Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота на тему:

Фінанси акціонерних товариств

ЗМІСТ

Вступ

І. Теоретичні основи фінансів акціонерних товариств

1.1 Акціонерні товариства як форма підприємницької діяльності

1.2 Особливості організації і функціонування фінансів акціонерних товариств

1.3 Формування та розподіл прибутку акціонерних товариств

ІІ. Аналіз фінансової діяльності акціонерних товариств

2.1 Аналіз фінансової стійкості акціонерного товариства

2.2 Аналіз ліквідності і платоспроможності акціонерного товариства

2.3 Оцінка запасу фінансової стійкості акціонерного товариства

ІІІ. Проблеми формування фінансових ресурсів і оподаткування в акціонерних товариствах та шляхи їх вирішення

3.1 Зарубіжний досвід акціонування і управління акціонерним капіталом

3.2 Проблеми залучення інвестицій для формування капіталу акціонерних товариств

3.3 Шляхи вирішення проблем фінансового забезпечення діяльності акціонерних товариств

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Підприємство у формі акціонерного товариства - найвигідніший і найпоширеніший тип організації підприємства у країнах з розвинутою ринковою економікою. Ця популярність грунтується на трьох важливих перевагах, які корпорація має над власним ділом і товариством з обмеженою відповідальністю.

По-перше, корпоративна форма забезпечує мобілізацію великих грошових сум шляхом реалізації акцій серед населення.

По-друге, вона забезпечує передачу окремих інтересів власності, оскільки акції можуть легко продаватися іншим особам.

По-третє, вона накладає на акціонера відповідальність тільки у межах свого капіталу.

Масова приватизація, що здійснюється в Україні, трансформувала тисячі великих та середніх підприємств у акціонерні товариства. Це дало змогу мільйонам громадян стати власниками та створило необхідну мотивацію і зацікавленість в ефективному функціонуванні приватизованих підприємств та зробило цей тип організації підприємства найпоширенішим і у нашій країні.

Соціально-економічні зміни в Україні обумовлені становленням ринкових відносин. Обрана тема дослідження на даному етапі цього становлення є дуже актуальною та важливою, оскільки за роки впровадження нагальних економічних реформ підприємства України зіткнулися з чималими проблемами, які базуються не тільки на об'єктивних чинниках. Насамперед це стосується господарювання в нових економічних відносинах, пов'язаних із зміною форм власності. Зокрема суттєвими недоліками є відсутність достатніх знань для управління підприємствами в нових, ринкових умовах, та невміння багатьох підприємств за стислий термін перебудувати свою діяльність відповідно до вимог часу.

Дослідження, проведені в даній роботі, мають велике теоретичне та практичне значення, оскільки містять досвід західних консультантів, наявну в Україні нормативну базу, а також методику проведення аналізу фінансової діяльності акціонерних товариств.

Метою даної роботи є вивчення та дослідження фінансової діяльності акціонерних товариств та проведення аналізу їх фінансового стану.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

- розкриття суті та форм акціонерних товариств;

- вивчення фінансових ресурсів акціонерних товариств, формування та розподілу прибутку в акціонерних товариствах;

- проведення аналізу фінансової діяльності акціонерних товариств;

- дослідження проблем формування фінансових ресурсів в акціонерних товариствах та шляхи їх вирішення;

- розкриття зарубіжного досвіду акціонування і управління акціонерним капіталом.

Необхідно відмітити досить значне висвітлення даної теми в зарубіжній економічній літературі. Серед найбільш вагомих робіт з питань створення та діяльності корпорацій, можна назвати праці Ван Хорн Джеймса, М.Дж.Такера.

В Україні досить тривалий час при командно-адміністративній системі управління економікою питання про різні форми власності не мали права на існування. Із визнанням України незалежною державою та першими кроками до ринкових відносин з'явились праці на тему роздержавлення та створення корпоративної власності. Це праці відомих в Україні вчених, таких як: Борзунова В.І., Голови С.О., Лупенко Ю.О., Родионової В.М., Суржика В.Г., Суторміної В.М., Довгань Л.П. та інших.

Для досягнення поставленої мети та вирішення намічених завдань за об'єкт дослідження обрано фінансова діяльність акціонерного товариства закритого типу (АТЗТ) "Стальсервіс", яке займається виробництвом та реалізацією сільськогосподарських знарядь та інструментів. АТЗТ "Стальсервіс" має статутний фонд в розмірі 1103,1 тис.грн., який поділений на прості акції номінальною вартістю 0,25 грн. (Додаток 5).

Теоретичну та методологічну основу дослідження склали сучасні економічні теорії, фундаментальні праці стосовно створення та діяльності акціонерних товариств. При проведенні аналізу фінансової діяльності використовувались методи економічного аналізу.

Інформаційну базу дослідження склали законодавчі акти України стосовно даної теми, монографічна література українських та зарубіжних авторів, статті в періодичних виданнях, статистичні збірники, фінансова звітність АТЗТ "Стальсервіс".

Робота складається з трьох розділів, вступу, висновків, списку використаної літератури та додатків.

І. Теоретичні основи фінансів акціонерних товариств

1.1 Акціонерне товариство як форма підприємницької діяльності

фінанси акціонерне товариство ліквідність

Як і більшість країн Центральної і Східної Європи, які почали розбудову ринкової економіки, Україна прийняла спеціальні законодавчі акти по питанню приватизації. Для реалізації такої програми Верховна Рада прийняла рішення про роздержавлення майна. Мета роздержавлення - перехід від монопольного положення державної власності до багатогранних форм власності із зберіганням домінуючої ролі держави, проте не в монопольних формах, а на комерційній основі.

В Законі України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 року були визначені види і організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності, створені рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності на майно і системи господарювання. Так, за кваліфікаційною ознакою в залежності від форми власності розрізняють: приватні, колективні, державні та спільні підприємства, а за правовим статусом і формою господарювання - одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства.

Згідно статті 1 Закону України "Про господарські товариства" від 19.09.91 зі змінами та доповненнями господарськими товариствами визначаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать:

- акціонерні товариства;

- товариства з обмеженою відповідальністю;

- товариства з додатковою відповідальністю;

- повні товариства;

- командитні товариства.

Товариства є юридичними особами, які можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Акціонерним визначається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватись шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Акціонери відповідають за зобов'язання товариства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

Згідно ст.24 Закону України "Про господарські товариства" загальна номінальна вартість акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальних заробітних плат, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, яка діє на момент створення акціонерного товариства.

Акціонерне товариство має право випускати цінні папери відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Згідно Закону України ''Про цінні папери та фондову біржу" від 18.07.91 року № 1201-XII з послідуючими змінами та доповненнями цінні папери - це грошові документи, які засвідчують право володіння або відношення займу, визначають взаємовідношення між особою, яка їх випустила та їх власником і передбачає, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, які витікають з цих документів, особам, що залишилися.

Існують такі види цінних паперів:

- акції;

- облігації;

- казначейські зобов'язання;

- ощадні сертифікати;

- векселя;

- приватизаційні папери.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" акція - це цінний папір без встановленого терміну обігу, яка засвідчує частку участі в статутному фонді акціонерного товариства (АТ), що підтверджує членство у АТ та право на участь в керуванні ним, дає право її власнику на отримання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь в розподілі майна при ліквідації АТ.

Акції можуть бути іменні та на пред'явника, привілейованими та простими. Громадяни можуть бути власниками, як правило, іменних акцій. Обіг іменної акції фіксується в книзі реєстрації акцій, яка ведеться товариством. В ній повинні бути внесені відомості про кожну іменну акцію, а також кількість таких акцій у кожного із акціонерів.

За акціями на пред'явника в книзі реєструється їх загальна кількість.

Привілейовані акції дають власнику переважне право на отримання дивідендів, а також на пріоритетну участь в розподілі майна АТ у випадку його ліквідації. Власники цих акцій не мають право участі в управлінні акціонерним товариством, якщо це не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатись з фіксованим в процентах до їх номінальної вартості дивідендам, що виплачуються щорічно. Виплата дивідендів проводиться в розмірі, який вказаний в акції, не залежно від розміру отриманого прибутку товариством у звітному році. У випадку, коли прибуток звітного року є не достатнім, виплата дивідендів по цих акціях проводиться за рахунок резервного фонду.

Якщо розмір дивідендів, які виплачуються акціонерам, по простим акціям

перевищує розмір дивідендів по привілейованим акціям, власникам останніх може

проводитись доплата до розміру дивідендів, які виплачуються іншим акціонерам.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, яка перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства.

Акція повинна містити такі реквізити:

- назва АТ та його місце знаходження;

- назва цінного паперу - акція;

- порядковий номер акції;

- дата випуску;

- вид акції та її номінальна вартість;

- ім'я власника (для іменної акції);

- розмір статутного фонду АТ до дня випуску акцій;

- кількість акцій, що випускаються;

- термін виплати дивідендів;

- підпис голови правління АТ або іншої повноваженої особи;

- печатка АТ.

До акції може пропонуватись купонний лист на виплату дивідендів. Будь-яку кількість акцій прийнято називати “пакетом акцій”, а конкретні розміри такого пакета опосередковано визначають і його статус, тобто співвідношення з іншими акціями (іншими пакетами акцій) у товаристві.

Залежно від розмірів пакета акцій можна виділити загальний пакет, тобто загальну кількість акцій товариства; індивідуальний пакет - кількість акцій, що належить конкретному акціонеру; контрольний - кількість акцій, яка дає змогу забезпечити контроль за діяльністю товариства; груповий - кількість акцій, що належать певній групі акціонерів, котрі мають спільні інтереси щодо участі у товаристві; мінімальний та максимальний - кількість акцій, обмежена для придбання одним акціонером.

Виділення такої різноманітності в пакетів акцій дає можливість сформувати певну їх систему, в основі якої лежить індивідуальний пакет, а узагальнюючим елементом є загальний пакет (рис. 1.1)

Рис. 1.1. Система пакетів акцій акціонерного товариства

Виходячи із результатів аналізу чинного законодавства України та практики діяльності акціонерних товариств можна виділити такі види контрольного пакета акцій (рис. 1.2):

вирішальний першого рівня (абсолютний), тобто кількість акцій, яка забезпечує їх власнику можливість самостійно приймати будь-які рішення стосовно діяльності товариства. Максимально сприятливий розмір цього пакета становить 75 і більше відсотків загальної кількості голосуючих акцій товариства, тобто 3/4 всіх голосів, яких достатньо для прийняття будь-якого рішення;

вирішальний другого рівня, тобто кількість акцій, яка забезпечує їх власнику просту більшість голосів на загальних зборах товариства. Мінімальний розмір цього пакета становить 50 % загальної кількості голосуючих акцій АТ плюс одна акція, тобто достатній для прийняття переважної більшості можливих рішень;

блокуючий першого рівня, тобто кількість акцій, яка дає змогу їх власнику блокувати рішення загальних зборів, які приймаються простою більшістю голосів. Розмір цього пакета становить 50 % загальної кількості голосуючих акцій товариства;

блокуючий другого рівня - кількість акцій, яка дає можливість їх власнику блокувати правомірність загальних зборів АТ. Максимально сприятливий розмір цього пакета становить 40 % загальної кількості голосуючих акцій товариства плюс одна акція, що дає право визначити збори правомірними;

блокуючий третього рівня, тобто кількість акцій, володіючи якою власник може блокувати рішення загальних зборів товариства, для прийняття яких необхідно 3/4 голосів. Відповідно мінімальний розмір цього пакета становить 25 % загальної кількості голосуючих акцій товариства плюс одна акція;

Ініціативний 1 рівня - кількість акцій, яка дає їх власнику вимагати скликання позачергових загальних зборів товариства та перевірки фінансово-господарської діяльності правління. Розмір цього пакета становить не менше 20 % голосуючих акцій.

Ініціативний 2 рівня, тобто кількість акцій, яка дає можливість їх власнику вимагати вивчення питань до порядку денного загальних зборів товариства. Розмір цього пакета становить не менше 10 % голосуючих акцій.

При визначенні розміру контрольного пакета акцій необхідно врахувати і кількість можливості присутності акціонерів на загальних зборах. Звичайно, якщо підписка на акції проводилась в межах зазначеної території, то можливість участі всіх акціонерів, які мешкають або перебувають поза населеним пунктом, де розміщене товариство, є надто проблематичною, навіть абсолютно нездійсненою для фізичних осіб. Безумовно, внаслідок делегування повноважень власника від одних акціонерів іншим потенційна наявність усіх голосуючих на загальних зборах існує, однак лише як потенційна. Тому розміри реального контрольного пакета акцій можуть бути і меншими ніж зазначено вище.

Таким чином, в основі розмірів контрольного пакета акцій має лежати реальний варіант контролю за діяльністю товариства. Оскільки таких варіантів може бути декілька, то не можна абсолютизувати і розмір контрольного пакета, тобто його розміри диференціюються залежно від обраного акціонерам чи групою акціонерів варіанта контролю.

Згідно до статті 26 Закону України "Про господарські товариства" засновниками АТ можуть бути юридичні особи та громадяни. Засновники АТ укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення АТ, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третім особам.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити АТ, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Акціонер у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства зобов'язаний оплатити повну вартість акцій.



Рис. 1.2 Структура контрольного пакета акцій акціонерного товариства

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства слугує акція. Акціонерні товариства можуть бути відкритого і закритого типу. Різниця між ними заключається у тому, що статутний капітал акціонерного товариства відкритого типу формується шляхом продажу акцій у формі відкритої підписки, а в акціонерному товаристві закритого типу статутний капітал створюється тільки за рахунок внесків засновників, тобто акції у відкритий продаж не поступають. Потім, в акціонерних товариствах відкритого типу акції можуть передаватись із рук в руки без згоди інших акціонерів, тоді як в АТ закритого типу акції переходять із рук в руки тільки за згодою більшості інших акціонерів (якщо інше не передбачено статутом). Число і склад акціонерів акціонерного товариства відкритого типу не обмежуються. А в АТ закритого типу число акціонерів, які володіють звичайними акціями, не повинно перевищувати 50%.

Кожне акціонерне товариство володіє повною господарською самостійністю як в оплаті праці, так і в ціноутворенні, порядку розподілу чистого прибутку. При цьому АТ несе відповідальність по своїм зобов'язанням усім майном, але не несе відповідальності по зобов'язанням акціонерів.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю АТ здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів. Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не вправі затверджувати баланс. Якщо акціонерне товариство не несе відповідальності по зобов'язанням акціонерів, то акціонери відповідають по зобов'язанням товариства тільки в межах особистого в кладу в капітал. Акціонери не мають права вимагати повернення своїх вкладів, крім випадків, передбачених статутом акціонерного товариства.

Любе АТ має право не тільки приймати участь не тільки в капіталі інших товариств, але й відкривати філіали та представництва (в тому числі і за кордоном), а також дочірні товариства. Філіали і представництва складають власний баланс, який входить в склад балансу акціонерного товариства.

1.2 Особливості організації і функціонування фінансів акціонерних товариств

Організація функціонування фінансів підприємства базується на визначенні форм і методів ведення фінансової роботи на підприємстві, способів формування і використання фінансових ресурсів, встановленні контролю за їх кругообігом з метою одержання максимального прибутку при мінімальних витратах.

Перелічені напрямки фінансової роботи лежать в основі фінансового механізму, який являє собою систему управління фінансами підприємства.

Якщо фінанси по своїй суті - це об'єктивна економічна категорія, по скільки існує незалежно від волі людей, то фінансовий механізм частково об'єктивний, так як базується на об'єктивних економічних законах, а частково -- носить суб'єктивний характер, по скільки залежить від державних рішень щодо виконання задач на тому чи іншому етапі її розвитку.

Фінансовий механізм діє в просторі фінансових відносин, котрі встановлюються між самим підприємством та його економічними контрагентами.

Організація взаємодії фінансових відносин досягається шляхом використання фінансових категорій, таких як прибуток, податки, оборотні кошти, амортизація, безготівкові розрахунки, та нормативів (рентабельності, платежів до бюджету), різного роду стимулів, санкцій та інших фінансових важелів.

При цьому сфера фінансових відносин підприємств включає такі типи відносин:

1) відносини між підприємством і його засновниками;

2) відносини підприємства з іншими підприємствами і організаціями;

3) відносини всередині підприємства;

4) відносини підприємства з вищою організацією або всередині фінансово-промислових груп, холдінгів;

5) відносини підприємства з фінансово-кредитною системою;

Необхідність детального дослідження вищеназваних відносин пояснюється тим, що саме в них зосереджена особливість організації і функціонування фінансів акціонерного товариства.

Фінансові відносини між підприємством і його засновниками (власниками) виникають з приводу формування статутного фонду, а саме:

- одержання коштів з державного бюджету;

- емісії акцій;

- надходження пайових внесків.

Особливості формування статутного фонду акціонерних товариств передбачені Законом України "Про господарські товариства". Відповідно до Закону АТ формують свої статутні фонди за рахунок реалізації акцій шляхом відкритої передплати на них чи купівлі-продажу на фондовій біржі (це стосується відкритих АТ), або шляхом розподілу всіх акцій між засновниками без права розповсюдження акцій через відкриту передплату й купівлю-продаж на біржі (в закритих АТ).

На базовому акціонерному товаристві закритого типу “Стальсервіс” на 01.01.2001 статутний капітал становив 1103,1, а на 01.01.2002р. статутний капітал залишився незмінним 1103,1 (Додаток 5).

“Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд АТ, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення АТ” (Закон України "Про господарські товариства".

Збільшення статутного фонду здійснюється шляхом випуску нових акцій (при цьому не допускається випуск акцій на покриття збитків від господарської діяльності АТ), обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій. Але збільшення статутного фонду може відбуватись лише за умови, що всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю, не нижче номінальної.

Якщо АТ функціонує недостатньо ефективно або навіть збиткове, й при цьому спостерігається падіння курсу його акцій на фондовому ринку, що загрожує самому існуванню товариства, виникає необхідність тимчасового зменшення його статутного фонду, а рішення про це приймається загальними зборами АТ.

Зменшення статутного фонду може бути здійснене за рахунок зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій, причому АТ зобов'язане відшкодувати власнику акцій збитки, пов'язані із змінами статутного фонду. Товариство сплачує зі свого рахунку в банку або готівкою з каси гроші акціонерам, вилучає акції і на цю суму зменшує статутний фонд. Але якщо в АТ створений достатнього розміру страховий (резервний) фонд, такий викуп може бути здійснений за рахунок цього фонду.

Перелічені особливості утворення статутного капіталу властиві тільки для АТ, що ж стосується джерел коштів, які використовуються на формування статутних фондів, то вони є спільними для всіх підприємницьких структур. До таких джерел належать:

-частина майна державних підприємств, яка в процесі приватизації передається громадянам України безкоштовно;

- особисті збереження громадян України;

-частина коштів населення, яка знаходиться на банківських рахунках;

-кошти вітчизняних юридичних осіб (за винятком державних підприємств), включаючи підприємства з іноземними інвестиціями;

-кошти іноземних юридичних і фізичних осіб, осіб без громадянства.

Фінансові відносини з іншими підприємствами і організаціями включають в себе відносини із постачальниками, покупцями, будівельно-монтажними і транспортними організаціями, поштою і телеграфом, зовнішньоторговельними та іншими організаціями, митницею, підприємствами, організаціями і фірмами зарубіжних держав.

Сама велика за обсягом грошових платежів група - це фінансові відносини підприємств один з одним, які пов'язані із реалізацією готової продукції і придбанням матеріальних цінностей для господарської діяльності. Роль фінансових відносин цієї групи первинна, оскільки саме в цій сфері матеріального виробництва створюється національний доход, підприємства одержують виручку від реалізації продукції і прибуток. Організація цих відносин виявляє самий безпосередній вплив на кінцеві результати виробничої діяльності. Але фінансові відносини цієї групи є однотипними для всіх підприємницьких структур, в тому числі і для АТ.

Фінансові відносини всередині підприємства включають відносини між філіалами, цехами, відділами, бригадами, а також відносини з робітниками і службовцями. Відносини між підрозділами підприємства пов'язані з оплатою робіт та послуг, розподілом прибутку, оборотних коштів та ін. Роль їх заключається у визначенні тих оптимальних стимулів і матеріальної зацікавленості, які б дали змогу досягти найвищих кінцевих результатів діяльності. Але саме в розподілі прибутку і проявляється особливість функціонування фінансів в акціонерних товариствах.

Прибуток АТ утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З прибутку АТ сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету, після чого в повному розпорядженні АТ залишається чистий прибуток, який підлягає розподілу слідуючим чином:

- на сплату дивідендів (розподіл серед акціонерів);

-на розвиток виробництва та створення і поновлення фондів АТ;

на соціальні програми і преміювання працівників АТ.

Дивіденди відіграють роль фінансового важеля, який дає змогу працівникам бути співвласниками АТ і служить тим матеріальним стимулом, який зацікавлює саме в кінцевому результаті. Це одна із переваг акціонерної форми організації підприємництва.

Фінансові відносини підприємств з вищими організаціями включають відносини з приводу утворення і використання централізованих грошових фондів, які в умовах ринкових відносин є об'єктивною необхідністю. Це стосується також фінансування інвестицій, поновлення оборотних коштів, фінансування імпортних операцій, наукових досліджень. Внутрішньогалузевий перерозподіл грошових коштів, як правило, на поворотній основі грає важливу роль і сприяє оптимізації коштів підприємства.

Отже, акціонерна форма організації підприємництва дає змогу найбільш ефективно використати фінансові ресурси компанії, швидко здійснити концентрацію капіталу, залучити до співволодіння та управління велику кількість людей, і це, в свою чергу, спонукає їх до зацікавленості в кінцевих результатах праці.

За допомогою акціонерної форми організації бізнесу можна не тільки обмежуватись національним виробництвом, а й створювати міждержавні підприємницькі структури через спільні підприємства.

1.3 Формування та розподіл прибутку в акціонерних товариствах

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва. Прибуток - це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва.

Прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються у сфері виробництва й розподілу суспільного продукту, національного доходу.

Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників (залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин і т.д.).

На формування прибутку, як фінансового показника роботи підприємства, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції; обчислення й калькулювання собівартості продукції;

визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового прибутку.

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці.

Узагальнюючим показником діяльності підприємства є його балансовий прибуток. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Отримання балансового прибутку пов'язане з кількома напрямками діяльності підприємства.

По-перше, це основна діяльність. Її результатом є прибуток від реалізації продукції. Як правило, цей прибуток має основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції визначається відніманням з виручки від реалізації суми ПДВ, акцизного збору, мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції.

По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але яка пов'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. Це операційні доходи та витрати підприємства.

По-третє, це діяльність пов'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств.

По-четверте, це діяльність, пов'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств.

Базове підприємство "Стальсервіс" протягом 2000-2001 років отримувало прибуток: 2000» році - 2,1 тис. грн., 2001 році - 2,4 тис. грн. (додаток 6,7 ). За останній рік на підприємстві прибуток незначно збільшився. Це, в першу чергу, пов'язано із збільшенням об'ємів реалізації продукції підприємства, та зменшенням витрат на її виробництво.

Отриманий прибуток підприємства може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу (додаток 4). У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап -це розподіл балансового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава та підприємство. В результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився у розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення.

Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрямки його використання: або шляхом попереднього формування цільових грошових фондів, або спрямовуючи кошти на фінансування витрат (додаток 4 ).

При розподілі чистого прибутку AT певна її частка повинна бути виплачена засновникам та іншим акціонерам в якості доходу по цінним паперам, якими вони володіють. В Україні порядок виплати доходів по цінним паперам, які випускаються акціонерними товариствами, регулюються Законом України “Про господарські товариства” [ 1 ]. Нині використання чистого прибутку визначається самостійно кожним суб'єктом господарювання.

На отримання доходів по акціям їх власники мають право, коли цінні папери придбані не менше ніж за 30 днів до виплати дивідендів. Розмір дивіденду залежить від величини прибутку, співвідношення між його нагромаджуваною та споживчою частинами, інвестиційної політики AT, виду і кількості акцій.

Через ринкову ціну акції визначають рейтинг AT, який в свою чергу, визначає спроможність товариства до залучення позичкового капіталу або до додаткового випуску акцій. Крім дивідендів, власники акції можуть одержати доход (у вигляді курсової різниці), якщо вони продадуть акції дорожче, ніж їх купили.

По привілейованим акціям встановлюється фіксований дивіденд, який виплачується раніше, ніж його визначають для власника простих акцій. Фіксований дивіденд виражається або в процентах від номінальної вартості, або в грошах з розрахунку на одну акцію. Згідно Закону України “Про господарські товариства” [ 1 ] статті 1 привілейовані акції дають власнику переважне право на отримання дивідендів, а також на пріоритетну участь в розподілі майна AT у випадку його ліквідації. Ці акції надійні, однак вони практично не допускають збільшення дивідендів, тобто нарощування доходів.

Привілейовані акції поділяються на:

зворотні - коли товариство залишає за собою право їх випуску на певних умовах. Ціна за якою купується акція не повинна перевищувати їх номінальної вартості та премії, що є свою роду компенсацією за викуп;

незворотні - акції не можуть бути оплачені доти доки існує товариство, що їх випустило.

Прості акції дають власникові право одного голосу на загальних зборах акціонерів, розмір дивідендів по них не фіксується, але залежить від фінансового стану AT і сплачується з прибутку в останню чергу, тобто після сплати процентів, податків і фіксованих дивідендів.

Корпорації проводять дивідендну політику згідно зі статутом та економічними цілями певного періоду.

Під час прийняття рішень у галузі дивідендної політики адміністрація корпорації стикається з певними обмеженнями. Вона має враховувати:

свою заборгованість по випущених раніше облігаціях;

виплату дивідендів по привілейованих акціях, бо вона здійснюється до виплати по звичайних акціях, тобто запобігати "послабленню" капіталу. Це обмеження спрямоване на захист інтересів кредиторів корпорацій.

достатність грошових фондів корпорації для виплати з них дивідендів;

загрозу "податкових покарань" за неправильно обчислені доходи.

Дивіденди по акціям виплачуються за підсумками року у порядку, який передбачений статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків, інших платежів в бюджет, які передбачені чинним законодавством України та процентів за банківський кредит.

Положення про виплату дивідендів по акціях забороняє оголошувати та виплачувати дивіденди, коли AT неплатоспроможне або може стати таким після їх сплати. Однак, коли загальні збори акціонерів виплату оголошувати то товариство не вправі від неї ухилятися.

Дивіденди виплачуються в грошовій формі, акціями, облігаціями, товарами. Рішення про це приймає Рада директорів або загальні збори акціонерів.

Наприклад, за 2001р. Рада директорів складала 0,1 млн. грн.

Згідно загальноприйнятої світової практики дивіденди по акціях сплачуються протягом 30 днів. В Україні середній термін виплати дивідендів складає 4-6 місяців.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності, сфера діяльності, галузь народного господарства, установленні законодавством умови обліку фінансових результатів.

2. Аналіз фінансової діяльності акціонерного товариства

2.1 Аналіз фінансової стійкості акціонерного товариства

Функціонуючи в ринковій економіці як суб'єкт підприємницької діяльності, кожне підприємство має забезпечувати такий стан своїх фінансових ресурсів, за якого воно стабільно зберігало б здатність безперебійно виконувати свої фінансові зобов'язання перед своїми діловими партнерами, державою, власниками, найманими працівниками.

Фінансовий стан підприємства - це складна, інтегрована за багатьма показниками характеристика якості його діяльності. У найконцентрованішому вигляді фінансовий стан підприємства можна визначити як міру забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами і ступінь раціональності їх розміщення для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями.

Коло найважливіших показників діяльності підприємств і показників, які характеризують стан, рух і розміщення їх фінансових ресурсів, тобто фінансову стійкість, включає:

прибутковість (рентабельність) діяльності підприємства;

раціональність розміщення (використання) власних і залучених фінансових ресурсів (основних і оборотних коштів);

ступінь фінансової незалежності підприємства (фінансової автономії);

ліквідність і платоспроможність;

запас фінансової стійкості підприємства.

Фінансова стійкість підприємства формується насамперед під впливом рентабельності його діяльності. Розраховують такі коефіцієнти рентабельності [12]

Рентабельність основної діяльності = П / Вт, (2.1)

де П - прибуток від реалізації продукції;

Вт - витрати на виробництво продукції.

Рентабельність продажу = П / В, (2.2)

де В - виручка від реалізації.

Рентабельність основного капіталу = ЧП / Б, (2.3)

де ЧП - чистий прибуток;

Б - підсумок балансу.

Рентабельність власного капіталу = ЧП / Вк, (2.4)

де Вк - середня величина власного капіталу.

В узагальненому вигляді показники рентабельності АТЗТ "Стальсервіс" подано в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Розрахунок показників рентабельності діяльності АТЗТ "Стальсервіс", за 2001р. в %.

Показник	На поч.р.	На кін. р.
Рентабельність основної діяльності	20,4	17,6
Рентабельність продажу	14,1	12,5
Рентабельність основного капіталу	0,0011	0,0013
Рентабельність власного капіталу	0,0013	0,0014

Як видно з даних таблиці 2.1, рентабельність основної діяльності та продажу на кінець 2000 року знизилась, оскільки темпи росту прибутку були меншими.

Прибуток і рентабельність - основні критерії оцінки будь-якої сторони діяльності суб'єктів підприємництва. Однак самі по собі вони не можуть забезпечити фінансової стійкості підприємства.

Їх розмір і стан розміщення в активи характеризується бухгалтерським балансом, який являє собою основне джерело аналізу фінансового стану. Валюта балансу відповідає на запитання про розмір фінансових ресурсів, якими володіє підприємство на звітну дату, а динаміка цього показника характеризує процес нарощування (або, навпаки, зменшення) фінансового потенціалу підприємства. Ознакою фінансової стійкості будь-якого суб'єкта господарювання є постійне зростання валюти його балансу, тобто загальної суми його фінансових ресурсів.

Однак на АТЗТ "Стальсервіс" за 2000 рік загальна сума фінансових ресурсів зменшилась на 276,8 тис. грн. (додаток 5). Це зменшення відбулося внаслідок зменшення суми залученого капіталу (кредиторської заборгованості).

Зменшення загальної суми фінансових ресурсів підприємства (валюти балансу), потребує аналізу того, за рахунок яких факторів це відбулося. Серед причин цього зменшення найважливіші такі:

збитки від реалізації продукції і від позареалізаційних операцій;

нестачі, крадіжки, псування товарно-матеріальних цінностей у разі невіднесення їх на винних;

витрати за рахунок прибутку на матеріальне заохочення працюючих, на виплату дивідендів, на соціальні заходи у розмірах, які перевищують новостворені відповідні цільові фонди;

зменшення суми короткотермінових і довготермінових кредитів комерційних банків, інших позикових ресурсів.

Фінансова стійкість підприємства не може забезпечуватися за нераціонального використання фонду основних коштів і фонду оборотних коштів. При аналізі цього питання треба виходити з того, що підприємству не досить визначити правильні пропорції розподілу свого капіталу між цими фондами: важливо забезпечити, щоб основні та оборотні кошти вкладалися у відповідні активи з найбільшою віддачею.

Про нераціональне використання фонду основних коштів свідчать:

неоптимальне з точки зору кінцевих результатів діяльності співвідношення між активною і пасивною частинами основних засобів (передусім стійка тенденція до зниження питомої ваги активної частини);

наявність невстановленого протягом тривалого часу устаткування;

зниження коефіцієнтів змінності роботи устаткування (що, як правило, свідчить про наявність зайвого устаткування);

витрати на реконструкцію та модернізацію основних засобів при низьких показниках ефективності проектів або зовсім без розрахунків їх ефективності;

наявність на балансі підприємств залишків незавершених капітальних вкладень з простроченими термінами введення в експлуатацію.

Нераціональне використання оборотних коштів найчастіше виражається у:

систематичному накопиченні понаднормативних залишків виробничих запасів, незавершеного виробництва і готової продукції. Якщо ці залишки створені не за рахунок банківських кредитів, фінансовий стан підприємства тяжкий, бо на покриття цих запасів воно втягує або кошти, призначені на інші цілі (з фонду основних коштів), або не виконує своїх фінансових зобов'язань перед кредиторами, що загрожує банкрутством;

зростанні дебіторської заборгованості всіх видів, насамперед заборгованості покупців за відвантажену (відпущену) продукцію, виконані роботи, надані послуги.

Залучення у господарський оборот позикового капіталу у вигляді банківських кредитів та інших позичок є нормальним явищем фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва.

Поділ загальної суми фінансових ресурсів підприємств на власні й залучені, тобто питома вага позикового капіталу у всьому капіталі, який використовується, залежить від безлічі факторів, таких, наприклад, як галузь діяльності підприємства, рівень сезонності, тактичні і стратегічні завдання, які стоять перед підприємством на тому чи іншому етапі його розвитку, ступінь довіри до підприємства з боку банків, інших кредиторів. За всіх умов підприємство повинне дбати про певний рівень своєї фінансової незалежності, тобто не допускати залучення фінансових ресурсів у розмірах, які перевищують його власні фінансові ресурси, бо в такому разі воно стає неспроможним покрити свої фінансові зобов'язання власними коштами. Показником, який характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства (фінансової "автономії"), є коефіцієнт, який визначає питому вагу власного капіталу підприємства у загальній сумі його власних і залучених коштів. Він визначається так [12]:

Кфнз=Квл/К, (2.5)

де Кфнз - коефіцієнт фінансової незалежності підприємства;

Квл - сума власних основних і оборотних коштів;

К - весь капітал (власний і залучений).

В аналізі використовується також показник, який характеризує питому вагу залученого капіталу у загальній сумі власних і позикових коштів підприємства (коефіцієнт фінансової напруги - Кфн) [12]:.

Кфн=Кзал/К, (2.6)

де Кзал - позиковий капітал у складі фінансових ресурсів підприємства.

Якщо показник Кфнз падає нижче значення 0,5, а показник Кфн відповідно перевищує значення 0,5, фінансова стійкість підприємства характеризується як незадовільна.

У таблиці 2.2 наведено розрахунок показників фінансової незалежності підприємства, а саме коефіцієнт фінансової незалежності підприємства та коефіцієнт фінансової напруги.

Таблиця 2.2.

Розрахунок показників фінансової незалежності АТЗТ Стальсервіс"

Показник	Значення на початок
	2001р.	2002р.
Коефіцієнт фінансової незалежності підприємства	0,84	0,9
Коефіцієнт фінансової напруги	0,16	0,1

Дані таблиці 2.2 дозволяють зробити висновок про покращення стану фінансової незалежності АТЗТ "Стальсервіс" на початок 2002 року у порівнянні з початком 2001 року. Про це свідчить як збільшення коефіцієнту фінансової незалежності на 6%, так і зниження коефіцієнту фінансової напруги також на 6%. Наведені вище розрахунки дають змогу охарактеризувати фінансову стійкість АТЗТ "Стальсервіс" як добру.

Отже, фінансово-господарська діяльність підприємства забезпечується наявними фінансовими ресурсами (капіталом) - як власними, так і позиковими.

2.2 Аналіз ліквідності і платоспроможності акціонерного товариства

Однією з ключових ознак фінансової стійкості підприємства є його ліквідність. Під терміном "ліквідність" прийнято розуміти здатність підприємства виконувати свої фінансові зобов'язання перед усіма контрагентами і державою. Необхідність аналізу стану ліквідності підприємств у ринкових умовах зумовлюється насамперед тим, що жодне з них у цих умовах не гарантоване від банкрутства, тобто становища, коли воно не може розрахуватися за своїми боргами і зазнає фінансового краху.

Існує два підходи до визначення ліквідності. Перший з цих підходів передбачає аналіз здатності підприємства виконати всі без винятку зобов'язання, взяті на себе, які випливають з його статуту та інших засновницьких документів, включаючи, зокрема, захист майнових інтересів усіх власників. Другий підхід трактує ліквідність лише як здатність підприємства розраховуватися за своїми поточними фінансовими зобов'язаннями шляхом перетворення активів на гроші.

Розраховують наступні показники ліквідності [12].

Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення поточних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за 1. Зростання його - позитивна тенденція. Обчислюється за формулою:

КПз=ПА/ПЗ, (2.7)

де КПз - коефіцієнт покриття загальний;

ПА - поточні активи;

ПЗ - поточні зобов'язання.

Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття загальному, але обчислюється за вужчим колом поточних активів. Значення його повинне наближатися до 1. Він визначається за формулою:

КЛш=ГРА/ПЗ, (2.8)

де КШЛ - коефіцієнт швидкої ліквідності;

ГРА - грошові засоби, розрахунки і інші активи.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності Показує, яку частину короткострокових зобов'язань може бути за необхідністю погашено негайно. Рекомендована нижня межа дорівнює 0,2. Розраховується за формулою:

КЛа=ГЗ/ПЗ, (2.9)

де КЛа - коефіцієнт абсолютної ліквідності;

ГЗ - грошові засоби.

Для аналізу ліквідності AT "Стальсервіс" станом на початок і кінець 2000 року складена таблиця за даними бухгалтерського обліку (табл.2.3).

Таблиця 2.3.

Аналіз показників ліквідності АТЗТ "Стальсервіс"

Показник	Станом на
	поч. р.	кін. p.
Коефіцієнт покриття загальний	1,56	3,18
Коефіцієнт швидкої ліквідності	0,83	1,94
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,02	0,06

Розрахунки, проведені за даними АТЗТ "Стальсервіс", свідчать про поліпшення стану загальної ліквідності. Зокрема, значно зросли коефіцієнт покриття загальний і коефіцієнт швидкої ліквідності. Стосовно коефіцієнта абсолютної ліквідності, то слід зазначити, що хоча протягом звітного періоду він і зріс, але все ще залишається меншим за рекомендовану нижню межу. Основними факторами, які зумовили поліпшення стану ліквідності є:

збільшення наявності грошових коштів у вільному вигляді;

збільшення питомої ваги активів, які можна швидко перетворити на гроші та зменшення питомої ваги вартості об'єктів основних засобів та інших позаоборотних активів;

значне зменшення прострочених і термінових зобов'язань підприємства перед кредиторами.

Основні фактори, які підвищують ліквідність:

обмеження вкладень капіталу у важколіквідні і недопущення вкладень у неліквідні активи;

наявність чистих активів у розмірі, достатньому для покриття фінансових зобов'язань, строки сплати за якими настали або настають у найближчий час;

залучення у господарський обіг позикових коштів на максимально тривалі терміни.

Для характеристики фінансової стійкості підприємства важливо визначити його готовність постійно виконувати свої фінансові зобов'язання з платежів, строк сплати яких настав. Міра такої готовності називається платоспроможністю. Рівень платоспроможності підприємства визначається за формулою:

Кпс=ЧЛА/ПКт, (2.10)

де Кпс - коефіцієнт платоспроможності;

ЧЛА - "чисті" ліквідні активи (гроші, цінні папери);

ПКт - короткотерміновий (поточний) позиковий капітал, строк повернення якого настав або настає впродовж кількох днів.

Коефіцієнт платоспроможності АТЗТ "Стальсервіс" на початок 2000 року дорівнював 0,03, а на кінець року - 0,1.

Підприємство для підтримання своєї платоспроможності повинно так будувати свої платіжні стосунки з кредиторами, щоб цей показник постійно перебував на рівні 1. Якщо показник Кпс<0,5, це означає, що платоспроможність підприємства дуже низька. Показниками низької платоспроможності підприємства є наявність:

недоїмок з платежів до бюджету;

простроченої заборгованості підприємства робітникам і службовцям із заробітної плати і прирівняних до неї платежів;

непогашених у встановлений строк банківських кредитів;

заборгованості постачальникам за матеріальні цінності і послуги, не сплачені в строк.

Аналіз динаміки загальної суми таких прострочених платежів характеризує стан роботи підприємства, спрямованої на зміцнення платоспроможності.

2.3 Оцінка запасу фінансової стійкості акціонерного товариства

Під час аналізу фінансового стану підприємства необхідно знати запас його фінансової стійкості (зону безпеки). З цією метою попередньо всі витрати підприємства слід розбити на дві групи в залежності від об'єму виробництва і реалізації продукції: змінні і постійні.

Змінні витрати збільшуються чи зменшуються пропорційно об'єму виробництва продукції. Це витрати сировини, матеріалів, енергії, палива, зарплати робітників на відрядній оплаті праці, відрахування і податки від зарплати і виручки і т.д.

Постійні витрати не залежать від об'єму виробництва і реалізації продукції. До них відносяться амортизація основних засобів і нематеріальних активів, суми виплачених відсотків за кредити банку, орендна плата, витрати на управління і організацію виробництва, зарплата персоналу підприємства на погодинній оплаті і т.д.

Постійні витрати разом з прибутком складають маржинальний доход підприємства.

Поділ витрат на постійні та змінні і використання показника маржинального доходу дозволяє розрахувати поріг рентабельності, тобто суму виручки, яка необхідна для того, щоб перекрити всі постійні витрати підприємства. Прибутку при цьому не буде, як не буде і збитку. Рентабельність при такій виручці буде дорівнювати нулю.

Розраховується поріг рентабельності відношенням суми постійних витрат у складі собівартості реалізованої продукції до долі маржинального доходу у виручці [12].

ПР=ПВ/ЛМЛ (2.11)

де ПР - поріг рентабельності;

ПВ - постійні витрати в собівартості реалізованої продукції;

ДМД - доля маржинального доходу у виручці.

Після визначення порогу рентабельності визначають запас фінансової стійкості:

ЗФС - (В-ПР) / В * 100 (2.12)

де ЗФС - запас фінансової стійкості;

В - виручка.

Таблиця 2.4.

Розрахунок порогу рентабельності і запасу фінансової стійкості АТЗТ "Стальсервіс"

Показник	На початок 2001 р.	На кінець 2001 р.
Виручка від реалізації продукції за мінусом ПДВ, акцизів та ін., тис. грн.	195,5	239,5
Прибуток, тис.грн.	33,1	35,8
Повна собівартість реалізованої продукції, тис. грн.	162,4	203,7
Сума змінних витрат, тис. грн.	122,1	167,5
Сума постійних витрат, тис. грн.	40,3	36,2
Сума маржинального доходу, тис. грн.	73,4	72,0
Доля маржинального доходу у виручці, %	37,54	30,06
Поріг рентабельності, тис. грн.	107,4	120,4
Запас фінансової стійкості:
тис. грн.	88,1	119,1
%	45,1	49,7

Як показує розрахунок (табл.2.4), на початок 2000 року необхідно було реалізувати продукції на суму 107,4 тис. грн. щоб покрити всі витрати. При такій виручці рентабельність дорівнює нулю. Фактично виручка склала 195,5 тис. грн., що вище порога на 88,1 тис. грн., або на 45,1%. Це і є запас фінансової стійкості. На кінець 2000 року запас фінансової стійкості збільшився, так як зменшилася доля постійних витрат у собівартості реалізованої продукції і збільшився прибуток.