Становлення грошової системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Суть та основні етапи розвитку грошової системи

1.1 Поняття та основні елементи грошової системи

1.2 Основні етапи розвитку грошових систем країн з розвиненою ринковою економікою

Розділ 2. Становлення грошової системи України

2.1 Етапи становлення та особливості формування грошової системи України

2.2 Взаємозвязок національної грошової системи з іншими грошовими системами

Розділ 3. Суть та будова валютного ринку

3.1 Поняття валютного ринку, його будова та особливості функціонування

3.2 Валютний курс та його регулювання, конвертованість валют

3.3 Проблема валютної нестабільності та шляхи її подолання в Україні

Висновки

Вступ

На сучасному етапі трансформації економічних відносин в Україні значну увагу слід приділяти побудові національної грошової системи у відповідності до ринкових засад господарювання.

Грошова система будь-якої держави може ефективно функціонувати лише при узгодженій взаємодії всіх її складових елементів. Враховуючи світові тенденції зменшення ролі готівкових грошей, українським органам влади доцільно здійснювати заходи, направлені на створення національної масової системи електронних платежів для населення. Що стосується розрахунків підприємств та організацій, то в межах вітчизняної банківської системи функціонує повнофункціональна та високо технологічна система електронних платежів, яка за більшістю параметрів не поступається аналогічним платіжним системам в розвинутих економіках.

Актуальність дослідження грошової системи також підтверджується необхідністю оцінки монетарного інструментарію Національного банку України, що використовується для регулювання грошової системи.

Метою даної роботи є визначення суті, призначення та складових грошової системи держави, здійснення характеристики становлення вітчизняної грошової системи в історичній ретроспективі шляхом акцентування уваги на грошовій реформі 1996р. (введення в обіг національної валюти України - гривні), а також аналіз грошово-кредитних методів регулювання грошової системи, що здійснює Національний банк України.

При написанні роботи використовувалися наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних фахівців з питань вивчення механізму цілісного функціонування грошової системи у взаємодії з іншими складовими економічної системи держави, а також матеріали періодичних видань.

грошовий валютний курс конвертація

Розділ 1. Грошові системи: суть та основні етапи розвитку

1.1 Поняття та основні елементи грошової системи

Безперервний рух товарів і послуг, який відбувається в економіці, опосередковується відповідним рухом грошей. Грошовий обіг - це сукупність усіх грошових платежів та розрахунків, що обслуговують відносини еквівалентного обміну.

Грошовий обіг поділяється на дві взаємопов'язані частини: сферу безготівкового та сферу готівкового обігу. Грошовий обіг у цілому перебуває в складному взаємозв'язку з товарним, який є тут вихідним, базовим. Саме заради здійснення обміну товарів історично і логічно виникли гроші.

Грошовий обіг з'явився одночасно з виникненням грошей, тобто у період розкладу первіснообщинного ладу. В умовах рабовласницького та феодального устроїв розширенню грошового обігу перешкоджали панування натурального господарства та обмеженість товарних зв'язків. Значного розвитку грошовий обіг набув при капіталізмі, коли сформувалися національні та світові товарні ринки (XVI-XVII ст.), хоча окремі їх елементи з'явилися значно раніше. Саме в той час грошовий обіг складається у систему. Це було зумовлено тим, що у період утвердження капіталізму виникла об'єктивна необхідність зведення різних елементів грошового обігу в систему для побудови єдиної, стабільної та еластичної грошової системи. Національна буржуазія для успішного ведення торговельних операцій була заінтересована в єдиній грошовій одиниці зі стабільним масштабом. Із розвитком капіталізму та його кредитної системи з'являються банкноти. Для обслуговування дрібного товарообігу та розміну повноцінних монет і банкнот виникла потреба в розмінних монетах. Усе це потребувало впорядкування грошового обігу, регулювання його законодавчими нормами. Буржуазна держава була саме тим органом, який міг забезпечити таке регулювання. Під впливом історичних особливостей формування та розвитку товарно-грошових відносин, національних традицій тощо грошові системи у кожній окремій країні мають певні особливості. Грошова система - це форма організації обігу грошей у даній країні, що склалася історично та закріплена законом. Вона не є довільним витвором державної влади, а залежить від реально існуючих економічних відносин. Грошова система містить низку елементів, їх визначає законодавство кожної країни. Грошова одиниця встановлюється законодавством кожної країни з урахуванням історичних особливостей її розвитку та національних традицій. Назва грошової одиниці України - гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі - високорозвинутої держави Європи. Грошова одиниця є лічильною одиницею, тобто масштабом цін усіх товарів. Масштаб цін - це технічна функція грошей, спосіб вираження вартості (ціни) товарів у грошових одиницях. Масштаб цін установлюється і змінюється у законодавчому порядку. При металевому грошовому обігу масштаб цін являє собою вагову кількість металу, прийняту в даній країні за грошову одиницю. Ямайською валютною реформою 1976-1978 pp. було офіційно скасовано золотий вміст грошових одиниць. Нині масштаб цін складається стихійно та використовується для порівняння вартостей товарів через їх ціни.Для держави невигідно мати дрібний масштаб, за якого ціни товарів визначаються великими сумами грошей з багатьма нулями. Тому іноді проводяться часткові грошові реформи, пов'язані з укрупненням масштабу цін - деномінацією. Наприклад, у 1996 р. деномінація була здійснена в Україні, у 1960р. - у Франції та ін. Види грошових знаків, що застосовуються в національній грошовій системі кожної країни, визначаються відповідними юридичними актами і мають статус законного платіжного засобу на її території. До них належать: банківські білети (банкноти), казначейські білети та розмінна монета (білонна), яка використовується для зручності обслуговування роздрібного товарообороту. Питання про види грошових знаків та структуру грошового обігу вирішує кожна країна самостійно (якщо вона не входить до валютного угруповання). У сучасних умовах основним компонентом грошової маси є не готівкові, а безготівкові гроші, тобто залишки на рахунках у банках. Звідси надзвичайно важливою є регламентація безготівкового обігу, що охоплює визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків, форм розрахунків, порядку платежів тощо. У країнах з перехідною економікою, де в структурі грошового обігу питома вага готівки є значною, регламентація готівкового обігу є обов'язковою.

У більшості країн органом, який здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання є центральний емісійний банк.

Складовою національної грошової системи країни є національна валютна система, хоч вона є відносно самостійною. Національна валютна система - це форма організації економічних зв'язків країни, з допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні ресурси країни [1].

Національна валютна система охоплює такі елементи:

- національна валюта - грошова одиниця держави. Вона існує як у готівковій формі так і в безготівковій, її емітентами є комерційні та центральні банки. У післявоєнний період головними формами світових грошей стали резервні валюти та міжнародні грошові одиниці СПЗ та ЕКЮ;

-валютний паритет як основа валютного курсу;

- режим курсу національної валюти. Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Вона базується на їх об'єктивному співвідношенні, що складається в процесі виробництва та обміну. За класифікацією МВФ, нині у світі існують п'ять основних типів валютних режимів:

- курс, фіксований щодо однієї валюти;- курс, фіксований щодо кошика валют;

- курс із обмеженою гнучкістю;- курс із керованою гнучкістю;- незалежно плаваючий курс. Останній режим мають валюти 45-ти країн світу. В умовах плаваючого курсу центральний банк повністю не відмовляється від регулювання валютного курсу в певному інтервалі за рахунок валютних інтервенцій. Для держав з перехідною економікою, зокрема для України, сьогодні найдоцільніше застосовувати режим з керованою гнучкістю. Щоправда, за цієї умови найважливіше утриматись в межах довгострокового тренду курсу, бо помилки центрального банку відносно рівноважного тренду, а потім спроби вирівняти помилкову динаміку курсу з допомогою значних за обсягами валютних інтервенцій можуть викликати масову спекуляцію валютою;

- організація валютного ринку;

- національні органи, що обслуговують і регулюють валютні відносини країни;

- умови обміну національної валюти на золото (до Ямайської валютної реформи 1976-1978 pp.) та інші валюти;

- конвертованість валюти. Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валют.

Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав, її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, регулювання валютного курсу, формування та використання міжнародної ліквідності, золото-валютних запасів, кредитних ресурсів тощо. Інфраструктуру національних валютних систем складають банківські та небанківські кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інституції [2]

1.2 Основні етапи розвитку грошових систем країн з розвиненою ринковою економікою

Розвиток грошових систем країн світу відбувався водночас з еволюцією товарного господарства та властивих йому економічних відносин. Грошові системи набували того чи іншого виду залежно від форми, в якій функціонують гроші - як товар (загальний еквівалент) або як знаки вартості

Історично першим типом грошової системи була система металевого обігу, за якої грошовий товар безпосередньо перебуває в обігу та виконує всі функції грошей, а банкноти розмінні на грошовий метал. Металеві грошові системи виступали у формах біметалізму та монометалізму. В епоху первісного накопичення капіталу (XVI-XVIII ст.) грошові системи, як правило, базувалися на біметалізмі, що виник ще за часів феодалізму.

Біметалізм - це грошова система, за якої роль загального еквівалента законодавче закріплялася за двома металами - золотом і сріблом; монети з цих металів карбувалися та оберталися на рівних засадах, банкноти підлягали розміну на обидва ці метали. Історично першим різновидом біметалізму була система паралельної валюти, згідно з якою співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно, тобто під час здійснення платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла. Це створювало деякі труднощі, що були пов'язані з існуванням на ринках двох загальних еквівалентів, а значить, двох мір вартості, двох систем цін. Ситуація ускладнювалася постійною зміною співвідношення між золотом та сріблом за вартістю. Тому держава встановлювала у законодавчому порядку обов'язкове вартісне співвідношення між двома металами, що оберталися на однакових засадах за їх відкритого карбування. Такий різновид біметалізму дістав назву "система подвійної валюти". Але встановлене фіксоване вартісне співвідношення часто не збігалося з реальним ринковим, що зумовлювалося нерівномірним зростанням продуктивності праці при видобутку золота та срібла. Як наслідок, вартість одного грошового металу переоцінювалася, а іншого - недооцінювалася. Той метал, який був за законом недооціненим, витіснявся з обігу металом, вартість якого переоцінювалася. У цьому проявлялася дія закону Коперника-Грешема: "Гірші гроші витісняють з обігу кращі". У різних країнах в один і той самий час установлювалося неоднакове співвідношення між золотом та сріблом. Золото за законом було переоцінене, тобто платежі золотом виявлялися вигіднішими, ніж платежі сріблом, яке часто вилучалося з обігу та вивозилося за кордон з метою купівлі золотих зливків для подальшого їх перекарбування у монети для здійснення платежів. Різновидом біметалізму можна вважати так звану "систему "кульгаючої" валюти", за якою один із видів монет карбується у закритому порядку. [3]

Однак біметалізм не відповідав потребам розвинутого ринкового господарства, бо використання як міри вартості двох металів суперечило сутності цієї функції грошей. Загальною мірою вартості може бути лише один метал, що фактично й відбувалося. З розвитком капіталізму роль повноцінних грошей в обігу дедалі частіше виконували кредитні гроші та безготівкові розрахунки. На початку другої половини XIX ст. кілька європейських країн (Франція, Бельгія, Італія та Швейцарія) вдалися до спроби зберегти біметалізм, уклавши на конференції 1865 р. міжнародну угоду - так званий Латинський монетний союз. Це була перша спроба міждержавного регулювання грошових систем. На території країн Латинського монетного союзу зберігалося вільне карбування монет із золота та срібла при підтриманні твердого співвідношення між золотими та срібними монетами (1:15,5), однаковий металевий вміст (вага та проба) грошових одиниць, вільний обіг монет одних країн-членів на територіях інших. Але цей союз проіснував недовго. Знецінення срібла наприкінці XIX ст. через здешевлення його виробництва призвело до того, що фактичне ринкове співвідношення золотих та срібних монет становило 1:20 . Як наслідок, недооцінені за законом золоті монети почали виходити зі сфери обігу до скарбів. Урешті-решт це спричинило розпад Латинського монетного союзу. У 1878 р. вільне карбування срібла у країнах союзу було заборонено і всі ці країни перейшли до золотого монометалізму. Монометалізм - грошова система, за якої роль загального еквівалента виконує один метал: золото або срібло при цьому в обігу функціонують монети та знаки вартості, розмінні на грошовий метал. У міру розвитку капіталістичного господарства біметалізм поступається монометалізму. Англія першою здійснила перехід до золотого монометалізму наприкінці XVIII - на початку ХЕХ ст. Золотий монометалізм було введено: у Німеччині - в 1871-1873 pp., у Швеції, Норвегії та Данії - в 1873 p., у Франції - в 1876-1878 pp., в Австрії - в 1892 p., у Росії та Японії - в 1837р., у США - в 1900р. Золотий монометалізм існував у кількох формах: золотомонетного стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного стандарту. Класичною формою вважається золотомонетний стандарт, за якого:- золото виконувало всі функції грошей;

- в обігу перебували золоті монети. Уведення в обіг золотих монет не викликало ажіотажного попиту на них. Навпаки, їх часто намагалися позбутися як незручних в обігу;

- відкрите карбування монет із фіксованим золотим вмістом. Рівновага підтримувалася через суворий контроль з боку центрального емісійного банку. Залежно від установленого законодавством порядку забезпечення банкнот золотом існувало кілька систем банкнотної емісії.

1. Англійська система банкнотної емісії

2. Німецька система банкнотної емісії за законом 1875 р. зводилася до такого

3. Американська система банкнотної емісії, що була введена згідно з Федеральним резервним актом 1913 p., характеризувалася тим, що:

- Установлювалася мінімальна норма металевого покриття всієї банкнотної емісії, яка дорівнювала 40%, решта підлягала забезпеченню комерційними векселями. [4]

За паперової системи грошового обігу емісія грошових знаків, які мають форму казначейських білетів, здійснюється державним казначейством для покриття бюджетного дефіциту. У такому разі емісія грошей не пов'язана з потребами товарного обігу, а визначається виключно необхідністю покриття дефіциту державного бюджету, що зумовлює переповнення ними каналів грошового обігу та їх знецінення. До таких систем, як свідчить історія, країни, як правило, вдавалися за часів якихось екстраординарних подій, таких як війни, кризові явища. Перша світова війна викликала глибокі потрясіння у грошово-кредитних системах. Витрати, пов'язані з цією війною, становили 208 млрд довоєних золотих доларів, що перевищувало витрати на всі війни, починаючи з XVIII ст. Для фінансування витрат використовувалися поряд із податками й позиками інфляційні методи. У роки Першої світової війни зростання бюджетних дефіцитів, покриття їх позиками та емісією грошей спричинили таке зростання грошової маси в обігу, яке значно перевищувало золоті запаси емісійних банків і ставило під загрозу вільний обмін грошових знаків на золоті монети. У цей час золотомонетний стандарт було скасовано у країнах, що брали участь у війні, та й у більшості інших країн. Було припинено розмін банкнот на золото, заборонено його вивіз за кордон, громадянам не дозволялося володіти золотом у монетарній формі, золото пішло у скарби, тобто відбувся перехід до паперових грошових систем. Центральні банки активно скуповували державні цінні папери та надавали позики під їх забезпечення. По закінченні війни лише в США зберігався золотомонетний стандарт. У більшості країн панував інфляційний обіг паперових грошей, який зберігався тривалий час і після закінчення війни. Відбувся перерозподіл офіційних золотих резервів. За нових історичних і політичних умов повернення до класичної золотомонетної форми було вже неможливим. Однією з причин неможливості такого повернення була нерівномірність світових запасів золота.

Іншою причиною було прагнення держав до централізації золота як важливого військово-фінансового ресурсу на випадок нових війн. Тому навіть ті європейські держави, які мали порівняно великі золоті запаси вживали заходів до того, щоб централізувати ті запаси, вилучити їх з обігу та зберігати у центральних банках. Після закінчення Першої світової війни інфляція в ряді країн посилилась, чому сприяли розруха, товарний дефіцит, надмірна емісія грошей. Особливо це стосувалося країн, які програли війну.

Після кризи золотий стандарт певний час зберігався лише у країнах так званого "золотого блоку": Франції, Бельгії, Голландії, Швейцарії, Італії та Польщі. У 1935 р. від золотого стандарту відмовилися Бельгія та Італія, а в 1936 р. - і всі інші країни. З того часу утвердилася система паперово-кредитних грошей. А єдина міжнародна валютна система поступилася валютним угрупованням

. Валютні зони - валютні угруповання країн, які було створено під час та після Другої світової війни на ґрунті довоєнних валютних блоків. Характерними ознаками валютної зони є: підтримка учасниками валютної зони твердого курсу валют відносно основної валюти, збереження національних валютних резервів у банках країни-гегемона та пільговий режим розрахунків усередині зони. Основні валютні блоки - стерлінговий та доларовий - виникли після скасування золотого стандарту у Великобританії та США, в період загострення "валютної війни" між ними.

* стерлінгова зона - це очолюване Великобританією валютне угруповання країн, що склалося історично. Воно проводить більш-менш узгоджену політику у сфері міжнародних валютно-фінансових відносин із використанням фунтів стерлінгів у валютних операціях.

Історичним попередником стерлінгової зони був стерлінговий блок, який склався після краху золотого стандарту у Великобританії в 1931 р. До нього входили переважно країни Британської імперії та деякі інші. Стерлінгова зона була найбільшим валютним угрупованням за територією та чисельністю населення країн, що входили до неї. її площа становила 1/6 території Земної кулі з чисельністю населення понад 1 млрд. Частка країн стерлінгової зони становила 1/6 світового товарообігу.

Для валютного механізму стерлінгової зони було характерно:

1) прикріплення національних валют країн-учасниць до англійської валюти через підтримання курсу відносно фунта стерлінгів;

2) більш пільговий режим обміну між стерлінговими валютами порівняно з нестерлінговими;

3) наявність усередині зони єдиної системи валютного контролю;

4) участь країн зони у загальнозональному інвалютному фонді (доларовому пулі) через здавання у централізовані резерви в Лондоні за твердим курсом усієї або частки виручки в доларах та інших валютах;

5) збереження значної частини валютних резервів членів зони у фунтах стерлінгів у вигляді стерлінгових авуарів в англійських банках.

Юридичне зона не мала централізованого керівного органу, і вся її діяльність здійснювалась на підставі "джентльменських угод". З 60-х років стерлінгова зона вступила в період свого розпаду, практично припинила існування після скасування Великобританією у 1972 р. пільгового режиму валютних розрахунків із країнами зони).

Доларова зона - валютне угруповання країн Північної, Центральної та Південної Америки, що існувало протягом 30- 70 років XIX ст. Грошові системи та зовнішні розрахунки цієї зони орієнтувалися на головну валюту - долар США. Зона не мала офіційної юридичної основи.

Механізм зони ґрунтувався на таких положеннях:

1) підтримання більш-менш незмінного співвідношення національної валюти з доларом США;

2) відсутність державного контролю в міжнародних розрахунках;

3) збереження основної маси валютних резервів у вигляді доларових депозитів в американських банках та здійснення через них міжнародних розрахунків.

Стерлінговий та доларовий блоки використовувалися для захоплення ринків збуту, джерел сировини. Між ними розгорталася справжня "валютна війна". Для її ведення було створено валютні стабілізаційні фонди - державні золотовалютні фонди для здійснення валютної інтервенції з метою врегулювання валютного курсу зона французького франка - очолюване Францією валютне угруповання, створене на базі її колоніальних володінь. Виникло в 1939 р. Його особливістю порівняно зі стерлінговою зоною було юридичне її оформлення міждержавними угодами та наявність централізованого керівного органу - Валютного комітету зони франка.

Усередині зони існують два валютні союзи - Західноафри-канський валютний союз та Валютний союз Центральної Африки. Грошовою одиницею цих країн є франк КФА

Механізм зони:

1. Установлення твердого паритету валют із французьким франком.

2. Гарантування франка КФА французьким казначейством та його вільний обмін на французький франк.

3. Контроль Франції за кредитною політикою емісійних банків країн-членів.

4. Збереження всіх інвалютних резервів у французьких франках.

5. Відсутність валютних обмежень між країнами-членами.

6. Здавання виторгу в іноземній валюті у централізований пул при французькому казначействі.

7. Здійснення усіх розрахунків через валютний ринок у Парижі. Зростання економічного потенціалу посилюють центробіжні сили у зоні франка.

Таким чином, депресія, яка мала місце після світової економічної кризи, супроводжувалася війнами валютних блоків та знеціненням валют.

З 30-х років XX ст. в усіх країнах утвердилася система кредитних грошей, не розмінних на золото. Сучасні гроші у своїй основі - це кредитні гроші, які нерозривно пов'язані з господарським оборотом і реально відбивають його рух. Тобто сучасні гроші у своїй основній масі є не лише свідченням вартості, титулом платоспроможності, а й реальним відбитком руху товаро-матеріаль-них цінностей, руху капіталу.

Характерними рисами сучасних грошових систем є такі:

1. Втрата зв'язку із золотом унаслідок витіснення його з внутрішнього та зовнішнього обороту.

2. Випуск грошей в обіг не тільки для кредитування господарства, а й для кредитування держави.

3. Широкий розвиток безготівкового обігу та зменшення готівкового.

4. Хронічна інфляція.

5. Державне регулювання грошового обігу.

6. Скасування офіційного золотого вмісту, забезпечення та розміну банкнот на золото.

7. Розвиток інтеграційних процесів у сфері грошово-кредитних відносин.

Кредитний механізм емісії грошей базується на загальних принципах кредитування (поверненість, забезпеченість та ін.), що створює передумови для забезпечення сталості грошей через формування спеціального механізму регулювання пропозиції грошей відповідно до потреб обороту в засобах обігу. Нині в усьому світі емісія грошей монополізована державою, яка бере на себе зобов'язання забезпечувати сталість грошових знаків, що від її імені емітує центральний емісійний банк тієї чи іншої країни. За деяких умов кредитна природа банківських білетів може мати формальний характер. Розлад економічного життя суспільства відбивається на характері функціонування кредитно-фінансових установ.

Скасування золотої конверсії, а потім і відмова від підтримання ринку цінних паперів неодноразово призводили до зближення кредитних та державних паперових грошей. Зберігаючи формальні реквізити кредитних грошей, банкноти емітувалися без будь-якого забезпечення. Однак це мало місце лише в умовах повної дезорганізації та хаосу в економіці. Відбувався фактично розпад банківської системи, яка повністю втрачала здатність регулювати грошові потоки. Зокрема, саме так відбулося в період гіперінфляції 1918-1923 pp. у Німеччині, коли рейх-смарки формально залишалися банкнотами, але імперський банк-емітент фактично припинив бути кредитною установою. Справді, випуск банкнот із метою покриття бюджетного дефіциту змінює характер їх функціонування, зумовлює непропорційне розбухання грошової маси, сприяє виникненню та поглибленню інфляційної ситуації. Однак усе це не заперечує кредитної природи системи банкнот та грошової системи в цілому. Грошові системи знову опинилися під впливом економічної кризи в 1937 р. У деяких країнах у цей час, зокрема у Великобританії, Франції, Японії, прокотилася хвиля знецінення валют. За 1936-1938 pp. французький франк було девальвовано тричі. До кінця 1938 р. золотий вміст та офіційний курс долара знизився на 41% проти рівня 1929 p., фунта стерлінгів - на 43, французького франка - на 60%. Напередодні Другої світової війни не залишилося жодної стабільної валюти. Під час війни інфляція охопила майже всі країни. До кінця війни грошова маса в обігу в більшості країн збільшилася у 3-5 разів, в Італії, Японії - у 20 разів при скороченні виробництва. За цей час зросло значення золота як світових грошей.

Грошові реформи, які було проведено після війни в ряді країн, не зупинили інфляції, її особливістю в цей час було зростання грошової маси за незначного збільшення виробництва та товарообігу. На відміну від більшості країн у США та Великобританії післявоєнна інфляція супроводжувалася незначним зростанням готівкової маси. У США банкнотний обіг збільшився за 1945-1958 pp. на 9% при зростанні промислового виробництва на 24,4%, у Великобританії - на 47 та 58% відповідно. Інфляція в цих двох країнах відбувалася меншими темпами, але знецінення цих валют мало важливе значення, оскільки вони згідно з Бреттон-Вудською угодою мали статус резервних валют. У 1958 р. долар знецінився удвічі, фунт стерлінгів - у 3 рази порівняно із довоєнним періодом. Таким чином, інфляція набула світових масштабів. З середини 50-х - на початку 60-х років інфляція в окремих країнах дещо припинилась та набула "повзучого" характеру. Однак після деякої перерви інфляція знову посилилась. Унаслідок економічної кризи 1948-1949 pp. відбулося знецінення валют країн західної Європи до долара США, що призвело до невідповідності між офіційними й ринковими курсами та стало причиною багатьох девальвацій, серед яких особливе значення мала масова девальвація 1949 р. Вона мала кілька особливостей:

- курс національних валюту знижено безпосередньо відносно долара;

- девальвацію було проведено в умовах валютних обмежень;

- девальвація мала масовий характер.

Вона охопила валюти 37 країн, на них припадало 60-70% світового товарообороту. З великих держав лише США зберегли золотий вміст долара на рівні 1934 p., хоча його купівельна спроможність знизилася удвічі порівняно із довоєнним рівнем;

- девальвація відбувалася у значних розмірах;

- девальвацію було проведено під впливом США, які використали підвищення курсу долара для стимулювання експорту капіталів, купівлі товарів і підприємств у Західній Європі та збільшення доларової заборгованості країн Західної Європи. З другої половини 60-х років до 1981 р. кризові спади виробництва супроводжувалися інфляцією, що знайшло відображення у стагфляції. Уповільнення темпів інфляції розпочалося з 80-х років.

Світова валютна криза, яка визрівала впродовж кількох післявоєнних років, відкрито проявилася у 1967 p., коли у зв'язку з погіршенням валютно-економічного становища Великобританії золотий вміст її валюти та курс уперше після 1949 р. було знижено на 14,3%. Услід за Великобританією 25 країн, переважно її торговельні партнери, також провели девальвацію своїх валют у різних пропорціях.

Хронічна інфляція викликала знецінення французького франка за 1958-1967 pp. на 38%. Валютно-економічний стан Франції був настільки нестабільним, що валютна спекуляція - гра на зниження курсу франка та підвищення курсу німецької марки - призвела до валютної кризи. Атака марки на франк супроводжувалася відпливом капіталів із Франції, що спричинило зменшення її офіційних золотовалютних запасів. Політичні події, пов'язані із виходом у відставку Ш. де Голля, посилили тиск на франк. У 1969 р. золотий вміст та курс франка знизився на 11,1%. Одночасно було девальвовано валюти 14 африканських держав. Курс німецької марки під тиском світового фінансового капіталу було ревальвовано на 9,3%.

Валютна криза досягла піку в 1971 p., коли в його епіцентрі опинилася головна резервна валюта - долар США. Це було зумовлено погіршенням валютно-економічного стану США, зниженням купівельної спроможності долара на 2/3 у 1971 р. порівняно з 1934 p., коли його золотий паритет становив 0,888671 г золота, хронічним дефіцитом поточного платіжного балансу, збільшенням короткострокового зовнішнього боргу, зменшенням офіційних золотовалютних резервів. Загострення валютної кризи змусило уряд США девальвувати свою валюту на 7,89% та підвищити офіційну ціну золота з 35 до 38 дол. Було ревальвовано курси ряду валют.

Девальвація долара викликала масову зміну курсів валют до долара. Але в 1973 р. знову спалахнула валютна криза. На відміну від 1971 p. CTIIA не вдалося домогтися масового перегляду валютних курсів. 12 лютого 1973 р. було проведено повторну девальвацію долара на 10% та підвищено офіційну ціну золота на 11,1%. Провідні країни підписали Паризьку угоду про перехід від фіксованих до плаваючих курсів. Валютна реформа юридичне була оформлена угодою країн - членів МВФ у Кінгстоні (Ямайка) у січні 1976 р. [5]

Розділ 2. Становлення грошової системи України

2.1 Етапи становлення та особливості формування грошової системи України

Грошова система України, без сумніву, є регульованою системою ринкового зразка. Цьому сприяли істотні ринкові перетворення в економічній системі України: приватизація засобів виробництва, демонополізація економіки та лібералізація економічних відносин, зокрема ціноутворення кредитних, валютних та зовнішньоекономічних відносин тощо. Активно розвивається грошовий ринок в усіх його складових: ринок грошей, валютний ринок, ринок цінних паперів, а також його інфраструктура - дворівнева банківська система, мережа небанківських фінансово-кредитних установ, валютна та фондова біржі тощо. З кожним роком зменшується частка дефіциту державного бюджету, що покривається безпосередньо за рахунок кредитної емісії НБУ. Правові засади функціонування грошової системи України визначаються Конституцією та законами України:

- «Про банки і Нанкінську діяльність»;

- «Про Національний банк України»;

- «Про платіжні системи і переказ грошей в Україні».

У статті 99 Конституції України зазначено, що грошовою одиницею України є гривня. Наголошується також, що одне з найважливіших завдань грошової системи - забезпечення стабільності та зростання довіри до національної валюти - гривні. Важливою віхою стало прийняття Верховною Радою України у травні 1999 р. закону "Про Національний банк України". Хоча у тексті цього закону не йде мова безпосередньо про грошову систему, проте ті функції НБУ, які становлять основу грошової системи, знайшли широке відображення. Це, зокрема, розділ IV "Грошово-кредитна політика", розділ V "Управління готівковим грошовим обігом", розділ VIII "Діяльність Національного банку

Щодо операцій з валютними цінностями". У них чітко виписані права та обов'язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошового обігу, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики й інші види діяльності НБУ, що формують грошову систему країни. [6]

До основних елементів національної грошової системи можна віднести:

1. Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу. НБУ випускає в обіг банкноти - гривні - номіналами 1, 2, 5, 10, 20, 30, 100, 200. Для зручності обслуговування роздрібного товарообігу випускаються розмінні монети - копійки - номіналами 1, 2, 5, 10, 25, 50.

2. Офіційний курс гривні - обмінний курс грішні щодо іноземних пал ют, офіційно встановлений НБУ для здійснення операцій з валютними цінностями. У 1999 р. НБУ перейшов на визначення офіційного курсу гривні щодо долара США на основі середньозваженого валютного курсу за безготівковими операціями на міжбанківському валютному ринку.

3. Порядок готівкового та безготівкового курсу, їх регламентацію, в тому числі організацію міжнародних розрахунків в Україні здійснює Національний банк України. НБУ суворо контролює грошовий обіг, сприяє забезпеченню стабільності національної валюти, регламентує емісію готівки, розробляв правила здійснення форм безготівкових розрахунків, способів і порядку платежів, контролює касові операції.

4. НБУ є: установою, що здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання. НБУ - незалежний фінансово-економічний орган, який проводить самостійну грошово-кредитну політику. Правління НБУ приймає і затверджує постанови, положення та інші нормативні акти, що регулюють грошовий обіг. НБУ координує діяльність комерційних банків з питань грошово-кредитної політики.

Формування грошової системи України. Новий поворот у розвитку національної грошової системи стався у липні 1990 р., коли було проголошено Декларацію про державний суверенітет, в якій Україна, серед іншого, продемонструвала й прагнення мати власну валюту.

Першим етапом творення власної грошової системи в нашій державі став вихід України з числа держав, які використовували в грошовому обігу радянський рубль, а також запровадження в обіг тимчасової (перехідної) грошової одиниці - українського купоно-карбованця у листопаді 1992 р.

У період становлення державної незалежності Україна першою з країн колишнього СРСР, в умовах економічної та фінансової кризи, почала будувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитної політики. Становище ускладнювалося відсутністю координації економічної політики серед незалежних республік у сфері виробництва, товарообміну, грошових відносин. На початку 1992 р. в Україні панувала криза платіжних засобів, тому 10 січня 1992 р. почалося запровадження в обіг купонів багаторазового користування як доповнення до рублевої готівкової маси. Це робилося з метою відносного збалансування грошової маси з відповідними потребами обслуговування товарного ринку. Необхідність цього була викликана такими обставинами:

- з вересня 1991 р. Україна практично не отримувала під Центрального банну Російської Федерації (ЦБРФ) нових рублених надходжень;

- напередодні 1992 р. Україна бала вимушена, слідом за Росією, піти па лібералізацію цій -- їх майже десятикратне підвищення.

Запровадження купоно-карбованця у структуру грошового обігу мало на меті:

- використати систему паралельного обігу рубля та купоно-карбованця, за якої частка виплати всіх видів доходів населення у повій грошовій одиниці мала поступово розширятися відповідно до наповнення товарного ринку;

- поетапно запровадити в обіг купоно-карбованець, з тим щоб забезпечити йому не лише достатню купівельну спроможність, а й певні конкурентні переваги порівняно з російським рублем;

- використати в обігу купоно-карбованець як перехідну тимчасову грошову одиницю;

- згодом впровадити в обіг повноцінну національну банкноту - гривню.

Проте вказані заходи не дали очікуваного результату і намітилося різке знецінення купоно-карбованця. Причинами цього були:

1) глибокий спад виробництва. У січні 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився па 19,8%, у тому числі товарів широкого вжитку -- па 28,1%, продуктів харчування -- па 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився па 61%.

2) різка нестача рублевої маси. Під впливом цього чинника весь готівковий обіг було переведено па купонне обслуговування. Нова грошова одиниця була позбавлена механізму, що мав підтримувати її підносну стабільність.

3) у рубленій зоні за ініціативою Росії було запроваджено нову систему взаєморозрахунків -- взаємні платежі через кореспондентські рахунки, які здійснювалися лише через розрахунковий центр у ЦБРФ. Внаслідок цього російський рубль втратив функцію єдиної грошової одиниці.

4) повна "купопізація" сфери готівкового обігу зумовила її механічний відрив від обігу безготівкового, який продовжував обслуговуватися російським рублем. Виникла ненормальна, спотворена ситуація в економіці, за якої валютний курс купона у процесі його використання в готівковому та безготівковому обігу роздвоївся. Це сприяло здійсненню масових фінансових спекуляцій, пов'язаних із переведенням грошей з однієї форми обігу в іншу, переведення грошових капіталів з України в Росію.[7]

У листопаді 1992 р. згідно з Указом Президента України "Про реформу грошової системи України" купоно-карбованець було впроваджено у сферу безготівкового обігу. Купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти і став єдиним офіційним засобом платежу на території України. Він взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На досвіді купоно-карбованця методом спроб і помилок будувалася національна грошова система. Так завершився перший етап грошової реформи. Проте позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав і його знецінення тривало. Крім того, тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших функцій ринкового господарства -- функцію нагромадження. А без реалізації цієї функції неможливо подолати економічну кризу, зупинити інфляцію, вирішити складні питання приватизації, проблеми платіжного балансу. Від зволікання із запровадженням в обіг власної грошової одиниці знижувався і міжнародний престиж України.

За цих умов особливої гостроти набуло питання про рішуче прискорення другого етапу грошової реформи -- запровадження в обіг гривні. 25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ "Про грошову реформу в Україні", за яким з 2-го по 16 вересня 1996 р. в обіг уведена національна валюта гривня та її сота частина -- копійка

Отже, на п'ятому році незалежності Україна отримала найважливіший атрибут державності, стабільну й повноцінну грошову одиницю -- гривню.

На цьому формально закінчився другий етап розбудови грошової системи і почався третій, на якому відбувається подальше освоєння й запровадження адекватних умовам ринкової економіки механізмів та інструментів грошової системи.

Поряд з проведенням грошової реформи, монетарні органи відпрацьовували й інші елементи грошової системи. До основних напрямів та відчутних результатів розвитку грошової системи можна віднести:

-запровадження національної платіжної системи, що охоплює створення системи міжбанківських електронних платежів та електронної системи масових платежів;

- розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ з врахуванням світового досвіду практичного застосування інструментів монетарної політики;\

- розмежування сфери фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики;

- формування фінансового і валютного ринку в Україні;

- формування системи валютного регулювання і валютного контролю.

Підводячи підсумки проведення грошової реформи, стає очевидним, що з моменту запровадження гривні нашій країні було нав'язано схему надто жорсткого монетаризму, який за тривалістю і механізмом здійснення не мав аналогів у світовій практиці. Так, з моменту запровадження гривні, головними і, практично, єдиними факторами підтримання стабільності її курсу стали періодичні валютні інтервенції НБУ за рахунок валютних резервів. Державною економічною ідеологією було стримування інфляції будь-якою ціною.

З плином часу дедалі очевиднішою стає штучність такої монетарної політики. Адже стабільність грошової одиниці тримається, як відомо, не на одному, а на «трьох кітах». Це:

1) наявність економічного потенціалу та динамізм розвитку національної економіки;

2) стабільність функціонування фінансово-кредитної системи;

3) наявність достатніх валютних резервів центрального банку.

Лише за цих умов можливе формування грошової системи ринкового зразку в Україні. Сучасну грошову систему України слід характеризувати як самостійну, замкнену на національні соціально-економічні інтереси, опосередковано регульовану тобто перехідну до ринкового зразку.

Етапи формування і розвитку грошової системи незалежної України. Грошова система має бути адекватною існуючим соціально-економічним і політичним умовам розвитку суспільства.Тож становлення України як незалежної, суверенної держави, перехід до ринкового типу економіки зумовили необхідність створення власної національної грошової системи ринкового типу. Об'єктивними підставами для формування власної національної грошової системи стало досягнення відповідності сфери грошового обігу, грошової системи багатогранності змін економічного, соціального, політичного характеру. З'явилася необхідність у створенні такої самостійної грошової системи, яка зорієнтована на захист власних соціально-економічних інтересів, задоволення національних потреб і взаємодію зі світовим ринковим середовищем. Створювана національна грошова система мала ґрунтуватись на паперово-кредитній основі.

Перші практичні кроки на шляху створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР. 10 січня 1992 року в грошовий обіг були впроваджені українські купоно-карбованці багаторазового використання. Вони стали доповненням до рублевої грошової маси, що випускалася в Росії. Тим самим в обігу в Україні одночасно опинились два види валюти. Це російські рублі, емісія яких після розвалу СРСР перейшла від союзного уряду до уряду Російської Федерації, і українські купоно-карбованці. Безготівковий обіг при цьому обслуговувався виключно рублями.

Спочатку здавалося, що паралельний обіг рубля і купоно-кар-бованця має принести Україні певні вигоди, бо російські рублі можна буде використовувати на російському ринку для закупівлі необхідних Україні сировинних та енергетичних ресурсів. Спочатку купоно-карбованець котувався навіть вище від рубля. Однак досить швидко виявилося, що наявність у грошовому обігу України рубля і купоно-карбованця істотно ускладнює управління внутрішнім готівковим обігом та здійснення зовнішніх розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Купоно-карбованець втратив свої початкові переваги перед рублем, його курс став швидко падати. Виявились істотні недоліки у функціонуванні двовалютної системи грошового обігу, виникли перебої у внутрішніх й зовнішніх платежах, помітні стали і інші ускладнення.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу рубля і купоно-карбованця, Уряд України змушений був впровадити купоно-карбованець у сферу безготівкового обігу і вилучити з нього рублі. Це відбулося згідно з Указом Президента України "Про реформу грошової системи України" від 12 листопада 1992 р. Тим самим з'явилися нові єдині на території України засоби платежу, що отримали назву "Український карбованець". Український карбованець отримав статус тимчасових національних грошей. Введення в загальний обіг українського карбованця означало завершення першого етапу формування національної грошової системи України і почався другий етап.

На другому етапі відпрацьовувалися окремі елементи і організація функціонування грошової системи. Розвиток грошової системи на другому етапі відбувався в кількох напрямах. Один з них полягав у розбудові емісійного механізму, зокрема в створенні відповідної матеріально-технічної бази - Банкнотно-монетного двору НБУ. Такої матеріально-технічної бази виготовлення грошових знаків не було на першому етапі. Завдяки створенню Банкнотно-монетного двору, оснащеного технікою сучасного рівня, з'явилася можливість мати повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монет.

З інших напрямів треба відзначити відпрацювання механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, розроблення методики, методології та інструментів грошово-кредитної політики НБУ, механізмів валютного регулювання, розвитку національної платіжної системи.

Використання цих напрямів дозволило протягом 1993-1996 рр. відпрацювати правові та організаційні основи подальшого розвитку грошово-кредитної системи України ринкового типу, піднести її на вищий щабель забезпечення управління грошовим обігом, що сприяло ефективному функціонуванню економіки України, вирішенню соціальних проблем.

На другому етапі становлення та розвитку грошової системи України з'явилася необхідність у вирішенні питання про заміну тимчасової валюти - українського карбованця на валюту постійну. Тимчасові гроші не здатні належно виконувати одну з найважливіших функцій грошей - функцію нагромадження. А це стримує економічне зростання, бо не стимулює економічних суб'єктів до нагромадження. Тому питання про заміну грошей тимчасових грішми постійними набуло особливого значення.

В Україні з 2 вересня по 16 вересня 1996 р. була проведена грошова реформа, в ході якої з обігу було вилучено український карбованець і впроваджено постійну грошову одиницю - гривню та її соту частину - копійку. Грошова реформа була проведена з деномінацією грошових знаків (скороченням п'яти нулів), зміною назви грошової одиниці. Через обмін грошових знаків замінено раніше існуючий масштаб цін. Відповідно було змінено ціни всіх товарів та послуг, розміри заробітної плати, тарифів, пенсій, стипендій, платіжних зобов'язань тощо.

На час проведення грошової реформи в магазинах були виставлені два цінники - в карбованцях і гривнях. Український карбованець у готівковій формі в цей період працював на поступове вилучення з обігу. У безготівковому обігу перерахування в нову грошову одиницю були проведені в перший день реформи - 2 вересня 1996 р.Вивиденням з обігу тимчасової грошової одиниці - українського карбованця і впровадженням постійної грошової одиниці - гривні було завершено другий етап становлення грошової системи України і розпочався третій етап. [8]

2.2 Взаємозвязок національної грошової системи з іншими грошовими системами

Розвиток товарного виробництва і посилення економічних взаємозв'язків у суспільстві привели до формування регіональних, а потім і загальнонаціональних ринків. Ці об'єктивні процеси вимагали й упорядкування грошового обігу для створення гнучкої системи, яка б сприяла розвитку товарно-грошових відносин. Створення такої системи забезпечувала держава, що закріплювала відповідними законами об'єктивно сформовані елементи грошового обігу та їх взаємодію.

Процес формування грошових систем має довгу й цікаву історію. Спочатку це були грошові системи, що базувались на загальному еквіваленті, який мав товарну природу. В сучасних умовах грошові системи побудовані на базі загального еквівалента, що має кредитну природу.

Грошові системи в різних країнах мають певні загальні риси. В їх становленні й розвитку знаходять своє відображення певні об'єктивні закони й тенденції. Проте у кожної країни й свої особливості формування і функціонування грошової системи. Ці два моменти особливо важливо враховувати тим країнам, які через певні обставини не мали власної грошової системи. Розбудовуючи свою грошову систему (а це передусім стосується нашої держави) необхідно не тільки виходити з загальних закономірностей, притаманних цим системам і процесу їх розвитку, але і враховувати національні особливості країни.

У сучасних умовах розвиток грошових систем полягає перш за все в подальшому посиленні їхнього впливу на розвиток усього суспільного виробництва. Саме грошова сфера зараз стає вирішальним важелем, за допомогою якого держава втручається в ринкову економіку з метою забезпечення її рівноваги та зростання.

Грошова система -- це конкретна форма організації грошового обігу, визначена відповідним законодавством країни.

Грошові системи у своєму розвитку пройшли великий історичний шлях, що відображає як характер і динаміку становлення товарного виробництва, так і специфіку історичного розвитку того чи іншого суспільства.

Спочатку, в умовах рабовласницького ладу, грошові системи були представлені повноцінними і неповноцінними грошима, а правове забезпечення їх функціонування зводилося до регламентації процесу карбування монет і боротьби проти фальшивомонетників. Основи загальної організації руху грошей у різних країнах були різними, але подальший розвиток товарно-грошових відносин привів до певної уніфікації грошових систем. Це дає змогу класифікувати їх і виділити конкретні типи. [9]

Типи грошових систем розрізняються між собою насамперед залежно від тієї форми грошей, яку вони мають у даному суспільстві. Якщо гроші виступають у формі товару, то цей тип грошової системи називається металевим . Металева грошова система -- це така система, основу якої складають повноцінні металеві гроші. У такій системі згодом з'являються банкноти, які розмінювались на золото, і паперові гроші, але визначальним елементом залишались благородні метали. Коли ж повноцінні гроші виходять з обігу і повністю замінюються паперовими, починає діяти паперова грошова система.

У період існування металевих систем уже в середньовіччя грошові системи являють собою досить складну форму організації грошового обігу, яка включає такі елементи:

-повноцінні гроші;

-неповноцінні гроші;

-банкноти;

-казначейські білети.

У процесі розвитку грошей до появи грошової форми вартості роль загального еквівалента відігравали не тільки метали, а й інші товари (худоба, хутро, шкіри, сіль і т. ін.). Тому ці первісні, зародкові грошові системи належали до металевих тільки умовно. Але то була, по суті, ще передісторія становлення грошових систем. їх розвиток саме як систем починається з грошової форми вартості, коли роль загального еквівалента остаточно закріплюється за благородними металами.

Повноцінні гроші - це гроші, що мають свою вартість, і саме цю вартість покладено в основу виконання ними ролі загального еквівалента. Повноцінні гроші -- це той товар, який завдяки своїм фізичним і хімічним властивостям найбільш придатний для такої ролі. Як відомо, у процесі історичного розвитку товарного виробництва роль загального еквівалента виконували різні товари. Однак у кінцевому рахунку це місце зайняли благородні метали -- золото й срібло, а з переходом країн до монометалізму повноцінними грошима стало золото.