Розробка інвестиційного проекту підвищення ефективності діяльності будівельного підприємства

2) нормально стійкий фінансовий стан -- коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами;

3) нестійкий фінансовий стан -- коли запаси й витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат;

4) кризовий фінансовий стан -- коли запаси й витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство перебуває на межі банкрутства.

Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов'язаннями.

Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на підставі комплексу показників.

Таблиця 5 - Аналіз показників фінансової стійкості підприємства

Коефіцієнт	Норматив	2010р	2011р	2012р	Відхилення (+, -)
					2011-2010	2012-2011
1.Концентрації власного капіталу	> 0,5	1,62	-2,02	-29,14	-3,64	-27,12
2.Концентрація позичкового капіталу	?0,5	98,38	102,02	129,14	+3,64	+27,12
3.Співвідношення власного та залученого капіталу	> 1,0	0,02	-0,02	-0,23	-0,04	-0,21

Аналізуючи фінансову стійкість підприємства можна сказати, що підприємство фінансово не стійке, тому що в 2011 та 2012 роках власний капітал мав від'ємне значення, тому вся діяльність підприємства фінансувалася за рахунок позичкового капіталу.

Це підтверджує показник автономії, який складав відповідно 1,62, -2,02 та -29,14. То б то підприємство цілком залежить від залученого капіталу, це підтверджує показник залежності який на протязі трьох років зростає і становить відповідно 98,38, 102,02 та 129,14 тис. грн.

Це підтверджує попередні висновки, що підприємство знаходиться в кризовому стані, цілком залежить від зовнішніх джерел фінансування і підприємству необхідно негайно розробити відповідні заходи, щоб запобігти процедури банкрутства.

2.4 Оцінка ділової активності підприємства

Фінансове становище підприємства обумовлюється в чималому ступені його діловою активністю. У критерії ділової активності включаються показники, що відображають якісні й кількісні сторони розвитку діяльності госпоргану: обсяг реалізації продукції й послуг, широта ринків збуту продукції, прибуток, показники оборотності активів і пасивів. Тобто дана група показників характеризує, наскільки ефективне підприємство використає свої кошти.

Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті проявляється передусім у швидкості обороту його засобів. Аналіз її полягає у досліджуванні рівнів і динаміки різнобічних фінансових коефіцієнтів оберненості, які є відносними показниками фінансових результатів діяльності господарюючого суб'єкта.

Загальна оберненість усіх засобів складається з часткових показників оберненості окремих елементів цих засобів.

Розглянемо показники, що характеризують ділову активність (табл. 6).

1. Коефіцієнт загальної оберненості капіталу (Коз) обчислюється як відношення виручки від реалізації до середньої вартості загального капіталу за певний період.

2. Коефіцієнт оберненості власного капіталу (Ков) обчислюється як відношення виручки від реалізації до середньої вартості власного капіталу за певний період.

3. Коефіцієнт оберненості залученого капіталу (Козал) обчислюється як відношення виручки від реалізації до середньої вартості залученого капіталу за певний період.

4. Коефіцієнт оберненості дебіторської заборгованості (Кодз) визначається як відношення виручки від реалізації до середньої за період дебіторської заборгованості.

5. Коефіцієнт оберненості кредиторської заборгованості (Кокз) визначається як відношення виручки від реалізації до середньої за період кредиторської заборгованості.

6. Коефіцієнт оберненості поточних активів (Копа) визначається як відношення виручки від реалізації до середньої за період величини поточних активів.

Основні показники ділової активності підприємства розраховані і показані в таблиці 6.

Аналіз ділової активності підприємства говорить на скільки ефективно використовується капітал та активи в діяльності підприємства. Оборотність загального капіталу підприємства знижується на протязі трьох років, саме в 2006 році в порівнянні з 2005 роком вона знизилися на 1,81 оборот, в 2007 році в порівнянні в 2006 році на 0,01 оборот. Це говорить про те, що хоча сума капіталу збільшується, але меншими темпами ніж дохід підприємства.

Таблиця 6 - Аналіз показників ділової активності підприємства

Показники	2010р	2011р	2012р	Відхилення (+, -)
				2011-2010	2012-2011
Коз	0,51	0,86	1,06	+0,35	+0,2
Козал	0,52	0,84	0,82	+0,32	-0,02
Кодз	1,37	2,28	3,19	+0,91	+0,91
Кокз	0,52	1,72	1,99	+1,2	+0,27
Копа	0,63	1,2	1,46	+0,57	+0,26

Рисунок 7- Динаміка показників ділової активності підприємства

Оборотність загального капіталу в 2011 році збільшилася в порівнянні з 2010 роком на 0,35 оберти, що говорить про збільшення погашення боргових зобов'язань на підприємстві. Це підтверджує і показник оборотності кредиторської заборгованості, який теж зріс в 2011 році на 1,2 оборотів.

В 2012 році в порівнянні з 2011 роком оборотність залученого капіталу зменшилася на 0,02 обороти, оборотність кредиторської заборгованості збільшується на 0,27 оберти. Оборотність дебіторської заборгованості також збільшується в 2011 році в порівнянні з 2010 роком на 0,91 оберти і в 2012році збільшується на 0,91 обороти. Але кількість обертів дуже мала для року, це свідчить про низьку ділову активність підприємства.

Збільшення ефективності використання спостерігається і поточних активів, тому що в 2011 році в порівнянні з 2010 роком оборотність поточних активів збільшилася на 0,57 оберти, а в 2012 році в порівнянні з 2011 роком на 0,26 обороти.

З вище сказаного можна зробити висновок, що підприємство не проводить ефективну ділову політику на ринку і оборотність хоча і зростає, але вона має малу величину для такого підприємства. Необхідно розробляти політику управління дебіторською і кредиторською заборгованістю, структурою фінансових ресурсів та активів.

Після проведених розрахунків ліквідності і платоспроможності, фінансової стійкості та ділової активності можна сказати, що підприємство має кризовий стан і в нього всі висновки говорять про те, що підприємство, якщо не змінить свою політику, може стати банкрутом. Для підтвердження прогнозу розрахуємо показники ймовірності банкрутства підприємства.

2.5 Дослідження ймовірності банкрутства підприємства

Під банкрутством (неспроможністю) підприємства розуміється нездатність задовольнити вимоги кредиторів по оплаті товарів, робіт, послуг, включаючи нездатність забезпечити обов'язкові платежі в бюджет, у позабюджетні фонди в зв'язку з незадовільною структурою балансу боржника.

Причини, через які організація може потерпіти банкрутство:

* помилкове визначення місії і стратегії;

* низькі підприємницькі здібності керівництва організації;

* низька кваліфікація управлінського персоналу;

* неадекватний маркетинг;

* висока частка позикового капіталу;

* низька кваліфікація виконавців;

* неадекватність трансакціоних витрат та ін.

Фінансовий аналіз має широкий арсенал засобів для прогнозування можливого банкрутства підприємства і дає можливість заздалегідь обґрунтувати та реалізувати заходи щодо забезпечення виходу підприємства з кризової ситуації.

Аналіз і оцінка структури балансу підприємства проводяться на основі коефіцієнта ліквідності і коефіцієнта забезпеченості власними і оборотними коштами.

Структура балансу підприємства визначається незадовільною, а підприємство неплатоспроможним, якщо задовольняється одна з таких умов:

Коефіцієнт покриття (ліквідності) на кінець звітного періоду є меншим за 2.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами є меншим за 0,1.

Треба, проте, наголосити на тому, що визнання підприємства неплатоспроможним зовсім не означає його негайної ліквідації. Це тільки попередня фіксація стану фінансової нестійкості, а відповідно - потреби забезпечення оперативного контролю за фінансовим станом підприємства і своєчасного вжиття заходів для виведення його з кризи.

За незадовільної структури балансу для перевірки реальної можливості відновлення платоспроможності підприємства розраховують коефіцієнт відновлення платоспроможності строком на 6 місяців за такою формулою:

,

де Кпк, Кпп - значення коефіцієнта покриття на кінець і початок звітного періоду; Кпнр - нормативне значення коефіцієнта покриття; Т - звітний період у місяцях.

Якщо коефіцієнт відношення менший за 1, то це свідчить про те, що підприємство в найближчі 6 місяців не має реальної можливості відновити платоспроможність.

Якщо значення коефіцієнта відновлення є більшим за 1, то це означає наявність у підприємства реальної можливості відновити свою платоспроможність протягом 6 місяців і що можна відкласти рішення про визнання структури незадовільною.

Аналіз коефіцієнта відновлення платоспроможності представлені в формі таблиці.

Таблиця 7 - Аналіз коефіцієнта відновлення платоспроможності

Показник	2011р.	2012р.	Зміна (+,-)
Коефіцієнта відновлення платоспроможності	0,32	0,25	-0,07

Аналізуючи коефіцієнт відновлення платоспроможності можна зробити висновок, що підприємство в найближчі 6 місяців не має реальної можливості відновити платоспроможність. Даний коефіцієнт зменшився на 0,07 одиниць і становить на кінець 2012 року 0,25, а має становити більше одиниці.

Зовнішньою ознакою банкрутства є нездатність підприємства протягом шести місяців із дня настання терміну виконання забезпечувати виконання вимог кредиторів. У практиці бізнесу є ряд ознак, що можуть показувати на можливе погіршення фінансового становища підприємства.

У першу чергу до них можна віднести затримки з наданням звітності, її низька якість, несподівана зміна аудитора, зміни в статтях балансу пасивів і активів, підвищення відносної частки дебіторської заборгованості в активах підприємства, зміна в тенденціях його ліквідності, збільшення заборгованості що служить, акціонерам, фінансовим органам і ін. З появою зазначених ознак необхідно особливо ретельно зіставити дані фінансових звітів фірми з даними за ряд періодів часу і середніх даних по галузі, а також провести конкретний аналіз бухгалтерського балансу підприємства.

При аналізі балансу звертають увагу на показники, що характеризують фінансове становище підприємства:

* здатність підприємства розраховуватися по своїх довгострокових зобов'язаннях;

* здатність підприємства платити по своїх короткострокових зобов'язаннях (рівні ліквідності);

* здатність підприємства утримувати свій фінансовий стан у межах, що рекомендуються ;

* здатність підприємства зберігати своє фінансове становище на високому рівні, що характеризується коефіцієнтом, отриманим на основі розрахунку «Z-рахунка» Е. Альтмана [7, с. 56]:

Проведені дослідження показали, що визначені комбінації відносних показників мають високу здатність характеризувати імовірність швидкого банкрутства того або іншого підприємства. Запропонована Альтманом п'ятифакторна модель прогнозування має вигляд:

Z = 1,2 Коб + 1,4Кнп + 3,3Кр + 0,6Кп + 1,0Ком,

де: Коб - частка оборотних коштів в активах, тобто відношення поточних активів до загальної суми активів. Загальну суму активів варто розглядати як загальну суму майна, тобто суму необоротних і оборотних активів підприємства; Кнп - рентабельність активів, обчислена виходячи з нерозподіленого прибутку, тобто відношення нерозподіленого прибутку до загальної суми активів. Нерозподілений прибуток минулих років варто враховувати разом з нерозподіленим прибутком звітного року. Кр - рентабельність активів, обчислена по балансовому прибутку; Кп - коефіцієнт покриття по ринковій вартості власного капіталу, тобто відношення ринкової вартості акціонерного капіталу (сумарна ринкова вартість акцій підприємства) до короткострокових зобов'язань. В даний час в Україні відсутня інформація про ринкову вартість акцій всіх емітентів, і даний показник не може бути розрахований у своєму щирому варіанті для більшості підприємств.

Деякі економісти рекомендують визначати його як відношення загальної величини активів до загальної суми позикових кошт. На мій погляд, більш правильним є варіант, запропонований Ю.В. Адаєвим [15, с. 68]. Він заміняє ринкову вартість акцій на суму статутного і додаткового капіталу, тому що збільшення вартості активів підприємства приводить або до збільшення його статутного капіталу (збільшення номіналу або додатковий випуск акцій), або до росту додаткового капіталу (підвищення курсової вартості акцій у силу росту їхньої надійності). Однак тоді не враховується можливе коливання курсу акцій під впливом зовнішніх факторів і поводження інвесторів, що можуть розцінити додатковий випуск акцій як наближення їхнього емітента до банкрутства і відмовитися від їхнього придбання, знизивши тим самим їхню ринкову вартість;

Ком - віддача всіх активів, тобто відношення виторгу від реалізації до загальної суми активів.

У залежності від Z прогнозується імовірність банкрутства.

До 1,8 - дуже висока;

від 1,81 до 2,7 - висока;

від 2,8 до 2,9 - можлива;

більш 3,0 - дуже низька.

Точність прогнозу в цій моделі на обрії одного року складає 95%, на два роки - до 83 %, що говорить про достоїнство даної моделі. Недолік цієї моделі укладається в тім, що її, власне кажучи, можна розглядати лише у відношенні великих компаній, що котирують свої акції на біржах. Розглянуте мною підприємство задоволене велике, так що показник для нього можна розрахувати.

Практика застосування «Z-рахунку» при аналізі українських підприємств підтвердила правильність одержуваних значень і необхідність використання цього коефіцієнта.

Таблиця 8 - Оцінка «Z-рахунку»

Коєфіцієнти моделі Альтмана	2010р.	2011р.	2012р.
Коб	0,82	0,71	0,72
Кнп	-0,15	-0,02	-0,15
Кр	-0,32	0,13	0,05
Кп	0,83	0,70	0,56
Ком	0,51	0,86	0,56
Z	0,73	2,50	2,22
оцінка	дуже висока	висока	висока

Рисунок 8 - Динаміка ймовірності банкрутства (по моделі Е. Альтмана)

Аналізуючи запропоновану Альтманом п'ятифакторну модель можна зробити висновок що у підприємства висока ймовірність банкрутства. В 2010 році величина «Z-рахунку» становить 0,73- дуже висока ймовірність банкрутства, в 2011 році показник становить 2,5 і підприємство підпадає під трактову - висока ймовірність банкрутства, а в 2012 році цей показник склав 2,22, це теж підпадає під визначення висока ймовірність банкрутства підприємства.

З вище сказаного можна зробити висновки, що підприємство має негативні сторони діяльності, що розраховані на основі показників, а саме підприємство неліквідне, неплатоспроможне та фінансово нестійке і повільно, але нарощує ділову активність.

Тому необхідно розробити заходи які б прискорили обертання активів та капіталу для вивільнення грошових коштів та покриття своїх зобов'язань. Для цього необхідно розробити ефективну політику управління дебіторської та кредиторської заборгованості, провести маркетингові дослідження для винайдення нових контрагентів, підібрати висококваліфікованих спеціалістів в області фінансового аналізу, розробити політику управління фінансовими ресурсами підприємства, розробити заходи щодо зниження собівартості продукції та інше.

3. Розробка інвестиційного проекту підвищення ефективності діяльності будівельного підприємства

Фінансовий стан підприємства визначається системою показників, які є об'єднаними по різним групам і взаємопов'язані між собою. У зв'язку з цим зміна одного з показників приводить до зміни інших, що дозволяє шляхом перерозподілу засобів підприємства і джерел їх формування досягти покращення фінансового стану підприємства.

Метою розробки фінансової політики підприємства є побудова ефективної системи керування фінансами, спрямованої на досягнення стратегічних і тактичних цілей його діяльності. Відомо, що в сьогоднішніх умовах для більшості підприємств характерна реактивна форма керування фінансами.

Підприємству необхідно враховувати й специфіку власних взаємовідносин з різними господарськими і фінансовими органами.

По-перше, фінансовий стан підприємства пов'язаний із виділенням коштів на формування та поповнення власного капіталу, а також об'єму оборотних активів. По-друге, воно залежить від ступеня дотримання платіжної дисципліни, у відповідності з якою покупці своєчасно розраховуються за придбання продукції, а підприємство проводить розрахунки із кредиторами. По-третє, фінансовий стан багато в чому визначається своєчасністю й повнотою отримання підприємством банківських суд та інших позик. По-четверте, він пов'язаний зі специфікою діяльності підприємства. Так, на фінансовому стані відображається накопичення підприємством зайвих запасів матеріальних цінностей, тобто відбувається різне відволікання цих коштів з господарського обороту. Таким чином, фінансовий стан підприємства залежить не лише від наявності коштів, але й від раціонального їх використання у господарському обороті.

Вибір шляхів покращення фінансово-господарської діяльності підприємства пропонується проводити у наступному порядку.

1. На основі складеного аналітичного балансу визначаються фактичні (розрахункові) величини показників оцінки фінансового стану підприємства. При цьому в залежності від напрямків оцінки можуть розраховуватися як всі показники, так і показники по окремим напрямкам.

2. Проводиться відбір показників, фактичні значення яких нижчі за порогові.

3. Вибрані показники ранжуються по ступеню їх значимості, виходячи з конкретної ситуації, яка склалася на підприємстві, у відповідності до першочерговості вибору напрямків фінансування.

4. Визначаються фактори, які впливають на перший з відібраних і розміщених у пріоритетному порядку показників, і проводиться аналіз напрямку їх дії.

5. Визначаються допустимі зміни величин факторів, що впливають, згідно до напрямку їх дії й враховуються можливі зміни інших показників.

6. Виключаються фактори, зміна величини яких при обставинах, які склалися, недопустима.

7. У випадку позитивного рішення проводиться розрахунок абсолютної величини вибраного фактору для даного показника, значення якого прирівнюється до порогового.

8. Після проведення розрахунків вивчаються можливості виходу на розрахункові значення факторів.

9. У відповідності до отриманої розрахункової величини фактору впливу проводиться перерозрахунок показників, які залишилися, у алгоритм розрахунку яких входить цей фактор.

10. Величини розрахованих показників порівнюються з пороговими і робиться висновок про необхідність пошуку подальших шляхів поліпшення фінансового стану підприємства.

11. Якщо проведені розрахунки не задовольняють рішенню поставленої задачі, то розгляду підлягає наступний фактор впливу и проводяться дії згідно до п. 7-9.

12. У випадку позитивного рішення з ранжованого ряду показників береться наступний и проводяться дії згідно до п. 4-10.

13. При відсутності можливості виходу на розрахункові значення факторів (згідно до п. 7), обирається найбільш прийнятний варіант зміни їх величин (виходячи з конкретних можливостей) й проводиться перерозрахунок показників оцінки.

14. На основі розрахунку робиться висновок про фінансовий стан підприємства й намічується подальша стратегія дій.

Схема розробки фінансової стратегії підприємства щодо підвищення ефективності його діяльності приведена на рис. 9.

Заходи, направлені на поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства, можуть включати в себе:

- вивчення попиту на продукцію, яка випускається, з метою поширення ринку збуту або переорієнтації на випуск іншої продукції;

- аналіз складових собівартості продукції й визначення шляхів її зниження;

- виявлення наднормативних запасів матеріальних цінностей для залучення їх до господарського обороту або реалізації;

- вивчення руху дебіторської заборгованості з метою її зменшення;

- вивчення можливості отримання довгострокових кредитів;

- аналіз складових короткострокової кредиторської заборгованості і можливості її зменшення;

- аналіз складових першочергових платежів з прибутку з метою недопущення нераціональних виплат;

- контроль за фінансовим станом підприємства і дотриманням в розробленої фінансової стратегії.



Рисунок 9 - Схема розробки фінансової стратегії щодо підвищення ефективності діяльності підприємства

В інвестиційній практиці, як правило, необхідно порівнювати суму грошей, що вкладається в проект з сумою грошей, які інвестор сподівається отримати після завершення інвестиційного періоду. Для порівняння суми грошових коштів під час їх вкладання з сумою грошей, яка буде одержана використовують поняття майбутня та теперішня вартість грошей.

Майбутня вартість грошей - це та сума, в яку повинні перетворитись через визначений час, вкладені сьогодні під процент гроші.

Розрахунок майбутньої вартості грошей пов'язаний з процесом нарощування (компаундування) початкової суми.

Нарощування - це збільшення початкової суми грошей шляхом приєднання до неї суми процентних платежів.

Для розрахунку майбутньої вартості грошей використовується формула складних процентів:

FV = P(1+r)n,

де: FV (Future value) - майбутня вартість грошей ; Р (present value)- початкова інвестована сума; r- ставка %, або ставка дохідності; n - кількість періодів, за якими нараховуються проценти; (1+r)n - множник нарощування (компаундування).

Теперішня (сучасна) вартість грошей - це сума майбутніх грошових надходжень, приведених до сучасного моменту з врахуванням процентної ставки, або норми дохідності.

Теперішня вартість грошей розраховується за формулою:

PV = ,

де: PV (present value)- теперішня вартість грошей.

Це найвідоміший і найуживаніший критерій. У літературі зустрічаються й інші його назви: чиста наведена вартість, чиста наведена цінність, дисконтні чисті вигоди.

NPV являє собою дисконтну цінність проекту (поточну вартість доходів або вигід від зроблених інвестицій). NPV - є показником абсолютної ефективності інвестицій.

NPV дорівнює різниці між майбутньою вартістю потоку очікуваних вигод і поточною вартістю нинішніх і наступних витрат проекту протягом усього його циклу.

Для розрахунку NPV проекту необхідно визначити ставку дисконту, використати її для дисконтування потоків витрат та вигод і підсумувати дисконтні вигоди й витрати (витрати зі знаком мінус). При проведенні фінансового аналізу, зазвичай у якості ставки дисконту використовується ціна (вартість) капіталу проекту. В економічному аналізі ставка дисконту являє собою закладену вартість капіталу, тобто прибуток, який міг би бути одержаний при інвестуванні найприбутковіших альтернативних проектів.

Загальне правило прийняття проектів за критерієм NPV: якщо NPV 0, то проект можна рекомендувати для фінансування. Якщо NPV < 0 -- проект не приймається.

Значення NPV = 0 означає, що надходжень від проекту достатньо для того, щоб забезпечити мінімальний рівень дохідності на інвестований капітал, тобто рівно стільки, щоб сплатити власникам капіталу плату за користування ним. Значення NPV > 0 означає, що надходжень від інвестицій вистачить не тільки для розрахунків з кредиторами та засновниками підприємства, але й на збільшення доходів акціонерів, а це, в свою чергу, призводить до зростання вартості акцій цієї компанії. Тому можна говорити про те, що вартість фірми складається з двох часток: 1) вартості активів; 2) вартості “можливостей росту”, тобто проектів з NPV > 0.

Метод IRR - це метод класифікації інвестиційних пропозицій з використанням граничного рівня дохідності інвестицій в активи, який дорівнює ставці дисконту за якою теперішня вартість надходжень від проекту дорівнює теперішній вартості витрат на нього.

Розрахунок IRR проводиться методом послідовних наближень величини NPV до нуля при різних ставках дисконту. Розрахунки проводяться за формулою:

.

На практиці визначення IRR проводиться за допомогою такої формули:

,

де А -- величина ставки дисконту, при якій NPV позитивна; В -- величина ставки дисконту, при якій NPV негативна; а -- величина позитивної NPV, при величині ставки дисконту А; b -- величина негативної NPV, при величині ставки дисконту В.

Індекс прибутковості -- Profitability Index (PI) є відношенням дисконтних вигод до дисконтних витрат. Основна формула розрахунку має такий вигляд:

Критерій відбору проектів полягає в тому, щоб вибрати всі незалежні проекти з коефіцієнтами PI, більшими або рівними одиниці. Якщо РІ > 1, проект ефективний, якщо РІ < 1 -- неефективний.

При застосуванні цього критерію слід пам'ятати, що коефіцієнт PI має такі недоліки:

- може давати неправильні ранжирування за перевагою навіть незалежних проектів;

- не годиться для користування при виборі взаємовиключних проектів;

- не показує фактичну величину чистих вигод.

РІ тісно пов'язаний з NPV. Якщо NPV позитивна, то й РІ > 1, і навпаки.

Будівельне підприємство запропонувало реальний проект будівництво теплонасосної станції потужністю 100 МВт. У рамках реалізації інвестиційного проекту з метою заміщення природного газу місцевим паливом пропонується залучити вторинні теплові ресурси від спалювання доменних газів на металургійному комбінаті ВАТ «Дніпросталь» на потреби гарячого водопостачання і опалення.

Даним напрямком розглядається можливість утилізації скидного тепла оборотної води за допомогою теплонасосної станції, що може забезпечити виробництво теплової енергії на потреби опалення і гарячого водопостачання.

Потреби в споживанні електричної енергії теплонососною станцією в проекті передбачується забезпечити за рахунок когенераційної установки, яка буде встановлена у комплекті із станцією і буде працювати на доменних газах комбінату.

Економічна ефективність проекту забезпечується за рахунок зниження споживання природного газу на існуючих котельнях концерну при використанні теплової енергії від теплонасосної станції.

Потенціал скидного тепла оборотної води на градирнях при погодинних обсягах обороту 18,0 - 20,0 тис.м3 у зимовий період становить до 160 МВт узимку і може досягати до 280 МВт теплової потужності влітку. Мінімальні потреби найближчої котельної в тепловій енергії для опалення становлять у середньому 180 Мвт теплової потужності.

Доцільно розглянути варіант оптимального використання потенціалу скидного тепла для роботи в централізованій системі теплопостачання котельної у базовому режимі.

При цьому, основним джерелом теплової енергії котелня, ТНС використовується для підігріву теплоносія в контурі зворотного трубопроводу і зниження витрати палива теплоцентраллю.

Таблиця 9 - Основні техніко-економічні показники проекту

№	Найменування	Одиниця виміру	Значення
1	Економічні характеристики проекту
1.1	Строк життя проекту	років	15
1.2	Строк реалізації проекту	рік	2016-2020
1.3	Капітальні витрати	тис. грн.	861 190
2	Технічні характеристики проекту
2.2	Загальна теплова потужність ТН станції	МВт	106,6
2.3	Виробництво теплової енергії в рік	т. к. Вт.г/рік	856 464
2.4	Об'єм заміщення газу	тис.м3/рік	117 249
2.5	Об'єм споживання доменного газу	тис.м3/рік	35 280
2.6	Економічний ефект при реалізації проекту (по цінам 2012 р.)	тис. грн.	190 450
2.8	Строк окупності проекту (по цінам 2012 р.)	рік	4,5
3	Показники ефективності
3.1	Коефіцієнт дисконтування	%	7
3.2	Чистий інтегральний дохід	тис. грн.	1 191 484
3.3	Простий строк окупності інвестицій	років	4,3
3.4	Чистий інтегральний дисконтований дохід	тис. грн.	699 297
3.5	Дисконтований строк окупності	років	4,5
3.6	Індекс прибутковості		2,6
3.7	Внутрішня норма рентабельності		1,58

Матеріали звіту включають короткий опис пропонованих варіантів будівництва ТНС, техніко-економічні оцінки ефективності пропонованих варіантів.

Розрахунки ефективності проекту виконані з урахуванням софінансування з використанням механізму «зелених інвестицій». Зведені дані розрахунку ефективності проекту наведені в таблиці 9.

Як видно з таблиці, даний проект є ефективною пропозицією і рентабельним. Якщо керівництво підприємства прийме даний проект, то будівельне підприємство значно поліпшить свої показники діяльності.

Різноманітність показників фінансово-господарської діяльності визначає альтернативність пошуку шляхів її підвищення. При аналізі шляхів підвищення важливо розрізняти вплив зовнішніх та внутрішніх факторів. Такі показники, як ціна продукту і ресурсу, об'єм ресурсів які використовуються та обсяг виробництва продукції, прибутку від реалізації та рентабельності (доходності) продаж, знаходяться між собою в тісному функціональному зв'язку.

Підприємство на сам перед звертає свою увагу на основні показники фінансового стану підприємства, а також на проблеми контролю за змінами промислового виробництва і намагаються знизити роль зовнішнього фактору. Однією з вимог процвітання підприємства являється розширення ринку збуту продукції за рахунок зниження ціни за пропоновані товари. Оскільки цей процес не супроводжується зниженням цін на ресурси, які використовуються у виробництві, то роль дефлятора ціни в формуванні доходності підприємства знижується. Це "природним" шляхом переключає сферу вимог керівництва на контроль за зміненням промислового виробництва, тобто за внутрішніми факторами: зниження матеріалоємності і трудоємкості продукції, підвищення віддачі основних фондів, машин та обладнання.

Резерви збільшення суми прибутку і рентабельності пов'язані з напрямками господарювання підприємства, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів), важливим є детальне значення масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю підприємства.

Головний внутрішній і зовнішній чинники підвищення ефективності діяльності підприємства:

1. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють най статичний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції.

2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої діяльності. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технологічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаженні в часі.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції, раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками. Рівень дизайну має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за вироби відповідної якості. Пропоновані підприємством для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюється діловим мотиваційним механізмом на підприємстві, підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства, що забезпечує необхідну специфікацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримання високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективним для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства. Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах позитивного досвіду.

8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства. Від цього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві. Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності підприємства.

9. Державна економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є:

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства;

в) фінансові інструменти (заходи, стимули);

г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності);

д) ринкова, виробнича і соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

є) програми приватизації державних підприємств;

ж) комерціалізація організаційних структур виробничої сфери.

10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів - організацій. Їхню діяльність треба зосередити на:

а) розв'язання ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем;

б) практичні реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Інші всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємства справляє належний розвиток виробничої інфраструктури.

12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рінях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

а) склад та технічний рівень основних фондів;

б) масштабів виробництва та діяльності;

в) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації.

Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва.

При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.

В умовах найжорсткішої ринкової економіки, сучасний покупець будь-якого товару намагається придбати те, що могло б максимально відповідати його смакам і потребам. При величезному виборі товарів і малому числі покупців саме останнє, диктує загальне поводження на ринку. І виробникам доводиться в умовах зростаючої конкуренції, підбудовуватися під попит.

Для виробництва високоякісної й конкурентноздатної продукції не досить використати старе й не технологічне обладнання. Необхідно застосовувати зроблені лінії виробництва, які допоможуть закріпити успіх на ринку. Але дороге встаткування не завжди під силу придбати виробникові, тому з метою одержання максимальної віддачі, а також згадати теорію "фінансового важеля", рекомендується, у порівняльних межах збільшити запозичення кредиту.

Щоб виконувати термінові платіжні зобов'язання, кожному підприємству потрібно мати у своєму розпорядженні достатній обсяг ліквідних засобів. Якщо їх бракує, підприємство вважається неплатоспроможним. Відновити платоспроможність можна, збільшивши вхідні грошові потоки. Вхідні грошові потоки підприємства класифікують таким чином:

1) виручка від реалізації основної продукції;

2) надходження у вигляді інших операційних доходів;

3) доходи від інвестиційної діяльності;

4) кошти, залучені в результаті емісії корпоративних прав;

5) кошти, залучені на умовах позики;

6) державні дотації та субсидії.

До внутрішніх джерел збільшення грошових надходжень відносять перші три позиції. Можливості підприємства, що перебуває у кризі, скористатися останніми трьома джерелами фінансових ресурсів залежать від суб'єктивних мотивацій та спроможності двох сторін: інвесторів (кредиторів) та власника. Однак насамперед треба розраховувати на власні можливості, тобто на внутрішні джерела збільшення вхідних грошових потоків.

Першим симптомом фінансової кризи на переважній більшості підприємств є зменшення рівня реалізації продукції. І навпаки, досягнення необхідного рівня реалізації продукції є головним критерієм успіху санації суб'єкта господарювання.

У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації і на цій основі досягнення прийнятного рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства, оскільки всі короткострокові заходи щодо поліпшення фінансового стану підприємства втрачають сенс, якщо через дефіцити у сфері збуту продукції підприємство через деякий час знову стає фінансове неспроможним. Саме тому заходи щодо активізації збутової політики підприємства належать до числа найбільш пріоритетних.

Коли йдеться про мобілізацію внутрішньовиробничих санаційних резервів, аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції, виробництво і збут якої є предметом діяльності підприємства. Проте малоймовірно, щоб дії, спрямовані на збільшення виручки від основної реалізації, принесли відчутні результати в короткостроковому періоді.

Розмір виручки від реалізації залежить від двох основних факторів:

1. обсягу реалізованої продукції;

2. ціни одиниці такої продукції.

Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову політику підприємства. Стимулювати збут можна помірним збільшенням цін. Не існує єдиних для всіх підприємств рецептів збільшення обсягів реалізації. Успіх у цій справі залежить під безлічі факторів.

Треба підвищити ціну до рівня собівартості і досягнути рівня беззбитковості. Група санаційних заходів пов'язана зі зміною структури та складу активів балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у складі та структурі пасивів). В рамках реструктуризації активів виокремлюють такі види санаційних заходів:

Мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви -- це частина капіталу підприємства, що ніяк не відбита в його балансі. Розмір прихованих резервів на активному боці балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю.

Приховані резерви мобілізуються такими заходами: реалізацією окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реалізації продукції. Індексацією балансової вартості майнових об'єктів, які не можна реалізувати без порушення нормального виробничого циклу.

Використання зворотного лізингу (господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг).

Звичайно, у середньостроковій та довгостроковій перспективі використовувати основні фонди, узяті у лізинг, підприємству значно не вигідніше, ніж використовувати їх на умовах власності. Крім того, у результаті зворотного лізингу знижується кредитоспроможність підприємства. Проте платоспроможність його відчутно підвищується, що дає змогу розрахуватися з поточними зобов'язаннями та уникнути порушення справи про банкрутство.

Нерідко неплатоспроможне підприємство не має іншого способу відновити ліквідність, аніж вдатися до зворотного лізингу. До того ж це підприємство як збиткове може отримати значну економію на податкових платежах, які супроводжують операцію купівлі-продажу відповідного об'єкта основних фондів.

Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.

Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низько ліквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо). Визначення оптимального обсягу та структури запасів є завданням контролінгу матеріальних потоків.

Слід ураховувати, що надмірні запаси зумовлюють не лише зниження ліквідності підприємства, а й додаткові витрати, зокрема складські чи робочої сили. Окрім того, існує ризик щодо втрати якості чи знецінення певних видів сировини й матеріалів.

Рефінансування дебіторської заборгованості -- це форма реструктуризації активів, що полягає в переведенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо. Одним із факторів, які негативно впливають на фінансовий стан підприємств, зокрема на їх платоспроможність, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості Погашення такої заборгованості є важливим резервом відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі. Тому санаційний менеджмент має докласти всіх зусиль, аби використати цей резерв.

Складність сьогоднішньої ситуації в керуванні підприємством полягає в тому, що в багатьох організаціях працівники бухгалтерської служби не володіють методами фінансового аналізу, а фахівці, ними що володіють, як правило, не завжди вміють читати документи аналітичного й синтетичного обліку. Звідси невміння визначати коло основних завдань, рішення яких необхідно для формування адекватної ринковим умовам системи керування фінансами підприємства, а також шляхів і способів їхнього рішення.

Метою розробки фінансової політики підприємства є побудова ефективної системи керування фінансами, спрямованої на досягнення стратегічних і тактичних цілей його діяльності. Відомо, що в сьогоднішніх умовах для більшості підприємств характерна реактивна форма керування фінансами, тобто прийняття управлінських рішень як реакції на поточні проблеми, або так зване "латання дір".

Однієї із завдань реформи підприємства є перехід до керування фінансами на основі аналізу фінансово-економічного стану з урахуванням постановки стратегічних цілей діяльності організації. Результати діяльності будь-якого підприємства цікавлять як зовнішніх ринкових агентів (у першу чергу, інвесторів, кредиторів, акціонерів, споживачів), так і внутрішніх (керівників підприємства, працівників адміністративно-управлінських структурних підрозділів).

Заставою виживаності й основної стабільності положення підприємства служить його стійкість. На стійкість підприємства роблять впливу різні фактори:

1) положення підприємства на товарному ринку;

2) випуск продукції, що користується попитом,;

3) його потенціал у діловому співробітництві;

4) ступінь залежності те зовнішніх кредиторів і інвесторів;

5) наявність неплатоспроможних дебіторів.

Вищою формою стійкості підприємства є його здатність розвиватися в умовах нестабільного внутрішнього й зовнішнього середовища. Для цього підприємство повинне мати гнучку структуру фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позикові засоби, тобто бути кредитоспроможним.

Великий вплив на фінансову стійкість, також, роблять засобу, додатково мобілізовані на ринку позичкових капіталів. Чим більше коштів може залучити підприємство, тим вище його фінансові можливості, однак зростає й фінансовий ризик - чи здатний буде підприємство своєчасне розплатитися зі своїми кредиторами.

Розрізняються три принципових типи кредитної політики підприємства стосовно покупців продукції - консервативний, помірний і агресивний.

Консервативний (або твердий) тип кредитної політики підприємства спрямований на мінімізацію кредитного ризику. Така мінімізація розглядається як пріоритетна мета в здійсненні його кредитної діяльності.

Здійснюючи цей тип кредитної політики, підприємство не прагне до одержання високого додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції.

Механізмом реалізації політики такого типу є істотне скорочення кола покупців продукції в кредит за рахунок груп підвищеного ризику; мінімізація строків надання кредиту і його розміру; жорсткість умов надання кредиту й підвищення його вартості; використання твердих процедур інкасації дебіторської заборгованості.

Помірний тип кредитної політики підприємства характеризує типові умови її здійснення відповідно до прийнятої комерційної й фінансової практики й орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу.

Агресивний (або м'який) тип кредитної політики підприємства пріоритетною метою кредитної діяльності ставить максимізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, незважаючи на високий рівень кредитного ризику, що супроводжує ці операції.

Механізмом реалізації політики такого типу є поширення кредиту на більше ризиковані групи покупців продукції; збільшення періоду надання кредиту і його розміру; зниження вартості кредиту до мінімально припустимих розмірів; надання покупцям можливості пролонгування кредиту.

Визначаючи тип кредитної політики, варто мати на увазі, що твердий (консервативний) її варіант негативно впливає на ріст обсягу операційної діяльності підприємства й формування стійких комерційних зв'язків, у той час як м'який (агресивний) її варіант може викликати надмірне відволікання фінансових засобів, знизити рівень платоспроможності підприємства, викликати згодом значні витрати по стягненню боргів, а в остаточному підсумку знизити рентабельність оборотних активів і використовуваного капіталу.

4. Охорона праці

Поліпшення умов та охорони праці стає одним з важливих напрямків підвищення матеріального та культурного рівня життя народу, а це, у свою чергу, сприяє зростанню якості та продуктивності праці.

Слід зазначити, що робота на комп'ютері під час виконання виробничих завдань, за умови дотримання вимог нормативних документів.

Основними вимогами до виробничих приміщень з експлуатації електронно-обчислювальних машин є ( ЕОМ) [3]:

- розміщення робочих місць з ПК у підвальних приміщеннях, на цокольних поверхах заборонено;

- площа на одне робоче місце має становити не менше ніж 6,0 м2 , а об'єм не менше ніж 20,0 м3 ;

- приміщення для роботи з ПК повинні мати природне та штучне освітлення відповідно до ДБИ В.2.5-28-2006;

- віконні прорізи приміщень для роботи з ПК мають бути обладнані регульованими пристроями ( жалюзі, завіски, зовнішні козирки);

- приміщення з ПК мають бути оснащені аптечками першої медичної допомоги;

- у приміщеннях з ПК слід щоденно робити вологе прибирання;

- та інші вимоги.

Робота виконана у приміщені площею 10,0 м2:(2,5Ч4) м2. Стіл розташований навпроти вікна. За ним здійснюється виконання дипломної роботи. Біля столу знаходиться ліжко та стілець.

Ліжко розміром: 800 мм висота, 1400 мм ширина та 2045 мм глибина, стіл розміром: 1200 см ширина, 75 см висота і 70 см глибина, комод розміром: 610 мм довжина, 690 мм висота та 390 мм ширина. Шпалери в кімнаті бежевого кольору.

При написанні дипломної роботи використовувалась така електронна техніка: ноутбук Samsung R518 та принтер CANONPIXMA iP2700.

Робочий стіл має простір для ніг заввишки 630 мм, завширшки 520 мм, завглибшки (на рівні колін) 500 мм, на рівні простягнутої ноги - 750 мм.

Робочий стілець підйомно-поворотний, регулюється за висотою, за кутом і нахилом сидіння та спинки і за відстанню від спинки до переднього краю сидіння, поверхня сидіння плоска, передній край - заокруглений.

Регулювання за кожним із параметрів здійснюється незалежно, легко і надійно фіксується.

Висота поверхні сидіння регулюється в межах 400 - 500 мм, а ширина і глибина становить 420 мм. Висота спинки стільця становить 300 мм, ширина - 400 мм.

Стілець має підлокітники завдовжки 350 мм, завширшки 65 мм, що регулюються за висотою над сидінням 240 мм і відстанню між підлокітниками 400 мм, що знижує статичне напруження м'язів верхніх кінцівок.

Поверхня сидіння і спинки стільця напівм'яка з нековзним, повітронепроникним покриттям, що легко чиститься і не електризується.

Екран ноутбука регулюється, під час роботи над дипломною роботою був розташований на відстані 600-700 мм з урахуванням розміру літерно-цифрових знаків і символів.

Клавіатура розташована на поверхні столу на відстані 300 мм від краю. Висота середнього рядка клавіш становить 20 мм. Поверхня клавіатури - матова.[3] Принтер розташований ліворуч від ноутбуку.

До небезпечних виробничих чинників відносять ті, що призводять до травматизму на робочому місці, а до шкідливих - чинники, що призводять до професійним захворювань чи зниження працездатності.

Згідно з [4] на роботу з електронними пристроями впливають такі небезпечні та шкідливі виробничі чинники:

а) фізичні:

- підвищений рівень електромагнітного, рентгенівського, інфрачервоного випромінювання;

- підвищений рівень статичної електрики;

- підвищений рівень запиленості повітря робочої зони;

- підвищений рівень шуму на робочому місці (від вентиляторів, процесорів, принтерів, сканерів та ін.)

- підвищений чи знижений рівень освітленості;

- нерівномірність розподілу яскравості в полі зору;

- ураження електричним струмом;

б) хімічні:

- підвищений зміст у повітрі робочої зони двоокису вуглецю, озону, аміаку, фенолу, формальдегіду;

в) психофізіологічні:

- напруга зору, уваги;

- інтелектуальні та емоційні навантаження; монотонність праці;

Кожен з вище вказаних факторів підрозділяється на окремі структурні елементи. Детальна класифікація наведена в нормативному документі.

Під час роботи над дипломом робились перерви через кожні 20-30 хвилин. Режим відпочинку складався з:

1) вправ для очей: закривання та поступове відкриття очей, напружуючи очні м'язи, колові рухи очима з фіксуванням погляду додолу-вліво-вгору-вправо-додолу, швидкого моргання;

2) вправ для поліпшення мозкового кровообігу: нахили та махи рукою вперед та назад, розведення ліктів та нахили головою вперед та назад;

3) вправ для рук: згинання та розгинання пальців, рук в зап'ястках, рук в ліктьових суглобах.

Доцільно вказати і правила охорони праці під час експлуатації ЕОМ, оскільки вони є також є важливим аспектом для запобігання впливу негативних факторів на організм людини. Основними з них є:

- у приміщеннях з джерелами шкідливих виробничих факторів робочі місця користувачів мають розміщуватися в ізольованих кабінах, які обладнані повітрообміном;

- заземлені конструкції, що знаходяться в приміщеннях, де розміщені робочі місця користувачів ПК (батареї опалення, водопровідні труби, кабелі із заземленим відкритим екраном), мають бути надійно захищені діелектричними щитками або сітками з метою недопущення потрапляння користувачів під напругу;

- приміщення, де розміщені робочі місця користувачів, крім приміщень, у яких розміщені робочі місця користувачів ПК загального призначення (сервер), мають бути оснащені системою автоматичної пожежної сигналізації відповідно до вимог.