Размещено на http://www.allbest.ru/

Функціонування ринку цінних паперів

1. Сутність та складові ринку цінних паперів

Фінансовий ринок, поряд з великою кількістю інших ринків, що взаємодіють між собою, є складовою загального ринкового простору. Поняття фінансового ринку охоплює різні ринки, котрі складаються з багатьох інститутів. Кожен ринок має справу з певним типом зобов'язань (цінних паперів), обслуговує певних його учасників і діє на відповідній території.

Як економічна категорія фінансовий ринок відбиває економічні відносини між суб'єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості, що визначається фінансовими активами [24, 231]. У системі національних рахунків фінансові активи визначають як об'єкти, що мають вартість і перебувають у власності економічних суб'єктів, і від яких у майбутньому слід очікувати одержання прибутку або інших доходів.

Залежно від форми фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяють на сегменти: ринок грошей, валюти і ринок капіталів. Відповідно до організації руху фінансових ресурсів виокремлюють також низку його додаткових сегментів.

Ринок цінних паперів ширше за фондовий ринок, хоча значення останнього є величезним (саме на ньому обертаються акції і облігації). Переважну частину досліджень і математичних обґрунтувань закордонні й вітчизняні фахівці здійснюють стосовно фондового ринку.

Ринок цінних паперів становить доволі розгалужену сукупність суспільних відносин, включно з державним та інституційно-правовим регулюванням їх. Він призначений для акумулювання капіталу з подальшим його перерозподілом у вигляді інвестицій у виробничу і соціальну сферу народного господарства шляхом випуску, придбання і вільного розпорядження цінними паперами їхніми власниками.

Для функціонування ринку цінних паперів необхідна наявність: емітентів, зацікавлених у мобілізації вільних коштів; інвесторів, що мають вільні кошти і шукають розміщення, яке їм вигідне; посередників, що забезпечують обмін зобов'язань (цінних паперів) емітентів на грошові кошти інвесторів. Саме емітенти цінних паперів, інвестори (покупці) та фінансові посередники при укладанні угод є основними суб'єктами операцій на ринку цінних паперів.

Емітентом цінних паперів може бути держава (в особі уповноваженого органу), юридична особа та у випадках, передбачених законодавством, фізична особа. Щодо фізичної особи, то вона може виступати у ролі емітента лише у випадку, передбаченому Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р., тобто коли вона є векселедавцем.

Покупцями цінних паперів можуть бути індивідуальні й інституційні інвестори. При цьому співвідношення між ними залежить як від рівня розвитку економіки й рівня заощаджень, так і від стану кредитної системи. У розвинених країнах на ринку цінних паперів переважають інституційні інвестори. Це комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії, інститути спільного інвестування тощо.

До найважливіших функцій ринку цінних паперів належать: 1) функція перерозподілу грошових коштів; 2) функція перерозподілу ризиків; 3) облікова; 4) контрольна; 5) збалансування попиту і пропозиції; 6) стимулююча; 7) регулювальна [17, 201].

Функція перерозподілу грошових коштів полягає у перерозподілі коштів між галузями і сферами діяльності; територіями і країнами; населенням і підприємствами, тобто набуття заощаджень громадян виробничої форми; між державою та іншими юридичними й фізичними особами. У разі фінансування дефіциту державного і місцевих бюджетів за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної та місцевих позик та реалізації їх здійснюється перерозподіл вільних фінансових ресурсів підприємств і населення на користь держави [12, 264].

Функція перерозподілу ризиків - використання інструментів ринку цінних паперів (передусім так званих похідних інструментів) для захисту власників будь-яких активів (товарних, валютних, фінансових) від несприятливої для них зміни цін, вартості або дохідності цих активів. Цю функцію можна назвати функцією захисту (страхування) від ризику або, точніше, функцією хеджування. Однак хеджування неможливо в односторонньому порядку: якщо є той, хто бажає захиститися від ризику, то має бути й інша сторона, яка вважає можливим для себе прийняти цей ризик. За допомогою ринку цінних паперів можна перекласти ризик зі свого активу на спекулянта, який бажає ризикнути. Таким чином, сутність хеджування полягає у перерозподілі ризиків. Ця функція є відносно новою для ринку цінних паперів. У сучасному вигляді вона з'явилася лише на початку 1970-х років. Завдяки їй ринок, з одного боку, істотно зміцнів, з іншого - зросла його значущість, бо функція перерозподілу ризиків, ґрунтуючись на функції перерозподілу грошових коштів, різко прискорює і навіть спрощує переливання вільних (або вивільнених) фінансових капіталів [15, 246].

Облікова функція полягає в обов'язковому обліку у спеціальних списках (реєстрах) усіх видів цінних паперів, що обертаються на ринку, реєстрації учасників ринку цінних паперів, а також фіксації фондових операцій, оформлених угодами купівлі-продажу, застави, трасту, конвертації тощо.

Контрольна функція передбачає контроль за дотриманням норм законодавства учасниками ринку.

Функція збалансування попиту і пропозиції означає забезпечення рівноваги попиту та пропозиції на фінансовому ринку шляхом проведення операцій з цінними паперами.

Стимулююча функція полягає у мотивації юридичних і фізичних осіб стати учасниками ринку цінних паперів, зокрема шляхом надання права на участь в управлінні підприємством (акції), права на отримання доходу (відсотків за облігаціями, дивідендів за акціями), можливості накопичення капіталу або права стати власником майна (облігації) [9, 23].

Регулювальна функція означає регулювання через конкретні фондові операції різних суспільних інтересів, наприклад, шляхом проведення операцій із цінними паперами регулюють обсяг грошової маси в обігу. Продаж державою цінних паперів на ринку скорочує обсяг грошової маси, а придбання їх державою, навпаки, збільшує цей обсяг.

До допоміжних функцій ринку цінних паперів можна віднести використання цінних паперів у приватизації, антикризовому управлінні, реструктуризації економіки, стабілізації грошового обігу, антиінфляційній політиці тощо.

У сучасних умовах розвинений ринок цінних паперів є необхідним елементом ефективно функціонуючої національної економіки. Ринок цінних паперів - це специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом операцій є цінні папери. На ньому здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, формується ціна на них, урівноважуються попит і пропозиція [23, 117].

Через ринок цінних паперів відбувається перерозподіл грошових нагромадження кредитно-фінансових інститутів, корпорацій, підприємств, держав, приватних осіб і спрямовуються на виробниче та невиробниче вкладення капіталів. Завданням ринку цінних паперів є створення умов та забезпечення, якщо можливо, більш повного та швидкого переливу заощаджень в інвестиції за ціною, яка задовольняла б обидві сторони.

Приватизація й акціонування приватної власності, розвиток підприємництва і кредитних інститутів приводять до поглибленого розвитку грошових і кредитних відносин. З'являється особливий сектор господарювання, який пов'язаний з оборотом цінних паперів - фінансовий ринок, що вимагає не тільки правового регулювання обороту.

Виникнення фіктивного капіталу пов'язано з відокремленням позичкового капіталу й утворенням кредитної системи. Відокремлення фіктивного капіталу від реального відбулося на базі позичкового капіталу, у руках якого залишається титул власності, а реально розпоряджається цим капіталом функціонуючий підприємець. Тим самим фіктивний капітал виявляється у формі титулу власності, здатного вступати в оборот і, більше того, здатного обертатися відносно незалежно від руху дійсного капіталу. Реально фіктивний капітал передує процесові концентрації і централізації капіталу, розподілу і перерозподілу прибутку, а також перерозподілу національного доходу через систему державних фінансів.

За економічним змістом банківські портфелі цінних паперів не відрізняються від аналогічних портфелів інших інвесторів, а тому в процесі їх формування широко використовуються методи інвестиційного аналізу. Проте банківська діяльність є певною мірою специфічною, оскільки загальні правила здійснення операцій на фондовому ринку для банківських установ доповнюються регуляторними вимогами центральних банків. У вітчизняній практиці цей аспект досить важливий, адже Національним банком України встановлено низку спеціальних умов проведення інвестиційних операцій, зокрема досить жорсткі вимоги щодо формування обов'язкового резерву на відшкодування можливих збитків від операцій із цінними паперами.

Ці чинники разом з особливостями функціонування внутрішнього ринку цінних паперів справляють суттєвий вплив на формування портфеля фінансових інвестицій.

Порівняно з кредитними відносинами банку з позичальником, які завжди персоніфіковані та індивідуальні, відносини, що виникають між інвестором та емітентом цінних паперів, уніфіковані та опосередковуються через механізм фондового ринку. Ринок виконує роль посередника між емітентом та інвестором, а це означає, що структура, динаміка та індикатори фондового ринку є окремим об'єктом аналітичних досліджень.

В українських банках питома вага сукупного портфеля цінних паперів у сумарних активах є значно нижчою. Так, на 01.01.2009 р. цей показник становив 10,3% і протягом 2010 р. знизився на 1,6%, склавши на 01.01.2010 р. лише 8,7%. У грошовому виразі обсяг вкладень у цінні папери протягом року зріс на 42 215 тис. грн. або на 1,8% [23, 117].

Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає інвестиції, як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Нажаль, Україна все ще не отримала статусу країни, привабливої для великих інвестицій. Більшість українських інвесторів не зацікавлені щодо довгострокового розміщенням своїх капіталів, так як в цьому сегменті інвестування присутній високий рівень ризику. Але з кожним роком така тенденція міняється в зовсім протилежному напрямку, інвестиційна діяльність зростає швидкими темпами.

На сьогоднішній день більшість інвесторів зацікавлені в короткостроковому та середньостроковому фінансуванні, як фізичних осіб, так і корпоративного бізнесу, однак дані операції не вважаються інвестиціями. Юридичним особам банки відкривають овердрафти та кредитні лінії, тривалість яких не перевищує 3 років. До довгострокового кредитування банки відносяться дуже прискіпливо, важливу роль відіграють особливості клієнтів та їх бізнесу, а також забезпечення (застава). При вкладанні коштів в новий бізнес фінансові установи в основному віддають перевагу торговельним підприємствам, так як такі інвестиції вважаються більш ліквідними. Торговельна діяльність швидше починає приносити дохід, ніж виробництво, якому потрібен триваліший період для впровадження виробничих потужностей [27, 128].

Причин низької інвестиційної активності українських комерційних банків є кілька. Більшість із них пояснюється недосконалістю внутрішнього фондового ринку, нетривалим часом його існування та значним регулятивним впливом на ринок з боку держави. Як наслідок - незначні обсяги операцій та низька ліквідність цього сегмента фінансового ринку, де більшість цінних паперів не мають регулярних котирувань; неможливість формування адекватного масиву історичних даних (статистичної вибірки), необхідного для одержання достовірних результатів за допомогою статистичних методів аналізу; брак надійних інвестиційних рейтингів внутрішніх емітентів цінних паперів.

Ринок цінних паперів об'єднує частину кредитного ринку (ринок боргових інструментів позики або боргових зобов'язань) і ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок охоплює операції з випуску і обертання інструментів позики, інструментів власності, а також їх гібридів і похідних. До інструментів позики відносять облігації, векселі, сертифікати; до інструментів власності - всі види акцій; до гібридних інструментів - цінні папери, що мають ознаки як облігацій, так і акцій; до похідних інструментів - варанти, опціони, ф'ючерси та інші аналогічні цінні папери [4, 39].

Отже, ринок інструментів позики як елемент кредитного ринку має справу з позичковим капіталом, у той час як ринок інструментів власності - з власним капіталом, тобто з частками (паями) власників у власному капіталі компанії.

Ринок цінних паперів в Україні нині складається з ринків акцій, облігацій державних та муніципальних внутрішніх та зовнішніх позик, облігацій підприємницьких структур, казначейських зобов'язань, векселів, інвестиційних, ощадних, майнових і компенсаційних сертифікатів, житлових чеків. Фондовий ринок поділяється на первинний і вторинний. Первинний ринок цінних паперів - це ринок, що обслуговує випуск (емісію) і первинне розміщення цінних паперів. На такому ринку учасниками завжди виступають емітенти та інвестори.

Первинний ринок цінних паперів визначається як відносини, що складаються при емісії (для інвестиційних цінних паперів) або при укладанні цивільно-правових угод між особами, які беруть на себе зобов'язання щодо інших цінних паперів, і першими інвесторами, професійними учасниками ринку цінних паперів, а також їх представниками. Ринкова взаємодія між ними може бути безпосередньою або здійснюватися через брокерів і дилерів.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Складові ринку цінних паперів

Первинний ринок - це ринок, на якому продаються вперше випущені цінні папери, де емітентами можуть бути держава, кредитно-фінансові установи, підприємства, компанії тощо.

Найважливішою рисою первинного ринку є повне розкриття інформації для інвесторів, що дає змогу зробити обґрунтований вибір цінного паперу для вкладення коштів. Уся діяльність на первинному ринку служить для розкриття інформації і підготовки проспекту емісії, його реєстрації і контролю з боку державних органів.

Основними формами первинного ринку цінних паперів є приватне розміщення і публічна пропозиція.

Одне з найважливіших завдань первинного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі й нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги щодо оприлюднення інформації про емітента, підготовки проспекту емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Первинні ринки є тимчасовими ринками і здебільшого - не біржовими. Доходи від продажу належать емітентові [7, 101].

На первинному ринку відбувається розподіл вільних грошових коштів за галузями й сферами національної економіки. Критерієм цього розміщення за умов ринкової економіки слугує дохід, що приносять цінні папери. Це означає, що вільні грошові кошти спрямовуються у підприємства, галузі й сфери господарства, які забезпечують максимізацію дохідності. Первинний ринок виступає засобом створення ефективної з точки зору ринкових критеріїв структури національної економіки, підтримує пропорційність господарства. Таким чином, він є фактичним регулятором ринкової економіки. Підґрунтям ринку цінних паперів слугує первинний ринок і саме він визначає його сукупні масштаби й темпи розвитку, нині його обсяг на Заході незначний.

Первинний ринок цінних паперів передбачає обов'язкове існування вторинного ринку. Більше того, існування первинного ринку за умов відсутності вторинного ринку практично неможливе.

Вторинний ринок є ринком, де відбувається купівля-продаж раніше випущених цінних паперів. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінності паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це, своєю чергою, надає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найстисліший термін за незначних варіацій курсів та невисоких витрат на реалізацію. Дохід від продажу цінних паперів на цьому ринку належить не емітентові, як це має місце на первинному ринку, а власникам (інвесторам або дилерам), які виступають на вторинному ринку у ролі продавців.

Вторинний ринок завжди містить елемент спекуляції. Оскільки мета діяльності на ньому - дохід у вигляді курсової різниці, а курсова вартість формується під впливом попиту і пропозиції, існує багато способів впливу на курс цінних паперів у бажаному напрямі. Зрештою на вторинному ринку відбувається постійний перерозподіл власності, завжди спрямований від дрібних власників до великих.

Торговці цінними паперами мають право здійснювати такі види посередницької діяльності:

- виконання за дорученням, від імені та за рахунок емітента обов'язків з організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом;

- купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи;

- купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок.

Законом України «Про цінні папери і фондовий ринок» можуть передбачатися також інші види посередницької діяльності з цінними паперами (діяльність з управління цінними паперами тощо).

Історично позабіржовий ринок передує біржовому. Позабіржовий ринок охоплює ринок операцій із цінними паперами поза біржею: первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, що не бажають потрапити на біржу [8, 213].

Біржовий ринок пов'язують з поняттям фондової біржі як особливо організованого, як правило, вторинного ринку цінних паперів, що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальних ринкових цін активів.

Фондова біржа - це організований ринок цінних паперів, що функціонує на основі офіційно зареєстрованих правил ведення торгівлі, де угода про розміщення і купівлю-продаж цінних паперів здійснюється обмеженою кількістю біржових посередників. Організаціями або підприємствами, що випускають в оборот гроші або цінні папери, (емітентами) на ринку цінних паперів, виступають приватні національні, державні національні, приватні і державні іноземні організації.

Фондова біржа - акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до цього Кодексу, інших законів, а також статуту і правил фондової біржі. Вона створюється засновниками - торговцями цінними паперами в порядку, встановленому законом, і її діяльність спрямовується виключно на організацію укладання угод купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних. Фондова біржа не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Форми організації ринку цінних паперів наведено на рис. 1.2 [24, 157].

Рис. 2. Форми організації ринку цінних паперів

До вторинного ринку належать біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів.

Біржовий ринок - це торгівля цінними паперами, здійснювана на фондовій біржі. Це ринок з найвищим рівнем організації, що максимально сприяє мобільності капіталу й формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу. Зазначимо, що фондові біржі від свого імені або за дорученням клієнтів не купують і не продають цінні папери, що на них котируються. Їхнє призначення полягає у створенні й упровадженні організаційної й технічної системи, які вможливлюють швидке, впорядковане й ефективне укладання та виконування угод купівлі-продажу цінних паперів.

Біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної ринкової економіки.

Фондова біржа - це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона належить до вторинного ринку цінних паперів; зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхнього біржового курсу. На деяких фондових біржах реалізують також угоди щодо купівлі-продажу іноземної валюти і золота [18, 123].

Фондова біржа виконує такі функції:

- відкриває доступ підприємствам до позикового небанківського капіталу;

- є важливим координатором розміщення державних цінних паперів;

- забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в іншу;

- є своєрідним економічним барометром ділової активності.

Фондова біржа здійснює такі операції:

1) облік цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встановлення початкової котирувальної ціни;

2) оформлення угод щодо купівлі-продажу цінних паперів;

3) виконання централізованих взаєморозрахунків у межах біржового ринку цінних паперів;

4) забезпечення централізованого інформування і курсового контролю;

5) правове оформлення угод [27, 119].

Для аналізу та прогнозу ринку цінних паперів велике значення має його групування. Група чи сегмент ринку може визначатися по-різному: або це особливим чином виокремлена частина ринку, або група інвесторів, або види цінних паперів чи емітентів. Тобто, сегментація (групування) будь-якого ринку може здійснюватись різними способами, за різними ознаками і параметрами, з урахуванням безлічі факторів. [12, 124].

У країнах з ринковою економікою біржі природно виростали з вуличного ринку в міру того, як збільшувалися масштаби фондових операцій, множилися емітенти цінних паперів, удосконалювалася техніка брокерської справи. На позабіржовому ринку обертаються цінні папери молодих, маловідомих, невеликих компаній, які не одержали допуску до операцій на фондовій біржі. Проте на ньому можна зустріти й цінні папери відомих компаній, які з тієї чи іншої причини віддають перевагу позабіржовому ринку.

Об'єктами сегментації можуть бути інвестори, види цінних паперів та емітентів. У даному разі загальна схема повинна передбачати сегментацію на різних рівнях і перехід від одного рівня до іншого.

Ринок цінних паперів може поділятися на наступні сегменти:

- за категоріями емітентів (ринок цінних паперів підприємств, державних цінних паперів тощо);

- за термінами випуску (ринок безтермінових цінних паперів, термінових цінних паперів із встановленим терміном обертання та без встановленого терміну обертання тощо);

- за територією розповсюдження (світовий, національний, регіональний);

- за видами (категоріями) цінних паперів (ринок акцій, у тому числі за їх видами, облігацій тощо);

- за формою організації (організаційні і розподільчі ринки);

- за принципом повернення фінансових активів, що підлягають поверненню (ринок боргових зобов'язань і ринок інструментів власності) [7, 118].

Емітентом цінних паперів може бути держава, представлена вповноваженим органом, юридичною особою та у випадках, передбачених законодавством, фізичною особою. Емітент від свого імені випускає цінні папери й зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Сегменти ринку цінних паперів

Держава емітує облігації, казначейські зобов'язання, приватизаційні та похідні цінні папери, приміром, опціони. Прикладом державного опціону може бути право, надане адміністрації приватизованого підприємства на придбання 5-процентного пакета акцій за номінальною вартістю.

На ринку цінних паперів України функції випуску державних цінних паперів виконує Міністерство фінансів, а Національний банк виступає в ролі генерального агента з їхньої реалізації.

Облігації місцевих позик можуть випускати органи місцевої влади. Мета такого випуску - акумуляція вільних грошових коштів населення та юридичних осіб для реалізації певного великого проекту - будівництва моста, розв'язання соціальних проблем, благоустрою тощо.

Вартість цінних паперів, випущених місцевими органами влади (муніципальних цінних паперів), визначається платоспроможністю їх емітента та ринком. Здатність місцевих органів влади виплачувати проценти й додержуватися термінів погашення самого боргу залежить від багатьох факторів:

- місцевих органів влади в розрахунку на душу населення (чим він менший, тим привабливішими є цінні папери цього емітента);

- величина надходжень із державного бюджету;

- матеріальне багатство місцевості, на яку поширюється юрисдикція цього органу влади (забезпеченість природними ресурсами, рівень індустріалізації, обсяги сільськогосподарського виробництва тощо).

Емітентами можуть бути юридичні особи - акціонерні товариства, підприємства та організації інших форм власності, банки, інвестиційні компанії та фонди. Емітент цінних паперів зобов'язаний не рідше як один раз на рік інформувати громадськість про свій господарсько-фінансовий стан та результати діяльності опублікуванням річного звіту не пізніше як через дев'ять місяців року, наступного за звітним; звіт і надсилається тримачам іменних акцій та ДКЦПФР.

Акціонерні товариства можуть емітувати як пайові, так і боргові, а також похідні цінні папери. Акціонерне товариство створюється об'єднанням капіталів через випуск акцій, що підтверджують дольову участь кожного акціонера у власному капіталі товариства. Позичковий капітал може формуватися не тільки за рахунок кредитів банків, а й випуском корпоративних облігацій, а також короткострокових боргових зобов'язань типу векселів. Випускає товариство й похідні цінні папери - опціони, ф'ючерси, варанти.

Випуск акцій з метою фінансування інвестицій у виробництво пов'язаний із заснуванням нових компаній і реорганізацією приватних компаній у галузях «високих технологій», що використовують венчурний капітал. При цьому джерелом венчурного капіталу є кошти індивідуальних та інституційних інвесторів, які, маючи великі активи, можуть дозволити собі ризикувати. Для більшості дрібних фірм, тисячі яких виникають у традиційних галузях економіки, реальної можливості досягти розмірів, що дозволяють випускати акції, не існує.

Головними причинами випуску акцій у розвинених країнах сьогодні є фінансування поглинання й необхідність зниження частки позикового капіталу у сукупному капіталі корпорацій. Перша причина емісії нових акцій - поглинання (злиття) компаній. Поглинання здійснюються у формі обміну акцій компаній, що поглинаються, на акції компаній, що поглинають. Поглинальні компанії активно виходять на первинний ринок цінних паперів через емісію нових акцій.

Друга причина виходу сучасних корпорацій на ринок цінних паперів - необхідність зменшення частки позикового капіталу в сукупному капіталі корпорації.

У деяких країнах співвідношення між власним і позиковим капіталом встановлюється законом. Однак незалежно від наявності закону в кожній країні існує чітке уявлення про розмір межі позикових коштів. Вихід за цю межу пов'язаний зі значним ризиком для компанії загалом та її акціонерів зокрема. У цій ситуації корпорація регулює структуру свого капіталу шляхом емісії нових акцій, замінюючи ними свої боргові зобов'язання.

Отже, емісія нових акцій на сучасному етапі розвитку ринку цінних паперів у розвинених країнах дуже незначна і не завжди пов'язана з мобілізацією вільних грошових ресурсів для фінансування економіки. Це означає, що в розвинених країнах відбувається не лише зменшення масштабів первинного ринку цінних паперів, а й паралельно триває зниження його ролі як регулятора інвестицій та економіки загалом.



Рис. 4. Емітенти цінних паперів в Україні

В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії становлення. За умов масового акціонування державних підприємств, створення нових акціонерних структур, які гостро потребують інвестицій, постійних позик коштів державою, первинний ринок слугує провідним сегментом ринку цінних паперів.

Боргові зобов'язання - облігації, векселі - можуть випускати всі підприємства незалежно від їхньої організаційно-правової форми. Такі зобов'язання забезпечуються матеріальними активами.

Особливе місце серед учасників ринку цінних паперів належить інвесторам (від англ. іnvestor, від лат. invest - вкладати), тобто суб'єктам інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладання власних, позичкових і залучених грошових, майнових та інтелектуальних цінностей в інструменти ринку цінних паперів.

Інвестори можуть придбавати цінні папери від свого імені та за власний рахунок для одержання доходу чи збільшення їхньої вартості або набуття певних прав, що надаються власнику цінних паперів згідно з чинним законодавством. У ролі інвесторів на вітчизняному ринку цінних паперів можуть виступати: держава; фізичні особи - громадяни України, іноземці та особи без громадянства; юридичні особи України та інших держав. Не можуть бути ними органи державної влади й управління та місцевих органів самоврядування. Але це не стосується Пенсійного фонду, одним з напрямів діяльності якого є вкладання коштів у цінні папери державних органів та акціонерних товариств.

За рівнем ліквідності український ринок цінних паперів суттєво поступається ринкам розвинених країн. В Україні ліквідним є лише ринок державних цінних паперів, що має відповідну інфраструктуру, та ринок акцій не більш як восьми акціонерних товариств. Вторинний ринок акцій виробничих компаній перебуває у зародковому стані.

Інституційні інвестори, здійснюючи діяльність із залучення коштів індивідуальних інвесторів, які потім вкладаються в цінні папери інших емітентів, справляють великий вплив на функціонування ринку цінних паперів та його активність. Це викликано певними причинами:

1. Інституційні інвестори мають більше коштів, ніж окремо взяті фізичні особи.

2. Індивідуальні інвестори купують цінні папери з власного інтересу, а інституційні намагаються поєднати його зі справами емітента.

3. Саме інституційні інвестори частіше бувають зацікавлені в тому, щоб брати участь у повсякденному управлінні справами емітента.

Найактивнішими інституційними інвесторами є інвестиційні фонди та компанії, комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Менш активні - промислові та торговельні підприємства, компанії, господарські товариства тощо.

Залежно від цілей діяльності інвесторів можна поділити таким чином:

- консервативні, мета - безпека вкладень;

- помірно агресивні, мета - безпека плюс дохідність;

- агресивні, мета - дохідність плюс зростання вкладень;

- досвідчені, мета - дохідність плюс збільшення вкладень плюс ліквідність;

- витончені, мета - максимальний дохід.

За психологічною стійкістю інвесторів розрізняють як:

- нестійкі - навіювані (схильні до паніки);

- стійкі - навіювані;

- стійкі - аналітичні [16, 211].

Диференціація попиту в зазначених групах відображає структуру цінних паперів.

Сегменти можуть бути багатоступінчастими, з виокремленням груп і підгруп за ознакою деталізації витрат.

Окремо формується сегментація інвесторів за інтенсивністю звертання до ринку цінних паперів. При цьому виокремлюють такі сегменти:

- інвестори, які не звертаються до ринку, в тому числі колишні та потенційні інвестори;

- інвестори, які звертаються до ринку, в тому числі новачки і ті, які регулярно звертаються.

У кожному сегменті вивчається інтенсивність звертання до ринку цінних паперів за допомогою різних показників. Фондові біржі й фінансові посередники враховують поведінку зазначених груп, зокрема можливість залучення потенційних інвесторів, адже кожна з цих груп вимагає різних маркетингових підходів. Інформацію, що характеризує сегментацію ринку цінних паперів, можна упорядкувати за допомогою матриці. Зокрема її можна зобразити матрицею Аij, де i - види цінних паперів та емітентів, j - інвестори і т.ін. Найвигідніший сегмент, припустимо аij, повинен мати високу ліквідність, підвищені темпи зростання реалізації, значну норму прибутку та інші показники.

Перелічені класифікації та групування дозволяють вивчити механізм формування попиту та пропозиції на цінні папери з метою їх відображення між окремими елементами ринку (відповідно запитів інвесторів та емітентів), а також прогнозувати важливі зміни в майбутньому для повнішого задоволення запитів усіх учасників ринку цінних паперів.

Фінансовими посередниками на ринку цінних паперів є юридичні особи, робота яких тісно пов'язана з наданням професійних послуг щодо опосередкування діяльності на ринку емітентів та інвесторів. Посередники повинні мати ліцензію на здійснення своєї діяльності. У більшості випадків вони надають брокерські, дилерські й андеррайтерські послуги.

Брокер (біржовий маклер, комісіонер, куртьє, стокброкер) - посередник, який діє за дорученням і за рахунок клієнтів, отримуючи за посередництво комісійні (куртаж). Брокером зазвичай є брокерська компанія. Фізична особа також може здійснювати брокерські функції, якщо зареєструється як підприємець. В обов'язки брокера входить добросовісне виконання доручень клієнта, яким повинна віддаватися перевага разом з угодами самого брокера, якщо він також має право виконувати функції дилера.

Важливу роль на ринку цінних паперів та, зокрема, на ринку державних цінних паперів відіграє центральний банк. Разом з Міністерством фінансів (Казначейством) він вирішує питання про доцільність випуску нових боргових зобов'язань, визначає умови їх обігу, розробляє заходи щодо забезпечення сталого курсу державних цінних паперів. Крім того, центральний банк, здійснюючи операції з цінними паперами на відкритому ринку, впливає на розмір резервів комерційних банків і, таким чином, на стан кредиту та грошового обігу. Банк купує цінні папери, коли дотримується курсу на стимулювання кредитної діяльності комерційних банків та ринку в цілому, і продає цінні папери, коли має намір обмежити активність банків. Різноманітні операції із цінними паперами здійснюють комерційні банки.

Моделі ринків цінних паперів розвинених країн є результатом їх еволюції. Характер будь-якої моделі ринку цінних паперів визначається багатьма факторами. З одного боку, це конкретні історико-національні особливості певної країни, а також особливості ментальності її населення. З іншого - ринок цінних паперів є складною сукупністю правовідносин щодо цінних паперів, яка від них не залежить [13, 203].

На формування моделей ринку цінних паперів та їх особливостей вплив має той факт, що на відміну від «американської» моделі, де банк має значні обмеження на операції із цінними паперами, в українській практиці, по суті, склалась європейська модель універсального комерційного банку. Тому змішана, проміжна модель ринку цінних паперів, що стихійно обрана в Україні, призвела до того, що на ньому одночасно та з рівними правами присутні і комерційні банки, які мають усі права на операції із цінними паперами, і небанківські інститути.

Ринок цінних паперів зазвичай розглядають як складову фінансового ринку, який у найширшому сенсі є місцем, де зустрічаються ті, у кого в процесі господарської діяльності виникає потреба у коштах для розширення своєї діяльності, й ті, у кого накопичуються заощадження, що можна використати для інвестицій. Таким чином, саме на фінансовому ринку відбувається переливання коштів від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує інвестицій [28, 117].

Слід зазначити, що деякі ринки, на яких обертаються однорідні матеріальні або фінансові активи, можуть входити до складу інших, об'ємніших ринків. Саме до такої категорії складних ринків належить фінансовий ринок.

Запропонована послідовність приблизно відповідає обсягам ринків у світовій економіці. При цьому обсяги товарних ринків сьогодні на порядок поступаються ринкам корпоративних акцій і облігацій, які, своєю чергою, менше ринків похідних фінансових інструментів (деривативів), що так само значно поступаються світовим валютним ринкам. Наголосимо, що розташовані в порядку зростання обсяги ринків майже цілковито відповідають хронології виникнення їх. Так, товарний ринок виник раніше за корпоративні фінансові інструменти, а ринки деривативів і світові валютні ринки у сучасному вигляді (типу FOREX) з'явилися відносно нещодавно.

Як правило, фінансові інструменти грошового ринку емітуються позичальником з високим рейтингом платоспроможності й на короткий термін. Найактивніші інструменти цього ринку - векселі, ощадні сертифікати (боргові цінні папери), хоча за своїми характеристиками вони належать до різних класифікаційних груп [18, 206].

Місце ринку цінних паперів у структурі світового інвестиційного багатства наведено на Рис. 1.3. У цій структурі фінансове багатство має питому вагу (57,7%) за рахунок вкладень інвесторів у такі інструменти, як облігації (26,6%), акції (23,0%) і готівка (8,1%) [15, 206].

Рис. 5. Структура світового інвестиційного багатства

Головна відмінність ринку цінних паперів від ринку будь-якого іншого традиційного товару, наприклад нафти, полягає у тому, що товари виробляють (вирощують, видобувають), тоді як цінні папери випускають в обіг. Щоб товар дійшов до споживача, потрібна своя організація руху товарів, а для цінних паперів - своя. Товар продають один або кілька разів, а цінний папір може продаватися і купуватися необмежену кількість разів тощо.

Ринок цінних паперів - це складова ринку будь-якої країни. Підґрунтя ринку цінних паперів - це товарний ринок, гроші й грошовий капітал. Перший є надбудовою над другим, похідним стосовно нього.

В ринковій економіці практикуються шість видів муніципальних облігацій.

По-перше, облігації з повним зобов'язанням. Виплата основної суми боргу і процентів за ними гарантується правом муніципалітетів використовувати в погашення своїх зобов'язань доходи від оподаткування. Їхня здатність приносити вищий дохід зробила облігації з повним зобов'язанням найпоширенішим видом муніципальних позик.

По-друге, облігації, що забезпечені доходом від певного об'єкту. Їх випускають в обіг для залучення коштів з метою фінансування конкретних проектів: платних доріг, мостів, лікарень тощо. Основна сума заборгованості і проценти за нею сплачуються з доходів, які приносить експлуатація кредитованих об'єктів.

По-третє, облігації, забезпечені спеціальним податком. Вони обслуговуються і погашаються коштом особливого виду податку, проте повною довірою кредиторів не користуються.

По-четверте, облігації державних органів для фінансування житлового будівництва, тому мають високий рейтинг.

По-п'яте, промислові облігації. Забезпечені доходом від певного об'єкту, вони є засобом розвитку промисловості в даному регіоні. Промислові облігації погашаються коштом від орендної плати, що стягується місцевими органами.

По-шосте, доларові облігації. Котирування цих облігацій здійснюється в доларових показниках, а не в процентах до номіналу. Строки погашення в них не вказані, а реалізуються лише протягом певного періоду.

2. Ринок муніципальних позик та його особливості як складової ринку цінних паперів

Боргові зобов'язання держави за товарними облігаціями внесуть деяке пожвавлення в ринок державних цінних паперів у міру фінансової стабілізації та структурної перебудови економіки. Можна виокремити конкурентоспроможні (стосовно корпоративних цінних паперів) сегменти ринку державного боргу. Це, зокрема, ринки казначейських векселів і муніципальних позик.

Необхідність розвитку ринку казначейських векселів визначається їх особливою роллю на грошовому і фінансовому ринку. Як зазначалось, випуск казначейських векселів є засобом мобілізації короткострокових ресурсів для покриття внутрішньорічних розривів у доходах і витратах держбюджету, для обслуговування державного боргу. Водночас казначейські векселі є найгнучкішим інструментом кредитної політики Центрального банку. Банк України, володіючи портфелем казначейських векселів, може активно впливати економічними методами на ринок міжбанківських кредитів. В умовах дефіцитності міських бюджетів для залучення додаткових ресурсів на розвиток міського господарства поряд із приватизацією муніципальної власності можуть широко використовуватися муніципальні позики; вони є необхідною складовою приватизаційних заходів. Так, передавання у власність населення житлового фонду, приватизація інших об'єктів муніципальної власності з метою підтримання і розвитку міського господарства як єдиного комплексу потребують створення гнучких комерційних структур з ремонту житла і комунікацій, забудови нових районів, благоустрою міської території тощо. Мобільним джерелом фінансування названих проектів є випуск облігацій муніципальних позик [18, 144].

Для підвищення привабливості таких позик крім гарантованого прибутку доцільно вводити додаткові пільги власникам досить великих пакетів, наприклад право на пільгове придбання спеціально виділеної квоти житла у житловій позиці, право на придбання інших матеріальних ресурсів з міського фонду. Муніципальні позики не тільки забезпечують швидку мобілізацію ресурсів, а й гарантують відповідальність місцевої адміністрації за цільове використання коштів. Розміщувати такі позики, доцільно через муніципальний банк, який одночасно виконуватиме функції гаранта позики. Механізми реалізації випуску, обігу і погашення муніципальних позик нині розробляються в багатьох великих містах країн СНД [23, 142].

Муніципальна (чи комунальна) позика - важлива складова системи місцевих фінансів, дієва основа для здійснення інвестиційної політики органами місцевого самоврядування. Питання розширення інвестиційних можливостей територіальних громад, залишається винятково актуальним упродовж всього періоду розбудови ринкової економіки. Саме комунальний кредит є основою фінансування муніципальних інвестиційних програм у розвинутих місцевих фінансових системах [4, 124].

Муніципальний (комунальний) кредит - це система відносин між двома юридичними особами з поворотної, платної і строкової передачі фінансових ресурсів, одна з яких - орган місцевого самоврядування [19, 201].

Комунальний кредит має такі основні форми:

- облігаційні позики;

- безоблігаційні позики;

- комунальний банківський кредит;

- комерційний комунальний банківський кредит;

- комунальний кредит державних банків;

- взаємний комунальний кредит.

Більшість цих форм муніципального кредиту в Україні поширення не мали. Серед зазначених розвиваються лише кредит у формі комунальних облігаційних позик та комерційний банківський комунальний кредит.

Комунальний кредит як форма участі місцевих органів самоврядування у фінансово-кредитних відносинах має перспективи розвитку в Україні. Участь місцевих органів влади у кредитних відносинам поширена в більшості зарубіжних країн.

В деяких країнах - Данії, Фінляндії, Німеччині, Італії, Нідерландах, Португалії, Швеції, Швейцарії - доступ органів місцевого самоврядування до ринку позичкового капіталу вільний і не обмежується державою. В інших країнах цей доступ можливий за умови дозволів держави (в Австрії, Бельгії, Великобританії, Греції, Ірландії, Норвегії, Іспанії). У законодавстві практично всіх зарубіжних країн міститься вимога про спрямування запозичених фінансових ресурсів виключно на інвестиції. За рахунок позичок в європейських країнах формується, як правило, 10-15% доходів місцевих бюджетів. Найвищий показник у Сан-Марино, він становить 69%, у Нідерландах - 19, у Бельгії - 13, на Кіпрі - 12, у Чехії - 11, в Іспанії, Франції - 10% муніципальних доходів [19, 214].

У Росії найбільшого розвитку програми муніципальних боргових запозичень на фондовому ринку набрали в Москві і Санкт-Петербурзі. Основою такої програми в Москві є Концепція управління муніципальним боргом та використання позикових коштів у міському бюджеті [22, 81]. Цю стратегію реалізовано у вигляді цілісної інвестиційно-позикової системи, в рамках якої всі операції із залучення, обслуговування та погашення боргових зобов'язань міста здійснюються єдиним позичальником. Його функції щодо формування і контролю фінансових потоків виконує спеціалізований орган виконавчої влади - Комітет державних запозичень міста Москви. Для організації та забезпечення ефективного функціонування інфраструктури інвестиційно-позикової системи, а також вирішення технологічних завдань у рамках управління державним боргом міста створено спеціалізоване державне унітарне підприємство «Мосфінагентство», яке не має на ринку власних інтересів і організаційно-правова форма якого дає змогу Уряду Москви здійснювати повний контроль за його діяльністю.

Місцеві органи влади можуть бути активними учасниками фондового ринку, виступаючи як емітенти боргових цінних паперів. Згідно із чинним законодавством України рішення про випуск облігацій приймається органами місцевого самоврядування. Структура та обсяги випуску муніципальних позик залежить від грошової та фінансової ситуації, а також від загального соціально-економічного стану країни.

Крім емітентів (місцевих органів влади), зацікавленими учасниками ринку виступають інвестори та посередники, включаючи інфраструктурних учасників - депозитарії, біржі, торговельні системи.

Привабливі риси облігаційної форми муніципального запозичення:

- зниження вартості запозичень (емісія облігацій дозволяє знижувати відсоткові ставки щодо запозичених ресурсів, мобілізуючи на внутрішньому фінансовому ринку вільні кошти нерезидентів, фізичних осіб і небанківських установ для покриття дефіцитів і тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, фінансування сезонних робіт. Широке коло інвесторів забезпечує можливість запозичення на більш привабливих умовах порівняно із залученням на ці цілі прямих кредитів комерційних банків);

- відсутність негативних перерозподільних ефектів (на відміну від використання для фінансування бюджетних розрахунків банківських векселів випуск облігацій дає можливість уникнути негативного впливу ефекту перерозподілу, у результаті якого профінансовані за допомогою векселів за номіналом підприємства та організації бюджетної сфери з метою отримання «живих» грошей змушені продавати їх із 15-40% дисконтом кінцевим інвесторам, що погашають векселі за номіналом шляхом сплати податків або пред'являють їх до погашення за номіналом після закінчення строку обігу);

- фінансування виробничих проектів (велика надійність і ліквідність муніципальних облігацій дозволяє зробити їх оптимальним інструментом залучення інвестицій у виробництво. Емісія конвертованих муніципальних облігацій, призначених для фінансування конкретних виробничих проектів, дозволяє забезпечити страхування прямих іноземних інвестицій);

- удосконалення інфраструктури регіональних фондових ринків (успішне проведення позик відіграє важливу роль у поліпшенні інвестиційного клімату в регіоні, створює потужний імпульс розвитку інфраструктури регіональних фондових ринків);

- сприяння міжрегіональному руху капіталів (емісія муніципальних облігацій дозволяє вирішити гостру проблему залучення капіталу зі столиці до регіонів, активи в комерційних банках Києва, де проживає 5% населення країни, складають біля 82% сукупних активів українських комерційних банків. Процес доступу регіонів до столичних фінансових ресурсів ускладнюється через відносну слабкість філіальної мережі київських комерційних банків. При цьому ринок міжбанківських кредитів також не в змозі повністю забезпечити доступ регіонів до сконцентрованих у Києві грошових ресурсів через низькі ліміти міжбанківського кредитування, встановленого для переважної більшості регіональних комерційних банків. Прискорений розвиток ринку емісійних боргових цінних паперів стає необхідною умовою ефективного міжрегіонального руху капіталу);

- сприяння трансформації заощаджень населення в інвестиції (емісія муніципальних облігацій дозволяє вирішити проблему трансформації заощаджень населення в інвестиції) [32, 147].

Серед причин відносно низької поширеності муніципальних запозичень в Україні - високі ризики їх здійснення. Найбільш поширеними називають ризики неплатежу, макроекономічні ризики та правові [23, 114]. Ризик неплатежу при здійсненні муніципального запозичення виникає у разі перевищення витрат з обслуговування боргу бюджетної спроможності місцевої влади або у разі посилення інфляційних процесів, коли знецінення запозичених ресурсів унеможливлює вчасне і якісне виконання запланованих інвестиційних проектів [21, 144].

Сучасний розвиток муніципальних запозичень стримується недостатньо розвинутим фондовим ринком, слабкою інфраструктурою та відсутністю достатньої кількості фахівців. Для уникнення проблем розміщення місцевого запозичення органи місцевого самоврядування повинні ґрунтовно вивчати не тільки мету позики, перспективні напрями витрачання залучених ресурсів, але здійснювати дослідження груп потенційних інвесторів та особливості їх мотивації. Високий ризик роботи емітентів муніципальних позик на фондовому ринку може бути зменшений стратегією розміщення та управління запозиченнями, що будується на засадах системності.

Згідно російського досвіду, муніципальні запозичення здійснюються для реалізації різних проектів: житлового будівництва, телефонізації міста, реалізація інфраструктурних проектів, будівництво комерційної нерухомості, кредитування місцевих підприємців. На особливу увагу заслуговує досвід випуску облігацій промислових позик. Так, Адміністрація Володимирської області в 1994 р. провела конкурс серед промислових підприємств на право використання більшої частини коштів від розміщення муніципальної позики. За рахунок цих коштів, переданих адміністрацією області, переможець - АК «Владимировский тракторный завод» - здійснив широку програму реструктуризації, модернізував виробництво тракторів і двигунів, освоїв складання тролейбусів. У результаті завод виконав свої зобов'язання, що дало змогу сплатити інвесторам обіцяний доход і погасити суму позики в призначений строк. Подібні промислові позики були здійснені адміністраціями Хабаровського краю, Тюменської, Ярославської, Рязанської областей, Чукотського автономного округу, м. Находки [22, 84].

Згідно чинного законодавства, органи місцевого самоврядування в Україні можуть випускати державні цінні папери для задоволення потреб у фінансуванні витрат відповідних бюджетів та окремих проектів, а також із метою залучення інвесторів. Кошти від випуску облігацій внутрішніх місцевих позик, позики та кредити, які органи місцевого самоврядування отримують у банківських установах, залучаються лише до фінансування відповідного місцевого бюджету з обов'язковим внесенням до нього витрат на обслуговування зазначених позик і кредитів [15, 114].

Система муніципального (комунального) кредиту має різні форми. Облігаційний муніципальний кредит передбачає емісію облігацій муніципальної позики органами місцевого самоврядування. Розрізняють три види муніципальних облігацій: бездохідні облігації, що гарантуються майном чи доходами органу місцевого самоврядування; доходні облігації, що випускаються для фінансування виробничих об'єктів, з доходів яких здійснюватиметься їх погашення; облігації змішаного типу, що не приносять доходу, але погашаються з доходів створених виробничих об'єктів.