Роль фінансового посередництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Протягом ХХ століття поширювались наукові положення, які обґрунтовували роль фінансового посередництва як одного із чинників економічного розвитку.

Значний внесок у теоретичне обґрунтування фінансового посередництва зробило багато економістів: А. Пігу, Й. Шумпетер, Р. Голдсмід, Дж. Штігліц та інші. Тому цікавим є дослідження еволюції ідей щодо ролі фінансового посередництва в економічному розвитку.

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що сучасних умовах фінансові посередники посідають одне з центральних місць на фінансовому ринку. Основна їхня функція - це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Фінансові посередники створюють свої фонди, беручи кошти в борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується процентний доход. Акумулюючи кошти таким чином, вони надають їх під вищі проценти інвесторам. Різниця між отриманим та виплаченим процентним доходом іде на покриття витрат фінансового посередника та його прибуток.

Фінансові посередники - сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні установи, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників.

Мета посередництва - сполучення (інтегрування) економічних інтересів виробників і споживачів, поєднання їх у єдиний ланцюг підприємницької угоди.

Таким чином, фінансове посередництво полягає в залученні фінансових ресурсів з метою їх подальшого розміщення у фінансові активи. В економічній літературі визначення терміна “фінансові посередники”, як правило, збігається з визначенням терміна “фінансові інститути" - фінансові установи, що опосередковують рух коштів від індивідуальних інвесторів (як правило, власників заощаджень) до їх кінцевих користувачів, тобто залучаючи та розміщуючи кошти від власного імені.



Розділ І. Підприємництво як форма організації діяльності ринкового господарства

1.1 Теорії підприємництва

В умовах перехідною економіки однією з головних чинників створення повноцінної ринкового середовища є формування та розвиток підприємництва. Будь-який підприємець прагне максимізації своєї прибутку, оскільки його матеріальне багатство залежить від рівня прибутків, які приносить її - річ чи фірма. Але, одержуючи прибуток собі, підприємець робить необхідні суспільству товари або ж послуги, відкриває нові ринки, надає нові чи підтримує вже наявні робочі місця, сам є покупцем товарів та послуг, створених іншими, і відповідні податки. Отже, що більше країни підприємців, прагнуть витягти винагороду і успішно витягувати її шляхом упровадження інновацій, пов'язаних з комерційним ризиком.

Підприємництво з СНД лише починає відроджуватися. Основи відповідної законодавчої та нормативної бази було закладено в країнах із перехідною економікою у перші 3-4 року економічних реформ. Але вже доведеться велику роботу з її вдосконаленню з накопиченого досвіду практичного застосування законів. З іншого боку, необхідно створення сприятливих економічних умов підтримки і інтенсивного цивілізованого розвитку підприємництва.

Теорія підприємництва ще отримала належного висвітлення вітчизняної економічної літературі. Це було пов'язано, з одного боку, про те, що й у країнах діяльність підприємця - інноватора в на відміну від таких фундаментальних ресурсів, як працю й капітал, довго вважалася якимось незалежним параметром, лише побічно впливає на продуктивність і економічного розвитку. Тільки порівняно недавно новітні теорії почали розглядати підприємництво як ключовий чинник економічного прогресу та головний джерело забезпечення зайнятості. З іншого боку, радянська наукова література взагалі торкалася цю проблему, оскільки він перебувала поза рамок предмета соціалістичної політекономії. Що З'явилися останнім часом численні публікації по цій проблемі переважно стосуються злободенних практичних і методичних питань організації підприємницького бізнесу. Понад те, нерідко теорія підприємництва ототожнюється з теорією менеджменту.

З справжньої статті я хотів би спробувати частково заповнити цю прогалину, розглянувши питання теорії підприємництва з неортодоксальних позицій еволюційної теорії, основою якої є опис економіки як динамічної самоорганізуючої нерівновагової системи.

Теорія творчої руйнації І. Шумпетера

Поняття про підприємця (entrepreneur) як "про господарському суб'єкт, що бере ризик, пов'язані з організацією нового підприємства чи з комерційним впровадженням нової ідеї, нового продукту чи нового виду послуг, вперше з'явилося книзі Р. Кантильона " Нарис про природу комерції.

Все творці економічної теорії однак визнавали важливість підприємницької діяльності. Ще Ж.-Б. Сей зауважив, що підприємець переміщає економічні ресурси в галузі низькою продуктивності і низькі доходи до області вищої продуктивності і прибутковості. Проте не виділяв особливу самостійну роль підприємця як однієї з рушійних чинників економічного розвитку. Теоретики науково-технічного прогресу (До. Фрімен) і технічного менеджменту (П. Дракеро однозначно визнають, що послідовна теорія підприємництва була вперше запропонована І. Шумпетером Але в низці об'єктивних причин його піонерним роботам не приділяли належної уваги до останньої чверті XX в.

Неокласична економічна теорія вважає, що економіка прагне досягненню стану рівноваги, а поведінка підприємств відповідає принципу максимізації прибутків і мінімізації витрат. Теорії зростання, засновані на неокласичної доктрині, описують лише кількісний бік економічного розвитку. У цьому одні показники - такі, як на свою душу населення, капіталомісткість, продуктивності праці - можуть згодом зростати, тоді як інші - як, наприклад, частка доходу із капіталу чи частка трудових витрат у національному доході - можуть залишатися постійними. Але одне лише динаміка макроекономічних показників не відбиває таких якісних зрушень на економічний розвиток, як поява принципово нових технологій, нових типів фірм, глибоких структурні зміни у промисловості, народження нових інституцій тощо. У феноменологічних теоріях зростання немає першопричині економічного прогресу.

Шумпетер спробував виявити рушійні сили економічної динаміки. Метою його досліджень було побудова теорії так званих циклів ділову активність (business cycles) - хвилеподібних чергувань періодів відносного процвітання і депресії, які вперше знайшли М. Кондратьєвим Шумпетер висунув гіпотезу, за якою двигуном економічного розвитку, що він мислив як циклічний процес структурні зміни, новонароджуваних всередині економіки, є інноваційна діяльність підприємця. Практичні дослідження у сфері науково-технічного прогресу цілком підтверджували подібне бачення функції предпринимателя.

Шумпетеровское визначення інновацій (нововведень) надзвичайно ємне і включає, крім технічних нововведень, також організаційні, управлінські і маркетингові інновації, нові ринки, нові джерела постачання, фінансові нововведення і призначає нові поєднання ресурсів. Він проводить чітке різницю між винаходом і інновацією, тобто між оригінальної (навіть запатентованою) ідеєю нового продукту чи технологічного процесу, складової предмет винаходи, і переведенням цієї ідеї на комерційно реалізоване нововведення. Проектування, розробка, виробництво і маркетинг нового продукту не ідентичні винахідницької роботи і, більше, необов'язково здійснюються у однієї і тією ж організації. Така диференціація є важливим, хоча винахідництво і іноваторство часто взаємодіють, та інформаційний процес впровадження інновацій служить каталізатором наступних винаходів. З іншого боку, Шумпетер символізував різницю між власне впровадженням і дифузією (поширенням) інновацій, тобто між початковою комерційним впровадженням нового продукту чи процесу наступним його тиражуванням.

Підприємницька діяльність, по Шумпетеру, - це посаду і навіть не професія, а, скоріш, унікальна і рідко помічав здатність просування інновацій ринку у вигляді ризикового бізнесу. Підприємець - зовсім на той самий, як і капіталіст: підприємницька діяльність є новаторській з самого своєму визначенню і з даного обставини служить постійним джерелом конкурентної реструктуризації економіки та економічного росту.

Як стверджує Шумпетер, ринок треба представляти як еволюційний процес безупинно змінюючих одне одного хвиль інновацій, що він називав процесом творчого руйнації (creative destruction). За його думці, успіх ринкової системи не в ефективному досягненні статичного оптимального рівноваги, а здібності здійснювати динамічні зміни у технологій і досягати динамічного зростання за допомогою таких змін.

Незабаром після виходу друком книжок Шумпетера " Теорія економічного розвитку " і " Цикли ділову активність " його теорія інновацій був підданий серйозній критиці, певні зауваження не зміг дати адекватні відповіді. Зокрема, З. Кузнєц писав " , що Шумпетер мало обговорює умови виникнення інновацій і пояснює, чому рівномірне і безперервний приплив нововведень трансформується на циклічний процес економічної динаміки.

Шумпетер справді просто постулює перетворення нового знання на інновації як наслідок діяльності небагатьох виключно обдарованих підприємців із видатними інтелектом і ділової енергією. Не повністю цілком узгоджується з постійно акцентуємою ним внутрішньої причинністю економічного прогресу.

Для здобуття права якимось чином співвіднести інновації з хвилями інвестицій і кондрат'ївскими циклами, Шумпетер неявно передбачає кластеризацію нововведень - після успішного впровадження деяких інновацій такі вже з більшою ймовірністю можуть з'явитися у тієї ж самої чи суміжною галузі виробництва. Підприємці хіба що готують плацдарм масової " десантування " підприємців-імітаторів і реставрацію широкої дифузії інновацій. Але об'єктивні умови сприйнятливості економічної середовища до прийняття базисних інновацій залишаються без уваги.

Безспірний, погляд Шумпетера на капіталізм який еволюціонує шляхом творчої руйнації систему - величезний внесок у економічну теорію. Але стрижнем будь-який теорії еволюції є думка природного відбору. Що стосується шумпе-теровской теорії ця ідея зажадала особливого розвитку, уточнення фундаментальних понять й чіткого аналізу умов відбору. Проте, як можна зрозуміти тільки тоді, з об'єктивно-історичних причин усе було важко здійснити 60 років тому вони. І можна цілком погодитися з У. Віттом у цьому, що теорія підприємництва, який би важливою вона була, представляється недостатньою базою для еволюційної економіки.

1.2 Суть підприємництва та функції

Підприємництво як система економічних відносин у вітчизняній економічній літературі до недавнього часу не розглядалося. І це не випадково. Адже командно-адміністративна система несумісна зі свободою господарювання. В економічній науці панувало вульгарне уявлення про підприємництво. Воно характеризувалося як система відносин, властивих капіталістичній економіці, як явище експлуататорське за своєю суттю. На практиці підприємництво заборонялося. Ставлення до ділових людей було дуже настороженим, а нерідко й ворожим. Що ж стосується дрібного підприємництва, то воно теж заборонялося законом і вважалося кримінально карним діянням.

Водночас зарубіжний досвід, сучасні тенденції економічного прогресу переконливо доводять, що сьогодні без винахідливих, ділових людей, без розвитку різних форм підприємницької діяльності подальший рух уперед неможливий. У сучасних умовах, коли здійснюється перехід від командно-адміністративних до економічних методів господарювання, підприємництво виступає основним напрямом удосконалення господарської діяльності і важливою умовою створення ринкового середовища.

Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця. Саме тому в економічній літературі при з'ясуванні суті підприємництва значна увага приділяється характеристиці поняття "підприємець". У буржуазній політекономії це поняття з'явилося ще у XVIII ст. і з самого початку мало неоднозначне тлумачення. Так, А. Сміт вважав, що підприємець - власник, котрий зважується ризикувати заради реалізації якої-небудь комерційної ідеї та отримання прибутку. Він сам планує, організовує виробництво, розпоряджається його результатами. На думку Ж.-Б. Сея, підприємець - це економічний агент, який комбінує фактори виробництва.

У пізніших концепціях австрійської школи (Й. Шумпетера, Ф. Хайєка) підприємець трактується як своєрідний соціально-психологічний тип господарника, для якого головне - аналіз і використання різноманітних ринкових можливостей, реалізація новаторських ідей. Сьогодні науковці визначають підприємця як суб'єкта пошуку й реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробці якісних продуктів і технологій, здійсненні нововведень та опануванні перспективними факторами розвитку, відкритті прогресивних способів обслуговування споживачів і нових сфер прикладання капіталу. Як свідчить зарубіжний досвід, для того щоб суспільство було багатим, необхідно, аби 5-7% активного населення мало схильність і до підприємництва. Підприємець - центральна фігура в бізнесі. Він прагне найефективніше поєднати всі фактори виробництва в єдиному господарському процесі з метою найраціональнішого втілення своїх ідей.

Головна суспільна функція підприємця зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. У ринковій економіці саме підприємець першим повинен розгадати, які товари й послуги завтра знадобляться покупцям. Його діяльність дає суспільству такі переваги:

по-перше, підприємець, як правило, завжди має можливість досягти кращих результатів, тому що він є висококваліфікованим спеціалістом, який добре знає свою справу. Саме вміння примножувати багатство, розвивати свої здібності та здатність інших людей до творчості, раціонального використання наявних ресурсів вигідно вирізняє його в суспільстві;

по-друге, підприємець може краще працювати "на споживача". Прогнозуючи його запити, він намагається виходити не лише з поточних, а й з майбутніх потреб і спрямувати суспільне виробництво на їх задоволення;

по-третє, лише підприємець здатний організувати виробництво таким чином, щоб затрачені ресурси дали найбільшу віддачу. Отже, задоволення суспільних потреб тут досягається найефективнішим способом. Тому інколи не без підстав підприємця порівнюють з полководцем, який здатний з меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого його ворога.

Виходячи із зазначених характеристик підприємця, підприємництво можна визначити як уміння починати й вести справу, генерувати і використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, долати протидію середовища тощо. Воно виступає головним чином як прояв економічної та організаційної творчості й новаторства.

Економічна та організаційна творчість і новаторство - це серцевина підприємництва, а тому можна запропонувати таке визначення цього поняття. Підприємництво - це певна система функціонування підприємства, основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності, забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів господарювання, економічної, організаційної та технічної творчості і новаторства. В центрі даної системи знаходиться підприємець - компетентний господарник, здатний забезпечити організацію ведення господарства на базі найновіших досягнень економічної і технічної науки. Отже, природу підприємця не слід пов'язувати з його посадою чи суспільним становищем. Вона визначається високим професіоналізмом, умінням ризикувати, здатністю прогнозувати; створювати нові якісні товари, технології, послуги, об'єднувати людей, розвивати в них культуру й здібності до творчості та раціонального використання наявних ресурсів тощо.

Підприємцем може бути: дрібний власник, керівник акціонерного товариства, кооператор, орендар і т. д. Підприємницькою діяльністю може займатися як окрема особа, так і група людей (колективне підприємництво). Законом України "Про підприємництво" передбачено, що суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та інших держав, не обмежені законом у працездатності або дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність". Водночас не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, а також органів державної влади й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємців.

Різні форми підприємництва мають свої особливості. Але загальним для всіх є ініціатива, прагнення отримати вигоду, вміння ризикувати. Чималу роль у підприємництві відіграють і психологічні мотивації економічної діяльності, наявність і значення яких не так давно заперечувалося вітчизняною економічною теорією.

Поняття "підприємець" близьке такому економічному поняттю, як "господар". Адже господар - не лише той, хто не розбазарює своє майно, а й той, хто намагається його примножити і заради цього сам займається підприємницькою діяльністю або доручає цю справу іншому. Збіг понять власника й підприємця характерний передусім для дрібного підприємництва. У великому виробництві, як правило, відбувається диференціація власників і підприємців. Керівник підприємства, що виконує підприємницькі функції, може й не бути власником (наприклад, у випадках акціонерної або державної форми підприємництва). В основі розмежування функцій власника й підприємця лежить відокремлення капіталу-функції від капіталу-власності.

Підприємництво може розвиватися лише в певному економічному середовищі. Насамперед воно передбачає наявність у суб'єкта чітко визначеної сукупності прав і свобод щодо вибору виду господарської діяльності та джерел її фінансування, планування, доступу до ресурсів, організації й управління, збуту продукції тощо. Йдеться про економічну автономію підприємства. Вона фактично означає відмову від командних методів вирішення господарських завдань. Ці методи здатні забезпечити тільки тимчасовий комерційний успіх, який потім перекривається значними економічними втратами. Тому держава через систему законодавства, фінансово-кредитні важелі може лише здійснювати економічне регулювання підприємницької діяльності, але не втручатися в неї. Підприємництво передбачає у господарника наявність прав власності на засоби виробництва, продукт і доход. Одержання прибутку - важлива мета для підприємця. Однак це не самоціль. Для нього головне - використання прибутку для ще більшого його зростання шляхом розширення, модернізації, структурної перебудови виробництва. В умовах підприємництва змінюється співвідношення між матеріальною заінтересованістю і мотивацією трудової діяльності. Для підприємця останнє висувається на перший план.

Класичним прикладом підприємницької діяльності може бути фірма "Форд моторз". Ще в 1915 р. Генрі Форд пішов на такий ризик: установив на своїх заводах найвищу в країні денну ставку заробітної плати і водночас почав систематично знижувати ціни на свої автомобілі, довівши їх до рівня найдешевшого автомобіля в Америці, Такий ризик міг закінчитися крахом. Насправді ж сталося зовсім інакше. Через сім років ця фірма виробила й випустила в продаж 1 млн. 150 тис. автомобілів. Такий "хід" Форда привів до того, що більше двох десятків років він нероздільно панував на ринку автомобілів в Америці. Це була перемога розуму людини на благо людини. Одна з найхарактерніших рис цивілізованого підприємництва полягає в тому, що кожний підприємець, реалізуючи власні цілі, водночас здійснює господарську діяльність в інтересах суспільства. Адже щоб отримувати більший прибуток і бути конкурентоспроможним, необхідно постійно дбати про науково-технічний прогрес, підвищувати якість товарів як виробничого призначення, так і особистого споживання і здешевлювати їх.

Тому розвиток підприємництва неодмінно пов'язується з поставкою на ринок якісніших і дешевших товарів. З цього приводу ще А. Сміт, говорячи про економічну природу підприємця, зазначав: "Він має на увазі лише свій власний інтерес, дбає про свою власну вигоду, причому в цьому вилажу він невидимою рукою спрямовується до мети, яка зовсім не входила в його наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, він часто більш дієво служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм".

Підприємництво має ґрунтуватися на певних економічних важелях, які реально забезпечували б, а не просто декларували самоуправління, свободу господарського вибору, можливість інвестування доходу тощо. Іншими словами, має існувати ринково-конкурентний режим господарювання. Необхідна також система діючих законів, які захищали б підприємництво й забезпечували б стабільне ринкове середовище та стійкі "правила гри" на ринку.

Названі умови підприємницької діяльності значною мірою передбачені в Законі України "Про підприємництво". У ньому, зокрема, зазначається, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Тут же сформульовані такі принципи підприємництва:

вільний вибір діяльності;

залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до законодавства;

вільний найом працівників;

залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

самостійне здійснення підприємцем як юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютної виручки на свій розсуд.

Розробка правових норм і відповідного законодавства щодо розвитку підприємництва - сьогодні одне з найважливіших завдань, від оперативного вирішення якого залежить перехід до цивілізованих форм господарювання.

Функції підприємництва

Досвід розвинутих країн переконливо доводить, що сьогодні підприємництво - найпрогресивніша система ведення господарства незалежно від соціально-економічного устрою суспільства, Функції підприємництва різноманітні.

По-перше, це - гнучка форма організації виробництва, яка оперативно реагує на потреби ринку, найновіші досягнення НТП сприяє своєчасним структурним зрушенням в економіці тощо. Наприклад, тривалий час вважалося, що досягнення НТП найповніше реалізують великі фірми. Однак це переважно було характерним для першої половини XX ст. Сучасний же розвиток розвинутих країн переконливо доводить, що сам НТП, як і ефективна реалізація його досягнень, неможливі без широкої підприємницької діяльності, без використання найрізноманітніших форм організації виробництва.

По-друге, підприємництво - така форма господарювання, за якої утверджується почуття господаря кожного учасника суспільного виробництва. Ще до недавнього часу в нашій економічній літературі переважала думка, що підприємець - це "капіталіст", "ділок", "рвач". Однак родове поняття "господар" включав в себе багато економічних суб'єктів: не лише капіталіста, а й дрібного виробника, керівника підприємства, кооператора, орендаря, селянина-власника, кваліфікованого спеціаліста, робітника, власне, кожну ділову людину. Без широкого розвитку економічних умов підприємництва утвердження почуття господаря неможливе.

По-третє, підприємництво, якщо розуміти його як дійову організаційно-господарську творчість, як уміння вести справу, сприяє вільному розвитку працівників, вихованню в них почуття чесності, порядності, сумлінності, впровадженню демократичних принципів суспільного й економічного життя, самоуправління і т. д.

По-четверте, широкий розвиток підприємництва застерігає від суб'єктивізму й волюнтаризму і найповніше відповідає вимогам природно-історичного процесу суспільного розвитку. Він об'єктивно обумовлений рівнем розвитку продуктивних сил і відповідним характером відносин власності. Це проявляється, зокрема, в тому, що завжди рівень усуспільнення виробництва в різних галузях неоднаковий, а отже, передбачає наявність різних форм власності та необхідність різноманітних методів підприємницької діяльності. Таким чином, широкий розвиток підприємництва збагачує економічну діяльність суспільства, урізноманітнює її форми, підвищує економічну й соціальну ефективність суспільного виробництва.

Суть підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: ресурсна, організаційна та творча.

Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва

Організаційна функція зводиться до діяльності по організації виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами.

Творча функція полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки: самостійність і незалежність господарюючих суб'єктів, господарський ризик; економічна відповідальність.

Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємництво розглядається не як рід занять, а як особливість розуму і людської натури.

Таким чином, підприємець - суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси і підприємництво - це тип господарської поведінки підприємців з організації, розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.

Сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон'юнктурних справ, а передбачення точного розрахунку, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

1.2 Сфери підприємницької діяльності

Вибір конкретної сфери підприємницької діяльності пов'язаний з поділом народного господарства на сфери та галузі, а також з обмеженнями держави щодо певних видів діяльності.

Двома основними сферами для заняття підприємницькою діяльністю є матеріальне та нематеріальне виробництво (або сфера послуг) У сфері матеріального виробництва підприємець може орієнтуватися на побудову підприємств, які виготовлятимуть засоби виробництва (машини, верстати, будівлі, дороги тощо) або предмети споживання (одяг, продукти харчування, предмети широкого вжитку). Основними галузями народного господарства є промисловість, сільське господарство, будівництво, рибальство, лісове господарство, вантажний та пасажирський транспорт, громадське харчування тощо.

У сфері послуг надаються послуги матеріально- виробничого та нематеріального (неречового) характеру.

До послуг матеріально- виробничого характеру належать: частина послуг транспорту, торгівлі, зв”язку; матеріальні послуги населенню (хімчистка, ремонт і обслуговування автомобілів, годинників, одягу, взуття та ін); готельні послуги послуги з виробництва та обігу (створення підприємств, приватизація, аудиторські послуги) науково-дослідні та допоміжні лабораторії, агенства з прокату устаткування, проектування інтер”єрів та ін.

До послуг нематеріального (неречового) характеру відносять послуги у сфері науки, освіти, охорони здоров”я, господарського використання нерухомості, страхування, юридичні послуги та ін.

У розвинутих країнах світу у сфері послуг зайнято майже 75% працездатного населення; в Україні в ній зайнято лише до 27% працездатного населення. У сфері послуг загалом потрібна менша сума стартового капіталу для створення підприємства.

Як показав досвід формування підприємницької діяльності в Україні, найскладніша проблема для підприємців-дефіцит фінансових ресурсів для організації власної справи. Важливими перепонами є також відсутність приміщень та устаткування, нестача кваліфікованого персоналу, труднощі з придбанням необхідних сировини та матеріалів, недостатня власна кваліфікація.

Важливим елементом підприємницької ідеї є знання та вміння вибрати найоптимальнішу організаційно-правову форму підприємницької діяльності.

Для цього необхідно знати основні з цих форм, їх позитивні сторони та недоліки, умови формування статутного фонду тощо. Такими організаційно-правовими формами в Україні є: організації; індивідуальне підприємство, сімейне, приватне, колективне, спільне підприємство, кооператив, орендне підприємство, селянське господарство, споживче товариство, різні види господарських товариств.

У сфері матеріального виробництва попередніми умовами правильного вибору організаційно-правової форми підприємства є проведення маркетингового дослідження.

фінансовий посередництво інфраструктура



Розділ ІІ. Ринкова інфраструктура як головний інститут підприємництва

2.1 Складові елементи ринкової інфраструктури

Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура. Від того, наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки. У свою чергу за рівнем розвитку ринкової інфраструктури можна судити і про ступінь розвитку ринку, ринкових відносин у тій чи іншій країні. Тому необхідною умовою дієвості ринкових відносин є створення відповідної інфраструктури ринку. Інфраструктура - сукупність галузей підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Інфраструктура ринку - це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Інфраструктура виступає як механізм функціонування підприємництва. Вона заповнює величезний економічний простір від виробництва до споживання. Отримуючи вироблену продукцію, вона організовує укладання контрактів на постачання, просуває товарні потоки по галузях і регіонах, регулює збут і обслуговування економічної системи. Тому ефективність функціонування ринкової економіки в першу чергу залежить від комплексності й ефективності її інфраструктури. Елементи інфраструктури не можуть бути нав'язані зовні, сконструйовані в міністерських кабінетах. Вони породжуються потребами ринку, діловими відносинами. [1]

Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції:

здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах ;

забезпечує фінансову підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань тощо;

сприяє матеріально - технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств ;

регулює рух робочої сили ;

створює необхідні умови для ділових контактів підприємців ;

здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування, що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача. Ринкова інфраструктура поділяється на такі види:спеціалізована та загальна. Спеціалізована інфраструктура сприяє організаційному оформленню ринкових відносин та полегшує суб'єктами ринку реалізацію своїх інтересів. Загальна-опосередковую всю систему ринкових відносин. По-іншому класифікацію ринкової інфраструктури можно подати схематично на рис.2.1.

Елементи ринкової інфраструктури (рис.2.2.), через які реалізуються її функції можна згрупувати у чотири блоки: організаційно-технічна інфраструктура(товарні біржі та аукціони, торговельні дома і торгові палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції тощо); фінансово-кредитна інфраструктура ринку (банки, фондові і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій, тобто всі ті, хто може і займається мобілізацією тимчасово вільних ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення); державно-регулятивна (законодавче регулювання ринкових відносин,біржі праці,ліцензування,оподаткування); науково-дослідна інфраструктура (наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми, інформаційно - консультативні фірми, аудиторські організації). Інститути та організації, що входять у цю інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, розробляють стратегію і тактику поведінки підприємців на ринку, розробляють прогнози для уряду і підприємців, моделюють наслідки тих чи інших рішень, консультують, залагоджують конфлікти між партнерами, готують економістів, менеджерів і спеціалісті з маркетингу.

Крім загальної інфраструктури, яка обслуговує весь обсяг ринкових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків: товарів, капіталів, праці та ін. Так, ринок капіталу обслуговують фондові біржі, страхові та аудиторські компанії, брокерські контори, комерційні банки, інноваційні фонди, інвестиційні фонди регіонального регулювання, страховий нагляд, інспекції з контролю за цінними паперами, валютні біржі; ринок товарів - товарні біржі, торговельні дома та торгово-посередницькі фірми, комерційні центри бізнесу, лізингові компанії,аукціони,ярмарки; державні резерви праці - біржі праці, центри підготовки кадрів, державні фонди сприяння зайнятості, підприємництва, пенсійні фонди, фонди зайнятості.

Інфраструктура містить такі елементи: аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми, холдингові компанії та ін. Інфраструктура ринку - це сукупність допоміжних ланок і установ, які прискорюють та полегшують укладання та здійснення ринкових угод. Аукціони - форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення. На аукціонах реалізують певні види товарів, які, як правило, користуються підвищеним попитом. Особливістю аукціонів є обмежена відповідальність подавця за якість пропонованих товарів. Отже, аукціон - це продаж реальних товарів на основі конкурсу покупців. Міжнародні аукціони - переважно комерційні організації, які мають приміщення, необхідне обладнання та кваліфіковані кадри. Аукціони організовують також спеціалізовані брокерські фірми, які перепродують товари своїх клієнтів за комісійну винагороду. Торгово-промислові палати - це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв'язків з партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційного розрахунку та фінансування. Торгово-промислові палати надають цільові інформаційні послуги. Торгові доми - це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують товари за кордоном і перепродують місцевим оптовим та роздрібним торговцям і споживачам у промисловості та інших галузях господарства.

Ярмарки - надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Ярмарки - це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці. Підприємство роздрібної торгівлі (магазин) - це торговельне підприємство, яке торгує за певним асортиментом та за каталогами.

Маркетинг - це динамічна система ринкової орієнтації. Як породження ринкової економіки він є відповідною філософією виробництва, в основу якої покладено принципи та закони товарного виробництва. Складовими маркетингу є: виробництво продукції на основі знання потреб споживачів, ринкової ситуації та реальних можливостей відповідного виробництва; найбільш повне задоволення потреб покупця з використанням метода цінової та нецінової конкуренції; ефективна реалізація продукції та послуг на конкретних ринках на основі всебічного врахування попиту й пропозиції та виробничо-збутових можливостей постачальників; забезпечення довготривалої дієздатності виробничо-комерційних підприємств, фірм та організацій на основі оперативного використання науково - технічних доробок, а також ноу - хау в галузі виробництва товарів. У більшості підприємств фірм, асоціацій, акціонерних товариств діють служби маркетингу. Вибір структури маркетингової діяльності залежить від характеру виробництва та обсягу зовнішньоекономічних зв'язків відповідних господарських і комерційно - торговельних формувань. Основні завдання маркетингової служби:

- комплексне вивчення ринку;

- забезпечення стійкої реалізації товарів;

- ринкова орієнтація виробництва, науково - дослідних і проектно - реконструкторських робіт.

Однією з функцій маркетингових служб є сегментація ринку, тобто диференціація покупців залежно від їх потреб та особливостей поведінки.

Консалтингові фірми надають послуги суб'єктам економіки з питань:

- дослідження і прогнозування ринку;

- оцінки торговельно - політичних умов здійснення експортно - імпортних операцій;

- розробки і впровадження маркетингових програм тощо. Аудиторська фірма здійснює консультування з питань бухгалтерського обліку та контролю фінансової діяльності щодо проведення господарко - фінансових ревізій; управління через систему обліку; готує висновки стосовно достовірності фінансового звіту фірм, що підлягають аудиторському контролю. У розвинених країнах інфраструктурі ринкових відносин притаманні багатоканальність реалізації продукції, широкий спектр сервісного обслуговування, розмаїття форм регулювання товарно - грошових відносин. До останніх належать біржі. Біржа - організаційно-правова форма оптової торгівлі масовими товарами за стандартами та зразками (товарна біржа) або систематичних операцій з купівлі-продажу цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), робочої сили (біржа праці), угод із фрахтування (фрахтова біржа ). Класифікація бірж:

Товарна біржа має такі особливості:

- торгівля за стандартами та зразками, що дає можливість реалізовувати не сам товар, а контракт на його поставку;

- регулярність торгів на основі певних правил;

- формування цін на основі зіставлення попиту і пропозиції;

- свобода вибору контрагента за угодою;

- стандартизація контрактів і мінімальних партій поставок. Фондова біржа - організований ринок цінних паперів, що виконує функцію мобілізації грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку та для фінансування державних програм.

Види цінних паперів:

Акції - цінні папери, випущені акціонерними товариствами, які засвідчують вкладення певної кількості капіталу і дають право їхньому власникові на отримання певного доходу (дивіденду) з прибутку акціонерного товариства. Облігація - документ, що засвідчує передачу грошей у борг на певний срок з правом отримання щорічного фіксованого доходу та зобов'язання про повернення суми боргу у визначений срок. Вексель - письмове боргове зобов'язання за встановленою законом формою, яке видається позичальником кредитору, що надає останньому право вимагати від боржника повернення зазначеної у векселі суми в певний срок.

Варрант - цінний папір, що випускається разом з облігацією чи привілейованою акцією і дає її власникові право на додаткові пільги у визначений час.

Ваучер - майновий купон, що видається в процесі приватизації державного майна для придбання акцій підприємств, які підлягають приватизації.

Валютна біржа - біржа, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю - продаж іноземної валюти за ринковими цінами. Курс, який встановлюється на біржі, називають офіційним курсом. Він лежить в основі розрахунків комерційних банків із клієнтами. У роботі валютної біржі беруть участь представники держави. Біржовим валютним товаром є валюта і золото.

Біржа праці - державна структура, яка опосередковує стосунки між роботодавцями і найманою робочою силою. Функції служби зайнятості:

- вивчення і прогнозування ситуації на ринку праці;

- організація громадських робіт;

- організація перекваліфікації кадрів за вимогами ринку;

- виплата допомоги з безробіття;

- відшкодування витрат, пов'язаних зі зміною місця роботи.

Універсальна біржа - біржа, яка здійснює операції не тільки з широким асортиментом товарів, а й з валютою, цінними та фрахтовими контрактами. Отже, біржі - це ринкові структури, де укладаються угоди, здійснюються біржові операції. Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки України. Розвиток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення.



Розділ ІІІ. Аналіз становлення та діяльності посередницьких елементів ринкової інфраструктури в Україні

3.1 Законодавчо нормативне забезпечення діяльності посередницьких інститутів

У цьому підпункті я хочу зробити акцент на Закон України про господарські товариства

Закон України - Про господарські товариства

Стаття 1. Господарські товариства

Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

( Статтю 1 доповнено частиною першою згідно із Законом N 997-V від 27.04.2007 ) Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді та третейському суді від свого імені.

Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді та третейському суді від свого імені.

(Частина статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV від 15.05.2003 ) Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Стаття 2. Найменування товариства

Найменування товариства повинно містити відомості про його організаційно-правову форму (вид товариства), назву, а також інші відомості, передбачені законом.

Найменування товариства не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств, відомств і громадських організацій. Місцезнаходження (розташування) товариства повинно бути на Україні.

Найменування товариства міститься в установчих документах товариства.

Найменування товариства не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств, відомств і громадських організацій. Місцезнаходження (розташування) товариства повинно бути на Україні.

Стаття 3. Установчі документи товариства

Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту, повне і командитне товариство - засновницького договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

(Частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законами N 82/95-ВР від 02.03.95, N 997-V від 27.04.2007 ) Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.

До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

Господарське товариство може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Установчі документи повинні також містити відомості, передбачені статтями 37, 51, 65, 67 і 76 цього Закону.

Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.

До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

Господарське товариство може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Стаття 5. Строк діяльності товариства

Якщо в установчих документах товариства не вказано строк його діяльності, товариство визнається створеним на невизначений строк.

Стаття 6. Державна реєстрація товариства

Товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Державна реєстрація товариств проводиться у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Стаття 7. Права учасників товариства

Учасники товариства мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів;

д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Стаття 8. Обов'язки учасників товариства

Учасники товариства зобов'язані:

а) додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;

б) виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;

в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

г) нести інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами.

Стаття 19. Припинення діяльності товариства

Припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

{Частина перша статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законами N 82/95-ВР від 02.03.95, N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003 }

Припинення товариства проводиться призначеною учасниками, судом або уповноваженим органом комісією з припинення товариства (комісією з реорганізації, ліквідаційною комісією) або ліквідатором. Виконання функцій комісії з припинення товариства (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління товариства.

{ Частина друга статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 82/95-ВР від 02.03.95; в редакції Закону N 3384-VI ( 3384-17 ) від 19.05.2011 }

У разі припинення товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників.

Товариство ліквідується:

а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;

б) за рішенням вищого органу товариства;

в) на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства;

г) з інших підстав, передбачених установчими документами.

Припинення товариства проводиться в установленому законом порядку.

3.2 Аналіз діяльності ринкових структур

Аналіз ринку -- комплекс дій, спрямованих на вивчення усіх факторів, умов, ситуацій, які впливають на стан і розвиток ринку, на зміни його обсягів, структури, масштабів.

Аналіз ринку проводиться з метою одержання об'єктивної інформації про реальну ситуацію на ринку, виявлення та оцінки сили впливу основних чинників. У ході аналізу виявляють обсяги, структуру, широту і якість попиту, пропозиції за певний час та тенденції розвитку ринку, визначають ступінь збалансованості попиту і пропозиції, встановлюють відхилення між цими категоріями. Особливе значення надається аналізу цін як основному факторові, що формує попит населення. Оцінюють розмір і структуру незадоволеного попиту, ступінь масовості попиту (як відношення кількості споживачів товарів (послуг) до загальної чисельності ймовірних споживачів).

Аналіз ринку дає оцінку обсягів і структури формування попиту, характеристику конкуруючих фірм, їх місце та перспективи на даному товарному чи регіональному ринку. Оцінюються сильні і слабкі місця конкурентів для розробки стратегії і тактики конкурентної боротьби з метою посилення своїх позицій на ринках. Визначаються також ступінь впливу (позитивний чи негативний) науково-технічного прогресу, організаційних чинників на результати ринкової діяльності; відповідність матеріально-технічної бази (гуртових складів, торговельних площ, обладнання, устаткування), форм організації збуту чи торгівлі, маркетингових послуг, інформаційної діяльності, реклами товарів обсягам товарообороту і пред'явленому попиту населення. Дається оцінка ефективності роботи сучасних сервісних служб щодо обслуговування споживачів товарів чи послуг.

Аналіз ринку здійснюється власною аналітичною службою організації або найманими спеціалізованими консалтинго-маркетинговими фірмами. Наявність одержаної у процесі аналізу інформації дає змогу товаровиробникам, торговцям розробляти програми, які забезпечували б бізнесмену зменшення ступеня ризику, пов'язаного з прийняттям комерційних рішень, уникнення помилок щодо випуску товарів, невідповідних запитам ринку та від імовірності неправильного визначення сегментів ринку або каналів збуту товарів, а, навпаки, спрямували б його на випуск товарів, формування асортиментного торгового набору товарів, які за обсягом, номенклатурою, асортиментом і якістю найбільше відповідали б попиту населення, мали переваги над конкурентами і забезпечили б максимальний прибуток.