Фінанси природокористування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут аграрної економіки

Української академії аграрних наук

УДК 502:003.2:378.141

Кашенко Ольга Леонідівна

Фінанси природокористування

Спеціальність 08.04.01 - "Фінанси, грошовий обіг і кредит"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Сумському державному аграрному університеті

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, академік УААН, заслужений діяч науки і техніки України Саблук Петро Трохимович, Інститут аграрної економіки, директор.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, Бистряков Ігор Костянтинович,

Рада вивчення продуктивних сил України НАН України, завідувач відділом земельних ресурсів;

доктор економічних наук, професор, Василик Остап Дмитрович, Київський державний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедрою фінансів;

доктор економічних наук, професор, академік УААН, Гайдуцький Павло Іванович, Адміністрація Президента України, заступник Глави.

Провідна установа: Київський національний економічний університет Міністерства освіти України, кафедра фінансів підприємства та страхової справи, м. Київ

Захист відбудеться 29 лютого 2000 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.350.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук в Інституті аграрної економіки УААН за адресою: 03127, м. Київ, вул. Героїв оборони, 10, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту аграрної економіки УААН за адресою: 03127, м. Київ, вул. Героїв оборони, 10.

Автореферат розісланий "25 " січня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради д.е.н., професор Малік М.Й.

ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Державна політика повинна бути спрямована на вирішення найбільш значних проблем, що мають суттєвий вплив на процес сталого розвитку суспільства в гармонії з природою.

Реформування фінансово-економічних відносин ще не в повній мірі торкається природокористування і охорони навколишнього середовища. А тому проблема екологізації суспільного виробництва в нових ринкових умовах вважається предметом теоретичних фінансових досліджень.

Значний внесок у вирішення економічних проблем раціонального природокористування внесли А.М. Алимов, В.Г. Андрійчук, А.О. Бабич, О.Ф. Балацький, В.Ф. Беседін, І.К. Бистряков, О.А. Бугуцький, П.П. Борщевський, З.Ф. Бриндза, С.А. Буковинський, О.Д. Василик, П.Ф. Веденичев, В.Г. В'юн, В. Геєц, М.Я. Глущенко, Д.І. Гнаткович, П.І. Гайдуцький, В.І. Грушко, Б.М. Данилишин, С.І. Дем'яненко, М.Я. Дем'яненко, Д.С. Добряк, С.І. Дорогунцов, Р.А. Іванух, Я.В. Коваль, Р.І. Котелянець, В.І. Криворучко, О.В. Крисальний, П.П. Лайко, М.Г. Лобас, І.І. Лукінов, М.Й. Малік, М.І. Малінін, П.П. Маракулін, Л.Г. Мельник, В.Я. Месель-Веселяк, В.С. Міщенко, П.О. Мосіюк, В.М. Нелеп, В.В. Немченко, Л.Я. Новаковський, Я.Б. Олійник, О.М. Онищенко, С.С. Осадець, К.В. Павлюк, Б.Я. Панасюк, О.М. Паламарчук, В.О. Паламарчук, М.М. Паламарчук, Б.Й. Пасхавер, В.І. Піла, Д.В. Полозенко, Д.К. Прейгер, І.А. Розумний, П.П. Руснак, П.Т. Саблук, М.І. Савлук, І.В. Сало, В.Г. Сахаєв, В.Ф. Семенов, А.І. Сідоренко, А.М. Стельмащук, В.К. Терещенко, В.О. Точилін, В.М. Трегобчук, О.М. Третьяк, А.Н. Федорищева, В.М. Федосов, М.М. Федоров, С.К. Харічков, М.А. Хвесик, М.Г. Чумаченко, А.В. Чупіс, В.Я. Шевчук, Л.О. Шепотько, О.М. Шестопаль, В.Й. Шиян, О.М. Шпичак, В.В. Юрчишин, І.Д. Якушик та інші.

Завдяки роботам цих вчених створені теоретико-методологічні принципи фінансово-економічного механізму раціонального природокористування. Разом з тим фінансово-економічні проблеми екологізації суспільного виробництва досліджені недостатньо. Ринкова орієнтація реформування народного господарства України із запровадженням форми приватної власності потребує вирішення багатьох актуальних питань з фінансів та механізму їх використання, розробки фінансових методів державного регулювання природокористування.

Перехідний процес передбачає масовий перерозподіл ресурсів і власності на них. Велику допомогу у вирішенні цього завдання може надати фінансова система. Успіх ринкових реформ в Україні залежить від стійкості фінансової системи, яка формується і розвивається вже в нових умовах господарювання.

Створення нової фінансової системи потребує не тільки часу і коштів. Перш за все, воно потребує теоретичного переосмислення існуючої моделі фінансової системи, її удосконалення для того, щоб вона була б спроможна не тільки безперебійно і ефективно обслуговувати весь економічний оборот відповідно поточним потребам нової ринкової економіки, а і сприяла би сталому розвитку суспільства України.

Вимоги гармонійного розвитку суспільства потребують вирішення питань про вартість, цінність природного багатства та їх врахування в товарно-грошових відносинах. Необхідно розробити такі фінансово-економічні механізми, використання яких сприяло би екологічному розвитку суспільства, відновленню природного потенціалу. Ці питання дуже складні та гостро дискусійні, але їх необхідно вирішувати, виходячи вже з самого факту признання обмеженості та дефіцитності природних благ.

Упорядкування, узагальнення уявлення “фінанси - економіка - екологія” пролягає крізь розробку концепції фінансів природокористування. Потреба у появі такої економічної категорії зумовлена тією обставиною, що сучасна економіка вже усвідомлюється як суспільна соціальна система, яка функціонує в природній.

Фінансова система взагалі визначається як сукупність фінансового устрою держави та комплексу заходів, способів, прийомів, відносин до яких запобігає держава з метою підвищення добробуту, та які відображаються інформаційно як фінансові потоки. Введення принципу платності природокористування, безумовно, теж є одним із способів зростання національного добробуту.

Вітчизняна фінансова система природокористування лише зароджується. Україна має унікальну можливість при переході до нових ринкових відносин екологічно спрямовувати свій розвиток. Для цього потрібно запровадження механізму податкового регулювання та стимулювання екологічної діяльності підприємств-природокористувачів, створення мережі спеціальних екологічних фондів, розробка нових форм екологічних інвестицій, страхових механізмів екологічної безпеки.

Вирішенню зазначених питань і присвячене дане дисертаційне дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Проведення досліджень є складовою частиною науково-дослідних робіт в рамках аналізу ефективності використання фінансових ресурсів ряду промислових підприємств Донецької, Полтавської, Рівненської та Сумської областей, а також держбюджетних тем на замовлення Фонду фундаментальних досліджень України, які виконуються в Сумському державному аграрному університеті: “Рекомендації по формуванню і реформуванню фінансової інфраструктури східного регіону України”, “Теоретичне обгрунтування економічного механізму соціального захисту населення, що підпадає під вплив забруднення навколишнього середовища”.

Частина дисертаційних досліджень є складовою таких програм Наукової Ради НАН України, як “Розробка наукових основ сталого розвитку в Україні”, “Основні напрямки державної політики у сфері охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів і ядерної безпеки”. Результати досліджень формувалися також при виконанні держбюджетних тем: “Розробити модель фінансово-кредитної системи регіонального природокористування” (№ ДР 0194U008294) - за замовленням Міністерства освіти України; "Розробити модель індикативного планування охорони природи та раціонального використання природних ресурсів в Україні" (№ ДР 0194U008284) за замовленням Міністерства освіти України; "Розробка фінансово-економічної стратегії розвитку АТ "АЗОТ", м. Рівне (№ ДР 0197U000532); “Розробка теорії розвитку навколишнього середовища як еволюційної системи: еколого-економічний аспект” (шифр 6/152), “Розробити методику економічної оцінки створення та функціонування природоохоронних територій. Надати економічне обгрунтування перспективного розвитку їх мережі в Україні” (№ 02.04.02/015-92) - за замовленням Державного комітету України з питань науки, техніки та промислової політики.

Мета і задачі дослідження

Мета роботи полягає в обгрунтуванні та розробці теоретико-методологічних положень стосовно проблеми формування системи фінансово-економічних відносин в природокористуванні взагалі та зокрема у землекористуванні в аграрній сфері багатоукладної економіки ринкового типу.

Відповідно до мети визначені такі задачі: дослідити взаємозв'язок антропогенних змін в довкіллі, в тому числі в агропромисловому комплексі зі змінами в функціонуванні фінансово-кредитної системи підприємства, регіону, галузі, держави; теоретично обгрунтувати роль та визначити місце категорії “фінанси природокористування” в єдиній системі економічних категорій, дослідити аспекти їх екологізації; сформулювати основні принципи функціонування системи фінансово-економічних відносин в природокористуванні з урахуванням розвитку ринкових відносин; удосконалити основи фінансового аналізу виробничо-екологічних систем з урахуванням інвестиційних процесів регіонального та галузевого характеру; розробити теоретико-методологічні основи фінансів землекористування; розробити методи оцінки земельних ресурсів стосовно рівня розвитку регіональної фінансової інфраструктури; сформулювати основні принципи формування фінансово-економічних відносин щодо відтворення аграрного капіталу.

Об'єктом досліджень є фінанси як сукупність заходів, способів, прийомів вирішення проблемної ситуації у фінансовому забезпеченні екологічного розвитку суспільства.

Предметом досліджень є природна складова національного багатства, до виробничого використання якої треба вжити сукупність фінансово-економічних методів, заходів, способів, прийомів з метою її збереження та відтворення.

Наукова новизна одержаних результатів.

В дисертаційній роботі з'ясована проблема фінансового забезпечення екологічного розвитку за умов реформування існуючих економічних відносин у відносини ринкового типу. Особлива увага приділяється сфері аграрного товаровиробництва. Вирішення цих проблем у науковому дослідженні представлені сукупністю нових теоретичних, методологічних та методичних положень та висновків, серед яких головними вважаються:

розвинена та визначена категорія капіталу як певного фонду вартості; поглиблений зміст категорії вартості, встановлені її інваріантні форми;

формалізоване системне поняття фінансів, обгрунтовані та сформульовані ознаки фінансів як функціональної системи, вперше розроблена її структурно-логічна модель;

з'ясовані фінансово-економічні категорії в екологічному аспекті; розроблений та уточнений категорійний апарат стосовно проблеми формування фінансово-економічних відносин у природокористуванні, а саме: національне багатство, природні блага, цінність природного багатства, природний капітал, аграрний капітал, вартість та ціна землі тощо;

вперше розроблена та запропонована конструктивна теорія фінансів природокористування як система знань, яка описує та пояснює сукупність фінансово-економічних відносин в природокористуванні;

доопрацьований та удосконалений сучасний фінансовий механізм природокористування, запропронована нова система екологічних податків, податкових стимулів та форм екологічних інвестицій;

систематизовані фінансові потоки в природокористуванні, розроблена їх типологія та структурна блок-схема;

розроблений новий механізм фінансування та інвестування екологічної діяльності суспільства, досліджені та встановлені фінансові можливості та обмеження спеціальних екологічних фондів;

розроблена нова методологія фінансового планування з урахуванням екологічної складової; представлена відповідна методика;

розвинені та уточнені поняття земельних ресурсів та земельного капіталу, встановлені їх співвідношення з новою категорією агрокапіталу;

досліджений зв'язок та встановлена взаємозалежність вартості та ціни землі; визначений та обгрунтований вплив депозитної ставки та соціально-економічного стану аграрної сфери на ціноутворення земельного капіталу;

вперше розроблена та запропонована розвинута ринкова фінансова інфраструктура екологоорієнтованого земельного ринку; обгрунтована необхідність створення нових фінансових закладів ринкового типу (земельна біржа, грунтозахисний траст, аграрний іпотечний банк), визначені їх функції та встановлені фінансово-економічні зв'язки.

Практичне значення одержаних результатів

Запропоновані в дисертації рекомендації, які спрямовані на формування фінансових відносин в природокористуванні, що має здійснюватися у нових умовах господарювання, мають як теоретичне, так і практичне значення. Їх реалізація в практиці господарювання дає змогу в перехідному періоді сформувати в масштабі суспільства гнучкий механізм фінансового забезпечення потреб екологічного розвитку. Результати роботи є науково-методичною основою практичного запровадження ефективних фінансових методів у державне регулювання природокористуванням нового ринкового типу, яким відводиться активна роль в реалізації сучасної світової політики сталого розвитку.

Практичне значення одержаних результатів наукових розробок з дисертації визначається обгрунтованими пропозиціями по своєчасному вирішенню проблеми фінансів природокористування, яке повинно здійснюватися в умовах ринку на підставі екологічно обмежених прав приватної власності на природні ресурси, особливо у сфері землекористування. Вирішення цих проблем повністю відповідає сучасним завданням екологічної та продовольчої безпеки, забезпечення якої здатне поглинути будь-які кошти, що виділяються на їх вирішення та розподіляються за застарілою схемою.

Рекомендації щодо формування власної національної інфраструктури земельного ринку спрямовані на екологізацію земельних відносин, екологізацію права власності на землю. Вони можуть бути використані при проведенні земельної реформи та при розробці аграрної політики держави.

Висновки та результати дисертаційних досліджень також можуть бути використані при визначення стратегічних напрямів реформування економічних відносин, взагалі для удосконалення існуючої моделі фінансової системи. Рекомендації та пропозиції можуть бути адресовані для розгляду Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів, Міністерствам охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, економіки, фінансів, аграрної політики та комітетам Верховної Ради України.

Результати дисертаційного дослідження були використані у зазначених фундаментальних і прикладних науково-дослідних роботах, які виконувалися в Сумському державному аграрному університеті. Вони також знайшли своє застосування в діяльності держадміністрацій Сумської, Рівненської, Полтавської областей, а також у роботі екологічної комісії Верховної Ради України.

Основні концептуальні наукові положення з теорії фінансів природокористування можуть використовуватися та вже використовуються науковцями і фахівцями при проведенні досліджень та вирішенні питань з фінансової проблеми екологічного розвитку.

Теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи доцільно використовувати у викладенні вузівських курсів з економіки природокористування, фінансів, грошей та кредиту, страхової справи, інвестиційної діяльності, а також при висвітленні глобальних проблем сучасності у різних курсах економічної теорії і політології, екології, соціології, при підготовці нових підручників, учбових посібників, спецкурсів для студентів та аспірантів економічних, аграрних вищих учбових закладів.

Теоретичні, методичні та практичні розробки автора включені до розділу таких учбових дисциплін: “Фінанси АПК”, “Фінанси природокористування”, "Фінанси та їх системи", “Економіка природокористування”, “Страхова справа” та інших, які автор викладає в Сумському державному аграрному університеті. За темою дисертаційних досліджень видано учбовий посібник “Соціально-економічні основи страхування”.

Під керівництвом дисертанта захищені 6 (шість) кандидатських дисертацій.

Особистий внесок здобувача.

В дисертації висвітлені ідеї та розробки, що належать особисто автору. Опубліковані наукові праці містять ті положення, висновки і пропозиції, які сформовані особисто здобувачем наукового ступеня. Вони написані одноосібно їх автором і відображають його конкретний особистий внесок у досліджувану проблему.

Апробація результатів дисертації.

Наукові положення основних результатів дослідження та їх практичне застосування доповідалися на Науково-технічних конференціях викладачів та студентів СФТІ (м. Суми, 1992, 1993 рр.), Республіканській науково-практичній конференції “Механізм управління природокористуванням” (м. Суми, 1993 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Управління природокористуванням в регіоні” (м. Суми, 1994 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Управління природокористуванням в регіоні” (м. Суми, 1994 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасний менеджмент та маркетинг: теорія і практика, проблеми підготовки фахівців” (м. Київ, 1996 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасний менеджмент та маркетинг: теорія і практика, проблеми підготовки фахівців” (м. Київ, 1996 р.), Міжнародному науково-практичному семінарі “Міжнародна логістика та маркетинг в країнах з перехідною економікою” (м. Донецьк, 1996), Міжнародній конференції-семінарі "Проблеми і перспективи формування цивілізованого суспільства в Україні" (м. Харків, 1996 р.), Міжнародній науково-практичній конференції "Маркетинг у системі управління підприємством" (Київ, 1996 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Місто, регіон, держава: проблеми розподілу влади” (м. Донецьк, Слов'яногорськ, 1997 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої продукції АПК” (м. Суми, 1999 р.), Других Всеукраїнських зборах (конгресі) вчених економістів-аграрників (м. Київ, 2000 р.).

Публікації результатів дослідження

Всього з досліджуваної проблеми опубліковано самостійно та у співавторстві 75 наукових праць загальним обсягом 158 д.а. Основні положення дисертації відображені у 46 наукових працях загальним обсягом 133 д.а., з яких 70 д.а. належать особисто автору, в т.ч. в 6 монографіях, 2 з яких одноосібні (40 д.а.), 7 брошурах, 20 наукових статтях, 13 матеріалах і тезах доповідей на конференціях.

Обсяг і структура дисертації

Робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (330), основний текст виконаний на 436 стор., містить 26 рис. та 27 табл.

Структура роботи

Вступ

Розділ 1. Фінанси в економічній системі. 1.1. Теоретичні основи фінансів. 1.2. Системне уявлення про фінанси. 1.3. Фінансові інструменти.

Розділ 2. Природокористування як об'єкт фінансових досліджень. 2.1. Поняття та сутність фінансів природокористування. 2.2. Фінансово-економічні категорії природокористування. 2.3. Цінність природного багатства.

Розділ 3. Фінансові інструменти сучасної політики сталого розвитку. 3.1. Кредитування та інвестування як головні методи фінансового регулювання та їх інноваційні технології. 3.2. Податкові методи фінансового регулювання природокористуванням. 3.3. Інвестиційне податкове стимулювання екологічного розвитку.
3.4. Ринкові методи стимулювання екологічної діяльності.

Розділ 4. Фінансове забезпечення природокористування в перехідному періоді. 4.1. Фінансові важелі екологічного стимулювання. 4.2. Екологізація фінансово-економічної системи України.
4.3. Фінансові потоки у сфері природокористування. 4.4. Страховий механізм екологічної безпеки. 4.5. Фінансовий менеджмент природокористування.

Розділ 5. Особливості фінансів природокористування в аграрній сфері. 5.1. Земля як агрокапітал. 5.2. Вартість та ціна агрокапіталу.
5.3. Фінансовий механізм відновлення земельного капіталу.

Висновки.

Список використаних джерел.

Додатки

Основний зміст дисертаційної роботи

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначається мета та завдання дослідження, наукова новизна та практична цінність отриманих в дисертації результатів.

У розділі 1 розвинуті та удосконалені теоретичні основи фінансів, поглиблений зміст категорії вартості, формалізоване системне поняття фінансів як функціональної системи, розроблена її модель.

Своєрідність сучасного рівня наукових знань про фінанси полягає у відсутності єдиної загальноприйнятої теоретичної концепції фінансів та механізму їх використання. В роботі теоретичний аспект фінансів пов'язується з розробкою системної концепції фінансів, з дослідженням комплексу наукових категорій, з моделюванням способів, прийомів, методів зростання національного добробуту. Практичний аспект фінансів як діяльності розглядається як сукупність послідовних дій, спрямованих на досягнення кінцевого результату - збільшення національного багатства.

В результаті теоретичних досліджень визначена своєрідність фінансових відносин щодо економічних та грошових. Встановлено, що фінансові відносини відособлюються від економічних тим, що під час фінансових відносин виникають потоки вартості між економічним контрагентами, які використовують гроші не лише у функції вартісного вимірника, а і фінансові активи у функції платіжних засобів.

З огляду на те, що вартість та капітал є економічними категоріями, які водночас визначають і загальноприйняті категорії (економіка, фінанси, гроші та кредит), і загальні категорії (товар), і специфічні категорії, які притаманні певному способу виробництва (народне багатство, приватна власність тощо), виникає необхідність у їх дослідженні як теоретичних абстракцій об'єктивно існуючих фінансових відносин.

Запропоноване в роботі поняття нових форм вартості, таких як боргова та інвестиційна, дозволяє точніше визначити своєрідність фінансових відносин стосовно грошових. Встановлено, що їх особливість полягає в тому, що фінансові відносини “здійснюють” рух боргової та інвестиційної форм вартості у грошовому її інваріанті (або грошової форми вартості у борговому та інвестиційному інваріантах, що може означати те ж саме). Це відособлює фінансові відносини від інших своєю цілеспрямованістю, яка полягає у збереженні, нарощуванні, накопичуванні позитивного фінансового потенціалу будь-якого грошового фонду як певного фонду вартості.

В роботі з'ясовано специфіку грошей взагалі та сучасних грошей зокрема як фінансових категорій. Втрата паперовими грошима зв'язку з вартістю (золотий вміст) призвела до того, що їх функціонування стало суперечити закону вартості. Проте, дефіцит державного бюджету обумовлює необхідність їх подальшого існування. Підпорядкування бюджетного дефіциту (головним чином, державних боргів) дії закону вартості викликає необхідність суміщення в сучасних грошах двох класичних форм. Тому сучасна кредитна форма грошей, крім своїх безпосередніх функцій, стає носієм функцій, не властивих їй раніш.

Втрата грошима зв'язку з дорогоцінними металами спричинила глобальну зміну. Відсутність витрат суспільної праці у власній їх субстанції наділила банкноти рисами фіктивності, оскільки вони перестали мати внутрішню вартість. В той же час, гроші і дотепер є її знаком, але їх вартість вже існує поза їх та залежить від зовнішніх чинників. Сучасні гроші володіють представницькою вартістю. Представницький характер сучасних грошей дозволяє коригувати ціни в цілому та матеріалізувати в ціні економічну могутність підприємства зокрема та держави взагалі.

Виникнення кредитних грошей та їх фіктивність як грошового капіталу обумовили бурхливий розвиток фінансового ринку, особливо його грошово-кредитного та фондового секторів. Виникла нагальна потреба у розробці нових фінансових інструментів, оскільки тепер тільки вони можуть забезпечувати безперебійний обіг та саме існування грошей. Такими інструментами є кредит та обіг цінних паперів.

Сучасну форму грошей набуває позичковий капітал, однак між ними існує суттєва різниця. Якісна різниця полягає в тому, що, на відміну від грошей як вартісного еквівалента, що не дають приросту вартості, позичковий капітал являє собою форму самозростаючої вартості. Різняться вони і кількісно: обсяг позикових коштів завжди перебільшує кількість грошей в обігу, оскільки одна грошова одиниця багатократно виступає як позичковий капітал. Зростання вартості позикового капіталу забезпечує процентна ставка, яка, крім своїх звичайних функцій (ціни кредиту та міри доходу), в умовах зростаючої інфляції починає виконувати функцію збереження вартості позикового капіталу.

Встановлено, що при усталених грошових відносинах (стабільна економіка) роль загального орієнтира грошово-кредитної політики відіграє грошова маса. В умовах нестабільного грошового обігу (перехідна економіка) визначення грошової маси є проблематичним, тому пріоритетного значення набуває регулювання за допомогою процентної ставки. Виходячи з цього, в роботі досліджені і встановлені зміни на фінансовому ринку, які відбуваються у грошово-кредитному та фондовому секторах внаслідок змін процентної політики.

Зміна облікової ставки призводить до кількісно-якісних змін грошового капіталу. Грошовий капітал може розглядатися як об'єкт фінансової науки замість традиційного для планової економіки фонду грошових засобів. Грошовий капітал тепер визначається сукупністю платіжних засобів та інших високоліквідних фінансових активів, до яких, в першу чергу, відносять урядові цінні папери (казначейські зобов'язання). Розподіл грошового капіталу на грошові засоби та фінансові активи, можливість їх трансфертності, призводять до певних кількісно-якісних змін грошового капіталу, які зумовлені дією механізмів грошово-кредитного регулювання.

Невизначеність головної категорії, в якій виявляє свою сутність закон вартості, призвела до різноманітних трактувань об'єкта фінансових досліджень. Окремі економісти розглядають фінанси як відносини, які пов'язані з розподілом та перерозподілом національного багатства, до позиції яких ми приєднуємося.

В дослідженні фінансів природокористування національне багатство визначається як об'єкт системних досліджень. З'ясовано, що реальною метою будь-якої соціально-економічної системи (надсистеми) і сучасним критерієм її функціонування є підвищення національного добробуту. Зростання національного добробуту згідно з концепцією сталого розвитку обумовлене таким зростанням національного багатства, яке відповідає водночас соціальним, економічним та екологічним вимогам суспільства, об'єднаного державною самостійністю територіально та юридично.

Таким чином, загальна мета - національний добробут - постає як зростання національного багатства. Розподіл і перерозподіл окремих елементів національного багатства опосередковується з переходом до ринкових умов господарювання опосередковується сукупністю фінансових відносин.

На рівні економічної сутності національне багатство являє собою єдність споживчої вартості та вартості. Ми визначаємо національне багатство теж як вартість з подальшим уточненням: сукупність вартостей, створених працею людини (сучасної та минулих епох) та створених природою.

Виходячи з уявлення про національне багатство як системного об'єкта фінансових досліджень, до кола останніх, крім досліджень кругообігу грошової та товарної форм вартості та її еквівалентного перетворення, слід залучати і дослідження фінансових результатів змін форм вартості, визначення закономірностей їх взаємодії. Останнє є проблемою фінансового синтезу або синтетичного пізнання законів розвитку фінансових відносин, що потребує формалізації системного поняття фінансів.

В роботі фінансова система розглядається як результат певного етапу еволюції економічних відносин, а тому вважається, що фінансові відносини увібрали в себе всю складність сучасних товарно-грошових відносин. Щоб підкреслити компактність сучасної фінансової системи, яка є "закінченою безмірністю" фінансових відносин, в роботі використовується термін "фінансова сфера економіка".

Остання розглядається за декількома рівнями ієрархії у відповідності з її еволюційним розвитком і наповненням речовинним змістом. На кожному з них виділяються свої підсистеми, які мають певні фінансові функції. Кожен елемент - це, в свою чергу, система наступного рівня ієрархії із своєю функцією.

Виходячи з того, що фінансова система має певне призначення (функцію), в роботі вона досліджується як функціональна система, де головним є її призначення, а саме - цілеспрямованість на вирішення певної суспільно значущої задачі, якою є підвищення добробуту. Функція підвищення добробуту є новою функцією фінансів, яка посилює (або повинна посилювати) головну (розподільчу) та забезпечувати зростання національного багатства. Остання є функцією відтворення, функцією більш високого порядку значущості, ніж функція розподілу/перерозподілу. Таку комплексну залежність можна представити як експоненту, де основою показової функції є національне багатство:

У_ф = (НБ)^х, при НБ>0, х>max (1),

де Уф - функція фінансів;

НБ - національне багатство;

х - зріст національного багатства.

За складовими національного багатства функція фінансів може мати вже наступний вигляд:

У_ф = (ТК, ФПК, ПК)^х, при ТК>0; ФПП>0, ПК>0, х>max, (2)

де ТК, ФПК, ПК - відповідно трудовий, фінансово-промисловий та природний капітал.

Таким чином, вимоги сталого розвитку значно ускладнюють функції фінансів у сучасному суспільства та підвищують їх роль. В роботі розроблена функціональна модель сучасної фінансової системи (рис. 1).

Рис. 1. Схема функціональної моделі фінансової системи

Встановлено, що вона може мати завершену конфігурацію в тому разі, якщо до неї залучити сучасний інститут власності. Доперебудовна вітчизняна система не мала такої потреби, оскільки розвиненого інституту власності не існувало, а отже, не було у фінансів і такого призначення як розподіл та перерозподіл національного багатства.

У розділі 2 з'ясовується поняття та сутність фінансів природокористування, розробляються їх фінансово-економічні категорії, досліджується категорія "цінність природного багатства".

Основною складовою ринкового середовища є фінансові чинники, які виступають в якості основних факторів ринкових відносин. Але ж і природні блага теж є таким фактором. Тому з'ясування дій цих двох факторів - надзвичайно актуальна проблема.

В роботі з'ясовані фінансово-економічні категорії природного багатства наступним чином: природне багатство - це так зване "дароване природою", складова національного багатства, під яким розуміються природні компоненти, будь-які матеріальні природні об'єкти, їх якості, властивості та можливості їх використання (природокористування); природне багатство, що залучається до виробництва, є природним фактором виробництва; природне багатство, що залучається до економічного обігу, є економічним ресурсом природного походження (або природним ресурсом); природне багатство, що залучається до інституту власності, є природним капіталом; природне багатство, яке відчувається як кількісно або якісно обмежене та дефіцитне, є природним благом.

Виробниче використання природного багатства, а також його розподіл/перерозподіл за будь-яких умов та способів виробництва реально існує та об'єктивно здійснюється звичайно з комерційною метою навіть незалежно від того, чи мають вони грошову оцінку. Виходячи з цього, в роботі обгрунтовується можливість розгляду природних благ, які призначені для виробничого споживання, в якості товару або послуг, незалежно від сил, які їх "виробляють".

Дискусійним є питання: які природні блага і в якому обсязі не можуть бути визначені як товар, тобто таким предметом обміну, який надходить на ринок. Інакше кажучи, яка саме частина природних благ повинна бути надійно захищена від ринку, збережена, відокремлена від нього, лімітована для господарського обсягу у цілях забезпечення екологічної якості людського життя. Решта природних благ можуть розглядатися як потенційні товари, які при обміні повинні забезпечити відшкодування своєї вартості.

Введення режиму платного регіонального природокористування не насичує ринок новими для нього товарами, хоча і означає визнання товарної форми природних благ. Платне природокористування не може і не повинне впливати на обсяг загальної грошової маси, воно покликане змінити цінове співвідношення попиту і пропозиції товарів на ринку з урахуванням екологічного фактора.

Реальна вартісна оцінка природного багатства як складової національного багатства повинна спиратися не на витратний принцип, а на ринок, виходити із суспільної користі природного багатства, грунтуватись на його економічній оцінці з урахуванням всіх корисних функцій, та взагалі формувати ринок природних багатств.

Емпіричним шляхом встановлено, що цінність економічних природних благ зростає в міру росту їхньої дефіцитності. Цей “закон зростаючої цінності природних благ” має місце незалежно від способів виробництва. Взаємодоповнюючими чинниками підвищення цінності природного багатства як економічного ресурсу є залучення (господарське освоєння) і обмеженість (дефіцитність). Наявність дефіциту змушує включати природні блага до процесу розширеного відтворення і робить їх значущим елементом відтворення.

Сприйняття дефіциту природного багатства значно збільшує його цінність як природного ресурсу та переводить його до категорії економічного блага природного походження. Цінність таких благ визначається еволюційним зростанням потреб у них, і тому їх “корисність” зростає від покоління до покоління, а не визначається поточними потребами нинішнього покоління, зорієнтованим на накопичення грошового капіталу.

Природокористування, якщо його розглядати у фінансовому аспекті, узагальнюється єдиним напрямом - це використання природної складової національного багатства. І якщо з великої множини фінансових відносин, які пов'язані з рухом національного багатства як загального усуспільненого фонду вартості, сформувати мережу фінансових відносин з приводу використання її природної складової (тобто надати цим відносинам властивість цілісної підмножини), то вона постає як певний предмет фінансів природокористування.

В роботі фінанси природокористування визначаються як такі, які пов'язані з використанням (користуванням) окремих елементів природної складової національного багатсва, і постають відповідно як: фінанси природного простору (землекористування); фінанси природних ресурсів; фінанси природного середовища. Наукова парадигма фінансів природокористування зображена на рис. 2.

З використанням природного простору як територіального земельного ресурсу, обмеженого як кордонами країни, так і правом власності на них, тісно пов'язуються фінансові питання приватизації. Тому ми вважаємо, що фінанси природного простору (або землекористування) утворюють найактуальніший, найважливіший та найскладніший блок фінансів природокористування у ринковій економіці, економічними підвалинами якої є приватна власність. Розробка цього блоку далі пов'язується з грошовою оцінкою земель, які підлягають роздержавленню та приватизації, з грошовою оцінкою змін в їх стані, компенсацією втрат корисних властивостей землі (родючості), з прогнозуванням ринкової ціни землі взагалі.

У розділі 3 досліджуються та аналізуються сучасні фінансові методи та інструменти екологічної політики сталого розвитку (податкові, інвестиційні, ринкові). У фінансовій теорії перехідного періоду ще не склалося чіткого уявлення про співвідношення фінансування та інвестування. А тому на практиці фінансування та інвестування часто ототожнюють, хоча різниця полягає в їх різному функціональному призначенні та економічній сутності джерел їх утворення та витоку.

У контексті процесу відтворення фінансові ресурси виражають первинні доходи суспільства, тоді як інвестиційні ресурси - це вторинні доходи, які виникають внаслідок перерозподілу первинних. Джерела фінансових ресурсів формуються раніше. Інвестування здійснюється за рахунок фінансових ресурсів (фінансування інвестицій).

Природокористування

Логіка досліджень Природні блага = Національне багатство = Власність народу

Природні складові національного багатства:Природний простір - Природні ресурси - Природне середовище

Екологічні фактори життєдіяльності: Сфера життя, розселення, розміщення виробничого потенціалу - Засіб виробництва та господарювання - Приймальник відходів.

Сфера розсіювання енергії

Характер (ознака) відносин: Географічні - Економічні - Екологічні.

Коло фінансових досліджень: Роздержавлення та приватизація - Залучення до господарського обігу з вилученням та без вилучення природних ресурсів - Охорона природи від забруднення. Екологічна безпека.

Галузі фінансів природокористування: Фінанси природного простору - Фінанси природних ресурсів - Фінанси природного середовища.

Правова підстава фінансових відносин: Земельне законодавство - Природоресурсне законодавство - Екологічне законодавство.

Фінанси природокористування

Інвестиції є специфічною складовою фінансових ресурсів. Їх специфіка полягає у функціональному призначенні: забезпечення зросту масштабів відтворення. В процесі розподілу, а точніше - на стадії відтворення, якою є розподіл, створюються фінансові ресурси. В процесі перерозподілу формуються (резервуються) фонди інвестиційних ресурсів, що мають цільове призначення фінансового забезпечення розширеного відтворення. Результати дослідження співвідношення фінансових та інвестиційних ресурсів також підтверджують наявність у фінансів відновлювальної функції.

Інвестиції є вільними фінансовими ресурсами, які не спрямовуються на поточне споживання. В цьому вони являють схожість з кредитом, але не тотожні йому як за природою виникнення, так і за характером використання. Інвестиційні ресурси мають певну особливість - втілюватися в інвестиційний товар. В тому випадку, коли довгострокові банківські кредити мають цільове призначення забезпечення розширеного відтворення, вони постають як інвестиційний товар. В роботі досліджені головні інвестиційні товари, якими є фондові цінності та банківські кредити. Встановлено, що на сучасному етапі розвитку перевага все більше надається фондовим цінностям.

Цінні папери є вторинними фінансовими активами по відношенню до реального капіталу, створеного в результаті минулих подій. Найбільш очевидною та вагомою тенденцією сучасного розвитку фінансового ринку є фінансові інновації та виникнення ринку деривативів. Завдяки розробці та запровадженню нових інструментів управління інвестиційними ризиками, фондовий ринок швидко та бурхливо розвивається та обганяє розвиток ринку банківського кредитування.

Науковий аналіз досягнень інноваційної діяльності у фінансовій сфері показує, що на сучасному етапі розвитку існують певні умови для використання проміжних, змішаних методів фінансової діяльності за допомогою нової технології кредитування (сек'юритизації) та побічних інструментів фондового ринку (деривативів). Ці нові гібридні форми фінансування виникають як симбіоз традиційних методів кредитування та інвестування. Запровадження в практиці нових форм фінансування надає перспективу подальшому розвитку більш швидкими темпами, бо вони є більш вигідними (доходними) та більш потужними.

У сфері природокористування теж слід шукати прогресивні методи фінансування, орієнтувати новітні фінансові технології на вирішення екологічних проблем. На цьому підгрунті можна створювати взагалі нову, екологоорієнтовану фінансову технологію ринкового господарювання. Така робота вже розпочата, про що свідчить світовий досвід майже глобального запровадження податкової фінансової технології у сферу природокористування. Головні результати аналізу цього досвіду полягають у з'ясуванні наступного: розробка та запровадження фінансових методів регулювання природокористуванням є державною проблемою законодавчого створення умов для сталого розвитку;

принципи стимулювання розподілу відповідальності за зменшення антропогенного навантаження на природне довкілля набувають подальшого розвитку та удосконалення за допомогою податкових методів; спостерігається подальший розвиток принципу "забруднювач сплачує", його доповнення принципом "бенефіціар оплачує";

податкові методи фінансового регулювання природокористуванням в цілому відповідають основним завданням екології; крім того, за їх допомогою можна отримати і значну економічну вигоду, особливо за наявності економічного результату, тобто доходу, який може йти на повторне інвестування;

екологічні податки стимулюють зменшення антропогенного навантаження ефективним шляхом при найбільшій віддачі від тих, для кого витрати по його зменшенню є найнижчими; разом з тим, вони заохочують впровадження нових екологічно чистих технологій та забезпечують виробництво екологічно чистих продуктів;

маючи на меті створення грошових фондів, цільовим призначенням яких є фінансування екологічного розвитку, податкові методи все більше включають методи інвестиційного податкового стимулювання.

Податкове стимулювання зараз є головною формою фінансових інструментів, але не єдиною в ринковому середовищі. Перспективним вважається також використання методів ринкового стимулювання (авансово-компенсаційна система та торгівля дозволами як її подальший розвиток). Але ринкове стимулювання не є панацеєю для запобігання екологічних збитків. Існують і технічні труднощі, які пов'язані з їх інноваційним запровадженням.

У розділі 4 розглядається та вирішується проблема фінансового забезпечення екологічного розвитку в перехідному періоді, визначаються фінансові важелі природокористування, фінансові потоки та з'ясовується зміст фінансового менеджменту природокористування.

Основне навантаження на глобальну екосистему дає світове господарство як матеріальна основа життя суспільства, про що свідчать дані табл. 1. У фінансовому аспекті надзвичайно важливим є те, що майже всі країни світу, незважаючи на різницю у рівнях розвитку та його національні особливості, вже дійшли висновку про неминучість запровадження фінансових важелів у сферу природокористування.

Перед країнами з економікою перехідного періоду чільне місце посідає проблема дефіциту доходів від бюджетних податків для фінансування екологічного розвитку. Але і серед таких країн спостерігається неоднаковий рівень застосування фінансових важелів у сферу природокористування.

Що стосується України, то її вже не розглядають як країну із середнім рівнем розвитку. Як раніше, так і тепер фінансування екологічного розвитку ще здійснюється за залишковим принципом, екологічні витрати по відношенню до ВВП не плануються.

Встановлено, що найголовніша проблема фінансів природокористування в Україні полягає в нецільовому використанні фінансових ресурсів, бо їх трансферт (видатки та витрати на розвиток екологічної діяльності) в 1998 р. склав лише 5,6% (табл. 2).

Таблиця 1. Співвідношення окремих груп країн світу за головними макроекономічними та екологічними показниками

Показники* А Б В Г

Чисельність населення: млрд. чол. % 5,5 100 0,76 14 0,49 9 4,16 77

Виробництво ВВП, всього: трлн. дол. % Подушний ВВП: тис. дол. % до середньосвітового рівня 29,1 100 5,4 100 19,5 67 25,8 478 2,0 7 4,1 76 7,6 26 1,8 33

Споживання первинної енергії, всього: млрд. т умовного палива % Подушне енергоспоживання (на 1 чол.): тис. дол. % до середньосвітового рівня Ефективність енергоспоживання (на 1 дол. ВВП): кг умовного палива % до середньосвітового рівня 12,6 100 2,3 100 0,43 100 6,0 48 7,9 343 0,31 72 1,6 12 3,3 143 0,8 186 5,0 40 1,2 52 0,66 153

Емісія СО₂, всього: млрд. т % Емісія СО₂ на душу населення: т % до світового рівня Екологічна ємність емісії СО₂ (на 1 дол. ВВП): кг % до світового рівня 22,1 100 4,1 100 0,76 100 11,0 50 14,5 354 0,56 74 4,0 18 8,2 200 2,0 263 7,1 32 1,7 41 0,9 118

Примітка. *А - світ в цілому; Б - промислово розвинені країни; В - країни з перехідною економікою; Г - країни, що розвиваються.

Таблиця 2. Фінансові показники системи екологічних платежів за 1998 р.

Фінансові джерела Надходження, млн. грн. Видатки та витрати, млн. грн. Трансферт, %

Держбюджет (розділ 20) 1322,4 35,4 2,7

Фонди охорони навколишнього середовища всіх рівнів 42,9 41,6 97,0

Разом 1365,3 77,0 5,6

Недосконалість системи фінансів природокористування, особливо в частині розподілу та перерозподілу одержаних коштів на екологічний розвиток, призвели до того, що в 1998 р. від платежів за земельні ресурси, які надійшли зведеного бюджету (1105,2 млн. грн.), на охорону земель використано з Держбюджету ледве 0,02% (0,2 млн. грн.) (табл. 3). І це при тому, що відновлення земель оголошено стратегічним напрямком діяльності держави.

Таблиця 3.Надходження ресурсних платежів та видатки на охорону довкілля з Держбюджету за розділом 20*

Надійшло до зведеного бюджету (млн. грн) Використано з Держбюджету по розділу 20 (млн. грн.) на: Використано по розділу 20 (%)

Водних ресурсів 178,9/135,6 Охорону водних ресурсів 10,6/11,4 5,9/8,4

Земельних ресурсів 1001,8/1105,2 Охорону земель 5,6/0,2 0,6/0,02

Лісових ресурсів 31,9/42,7 Створення захисних лісових насаджень і полезахисних лісосмуг 5,9/3,8 18,5/8,9

Надр (видобування корисних копалин) 61,5/38,9 Охорону мінеральних ресурсів 3,5/2,5 5,7/6,4

Всього від платежів за природні ресурси 1247,1/1322,4 Всього (в т.ч. на природно-заповідний фонд, утримання місцевих природоохоронних органів та ін.) 39,8/35,4 3,2/2,7

Примітка. * В чисельнику 1997 р., в знаменнику 1998 р.

Подальший економічний розвиток нашої держави неможливий без його фінансового та екологічного регулювання. Встановлено, що для України можливим і безумовно перспективним, але досить складним шляхом може бути розвиток фінансів природокористування. Фінанси природокористування потребують пильного державного фінансового контролю та планування фінансових потоків, в яких виражаються фінансові відносини у сфері природокористування.

В роботі досліджені та встановлені прямі та зворотні фінансові потоки, які виникають між підприємствами-природокористувачами та державою. До прямих фінансових потоків, крім фіскальних потоків екологічних платежів (плата за забруднення, користування природними ресурсами), можуть належати і потоки, викликані запровадженням ринкових методів стимулювання екологічної діяльності та екологічного страхування. Останні включаються до балансу як потенційно можливі та необхідні в нових ринкових умовах сталого розвитку.

До зворотних фінансових потоків у сфері природокористування належать потоки екологічних інвестицій у різноманітних формах їх існування, включаючи і страхові відшкодування екологічних збитків третім особам (екострахування).

В нових умовах господарювання слід відрізняти дві категорії державних екологічних інвестицій: фінансування державних екологічних завдань та фінансові інвестиції в недержавному секторі економіки на власний екологічний розвиток. Екологічне інвестування має здійснюватися на підставі спеціальних механізмів виплат. З функціональної точки зору субсидії розглядаються як передача коштів на пільгових умовах, тобто таких, які звичайно існують на фінансовому ринку. Спеціальні екологічні фонди можуть надавати субсидії, користуючись різноманітними інструментами: дотації, дотації по сплаті банківських відсотків, прямі власні позики та позики фінансових посередників, гарантії позик, акціонерні інвестиції тощо.

Різні форми екологічних інвестицій мають різний заохочувальний ефект та фінансовий ризик, пов'язаний з їх використанням. Заохочувальний ефект залежить від обсягу коштів та їх цільового призначення. Фінансовий ризик виникає у випадку, якщо одержувач не виконує екологічних завдань в певні терміни і в повному обсязі, які передбачалися умовами. Тому спеціальні екологічні фонди повинні розробляти власну стратегію екологічного інвестування, основу якої складає формування портфелю інвестицій, оцінка його ризику та диверсифікація форм впровадження.

Фінансове забезпечення екологічних ризиків і пов'язаних з ними негативних можливих наслідків для фізичних і юридичних осіб є специфічним функціональним призначенням страхової діяльності. Страхові платежі екологічно небезпечних виробничих підприємств створюють резервний екологічний фонд для ліквідації наслідків і компенсації збитку від можливих аварій (платежі за стале фонове забруднення спрямовуються, головним чином, на реалізацію превентивних заходів відповідних екологічних програм розвитку регіонів).

Можливості забезпечення забалансового розвитку суспільства і природного середовища в умовах ринку, господарської самостійності підприємств і адміністративних територій значною мірою залежить від розвитку фінансового планування природокористування, яке є взагалі процесом створення економічних і організаційних умов для ефективного використання фінансових активів з метою забезпечення сталого розвитку.

В роботі розроблена та запропонована математична модель оптимального плану виробництва з урахуванням екологічного фактору, у ролі якого постають обмеження на використання природних ресурсів як виробничої сировини та матеріалів та обмеження на емісію забруднюючих речовин. Вирішення такої задачі спрямоване на максимізацію прибутку (цільової функції) проводиться за єдиним алгоритмом симплексного методу мінімізації цільової функції. Послідовність вирішення показана на рис. 3.

Результатом оптимізації є план виробництва, що забезпечує одержання максимального фінансового результату (прибутку) від оптимального використання природних ресурсів при мінімальному забрудненні довкілля. Фінансовим наслідком для підприємства-природокористувача є оптимізація фіскальних екологічних платежів та скорочення податків, якими вони обкладаються (ПДВ, податок на прибуток).

У розділі 5 визначаються особливості природокористування в аграрній сфері, розробляється категорія "агрокапіталу", визначається фінансовий механізм відновлення родючості грунтів в нових умовах господарювання.

З'ясування особливостей фінансів природокористування в аграрній сфері неможливе без вирішення питання про фінансову сутність землекористування, а точніше - використання землі з виробничою метою в аграрному бізнесі. Для цього слід визначитися з поняттям агрокапіталу.