Видатки місцевих бюджетів та соціально-економічний розвиток регіонів

До витрат місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, відносяться витрати на: 1. Місцеву пожежну охорону. 2. Позашкільну освіту. 3. Соціальний захист і соціальне забезпечення: а) місцеву програму соціального захисту дітей, молоді, жінок, родини; б) місцеву програму соціального захисту деяких категорій населення; 4. Місцеву програму розвитку житлово-комунального господарства і благоустрою населених пунктів; 5. Культурно-освітню програму місцевого значення; 6. Програму підтримки кінематографії і масових видань місцевого значення; 7. Місцеву програму розвитку фізичної культури і спорту; 8. Типове проектування, реставрацію й охорону пам'ятників архітектури місцевого значення; 9. Транспорт, дорожнє господарство: а) регулювання цін на послуги метрополітену за рішенням органів місцевого самоврядування; б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення; в) будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання доріг місцевого значення; 10. Заходи для організації порятунку на воді; 11. Обслуговування боргу органів місцевого самоврядування; 12. Програми природоохоронних заходів місцевого значення; 13. Керування комунальною власністю; 14. Регулювання земельних відносин; 15. Інші програми. Специфіка напрямків витрат залежить від таких показників: а) рівня місцевого бюджету; б) особливостей інфраструктури; в) фінансових можливостей адміністративно-територіальної одиниці;

г) участі адміністративно-територіальної одиниці в загальнодержавних, регіональних програмах; д) необхідності рішення актуальних місцевих проблем; е) інших факторів (природоохоронні, зайнятість населення тощо).Починаючи з 2001 року, бюджет набув наступної особливості: вперше був застосований формульний підхід при поділі витрат і визначенні трансфертів для міст обласного підпорядкування і районів. Для непередбачених витрат був сформований резервний фонд, що не може перевищувати 1% обсягу витрат загального фонду відповідного місцевого бюджету. У випадку його створення і використання Рада міністрів АРК і виконавчі комітети місцевого самоврядування щомісяця звітують перед відповідними радами про витрату засобів бюджету.

3. Шляхи вдосконалення фінансування видатків місцевих бюджетів

3.1 Нові підходи до планування видатків місцевих Бюджетів з прийняттям Бюджетного кодексу

Однією з проблем розвитку місцевого самоврядування в Україні є обмежений фінансовий ресурс, який не повною мірою забезпечує виконання повноважень, делегованих державою місцевим органам влади. Окрім необхідності перегляду податкової бази для збільшення власних доходів місцевих бюджетів, існує потреба у підвищенні ефективності та результативності використання тих бюджетних ресурсів, які існують на сьогодні. Зокрема, це стосується фінансування бюджетних установ. Метод планування бюджету на один рік, який використовують нині, стримує ефективне управління бюджетом та прийняття стратегічних рішень щодо розвитку міста.Бюджетна реформа, яка почалася в Україні з прийняттям Бюджетного кодексу в 2001 році, передбачає удосконалення практики складання та виконання бюджету на основі застосування сучасних методик та прогресивних підходів, підтверджених світовим досвідом.Складовою цього процесу є впровадження середньострокового планування бюджету з використанням одного із сучасних інструментів бюджетування - програмно-цільового методу. За цим методом з 2002 року було сформовано державний бюджет, а з 2003 року програмно-цільового методу почав застосовуватися на рівні місцевих бюджетів України.Програмно-цільовий метод передбачає здійснення бюджетних видатків на цілі, що відповідають середньо - або довгостроковій стратегії розвитку територіальної громади і являє собою інструмент планування бюджету на середньострокову перспективу. Завдяки заздалегідь визначеним показникам виконання бюджетних програм влада разом з громадою може здійснювати контроль не лише за цільовим використанням бюджетних коштів, але й за фактичними результатами від надання громадянам бюджетних послуг.Фінансове планування є важливим інструментом управління, який забезпечує місцевим органам влади можливість впливу на економічний розвиток території на певний період наперед.Планування доходів та видатків місцевих бюджетів можна поділити на дві великі категорії. До першої категорії належить стратегічне планування, яке пов'язано з прогнозуванням і оцінкою джерел надходжень та видатків у довготривалій перспективі. За такого виду планування може розглядатись відрізок і в десять років і більше, особливо це актуально у випадку, коли формується стратегічний план розвитку території в частині його фінансового забезпечення.Друга категорія планування є короткотривалим поточним плануванням, яке відображає сьогочасну ситуацію в регіоні та визначає щорічний поточний бюджет. Це планування охоплює значно менший період часу - зазвичай не більше року. Базується при тому на намаганні оцінити поточні доходи регіону та відповідно до них планувати видатки, враховуючи необхідність забезпечення найбільш ефективного використання місцевих ресурсів. Таке планування передбачає дисципліну управління, адже вимагає регулярної оцінки методів виконання завдань довготермінового планування, а також за його допомогою встановлюють критерії оцінки діяльності керівників місцевих органів влади.Згідно із Бюджетним кодексом розрахунок видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних здійснюється на основі фінансового нормативу бюджетної забезпеченості. 1. Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості використовується для визначення розподілу між бюджетних трансфертів. 2. Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг тощо.

3. Загальний обсяг фінансових ресурсів, що спрямовується на виконання бюджетних програм місцевими бюджетами, розподіляється між видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави.

4. При розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості може передбачатися обсяг нерозподілених видатків, який об'єднує види видатків на ті повноваження, встановлення нормативів по яких є недоцільним.

Коригуючі коефіцієнти фінансових нормативів бюджетної забезпеченості 1. Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів коригуються коефіцієнтами, що враховують відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно від: 1) кількості населення та споживачів соціальних послуг; 2) соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей (з часу їх визначення) адміністративно-територіальних одиниць. 2. Коригуючі коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України. З прийняттям Бюджетного кодексу стає обов'язковою необхідність складання прогнозу на три наступні бюджетні періоди на відміну від попереднього планування, яке здійснювалось на один рік. Точкою відліку при розробленні прогнозу має бути оцінка запланованої стратегії діяльності з урахуванням програм та рішень місцевих органів влади та існуючої економічної ситуації в регіоні. Прогнози є інструментом фінансового управління, які здатні оцінити майбутній фінансовий вплив поточної політики регіональних економічних тенденцій.Фінансове прогнозування - це процес складання органами місцевого самоврядування прогнозу доходів і видатків майбутніх років, що базується на економічних припущеннях і специфічних припущеннях з фінансової політики. Прогнози є інструментами фінансового управління, що можуть припустити майбутній фінансовий вплив поточної політики, економічних тенденцій і припущень. Застосовані поза річним бюджетом прогнози пов'язують річний дохід із іншою, більш довготерміновою роботою по місцевому плануванню і розвитку. Фінансові прогнози доходів і видатків пов'язують річний дохід із капітальним бюджетуванням, борговим плануванням та соціально-економічним розвитком. Прогнозування слугує двом цілям, а саме: - розраховує вплив виробленої бюджетної політики на конкретні показники доходів та видатків місцевого бюджету; - визначає і аналізує можливості впливу на соціально-економічний розвиток території.Прогнозування місцевих бюджетів складається з прогнозування доходів та видатків, що передбачає використання спеціальних методів. Прогнозування доходів місцевого бюджету починається з аналізу факторів, що впливають на доходи. До таких факторів належить: - недоотримання коштів у попередні періоди та аналіз їх причин; виплата заборгованої заробітної плати на підприємствах та бюджетних установах та з'ясування термінів їх повернення; - зміна бюджетних надходжень у результаті зміни кількості суб'єктів господарювання та їх форми оподаткування; - повнота та вчасність взаємних розрахунків між бюджетами; повнота зарахування до бюджету відсотків, що сплачуються установами банків за користування тимчасово вільними залишками бюджетних коштів; - збільшення чи зменшення податкових пільг підприємств, установ і організацій; - перегляд кількості та величини ставок місцевих податків та зборів. Загалом, процес прогнозування доцільно розділити на 4 етапи: - аналітичний: аналізується дохідна та видаткова частина бюджету. В попередні періоди і в теперішній час, фіксуються відомі тенденції розвитку; - пошуковий: виявляються нові можливості з огляду на прийняття нових рішень, нової політики місцевими органами влади, формуються нові цілі;- програмний: визначаються шляхи та умови досягнення намічених цілей, робиться їх оцінка;

організаційний: здійснюється розподіл завдань між конкретними виконавцями, визначаються ресурсні можливості формування бюджету, які повинні забезпечити досягнення поставлених цілей.При розробленні прогнозів та концепцій, а також завдань, які з них випливають, знаходять застосування низка методів. Найдоцільнішими є такі: а) інформованого судження або експертної оцінки; б) техніка часових рядів; в) детерміністичний підхід; г) економетричне моделювання.Інколи використання одного методу для прогнозування деяких видів доходів бюджетів є недостатнім. У цьому випадку може використовуватись комбінація з декількох методів. Але і такий підхід не забезпечує абсолютної точності прогнозованих показників. Чим більше довготривалий прогноз, тим менша точність прогнозованих показників. Однак за цього довготермінове прогнозування має і свої переваги: по-перше, воно забезпечує можливість завчасно коригувати показники і попередити фінансові проблеми місцевого уряду; по-друге, прогнози Дають можливість поетапного вирішення окремих проблем території, по-третє, якщо є потреба у збільшенні доходів у майбутньому, то зміну податкових ставок або введення додаткових податків можна робити поступово. Таким чином, потенційна користь довготермінового планування є очевидною. Але необхідно ще раз наголосити, що чим довший прогноз, тим менша його точність, чим довший прогнозний період, тим більше несподіваних неочікуваних ситуацій відбудеться в певному регіоні, що необхідно враховувати при формуванні прогнозів. Прогнози, на відміну від поточного річного бюджету, можуть бути незбалансованими. Завищення плану доходів призведе до його недовиконання і виникнення кредиторської заборгованості в ході виконання, а заниження - до безпідставного скорочення планових видатків із початку року, створення соціальної напруги в бюджетній сфері і накопичення невикористаних залишків на кінець бюджетного року.Бажана точність прогнозу становить 2 - 5%, що свідчить про правильний підбір методів прогнозування. Така точність прогнозу може бути не кожного року та не по кожному джерелу доходу, але це - реалістична мета та добрий показник ефективності бюджетного прогнозування.

3.2 Перспективи розвитку фінансування видатків місцевих бюджетів

Практика, що склалася у формуванні місцевих бюджетів, залишається багато в чому недосконалою, в ній до теперішнього моменту намітились істотні протиріччя. Перш за все слід відмітити протиріччя між процесами формування місцевих бюджетів і їх виконанням. Воно зводиться до того, що діюча практика місцевих бюджетів зберегла в своїй основі старі державні функції планового керівництва народним господарством, тоді як виконання місцевих бюджетів здійснюється в реальних умовах ринкової економіки, що розвивається, з властивими їй негативними атрибутами ( ростом інфляції і цін, підвищенням рівня безробіття, падінням життєвого рівня населення). В результаті місцеві бюджети різних рівнів перетворені практично в умовні кошториси, в яких постійно спостерігається відмінність дохідної і видаткової частини, що не може сприяти покращенню економічної ситуації і реалізації соціальних програм при переході до ринку. Дисбаланс між дохідною і видатковою частинами бюджетів пояснюється також і тим, що в сучасних умовах відбуваються два протилежних процеси: перший - це спад виробництва, що призводить до скорочення дохідної частини місцевих бюджетів, при неконтрольованому рості заробітної плати, що негативно впливає на грошово - кредитну систему, посилюється інфляція і зростають ринкові ціни, а другий - необхідність збільшення видатків на соціальні програми при обмеженості бюджетних асигнувань для їх фінансування.В такій ситуації збалансувати доходи і видатки бюджетів, і тим самим домогтися фінансової стабільності в регіонах України стає практично нездійсненою задачею.Протиріччя в рішенні проблеми фінансування забезпеченості регіонів заключається втому, що: по-перше, всі джерела доходів бюджетів формуються по затвердженим нормативам, із врахуванням фіксованих цін, а витрачання бюджетних коштів - по ринковим цінам, при відсутності, як відомо, окремих державних (стосовно до бюджету) цін для бюджетних організацій; по-друге, бюджетними коштами користуються всі громадяни, причому, всі мають рівні права на їх розмір ( відвідування лікарень, шкіл, дитячих садків), в той час, коли доходи населення різко поляризовані. Це зумовлює необхідність збільшення затрат на невиробничу сферу. Представляється невиправданою також допустимість формування дохідної частини бюджетів за рахунок джерел, які до моменту затвердження бюджетів ще законодавчо не прийняті, що стримує їх своєчасне надходження, а відповідно, створює фінансові труднощі в здійсненні фінансування невідкладних видатків. Економічна функція місцевих бюджетів послаблюється також і тим, що прийняті урядом конкретні нормативи формування місцевих бюджетів не враховують багатьох фінансових особливостей регіонів.Як відомо, в умовах ринкової економіки повинні закріплюватися функції держави. Пов'язані з виконанням питань соціальної справедливості. Між тим, аналіз формування і виконання бюджетних видатків показує, що метод, який існує в розподіленні фінансових ресурсів по ланкам бюджетної системи носить в значній мірі конфіскаційний характер, що не може сприяти економічному росту, підвищенню заінтересованості регіонів в розвитку особистої фінансової бази. Це, в свою чергу, не дозволяє якісно рішати проблеми соціального захисту населення. Таким чином, аналіз проблем функціонування місцевих бюджетів базового рівня бюджетної системи, а також теорії та практики існування бюджетних систем в країнах з ринковою економікою дає змогу зробити висновки щодо здійснення заходів, спрямованих на покращання умов формування місцевих бюджетів.По-перше, необхідно чітко розподілити компетенції щодо розв'язання конкретних завдань між центральними органами влади і органами регіонального та місцевого самоврядування, і поступово здійснювати перехід до децентралізації державних фінансів. Так, на державному рівні (за рахунок коштів державного бюджету) повинні фінансуватися лише ті видатки, котрі пов'язані з забезпеченням загальнодержавних потреб: оборона країни, утримання законодавчої і виконавчої влади, розвиток фундаментальної науки, структурна перебудова економіки. Фінансові ж проблеми місцевого рівня раціонально вирішувати за рахунок коштів відповідних бюджетів. По-друге, необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального фінансового вирівнювання. Практика показала, що такий метод регулювання місцевих бюджетів як вилучення надлишків бюджетних коштів до бюджету вищого рівня та застосування індивідуальних підходів до встановлення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів має багато недоліків: він не тільки негативно виливає на дохідну базу місцевих бюджетів, а й позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення своїх доходів. Спираючись на зарубіжний досвід, необхідно створити спеціальні бюджетні фонди фінансового вирівнювання територій. А перерозподіл доходів між бюджетами одного рівня доцільно було б здійснювати з урахуванням податкової спроможності територій та мінімального рівня, до якого повинні вирівнюватись фінансові можливості цих територій. Тому вже сьогодні назріла необхідність визначення обґрунтованого нормативу бюджетної забезпеченості кожної області, району, міста з урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного стану відповідних територій. Існування таких показників дасть змогу визначити реальний розмір фінансових ресурсів для задоволення необхідних потреб регіонів, а також значно вдосконалити процедуру бюджетного планування.Одним із головних завдань по вдосконаленню фінансування видатків місцевих бюджетів в Україні є перерозподіл функцій між місцевими і централізованим бюджетом, поступовий перехід до децентралізації державних фінансів, який заключається в тому, що на державному рівні ( за рахунок коштів державного бюджету) повинні фінансуватись лише ті видатки, які пов'язані із виконанням загальнодержавних потреб: оборона країни, утримання законодавчої і виконавчої влади, розвиток фундаментальної науки, структурна перебудова економіки. За рахунок централізованих фінансових джерел повинні також фінансуватись видатки по вирівнюванню соціальної забезпеченості регіонів. Фінансові ж проблеми місцевого рівня раціонально вирішувати за рахунок засобів відповідних місцевих бюджетів.Для реального забезпечення принципів самостійності в складанні і використанні бюджетів всіх рівнів необхідно, щоб кожна ланка бюджетної системи мала чітку, визначену законом дохідну базу, а взаємовідносини між державним і регіональними бюджетами будувались з урахуваннями специфіки та перспектив соціально - економічного розвитку регіонів.Слід виділити ряд наступних проблем, вирішення яких дозволить здійснити перехід на нові методи формування місцевих бюджетів України. Найбільш актуальні з них: - Назріла необхідність покращення економічного обґрунтування (за допомогою розробки нормативів) і визначення розмірів дохідних джерел місцевих бюджетів. Це відноситься перш за все до таких норм як нормативи питомої ваги податкових надходжень; - Рішення питань розширення економічної самостійності регіонів і в подальшій децентралізації державних фінансів безпосередньо пов'язано з кардинальними змінами структури зведеного бюджету України. Відомо, що частка місцевих бюджетів в зведеному бюджеті становить 30 відсотків, а державного - 70 відсотків. Враховуючи, що в сучасних умовах підвищується небезпека і шкідливість праці, зростає кількість професійних захворювань і загальна хворобливість населення в багатьох регіонах України, зростає роль і значення місцевих бюджетів в розвитку невиробничої сфери і інфраструктури регіонів, і тим самим стабілізації соціальної і економічної обстановки. Очевидно, що зростання видатків на невиробничу сферу диктує необхідність збільшення розмірів місцевих бюджетів. Тому цілком справедливо було б на долю місцевих бюджетів відводити не 30 відсотків , а 50-60 відсотків зведеного бюджету України; - Потребують рішення також питання по раціональному використанню іноземних інвестицій і їх ролі у формуванні бюджету. З одної сторони , законодавство України по іноземних інвестиціях частково зберігає пільги підприємствам з іноземними інвестиціями без урахування ефективності інвестицій, що вносяться, для задоволення соціальних і економічних потреб регіонів і їх прямого впливу на основну діяльність спільних підприємств. З іншої, із-за нестабільності податкових актів. Законодавство не забезпечує гарантій по захисту регіонів зі сторони іноземних інвесторів. В результаті іноземні інвестори, як правило, інвестують невеликі капітали, намагаючись при цьому одержати максимальний прибуток, використовуючи дешеву робочу силу, промисловий потенціал і природні ресурси регіонів;Потребує вдосконалення також питання про розширення спектра пільг по податку на прибуток тим підприємствам, які за рахунок прибутку утримують об'єкти охорони здоров'я, культури і спорту, дитячі дошкільні заклади, та інші, що сприяє скороченню видатків місцевих бюджетів. З метою удосконалення розподілу видаткових повноважень між центральними та місцевими органами влади, а також з метою формування моделі більш ефективного використання наявних фінансових коштів та залучення додаткових коштів для фінансування соціальної сфери ми вважаємо доцільним вжити такі заходи: 1. внести зміни та доповнення до Бюджетного кодексу України стосовно: - забезпечення державних функцій - освіти, охорони здоров'я, соціального захисту та соціального забезпечення, що має відбуватися за рахунок закріплених джерел доходів і трансфертів; - розробити механізм урахування підвищених потреб слаборозвинених і депресивних регіонів у формулі розрахунку доходної частини місцевих бюджетів; - розширити права місцевих органів по здійсненню бюджетних запозичень. 2. внести зміни до Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" стосовно: - врахування місцевої специфіки при розробці методології визначення нормативів соціальних видатків; - визначення параметрів соціального стандарту для дотаційних регіонів, основою якого має стати прожитковий мінімум; - встановлення гнучкої системи змін державних соціальних стандартів та соціальних гарантій, відповідно до змін економічного становища. 3. розробити та прийняти рамкові законодавчі акти, які б унормовували питання: - залучення приватного сектора для заключення контрактів із приватними і неприбутковими організаціями на надання місцевих послуг, що дозволить знизити витрати на надання таких послуг; - укладання контрактів між різними місцевими органами на надання послуг соціального характеру; - функціонування територіальних позабюджетних соціальних фондів, розробка механізмів направлення громадськими, некомерційними і комерційними організаціями коштів до таких фондів; - формування місцевих соціальних бюджетів, створення міжрегіональних соціальних проектів та їх фінансового забезпечення. Зазначені шляхи реформування механізмів надання суспільних благ та соціальних послуг на рівні окремих адміністративно-територіальних одиниць будуть сприяти забезпеченню на відповідному рівні потреб мешканців усіх територій, подоланню бідності та зубожіння. Подальший пошук джерел фінансування соціальної сфери на місцевому та регіональному рівні, оптимізація моделей використання наявних коштів має забезпечуватися через дотриманням принципового положення - підтримка державою працездатних громадян шляхом підвищення зарплати, створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва, що відповідатиме демократичним європейським традиціям. Економічні інтереси держави і соціальна політика вимагають негайного перегляду і скасування актів законодавства, які прийняті без урахування фінансових можливостей держави. Інакше ми ніколи не зможемо досягнути збалансованості державних фінансів. Ці кроки можуть бути непопулярними, але їх необхідно робити якомога швидше, оскільки це дасть змогу прискорити темпи зменшення податкового навантаження. Таким чином, вирішення цих та інших проблем стосовно формування і використання місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення економічної самостійності регіонів країни. Адже те, наскільки вони політично незалежні і фінансово забезпечені, справляє істотний вплив на формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси на успіх реформ. Проте враховуючи вплив світової фінансової кризи на стан регіональних фінансів України у 2009 році має проводитися політика жорсткої економії бюджетних коштів, починаючи з використання літаків і службових автомобілів та закінчуючи придбанням канцелярських товарів. Видатки місцевих бюджетів повинні визначатися можливостями держави акумулювати доходи, а їх структура -- відповідати чітко визначеним пріоритетам соціально-економічного розвитку регіонів, зокрема, та країни в цілому. До першочергових видатків держави в наступному році слід включити фінансування заходів із підтримки найуразливіших верств населення, а саме забезпечення своєчасних виплат пенсіонерам, надання допомоги безробітним, адресної допомоги незахищеним верствам населення та сім'ям із дітьми, в тому числі у зв'язку з підвищенням тарифів на комунальні послуги.Фінансування з місцевих бюджетів витрат на надання пільг, пов'язаних із оплатою транспортних послуг населенню (проїзд у міському і приміському транспорті), має відповідати фактичним витратам на надання таких пільг, наприклад на основі фактичної вартості пільгових і безкоштовних проїзних квитків. Крім того, варто провести аналіз окремих груп бюджетних витрат із метою виявлення можливостей їх зниження за одночасного збереження (або підвищення) якості наданих бюджетних послуг. Одним із пріоритетних напрямів такого аналізу є оцінка результативності й ефективності податкових витрат (податкових пільг) і державних видатків на економіку. Також доцільно внести зміни в бюджетне законодавство, передбачивши у критичних ситуаціях (недоотримання бюджетних надходжень) можливість прийняття рішень щодо замороження певних груп видатків.Пріоритетним завданням бюджетної регіональної політики України в найближчі роки має стати переорієнтація видатків місцевих бюджетів на модернізацію бюджетного сектору економіки, підвищення його ефективності, зниження матеріало- й енергоємності. Необхідною передумовою розв'язання таких завдань є перехід до системи середньострокового бюджетного планування та відповідного включення щорічних бюджетів у систему середньострокових пріоритетів держави. Це дасть змогу оцінювати середньострокові економічні й фінансові наслідки законопроектів соціальної спрямованості й поточних бюджетних рішень, а отже створить умови для збільшення передбачуваності бюджетної політики і зменшення впливу політичних факторів на зростання державних витрат, підвищення ефективності бюджетних інвестицій, зміцнення довгострокової стабільності державних фінансів.

Висновки

Ситуація, яка склалася нині в економічному розвитку нашої держави, свідчить про те, що централізація в управлінні країною та її економікою безперспективна. Без децентралізації функцій у розвитку економіки регіон не може забезпечити налагодження взаємозв'язків територіальних інтересів із загальнодержавними. Кожний регіон, враховуючи власні економічні та соціальні потреби, визначає свою участь у спільному з іншими регіонами розв'язанні міжрегіональних проблем. Інакше неможливий міжрегіональний обмін фінансовими й матеріально-технічними ресурсами.Для реального забезпечення принципів самостійності щодо складання і використання бюджетів усіх рівнів управління необхідно, щоб кожна ланка бюджетної системи мала чітку, визначену законом доходну базу, а взаємовідносини між державним і регіональним бюджетом будувались з урахуванням специфіки і перспектив соціально-економічного розвитку регіонів. В реальній ситуації, яка склалася з місцевими радами в Україні, доречно було б звернутися до вивчення і практичного застосування досвіду фінансового регулювання відносин “центру” і “переферії”. таких федеративних держав в розвинутою ринковою економікою, як США, Німеччина, Швейцарія та Австрія. Корисно також вивчити досвід унітарних держав у 80-ті роки, які впроваджували в життя теорію “фіскального федералізму” і постійно знижували ступінь перерозподілу національного доходу через центральний бюджет. Необхідними умовами стабільності бюджетної системи є відповідність видаткових зобов'язань повноваженням і функціям державної та місцевої влади й оптимальний розподіл бюджетних ресурсів для фінансування таких функцій. Нині практично по кожному з показників, які тією чи іншою мірою відображають стан соціально-економічного розвитку регіонів України, спостерігаються істотні міжрегіональні відмінності, при наявності значних відмінностей у можливостях та потенціалі регіонів бідніші з них не можуть конкурувати з іншими за право розміщення підприємств на своїй території. За таких умов навряд чи може бути сформована належна (тобто потужна та розгалужена) соціальна інфраструктура, що, як відомо, є основою для забезпечення рівних можливостей для розвитку кожного регіону. Дисбаланс між дохідною і видатковою частинами бюджетів пояснюється також і тим, що в сучасних умовах відбуваються два протилежних процеси: перший - це спад виробництва, що призводить до скорочення дохідної частини місцевих бюджетів, при неконтрольованому рості заробітної плати, що негативно впливає на грошово - кредитну систему, посилює інфляційні процеси та сприяє зростанню ринкових цін, а другий - необхідність збільшення видатків на соціальні програми при обмеженості бюджетних асигнувань для їх фінансування.Невирішеною проблемою щодо розвитку місцевого самоврядування в Україні на сьогодняшній день є обмежений фінансовий ресурс, який не повною мірою забезпечує виконання повноважень, делегованих державою місцевим органам влади. Окрім необхідності перегляду податкової бази для збільшення власних доходів місцевих бюджетів, існує потреба у підвищенні ефективності та результативності використання тих бюджетних ресурсів, які існують на сьогодні.Одним із головних завдань по вдосконаленню фінансування видатків місцевих бюджетів в Україні є перерозподіл функцій між місцевими і державним бюджетом, поступовий перехід до децентралізації державних фінансів, який заключається в тому, що на державному рівні ( за рахунок коштів державного бюджету) повинні фінансуватись лише ті видатки, які пов'язані із виконанням загальнодержавних потреб: оборона країни, утримання законодавчої і виконавчої влади, розвиток фундаментальної науки, структурна перебудова економіки. За рахунок централізованих фінансових джерел повинні також фінансуватись видатки по вирівнюванню соціальної забезпеченості регіонів. Фінансові ж проблеми місцевого рівня раціонально вирішувати за рахунок засобів відповідних місцевих бюджетів. З метою удосконалення розподілу видаткових повноважень між центральними та місцевими органами влади, а також з метою формування моделі більш ефективного використання наявних фінансових коштів та залучення додаткових коштів для фінансування соціальної сфери ми вважаємо доцільним вжити такі заходи: 1. внести зміни та доповнення до Бюджетного кодексу України стосовно: - забезпечення державних функцій - освіти, охорони здоров'я, соціального захисту та соціального забезпечення, що має відбуватися за рахунок закріплених джерел доходів і трансфертів; - розробити механізм урахування підвищених потреб слаборозвинених і депресивних регіонів у формулі розрахунку доходної частини місцевих бюджетів; - розширити права місцевих органів по здійсненню бюджетних запозичень. 2. внести зміни до Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" стосовно: - врахування місцевої специфіки при розробці методології визначення нормативів соціальних видатків; - визначення параметрів соціального стандарту для дотаційних регіонів, основою якого має стати прожитковий мінімум; - встановлення гнучкої системи змін державних соціальних стандартів та соціальних гарантій, відповідно до змін економічного становища. 3. розробити та прийняти рамкові законодавчі акти, які б унормовували питання: - залучення приватного сектора для заключення контрактів із приватними і неприбутковими організаціями на надання місцевих послуг, що дозволить знизити витрати на надання таких послуг; - укладання контрактів між різними місцевими органами на надання послуг соціального характеру;

- функціонування територіальних позабюджетних соціальних фондів, розробка механізмів направлення громадськими, некомерційними і комерційними організаціями коштів до таких фондів; - формування місцевих соціальних бюджетів, створення міжрегіональних соціальних проектів та їх фінансового забезпечення. Зазначені шляхи реформування механізмів надання суспільних благ та соціальних послуг на рівні окремих адміністративно-територіальних одиниць будуть сприяти забезпеченню на відповідному рівні потреб мешканців усіх територій, подоланню бідності та зубожіння. Подальший пошук джерел фінансування соціальної сфери на місцевому та регіональному рівні, оптимізація моделей використання наявних коштів має забезпечуватися через дотриманням принципового положення - підтримка державою працездатних громадян шляхом підвищення зарплати, створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва, що відповідатиме демократичним європейським традиціям.

Список використаних джерел

1. Бюджетний кодекс України: Закон України від 21 червня 2001 р. № 2542 - ІІІ// Голос України. - 2001. - 24 липня.

2. Бюджетний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 20 берез. 2005 р. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. - 84 с.

3 Конституція України //Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30

4 Кириленко О.П. Місцеві бюджети України ( історія, теорія, практика). - К.: НІОС, 2007. - 384с.

5.Крайник О.П. Місцеві бюджети: навчальний посібник . - Львів:ЛРІДУНАДУ, 2007р.

6.Маркович Г.Б. «Видатки місцевих бюджетів на соціально-культурну сферу»

7. Опарін В. М. Бюджетна система. - К.: КНЕУ, 2002. - 336 с.

8. Огонь Ц.Г. Доходи місцевих бюджетів та напрямки їх реструктуризації // Фінанси України. - 2006. - № 1.

9.Олійник С.Д. Питання вдосконалення контролю виконання місцевих бюджетів. // Фінанси України. 2008. - №7.

10.Павлюк К.В. Формування доходів місцевих бюджетів // Фінанси України. - 2006.-№4.

11. Про Державний бюджет України на 2009 рік. Закон України N 835-VI від 26.12.2008р. Відомості Верховної Ради України, 2009, N 20, N 21-22

12. Суховірська О.Б. Фінансові ресурси місцевих органів влади // Фінанси України. - 2002. - № 11.

13.Шуляк П. Формування місцевих бюджетів є головним напрямком розширення фінансової автономії регіонів України // 2004. - № 2.

14. Хвесик Ю.М. Проблеми формування доходів місцевих бюджетів в Україні- Луцьк: Ред.-вид. відділ "Вежа" ВДУ, 2005.

15. Януль І.Є. Застосування програмно - цільового методу формування бюджетів // Фінанси України. - 2005. - № 4.

Додаток 1

Таблица 1. Дінамика ВВП України з 2002 по 2012 р. (млн. грн.)

Додаток 2

Таблиця 2. Співвідношення видатків Державного та місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України

Додаток 3

Таблиця 3. Структура місцевих бюджетів розглянута

Додаток 4

Діаграма1. Витрати інших видів місцевих бюджетів

Додаток 5

Рисунок 1. Склад місцевих бюджетів України.

Всього 12 111 місцевих бюджетів

Додаток 6

Рисунок 2. Вплив бюджету розвитку місцевих бюджетів на соціально - економічний розвиток регіонів.

Додаток 7

Таблиця 4. Видатках місцевих бюджетів на соціально-культурну сферу

Додаток 8

Рисунок 3. Структура видатків бюджетів місцевого самоврядування

Размещено на Allbest.ru