Грошово-кредитна система та проблеми її становлення і розвитку в Україні

З огляду на ці обставини на другому -- підготовчому -- етапі реформи була проведена, починаючи з 1994 р., велика робота щодо відпрацювання методів та інструментів антиінфляційного спрямування: лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринки цінних паперів, валютний, кредитний ринки, запроваджуватися в банківську практику такі монетарні інструменти, як політика облікового процента, обов'язкове резервування, політика рефінансування, операції на відкритому ринку та ін. Протягом 1994--1995 рр. ці методи та інструменти були широко апробовані в діяльності НБУ для подолання інфляції, що сприяло створенню передумов для завершення реформи в 1996 р. Якраз на цій основі НБУ вдається підтримувати відносну стабільність гривні в післяреформений період.

Чи не найскладнішою особливістю грошової реформи в Україні є її соціальний аспект. Як відомо зі світової практики, підготовка і проведення будь-якої грошової реформи вимагає додаткових фінансових витрат, які переважно перекладаються на плечі широкого загалу населення.

В Україні на завершальному етапі при випуску в обіг гривні була проведена деномінація за співвідношенням 1 : 100000 всіх цінових показників, усіх запасів грошей (готівкових і безготівкових) і всіх поточних доходів для всіх категорій фізичних і юридичних осіб, незалежно від обсягу пред'явлених до обміну запасів грошей і розміру поточних доходів. Така пропорція обміну, як зазначалося вище, була вибрана не випадково -- вона відповідала рівню інфляції за 1991--1996 рр. Усе це дало підстави говорити багатьом аналітикам нашої реформи про її неконфіскаційний, прозорий, соціальне справедливий характер. Проте в таких оцінках не враховуються ті тяготи, яких зазнало населення на першому та другому етапах реформи. Насамперед це втрата населенням своїх заощаджень, зокрема розміщених в Ощадному банку і не індексованих на рівень інфляції. При проведенні деномінації у вересні 1996 р. більшість із них перетворилася у мізерні величини.

Якби ці заощадження "були своєчасно індексовані, то проводити реформу в 1996 р. довелось би зовсім по-іншому. Адже на той час в Україні з'явився певний прошарок «нових українців», які нагромадили значні запаси грошей на спекулятивних операціях, в тіньовому бізнесі, через незаконне використання інфляційного підвищення цін тощо. Частину таких запасів грошей довелось би конфіскувати в ході реформи, переклавши основний тягар її на плечі їх власників. Таку реформу не можна було б назвати неконфіскаційною, зате вона була б справді соціальне справедливою.

Отже, своєю реформою Україна ще раз підтвердила загальне правило покладання основного фінансового тягаря, пов'язаного з реформою, на плечі широких верств населення. На жаль, тривала стагнація економіки після грошової реформи не дає надій на те, що ці верстви населення одержать відповідний виграш завдяки запровадженню сталих грошей. Більше того, тривалі затримки з виплатами пенсій та заробітної плати, які допускалися заради стабілізації гривні після реформи, завдавали найбільших збитків тим групам населення, які втратили заощадження на стадії підготовки реформи.

3.2 «Брудні гроші» як загроза економічній безпеці держави

Процес відмивання „брудних” грошей є катастрофою для правопорядку і економіки як на національному, так і на загальносвітовому рівні. Він згубно впливає на загальну соціально-економічну ситуацію, завдає відчутних моральних збитків кредитним установам, підриває довіру добропорядних вкладників.

Коли йдеться про тіньову економіку, слід зважити не лише на її „сіру" складову, але й „чорну", - кримінальну. Відмиті кримінальні кошти сприяють криміналізації "сірого” сектора тіньової економіки, стимулюють розвиток наркобізнесу, торгівлю зброєю, торгівлю людьми, розвиток проституції і контрабанди.

Перетворення кримінальних грошових коштів на легальні має досить давню історію. Більшість дослідників вважає, що першими довелося мати справу із цією проблемою США протягом 20-тих - 30-тих років за часів, так званого, „сухого закону", коли Мейєр Ланскі, що відкрив у 1932 р. банківський рахунок у Швейцарії, уперше здійснив офіційно встановлений акт пересилання „брудних” грошей за кордон.

Утім ще у 1728 р. граф Меншиков був відправлений у заслання Петром II і позбавлений усього свого майна, набутого внаслідок безперервного і необмеженого хабарництва, та ще 13 млн. рублів, із котрих 9 млн. знаходилися саме в іноземних банках. Вочевидь історія містить багато ще більш давніх прикладів цього явища.

Протягом минулих років із ускладненням відносин у сфері економіки, появою нових видів і способів економічної діяльності, певними змінами у законодавчому регулюванні існуючих фінансових та господарських відносин змінилися також і форми злочинної поведінки.

Наприкінці 80-х років більшість розвинутих держав світу почали активізувати спільну діяльність щодо налагодження ефективної і дійової системи боротьби із, так званим, ”відмиванням” „брудних” капіталів. Наразі майже усі цивілізовані країни світу визнають ефективну систему правового регулювання важливим засобом протидії „відмиванню" кримінальних коштів, боротьби з організованою злочинністю і протистояння подальшій криміналізації економічної системи держави.

В Україні сьогодні склалися об'єктивні економічні умови для активного відмивання грошових коштів. Незаконний обіг наркотиків, незаконна підприємницька діяльність, торгівля зброєю та людьми, підпільний гральний бізнес - це далеко не повний перелік видів злочинної діяльності, що приносять значні доходи, які злочинці прагнуть легалізувати, а тому числі й через банківську систему.

Останнім часом в Україні значного поширення набуло створення та використання фіктивних підприємств для приховування прибутків від оподаткування, конвертування коштів. Посадові особи фінансово-кредитних та банківських установ сприяють зростанню зловживань з фінансовими ресурсами, спрямовують грошові потоки на обслуговування угод через фіктивні структури, безпосередньо беруть участь у відмиванні "брудних" коштів, відтоку цінностей за кордон, і, як наслідок, своїми діями створюють умови нестабільності в економіці держави.

В Україні у зв'язку з наступом “тіньових" економічних відносин викрадені або виведені з-під оподаткування кошти у різні способи фінансових махінацій у сфері безготівкового платіжного обороту безпосередньо обмінюються на готівку через конвертаційні фіктивні фірми і банки. Тобто, незаконно здобуті безготівкові гроші, що вже наявні у банківській системі, фактично вилучаються з банківського обороту і вводяться до “тіньового” готівкового обігу. Специфіка “відмивання" незаконних коштів в Україні полягає не у введенні злочинних доходів до легітимної сфери капіталообороту, а, навпаки, - в їх вилученні з легітимної сфери у вигляді готівки, що є джерелом функціонування “тіньового” сектора економіки. В умовах глобалізації “тіньової" економіки в Україні вилучення коштів з легітимного обороту як з метою ухилення від оподаткування, так і їх розкрадання, для багатьох організованих злочинних угруповань стало професійним видом “підприємницької” діяльності. Сформовано мережу фіктивних конвертаційних фірм, що функціонують у міжзвітний податковий період та постійно оновлюються, напрацьовуються чисельні схеми конвертації безготівкових коштів у готівку (практично, саме це і є процесом “відмивання”), встановлюються необхідні контакти в банках, що стали центральною ланкою у технологічному ланцюгу саме такого виду “відмивання" коштів (переміщення незаконно здобутих безготівкових коштів до “тіньового” сектору економіки, але вже у вигляді готівки у національній валюті або у вільноконвертованій іноземній валюті (ВКВ) чи у безготівковій ВКВ), коли вкрадені кошти відправляються за кордон через систему лоро - (конвертаційних) рахунків.

Подолання таких кризових явищ в економічній сфері нашої країни неможливе без урахування міжнародного досвіду боротьби правоохоронних органів країн світу з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом. З метою надання допомоги правоохоронним органам зарубіжних країн у протидії цьому виду злочинності спеціальним підрозділом по боротьбі з відмиванням грошей (FATF), створеним учасниками "великої сімки" у 1989 році, розроблені рекомендації, які є свого роду міжнародними стандартами для боротьби з відмиванням грошей, отриманих незаконним шляхом.

Відмиті гроші дають організованій злочинності неабиякі переваги в легальній конкуренції: дозволяють пропонувати надзвичайно високі ціни на торгах й аукціонах; спираючись на неоподатковані накопичення, мати необмежений доступ до кредитів та можливість одержувати ще більший неоподаткований капітал через свої закордонні банки. Інвестування відмитих грошей у легальні підприємства дозволяє легально повертати відмитий капітал і забезпечує невичерпне джерело "чистих" грошей на покриття повсякденних витрат.

Прийомів "відмивання" коштів стільки, скільки їх здатний винайти людський розум. Проте їх розмаїття - це не більш ніж варіації на одну й ту саму тему. Незліченні фінансові маніпуляції мають загальні характерні риси. В основу діяльності всіх злочинних організацій покладено один і той же принцип із незначними по суті змінами. Спочатку, як правило, гроші вводяться до національної фінансової системи, а потім переказуються за кордон, де починають циркулювати у банківських та фінансових системах інших країн. Наступна операція - це повернення коштів на батьківщину у вигляді переказу або перерахування грошових сум за різними благопристойними підставами.

Предмет "відмивання" є максимально розширеним і визначається за допомогою терміна "успадковані цінності", тобто усіх можливих майнових вигод, у тому числі валюти, грошей, цінних паперів, майнових прав, металів, дорогоцінних каменів, рухомого і нерухомого майна тощо. Причому під „успадкованістю" мається на увазі саме перехід цінностей від одного власника до іншого, якщо самі цінності, спосіб переходу, інші обставини, за яких відбувається зміна власника або володільця, є злочинним чи пов'язаним із злочином.

Легалізація незаконно отриманих коштів здійснюється у кілька фаз (стадій). Найпоширенішою є, так звана, "трифазна" модель відмивання грошей. Для неї є характерними три стадії (три етапи) процесу легалізації злочинних доходів: розміщення, розшарування. інтеграція.

На першій стадії відбувається попереднє відмивання брудних грошей. У банківському секторі її проявом є дії, спрямовані на уникнення обов'язкової у багатьох країнах ідентифікації клієнтів. У європейських державах саме ця стадія вважається найкритичнішою.

Основні форми першої стадії процесу відмивання брудних грошей такі:

шахрайство із використанням підставних осіб та фірм;

обмін банкнот невеликої номінальної вартості на банкноти більших номіналів;

підкуп або залякування банківського персоналу, відповідального за здійснення ідентифікації клієнтів;

підробка документів із метою приховування справжнього джерела походження грошей або їх місцезнаходження;

смерфінг - переказ грошових коштів у банківські чеки, облігації, цінні папери на пред'явника тощо (при цьому купівля здійснюється на дещо меншу суму, ніж та, за якої ідентифікація клієнта є необхідною);

структуринг - здійснення платежів невеликими сумами на один і той же банківський рахунок;

використання підприємств зі значним готівковим обігом, до легальної виручки яких додають брудні гроші;

створення власних фіктивних підприємств, котрі декларують брудні гроші як легальну виручку.

Мета другої стадії процесу відмивання грошей (стадії розшарування) - відокремлення злочинних доходів від джерела їх походження шляхом проведення низки фінансових операцій, у результаті яких обривається ланцюжок слідів і забезпечується анонімність майнових цінностей.

Операції другої стадії мають, як правило, міжнародний характер. Для їх здійснення широко використовуються підставні особи та фірми, які виставляють фіктивні рахунки як основу для здійснення грошових переказів.

Характерним для цієї стадії процесу відмивання грошей є також придбання цінних паперів на вторинному ринку (щоб приховати первинне джерело походження коштів, їх купівля та продаж здійснюються із залученням брокерів або дилерів брокерської фірми).

Найважливішим методом розшарування сьогодні є електронний переказ коштів. Правоохоронні та податкові органи багатьох країн занепокоєні проблемою електронних платежів, які можна виконувати анонімно і на будь-які відстані, що створює ідеальні умови для уникнення сплати податків, вимивання грошей та іншої злочинної діяльності.

Нині у проведенні операцій другої стадії велику роль відіграють офшорні зони та країни із м'яким податковим режимом і слаборозвинутою системою фінансового контролю. Гроші переказуються на рахунки офшорних фірм на підставі фіктивних експортно-імпортних контрактів, як правило, із завищеними цінами.

Третьою стадією є інтеграція. Гроші набувають нового, легального джерела походження та інвестуються у легальну економіку. Відмиті кошти, як правило, інвестуються у підприємства, які у подальшому можуть бути використані у кримінальній діяльності.

Варто зазначити, що, якщо факту відмивання грошей не було виявлено на етапах розміщення та розшарування, то на третій стадії відрізнити та відокремити злочинні доходи від законно отриманих надзвичайно складно.

Як же протистояти цьому явищу? У країнах із великим досвідом боротьби проти відмивання грошей найбільші зусилля спрямовуються не стільки на пошук і арешт порушників, скільки на контроль за незаконними фінансовими потоками із наступною їх конфіскацією. Пріоритет надається позбавленню злочинних організацій фінансової бази, що зрештою „перекриває їм кисень” і, відповідно, сприяє оздоровленню економіки.

Виявлення фактів легалізації злочинних прибутків починається із визначення, так званих, підозрілих операцій.

У світовій практиці підозрілою вважається операція, яка має водночас дві ознаки: кількісну (обсяг здійснюваної операції) і якісну. Нині граничний обсяг здійснюваної операції, із перевищенням якого кредитна організація є зобов'язаною повідомляти відповідний наглядовий орган про угоду, в США становить 5 тис. доларів, у Швеції та Фінляндії - еквівалент 15 тис. доларів, а в Росії - 20 тис. доларів.

Якісними законодавство різних країн вважає ознаки, що підтверджують протиправну спрямованість дій клієнта банку, а саме:

внесення великих сум на рахунок готівкою;

прагнення бути присутнім тільки при відкритті рахунку і призначення довірених осіб із питань управління коштами на рахунках, аби уникнути подальших особистих контактів із операціоністами;

вимога без обґрунтованих причин відкрити кілька рахунків із різними початковими номерами;

надання свідомо перекручених відомостей про себе або таких, достовірність яких неможливо перевірити;

проходження за рахунками коштів, які значно перевищують реальні фінансові можливості клієнта у бізнесі;

багаторазове нарахування коштів на рахунок протягом дня різними особами;

проведення в інтересах третіх осіб операцій в особливо великих розмірах, зокрема, обмін чималих сум грошей.

Проблема боротьби з легалізацією доходів, одержаних злочинним або незаконним шляхом, для вітчизняного законодавства є достатньо новою, яка виникла на початку 90-х років. В той же час на Заході вона знайома давно, але суттєво звернута увага на цю проблему лише наприкінці 60-х років ХХ століття. Основи вказаної проблеми лежать, звичайно, в лібералізації економіки. Командно-адміністративна економіка СРСР об'єктивно не дозволяла перейти цій темі в розряд проблеми. Сьогодні боротьба з легалізацією злочинних доходів перестала бути справою однієї держави або навіть групи держав. Нині це одна із глобальних проблем, які стоять перед

людством. Жодна держава у світі не спроможна вирішити таку проблему на самоті. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що сила та заможність держави, в цьому випадку, є тим фактором, який не дає досягти позитивного результату, бо одночасно саме вони надають, з точки зору доступу до сучасних технологій, воістину фантастичні можливості.

Необхідно мати на увазі, що цю проблему більшість країн розуміє по-різному. Справа в тому, що великі промислово розвинені країни постійно говорять за офшорну політику острівних та малих держав. При цьому вони іноді в достатньо імперативній формі вимагають "наведення порядку" в зонах "податкового раю". Водночас вказані держави дають зрозуміти промислово розвиненим країнам, що в питаннях вивозу капіталу зі своїх країн треба самим розібратися, а не втручатися у справи інших держав.

На сьогодні ситуація, в деякому розумінні, тупикова: "великі" країни не можуть навести порядок у себе, тому хочуть навести порядок в офшорних зонах, а останні, у свою чергу, не дають цього зробити. Без розробки блоку наднаціональних, міжнародних норм із цієї ситуації не вийти.

Ще один принциповий момент - відмивання грошей як соціальний процес і як злочин не може не бути пов'язане з такими соціальними явищами і злочинами, як корупція та організована злочинність. Ці обставини повинні обов'язково враховуватися під час законотворчої та законопроектної діяльності. При цьому йдеться як про національне законодавство, так і про наднаціональне.

Реалії сучасного часу такі, що ефективно протистояти легалізації злочинних доходів можливо тільки через комплекс законодавчих заходів. Мати надію тільки на норми кримінального права неправильно, навіть якщо його можливості ще не вичерпано до кінця. Великі можливості мають норми банківського, бюджетного, цивільного, адміністративного та інших галузей права. Важливі, але не систематизовані заборони, які паралізують діяльність господарюючих структур, можуть принести не меншу шкоду, ніж протиправні дії конкретних посадових осіб та окремих громадян. Пошук меж між забороною та дозволом, між покаранням та заохоченням - це проблема, над якою необхідно працювати у найближчий час. Крім цього, вже сьогодні

повинна йти підготовка до виникнення принципово нових форм відмивання грошових коштів, які пов'язані із широкомасштабним використанням сучасних комунікаційних технологій (…Інтернет тощо), що можуть зацікавити швидким передаванням інформації під час вчинення шахрайських правочинів. Але скоро настане технологічний прорив: буде створена віртуальна дійсність, за допомогою якої і в якій будуть відбуватися дії, що не перевірити і не виміряти діючими в кримінальній юстиції прийомами і методами буде неможливим.

Комп'ютерна економіка, що швидко розвивається, вимагає принципово нових рішень. Навіть безготівковий розрахунок, який поки що є достатньо ефективним бар'єром на шляху злочинної легалізації грошових коштів, стане абсолютно безпорадним та може бути одним із гвинтиків у злочинному механізмі.

Міжнародне суспільство розглядає протидію легалізації незаконних доходів як один із ефективних заходів боротьби з організованою злочинністю і відносить легалізацію доходів до злочинів міжнародного характеру. Конвенція Ради Європи про відмивання, виявлення, вилучення та конфіскацію доходів, одержаних від злочинної діяльності, у 1990 році наказує державам встановлювати юридичну відповідальність за спотворення джерела походження незаконних доходів та спонукання проникнення їх в економіку. Але слід враховувати, що законодавство всіх держав має норму, згідно з якою необхідно вилучати в кримінально-процесуальному порядку кошти від незаконної діяльності в дохід цієї держави. Реально дієвого механізму, який дозволяв би передавати конфісковане майно або частину його іншим державам у жодній із розвинених країн немає. Сьогодні у світі діють глобальні правові системи офшорних корпорацій, які мають кілька

ступенів захисту від розкриття: банківську та фінансову таємницю, корпоративну таємницю з правом адвоката її нерозголошення, офшорні комплекси з довірчою власністю, які дають право довіреній особі змінювати місце реєстрації капіталу при найменшій загрозі.

Ключовими елементами в цій системі злочинної діяльності є офшорні зони та банківська таємниця. Взяття їх під правовий міжнародний контроль - це невідкладне завдання сучасності.

Мета будь-якої операції щодо відмивання коштів відображається в тому, щоб визнати наживу від протиправної діяльності за легальні доходи й одержати можливість використати такі гроші без підозри у правоохоронних органів та не розкриваючи джерел їх отримання.

Найчастіше одержані злочинцями доходи не використовуються в легальному обігу, тому кримінальні справи судами призупиняються. На сучасному етапі розвитку лідери організованих злочинних структур докладають зусилля для проникнення в органи державної влади як на регіональному, так і на державному рівнях. Таку можливість надає їм характер сучасних виборчих технологій, що дозволяють за окремих фінансових можливостях значно збільшити шанси конкретного кандидата на вступ у "коридор влади". Однією із перешкод на шляху вступу представників організованої злочинності до влади під виглядом вибраних народом, є можливість контролю джерел формування фондів коштів на виборчу кампанію. Визначне місце в цьому розумінні набуває і кримінально-правова заборона вказаного компоненту в процесі легалізації доходів, одержаних незаконним шляхом. "Відмивання" таких доходів є дуже розгалуженим та небезпечним видом злочинів у сфері економічної діяльності, оскільки таке кримінальне явище не тільки підриває законний і чесний бізнес, але й розбещує політичні інститути та є корисним середовищем корупції. Суттєвою необхідністю у сфері боротьби зі злочинністю є наукове забезпечення процесів прийняття державою комплексного закону, який би регулював сферу протидії легалізації доходів, одержаних незаконним шляхом, із застосуванням норм різних галузей права, передусім фінансового, податкового, валютного, банківського, кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого, а також враховував міжнародний досвід. Розміри загроз безпеки суспільства з боку вказаного кримінального явища визначає важливість пріоритетного формування юридичних інструментів, які дозволять своєчасно і достовірно простежити ситуацію, яка змінюється у сфері легалізації незаконних доходів, та адекватно на неї реагувати. Одним із таких інструментів є система кримінально правового та кримінологічного моніторингу, невід'ємна частина якого - це ефективна методика юридичного моделювання окремих елементів нормативного регулювання в цій сфері.

ВИСНОВКИ

Таким чином, формування грошово-кредитної політики будь-якої держави - це складний процес, який завжди пов'язаний з особливостями економічного та соціального середовища, оскільки саме вони визначають основні завдання даної політики

Формування грошово-кредитної політики України розпочинається з 1991 р., коли було оголошено про розпад СРСР та утворення незалежних республік. У своєму розвитку монетарна політика України пройшла чотири основні етапи, корті пов'язані з її економічним розвитком як суверенної держави. За роки незалежності, в Україні було розроблено методологію й методику грошово-кредитної політики, котра постійно вдосконалюється. Враховуючи світовий досвід, було прийнято закони, котрі визначають діяльність центрального банку як провідника монетарної політики в країні. Визначено основні інструменти, за допомогою яких він регулює діяльність банківського сектору, забезпечуючи тим самим сталість економічного зростання. Особливу роль у становленні монетарної політики відіграв досвід Німеччини.

Грошово-кредитна політика НБУ передбачає використання методів і інструментів, котрі пов'язані з регулюванням процентних ставок, управлінням золотовалютними резервами, операціями з цінними паперами на відкритому ринку, встановленням норми обов'язкових резервів. НБУ за допомогою методів і інструментів монетарної політики сприяє економічному зростанню національної економіки.

Сьогодні в Україні існує тенденція до зростання рівня монетизації економіки. Динаміка рівня монетизації української економіки виявилася у двох чітко виражених етапах - зниження (демонетизація) впродовж 1992 - 1996 рр. і поступове зростання (ремонетизація). В умовах світової фінансової кризи НБУ проводив заходи щодо обмеження зростання грошової маси, проте це провокувало інфляцію, оскільки умови виробництва товарів значно погіршились. Але стверджувати про те, що лише монетизація впливає на інфляційні процеси не можна: в Україні інфляція має комплексний характер.

Рівень монетизації в Україні залишається набагато нижчим, ніж у розвинутих країнах. За таких умов НБУ повинен провадити ефективну грошово-кредитну політику пов'язану з регулюванням грошової маси задля підтримання стабільного економічного зростання.

Протягом 2008 - 2011 рр. НБУ провадить грошово-кредитну політику, котра спрямована на подолання кризових процесів у національній економіці країни. Банківський сектор є основним кредитором реального сектору економіки, а тому НБУ намагається стабілізувати його діяльність шляхом проведення рефінансування комерційних банків, підвищення довіри до нього з боку населення та повернення вкладів до банків.

Основним завданням НБУ є створення стабільного макроекономічного середовища, підтримання сталого довгострокового економічного зростання, цінової стабільності. Світовий досвід засвідчує, що найефективнішим монетарним режимом є режим інфляційного таргетування: цінова стабільність є основною умовою внаслідок економічних і соціальних втрат від інфляції. Тому перспективним вважається перехід до режиму інфляційного таргетування. До переходу на інфляційне таргетування Україну підштовхує МВФ, обґрунтовуючи це необхідністю зменшення інфляційних очікувань і підвищення гнучкості монетарної політики . Режим інфляційного таргетування передбачає повну незалежність центрального баку, підвищення прозорості його діяльності, використання повного спектру економічних даних у процесі реалізації монетарної політики. Такі зміни є позитивними, оскільки вони підвищують ефективність використання інструментів грошово-кредитної політики.

На даний час існує безліч недоліків у проведенні грошово-кредитної політики. В умовах фінансової нестабільності НБУ продовжував визначати основним своїм завданням підтримання стійкості національної одиниці. Проведення рефінансування банків дещо покращило ситуацію в реальному секторі економіки. Зростання значення нормативу адекватності регулятивного капіталу банків свідчить про поступове повернення довіри до банківського сектору. Зростають вклади юридичних та фізичних осіб.

Недоліки монетарної політики спричинюються внутрішніми й зовнішніми факторами в комплексі. Світова криза є одним із цих факторів. Проте не можна стверджувати, що лише кризові явища заважають проведенню ефективної грошово-кредитної політики: існує значна кількість внутрішньодержавних чинників, які треба вирішити перш ніж виправляти наслідки періоду фінансової нестабільності.

Ефективність грошово-кредитної політики в посткризових умовах можна забезпечити шляхами, серед яких вчені пропонують такі: перегляд та внесення змін до певних нормативно-правових актів, забезпечення зростання ВВП, зменшення інфляційних очікувань та підтримка інфляції на оптимальному рівні, рефінансування тих банків, котрі займаються кредитуванням інноваційних проектів. Ефективна грошово-кредитна політика здатна забезпечити економічну безпеку держави, що є особливо важливим в умовах процесів глобалізації економіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Папаіка, О.О. Центральний банк і грошово-кредитна політика [Текст] / О.О. Папаіка, Т.Д. Косова. - Донецьк : ДонНУЕТ, 2009. - 340 с.

2. Щетинін, А.І. Гроші та кредит [Текст] / А.І. Щетинін; Мін-во освіти і науки України. - К. : Центр навчальної літератури, 2005. - 429 с.

3. Лимар, О.Ф. Сучасні тенденції грошово-кредитної політики України [Текст] / О.Ф. Лимар, Л.М. Глухманчук // Економікс. - 2010. ? №3. - С. 22.

4. Основні засади грошово-кредитної політики на 2008 рік [Електронний ресурс]. ? Режим доступу: www.bank.gov.ua/Rada_Nbu/OsnovZasad-2008.

5. Основні засади грошово-кредитної політики на 2009 рік [Електронний ресурс]. ? Режим доступу : www.bank.gov.ua/Rada_Nbu/OsnovZasad-2009.

6. Основні засади грошово-кредитної політики на 2010 рік [Електронний ресурс]. ? Режим доступу: www.bank.gov.ua/Rada_Nbu/OsnovZasad-2010.

7. Дзюблюк, О. Оптимізація передавального механізму грошово-кредитної політики центрального банку [Текст] / О. Дзюблюк // Вісник Національного банку України. ? 2010. ? № 1. ? С.6.

8. Гнатів, О.А. Таргетування інфляції як оптимальний режим монетарної політики в Україні [Текст] // Регіональна економіка. - 2009. - № 2. - С. 119 ? 125.

9. Шаров, О. Таргетування інфляції: світовий досвід та українські перспективи [Текст] / О. Шаров // Вісник Національного банку України. - 2008. ? №7. - С.15?19.

10. Офіційний сайт Міністерства економічного розвитку і торгівлі України [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://me.kmu.gov.ua.

11. Носов, О.Ю. Підвищення рівня монетизації Української економіки та інфляція [Текст] / О.Ю. Носов // Економічний простір. - 2009. ? №24. - С. 169.

12. Жулінська, К. Ефективність монетарної політики щодо розвитку банківської системи в період фінансової нестабільності [Текст] / К. Жулінська // Вісник Університету банківської справи Національного банку України (м. Київ) : зб. наук. праць. - 2009. - № 3. - С. 8 - 10

13. Філатова, О.В. Теоретичні та прикладні аспекти державного управління грошово-кредитною політикою [Текст] / О.В. Філатова // Економіка та держава. ? 2009. ? № 7. ? С.62 ? 67.

14. Михайличенко, М. Думка експерта: Монетарна політика НБУ залишається жорсткою [Текст] / М. Михайличенко // Українська правда. - 2009. - № 2. - С. 62 ? 64.

15. Островська, Н. Грошово-кредитна політика в Україні у контексті світового досвіду [Текст] / Н. Островська // Фінанси України. ? 2000. . № 5. ? С. 107 ? 108.

16. Полозенко, Д. Бюджетна і кредитна політика на сучасному етапі [Текст] / Д. Полозенко, К. Раєвський // Вісник НБУ. - 2009. ? №10. - с.7 ?10.

17. Основні тенденції валютного ринку України [Електронний ресурс] / Національний банк України. - Режим доступа: http://www.bank.gov.ua/Fin_ryn/Pot_tend_v/index.htm

18. Основні засади грошово-кредитної політики на 2009 рік [Електронний ресурс] / Національний банк України. - Режим доступа: http://www.bank.gov.ua/Rada_NBU/OsnovZasad-2009.pdf.

19. Офіційний сайт Міністерства економічного розвитку і торгівлі України [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://me.kmu.gov.ua.

Греков, И.Е. Об определении монетизации экономики и ее оптимальном уровне [Текст] / И.Е. Греков // Управление общественными и экономическими системами. - 2006. - №3.

Размещено на Allbest.ru