Порядок формування та використання засобів Пенсійного фонду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Огляд літератури

2. Організаційно-економічна характеристика ДП (ДГ) Кутузівка (НААН)

3. Основна частина

3.1 Сутність пенсійного забезпечення

3.2 Характеристика основних видів пенсій

3.3 Порядок формування засобів Пенсійного фонду та напрями використання коштів Пенсійного фонду

3.4 Звітність до Пенсійного фонду

3.5 Напрями вдосконалення пенсійного забезпечення в Україні

3.6 Пенсійне забезпечення в державах з розвиненою ринковою економікою

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури



Вступ

В Україні, як і в усьому світі, тривають процеси старіння населення. Тим часом вік виходу на пенсію у нас один із найнижчих порівняно з іншими країнами. За таких умов уже в 2025 році один працюючий буде утримувати одного пенсіонера, що призведе до різкого зростання дефіциту бюджету Пенсійного фонду. Якщо нічого не змінювати, можуть виникнути затримки з виплатою пенсій, що остаточно розбалансує солідарну пенсійну систему, або навіть зменшаться розміри пенсій, чого, звичайно, не можна допускати.

Є й інший варіант подальшого розвитку ситуації - просити людей працювати довше. Тому уряд розробив законопроект «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». Основна його мета - забезпечити належний рівень життя громадянам, які упродовж трудового життя сплачували пенсійні внески, не приховуючи своїх трудових договорів.

Завдання даної курсової роботи полягають в наступному:

– розкрити сутність поняття Пенсійного фонду;

– дослідити економічну характеристику Пенсійного фонду України в Харківському районі;

– ознайомитися з основними видами пенсій;

– розглянути порядок формування засобів Пенсійного фонду та напрями використання коштів Пенсійного фонду, звітність до Пенсійного фонду;

– запропонувати напрями вдосконалення пенсійного забезпечення в Україні, а також подивитися яке Пенсійне забезпечення в державах з розвиненою ринковою економікою.



1. Огляд літератури

У зв'язку з новими підходами під час проведення пенсійної реформи виникає необхідність досліджувати поняття пенсії.

Так кандидат економічних наук С. Пришипко запевняє, що на сучасному етапі пенсійну систему необхідно розглядати, як сукупність суспільних відносин відносин різних видів: економічних, соціальних, політичних та правових. Він стверджує, що поняття «пенсійна система» треба розглядати у вузькому і широкому розумінні.

У вузькому - це сукупність встановлених державою регульованих грошових виплат, що подаються громадянам, котрі досягли пенсійного віку, визнані інвалідами або втратили годувальника, а також відносини щодо їх надання.

Пенсійна система у широкому розумінні включає не тільки пенсії, а й інші форми матеріального забезпечення осіб, які досягли пенсійного віку, є інвалідами, а також сімей, що втратили годувальника[17].

Основними нормативними документами, що регулюють питання пенсійного забезпечення України, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Інструкція про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку надходження до Пенсійного фонду України, яка вступила в дію в січні 2004 року, а також інші нормативні акти, що регулюють порядок призначення та виплати пенсій, яких в Україні більше, ніж 150[6].

Право на соціальне забезпечення закріплено в ст. 46 Конституції України. Воно є одним з основних прав і свобод людини, які є невід'ємними та належать їй від народження[14].

В. Андрєєв визначає пенсію, як правову категорію, як щомісячну виплату з фондів для непрацездатних, що призначається в розмірах, співвіднесених з минулим заробітком, особами, котрі впродовж встановленого строку займалися суспільно-корисною діяльністю і досягли певного віку[1].

В останні роки в наукових дослідженнях з права соціального забезпечення окреслилася тенденція диференційованого підходу до визначення пенсії. Зокрема, Ю. Васильєва, виділяє пенсії з державного пенсійного забезпечення, пенсії з державного пенсійного страхування і державні соціальні пенсії та формує відповідні положення як основу подальших досліджень. Розмежування зазначених видів проводиться за такими критеріями: джерела фінансування; категорії осіб, які забезпечуються; умови призначення; розмір пенсії[3].

Про складний характер пенсійної системи зазначив М. Захаров, який підкреслював, що дана система є складним системним утворенням, що має об'єктивно складну структуру та відбиває її внутрішню єдність і зміст, взаємодію елементів якої обумовлює її специфічна якість цілісного правового об'єкта[7].

В усіх країнах світу державна система соціального забезпечення займає центральне місце в механізмі соціального захисту населення, який включає в себе також недержавні форми соціального страхування, приватну благодійність тощо. Це активно обговорюють політики і уряд, вчені і спеціалісти, профспілкові лідери і широкі маси.

Одним із найважливіших питань, яке цікавить більшість людей, є питання реформування системи пенсійного забезпечення. Основним нормативним документом, що регулює питання пенсійного забезпечення громадян України, є Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Крім того, ці питання регламентовані такими нормативними актами, як Закон України «Про систему оподаткування», «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», Декрет КМУ «Про стягнення невнесених в строк податків і неподаткових платежів»[8].

Ткаченко Н.В та Цікановська Н.А досліджували особливості функціонування недержавних пенсійних фондів. В своїх дослідженнях вони обґрунтували роль НПФ у розвитку фінансового ринку й довгостроковому економічному зростанні. Вчені визначили проблеми, які стримують розвиток НПФ в Україні та запропонували шляхи їх розв'язання[26].

За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, серед 484,3 тис. учасників недержавних пенсійних фондів України (НПФ) більшість становлять особи віком від 40 до 55 років. Фондовики розповідають, що трапляються випадки, коли до НПФ звертаються молоді люди, які виявляють бажання інвестувати кошти для недержавної пенсії своїх батьків. Тобто, у громадській думці є усвідомлення того, що у справі забезпечення старості не слід покладатися лише на державу, а слід турбуватися про себе самому[23].



2. Організаційно-економічна характеристика ДП (ДГ) Кутузівка (НААН)

ДП (ДГ) Кутузівка (НААН) засноване в 1998 році на базі дослідної станції. Воно розміщене на території Харківської області. ДП спеціалізується на переробці та реалізації олійних культур високої репродукції, зокрема соняшникового насіння та соняшникової макухи. Суворе дотримання технологій переробки дає змогу отримувати високоякісну олію, що користується попитом по всій Україні та за її межами.

Продукція продається в Україні та йде на експорт.

Підприємство має самостійний баланс, поточні та інші рахунки в банківській установі ПРУ КБ «Приватбанк» в Харківській області. Зареєстроване в харківському обласному управлінні статистиці; Ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00687267, організаційно-правова форма господарювання приватне підприємство, форма власності - приватна власність. Основні види діяльності: виробництво соняшникової олії та макухи.

Фінансові ресурси підприємства формують за рахунок: виручки від реалізації продукції, інших операції, амортизаційних відрахувань, за рахунок кредиторів, а також інших джерел. Чистий прибуток підприємства, утворений після сплати податків та інших обов'язкових платежів, залишається в його розпорядженні. Більш детальний аналіз показників розміру підприємства можна отримати з нижче наведених таблиць.

Для того, щоб всебічно оцінити підвищення ефективності фінансової діяльності необхідно з'ясувати, як змінилися основні економічні показники господарської діяльності: обсяг реалізації і виробництва продукції, її собівартість, прибуток, рентабельність і т.д. Підвищення ефективності фінансової діяльності сільськогосподарського підприємства передбачає збільшення виробництва і підвищення якості продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних витрат на одиницю продукції. Для того щоб покращити фінансову діяльність підприємства потрібно отримувати більш достатню кількість прибутку.

Розміщення, розташування підприємства, організаційно-правова форма господарювання, склад та структура його виробничих підрозділів

ДП (ДГ) Кутузівка (НААН) знаходиться в лісостеповій зоні України і розташоване в 80 км на північному сході від обласного центру Харківській області. Розташування господарства характеризується наступними природно-кліматичними умовами:

· середньорічна температура повітря 7,6° С;

· середньорічна кількість опадів 560 мм;

· максимальна висота сніжного покриву 18 см;

· максимальна висота промерзання ґрунту 90 см;

· пануючий напрямок вітрів:

Ш літом - північно-східний і північно-західний;

Ш зимою - північно-східний і східний.

В гідрологічному відношенні район характеризується відсутністю водонасичених горизонтів і являється бідним на підземні води.

Ґрунтові води залягають на глибині 6-8 см. Весною можливі підйоми ґрунтових вод на 1-1,5 м.

Із сучасних фізико-геологічних процесів тут спостерігається слабка ерозія схилів, зміщення лісовидних суглинків.

Табл. 1. Динаміка показників розміру підприємства ДП (ДГ) Кутузівка (НААН)

Показники	Роки	2011р. до 2009р.
	2009	2010	2011	%
1. Товарна продукція, тис. грн.	14233,9	18251	19197,6	134,9
2. Середня чисельність працівників, чол	143	137	153	107
3. Середньорічна вартість необоротних активів, тис. грн.	5488	5321	5148	93,8
4. Середньорічна вартість оборотних активів, тис. грн.	5325	8383	19534	в 3,7 рази
5. Власний капітал, тис. грн.	5521	5887	6242	113,1
6.Чистий прибуток, тис. грн.	146	366	355	в 2,4 рази

Проаналізувавши дані таблиць, можна зробити такі висновки, що товарна продукція у співставних цінах у 2011 року збільшилась по відношеню до 2009 р. на 4963,7 тис. грн. На цей показник впливали такі фактори, як збільшення кількості закупівлі сировини, налагодження зв'язків з покупцями готової продукції та постачальниками сировини.

Середньорічна чисельність працівників у 2011 році проти 2009 збільшилася на 10 осіб. Трудові ресурси - це працездатне населення яке зайняте в сільськогосподарському виробництві. Використання трудових ресурсів у сільському господарстві має специфічні особливості, пов'язані з технологією і умовами виробництва, рівнем його технічної оснащеності і економічною необхідністю ведення особистого підсобного господарства працівниками підприємства.

Середньорічна вартість необоротних активів порівняно з 2009 роком у 2011 році зменшилась на 340 тис. грн., а вартість оборотних активів збільшилася на 14209 тис. грн. Власний капітал був збільшений у 2011р. по відношенню до 2009 р. на 721 тис. грн.

Табл. 2. Структура товарної продукції підприємства, тонн

№	Показники	2009р.	%	2010р.	%	2011р.	%
1.	Олія	11436,1	80,3	14274,3	78,2	15112,2	78,7
2.	Макуха соняшникова	2797,8	19,7	3976,7	21,8	4085,4	21,3
3.	Всього по підприємству	14233,9	100	18251	100	19197,6	100

З показників даної таблиці ми можемо сказати, що досліджуване господарство спеціалізується на виготовленні олії та соняшникової макухи. І, як бачимо, підприємство є продуктивним, адже обсяг продукції у 2010 р. був більшим ніж у попередніх.



Табл. 3. Показники оцінки фінансового стану підприємства ДП (ДГ) Кутузівка (НААН)

Показники	2009р.	2010р.	2011р.	Відхилення (+,-) 2011р. від:
				2009	2010
1. Показники майнового стану
Коефіцієнт зносу основних засобів	0,39	0,43	0,48	0,09	0,05
Коефіцієнт оновлення основних засобів	0,06	0,03	0,02	-0,04	-0,01
2. Показники фінансової стійкості
Власні обігові кошти(робочий функціональний капітал)	37	729	1104	1221,5	375,0
Коефіцієнт забезпечення оборотних активів робочим капіталом	-0,02	0,010	0,08	-0,06	-0,02
Маневреність робочого капіталу	-9,2	26,29	29,1	38,3	2,81
Коефіцієнт платоспроможності (автономії)	0,596	0,324	0,190	-0,406	-0,134
Коефіцієнт фінансової стійкості	3,9	0,59	2,8	-1,1	2,21
Коефіцієнт мобільності активів	1,25	0,69	1,02	-0,23	0,33
3. Показники ліквідності та платоспроможності
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0	0,003	0,006	0,006	0,003
Коефіцієнт проміжної ліквідності	0,75	0,90	0,49	-0,26	-0,41
Коефіцієнт загального покриття	1,01	1,06	1,04	0,03	-0,02

Проаналізувавши показники ліквідності балансу ДП (ДГ) Кутузівка (НААН), можна сказати, що проміжний коефіцієнт показує, скільки короткострокових зобов'язань господарство може погасити наявними грошовими коштами і дебіторською заборгованістю, перетворивши її в гроші. Значення цього показника зменшилось з 0,75 (у 2008р) до 0,49 (у 2010р), що свідчить про те, що господарство може погасити короткострокові зобов'язання наявними грошовими коштами і грошовими коштами, які знаходяться в дебіторській заборгованості.

Коефіцієнт платоспроможності (автономії) розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі коштів, авансованих в його діяльність. І становить на підприємстві у 2010році 0,190, що на 0,406 менше ніж у 2008 році.

В завершення організаційно-економічної характеристики господарства хотілося б зробити висновок, що дане підприємство спеціалізується на переробці насіння соняшнику(додаток 2).



3. Основна частина

3.1 Сутність пенсійного забезпечення

Одним із найважливіших завдань нормального функціонування будь-якого суспільства є турбота про людей літнього віку. Сукупність різних форм забезпечення людей у старості або в разі втрати працездатності за рахунок коштів держави називається соціальним забезпеченням. Найважливішою його складовою є пенсійне забезпечення. Загальновизнано, що забезпечення в старості є одним з основних обов'язків держави. Останнє повинно зумовити створення системи пенсійного забезпечення, що охоплює всіх громадян. Йдеться про те, що метою такої системи є не тільки система благодійності, спрямована на запобігання бідності в старості, а й також державні і приватні системи, за якими пенсії надають відповідно до сформованого рівня життя громадян.

Люди часто недооцінюють свої майбутні потреби. У результаті такого недооцінювання, яке дуже важко скоригувати на пізніх стадіях, виникає небезпека, що вони можуть зробити в період свого трудового життя недостатні запаси для задоволення своїх потреб після припинення трудової діяльності. Обов'язок держави щодо забезпечення літніх громадян полягає в тому, щоб змусити людей визначати такі потреби, а також створити умови, аби люди докладали власні зусилля для забезпечення в старості і не залежали від державної благодійності[11].

Запровадження недержавного пенсійного забезпечення є одним з основних завдань та важливих кроків реформування системи пенсійного забезпечення України. Створення законодавчих передумов функціонування інститутів додаткового, добровільного пенсійного забезпечення є нагальною вимогою часу та необхідною умовою існування ефективної, соціально справедливої системи відносин у сфері соціального забезпечення населення.

Система додаткового (недержавного) пенсійного забезпечення визначена складовою системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі працівників, роботодавців та їхніх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат. Додаткові пенсійні виплати здійснюються за рахунок відрахувань на додаткове (недержавне) пенсійне забезпечення та інвестиційного доходу, отриманого від розміщення накопичених активів пенсійного фонду.

Така система покликана створити можливість для збереження та примноження коштів вкладників з метою забезпечення отримання ними стабільного доходу після настання пенсійного віку. Перевага недержавного пенсійного забезпечення в тому, що збережені кошти збільшуються за рахунок інвестиційного доходу. При цьому здійснення державного нагляду за установами пенсійного забезпечення дозволяє запобігти проведенню надто ризикованих операцій та втраті пенсійних заощаджень.

Кошти, які накопичуються на пенсійних рахунках їхніх учасників, як правило, є значним джерелом інвестицій в економіці. Особливість діяльності пенсійних фондів полягає в тому, що вони зацікавлені здійснювати довгострокові інвестиції, щоб узгоджувати власні потоки внесків та виплат. Пенсійні фонди є значними інвесторами, що дозволяє розвивати ринок довгострокового запозичення коштів [12].

До недержавного пенсійного забезпечення входять такі основні елементи:

* чітко спланована система, що спирається на добре розроблені закони й правила, яка забезпечує ретельний контроль державних регулятивних органів і збалансованість конкуруючих інтересів приватних фінансових компаній;

* професійні, незалежні, досвідчені працівники регулятивних органів з досить високою заробітною платою, яка зводить до мінімуму ризик корупції під впливом сторонніх інтересів і дасть змогу залучити висококваліфікованих спеціалістів;

* правила, що вимагають надання повної інформації учасникам пенсійної системи, громадськості й регулятивним органам;

* чітко визначені та прості в реалізації права платників внесків до пенсійних фондів;

* належна система перевірки й урівноваження для гарантування того, що жодна особа чи організація не має абсолютної влади або контролю;

* належним чином спланована і ретельно випробувана інфраструктура для підтримки системи.

Вкладники та отримувачі виплат (учасники пенсійних фондів) мають можливість обирати найпривабливіші пенсійні схеми здійснення внесків та отримання виплат. Вони також мають можливість оцінювати надійність напрямів інвестування коштів. Це позитивно відрізняє участь у пенсійних фондах від збереження коштів у банках.

Суб'єктами системи додаткового (недержавного) пенсійного забезпечення визначені засновники та платники пенсійних фондів; вкладники та учасники пенсійних фондів; недержавні пенсійні фонди; компанії з управління пенсійним фондом; компанії з управління активами пенсійного фонду; зберігачі пенсійних фондів; страхові організація, яким дозволено здійснювати страхування життя та страхування довічної пенсії; банківські установи, які надають послуги з відкриття та обслуговування пенсійних депозитних рахунків; саморегулюючі організації у сфері недержавного пенсійного забезпечення; особи, які надають консультаційні та агентські послуги, органи державного нагляду та контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення; незалежні актуарії; аудитори[13].

В грудні 1998 р. була зареєстрована Асоціація недержавних пенсійних фондів як неприбуткова організація, засновниками якої стали:

ь Український недержавний пенсійний фонд “Добробут”;

ь Пенсійний фонд банку “Україна”;

ь Недержавний пенсійний фонд “Укоопспілка”;

ь Недержавний пенсійний фонд “Київенерго”;

ь Недержавний дорожній пенсійний фонд імені Віктора Тимофійовича Гуца;

ь Пенсійний фонд “Промисловість України”;

ь Недержавний пенсійний фонд “СПАС”;

ь Акціонерне товариство “Енергетик”.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється страховою організацією на підставі ліцензії на страхування життя, що видається відповідно до Закону України “ Про страхування ”[14].

Страхувальниками можуть бути роботодавці, та фізичні особи, які досягли вісімнадцятирічного віку або не досягли цього віку, але працюють за наймом відповідно до законодавства про працю, та укладають договори страхування на свою користь або на користь свого подружжя, дітей чи батьків[15].

Страхування довічних пенсій та страхування ризиків виплат пенсій по інвалідності або у разі смерті учасника пенсійного фонду здійснюється на підставі ліцензії на страхування життя страховими організаціями, які мають не менше ніж трирічний досвід роботи в сфері страхування життя та:

1) протягом трьох останніх перед укладенням відповідного договору років мали показники інвестиційної діяльності (отриманого інвестиційного доходу) не нижче встановлених уповноваженим органом;

2) протягом трьох останніх перед укладенням відповідного договору років задовольняли вимоги платоспроможності, встановлені законодавством у сфері страхування;

3) мають інформаційну систему, необхідну для ведення персоніфікованого обліку застрахованих осіб, щодо яких укладено договори страхування довічної пенсії або пенсії на визначений строк та договори інших видів страхування відповідно до законодавства;

4) мають сертифікованих актуаріїв у своєму штаті або укладені договори з такими актуаріями.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється банківською установою шляхом відкриття та обслуговування пенсійних депозитних рахунків для накопичення коштів у межах суми, гарантованої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, встановленої законодавством.

Банківська установа, що відкриває пенсійні депозитні рахунки, крім виконання вимог, установлених законодавством про банки і банківську діяльність, зобов'язана:

щорічно за власні кошти надавати особам, на ім'я яких відкрито пенсійні депозитні рахунки, інформацію про обсяг коштів на відповідному пенсійному депозитному рахунку, про фінансовий стан банку за результатами річної аудиторської перевірки та ставки за довгостроковими депозитними та пенсійними депозитними Размещено на http://www.allbest.ru/

рахунками в порядку, встановленому уповноваженим органом спільно з Національним банком України;

щоквартально надавати звіти про обсяг залучених коштів на пенсійних депозитних рахунках, ставки за довгостроковими депозитними та пенсійними депозитними рахунками уповноваженому органу в порядку та за формами, встановленими уповноваженим органом спільно з Національним банком України.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Банківська установа, що надає послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення шляхом відкриття та обслуговування пенсійних депозитних рахунків, несе відповідальність перед вкладниками за шкоду, завдану їм внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань.

Нагляд та контроль за діяльністю спеціалізованих установ у сфері недержавного пенсійного забезпечення в межах визначених повноважень та порядку, передбаченому законодавством, здійснюють:

а) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку - за діяльністю компаній, що здійснюють управління активами пенсійного фонду;

б) Національний банк України та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку - за діяльністю банківських установ-зберігачів;

в) Національний банк України - за діяльністю банківських установ, що відкривають пенсійні депозитні рахунки;

г) Антимонопольний комітет України - за дотриманням антимонопольного законодавства[16].

Рішення органів, які здійснюють державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення, є обов'язковими до виконання пенсійними фондами, адміністраторами, компаніями з управління активами, банківськими установами-зберігачами, банківськими установами, що відкривають пенсійні депозитні рахунки, страховими організаціями, якщо такі рішення прийняті у межах компетенції цих органів, визначеної законодавством. Дії органів державного нагляду та контролю можуть бути оскаржені у порядку, встановленому законодавством.

Органи, що здійснюють нагляд та контроль за діяльністю з недержавного пенсійного забезпечення, зобов'язані щорічно оприлюднювати інформацію щодо юридичних осіб, які провадять діяльність у сфері недержавного пенсійного забезпечення в обсягах, встановлених законодавством.

Активи пенсійного фонду складаються з власне пенсійних активів, що формуються за рахунок пенсійних внесків та доходу від їхнього розміщення; коштів для забезпечення діяльності пенсійного фонду, призначених для покриття адміністративних видатків фонду, які формуються за рахунок внесків засновників або юридичних осіб, які приєднуються до раніше створеного фонду (платники фонду); страхового резерву, призначеного для гарантування виконання фондом своїх пенсійних зобов'язань перед учасниками, який формується з частини доходу від розміщення пенсійних активів та коштів для забезпечення діяльності фонду[17].

Під час провадження діяльності, пов'язаної з розміщенням пенсійних активів пенсійного фонду, забороняється:

1) видавати майнові гарантії, забезпечені пенсійними активами, або кредити (позики) за рахунок пенсійних активів;

2) укладати угоди купівлі-продажу або міни пенсійних активів з обов'язковою умовою зворотного викупу;

3) тримати в грошових коштах на поточних рахунках, депозитних рахунках та в ощадних (депозитних) сертифікатах банків більше, ніж 50% загальної вартості пенсійних активів пенсійного фонду, при цьому не більше ніж 10% загальної вартості пенсійних активів в зобов'язаннях одного банку;

4) придбавати або додатково інвестувати в цінні папери одного емітента більше, ніж 10% загальної вартості пенсійних активів (крім цінних паперів, погашення та дохід за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади);

5) придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади більше, ніж 50% загальної вартості пенсійних активів;

6) придбавати або додатково інвестувати в цінні папери органів місцевого самоврядування більше, ніж 10% загальної вартості пенсійних активів;

7) придбавати або додатково інвестувати в облігації суб'єктів підприємницької діяльності, емітентами яких є резиденти України більше, ніж 40% загальної вартості пенсійних активів;

8) придбавати або додатково інвестувати в акції товариств, емітентами яких є резиденти України більше, ніж 40% загальної вартості пенсійних активів;

9) придбавати або додатково інвестувати в цінні папери іноземних емітентів (у тому числі цінні папери, погашення та доход за якими гарантовано урядами іноземних держав) більше, ніж 40% загальної вартості пенсійних активів;

10) придбавати або додатково інвестувати в інші активи, не заборонені цим та іншими законами, але не зазначені у цій статті, більше, ніж 5% пенсійних активів;

11) емітувати будь-які цінні папери та їхні похідні[18].

3.2 Характеристика основних видів пенсій

пенсійний фонд забезпечення вислуга україна

1. Пенсія за віком

Пенсією за віком прийнято називати таку пенсію, яка встановлюється з досягненням певного віку та одночасною наявністю необхідного стажу роботи. Вік, який дає право на пенсію за віком зазвичай зветься пенсійним. Термін “пенсійний вік” у законодавстві не вживається. Натомість у кожному випадку називається вік, із досягненням якого призначається пенсія за віком. Введення цього терміна охоплює декілька віків. Пенсійний вік, як і тривалість стажу, встановлюється законом. Право на пенсію за віком нерозривно пов'язане з трудовою діяльністю людини. Досягнення пенсійного віку служить підставою для припинення трудових відносин працівників із роботодавцями, через що у держави виникає необхідність пенсійного забезпечення громадян. Право на пенсію за віком мають: чоловіки - при досягненні 60-ти років, які мають стаж роботи не менш 25 років та жінки - при досягненні 55-ти років і наявності стажу роботи не менш 20 років.

Пенсія за віком відрізняється від інших видів пенсійного забезпечення, приміром, від пенсії з інвалідності та за вислугу років. Вона відрізняється від пенсії з інвалідності тим, що її призначення не залежить від фактичного стану працездатності людини. Пенсію за віком не важко відрізнити і від пенсії за вислугу років, хоч обидві ці пенсії встановлюються незалежно від фактичного стану працездатності. Різниця полягає в тому, що для отримання пенсії за віком є необхідним певний вік, а право на пенсію за вислугу років зазвичай не передбачає досягнення будь-якого віку.

Пенсії за віком - головний вид матеріального забезпечення непрацездатних громадян, що стосується життєво важливих інтересів мільйонів вітчизняних пенсіонерів. У загальній чисельності пенсіонерів (близько 14 млн. осіб) 10 млн. пенсіонери за віком.

Право на пільгове пенсійне забезпечення за віком мають учасники та інваліди війни, а також сім'ї загиблих воїнів. Воно виникає з настанням таких умов:

· досягнення віку (чоловіками - 60, жінками - 55 років);

· стажу роботи (у чоловіків - 25, у жінок - 20 років) і наявності спеціальної юридичної підстави - участі у бойових діях, а далі інвалідів війни - поранення, контузії чи каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини чи виконання інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням іншого військового обов'язку.

Право на пенсію на пенсію на пільгових умовах мають також батьки та дружини військовослужбовців, які не взяли повторного шлюбу, загиблих на фронті чи під час виконання іншого військового обов'язку, або померлих у період військової служби: чоловіки з досягненням 60-річного віку і стажем роботи не менш 25 років; жінки - з досягненням 55-річного віку і стажем роботи не менш 20 років[19].

Але з 1 січня 2011 року наш Уряд вирішив запровадити нову Пенсійну реформу за якою жінки будуть виходити на пенсію на 5 років пізніше (в 60 років, але це буде поступово: за 10 років щороку на 6 місяців) і стажем не менше 30 років.

Існує така чутка, що реформа обмежує права працівників бюджетної сфери. Однак бюджетникам хвилюватися не варто. Як і раніше, за наявності 25 років стажу вчителі,лікарі й працівники культури можуть розраховувати на пенсію незалежно від віку. Єдине обмеження торкнеться держслужбовців-чоловіків, яким на 2 роки (з 60-ти до 62-х) підвищать загальний поріг пенсійного віку. Проте зробити це планують поступово: з 2014-го за 4 роки.

Стосовно вислуги років, то вона підвищується лише для військових. Оскільки молоді пенсіонери «у відставці» сьогодні сприймаються в суспільстві з неприязню, реформа мінімізує можливість виходу на пенсію в 35-річному віці. З цього року вислуга років для військових збільшиться з 20 до 25 років, однак теж не відразу - на 6 місяців щороку упродовж 10 років. Крім цього, зберігаються гарантії для інвалідів, а також пільговий порядок обчислення вислуги при визначенні розміру пенсії: за 20 років - 50% зарплати (55% ? для звільнених зі служби) і 3% ? за кожний рік вислуги понад 20 років[20].

2. Пенсія за вислугу років

Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи 25 років за переліком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 (зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 26.09.2002 р. № 1436), а також іншими нормативно-правовими актами (зокрема Перелік закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я, затверджений наказом МОЗ від 28.10.2002 р. № 385).

У разі, якщо із записів трудової книжки неможливо зробити висновок про віднесення стажу роботи до спеціального, в управління Пенсійного фонду додатково надається уточнююча довідка закладу, Положення про заклад, структуру, штатні розписи, акредитаційний сертифікат тощо (Постанова КМУ від 12.08.1993 № 637)[21].

До спеціального стажу не зараховують час навчання в навчальних закладах, а також період здійснення медичної практики (на підставі ліцензії) медичним фахівцем, зареєстрованим як суб'єкт підприємницької діяльності (фізична особа), який в той час не перебував у трудових відносинах із закладом охорони здоров'я.

Роботу в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховують до стажу роботи в подвійному розмірі. Звертаємо увагу, що період перебування у частково оплачуваній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку і в додатковій відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею віку 6 років зараховується до стажу роботи за вислугу років в одинарному розмірі[22].

До стажу для призначення пенсії за вислугу років також зараховується робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 01.01.1992 р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої.

Законодавством не обумовлено, що робота на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, має мати місце повний робочий день. Тому робота на 0,5 чи 0,25 ставки зараховується в спеціальний стаж для призначення пенсії при умові, що це є основна робота.

При цьому слід зазначити, що починаючи з 01.01.2004 року якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховують до страхового стажу медика чи педагога як повний місяць за умови, якщо буде здійснено відповідну доплату до суми страхових внесків. В іншому разі до страхового стажу зараховують період, визначений за кожен місяць пропорційно сплаченим страховим внескам.

Наприклад, якщо медична сестра в лікарні після 2004 року щомісячно працює на 0,5 ставки та отримує заробітну плату в розмірі меншому, ніж мінімальна заробітна плата, встановлена законодавством, то кожен місяць роботи після 1 січня 2004 року буде зараховано до страхового стажу пропорційно сплаченим страховим внескам (тобто менше місяця, якщо не здійснено доплату до мінімального внеску), а до стажу роботи за спеціальністю, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, - як повні місяці роботи. Кількість спеціального стажу визначає право на пенсію за вислугу років, а кількість страхового стажу використовується при розрахунку пенсії та впливає на її розмір[23].

Пенсії за вислугу років призначають незалежно від віку при умові звільнення з роботи, яка дає право на цю пенсію. Тому рекомендуємо спочатку звертатись до управління Пенсійного фонду для визначення права на пенсію, а потім вже звільнятись з роботи.

В даний час проходить обговорення законопроекту «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». Умови призначення пенсій за вислугу років даним законопроектом залишено без змін. Для покращення матеріального забезпечення після виходу на пенсію та стимулювання зайнятості у бюджетної сфері працівників освіти, культури, охорони здоров'я передбачається установити їм виплату одноразової грошової допомоги в разі виходу на пенсію після досягнення пенсійного віку у розмірі 10 призначених місячних пенсій.

Ця норма поширюватиметься на осіб, котрі на дату досягнення пенсійного віку працюють у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», мають страховий стаж чоловіки - 25, жінки - 20 років, та не скористались правом призначення пенсії за вислугу років[24].

3. Пенсія з інвалідності

Інший вид трудової пенсії - це пенсія з інвалідності. Вона є одним із видів соціального захисту непрацездатних. Її можна визначити як щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду, призначувані в разі встановлення медичним органом однієї з трьох груп інвалідності, які тягнуть повну або часткову втрату працездатності внаслідок трудового каліцтва, професійного чи загального захворювання, з інших причин.

Згідно з Законом “Про основи соціальної захищеності інвалідів України” від 21.03.91, інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, обумовленим захворюванням, наслідків травм чи уроджених дефектів, що приводять до обмеження життєдіяльності, до необхідності соціальної допомоги й захисту.

Встановлення інвалідності проводять МСЕК, функції яких регламентуються спеціальною інструкцією “Про встановлення груп інвалідності”, затвердженою Міністерством охорони здоров'я України та узгодженою з Федерацією профспілок України 28 грудня 1991 року.

Залежно від ступеня втрати працездатності інвалідність диференціюється на три групи: I, ІІ та ІІІ.

Законодавство про пенсійне забезпечення вирізняє два види пенсії з інвалідності залежно від причин інвалідності:

v пенсії з інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання;

v пенсії з інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства)[25].

4. Пенсія в разі втрати годувальника

Пенсії призначаються за втрати годувальника. Під терміном “утрата годувальника” розуміється смерть, безвісна відсутність чи пропажа громадянина безвісти, посвідчені в установленому порядку загсом, судом чи іншими органами.

Другий вид державної пенсії - це соціальна пенсія. Інститут соціальних пенсій вперше введено в законодавство про соціальне забезпечення з 1 січня 1991 року Законом Союзу РСР “Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР”. Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року також застосовує цей інститут, удосконаливши його і зменшивши вік, із досягненням якого призначаються соціальні пенсії, до загального пенсійного віку.

Соціальними пенсіями користується незначна кількість осіб. Так, наприклад трудові пенсії одержує більше 95% пенсіонерів, соціальні - менше 5%.

Соціальну пенсію можна визначити як щомісячні виплати з Пенсійного фонду, призначені непрацюючим, непрацездатним громадянам, які не мають права на трудову пенсію.

Правовий режим надання соціальної пенсії вирізняється за суб'єктивною ознакою залежно від категорії одержувачів пенсії, а також за причиною відсутності права на трудову пенсію. До осіб, які мають право на соціальну пенсію, належать інваліди I та II груп, у тому числі інваліди з дитинства, а також інваліди III групи; особи, які не досягли 18-річного віку чи старші за цей вік, якщо вони стали інвалідами до виповнення їм 18 років, у разі втрати годувальника, діти - інваліди у віці до 16 років.

На відміну від трудових пенсій, розмір яких визначається стажем, заробітком, умовами праці, соціальні пенсії враховують лише соціальну незахищеність громадян. Розмір цих пенсій диференційований: від 30 до 200% мінімальної пенсії за віком. Соціальні пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком призначаються чоловікам і жінкам, які досягли відповідно 65- і 60-річного віку, але не мають права на трудову пенсію без поважних причин. Особи, які досягли пенсійного віку, а також інваліди III групи, які не мають права на трудову пенсію з поважних причин, мають право на соціальну пенсію в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком[26].

За своєю природою соціальні пенсії займають проміжне місце між трудовими пенсіями та допомогами. Враховуючи це, вчених та практичних працівників можна поділити на: прихильників соціальних пенсій та їх противників. Сьогодні в окремих законопроектах пропонується перевести соціальні пенсії в систему соціальної допомоги і регулювати в рамках законодавства про соціальну допомогу.

Крім трудових і соціальних пенсій, чинне законодавство встановлює і додаткові пенсії (ст.9 Закону “Про пенсійне забезпечення”). В даний час у межах реформування пенсійного забезпечення передбачається паралельно з трудовими пенсіями в рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і державного пенсійного забезпечення запровадити на новій підставі додаткові пенсії в системі недержавного пенсійного страхування через інститут недержавних пенсійних фондів.

З урахуванням цього додаткова пенсія - це форма соціального захисту громадян, яка полягає у добровільному чи обов'язковому перерахуванні обумовлених договором внесків до недержавних пенсійних фондів з наступною щомісячною виплатою особі поряд з основною окремої пенсії при досягненні нею відповідного віку.

Основними ознаками таких пенсій є:

виплачуються з недержавних фондів, що формуються в основному самими фізичними особами за місцем їх роботи чи підприємствами, на яких вони працюють;

є цивілізованим засобом підтримування звичного рівня життя після залишення роботи;

порядок збирання коштів, призначення та виплати пенсій регламентується не тільки законом, а й нормативними актами недержавних фондів та договорами [16].

3.3 Порядок формування засобів Пенсійного фонду та напрями використання фінансових ресурсів Пенсійного фонду

Проблема формування коштів Пенсійного фонду досить складна. Для того щоб розробити відповідну програму, слід враховувати особливості різних методів фінансування пенсійних систем. У зв'язку з цим значний інтерес становлять потенційні джерела фонду та створення умов для їх трансформації у реальні. Зважаючи на те, що пенсійна система планується як складна у фінансовому відношенні ієрархічна структура, розглянемо деякі потенційні джерела.

Одним із найвагоміших джерел відрахувань у Пенсійний фонд можуть бути внутрішні заощадження населення. Слід зазначити, що ми не ототожнюємо їх із заробітною платою. За нинішніх її розмірів, на перший погляд, недоцільно сподіватися на істотне підвищення норми заощаджень в рахунок майбутньої пенсії. Можна стверджувати, що причина цього криється у значному тіньовому секторі фінансово-господарської діяльності, який, за визначенням деяких дослідників, охоплює 60% економіки. При цьому зауважимо, що 40% населення (в тому числі й майбутні пенсіонери) одержують офіційно не зареєстровані доходи. Залучити ці кошти, принаймні частково, надзвичайно важливо, бо, за експертними оцінками, вони становлять досить велику суму - 10-15 млрд. дол. Це складне питання, тому що переважна частина цих коштів населення націлена на придбання майна і нерухомості. Крім того, значна частина заощаджень вкладається у короткострокові активи, які забезпечують високу дохідність або вивозяться за кордон[27].

Таким чином, кошти населення - неповною мірою реалізоване в Україні джерело ресурсів. За прогнозами, зробленими міжнародними фінансовими організаціями, заощадження населення України у найближчі 4-5 років підвищаться у середньому до 20,5% валового внутрішнього продукту, тому можуть становити реальну основу Пенсійного фонду. У зв'язку з цим необхідно відпрацювати питання створення фінансового механізму залучення цих коштів. Розглянемо в цьому контексті існуючі можливості фінансування пенсійної системи.

Значним потенційним джерелом реального фінансування є кошти, які вивозяться за межі країни. Безперечно, навіть в умовах найдосконалішої фінансової інфраструктури (наявних банків, страхових компаній, інвестиційних фондів тощо) далеко не всі кошти були б використані у самій країні. Проте потенційні можливості цього джерела надзвичайно великі, враховуючи. що, за оцінками фахівців, обсяг капіталів, вивезених за межі України в період реформ, досяг 20 млрд. дол.

Глибинний фінансовий зміст зовнішніх надходжень полягає у тому, що вони, як правило, є результатом заощаджень, здійснених у інших країнах. Ці заощадження можуть повертатися в Україну у вигляді фінансових запозичень (міжнародних організацій, фондів або іноземних держав). Навіть у тих порівняно незначних надходженнях іноземного капіталу певну їх частину становлять національні заощадження, які свого часу були інвестовані не в економіку України, а за її межі і згодом можуть повернутися.

Інший спосіб залучення коштів у пенсійні фонди - це житлове будівництво. Стан житлової проблеми в Україні можна охарактеризувати такими показниками: більш як 10% населення не мають окремого житла, на 100 тис. сімей щорічно зростає черга на державне житло, середній темп перебування на квартирному обліку - 10-15 років.

В Україні починаючи з 1990 року явно намітилася тенденція до зниження питомої ваги державного, колективного житлового фонду і фонду житлобудівних кооперативів у загальному житловому фонді та, відповідно, до зростання питомої ваги приватного житла. Ця тенденція спостерігається і в поточний період.

З урахуванням наявності заощаджень у населення можна проблему фінансування будівництва житла розв'язати на користь збільшення пенсійних фондів.

До технології, заснованої на принципі заощадження - акумуляція - позика - пенсійні виплати, належить система житлобудівних заощаджень. Основна ідея цієї системи кредитування полягає в мобілізації вільних коштів населення на будівництво і придбання житла в рамках переважно спеціалізованих банківських інститутів.

Суть цієї системи можна уявити на прикладі ситуації: якщо житловий об'єкт коштує 50 тисяч грошових одиниць, а кожний, хто бажає придбати його, може щорічно заощаджувати лише 5 тисяч грошових одиниць, то він зможе здійснити своє бажання відповідно через 10 років. Але коли 10 таких бажаючих об'єднають свої заощадження, то вже через рік один із них зможе мати своє житло. За умови, якщо вони продовжуватимуть заощаджувати, в результаті виграють усі члени такого об'єднання, тому що середній строк отримання житла значно скоротиться. Цей час прискориться ще більше за рахунок пенсійних внесків. Одночасно виграють і вкладники останніх, тому що нагромаджуватиметься капітал і виплата за рахунок цих пенсій.

На практиці така система фінансово-майнових відносин може бути досить складною, оскільки не всі вкладники прагнуть до однакової мети, не всі хочуть або можуть заощаджувати відповідну суму. Саме складність таких фінансових відносин при розподілі наявного фонду і є однією з головних причин того, що такою системою кредитування займаються спеціалізовані фінансово-кредитні установи, діяльністю яких опікується держава.

Разом із тим однією з причин, що стримує розвиток такого способу акумуляції коштів, є розрив між доходами переважної частини населення і вартістю житла. В Україні він значно перевищує аналогічні показники в економічно розвинутих країнах. Так, якщо в країнах Західної Європи співвідношення між середньорічними доходами громадян і середньою вартістю одиниці житла становить 1 : 3, то в Україні - не менш як 1 : 11, а в деяких регіонах цей розрив ще більший.

Таким чином, висока вартість житла в поєднанні з низькими доходами переважної більшості населення не дає змоги розв'язати проблему придбання житла за рахунок власних коштів громадян і банківської позики. Водночас аналіз фінансової ситуації на ринку житла свідчить, що значна частина громадян прагне вкласти свої тимчасово вільні кошти в різні цінні папери численних будівельно-фінансових інвестиційних компаній і фондів, що діють в Україні.

Цей висновок випливає з експерименту, який проводить банк “Аркада ” у Києві, відкривши при цьому філію у Дніпропетровську. Незважаючи на успішний хід експерименту у столиці, слід звернути увагу на відмінності його проведення у зазначених містах.

Природно, вибір цих міст не випадковий. Основне, що їх пов'язує, - це розташування у високо урбанізованих регіонах. Але інші характеристики будуть на користь Києва. По-перше, статус столичного міста, що потребує відведення житлової площі під іноземні представництва та офіси. По-друге, суттєво більша грошова маса, яка обертається у сфері фінансових відносин і може бути використана як потенційне джерело Пенсійного фонду. Звичайно, в умовах Дніпропетровська навіть менші надходження можуть бути використані в новій системі пенсійного забезпечення.

Зважаючи на альтернативу потенційних джерел формування пенсійних фондів, слід звернути увагу і на проблему управління фінансами пенсійної системи. Згідно з новою системою фінансові інститути матимуть у розпорядженні вже не залишки коштів, а накопичувальні фонди, якими захочуть скористатися. Тобто в цих умовах виникне проблема гарантованого і прибуткового інвестування коштів. Іншими словами, знадобиться надійний інвестор, яким може бути комерційний банк, чи страхова компанія, чи виконавець інвестиційного проекту. Крім привабливості для населення того чи іншого фінансового інструменту вкладення коштів, велику роль відіграють психологічні чинники, передусім ступінь довіри населення до тих структур, які мобілізують фінансові ресурси.

Отже, аналіз потенційних джерел системи пенсійного забезпечення свідчить, що основною проблемою є створення умов для їх трансформації у реальні джерела.

Якщо проаналізувати реальну ситуацію в українському законодавстві, то слід зауважити, що коштами фонду є обов'язкові страхові внески підприємств, організацій і громадян. А якщо детальніше, то кошти фонду формуються за рахунок:

- страхових внесків роботодавців;

- страхових внесків громадян, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, у тому числі фермерів, адвокатів тощо;

- страхових внесків інших категорій працюючих громадян;

- асигнувань із Державного бюджету України на виплату державних пенсій та допоміг військовим і прирівняним до них по пенсійному забезпеченню громадянам, їхнім сім'ям соціальних пенсій, допомоги на дітей у віці старших півтора року, на індексацію зазначених пенсій та допоміг, а також на надання пільг у частині пенсій, допоміг і компенсацій громадянам, що постраждали від чорнобильської катастрофи, на витрати по доставці і пересилці пенсій та допоміг;

- коштів, що відшкодовуються Пенсійному Фонду України Державним фондом зайнятості населення України у зв'язку з призначенням дострокових пенсій та допоміг;

- коштів, стягуваних із роботодавців і громадян у результаті пред'явлення регресивних вимог;

- добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, а також прибутків від капіталізації коштів Пенсійного фонду України і інших надходжень

Бюджет ПФ утвориться в основному зі страхових внесків суб'єктів пенсійного страхування, до яких відносяться:

1) суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників;

2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у пункті 1, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади;

3) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу;

4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо;

5) юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют;

6) суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння;