Видатки місцевих бюджетів та соціально-економічний розвиток регіонів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1 Організаційні засади формування видатків місцевих бюджетів

1.1 Роль видатків місцевих бюджетів в соціально - економічному розвитку регіонів

1.2 Сутність видатків місцевих бюджетів, їх характеристика та класифікація відповідно до Бюджетного кодексу України

1.3 Зарубіжний досвід фінансування видатків місцевих бюджетів

2 Аналіз видатків місцевих бюджетів

2.1Склад та структура видатків місцевих бюджетів України

2.2 Особливості фінансування видатків на виконання власних та делегованих повноважень

3 Шляхи вдосконалення фінансування видатків місцевих бюджетів

3.1 Нові підходи до планування видатків місцевих бюджетів з прийняттям Бюджетного кодексу

3.2 Перспективи розвитку фінансування видатків місцевих бюджетів

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Бюджетна система України як унітарної держави складається з чітко визначених двох ланок - державного та місцевих бюджетів. Склад місцевих бюджетів України, як і в інших країнах, відображає особливості адміністративно-територіального поділу та специфіку функціонування місцевого самоврядування. Практика формування та виконання місцевих бюджетів має свою специфіку, відмінні особливості та проблеми. Місцеві бюджети здійснюють важливу роль в процесі соціально - економічного розвитку регіону, забезпечуючи фінансування основної мережі дошкільних установ, шкіл, медичних та соціальних установ. За поняттям видатки місцевих бюджетів криється велика кількість не тільки наукових, але й практичних проблем, що ставляться самим життям. Насамперед, необхідність дослідження ролі видатків місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку регіону обумовлена здійсненням в країні економічної реформи, яка відбивається на соціальному житті населення, проведенням бюджетної реформи і розвитком бюджетного федералізму. Продовження економічних реформ в Україні пред'являє особливі вимоги до чіткості функціонування бюджетних процесів. Вирішення соціальних проблем стає також невідкладним. Затримки по виплаті заробітної плати працівникам бюджетної сфери приводить до створення критичних ситуацій. Це набуває системного характеру, і жодні вливання коштів до місцевих бюджетів не змінюють стан справ на краще. Не дивлячись на високий професійний рівень законодавців, учених і фінансистів - практиків, в дослідженні ролі видатків місцевого бюджету є немало «білих плям». Для економічного розвитку регіонів перспективним є використання такого важеля, як видатки місцевих бюджетів.

Але на сьогодні існує ряд проблем з їх ефективного використанням:

- дисбаланс між дохідною і видатковою частинами бюджетів;

- законодавчо не визначено розподіл видаткових повноважень між органами влади центрального та місцевого рівня і органами місцевого самоврядування - відсутність чіткої стратегії розподілу видатків щодо їх впливу на економічний розвиток у середньостроковій та довгостроковій перспективі.Потрібний новий концептуальний підхід до аналізу ролі видатків місцевого бюджету в соціально-економічному розвитку територій і розробці основних направлень її реформування. Метою магістерської роботи є визначення економічного змісту видатків місцевих бюджетів, їх склад та структуру та роль в соціально-економічному розвитку регіонів, узагальнення зарубіжного досвіду їх фінансування та з його врахуванням розробка пропозицій щодо вдосконалення фінансування видатків місцевих бюджетів в Україні. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання: - Провести дослідження ролі видатків місцевих бюджетів в соціально - економічному розвитку регіонів; - Узагальнити зарубіжний досвід фінансування видатків місцевих бюджетів в Україні; - Проаналізувати склад та структуру видатків місцевих бюджетів; - Визначити нові підходи до планування видатків місцевих бюджетів з прийняттям Бюджетного кодексу; - Розкрити особливості фінансування видатків на виконання власних та делегованих повноважень; - З врахуванням зарубіжного досвіду розробити пропозиції щодо вдосконалення фінансування видатків місцевих бюджетів в Україні.

Предметом дослідження магістерської роботи є сукупність економічних відносин щодо планування та фінансування видатків місцевих бюджетів.

Об'єктом дослідження є видатки місцевих бюджетів.У роботі застосовано сукупність методів і підходів, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження.

Використані наступні методи наукового аналізу: економічний опис, аналіз і синтез, системний підхід, індукція і дедукція, наукова абстракція.Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансово-бюджетної політики в Україні, матеріали Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України, органів державної влади та місцевого самоврядування, Інституту бюджету та соціально - економічних досліджень, вітчизняна та зарубіжна література.

У І розділі розкриті сутність видатків місцевих бюджетів та їх роль в соціально - економічному розвитку регіонів, дана їх характеристика. Узагальнено зарубіжний досвід фінансування видатків місцевих бюджетів.У ІІ розділі проведено аналіз складу та структури видатків місцевих бюджетів, розкриті особливості їх фінансування на виконання власних та делегованих повноважень.У ІІІ розділі розглянуті нові підходи до планування видатків місцевих бюджетів відповідно до Бюджетного кодексу та перспективи розвитку їх фінансування в Україні.

1. Організаційні засади формування видатків місцевих бюджетів

1.1Роль видатків місцевих бюджетів в соціально економічному розвитку регіонів

Важливою передумовою побудови демократичної держави є фінансова незалежність органів місцевого самоврядування. Фінансовий бік незалежності місцевих органів влади є визначальним адже від фінансових можливостей залежать в кінцевому підсумку їх реальні владні функції.Механізм перерозподілу бюджетних коштів між різними ланками бюджетної системи, що діяв раніше, не відповідав принципам самостійності та фінансової незалежності місцевих органів влади. Переважали в основному адміністративні методи управління, внаслідок чого відносини між центральними та регіональними органами влади мали адміністративний характер. Тому сьогодні в перехідний для економіки України період питання фінансової децентралізації та економічної самостійності регіонів стають особливо гострими.Ступінь фінансової незалежності місцевих органів влади характеризує незалежність держави в цілому, потенційні можливості її економічного розвитку, рівень демократичних прав і свобод громадян. Держава не може успішно розвиватись та економічно процвітати, не даючи гарантій фінансової незалежності місцевим органам влади. Це об'єктивна необхідність формування нових економічних відносин.

Фінансову незалежність місцевого самоврядування треба розглядати насамперед як економічний простір для його діяльності у межах певної території на принципах економічної ефективності та економічної доцільності. Пріоритетною умовою в даному разі повинна бути сукупність територіальних інтересів, що відображають особливості економічних і соціальних умов регіону.

Передумовою фінансової незалежності місцевого самоврядування є розумна, з точки зору економічної доцільності, децентралізація влади і адекватний розподіл повноважень, відповідальності, а отже, і фінансово-економічної бази між центром і регіонами, місцевими органами управління. Межі фінансової незалежності місцевого самоврядування зажди повинні визначатись у законодавчому порядку, тобто закон повинен чітко окреслювати функції місцевого самоврядування і відповідно до них джерела ресурсів, які становитимуть фінансове забезпечення цих функцій. Витрачання бюджетних коштів яскраво виявляє зміст основних функцій і завдань, які виконують органи державної влади і місцевого самоврядування. Склад, структура і динаміка бюджетних видатків відображає державні, регіональні та місцеві приорітети соціально - економічного розвитку.

Крім того, специфіка функціонування та особлива роль місцевих бюджетів виявляється саме у складі та структурі їхньої видаткової частини. Бюджетні видатки дають змогу розкрити і дослідити економічну сутність місцевих бюджетів, фінансову базу органів місцевого самоврядування, які мають вирішувати завдання місцевого значення забезпечувати населення державними послугами, сприяти всебічному і гармонійному розвитку регіонів.

Для аналізу ролі місцевих бюджетів в соціально-економічному розвитку регіонів та їх місця у бюджетній системі України потрібні їх кількісна та якісна характеристика. Про співвідношення місцевих бюджетів із макроекономічними показниками, передусім із валовим внутрішнім продуктом (ВВП), свідчать дані таблиці 1. Наведені в таблиці данні свідчать, що питання децентрацізаціїї бюджетної системи Україна і на теперішній час є актуальним, так як зростання частки перерозподілу ВВП через Державний та місцеві бюджети відбувається приблизно однаковими темпами. І хоча деякі позитивні зрушення в цьому напрямку вже зроблені (такі, як вдосконалення законодавчої бази), необхідність пошуку оптимального варіанту співвідношення між державними та місцевими бюджетами залишається актуальним.Необхідно враховувати, що мобілізація та використання коштів місцевих бюджетів пов'язані з інтересами різних соціальних груп населення, підприємницьких структур різних форм власності, що зумовлює становлення місцевих бюджетів як важливого фінансового інструменту регулювання господарського і соціального життя.Важливим при оцінці ролі місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку регіонів є аналіз співвідношення видатків Державного та місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України(таблиця 2.).У сучасних умовах місцеві органи влади повинні забезпечувати комплексний розвиток регіонів, пропорційний розвиток виробничої і невиробничої сфери на підвідомчій території. Це приводить до подальшого розширення і зміцнення фінансової бази регіональних органів влади.Проводячи політику фіскальної децентралізації або централізації, слід брати до уваги численні чинники економічного розвитку, серед яких не останню роль відіграють особливості державної політичної системи та історично сформованих взаємовідносин між її різними ланками. Зміцнення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування - актуальне завдання політики децентралізації державних фінансів України. Самоврядні ланки економіки повинні мати нормальні умови для господарської діяльності та бути зацікавленим в ефективному використанні усіх видів ресурсів, а місцеві влади - у стабільному економічному зростанні.Неабияк впливає на формування й використання коштів місцевих бюджетів рівень економічного розвитку окремих регіонів.(таблиця 3).Місцеві бюджети мають свою внутрішню структуру та характерні відмінності. Так, незважаючи на те, що на сьогодні налічується місцевих бюджетів усього понад 12 тис., а найчисельнішу групу становить сільські й селищні бюджети - більш, як 10 тис., понад 72 відсотки всіх витрат місцевих бюджетів здійснюється через обласні бюджети (їх 25) та бюджети міст загальнодержавного і обласного підпорядкування (їх 203).Нині витрати республіканського бюджету АР Крим та обласних бюджетів становить 26,5 відсотка від загального обсягу витрат місцевих бюджетів, а бюджетів міст загальнодержавного та обласного підпорядкування - 45,9, районних бюджетів - 19,4 відсотка.

Значно меншу частку становлять витрати інших видів місцевих бюджетів: сільських - 4,5 відсотка, міст районного підпорядкування - 1,9 відсотка, селищних - 1,8 відсотка. (Діаграма 1)Із наведених даних видно, що найбільш чисельну групу складають бюджети районів, що об'єднують районні, селищні, сільські та міст районного підпорядкування, які є базовими у бюджетній системі країни. Через них мобілізується і використовується майже третина всіх ресурсів місцевих бюджетів.

Проте сьогодні саме в цій ланці місцевих бюджетів існує найбільше питань, які потребують свого вирішення. Насамперед, це питання закріплення за ними постійних джерел доходів, а також питання вдосконалення взаємовідносин як з державним бюджетом, так і з обласними.Усе це свідчить, що при подальшому реформуванні бюджетної системи проблеми місцевих бюджетів необхідно розв'язати не взагалі, а з урахуванням особливостей і чіткого розмежування функцій між окремими ланками місцевих бюджетів. Диференціація функцій має залежати від рівня розвитку кожного з цих бюджетів у бюджетній системі держави. Реалізація цього положення вимагає визначення розміру гарантованого рівня витрат на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Забезпечення такого рівня має здійснюватись з урахуванням сукупності відносин щодо розподілу і використання фінансових ресурсів, створюваних на відповідній території і перерозподільчих регіональних процесів.Важливе значення для забезпечення фінансування процесу розширеного відтворення на відповідній території є розробка бюджету розвитку у складі місцевих бюджетів. Неможливо переоцінити важливість фінансування капіталовкладень на рівні місцевого самоврядування. Великі витрати на створення інфраструктури при обмежених податкових ресурсах змушують дуже ретельно відбирати й фінансувати капітальні засоби, і надзвичайно важливим є зв'язок із фінансуванням шляхом одержання позики. У звіті Світового банку за 2006 р. відзначено зв'язок між капітальними засобами та економічним розвитком: "Добра інфраструктура підвищує продуктивність і знижує витрати виробництва, але вона повинна достатньо швидко розростатися, щоб відповідати розвиткові. Тісний зв'язок між інфраструктурою і розвитком ще чекає свого обговорення. Але нарощування потужності інфраструктури іде пліч-о-пліч з обсягом виробництва: зростання фондів інфраструктури на 1% супроводжується зростанням на 1 % ВВП у всіх країнах". Бюджет розвитку місцевих бюджетів, який включає планування капіталовкладень на поточний період, є надзвичайно важливою частиною місцевого бюджету, оскільки програми капіталовкладень є фундаментом економічного розвитку території. Кошти цього бюджету спрямовуються на розбудову соціальної та виробничої інфраструктури адміністративно-територіальної одиниці. Таким чином реалізується положення ст. 143 Конституції України та Закону "Про місцеве самоврядування" про надання місцевій владі реальних можливостей здійснення довготривалої програми соціально-економічного розвитку території. Дослідження, проведене представництвом Світового банку в Україні, засвідчило, що інфраструктура перебуває в дуже поганому стані в більшості населених пунктів, заклади освіти та охорони здоров'я недостатньо фінансуються. місцевий бюджет фінансування

Дослідження показало, що в 2006-2010 рр. середня кількість соціальних об'єктів у населених пунктах зменшувалась з часом, за виключенням виїзних клінік. Багато з розглянутих населених пунктів фінансово не спроможні утримувати наявну інфраструктуру. Муніципальна інфраструктура недорозвинена. Лише 3,8% населення використовують централізоване опалення, і 9,7% - мають доступ до централізованого збору сміття. 67% респондентів вважають якість шляхів задовільною. Усі ці суспільні блага і послуги погребують великих інвестицій, які місцеві органи влади не можуть собі дозволити, зважаючи на обмежені ресурси. Окрім того, 56% респондентів зауважили, що стикалися з правовими або фінансовими проблемами, пов'язаними з муніципальною / комунальною власністю.Поліпшення виробничої та соціальної інфраструктури сприяє поліпшенню якості життя в адміністративно-територіальній одиниці через поліпшення стану доріг, водо - та енергозабезпечення, стану будівель як житлових, гак і закладів освіти, охорони здоров'я тощо. Все це забезпечує покращення взаєморозуміння між населенням та місцевою владою. Окрім того, поліпшення стану місцевої інфраструктури впливає на активізацію економічної діяльності шляхом розширення існуючих та створення нових підприємств, створює добрі умови для розвитку бізнесу. Своєю чергою, розвиток бізнесу є бажаним для будь-якої адміністративно-територіальної одиниці, адже він забезпечує роботою місцеве населення та наповнює місцеві бюджети, які, своєю чергою, забезпечують соціально-економічний розвиток території.Видатки бюджету розвитку слід спрямовувати на: капітальні вкладення на розвиток виробництва і соціальної сфери; пошукові та науково-дослідні роботи; фінансування, кредитування інвестиційних проектів, відібраних на конкурсній основі.Щоб детальніше розглянути роль видатків місцевих бюджетів в соціально-економічному розвитку територій, звернемо увагу на бюджет Одеської області. Згідно даних головного управління статистики в Одеській області та звітів Одеської державної адміністрації ситуацію можна охарактеризувати так:На вирішення найактуальніших соціальних проблем регіону були спрямовані субвенції з державного бюджету. Для будівництва та реконструкції об'єктів соціальної сфери у 2008 році для Одеської області передбачена субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на соціально-економічний розвиток в сумі 62,7 млн. грн., за підсумками у 2008 році фактично профінансована в обсязі 62,5 млн. грн. На заходи з енергозбереження, у тому числі оснащення інженерних вводів багатоквартирних житлових будинків засобами обліку споживання води і теплової енергії, ремонт і реконструкцію теплових мереж та котелень, будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів спрямовано 30,9 млн. грн. відповідної субвенції з державного бюджету. На будівництво і придбання житла військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу, звільненим у запас або відставку за станом здоров'я, віком, вислугою років та у зв'язку із скороченням штатів, які перебувають на квартирному обліку за місцем проживання, членам сімей з числа цих осіб, які загинули під час виконання ними службових обов'язків, а також учасникам бойових дій в Афганістані та воєнних конфліктів у 2008 році спрямовано 7,0 млн. грн., що дало можливість придбати 17 квартир та 4 житлових будинки.Пріоритетним напрямком соціально-економічного розвитку регіону залишалося спорудження, реконструкція та утримання житлового фонду.У 2008 році за рахунок усіх джерел фінансування в Одеській області введено в експлуатацію 847,4 тис. кв. м загальної площі житлових будинків на 8733 квартири, що на 6,8% (54,0 тис. кв. м.) та 747 квартир більше, ніж було введено за 2007 рік. Станом на 1 січня 2009 року на державне пільгове кредитування індивідуальних сільських забудовників за програмою “Власний дім” із державного бюджету спрямовано 4919,0 тис. грн., із місцевих бюджетів - 1481,0 тис. грн. На надання пільгових довгострокових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво та придбання житла виділено 2300,0 тис. грн. Пріоритетним напрямом соціальної політики є збільшення рівня заробітної плати, підвищення платоспроможності населення. У 2008 році середньомісячна заробітна плата штатного працівника становила 1633 грн. і зросла проти 2007 року на 33,2% та в 2,4 рази перевищила прожитковий мінімум для працездатної особи (669 грн.). Найвищий розмір заробітної плати (у 1,5-1,7 рази більше, ніж у середньому по видах економічної діяльності) спостерігався у працівників транспорту і зв'язку та працівників фінансових установ. Середньомісячна заробітна плата працівників рибного, сільського, лісового господарств, охорони здоров'я та надання соціальної допомоги, підприємств, що надають комунальні та індивідуальні послуги коливалася від 598 грн. до 1250 грн. У системі соціального захисту значна увага приділялася обслуговуванню пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, наданню грошової та натуральної допомоги у вигляді продуктів харчування, одягу та взуття, палива, медикаментів тощо. Службою соціальної допомоги в територіальних центрах області обслуговувалось 103,9 тис. громадян, з них вдома - 24,5 тис чол. У 2008 році малозабезпеченим ветеранам війни і праці, інвалідам всіх категорій надано допомоги на загальну суму 51,4 млн. грн., у тому числі: грошову допомогу на суму 16,3 млн. грн. отримали 56,5 тис. чол. громадян похилого віку, натуральну допомогу на суму 35,1 млн. грн. - 67,9 тис. громадян. Вдосконалення і розвиток системи освіти області, оптимізація мережі освітніх закладів, створення сприятливих умов для впровадження новітніх інформаційних технологій, здобутків педагогічної науки і перспективного досвіду в навчально-виховний процес є важливим напрямом діяльності органів місцевої влади.

В Україні місцеві органи влади фінансують основну частину державних соціальних видатків. Державні видатки на житлово-комунальне господарство майже повністю фінансуються з місцевих бюджетів. Ще одна соціальна сфера, де значний вплив мають фінанси місцевих органів влади, - це зайнятість населення. Місцеві органи влади - один з найбільших роботодавців на ринку праці. У 2007 р. на підприємствах комунальної власності працювало близько 17% усіх зайнятих у народному господарстві України. Отже, надання суспільних благ саме на локальному рівні є ефективнішим при самостійному прийнятті рішень органами місцевого та регіонального управління.Таким чином видатки місцевих бюджетів є важливим інструментом регулювання економічного зростання і забезпечення громадських послуг і виконання фіскальних функцій.

1.2 Сутність та загальна характеристика видатків місцевих бюджетів

Видатки місцевих бюджетів мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави. Вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни. Видатки бюджету - кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Спрямування видатків здійснюється відповідно до завдань, що стоять перед державою та органами місцевого самоврядування у конкретний період. Розмір видатків бюджетної системи перебуває у тісному взаємозв'язку з її доходами, оскільки влада не може дозволити витратити більше, ніж планує отримати. Оскільки доходи бюджету завжди обмежені, держава фінансує пріоритетні видатки і лише за наявності залишків коштів може фінансувати інші потреби. Відповідно, у процесі виконання бюджетів відбувається коректування показників доходної та видаткової частин.

Як зазначають науковці, поняття видатків місцевого бюджету значно ширше, ніж процес включення до відповідних бюджетів видатків на утримання конкретних галузей та установ і відпуску їм коштів - бюджетного фінансування. До інституту видатків місцевого бюджету слід віднести цільове, доцільне та ефективне використання (касові та фактичні видатки) коштів розпорядниками бюджетних кредитів. Важливу роль для становлення самостійних місцевих бюджетів відіграє порядок здійснення та склад цих видатків. У місцевих органів влади мають бути чітко визначені функції і завдання.Законом “Про бюджетну систему Української РСР”, прийнятим у 1990 році, встановлено, що місцеві ради самостійно витрачають бюджетні кошти і визначають напрямки використання коштів місцевих бюджетів. Вони також збільшують норми видатків на утримання житлово-комунального господарства, закладів охорони здоров'я, народної освіти, соціального забезпечення, культури і спорту, органів внутрішніх справ, охорони природи, визначають додаткові пільги і допомогу окремим категоріям населення. За Законом, місцеві ради отримали право встановлювати розмір видатків на утримання органів місцевого управління, утворення резервних фондів, надання дотацій і субвенцій для збалансування бюджетів нижчого рівня.Прийнятим того ж року Законом “Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування” було підтверджено зазначений порядок здійснення видатків із місцевих бюджетів.Названі законодавчі акти передбачали, що доходи, додатково одержані при виконанні місцевих бюджетів, а також суми перевищення доходів над видатками, що утворилися внаслідок перевиконання доходів або економії у видатках, залишалися в розпорядженні відповідних місцевих рад, вилученню не підлягали і використовувалися на їхній розсуд.

Після проголошення незалежності України порядок здійснення видатків із місцевих бюджетів майже не змінився. У Законі України “Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування”, прийнятому в 1992 р., було більш чітко визначено порядок здійснення видатків із місцевих бюджетів на утримання органів управління. Зокрема органи місцевого самоврядування одержали право встановлювати розмір видатків на утримання створюваних ними органів управління (замість попереднього порядку, згідно з яким місцеві ради встановлювали розмір видатків на утримання органів місцевого управління).

Більш деталізоване правове регулювання видатків місцевих бюджетів було запроваджено лише в 1995 р. з прийняттям Закону України “Про бюджетну систему України”. Згідно із ст.18 цього Закону кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів могли витрачатися лише з тією метою і в тих межах, які затверджені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами. Уперше видатки всіх бюджетів було поділено на поточні та на видатки розвитку. Згідно із Законом, поточні видатки - це видатки з бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій та органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із соціального захисту населення, тощо. Встановлено також, що у складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених щойно об'єктів.Видатки розвитку - це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності. Це також фінансування капітальних вкладень виробничого й невиробничого призначення, структурної перебудови народного господарства субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням. У Законі “Про бюджетну систему України” вперше розподілено видатки між бюджетами різних рівнів бюджетної системи. Більш детально це зроблено щодо державного бюджету України, видатки місцевих бюджетів визначено лише фрагментарно. Зазначеним Законом України встановлено, що розмежування видів видатків між бюджетами, які входять до складу бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, здійснюється відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими радами, районними і міськими (міст із районним поділом) радами. Проте це положення суперечить принципам місцевого самоврядування, оскільки кожен рівень влади повинен нести видатки, визначені законом.

У Законі України “Про бюджетну систему України” вперше запроваджено порядок пропорційного скорочення бюджетних видатків.В обласних і районних бюджетах передбачено видатки, пов'язані зі здійсненням районними, обласними радами заходів із забезпечення спільних інтересів територіальних громад. Ці видатки визначаються відповідними обласними і районними бюджетами. Закон передбачив виділення у видатковій частині місцевих бюджетів окремо видатків поточного бюджету і видатків бюджету розвитку. Крім того, встановлено, що видатки місцевих бюджетів поділяються на дві частини: на видатки, пов'язані з використанням власних повноважень місцевого самоврядування, і на видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.Важливе значення для забезпечення самостійності місцевих бюджетів має порядок використання вільних бюджетних коштів і повноваження місцевих органів влади щодо його встановлення.

Вільні бюджетні кошти утворюються в місцевих бюджетах на початку бюджетного року і не враховуються при затвердженні бюджету поточного року. Вони включають: вільний залишок коштів; суми, додатково одержані в процесі виконання бюджету; суми перевищення доходів над видатками в разі збільшення доходів чи економії видатків або з інших джерел. Законом про бюджетну систему України встановлено, що вільні бюджетні кошти не може бути вилучено органами державної виконавчої влади вищого рівня. Рішення про використання їх приймають місцеві органи державної виконавчої влади або органи місцевого самоврядування. Ці рішення затверджуються відповідними радами.

Вільні бюджетні кошти може бути використано на господарські заходи, на купівлю акцій або інших цінних паперів для надання відсоткових чи безвідсоткових бюджетних позичок, на інші заходи. Гарантії прав щодо самостійного використання вільних бюджетних коштів збережено і в Законі "Про місцеве самоврядування" від 1997 року. Отже, тільки після прийняття Бюджетного кодексу було законодавчо закріплений склад видатків місцевих бюджетів. Згідно із ст. 70 Бюджетного кодексу видатки місцевих бюджетів включають встановлені рішенням про місцевий бюджет бюджетні призначення на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією відповідних програм.Для реального забезпечення принципів самостійності щодо складання і використання бюджетів усіх рівнів управління необхідно, щоб кожна ланка бюджетної системи мала чітку, визначену законом доходну базу, а взаємовідносини між державним і регіональним бюджетом будувались з урахуванням специфіки і перспектив соціально-економічного розвитку регіонів.

1.3 Зарубіжний досвід фінансування видатків місцевих бюджетів

Розгортання кризи платежів досить суттєво відбилось на фінансових можливостях держави, котра внаслідок цього в багатьох випадках виявилась неспроможною забезпечити вирішення навіть поточних проблем. Помітно посилилась напруженість у взаємовідносинах центральних і місцевих влад. Тому зрозумілим є посилення інтересу до пошуку оптимальної моделі розподілу фінансових ресурсів необхідних, зокрема, для фінансування видатків місцевих бюджетів, в межах перегляду загальної концепції податкової політики в Україні.

Діючий Закон «Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 року передбачає 35 видів податків, зборів і обов'язкових платежів. Із яких 16 віднесені до місцевих (в цьому відношенні законодавча влада лише продублювала прийнятий в 1993 році декрет Кабінету Міністрів ”Про місцеві податки і збори”). Серед основних загальнодержавних податків та зборів - податок на прибуток підприємств і організацій, податок на додану вартість, акцизний збір, прибутковий податок із доходів громадян, державне мито, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, податок на промисел та інші. До місцевих податків віднесені готельний збір, збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за виграш у бігах на іподромі, податок з реклами, збір за право використання місцевої символіки, комунальний податок та деякі інші.

Вже навіть просте перерахування розкриває досить сумнівне фіскальне значення місцевих платежів. Практика застосування місцевих податків в Україні показала, що вони не мають суттєвого значення при формуванні місцевих бюджетів. У зв'язку з цим значна кількість місцевих органів влади навіть не використовують в повній мірі свої повноваження щодо введення таких податків і зборів. Як і раніше, надходження від загальнодержавних податків розподіляються між центральними і місцевими органами влади. До того ж центр не тільки диктує правила розподілу податків, але й постійно змінює їх. Доволі замкнутий і нестабільний розподіл коштів між місцевими бюджетами різних рівнів, так як здійснюється він в умовах відсутності стабільних нормативів. При регулюванні місцевих бюджетів недостатньо враховується рівень економічного розвитку областей і районів.

В контексті вищесказаного безсумнівний інтерес являє собою досвід розподілу податкових надходжень в демократично організованих державах.

У більшості країн оподаткування населення на користь центральних і місцевих влад історично розвивалося цілком самостійно. Наприклад, у Великобританії нараховується 13 тисяч місцевих бюджетів, і бюджети вищестоящих адміністративних одиниць не являються зведеними по відношенню до нижчестоящих. В Німеччині зведений державний бюджет не затверджується, а публікується як статистичний матеріал.

В цілому місцеві податки складають в загальній сумі доходів місцевих бюджетів Австрії 72 відсотка, США - 58, Японії - 55, Франції - 48, Німеччини - біля 40, Англії - 38.

У питанні встановлення місцевих податків майже всюди діє принцип: органи самоврядування користуються правом податкової ініціативи в межах, установлених національним законодавством. Хоча наявність власних джерел фінансових надходжень у місцевого самоврядування закріплено не тільки в чинному законодавстві, але в деяких країнах - і в Конституціях. У більшості розвинутих країн податковою ініціативою в межах своїх конституційних повноважень володіють органи державної влади суб'єктів федерації. В Канаді суб'єкти федерації - провінції - мають право регулювати ставки другорядних податків, крім основного місцевого податку - на нерухомість. Як правило, передбачена можливість застосування досить значної кількості місцевих податків: у Франції - більше 40, Німеччині - 55, Італії - біля 70, Бельгії - біля 100. Але зазвичай національне законодавство регламентує, які місцеві податки можуть стягуватися, як їх розраховувати і збирати, лишаючи на розсуд місцевої влади лише визначення ставок податків. Проте чимало органів місцевої влади обмежені у виборі ставок податку, навіть якщо вони самостійно здійснюють розрахунки і стягнення місцевих податків. Існує тенденція з боку центрального уряду до встановлення обмежень на свободу вибору ставок місцевих податків, а також визначення переліку пільг і скидок.

Ступінь розподілу функцій між бюджетами всіх рівнів залежить від державного устрою: федеративності чи унітарності.

У федеративних країнах, які характеризуються наявністю додаткової, так званої “субцентральної” ланки в державному управлінні і, відповідно, в бюджетній системі (бюджетів членів федерації), розподіл функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи виражений сильніше. Бюджети членів федерації несуть більше відповідальності за фінансування соціально-економічного розвитку регіонів країни (суб'єктів федерації).

В унітарних державах розподіл функцій між ланками бюджетної системи в цілому слабкіший, ніж у федеративній державі. Однак, в залежності від розмірів і адміністративно-територіального поділу країни, її політичних, історичних і національно-культурних традицій принципи розподілу функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи можуть досить суттєво відрізнятися. Так, наприклад, у Великобританії більша частина соціально-економічних послуг населенню надається на місцевому рівні і фінансується із місцевих бюджетів. Аналогічна картина спостерігається в Швеції, Нідерландах, Норвегії, Португалії, Люксембурзі. В Італії, однак, розподіл функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи дуже розмитий ( практично відсутній) і численні соціально-економічні послуги фінансується із всіх трьох рівнів бюджетної системи.

Важливою структурною характеристикою бюджетної системи держави є ступінь її централізації. Певний вплив на структуру бюджетної системи в цьому сенсі має ступінь централізації влади в країні, що знову-таки закріплено її державним устроєм. У федеративних державах централізація влади і бюджетної системи значно нижча, ніж в унітарних.

Однак, в зв'язку з тим, що в бюджетних системах розвинутих країн відсутня організаційна єдність, частка центрального бюджету в консолідованому бюджеті не визначає ще частки всіх інших (головним чином місцевих) бюджетів. При високій питомій вазі бюджету центрального уряду частка місцевих бюджетів може досить сильно коливатись (таблиця 1.3).

Необхідно підкреслити, що власні доходи місцевих бюджетів в демократично розвинутих країнах є в прямому розумінні власними, тобто такими, що не входять до складу доходів вищестоящих бюджетів і, таким чином, не регулюються зверху.

Статистичний аналіз показує, що в світі є ряд держав, в яких місцеві бюджети наділені дуже високою фінансовою автономією, тобто практично не залежать або слабо залежать від бюджету центральної адміністрації. Це Ісландія, США (включаючи штати), Люксембург, Ісландія, Австрія, Швеція. В зазначених країнах фінансова автономія місцевих бюджетів знаходиться в інтервалі від 99,2 до 72,8 % відносно. У Німеччині, Японії, Франції, Фінляндії, Бельгії і Данії фінансова автономія місцевих бюджетів коливається від 68 до 56% Основу їх фінансової автономії складають місцеві податки і місцеві надбавки до загальнодержавних податків, тому застосування терміну ”податкова автономія” стосовно місцевих бюджетів вищезгаданих країн цілком правомірною.

Так, в США податкові джерела частково розподілені. Федеральному уряду належить виключне право на мито та поштові збори. Органи влади штатів та місцеві виконавчі органи збирають податки на майно, податки на продаж, платежі за реєстрацію автотранспорту, видобування корисних копалин, санітарні послуги. Інші податки - на власність і доходи юридичних і фізичних осіб, спадщину та дарування, акцизи - можуть використовуватися усіма рівнями влади на свій розсуд. На рівні штатів основними джерелами податкових надходжень є: обов'язкові внески по соціальному страхуванню(21%), податок з продаж (20%), прибутковий податок (19%), індивідуальні акцизи (10%).

Таблиця 1.3 «Доходи ланок бюджетної системи у відсотках до консолідованого державного бюджету, 2007 р.» Федеративні держави

Унітарні держави

Автономія місцевих бюджетів в США, Швейцарії і скандинавських країнах забезпечується в основному стягуванням прямих місцевих податків (прибутковий і майновий, або податок на спадкоємну нерухому власність). В США, наприклад, прямі місцеві податки складають 79,8 % поточних доходів місцевих бюджетів, В Швейцарії - 65,6%, в Швеції - 64,3, в Норвегії 55,2 % Пряме місцеве оподаткування переважає також в Бельгії та Португалії.

В Люксембурзі, Іспанії, Австралії, Канаді, Великобританії “податкову автономію” місцевих бюджетів забезпечують непрямі місцеві податки. В Люксембурзі, наприклад, місцеві непрямі податки складають 54 % поточних доходів місцевих бюджетів, В Іспанії - 43 %

В багатьох країнах місцеві бюджети при формуванні своїх поточних доходів в значній мірі залежать від трансфертів із бюджету центральної адміністрації. Це - Нідерланди, Італія, Ірландія, Канада, Португалія. В цих країнах трансферти складають відповідно від 80 до 62% поточних доходів. Трансфертне фінансування місцевих бюджетів з боку центральної адміністрації свідчить про інтенсивний перерозподіл національного доходу через бюджетні канали з метою усунення диспропорцій в розвитку регіонів. В цих країнах всі основні податки надходять до бюджету центральної адміністрації, місцеве ж оподаткування ледве перевищує 10% поточних доходів. Головним питанням регіональної економічної політики, що стоїть на порядку денному у країнах з трансфертним фінансуванням територій, є питання підвищення ефективності бюджетного перерозподілу, а також зниження фінансової залежності місцевих органів влади від “центру” і посилення їх податкової автономії.

Зарубіжний досвід побудови бюджетних систем і способів фінансування місцевих органів влади дозволяє використати на практиці перевірені методи щодо реформування бюджетної системи в Україні, що в свою чергу полегшить її перехід до ринкової економіки.

2. Аналіз видатків місцевих бюджетів

2.1 Склад та структура видатків місцевих бюджетів України

Головним інститутом у системі фінансів місцевих органів влади є місцевий бюджет. В Бюджетному кодексі України (стаття 5) сказано, що “Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районі у містах та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міста та їх об'єднань ”.З цього визначення можна сказати, що структура місцевих бюджетів визначається адміністративно-територіальним поділом України. Кожна самостійна адміністративно-територіальна одиниця створює власний бюджет, який є фінансовою основою діяльності місцевих органів влади.Видаткова частина місцевих бюджетів найяскравіше відображає наслідки економічних і соціальних процесів в країні. Головні сторони діяльності місцевих органів влади - розробка і здійснення планів економічного і соціального розвитку на підвідомчій їм території. Необхідними умовами стабільності бюджетної системи є відповідність видаткових зобов'язань повноваженням і функціям державної та місцевої влади й оптимальний розподіл бюджетних ресурсів для фінансування таких функцій. Це є можливим, коли встановлені законодавчими та іншими нормативно - правовими актами видаткові зобов'язання забезпечені фінансовими можливостями держави.Нині практично по кожному з показників, які тією чи іншою мірою відображають стан соціально-економічного розвитку регіонів України, спостерігаються істотні міжрегіональні відмінності. Різний рівень забезпеченості, наприклад, послугами транспортної інфраструктури або засобами зв'язку зумовлює неефективне міжрегіональне переміщення капіталів, праці та інших виробничих факторів. При значних відмінностях у можливостях та потенціалі регіонів бідніші з них не можуть конкурувати з іншими за право розміщення підприємств на своїй території. Дуже важливим є також те, що за таких умов навряд чи може бути сформована належна (тобто потужна та розгалужена) інфраструктура системи освіти, що, як відомо, є основою для забезпечення рівних вихідних шансів для молодого покоління.Відповідно до чинного бюджетного законодавства місцеві органи влади є самостійними при формуванні своїх бюджетів. Однак у структурі їхніх видатків значну питому вагу становлять видатки, які фактично визначаються рішеннями центрального уряду, зокрема рішеннями, що визначають рівень мінімальної заробітної плати або рівень підвищення заробітної плати в бюджетній сфері.Оцінивши співвідношення видатків між державним та місцевими бюджетами за функціональною класифікацією можна відмітити такі основні напрямки видатків, що здійснюються за рахунок місцевих бюджетів: а) житлово - комунальне господарство -- в середньому 94,5% по даному напрямку в зведеному бюджеті України; б) охорона здоров'я -- в середньому 76,4% по даному напрямку в зведеному бюджеті України; в) освіта -- в середньому 63,5% по даному напрямку в зведеному бюджеті України; г) духовний та фізичний розвиток - в середньому 64,3% по даному напрямку в зведеному бюджеті України. Аналіз співвідношення видатків між державним та місцевими бюджетами свідчить про спрямування значних обсягів коштів на місцевому рівні на виконання делегованих державних повноважень. При чому, чітко прослідковується тенденція щодо підвищення питомої ваги вище згаданих видатків з року в рік, це говорить проте, що держава перекладає все більшу частину цих повноважень на місцеві бюджети. Наслідки здійснення економічних і соціальних процесів позначаються на видатковій частині місцевих бюджетів.

Наведені дані свідчать, що система формування місцевих бюджетів потребує подальшого реформування. Передусім необхідно поставити витрати місцевих бюджетів у залежність від доходів на відповідних територіях, створити зацікавленість місцевих органів самоврядування і громади в розвитку виробництва й підвищенні прибутковості своїх територій, підтримати економічно відсталі регіони. Для цього необхідна перебудова фінансових відносин -- розробка фінансового механізму території, що є складною і динамічною системою. Однак перебудова регіональних фінансів не може зводитися до розробки принципів формування місцевих бюджетів. Вона стосується всієї сукупності відносин щодо розподілу й використання фінансових ресурсів, які створюються на даній території, перерозподільчих регіональних процесів.

2.2 Особливості фінансування видатків на виконання власних та делегованих повноважень

Витрати місцевих бюджетів - це економічні відносини, що виникають у зв'язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади. Видатки, що здійснюються місцевими органами влади, поділяються на два типи: ті, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, та ті, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.Відповідно до прийнятих критеріїв розподілу Бюджетного кодексу за кожним видом бюджету закріплено конкретний перелік видатків, що проводяться з відповідного бюджету на постійній основі і враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Ст. 88 і 89 Бюджетного кодексу чітко встановлено види видатків, що мають здійснюватися з місцевих бюджетів та які враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Витрати на здійснення повноважень, що формуються за рахунок місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з державного бюджету, поділяються на: а) витрати, що визначаються функцією держави і можуть бути делеговані Автономній Республіці Крим і місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їхнього виконання на основі принципу субсидіарності; б) витрати на реалізацію прав і зобов'язань Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування, що мають регіональний характер і визначені законодавством України. Розподіл витрат бюджету між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуг і наближення їх безпосередньо до споживача.Згідно з цими критеріями витрати поділяються на три групи: 1. У першу групу входять витрати, що розташовані найближче до споживача і фінансуються з бюджетів сіл, селищ, міст і їхніх об'єднань. 2. У другу групу входять витрати, гарантовані державою для всіх громадян України і які фінансуються з бюджетів міст республіканського, обласного значення і міст районного підпорядкування. 3. Третя група поєднує витрати, що забезпечують гарантовані соціальні послуги деяким категоріям населення, а також програми, потреба в яких існує у всіх регіонах, і фінансуються з бюджетів АРК і обласних бюджетів. Характеристика кожній групі витрат. До першої групи витрат належать витрати на фінансування бюджетних установ і заходів, що забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживача. Ці витрати здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст і призначені для фінансування:

а) органів місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення; б) дошкільної і загальної середньої освіти; в) первинної медико-санітарної, амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної допомоги (дільничних лікарень, фельдшерсько-акушерських пунктів); г) сільських, селищних і міських палаців культури, клубів і бібліотек. До витрат, віднесених до другої групи, відносяться витрати на фінансування бюджетних установ і заходів, що забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України, і здійснюються з бюджетів міст республіканського значення, міст обласного значення і районних бюджетів. Ця група здійснює витрати за такими напрямами: 1. Державне керування: а) фінансування органів місцевого самоврядування, міст республіканського й обласного значення; б) органів місцевого самоврядування районного значення. 2. Освіта: а) дошкільну освіту (у містах Автономної Республіки Крим і містах обласного значення); б) загальну середню освіту, загальноосвітні навчальні заклади, у тому числі школи, дитячі сади (для міст Автономної Республіки Крим і міст обласного значення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, вечірні школи і так далі; в) навчальні заклади для громадян, що вимагають соціальної допомоги і реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, батьки яких позбавлені батьківських прав; дитячі будинки ( у випадку якщо не менш 70 % кількості учнів цих установ формується на території відповідного міста або району); дитячі будинки сімейного типу, а також допомога дітям які знаходяться під опікою; г) інші державні просвітницькі програми. 3. Охорона здоров'я: а) первинна медико-санітарна, амбулаторно-поліклінічна і стаціонарна допомога (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої допомоги, поліклініки й амбулаторії, стоматологічні поліклініки); б) програми медико-санітарної освіти (міські і районні центри здоров'я). 4. Соціальний захист і соціальне забезпечення: а) державні програми соціального забезпечення, притулки для неповнолітніх (у випадку, якщо не менш 70% кількості дітей, що перебувають у цих навчальних закладах, формуються на території відповідного регіону або міста), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому; б) державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога родинам з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат по оплаті житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд деяких категорій громадян; в) державні програми підтримки будівництва житла для деяких категорій громадян; г) районні і міські програми і заходи щодо реалізації державної політики щодо дітей, молоді, материнства і родини. 5. Державні культосвітні і театральні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинку культури, школи естетичного виховання дітей). 6. Державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання і науково-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів (крім шкіл Автономної Республіки Крим і шкіл обласного значення), заходи щодо фізичної культури і спорту і фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруджень місцевого значення. До третьої за ліком групи, належать витрати на фінансування бюджетних установ і заходів, що забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для деяких категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує у всіх регіонах, і здійснюється з бюджету Автономної Республіки Крим і обласні бюджети.

До цієї групи належать витрати за такими напрямами: 1. Керування регіоном: а) фінансування представницької і виконавчої влади Автономної Республіки Крим; б) фінансування обласних рад. 2. Освіта: а) загальну середню освіту для громадян, що вимагають реабілітації, а також спецшколи для розумово і фізично відсталих дітей, санаторні школи інтернати; б) ПТУ, що знаходяться у власності Автономної Республіки Крим або областей і виконують державне замовлення; в) ВНЗ І, II, ІІІ и IV рівня акредитації, що належать області або Автономній Республіці Крим; г) післядипломну освіту: інститути підвищення кваліфікації соціально-культурної сфери й агропромислового комплексу. 3. Охорона здоров'я: а) лікарні обласного значення; 4. Соціальний захист і соціальне забезпечення: а) державна програма по захисту інвалідів I і II групи, що вимагають догляду за собою. Адресна допомога бідним, дитячі будинки, працевлаштування інвалідів, будинків престарілих і так далі; б) програми соціального захисту в регіоні. 5. Культура і мистецтво: а) обласні бібліотеки, музеї і виставки; б) філармонії, театри, ансамблі і так далі. 6. Фізкультура і спорт : а) дитячо-юнацькі спортивні школи всіх типів; б) інвалідний спорт.Усі ці витрати, тобто витрати I, ІІ и III груп фінансуються і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.