Розробка інвестиційного проекту підвищення ефективності діяльності будівельного підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Економічний факультет

Кафедра фінансів

ДИПЛОМНА РОБОТА

за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Бакалавр»

на тему: «Розробка інвестиційного проекту підвищення ефективності діяльності будівельного підприємства»

Виконала:

студентка 4 курсу

Карякіна А.С.

Керівник:

к.т.н., доц.

Котлова Л.М.

Дніпропетровськ - 2013

Зміст

Вступ

1. Теоретичне дослідження оцінки ефективності діяльності підприємства

1.1 Поняття, суть та задачі аналізу ефективності діяльності підприємства

1.2 Основні методи аналізу фінансового стану підприємства

1.3 Поняття, порядок розробки та класифікація інвестиційних проектів

2. Оцінка ефективності діяльності будівельного підприємства

2.1 Оцінка стану активів та фінансових ресурсів підприємства

2.2 Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства

2.3 Дослідження показників фінансової стійкості підприємства

2.4 Оцінка ділової активності підприємства

2.4 Дослідження ймовірності банкрутства підприємства

3. Розробка інвестиційного проекту підвищення ефективності діяльності будівельного підприємства

4. Охорона праці

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Фінансовий аналіз є істотним елементом фінансового менеджменту й аудита. В зв'язку з розвитком ринкової економіки між підприємствами виникає суттєва конкуренція. Для того, аби гідно конкурувати і розвиватись підприємству необхідно постійно робити аналіз, щоб покращувати фінансовий стан підприємства, знаходити шляхи оптимального розвитку.

Мети аналізу досягаються в результаті рішення певного взаємозалежного набору аналітичних завдань. Аналітичне завдання являє собою конкретизацію цілей аналізу з обліком організаційних, інформаційних, технічних і методичних можливостей проведення аналізу. Основним фактором в остаточному підсумку є обсяг й якість вихідної інформації. При цьому треба мати на увазі, що періодична бухгалтерська або фінансова звітність підприємства - це лише “сира інформація”, підготовлена в ході виконання на підприємстві облікових процедур. Вони залежать також від цілей суб'єктів фінансового аналізу, тобто конкретних користувачів фінансової інформації.

Тема є актуальною тому, що в умовах ринкової економіки підприємству, щоб постійно бути конкурентноздатним необхідно постійно аналізувати свій фінансовий стан.

Основною метою фінансового аналізу є одержання невеликого числа ключових (найбільш інформативних) параметрів, що дають об'єктивну й точну картину фінансового стану підприємства, його прибутків і збитків, змін у структурі активів і пасивів, у розрахунках з дебіторами й кредиторами, при цьому аналітика й керуючого (менеджера) може цікавити як поточний фінансовий стан підприємства, так і його проекція на найближчу або більше віддалену перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану.

Мета аналізу досягаються в результаті рішення певного взаємозалежного набору аналітичних завдань.

Інформаційною базою фінансового аналізу є фінансова звітність. Фінансова звітність являє собою систему показників, що відображають майнове й фінансове становище організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період. Звітність, яка використовується в роботі: баланс (форма №1) та звіт про фінансові результати (форма №2).

Аналіз фінансового стану являє собою глибоке, науково обґрунтоване дослідження фінансових ресурсів у єдиному виробничо-торговельному процесі. Завданнями фінансового стану господарюючого суб'єкта є:

- дослідження основних літературних джерел по даній темі;

- розкриття теоретичних аспектів аналізу фінансового стану підприємства;

- оцінка стану активів та фінансових ресурсів підприємства;

- аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;

- дослідження фінансової стійкості підприємства;

- оцінка ділової активності підприємства;

- дослідження ймовірності банкрутства підприємства;

- розробка заходів щодо покращення фінансового стану підприємства.

Для проведення аналізу використовувалися наступні методи: горизонтальний, вертикальний, трендовий, коефіцієнтний, графічний.

Джерелами інформації про ЗАТ «Будпромстрой» є форма 1 для річної бухгалтерської звітності “Бухгалтерський баланс” та форма 2 для річної бухгалтерської звітності „Звіт про фінансові результати” за 2010-2012 рр.

При написанні роботи були використані нормативні документи України, наукові розробки та навчальні посібники, періодична література, а також матеріали, що відображають господарську та фінансову діяльність об'єкту дослідження. В роботі використані наукові розробки таких авторів: Савицька Г.В., Попович П.Я, Баканов М.І., Ковалев В.В., Іваненко В.М., Бандурка А.М., Ненашев Е.В., Стоун Д., Хэррис Дж.М., Ван Хорн Дж.

1. Теоретичне дослідження оцінки ефективності діяльності підприємства

1.1 Поняття, суть та задачі аналізу ефективності діяльності підприємства

Фінанси - це сукупність грошових відносин, що виникають у процесі виробництва й реалізації продукції й містять формування й використання грошових доходів, забезпечення кругообігу коштів у відтворювальному процесі, організацію взаємин з іншими підприємствами, бюджетом, банками, страховими організаціями й так далі.

Фінансовий стан - комплексне поняття, що характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення й використання фінансових ресурсів підприємства, це характеристика його фінансової конкурентноздатності (тобто платоспроможності, кредитоспроможності), виконання зобов'язань перед державою й іншими господарюючими суб'єктами [19, с. 37].

Мети аналізу досягаються в результаті рішення певного взаємозалежного набору аналітичних завдань. Аналітичне завдання являє собою конкретизацію цілей аналізу з обліком організаційних, інформаційних, технічних і методичних можливостей проведення аналізу.

Основним фактором в остаточному підсумку є обсяг й якість вихідної інформації. При цьому треба мати на увазі, що періодична бухгалтерська або фінансова звітність підприємства - це лише “сира інформація”, підготовлена в ході виконання на підприємстві облікових процедур. Вони залежать також від цілей суб'єктів фінансового аналізу, тобто конкретних користувачів фінансової інформації.

Рух будь-яких товарно-матеріальних цінностей і трудових ресурсів супроводжується утворенням і витратою коштів, а це означає, що фінансовий стан господарського суб'єкта відображає всі сторони діяльності.

Основними завданнями аналізу ефективності діяльності підприємства є:

- оцінка фінансів і структура фінансових результатів;

- аналіз майнового положення;

- оцінка ефективності залучення позикових коштів;

- аналіз ділової активності й ефективності виробництва.

Фінансовий стан характеризує, наскільки успішно всі ці процеси йдуть на підприємстві. Показники фінансового стану відображають наявність, розміщення й використання фінансових ресурсів. В остаточному підсумку фінансовий стан у значній мірі визначає конкурентноздатність підприємства, його економічний потенціал, оцінює, якою мірою гарантовані економічні інтереси самого підприємства і його партнерів по фінансовим й іншим економічним відносинам.

Стійкий фінансовий стан формується в процесі всієї економічної діяльності підприємства. Визначення його на ту або іншу дату допомагає відповістити на запитання, наскільки правильне підприємство управляло фінансовими ресурсами протягом періоду, що передував цій даті [23, с. 67].

Основною метою фінансового аналізу є одержання невеликого числа ключових (найбільш інформативних) параметрів, що дають об'єктивну й точну картину фінансового стану підприємства, його прибутків і збитків, змін у структурі активів і пасивів, у розрахунках з дебіторами й кредиторами, при цьому аналітика й керуючого (менеджера) може цікавити як поточний фінансовий стан підприємства, так і його проекція на найближчу або більше віддалену перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану. Оцінити фінансовий стан підприємства на підставі виявлених результатів і дати рекомендації з його поліпшення.

Фінансовий стан підприємства можна оцінювати з погляду короткострокової й довгострокової перспектив. У першому випадку критерії оцінки фінансового стану - ліквідність і платоспроможність підприємства, тобто здатність вчасно й у повному обсязі зробити розрахунки по короткострокових зобов'язаннях.

Під ліквідністю якого-небудь активу розуміють здатність його трансформуватися в кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю тимчасового періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Ніж коротше період, тим вище ліквідність даного виду активів.

Говорячи про ліквідності підприємства, мають на увазі наявність у нього оборотних коштів у розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов'язань хоча б і з порушенням строків погашення, передбачених контрактами. Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів й їхніх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є: а) наявність у достатньому обсязі засобів на розрахунковому рахунку; б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Очевидно, що ліквідність і платоспроможність не тотожні один одному. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансове становище як задовільне, однак власне кажучи ця оцінка може бути помилкової, якщо в поточних активах значна питома вага доводиться на неліквіди й прострочену дебіторську заборгованість.

Мистецтво фінансового керування саме й полягає в тому, щоб тримати на рахунках лише мінімально необхідну суму засобів, а іншу частину, що може знадобитися для поточної оперативної діяльності, у активах, що швидко реалізуються.

Таким чином, чим значніше розмір коштів на розрахунковому рахунку, тим з більшою ймовірністю можна затверджувати, що підприємство має у своєму розпорядженні достатні засоби для поточних розрахунків і платежів. Разом з тим наявність незначних залишків на розрахунковому рахунку зовсім не означає, що підприємство неплатоспроможне - засобу можуть надійти на розрахунковий рахунок протягом найближчих днів, деякі види активів при необхідності легко перетворюються в готівку й ін. [7, с. 19].

З позиції довгострокової перспективи фінансовий стан підприємства характеризується структурою джерел засобів, ступенем залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Яких-небудь єдиних нормативів співвідношення власного й запозиченого капіталу не існує. Проте поширена думка, що частка власного капіталу повинна бути досить велика - не менш 60%.

Умовність цього ліміту очевидна; наприклад, високорентабельне підприємство або підприємство, що має високу оборотність оборотних коштів, може дозволити собі відносно високий рівень позикового капіталу.

Результативність й економічна доцільність функціонування підприємства виміряються абсолютними й відносними показниками. Розрізняють показники економічного ефекту й економічної ефективності.

Економічний ефект - показник, що характеризує результат діяльності. Це абсолютний, об'ємний показник. Залежно від рівня керування, галузевої приналежності підприємства як показники ефекту використають показники валового національного продукту, національного доходу, валового доходу від реалізації, прибутку.

Основним показником беззбитковості роботи підприємства є прибуток. Однак по цьому показнику, узятому ізольовано, не можна зробити обґрунтовані висновки про рівень рентабельності. Прибуток в 1 млн. руб. може бути прибутком різновеликих по масштабах діяльності й розмірам вкладеного капіталу підприємств. Відповідно й ступінь відносної вагомості цієї суми буде неоднаковою. Тому в аналізі використають різні коефіцієнти рентабельності.

Економічна ефективність - відносний показник, що порівнює отриманий ефект із витратами або ресурсами, використаними для досягнення цього ефекту. Такий показник уже можна використати в просторово-тимчасових зіставленнях. Найбільш загальну оцінку рівня економічної ефективності діяльності підприємства дають показники рентабельності авансованого й власного капіталу, а ріст їх у динаміку розглядається як позитивна тенденція.

Мети аналізу досягаються в результаті рішення певного взаємозалежного набору аналітичних завдань. Аналітичне завдання являє собою конкретизацію цілей аналізу з обліком організаційних, інформаційних, технічних і методичних можливостей проведення аналізу.

Основним фактором в остаточному підсумку є обсяг й якість вихідної інформації. При цьому треба мати на увазі, що періодична бухгалтерська або фінансова звітність підприємства - це лише “сира інформація”, підготовлена в ході виконання на підприємстві облікових процедур. Вони залежать також від цілей суб'єктів фінансового аналізу, тобто конкретних користувачів фінансової інформації [12, с. 45].

Оскільки фінансовий стан оцінюється насамперед по статтях бухгалтерського балансу й додатка до нього, те такий аналіз можна назвати зовнішнім. Завдання зовнішнього аналізу визначаються інтересами користувачів аналітичним матеріалом. Таких користувачів можна розділити на дві групи:

1. Безпосередньо зацікавлені в діяльності організації.

2. Опосередковано зацікавлені в ній.

До першої групи ставляться наступні користувачі:

Існуючі й потенційні власники коштів організації, яким потенційні кредитори, що використають звітність для оцінки доцільності надання або продовження кредиту, визначення умов кредитування, посилення гарантій повернення кредиту, оцінки довіри до організації як до клієнта;

· постачальники й покупці, що визначають надійність ділових зв'язків з даним клієнтом;

· держава, насамперед в особі податкових органів, які перевіряють правильність складання звітних документів, розрахунку податків, визначають податкову політику;

· компанії, що служать, що цікавляться даними звітності з погляду рівня їхньої заробітної плати й перспектив роботи в даній організації.

Друга група користувачів - це ті, хто безпосередньо не зацікавлений у діяльності компанії. Однак вивчення звітності їм необхідно для того, щоб захистити інтереси першої групи користувачів. До цієї групи ставляться:

- аудиторські служби, що перевіряють відповідність дані звітності відповідним правилам з метою захисту інтересів інвесторів;

- консультанти по фінансових питаннях, що використають звітність із метою вироблення рекомендацій своїм клієнтам щодо приміщення їхніх капіталів у ту або іншу компанію;

- законодавчі органи;

- юристи, що бідують у звітній інформації для оцінки виконання умов контрактів, дотримання законодавчих норм при розподілі прибутку й виплаті дивідендів, а також для визначення умов пенсійного забезпечення;

- торгово-виробничі асоціації, що використають звітність для статистичних узагальнень по галузях і порівняльному аналізі й оцінки результатів діяльності на галузевому рівні [35, с. 69].

Інформаційною базою фінансового аналізу є бухгалтерська звітність.

Бухгалтерська звітність являє собою систему показників, що відображають майнове й фінансове становище організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період.

При аналізі звітності необхідно враховувати специфіку діяльності підприємства й конкретну економічну ситуацію.

Щоб ухвалювати рішення щодо керування в області виробництва, збуту, фінансів, інвестицій і нововведень керівництву потрібна постійна поінформованість по відповідних питаннях, що є результатом відбору, аналізу, оцінки й концентрації вихідної («сирої») інформації. Необхідно також аналітичне прочитання вихідних даних виходячи із цілей аналізу й керування.

Господарюючий суб'єкт здійснює свою виробничо-торговельну діяльність на ринку самостійно, але в умовах конкуренції. Ринкові регулятори, з'єднуючись із конкуренцією, утворять єдиний механізм господарювання, що змушує виробника (продавця) ураховувати інтереси й запити споживача (покупця), провадити ту продукцію (послуги), що їм потрібно.

Рисунок 1 - Формування й використання загального фінансового результату діяльності підприємства

Господарюючі суб'єкти вступають між собою в конкурентні відносини в боротьбі за споживача (покупця). Господарюючий суб'єкт, що програв у боротьбі, звичайно стає банкрутом.

Оцінка фінансового становища підприємства здійснюється на підставі даних бухгалтерського балансу, а також "Звіту про фінансові результати і їхнє використання".

На стадії попередньої оцінки платоспроможності формується первісне подання про діяльності підприємства, виявляються зміни в складі майна підприємства і їхніх джерел; установлюються взаємозв'язки між показниками. Із цією метою визначають співвідношення окремих статей активу й масиву балансу, їхня питома вага в загальному підсумку (валюті) балансу; розраховують суми відхилень у структурі основних статей балансу в порівнянні з попереднім періодом [22, с. 105].

При цьому загальна сума зміни валюти балансу розчленовується на складові частини, що дозволяє зробити попередні висновки про характер зрушень, що мали місце, у складі активів, джерелах їхнього формування і їхньої взаємної обумовленості. Так, у процесі попереднього аналізу зміни обсягу нерухомого майна й поточних (оборотних) засобів розглядаються у зв'язку зі змінами в зобов'язаннях підприємства.

1.2 Основні методи аналізу фінансового стану підприємства

Серед фінансових проблем підприємств, мабуть, немає іншої, яка б так часто розглядалась науковцями й практиками та здавалась їм такою простою, як аналіз і оцінка фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансового стану підприємства являє собою глибоке, науково обґрунтоване дослідження фінансових ресурсів у єдиному виробничо-торговельному процесі. Завданнями фінансового стану господарюючого суб'єкта є:

- виявлення рентабельності й фінансової стабільності;

- вивчення ефективності використання фінансових ресурсів;

- установлені положення господарюючого суб'єкта на фінансовому ринку й кількісний вимір його фінансової конкурентноздатності;

- оцінка ступеня виконання планових фінансових заходів, програм, плану фінансових показників;

- оцінка заходів, розроблених для ліквідації виявлених недоліків і підвищення віддачі фінансових ресурсів. [38, с. 146]

Основний принцип аналітичного читання фінансових звітів - це дедуктивний метод, тобто від загального до частки. Але він повинен застосовуватися багаторазово. У ході такого аналізу як би відтворюється історична й логічна послідовність господарських фактів і подій, спрямованість і чинність впливу їх на результати діяльності.

Практика фінансового аналізу вже виробила основні види аналізу (методику аналізу) фінансових звітів. Серед них можна виділити 6 основних методів:

· горизонтальний (тимчасовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

· вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому;

· трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів й індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренда формують можливі значення показників у майбутньому, і отже, ведеться перспективний прогнозний аналіз;

· аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відносин між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників;

· порівняльний (просторовий) аналіз - це як внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками підприємства, філій, підрозділів, цехів, так і міжгосподарський аналіз показників даного підприємства в порівнянні з показниками конкурентів, зі середньо галузевими й середніми господарськими даними;

· факторний аналіз - аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник за допомогою детермінованих або стохастичних прийомів дослідження. Причому, факторний аналіз може бути як прямим (властиво аналіз), коли аналіз дроблять на складові частини, так і зворотним, коли становлять баланс відхилень і на стадії узагальнення підсумують всі виявлені відхилення фактичного показника від базисного за рахунок окремих факторів.

Результати фінансового стану організації становлять інтерес для різних категорій аналітиків: управлінського персоналу, представників фінансових органів, аудиторів, податкових інспекторів, працівників банківської системи, кредиторів і т.п. Оцінка результатів діяльності, як правило, здійснюється в рамках фінансового аналізу. Основною інформаційною базою такого аналізу служить бухгалтерська (фінансова) звітність.

Методика аналізу фінансової звітності ґрунтується на знанні й розумінні:

- економічної природи статей звітності;

- змісту основних аналітичних взаємозв'язків звітних форм;

- обмежень, властивому балансу й супутнім звітним формам;

Економічна природа статей звітності. Звітність містить десятки показників, багато хто з яких є комплексними. Безумовно, що вирішує передумовою якісного аналізу фінансового стану комерційної організації є розуміння економічного змісту кожної статті, її значимості в структурі звітної форми [22, с. 128].

Основні аналітичні взаємозв'язки фінансової звітності. Звітність являє собою комплекс взаємопов'язаних показників. Суть взаємозв'язку складається у взаємному доповнені звітних форм, їхніх розділів і статей. Тут необхідно виділити два аспекти.

По-перше, логіка побудови звітності визначається насамперед необхідністю дати розгорнуту характеристику економічного й фінансового потенціалу організації й ефективності його використання.

По-друге, багато балансових статей комплексні. Тому ряд показників балансу, найбільш істотних для оцінки майнового й фінансового становища організації, розшифровується в супутніх звітних формах [15, с. 88].

Бухгалтерський баланс є найбільш інформативною формою для аналізу й оцінки фінансового стану підприємства. Уміння читання бухгалтерського балансу дає можливість:

- проаналізувати ліквідність і платоспроможність;

- простежити фінансову стабільність;

- проаналізувати ділову активність;

- проаналізувати рентабельність.

Значення бухгалтерського балансу таке важливе, що аналіз фінансового стану нерідко називають аналізом балансу. Основні напрямки аналізу для реальної оцінки фінансово-господарської діяльності підприємства:

1. Аналіз фінансового стану на короткострокову перспективу полягає в розрахунку показників оцінки задоволеності структури балансу.

2. Аналіз фінансового стану на довгострокову перспективу досліджує структуру засобів, ступінь залежності організації від інвесторів і кредиторів.

Для оцінки реальних аналітичних можливостей необхідно знати обмеження інформації, представленої в балансі:

1. Баланс історичний по своїй природі: він фіксує сформовані до моменту його складання підсумки господарських операцій.

2. Баланс відбиває статус-кво в засобах організації, тобто відповідає на запитання, що являє собою організація на даний момент, але не відповідає на запитання, у результаті чого зложилося таке положення.

3. Одне з істотних обмежень балансу - закладений у ньому принцип використання цін придбання. Всі основні й оборотні кошти оцінюються за поточними цінами їхнього придбання, що в умовах інфляції, росту цін, низкою оновлення основних засобів істотно спотворює реальну оцінку майна в цілому.

Таким чином, можна сформулювати роль фінансової звітності у фінансовому аналізі: різні групи користувачів цієї звітності домагаються одного загального завдання - провести аналіз фінансового стану підприємства й на його основі досягти поставлених цілей:

- керівники одержують подання про місце свого підприємства в системі аналогічних підприємств, правильності обраного стратегічного курсу, порівняльних характеристик ефективності використання ресурсів і прийнятті рішень найрізноманітніших питань по керуванню підприємством;

- аудитори одержують підказку для вибору правильного рішення в процесі аудитування, планування своєї перевірки, виявлення слабких місць у системі обліку й зон можливих навмисних і ненавмисних помилок у зовнішній звітності клієнта;

- аналітики визначають напрямку фінансового аналізу.

1.3 Поняття, порядок розробки та класифікація інвестиційних проектів

Розвиток економіки будь-якої країни базується на реалізації інвестиційних проектів, які забезпечують процес розширеного відтворення, створюють нові вартості, робочі місця, новий виробничий і споживчий потенціал.

Залежно від конкретної мети існує ряд визначень терміна "проект", у тому числі, це:

* деякий захід із заздалегідь визначеною мстою, досягнення якої означає завершення проекту;

* окремий захід із визначеними цілями, що часто містять вимоги щодо часу, вартості і якості результатів, що досягаються;

* це одноразова сукупність завдань і дій, яка має характерні ознаки:

* чіткі цілі, які повинні бути досягнені з одночасним виконанням ряду технічних, економічних та інших вимог;

* внутрішні та зовнішні взаємозв'язки операцій, завдань і ресурсів, які потребують чіткої координації в процесі виконання проекту;

* визначені строки початку і закінчення проекту;

* обмежені ресурси;

* певна міра унікальності мети проекту, умов здійснення;

* неминучість різних конфліктів.

На практиці поняття проекту найчастіше застосовується в локальному розумінні: технічний та робочий проект, проект організації будівництва та виробництва робіт тощо. Тому, щоб не було плутанини у поняттях, необхідно визначити, що проект, пов'язаний із реалізацією повного циклу інвестицій (від вкладення капіталу до здавання його в експлуатацію та одержання прибутку), краще назвати інвестиційним.

Інвестиційний проект - це системно обмежений і закінчений комплекс заходів, документів і робіт, фінансовим результатом якого є прибуток (дохід), матеріально-речовим результатом - нові або реконструйовані основні фонди (комплекси об'єктів), або придбання та використання фінансових інструментів чи нематеріальних активів з подальшим отриманням доходу чи соціального ефекту.

Тобто, під інвестиційним проектом слід розуміти сферу діяльності з утворення або зміни технічної, економічної або соціальної систем, а також розробку нової структури управління або програми науково-дослідних робіт. Отже, інвестиційні проекти є дійовим фактором розвитку національної економіки.

Найчастіше інвестиційний проект - це об'єкт реального інвестування, який може бути представленим у вигляді інвестицій:

- у підвищення ефективності виробництва. Їх метою є, насамперед, створення умов для зниження витрат фірми за рахунок удосконаленішого обладнання, навчання персоналу або переміщення виробничих потужностей у регіони з вигіднішими умовами виробництва.

- у розширення виробництва. Завданням такого виду інвестування є розширення можливостей випуску товарів для ринків, що раніше сформувалися, в рамках вже існуючих виробництв.

- у створення нових підприємств. Такі інвестиції забезпечують створення зовсім нових підприємств, які будуть випускати товари, що раніше не виготовлялися фірмою, або дозволять фірмі вжити спробу виходу з товарами, що вже раніше випускалися, на нові для неї ринки.

- заради задоволення вимог державних органів управління. Цей різновид інвестиції стає необхідним у разі, коли фірма опиняється перед необхідністю задовольнити вимоги влади в частині або екологічних стандартів, або безпеки продукції, або інших умов діяльності, які не можуть бути забезпечені лише за рахунок вдосконалення менеджменту.

Зважаючи на таку класифікацію, інвестиційний проект може існувати в формі:

а) нульового проекту - який передбачає утворення нового виробництва;

б) реконструкції - впровадження передових технологій без зміни профілю підприємства;

в) реабілітації (перепрофілювання) діючого підприємства.

Незалежно від виду та форми, змістом реальних інвестиційних проектів є заходи щодо проектування, будівництва, придбання технології та обладнання, підготовку кадрів тощо, направлених на утворення нового або модернізацію діючого виробництва товарів (продукції, робіт, послуг) з метою одержання економічної вигоди. Це не лише система організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, необхідних для здійснення будь-яких дій, але й заходи (діяльність), які передбачають їх виконання для досягнення конкретних цілей.

Таким чином, кожен проект у будь-якому випадку має містити такі складові:

* проектні матеріали;

* учасники та дії, які виконуються ними;

* організаційно-економічний механізм реалізації проекту (взаємодія учасників);

* організаційні, операційні і часові рамки.

Проектні матеріали:

1) Офіційні документи, обов'язкові при проектуванні об'єктів капітального будівництва (проектна документація), у тому числі:

- ТЕО проекту будівництва підприємства, будівель, споруд;

- проект будівництва підприємства, будівель, споруд;

- обґрунтування інвестицій в будівництво підприємства, будівлі чи споруди;

- бізнес-план, що подається в певній формі в складі заявки на участь в конкурсному розподілі централізованих інвестиційних ресурсів.

2) Додаткові матеріали, що розроблюються учасниками інвестиційного проекту при експертизі цих проектів і підготовці до реалізації проектів.

Вихідна інформація про проект міститься у проектних матеріалах. Для того, щоб проектні матеріали могли бути використані при оцінці проекту, його аналізі та експертизі необхідно, щоб в них містилися такі відомості:

1) опис складу учасників;

2) опис дій, які необхідно виконати з вказівкою визначених обсягів, строків та виконавців;

3) інформація про підприємства-учасники;

4) інформація про продукцію, що буде вироблятися, у тому числі, відмінність від тої, що присутня на ринку;

5) інформація про кон'юнктуру продукції, що буде вироблятися, а також про необхідні ресурси;

6) обґрунтування допустимості в проекті містобудівних, архітектурних, інженерних, технологічних та інших рішень, відомості про наявність вихідної дозвільної інформації;

7) обґрунтування можливості укомплектування підприємства спеціалістами необхідної професії і кваліфікації в період реалізації проекту;

8) інформація про екологічні та соціальні наслідки реалізації проекту;

9) обґрунтування юридичної допустимості проекту;

10) обґрунтування комерційної реалізації проекту;

11) відносини місцевої адміністрації до реалізації проекту;

12) обґрунтування прийнятих у проекті цін на продукцію, що виробляється, роботи та послуги;

13) опис організаційно-економічного механізму реалізації проекту, у т. ч. перелік необхідних заходів державної підтримки;

14) розрахунки й обґрунтування результатів і витрат для кожного учасника проекту, а також для сторонніх економічних суб'єктів, інтересів яких торкаються в процесі реалізації проекту;

15) обґрунтування економічної доцільності реалізації проекту для його учасників народного господарства загалом й окремих регіонів, зокрема;

16) умови припинення реалізації проекту.

Учасник інвестиційного проекту - це особа (фізична або юридична), яка зобов'язана виконати відповідну дію у випадку, коли вона прийме рішення про участь в реалізації проекту. Інтереси учасника повинні враховуватися при реалізації проекту. До них можуть входити: інвестори, фінансові установи, підрядчики, постачальники обладнання, гуртові покупці продукції та ін. До складу учасників також можуть входити державні та комунальні установи.

До дій, що виконують учасники проекту, варто віднести здійснення інвестицій і виробництво продукції (надання послуг чи виконання робіт, разом із будівельно-монтажними), продаж чи покупку цінних паперів. Сюди належить також операції з надання (погашення) позик, продажу чи покупки товарів учасником проекту.

Організаційно-економічний механізм реалізації проекту - це форма взаємодії учасників проекту.

Організаційно-економічний механізм містить:

- Нормативні документи, на основі яких здійснюється взаємодія учасників.

- Зобов'язання, що приймаються учасниками у зв'язку зі здійсненням спільних дій з реалізації проекту, гарантії таких зобов'язань і санкції за їх порушення.

- Умови фінансування інвестицій, а також заходи із взаємної фінансової, організаційної або іншої підтримки.

- Особливі умови обороту продукції та ресурсів між учасниками, цін для взаємних розрахунків, товарне кредитування, безкоштовне передавання основних засобів у постійне або тимчасове користування.

- Система управління реалізацією проекту, що забезпечує відповідну синхронізацію діяльності учасників, захист інтересів кожного із них і своєчасне коригування подальших дій.

- Основні особливості облікової політики кожного підприємства-учасника.

Операційні рамки проекту характеризуються складом учасників та їх діями. Різноманітні дії, передбачені проектом, можуть відображатися у проектних матеріалах і розрахунках ефективності з різною мірою деталізації.

Часові рамки характеризуються періодом реалізації проекту та його розбиттям на окремі інтервали часу, кроки.

Період реалізації проекту - відрізок часу, протягом якого здійснюються передбачені в проекті дії.

Враховуючи основні риси інвестиційних проектів, їх класифікують за такими ознаками, див. табл. 1.

Таблиця 1 - Класифікація інвестиційних проектів

Ознаки класифікації проектів	Обсяг інвестицій	- великі - середні - дрібні
	Напрями інвестування	- промислові (реальні) - фінансові - інноваційні (венчурні) - галузеві - регіональні - національні - міжнародні
	Тип доходів	- дохід від скорочення витрат - дохід від розширення - дохід від нових ринків збуту - дохід від нових сфер бізнесу - дохід від зниження ринку виробництва та збуту - соціальний ефект
	Тип відношень	- незалежність - альтернативність - компліментарність - заміщення
	Тип грошового потоку	- ординарний - неординарний
	Рівень ризику	- поза ризикові - з мінімальним ризиком - з середнім ризиком - високо ризиковані
	Форма власності	- державні - індивідуальні - колективні - спільні

Однак, деякі з наведених характеристик при класифікації проектів не є абсолютними, і певною мірою, достатньо умовні. Зокрема, розподіл проектів за обсягом необхідних інвестицій залежить від розмірів компанії, бо очевидно, що в великій фінансово-промисловій групі та невеликому заводі з виробництва меблів критерії для великих та малих інвестиційних проектів різні.

ліквідність актив фінансовий капітал

2. Оцінка ефективності діяльності будівельного підприємства

2.1 Оцінка стану активів та фінансових ресурсів підприємства

Активи підприємства -- це все те, що має вартість, належить підприємству і відображається в активі бухгалтерського балансу. В активі балансу відображається інформація про розміщення капіталу, про вкладення його в конкретне майно, матеріальні цінності, про витрати підприємства, готову продукцію, про залишки вільної готівки.

Кожному виду розміщеного капіталу відповідає певна стаття.

В активі балансу статті капіталу розміщені залежно від ступеня їх ліквідності (швидкості перетворення на готівку). За цією ознакою розрізняються іммобілізовані активи (статті розділу І активу балансу), мобільні активи (статті розділів ІІ та ІІІ активу балансу).

Іммобілізовані активи -- це основний капітал, мобільні активи -- це поточні активи, або оборотний капітал.

Оборотний капітал може знаходитись у сфері виробництва (запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів) та у сфері обігу (готова продукція на складах та відвантажена покупцям, засоби в розрахунках, короткострокові фінансові вкладення, готівка в касі, на розрахунках у банку тощо), тобто оборотний капітал може функціонувати в грошовій і матеріальній формах.

Розміщення засобів підприємства має велике значення у фінансовій діяльності і підвищенні її ефективності. Від того, які асигнування вкладені в основні та оборотні засоби, скільки їх знаходиться у сфері виробництва і в сфері обігу, в грошовій та матеріальній формі, значною мірою залежать результати виробничо-фінансової діяльності і відповідно фінансовий стан підприємства.

Детальний аналіз цього питання дає можливість установити, якою мірою підприємство може спиратися на власні кошти і скільки треба позичити, а також наскільки ефективно використовуються власні й позичені кошти [16].

З даних аналітичної таблиці 2, яка аналізує структуру та динаміку активів, можна зробити наступні висновки.

Таблиця 2 - Аналіз структури та динаміки активів підприємства

Показники	2010р.	2011р.	2012р.	Відхилення (+, -)
				2011-2010	2012-2011
1.Основні засоби і необоротні активи, тис. грн.	343,9	3020,6	3113,0	+2676,7	92,4
У % до майна	17,99	28,58	27,62	+10,59	-0,96
2.Оборотні активи, тис. грн.	1567,1	7548,1	8155,8	+5981,0	+607,7
У % до майна	82,01	71,42	72,38	-10,59	+0,96
2.1.Запаси, тис. грн.	780,4	3439,3	4188,8	+2658,9	+749,5
У % до оборотного капіталу	49,79	45,57	51,36	-4,22	+5,79
2.2.Дебіторська заборгованість, тис. грн.	716,3	3982,8	3722,5	+3266,5	-260,3
У % до оборотного капіталу	45,71	52,77	45,65	+7,06	-7,12
2.3.Грошові кошти, тис. грн.	70,4	126,0	244,4	+55,6	+118,4
У % до оборотного капіталу	4,49	1,67	2,99	-2,82	+1,32
Усього майна (валюта балансу), тис. грн.	1911,0	10568,7	11269,6	+8657,7	+700,9

Рисунок 2 - Динаміка необоротних та оборотних активів

Аналізуючи активи підприємства можна сказати, що загальна сума активів зростає щороку. В 2011 році в порівнянні з 2010 роком загальна сума активів зросла на 8657,7 тис. грн., а в 2012 році в порівнянні з 2011 роком на 700,9 тис. грн.

Таке зростання зумовлене зростанням оборотних активів відповідно на 5981,0 тис. грн. та 607,7 тис. грн., а необоротні активи в 2011 та 2012 роках відповідно на 2676,7 тис. грн. та 92,4 тис. грн. Загалом така ситуація позитивна для підприємства, але необхідно проаналізувати структуру оборотного капіталу, щоб з'ясувати завдяки чому відбувається збільшення.

Проаналізувавши структуру активів можна сказати, що оборотні активи займають найбільший відсоток в загальній сумі активів і їх доля зростає на протязі 2010р., 2011р. та 2012 р. і становить відповідно 82,01%, 71,42% та 72,38%. Що стосується необоротних активів, то їх доля відповідно складає 17,99%, 28,58% та 27,62%.

Рисунок 3- Структура та динаміка оборотних активів

Для повного аналізу активів необхідно проаналізувати структуру оборотних активів підприємства, тому що саме від правильно сформованої структури оборотного капіталу буде залежати ефективна діяльність підприємства та його прибутковість.

Аналізуючи оборотні активи підприємства можна зауважити, що майже всю сукупність їх становить дебіторська заборгованість та запаси. Дебіторська заборгованість складає в загальній сумі оборотних активів в 2010 році 45,71%, в 2011 році 52,77%, а в 2012 році 45,65%. Запаси складають в загальній сумі оборотних активів в 2010 році 49,79%, в 2011 році 45,57%, а в 2012 році 51,36%. Майже всі активи сконцентровані в дебіторській заборгованості та запасах. Це небезпечно для підприємства і необхідно проводити відповідну політику управління активами.

Дане положення підтверджує становище грошових коштів на підприємстві, які в 2011 році в порівнянні з 2010 роком зменшилися на 2,82 тис. грн., а в 2012 році в порівнянні з 2011 роком збільшилися на 1,32 тис. грн.

Виходячи з вище сказаного можна зробити висновки, що на даний момент підприємству необхідно звернути увагу на стан дебіторської заборгованості та розробити ефективну політику по роботі з дебіторами.

Інформація, яка наводиться в пасиві балансу, дає змогу визначити зміни в структурі власного і позикового капіталу, перманентного (постійного) і змінного; розмір залучених в оборот довгострокових і короткострокових позикових коштів. Пасив показує, звідки взялися кошти і кому підприємство за них зобов'язане.

Фінансовий стан підприємства в багатьох випадках залежить від того, які кошти має підприємство, звідки вони взялися і куди вкладені.

Велике значення для самостійності і незалежності підприємства має власний капітал. Якщо частка власного капіталу більша, то для кредиторів та інвесторів це краще, оскільки в них є впевненість щодо повернення своїх вкладень. Чим більша частка власного капіталу і менша -- позикового, тим менший фінансовий ризик. Але, як показує практика, ефективність використання позикового капіталу більша, ніж ефективність використання власного. Це пояснюється рядом причин:

1) для того, щоб взяти позикові кошти, позичальник обов'язково повинен змістовно обґрунтувати мету. Таким чином, позикові кошти беруться з визначеною метою і сам момент отримання позикових коштів означає, що позичальник (господарюючий суб'єкт) добре продумав це питання і впевнений у досягненні своєї мети та у поверненні боргу;

2) позикові кошти беруться під певний процент, тому у позичальника ще більше підвищується відповідальність перед кредиторами за повернення боргу;

3) якщо кредитором виступає банк, то він постійно контролює витрачання позикових коштів на визначену мету і хід роботи господарюючого суб'єкта щодо виконання поставленої мети;

4) юридичне оформлення документів про надання позикових коштів означає юридичну відповідальність; надання цих коштів на певний термін означає повернення їх у встановлений строк;

5) у разі недосягнення поставленої мети господарюючий суб'єкт може просто «проїсти» свій власний капітал і нічим не ризикувати, крім того, що стане біднішим. У випадку недосягнення поставленої мети за рахунок «проїдання» позикових коштів власник може стати банкрутом і навіть втратити свої особисті заощадження, квартиру, автомобіль тощо.

Таблиця 3 - Аналіз структури та динаміки фінансових ресурсів

Показники	2010р	2011р	2012р	Відхилення (+, -)
				2011-2010	2012-2011
1.Власний капітал, тис. грн.	31,0	-213,5	-3284,3	-244,5	-3070,8
У % до майна	1,62	-2,02	-29,14	-3,64	-27,12
2.Позичені кошти, тис. грн.	1880	10781,7	14543,1	+8901,7	+3761,4
У % до майна	98,38	102,02	129,14	+3,64	+27,12
2.1 Короткострокові кредити, тис. грн.		5500,0	8567,4	+5500,0	+3067,4
У % до позичених коштів		51,01	58,91	+51,01	+7,9
2.2 Кредиторська заборгованість, тис. грн.	1880	5281,7	5975,7	+3401,7	+694,0
У % до позичених коштів	100,0	48,99	41,09	-51,01	-7,9
Усього майна (валюта балансу)	1911	10568,7	11269,6	+8657,7	+700,9

Як вже зазначалося і при аналізі активів, сума фінансових ресурсів збільшується на протязі трьох років. В 2011 році в порівнянні з 2010 роком загальна сума фінансових ресурсів зросла на 8657,7 тис.грн., а в 2012 році в порівнянні з 2011 роком на 700,9 тис.грн. Це відбувається завдяки збільшенню позичених коштів. На підприємстві відбувається в 2011 році зниження власного капіталу за рахунок збільшення нерозподіленого збитку підприємства, а в 2012 році нерозподілений збиток зменшується, але не на стільки, щоб власний капітал став позитивний.

Рисунок 4 - Динаміка складу поточних зобов'язань підприємства

Власний капітал на протязі двох років має від'ємне значення, а саме збитки в 2011 році складають 213,5 тис. грн., а в 2012 році становлять 3284,3 тис. грн., але в 2010 році значення власного капіталу було позитивним в сумі 31 тис. грн.

Доцільно окремо вивчати наявність, склад і структуру кредиторської заборгованості, частоту і причини створення простроченої кредиторської заборгованості.

В цілому за три роки кредиторська заборгованість зросла, що негативно характеризує підприємство. В 2011 році в порівнянні з 2010 роком сума зросла на 3401,7 тис. грн., а в 2012 році в порівнянні з 2011 роком на 694 тис. грн. Найбільше зростання в поточних зобов'язаннях відбулося в короткострокових кредитах банку відповідно на 5500 тис. грн. та 3067,4 тис. грн. Керівництву треба звернути увагу на високий рівень кредиторської заборгованості та короткострокові кредити банків, тому що підприємство повністю залежить від зовнішнього капіталу, що може призвести до банкрутства підприємства.

2.2 Аналіз ліквідності й платоспроможності підприємства

Підприємство буде ліквідним, якщо його поточні активи перевищуватимуть короткострокові зобов'язання. Підприємство може бути ліквідним у більшій чи меншій мірі. Якщо на підприємстві оборотний капітал складається в основному з коштів (грошей) та короткострокової дебіторської заборгованості, то таке підприємство вважають ліквіднішим, ніж те, де оборотний капітал складається в основному із запасів. Для оцінки реального рівня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу. Аналіз ліквідності підприємства передбачає два такі етапи: складання балансу ліквідності; розрахунок та аналіз основних показників ліквідності.

Аналізу ліквідності підприємства є розрахунок та аналіз основних показників ліквідності. Вони застосовуються для оцінки можливостей підприємства виконати свої короткострокові зобов'язання. Показники ліквідності дають уявлення не тільки про платоспроможність підприємства на конкретну дату, а й у випадках надзвичайних ситуацій.

Ліквідність підприємства, як відомо, можна оперативно визначити за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Коефіцієнти ліквідності можуть бути різними за назвою, але сутність їх в основному однакова як на українських підприємствах, так і в зарубіжних фірмах та компаніях.

Існують такі основні показники ліквідності:

1. Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покриття, коефіцієнт поточної ліквідності) дає загальну оцінку платоспроможності підприємства і розраховується за формулою:

Кз.л. = (А1+А2+А3):(П1+П2).

Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Логіка цього показника полягає в тому, що підприємство погашає короткострокові зобов'язання в основному за рахунок поточних активів. Отже, якщо поточні активи перевищують поточні зобов'язання, підприємство вважається ліквідним. Розмір перевищення задається коефіцієнтом покриття. Значення цього показника залежить і від галузі, і від виду діяльності. У європейській обліково-аналітичній практиці наводиться критичне мінімальне значення цього показника. Визнано, що поточні активи повинні вдвічі перевищувати короткострокові зобов'язання.

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності -- цей коефіцієнт за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тільки він обчислюється для вужчого кола поточних активів, коли з розрахунку виключено найменш ліквідну їх частину -- виробничі запаси. Він обчислюється так:

Кшл = (А1 + А2) : (П1 + П2).

Матеріальні запаси виключаються не стільки тому, що вони менш ліквідні, а, головне, через те, що кошти, які можна одержати в разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за витрати на їхню закупівлю. За умов ринкової економіки типовою є ситуація, коли за ліквідації підприємства одержують 40% і менше від облікової вартості запасів. «Розумним» коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1:1. Практично багато підприємств мають нижчий коефіцієнт швидкої ліквідності (наприклад, 0,5-0,7), тому для оцінки їх фактичної ліквідності треба проаналізувати тенденції зміни цього показника за певний період.

3. Коефіцієнт абсолютної визначається за формулою:

Кабс. лік.= (А1):(П1+П2).

Цей коефіцієнт показує, яку частину короткострокових позикових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно.

Аналіз показників ліквідності підприємства представлена в табл.2.3. Аналізуючи ліквідність підприємства на основі показників ліквідності можна сказати, що підприємство неліквідне і неплатоспроможне. Загальний показник ліквідності (коефіцієнт покриття) не відповідає нормативному значенню і становить в 2010 році 0,83, в 2011 році становить 0,7, а в 2012 році складає 0,56. Це говорить про те, що у підприємства недостатньо активів для погашення своїх поточних зобов'язань.

Таблиця 4 - Аналіз показників ліквідності підприємства

Показники	Норматив	2010р	2011р	2012р	Відхилення (+, -)
					2011-2010	2012-2011
Коефіцієнт покриття	2-2,5	0,83	0,70	0,56	-0,13	-0,14
Коефіцієнт швидкої ліквідності	0,5-0,7	0,42	0,38	0,27	-0,04	-0,11
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,2	0,03	0,01	0,02	-0,02	+0,01

Рисунок 5 - Динаміка показників ліквідності підприємства

Аналізуючи коефіцієнт швидкої ліквідності можна сказати, що він теж не відповідає нормативному значенню. Даний показник в 2010 році становить 0,42, в 2011 році складає 0,38, а в 2012 році становить 0,27. Даний показник, як видно з розрахунків на протязі трьох років знижується.

Провівши аналіз коефіцієнта абсолютної ліквідності можна сказати, що цей показник теж нижчий за нормативне значення. В 2010 році він склав 0,03, в 2011 році він зменшився на 0,02 і склав 0,01, а в 2012 році даний показник збільшився на 0,01 і становить 0,02, хоча це все ж нижче норми.

Загалом, щодо показників ліквідності підприємства можна сказати, що підприємство неліквідне та неплатоспроможне. У підприємства недостатньо оборотних активів на підприємстві, щоб при необхідності негайно погасити свої зобов'язання та ефективно продовжувати свою діяльність. Тому, якщо підприємство негайно не впровадить відповідні заходи щодо подолання даної ситуації, то підприємство може стати банкрутом.

Після аналізу ліквідності та платоспроможності підприємства доцільно було б розглянути і дослідити фінансову стійкість підприємства, то б то на скільки підприємство залежить від залученого капіталу.

2.3 Дослідження показників фінансової стійкості підприємства

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є стабільність його виробничо-господарської діяльності у довгостроковій перспективі. Стабільність діяльності кожного підприємства пов'язана із загальною структурою капіталу, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів. Справа у тому, що багато фірм віддають перевагу вкладанню у справу мінімуму власних коштів, а фінансувати його за рахунок грошей, взятих в борг. А маючи стабільну фінансову структуру власних коштів, підприємство має можливість притягувати до себе інвесторів.

Поточна фінансова стійкість, як і в довгостроковому плані, характеризується співвідношенням власних і залучених коштів. Потрібно відмітити, що даний показник дає лише загальну оцінку фінансової стійкості. У світовій і вітчизняній обліково-аналітичній практиці розроблено систему показників, що характеризують фінансову стабільність підприємства. Ці показники поділяють на два класи.

До першого класу відносять показники зі встановленими нормативними значеннями (показники ліквідності та платоспроможності); до другого класу - показники, без установлених нормативних значень (показники рентабельності, ефективності управління, ділової активності).

Фінансову стійкість підприємства тісно пов'язано із перспективною його платоспроможністю. Її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу.

Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об'єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства:

1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) -- коли власні оборотні кошти забезпечують запаси й витрати;