Становлення грошової системи України

Повноцінні гроші постійно були в обігу і тому зношувались. Це робило їхній обіг дорогим і змушувало вдаватись до заходів, які б протидіяли зношуванню. Найпоширенішим засобом боротьби з цим явищем у багатьох країнах стали домішки до грошового металу більш стійкого до зношування металу. Ця домішка називалася лігатурою, а кількість грошового металу (золота або срібла) у монеті одержала назву проби.

Вагове співвідношення між чистим грошовим металом і домішкою інших металів установлювалося державою й виражалося в тисячних частках або за каратною системою. У більшості країн використовувалася система тисячних часток. Відповідно до цієї системи монетне золото, наприклад 900 проби, являло собою монету, де на 900 вагових частин чистого золота припадало 100 частин домішки. При каратній системі чистий дорогоцінний метал відповідав 24 каратам і тому, якщо в монеті було 12 каратів, то це означало, що вона містила половину чистого дорогоцінного металу, а половину -- домішки.

Наявність лігатури зменшувала швидкість зношування монет, але не могла усунути його причину. Тому монета в процесі тривалого користування могла втратити частину своєї ваги і через це вартість її була менше, ніж та, що позначена в її номіналі. Щоб упорядкувати грошовий обіг з урахуванням цього моменту, держава встановлювала межу зношування, за порогом якого монета переставала бути обов'язковою для прийому. Ця межа називалася ремедіумом і в різних країнах була різною, але, як правило, встановлювалася у межах 1 % від ваги монети.

Другий елемент металевої грошової системи-- це неповноцінні гроші, тобто ті гроші, що викарбувані з негрошового металу. При золотому монометалізмі, коли роль загального еквівалента закріплена тільки за золотом, до таких металів, крім міді, бронзи й інших металів належить також срібло. Неповноцінні гроші мають власну вартість, але вона менше тієї вартості, яку вони становлять, тому стосовно до них неможливо застосування правила вільного карбування.

Походження неповноцінних грошей пов'язане з тим, що в процесі історичного розвитку такі метали, як срібло, мідь і бронза раніше за золото виконували роль загального еквівалента. Іншою причиною, що обумовила необхідність існування неповноцінних грошей, було те, що для обслуговування дрібних платежів карбувати дрібні монети з золота було технічно дуже складно. З'явилася потреба у розмінній монеті, яку й задовольняли неповноцінні гроші.

Виступаючи засобом обігу і платежу нарівні з повноцінними грошима, неповноцінні, маючи власну вартість нижче їх купівельної вартості, являли собою гірші гроші. Це викликало прагнення розрахуватися гіршими грошима і могло призвести до витиснення з обігу повноцінних грошей. Щоб цього не сталося, держава часто встановлювала межу розміру платежів, які можна було здійснювати тільки неповноцінними грошима. Так, наприклад, у Росії срібними монетами номіналом від 25 коп. до 1 крб. можна було оплатити покупки вартістю до 25 крб., а більш дрібною срібною й мідною монетою -- покупки до 3 крб.

Загальна кількість випущених в обіг неповноцінних грошей визначається законами грошового обігу і при їх порушенні в результаті, наприклад, надмірного випуску таких грошей, відбувається їхнє знецінювання з усіма наслідками, що випливають із цього.

Яскравим історичним прикладом цього можуть бути події в Росії в період правління царя Олексія Михайловича (1645-- 1676 рр.). У 1656 р. уряд царя Олексія Михайловича випустив в обіг срібну карбованцеву монету, яка за вагою була вдвічі меншою попереднього срібного карбованця. А невдовзі були випущені мідні монети номіналом 1 карбованець. Вони швидко витіснили цей знецінений срібний рубель. Операція з карбування мідних грошей була дуже вигідна царському уряду. Купуючи фунт міді (409,6 г) за 12 коп., він карбував із нього мідних грошей на 10 руб. і цими грошима розраховувався з купцями, вояками, та державними чиновниками. Усього було випущено неповноцінних грошей на величезну на той час суму -- 20 млн руб. Це призвело до розладу грошового обігу і спричинило у 1662 р. повстання населення Москви, що одержало назву »мідний бунт». Після жорсткого придушення заколоту цар змушений був відмовитись від мідних рублів і їх було вилучено з обігу по одній копійці за рубель.

У сучасних умовах неповноцінні гроші у вигляді монет виготовляються з міді, срібла, алюмінію, нікелю й інших металів та їх сплавів.

Важливим елементом грошової системи є також банкнота. Вона виникає з розвитком товарного обміну різними шляхами, але, врешті-решт, її існування пов'язується з тим, що банкір видає її у підзвіт комерційних векселів.

Банкнота як одна з форм кредитних грошей відрізняється від паперових грошей тим, що не має примусового ходіння і забезпечується золотом та іншими активами банку. Згодом банкнота втрачає ці особливості і, по суті, нічим не відрізняється від паперових грошей.

Трансформація банкнот у паперові гроші, тобто в нерозмінні на золото, пов'язана зі складними процесами розвитку кредитних відносин. Серед безлічі причин цього явища до найбільш важливих слід зарахувати емісію комерційними банками банкнот понад реальне забезпечення їх золотом і широке використання для їх забезпеченості облігацій державних позик.

Істотне значення у грошовій системі мають також казначейські білети-- нерозмінні грошові знаки, що випускаються казначейством. Держава використовує їх для покриття бюджетного дефіциту. Головна відмінність казначейських білетів від банкнот зводиться до примусового характеру їх обігу і нерозмінності на золото. Однак згодом їх відмінності від кредитних грошей (банкнот) зникають через трансформацію останніх у паперові гроші.

В умовах капіталізму, коли товарне виробництво набуває загального характеру, повноцінні гроші поступово втрачають своє значення у грошовому обігу й у XX сторіччі практично цілком виходять з обігу. Водночас банкноти втрачають свою здатність обміну на золото і перетворюються у паперові гроші. Відбувається важлива трансформація грошових систем, головною ознакою якої стає їх перетворення в паперово-грошові системи. [10]

Розділ 3. Суть та будова валютного ринку

3.1 Поняття валютного ринку, його будова та особливості функціонування

Валютний ринок у широкому розумінні -- це сфера економічних відносин, які проявляються в здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та розміщення тимчасово вільних валютних коштів, а також операцій з інвестування валютного капіталу. На валютному ринку відбувається узгодження інтересів продавців та покупців валютних коштів. Валютний ринок найбільший у світі, який діє на міжнародній основі. Валютний ринок здійснює кілька функцій, у тому числі регулювання купівельної спроможності, хеджування, кліринг і кредит.

Основні учасники валютного ринку -- це банки-дилери й інші банки, експортери, імпортери, транснаціональні компанії, фінансові установи, інвестори й урядові агентства. Усі вони мають різні потреби, у тому числі щодо хеджування відкритих позицій на валютному ринку, інвестування коштів у різні райони світу і передавання купівельної спроможності від однієї країни до іншої.

Найбільші банки, що здійснюють операції з іноземною валютою, працюють у провідних фінансових центрах (Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур, Гонконг). У найголовніших центрах, а саме в Лондоні та Нью-Йорку, ці банки мають по 30--40 брокерів, що діють у різних секторах валютного ринку.

На початку робочого дня, перед тим як місцеві фінансові центри починають працювати, брокери спілкуються по телефону зі своїми партнерами з усього світу. Вони обмінюються інформацією і доповідають про тенденції розвитку, досягнення і події у сфері торгівлі в тих центрах, де вона вже почалася. Брокери доповнюють цю інформацію технічним аналізом, економічними даними та інформацією про політичні умови, щоб краще оцінити ситуацію на ринку. Цей аналіз дозволяє брокерам краще підготуватися до наступної ринкової діяльності.

Електронні комунікації, телефонні лінії і засоби комп'ютерної підтримки забезпечують зв'язок між брокерами. Швидкісні інформаційні системи життєво необхідні для забезпечення роботи брокерів у дилингових приміщеннях банків -- маркет-мейкерів. Ринкові ціни дуже чутливі і можуть терміново змінюватися. Тому банки повинні мати можливість терміново зв'язатися зі своїми ринковими партнерами, для того щоб здійснювати торгівлю якнайшвидше. Однак ця можливість пов'язана з ризиками, яких зазнають діючі на ринку банки, якщо вони мають активи в іноземній валюті. Вартість таких активів може різко змінюватись. Отже, банки-дилери повинні мати можливість здійснювати свої операції до того, як ринкові ціни зміняться до значення, за якого вони зазнають збитків.

Основні особливості сучасних валютних ринків:

-уніфікована техніка валютних операцій;

-безперервність здійснення операцій;

-інтернаціоналізація валютних ринків;

-широке використання електронних засобів зв'язку;

-нестабільність валют;

-страхування валютних та кредитних ризиків;

-перевантаження спекулятивних та арбітражних операцій над комерційними.

Валютні ринки при цьому залишаються, з одного боку, місцем ринкової гри, а з іншого -- об'єктом підвищеної уваги промислово розвинутих країн та спеціалізованих міжнародних фінансових організацій.

Для того щоб уявити масштаби валютного ринку, досить сказати, що річний обсяг світової торгівлі фізичними товарами дорів нює обороту валютного ринку протягом кількох днів. Іншими словами, валютний ринок набагато більший від усіх інших ринків разом узятих.

Валютні ринки є позабіржовими, вони цілодобово функціонують у всіх країнах світу. Крім цього, існує цілий ряд похідних валютних інструментів -- деривативів, якими торгують на біржах.[11]

Короткострокові зміни обмінних курсів часто обумовлені тим, що учасники ринку називають настроями ринку. Це погляди трейдерів на короткострокові перспективи руху валюти. Настрої ринку зазвичай визначають як «позитивні» або «негативні». У першому випадку валюта зміцнюється, у другому -- послаблюється. Трейдери реагують на новини про стан економіки конкретної країни. Нерідко вони передбачають зміни або важливі заяви уряду і починають скуповувати або продавати валюту ще до настання реальних подій. Коли такі новини стають загальновідомими, настрої ринку визначають напрям руху курсу валюти в момент обнародування новин. Так, у разі позитивного настрою ринку напередодні оголошення даних щодо валового внутрішнього продукту курс валюти скоріше за все ростиме, очікуючи обнародування цих даних. Якщо ж показники ВВП виявляться нижчими від ринкових очікувань, курс валюти впаде навіть тоді, коли ВВП свідчить про економічне зростання. Отже, новини впливають на ринок на тлі існуючих настроїв.

Стан валютних ринків визначається різними факторами, наприклад економічними умовами, попитом на окремі валюти, новинами і, нарешті, настроями ринку. Часто короткострокові зміни обмінних курсів є наслідком очікування певних економічних подій або результатом настроїв ринку. У зв'язку з цим дилери зацікавлені в одержанні регулярно опубліковуваних економічних індикаторів, або показників. До їх обнародування ціна на ринку встановлюється на основі прогнозів. Коли показники стають загальнодоступними, ринок зіставляє реальні цифри з очікуваними. Дилери вважають, що напрям руху курсу валюти можна передбачити на підставі:

-виду графіків (за останніми тенденціями);

-думок, висловлюваних дилерами на ринку;

-настрою ринку;

-дій центрального банку;

-результатів (прибутку або збитку) останніх угод.

Дилери спираються або на передбачення подій, або на реальні ринкові новини. До останніх відносять, наприклад, дані щодо безробіття або повідомлення про несподівані події начебто природних катастроф чи політичних криз. Чутки також істотно впливають на ринок. Нерідко ринок реагує на них так, немовби це факт, що відбувався. Коли ж чутка підтверджується або спростовується, ринок набуває рівноваги. Валютні ринки є позабіржовими, де немає стандартних сум і розрахункових днів. Разом з тим, хоча стандартних контрактів тут і не існує, маркет-мейкери при розрахунках спираються на систему фіксованих дат, схожу на ту, що застосовується на грошових ринках, і на типові ринкові суми, на які укладаються угоди.

Торгівля на валютних ринках ведеться переважно:

-безпосередньо між банками через такі торговельні системи, як Reuters Dealing 2000-1;

-через голосових брокерів;

-через електронні брокерські системи, наприклад Reuters Dealing 2000-2.

Гроші переміщуються у країни з найвищими реальними ставками доходу. Центральні банки для залучення в країну капіталу нерідко підвищують процентні ставки. Вищі ставки сприяють залученню капіталу, що дає змогу сподіватися на збільшення попиту на національну валюту і, як наслідок, на підвищення обмінного курсу. Для одержання високого доходу учасники ринку повинні інвестувати капітал у країну і купувати її національну валюту. Коли центральний банк підвищує процентні ставки, реальні ставки доходу в національній економіці зростають, що обумовлює залучення в країну капіталу. Навпаки, зниження процентних ставок спричиняє відплив капіталу з країни. Приплив або відплив капіталу відповідно зміцнює або послаблює валюту. Отже, змінюючи процентні ставки за допомогою операцій на національному грошовому ринку, центральний банк може впливати на обмінний курс.

Валютний ринок - це система економічних та правових відносин між споживачами, продавцями валюти та державою з приводу купівлі-продажу іноземних валют, банківських металів, платіжних документів та цінних паперів в іноземних валютах, а також здійснення кредитне-депозитних та інших операцій з валютою. Основними операціями, що проводяться суб'єктами ринку з валютними цінностями, є обмінні операції, кредитно-депозитні операції, інвестиції в цінні папери, пономіновані в іноземних валютах, інші інвестиції. Обмінні операції тісно пов'язані з іншими операціями, що проводяться учасниками валютного ринку і часто викликані необхідністю залучати валютні ресурси або здійснювати інвестиції в валюті. Крім того, обмінні операції часто пов'язані з виконанням зобов'язань перед нерезидентами щодо оплати товарів і послуг та іншими розрахунками. Іншими словами, обмінні операції пов'язані з обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності підприємницьких структур та розрахунками у валюті, що здійснюються фізичними особами - резидентами.

Для резидентів країн з вільно конвертованою валютою більшість операцій, що проводяться на валютному ринку, відрізняються від звичайних операцій на кредитному чи фондовому ринках наявністю валютного ризику і потребують для проведення знання інфраструктури валютного ринку та механізму проведення спекулятивних операцій з валютою. Такі операції здійснюються через фінансових посередників і не пов'язані з численними законодавчими обмеженнями. Для проведення кредитно-депозитних операцій та інвестиційної діяльності на міжнародному ринку необхідні знання та використання основних законів і механізмів функціонування кредитного, фондового ринку, основ інвестиційної діяльності та механізму управління валютним та кредитним ризиками. Для резидентів України більшість операцій, що проводяться на валютному ринку, мають специфіку, яка обумовлена специфікою країни зі "слабкою" валютою та жорстко регульованим валютним ринком. Проведення будь-якої з валютних операцій потребує від учасника валютного ринку не тільки знання основ функціонування валютного ринку взагалі, а й вивчення та кваліфікованого застосування численних законодавчих та нормативних актів, що регулюють діяльність суб'єктів валютного ринку. На відміну від некоректної поведінки на кредитному чи фондовому ринках порушення валютного законодавства призводить у багатьох випадках до досить жорстких штрафних санкцій, розмір яких визначається платежами у валюті, здійсненими не відповідно до чинного законодавства. Валютні ринки залежно від обсягу, характеру валютних операцій і набору валют, що використовуються в обігу, поділяють на міжнародний та національні ринки. Чим вищий ступінь конвертації національної валюти, тим більшою мірою національний валютний ринок інтегрується в міжнародний. Для країн з вільно конвертованою валютою визначальним є міжнародний валютний ринок, на якому резиденти даної країни можуть здійснювати будь-які операції з валютою. Для нашої країни, як для країни з перехідним типом економіки та неповністю конвертованою валютою, характерним є досить жорстко регульований національний валютний ринок. Основними учасниками валютних ринків є великі комерційні банки, брокерські фірми, інші фінансові інститути, найбільші корпорації та центральні банки країн. Безпосередніми учасниками при укладанні угод з валютою виступають комерційні банки, спеціалізовані брокерські контори та інші фінансові інститути, що мають право укладати угоди з валютою. Ці суб'єкти валютного ринку здійснюють операції з валютою від свого імені за свій рахунок або за рахунок клієнтів. До 85-95% валютних угод, що здійснюються на валютних ринках, припадає на банки та брокерські фірми. Тому валютний ринок часто називають міжбанківським.

Комерційні банки проводять основний обсяг валютних операцій. У банках тримають рахунки інші учасники ринку. Крім задоволення потреб клієнтів банки проводять операції самостійно за рахунок власних коштів.

Центральні банки управляють валютними резервами, проводять валютні інтервенції, здійснюють вплив на рівень валютних курсів, а також регулюють рівень процентних ставок за вкладами у національній валюті. Центральні банки значною мірою впливають на точку рівноваги ринку. Вони можуть гальмувати падіння національної валюти через продаж іноземної валюти і зменшення своїх валютних резервів або купувати іноземну валюту, підвищуючи попит на неї та збільшуючи валютні резерви. Найбільший вплив на світові валютні ринки мають центральні банки США, Германії, Великої Британії

Валютні брокерські фірми зводять покупців і продавців валюти та здійснюють між ними конверсійні та кредитно-депозитні операції. За своє посередництво брокерські фірми отримують комісійні у вигляді процента від суми угоди. Брокерські фірми та комерційні банки володіють інформацією про валютні курси і беруть участь у формуванні поточних, форвардних валютних курсів та процентних ставок. Великі корпорації, які здійснюють зовнішньоторгові операції, підтримують стійкий попит на валюту і пропозицію валюти а також розміщують і залучають вільні валютні ресурси. Як правило, ці суб'єкти ринку прямого доступу на валютний ринок не мають, а проводять операції через комерційні банки. Крім комерційних банків, які відіграють головну роль на валютному ринку, значний обсяг валютних операцій на ринку проводять також інші фінансові інститути - інвестиційні банківські фірми, страхові та інвестиційні компанії, пенсійні фонди. Останні залучають вільні валютні ресурси, здійснюють інвестиції в різних валютах, проводять хеджування строковими контрактами, купують та продають валюту з метою виконання своїх зобов'язань перед іншими суб'єктами ринку. Фізичні особи проводять на валютному ринку широкий спектр неторгових операцій. Це закордонний туризм, перекази заробітної плати, пенсій, гонорарів, купівля та продаж іноземної валюти.

Валютний ринок є дуже конкурентним позабіржовим ринком. Ринок переважно організований як оптовий, на якому сотні дилерів-банків купують-продають валюту, що фактично являє собою купівлю-продаж депозитів, пономінованих в іноземних валютах. Юридичні та фізичні особи купують валюту у дилерів валютного ринку на роздрібному ринку за роздрібними цінами, які вищі від оптових. У ряді країн функціонують валютні біржі, до функцій яких входить здійснення обміну валют для суб'єктів ринку і формування ринкового валютного курсу. Встановлений на біржових торгах курс називають офіційним валютним курсом.

Угоди з валютою учасники ринку укладають як на біржовому, так і на позабіржовому валютних ринках. Основна частина угод з валютою укладається на позабіржовому міжбанківському ринку.

Більшість валютних операцій, щопроводяться на ринку, мають спекулятивний характер. Одні торговці валютою безперервно протягом дня купують-продають валюту з метою отримання прибутку від незначних коливань курсів. Інші вибирають надійніші позиції і утримують їх протягом більш тривалого часу.

Обсяги торгів на зовнішньому ринку кратні мільйонам доларів. Щоденні обсяги угод на міжнародному валютному ринку вимірюються в трильйонах доларів.

Більша частина угод укладається в доларах США та евро. Близько 40% - це угоди з іншими валютами, які також часто укладаються при посередництві долара чи евро.

Валютні ринки функціонують цілодобово. Свою роботу вони починають на Далекому Сході в Новій Зеландії, потім проходять послідовно годинні пояси - в Сіднеї, Токіо, Франкфурті-на-Майні, Лондоні й закінчують день у Нью-Йорці та Лос-Анжелесі. Відлік годинних поясів традиційно ведеться від нульового меридіану, що проходить через Гринвіч.

Національні валютні ринки працюють, як правило, 8-9 год. Зручне розташування України в середньому часовому поясі дає змогу українським банкам у звичайні робочі години зв'язуватись майже з усіма валютно-фінансовими центрами: з ранку до півдня можна зв'язатись з Токійським центром, Лондонський ринок починає працювати приблизно з 10.00 за київським часом, а після 15.00 починаються операції в Нью-Йорку. [12]

3.2 Валютний курс та його регулювання, конвертованість валют

Важливим елементом будь-якої валютної системи є валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Встановлення курсу називається котируванням валюти. При котируванні валют зазначають курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким вони її купують. Різниця між курсом продавця і курсом покупця являє собою маржу, яка покриває витрати і формує прибуток банку з валютних операцій. Очевидно, що будь-який банк заінтересований у максимально низькому курсі покупця і максимально високому курсі продавця, і тільки жорстка конкуренція за клієнта змушує банки діяти у зворотному напрямі. Розрізняють такі види валютних курсів:

Фіксований валютний курс - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначених у законодавчому порядку валютних паритетах. Фіксований валютний курс передбачає закріплення вмісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або в доларах США за жорсткого обмеження коливань ринкових курсів валют до 1%. На практиці це означало тверду прив'язку всіх валют, що брали участь у міжнародній торгівлі, до долара США.

Курс, який коливається - це валютний курс, що вільно змінюється під впливом попиту й пропозиції.

Плаваючий курс - різновид валютного курсу, що коливається, який вимагає використання ринкового механізму валютного регулювання. Цей курс передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного курсу.

Валютні курси розрізняють і за видами платіжних документів, що є об'єктом обміну. Розрізняють курс телеграфного переказу, курс чеків, курс банкнот (курс обмінних пунктів).

Останнім часом для валютної сфери в Європі та в інших регіонах світу характерні нестабільність, постійні коливання курсових співвідношень валют, зокрема долара до євро і долара до японської ієни. Це пояснюється багатьма факторами, в тому числі дестабілізуючою дією дефіциту федерального бюджету США; незбалансованістю розрахунків Японії та ФРН з партнерами в Західній Європі й США; проблемами заборгованості багатьох країн, що розвиваються. Нестабільність валютних курсів, їхні амплітудні коливання дуже відчутні для національної економіки.

Одним з найважливіших елементів національної валютної системи є конвертованість національної грошової одиниці - можливість для учасників зовнішньоекономічних відносин легально обмінювати її на іноземні валюти та навпаки без обмеження. Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валюти.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) - валюта, що вільно та необмежено обмінюється на інші іноземні валюти. Сфера обміну її поширюється на поточні операції, пов'язані зі щоденною зовнішньоекономічною діяльністю, а також операції, пов'язані з рухом зовнішніх кредитів і закордонних інвестицій. Це - або розвинуті індустріальні держави, або нафто-експортери, або країни з розвинутою та відкритою економікою. Навіть така розвинута країна, як Франція, вільну конвертованість франка запровадила лише 1 січня 1990 р.

Частково конвертована валюта (ЧКВ) - національна валюта країн, у яких застосовуються валютні обмеження для резидентів і з окремих видів обмінних операцій. Як правило, ЧКВ обмінюється тільки на деякі іноземні валюти й не з усіх видів міжнародного платіжного обороту.

Неконвертована валюта - національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни й не обмінюється на інші іноземні валюти. До неконвертованих відносяться валюти країн, що застосовують різні обмеження й заборони щодо вивозу та ввозу, продажу, купівлі та обміну національної та іноземної валюти, а також щодо використання різних засобів валютного регулювання. Неконвертованими є національні валюти більшості країн, що розвиваються, України та інших країн СНД.

Умовою конвертованості є створення елементів власне конвертованості - реального курсу валюти, валютного ринку, свобода експортно-імпортних операцій та використання в них національної валюти. Тому говорити про негайну повну конвертованість гривні передчасно. Йдеться про введення часткової її конвертованості, що сприятиме стимулюванню притоку іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступовому включенню до світового економічного товариства.

Отже, для конвертованості гривні необхідні певні умови:

- наявність товарного і грошового ринку, де задовольняється попит власників валюти на товари і послуги;

- юридичний і організаційний режим вільного обміну національної валюти на іноземні;

- стабільність національної грошово-кредитної і фінансової системи, що передбачає низькі темпи інфляції, відсутність незабезпеченої емісії грошей;

- наявність потужного і конкурентноздатного експорту для підтримання курсу національної валюти.

Але такі умови конвертованості самі по собі з'явитись не можуть. Конвертованість досягається шляхом розробки та здійснення цілеспрямованої програми, яка забезпечить органічне включення економіки України до системи світового господарства, а це справа не одного року. [13]

3.3 Проблема валютної нестабільності та шляхи її подолання в Україні

Будь - яка сучасна економічна система стикається з проблемою управління валютним курсом. Його коливання спостерігаються не тільки в ринковій, а й в трансформаційній економіці..

Коливання курсу іноземної валюти, причини цих коливань та методи його стабілізації є важливими проблемами, вирішення яких і є основним завданням даної статті.

Грунтовне вивчення проблеми валютного курсу розпочалося у 50 - 60 роках ХХ століття. Ця проблема була об'єктом вивчення таких відомих економістів як М.Фрідмен та Р. Манделла, І.Фішер та Дж.Кейнс.

Мілтон Фрідмен обстоював принципи самозабезпечення валютної рівноваги за рахунок вільної гри ринкових сил. Він стверджував, що втручання держави у валютне середовище може спричинити дестабілізацію валютних відносин, відплив національної валюти з усіма похідними економічними наслідками. Валютна рівновага може забезпечуватись за рахунок сталої довгострокової кредитно-грошової політики. [1]

Р.Манделл був прихильником нормативної теорії валютного курсу і дійшов висновку, що політика стосовно валютного курсу однієї країни може мати негативний вплив на економіку інших країн.

Фішер пропонував стабілізувати споживну вартість грошей шляхом маневрування золотим паритетом грошової одиниці, а Кейнс вважав, що золотий стандарт уже вичерпав свої можливості. Він пропонував знижувати курс національної валюти з метою впливу на ціни, експорт, виробництво та зайнятість у країні, для боротьби за зовнішні ринки. [2]

Україні потрібні реформи у валютній сфері. Встановлення правильної та продуктивної грошово - кредитної політики допоможе забезпечити сталість національної валюти, а зниження курсу національної валюти - збільшити показники експорту України. Це буде розвивати національну економіку. Тому, ідеї вчених - економістів потребують вивчення та, можливо, реалізації в нашій економіці.

На валютний курс впливає багато чинників, які спричиняють його коливання. Загалом, можна виділити чотири фактори, які визначають валютний курс:

- зовнішньоторговельний баланс країни-емітента валюти;

- дії грошової влади країни-емітента (у тому числі, нарощування випуску національної валюти);

- плани на майбутнє (інвестиційні проекти компаній і держав, що передбачають капітальні витрати в тій або іншій валюті, довгострокові контракти тощо);

- довіра до валюти (використання її для зберігання заощаджень, довгострокових позик і захисту від ризиків, пов'язаних зі зміною курсів валют). [14]

Існуючий курс євро та долара на українському ринку - це світова тенденція.

У Національного банку обережні прогнози. З початку жовтня, на внутрішньому ринку перевищення попиту іноземної валюти над пропозицією. Для нівелювання валютного дефіциту та залагодження курсової динаміки гривні Національний банк продавав долари США на міжбанківському валютному ринку, і паралельно провів інтервенцію з купівлі євро. З початку місяця курс гривні щодо долара знизився як на міжбанківському валютному ринку, так і на готівковому - на дві десяті відсотка. [15]

Також, на мою думку, до чинників, які впливають на курс валют можна віднести і психологічний, тобто паніку серед населення. Нажаль, національна валюта України на даний момент не має довіри у людей, оскільки її курс нестабільний та постійно змінюється. Лише останнім часом курс гривні відносно долара та більш стабілізувався. Тому, побоюючись девальвації гривні у населення зростає попит на іноземну валюту, яка є більш сталою та урівноваженою.

Хочеться зауважити, що коливання курсу валют не для віх є явищем негативним. Для деяких економічних суб'єктів він є вигідним і приносить немалий прибуток.

Так за даними НБУ у 2009 році за 8 місяців доходи банків від торгових операцій (купівля-продаж валюти і цінних паперів) склали 2,23 мільярдів гривень. З цієї суми вітчизняні фінансові установи заробили за два останні літні місяці: липень - 457 мільйонів гривень, серпень - 463 мільйони гривень. За два місяці населення придбало 4,6 млрд. доларів. У липні почався черговий виток девальвації гривні - за місяць долар подорожчав на міжбанку на 3,5% - до 8 гривень за долар. За даними НБУ, доходи банків за 8 місяців 2009 року порівняно з минулим роком зросли на 41,9% і склали 96,5 мільярдів гривень. Додатково збільшити свої доходи банки змогли за рахунок збільшення різниці між курсом купівлі та продажу валюти. [16]

Різке підвищення курсу валют відбулося у 2008 - 2009 році. Причиною цьому стала фінансово - економічна криза, яка завдала удару українській економіці. Станом на 1 листопада 2008 року 100 американських доларів коштували 578.8800 грн., а вже через 2 місяці 779.0000 грн. На мою думку,проблему нестабільності валютного курсу потрібно вирішувати. Це можна зробити стабілізувавши українську національну грошову одиницю, зробити її стійкою. Щоб зменшити негативний вплив коливань потрібно слідкувати за кон'юктурою валюткого ринку та робити прогнози, що допоможуть бути підготовленим до різкої зміни курсу. Отже, коливання курсу валют є дуже важливою проблемою. На його коливання впливає чимало факторів, які спричиняють девальвацію та ревальвацію національної валюти. Оскільки українська економіка є залежною від іноземної валюти, різка зміна курсу може призвести до негативних наслідків.

Висновки

Вивчення суті, призначення та структурних елементів грошової системи, її становлення в українських умовах та аналіз монетарних інструментів Національного банку України, що використовуються для регулювання грошової системи дозволили сформулювати наступні висновки:

1. Грошова система - це така форма організації грошового обігу в країні, яка склалася історично і закріплена в законодавчому порядку. Основними її елементами є:

1)найменування грошової одиниці;

2) масштаб цін;

3)види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;

4) регламентація безготівкових грошових розрахунків;

5)регламентація режиму валютного курсу та операції з валютними цінностями;

6) регламентація режиму банківського проценту;

7)державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

2. Становлення грошової системи здійснювалося шляхом проведення однієї грошової реформи, яка тривала майже п'ять років. Вона включала три внутрішньо взаємопов'язані заходи: випуск у готівковий обіг тимчасової перехідної валюти - купоно-карбованця (січень 1992 р.); випуск цієї ж валюти в безготівковий обіг (листопад 1992 р.); випуск у загальний обіг постійної національної валюти гривні замість тимчасової -- купоно-карбованця (вересень 1996 р.).

3. Регулювання грошової системи Національний банк України здійснює з допомогою таких грошово-кредитних інструментів як встановлення для комерційних банків вимог з формування обов'язкових резервів від залучених коштів, операції на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, процентна політика (встановлення величини облікової та ломбардної відсоткових ставок), регулювання офіційного валютного курсу національної валюти. На думку Національного банку України найбільш дієвими монетарними інструментами, що забезпечують ефективне функціонування вітчизняної грошової системи, є встановлення вимог щодо створення комерційними банками обов'язкових резервів, а також регулювання валютного курсу гривні (в деякій мірі адміністративне) шляхом обмеження доступу банківських установ на валютний ринок.

Напрямками розвитку грошової системи України є:

- розбудова власного емісійного механізму;

-формування механізму регулювання Національним банком України пропозиції грошей;

-розроблення методики грошово-кредитної політики;

-розбудова національної платіжної системи;

-формування механізму валютного регулювання;

- розроблення та випробування на практиці спеціальних заходів з регулювання інфляції.

Размещено на Allbest.ru