Сутність податків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Податок на прибуток підприємств останнім часом нерідко перебуває у центрі уваги українського уряду та бізнесу. Будучи за своєю природою потужним фіскальним інструментом для стимулювання інвестицій та економічного розвитку, у наших реаліях він перетворився на поле для маніпуляції громадською думкою.

Суттєве зниження ставок податку на прибуток юридичних осіб стало одним з головних (і чи не єдиних) козирів Податкового кодексу. Однак більш уважний аналіз показує, що відсотки вирішують далеко не все. І формальне скорочення податкового навантаження на підприємства ще не означає появу серйозних інвестиційних стимулів.

Кожна держава для виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються в державному бюджеті та інших централізованих фондах. Джерелами формування цих коштів можуть бути, по-перше, власні доході держави, які вона одержує від виробничої та інших форм діяльності або у вигляді надходжень платежів за ресурси, що згідно з діючим законодавством належать державі; по-друге, податки, які сплачують юридичні та фізичні особи із своїх доходів.

Співвідношення між цими джерелами визначається рівнем розвитку державної та приватної власності. За умов, коли домінуюче становище у суспільстві займала державна власність, основу формування доходів бюджету становили доходи державного сектора.

Диспропорції в податковій системі України мають довгу історію. По суті, вона ніколи не виконувала функції інвестиційного стимулювання, а радше слугувала механізмом для створення розгалуженої тіньової економіки, непрозорих правил гри, надмірного податкового тиску для більшості і незрозумілих преференцій для меншості. Не поодинокими є й випадки використання податківців для політичної та економічної розправи над неугодними владі опонентами. За таких умов виникають значні сумніви у можливості спрямувати сучасну недосконалу машину в особі Державної податкової адміністрації для реалізації завдань прискореного економічного зростання.

Однією із головних ознак недосконалого оподаткування є надто велика частка податку на прибуток підприємств у структурі ВВП та Зведеного бюджету країни. Як свідчить статистика останнього десятиліття, його загальні обсяги, акумульовані в бюджет України, фактично дорівнюють податку з доходів фізичних осіб. А після введення пропорційного оподаткування доходів з 2004 р. податок на прибуток юридичних осіб навіть кілька років перевищував подохідний.

1. Сутність податків

За економічною сутністю податки є обов'язковими платежами, що вилучаються державою з доходів юридичних чи фізичних осіб до відповідного бюджету для фінансування витрат держави, передбачених її конституцією та іншими законодавчими актами. Це одна Із форм вирівнювання доходів юридичних І фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку. Вилучаючи частину доходів підприємців і громадян, держава гарантує їх ефективніше використання для задоволення потреб суспільства в цілому й досягнення на цій основі зростання його добробуту. На перший погляд, податки виражають односторонні відносини держави з підприємцями та населенням під час їх сплати. Однак це лише поверховий підхід до вивчення цих явищ і процесів. На ділі податки дають змогу мати зворотний зв'язок Із платниками завдяки фінансуванню відповідних витрат.

Цьому процесові приділяється велика увага з боку фінансової науки, і в ньому виявляється економічна сутність функцій держави та її реалізація.

За наявних умов недостатньо розглядати податки загалом. У кожній державі є багато податків і зборів, що забезпечують мобілізацію коштів в її розпорядження. Вся сукупність податків, зборів, відрахувань і платежів в державі становить її податкову систему. Податкова система кожної держави має свою структуру, тобто класифікацію податків залежно від різних ознак. Структура податкової системи визначається, здебільшого, рівнем економічного розвитку держави, а також політичними силами, що перебувають при владі.

У класичному плані всі податки поділяються на державні й місцеві, прямі й опосередковані (непрямі), податки з юридичних і податки з фізичних осіб, натуральні й грошові, звичайні і надзвичайні. Податки, які надходять до державного бюджету, називаються державними. Вони встановлюються законами держави або декретами уряду. Місцеві податки та збори теж встановлюються законами держави, але місцеві органи влади мають повні права щодо обкладання цими податками. Вони можуть диференціювати ставки, податків у межах ставки, визначеної законом, надавати додаткових пільг окремим платникам, змінювати строки сплати.

Залежно від об'єкта оподаткування, податки поділяються на прямі і непрямі або опосередковані. Коли об'єктом оподаткування є прибуток, земля, капітал або дохід юридичної чи фізичної особи, то це податок прямий, він залежить від величини певної власності. Прикладом цього можуть бути податки на прибуток підприємств, доходи громадян, на землю, майно тощо.

При непрямому оподаткуванні об'єктом є не дохід, а витрата. Податок, вірніше його величина, включається в ціну товару і сплачується при купівлі товару. Величина цього податку не пов'язана з доходами платника. Тому непрямі податки вважаються найнесправедливішими, фіскальними, хоча і мають певні переваги. Найхарактернішими прикладами непрямого оподаткування є податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

На ранніх етапах розвитку суспільства податки мали натуральну форму. Вона може застосовуватися і за надзвичайних умов - під час війни, в період кризи в економіці, коли в країні функціонує нестабільна національна грошова одиниця. Певного часу можуть вводитись надзвичайні податки, що зумовлюється війною або стихійним лихом. Прикладом можуть бути воєнні податки або відрахування до Фонду Чорнобиля.

При введенні податки наділяються певними функціями або призначенням. Кожний податок виконує передусім фіскальну функцію, тобто забезпечує надходження коштів до бюджету. Однак таке спрощене усвідомлення ролі податків не має достатніх підстав, бо запровадження будь-якого податку потребує чіткого визначення об'єкта та суб'єкта оподаткування, строків сплати, переліку пільг, що надаються при оподаткуванні тощо.

При визначенні цих параметрів податку закладається його стимулюючий вплив на економічні процеси, що цей податок зумовлюють. Тому є всі підстави стверджувати, що податки виконують стимулюючу функцію. Майже не буває податків, які б цих функцій не виконували. Все залежить від того, який закладено механізм їхньої реалізації. Надмірне перевантаження податку пільговим оподаткуванням із метою стимулювання тих чи інших видів виробництв або споживання товарів, виконання робіт, надання послуг часто, замість стимулювання, призводить до протилежного - до зростання тінізації економіки.

Надання податкам стимулюючих функцій - досить складне та в економічному сенсі відповідальне завдання. Воно потребує глибоких наукових досліджень і всебічного обґрунтування. Суть питання в тому, що стимулюючі функції можуть бути закладені завдяки зміні або диференціації ставок податків, або ж повному звільненню від їх сплати. У цьому разі здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту через фінансову систему від одних суб'єктів оподаткування на користь інших.

Отже, цей перерозподіл має не лише економічний, а й соціальний характер. Він може призвести до порушень важливих економічних пропорцій у виробництві та споживанні матеріальних благ і послуг. Усе це пов'язано з правами та свободами людини, її економічним і соціальним становищем. Як підтверджує світовий досвід, надання податкам стимуляційних І регуляційних функцій потребує тривалого опрацювання порядку їх обчислення, сплати, надання пільг. Фіскальна стимуляційна роль податків стає зрозумілішою при розгляді порядку обчислення й сплати деяких видів податків. Найхарактернішим щодо цього є податок на прибуток підприємницьких структур. Він запроваджений у БСІХ країнах І є одним Із найдавніших платежів.

Якщо розглянути основні принципи оподаткування прибутку, то, звичайно, в окремих країнах є відмінності, але спільним є те, що податок сплачується за результатами фінансового року відповідно до поданої декларації. Прибуток визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами.

Валові доходи є зведеним показником. Вони включають доходи від реалізації товарів І послуг, фінансових операцій, одержані рентні платежі та роялті, доходи, одержані за рахунок приросту капіталу (від реалізації цінних паперів), інші доходи.

До валових витрат відносять заробітну плату робітників і службовців, витрати на ремонт обладнання та будівель, витрати на придбання сировини, комплектуючих деталей, електроенергії та інше, витрати на науково-дослідні роботи, сплачені рентні платежі та роялті, проценти за кредит, внески до різних фондів, включно з добровільними внесками, виплати до пенсійного та фонду соціального страхування, амортизаційні відрахування, інші витрати.

У багатьох країнах порядок визначення валових доходів і валових витрат використовується як стимуляційний і регуляційний фактор. Так, у США до числа валових витрат включаються спеціальні витрата, до яких належать суми одержаних дивідендів та Інші. У Швеції з валового доходу вираховуються пенсії колишнім робітникам, премії страховим компаніям за пенсії робітникам підприємства, відрахування у фонди трудящих. У більшості країн із валового доходу вираховуються податки., сплачені органам місцевого самоврядування, оплата послуг юристів, економістів радників, які запрошуються, внески добродійним товариствам, пожертвування закладам освіти, лікарням, будинкам інвалідів та престарілих, церковним парафіям, науково-дослідним установам, університетам тощо.

Нині чинний порядок оподаткування прибутку підприємств дає значні підстави для застосування стимуляційних функцій податку на всіх етапах податкового процесу. Найактивніше ці можливості використовуються при визначенні прибутку, що підлягає оподаткуванню.

Із прибутку підприємства перед оподаткуванням вираховуються штрафи, грошові компенсації засновникам, витрати на проїзд власників фірм, суми, пов'язані з амортизаційними пільгами тощо. У деяких випадках прибуток для оподаткування може збільшуватися. Так, у Великобританії до оподатковуваного прибутку додаються витрати з утримання штатів компаній або закордонних клієнтів.

У багатьох країнах податок сплачується за єдиною ставкою, але є приклади, коли прибуток поділяється на дві частини. Одна з них - це прибуток, що розподіляється серед засновників, інша - це прибуток, що не розподіляється. За заниженою ставкою оподатковується прибуток, що розподіляється. Впровадження нарізного оподаткування прибутку, на думку законодавців, усуває подвійне оподаткування. Так, у ФРН нерозподільний прибуток оподатковується за ставкою 55 відсотків, а прибуток, що розподіляється, - за ставкою ЗО відсотків. Такий підхід стимулює до збільшення доходів акціонерів.

Досить широкого застосування набула амортизаційна пільга, тобто надання права прискореної амортизації. Амортизаційні пільги стали важливим засобом державного регулювання науково-технічного прогресу, впровадження нових технологій, оновлення основного капіталу. Надаючи права прискореної амортизації за тими чи іншими видами основних фондів, держава тимчасово втрачає доходи, проте у підприємства накопичуються ресурси для модернізації та технічного переоснащення виробництва, що в кінцевому підсумку забезпечує його розширення, збільшення прибутків і, відповідно, доходів бюджету.

У деяких країнах, насамперед у ФРН, набула поширення практика звільнення від оподаткування прибутку, який відраховується до резервних фондів. Законом про акціонерні товариства у ФРН правлінням на власний розсуд дозволяється формувати резервні фонди для покриття непередбачуваних витрат і збитків, фінансових зобов'язань. Прибуток, що спрямовується до резервних фондів, звільняється від оподаткування. Як стверджують спеціалісти, висока конкурентоспроможність корпорацій ФРН на світових ринках пояснюється значними пільгами і, зокрема, формуванням резервних неоподатковуваних фондів.

Слід звернути увагу на такий стимуляційний фактор, як податкові кредити. Суть їх полягає в тому, що корпорації, які сплачують податок на прибуток, мають право залишати в своєму розпорядженні частину податку та використовувати його на фінансування певних економічних і соціальних завдань, визначених законодавством, тобто податкові кредити набувають цільового характеру. Як правило, податкові кредити мають інвестиційні спрямування, а також стимулювання зайнятості.

2. Класифікація податків

податок прибуток економіка

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу.

Класифікація податків

1) По методу встановлення оподатковування податки можуть бути прямими і непрямим, що обумовлює можливість їхнього перенесення на споживача.

Прямі податки, у свою чергу, підрозділяються на реальні й особисті.

Реальні податки включають податки на землю, промисел і т. п.

До особових податків відносяться прибутковий податок, податок на прибуток, податок на доходи від грошового капіталу, ресурсні платежі, податок на майно.

Прибутковий податок - основний вид прямого податку, що стягується з доходу чи прибутку підприємства, організації, юридичних осіб і надходить у дохідну частину бюджету.

Податок на прибуток - складова частина податкової системи. Він встановлюється у відсотках (ставка податку), є частиною балансового прибутку і служить джерелом перерозподілу національного доходу.

Податок на майно підприємства, що знаходиться на балансі - це сукупність основного капіталу, нематеріальних активів, виробничих запасів і витрат. Податок на майно не може перевищувати 20% від вартості оподатковуваного податком майна.

2) У залежності від характеру ставок розрізняють:

Пропорційні;

Прогресивні;

Регресивні податки.

Пропорційний податок не залежить від розміру доходу, тобто застосовуються однакові ставки.

При прогресивному податку відрахування в бюджет зростають у міру збільшення доходу.

Регресивні ставки зменшуються в міру росту доходу.

Непрямі податки - це податки на товари і послуги, що сплачуються у виді надбавок до ціни і тарифів.

До них відносяться:

акцизи;

податок на додаткову вартість;

мита;

податки на операції з цінними паперами.

Акцизні податки застосовуються в основному для товарів масового споживання і послуг приватних підприємців і організацій. Їх включають у ціну на чи товар тариф. Абсолютна величина акцизного податку встановлюється як надбавка до вільної відпускної ціни товару.

По способу стягування акцизні податки підрозділяються на індивідуальні й універсальні.

Індивідуальний податок стягується з вартості валової продукції підприємства, а універсальний - з одиниці вартості товару.

3) За часом оплати вони класифікуються на одноразові і багаторазові.

Одноразові податки виплачуються один раз на якій-небудь стадії виробництва, багаторазові - на кожній стадії виробничого циклу.

Податки класифікують за кількома ознаками.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на податки на доходи, податки на споживання, податки на майно.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюються вищими органами влади, їх стягнення є обов» язковим на всій території країни. Вони можуть розподілятись таким чином між ланками бюджетної системи:

повністю надходити до державного бюджету;

повністю надходити до місцевих бюджетів;

розподілятись у визначених пропорціях між державним і місцевими бюджетами.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади. Існують кілька варіантів повноважень місцевих органів влади щодо їх встановлення:

1) місцеві органи влади мають право встановлювати надбавки до загальнодержавних податків;

2) встановлення місцевими органами місцевих податків в межах переліку, затвередженого вищими органами влади;

3) встановлення місцевими органами влади будь-яких податків без обмежень. Цей варіант суто теоретичний, який на практиці не застосовується.

За способом стягнення розрізняють два види податків - розкладні і окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розкладають (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках.

Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок для всіх платників, а відтак розмір податку для кожного платника залежить від розмірів його бази оподаткування.

За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі податки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

Прямі податки майже не впливають на ціни, але зменшують доходи платників - тим самим впливаючи на обсяги інвестиційного і споживацького попиту. В той же час вони не змінюють структуру попиту, на відміну від деяких видів непрямих податків. Пряма залежність між сумою прямих податків і обсягом доходу сприяє збільшенню можливостей для держави в регулюванні економічних процесів і вирішенні проблем соціальної справедливості за рахунок прогресивних ставок оподаткування. В той же час з фіскальної точки зору вони поступаються непрямим в стабільності надходжень, в рівномірності розподілу надходжень по окремих регіонах, в існуванні більш сприятливих умов щодо ухилення від їх сплати.

Прямі податки поділяються на дві підгрупи: особисті і реальні. Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника, в залежності від його доходу чи майна. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подушний. Реальні податки передбачають оподаткування за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал. Наведена вище класифікація прямих податків є вже дещо застарілою, оскільки деякі з вказаних податків не застосовуються не лише в Україні, а й у світі. Тенденції розвитку практики оподаткування свідчать про те, що реальні податки, які були досить поширеними на початку минулого століття поступаються місцем особистим податкам. Тому прямі податки можна поділити на дві підгрупи в залежності від об» єкта оподаткування: податки на доходи та податки на власність.

До податків на доходи, які стягуються в Україні належать податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, єдиний податок з суб'єктів малого підприємництва, фіксований сільськогосподарський податок. Серед податків на власність в Україні стягується земельний і податок з власників транспортних засобів. Передбачається введення податку на нерухоме майно громадян і на майно підприємств.

Найбільш поширеними в сучасних умовах є прибуткові податки. Прибутковий податок поділяється на податок з юридичних осіб і фізичних. Податок з фізичних осіб стягується з особистих доходів громадян: заробітної плати, інших доходів, персоніфікованого прибутку підприємців. Податок з юридичних осіб справляється з доходу, у формі якого виступає прибуток, чистий або валовий дохід.

Стягнення прибуткового податку може здійснюватись за двома системами: шедулярною і глобальною. При шедулярній системі оподаткування ведеться окремо по кожному виду доходів. Глобальна система передбачає оподаткування сукупного доходу. Як правило, прибуткові податки стягуються за процентними ставками (пропорційними, прогресивними чи регресивними). Але в Україні застосовуються ще і тверді фіксовані ставки при оподаткуванні фізичних осіб - суб» єктів підприємницької діяльності, які встановлюються у визначеній сумі на місяць в залежності від виду діяльності.

Перевагами прибуткових податків є наступні: рівень оподаткування прямо залежить від доходу, що створює рівні умови в оподаткуванні, крім того за допомогою прогресивних ставок можна збільшувати податковий тягар для доходів, вищих за середні, що має наслідком вирішення проблем соціальної справедливості і підвищує еластичність прибуткових податків відносно ВВП, що сприяє автоматичному регулюванню циклічного розвитку економіки; у цих податків існують великі можливості для регулювання економіки як на мікро - так і на макрорівні. До недоліків прибуткових податків відносять: від них легко ухилитись і приховати, підрахунок бази оподаткування є досить складним для платника, в то й же час податковим органам досить непросто контролювати правильність обчислення цих податків. Крім того, об'єкт оподаткування є нестабільним, і досить сильно його розміри коливаються в процесі циклічного розвитку економіки. Слід додати ще і нерівномірний розподіл надходжень по цих податках по регіонах: як правило, більшість надходжень припадає на індустріально розвинуті території держави.

Податки на власність установлюються відносно майна, яке перебуває в власності чи користуванні платника. В Україні оподатковуються транспортні засоби та земля. Передбачається оподаткування майна підприємств і нерухомого майна громадян.

Переваги податків на власність: сталість надходжень, незначні можливості для ухилення і приховання, простота стягнення, соціальна справедливість. До недоліків відносять обмежену регулюючу функцію, нееластичність надходжень.

Земельний податок встановлюється залежно від площі земельної ділянки та її грошової оцінки і має диференційовані ставки залежно від напряму використання і місця знаходження ділянки. За допомогою земельного податку можна здійснювати економічне регулювання ефективності використання земельних ресурсів та розміщення продуктивних сил.

Податок з власників транспортних засобів стягується як з фізичних, так і юридичних осіб. Основна мета його стягнення - фінансування дорожніх робіт. Ставки цього податку є диференційованими в залежності від виду транспортного засобу і потужності його двигуна.

Далі розглянемо види непрямих податків. В світовій практиці існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія і мито. Hині в Україні стягуються акцизи і мито. Hепрямі податки, на відміну від прямих мають свої переваги і недоліки. Вони ефективніші в фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання, яке в свою чергу є більш стабільною і негнучкою величиною, ніж прибутки. Від них тяжко ухилитись і досить легко контролювати їх сплату. Hепрямі податки не впливають на процеси нагромадження, але вони регресивні в соціальному аспекті і здійснюють досить значний вплив на загальні процеси ціноутворення. Крім того, за допомогою специфічних акцизів можна впливати на структуру споживання.

Акцизи - це непрямі податки, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни. Специфічні акцизи виникли набагато раніше, ніж універсальні. Характерними їх рисами є обмежений перелік товарів, по яких вони стягуються, та диференційовані ставки по окремих групах товарів. Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками на всі групи товарів та ширшою базою оподаткування.

Поширення універсальних акцизів зумовлене рядом чинників. Широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження до бюджету, які не залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих товарів. Універсальні ставки полегшують контроль податкових органів за правильністю сплати податку. Універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів. Такі недоліки непрямих податків, як значний вплив на інфляційні процеси і регресивність в соціальному аспекті виражені в універсальних акцизах яскравіше ніж в інших непрямих податках.

У податковій практиці існують три форми універсальних акцизів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздрібної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість. Об'єктом оподаткування податку з продажу (купівель) у ланках оптової чи роздрібної торгівлі є валовий доход на кінцевому етапі реалізації чи виробництва товарів, тобто оподаткування провадиться лише один раз, на одному ступені руху товарів.

Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів. Із цим пов'язаний значний недолік податків цієї групи - кумулятивний ефект, який полягає в тому, що в об'єкт оподаткування включаються податки, які були сплачені раніше, на попередніх етапах руху товарів.

Податок на додану вартість сплачується на всіх етапах руху товарів, але об'єктом оподаткування виступає вже не валовий оборот, а додана вартість, що зберігає переваги податку з обороту, але в той же самий час ліквідує його головний недолік - кумулятивний ефект.

Фіскальна монополія - це прибуток держави від реалізації монополізованих державою товарів. При частковій монополії держава монополізує або тільки процес ціноутворення, або ціноутворення і виробництво певних видів товарів, або ціноутворення і реалізацію. При повній монополії держава залишає за собою виключне право на виробництво і реалізацію окремих товарів за встановленими нею цінами.

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспортуванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стягнення мита має на меті не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної структури експорту і імпорту. В залежності від мети введення розрізняють наступні види мита: статистичне, фіскальне, протекціоністське, антидемпінгове, преференційне, зрівняльне.

3. Прямі і непрямі податки

Прямі податки майже не впливають на ціни, але зменшують доходи платників - тим самим впливаючи на обсяги інвестиційного і споживацького попиту. В той же час вони не змінюють структуру попиту, на відміну від деяких видів непрямих податків. Пряма залежність між сумою прямих податків і обсягом доходу сприяє збільшенню можливостей для держави в регулюванні економічних процесів і вирішенні проблем соціальної справедливості за рахунок прогресивних ставок оподаткування. В той же час з фіскальної точки зору вони поступаються непрямим в стабільності надходжень, в рівномірності розподілу надходжень по окремих регіонах, в існуванні більш сприятливих умов щодо ухилення від їх сплати.

Прямі податки поділяються на дві підгрупи: особисті і реальні.

Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника, в залежності від його доходу чи майна. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подушний. Реальні податки передбачають оподаткування за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал. Наведена вище класифікація прямих податків є вже дещо застарілою, оскільки деякі з вказаних податків не застосовуються не лише в Україні, а й у світі. Тенденції розвитку практики оподаткування свідчать про те, що реальні податки, які були досить поширеними на початку минулого століття поступаються місцем особистим податкам. Тому прямі податки можна поділити на дві підгрупи в залежності від об'єкта оподаткування: податки на доходи та податки на власність.

До податків на доходи, які стягуються в Україні належать податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, єдиний податок з суб'єктів малого підприємництва, фіксований сільськогосподарський податок. Серед податків на власність в Україні стягується земельний і податок з власників транспортних засобів. Передбачається введення податку на нерухоме майно громадян і на майно підприємств.

Найбільш поширеними в сучасних умовах є прибуткові податки.

Прибутковий податок поділяється на податок з юридичних осіб і фізичних. Податок з фізичних осіб стягується з особистих доходів громадян: заробітної плати, інших доходів, персоніфікованого прибутку підприємців. Податок з юридичних осіб справляється з доходу, у формі якого виступає прибуток, чистий або валовий дохід.

Стягнення прибуткового податку може здійснюватись за двома системами: регулярною і глобальною. При регулярній системі оподаткування ведеться окремо по кожному виду доходів. Глобальна система передбачає оподаткування сукупного доходу. Як правило, прибуткові податки стягуються за процентними ставками (пропорційними, прогресивними чи регресивними). Але в Україні застосовуються ще і тверді фіксовані ставки при оподаткуванні фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які встановлюються у визначеній сумі на місяць в залежності від виду діяльності.

Перевагами прибуткових податків є наступні: рівень оподаткування прямо залежить від доходу, що створює рівні умови в оподаткуванні, крім того за допомогою прогресивних ставок можна збільшувати податковий тягар для доходів, вищих за середні, що має наслідком вирішення проблем соціальної справедливості і підвищує еластичність прибуткових податків відносно ВВП, що сприяє автоматичному регулюванню циклічного розвитку економіки; у цих податків існують великі можливості для регулювання економіки як на мікро - так і на макрорівні. До недоліків прибуткових податків відносять: від них легко ухилитись і приховати, підрахунок бази оподаткування є досить складним для платника, в то й же час податковим органам досить непросто контролювати правильність обчислення цих податків. Крім того, об'єкт оподаткування є нестабільним, і досить сильно його розміри коливаються в процесі циклічного розвитку економіки. Слід додати ще і нерівномірний розподіл надходжень по цих податках по регіонах: як правило, більшість надходжень припадає на індустріально розвинуті території держави.

Податки на власність установлюються відносно майна, яке перебуває в власності чи користуванні платника. В Україні оподатковуються транспортні засоби та земля. Передбачається оподаткування майна підприємств і нерухомого майна громадян.

Переваги податків на власність: сталість надходжень, незначні можливості для ухилення і приховання, простота стягнення, соціальна справедливість. До недоліків відносять обмежену регулюючу функцію, нееластичність надходжень.

Земельний податок встановлюється залежно від площі земельної ділянки та її грошової оцінки і має диференційовані ставки залежно від напряму використання і місця знаходження ділянки. За допомогою земельного податку можна здійснювати економічне регулювання ефективності використання земельних ресурсів та розміщення продуктивних сил.

Податок з власників транспортних засобів стягується як з фізичних, так і юридичних осіб. Основна мета його стягнення - фінансування дорожніх робіт. Ставки цього податку є диференційованими в залежності від виду транспортного засобу і потужності його двигуна.

В світовій практиці існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія і мито. Нині в Україні стягуються акцизи і мито. Непрямі податки, на відміну від прямих мають свої переваги і недоліки. Вони ефективніші в фіскальному аспекті, оскільки оподатковують споживання, яке в свою чергу є більш стабільною і негнучкою величиною, ніж прибутки. Від них тяжко ухилитись і досить легко контролювати їх сплату. Непрямі податки не впливають на процеси нагромадження, але вони регресивні в соціальному аспекті і здійснюють досить значний вплив на загальні процеси ціноутворення. Крім того, за допомогою специфічних акцизів можна впливати на структуру споживання.

Акцизи - це непрямі податки, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни. Специфічні акцизи виникли набагато раніше, ніж універсальні. Характерними їх рисами є обмежений перелік товарів, по яких вони стягуються, та диференційовані ставки по окремих групах товарів. Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками на всі групи товарів та ширшою базою оподаткування.

Поширення універсальних акцизів зумовлене рядом чинників. Широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження до бюджету, які не залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих товарів. Універсальні ставки полегшують контроль податкових органів за правильністю сплати податку. Універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів. Такі недоліки непрямих податків, як значний вплив на інфляційні процеси і регресивність в соціальному аспекті виражені в універсальних акцизах яскравіше ніж в інших непрямих податках.

У податковій практиці існують три форми універсальних акцизів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздрібної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість. Об'єктом оподаткування податку з продажу (купівель) у ланках оптової чи роздрібної торгівлі є валовий доход на кінцевому етапі реалізації чи виробництва товарів, тобто оподаткування провадиться лише один раз, на одному ступені руху товарів.

Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів. Із цим пов'язаний значний недолік податків цієї групи - кумулятивний ефект, який полягає в тому, що в об'єкт оподаткування включаються податки, які були сплачені раніше, на попередніх етапах руху товарів.

Податок на додану вартість сплачується на всіх етапах руху товарів, але об'єктом оподаткування виступає вже не валовий оборот, а додана вартість, що зберігає переваги податку з обороту, але в той же самий час ліквідує його головний недолік - кумулятивний ефект.

Фіскальна монополія - це прибуток держави від реалізації монополізованих державою товарів. При частковій монополії держава монополізує або тільки процес ціноутворення, або ціноутворення і виробництво певних видів товарів, або ціноутворення і реалізацію. При повній монополії держава залишає за собою виключне право на виробництво і реалізацію окремих товарів за встановленими нею цінами.

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспортуванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стягнення мита має на меті не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної структури експорту і імпорту. В залежності від мети введення розрізняють наступні види мита: статистичне, фіскальне, протекціоністське, антидемпінгове, преференційне, зрівняльне.

4. Податок на прибуток підприємств

Податки на прибуток підприємств регулює Податковий кодекс України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності органів державної податкової служби.

Податкове законодавство України складається з Конституції України; Податкового кодексу України; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана

Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Основні засади і принципи податкового законодавства України наступні:

- загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені Податковим, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

- рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

- невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

- презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

- фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

- соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

- економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

- нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

- стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

- рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

- єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

- інші

Під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи:

1. платники податку;

2. об'єкт оподаткування;

3. база оподаткування;

4. ставка податку;

5. порядок обчислення податку;

6. податковий період;

7. строк та порядок сплати податку;

8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.

Платниками податку з числа резидентів є:

- суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами;

- управління залізниці, яке отримує прибуток від основної діяльності залізничного транспорту. Перелік робіт та послуг, що належать до основної діяльності залізничного транспорту, визначається Кабінетом Міністрів України. Доходи залізниць, отримані від основної діяльності залізничного транспорту, визначаються в межах надходжень доходу, перерозподіленого між залізницями в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;

- підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, які отримують прибуток від неосновної діяльності залізничного транспорту;

- неприбуткові установи та організації у разі отримання прибутку від неосновної діяльності та/або доходів, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього розділу;

- відокремлені підрозділи платників податку, за винятком представництв.

Для цілей цього розділу представництво платника податку - відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням, та який здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи, фінансується такою юридичною особою та не отримує інших доходів, окрім пасивних доходів.

Об'єктом оподаткування є:

- прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 Податкового кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 Кодексу;

Порядок визначення доходів та їх склад

Доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137 Податкового кодексу, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2, та складаються з:

- доходу від операційної діяльності,

- інших доходів

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів.

Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає:

- дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу;

дохід банківських установ, до якого включаються:

а) процентні доходи за кредитно-депозитними операціями (в тому числі за кореспондентськими рахунками) та цінними паперами, придбаними банком;

б) комісійні доходи, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, наданими гарантіями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;

в) прибуток від операцій з торгівлі цінними паперами;

г) прибуток від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;

- інші доходи банківських установ

Ставки податку

Основна ставка податку становить 16 відсотків.

Положення зазначеного пункту застосовуються з урахуванням пункту 10 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу.

За ставкою 0 відсотків прибутку від страхової діяльності юридичних осіб у випадках, встановлених пунктом 156.2 статті 156 Кодексу.

За ставками 0, 4, 6, 12, 15 і 20 відсотків доходів нерезидентів та прирівняних до них осіб із джерелом їх походження з України у випадках, встановлених статтею 160 Кодексу.

Порядок обчислення податку

Податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 Кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі статтею 149 цього Кодексу. Податок, отриманий від діяльності, яка підлягає патентуванню відповідно до розділу XII Кодексу, підлягає сплаті до бюджету в сумі, яка визначена відповідно до цього розділу, і зменшена на вартість придбаних торгових патентів на право провадження такого виду діяльності.

Платник податку, який проводить діяльність, що підлягає патентуванню відповідно до розділу XII Кодексу, зобов'язаний окремо визначати податок від кожного виду такої діяльності та окремо визначати податок від іншої діяльності. З цією метою ведеться окремий облік доходів, отриманих від діяльності, що підлягає патентуванню, та витрат, пов'язаних з веденням діяльності з урахуванням від'ємного значення як результату розрахунку об'єкта оподаткування.

Доходи і витрати нараховуються з моменту їх виникнення згідно з правилами, встановленими цим розділом, незалежно від дати надходження або сплати коштів, якщо інше не встановлено цим розділом.

Платник податку, який має у своєму складі відокремлені підрозділи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок за місцезнаходженням таких відокремлених підрозділів, а також за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього розділу та зменшений на суму податку, сплаченого за місцезнаходженням відокремлених підрозділів.

Сума податку на прибуток відокремлених підрозділів за відповідний звітний (податковий) період визначається розрахунково виходячи із загальної суми податку, нарахованого платником податку, розподіленого пропорційно питомій вазі суми витрат відокремлених підрозділів такого платника податку в загальній сумі витрат цього платника податку.

Вибір порядку сплати податку на прибуток, визначеного цим підпунктом, здійснюється платником податку самостійно до 1 липня року, що передує звітному, про що повідомляються податкові органи за місцезнаходженням такого платника податку та його філій (відокремлених підрозділів).

Зміна порядку сплати податку протягом звітного року не дозволяється. При цьому відокремлені підрозділи подають податковому органу за своїм місцезнаходженням розрахунок податкових зобов'язань щодо сплати консолідованого податку, форма якого встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, виходячи з положень цього пункту. Рішення про сплату консолідованого податку поширюється також на відокремлені підрозділи, створені таким платником податку протягом будь-якого часу після такого повідомлення.

У разі якщо станом на 1 січня звітного року платник податку не мав відокремлених підрозділів, але створив відокремлений підрозділ (підрозділи) в будь-який час протягом такого звітного року, такий платник податку має право прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку в такому звітному році. Платник податку повідомляє податкові органи про прийняття такого рішення протягом 20 днів з моменту його прийняття. У разі прийняття платником податку такого рішення обраний ним порядок сплати податку застосовується до зміни платником податку такого рішення та не потребує щорічного підтвердження.

Відповідальність за своєчасне та повне внесення сум податку до бюджету за місцезнаходженням відокремлених підрозділів несе платник податку, у складі якого знаходяться такі відокремлені підрозділи.

Податок, що підлягає сплаті до бюджету платниками податку, які провадять страхову діяльність, визначається в порядку, передбаченому статтею 156 цього Кодексу.

Неприбуткові організації, визначені в пункті 157.1 статті 157 Кодексу, сплачують податок від неосновної діяльності з урахуванням статті 157 Кодексу.

Нерезидент щороку отримує від органу державної податкової служби підтвердження українською мовою щодо сплати податку.

Відповідальність за повноту утримання та своєчасність перерахування до бюджету податків, несуть платники податку, які здійснюють відповідні виплати.

Для цілей цього розділу Кодексу використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік. Базовим податковим (звітним) періодом для цілей цього розділу є календарний квартал;

- звітний податковий період починається з першого календарного дня податкового періоду і закінчується останнім календарним днем податкового періоду, крім:

- виробників сільськогосподарської продукції, визначених статтею 155 розділу, для яких річний податковий період починається з 1 липня поточного звітного року і закінчується 30 червня наступного звітного року;

- у разі якщо особа ставиться на облік органом державної податкової служби як платник податку в середині податкового періоду, перший звітний податковий період розпочинається з дати, на яку припадає початок такого обліку, і закінчується останнім календарним днем наступного податкового періоду;

- якщо платник податку ліквідується (у тому числі до закінчення першого звітного податкового періоду), останнім податковим періодом вважається період, на який припадає дата такої ліквідації;

- для виробників сільськогосподарської продукції, зареєстрованих як платники фіксованого сільськогосподарського податку, не застосовуються норми підпункту 152.9.1 цього пункту в частині визначення податкового періоду для виробників сільськогосподарської продукції.

Якщо платник податку приймає рішення про уцінку/дооцінку активів згідно з правилами бухгалтерського обліку, - така уцінка/дооцінка з метою оподаткування не змінює балансову вартість активів та доходи або витрати такого платника податку, пов'язані з придбанням зазначених активів.

Платники податку, дохід (прибуток) яких повністю та/або частково звільнено від оподаткуванням цим податком, а також ті, що проводять діяльність, яка підлягає патентуванню, ведуть окремий облік доходу (прибутку), який звільняється від оподаткування згідно з нормами цього Кодексу, або доходу, отриманого від діяльності, що підлягає патентуванню. При цьому:

- до складу витрат таких платників податку, пов'язаних з отриманням доходу (прибутку), що не звільняється від оподаткування, не включаються витрати, пов'язані з отриманням такого звільненого доходу (прибутку);

- сума амортизаційних відрахувань, нарахованих на основні засоби, що використовуються для отримання такого звільненого доходу (прибутку), не враховується у витратах, пов'язаних з отриманням доходу (прибутку), що не звільняється від оподаткування.

У разі якщо основні засоби використовуються для отримання звільненого доходу (прибутку) та інших доходів (прибутків), які підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом на загальних підставах, витрати платника податку підлягають збільшенню на частку загальної суми нарахованих амортизаційних відрахувань, яка так відноситься до загальної суми нарахованих амортизаційних відрахувань звітного періоду, як сума доходів (прибутків), що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом на загальних підставах, відноситься до загальної суми доходів (прибутків) з урахуванням звільнених. Аналогічно відбувається розподіл витрат, що одночасно пов'язані як з діяльністю, дохід (прибуток) від провадження якої звільняється від оподаткування, так і з іншою діяльністю.

5. Зміни в податковому законодавстві України в 2012 році

Базова ставка податку на прибуток розміром 25%, яка діяла в Україні до 1 квітня 2011 року, робила відчутне податкове навантаження. І все ж, такий показник не можна кваліфікувати як один з найвищих у світі. Навпаки, у більшості країн світу податок на прибуток корпорацій коливається в межах 20-30%. Щоправда, останнім часом чітко спостерігається тенденція до зниження базової ставки. Так, на початку 2000-х років у ЄС середній розмір податку на прибуток становив у середньому 30-40%. А вже наприкінці 2000-х років впав до 25%. Особливо активну роль у зменшенні оподаткування прибутку підприємств відіграли ініціативи країн Центральної та Східної Європи. Така політика пояснювалась бажанням зацікавити великі корпорації світу вкладати свої інвестиції в держави колишнього «соціалістичного табору».