-кредитної політики на кожний рік, де визначається перелік інструментів та методів, за допомогою яких відбувається регулювання фінансово-кредитної системи країни.

Розвиток кредитних систем, ринку позичкових капіталів дещо зменшили безпосередній вплив центрального банку на формування попиту та пропозиції грошової маси. За таких умов зростає ефективність інструментів опосередкованого впливу на діяльність грошово-кредитної системи. Допоміжні інструменти регулювання грошово-кредитної політики відіграють також не останню роль: вони доповнюють дію основних інструментів.

Дослідження сучасної грошово-кредитної політики та основних засад її формування набирають актуальності через необхідність пошуку пріоритетних інструментів монетарного регулювання. Аналіз досвіду застосування Національним банком України тих чи інших інструментів дає змогу визначити рівень ефективності грошово-кредитної політики та запропонувати можливі шляхи його підвищення.

Дослідженню сучасної грошово-кредитної політики України та основних засад її формування присвячена значна кількість наукових праць, зокрема О. Папаіки, А. Щетиніна, М. Савлука, Б. Івасіва, О. Лимаря, І. Вєтрової, О. Дзюблюка, Д. Осипчука, О. Гнатіва, Н. Гелухова, В. Прадун, С. Лєонова, М Мороза. Незважаючи на значні здобутки вітчизняних вчених, існує необхідність подальшого аналізу ефективності грошово-кредитної політики, особливо в умовах фінансової нестабільності, задля пошуку шляхів подолання недоліків монетарного регулювання та підвищення його результативності. Саме це і визначає актуальність і практичну цінність дослідження основних засад формування сучасної грошово-кредитної політики Національного банку України.

Метою є розробка на основі аналізу застосування інструментів грошово-кредитного регулювання Національного банку України пропозицій щодо підвищення ефективності монетарної політики в посткризовий період.

Предметом даної роботи виступають дослідження ефективності використання інструментів грошово-кредитної політики на кожному з етапів її формування, і особливо - на за останній період.

Об'єктом роботи виступає національна економіка, її реальний сектор, банківська сфера. грошовий кредитний політика фінансовий

Для досягнення мети роботи необхідно виконати наступні завдання:

? розглянути особливості становлення грошово-кредитної політки протягом періоду незалежності України;

? виявити особливості використання інструментів грошово-кредитної політики на сучасному етапі розвитку;

? проаналізувати ефективність методів на інструментів монетарного регулювання в умовах зростаючої монетизації;

? дослідити ефективність інструментів грошово-кредитної політики в умовах світової фінансової кризи та посткризовий період;

? визначити пріоритетні шляхи розвитку грошово-кредитної політики в майбутньому;

? розробити шляхи подолання проблем і підвищення ефективності грошово-кредитної політики.

Інформаційну основу курсової роботи, окрім наукових праць вітчизняних авторів,складають також нормативні акти, офіційні статистичні дані; науково-методична література; матеріали періодичних видань та ресурси мережі Internet.



РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ СТРУКТУРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ

1.1 Сутність та основні напрями грошово-кредитної системи держави як суб'єкта ринкових відносин

Безперервний рух товарів і послуг, що здійснюється в економіці, опосередковується відповідним рухом грошей. Грошовий обіг - це сукупність всіх грошових платежів і розрахунків, що обслуговують відносини еквівалентного обміну.

Грошова система - це встановлена державою форма організації грошового обігу в країні.

Проте вона не є довільним витвором держави, а залежить від реально існуючих економічних відносин, які потім закріплюються в певних правилах, нормах, інститутах, що встановлюються державою. Таким чином, можна сказати, що грошова система формується історично, є елементом господарського механізму і регулюється законодавчими актами держави.

Слід зазначити, що грошові системи сформувалися в XVI - XVII століттях з появою розвинутого товарного господарства, хоча окремі елементи з'явилися в більш ранній період.

До основних елементів грошової системи належать:

· грошова одиниця

· державні грошові знаки

· масштаб цін

· валютний курс

· організація міжнародних розрахунків

· організація емісії та обігу грошових знаків

· суб'єкт грошово-кредитного та валютного регулювання.

Грошова одиниця - встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, який служить для вимірювання цін товарів та послуг. Назва грошової одиниці, як правило, пов'язано з історією країни і законодавчо закріплено державою.

Наприклад, гривня в Україні виникла історично, а її оновлення в обігу в 1996 р. означало повернення однієї з найстаріших грошових одиниць - грошової одиниці Київської Русі. Її назва походить від найменування обруча - прикраси із золота або срібла, яке носили на шиї (загривку). Частина цього обруча (рублена гривна), що використовувалася в ролі грошей, стала основою найменування грошової одиниці рубль.

Для зручності використання грошова одиниця ділиться на дрібніші частини. В даний час використовується десяткова система розподілу. Наприклад, 1 гривня = 100 копійок, 1 долар = 100 центів, 1 фунт стерлінгів = 100 пенсів, 1 шведська крона = 100 ере і т.д.

Державні грошові знаки - визначаються законодавством держави і мають законну платіжну силу. Грошові знаки, що випускаються державою, обов'язкові для застосування на всій території країни.

Розрізняють такі види державних грошових знаків:

- Банківські квитки (банкноти) - вид державних грошових знаків, які випускаються в обіг центральним емісійним банком країни. Наприклад, в США існують банкноти номіналом 1, 5, 10, 20, 50, 100 доларів, в Україні - 1,2, 5, 10, 20, 50, 100 і 200 гривень.

У деяких країнах державними грошовими знаками, що мають законну платіжну силу, є також:

- Казначейські білети - вид державних грошових знаків, які вводяться в обіг при бюджетній емісії спеціально уповноваженим державним органом (міністерством фінансів) примусовим курсом для задоволення поточних потреб держави.

Це означає, що казначейські квитки не пов'язані з виробництвом товарів і не володіють механізмом повернення емітенту. Тим самим емісія казначейських квитків здатна породжувати інфляційне зростання цін, диспропорції, кризи тощо

- Розмінна (білонна) монета - дрібна частина державних грошових знаків, яку випускають для зручності обслуговування роздрібного обороту.

Питання про види грошових знаків та структуру грошового обігу кожна країна вирішує самостійно (якщо вона не входить у валютну угруповання). Однак тенденцією останнього часу є переважання в грошовій масі не готівкових знаків, а залишків на рахунках у банках та небанківських кредитних установах. Вони використовуються для платежу шляхом перерахувань коштів з рахунку платника на рахунок їх одержувача. Крім того, з розвитком ЕОМ отримали розвиток так звані «електронні гроші».

Масштаб цін - це технічна функція грошей, спосіб вираження вартості (ціни) товарів і послуг в грошових одиницях.

При металевому грошовому обігу, тобто в епоху використання в грошовому обігу золота і срібла, масштаб цін - це вагова кількість металу, прийнятого в даній країні за грошову одиницю. Наприклад, російський рубль до 1913 р. = 0,7742 г золота, в США в 1900 р. 1 долар = 1, 50463 г чистого золота, в 1934 р. = 0,887 р., в 1973 - 0,737 р.

Після офіційного скасування золотого вмісту грошової одиниці та скасування офіційної ціни золота масштаб цін не фіксується. Зараз масштаб цін утворюється стихійно в процесі ринкового обміну. Хоча кредитні гроші власної вартості не мають, проте функцію міри вартості також виконують. Масштаб цін при цих умовах визначається як певна кількість товарів, які приймаються за одиницю, і остаточно реалізується під впливом взаємодії попиту і пропозиції.

Валютний курс - вартість грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни. Валютний курс використовується для:

o обміну валют при торгівлі товарами і послугами;

o порівняння цін на світових товарних ринках, а також вартісних показників різних країн;

o періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті юридичних і фізичних осіб.

Розрізняють два основних види валютних курсів:

§ фіксований - офіційно встановлене співвідношення грошових одиниць різних країн (може бути встановлений щодо однієї валюти або кошика валют);

§ плаваючий - ринкове співвідношення грошових одиниць різних країн, яке залежить від попиту і пропозиції (вільно плаваючий, керовано плаваючий, обмежено плаваючий).

Так, в Україні курс гривні - регульовано плаваючий. Національний банк згладжує його поточні коливання шляхом валютних інтервенцій.

Організація міжнародних розрахунків - система регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між державами, підприємствами, організаціями та фізичними особами, які перебувають на території різних країн.

Організація емісії та обігу грошових знаків включає визначення державою сфер готівкових та безготівкових розрахунків, режим використання грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо.

Порядок емісії, тобто порядок випуску грошей в обіг та їх вилучення з обігу, а також порядок обігу грошових знаків встановлюється державою і регулюється законодавством країни.

Суб'єкт грошово-кредитного регулювання - у ролі такого органу в більшості країн виступає центральний (національний) емісійний банк. Він, як правило, є монополістом в емісії національної грошової одиниці, кредитором останньої інстанції, забезпечує методичне керівництво банками, формує порядок реєстрації та нагляду за діяльністю комерційних банків, зберігає резерви грошових знаків.

У сучасній теорії та практиці зарубіжних країн використовується ряд принципів організації грошових систем:

· централізоване регулювання з боку держави;

· наявність механізму планування та прогнозування грошового обігу;

· гнучкість, при якій закон грошового обігу необхідно перебувати в рівновазі, тобто MV = PQ, де M - грошова маса, V-швидкість обігу грошей, P-рівень цін, Q - обсяг товарів і послуг;

· грошова емісія має кредитний характер, тобто готівкові та безготівкові гроші з'являються в обороті тільки в результаті проведення банками кредитних операцій;

· центральний банк підзвітний парламенту країни і не підпорядковується уряду.

Типи грошових систем

Тип грошової системи залежить від форми організації грошового обігу в країні і визначається сукупністю її елементів і їх взаємодією, що обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи. Розвиток грошових систем здійснюється одночасно з розвитком товарного господарства та економічних відносин.

Відповідно до загальних законів функціонування грошей і механізмом регулювання грошового обігу грошові системи поділяються на:

· саморегулюючі

· регульовані грошові системи.

Саморегульовані грошові системи - грошові системи, які базувалися на використанні в ролі грошей благородних металів та обслуговуванні сфери обігу монетами з благородних металів і обмінними на ці метали банкнотами.

Саморегулювання полягало в механізмі грошового обігу: вартість товарної маси дорівнювала вартості грошей, яка визначалася ваговим вмістом у них благородних металів (цим і обмежувалося втручання держави). Якщо грошова маса перевищувала товарну, то частина грошей йшла в скарби, в іншому випадку - при розширенні виробництва і реалізації товарів повноцінні гроші (золото і срібло) поверталися в обіг. Так через функцію грошей як засобу утворення скарбів здійснювалося стихійне регулювання грошової маси, завдяки якому кількість грошових знаків в обігу підтримувалося на рівні потреби в грошах.

До саморегульованим грошових систем відносять системи металевого обігу (біметалізму та монометалізму), про які буде сказано нижче.

Регульовані грошові системи - тип грошових систем, які базуються на обігу паперових і металевих грошових знаків, що не мають власної внутрішньої вартості.

Регулювання полягає в механізмі грошового обігу: емісія грошових знаків повністю монополізована державою, яка забезпечує стійкість емітованих грошових знаків, регулює пропозицію грошей відповідно до потреб обігу, а курс валют формується на базі паритету їх купівельної спроможності.

Регульовані грошові системи, у свою чергу, розрізняються за такими класифікаційними ознаками:

· за характером економічної системи, в межах якої здійснюється грошовий обіг (чи характеру механізму регулювання грошового обігу):

o ринкова

o неринкова

Ринкова грошова система - вид регульованої грошової системи, яка характеризується переважанням економічних важелів та інструментів впливу на грошовий обіг, динаміку і структуру грошової маси. Цей тип грошової системи властивий країнам з ринковою економікою, в яких гроші відображають реальні економічні зв'язки і забезпечують збалансування грошової системи.

Неринкова грошова система - вид регульованої грошової системи, яка характеризується адміністративними методами регулювання грошового обігу (розмежування сфер готівкового і безготівкового грошового обігу, заборона певних грошових операцій, здійснення контролю за грошовими операціями суб'єктами економічних відносин, лімітування кредитів тощо);

· за характером регулювання валютних відносин і зв'язків зі світовою економікою:

· відкрита

· закрита

Відкрита - вид регульованої грошової системи, яка характеризується відсутністю обмежень на проведення валютних операцій юридичними і фізичними особами, повною конвертованістю національної валюти, високою організованістю валютного ринку

Закрита - вид регульованої грошової системи, яка характеризується використанням валютних обмежень, неконвертованість національної валюти, обмеженням ринкового механізму формування валютного курсу.

· за характером регулювання пропозиції грошей:

· паперово-грошового обігу

· кредитного обігу

Грошова система паперово-грошового обігу - вид регульованої грошової системи, для якої характерна бюджетна емісія з метою покриття бюджетного дефіциту. Бюджетна емісія в такій системі виступає в двох формах: а) грошові знаки емітуються державним казначейством у формі казначейських білетів; б) грошові знаки емітуються центральним емісійним банком у формі банківських білетів;

До такої грошової системі вдаються країни, які переживають економічні катаклізми, війни та інші кризові явища. За таких умов емісія грошей не пов'язана з потребами реалізації товарів і послуг, а визначається виключно потребами державних витрат. Як правило, покриття дефіциту державного бюджету веде до надмірної нетоварної емісії грошей, які переповнюють канали грошового обігу і знецінюються.

Грошова система кредитного обігу - вид регульованої грошової системи, для якої характерний випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту, пов'язаного з виробництвом і реалізацією товарів і послуг. Кредитними принципами є забезпеченість і повернення грошей, що створює реальну можливість утримувати кредитну емісію на рівні реального попиту на гроші. Таким чином, кредитний механізм емісії здатний забезпечувати тривалий товарно-грошова рівновага і стійкість грошей в обігу. Однак при певних умовах кредитна природа банківських білетів може ставати формальної, тому кредитні гроші здатні наближатися до паперових і також знецінюватися.

За формою грошей, що перебувають в обігу, розрізняють:

· системи металевого обігу

· системи паперово-кредитного обігу.

Системи металевого обігу - грошові системи, в яких грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а банкноти та інші грошові знаки розміни на метал.

Розрізняють дві системи металевого обігу:

· біметалізму

· монометалізму.

Біметалізм - це форма саморегульованої грошової системи, при якій роль загального еквівалента законодавчо закріплювалася за двома грошовими металами (золотом і сріблом). Монети з цих металів карбувалися та перебували в обігу на рівних підставах. Банкноти підлягали обміну на обидва метали.

Існували три види біметалізму:

- Система паралельної валюти - співвідношення між золотом і сріблом встановлювалося стихійно відповідно до ринкової ціни;

- Система подвійної валюти - співвідношення між металами встановлювалося державою;

- Система кульгавої валюти - система, при якій золоті та срібні монети вважалися платіжним засобом, але не на рівних умовах, тому що срібні монети чеканилися в закритому порядку, а золоті - вільно. І срібні монети вважалися знаком золота.

Золоті та срібні монети вільно розмінювалися в пропорції 1:15 або 1:16. Але встановлене вартісне співвідношення часто не збігалося з реальним ринковим. Внаслідок чого один метал переоцінювався, а інший недооцінювався. Недооцінений метал витіснявся з обігу металом, вартість якого була переоцінена. Біметалізм не відповідав потребам розвинутого ринку, так як використанням двох металів як міри вартості суперечило цієї функції грошей. Загальною мірою вартості може бути тільки один метал, що фактично й відбувалося.

Біметалізм існував у 14-17 століттях, а в деяких країнах Західної Європи зберігся в 19 ст.

Монометаллизм - це форма саморегульованої грошової системи, при якій роль грошей виконує один грошовий метал. Банкноти підлягали обміну на цей грошовий метал.

Починаючи з ХIХ століття найпоширенішою грошовою системою у світі став золотий монометалізм, який існував у трьох видах:

· золотомонетний стандарт

· золотослітковий стандарт

· золотодевізний стандарт

Золотомонетний стандарт.

Основні риси:

- вільне карбування золотих монет з фіксованим вмістом золота;

- вільний розмін золотих монет на знаки золота за номінальною вартістю;

- вільний рух золота між країнами;

- виконання золотом усіх функцій грошей

У зверненні знаходилися золоті монети і різні види грошових знаків, які мали золотий вміст. У відповідності з золотим змістом валют зарубіжних країн встановлювалися їх паритети. Валюти вільно конвертувалися в золоті монети.

Золотомонетний стандарт був найстабільнішу, саморегулюючу грошову систему. Саморегулювання було обумовлено адекватністю вартості, яку виражали гроші в обігу, вартості металу, який містився в монетах чи міг бути отриманий в обмін на банкноти. Завдяки вільному обігу, карбування золотих монет і необмеженого обміну банкнот на золото маса грошей стихійно пристосовувалася до потреби в них через механізм заощаджень. У період спаду виробництва та товарообороту зменшувалася потреба в грошах, вони виходили з обігу, перетворюючись на заощадження. При розширенні товарообороту гроші надходили з заощаджень в оборот. Таким чином, відбувалося регулювання маси грошей в обігу.

Золотослитковий стандарт. Грошова система, при якій в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, а грошові знаки обмінюються на золото в злитках вагою до 125 кг, причому з певними обмеженнями. Цей стандарт був введений в так званий міжвоєнний період часткової стабілізації економіки (1924-1928). Існував у країнах, які мали значними запасами золота.

Золотодевізний стандарт. До цього стандарту перейшли країни, що не мають достатніх золотих запасів. Національні валюти обмінювалися на інші валюти (девізи), в тому числі на валюти країн з золотозливковому стандартом. Основою функціонування грошових систем 30 країн світового співтовариства при цьому стандарті становили золото і девізи (іноземні валюти).

Система паперово-кредитного обігу - тип грошової системи, при якій обіг грошей обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), які не володіють внутрішньою вартістю, тому така грошова система вимагає втручання держави. Про типи грошових систем за формою такого регулювання (паперового та кредитного обігу вже говорилося вище)

Таким чином, на закінчення розгляду даного питання можна показати на схемі класифікацію типів грошових систем (див. рис.1) і зробити наступні висновки:

1. У функціонуванні грошової системи ринкового типу до мінімуму зводиться втручання виконавчих державних органів. У грошовій сфері вирішальна роль належить законодавчої влади та центральному (національному) банку.

2. Відкрита грошова система стимулює ЗЕД суб'єктів господарювання і спирається на вільну конвертованість грошових операцій і вільний рух е валют.

3. Саморегулівної є грошова система, основу якої становить обіг грошей з дорогоцінних металів - золота і срібла

Сучасна грошова система є грошовою системою паперово-грошового типу, а в ній провідну роль виконують такі зовнішні фактори фінансово-кредитного регулювання, як банки та інші фінансово-кредитні інститути, загальнодержавне нормативно-законодавче забезпечення та ін.

1.2 Основні методи та інструменти грошово-кредитної політики, світовий досвід та проблеми використання його можливостей в Україні

На кожному етапі формування грошово-кредитна політика має певні цілі, котрі поділяють на стратегічні, проміжні і тактичні. Відповідно методи й інструменти грошово-кредитної політики - це елементи зазначених цілей, котрі закріплюються в законодавстві.

Інструменти грошово-кредитної політики - це такі регулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контролюються. Особливістю інструментів грошово-кредитної політики є те, що, застосовуючи їх, центральний банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому секторі економіки, а й реальному та зовнішньому секторах .

Залежно від ситуації, яка формується в економічній сфері, центральний банк може обирати ті чи інші методи й інструменти для проведення ефективної грошово-кредитної політики. В Україні методи й інструменти грошово-кредитної політики визначені Законом України «Про Національний банк України».

Перехід України до ринкової економіки вимагає від грошово-кредитної політики орієнтації на ринкові методи, економічні закони, використання механізмів саморегуляції, врахування економічних інтересів, коли суб'єкт самостійно приймає рішення щодо ведення ним господарської діяльності.

Зазначимо, що методи й інструменти грошово-кредитної політики мають позитивні й негативні сторони, відрізняються за ступенем ефективності, неоднорідні за своїм економічним впливом. Методи й інструменти монетарної політки поділяють на альтернативні (коли передбачається необхідність вибору одного інструменту, а сумісне використання обох методів є неможливим) та факультативні (одному з інструментів надається статус головного, але за необхідності центральний банк може використовувати й інші) .

Стаття 25 Закону України «Про Національний банк України» визначає засоби та методи грошово-кредитної політики:

? норми обов'язкових резервів;

? процентні ставки, управління золотовалютними резервами;

? операції з цінними паперами на відкритому ринку;

? регулювання імпорту та експорту капіталу;

? випуск депозитних сертифікатів центрального банку

Перелік відображає лише основні засоби та методи грошово-кредитної політики.

Розглянемо більш детально особливості використання перелічених методів та інструментів на сучасному етапі розвитку економіки України, котрий розпочався у 2008 р. і триває нині.

У 2008 р. Національний банк України проводив грошово-кредитну політику використовуючи середньострокову стратегію, основні положення якої полягали в наступному:

? перехід до монетарного режиму, підтримання цінової стабільності, впровадження режиму вільного плавання грошового курсу, розвиток ринку цінних паперів, посилення довіри до НБУ з боку населення й суб'єктів господарювання;

? перехід до використання інфляційного орієнтира, підтримка зовнішньої стабільності національної валюти шляхом регулювання обмінного курсу, перехід до більш гнучкої політики валютного курсоутворення;

? зниження приросту показника споживчих цін, удосконалення системи валютного регулювання, впровадження інтервенцій на міжбанківському валютному ринку, створення умов для розвитку інструментів хеджування валютних ризиків;

? зниження коливань обмінного курсу, використання валютних резервів для забезпечення гнучкості монетарної політики та підвищення її ефективності у забезпеченні стабільності національної грошової одиниці;

? посилення ролі процентної політики в системі монетарного регулювання економічних процесів шляхом поліпшення регулювання короткострокових ринкових відсоткових ставок (шляхом удосконалення підходів до встановлення коридору ставок Національного банку України за активними та пасивними операціями), а також вжиття заходів щодо посилення зв'язку між короткостроковими, довгостроковими відсотковими ставками та цінами на фінансові активи;

? сприяння Уряду в питаннях подальшого розвитку та інституційного удосконалення фондового ринку і системи небанківських фінансових установ;

? удосконалення процедур прийняття монетарних рішень та системи комунікацій з громадськістю .

Важливим інструментом регулювання стану валютного сегмента грошового ринку залишався реальний ефективний обмінний курс гривні. Для ефективного застосування даного інструмента планувалося приділяти значну увагу збільшенню золотовалютних резервів, що підвищувало б забезпеченість національної грошової одиниці та довіру до дій Національного банку України. Загалом розвиток інструментарію та методів валютного регулювання враховував з одного боку, потребу їх адаптації до норм і правил, які існують на міжнародних ринках, а з іншого - необхідність зниження доларизації економіки та забезпечення надійного контролю за ризиками, що можуть виникнути для банківської системи та економіки від все більшої активізації процесів припливу ? відпливу капіталів.

Головною метою грошово-кредитної політики у 2009 р. залишалося забезпечення стабільності національної грошової одиниці, що є необхідним для досягнення головних стратегічних цілей, які полягають у підтримці стійкого і збалансованого економічного розвитку, а також підвищенні зайнятості, реальних доходів та стандартів життя населення.

Перехід до режиму інфляційного таргетування так і не було здійснено, а тому передбачалося, що грошово-кредитна політика набуватиме більшої гнучкості. Це означало обмежене реагування монетарними засобами на незначні відхилення від цільових орієнтирів, викликаних дією кон'юнктурних короткострокових шоків, які істотним чином не впливали на стабільність національної грошової одинці в середньостроковій перспективі. Посилення гнучкості обмінного курсу гривні, підвищення ефективності процентного каналу трансмісійного механізму в перспективі повинні були зробити процентну ставку основним інструментом реалізації грошово-кредитної політики НБУ.

Одночасно значення такого інструменту, як офіційний курс, поступово почало б зменшуватись. Не передбачалося, що показники курсу гривні та грошової маси матимуть статус монетарної цілі.

Використання запропонованих підходів до проведення грошово-кредитної політики за допомогою визначених інструментів і методів повинне було сприяти як успішному подоланню інфляційних викликів, так і створенню надійних макроекономічних та монетарних підвалин для забезпечення стабільності національної грошової одиниці в довгостроковій перспективі.

Завдання грошово-кредитної політики у 2009 р. обумовили використання наступних методів та інструментів у таких напрямках:

? регулювання короткострокових ринкових процентних ставок задля посилення ролі процентної політики в розвитку грошово-кредитного ринку, відбувалось посилення зв'язку між короткостроковими, довгостроковими процентними ставками та цінами на активи, вплив на ставки неринкових чинників зводився до мінімуму;

? створення умов для збільшення попиту на національну валюту та зниження за рахунок цього рівня доларизації економіки;

? застосовування режиму керованого плавання обмінного курсу, що повинен був супроводжуватися більш гнучким обмінним курсом гривні щодо основної курсоутворюючої валюти;

? підтримка валютних резервів на рівні, достатньому для забезпечення стійкості української валюти;

? розвиток ринку валютних деривативів у контексті поступового запровадження інструментів хеджування, адекватних стану валютного ринку України .

У 2010 - 2011 рр. головним завданням грошово-кредитної політики НБУ залишається підтримання стабільності національної грошової одиниці. Криза 2008 - 2009 рр. зумовила пріоритетність забезпечення стійкості фінансової системи. За таких умов НБУ передбачено здійснення грошово-кредитної політики шляхом регулювання грошово-кредитного ринку за допомогою відповідних інструментів у наступних напрямках:

? НБУ продовжує вживання заходів з фінансового оздоровлення банків та стабілізації їх роботи;

? проведення заходів щодо покращення якості кредитного портфеля, що сприяє підвищенню рівня капіталізації банків;

? посилення моніторингу здійснення банками додаткової капіталізації для підвищення фінансової стійкості банків;

? стимулювання банків до поліпшення якості управління ризиками, удосконалення кредитних процедур;

? контроль за недопущенням провокування кредитних та економічних циклів із надмірною кредитною експансією та подальшим різким знеціненням активів;

? проведення заходів щодо сприяння процесам консолідації в банківському секторі.

НБУ у своїй діяльності враховує світовий досвід щодо зміни методології, приймає до уваги реформи міжнародних стандартів банківського нагляду, фінансового регулювання. Процеси відновлення економічного зростання забезпечуються банківськими кредитами, що пояснюється стабілізацією роботи банківської системи. Механізми рефінансування дозволяють НБУ покривати неочікувані короткострокові розриви ліквідності, що можуть виникати в процесі відновлення економіки. Доступ до кредитів рефінансування забезпечується на рівних умовах для всіх банків та за принципом прозорості. Національний банк України відстежує інфляційні ризики через підтримку на належному рівні ліквідність банків. Якщо виникає потреба, то НБУ може здійснювати мобілізаційні операції, розширювати грошову пропозицію, застосовуючи такий інструмент регулювання як обов'язкові резерви банків.

Пріоритетним завданням грошово-кредитної політики в посткризових умовах є створення стимулів для повернення вкладів у банківську систему, тобто відновлення довіри до банківської сфери, зниження девальваційного тиску на валютному ринку. Це відбувається за рахунок проведення виваженої процентної політики.

НБУ проводить грошову-політику з режимом гнучкого обмінного курсу, котрий відображає співвідношення пропозиції та попиту на валютному ринку України. Різкі курсові коливання гривні згладжуються за рахунок проведення валютних інтервенцій.

Функціонування валютного ринку України підвищується через удосконалення правил робот на ньому, дотримання чітких принципів і виконання необхідних процедур. НБУ удосконалює механізми протидії спекуляціям, механізми хеджування валютних ризиків, посилює моніторинг валютних ризиків, не допускає формування дисбалансів у ході проведення операцій капітального характеру, що здійснюються в іноземній валюті. НБУ проводить роботу щодо оптимізації взаємозв'язку між попитом на іноземну та національну валюту. Це сприяє перенаправленню гривневих потоків у реальний сектор економіки. За таких умов набирають значення інструменти фінансової політики.

Таким чином, грошово-кредитна політика НБУ передбачає використання методів і інструментів, котрі пов'язані з регулюванням процентних ставок, управлінням золотовалютними резервами, операціями з цінними паперами на відкритому ринку, встановленням норми обов'язкових резервів. НБУ за допомогою методів і інструментів монетарної політики сприяє економічному зростанню національної економіки. В умовах кризи та після кризового періоду НБУ використовує перелічені методи й інструменти, обираючи ті, що є найбільш доцільними й сприяють стабілізації ситуації в країні. Протягом 2008 - 2011 рр. НБУ провадить грошово-кредитну політику, котра спрямована на подолання кризових процесів у національній економіці країни. Банківський сектор є основним кредитором реального сектору економіки, а тому НБУ намагається стабілізувати його діяльність шляхом проведення рефінансування комерційних банків, підвищення довіри до нього з боку населення та повернення вкладів до банків. Перехід до режиму інфляційного таргетування визначається пріоритетом, оскільки передбачає прозорість діяльності центрального банку, що підвищує довіру до нього з боку суб'єктів господарювання, а також забезпечує цінову стабільність у країні.

Проблеми та перспективи розвитку грошово-кредитної політики України

Основними завданнями грошово-кредитної політики України в умовах переходу до ринкової економіки є забезпечення сталого економічного розвитку та підвищення народного добробуту. Головні макроекономічні завдання держави залежать саме від ефективності грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика України націлена на успішне розв'язання проблем перехідної економіки. Це відбувається через підвищення діяльності банківської системи та удосконалення грошового обігу.

За роки становлення ринкової системи в Україні було сформовано основні складові інституційного забезпечення грошово-кредитної політики і запроваджено сучасні інструменти регулювання грошово-кредитної політики, проте застосування Національним банком ринкових методів і інструментарію грошово-кредитної політики характеризується досить низькою ефективністю. Як наслідок виникають проблеми та суперечності проведення ефективної грошово-кредитної політики в Україні. Монетарна політика продовжує залишатися закритою і недостатньо зрозумілою, що не сприяє формуванню належної довіри до монетарної влади з боку суб'єктів господарювання й населення. Бракує дієвих механізмів державного контролю і звітності за результати її проведення. Стрибкоподібні зміни валютного курсу, значні інфляційні очікування, високі процентні ставки багато в чому є наслідком низької ефективності функціонування системи державного управління грошово-кредитною політикою .

Грошово-кредитна політика останнім часом є достатньо гнучкою. Національний банк оперативно реагує на зміни ситуації на грошово-кредитному ринку і відповідним чином корегує тактику своїх дій відносно регулювання грошової маси в обігу. Беручи до уваги невизначеність можливого впливу на економіку низки внутрішніх і зовнішніх економічних та політичних чинників, намагаючись нівелювати підвищення рівня інфляції з боку попиту на гроші, НБУ проводить обережнішу грошово-кредитну політику, яка відповідно до ситуації має або рестрикційний, або експансійний характер.

Виділяють декілька основних проблем, пов'язаних з реалізацією грошово-кредитної політики. Вони полягають у наступному:

? структура грошової маси в Україні вказує на низький рівень монетизації економіки, високу питому вагу готівки, низький обсяг власної частки вищого грошового агрегату М3;

? умови кредитування є не досить сприятливими для розвитку підприємництва в країні та здійснення розширеного відтворення;

? ринок державних цінних паперів розвинений на низькому рівні;

? вексельний обіг не набув в Україні значного поширення, а тому така складова політики рефінансування, як обліковий кредит, що передбачає переоблік комерційних векселів, не є поширеним і на сьогодні не має великого значення.

Національний банк України фактично використовує політику керованого обмінного курсу з малим діапазоном відхилень. Однак ті проблеми грошово-кредитної політики, які виникають у ході її реалізації, схиляють більшість вітчизняних експертів і науковців до думки, про необхідність реформування чинної системи монетарної політики. Спеціалісти висловлюються, що найефективнішим режимом монетарної політики для України в майбутньому є інфляційне таргетування.

Порівняно з прив'язкою до обмінного курсу інфляційне таргетування потребує від центрального банку фокусуватися на внутрішній стабільності економіки та відповідати на різноманітні шоки, що загрожують їй. Більше того, інфляційне таргетування дає можливість центральному банку маневрувати короткостроковими процентними ставками та іншими інструментами, що сприяє стабілізації економічного зростання. У таких умовах існування «механічних» інструкцій щодо проведення центральним банком монетарної політики зводиться до мінімуму.

За режиму інфляційного таргетування центральний банк використовує всю доступну інформацію, що дозволяє йому визначати найнеобхідніші дії для виконання інфляційної цілі. Прив'язка до обмінного курсу вимагає, щоб центральний банк фокусувався лише на одній змінній. На противагу цьому режиму, інфляційне таргетування використовує економічну інформацію в повному обсязі.

Останні інновації в фінансовій сфері (наприклад, інтернет-банкінг, інтернет-шопінг, банкомати, дебетні картки та багато інших) дещо порушили стабільність зв'язку між грошима та інфляцією. Інфляційне таргетування на відміну від монетарного не потребує встановлення стабільного зв'язку між інфляційними процесами та грошима.

Суттєвою перевагою інфляційного таргетування є прозорість і можливість легкого розуміння громадськістю головної цілі монетарної політики ? цінової стабільності. Це полегшує для центрального банку донесення цілей своєї політики до громадськості, яка, своєю чергою, може краще розуміти та передбачати дії монетарної влади. Досягнення стабільної й низької інфляції в довгостроковому періоді є основною стратегією інфляційного таргетування. Такий режим фокусує увагу тих, хто здійснює макроекономічну політику взагалі та монетарну політику зокрема, передусім на перспективний стабільний розвиток економіки завдяки низькій і передбачуваній інфляції, а вже потім ? на вирішення поточних проблем економічного зростання.

Інфляційне таргетування поєднує два аспекти, які вважають дуже важливими для успіху монетарної політики, ? надання надійного середньострокового якоря для інфляційних очікувань і водночас достатня гнучкість політики для відповіді на короткострокові шоки без ризику втрати довіри до монетарного режиму. Додатковими чинниками успішності інфляційного таргетування є той факт, що запровадження цього режиму стимулює позитивні зміни у здійсненні монетарної політики, що також посилює ефективність використання інструментів політики. Ці позитивні зміни охоплюють зростання незалежності центральних банків, підвищення підзвітності та прозорості, розбудову системи аналізу і прогнозування для підтримки процесу прийняття рішень.

Україна на сьогоднішній день виглядає слабо підготовленою для переходу на режим інфляційного таргетування. Для того, щоб перейти на даний режим необхідно вирішити низку проблем:

? існування незбалансованої фіскальної політики та фактичної прив'язки обмінного курсу до долара США;

? високий рівень доларизації економіки;

? низький рівень лібералізації валютного курсу, фондового ринку;

? наявність негативного торгового сальдо і посилення залежності від потоків іноземних інвестицій.

Наявність таких проблем обумовлює необхідність здійснити ряд кроків, спрямованих на політичну та макроекономічну стабілізацію, а також повинні бути розширені фінансові ринки, що потребує зусиль всіх гілок влади, тому що саме відсутність угоди між ними є однією з найбільших проблем не тільки в контексті грошово-кредитної політики, а й в загальному вимірі.

Серед таких кроків можуть бути зокрема правильне визначення необхідних (цільових) показників (рівнів) інфляції, які повинні бути незалежними від інших показників, тоді як сама інфляція в країні повинна залишатись низькою. Діяльність НБУ повинна бути абсолютно прозорою. Фінансовий ринок повинен розвиватись в розрізі кожного його сегменту, а фінансова система повинна бути стабільною. НБУ повинен проводити систематичну оцінку минулої, сучасної і, особливо, майбутньої інфляції;

Крім цього, звичайно ж, попереджаючи саму інфляцію та передбачаючи її наслідки, важливо здійснювати «профілактику» інфляції, адже, як відомо, головну роль в довгостроковій перспективі, все ж таки, відіграє загальноекономічний стан країни, рівень розвитку ринкової інфраструктури та стан і динаміка конкурентного середовища .

Незважаючи на ці проблеми, Україна вже виконала деякі умови для переходу до режиму інфляційного таргетування: достатній рівень розвитку банківської системи та монетизації економіки, наявність інфраструктури фінансових ринків, зокрема ринку державних паперів, достатній рівень незалежності НБУ.

Враховуючи внутрішню фінансову політику України, перспективу подальшого збільшення темпів інфляції в державі, можна стверджувати, що режим інфляційного таргетування, за умови впровадження його в найближчі 2-3 роки, допоможе зменшити рівень зростання цін, соціальної напруги тощо. Але для цього потрібно проводити цілеспрямовану та виважену грошово-кредитну політику та забезпечити взаємодію всіх гілок влади, що базується на провідному іноземному досвіді .

Таким чином, основним завданням НБУ є створення стабільного макроекономічного середовища, підтримання сталого довгострокового економічного зростання, цінової стабільності. Світовий досвід засвідчує, що найефективнішим монетарним режимом є режим інфляційного таргетування:

цінова стабільність є основною умовою внаслідок економічних і соціальних втрат від інфляції. Тому перспективним вважається перехід до режиму інфляційного таргетування. До переходу на інфляційне таргетування Україну підштовхує МВФ, обґрунтовуючи це необхідністю зменшення інфляційних очікувань і підвищення гнучкості монетарної політики . Режим інфляційного таргетування передбачає повну незалежність центрального баку, підвищення прозорості його діяльності, використання повного спектру економічних даних у процесі реалізації монетарної політики. Такі зміни є позитивними, оскільки вони підвищують ефективність використання інструментів грошово-кредитної політики.



РОЗДІЛ 2. ГРОШОВО-КРЕДИТНІ АСПЕКТИ В МАКРОЕКОНОМІЦІ

2.1 Поняття позичкового процента та вплив його ставки на короткострокові

Позичковий процент існував не завжди. Він виник тоді, коли товарне виробництво уже досягло певного ступеня розвитку, на якому склався регулярний грошовий обіг та виникли більш-менш розвинуті кредитні відносини. Процент взагалі неможливий без існування кредиту, хоч останній іноді, як виняток, може надаватись на безпроцентній основі. Проте це не означає, що він не є економічною категорією, як це стверджують деякі економісти. Очевидно, така думка склалась через нерозуміння ієрархії економічних категорій, які певним чином ранжировані: категорією першого порядку є гроші, другого -- такі грошові категорії, як ціна, фінанси, кредит тощо, які також без грошей не існують, третього -- податки, позичковий процент і т. п. Проте існування товарного виробництва та пов'язаних з ним кредитних відносин як основи виникнення процента не може досить повно пояснити природу позичкового процента.

Процент (від лат. pro cеntum -- на сотню) -- сота частка будь-якого числа, що взяте за ціле. В українській мові його синонімом є слово «відсоток». Такою часткою він був як у період існування лихварського кредиту, так і в умовах сучасної ринкової економіки, коли лихварський кредит витіснений іншими формами кредиту. Але, незважаючи на схожість зовнішньої форми, суть процента в різних способах виробництва надто відмінна.

Лихварському кредиту, характерному для рабовласницького та феодального суспільства, були притаманні надзвичайно високі процентні ставки, що часто призводило до повного розорення позичальників. Їх високий рівень пояснюється тим, що, як правило, цей кредит мав непродуктивний характер. Позичальниками були рабовласники чи феодали, а також дрібні виробники -- ремісники і селяни. Однак якщо перші користувалися лихварським кредитом для купівлі предметів розкоші чи ведення війн, то другі -- для сплати боргів, задоволення нагальних поточних споживчих потреб тощо. Високий процент за лихварський кредит нерідко поглинав не тільки весь додатковий продукт, а й частину необхідного продукту. Капіталістичний кредит надається для задоволення потреб функціонуючого капіталіста у тимчасових коштах, щоб прискорити або організувати процес виробництва чи обігу товарів. Звичайно, тут позичковий процент не повинен поглинати весь додатковий продукт. Інакше не буде сенсу користуватися кредитом. Процент може мати такий рівень, щоб користування кредитом було взаємовигідним і для кредитора, і для позичальника.

Отже, виробничі відносини визначають соціально-економічну природу процента. В умовах ринкової економіки його сутність полягає в тому, що позичковий процент є платою за користування позичковим капіталом, його ціною. При цьому між кредитором і позичальником відносно величини процента, строків і методів його сплати виникають певні економічні відносини, тому процент є економічною категорією.

Абсолютна величина доходу, який отримують від надання грошей у борг у будь-якій формі, називається процентними грошима, або, коротко, процентами. І який би вид чи походження не мали проценти, це завжди конкретний прояв такої економічної категорії, як позичковий процент.

Для відносин з приводу процента характерно те, що вони відображають єдність щодо його сплати та отримання. Сплата процента за використання споживної вартості позичкового капіталу є переданням певної частини вартості без одержання еквівалента. Процентна сума повністю переходить від позичальника до кредитора. Цей перехід вартості за напрямом протилежний рухові кредиту, що надається, але збігається з рухом кредиту, котрий повертається. Проте сплата процента, як правило, не збігається в часі з поверненням кредиту. Вона може здійснюватися раніше чи пізніше останнього.

Джерелом сплати процента є додаткова вартість, що створюється у процесі виробництва, а його кількісним визначенням -- його ставка, або норма.

Норма позичкового процента -- це відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100. Наприклад, якщо позичковий капітал дорівнює 200 тис. грн, а отриманий на нього річний дохід -- 30 тис. грн, то норма процента становитиме 15% річних.

На практиці норма позичкового процента виступає у формі процентної ставки -- відносної величини доходу за фіксований проміжок часу, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Процентна ставка визначається в процентах і у вигляді десяткового чи звичайного дробу. В останньому випадку вона фіксується у договорах позички з точністю до 1/16 чи 1/32. Інтервал часу, до якого застосовується процентна ставка, називається періодом нарахування процентів. За такий період беруть рік, півріччя, квартал, місяць або день. Щоб визначитись із величиною процентної ставки, потрібно її привести до річної ставки, помноживши ставку за півріччя, квартал, місяць чи день відповідно на 2, 4, 12 чи 365.

Норма позичкового процента перебуває у певній залежності від норми прибутку: у звичайних умовах середня норма прибутку є максимальною межею для норми процента. Нижню (мінімальну) межу норми процента точно визначити не можна. Але вона не повинна дорівнювати нулю, бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора. Відомо, що прибуток поділяється на процент та підприємницький дохід. Перший привласнює кредитор, а другий -- позичальник. Оскільки процент як ціна позичкового капіталу не виражає його вартості, а є лише ціною його споживної вартості, зміна норми позичкового процента не визначається законом вартості.

Рівень норми позичкового процента встановлюється під впливом конкуренції на ринку позичкових капіталів і залежить від співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Чим більший попит на кредит, тим вища норма процента. Слід розрізняти ринкову норму процента, котра існує в кожен даний момент на грошовому ринку, і середню норму процента, тобто норму процента за певний період. Процентні ставки диференціюються залежно від виду кредиту, його цільового призначення та забезпеченості повернення, його розміру і строків користування, особистості клієнта тощо. Найнижчою є процентна ставка для «першокласних» позичальників (у США, наприклад, її називають «прайм рейт»), яка встановлюється для найбільш надійних великих позичальників. Вона є базовою для встановлення інших процентних ставок.

Крім норми прибутку, на рівень норми процента впливає багато інших об'єктивних і суб'єктивних чинників, а саме:

* розміри грошових нагромаджень та заощаджень у суспільстві та товарно-грошова збалансованість виробництва;

* масштаби виробництва, рівень його спеціалізації та кооперування;

* співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави;