Запас фінансової стійкості достатньо великий (119,1 тис. грн.). виручка ще може зменшитися на 49,7% і тільки тоді рентабельність буде дорівнювати нулю. Якщо ж виручка впаде ще нижче, тоді АТЗТ "Стальсервіс" стане збитковим, буде "проїдати" власний і залучений капітал і збанкрутує. Тому необхідно постійно слідкувати за запасом фінансової стійкості, з'ясовувати, наскільки близький чи далекий поріг рентабельності, нижче якого не повинна опускатися виручка товариства.

Залежність цих показників показана на рис.2.1.

Рис.2.1. Визначення запасу фінансової стійкості АТЗТ "Стальсервіс"

По осі абсцис відкладається об'єм реалізації продукції, по осі ординат -постійні витрати, змінні і прибуток. На перетині ліній виручки і витрат - є поріг рентабельності. В цій точці виручка дорівнює витратам. Вище неї зона прибутку, нижче - зона збитків. Відрізок лінії виручки від цієї точки до верхньої і є запас фінансової стійкості.

В кінці необхідно узагальнити всі результати аналізу і зробити більш точний діагноз фінансової стійкості акціонерного товариства, а також його прогноз на перспективу. Слід розробити також конкретні міроприємства, які дозволять покращити фінансовий стан акціонерного товариства. Перш за все це міроприємства, направлені на збільшення виробництва і реалізації продукції, зниження собівартості, ріст прибутку і рентабельності, прискорення оборотності капіталу і більш повне і ефективне використання виробничого потенціалу акціонерного товариства.

ІІІ. Проблеми і перспективи формування фінансових ресурсів і оподаткування в акціонерних товариствах та шляхи їх вирішення

3.1 Зарубіжний досвід акціонування і управління акціонерним капіталом

Підприємство у формі акціонерного товариства -- найвигідніший і найпоширеніший тип організації підприємства на Заході. Ця популярність грунтується на трьох важливих перевагах які корпорація має над власним ділом і товариством і обмеженою відповідальністю.

По перше, корпоративна форма забезпечує мобілізацію великих грошових сум шляхом реалізації акцій серед населення.

По друге, вона забезпечує передачу окремих інтересів власності, оскільки акції можуть легко продаватися іншим особам.

По третє, вона накладає на акціонера відповідальність тільки у межах свого капіталу.

Право власності на корпорацію засвідчується акціями акціонерного капіталу, які можуть вільно мати обіг, не впливаючи на саму корпорацію.

Рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонерного товариства або загальними зборами акціонерів акціонерного товариства (другий і подальші випуски). Воно оформляється протоколом. У протоколі рішення про випуск акцій обов'язково мають бути:

найменування емітента і його місцезнаходження;

розмір статутного фонду або вартість основних і оборотних фондів емітента;

найменування контролюючого органу і дані про розміщення раніше випущених у обіг цінних паперів;

мета випуску акцій;

зазначення категорій акцій;

загальна сума емісії та кількість акцій;

номінальна вартість акцій;

кількість учасників голосування та інше.

Додатковий випуск акти можливий утом, разі, коли всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче від номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних із господарською діяльністю акціонерного товариства.

В Україні згідно із Законом України [1] акціонер у строки, визначені установчими зборами, але не пізніше як через рік після реєстрації AT, зобов'язаний сплатити повну вартість акції (номінальну). Згідно із Законом України [1] додатковий випуск акцій можливий лише тоді, коли всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче від номінальної.

Взагалі концепцію номінальної вартості було прийнято для захисту кредиторів шляхом визначення постійної суми капіталу, якої власники не могли вилучити протягом існування корпорації. Номінальна вартість ніяк не пов'язана з ринковою вартістю.

Початкова ідея щодо захисту кредиторів виявилася помилковою. Сьогодні в західній практиці номінальна вартість тільки ідентифікує встановлений, або законний, капітал компанії (в інших випадках вона не має важливого значення).

Концепція номінальної вартості виявилася неефективною у захисті як кредиторів, так і акціонерів. Із цієї причини законодавство багатьох штатів США дозволяє акції без номінальної вартості. На акціях без номінальної вартості не проставляється вартість однієї акції за статутом. Ці акції можуть бути випущені за будь-якою ціною без знижки або надбавки. Акція без встановленого номіналу запобігає ототожнюванню номіналу акції з ринковою вартістю. Коли корпорація випускає акції без встановленого номіналу, законний (або встановлений) капітал визначається законом штату.

Термін "законний капітал" визнається законом кожного штату про корпорацію. Незважаючи на відмінності у законодавстві різних штатів, законний капітал розглядається як номінальна вартість акцій в обігу (якщо акції мають номінальну вартість), або як вартість, встановлена компанією, або як сума, за яку спочатку було продано акції (без номіналу).

Компанії можуть випускати прості й привілейовані акції. Привілейовані акції

мають дивідендні та конверсійні переваги, відсутність права голосу й переваги щодо активів. На привілейовані акції дивіденди сплачуються за фіксованою ставкою.

Корпорація може випускати кілька класів акцій з метою:

запровадження кращого контролю;

емісія акцій без права голосу;

залучення широкого кола інвесторів випуском різних акцій на спеціальних умовах.

Управління акціонерним капіталом грунтується на концепції джерел капіталу. Трьома основними джерелами акціонерного капіталу є:

внесений капітал (сплачений капітал) - сума, інвестована акціонерами через придбання акцій корпорації. Внесений капітал у свою чергу складається із встановленого капіталу (номінальна або встановлена вартість, одержана від реалізації акти) і додатково внесеного капіталу (сума понад номінальну або встановлену вартість, одержана від реалізації);

нерозподілений дохід -- накопичена сума чистого доходу, зароблена з моменту організації корпорації, за вирахуванням остаточної суми дивідендів, сплачених корпорацією з моменту й організації;

нереалізований капітал.

Корпорація може випускати акції для акціонерів, а потім часто знову купувати їх, наприклад, для преміювання працівників, збільшення суми прибутку на одну акцію або для того, щоб мати в наявності акції при придбанні інших компаній. Такі акції при утриманні компанією-емітентом не мають права голосу, дивідендів та інших акціонерних прав. Коли корпорація купує власний акціонерний капітал, активи (гроші та інше) корпорації зменшуються. При реалізації власних акцій виникає протилежний ефект.

Деякі компанії розв'язують проблему браку готівки позичаючи гроші для стати дивідендів. Рада директорів може проголосувати за оголошення та сплату дивідендів у вигляді акцій замість грошей. Дивіденди, сплачеш акціями, -- це безпечатний розподіл на пропорційній основі додаткових акцій власного акціонерного капіталу корпорації серед акціонерів. Дивіденди, сплачені акціями, як правило, складаються із простих акцій випущених для власників простих акцій. Пропорційна основа означає, що кожний акціонер одержує додаткові акції відповідно до процента акцій, якими він вже володіє. Завдяки цьому дивіденди, сплачені акціями, не змінюють пропорційної частки власності кожного акціонера, не призводять до розподілу будь яких активів (наприклад, грошей) корпорації серед акціонерів, а також не впливають на загальний акціонерний капітал корпорації емітента.

У компаній часто є обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого доходу. Такі обмеження тимчасово вилучають певну суму нерозподіленого доходу із суми, яка могла б бути сплачена у вигляді дивідендів. Коли обмеження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів і використана в інший спосіб.

Обмеження нерозподіленого доходу можуть бути добровільними або вимішеними. Обмеження може накладатися законом, наприклад, щодо акцій, випущених і знову куплених компанією емітентом. Іноді керівництво підприємства або рада директорів може добровільно встановити обмеження на нерозподілений доход для розширення підприємства. Суми нерозподіленого доходу, обмеженого з цією метою, часто призначаються для інвестування в обладнання підприємств. Це обмеження може бути зняте керівництвом або радою директорів у будь-який момент.

Принцип повного розкриття інформації вимагає, щоб обмеження нерозподіленого доходу відображались у фінансових звітах.

Компанія також може вкладати кошти в акції інших компаній, щоб отримати прибуток від вільних коштів, впливати на рішення іншої компанії (конкурента) або контролювати її, підтримувати й розширювати діяльність через реалізацію нових товарів і послуг, знаходити вихід на нові ринки і шукати нові джерела постачання. Підприємство може отримати частку акціонерного капіталу іншої корпорації придбанням акцій в акціонерів за гроші (чи інші активи) або, якщо інвестором є корпорація, обміном певної частки власного акціонерного капіталу на акції іншої корпорації.

Якщо метою інвестиції є здобуття впливу або контролю, то купуються прості акції, бо вони мають право голосу.

Головною характеристикою взаємовідносин між інвестором та компанією, в яку вкладається капітал, є те, що компанія-інвестор може мати значний вплив і контроль за операційною й фінансовою політикою іншої компанії. Вплив і контроль залежать від кількості акцій із правом голосу, якими володіє компанія-інвестор у порівнянні із загальною кількістю випущених акцій компанії, в яку вкладається капітал.

Існує три методи оцінки й управління акціонерним капіталом залежно від рівня власності:

метод вартості застосовується, якщо компанія-інвестор не має значного впливу (володіє менше ніж 20% акцій);

пайовий метод -- при значному впливі (від 20% до 50% акцій);

метод консолідованої звітності -- при повному контролі (понад 50% випущених акцій із правом голосу).

Пайовий метод повинен використовуватися тоді, коли має місце значний вплив (але не контроль). Пайовий метод визнає пропорційну частку відображеного у звіті прибутку компанії, в яку вкладається капітал, як дохід інвестора. Дивіденди компанії, в котру вкладається капітал, розглядаються як повернення частини інвестицій. Коли компанія, в яку вкладається капітал, звітує про дохід, компанія-інвестор реєструє свою процентну частку (тобто пай) від доходу.

Метод вартості вкладеного капіталу визначає лише дивіденди, отримані інвестором, як дохід але дивіденди можуть бути не пов'язані з доходами компанії, в яку вкладається капітал за звітний період. Пайовий метод не має такої вади, проте він не відображає економічного впливу ринкових змін на інвестиційні акції. Вплив таких ринкових змін дуже важливий для інвестора.

Метод консолідованої фінансової звітності застосовується, якщо компанія інвестор володіє 50% простих акцій іншої компанії. Саме така ситуація виникає у вітчизняних акціонерних промислових підприємств з іноземними інвестиціями.

Іноземні інвестори, як правило, викуповують понад 50% випущених простих акцій із правом голосу, щоб мати повний контроль над підприємством. Нині практично відсутня чітка інвестиційна політика держави тому іноземний інвестор для зменшення ризику викуповує контрольний пакет акцій підприємства.

Цільові інвестиції, коли іноземна компанія проводить інвестиційні вливання в конкретне підприємство, ефективніші, ніж міжнародні кредити на державному рівні. Сьогодні іноземні інвестиції надходять із 83 країн світу. Лідерами є компанії СІЛА, Німеччини, Великобританії, Нідерландів та Бельгії. Найпривабливішими для іноземних інвесторів є такі галузі, як машинобудування, харчова та переробна промисловість (зокрема пивкомбінати).

3.2 Проблеми залучення інвестицій для формування капіталу акціонерних товариств

Оздоровлення економіки України потребує інвестування значного капіталу у пріоритетні галузі виробництва. Фінансування інвестиційних проектів звичайно триває кілька років, а прибуток інвестиції почнуть приносити лише після введення об'єктів в дію.

Структурно-інноваційна перебудова економіки потребує створення спритяливого інвестиційного клімату, становлення фондового ринку, удосконалення фінансово-кредитної системи, реформування відносин власності та прискорення процесу приватизації, що безперечно повинно призвести до активізації інвестиційного процесу, особливо в пріоритетних напрямках.

Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для інвестування економіки країни. Найважливіші з них:

прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, в тому числі спільних підприємств;

- портфельні івестиції шляхом продажу іноземним резидентам і нерезидентам цінних паперів;

- кредити, позики та гранти міжнародних фінансових інвеституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агенств, банків тощо.

У Законі України “Про режим іноземного інвестування” встановлено такі види іноземних інвестицій:

іноземна валюта, що визнається конвертованою Національним банком України;

валюта України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування;

будь-яке рухоме чи нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права;

акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративні права (права власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражені у конвертованій валюті;

будь-які права інтелектуальної власності, варстіь яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країни-інвестора, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та викорстання природних ресурсів, надані відповідно до законодавства або договорів, вартість яких виражена у конвертованій валюті;

інші цінності відповідно до законодавства України.

За Законом України “Про режим іноземного інвестування” іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у таких формах:

часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна і майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

придбання інших майнових прав;

в інших формах, які не заборонені законами України.

У І півріччі 2001 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 517,7 млн. дол. США, що на 54,3% більше, ніж у І півріччі 2000 року, у тому числі з країн СНД та Балтії - 18,0 млн. дол. (3,5% до загального обсягу), з інших країн світу - 499,7 млн. дол. (96,5%). Основними факторами залучення інвестицій були грошові внески - 361,4 млн. дол. (69,8% вкладеного обсягу) та внески у формі рухомого і нерухомого майна - 141,6 млн. дол. (27,3%).

Загальний обсяг прямих інвестицій в Україну на 1.07.01 р. становив 2469,9 млн. дол. США. Найбільші обсяги інвестицій вкладені нерезидентами з США - 428,9 млн. дол. США (17,4% до загального обсягу), Нідерландів - 234,7 млн. дол. США, Російської Федерації - 160,3 млн. дол. США (6,5%).

Найбільший інтерес у інвесторів щодо вкладення капіталу викликають такі галузі економіки України як харчова промисловість - 503,1 млн. дол. США (20,4% до загального обсягу), внутрішня торгівля - 389,1 млн. дол. США (15,8%), машинобудування і металообробка - 336,0 млн. дол. США (13,6%), фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення - 197,7 млн. дол. США (8,0%), хімічна промисловість - 131,5 млн. дол. США.

Іноземні інвестиції вкладено в 6600 підприємств України. Найбільші вкладення здійснено до підприємств м. Києва - 721,7 млн. дол. (2738 підприємств), Київської області - 229,3 млн. дол. (137), Запорізької - 223,8 млн. дол. (129), Одеської - 172,3 млн. дол. (493).

У І півріччі 2001 року з України в економіку країн світу вкладено 3,4 млн. дол. США, у тому числі в країни СНД та Балтії - 1,8 млн. дол. (51,9% до загального обсягу),в інші країни світу - 1,6 млн. дол. (48,1%).

Одночасно капітал резидентів зменшився на 7,1 млн. дол. (48,1%).

Найбільші обсяги інвестицій вкладені в економіку Панами - 43,0 млн. дол. (35,9% до загального обсягу), Російської Федерації - 36,5 млн. дол. (30,4%), В'єтнаму - 16,3 млн. дол. (13,6%), Швейцарії - 7,2 млн. дол. (6,0%).

Основними інвесторами з України є підприємства, що належать до таких галузей економіки як транспорт - 61,8 млн. дол. (51,5%), охорона здоров'я, фізична культура та соціальне забезпечення - 17,2 млн. дол. (9,3%), машинобудування і металообробка - 8,2 млн. дол. (6,8%).

Взагалі діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється близько 70 нормативними актами різного рінвя, якими іноземному інвестору досить важко керуватися у зв'язку з неоднозначністю положень. Крім цього, до діючого Законодавства постійно вносяться зміни та доповнення, які часто значно погіршують існуючі положення та умови діяльності іноземних інвесторів. З метою усунення цих доцільно було б, з одного боку - прийняття нових законодавчих актів або змін і доповнень до вже діючих, а з другого боку - усунення протиріч та неоднозначних положень в уже діючих законодавчих та нормативних актах.

На початку 90-х років інвестиції спрямовувались на підтримку ледь жевріючих виробництв, обігові кошти яких були спожиті, а витрачені інвестиційні ресурси не дали навіть припинення спаду виробництва.

Якими ж пріоритетами на найближчу перспективу повинна керуватися Україна? Світовий та вітчизняний досвід свідчить, що інвестиційні проекти ранжуються від неперспективних (вимушених) до найновітніших. Перші не дають ніякої віддачі, а лише підтримують на плаву підприємства, що потребують глибокої санації або взагалі ліквідації; другі потребують набагато більших витрат, абе забезпечують швидкий науково-технічний прорив та примноження капіталу, проте мають великий ступінь розвитку.

Інвестор завжди стоїть перед проблемою прийняття інвестиційного рішення, адже суб'єкт господарювання відмовляє собі в споживанні духовних благ, але має надію повренути інвестований капітал з певним прибутком, при цьому природньо ризикує.

Інвестиційне рішення має три складові:

1 - оцінка власного фінансового стану і мотивація доцільності участі в інвестиційному проекті;

2 - визначення розміру інвестицій і джерел фінансування;

3 - оцінка майбутніх надходжень від інвестицій.

Життєвий цикл інвестицій тривалий, включає багато стадій, і на кожній стадії необхідно приймати інвестиційні рішення, коригувати шляхом моніторингу процес інвестування, а іноді, в залежності від коньюнктури ринку, яка змінюється, і призупинення його.

Для успішного забезпечення інвестування підприємств виробничої сфери необхідно розв'язати три ключові проблеми:

-- визначити джерела і обсяг інвестиційних ресурсів, які можуть бути залучені до виробничої сфери;

-- обгрунтувати інвестиційні пріоритети;

розробити ефективний механізм залучення і використання інвестицій.

Потреби в інвестиціях у виробничу сферу можна розглядати в двох аспектах:

-- з точки зору подолання кризових явищ (тобто як критичні інвестиції, зволікання з якими лише поглиблюватиме кризу);

-- з позиції досягнення вітчизняною промисловістю технологічного рівня розвинутих європейських країн.

Перший аспект передбачає інвестування життєво важливих галузей і виробництв на рівні, який би не допускав їхньої зупинки.

Другий аспект стосується суттєвої структурної перебудови виробничої сфери і потребує значно більших коштів, сума яких становить,, за різними ; експертними оцінками, від 30--40 до 60--70 млрд. дол. США. Про такий обсяг інвестування можна говорити лише за умови подолання кризи і пожвавлення економіки.

Потреби в інвестиціях у виробничу сферу досить значні. Тому важливо забезпечити мобілізацію всіх можливих інвестиційних ресурсів, оскільки для, багатьох проектів необхідним є ефект масштабу (наприклад, у галузях паливно-енергетичного комплексу, металургії, нафтопереробки тощо). Водночас слід виходити з того, що основою технологічної перебудови виробничої сфери є власні кошти підприємств. За даними досліджень і експертних оцінок, в Україні тіньова економіка становить понад 50%, а з 1991-го до 1995 року нелегально було експортовано 15--20 млрд. дол. США. У більшості випадків це наслідок нестабільної, заплутаної податкової системи з гіпертрофованою фіскальною функцією податків як економічного важеля, недосконалої фінансово-кредитної системи та інших факторів. Це свідчить про те, що підприємницькі структури спроможні інвестувати у виробничу сферу при забезпеченні відповідних економічних умов і сприятливого інвестиційного клімату.

Серед власних джерел інвестиційних ресурсів значний резерв становлять амортизаційні відрахування підприємств. В економічно розвинутих країнах вони є важливим джерелом інвестиційного фінансування і становлять близько 40% загального обсягу поточних і капітальних затрат підприємств, що здійснюються з позабюджетних джерел2. У Росії станом на І півріччя 2000 р. він був на рівні 31%. В Україні цей показник значно менший і перебуває на рівні 10--15% (залежно від галузей і виробництв). З метою сприяння формуванню амортизаційних фондів владними структурами зроблено перші реформи (див. "Програма діяльності Кабінету Міністрів", Указ Президента "Про заходи з реформування інвестиційної політики в Україні"), і є сподівання, що в наступному спостерігатиметься збільшення власних коштів підприємств для спрямування їх в інвестиції.

Значним резервом інвестиційних ресурсів є заощадження фізичних осіб. На руках у населення України, за даними експертних оцінок, перебуває близько 10 млрд. дол. США. Однак необхідно враховувати надзвичайно низький рівень довіри населення до держави. Так, після рішення НБУ про відкриття анонімних валютних рахунків у більшості державних і комерційних банків таких рахунків фактично не з'явилося. Подолання цієї недовіри потребує послідовних і зважених заходів, копіткої роботи. Проте сьогодні цей резерв інвестиційних ресурсів знаходиться практично поза увагою владних структур, спостерігається “зовсім відверте нехтування окремим приватним інвестором - фізичною особою”

Одним з важливих елементів політики поліпшення зовнішнього торговельного режиму є залучення інвестицій, як вітчизняних так і іноземних інвесторів направлених у сферу виробництва в Україні для прискорення його розвитку та зменшення потреби в іноземних кредитах під державні гарантії.

Інвестиційний клімат і Україні залишається непривабливим, крім того і через не вирішення питання власності на землю, відсутності надійної системи страхування і перестрахування. Відсутні суттєві структурні зрушення та інвестиційні перетворення в економіці. Знизилась сприйнятливість підприємств до впровадження інновацій. У минулому році питома вага промислових підприємств, що займалися впровадженням інновацій зменшилась до 17% проти 19,3% у 1999 році.

Як свідчить динаміка вкладення іноземних інвестицій, не дивлячись на всі негативні чинники загальний обсяг інвестицій все ж таки має зростаючу динаміку, але залишається на значно низькому рівні в порівнянні з іншими країнами і не задовольняє дійсних потреб економіки України у капіталовкладеннях.

3.3 Шляхи вирішення фінансового забезпечення діяльності акціонерного товариства

Колективне підприємництво - єдиний сектор економіки в Україні, що має тенденцію до зростання. При цьому частка недержавних підприємств у промисловості становить 70% і на них припадає майже дві третини виробленої продукції. Більшість підприємств недержавного сектора становлять акціонерні товариства - у минулому державні підприємства.

На початок 2001 року в Україні створено і діє майже 33,5тис. акціонерних товариств, із них близько 12 тис. - відкриті. При цьому акціонерні товариства сьогодні виробляють майже 56% від загального обсягу промислової продукції. Крім цього, більша частина послуг в Україні також надається акціонерними товариствами, зокрема товариствами, що діють у фінансово-кредитному секторі економіки. Загальний обсяг емісії акцій, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку, становить майже 21,5млрд.грн. (у тому числі в 1998 році - 11,5млрд.грн.). Із загального обсягу емісії акцій у 2000 році близько 20% припадало на реально залучені кошти. Решта складалася з емісії при здійсненні корпоратизації та акціонуванні державних підприємств і збільшення статутних капіталів підприємств у результаті індексації основних фондів.

Практика країн із розвиненим акціонерним капіталом дає змогу зробити висновок, що за рахунок випуску акцій фінансується відповідно невелика частка капітальних вкладень (у США майже 7,5%, у Японії лише 0,7%, у континентальних європейських країнах у середньому не перевищує 5% від усіх інвестицій). Ринок акцій у цілому має більше значення з точки зору переливу капіталу із галузі в галузь і перерозподілу національного багатства в економіці, ніж із точки зору накопичення капіталу. Особливо важливе значення в економічно розвинених країнах має повторний випуск акцій. У різні роки в різних країнах співвідношення між цими видами емісій значно відрізняються. Але в цілому у країнах із найрозвиненішими ринками акцій (англосаксонські країни), як правило, обсяг вторинних емісій перевищує обсяг вторинних.

В Україні сьогодні налічується до 35млн. Власників акцій приватизованих підприємств. Отже відродження акціонерного підприємництва вважається однією з необхідних умов переведення економіки на шлях цивілізованого, перевіреного історичним досвідом розвитку. Ні макроекономічні, ні різноманітні валютно-фінансові та інші заходи не зможуть позитивно вплинути на економічні процеси в країні. Вони наберуть сили тільки тоді, коли держава реально стимулюватиме власне підприємництво, яке веде ефективну господарську діяльність.

Проте незалежній Україні у спадок від планово-адміністративної економіки залишилася деформована структура народного господарства, в якій існувало і досі існує два основних сектори: перший, що створює матеріальні та фінансові цінності, і другий, що знищує їх. Хоч як це парадоксально, на сьогодні переважає другий, який держава стимулює і далі й централізовано надає йому фінансову допомогу. Це одна із причин скорочення обсягів ВВП (у 2001 році порівняно з 2000 роком він скоротився на 1,7%) та стрімких темпів зростання як внутрішнього, так і зовнішнього державного боргу. В наступному тенденція збереглася, зокрема економісти Заходу прогнозували спад обсягу ВВП від 3 до 4%, хоч уряд прогнозував 1%.

Що стосується зовнішньої заборгованості, то урядом схвалено проект закону, в якому межа зовнішніх запозичень на 2001 рік, що залучаються безпосередньо державою чи під державні гарантії, не повинна перевищувати 2 558,74млн.дол.. Отже, зовнішній борг може вирости ще на 2,5млрд.дол.. і становитиме 14 млрд. Водночас законодавчо закріплені доходи державного бюджету на 2001 рік становили 23,9 млрд.грн.. (близько 6 млрд.дол..). Така ситуація негативно може вплинути на фінансовий бік діяльності акціонерних товариств тому, що значні кредитні ресурси будуть спрямовані на обслуговування зовнішнього боргу.

Отже, назріла необхідність термінового перегляду ефективності використання запозичених коштів, пошуку нових внутрішніх джерел фінансування економіки.

Інша проблема, що її необхідно розв'язати, - це структурна перебудова економіки, яка вважається реальним кроком до ринку і яку рекомендують провести міжнародні фінансово-кредитні організації. Зокрема, розширене фінансування України Міжнародним валютним фондом за програмою IFF, яке почалося в2000 році й розраховане на три роки, в сумі близько 2,5млрд.дол. зобов'язує нашу країну спрямувати ці кошти на структурну перебудову.

Пріоритети структурної перебудови визначили в програмі уряду “Україна - 2010”. Проте, в цій програмі зазначені тільки загальні напрями, не підкріплені ні джерелами фінансування, ні будь-якими розрахунками.

На наш погляд, для забезпечення ефективної структурної перебудови необхідно прискорити темпи приватизації, що дасть змогу залучити у виробництво додатковий капітал, необхідний для розширення господарської діяльності. Більшість інвесторів, як національних, так і іноземних, зацікавлених у придбанні акцій наших флагманів економіки, які поки-що перебувають у власності держави, не даючи ніякого прибутку.

Вартість державних активів в акціях, паях, частках становить понад 9млрд.грн., при цьому понад 80% статутних фондів не проіндексовано. У 1999 році за результатами роботи цих підприємств держава отримала менше ніж 0,25% дивідендів на свої корпоративні права. А от мобілізація коштів через акції була б джерелом додаткового фінансування економіки. Загальновідомо, що акціонування дає можливість подолати обмеженість власних і позичених коштів для значних капітальних вкладів, а також для їх спрямування в найприбутковіші та найперспективніші галузі. Це і є реальним ринковим механізмом регулювання процесів суспільного виробництва. Перетворення частки заощаджень населення в акції допоможе стримуванню інфляції, оскільки зменшиться тиск грошової маси на валютний ринок, ринок товарів і послуг, він переміститься на ринок недержавних цінних паперів (оскільки державні цінні папери себе скомпрометували, викликавши фінансову кризу в 2000 році).

Важливо також і те, що акціонерне товариство є найзручнішою і найзрозумілішою для іноземних інвесторів формою спільної діяльності з вітчизняними підприємцями.

Важливим при інвестуванні в акціонерне товариство є той факт, що до валових доходів емітента, який є об'єктом оподаткування відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства”, не включаються суми коштів або вартість майна, котрі надходять платникові податків (емітенту) як прямі інвестиції або реінвестиції у корпоративні права. Прямою інвестицією згідно з цим законом є господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права емітовані такою юридичною особою. Отже, практично прямі інвестиції не підлягають оподаткуванню, що є додатковим стимулом вкладання коштів у акції суб'єктів господарювання. Водночас просто інвестиція у вигляді внесення коштів на розрахунковий рахунок підприємства невигідна, оскільки відразу оподатковується ПДВ - 20% і податком на прибуток 30%. І хоч як видно, такі інвестиції досить часто вимагаються при виконанні інвестиційних зобов'язань, які ще називають поповненням обігових коштів підприємства. Хоч акціонерне товариство може використати й запозичені кошти, проте підсумкові втрати на податках залишаються подібними.

Такий порядок оподаткування інвестицій у вигляді внесення коштів на розрахунковий рахунок підприємства, на думку більшості фахівців, є стримуючим фактором, оскільки він штучно обмежує в додаткових джерелах фінансування і поповнення обігових коштів. Така практика оподаткування заведена у більшості країн із ринковою економікою, але ці країни, як правило, не потребують збільшення обсягів зовнішнього фінансування тому, що мають надлишок своїх ресурсів.

Будь-які інвестори закономірно вимагають також гарантій, а вони, за інших рівних умов, достатньо надійні там, де вкладання капіталу підкріплене правами власності, в тому числі й спільної. Акціонерна форма підприємництва надає таку можливість, що в майбутньому на наш погляд, буде основним стимулятором надходження у вітчизняну економіку додаткових фінансових ресурсів.

Не менш важливою проблемою в Україні є відсутність такого поширеного виду цінних паперів на світових фінансових ринках, як корпоративні облігації, що одночасно вважаються важливим і необхідним джерелом фінансування акціонерних товариств. Якщо протягом 1998-2000 років були зареєстровані емісії облігацій на загальну суму 117,1 млн. грн., то в 2001 році випуск різко скоротився і становив 8,19 млн. грн. Причини такої негативної тенденції ми вбачаємо ось у чому:

- через високу прибутковість облігацій внутрішньої державної позики значні фінансові ресурси, як вітчизняні, так і іноземні, вкладалися саме в цей вид цінних паперів;

- положення Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не стимулюють емісії облігацій акціонерними товариствами;

- має місце фактична законодавча незахищеність інвесторів у цей вид цінних паперів;

- наявною є недостатня ліквідність облігацій;

- значно вищими за прогнозовані є темпи інфляції і постійне очікування фінансової кризи.

Отже, нерозв'язаною проблемою, яка безпосередньо впливає на структурну перебудову і розвиток акціонерного підприємництва, є створення ринкової інфраструктури та її основної ланки - повноцінного фондового ринку. На сьогодні роль фондового ринку суттєво відрізняється від тої, яку він відіграє у ринковій економіці, а його сегмент, ринок акціонерного капіталу, не втілює головної мети акціонерного підприємництва - оптимального розподілу фінансових ресурсів із метою максимізації прибутку. Ефективність же прийнятих рішень в акціонерних товариствах не знаходить свого відображення у зміні цін на акції, що котируються на біржах, оскільки більшість підприємств в Україні не платить дивідендів і, як наслідок, не зростає попит на цінні папери і не збільшуються в перспективі обсяги торгів. До того ж податкова система України також не стимулює цього сегмента ринку.

Аналізуючи проблеми, які виникли за час проведення ринкових реформ у нашій державі, ми дійшли висновку, що для їх успішного подолання необхідні кардинальні зміни у пріоритетних напрямах фінансово-економічних реформ. Зокрема, слід реально перебудовувати структуру економіки. При цьому необхідно переорієнтувати централізоване фінансування на підприємства з ризиковим капіталом, які, крім виробничої діяльності, займаються дослідженнями у сфері електроніки, нових матеріалів, біотехнологій, програмного забезпечення. Як переконує світова практика, такі підприємства є надійним джерелом економічного зростання в майбутньому.

Як законодавча, так і виконавча влада мають надавати пільги компаніям, що виробляють експортноспроможну високотехнологічну продукцію, а не тим, які займаються експортом сировини і напівфабрикатів.

Наступним кроком у впровадженні реформ повинно стати вирівнювання в правах як національного, так і іноземного інвесторів, створення для них більш “прозорих” правил гри на ринку. При цьому необхідно законодавчо відрегулювати діяльність акціонерних товариств, які є привабливою формою бізнесу для нерезидентів і фондових бірж, що зобов'язані обслуговувати цей сектор ринку. Для цього треба на певний строк звільнити від оподаткування будь-які операції з цінними паперами, зокрема скасувати утримання державного мита, податку на прибуток від операцій із цінними паперами.

Висновки

Функціонуючи в ринковій економіці як суб'єкт підприємницької діяльності, кожне підприємство має забезпечувати такий стан своїх фінансових ресурсів, за якого воно стабільно зберігало б здатність безперебійно виконувати свої фінансові зобов'язання перед своїми діловими партнерами, державою, власниками, найманими працівниками.

Колективне підприємництво -- єдиний сектор економіки в Україні, що має тенденцію до зростання. При цьому частка недержавних підприємств у промисловості становить 70% і на них припадає майже дві третини виробленої продукції. Більшість підприємств недержавного сектора становлять акціонерні товариства -- у минулому державні підприємства.

На початок 2000 року в Україні створено і діє більше 70 тис акціонерних товариств, із них близько 29 тисяч -- відкриті. При цьому акціонерні товариства сьогодні виробляють майже 56% від загального обсягу промислової продукції. Крім цього, більша частина послуг в Україні також надається акціонерними товариствами, зокрема товариствами, що діють у фінансово-кредитному секторі економіки. Загальний обсяг емісії акцій, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку, становить майже 21,5 млрд. грн. (у т. ч. в 1999 році -- 11,5 млрд. грн. ). Із загального обсягу емісії акцій у 2001 році близько 20% припадало на реально залучені кошти. Решта складалася з емісій при здійсненні корпоратизації та акціонуванні державних підприємств і збільшення статутних капіталів підприємств у результаті індексації основних фондів.

В Україні сьогодні налічується до 35 млн. власників акцій приватизованих підприємств. Отже, відродження акціонерного підприємництва вважається однією з необхідних умов переведення економіки на шлях цивілізованого, перевіреного історичним досвідом розвитку. Ні макроекономічні, ні різноманітні валютно-фінансові та інші заходи не зможуть позитивно вплинути на економічні процеси в країні. Вони наберуть сили тільки тоді, коли держава реально стимулюватиме власне підприємництво, яке веде ефективну господарську діяльність.

Що стосується зовнішньої заборгованості, то слід зазначити, що вона постійно зростає. Така ситуація негативно може вплинути на фінансовий бік діяльності акціонерних товариств тому, що значні кредитні ресурси будуть спрямовані на обслуговування зовнішнього боргу.

Отже, назріла необхідність термінового перегляду ефективності використання запозичених коштів, пошуку нових внутрішніх джерел фінансування економіки.

Інша проблема, що її необхідно розв'язати, -- це структурна перебудова економіки, яка вважається реальним кроком до ринку і яку рекомендують провести міжнародні фінансово-кредитні організації. Зокрема, розширене фінансування України Міжнародним валютним фондом за програмою IFF, яке почалося у 2000 році й розраховане на три роки, в сумі близько 2,5 млрд. дол. зобов'язує нашу країну спрямовувати ці кошти на структурну перебудову.

Пріоритети структурної перебудови визначені в програмі уряду "Україна-2010". Проте в цій програмі зазначені тільки загальні напрями, не підкріплені ні джерелами фінансування, ні будь-якими розрахунками.

Для забезпечення ефективної структурної перебудови необхідно прискорити темпи приватизації, що дасть змогу залучити у виробництво додатковий капітал, необхідний для розширення господарської діяльності. Більшість інвесторів, як національних, так і іноземних, зацікавлені у придбанні акцій наших флагманів економіки, які поки що перебувають у власності держави, не даючи ніякого прибутку.

Вартість державних активів в акціях, паях, частках становить понад 9 млрд. грн. , при цьому понад 80% статутних фондів не проіндексовано. У 2001 році за результатами роботи цих підприємств держава отримала менш ніж 0,5% дивідендів на свої корпоративні права. А от мобілізація коштів через акції була б джерелом додаткового фінансування економіки. Загальновідомо, що акціонування дає можливість подолати обмеженість власних і позичених коштів для значних капітальних вкладень, а також для їх спрямування в найприбутковіші та найперспективніші галузі. Це і є реальним ринковим механізмом регулювання процесів суспільного виробництва. Перетворення частки заощаджень населення в акції допоможе стримуванню інфляції, оскільки зменшиться тиск грошової маси на валютний ринок, ринок товарів і послуг, він переміститься на ринок недержавних цінних паперів (оскільки державні цінні папери себе скомпрометували, викликавши фінансову кризу в 2000 році).

Важливо також і те, що акціонерне товариство є найзручнішою і найзрозумілішою для іноземних інвесторів формою спільної діяльності з вітчизняними підприємцями.

Важливим при інвестуванні в акціонерне товариство є той факт, що до валових доходів емітента, який є об'єктом оподаткування відповідно до Закону України [ 2 ], не включаються суми коштів або вартість майна, котрі надходять платникові податку (емітенту) як прямі інвестиції або реінвестиції у корпоративні права. Отже, практично прямі інвестиції не підлягають оподаткуванню, що є додатковим стимулом вкладання коштів у акції суб'єктів господарювання. Водночас просто інвестиція у вигляді внесення коштів на розрахунковий рахунок підприємства невигідна, оскільки відразу оподатковується ПДВ -- 20% і податком на прибуток -- 30%. І хоч як дивно, такі інвестиції досить часто вимагаються при виконанні інвестиційних зобов'язань, які ще називають поповненням обігових коштів підприємства. Хоч акціонерне товариство може використати й запозичені кошти, проте підсумкові втрати на податках залишаються подібними.

Будь-які інвестори закономірно вимагають також гарантій, а вони, за інших рівних умов, достатньо надійні там, де вкладання капіталу підкріплене правами власності, в тому числі й спільної. Акціонерна форма підприємництва надає таку можливість, що в майбутньому, буде основним стимулятором надходження у вітчизняну економіку додаткових фінансових ресурсів.

Нерозв'язаною проблемою, яка безпосередньо впливає на структурну перебудову і розвиток акціонерного підприємництва, є створення ринкової інфраструктури та її основної ланки -- повноцінного фондового ринку. На сьогодні роль фондового ринку суттєво відрізняється від тої, яку він відіграє у ринковій економіці, а його сегмент, ринок акціонерного капіталу, не втілює головної мети акціонерного підприємництва -- оптимального розподілу фінансових ресурсів із метою максимізації прибутку. Ефективність же прийнятих рішень в акціонерних товариствах не знаходить свого відображення у зміні цін на акції, що котируються на біржах, оскільки більшість підприємств в Україні не платить дивідендів і, як наслідок, не зростає попит на цінні папери і не збільшуються в перспективі обсяги торгів. До того ж податкова система України також не стимулює цього сегмента ринку.

Аналізуючи проблеми, які виникли за час проведення ринкових реформ у нашій державі, можна зробити висновок, що для їх успішного подолання необхідні кардинальні зміни у пріоритетних напрямах фінансово-економічних реформ. Зокрема, слід реально перебудовувати структуру економіки. При цьому необхідно переорієнтувати централізоване фінансування на підприємства з ризиковим капіталом, які, крім виробничої діяльності, займаються дослідженнями у сфері електроніки, нових матеріалів, біотехнологій, програмного забезпечення. Як переконує світова практика, такі підприємства є надійним джерелом економічного зростання в майбутньому.

Як законодавча, так і виконавча влада мають надавати пільги компаніям, що виробляють експортноспроможну високотехнологічну продукцію, а не тим, які займаються експортом сировини і напівфабрикатів.

Наступним кроком у впровадженні реформ повинно стати вирівнювання в правах як національного, так і іноземного інвесторів, створення для них більш "прозорих" правил гри на ринку. При цьому необхідно законодавче відрегулювати діяльність акціонерних товариств, які є привабливою формою бізнесу для нерезидентів і фондових бірж, що зобов'язані обслуговувати цей сектор ринку. Для цього треба на певний строк звільнити від оподаткування будь-які операції з цінними паперами, зокрема скасувати утримання державного мита, податку на прибуток від операцій із цінними паперами.

Реалізація запропонованих заходів дасть змогу в перспективі підвищити ліквідність цінних паперів та довіру інвесторів до національного фондового ринку.

Зменшення загальної суми фінансових ресурсів підприємства (валюти балансу), потребує аналізу того, за рахунок яких факторів це відбулося. Серед причин цього зменшення найважливіші такі:

збитки від реалізації продукції і від позареалізаційних операцій;

нестачі, крадіжки, псування товарно-матеріальних цінностей у разі невіднесення їх на винних;

витрати за рахунок прибутку на матеріальне заохочення працюючих, на виплату дивідендів, на соціальні заходи у розмірах, які перевищують новостворені відповідні цільові фонди;

зменшення суми короткотермінових і довготермінових кредитів комерційних банків, інших позикових ресурсів.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 року зі змінами та доповненнями.

2. Закон України "Про підприємства в України" від 27.03.1991 року.

3. Закон України "Про цінні папери та фондову біржу" від 18.07.1991 року № 1201 -XII зі змінами та доповненнями.

4. Закон України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10 вересня 1998 року.

5. Бородина Е.І. "Фінанси підприємств", М., "Банки і біржі", 1995р.

6. Безгубенко Л.М. "До запитання про суть фінансів" // "Фінанси України", 2000р.,№ 1.

7. Жуков Е.Ф. "Цінні папери та фондові ринки", М., "Банки і біржі", 1995 p.

8. Кондратьєв О.Д. "Фактори забезпечення фінансової стійкості підприємства" // "Фінанси України", 2001 p., № 9.

9. Коробов Н.В. "Анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятий", К., "Высшая школа",2000 г.

Кравченко В.І. Фінанси місцевих органів влади України. Монографія. Нац. ін-т. стратегічних досліджень. -К.: 1996.

Критик А.Б. Основы финансовой деятельности предприятия. - Санкт-Петербург, 1996.

Мозговой О.Н. Фондовый рынок Украины. - К.: -Феникс, 2001.

13. Лайком К. "Управление финансами предприятия" // "Журнал для акционеров", 2001, № 2.

14. Лупенко Ю.О. "Формування контрольних пакетів акцій акціонерного товариства" // "Фінанси України", 2001 p., № 9.

15. Поддєрьогін A.M. "Фінанси підприємств", К., 2000 р.

16. Портнов А.В. "Удосконалення законодавчої бази акціонерних товариств" // "Фінанси України", 2000р. №12.с.22-24.

17. Статистичний збірник за 1999 p.

18. Статистичний збірник за 2000 p.

19. Стецько М.В. "Фінанси AT: проблеми і перспективи" // "Фінанси України", 2000р. №4. с.54-56.

20. Суторміна В.М. "Фінанси зарубіжних корпорацій", К., "Либідь", 1993 p.

21. Суржик В.Г. "Фінансове прогнозування доходів та витрат акціонерного товариства" // "Фінанси України", 2001 p., № 12.

22. Суржик В.Г. " Акціонування й управління акціонерним капіталом" // "Фінанси України", 2001 р. с.82-84.

23. Третяк О.Д. "Прогнозування фінансового стану AT" // "Фінанси України", 2000р., №11. с.38-40.

24. Рубцов Б.Г, Зарубежные рынки : инструменты, структура, механизм функционирования (гл.1., §1.2). - М.: ИНФРА-М. - 1996.

25. Мозговой О.С каждым годом важность регулирования рынка ценных бумаг возрастает. // Инвест-газета. - №7.2000г.

Общая теория финансов / Под ред. Л.А.Дробозиной. - М.: ЮНИТИ, 1995.

Опарін В.М. Фінанси. - К.: 1999.

Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. Фінанси зарубіжних корпорацій. Навчальний посібник -К.: Либідь, 1993.

Финансы Учебное пособие / Под ред. А.М.Ковалевой /. -М.: Финансы и статистика, 1999 .

Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятия: Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 1999.

Фондовий ринок України / Керівник авт. кол. - В.В. Оскольський / - К.: УФБ, Скарбниця, 1999.

ДОДАТКИ

Додаток 1

Структура господарських товариств в Україні

Додаток 2

Формування фінансових ресурсів акціонерного товариства

Додаток 3

Заміна статутного фонду акціонерного товариства

Додаток 4

Структурно-логічна схема розподілу балансового та чистого прибутку підприємства

Размещено на Allbest.ru